Бюлетень "Права Людини", 2004, #28

Виборчий процес в Україні охопив всі значущі сфери громадського життя. Осторонь процесу виборів Президента України не залишилась навіть система вищої освіти, керівні кадри якої активно залучаються і використовуються в брудних технологіях влади, спрямованих на студентську молодь, впродовж кожних всенародних виборів в незалежній Україні. Протиправні дії адміністрацій вищих навчальних закладів Луганщини в період виборів, схоже, стають усталеною практикою і набувають системного і ще більш зухвалого характеру з кожними виборами. Процес грубих порушень і періодичних обмежень політичних прав студентів взагалі і їхніх активних виборчих прав, зокрема, можна часто спостерігати і фіксувати в стінах усіх національних університетів Луганщини. Причому, деякі з цих університетів отримали славу одних з найкращих і найсучасніших ВНЗ, де завжди дбають про права студентів, і студентське самоврядування знаходиться начебто на досить високому рівні.

Порушення та обмеження основних політичних прав студентів досягли досить значного рівня і почалися ще задовго до офіційного старту передвиборчої кампанії, що довелось відчути багатьом студентам. На політично активну студентську молодь Луганської області здійснювався тиск з дивних з точки зору здорового глузду причин. Прямим порушенням статті 36 Конституції України, що проголошує право кожного громадянина на “свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх виборчих прав і свобод” стала негласна заборона студентам вступати до опозиційних політичних партій у Східноукраїнському національному університеті. До студентів, щодо яких випадково стало відомо, що вони є членами хоча й офіційно зареєстрованих Міністерством Юстиції України, але опозиційних до існуючої влади партій, використовувався психологічний тиск. Це проявлялося в різних формах, як-от: у викликах до деканатів і ректорату, у телефонних дзвінках батькам або в погрозах з боку керівництва навчального закладу. Часто можна також було чути з боку викладачів погрози щодо виникнення проблем у навчанні, які потім реалізовувалися в упередженому виставленні оцінок цим студентам. При розподілі бюджетних місць серед обдарованих студентів до магістратури їхня партійна приналежність також бралася до уваги викладачами. Подібні дії з боку керівництва адміністрацій ВНЗ прямо суперечать законодавству, зокрема, частині 3 статті 8 закону України “Про освіту”, що проголошує: “Належність особи до будь-якої політичної партії, громадської, релігійної організації, що діють відповідно до Конституції України, не є перешкодою для її участі в навчально-виховному процесі”

Декільком студентам, що брали активну участь в деяких навчальних програмах з передвиборчої тематики, доводилось звітувати представникам адміністрації університету про зміст такого навчання і переконувати їх, що на самих студентів не вплинув політичний підтекст даних заходів.

Приниження людської гідності студента і одночасно обурення довелося відчути тим студентам-політологам СНУ ім. Володимира Даля, що мали проходити практику по спеціальності в політичних партіях. Студентам в грубій формі було заборонено проходити практику в нецентристських і не провладних за змістом своєї діяльності партіях, крім того їх було направлено за наказом до осередків партії “Регіонів” і місцевої громадської організації “Регіон”, що тісно співпрацює з цією партією, в тій кількості, що майже відповідала кількості всієї групи. Безсоромне використання студентів, як безкоштовної робочої сили в агітаційних заходах, спостерігалося протягом усього часу проходження практики в осередках “Регіонів”.

Початок навчального року в університетах Луганщини теж був забарвлений політичним підтекстом. З перших же днів нового навчального року з вуст викладачів лунали прямі застереження щодо участі студентів в агітаційних заходах на боці опозиційних до існуючої влади кандидатів. Були навіть натяки на появу проблем у тих студентів, які будуть помічені в цьому. Подібні дії викладачів і адміністрації ВНЗ можна розцінювати як пряме порушення норми частини статті 58 Закону України “Про Вибори Президента України”, що проголошує наступне: “Громадяни України мають право вільно і всебічно обговорювати передвиборчі програми кандидатів на пост Президента України, політичні, ділові та особисті якості кандидатів, вести агітацію за або проти кандидатів”. З початку року також з деякими “політично неблагонадійними” студентами проводилися окремі бесіди представниками адміністрації ВНЗ, окремим студентам, щодо яких точно відомо, що вони голосуватимуть не за провладного кандидата, рекомендувалось подбати про відкріпне посвідчення, адже, за висловами представників адміністрації, в результаті виборів тінь нелояльності до існуючої влади може впасти на університет в цілому.

На період виборів навіть відвідування студентами розважальних заходів набуло примусово-обов’язкового характеру, бо влаштовуються вони останнім часом виключно в підтримку кандидата від влади, де здійснюється також і непряма агітація за нього. Майже щотижня студенти безкоштовно в стінах університету отримують молодіжну студентську газету, в якій неозброєним оком можна помітити елементи агітації за кандидата від влади, що теж порушує ті норми закону, в яких проголошено заборону на здійснення агітації в учбових закладах.

Прямі заклики голосувати за Януковича майже щодня лунають в стінах університетів з вуст викладачів. “Обов’язок студентів національних університетів – голосувати за кандидата від влади. Чи ви думаєте, що вам просто так стипендії підвищили?” – повторюють викладачі, декани, проректори з метою схилити непокірну студентську молодь на свій бік.

До речі, студенти активно використовуються не лише в якості об’єкту для агітації, а також і як ресурс для її здійснення. Студенти, що залучаються до агітації за Віктора Януковича, звільняються від навчальних занять, в той час як відвідуваність лекцій і семінарів всіма іншими студентами жорстко контролюється. Пропуски занять без поважних причин представниками адміністрацій ВНЗ перед виборами обґрунтовуються лише тим, що начебто студенти працюють на “опозицію” та беруть активну участь в політичних заходах від опозиційних кандидатів на пост Президента України.

Керівництвом вищих навчальних закладів для студентів в передвиборчий період створюються умови для “стукацтва” та доносів, адже викладачі, декани та проректори часто пропонують їм доповідати про начебто заборонену політичну діяльність окремих студентів, якщо така була помічена. Дуже прикро, що такими діями перекреслюються споконвічні моральні цінності взаємоповаги і взаємодопомоги, толерантності і довіри, що ретельно аналізуються і пропагуються на такій загальній дисципліні для всіх спеціальностей, як етика.

Нахабність і безпринципність представників адміністрацій ВНЗ перед виборами в повній мірі проявилися також і в тому, що періодично здійснюється процес перевірки кімнат в гуртожитках на випадок знаходження в них якої-небудь “забороненої” літератури – листівок чи агіток від кандидатів на пост в Президенти України Віктора Ющенка, Олександра Мороза, тощо.

Окрім цього, в університетах Луганщини розпочався набір хлопців-студентів для поїздки до областей Західної України в якості спостерігачів від “Регіонів” в день голосування, при цьому залишаються відкритими питання: чому саме хлопців, чому саме до західних регіонів; чи буде при цьому гарантуватися безпека тих хлопців, адже не можна не припускати можливостей провокацій 31 жовтня на виборчих дільницях.

Кількість порушень виборчих прав студентів зростає з кожним днем, що наближається до дня самих виборів. Про це свідчить перехід представників адміністрацій університетів Луганщини від розмов і погроз студентам, що задіяні в політичній діяльності на боці загрозливих для кандидата від влади політичних конкурентів, до реальних дій. Так, наприклад, згідно з інформацією сайту www. pravda. com. ua від 11. 10. 2004 розпочалися звільнення студентів Луганського аграрного національного університету, помічених адміністрацією ВНЗ в активних агітаційних заходах на підтримку Віктора Ющенка.

На жаль, весь процес порушень виборчих прав студентів в стінах університетів майже зовсім не висвітлюється в ЗМІ, це проходить, як може інколи здаватися, так природно і спокійно, що іноді хочеться думати, що саме так і має бути. Звичайно, студентській молоді, чиї права завжди були найменш захищеними, важко виробити і реалізувати правовий механізм протидії порушенням власних прав. Але чомусь навіть жодного факту написання скарги на дії представників адміністрацій ВНЗ ще не фіксувалось, звернень до суду з приводу поновлення політичних прав з боку студентів також не було. Тому іноді хочеться припустити, що саме побоювання, страх і пасивність студентів є підставами і обґрунтуванням для прямих порушень політичних прав студентів, принижень їхньої людської гідності.

Цього листа написав один студент іншому. Ми не називаємо ні ВУЗу, ні міста – по зрозумілим причинам. Та це і не є важливим, бо встановлення авторитарної диктатури (мабуть що гірше, ніж радянська) – це загальноукраїнське явище. Цитуємо листа:

“Буквально днями випадково підслухав одну розмову, яка мене, м’яко кажучи, збентежила.

Сиджу я в кабінеті завідуючого кафедрою загальної хімії. Заходить до завідувача якийсь мужичок. Каже: “Привіт-привіт. Ось я отут із засідання у проректора. Ти ж у курсі – завтра до нас Ющенко приїжджає. Отож проректор попросив по можливості організувати навчання так, щоб студенти не потрапили на площу. А якщо будете знати прізвища тих, хто ходив – то напишіть списочек і на стіл секретарю. І там будемо вирішувати питання з приводу відрахування”.

А учора до мене брат приїжджав. Каже, що у Сєверодонецьку є така точка, де за кожен зірваний плакат Ющенко дають по 5 гривень.

А у нас на парах викладачі прямо за Януковича агітують. Недавно якісь подарунки від Януковича розігрували під другим навчальним корпусом. Ну і т.д. і т.п.”

Ми вже повідомляли про випадок, коли посадовець Кремінської РДА вимагала у власника приватного магазину зняти вивішений у приміщенні агітаційний плакат на користь Ющенко. Ця історія мала наслідок – у вигляді позапланової перевірки магазина податковою.

Нагадаємо, що у вересні посадова особа райдержадміністрації вимагала зняти агітаційний плакат Віктора Ющенко, погрожуючі, що у разі невиконання її вимоги буде застосоване адмінстягнення. Аналогічний випадок зареєстровано у Стаханові, де один з депутатів міськради, погрожуючі адмінстягненням, примусив таки мешканця зняти такий само плакат, що висів у нього на балконі.

У Кремінці прибічники Ющенко звернулися до громадської приймальні КВУ й отримали роз’яснення, що вимога чиновника не є законною, і підстави для накладання адмінстягнення відсутні. Плакат не був знятий, прямих санкцій за це не відбулося. Проте, до магазину завітала податкова інспекція з позаплановою перевіркою, що може бути розцінено як переслідування виборців за здійснення ними свого права на агітацію.

12 октября в Харькове во Дворце спорта “Локомотив” кандидат в Президенты Виктор Янукович встречался с молодежью. К встрече захотели присоединиться примерно 20 студентов, сторонников Ющенко, которые собрались на Привокзальной площади у фонтана. Рядом была съемочная группа новостей АТН (7-й канал). Работники милиции окружили студентов и уговаривали отказаться от их намерения. Внезапно возле фонтана появились люди крепкого телосложения, окружили студентов и оттеснили съемочную группу. Как рассказывала после журналист АТН Марина Николаева, “они просто активно напирали, физически напирали на меня, на оператора. Они закрывали руками камеру, дождались, пока оператор выключит камеру, закрывали объектив и активно угрожали оператору, что если это выйдет в эфир, то ему уже не быть жильцом на этом свете, мне пообещали выколоть глаза за то, что я это смотрю”. По словам руководителя АТН Олега Юхта, за 13 лет работыв в средствах массовой информации это первый случай, когда журналистам угрожали, да еще в присутствии правоохранительных органов.

Студенты были арестованы милицией. Пресс-секретарь Харьковского штаба Ющенко журналист Андрей Войцеховский попытался снять арест студентов на видео, но во время съемки к нему подошли двое в гражданском, выхватили камеру и выбросили ее в фонтан.

Руководители шести крупных харьковских СМИ, среди которых – редакция Медиа-группы “Объектив”, Агентства телевидения новости и редакция Харьковских новостей подписали заявление, в котором говорится, что предвыборная борьба становится угрозой для жизни журналистов, которые освещают политические события. “Мы, журналисты харьковских СМИ, считаем этот инцидент вопиющим нарушением закона и заявляем, что не намерены терпеть подобные выходки, кем бы они не предпринимались. Мы считаем недопустимым давление на СМИ как со стороны любых политических сил, так и со стороны силовых структур. Попытки такого рода мы будем считать провокацией по отношению к СМИ и вмешательством в нашу профессиональную деятельность – говорится в обращении. – Мы обращаемся к руководителям силовых структур и органов власти с требованием обеспечить на территории Харькова и области выполнение Законов Украины “Об информации” и “О телевидении и радиовещании”. В противном случае оставляем за собой право на адекватные меры, вплоть до призыва населения к актам гражданского неповиновения”.

Чим ближче до виборів, тим більше проявів адмінресурсу ми бачимо. Це і прямі репресії проти представників опозиції, це і шалений тиск на ЗМІ, агітація за провладного кандидата, яка порушує всі норми і низький рівень організації роботи виборчих дільниць.

4 жовтня 2004 р. приблизно о 14.40 на розі вулиць Малиновської та К. Маркса на Костянтина Канішева, який є довіреною особою кандидата на пост Президента України М.Ю.Бродського несподівано зі спини навалились двоє невідомих, повалили його на асфальт, розірвавши куртку, та наділи наручники. Двоє нападників були вдягнені у форму співробітників МВС. На одному були погони майора, на іншому – лейтенанта При цьому вони не пояснили причин такого поводження та не пред’явили документів. Співробітники жодним чином не відреагували на слова Канішева, що він є довіреною особою кандидати в Президенти України, і без жодних пояснень кинули його в машину та повезли до Ленінського РВ міліції. В райвідділку відомості про затриманого не заносились до журналу реєстрації. В райвідділі міліції, не знімаючи наручників, Канішева поставили обличчям до стіни і протримали так близько 20 хвилин.

Після цього з’явився заступник голови райвідділу міліції, із розмови з яким Костянтин зрозумів, що його затримали співробітники муніципальної міліції за те, що він, начебто, розклеював листівки на підтримку кандидата в президенти України В.Ющенка біля Ленінського райвиконкому, в приміщенні якого знаходиться територіальна виборча комісія територіального виборчого округу №177. З хлопця зняли наручники, перевірили документи (в тому числі посвідчення довіреної особи кандидата в президенти України М.Бродського) та почали огляд речей, при цьому всупереч чинному законодавству та вимогам Костянтина протокол про огляд речей не оформлювався. При огляді співробітники міліції вилучили у нього 15 листівок, які Костянтин збирав для власного архіву, агітматеріали, статтю Тетяни Коробової, роздруковану із Інтернету. Із розмови вищезазначеного лейтенанта з заступником голови райвідділу міліції хлопець зрозумів, що йому приписують опір при затриманні.

Протягом цих двох тижнів харківська міліція неодноразово затримувала активіста громадської організації ПОРА – Олександра Чижова. 14 жовтня наряд міліції Ленінського райвідділу привіз його до райвійськкомату, інкримінуючи йому порушення закону “Про воїнський обов’язок”. В райвійськкоматі з’ясували, що Олександр має відстрочку від призову за станом здоров’я, і міліція була змушена його відпустити.

Під час візиту до Харкова, 12 жовтня 2004 року Віктор Янукович мав намір виступити на Ярмарку студентських ідей у Культурному центрі стадіону “Локомотив”. Начебто б відкритий захід раптом виявився пасткою для політично активних студентів. Так група харківської молоді, що спеціалізується на протестных темах, захотіла висловити свої “ярмаркові ідеї”. Близько 20 молодих людей зібралося біля центрального фонтану Південного вокзалу. Щоб вже через п’ять хвилин виявитися... в епіцентрі силової спецоперації. До речі, заградзагони або оточення кандидата в Президенти України зустрічали “непотрібних студентів” уже за 1,5-2 км до Культурного центра. Класична ситуація Януковича: він проводить “зустрічі” тільки з відібраними “виборцями” у ретельно охоронюваних секретних місцях. Студенти, ті, що зібралися біля Південного вокзалу, не встигли навіть обміняться першими враженнями, як до них направилися офіцери в міліцейській формі. І у твердих вираженнях “порекомен­дували” йти у відомому вульгарному напрямку.

От вся хроніка подій в уповільненому розкадруванні:

16.51. – заступник начальника обласної міліції Н.Цвира радить студентам забути про свої плани

16.53 – заступник начальника лінійного відділу міліції “Південного” В.Мацок починає спецоперацию по нейтралізації студентів

16.54 – включається відеокамера журналіста “5 каналу” Андрія Войцеховского.

16.55 – першому студенту заламують руки і починають вести убік спецтранспорта

16.57 – випадковий перехожий років 50-ти, шокований побаченим, вимагає в міліції припинити неподобства. Його відразу починають бити міцні хлопці в “цивільному”.

16.58.-17.04 – ще декількох студентів заарештовують і волоком тягнуть у спецтранспорт. У повітрі витає напруга – міліція готова по-справжньому бити молодих хлопців. Щоб уникнути фіксування своїх облич на відеокамері, хтось з “міцних потилиць” вихоплює відеокамеру в журналіста і кидає її... у фонтан.

17.05– фінальна сцена. Студентів тягають по асфальту, сторонніх відтісняють, на землі корчитися побита літня людина (пізніше “Швидка” констатує травму декількох ребер).

Починаючи з 17 жовтня харківська міліція допомагає “відловлювати” студентів-прихильників Ющенка. Подібні заходи відбуваються практично в усіх харківських ВНЗ.

Як стало відомо прес-службі Харківської обласної коаліції “Сила Народу” від студентів Харківського національного університету ім. Каразіна, наприкінці минулого тижня розпочалася масова акція з виявлення студентів-прихильників народного кандидата в Президенти Віктора Ющенка за допомогою працівників міліції, які під виглядом проведення акції по боротьбі з незаконним обігом наркотиків, обшукують кімнати гуртожитків, а при виявлені в них агітаційних матеріалів Ющенка – доповідають коменданту. Останній, в свою чергу, викликає таких студентів на розмову, в якій, шантажуючи відмовою у розміщенні в гуртожитку на наступний рік, наполегливо “переконує” не підтримувати цього “бандита” та “націоналіста”. Відомо, що подібні заходи відбуваються практично в усіх харківських ВНЗ, зокрема, у Національній юридичній академії імені Ярослава Мудрого та в Харківському державному економічному університеті. У гуртожитку №4 ХНУ, що знаходиться в провулку Отокара Яроша, минулої середи було проведено показову “зачистку” прихильників Ющенка. Мешканець гуртожитку Юра К. розповів, що з 13 жовтня протягом кількох днів двоє працівників міліції обійшли всі кімнати, які оглянули “на предмет наявності наркотичних речовин”, але після цього чомусь передали коменданту гуртожитку Масловій Любові Валентинівні перелік прізвищ студентів, у помешканнях яких було знайдено агітаційні матеріали Ющенка. Очевидці з якими Любов Валентинівна проводила бесіди на тему “Хто справді турбується про студентів?” розповіли, що загальний список сягає більш як 200 прізвищ (за загальної кількості мешканців гуртожитку в три сотні чоловік). Більшість з них вже попередили, що наступного навчального року на проживання в гуртожитку вони можуть, навіть, не сподіватися. За офіційною версією наявність агітматеріалів Ющенка в особистих помешканнях студентів… суперечить чинному законодавству, бо ж, мовляв, агітація у ВНЗ заборонена. Сама ж Любов Валентинівна не забуває після кожного чергового заклику голосувати за Януковича додавати “я ж не агітую, я просто пояснюю”.

А тим часом, з усіх дільничних виборчих комісій надходять скарги як членів виборчих комісій, так і виборців про велику кількість помилок в списках. І от тут ми бачимо можливості адмінресурсу в повному обсязі. Спочатку провладна більшість скоротила строк проведення виборчої кампанії, потім органи місцевого самоврядування зробили все, щоб як можна більшу кількість громадян лишити конституційного права вільно обирати. Влада безсоромно використала норми Закону України, згідно з яким списки виборців складають органи місцевого самоврядування, а вносити виправлення в списки виборців виборча комісія має право тільки за письмовою заявою виборця, який виявив або неточності, або просто помилки при внесенні до списків особистих даних. По кожній такій заяві комісія повинна прийняти обґрунтоване(?) рішення, і тільки після того можна внести зміни. Закон забороняє дільничній комісії вносити зміни до списків в день голосування, це можна робити тільки після звернення виборця в суд. От влада і “дозволила” тим, хто складав списки, зробити як можна більше помилок.

Як не дивно велика кількість помилок виникла тому, що в Україні не виконується закон України “Про мови в Українській РСР”. Державні службовці не знають українську мову, тому вони складали списки російською, потім скористалися комп’ютерним перекладачем, і отримали – у територіальному виборчому окрузі № 171, на виборчій дільниці виборець на прізвище Кочетов перетворився в громадянина Пивнева!

При тому, як правило, помилки допущені в особистих даних тих, хто під час незаконних опитувань у серпні-вересні відповідав, що не буде голосувати “за Януковича”. І саме вони, перш за все, не зможуть проголосувати 31 жовтня.

І зовсім детективна історія трапилася в Харкові, в територіальному окрузі № 171. 13 жовтня, в Харкові представники Дзержинського районного штабу по виборам В. Ющенко і члени виборчої комісії від даного кандидата, проводячи перевірку списків виборців, знайшли на одній з виборчих дільниць список виборців, збільшений більш ніж на 4 тисячі чоловік. Перевіряючі попросили голову ТВК А. Войтенко надати їм первісні (неузгоджені) списки для порівняння. Голова пішла в сусідній кабінет, а “главной проверяющей” зненацька повідомили телефоном, що в неї будинку ЧП, і їй треба терміново приїхати. З’їздивши додому, вона переконалася, що виклик був помилковий, але…

Повернувшись на дільницю – вона не знайшла ні вихідних паперів, ні самої Войтенко. Як потім з’ясувалося, її терміново госпіталізували. У лікарні лікар не дозволив представникам ТВК побачитися з А. Войтенко, щоб взяти в неї ключ від сейфа з паперами. Окремі члени ТВК всю ніч чергували в комісії щоб не допустити подальших махінацій з документами. Приїжджали представники міліції, але, до їхньої честі, в роботу ТВК не втручались. Після цього представники Дзержинського районного штабу вирішили ночувати в кабінеті, у якому були замкнені списки виборців. Лише в обід наступного дня члени штабу одержали доступ до списків. Незабаром на ТВК з’явилася й А. Войтенко. Зі слів начальника Дзержинського районного штабу В. Ющенко, А. Апостола, на даній ділянці зареєстровано багато нових студентів, але тут же зі списку не видалили прізвища студентів, які закінчили ВНЗ і вже не проживають у гуртожитках. Взагалі ж, за даними А. Апостола, практично на кожній ділянці виявляється розбіжність десь на 250 прізвищ. Якщо помножити всі “зайві” голоси на кількість ділянок у Харкові, то, можна представити, яка кількість бюлетенів може бути підтасованими…

Апокрифічна історія з відлученням харківською владою відомого професора Олександра Шалімова, засновника української хірургічної школи, Героя соцтруда, дійсного члена Академії медичних наук України і навіть Нью-Йоркської академії наук, кавалера почесного знака Президента, багатьох орденів і медалей, який спас життя 50 000 людей, може здивувати будь-якого іноземця, навіть з не дуже розвинутих країн. Бо люди звикли, що є люди, які час від часу організують та беруть участь в благодійних акціях. Ми можемо побачити в телевізії, як в Марокко (або ще кудись) приїздять на деякий час лікарі з європейських країні, привозять і роздають хворим ліки, обстежують незаможних, дітей. Чому вони це роблять, які політичні цілі мають на увазі, не цікавить ані місцеву владу, ані, тим більше, хворих, яким конче потрібна кваліфікована медична допомога.

Але, ми живемо у зовсім нереальному світі, і цивілізовані приклади існуюча влада не може наслідувати.

Так до Харкова наприкінці вересня приїхав почесний громадянин міста Харків професор Олександр Шалімов с благодійною акцією “З серцем до серця”. Ще під час святкування ювілею Харкова, у серпні цього року харківська влада запросила його взяти участь у відзначенні 350-річчя. Але вже у вересні він став дуже небажаною персоною, особливо в Харківській області. І все тому, що з’ясувалося, що він є довіреною особою кандидата в Президенти Віктора Ющенка. Харківська влада вирішила не пускати професора Шалімова до хворих. В районних лікарнях Чугуєва, Ізюму, Куп’янська головні лікарі місцевих лікарень відмовилися надати приміщення для безкоштовного обстеження хворих спеціалістами-лікарями, які приїхали разом з професором Шалімовим в рамках благодійної акції. Один з заступників головного лікаря пояснив, що “вони, перш за все, чиновники і повинні виконувати наказ, що отримали з Управління охорони здоров’я”. Що ж, принаймні чесно. Ну, а те, що ці головні лікарі забули не тільки клятву Гіппократа, а загальновідомі християнські цінності – це вже і для них, і для нас звично. Бо кому ж як не головним лікарям у звичайних районних лікарнях відомий дійсний стан здоров’я мешканців селищ і маленьких містечок, дуже обмежені можливості на кваліфіковане обстеження і професійну допомогу. Ну, не може старенька, навіть на умовно “підвищену урядом Януковича” пенсію заплатити 50 гривень за обстеження, наприклад, на УЗІ. І хто дозволив цій владі чинити перепони отримати знедоленим людям кваліфіковану безкоштовну допомогу лікарів? Але ж сама влада не спроможна забезпечити населенню пристойну медичну допомогу, і смертність в Україні постійно зростає.

Академік Шалимов і його колеги — фахівці з кардіології і гастроэнтерологии — об’їздили вже сім областей і в жодній не зустрічали такого “привітного” прийому, як у Харківській. За винятком хіба що Миколаївської області. Але там проблеми виникли тільки в одній районній лікарні з п’яти.

За час поїздок по країні київські лікарі безкоштовно обстежили близько десяти тисяч чоловік. За словами Олександра Шалимова, у кожного двадцятого виявлені злоякісні пухлини на ранніх стадіях, такі люди одержали напрямок на лікування. Ще одна тенденція, виявлена київськими лікарями в регіонах: кожному десятому, що прийшов до них на прийом, до цього був поставлений невірний діагноз. “У 8-10% неправильний діагноз, — говорить Олександр Шалимов. — Хворі одержують неправильне лікування, а в результаті чи одержують інвалідність суцільну, чи гинуть”.

Держава не робить нічого, щоб якось поліпшити стан медичного обслуговування населення, держава зробила все, щоб загубити ідею реформування медицини і введення страхової медицини. А тепер владні представники цієї держави перешкоджають проведенню благодійної акції... З політичних міркувань? Та ні, скоріше від звичайного почуття “верноподданности” вищій владі, чи може звичайного страху не зберегтися при зміні влади. Соромно за тих, кого ми вибирали, кому ми довірили керувати нашою країною А харків’янам соромно за нашу обласну виконавчу владу, за наших лікарів і їх неспроможність відмовитися виконувати безглузді розпорядження. У нашому місці благодійна допомога лікарів має багато славетних сторінок. До більшовістського перевороту кожен лікар вважав за честь для себе брати участь в благодійних акціях. А благодійна праця таких лікарів як Гіршман або Сінельников була відома всій Росії.

Ми просимо вибачення у шановного професора Шалімова і його співробітників.

В інших областях України ця акція пройшла успішно, можливо, комусь це врятувало життя. Але вартість людського життя така мізерна, навіть мізерніша, ніж була у Радянському Союзі.. Радянський Союз хоча б робив вигляд, що держава опікується проблемами охорони здоров’я. В сучасній Україні влада навіть не робить вигляду, що її цікавить здоров’я громадян.

І якщо харківська влада закидає професору Шалімову, що аморально використовувати благодійну акцію в політичних цілях, то двічі аморально, просто гріховно, зривати такі акції.

В багатьох розвинених країнах влада шляхом податкових пільг навіть заохочує спеціалістів високого рівня до благодійних акцій в своїх країнах або країнах третього світу, і ніхто не шукає мотивів дій благодійників. Прагматичний підхід, що йде на користь людям, і нічого не коштує владі.

Наша влада винна в тому, що пересічний громадянин України живе на рівні країн третього світу, а за рівнем медичної допомоги, навіть відстає від деяких з цих країн.

Брутальна неповага до благодійності – це продовження брутальної зневаги нашої влади до особистості.

12 жовтня 2004 р. у Рівному відбулося судове засідання міського суду за скаргою довіреної особи кандидата в Президенти Віктора Ющенка Валерія Бейлаха. Він скаржився на неправомірні дії голови Рівненської райдержадміністрації Анатолія Камінського, котрий в інтерв’ю Рівненському міжрайонному тижневику “Слово і час” фактично здійснював передвиборчу агітацію на користь Віктора Януковича. Відповідно ж до Закону України “Про вибори Президента України” це заборонено робити посадовим особам органу виконавчої влади. Суд відмовив у задоволенні скарги В.Бейлаха.

Рішення суду було надруковано у газеті “Слово і час”. Поряд з рішенням редакція помістила коментар самого А.Камінського, в якому він, зокрема зазначив: “Я повторював і буду повторювати: нинішній уряд, який очолює прем’єр-міністр Віктор Янукович, за останні роки в економічно-соціальній, гуманітарній сферах зробив набагато більше за будь-які попередні уряди”.

Валерій Бейлах подав скаргу до апеляційного суду Рівненської області.

Розглянувши надані матеріали, суд визначив, що інтерв’ю Анатолій Камінський давав як посадова особа та зазначив, що агітація може полягати не тільки в формі заклику до чогось, а і в спосіб переконувати в чому-небудь або спонукати до чогось. Тому колегія суддів вирішила скасувати рішення Рівненського міського суду від 12.01.04 і задовольнити скаргу Валерія Бейлаха, визнавши дії голови Рівненської РДА щодо втручання у виборчий процес неправомірними і такими, що не відповідають вимогам Закону України “Про вибори Президента України”.

Настав жовтень – місяць, ім’ям якого називають революції. Навіть у тому випадку, коли їхній фінальний акт розігрується у листопаді. Кажуть, в Україні помітили переміщення військ – тільки тепер, очевидно, пошту і телеграф будуть не брати, а оберігати. Заклинання власть імущих, що в Україні вони не допустять грузинського варіанту, є непрямим визнанням наявності передреволюційної ситуації. У кожнім разі, влада вочевидь чує, як горить земля у неї під ногами. Ті, кому випало в житті вивчати теорію революцій за Леніним, знають, що революційна ситуація складається тоді, коли “верхи не можуть жити по-старому, а низи – не хочуть”. Чи можна верифікувати цю теорію на прикладі нинішньої України?

Схоже, ознаки агонії влади очевидні сьогодні усім, і щоденна ескалація владної істерики та кримінального насильства посилює відчуття не стільки страху, скільки наближення кінця. Звичайно, верхи ще “можуть”, оскільки в суспільно-державних сегментах завжди існує інерція послуху й дисципліни. Однак, я певен, більшість людей у цих сегментах просто вичікує зручного моменту, щоб дременути з приреченого корабля. Для влади єдиний вихід – жорстокими каральними заходами не допустити ланцюгової реакції непокори. Проте в цьому якраз і виявляється ахіллесова п’ята зла. Бо ожорсточування влади, даючи тимчасовий ефект, лише підсилює враження кінця.

Політичні процеси в Україні перестали бути власне політичними, набувши типового кримінального характеру. І хоча свого часу радянська державна машина робила все, щоб пропустити через зону ледь не все населення велетенської держави, кримінальну логіку насадити все ж не вдалося. Відчайдушний самозахист влади заштовхує її у глухий кут: у жовтні-листопаді люди не стільки вибиратимуть кращого з-поміж багатьох кандидатів, скільки захищатимуться від криміналізації усієї країни. Влада забула прикре відкриття Мефістофеля, що він є силою, яка, вічно прагнучи зла, несподівано чинить благо. Передвиборча кампанія, яка почалася зі жвавої дискусії щодо якостей кандидатів, з волі влади перетворилася на боротьбу добра зі злом, змагання логіки політики з логікою кримінальної зони. Мені як давньому прихильникові Віктора Ющенка хочеться лише визнати заслугу провладних політтехнологів у такій дискредитації його головного суперника.

Влада, схоже, спалює за собою всі мости. Кілька місяців тому міркування преси про можливу домовленість між Ющенком і Кучмою щодо недоторканності останнього ще виглядали доволі реалістично: відомо ж було, як уперто уникав Ющенко загострення політичної ситуації. Сьогодні, після отруєння Віктора Андрійовича, такі версії втратили усілякий сенс. Влада сама, своїми власними руками, викувала в Ющенкові борця й тим сама дезавуювала свої ж власні пропагандистські кліше про його нерішучість і політичну кволість. Навіть колишні скептики з опозиційного табору змушені тепер поставити собі запитання, чи можна назвати “слабаком” людину, яка витримує такий шалений терор дискредитації, а тепер іще й загрозу для життя. Хай матері й жінки запитають себе, чи погодились би вони на продовження передвиборчої кампанії своїх рідних у таких брутальних умовах, як погоджується на це його мати і багато разів принижувана, але так і не принижена дружина Ющенка – Катерина. Перед героїзмом цієї родини можна лише схилити голову в беззастережній пошані.

Зрозуміло, що не всі кроки з боку влади є програшними. Так, залучення до кампанії на боці Януковича галицького пропагандистського “десанту” є безсумнівним успіхом провладних політтехнологів. І якщо зміна орієнтації Василя Базіва чи Ганни Стеців викликала в галичан більше кпинів, ніж справжнього відчаю, то переродження Тараса Чорновола вдарило дуже боляче. Його пристрасна промова (на 5-му каналі) на тлі невдало розіграного яєчного спектаклю виглядала особливо гнітюче. Шкода хлопця. Мріючи постати перед людьми незалежно мислячим державним мужем, гідним якнайвищих постів, він лише виявив, що й досі залишається політичною дитиною, яка ніяк не може гідно вийти з-під сяйва свого батька, хоч уже й почав був світити самостійною зорею. А Україна ніяк не вирветься з фатальної неминучості юрасів хмельниченків… (Що стосується спроб залучити на користь Віктора Януковича й моє ім’я, то ця стаття, сподіваюся, буде на це переконливою відповіддю). У згаданому параді галицького сервілізму є, проте, одна позитивна сторона: він добре лікує галичан від хронічної хвороби “п’ємонтизму”.

Кажучи про передчуття кінця, я не хочу тим самим мінімізувати загрозу, що стоїть перед Україною. У 1991 році її незалежність ми значною мірою завдячували знаменитій адміністративній команді: “Голосувати за незалежність і Кравчука”. Єльцинська Росія виглядала тоді надто революційною, щоб служити прихистком українській верхівці. Проте незалежність, здобута з благословення влади, може від її ж рук і загинути. Я давно вже мрію, щоб президент України, їдучи на зустріч із президентом Росії, таки одягав краватку. Бо оті “зустрічі без краваток”, гляди, обернуться для України тим, що вона зостанеться “без останньої сорочки”. Продаж інтересів України давно вже вийшов з-під контролю як парламенту, так і громадськості, а тому влада може-таки спробувати продовжити своє існування, спершись на “стабільну” Росію, яка успішно покінчила зі своєю ворохобною опозицією. Однак усе це неминуче веде українську владу до створення саме тієї революційної ситуації, якою вона так лякає сьогодні народ, – введення надзвичайного стану, громадянської війни тощо (наскільки мені відомо, це й було одним з варіантів розвитку передвиборчої боротьби в Україні, розроблених для влади російськими політтехнологами). У будь-якому разі, я не допускаю, що правляча еліта в якому-небудь варіанті подій розглядає можливість віддати владу й постати перед неминучим судом. Тому, прагнучи жити по-старому, влада власними руками унеможливлює це.

Проаналізуймо тепер другу частину ленінської формули революції, а саме: чи справді низи не хочуть жити по-старому? Виглядає, що про нас усіх можна говорити водночас співчутливо і докірливо. Сьогодні народ принишк, сподіваючись на спасенне втаємничення у виборчій кабінці та прозорість виборчих урн. Тому, доки зберігатиметься ця надія, революційної ситуації не буде. Що ж, дай, Боже, щоб Заходу таки вдалося змусити нашу владу не дуже маніпулювати голосуванням. Однак боюсь, що доля готує нам тут гірке розчарування. Своє ставлення до людей Янукович висловив на мітингу в Рівному гранично ясно: “Ну й повзайте далі!” Народові, у мовчанні якого бачать повзання, можливостей для нормального волевиявлення не дають. Тому можна з великою ймовірністю передбачити, що влада і в цьому випадку буде сама творити передреволюційну ситуацію.

Проте я все ж побоююся, що чимало людей в Україні, не бажаючи жити по-старому, таки не готові жити по-новому. Той факт, що влада знову протиставляє український Схід “бандерівському” Заходові, свідчить, що цей прийом все ще приносить плоди. Кажуть, навіть у Норільську українці (здебільшого галичани!) бояться перемоги Ющенка, оскільки це, на їхню думку, призведе до закриття кордонів з Росією. І ніяк не второпати моїм братам-українцям те, що недавно добре усвідомив один росіянин: сьогодні українська опозиція бореться за майбутнє не лише України – на кін поставлена і доля Росії. Бо лише Україна (країни Балтії до уваги вже не беремо) виявила в собі достатньо природної опорності, щоб не упокоритись цвинтарній “стабільності” путінського зразка. І саме Ющенко є реальним шансом на те, що стосунки з Росією колись набудуть цивілізованого характеру. Іншими словами, Великій Україні треба пережити певний психологічний струс, щоб любі серцю стереотипи виявили свою цілковиту неспроможність.

Не усвідомили наші люди й того очевидного факту, що їхньої власної вини у деградації влади є чимало. Влада відбирає в нас рівно стільки свободи, скільки ми їй віддаємо. Влада корумпується рівно тією мірою, якою ми самі підживлюємо корупцію. Влада грає на наших куценьких стереотипах лише доти, доки ми їх у своєму серці викохуємо. Це аксіоми свідомого громадянського життя, які українська нація ніяк не засвоїть. Не змінивши себе самих, ми не змінимо наш уряд. Добре було б, щоб ми це усвідомили саме зараз, коли ми з такою натугою прагнемо змінити уряд, якого почасти самі й розбестили.

Слідкуючи за агонією влади, більшість людей стурбована тим, як не потрапити їй під руку й не зірватись із нею у прірву. Народ дійсно не бажає жити по-старому – для виявлення цього бажання справді достатньо було б першого туру (звичайно, за умови справедливих виборів). Проте так само очевидно, що народ не бажає й жертвувати собою по-старому. Тому революційної ситуації не буде доти, доки люди зберігають ілюзію, що від криміналітету можна сховатися у своїй “хаті скраю”. Більшість із нас сьогодні спроможна лише спостерігати, як жерці влади щораз сильніше підштовхують Ющенка до жертівника владного Молоха. Так само ми терпіли, коли з того жертовного каменя текла кров журналістів та інших “небезпечних”. Проте, перефразовуючи відому приказку, скажемо: “До часу вкраїнець кривду зносить”. Влада не зможе зупинитися – як ми вже говорили, вона змушена вдаватися до терору, бо інакше почнеться ланцюгова реакція непослуху. Однак ця реакція все одно почнеться, бо так само неминуче людський жах набуде “критичної маси”, а народна кривда переллється через вінця. Тому знову ми маємо той самий фатум: влада своїми руками творить революційну ситуацію.

У мій студентський час викладачі істмату переконували нас: “Кожен суспільний лад сам готує собі свого могильника”…

Вот ведь как в жизни бывает: живешь, живешь с человеком, думаешь, что он тебе родная мать, а потом раз – и оказывается, что это преступник. Да еще узнаешь как! Приходит милиция и проводит в вашем с матерью доме обыск. В виду особой опасности обыск проводится по облегченной формуле – без ордера и санкции (допускается в исключительных случаях: если есть оперативная информация, что в доме скрывается преступник или, например, труп…) В моем случае, обыск проводили заодно еще и без понятых, протокола и присутствия хозяев. То есть, пришли, взломали калитку, потом железную дверь, вошли в дом, перетряхнули и частично испортили нехитрый дачный скарб и ушли, бросив двери незапертыми. Да, еще изъяли – растительное сырье в количестве нескольких сот граммов. Я думаю, где-то около килограмма будет. В составе: мята (используется в фармакологии, в частности, как легкое успокоительное и седативное средстве. Очень жаль, что забрали. Моей 65-летней матери, сердечнице и гипертонику, чаек с мятой сейчас бы не повредил!), мелисса (лекарственная травка, применяется при бессоннице, раздражительности, головных болях, нарушениях сердечного ритма) и чабрец (относится к приправам, в болгарской кухне широко применяется при приготовлении первых и вторых блюд, у нас, в основном добавляется в травяные чаи).

С тех пор прошло три дня. О происшедшем мы узнали от соседей, которым посетители показали удостоверение (одно на всех) и приглашали быть понятыми. Но соседи – не милиция – в чужой дом без хозяев не пошли…

Итак, теперь мне следует полагать собственную мать преступницей. Потому что ничем иным объяснить визит со взломом невозможно. Ну не связывать же эту историю с тем фактом, что у моей матери дочь – журналистка! Особенно, на фоне предыдущих событий: дикой историей с журналистами АТН и трагической судьбой камеры журналиста Войцеховского! Тем более трудно увязать вполне оправданные и законные действия сотрудников милиции с фактом моего давешнего выступления на конференции ОБСЕ по правам человека и доступе к информации в Украине. Я там, кстати, приводила такую статистику: “Только в Киеве за прошлый год произошло 42 конфликта, которые были расценены представителями организации “Репортеры без границ” как препятствование выполнению журналистами своих профессиональных обязанностей. В областных центрах такие случаи исчисляются десятками”. И еще: “В прошлом году случаев давления на СМИ со стороны властей зафиксировано в четыре раза больше, чем со стороны криминальных структур. Чаще всего в этом контексте упоминается президентская администрация, исполнительная власть и правоохранительные органы”. Источник информации – та же организация “Репортеры без границ”.

Случайность? Конечно!

Вот еще один нюанс в пользу криминальной версии: основательно наследив и перевернув вещи в одной комнате и в кухне, сыщики даже не зашли: во вторую комнату, в гараж, в два сарая, в погрею и на чердак. То ли утомились, то ли грязь постеснялись по дому разносить… Но на акцию предупреждения это, согласитесь, совсем не тянет! Впрочем, пошло три дня, а объяснений никаких не последовало. Догадайся, мол, сама… Вот я и гадаю.

Впрочем, что это я все о личном! Эта история еще на одну тему наталкивает. Вы будете смеяться, но милиция в лице ее высшего руководства, действительно озабочена негативным образом украинского милиционера. На высоких тусовках, в приказах и инструкциях по этому поводу много говорят. Да что там! В каждом отделении милиции при входе висит выписка из приказа министра МВД, в которой так все хорошо и доступно написано: по права гражданина и необходимости уважения. Читаешь, и душа радуется!

Но увы – на практике ситуация остается хрестоматийной: верхи не могут (страшно далеки они от народа), а низы не хотят (их и так не плохо кормят). В результате все вместе больше всего похоже на определение поговорки: губы накрасила, а шею не помыла.

И последнее. Серьезно, без ерничества и шуточек. Если ТАК, откровенно наплевав на закон, права и порядочность, обращаются с журналистами, то КАК обращаются с гражданами непубличных профессий? Теми самыми “пересічними”? Нет, нет, не отвечайте! Это был риторический вопрос.

Доступ кандидатів у президенти до ЗМІ, а також контекст подачі виборчої інформації у різних мас-медіа є предметом дослідження Інституту масової інформації (ІМІ), міжнародної правозахисної організації “АРТИКЛЬ 19” та Харківської правозахисної групи (ХПГ). Надаємо підсумки моніторингу ІМІ у Києві та регіонах, який здійснюється ІМІ, “АРТИКЛЬ 19” та ХПГ.

Основні тенденції, виявлені під час моніторингу:

З серпня до першої половини жовтня центральні мас медіа диспропорційно більший доступ кандидату від влади Віктору Януковичу у порівнянні з лідером опозиції Віктором Ющенком. Ця тенденція посилюється з наближенням дня виборів.

Упередженість подачі інформації про лідера опозиції кандидата Ющенка значно підсилюється майже по всіх центральних мас медіа. Разом з тим, на 5 каналі дещо збільшується негативна подача новин щодо кандидата Януковича та уряду Серед усіх кандидатів, лише Віктор Янукович мав змогу висловлюватися та висловлювався в достатньому обсязі по практично всіх темах в центральних медіа. Основні теми, про які говорив кандидат від влади – теми економіки. Найменше Янукович порушував теми, пов’язані з демократизацією та прозорістю державного управління.

Представники опозиції не могли отримати рівного доступу до національних ЗМІ. Водночас, провідні телеканали, за винятком 5 каналу, здебільшого пов’язували повідомлення про опозицію з конфліктними ситуаціями.

Протягом всього періоду, що відстежувався, значна частина політичної реклами спрямовувалася не стільки на підтримку того чи іншого кандидата, скільки на дискредитацію своїх політичних суперників. Найбільше дискредитуючі матеріали було оприлюднені про лідера опозиції кандидата Ющенка.

Регіональні ЗМІ, які перебувають у державній власності, відображають тенденції аналогічні до тенденцій, які демонструють національні приватні та державні канали: кандидат від влади отримує значно більший доступ до виборців, ніж інші кандидати.

Впродовж двох з половиною місяців передвиборчої кампанії представники партій, що підтримують кандидата в Президенти В.Януковича (Партія регіонів, НДПУ, СДПУ (о), мали диспропорційно більший доступ до центральних мас медіа, ніж представники опозиційних партій та політичних угруповань.

 

Таблиця 1. Частка негативних новин (в %) щодо головних кандидатів в загальному обсязі виборчих новин в центральних мас медіа, серпень, вересень та перші два тижня жовтня 2004

Динаміка доступу найрейтинговіших кандидатів до ЗМІ

3 серпня до першої половини жовтня центральні мас медіа надають диспропорційно більший доступ кандидату від влади Віктору Януковичу у порівнянні з лідером опозиції Віктором Ющенком. “наближенням виборів ця тенденція посилюється.

Частка в % прямої мови В.Януковича в загальному обсязі прямої мови 5 кандидатів в новинах, за період серпень-жовтень на каналі УТ-1 становила 86,3 %, на першому радіо 100 %, на каналі Інтер – 68,3 %, на каналі 1+1 – 73,6 %.

В першій половині жовтня найбільший вміст прямої мови в новинах Віктор Янукович отримав на Першому національному радіо та УТ-1.

Частка прямої мови В.Ющенка в загальному обсязі прямої мови 5 кандидатів в новинах, за період серпень-жовтень на каналі УТ-1 становила 1,66 %, на першому програмі радіо 0 %, на каналі Інтер – 10, 0%, на каналі 1+1 – 7,66 %.

В першій половині жовтня частка інформаційної присутності Ющенка значно зросла на телеканалах Інтер та 1+1, але його поява, як правило, подавалася в негативному світлі. Більш менш збалансований доступ до глядачів забезпечував 5 канал телебачення, який транслював пряму мову усіх найрейтинговіших кандидатів, за винятком, напевно, кандидата Наталії Вітренко. В серпні частка прямої мови В.Януковича в новинах телеканалу склала 42% від всього обсягу прямої мови 5 кандидатів, а частка В.Ющенка – 45%. У вересні ці показники складали 32% та 49%, відповідно.

Контекст подачі інформації про основних кандидатів на посаду Президента

3 наближенням виборів упередженість подачі інформації про кандидата від влади та лідера опозиції значно посилюється майже по всіх центральних мас медіа. На опозиційному 5 каналі дещо збільшується негативна подача новин щодо В.Януковича та уряду

Ефект нерівного доступу різних кандидатів до “МІ посилюється упередженим контекстом до подачі інформації про кандидатів від опозиції, зокрема В.Ющенка. З часом ця тенденція зміцнюється: в першій половині жовтня на УТ-1, Інтері та 1+1 майже одна п’ята або навіть чверть всіх новин в прайм-тайм мали негативне забарвлення щодо лідера опозиції. Лише 5 канал, “Голос України” та Перше національне радіо має більш збалансовану подачу новин. В новинах 5 каналу в серпні було 4%, у вересні – 6%, а в першій половині жовтня – 9% новин, що були негативне спрямовані щодо В.Януковича.

Таблиця 2. Частка схвальних новин (в %) щодо головних кандидатів в загальному обсязі виборчих новин в центральних мас медіа, серпень, вересень та перші два тижня жовтня 2004

Тематика висвітлення діяльності головних кандидатів в новинах

Серед усіх кандидатів, лише Віктор Янукович мав змогу висловлюватися в достатньому обсязі по практично всіх темах в центральних медіа. Основні теми, про які говорив кандидат від влади – теми економіки. Найменше Янукович порушував теми, пов’язані з демократизацією та прозорістю державного управління.

Представники опозиції у інформаційних повідомленнях здебільшого пов’язувались з конфліктними ситуаціями.

Протягом часу, що відстежувався, Віктор Янукович мав змогу висловлювати власну думку практично по всіх темах – від економічного розвитку до конституційної реформи. Винятком були теми, пов’язані з демократизацією та прозорістю державного управління. Схвальна щодо Януковича інформація, як правило, стосується “позитивних економічних наслідків” роботи Януковича на посаді прем’єр-міністра, “покращання соціального забезпечення” в країні, а також про успішну міжнародну діяльність цього кандидата.

Олександр Мороз, Петро Симоненко та Наталя Вітренко достатньо часто заявлялися в новинах про свої наміри “покращити соціальне забезпечення”, а також інтегруватися з ЄС або країнами СНД.

Інформація про Ющенка, зазвичай негативна, подається у контексті суспільного конфлікту, можливих чи уявних міжнаціональних конфліктів, а також у контексті “суперечностей” між Сходом та Заходом України.

Доступ основних кандидатів до регіональних ЗМІ

Регіональні “МІ, які перебувають у державній власності, відображають тенденції, аналогічні до тенденцій, які демонструють національні приватні та державні канали. Моніторинг ЗМІ в Криму, “акарпатті та Харкові показує, що частка прямої мови основних кандидатів (та представників штабів В.Януковича та В.Ющенко) суттєво зміщена на користь кандидата від влади.

Таблиця 3. Частка прямої мови основних кандидатів (та представників штабів В.Януковича та В.Ющенко) на деяких регіональних медіа в державній власності, серпень та вересень 2004

 

Прикметною є тенденція, помічена у регіональних ЗМІ, починаючи з другої середини вересня, яка свідчить про актуалізацію національних питань.

Контекст політичної реклами

Протягом всього періоду, що відстежувався, значна частина політичної реклами спрямовувалася не стільки на підтримку того чи іншого кандидата, скільки на дискредитацію політичних своїх суперників. Найбільше дискредитуючих матеріалів було оприлюднено про лідера опозиції кандидата Ющенка.

Першим мас медіа, яке почало застосовувати такий метод впливу на громадян, був державний телеканал УТ-1. З вересня цей метод розповсюдився по всіх центральних медіа, крім Першого національного радіо та опозиційного 5 каналу. Левова частка негативних щодо В.Ющенка рекламних роликів припадає на Романа Козака та Олександра Яковенка: практично всі рекламні ролики цих кандидатів мають за мету дискредитацію лідера опозиції. Значна частина політичної реклами Дмитра Корчинського також спрямована на спотворення поглядів Ющенка.

Слід вказати, що показники за весь жовтень ймовірніше будуть вищими, ніж за перші два тижні місяця.

У вересні близько третини всіх політичних рекламних роликів на ІСТУ мали також негативне забарвлення щодо В.Ющенка.

Таблиця 4. Частка негативних рекламних роликів (у %) щодо В.Ющенка в загальному обсязі політичних рекламних роликів в центральних мас медіа (серпень, вересень та перші два тижня жовтня 2004)

Протягом першої половини жовтня кількість рекламних роликів на підтримку чиннного прем’єр-міністра дещо перевищувала кількість роликів на підтримку його опонента Ющенка (на “Інтері”: 41 ролик на підтримку В.Януковича та 25 – В.Ющенка; на УТ-1: 89 та 79, відповідно; на 1+1: 32 та 25, відповідно). Перевага загального обсягу реклами В.Януковича над рекламою В.Ющенка була більшою: якщо середній розмір рекламного ролику В.Ющенка складає близько 15 секунд, то середній розмір ролику В.Януковича – близько 25 секунд, в залежності від мас медіа.

Доступ представників партій до центральних мас медіа

– Впродовж двох з половиною місяців передвиборчої кампанії представники партій, що підтримують кандидата в Президенти В.Януковича (Партія регіонів, НДПУ, СДПУ (о), мали диспропорційно більший доступ до центральних мас медіа, ніж представники опозиційних партій та політичних угруповань.

Частка у % прямої мови груп партій в загальному обсязі прямої мови партій в новинах (загалом на 1+1, Інтер, УТ-1 та Першому радіо). У серпні – Партія регіонів, НДПУ, СДПУ (о) мали 75 %; Блок “Наша Україна”, БЮТ, Українська народна партія, партія Наша Україна – 9 %, КПУ та СПУ – 17 %. У вересні – Партія регіонів, НДПУ, СДПУ (о) мали 76 %; Блок “Наша Україна”, БЮТ, Українська народна партія, партія “Наша Україна” – 9 %, КПУ та СПУ – 7 %; інші партії – 7 %. У першій половині жовтня – Партія регіонів, НДПУ, СДПУ (о) мали 90 %; Блок “Наша Україна”, БЮТ, Українська народна партія, партія Наша Україна – 10%, КПУ і СПУ – 0 %, інші 0 %.

В першій половині жовтня представники Партії регіонів домінували в новинах центральних мас медіа: вони мали 641 секунд прямої мови на УТ-1, 337 на Першому національному радіо, 317 на Інтері та 225 на каналі 1+1.

Методологія, яка була використана під час моніторингу

Мета проекту “Кандидати у президенти та доступ до ЗМІ” є оцінка рівня можливостей кандидатів у доступі до центральних та низки регіональних ЗМІ, а також неупередженість висвітлення їхньої діяльності, поглядів та програм.

Одним з основних критеріїв оцінки доступу є обсяг прямої мови кожного кандидата на тих чи інших телеканалах або на шпальтах газет.

Неупередженість матеріалів щодо кандидатів оцінювалася на основі двох показників:

Ступінь неупередженості журналістського ставлення до кандидата

Ступінь неупередженості контексту, в якому висвітлювалася діяльність кандидата

Предметом оцінки є усі матеріали, які мають пряме або опосередковане відношення до президентських виборів, та які з’являються в прайм-тайм на низці телеканалів, Першому національному каналі радіо та на шпальтах газет.

Всі матеріали розподіляються на наступні типи або категорії:

Новини: всі новинні повідомлення у блоках новин на телебаченні, в газетах та на радіо. Матеріалом вважається будь-який інформаційний сюжет

Платна політична реклама;

Безпосередній / виділений доступ: всі безкоштовні матеріали, над змістом яких кандидати мають редакторський контроль

Точка зору / думка: статті, передачі, в яких висловлюється певна позиція автора на вибори або теми, пов’язані з виборчими перегонами

Спеціальні програми на тему виборів: теледебати, інтерв’ю з кандидатами, спеціальні репортажі про хід виборчої кампанії тощо

Освіта для виборців: матеріали, в яких надається детальна інформація щодо питань, пов’язаних з процедурою виборів та голосування, правами виборців, можливими порушеннями тощо

Новини також групуються за темами, яким вони присвячуються (соціальна забезпеченість, економічний розвиток, державний бюджет, конфлікти тощо). Крім того, в матеріалах у групі новин фіксуються джерела інформації, мова новини.

Моніторинг ЗМІ здійснюється групою дослідників, які пройшли попередній тренінг з питань використання методології.

 

На прохання читачів ПЛ на додаток до матеріалу “Суд визнав бездіяльність Генеральної прокуратури” друкуємо тексти скарги на бездіяльність та рішення Печерського районного суду щодо її задоволення.

Печерський районний суд

м. Києва

01601 Київ, вул. Хрещатик, 42-а

Заявник:

Захаров Євген Юхимович

[домашня адреса]

Суб’єкт оскарження:

Генеральна прокуратура України

01011, вул. Різницька, 13/15

СКАРГА

на бездіяльність Генеральної прокуратури України,

що порушує права громадян

Я є співголовою об’єднання громадян “Харківська правозахисна група”. Готуючи аналітичний випуск нашого друкованого органу – бюлетеня “Права людини”, – я наприкінці 2003 року звернувся з інформаційним запитом до Генеральної прокуратури України, в якому просив надати наступну інформацію:

У доповідях Держдепартаменту США про становище з правами людини в Україні за 2000, 2001 та 2002 роки стверджується, на мою думку, помилково, що “міліція й працівники пенітенціарної системи катували й били затриманих і ув’язнених” (переклад з англійської мій). За моїми спостереженнями, свідчення про побиття обвинувачених і засуджених працівниками СІЗО та установ виконання покарань доволі рідкі, а свідчення про побиття затриманих працівниками органів дізнання – доволі часті. Відповідно до ст. 40 Конституції України, ст.ст. 28, 29, 32, 33 Закону України “Про інформацію”, ст. ст. 34, 35 Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” прошу надати письмово такі відомості.

1. Кількість працівників органів МВС України та Державного департаменту з питань виконання покарань України, які були засуджені за статтями 365 та 373 Кримінального кодексу України в 2001 (ст.ст. 166 та 175 в редакції КК 1960 року), 2002 та першій половині 2003 року, якщо факти засудження мали місце – за роками і статтями окремо. Прошу також надати дані про кількість працівників органів МВС, яких було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за неправомірні дії стосовно затриманих та про кількість працівників системи УВП, яких було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за неправомірні дії стосовно засуджених та утримуваних в СІЗО в 2001, 2002 та першій половині 2003 року.

2. Кількість скарг на неправомірні дії працівників органів внутрішніх справ та установ Державного департаменту з питань виконання покарань, кількість задоволених скарг, кількість працівників, притягнутих до дисциплінарної та кримінальної відповідальності, кількість засуджених.

3. Кількість випадків, коли стаття 127 застосовувалася щодо осіб, які перебували на державній службі. (За даними оприлюдненої судової статистики у першій половині 2003 року судами винесено 15 вироків за статтею 127 КК України (катування).

4. Кількість санкцій, що надані прокурорами відповідно до частини третьої статті 263 КУАП на адміністративне затримання на строк понад три доби, а також кількість випадків адміністративного затримання, коли прокурору повідомлялось про затримання на строк понад три години. (Відповідно до статті 263 КУАП “осіб, які порушили правила обігу наркотичних засобів і психотропних речовин, може бути затримано на строк до трьох годин для складання протоколу, а в необхідних випадках для встановлення особи, проведення медичного огляду, з’ясування обставин придбання вилучених наркотичних засобів і психотропних речовин та їх дослідження – до трьох діб з повідомленням про це письмово прокурора протягом двадцяти чотирьох годин з моменту затримання або на строк до десяти діб з санкції прокурора, якщо правопорушники не мають документів, що посвідчують їх особу”.)

Проте, ніякої відповіді Генеральною прокуратурою не було надано.

Тоді я звернувся з таким самим запитом повторно. Відповідно до повідомлення про вручення (додається), Генеральна прокуратура України отримала мій запит 19 березня 2004. Результат той самий – ніякої відповіді.

Хоча відповідно до ст. 33 Закону України “Про інформацію”, задоволення запиту здійснюється протягом місяця (тобто до 19 квітня 2002 р.), якщо інше не передбачено законом.

Вважаю, що бездіяльність Генеральної прокуратури України є неконституційною та незаконною, ненадання відповіді на запит порушує конституційне право на інформацію як моє, так і інших громадян, які є читачами редагованого мною правозахисного бюлетеня, тому що:

1. Відповідно до ст. 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення до органів державної влади та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані дати обґрунтовану відповідь. Згідно зі ст. 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб. Не надавши відповідь на мій запит, прокуратура м. Севастополя порушила моє конституційне право на отримання обґрунтованої відповіді на запит.

А за ст. 19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов’язані діяти на підставі, в межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.

2. Відповідно до Указу Президента України “Про додаткові заходи щодо забезпечення відкритості у діяльності органів державної влади” № 683/2002 від 01.08.2002 р. забезпечення відкритості формування та державної політики є пріоритетним завданням центральних та місцевих органів виконавчої влади, які зобов’язані забезпечити недопущення обмеження права на одержання відкритої інформації, зокрема шляхом необґрунтованої відмови в її наданні.

Генеральна прокуратура України знехтувала цим Указом.

3. За ст. 9 Закону України “Про інформацію”, всі громадяни України, юридичні особи державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій. Відповідно до ст. 33 зазначеного Закону, Генеральна прокуратура України зобов’язана була протягом 10 днів письмово довести до відома запитувача, що запит буде задоволено або у наданні інформації буде відмовлено із зазначенням причин. Проте, своєю бездіяльністю Генеральна прокуратура України порушила моє право та права читачів редагованого мною правозахисного бюлетеня на інформацію, адже за ст. 45 Закону України “Про інформацію”, ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Громадянин має право звернутися до державних органів і вимагати надання будь-якого офіційного документа, незалежно від того, стосується цей документ його особисто чи ні, крім випадків обмеження доступу, прямо передбачених названим Законом.

4. Відповідно до ст. 34 Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на оперативне одержання через друковані засоби масової інформації публічно поширюваної інформації про діяльність державних органів. Бюлетень “Права людини” через бездіяльність Генеральної прокуратури України не зміг забезпечити своїм читачам реалізацію цього права.

5. За ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких дала Верховна Рада, є частиною національного законодавства України. За ст. 4 Закону “Про інформацію”, міжнародні договори та угоди, ратифіковані Україною, є частиною законодавства України про інформацію. Європейська конвенція про права людини та основні свободи ратифікована Україною і набула для неї чинності. За ст. 10 Конвенції, кожен має право на одержання та поширення інформації.

Відповідно до Рекомендації Комітету міністрів державам-членам Ради Європи № R (81) 19 стосовно доступу до інформації, право доступу до інформації надається будь-якій особі, без будь-яких обмежень.

Таким чином, відмовивши мені у праві на отримання обґрунтованої відповіді на запит, Генеральна прокуратура України порушує конституційне право заявника (ст. 34, 40 Конституції України), який користується переважним правом на одержання інформації, позаяк йому ця інформація необхідна для виконання своїх професійних обов’язків (ст. 29 Закону України “Про інформацію”).

Один з напрямів діяльності Харківської правозахисної групи – моніторинг порушень прав людини. Як зазначено в Основному Законі, держава відповідальна перед людиною за свою діяльність (ст. 3). Перевищення посадовими особами правоохоронних органів їхніх повноважень та правова оцінка цього явища з боку держави є двома сторонами однієї проблеми – брутальності та застосування недозволених методів слідства під час розслідування кримінальних справ щодо людини і поваги прав особи на нормальне поводження, свободу від тортур і катувань, а також повагу презумпції невинуватості особи.

Органи прокуратури дійсно мають інформацію, про яку йшлося в запиті. Про це свідчить, зокрема, відповідь, отримана на такий самий запит з прокуратури Миколаївської області (копія додається). Але отримати інформацію про стан справ у всій державі так і не вдалося – через антиконституційну бездіяльність Генеральної прокуратури.

Зважаючи на вищевикладене, керуючись ст. ст. 19, 34, 40, 55 ч. 2 Конституції України, ст. ст. 5, 6 п. 5 Закону України “Про прокуратуру”, ст. ст. 29, 33, 45 Закону України “Про інформацію”, ст. 34 Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, Указом Президента України “Про додаткові заходи щодо забезпечення відкритості у діяльності органів державної влади” № 683/2002 від 01.08.2002 р., ст. 10 Європейської конвенції про права людини та основні свободи, ст. ст. 248 1, 2488 ЦПК, Рішенням КСУ № 6-рп/2001 від 23.05.2001 р.,

ПРОШУ:

1. Визнати неправомірною бездіяльність Генеральної прокуратури України, яка виявилася у ненаданні відповіді на запит гр. Захарова Є.Ю.

2. Зобов’язати Генеральну прокуратуру надати обґрунтовану відповідь на запит гр. Захарова Є.Ю., задовольнивши інформаційний запит.

3. Стягнути з Генеральної прокуратури України на користь заявника Захарова Євгена Юхимовича сплачене державне мито в розмірі 3 грн. 40 коп.

Додаток:

1. Запит № 1 Захарова Є.Ю. до Генеральної прокуратури України.

2. Запит № 2 Захарова Є.Ю. до Генеральної прокуратури України.

3. Копії повідомлень про вручення адресату запиту Захарова Є.Ю.

4. Копія даної скарги.

5. Квитанція про сплату державного мита.

19.06.2004 р. Захаров Є.Ю.

КОПІЯ

Справа №2-3665

РІШЕННЯ

І м е н е м У к р а ї н и

2 серпня 2004 року

Печерським районним м. Києва

в складі:

головуючого – судді Бернацької Ж.О.,

при секретарі – Александровій Я.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві справу за скаргою Захарова Євгенія Юхимовича на бездіяльність Генеральної прокуратури України, суд –

ВСТАНОВИВ:

19.06.2004 року через поштове відділення зв’язку заявник Захаров Є.Ю. надіслав до суду скаргу на бездіяльність Генеральної прокуратури України, свої вимоги мотивував тим, що він є співголовою об’єднання громадян “Харківська правозахисна група”. Готуючи аналітичний випуск друкованого органу – бюлетеня “Права людини”, він наприкінці 2003 року, 19.03.2004 року надав звернення до Генеральної прокуратури України. Заявник Захаров Є.Ю. просив визнати незаконною бездіяльність Генеральної прокуратури України і зобов’язати Генеральну прокуратуру України надати відповідь на його звернення.

В судовому засіданні заявник Захаров Є.Ю. та його представник Якубенко В.М. скаргу підтримали, посилаючись на обставини викладені в ній.

Представник суб’єкта оскарження Генеральної прокуратури України – Ґудзь О.М. скаргу не визнав, посилаючись на те, що скарга Захарова Є.Ю. є необґрунтованою.

Вислухавши пояснення заявника Захаров Є.Ю. та його представник Якубенко В.М., представника суб’єкта оскарження Генеральної прокуратури України Ґудзя О.М., дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що скарга підлягає задоволенню за такими підставами.

Судом встановлено, що 30.12.2003 року, 22.03.2004 року Генеральна прокуратура України отримала звернення Захарова Є.Ю. на які не надано відповіді.

За таких обставин суд вважає, що скарга Захарова Є.Ю. є обґрунтованою і підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, на підставі ст.ст. 55, 64, 124 Конституції України, ст.ст. 248-1 – 248-7 ЦПК України, керуючись ст.ст. 15, 15-1, 30, 62, 202, 202-1, 203 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Задовольнити скаргу Захарова Євгенія Юхимовича на бездіяльність Генеральної прокуратури України.

Визнати незаконною бездіяльність Генеральної прокуратури України щодо ненадання відповіді на звернення Захарова Євгенія Юхимовича від 30.12.2003 року та 22.03.2004 року.

Зобов’язати Генеральну прокуратуру України надати відповідь на звернення Захарова Євгенія Юхимовича від 30.12.2003 року та 22.03.2004 року.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва протягом місяця, з наступного дня після проголошення.

Головуючий - суддя:

15 октября 2004 г., в Харькове закрыт совместный телепроект Медиа-группы “Объектив” и канала АТВК – единственное в городе политическое ток-шоу “Два плюс”. Об этом автору и ведущему программы Зурабу Аласания стало известно вчера вечером – из электронного сообщения, которое он получил от учредителей канала А/ТВК. Программа выходила в эфир именно на этом канале. “Два плюс” – уже четвертая политическая программа, с которой прощается Зураб Аласания. В ноябре 1999-го года он был вынужден закрыть ежедневную программу “Объектив-Но” – по политическим соображениям. По тем же соображениям, в 2002-м была закрыта программа “Объектив-обзор”. А уже летом этого года после отпуска не был возобновлен проект под названием “Объектив-неделя”. Сегодня в эфире телеканала А/ТВК политическое ток-шоу Зураба Аласания “Два плюс” вышло в последний раз. Премьера программы состоялась в минувшую субботу, и прожила она меньше недели. За это время ее гостями были губернатор Евгений Кушнарев, премьер-министр Украины и кандидат в президенты Виктор Янукович и еще один претендент на главное кресло страны – Леонид Черновецкий. Это был прощальный эфир. Владислав Грузинский, продюсер “Два плюс”: “Если честно – обидно до слез. Осень – обычно время рождения проектов, у нас – время смерти проекта. Это говорит о том, какие у нас в городе телемагнаты. С момента выхода программы в харьковский эфир, на Интернет-форуме медиа-группы “Объектив” появилось даже несколько веток, посвященных “Два плюс”. Первая из них – 9 октября, время – 19:27 – то есть тогда, когда еще шел прямой эфир премьерной программы с губернатором. В двух последующих ветках форума обсуждалась как беседа с Кушнаревым, так и с Януковичем – всего более сотни сообщений. Теперь в медиа-группе знают – завтра на сайте появится еще одна ветка, где продвинутые пользователи сети будут интересоваться причинами закрытия программы. На самом же деле, даже автор “Два плюс” только догадывается об истинных причинах произошедшего. О закрытии программы его по электронной почте уведомили учредители А/ТВК. Но ни слова не сказали о том, что же стало поводом для закрытия еще даже не раскрученного проекта. Зураб Аласания, автор и ведущий программы “Два плюс”: Когда я представлял проект учредителям, мы договорились, что будут все – от Ющенко до Януковича, и они были за, и даже рады. Вот теперь мы отработали Януковича, завтра приезжает Ющенко, и мне говорят, что все, сотрудничать с программой “Два плюс” больше нецелесообразно. О том, чтобы как-то спасти программу, в Медиа-группе даже не думали. Можно было бы обратиться к власти, но руководство региона, как это уже не раз бывало, наверняка бы заявило следующее: какому продукту быть на А/ТВК, а какому – нет, решать учредителям канала. Но даже если б власть и помогла – тогда пришлось бы играть по ее правилам, то есть приглашать в студию только удобных для власти людей. Теперь благим пожеланиям первого гостя программы – не сбыться. (Евгений Кушнарев, губернатор области: “Спасибо, мне было интересно с вами беседовать, надеюсь, что общими усилиями мы решили главную задачу: мы привлекли внимание харьковских зрителей к новой программе, которой я искренне желаю успеха.”)