Бюлетень "Права Людини", 2004, #19

В Харьковской области участились случаи преследования и увольнения людей по их политическим убеждениям. Харьковская область со столь демократическим губернатором Е. Кушнаревым, видно, не далеко ушла от Мукачево.

Первым был вынужден “уволиться по собственному желанию” из регионального института Национальной академии управления при Президенте Украины кандидат наук, преподаватель В. Говоруха. Причина, как всегда, банальна – его избрали Председателем ХОО Всеукраинского объединения “За Украину, За Ющенко”.

Потом уволили по статье Н.Ткачеву, учителя математики в поселке Савинцы, победителя конкурса “Учитель года”. Она, видите ли, поехала на “Форум освитян”, организованный фракцией “Наша Украина”.

7 июля, после неоднократных “наездов” со стороны администрации, из Ново-Водолажского отделения Сбербанка вынужден уволиться Ю. Петько. Причина все та же. Юрия Николаевича избрали заместителем начальника районного штаба кандидата в Президенты Украины В. Ющенко. Список можно было бы продолжать и дальше.

Но следует отметить и другую особенность. Несмотря на все запугивания, увольнения, взыскания – люди предпочитают уволиться с работы, но не отказаться от своих убеждений. Власти нужно серьезно над этим задуматься.

Пресс-служба Харьковского регионального штаба В.Ющенко

Керівництво “Укрзалізниці” примушує працівників галузі вступати у партію “Відродження”, яку очолює міністр транспорту Георгій Кірпа. У вівторок про факти тиску на залізничників із боку адміністрації заявили лідери організацій Вільних профспілок Південної залізниці Сергій Лашко та локомотивного депо “Кременчук” Сергій Москалець. На прес-конференції для міських журналістів вони розповіли, що тих, хто відмовляється вступати до партії “Відродження”, погрожують звільнити з роботи або позбавити путівок на оздоровлення. Учасники прес-конференції також повідомили, що звернулися із заявою про порушення законодавства до транспортної прокуратури. Раніше інформація про тиск щодо примусового вступу в партію “Відродження” надходила з Харківської області. Партія “Відродження” створена Георгієм Кірпою менше місяця тому.

13.07.2004
www.pravda.com.ua

Європейський суд з прав людини у Страсбурзі надіслав у Національне бюро у справах дотримання Конвенції про захист прав і основних свобод людини Міністерства юстиції України три рішення, винесених проти нашої держави. Рішення були ухвалені 29 червня 2004 року за позовами двох викладачок Конотопського ПТУ Ірини Ливінь та Ганни Жовнер, колишнього військовослужбовця Анатолія Войтенко, які скаржилися до Євросуду на порушення своїх прав – зокрема, щодо невиплати заборгованостей з надбавок за вислугу років та матеріальної допомоги, а також відшкодувань за речове забезпечення та витрат на проїзд.

Європейський суд зобов’язав державу Україна сплатити позивачкам Ірині Ливінь та Ганні Жовнер по 3 тисячі євро для відшкодування матеріальних і моральних збитків, а харків’янину Войтенко держава має сплатити 2 тисячі євро у порядку компенсації моральної шкоди і 440 євро заборгованих коштів по зарплатні. Рішення мають бути виконані у 3-хмісячний термін.

Як повідомив Міністр юстиції України Олександр Лавринович, на даний час Мінюстом здійснюється переклад вказаних рішень. Після їх опрацювання, Уряду України будуть надіслані пропозиції щодо виконання цих рішень. Олександр Лавринович підкреслив, що всі рішення Євросуду з прав людини виконується Україною у стовідсотковому обсязі.

Цими рішеннями Європейський суд вже вкотре визнав таким, що порушує статтю 6 Європейської Конвенції з захисту прав людини та основних свобод, адміністративну практику щодо невиплати заборгованостей по зарплаті через невиконання судових рішень. Тобто, уряд не може посилатися на відсутність коштів для цього у бюджеті, бо це власне проблема влади, а не громадянина, права якого порушені.

Також Європейський Суд в цих справах визнав недостатніми національні засоби захисту права особи на виконання судового рішення та повернення боргу від держави. Це вочевидь свідчить про необхідність вжити негайних заходів, зокрема, через прийняття нового законодавства в контексті судової реформи в Україні.

Міністр також наголосив, що цього року в Національному бюро знаходилося на розгляді понад 200 справ, що надійшли з Європейського Суду. Під час опрацювання справ виявлені прогалини, які існують у національному законодавстві. Зокрема, в одному з ухвалених 29 червня рішень Євросуд наголосив на відсутності ефективного внутрішнього засобу захисту для відшкодування шкоди, нанесеної заявнику.

“Україна має нагально внести відповідні зміни у національне законодавство, оскільки кількість заяв проти України, які містять ознаки для їх розгляду Європейським судом, збільшується”, – підкреслив Олександр Лавринович.

За словами Міністра, під час опрацювання надісланих Євросудом справ виявлені прогалини в національному законодавстві у сферах виправно-трудового законодавства, законодавства про боротьбу із незаконним обігом наркотичних засобів, сімейного законодавства, ефективності оскарження дій суддів, законодавства про адміністративні правопорушення, оскарження дій слідчого під час попереднього слідства, проведення безоплатної адвокатської допомоги в цивільних справах, законодавства про банкрутство, кримінально-процесуаль­ного та цивільного процесуального законодавства в частині права на свободу та особисту недоторканість, а також щодо сфери дії Закону України “Про введення мораторію на примусову реалізацію майна”.

Серед основних категорій скарг, які були визнані Європейським судом як потенційно прийнятні до розгляду, Міністр назвав заяви на неможливість виконання рішень національних судів, надмірну тривалість проваджень справ у суді, застосування до обвинувачених незаконних методів ведення слідства та неефективного розслідування прокуратурою скарг на катування, порушення прав при затриманні та взятті під варту, а також порушення процесуальних прав українців.

З моменту набуття для України чинності Конвенції про захист прав і основних свобод людини (вересень 1997 р.) до Європейського суду з прав людини звернулося понад 8 тисяч осіб зі скаргами на порушення держаними органами України прав і свобод, гарантованих Конвенцією. З них в 2000 році Євросуд визнав можливими до розгляду та надіслав українському Уряду для надання зауважень 26 заяв, у 2001 – 13, у 2002 – 18, у 2003 році було надіслано 156 заяв.

Секретаріат Ради українських правозахисних організацій

Зокрема, за даними Державного комітету статистики України, переданими УНІАН, протягом зазначеного періоду в Україні народилося 173 тис. 899 осіб, померло – 329 тис. 115 осіб. Найвищий коефіцієнт смертності (21,8) зафіксований у Чернігівській області, де за п’ять місяців народилося 3 тис. 613, а померло 10 тис. 900 чоловік. Другий показник, з коефіцієнтом 19,3 зафіксований у Сумській області, де за зазначений період народилося 3 тис.726, а померло 10 тис. 73 чоловіки. Найнижчий коефіцієнт (11,1) зафіксований у м.Києві, де за п’ять місяців народилися 10 тис. 210, а померли 12 тис. 143 особи. Всього чисельність населення в Україні станом на 1 червня 2004 року становила 47 млн. 465 тис. 3 особи, з них міського – 32 млн. 69 тис. 688 чоловік та сільського – 15 млн. 395 тис. 315 чоловік. За п’ять місяців в Україні було зареєстровано 77 тис. 311 шлюбів та 69 тис. 178 розлучень.

UNIAN

У період з 13.06 по 23.06 Харківська правозахисна група провела серію семінарів для правоохоронців Запорізької, Херсонської, Миколаївської, Кіровоградської областей. Семінари проходили у рамках проекту “Кампанія проти катувань та жорстокого поводження в Україні”, що здійснюється Харківською правозахисною групою спільно з регіональними партнерами у різних областях України.

Було проведено три дводенних семінари у Запоріжжі – 14-15 червня, у Херсоні – 16-17 червня, у Кіровограді 21-22 червня та одноденний семінар у Миколаєві 19 червня. Провести дводенний семінар у Миколаєві не було можливо через проведення 18 червня свята – дня дільничного. Тому Міністерство внутрішніх справ просило або провести семінар в інший термін, або скоротити його до одного дня. Ми вирішили скоротити семінар без втрати змісту за рахунок зменшення перерв, а також за рахунок більш стислого викладення матеріалу.

У семінарах взяли участь 223 особи:

– Запоріжжя – 50 осіб, них 45 – правоохоронці, 5 – представники НУО

Херсон – 80 осіб, з них 76 – правоохоронці, 2 – журналісти, 2 – представники НУО

Миколаїв – 47 осіб, з них 43– правоохоронці, 2 – представники НУО

Кіровоград – 46 осіб, з них 36 – правоохоронці, 5 – журналісти, 5- представники НУО.

У роботі всіх семінарів взяв участь начальник відділу МВС України М.В.Паєта, а також представники обласних управлінь МВС України. Ми вдячні Міністерству внутрішніх справ України й обласних управлінь за допомогу в організації семінарів.

Учасники семінарів прослухали лекції:

1. Заборона поганого поводження в Європейській Конвенції (стаття 3)

2. Право на свободу в Європейській Конвенції (стаття 5) (

3. Україна – учасник Європейський Конвенції з прав людини.

У семінарах у Запоріжжі та Херсоні взяли участь лектори Аркадій Бущенко, адвокат Харківської обласної колегії адвокатів, експерт Харківської правозахисної групи, Олексій Соловйов, головний спеціаліст відділу кримінального процесу Національного бюро з питань дотримання Конвенції про захист прав і основних свобод людини (Міністерство юстиції України); Арсеній Мілютін, начальник відділу цивільного і господарського процесу Національного бюро, Юрій Білоусов, викладач кафедри прикладної соціології Національного університету внутрішніх справ, кандидат соціологічних наук, капітан міліції, Олег Мартиненко, – начальник кафедри кримінального права та кримінології Національного університету внутрішніх справ, кандидат юридичних наук, підполковник міліції, Людмила Клочко, ХПГ, зав. громадської приймальні.

Лекції було побудовано як на теоретичному матеріалі, так і на прикладах правозастосувальної практики, огляду рішень Європейського суду щодо України, також були використані матеріали соціологічних досліджень, що проводилися Національним університетом внутрішніх справ у 2003-2004 р.р. в межах Проекту “Кампа­нія проти катувань та жорстокого поводження в Україні”.

Лектори використовували інтерактивні методи викладення матеріалу, елементи рольових ігор.

Після кожної лекції було жваве обговорення проблем, яке переходило у неформальне спілкування під час перерв на каву та обід. Таке спілкування було корисним як для учасників семінарів, так і для членів тренерської групи.

Під час семінару утворилася нова тренерська група, що змогла із розрізнених лекцій зробити цільний матеріал.

Учасники семінарів отримали літературу, що була видана Харківською правозахисною групою в рамках Проекту:

“Проти катувань. Міжнародні механізми запобігання катуванням та жорстокому поводженню”

“Проти катувань. Європейські механізми запобігання катуванням та жорстокому поводженню”

“Проти катувань. Систематизований дайджест рішень Європейського суду з прав людини”

“Проти катувань. Огляд повідомлень про жорстоке поводження і застосування катувань. 2003”

“Огляд практики Європейського суду з прав людини по статті 3  Конвенції”.

26 июня 2004года работники алуштинского районного отделения милиции Путилин и Болотин избили имама Эльвина Кадырова, служителя местной мечети. У одного из прихожан милиционеры забрали аппарат для изготовления сладкой ваты. И он обратился к имаму за советом и помощью. Вот по этому случаю Кадыров и оказался на приёме в местном отделении милиции. На его вопросы о том, каков порядок возврата конфискованного имущества, работники милиции Путилин и Болотин отвечали неопределённо, грубо, с использованием нецензурных выражений.

Замечание Кадырова о том, что должность и погоны не дают человеку право оскорблять и унижать людей, вызвало у работников милиции бурю возмущения. И хотя Кадыров уже вышел из кабинета и собирался покинуть отделение, его насильно вернули, побили, надели наручники, отвели в комнату для задержанных. Свои действия работники милиции сопровождали грубыми оскорблениями в адрес Кадырова и обещаниями засадить его в тюрьму. Присутствовавший при этом Руслан Эреджепов, прихожанин местной мечети, стал кричать, что Кадыров – имам, просил перестать бить его. Но это никак не повлияло на действия Путилина и Болотина. Тогда Эреджепов побежал созывать людей на помощь. Вскоре стали собираться прихожане, представители местного Меджлиса. Они увидели избитого, окровавленного Кадырова, стоящего в наручниках у стены кабинета Путилина. На их просьбы отпустить имама, отправить его в больницу работники милиции по-прежнему не реагировали. И только появление председателя алуштинского регионального Меджлиса Умера Чабанова переломило ситуацию. Кадырова, наконец, освободили от наручников и доставили в местную больницу, где он до сих пор и находится. О случившемся в письменном виде были извещены прокуроры Алушты и Крыма, начальник алуштинского ГО ГУ МВД Украины, депутаты городского Совета Алушты и другие организации, обязанные реагировать в подобных ситуациях.

Имам Эльвин Кадыров, как человек, религиозный, простил своих обидчиков. Но ситуация безусловно требует реагирования и правовой оценки компетентных органов.

Материал подготовлен на основании данных, предоставленных председателем алуштинского регионального Меджлиса Умером Чабановым.

Адвокат Александр Лесовой, который тесно сотрудничает с Фондом профессиональной поддержки жертв пыток с самого начала его деятельности, добился в национальном суде успеха, значение которого трудно переоценить. Это решение – один из самых больших успехов Фонда профессиональной поддержки. Г-жа Макарова, которая 17 декабря 2003 года не смогла доказать незаконность своего задержания, обратилась в Европейский суд по правам человека, и можно было с большой вероятностью предсказать успех в Европейском суде ее жалобы. Однако решение апелляционного суда является гораздо более значимым результатом и для г-жи Макаровой, и для Украины в целом, так как давно известно, что одно решение национального суда, защитившее права человека, стоит десятков решений международных органов.

Решение касается одной из самых запущенных областей права: задержания при совершении административного правонарушения. Профессионалы, которые работают в системе уголовного судопроизводства и многие из тех, кто волей судьбы столкнулся с этой системой, прекрасно знают, насколько часто работники милиции используют фальшивое административное задержание для того, чтобы получить дополнительное время “поработать” с подозреваемым. Приведенное решение замечательно во многих отношениях, и говорит о наметившемся изменении в подходах судов к защите права на свободу, к использованию в практике норм Конституции и международного права.

Остается выразить надежду, что данное решение не будет отменено Верховным Судом Украины.

Аркадий Бущенко

РЕШЕНИЕ

ИМЕНЕМ УКРАИНЫ

2004 года июня месяца 21 дня коллегия судей судебной палаты по гражданским делам Апелляционного суда Автономной Республики Крым в составе:

председательствующего, судьи Сиротюка В.Г.

судей Панкова Н.Л., Исаева Г.А.

при секретаре  Бахтагареевой М.В.

с участием адвоката Лесового А.В.

рассмотрев в открытом судебном заседании в городе Симферополе гражданское дело по жалобе Макаровой Лидии Викторовны на неправомерные действия должностных лиц Бахчисарайского районного отдела Главного Управления МВД Украины в АР Крым, прокуратуры Бахчисарайского района АР Крым, по апелляционной жалобе Макаровой Л.В. на решение Бахчисарайского районного суда АР Крым от 17 декабря 2003 года,

УСТАНОВИЛА:

Макарова Л.В. обратилась в суд с жалобой в порядке гл. 31-А ГПК Украины и просила признать неправомерными действия должностных лиц Бахчисарайского РО ГУ МВД Украины в АР Крым, прокуратуры Бахчисарайского района АР Крым по её задержанию 25 июля 2003 года и содержанию под стражей с 25 июля по 4 августа 2003 года.

Жалоба мотивирована тем, что 25 июля 2003 года сотрудниками Бахчисарайского РО ГУ МВД Украины в АР Крым, по месту своего жительства она была задержана в соответствии со ст. 263 КУАП Украины и помещена в ИВС Бахчисарайского района, где содержалась с санкции прокурора района в течение десяти суток, после чего была освобождена. Заявитель считает, что ее нахождение под стражей противоречит ст. 29 Конституции Украины, ст. 5 Европейской Конвенции о защите прав и основных свобод человека.

Решением Бахчисарайского районного суда АР Крым от 17 декабря 2003 года в удовлетворении жалобы Макаровой Л.В. отказано.

В апелляционной жалобе, ссылаясь на незаконность решения, заявитель просит его отменить, постановить новое решение, которым удовлетворить её жалобу.

Заслушав судью докладчика, выслушав представителя Макаровой Л.В., представителей Бахчисарайского РО ГУ МВД Украины в АР Крым, изучив материалы дела, представленные доказательства, коллегия судей полагает, что жалоба подлежит удовлетворению.

Отказывая в удовлетворении жалобы, суд первой инстанции исходил из того, что Макарова Л.В. была задержана сотрудниками милиции в порядке ст. 263 КУАП Украины, поскольку в ходе обыска по месту ее жительства были обнаружены наркотические средства, а задержание было вызвано необходимостью установления ее личности. Суд пришел к выводу, что действия должностных лиц Бахчисарайского РО, прокуратуры Бахчисарайского района не противоречат закону, они действовали в пределах предоставленных им полномочий, а заявитель не доказала в суде, что в момент задержания имела удостоверение личности.

Такие выводы суда не соответствуют обстоятельствам дела и требованиям закона.

Содержание протокола указывает, что 25 июля 2003 года Макарова Л.В. по месту ее жительства была задержана на трое суток в соответствии со ст. 263 Кодекса Украины об административных правонарушениях. Основанием к задержанию явилось обнаружение в ходе обыска по месту жительства Макаровой наркотических средств.

28 июля 2003 года исполняющий обязанности прокурора Бахчисарайского района, продлил срок задержания Макаровой до десяти суток (л.д. 40).

Указанные действия должностных лиц Бахчисарайского РО, прокуратуры района противоречат ч. 2 ст. 29 Конституции Украины, ст. 263 КУАП Украины.

В соответствии с ч. 2 ст. 29 Конституции Украины никто не может быть арестован или содержаться под стражей иначе как по мотивированному решению суда и только на основаниях и в порядке, установленных законом.

По смыслу и назначению ст. 263 КУАП Украины лицо, совершившее административное правонарушение, может быть задержано в административном порядке. Указанная статья определяет сроки административного задержания.

Таким образом, протокол об административном задержании Макаровой Л должен свидетельствовать о том, что задержанное лицо подозревается, или совершило административное правонарушение.

Данных о том, что в отношении Макаровой Л.В. составлялся протокол об административном правонарушении, и она впоследствии привлекалась в установленном порядке к административной ответственности судом не установлено.

Представитель Бахчисарайского РО ГУ МВД Украины в АР Крым в суде апелляционной инстанции пояснил, что задержание Макаровой проводилось в связи с совершением ею уголовного преступления, обыск в ее жилище проводился с санкции суда, после проведения обыска было возбуждено уголовное дело по статьям 307, 309 УК Украины.

Приговором Бахчисарайского районного суда АР Крым от 29 марта 2004 года Макарова Л.В. осуждена за совершение преступлений, предусмотренных ст. 307 ч. 2, 309 ч. 2 УК Украины к пяти годам лишения свободы. В соответствии со ст. 75 УК Украины Макарова Л.В., освобождена от отбывания наказания (л.д. 49-50).

В соответствии со статьей 267 КУАП Украины административное задержание может быть обжаловано заинтересованным лицом, в частности, в суд.

Отсутствие предписаний в законе о правилах процедуры рассмотрения жалобы Макаровой Л.В. в порядке ст. 267 КУАП Украины не может являться препятствием в силу положений п. 1 статьи 6 Европейской Конвенции о защите прав человека и основных свобод для доступа к правосудию.

Правилами статьи 5 Европейской Конвенции о защите прав человека и основных свобод предписано, что каждый человек имеет право на свободу и личную неприкосновенность. Ни один человек не может быть лишен свободы иначе как в соответствии с процедурой, установленной законом, в случаях, как с) законный арест или задержание человека, совершенные с целью обеспечения его присутствия перед компетентным судебным органом на основании обоснованного подозрения в совершении преступления или, если обоснованно признается необходимость пресечения совершения им преступления или побега после его совершения.

Исходя из изложенного, коллегия судей приходит к выводу о том, что задержание и содержание под стражей в период с 25 июля по 04 августа 2003 года Макаровой Л.В. в связи с совершением ею уголовного преступления по основаниям, предусмотренным ст. 263 Кодекса об административных правонарушениях противоречит ст. 5 Европейской Конвенции о защите прав человека и основных свобод.

Принимая во внимание, что суд первой инстанции допустил неправильное применение норм материального права, его выводы не соответствуют обстоятельствам дела, решение суда первой инстанции подлежит отмене постановлением нового решения по делу.

На основании изложенного и руководствуясь статьями 11, 301, 309, 312 Гражданского процессуального кодекса Украины, коллегия судей судебной палаты по гражданским делам, –

РЕШИЛА:

Апелляционную жалобу Макаровой Лидии Викторовны удовлетворить.

Решение Бахчисарайского районного суда АР Крым от 17 декабря 2003 года отменить, постановить новое решение.

Жалобу Макаровой Л.В. удовлетворить. Признать действия начальника Бахчисарайского РО ГУ МВД Украины в АР Крым, исполняющего обязанности прокурора Бахчисарайского района АР Крым по задержанию и содержанию под стражей Макаровой Лидии Викторовны по основаниям ст. 263 КОАП Украины в период с 25 июля по 04 августа 2003 года незаконными.

Признать задержание и содержание под стражей Макаровой Лидии Викторовны с 25 июля по 04 августа 2003 года – незаконным.

Решение может быть обжаловано в кассационном порядке в Верховный Суд Украины в течение месяца.

Судьи: Сиротюк В.Г., Панков Н.В., Исаев Г.А.

Скарга виборця Сергія Д’якова на порушення виборчого законодавства була отримана у цьому районному суді 13 липня – згідно з відміткою на повідомленні про вручення рекомендованого листа зі скаргою. Тобто скарга мала розглядатися не пізніше 18 липня. Проте сьогодні суддя Олена Островська, якій була передана скарга, пояснила скаржникові, що лише в понеділок, 19 липня, вона зможе взагалі що-небудь сказати про подальшу долю його скарги. Посилання Сергія Д’якова на порушення таким чином судом закону про вибори ніяк не вплинули на суддю. Зрозуміти суддю можна: заявник оскаржує дії голови облдержадміністрації, голови облради та Луганської ОДА в цілому, які він вважає такими, що суперечать принципу рівного виборчого права та порушують встановлені законом обмеження щодо участі в агітації.

Нічого не дало для забезпечення виконанням судом закону й звернення скаржника до заступника голови Луганського апеляційного суду. Правда, той переговорив з керівництвом районного суду, і там, за словами Садика Тагієва, йому лише пообіцяли, що визначать суддю, який буде займатися виборчими спорами.

Виборцю у даному спорі надає підтримку юрист Ніна Мєтьолкіна, що працює за програмою “Правова допомога виборцям”.

Звернутися до міністра юстиції України нам порадила голова Ленінського районного суду Луганська О.Є.Волик. Пропозиція була настільки несподіваною і … нетрадиційною, що ми якийсь час були в сум’ятті. А потім вирішили таки звернутися.

Як відомо, у нашій країні – хто що охороняє, той те і має. Суди в Україні “мають” закон. У тому сенсі, що звичайних громадян, які не мають гербових скоринок і високих заступників, судять, посилаючись на закон. А ось самі, ті, що судять, можуть дозволити собі з ним не рахуватися. У тому числі з основними для їхньої діяльності процесуальними кодексами.

22 червня українська пошта (якщо вірити повідомленню про вручення поштового відправлення) доставила в Ленінський районний суд мою скаргу на дії обласного управління юстиції, які я просив визнати незаконними. Проте, справа не в самій скарзі: ми зовсім не хочемо упереджувати рішення суду і, тим більше, здійснювати на нього будь-який тиск. Справа в процесуальних строках і у відношенні до них працівників суду. Причому – діючих не в офіційному статусі суддів. Нагадаємо, що у відповідності до ст. 248 (4) діючого Цівільно-процесуального кодексу скарги на неправомірні дії державних органів і посадових осіб розглядаються судами на протязі 10 днів.

По закінченню передбаченого законом строку (5 лип­­ня) юрист комітету виборців Ніна Мєтьолкіна вирішила з’ясувати долю скарги: подзвонила в канцелярію Ленінського суду і попросила повідомити, кому із суддів вона передана. Відповідь була отримана швидко і цілком визначена – судді Островській. Однак Олена Петрівна на аналогічне питання юриста категорично заперечувала, що скарга Свєтікова до неї надходила, хоча обласне управління юстиції дійсно знаходиться на її дільниці (по прийнятій практиці території, підвідомчі суду, закріплюють за конкретними суддями).

Після повторного дзвінка до канцелярії той же секретар дала вже зовсім іншу інформацію: скарга розписана судді Оствовській, але їй не передавалася. Коли буде передана? Не раніш 12 липня. Тому як квартальний звіт. Чому порушують процесуальне законодавство? Це питання до голови суду.

Зрозуміло, що юрист КВУ подзвонила і голові Ленінського районного суду Ользі Єгорівні Волик. Розмова була довгою, з використанням різних психологічних трюків і мотивацій-виправдань. Співробітники громадської приймальні слухали діалог, що відбувався, з великим задоволенням: Ніна Михайлівна Мєтьолкіна в таких випадках подібна бульдозеру. Зрушити її убік навряд чи можливо. Але й голова суду непохитний: поки не буде здано звіт, скарга судді передаватися не буде. Тобто не раніш 12 липня. Останній аргумент “господарки суду”: “Пишіть міністру юстиції, нехай нам скасують звіт, тоді будемо розглядати швидше”.

Зрозуміти мотивацію голови суду можна: судові секретарі читають, рахують, пишуть усякі папірці для вищих органів. Як можна відриватися їх для того, щоб сходити в інший кабінет і занести судді вже розписану скаргу? Та й при чому тут процесуальний кодекс? Чи ст. 6 Європейської конвенції прав людини й основних свобод, відповідно до якої кожний при вирішенні питання щодо його цивільних прав і обов’язків, чи при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд протягом розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом. Конвенція ця, до речі, ратифікована Україною і є частиною українського законодавства. Тільки суди в нас, схоже, діють не за законами, а “за понятіями”. Відповідно до яких потреба в підготовці звіту пріорітетніше будь-якого закону.

Тому ми вирішили скористуватися порадою О.Є.Волик і звернутися до міністра юстиції Олександра Лавриновича. Привселюдно!

Шановний Олександре Володимировичу! Квартальні звіти Ленінського районного суду не дозволяють цьому судовому органу вчасно, відповідно до процесуального законодавства, розглядати судові справи. Просимо Вас скасувати для Ленінського суду міста Луганська квартальну звітність. Чи, як альтернатива, зміцнити його керівництво людьми, здатними забезпечити одночасне виконання цих двох функцій: організацію своєчасного розгляду судових справ і підготовку звітів.

Совет Европы признает заметный прогресс в исполнении решений судов в Украине и отмечает существенное усовершенствование на законодательном уровне процедуры исполнения судебных решений. Такие выводы лежат в основе отчета, составленного по итогам встречи экспертов Украины и Совета Европы.

Как сообщили ЛІГАБізнесІнформ в пресс-службе Министерства юстиции Украины, встреча экспертов, посвященная вопросам реформирования системы государственной исполнительной службы в Украине, состоялась в рамках Общей программы сотрудничества между Европейской Комиссией и Советом Европы для Украины. Целью визита было обсуждение оценочного доклада экспертов Совета Европы по развитию исполнения судебных решений в Украине, составленного по итогам визита европейских экспертов в Украину в декабре прошлого года.

“В результате июньских консультаций в Страсбурге Совет Европы изменил акценты своих выводов. Состоялся переход от преобладающей констатации проблем к предложениям по дальнейшему изучению и усовершенствованию процедуры исполнения судебных решений в Украине”, – подчеркнул Министр юстиции Александр Лавринович.

В ходе консультаций украинская и европейская сторона согласились, что вопрос повышения статуса и полномочий государственного исполнителя требует дальнейшего развития. Отмечена необходимость усовершенствования отдельных процедур исполнительного производства – в отношении заложенного имущества должника и имущества должника, которое пребывает в налоговом залоге. Также требуют согласования процедура исполнительного производства и процедура банкротства должника, в частности, вопрос участия государственного исполнителя в процедуре банкротства.

По итогам встречи достигнута договоренность об участии представителей Государственной исполнительной службы Министерства юстиции Украины в многосторонней конференции по вопросам исполнения судебных решений, которую проведет Европейский учебный центр.

01.07.2004

http://liga.net

У Харкові було затримано знімальну групу “5 каналу”, яка знімала матеріали для передачі “Закрита зона” В. Ар’єва. Міліціонери з обласного УВС не давали знімати фасад будинку УВС, затримали оператора і журналістку “5 каналу” Олену Кочкіну, мотивуючи заборону зйомок фасаду тим, що це “режимний об’єкт”. Зараз телевізійників відпущено, вони продовжуватимуть працювати в Харкові.

Олена Кочкіна розповіла “Телекритиці”, що група приїхала в Харків знімати матеріали для “Закритої зони”, а також акредитувалася на з’їзд СДПУ(о), що відбудеться в суботу.

“Ми брали інтерв’ю для передачі в обласній прокуратурі, потім оператор зняв заявочний план прокуратури, а потім під’їхали до обласного УВС. Ми хотіли зняти фасад УВС, що реконструювався, бо восени місту Харків буде 350 років, і ми хотіли зняти для майбутніх сюжетів заявочний план з реконструкцією.

Підійшли спочатку без камери до охорони і пояснили, що ми тут зніматимемо. Буквально через 10 хвилин я побачила, що до оператора підійшов якийсь чоловік і вимагав припинити зйомку. Ми не мали причин цього робити. Потім цей чоловік зайшов у будівлю УВС і звідти вже вийшла людина в формі. Він сказав, що тут заборонено знімати і запропонував зайти нам всередину з камерою і касетою. У відповідь на слова, чому скрізь в Україні можна, а в тут в них ні, він сказав, що це внутрішнє розпорядження. Врешті-решт він сказав, що якщо ми самі не підемо в УВС, то нас туди заведуть. Цю розмову ми записали на камеру.

Ми зайшли до будинку, оператора вони залишили в черговій частині, а мене повели в кабінет, куди потім зайшов заступник начальника УВС. Він почав розпитувати, що ми знімали, взяв посвідчення і вимагав показати дозвіл на зйомку. Потім зайшла друга людина, представився, здається, як Єгор Макавецький.”

Журналістка пояснила міліціонерам, що знімальна група з Києва і акредитувалася на з’їзд СДПУ(о).

Представники міліції поцікавилися, чому це журналісти не знають, що коли останній раз харківська група знімала УВС, їх примусили засвітити плівку з касети, “бо в нас тут режимний об’єкт”. Коли Олена Кочкіна відповіла, що “ми не з Харкова, а з Києва”, міліціонери були вражені і запропонували “безболісно зам’яти” інцидент: “Давайте ви відмотаєте плівку назад, а ми дамо людину, яка проводить і покаже, що можна знімати, а що ні.” Вони запропонували їм зняти садок та будинок ЦОС, хоча журналістам був потрібен саме реконструйований фасад. Оператор відмотав плівку, але зйомки інциденту на ній залишилися.

“Я спитала їх, чому в усій Україні, в Києві можна знімати, а в них ні? – розповіла журналістка. – Міліція відповіла, що “ми не знаємо як у всій Україні. У нас не можна. Може в Києві просто працювати не вміють. А ви не знали, що Харків – мєнтівське місто?”

Після всього міліціонери записали номери машини знімальної групи, всі особисті дані, запитали телевізійників, скільки вони ще будуть в місті. Вони відповіли, що до суботи, коли вони зніматимуть з’їзд СДПУ(о). “Ми будемо ще декілька днів тут, в Харкові, і я думаю, що вони будуть нас “вести”, особливо зважаючи на характер нашої передачі, – сказала “Телекритиці” Олена Кочкіна. – Я хвилююся, бо знову можуть бути такі ж неприємності.”

Керівникові передачі “Закрита зона” Володимиру Ар’єву міліціонери подзвонили з Олениного мобільного телефону і сказали, що знімальну групу не затримували – просто встановлювали їхні особи.

07.07.2004
Інф. “Телекритики”

Голові Державного Комітету Україну
у справах національностей та міграції
Москалю Г.Г.
01025, м. Київ, вул. Володимирська, 9

Вельмишановний Геннадію Геннадійовичу!

Висловлюємо своє обурення та занепокоєння з приводу відмови міграційної служби Вінницької області в оформленні документів відомому російському дисиденту Борису Володимировичу Стомахіну для вирішення питання про надання статусу біженця.

Борис Стомахін є активістом російського “Руху за незалежність Чечні” та “Революційного контактного об’єднання” – невоєнізованої політичної організації, яка перебуває в жорсткій опозиції до офіційної влади Російської Федерації. Борис Стомахін також є редактором незареєстрованого бюлетеня “Радикальна політика”, авторські публікації в якому стали одним з приводів для судового переслідування Стомахіна.

Не вдаючись до оцінки поглядів Бориса Стомахіна та форми їхнього вираження, що в будь-якому разі не може бути предметом кримінального переслідування у демократичній країні, ми переконані, що переслідування Стомахіна в Росії є очевидною формою тиску державної влади на людину за мирне висловлювання своєї громадянської позиції та за журналістську діяльність, що не є допустимим в країні-члені Ради Європи.

Кримінальна справа Бориса Стомахіна набула великого розголосу як в Росії, так і за її межами. Переслідуючи Стомахіна за його переконання та журналістську діяльність, російська влада використала весь арсенал “методів впливу” від побиття та адміністративних затримань до фабрикації кримінальної справи та реальної загрози застосування каральної психіатрії. Засудження Стомахіним внутрішньої та зовнішньої політики Росії, зокрема, заклики до припинення війни в Чечні призвели до висунення проти нього кримінальних обвинувачень в “проголошенні закликів до насильницького захоплення влади” та в “поширенні міжнаціональної ворожнечі”.

Ми вражені тим фактом, що незважаючи на вчасно надані міграційній службі Вінницької області документальні докази переслідувань Бориса Стомахіна в Російській Федерації, працівники Відділу національностей та міграції фактично проігнорували кричущі факти переслідувань шукача притулку в країні його походження і прийняли рішення, яке, в разі виконання, може уможливити екстрадицію Стомахіна до Російської Федерації і в такий спосіб піддати загрозі його життя і здоров’я.

На додаток, хотілося би зазначити, що відповідно до статей 2 та 3 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод, учасником якої є і Україна, держава має позитивні зобов’язання щодо захисту прав людини і повністю відповідає за заподіяння шкоди особі в разі її екстрадиції до країни, де до неї можуть бути застосовані заходи, що є не сумісними з вимогами Європейської Конвенції: катування, нелюдське поводження, незаконне позбавлення волі, порушення права на справедливий процес. Наявні докази свідчать про очевидну можливість відвертого порушення прав Б.Стомахіна в разі не надання йому статусу біженця та екстрадиції до країни походження. Таким чином, Україна стає порушницею своїх міжнародних зобов’язань, і ця справа неодмінно набуде міжнародного розголосу.

Звертаємося до Державного Комітету України у справах національностей та міграції з вимогою скасувати як незаконне рішення міграційної служби Вінницької області про відмову в оформленні документів для вирішення питання про надання Борису Стомахіну статусу біженця та зобов’язати міграційну службу розглянути клопотання шукача притулку по суті.

З повагою,

Рада українських правозахисних організацій (РУПОР)

Вінницька правозахисна група

Правозахисники розпочинають всеукраїнську кампанію за надання Борису Стомахіну політичного притулку в Україні. 15 липня 2004 року, в УНІАН відбулася прес-конференція, організована Вінницькою правозахисною групою та Радою українських правозахисних організацій (РУПОР), що присвячена початку всеукраїнської громадської кампанії за надання Борису Стомахіну політичного притулку в Україні. В прес-конференції взяли участь:

Борис Стомахін – шукач притулку, незалежний журналіст, громадський діяч;

Дмитро Гройсман – координатор Вінницької правозахисної групи;

Тетяна Оберемок – прес-секретар Вінницької правозахисної групи.

В ході прес-конференції журналісти познайоилися із матеріалами про переслідування Бориса Стомахіна в Росії, дізналися про заходи громадської кампанії за надання Борису Стомахіну політичного притулку в Україні, отримали інформацію про дотримання Україною своїх зобов’язань щодо дотримання прав біженців, та актуальні проблеми захисту шукачів притулку в Україні.

Довідка: Борис Володимирович Стомахін, російський дисидент, один з керівників незареєстрованої в Росії організації Революційне Контактне Об’єднання, редактор бюлетеню “Радикальна політика”, знаходиться зараз в Україні.

Кримінальна справа Бориса Стомахіна набула великого розголосу як в Росії, так і за її межами. Переслідуючи Стомахіна за його переконання та журналістську діяльність, російська влада використала весь арсенал “методів впливу”: від побиття і адмінзатримань до фабрикації кримінальної справи та реальної загрози застосування каральної психіатрії. Більш детально дивись на сайті: http://kolokol.ru/activists/69450.html

Борис Стомахін звернувся у Відділ у справах національностей та міграції Вінницької області із заявою про надання йому статусу біженця, але міграційні чиновники відмовилися навіть розглянути заяву Стомахіна по суті, відхиливши її як “очевидно необґрунтовану”.

Відділ у справах національностей та міграції Вінницької області (+380) 432-325 801

Борис Стомахін є класичним прикладом політичного біженця, Вінницька правозахисна група, яка представляє інтереси Бориса Стомахіна, оскаржує рішення міграційної служби Вінницької області про відмову в оформленні документів щодо набуття статусу біженця в Державному Комітеті України з питань національностей та міграції.

Контакт:

Дмитро Гройсман
Вінницька правозахисна група
e-mail: [email protected]

Харківська обласна спілка солдатських матерів продовжує моніторинг якості призову. Після осіннього призову 2003 р. нами було направлено 70 листів до військових частин, де проходять строкову службу військовослужбовці, призвані з м. Харкова та Харківської області. Отримано 28 листів, що складає 40 % від всієї кількості. Командири військових частин надали дані стосовно 681 особи.

Командири 9 військових частин задоволені новим поповненням, вони зауважують, що усі юнаки виявилися готовими до служби у Збройних Силах України в повному обсязі. Це стосується 146 військовослужбовців, що становить 21,44 % від кількості опитуваних.

В 13 військових частинах потрапили до шпиталю або до МСЧ у місячний термін після прибуття до місця проходження служби 76 юнаків, що становить 11,16 % від загальної чисельності опитуваних (681), або 16,96 % від чисельності харків’ян саме в цих частинах.

Серед усіх опитуваних було виявлено 8 осіб, у яких загострились хронічні хвороби. Це становить 1,17 % від загальної кількості обстежених. До речі, по результатам моніторингу весняного призову 2003 року, ця кількість становила 5,59 %. Це свідчить про покращання якості роботи призовних медичних комісій.

Але деякі недоліки усунути не вдалось. Про це свідчать випадки, коли військовослужбовців було комісовано по медичним показникам.

Так, командир в/ч А3769 в своєму листі пише: “На поглибленому медичному обстеженні, який проводився з 10.11 по 14.11.2003 року в частині фахівцями Вінницького медичного центру ВПС ЗС України було виявлено у рядового Бугайцова Володимира Михайловича (Харківська область, Куп’янський район, с. Петропавлівка, вул. Леніна,26) залишкові явища після ЧМТ (в липні 2003 року) у вигляді психо-емоційної нестійкості. З 17.11.2003 р. по 14.01.2004 р. рядовий Бугайцов В.М. знаходився на стаціонарному лікуванні поглибленого медичного обстеження при ГВКГ м. Києва, де і була визначена його непридатність до проходження строкової служби. !5.01.2004 р. він був звільнений з лав ЗС України по хворобі з діагнозом: “Наслідки отриманої ЗЧМТ у вигляді стійких помірно виражених астено-невротичних, емоційно-вольових розладів та незначно вираженої вегетативно-судинної нестійкості. Хвороба не пов’язана з проходженням військової служби. Цей факт свідчить про незадовільну роботу призовної комісії при Харківському ОВК.

Разом з тим, були виявлені недоліки і по оформленню особових справ призовників:

·  взагалі відсутні довідки про склад сім’ї призовника, картки професійно – психологічного обстеження.;

·  не в повному обсязі надані характеристики з останнього місця навчання чи роботи до призову, довідки про перебування призовників на обліку в МВС України та довідки з ідентифікаційними номерами.”

Прикро, що такі суттєві недоліки виявляє тільки комісія ГВКГ.

Також призваний РВК Куп’янського району Харківської області Бистрицький Віталій Дмитрович, 1985 р.н. за діагнозом: наслідки раннього органічного ураження головного мозку зі стійкими емоційно – вольовими розладами комісований ВЛК в/ч А3306 (з листа командира в/ч А2467).

Невже у Харкові недостатньо медичних закладів чи недостатньо професійно досвідчених лікарів, щоб не допускати таких кричущих випадків! За останній рік це вже другий, нам відомий, випадок, коли менш, ніж через півроку після ЧМТ, юнака призивають до лав Збройних Сил. Один такий випадок закінчився каліцтвом і судом та кримінальною відповідальністю.

По другому випадку – здається, що юнак зовсім не був обстежений ніколи, ніде і ніким.

З листа ТВО начальника Інституту танкових військ: “На підставі свідоцтва про хворобу № 3/7030 від 05.01.2004 року, виданого військово-лікарською комісією в/ч А-3306 (Харківський військовий госпіталь) рядовий Кручина Юрій Юрійович із діагнозом “Виразкова хвороба, зарубцьована гостра виразка цибулини дванадцятипалої кишки”, який комісований з лав Збройних Сил України. На військову службу призваний у листопаді 2003 року Золочівським РВК Харківської області”.

Командир в/ч А-2160 в своєму листі надає дані про 7 осіб, які мають високий рівень нервово-психічної нестійкості. Також вказує про рядових Левченко А.В. (призваного Дворічанським РВК) та Нестеренко (Московський РВК), які “за своїми морально-діловими якостями та психологічними особливостями визнані непридатними для навчання у навчальному центрі та були направлені для подальшого проходження служби в інші лінійні частини Південного оперативного командування”

Дуже насторожує факт загибелі військовослужбовця Терещенка О.С. За даними командира в/ч А3351 “21.01 2004 року близько 18.00 рядовий Терещенко Олександр Сергійович (призваний 7.11.2003.р. Ізюмським ОМВК, який мешкав за адресою м.Ізюм, вул. Пушкинська, 2/43) звернувся в санітарну частину військової частини А3351 з високою температурою 39,5. Був оформлений на лікування в стаціонарі з діагнозом: “гостре респіраторне захворювання”. Близько 5.30 22 січня 2004 року вийшов у туалетну кімнату та знепритомнів і втратив свідомість. Йому була надана перша медична допомога та терміново відправлено до військового шпиталю Чернігівського гарнізону, де 22.01.2004 року близько 9.00 він помер за діагнозом “ГРЗ у формі геморагічного трахеобронхіту та двосторонньої вогненцовозлівної геморагічної пневмонії, яка ускладнилася розвитком гострої надниркової недостатності, ДВС – синдромом та гострої легенево-сердцевоі недостатності.” За фактом смерті рядового Терещенка О.С. порушено кримінальну справу”.

Ми зв’язувались з представниками воєнної прокуратури м. Чернігова, але нам відповіли, що справа ще не закінчена, досі (із січня місяця!) ведеться слідство. Але сам факт смерті військовослужбовця за одну добу наводить на роздуми.

Ми неодноразово, в усіх своїх звітах по моніторингу якості призову, наводимо думку, що лікування солдатів у шпиталях значно дорожче, ніж обстеження та лікування в цивільних медичних закладах. Що в армію юнаки їдуть тільки для того, щоб займатись військовою підготовкою. Що медичні комісії мають нести відповідальність за якість призову. Що призов має відбуватись згідно закону України “Про загальний військовий обов’язок і військову службу”.

Але дійсність переконує нас в іншому.

***

Коментар “ПЛ”: Ми публікуємо черговий звіт ХОССМ, з моніторингу якості призову осені 2003 року.

Як на наш погляд, висновок про покращення якості призову в Харківській області не є остаточним. Для того, щоб переконатися в цьому, треба і надалі відслідковувати ситуацію з призовом за тією ж методикою.

Насторожує й те, що скарги, які ми отримали після цього призову, мають системний, а не випадковий характер. Не вперше ми знову маємо випадок призову юнака, який переніс черепно-мозкову травму з серйозними наслідками, не вперше, і не вдруге призвали юнака, який має виразку шлунку або ерозійний гастрит. Взагалі, хоча ці хвороби внесені до відповідних статей Наказу №2 (207) міністерства оборони, ці статті часто не беруться до уваги медичними комісіями, що здійснюють медичний огляд.

Але ось на що ми хочемо звернути увагу всіх зацікавлених читачів – скарги командирів на недоліки оформлення особистих справ призовників. В даному випадку, це не прискіпливість до деталей, а дуже гостра проблема. Бо саме неповна інформація в особистих справах часто призводить до призову серйозно хворих.

Ми вже писали про призов у 2002 році юнака, який страждав на енурез. В його особистій справі не було довідки, що він закінчив 9 класів в школі-інтернаті для психохроніків, має психіатричний діагноз. Юнак погрожував самогубством, і якщо б не втручання представників ХОССМ, які отримали його медичні документи з інтернату та психіатричної лікарні, в якій він лікувався, невідомо, чим би закінчилася ситуація, що склалася у частині, де він проходив службу.

Неповна особиста справа призовника, а потім вояка, призводить до того, що служити попадають юнаки з порушенням форм поведінки, які стояли на обліку в органах МВС, наркологічних або психіатричних диспансерах. Також дуже суттєвою є недооцінка соціальних умов, сімейних обставин призовників. Тому необхідно звернути увагу всіх причетних до справи оформлення та вивчення особистих справ призовників до більш ретельної уваги до цих документів.

Окремо потрібно сказати декілька слів про несподівану та незрозумілу смерть нібито від пневмонії за добу тільки що призваного військовослужбовця О.Терещенка.

Тільки у травні цього року в Харкові вийшла з друку книга пам’яті загиблим у мирний час при проходженні військової служби, а список вже поповнився  призваним до армії юнаком.

І, як часто це в нас буває, слідство тягнеться котрий місяць, і відповіді на питання чому молодий, здоровий хлопець раптово помер від запалення легенів – немає. Можливо він був не такий здоровий, коли його призвали? Можливо, коли він захворів, ніхто вчасно не звернув увагу на його хворобу? А можливо його хтось побив і гемарогічна пневмонія – наслідок травми?

Ми чекаємо відповіді від слідчих органів і обов’язково сповістимо читачів “ПЛ”. Бо смерть молодого солдата у мирний час – це національна трагедія – і інакше ставитись до цього ми не маємо права.

Отже, результатів слідства чекають не тільки представники ХОССМ, а й всі, хто небайдуже ставляться до гарячих проблем нашого суспільства.

Інна Сухорукова

Міністерство юстиції України 30 червня зареєструвало Всеукраїнську асоціацію правозахисних організацій “Українська Гельсінська спілка з прав людини”, засновниками якої стали 15 правозахисних організацій.

Спілка була створена ще 1 квітня цього року одразу після завершення Першого Форуму правозахисних організацій і стала результатом коаліційних зусиль цих організацій протягом останнього року.

Метою створення та діяльності Спілки є реалізація та захист прав і основних свобод своїх членів через сприяння практичному виконанню гуманітарних статей Заключного акту Гельсінської наради з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) 1975 року, інших прийнятих на його розвиток міжнародних правових документів, а також усіх інших зобов’язань України у сфері прав людини та основних свобод.

Засновниками Спілки стали 15 громадських правозахисних організацій:

1. Вінницька міська громадська організація “Вінницька правозахисна група”

2.Всеукраїнське товариство політичних в’язнів і репресованих

3. Громадський комітет захисту конституційних прав та свобод громадян (м. Луганськ)

4.Екологічний клуб “ЕОЛ” (Одеська область)

5.Інститут економіко-соціальних проблем “Республіка” (м. Київ)

6.Конгрес Національних Громад України (КНГУ)

7. МГО Центр правових та політичних досліджень “СІМ” (м. Львів)

8. Міська громадська організація “За професійну допомогу” (Полтавська область)

9. Севастопольська правозахисна група

10. Харківська обласна спілка солдатських матерів

11. Харківська правозахисна група

12. Херсонська міська асоціація журналістів “Пів­день”

13. Херсонська обласна організація Комітету виборців України

14. Центр досліджень регіональної політики (м. Суми)

15. Чернігівський комітет захисту конституційних прав громадян

Правління Спілки складається з представників найвідоміших українських правозахисних організацій. Головою Правління обрано Євгена Захарова, а виконавчим директором Володимира Яворського.

До Спостережної ради Спілки обрано відомих правозахисників 60-80-х років: Зиновія Антонюка, Миколу Горбаля, Йосипа Зісельса, Василя Лісового, Василя Овсієнка, Євгена Пронюка та Євгена Сверстюка.

Адреса Спілки: 04071, м. Київ, вул. Олегівська, 36, офіс 309, тел./факс: (044) 4174118.

Ми катастрофічно не вміємо себе захищати. В нас ніколи не було історичної практики відстоювання громадянських інтересів, що є найхарактернішою ознакою громадянського суспільства. Безправ’я і зневіра в те, що наші суди зможуть відстояти гарантовані нам Конституцією права, породжують хронічну байдужість. Але вже з’являються в Україні диваки – Дон-Кіхоти, які поки що заради ідейних принципів доводять, що існує людська гідність і що все-таки можливо її захистити навіть у нас. Мешканець Коростишева Житомирської області через суд отримав грошову компенсацію за запізнення автобуса. Семен Крупник звернувся до керівництва Житомирського автовокзалу з проханням письмово засвідчити факт запізнення рейсового автобуса на 40 хвилин, після чого подав позов до районного суду на автотранспортне підприємство з метою отримати компенсацію за завдані моральні збитки. Відфутболюваний судами, апеляційними судами і прокуратурами, Крупник все ж вистояв і врешті отримав 50 гривень компенсації моральних збитків. Ідейний позивач заявив, що “пішов на цей процес з принципу і бажання довести, що споживачі автопослуг повинні і можуть захистити свої права на належне обслуговування”. Можливо, невдовзі й у нас будуть вигравати судові процеси, які наразі здаються нам фантастичними. Такі, наприклад, як процес американки, яка відсудила в компанії “Мак Доналдс” мільйон (!) доларів за поданий до столу занадто гарячий чай, чи процес ізраїльтянина, який спромігся довести в суді, що не взяв парасольки і застудився через прогноз погоди однієї з радіостанцій, яка не обіцяла дощу. Головне для нас усіх – оволодіти мистецтвом самозахисту.

08.07.2004

http://maidan.org.ua

Служба Олександра була дуже нелегкою. Потрапивши у конвойні війська в дисбат, що недалеко від Києва, він повинен був весь час проводити з засудженими. Не тільки охороняти їх – тобто територію дисбату – а й керувати деморалізованими, часто не врівноваженими хлопцями, деякі з них були з явними психічними порушеннями. Від них можна було чекати весь час якихось несподіваних вчинків. Сашко звикав до своїх обов’язків поступово, і в першій рік був у постійній напрузі. Потім знайшов з засудженими спільну мову, навчився домагатися від них виконання правил дисбату не бійкою й лайкою, а спокійно, пояснюючи, як і що потрібно зробити. Командування було задоволено його службою, і Сашко на другому році став сержантом.

Новачок засуджений кинувся йому в очі відразу. Досвід більш ніж півторарічної служби підказав, що засуджений за спробу втечі і бійку хлопець, як кажуть – не сповна розуму. Тобто має наявні психічні порушення. Як такі хлопці потрапляють на службу в армію? Це питання часто спадало на думку і Сашкові, і його співслужбовцям. Хто і навіщо призвав до армії, тобто допустив до зброї, неврівноважених, з нестабільною психікою, а інколи й розумовою відсталістю хлопців, які і у звичайному побуті не могли дати собі ладу?

На це питання не було відповіді... Але саме через таких військовослужбовців найчастіше і трапляються в армії різні НП. Тому, коли командир батальйону, подивившись на знервованого, агресивного хлопця, наказав Олександрові ночувати не в кімнаті охорони, а в казармі з підлеглими, – він не здивувався. Бо від хлопця можна було чекати будь-чого. Після відбою Олександр перевірив, чи всі засуджені лягли спати, потім ліг сам. Зазвичай у таких випадках він не міг заснути, але цього разу мабуть звичка і втомленість дали себе знати – Олександр заснув.

Прокинувся він в ту мить, коли його ліжко хтось сильно штовхнув. Над ним стояв новачок із залізною трубою в руках. Олександр намагався підвестися , але не встиг. Отримав сильний удар по голові і втратив свідомість. Надовго...

Потім була палата в нейрохірургічному відділенні Київського військового шпиталю, одній з найкращих нейрохірургічних клінік України. Сашку пощастило, саме тут лікарі повернули його до життя. Якби він не потрапив сюди, невідомо чи вижив би.

Судомні напади почалися ще в лікарні. Підчас нападів він втрачав свідомість, падав, отримував синці та травми.

Батьки, забравши сина додому, робили все можливе, щоб вилікувати його. За 13 років – з 1990 до 2003 – він переніс декілька нейрохірургічних втручань, зроблених вже в Харкові, в обласній лікарні.

Напади продовжуються і до сьогодні. Під час нападів Олександр дуже часто б’ється обличчям, розбиває голову, травмує руки. Єдине, що полегшує його стан в останні роки, це ін’єкції сібазону. Всі роки Сашкові виписували ліки в районній поліклініці, де він був на диспансерному обліку у невропатолога. Отримавши по “рожевому” спеціальному рецепту сібазон, батьки застосовували ці ліки, коли починався судомний напад, і той поступово проходив.

Якщо вчасно не зробити потрібну ін’єкцію, напад затягувався, а це вже загрожувало життю хворого. Сашко вже декілька разів переніс такі напади, після яких опинився в нейрохірургічній лікарні.

Нещодавно батькам інваліда армії 2-ої групи Олександру Г. зовсім відмовили в життєво необхідних ліках, посилаючись на те, що сібазон належить до наркотичних препаратів, тому поліклініки не мають права виписувати рецепти на ці ліки.

Ми отримали таку відповідь від заступника головного лікаря з медичної частини міської клінічної лікарні № 27 м. Харкова О.И. Ломакіной “В связи с Вашим обращением по вопросу выписки ампулированного сибазона больному Г. Александру, ИСА 2-й группы, сообщаем, что Г. А. состоит под наблюдением невропатолога поликлиники городской клинической больницы № 27 с 1990 года с диагнозом: “Последствия тяжелой открытой черепно–мозговой травмы с размозжением вещества мозга с выраженным синдромом ликворно-сосудистой дистензии, частыми развернутыми эпиприступами”.

До проверки прокуратурой Киевского района в феврале 2004 года состояния выполнения требований приказа № 356 от 08.12.1997 года поликлиникой выписывались льготные рецепты на приобретение сибазона в ампулах для купирования эпиприступов, что являлось, по оценке прокуратуры, грубейшим нарушением вышеуказанного приказа.

Согласно рекомендациям, указанным в выписке из истории болезни после стационарного лечения в нейрохирургическом отделении Харьковской ОКБ в период с 18.11.2003 года по 03.12.2003 года, также клиническим проявлениям заболевания больному будет выписан после осмотра, при необходимости, сибазон в драже для перорального применения, оптимальная форма приема в амбулаторных условиях.

В случае развития эпиприступа больному (и его родственникам) рекомендован немедленный вызов бригады СМП для оказания квалифицированной медицинской помощи.”

І лікарям, і хворим відомо, що лікувальний препарат в вигляді драже (точніше – пігулок) значно слабкіший, ніж ампулірований.

На жаль, на відміну від онкохворих, яким наркотичні ліки вводять патронажні медсестри, ані Олександр, ані його батьки не можуть знати, коли чекати наступного нападу.

Крім того, дати пігулку Олександру, коли вже судомний напад розпочався практично неможливо, бо судоми зводять щелепи так сильно, що треба, перш за все, намагатися не дати прикусити йому язика. Так й проковтнути що-небудь під час нападу хворому неможливо. Що стосується поради зам.головного лікаря міської клінічної лікарні № 27 м. Харкова О.И. Ломакіной викликати швидку допомогу, то мати Олександра тільки розводить руками – не було випадку, щоб за викликом приїхала швидка, і лікарі мали ампулірований сібазон. Лікарі змушені вводити Сашку магнезію з платифіліном, які тільки полегшують напад, але не знімають його. Батьки не можуть вивезти Сашка з Харкова, бо бояться, що, наприклад, у селі він зовсім не отримає медичної допомоги. Але й вижити їм без власного городу теж дуже важко, бо Сашко отримує мізерну пенсію.

Що робити нещасним батькам, які віддали державі здорового, красивого хлопця, а держава повернула їм інваліда, якого страшно залишити одного навіть на мить. Та й ще бачити його муки під час нападу, не маючи змоги йому допомогти.

Таким чином, штучно прирівняний до наркотиків протисудомний засіб – сібазон, або його аналоги реланіум і седуксен, які необхідні багатьом хворим, і є дієвим засобом лікування, за рішенням прокуратури, всупереч тому, що лікарі розуміють необхідність застосування саме цього препарату, стають для хворих недосяжними. І не потрібно нікому тішитися мислями, що такі заборони сприяють зменшенню кількості наркоманів. Ні, наркомани все рівно отримають наркоту у тому чи іншому вигляді. На нашу думку, такі заборони тільки створюють умови для спекуляцій ліками – і це приносить неабиякий грошовий доход. Бо, на превеликий жаль, всім відомо, що на ринках ці ліки продаються. І ми не маємо сумнівів, що і прокуратурі, і міліції це добре відомо. І від того, що хтось заробляє на цьому великі гроші, страждають, перш за все, хворі та їх рідні. Це і громадяни, які страждають на неврози, епілептики, невротики. Тих, у кого є гроші, змушують звертатися до ділків “чорного ринку”. А тих, у кого немає грошей, змушують страждати.

А такі хворі, як Олександр, потрапляють в ситуацію, коли з’являється пряма загроза їхньому життю.

Не в одній цивілізованій країні світу транквілізатори не є проблемою, їх виписують звичайні лікарі на звичайних рецептах. Головне при цьому – якщо лікар вважає, що це необхідно хворому.

В “ПЛ” вже неодноразово публікувалися статті на цю тему, і наша думка читачам відома – спроба боротися з наркоманією шляхом заборони лікарям виписувати хворим необхідні ліки – злочинна та зовсім безрезультатна. Ми впевнені, що такі спроби йдуть на користь тільки ділкам, які “тримають” чорні ринки медпрепаратів, і наживають на цьому великі кошти. На нашу думку, і міліція чітко знає, де, хто і коли розповсюджує наркоту. Дійсно, це явище поширюються дуже швидко і всі заплющують на це очі. Нам відомий випадок, коли у дуже престижному харківському ВУЗі, незважаючи на те, що викладачам було відомо, що студент Н. не тільки не відвідує занять, не виконує учбовий план, а й вживає наркотики, ще й намагається втягнути до цього своїх согрупників, ректорат відмовлявся його виключити тільки тому, що він навчався на комерційній основі, і його батьки акуратно вносили плату.

Наркоманія – це проблема багатьох країн, але ніде не борються з нею таким дурним способом – забороняти лікарям виписувати ліки, що необхідні мільйонам хворих. Якби це допомагало знищити наркоманію як явище, мабуть, людство відмовилося від розробки таких ліків.

Наші чиновники від медицини найбільш рішучі, навіть, у Росії виписують довготермінові рецепти на такі ліки (на чотири або, навіть, шість місяців), якщо хронічно хворий потребує такого лікування. Наші же горе-керівники вибирають шляхи подолання наркоманії саме такі, щоб нічого не змінювати, зберегти ґрунт для “чорних” ділків, але щоб були показники для звіту про “велику” їх роботу. Тільки цим можна пояснити нещодавно проведену медичну перевірку всіх лікарів, які мають виписувати “рожеві” рецепти, на вживання наркотиків. І проводилася ця перевірка (читай – навмисне принижування лікарів) коштом самих лікарів! Все це нагадує найгірші радянські витівки...

Можливо, проблема ця колись буде вирішена, коли ми змінімо систему влади, коли в медицині дійсно здійсняться реформи, а поки що потрібно якось допомогти Олександрові. Харківська обласна спілка солдатських матерів звернулася до Уповноваженої з прав людини Ніни Карпачової, до Комітету Верховної Ради з прав людини з проханням не тільки допомогти у цьому конкретному випадку, а й перевірити відповідні накази Міністерства охорони здоров’я на відповідність міжнародним нормам.

На нашу думку, у батьків Олександра є ще один шлях – звернутися до суду і згідно із новим Цивільним кодексом оскаржити наказ № 356 от 08.12.1997, як незаконне адміністративне рішення.

Навіть, якщо український суд не в змозі захистити права хворих, то є надія, що при зверненні до Європейського суду, держава Україна буде визнана винною в порушення права на життя таких хворих як Олександр. Невже необхідно доводити людей до цього?

2 липня 1937 року Політбюро ЦК ВКП(б) схвалило постанову П 51/94 “Про антирадянські елементи”, якою секретарям обласних, крайових, республіканських організацій та представникам НКВС пропонувалося в п’ятиденний термін створити “особливі трійки” і визначити кількість осіб, що підлягають розстрілу або висланню. Операція розпочиналася 5 серпня 1937 року за наказом НКВС СРСР № 00447 і мала тривати 4 місяці. Насправді ж вона була припинена за рішенням Політбюро ЦК ВКП(б) 15 листопада 1938 року. Це була наймасовіша за всю совєтську епоху, “єжовська чистка” суспільства від категорій населення, які, на думку керівництва СРСР, не годилися для будівництва комунізму. За 15 місяців цієї кампанії “особливі трійки” без розслідувань, судів, прокурорів, захисників і здебільшого без самих звинувачених винесли 681.692 смертні вироки, списками. Вироки виконувалися негайно. Цілком у дусі настанови творця радянської держави В.І.Леніна, який учив: “Будьте зразково нещадними. Розстрілювати, нікого не питаючи і не допускаючи ідіотської тяганини!”

На кожну республіку, область, район спускалися ліміти на репресування за І і ІІ категоріями (І – розстріл, ІІ – ув’язнення, співвідношення 3 до 1). “Знизу” посипалися звіти про перевиконання лімітів, розгорнулося соціалістичне змагання за їх перевиконання, прохання й вимоги збільшити їх, особливо за І категорією, висувалися “зустрічні плани”. Так, нарком внутрішніх справ УРСР Ізраїль Леплевський тричі звертався за таким збільшенням, новопризначений у січні 1938 році нарком Александр Успенський – двічі. І Москва їх задовольняла.

Дія “трійок” поширилася на всі категорії населення. Під репресії потрапили “куркулі”, “кримінальники”, “контрреволюціонери” різних відтінків, “повстанці”, “церковники”, “шпигуни”, “троцькісти”, “диверсанти”, “шкідники”, “буржуазні націоналісти”, тобто й українська інтелігенція, яка, за визначенням Сталіна, “не заслуговувала довір’я”...

Безперечно, репресії зачепили всі народи, що мали нещастя залишитися в російській імперії під новою назвою СРСР. Та все ж чи не найбільше постраждав український народ, бо він,  з його глибокою релігійністю, волелюбністю, потягом до самостійного господарювання увесь не годився для будівництва комунізму і його слід було замінити.

На виконання згаданої Постанови, “чистка” відбулася і в концтаборах. Так, начальник Соловецької тюрми особливого призначення (СТОН) Ейхманс одержав наказ скласти список на розстріл 1825 в’язнів. Одна група, 507 в’язнів, була розстріляна під Леніґрадом 8 грудня 1937 року, 200 (насправді 198) – на Соловках 14 лютого 1938 року. Доля 1116-и, так званого “Соловецького етапу”, стала відомою щойно в 1997 році: 27 жовтня, 1, 2, 3 і 4 листопада 1937 року капітан Михаїл Матвеєв розстріляв 1111 соловецьких в’язнів в урочищі Сандармох – “обычном месте расстрелов” на півдні Карелії, неподалік Біломорканалу, там, де в 150 ямах уже покоїлися біля 8 тисяч жертв – будівників Біломорканалу, карелів, фінів.

До “Соловецького етапу” Ейхманс дібрав інтелігенцію практично всіх народів СРСР, які були ув’язнені на Соловках. Серед них майже 300 українців: у списку “українських буржуазних націоналістів” поет-неокласик професор Микола Зеров, творець театру “Березіль” Лесь Курбас, драматург Микола Куліш, Антон, Остап і Богдан Крушельницькі, письменники Валер’ян Підмогильний, Павло Филипович, Олекса Влизько, Валер’ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріз, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий, історики академік Матвій Яворський, професор Сергій Грушевський (брат Михайла Грушевського), науковці Михайло Павлушков, Василь Волков, Петро Бовсунівський, Микола Трохименко, творець Гідрометеослужби СРСР голландець родом професор Олексій Вангенгейм, міністр фінасів УСРР Михайло Полоз... Це були люди, які ще створити б неоціненні духовні скарби, володіючи якими, ми стали б урівень з іншими цивілізованими народами. Сама присутність таких людей у суспільстві робить його кращим. Але постріли  малограмотного ката Матвеєва – виконавця волі чужої, глибоко ворожої нам російської комуністичної влади  – змінили хід нашої історії... 

Цей Сандармох знайшли та ідентифікували на місцевості 1 липня 1997 року Карельський та  Санкт-Петербурзький “Меморіали”, а саме Юрій Дмитрієв і Веніамін Іофе. Уперше 27 жовтня того року загиблі були належно вшановані. Тоді в Сандармох їздили Лариса Крушельницька, Іван Драч, кобзар Микола Литвин, священик Павло Бохняк. За два дні художник Микола Малишко вирубав невеликого дубового хреста з Плужниковими словами “Убієнним синам України”. Його привіз у Сандармох Євген Сверстюк. Поруч на галявині вже стоять великі польський та російський хрести, мусульманський пам’ятний знак, а в лісі – з півтори сотні карельських. При вході в меморіал споруджено пам’ятник з написом “Люди, не убивайте друг друга”, Санкт-Петербурзький “Меморіял” привіз сюди камінь із Соловків.

Відтоді щороку 5 серпня в урочищі Сандармох та 7 серпня на Соловецьких островах проводяться Дні пам’яті жертв політичних репресій. Збираються нащадки розстріляних, громадськість багатьох країн, приїздять консули Фінляндії, Польщі, Німеччини, України. Минулого 2003 року сприяннями блоку Віктора Ющенка “Наша Україна” у Сандармох і на Соловки автобусом їздила експедиція з 50 осіб, шестеро з них – нащадки там загиблих, багато молоді, журналістів. Я був там уже п’ять разів, і знову треба їхати.

Сього 2004 року в урочищі Сандармох споруджується триметровий козацький хрест сірого граніту на могилі з валунів. Напис “Убієнним синам України”. На хресті проступатимуть деякі хрестоматійні обличчя. Автори – Назар Білик та Микола Малишко. Замовником виступає Товариство української культури “Калина”, яке очолює велика подвижниця українського духа Лариса Григорівна Скрипникова. Адреса Товариства: 185014, пл. Ленина, 2, г. Петрозаводск, Карелия, Российская Федерация. Т. 8-10-7-814-2 – 75-75-45 , 70-28-94, E-mail: [email protected]  

Кошторис, з урахуванням вартості каменю, попередньої його грубої обробки, становить 150 тис. гривень (майже $28.000). Блок “Наша Україна” ще навесні вніс 10.000 грн. Уже вирізано брилу, робота розпочалися, є надія завершити цю добру справу до Дня пам’яті 5 серпня. Та нема чим платити.

Тому ми звертаємося до української громадськости, до всіх громадян України, особливо до заможних людей в Україні й діаспорі, до організацій, підприємств, установ і колективів з проханням внести від чесних трудів своїх на цей рахунок:

Для внесків у гривнях чи рублях:

Карельское ОСБ №8628, г. Петрозаводск, корсчет 30101810600000000673 в ГРКЦ НБ

Республика Карелия, г. Петрозаводск, БИК 048602673, ИНН 7707083893,ОКОНХ 96130

Скрипниковой Ларисе Григорьевне

счет 42307 810 8 2500 1906558

Для внесків у доларах США: 

Счет № 42301 840 8 2500 190021601

Скрипниковой Ларисе Григорьевне

в Карельское ОСБ № 8628 (филиал 1125) ПетрозаводскРоссия

with Karelian office № 8628 (branch 1125) of the Sberbank of the Russian Federation, PetrozavodskRossia

через Северо-Западный банк Сбербанка Российской Федерации, Санкт-ПетербургРоссия

(СВИТ:SABRRU2P)

via the Sberbanr of theRussian Federation, (SEVERO-ZAPADNY HEAD OFFISE), St.PetrozavodskRossia (SWIFT:SABRRU2P)

Невеликі внески можна надсилати звичайними переказами на вище вказану адресу Товариства “Калина” з обов’язковою позначкою “На пам’ятник у Сандармосі”.

Дійсним є і оголошений раніше рахунок:

ФБ Петрозаводский филиал ЗАО “Балтийский банк”, г. Петрозаводск

Корреспондентский счет: 30101810000000000752

БИК: 048602752

ИНН:7834002576

Транзитный счет: 40703840900120917768

Карельская Республиканская Общественая Организация “Общество украинской культуры “Калина” (або: КРОО “Калина”)

За додатковою інформацією можна звертатися до мене по телефону (044) 295-12-11, E-mail: [email protected] .

А 5 серпня пом’янімо всіх невинно убієнних під час Великого Терору. Зокрема, загиблих у Сандармосі наших співвітчизників. І пам’ятаймо, звідки віками чигає на нас небезпека.

Василь Овсієнко, колишній політв’язень, лауреат премії ім. В.Стуса.

“Підтримуємо”. Михайло Горинь, Євген Сверстюк, Надія Світлична”.