Бюлетень "Права Людини", 2004, #29

З часу виникнення громадянська кампанія “ПОРА!”, яка нині має осередки у всіх регіонах України, провела 4 загальноукраїнських розклейки (“Що таке кучмізм?”, розшифровка кучмізму (“Кучмізм – це корупція”, “Кучмізм – це злочинність”, “Кучмізм – це безробіття”, “Кучмізм – це злидні”, “Кучмізм – це безнадія”), “Пора перемагати” і “Кучмізм – це Я”), 174 вуличних акції в 53 населених пунктах (серед них пройшли одночасно в кількох регіонах України “Обличчя кучмізму”, “Десятиліття кучмізму в Україні”, “Пора згадати Конституцію”, “Студентська солідарність” (акція солідарності з сумськими студентами), в т.ч. в Києві, Сімферополі, Севастополі та 22 обласних центрах, акція проти знесення наметового містечка в Сумах, акція проти арештів учасників походу сумських студентів, акція святкування перемоги сумських студентів, “Купи собі диплом”, “Не дай себе купити”, “Ні терору в Україні”, “Міліція з народом”), 23 акції спільно з іншими організаціями у 8 населених пунктах, активно допомагала сумським студентам під час їх протесту проти об’єднання вузів. 30 вересня була проведена наймасовіша акція “Пора обирати чесно”, коли по всій Україні активісти кампанії вручили звернення-попередження членам територіальних виборчих комісій.

За час діяльності було 150 випадків затримання правоохоронними органами активістів кампанії (за розклейку листівок, участь у вуличних акціях, малювання графіті і навіть без будь-яких підстав).

Здебільшого затримання обмежуються складанням протоколів та відбиранням пояснень, однак при цьому часто міліція відмовляється признаватися навіть журналістам і депутатам різних рівнів та їх помічникам про те, що затримані знаходяться у відділку. Але деяких штрафують, двох засудили до адміністративного арешту.

Окрім затримань є й інші випадки тиску. Наприклад, міліція зірвала акції кампанії “ПОРА!”, не давши їх провести, в Івано-Франківську (“Обличчя кучмізму”) й Чернігові (“Ні терору в Україні”), силоміць вивела активістів кампанії з ТВК у Ялті, коли ті прийшли вручити звернення до членів комісії. В Ялті власник приміщення, яке орендували активісти кампанії, через тиск влади розірвав з ними угоду й повернув сплачену наперед орендну плату.

Невідомі побили активіста кампанії у Луцьку й активіста кампанії у Луганську. Також невідомі двічі намагалися прорватися до квартири київського активіста кампанії. Банди спортивного вигляду бритоголових молодиків постійно погрожують активістам кампанії в Донецьку й Кіровограді, вимагаючи, щоб ті припинили свою діяльність.

Найбільш кричущі випадки переслідувань сталися в Кіровограді, Миколаєві, Полтаві і Сумах. В Кіровограді активіста кампанії невідомі вивезли до лісу, де одягали на голову мішок, погрожували ножем та побили. В Миколаєві під час малювання графіті міліція затримала активіста кампанії, жорстоко побила, а суд засудив його до 5 діб адміністративного арешту. В Полтаві затриманого під час розклейки листівок “Кучмізм – це Я” активіста засудили на дві доби адмінарешту, не повідомивши про це родичів. При цьому йому влаштували тотальний моральний терор, а також тримали в таких умовах, що хлопець після перебування за гратами потрапив до лікарні. Двом затриманим у Сумах під час акції протесту сумських студентів активістам спочатку підкинули гранати під час затримання, потім оголосили, що це – учбові гранати, а в них під час обшуку знайшли холодну зброю та наркотики, порушили кримінальну справу, запроторили за грати, але через два дні їх випустили, мабуть, надійшла вказівка не фабрикувати відверто провальну справу, і гранати, холодна зброя та наркотики десь зникли.

Окрім того на активістів кампанії “ПОРА!” чиниться моральний тиск. В Луганському університеті проректор провела обшук у кімнаті студента за його відсутності й загрожує виключенням за те, що знайшла там опозиційну офіційну пресу. Активістку з Херсону, яка подала до суду на голову обласної держадміністрації Довганя за агітацію за кандидата у президенти Януковича (посадовим особам державної влади заборонено вести агітацію), директор інституту погрожує виключити, як й іншу активістку, яка виступила свідком на суді. Активіста “ПОРИ!” виключили з другого курсу Кіровоградського державного педагогічного університету.

Міліції та державним чиновникам постійно надходять вказівки вишуковувати активістів кампанії. Наприклад, дільничні міліціонери шукали таких в гуртожитках Києво-Могилянської Академії, попереджаючи, що, якщо таких виявлять, то виселять. У багатьох містах активістів кампанії правоохоронці зупиняють на вулиці під приводом перевірки документів або кажуть, що ті схожі на розшукуваних злочинців. При цьому міліціонери записують прізвища та місця навчання чи роботи активістів. Також активістів кампанії “ПОРА!” час від часу викликають на профілактичні бесіди, де залякують та погрожують. Особливо багато таких бесід у Феодосії.

Розкладка по затриманих

Дніпропетровськ – 2 (розклейка)

Житомир – 2 (вручення звернення до ТВК)

Івано-Франківськ – 30 (розклейка, 1 штраф 17 грн.)

Луганськ – 12 (2 – розклейка, 10 – пікетування ТВК, 2 штрафи по 17 грн. за розклейку)

Луцьк – 2 (розклейка)

Львів – 17 (розклейка, 8 – організація вуличних акцій, 2 – вручення звернення до працівників правоохоронних органів, 2 штрафи по 17 грн. за організацію вуличних акцій)

Миколаїв – 30 (24 – розклейка, 1 графіті, 5 – участь у вуличних акціях, 1 засудження на 5 діб з побиттям затриманого за малювання графіті)

Полтава – 7 (розклейка, 1 засуджений на 2 доби)

Сімферополь – 2 (вручення звернення до працівників правоохоронних органів)

Суми – 3 (участь у вуличних акціях)

Тернопіль – 3 (розклейка)

Ужгород – 3 (розклейка)

Харків – 8 (розклейка, 1 безпідставне затримання за те, що йшов на зустріч з Януковичем)

Херсон – 2 (розклейка, 2 штрафи по 17 грн.)

Чернівці – 10 (5 – розклейка, 1 – участь у вуличних акціях, 5 – вручення звернення членам ТВК)

Чернігів – 12 (11 – розклейка, 1 – організація вуличних акцій)

Павлоград – 1 (розклейка)

Мукачеве – 4 (за те, що везли листівки)

Лідером по затриманнях серед райвідділів по всій Україні є Галицький райвідділ м. Львова – 11 осіб.

30 жовтня 2004 року, зранку до Чернігівського громадського комітету захисту прав людини (далі – ЧГКЗПЛ) почали звертатися мешканці м. Чернігова з інформацією про те, що їх особисто або їх знайомих тримали проти їх волі у дитячих таборах поблизу с. П’ятихатки біля м. Києва.

Так, Ященко Ігор Анатолійович та Лавриненко Вера Олександрівна повідомили нам, що в газеті “Об’явление” від 27 жовтня 2004 р. було опубліковано оголошення про набір робітників (прибиральників) на 31 жовтня та 1 листопада. Попередньо зателефонувавши, вони зустрілися з представником організації, що здійснювала набір робітників, – Світланою, яка їм пояснила, що працювати потрібно буде 29 та 30 жовтня в м. Києві. Проїзд в обидва кінці безкоштовний, за кожний відпрацьований день гарантували оплату 25 гривень. На ночівлю обіцяли привозити додому.

Виїзд був призначений на 29 жовтня о 13:00 від басейну “Авангард”. Зібравшись у призначеному місці їм довелось чекати представника з м. Києва. Тільки після його появи о 15:00, їм наказали їхати до заводу силікатних виробів (околиця міста), де збиралась загальна колона. Пану Ігорю та пані Вірі вдалося підрахувати, що загалом колона складала 17 автобусів. Автобуси були з державними номерами Чернігівської області. На їхню думку, переважно їх пасажирами були студенти коледжів та ПТУ м. Чернігова, які не досягли 18 років. Колону до границі Чернігівської області супроводжували дві машини Чернігівської ДПС. Далі колону “повели” дві київські машини.

Під час поїздки Світлана – старша групи, запевняла пасажирів, що вони будуть працювати в м. Києві, встановлюючи намети для Донецької та Дніпропетровської груп підтримки Януковича. Однак після в‘їзду в м. Київ їх провезли повз місто та вивезли в Обухівський район Київської області, в напрямку села П‘ятихатки в піонерський табір “Каштан”. По приїзду у табір, біля 19:30, з‘явились молоді люди, які почали перераховувати кількість людей в автобусах, за їх словами, щоб погодувати. На будь-які запитання відповідати відмовлялися. Потім, автобуси заїхали на територію табору, де було відсутнє будь-яке освітлення. Директор табору з ліхтарем групами проводив людей до їдальні на вечерю. Київські хлопці, які зустрічали приїжджих з м. Чернігова, почали всіляко умовляти їх залишитися ночувати. А наступного дня, тобто 30 жовтня, обіцяли відвести на концерт на Майдан Незалежності, і тільки тоді відвезти в м. Чернігів. Однак люди почали вимагати, щоб їм надали автобуси для повернення в Чернігів. Після двох годин жорстких розмов групі чернігівців все ж таки надали лише один автобус, на якому вдалося лише 53 особам поїхати додому, хоча бажаючих лишилось ще кілька сотень. Тобто ці люди всупереч своєї волі залишились у лісі на території табору.

Також до ЧГКЗПЛ 30 жовтня 2004 року звернувся Кирило Д., який заявив, що його друзі – студенти Чернігівського юридичного інституту – виїхали 29 жовтня 2004 року за рознарядкою керівництва ВНЗ до Києва на мітинг на підтримку кандидата у Президенти України В.Януковича. Але після мітингу, замість повернення додому, їх посадили у автобуси і всупереч їхньому бажанню відвезли до табору “Ясне” біля села П’ятихатки, де вони і заночували. Як повідомили друзі Кирилу по телефону, зараз (вечір 30 жовтня) їх тримають під охороною на території табору і не відпускають, обіцяючи відпустити лише 31 жовтня, хоча вони сумніваються у цьому.

Чернігівський громадський комітет захисту прав людини, враховуючи важливість вищенаведених подій, зібрав та вивчив інформацію про вивезення 29 жовтня 2004 року численної групи мешканців міста Чернігова, і вважає, що невідомими особами було обмежено свободу біля 1000 осіб, серед яких значну кількість складають неповнолітні.

Події навколо цієї справи та їх форма дають підстави вважати, що невідомими особами за день до виборів брутально порушуються права громадян України на свободу пересування з метою примусового використання їх у провокаціях, які в кінці кінців можуть призвести до зриву виборів Президента України. Ці протиправні дії невідомих осіб фактично ставлять під загрозу основні конституційні права цих мешканців м.Чернігова – право на здоров’я та життя.

Нас дуже турбує, що посадові особи правоохоронних органів фактично знають про ці дії, бо колону автобусів супроводжували міліцейські машини, але не вживають заходів для припинення брутального порушення конституційних прав громадян.

Наведені вище факти дають Чернігівському громадському комітету захисту прав людини підстави для стурбованості щодо дотримання прав людини та основних свобод мешканців м.Чернігова, яких невідомі особи хочуть втягнути у політичні провокації навколо виборів Президента України та які тримаються проти їх бажання на території таборів біля села П’ятихатки, Київської області. Дії цих осіб мають ознаки порушення статті 27, 29, 33 Конституції України.

Враховуючи це: вимагаємо від осіб, що тримають громадян України проти їх волі на території таборів біля села П’ятихатки, звільнити їх та сприяти приїзду до дому!

Ми звертаємось до органів внутрішніх справ та прокуратури – терміново вжити заходів щодо припинення протиправних дій та визначення винних осіб!

Ми закликаємо громадські організації м. Києва вжити заходів з організації громадської допомоги чернігівцям, що стали заручниками політичних ігор у передмісті столиці!

 (витяг з огляду дотримання прав людини, пов’язаних в виборчим процесом, у Чернігівській області у вересні та жовтні 2004 року)

Права людини, вибори, органи державної влади

За повідомленням прес-служби Чернігівської облдержадміністрації, з метою сприяння підготовці і проведенню виборів Президента України, забезпеченню виконання вимог Закону України “Про вибори Президента України” у межах наданих повноважень та на виконання доручення голови Центральної виборчої комісії в обласній державній адміністрації утворено обласний координаційний штаб зі сприяння підготовці і проведенню виборів Президента України.

Керівником обласного координаційного штабу призначено першого заступника голови, керівника апарату облдержадміністрації М. І. Стрільця. Розроблено і затверджено план роботи обласного координаційного штабу та заходів облдержадміністрації щодо забезпечення реалізації Закону України “Про вибори Президента України”.

Для вивчення стану діяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування щодо матеріально-технічного забезпечення територіальних та дільничних виборчих комісій за територіальними виборчими округами закріплені відповідальні особи.

Органи місцевого самоврядування постійно працюють в контакті з відповідними ТВК та ДВК. Але ЧГКЗПЛ було засвідчено, що під час проведення навчання для членів дільничних комісій по Деснянському району міста Чернігова, запрошені на навчання представники органів самоврядування дещо однобоко тлумачили окремі положення Закону України “Про вибори Президента України”, намагаючись знівелювати рівень відповідальності державних органів за складання списків. Непоодинокими є випадки присутності представників міськ- та райвиконкомів на засіданнях комісій без запрошення, що засвідчує намагання місцевої влади впливати на роботу ТВК.

На жаль, є приклади силового тиску на членів дільничних комісій. За повідомленням, яке надійшло до ЧГКЗПЛ з одного з районів області, до представників дільничних комісій застосовувалися методи залякування – у членів дільничних комісій, які представляють опозиційних кандидатів, правоохоронні органи проводили обшук з метою знаходження доказів торгівлі самогоном. Факт брутального переслідування за політичні погляди наводить газета “Сіверщина” від 8 жовтня 2004 року: “Днями за особистою вказівкою голови Козелецької районної державної адміністрації Віктора Овдака звільнено зі своєї посади директора районної бібліотеки Анатолія Пенського за його політичні переконання – він є членом територіальної виборчої комісії від кандидата в Президенти Віктора Ющенка. Анатолія Пенського звинувачено в тому, що змусив трьох сільських бібліотекарів погодитися працювати в дільничних комісіях саме від цього кандидата. А.Пенський є хорошим спеціалістом бібліотечної справи, відомим у районі краєзнавцем, і його звільнення влада навіть не намагалася подати як невідповідність посаді. Його змусили написати заяву про звільнення “за згодою сторін”.

Мабуть загроза звільнення примушувала людей, присутніх на мітингу 18 жовтня на підтримку В.Януковича, підходити до керівників своїх установ з метою засвідчити свою присутність.

Ще більше проявилось застосування силових методів щодо студентів гуртожитку Чернігівського педуніверситету з боку правоохоронних органів після студентського віче в Києві. З’ясовуючи, хто був його учасником, до гуртожитку завітали майор та лейтенант міліції. Суть профілактичної бесіди зводилася до своєрідного роз’яснення студентам їх прав: що можна робити, а що ні. Особливу увагу, приділяли студентам – учасникам акції-звернення до ТВК: Олегу Назаренко, Олександру Батюку, Аліні Фесюн. Так і не представившись, офіцери міліції пообіцяли політично активним студентам “прискорене” закінчення університету та багато різних проблем в разі, якщо вони продовжуватимуть робити те, що на думку міліціонерів, робити не можна, а саме: реалізовувати своє конституційне право на свободу слова і переконань та активно приймати участь у виборчих процесах. Намагання використати правоохоронні органи з метою силового тиску на свідомість політично активної частини населення проявилося, коли міліція зупиняла транспортні засоби, якими громадяни намагалися дістатися до Києва, щоб взяти участь у акції біля ЦВК 24 жовтня.

Наведені приклади засвідчують, що представники влади напередодні виборів застосовують адміністративний та силовий тиск як вагомий засіб політичної боротьби. На думку комітету, випадки застосування адмінресурсу на Чернігівщині мають системний характер і створюють реальну загрозу проведенню прозорих, демократичних та вільних виборів.

Свобода слова та друку у виданнях області

Нашим комітетом для вивчення ситуації з правами і свободами у матеріалах ЗМІ було проведено дослідження всіх суспільно-політичних друкованих ЗМІ Чернігівської області, які виходили за останній місяць; є регулярними у виданні; видаються більше одного року; розповсюджуються по каталогам Укрпошти. Тобто були вивчені видання, які вже мають постійну аудиторію та розповсюджуються на комерційній основі.

Найбільшу увагу передвиборчій агітації та подіям, що трапляються навколо того чи іншого кандидата на пост Президента України, приділяють далеко не всі засоби масової інформації. Наприклад, газета “Деснянська Правда” більшість своїх статей, що стосується виборів Президента, присвячує посадовій діяльності єдиного кандидата від влади Віктору Януковичу. Наповнення цих статей різноманітне. Деякі розповідають про перебування “Прем‘єр-міністра України на Чернігівщині”, деякі про “Мітинг протесту проти екстремізму”. Неозброєним оком можна помітити про-владні настрої авторів статей та негативне ставлення до представників опозиційних сил на чолі з Віктором Ющенко. Про це свідчить стаття під назвою “Націоналізм – це хвороба”, в якій висвітлюються Івано-Франківські події 24 вересня. В цій статті наведені слова обурення  народного депутата від фракції “Регіонів України” Володимира Колоніари: “Ви, “нашоукраїнці”, виховали підлоту, банду!”. Нижче цитуються вислови В.Януковича з цього приводу.

Вагою протидії вищенаведеному виданню є опозиційна газета “Сіверщина”. Статті цієї газети направлені на критику діючого уряду. Про це свідчить цілий ряд статей з такими назвами як “ Пенсії і вклади на два місяці” (№39 від 24 вересня 2004 року), “І знов влада порушує закон” (№40 від 01 жовтня 2004 року), “Отруйний режим” (№39 від 24 вересня 2004 року), “Пенсійний “дєрєбан”, або звідки гроші?” (№42 від 15 жовтня 2004 року) та багато інших. Дуже багато публікацій – звернень Віктора Ющенка до народу України, в яких він закликає до активних дій з боку громадян. У жовтневому номері з‘явилась стаття під назвою “Мороз – чесний?”, де автор стверджує, що “багато хто помилково думає про О.О.Мороза як про чесну, порядну, демократичну людину, що дбає про людей”. В цій статті розповідається про те, що він очолював “групу 239” – більшість, яка працювала проти людей, в інтересах влади. Тобто, можна зробити висновок, що тижнева газета “Сіверщина”, як і належить правим опозиційним виданням, більшість своїх публікацій присвячувала В. Ющенку, його діяльності, а також недолікам та прорахункам в діяльності нині діючого уряду на чолі з В. Януковичем.

Що стосується газети “Гарт”, то вона, на нашу думку, займає найбільш політично нейтральну позицію. Про це може свідчити хоча б те, що останнім часом в цьому виданні публікуються матеріали про Олександра Мороза, Віктора Ющенка, Анатолія Кінаха, не кажучи вже про кандидата від влади. В одному з номерів опубліковано дві цікаві статті: “Прокурорів теж судять” та “ Мороз вимагає вибачень від Ющенка за брехливі звинувачення”. В першій статті О.Мороз наголосив, що виступає на захист В.Ющенка, “незважаючи на несправедливий і нестриманий виступ, який 21 вересня озвучив лідер “Нашої України”. В другій – лідер соціалістів зажадав публічних вибачень за звинувачення його в причетності до отруєння В. Ющенка.

У багатьох видавництвах Чернігівської області було помічено опубліковані проекти указів В.Ющенка, які, з його слів, набудуть чинності негайно у разі перемоги. Вищезгаданий кандидат планує підвищити пенсії, швидше повернути заощадження, створити 5 мільйонів робочих місць та деякі інші.

Цікавим було повідомлення про те, що музиканти шести популярних чернігівських рок-груп агітують неформальну молодь нашого міста прийти 31 жовтня на виборчі дільниці та зробити свій вибір. “ Ми не будемо агітувати за якогось конкретного кандидата” – пояснив журналістам “Гарту” Станіслав Тавлуй (представник Центру прогресивної молоді “Апельсин”).

У цілому, як і у минулі періоди, можна констатувати, що практично всі друковані періодичні видання регіону подають матеріали на підтримку лише одного кандидата, не подаючи альтернативних точок зору. До того, жодна з досліджених газет, окрім “Сіверщини”, не відводила будь-якої суттєвої уваги проблемам освіти потенційних виборців щодо їх громадянських та політичних прав. Тобто мали на меті тільки політичні цілі.

Про чергове порушення прав людини та норм чинного законодавства йдеться у зверненні головного редактора і відповідального секретаря інформаційного інформагентства “Статус-кво” (єдиного у Харкові регіонального інформагентства) Чистиліна Володимира Івановича.

Володимир Чистилін заявив про спробу його звільнення за політичними мотивами. “Від мене вимагають подати заяву про звільнення з роботи за власним бажанням через те, що я, керівник інформагенства “Статус-кво”, відмовляюся виконувати політичне замовлення на агітацію за кандидата в президенти України Віктора Януковича.”

За словами Володимира Чистиліна, він, як головний редактор і відповідальний секретар впливового у Харкові ЗМІ, серйозно занепокоєний ситуацією, що пов’язана із свободою слова і втручанням директора агентства в редакційну політику видання. Володимир Іванович також висловив свою незгоду зі спробами тиску на журналістів “Статус-кво” і політичною цензурою, яку намагаються нав’язати колективу під час президентської виборчої кампанії.

Пан Чистилін вважає, що необ’єктивне висвітлення політичних подій в Україні, а також тенденційна подача матеріалів на підтримку одного з кандидатів у президенти є порушенням законних прав журналістів і суперечить ряду законів України, зокрема, законів “Про інформацію” та “Про інформаційні агентства”.

“Такого, як в Україні, напередодні президентських виборів, не бачили ще ніде”, – стверджують численні міжнародні спостерігачі. Говорять про це політики. Говорять правозахисники. Говорять журналісти. Говорять прості громадяни. Але для тих, хто провокує такі безчинства, здається, це лише слова. Вони впевнено продовжують робити брудні справи. Нехтувати правами людини. Порушувати чинне законодавство... А подібні заяви про порушення прав людини, схоже, не те, що не зупиняють, а, навпаки, стимулюють до нових, дедалі страшніших методів боротьби з інакомислячими.

P.S. Чистилін звільнений з роботи 29 жовтня за прогул, але з наказом його ознайомили лише 1 листопада.

У місті градом посипалися брудні антиющенківські фальшивки. Одну із таких розносять поштові працівники. У проштемпельованому конверті з поштовою маркою України надсилається так зване звернення Совєта земляцтва українців у Росії за підписом нібито заступника голови правління цієї організації Христенка В.Н. Звернення в примітивному стилі всіляко ганьбить кандидата в Президенти В.Ющенка, одночасно закликаючи голосувати за рятівника незалежності України В.Януковича.

25 октября 2004

Здійснюючи неофіційне спостереження за проведенням виборів, криворізькі правозахисники відвідали низку сіл сусіднього Криворізького району Дніпропетровської області.

Нами встановлено, що в межах територіального виборчого округу №37 – Криворізький район Дніпропетровської області – в нинішню виборчу кампанію ліквідовано 10 виборчих дільниць, кожна з яких на попередніх виборах охоплювала по 2-3 населених пункти. Для прикладу, до виборчої дільниці №50 (с.Глеюватка) тепер долучені села Ново-Іванівка (вул.Леніна, Калініна, Шевченка, Шкільна, Гагаріна) та Красна балка (вул.Матросова, Совєтська та інші). Раніше виборці останніх двох сіл здійснювали своє волевиявлення в сільському клубі села Красна балка. Кількість виборців у них – близько 850. Навіть у першій декаді жовтня, як розповідали місцеві жителі, їм ще не було остаточно відомо, де ж має бути їхня дільниця. До виборчої дільниці №49 (з центром у с.Недайвода) долучені села Зоря, Тернуватка.

Не зважаючи на чітку вимогу Закону надати можливість громадянам брати участь у виборах за місцем проживання, місцевою владою здійснена ліквідація й інших згаданих дільниць.

Таким чином, порушені вимоги ст.20, п.1., п.3 Закону України “Про вибори Президента України”. Враховуючи той факт, що на посаді голови районної державної адміністрації перебуває народний депутат України 2-го скликання В.С.Мельник, вважати таке рішення Криворізької районної ради випадковим недоглядом не доводиться. В більшій мірі це схоже на підготовку до маніпуляцій майже з десятком тисяч виборців лише в одному окрузі.

Проте виникає питання про рівень компетенції територіальної виборчої комісії цього округу, якщо вона схвалює подібне порушення виборчого закону.

Цікаво, що з цим змирилися й інші суб’єкти виборчого процесу.

Влада доходить до крайньої межі цинізму (якщо така межа для неї існує). В м.Гадяч, Полтавської області, як мабуть і по всій Україні влада всіма доступними їй методами здійснює тиск на виборців.

Так, в день приїзду агітаційного поїзда за кандидата в Президенти В.Ющенка в навчальних закладах було попереджено студентів і викладачів про суворий контроль за відвідуванням занять в цей день. В той час, як в день приїзду агітаційного поїзда за кандидата в Президенти В.Януковича з усіх групових занять було зібрано студентів та в примусовому порядку їх вивели на площу, де проходив мітинг.

Дещо зовсім не схоже на агітацію відбувалося в місцевому поштовому відділенні. Всім працівникам запропонували написати заяви про намір голосувати “за Януковича” в обмін на 150 гривень. “Кмітливі працівники пошти понаписували такі заяви не тільки “за себе” , а й за членів своїх сімей. (До речі, обіцяні гроші їм дійсно виплатили. Ось вам і підвищення рейтингу Януковича.

Працівникам пожежної охорони (СДПЧ №23) м.Гадяча було наказано проводити (до речі, в робочий час) збір аналогічних заяв з громадян. Але тут все відбувалося “на добровільних засадах”. Уявіть собі, як буде реагувати на прохання написати таку заяву підприємець, до якого завітала людині в формі.

2004.

Агітаційна кампанія “Град”, яку здійснює луганський штаб Віктора Ющенка – один з найбільш ефективних заходів цього кандидата у найсхіднішій області України. Мобільні групи агітаторів виїжджають у сільські населені пункти і переходять від будинку до будинку, роздаючи комплекти матеріалів. Це й агітаційні матеріали, які видано згідно до закону “Про вибори Президента України”, і просвітницькі матеріали (витяги з Конституції України та законів України”, що стосуються виборчих прав та не містять агітаційної інформації).

За словами співробітників міліції, до них за телефоном звернувся анонім зі скаргою на дії агітаторів, у зв’язку з чим міліція запропонувала агітаторам проїхати до райвідділу. Тут міліціонери переглянули агітаційні матеріали і вилучили їх. Підстава – невідповідність просвітницьких матеріалів вимогам закону “Про вибори Президента України” – через відсутність на них передбачених цим законом вихідних даних. Звичайно, що водночас були вилучені й належно оформлені матеріали.

Довірена особа Віктора Ющенка по 114–му округу Андрій Зюзь зустрівся з начальником райвідділу міліції і спробував переконати того щодо незаконності дій його підлеглих, але це не вдалося. Позиція міліціонера була однозначна – усе передамо у територіальну комісію, і хай вони розбираються. Сьогодні довірена особа направила скаргу до прокуратури Луганської області про притягнення винних до відповідальності за статтею 157 КК України.

Ми не даємо оцінку діям міліціонерів, але не можемо не звернути увагу на суттєву косоокість їх поглядів. Наприклад, навряд чи керівництво луганської міліції не їздить поїздом №20 Луганськ–Київ, в коридорах купейних вагонів яких розвішані антиющенківські листівки без вихідних даних. Але вони міліціонерів не цікавлять.

Про батьків судять по тому, які у них діти і яке у них ставлення до дітей. Так само і про суспільство.

Що може сказати наша молодь про свою рідну державу і владу?

Одні кажуть – “вона ніяка”. Другі кажуть – “вона чужа”. Треті кажуть – “вона ворожа нам”.

Судження молоді гострі і вимогливі. Але правдиві. Молодь хоче жити гідно і чесно заробляти на хліб. Коли навколо беззаконня, хабарництво і злодійство – то це світ, якого не можна поважати і не можна прийняти. Наша молодь окрадена.

Якщо влада не соромиться, якщо вона не вибачається перед молоддю, якій не створила умов для гідного життя, то це влада банкротів і злодюг.

Студентський хід яйцем в Прем’єра, котрий хоче продовжити брудні завоювання злої влади – це велика метафора. Дебелий чолов’яга упав. Чому? Може, він уявив собі, що на нього летять тисячі яєць і тисячі проклять за те, що він хоче продовжувати злочинний шлях насильства, залякування і брехні? Краще зразу впасти, ніж дочекатися, поки весь народ почне обкидати тебе лайкою, як Кучму!

Україна – край контрастів. З одного боку – роботящий і господарний народ, з другого боку – ледача, хамовита і продажна челядь, яку вербують до псевдосоціалістичної партії влади.

І ось ця влада і та челядь ненавидять нашу молодь за те, що вона прагне повернути життя на дорогу честі і закону. Хоче лідера, якого буде поважати народ і світ. Вона не хоче обридлих банкротів, які вже сам собі набридли.

Убивство Георгія Гонгадзе було натяком на державний терор. Багатозначні убивства активних громадян, бандитські вироки без суду, виключення студентів за гідну громадянську поведінку, використання кілерів, інформаційних кілерів і хамовитих “професорів” проти морального опору студентства, арешти, обшуки і побої з залученням молоді, яка служить в міліції, використання засобів масової дезінформації для фальшивих звинувачень, використання судів для розправи з непокірними – яке це розтління, яка це отрута і руйнування народного організму черв’яками, які завтра згинуть безслідно!

Сталін навчив їх обзивати академіків, професорів і поетів терористами. Але він для переконливості міг розстріляти сотні тисяч. А вони можуть тільки “мочить в сортире”. Боягузи і негідники, вони збираються застосовувати хімічні засоби...

Якщо студенти проголосили “Пора”, то таки справді пора. Вони хочуть скоротити агонію зогнилих від власної злості.

Ми, вчорашні в’язні сумління, радіємо за чесну і сміливу українську молодь. Хто не відстоював своєї честі і гідності, хто не боровся за своє право на порядне життя і не гартувався в нерівній боротьбі, той ніколи не був молодим!

Таких використовують і викидають.

Ми провели свою молодість в боротьбі проти нелюдського комуністичного режиму. Переслідування, тюрми, заслання – це школа, з якої ми вийшли покаліченими, але чесними і вірними Україні. І ми передаємо вам, молодим, естафету обов’язку і честі.

Не падайте духом! Вірте, ваші страждання будуть коротшими. Але єднаймося і будьмо непохитними у відстоюванні закону і принципів правопорядку. На нас наступають потвори вчорашнього кагебізму і сексотів, об’єднані з криміналом, якому мораль чужа. Але військо і міліція їх не підтримає, бо там переважають нормальні люди, які також прагнуть заміни тієї розтлінної влади, що не дає їм чесно жити і працювати.

Правда переможе.

Ви молоді, і вам творити модель нашого майбутнього.

Українські в’язні сумління

Євген Сверстюк, Надія Світлична, Василь Овсієнко, Микола Горбаль, Генріх Алтунян, Зиновій Антонюк, Йосип Зісельс, Левко Лук’яненко, Мирослав Маринович, Левко Горохівський, Зорян Попадюк, Петро Розумний, Олесь Шевченко, Віталій Шевченко, Ігор та Ірина Калинці

З приводу полювання на опозиційну молодь в Україні

“Зараз сам собі яму копати будеш!” – б’ючи, кричали, силою захопленому в машину активісту молодіжного опозиційного руху Павлові, що лише фотографував відомі події на Подолі із так званим “виявленням” там попередньо підкинутої міліцією вибухівки. Той офіс орендувала молодіжна організація “Пора”. Саме проти молоді, використовуючи правоохоронні органи та штучні провокативні молодіжні структури (іноді з реальними студентами, а переважно – професіоналами, які є, або ж лише камуфлюються, своєрідною фашизоїдною публікою, готовою трощити, руйнувати усе, на що вкаже доволі високий адміністративний перст). Делікатно це називається використанням адмінресурсу, хоч для нормальної психіки, що не хворіє на підміну понять, це звичайнісінький криміналресурс у руках аморальних людей.

Поки що все обмежується переважно побиттями, із залученням чи без членів провокативних груп. Обшуки та хижі масові безпричинні тривалі допити проходять по всій Україні. З цинічним, безпардонно незаконним максимальним залякуванням опозиційно налаштованої молоді та їхніх батьків тяжкими наслідками через порушення прокуратурою справ про тероризм.

Коло ненависті замикається. Ненависники людини розпочали терором проти царя, а сьогодні прийшли до терору фактично проти своїх дітей. Боже, як мало змінилася наша влада: все ті ж залякування, все ті ж аморальні та фактично протизаконні провокативні групи. І все заради того, щоб не допустити реальної самоорганізації громадянського суспільства. Кажуть, що це контрольоване вищою владою порушення закону. Нехай і справді контрольоване і дозоване сьогодні. Але аморальне та незаконне. Тим самим влада саму себе робить незаконною, нелегітимною. Злочини влади проти особи та проти закону неминуче переростають у злочини проти людяності та людства. Це маємо всі добре затямити.

Та й чи не схожі сучасні слова про риття могил на ті, що їх люто викрикували гестапівці безневинним жертвам національно-релігійно-расової ненависті в Бабиному Яру? Такі ж слова викрикували і енкаведисти в Биківні чи ще десь, постійно послуговуючись своїм “переконливим аргументом маузера” при найменшому прояві критичних настроїв щодо насаджуваної ними класово-релігійно-національної ненависті. Принаймні один з нас їх чув у Новосибірській тюрмі ще наприкінці 1978 року від тамтешнього оперуповноваженого КГБ на заяву до прокуратури з приводу тривалого утримування не у камері, а у так званому стакані: “Вишь, захотел соблюдения закона... Сейчас выведу и расстреляю...Я тысячи таких, как ты, здесь расстрелял и ничего” – горланив тоді той відвертий українофоб. “Бей хохлов!” горланили його послідовники-правоохоронці у ніби незалежній вже Україні, розганяючи кийками мирну релігійну ходу українців на Софійському майдані. І нічого! Ненависть влади начебто нової держави щодо своїх громадян ніскільки не зменшилася, а навіть зросла. Бо встигло підрости нове покоління, яке не бажає більше жити в атмосфері брехні та ненависті, в атмосфері цинічного беззаконня, коли суспільству нав’язуються принципи скотоферми. Воно прагне сповідувати: “Ми ж таки люди, не собаки!”

Не будемо гадати, яке було забарвлення у ненависті влади щодо журналіста Гії Гонгадзе – антиукраїнське, антигрузинське чи антиамериканське, чи просто антижурналістське, якщо журналістське стає втіленням чесності та сміливості. І які слова він чув від катів перед тим, як йому відтяли голову за вироком чи просто на здогад ще не озвученого чітко прагнення замовників жахливого злочину. Вироком, винесеним абсолютно неправно, по-злодійськи боязливо та таємно. Вироком тих людей, які інших людей з висоти своїх посад та з ненависті називають просто “сранью”. Які всю правоохоронну систему держави перетворили на систему захисту і збереження при владі себе всупереч волі тої зненавидженої владою “срані”.

Ситуація з усіма ненависними людьми гранично проста – зовнішня ненависть проти інших є віддзеркаленням їхньої внутрішньої нікчемності. Якщо ця людина не при владі, то півбіди, але неминуче стає жахливим суспільним монстром вкрай небезпечним і для суміжних країн і для всього людства. Ненависть на будь-якому людському рівні, кожна ненависть, ненависть за будь-якою ознакою неминуче ставали і ставатимуть страшенною колодою на шляху до цивілізаційного розвитку людства.

Проте, що ненависникам якесь там людство? Усі вожді та пахани завжди зайняті лише собою, байдужі до реальних проблем держави, над якою панують, до проблем конкретної в ній людини, до цивілізаційного розвитку людства. Саме через нашу легковажність їм і вдається, одуривши найдовірливіших, згодом загнати й інших у своє стійло ненависті.

Сьогодні, наприклад, вони ще сподіваються дурити нам голову вигаданою ними непридатністю свободи та демократії для православних. Та простачків все меншатиме, якщо їх меншає навіть у мусульманському світі попри безпрецедентне нібито суто міжцивілізаційне зіткнення. І цього всесвітнього руху до демократії не зупинить жодна антиморальна, антицивілізаційна мобілізація фундаменталістів. Ні старих, ні нових, ні там, ні тут. Рушієм усяких суспільних новацій була, є і завжди буде молодь, зокрема студентська молодь.

Звичайно, сьогодні ми ще не можемо бути впевненими, що батьки нинішньої опозиційної молоді готові підтримати ініціативу “своїх кровинок” так само одностайно, як це вчинили батьки опозиційної молоді Праги, реалізувавши таким чином другий прихід, оксамитовий, “Празької Весни” в листопаді 1989-го. Проте, не можемо заперечити такої можливості завтра. Завтра, коли конвульсії аморальної влади сягнуть апогею, а провокації та безпідставні репресії проти студентської молоді не будуть припинені, і не буде суворо покарано усіх винуватців антистудентської ненависті та використання криміналресурсу. Покарано згідно з чинними сьогодні законами. Шовінізм влади сьогодні не пройде. Доста панування аморальних зверхників.

Усі прагнуть свободи. Старе гасло солідарності – “За Вашу і Нашу Свободу!” – однаково актуальним було в Празі і Варшаві, а нинішня влада в Україні все робить для того, щоб воно стало актуальним ще й у Києві. Результатом його перемоги неминуче буде кардинальне зменшення зони ненависті та несвободи у Європі. Зрештою, у світі.

Бо небачене ХХ “сторіччя смерті” вже зобов’язує демократичні країни світу, світову громадськість, всіх людей доброї волі нарешті не бути байдужими до спроб нащадків “імперії зла” та прихильників досі збережених жорстких, недемократичних, антинародних владних вертикалей знову повернути все “на круги своя” всупереч народному прагненню до свободи. Солідарності зла мусимо протиставити завжди ефективнішу, бо моральнішу, солідарність добра.

То ж за Вашу і Нашу Свободу, Онуки!

Зиновій Антонюк, Генріх Алтунян, Мирослав Горбачук, Євген Захаров, Софія Карасік, Михайлина Коцюбинська, Ірма Крейн, Мирослав Маринович, Владислав Недобора, Василь Овсієнко, Ірина Рапп, Надія Світлична, Олесь Шевченко.

до робочої групи ООН щодо свавільних затримань,

Комітету ООН проти катувань (КПК),

Європейського Комітету запобігання катуванням та жорстокому поводженню (СРТ),

міжнародних правозахисних організацій

Президентська виборча кампанія, що проходить в Україні, відбувається з грубими порушеннями фундаментальних прав людини та основних свобод. Події, що розгортаються останніми днями, свідчать про відновлення в Україні практики переслідування інакомислячих, використання правоохоронних органів у якості інструмента політичної боротьби.

Значні сили правоохоронних органів спрямовуються на залякування опозиційно налаштованих громадян, фальсифікацію кримінальних справ проти активістів опозиційних рухів.

16, 17 та 18 жовтня 2004 року працівниками міліції було проведено несанкціоновані обшуки в приміщеннях, що знаходяться у користуванні молодіжних громадських організацій “Пора”, “Студентська хвиля”, “Студентське Братство Львівщини”, а також Національного Університету Києво-Могилянська Академія. Раніше обшуки проводилися у регіональних виборчих штабах опозиційних кандидатів у Президенти. Обшуки проводяться під надуманими підставами, наприклад, пошуку вибухових пристроїв чи анонімних повідомлень про те, що ці організації займаються терористичною діяльністю. Також відбулися затримання активістів цих організацій в різних регіонах України. Більшість затриманих було звільнено за кілька годин. Як вони повідомляють, на допитах їм ставилися запитання щодо змісту поширюваної друкованої продукції, яка містить критику діючої влади.

Під час обшуку у приміщенні київського офісу всеукраїнської організації інформаційної кампанії “Пора” начебто було знайдено вибуховий пристрій. Це стало приводом для арешту орендатора приміщення і члена опозиційної політичної партії “Українська народна партія” Ярослава Годунка. Наявність та належність організації начебто знайденого міліцією вибухового пристрою викликає великі сумніви, беручи до уваги, що його не вдалося знайти під час ретельного обшуку за допомогою службової собаки у присутності народних депутатів. Вибуховий пристрій був знайдений лише коли у кімнаті, де обшук щойно нічого не виявив, залишилися самі працівники міліції. Це свідчить про високу вірогідність свідомої фальсифікації з боку правоохоронних органів. У приміщенні також знаходилося 3 тони літератури опозиційного змісту, що залишилася опломбованою після проведення обшуку. Не зважаючи лише на наявність цього сумнівного факту, загальноукраїнську організацію публічно оголошено воєнізованим формуванням, що звинувачується в тероризмі. На підставі цього здійснюється переслідування значної кількості представників опозиції.

Наступного дня була проведена прес-конференція у Генеральній прокуратурі, де були оприлюднені висновки щодо можливої причетності політичної опозиції до терористичних актів. Така поведінка Генеральної прокуратури не лише порушує презумпцію невинуватості тих, на кого зводяться обвинувачення. Безоглядне розголошення “таємниці слідства”, розголошення якої є предметом кримінального злочину, свідчить про те, що діяльність правоохоронців у даному випадку спрямована не на підтримання правопорядку, а на постачання компрометуючої інформації, з якої мають зиск певні політичні сили.

Більшість телевізійних каналів в Україні виробляють телевізійні новини за прес-релізами, що поширюються органами державної влади (так звані “темники”). Оприлюднені “темники” свідчать, що влада намагається створити у суспільстві уявлення про терористичний характер діяльності молодіжних опозиційних організацій “Пора” та “Чиста Україна”.

З усіх регіонів України поступає інформація про виклики на допити до Служби Безпеки України активістів цих організацій, якими є переважно молоді люди, що ніколи раніше не були помічені у протизаконній діяльності.

Буденною практикою правоохоронних органів стали масові затримання громадських активістів під час візитів у різні регіони України кандидата у Президенти України та Прем’єр-міністра Віктора Януковича. Як нам стало відомо, лише за останні два дні, 18 та 19 жовтня, під час відвідання В.Януковичем Чернігова та Полтави, було затримано 17 осіб, які брали участь у поширенні друкованих матеріалів критичного змісту по відношенню до Прем’єр-міністра України.

У більшості випадків під час затримання протоколи про затримання не складаються. Затриманим активістам радять триматися осторонь політики. У деяких випадках погрожують знайти підстави для притягнення до кримінальної відповідальності. Так, у Чернігові затриманому активісту “Пори” Олександрові Коваленку висунуто обвинувачення у збуті фальшивих грошей. Іншим погрожували звинуваченнями у крадіжці мобільних телефонів, зґвалтуваннях.

19 жовтня відбулися чергові затримання активістів інформаційної кампанії “Пора” в Чернігові. Під час здійснення обшуку в приміщенні одного активістів знову був вилучений вибуховий пристрій та фальшиві гроші. При цьому, за свідченням адвоката, неодноразово грубо порушувалися вимоги Кримінально-процесуального кодексу України при проведенні таких слідчих дій. При цьому у всіх випадках не виявлено жодних інших доказів належності вибухівки затриманим особам.

Вважаємо, що такі одночасні, систематичні та масові дії правоохоронних органів України були би неможливими, якщо би не були санкціонованими вищим керівництвом Міністерства внутрішніх справ, Генеральної прокуратури та Служби Безпеки України.

Вважаємо, що практика масових і одночасних короткотермінових арештів представників опозиції, що тривають до 72 годин (до моменту пред’явлення обвинувачення), немає нічого спільного з проведенням вільних виборів, є несумісною з принципами демократії і має бути негайно припинена.

Вищенаведені факти, на наш погляд, переконливо свідчать про те, що діяльність правоохоронних органів України носить виразний характер політичних переслідувань громадських активістів, не ґрунтується на законі, суперечить положенням Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Звертаємося до міжнародних організацій із проханням офіційно попередити уряд України про неприпустимість порушення прав людини задля досягнення політичних цілей.

Звертаємося до міжнародних та закордонних неурядових організацій підтримати спільні заходи українських правозахисних організацій з захисту прав осіб, що стали жертвами свавільних затримань, арештів та інших форм політичних переслідувань з боку правоохоронних органів.

Коротка довідка:

Метою створення та діяльності Асоціації є реалізація та захист прав і основних свобод через сприяння практичному виконанню гуманітарних статей Заключного акту Гельсінської наради з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) 1975 року, інших прийнятих на його розвиток міжнародних правових документів, а також усіх інших зобов’язань України у сфері прав людини та основних свобод.

Засновниками Асоціації стали 15 громадських правозахисних організацій:

1.Вінницька міська громадська організація “Вінницька правозахисна група”

2.Всеукраїнське товариство політичних в’язнів і репресованих

3.Громадський комітет захисту конституційних прав та свобод громадян (м. Луганськ)

4.Екологічний клуб “ЕОЛ” (Одеська область)

5.Інститут економіко-соціальних проблем “Республіка” (м. Київ)

6.Конгрес Національних Громад України (КНГУ)

7.МГО Центр правових та політичних досліджень “СІМ” (м. Львів)

8.Міська громадська організація “За професійну допомогу” (Полтавська область)

9.Севастопольська правозахисна група

10.Харківська обласна спілка солдатських матерів

11.Харківська правозахисна група

12.Херсонська міська асоціація журналістів “Південь”

13.Херсонська обласна організація Комітету виборців України

14.Центр досліджень регіональної політики (м. Суми)

15.Чернігівський комітет захисту конституційних прав громадян

До Спостережної ради Асоціації обрано відомих учасників Гельсінського руху в Україні: Йосипа Зісельса, Василя Овсієнко, Василя Лісового, Миколу Горбаля, Євгена Сверстюка, Зиновія Антонюка та Євгена Пронюка.

18 жовтня 2004 року у день візиту у місто Чернігів кандидата у Президенти України В. Януковича до Чернігівського громадського комітету захисту прав людини (далі – ЧГКЗПЛ) звернулися активісти громадянської кампанії “ПОРА” з інформацією, що їх колег масово викрадають невідомі особи і вивозять у невідомому напрямку. Під час перевірки звернення виявилося, що особи, які представлялися працівниками міліції (у багатьох випадках вони не показували жодних документів), як правило у людних місцях і не соромлячись десятків свідків, примушували членів організації “ПОРА” сідати у автомобілі? брутально порушуючи їх конституційні права/ За наданою нам інформацією у багатьох випадках це був автомобіль ВАЗ-2106 з київськими державними номерами. Після цього машина від’їжджала у невідомому напрямку.

З метою знайти громадян України, що пропали, робилися спроби зателефонувати у всі районні та міський відділки міліції, але там відповідали, що таких осіб до них не надходило. Але згодом ті активісти, які зникли та мали із собою мобільні телефони, змогли зателефонувати до знайомих та повідомити, що вони знаходяться у Новозаводському або Деснянському відділках міліції м. Чернігова.

Проте, по приїзду у ці відділи міліції родичів, знайомих та колег по навчанню зниклих громадян України, працівники органів внутрішніх справ, всупереч чинному законодавству, зокрема, принципам діяльності міліції, закріплених у статті 3 Закону України “Про міліцію”, надавали неправдиву відповідь про відсутність затриманих активістів “ПОРИ”. І тільки згодом, після кількох спроб різних громадських та політичних діячів, зокрема народного депутата України В.Атрошенка, вдалося не лише домогтися зустрічей з незаконно затриманими громадянами, але й фактично домогтися звільнення всіх їх. Як стало відомо ЧГКЗПЛ, загалом незаконно було затримано та пізніше відпущено дванадцять громадян України – активістів громадської кампанії “ПОРА”.

Як розповідали затримані, деяким з них, всупереч чинного законодавству України навіть не висувалося жодного звинувачення. Хоча декільком громадянам України безпідставно було заявлено, що вони схожі чи то на осіб, що за день до затримання вкрали мобільний телефон, чи то на осіб, що місяць тому зґвалтували когось у міському парку.

Досить типовим є затримання студентки Чернігівського Державного педагогічного університету (далі – ЧДПУ) Тетяни Пекур. Так, після її затримання та розміщення у Деснянському районному відділу міліції м. Чернігова, її тримали кілька годин без жодних пояснень. Коли вона запитала працівників міліції чому її тримають, їй відповіли, що її ніхто не тримає. Після чого вона встала та зробила спробу вийти з кімнати, але працівник міліції встав у проході і примусив її сісти назад. Такий факт говорить фактично про ознаки злочину передбаченого статтями 364 та 365 Кримінального кодексу України з боку правоохоронців. Врятувати та звільнити дівчину від незаконного утримання в райвідділі міліції зміг тільки народний депутат України В.Атрошенко, якого єдиного допустили у відділ, враховуючи його статус.

Таким чином, вищенаведені затримання говорять про недотримання працівниками міліції – посадових осіб та представників держави – як Конституції України, чинного законодавства, так і статті 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод , яка ратифікована Україною.

Але більш брутальні порушення конституційних прав громадян України розпочалися в м.Чернігові увечері 18 жовтня 2004 р., вже після від’їзду кандидата у Президенти України В.Януковича. Так, приблизно в 18.30 у гуртожитку ЧДПУ було затримано п’ятьма невідомими громадянина України, студента 3 курсу ЧДПУ Олександра Коваленка, який був відвезений у невідомому напрямку на автомобілі AUDI-80 з державним номером 468-20ММ.

Всі спроби знайомих Олександра Коваленка знайти його у відділах міліції ні до чого не призвели, так як їм надавалась відповідь про відсутність у них такого затриманого. Проте було знайдено автомобіль, на якому було забрано цього громадянина України. Цей автомобіль стояв під Чернігівським міським відділом міліції. Особи, які знаходилися біля міського відділу міліції повідомили, що автомобіль належить працівнику міліції з управління по боротьбі з економічними злочинами.

Проте на прохідній цього відділення міліції було заявлено, що ніхто з прізвищем Коваленко до них у цей день не поступав. І тільки після того як адвокат ЧГКЗПЛ разом з сусідом О.Коваленко по гуртожитку передав заяву до прийомної частини про зникнення останнього, черговий працівник заявив, що хлопець знайшовся і знаходиться у міському відділу.

Водночас, брутально порушуючи конституційне право О.Коваленка, працівник міліції відмовився допустити до нього адвоката. Будь-які інші спроби зв’язатися з хлопцем ні до чого не призвели. Після 22.00 до приміщення міськвідділу міліції вдалося потрапити народному депутату України В.Атрошенку. Посадові особи цього органу внутрішніх справ запевнили народному депутату України, що брутальне порушення прав громадянина України О.Коваленко буде зупинено та його буде звільнено через 20 хвилин. Також В.Атрошенко повідомили, що хлопця підозрюють у підробці та збуті фальшивих грошей.

Проте звільнення ні через 20 хвилин, ні потім не відбулося. Після повторної бесіди В.Атрошенка з керівництвом міліції йому знову пообіцяли випустити хлопця ще через 20 хвилин, але згодом було повідомлено, що О.Коваленко ніхто не відпустить, тому що той став підозрюваним по справі і буде у подальшому перебувати під вартою.

У відповідності до чинного законодавства О. Коваленку з боку ЧГКЗПЛ було надано адвоката, який одразу приступив до представлення інтересів О.Коваленка. Проте, треба наголосити, що адвоката фактично було допущено більше ніж через 6 годин після затримання, чим було брутально порушено конституційні права О.Коваленка, зокрема вимоги статті 29 Конституції України. Зараз ЧГКЗПЛ та його юристи продовжують свої спроби домогтися поновлення порушених конституційних прав Олександра Коваленко та його звільнення.

19 жовтня брутальні порушення прав людини у м.Чернігові набули ще більшого розповсюдження, зокрема продовжилися масові затримання громадян України – представників громадської кампанії “ПОРА”. Так, було знов з нечітких причин, фактично порушуючи конституційні права громадян України, затримано ще чотирьох активістів кампанії.

Але апогей переслідувань фактично за політичними ознаками знову прийшовся на вечір 19 жовтня 2004 року. Так, до ЧГКЗПЛ приблизно о 22.00 цього дня зателефонували представники громадської кампанії “ПОРА” з інформацією, що на квартирі одного з їх активістів за адресою: м. Чернігів, проспект Перемоги 125, кв.5 проводять, за їх думкою, протизаконний обшук.

Представники комітету виїхали на місце, де біля згаданого дому побачили групи працівників міліції як у штатському, так і у формі. Загалом будинок було оточено з усіх боків. Після спроби зайти у під’їзд до членів ЧГКЗПЛ підійшли декілька міліціонерів, які чомусь спочатку представилися “активістами кандидата у Президенти України В. Ющенка”. З бесіди з ними та групою активістів “ПОРИ”, що вийшли з під’їзду згодом, ми дізналися, що у активіста “ПОРИ” Олександра Ломако на квартирі проводиться обшук по кримінальній справі. Також колеги О.Ломако повідомили, що на їх очах під час обшуку у нього “знайшли” підробні українські гривні. До того вони повідомили, що представники МВС, усупереч вимогам О.Ломако, брутально порушуючи вимоги Кримінального процесуального кодексу України та Конституції України, не дають йому запросити адвоката.

Проте адвокат ЧГКЗПЛ – О.Трофимов, не дивлячись на спроби міліціонерів зупинити його, зміг пройти до О.Ломака і укласти з ним угоду про представлення його інтересів. Після чого обшук вже продовжувався у присутності адвоката, під час якого під газовою плитою на квартирі Ломака було знайдено каструлю, у якій вибухотехніки знайшли речовину, схожу на вибухову, капсуль та шнур.

О 3 ранку 20 жовтня 2004 р. О.Ломака було перевезено до Чернігівського міського відділу міліції, де зараз щодо нього продовжуються слідчі дії.

Чернігівський громадський комітет захисту прав людини ретельно зібрав та вивчив інформацію про хід цієї справи, і вважає, що під час обшуку з боку представників МВС України було допущено ряд дій, що можна вважати порушеннями чинного законодавства, зокрема:

I.  за свідченнями присутньої у квартирі О.Ломака під час приходу міліції Тетяни Пекур, є ознаки порушення працівниками міліції статей 365 та 126 Кримінального кодексу України, так як до неї була безпідставно застосована фізична сила (за її заявою Т.Пекурі були нанесені невизначеним працівником міліції удари по обличчю);

II.  усупереч вимогам О.Ломака, йому було відмовлено у виклику адвоката, чим порушені стаття 45 Кримінально-процесуального кодексу України, стаття 29 Конституції України та статті 5 та 13 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод ;

III.  судом була надана санкція на обшук квартири неіснуючої за згаданою адресою людини – Олексія Ломако, а обшук працівниками міліції зроблено на квартирі Олександра Ломака, що фактично є перевищенням ними своїх повноважень і має ознаки порушення статті 177 Кримінально-процесуального кодексу України та статті 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод .

Наведені вище факти дають Чернігівському громадському комітету захисту прав людини підстави для стурбованості щодо дотримання прав людини та основних свобод у регіоні, зокрема Конституції України, Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод та інших міжнародних документів, ратифікованих Україною тощо. Дуже прикрим є факт, що переслідування йде за належністю до окремої асоціації, тобто є ознаки не дотримання посадовими особами України статті 11 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод .

Наголошуємо на тому, що Україна, яка є учасником Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод , Прикінцевого акту Гельсінської домовленості 1975р. і Копенгагенського Договору 1990р., взяла на себе зобов’язання виконувати міжнародні домовленості щодо прав людини, але останні події в державі, зокрема, в Чернігівській області дають нам право сумніватися у їх дотриманні.

Враховуючи це:

I.  Ми вимагаємо поновити права представників громадської кампанії “ПОРА”, затриманих 18 та 19 жовтня 2004 року у м. Чернігові, звільнити невинних, знайти винних посадових осіб у масових безпідставних затриманнях за політичними ознаками та вжити до цих посадових осіб відповідні до закону заходи стягнення та покарання!

II.  Ми закликаємо представників органів внутрішніх справ стояти на принципах верховенства права, дистанціюючись від політичних ігор у країні, не керуватися у своїх діях чужими політичними цілями, дотримуватися законодавства України, поважати конституційні права і свободи людини!

III.  Ми хотіли би вірити, що події 18 та 19 жовтня 2004 року у Чернігові будуть поганим прикладом помилкових дій органів внутрішніх справ, які у майбутньому більше не повторяться!

Кількість порушень зростає напередодні виборів Президента 31 жовтня 2004 року

Масові порушення виборчого законодавства та стандартів ОБСЄ та Ради Європи на виборах:

Відень, Київ, 28 жовтня 2004 року.

Вільні та справедливі вибори становлять одну з фундаментальних свобод в кожному суспільстві. Тільки за допомогою вільних і справедливих виборів громадяни мають можливість виразити оцінку шляху розвитку країни з часу минулих виборів, а також зробити вибір майбутнього. З-за відсутності вільних виборів люди стають повністю пасивним суб’єктом дій Держави. Історія Європи яскраво доводить, що вільні та справедливі вибори призводять до процвітання країни.

Міжнародна Гельсінська Федерація з прав людини та Українська Гельсінська спілка з прав людини глибоко стурбовані порушеннями міжнародних стандартів вільних і справедливих виборів, кількість яких наполегливо збільшується, особливо напередодні президентських виборів 31 жовтня. Ми звертаємося до відповідних органів влади вжити усіх можливих заходів протягом часу, що залишився до кінця виборів, для захисту політичних свобод та прав громадян. Ми побоюємося, що з-за таких серйозних та масових порушень українського виборчого законодавства та міжнародних стандартів, легітимність цих виборів буде під серйозним сумнівом.

За повідомленнями українських неурядових організацій, останніми тенденціями є використання в сотнях випадків дій міліції проти осіб та організацій, що підтримують опозицію: обшуки приміщень без санкції суду, арешти та побиття, стеження. Іноді неурядові організації чи громадські рухи звинувачуються не менше як в тероризмі. Такі дії проводилися з порушенням встановленої процедури, що дає підстави підозрювати, що різноманітні правоохоронні органи були використані для тиску на осіб та організації, що підтримують опозицію. Озброєні підрозділи використовуються в суспільстві з метою створення атмосфери страху. Україна знаходиться знову на межі відновлення поліційної країни, що ігнорує права своїх громадян та свої міжнародні зобов’язання.

Іншою значною особливістю триваючої виборчої кампанії є використання переслідування за вираження політичних поглядів, наприклад, звільнення з роботи чи виключення з університетів.

Газети та підконтрольні державі телеканали, особливо УТ-1, послідовно дезінформують громадськість щодо кандидатів у президенти в своїх новинах та інших програмах, просуваючи позитивне враження щодо Прем’єр-міністра Віктора Януковича та поширюючи обмежену інформацію або інформацію, що показує головного опозиційного кандидата Віктора Ющенко у виключно негативному світлі.

Зафіксовані випадки масової дискримінації опозиції: в період з травня по серпень кандидат від влади отримав у вісім разів більше ефірного часу на національних телеканалах у порівнянні зі своїми головними опонентами. Останні були звинувачені у підтримці екстремістських поглядів, а також у тісних зв’язках з екстремістськими організаціями. Нещодавно, презентуючи представників опозиції, ЗМІ використовували такі слова як „терорист” та „злочинець”, хоча жоден суд не мав навіть змоги визнати їх такими.

Єдиний незалежний телевізійний канал національного масштабу, „5 канал”, зараз перебуває під тиском завдяки нещодавньому політично вмотивованому позову в справі про дифамацію, скасуванню ліцензії на мовлення в Києві та масових вилучень каналу з трансляції в кабельних мережах за вказівкою влади. Працівники телеканалу оголосили голодування на знак протесту проти цих дій.

Плакати та футболки з символікою проти Ющенко масово випускаються, що не може відбуватися без відома центральних органів влади. Викликає також серйозні запитання щодо того, як фінансується виготовлення таких агітаційних матеріалів.

Так само як і свободу об’єднань, органи влади обмежують і свободу пересування, наприклад забороняють проведення зустрічей виборців з кандидатами. Міліція блокувала людей у провінціях, не дозволяючи їм їхати до Києва на зустрічі з опозиційним кандидатом. У ці дні Київ фактично ставав майже закритим містом.

Навіть більше ніж у попередні виборчі кампанії, влада широко застосовує у своїй кампанії „адміністративний ресурс”, що є величезним джерелом впливу Держави та тиску на виборців. Робітники різних підприємств і установ були примушені давати свій підпис на підтримку реєстрації у кандидати, а пізніше брати участь у масових заходах на підтримку Віктора Януковича.

Іншою серйозною підставою для стурбованості є сумнівна якість підготовки до роботи органів влади, наприклад, незадовільна ситуація зі списками виборців, формуванням виборчих комісій, підготовки прозорих урн для голосування і т.п. Центральна виборча комісія майже нічого не зробила щодо вирішення цих проблем і тим самим не виконала свою роль у забезпеченні прозорої та справедливої процедури.

Певна прозорість забезпечується присутністю представників від усіх кандидатів у виборчих комісіях, проте незалежні українські неурядові організації не мають змоги спостерігати за виборами. Це обмежує довіру до процесу та в подальшому зменшує легітимність результатів виборів.

Не зважаючи на численні заяви від іноземних урядів, міжнародних організацій, українських і міжнародних правозахисних організацій, українська влада обрала шлях не реагування на порушення прав людини та міжнародних зобов’язань. Вибори мають ризик досягти такого результату, що не матиме обов’язкової легітимності і який в подальшому призведе до значної затримки розвитку України до справжньої демократії і суспільства, що ґрунтується на верховенстві права.

Подальшу інформацію можна отримати у:

Євгена Захарова, голови Правління Української Гельсінської спілки з прав людини, тел.: (057) 7143558;

Анджея Жеплінського, професора права Варшавського університету, члена виконавчого комітету Міжнародної Гельсінської Федерації, тел.: + 48 22 5564441;

Аарона Роудса, виконавчого директора Міжнародної Гельсінської Федерації, тел.: +431 4088822

Володимира Яворського, виконавчого директора Української Гельсінської спілки з прав людини, тел.: (044) 4174118, (066) 2926536.

Ровно 30 лет назад политические заключенные Мордовских и Пермских лагерей объявили день 30 октября Днем политзаключенного в СССР. В 1991 году Верховный Совет РСФСР постановил считать этот день Днем памяти жертв политических репрессий.

В этом, несколько измененном по сравнению с первоначальным, формате 30 октября в четырнадцатый раз официально будет отмечаться в России. Хороший повод поговорить о состоянии исторической памяти в наши дни.

В конце 1980-х вопросы новейшей истории внезапно оказались в центре общественного внимания. Та “правда о прошлом”, которую раньше можно было узнать лишь из диссидентского самиздата, внезапно выплеснулась на страницы центральных изданий, на радио и телевидение, соединилась с личной и семейной памятью о репрессиях.

Вокруг этой темы развернулись бурные дискуссии, и это неудивительно: по существу речь шла о легитимности или нелегитимности существующего режима. Историческая мифология, которая, в сущности, и была единственной опорой существующего режима, поползла и рассыпалась.

Лишившись этой опоры, строй в одночасье рухнул, а за ним развалился и сам Советский Союз. И сразу же резко уменьшилось внимание российского общества к истории террора – она перестала быть центральной политической проблемой.

Федеральная власть при Ельцине потеряла к ней всякий интерес; при Путине же все более отчетливо артикулируется желание видеть историю советского периода в целом как историю великих свершений, очищенную от “негатива” и излишней “политизации”, иными словами – от попыток смотреть правде в глаза и, тем более, давать этой правде нравственные и правовые оценки.

Но, в конце концов, не так уж важно, что думает о нашем прошлом начальство в Кремле. Важно, что мы сами думаем об этом прошлом.

Похоже, что мы теперь об этом вовсе не думаем. В отличие от конца 1980-х, память о терроре перестала быть сколько-нибудь значимым фактором общественного развития.

Более того, попытки нынешней администрации восстановить в слегка модернизированном виде старую имперскую историческую мифологию, лишь изъяв из нее наиболее одиозные элементы коммунистической доктрины, встречают довольно широкую поддержку.

Каким же образом это состояние умов пришло на смену общественным настроениям конца 1980-х? И куда при этом делась пробудившаяся было коллективная память о терроре? Частью национального сознания она так и не стала – это ясно.

Представление о коммунистическом терроре как об общенациональной катастрофе, то представление, к выработке и закреплению которого в национальном сознании мы были так близки в конце 1980-х, – не сложилось.

(Говоря о закреплении представлений в национальном сознании, я имею в виду формирование в нем неких концептов самого общего порядка, таких, как “в XIII-XV вв. Россия пережила татаро-монгольское иго”. Или: “мы победили в Великой Отечественной войне”. Т.е., нечто такое, с чем никто, кроме отъявленных эксцентриков вроде Гумилева и Фоменко, – я, разумеется, не равняю эти два имени, – не спорит. Утверждение “в XX веке Россия пережила беспримерную эпоху, главный смысл которой – подавление всяческой свободы и массовые убийства граждан государством” такой точкой общего согласия не стало).

Однако и к доперестроечной ситуации мы, слава Богу, не вернулись. Личная, семейная, приватная память о политических репрессиях перестала быть запретным и тайным знанием.

Но эта память, по ряду причин, так и не сделалась частью общенационального консенсуса, как это – надо сказать, не сразу, в несколько приемов, – произошло, например, в Германии. Эта память реализуется сегодня не на национальном, а на региональном уровне.

Вспомним, как ежегодно отмечаются в российской провинции (да и в столицах тоже) Дни памяти 30 октября. Стандартный сценарий выглядит примерно так.

С утра в городе, допустим, Градове, в местном сквере у закладного камня, положенного лет 10-15 назад (на нем написано: “Здесь будет возведен памятник градовцам, погибшим от необоснованных репрессий таких-то годов” – и политическая смелость и прогрессизм авторов памятника определяется тем, какие годы на камне выбиты) собирается народ в лице: а) 45 градовских жертв политических репрессий и их потомков; б) школьников 8-го класса градовского гуманитарного лицея под водительством учительницы; в) семи с половиной активистов местного “Мемориала”, ежели в Градове есть “Мемориал”, или четырех с половиной активистов местной Ассоциации жертв политрепрессий, ежели “Мемориала” нет; г) третьего вице-мэра города по связям с общественностью и нескольких собесовских чиновников, отвечающих за выплату компенсаций.

Вице в своей речи призывает почтить минутой молчания память “НАШИХ ЗЕМЛЯКОВ”, павших жертвами ПРОИЗВОЛА И НЕСПРАВЕДЛИВОСТИ (и еще иногда, если это – лагерно-ссыльный регион, каких-нибудь “строителей нашего славного города, не по своей воле прибывших на гостеприимную градовскую землю, тех, чей труд лег в основу индустриального развития нашего края”). Затем заместитель начальника собеса сообщает количество тех, кому в текущем отчетном году оказано единовременное пособие и бесплатно вставлены зубы.

Третий выступающий – председатель “Мемориала” или Ассоциации – в своей речи гневно клеймит власти города за волокиту с памятником или, соответственно, за задержки с выплатой компенсаций и предоставлением транспортных льгот, а также сообщает о том, что они совместно с местным музеем и при участии регионального УФСБ подготовили второй том Книги памяти по городу Градову и его окрестностям.

Затем настоятель местного православного храма служит молитву, после чего жертв кормят бесплатным обедом за счет мэрии в кафе “Жар-птица”. Все. После кина – танцы.

Вы можете представить себе мэра города Мюнхена, который, выступая в Дахау, скажем, 8 мая, произносит нечто вроде: “Мы собрались здесь, чтобы почтить память МЮНХЕНЦЕВ, ставших жертвами ПРОИЗВОЛА И НЕСПРАВЕДЛИВОСТИ”? Память о жертвах нацизма – без упоминания о нацизме и той политической традиции, итогом которой стал нацизм?

Это и есть “регионализация памяти”. Хорошо это или плохо? Это и хорошо, и плохо.

Это хорошо по двум причинам. Во-первых – потому что региональная память непосредственно связана с приватной, личной и семейной памятью. Хорошо, потому что формируется то, что на Западе принято называть grass roots – “корни травы”, а корни – это, как известно, всегда хорошо. Во вторых, это хорошо, потому что дозволено начальством. Не знаю, кто как, а я лично люблю способствовать тому, что дозволено начальством и всегда чувствую себя некомфортно, делая то, что начальством не дозволено.

Почему это плохо? Это плохо потому, что историческое сознание подменяется (а не дополняется) краеведческим. Это плохо потому, что размывается и забывается масштаб и значение событий, о которых идет речь. Это плохо потому, что позволяет начисто забыть о терроре как национальной катастрофе и начисто снять вопрос о вине и ответственности.

Это плохо потому, что в умах укореняется представление о “политических репрессиях” (тоже ведь, между прочим, эвфемизм), как о стихийном бедствии, когда-то и откуда-то – неизвестно откуда – пришедшем на благословенную землю родного региона и отбушевав, исчезнувшем, как утренний туман.

Такая память, – без концов и без начал, без причин и следствий, – неадекватна и неактуальна. Она, в сущности, никому не нужна.

Итак, единая картина, центральным элементом которой является власть, террористическая в каждом своем проявлении (и в каждом своем достижении – даже вполне реальном), не успев сложиться в конце 1980-х, рассыпалась, разбилась на тысячу региональных осколков.

И, на мой взгляд, те общественные силы в России, которые отождествляют себя с антитоталитарным направлением развития, должны начать с того, чтобы вновь собрать целое из этих осколков. С того, чтобы вернуть национальному сознанию историческое измерение.

Пришло время больших общенациональных проектов, связанных с памятью о прошлом. Общественных проектов, разумеется.

Об авторе: Александр Даниэль – историк, правозащитник. Член Правления Международного историко-просветительского и правозащитного общества “Мемориал”.