Бюлетень "Права Людини", 2004, #35
Куди понесло «Луганських Остапів?» Луганский манифест федерализма Судовий розгляд адмінпорушення активістів “ПОРИ” Правоохоронці відповідатимуть за незаконні дії проти Володимира Закалюжного КРУГЛИЙ СТІЛ «ПРАВА ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ: СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ», ПРОВЕДЕНИЙ У ВЕРХОВНІЙ РАДІ Політика і права людини
Заява Севастопольської правозахисної групи з приводу протиправної участі посадових осіб Севастопольської міської та районних державних адміністрацій у передвиборчій агітації Нынешняя избирательная кампания – взгляд изнутри… Вибір «зони» і зона «вибору» Українська влада використала російську Впровадження норм європейського права
ПРОТИВОДЕЙСТВИЕ БЕЗНАКАЗАННОСТИ
Конституція і права людини
Куди понесло «Луганських Остапів?»
Рішення 16-ї сесії 4 скликання Луганської обласної ради «Про зміцнення організаційної структури місцевої влади в Луганській області» – може поставити на коліна Луганську область, політичні емоції Єфремова цілком паралізують економіку Луганщини.
Прийняте рішення складається усього з 7 пунктів і покладає на виконавчий комітет Луганської обласної ради всю повноту виконавчої влади в регіоні. Окремі пункти даного рішення викликають відверте здивування.
Процитуємо цілком сьомий пункт рішення: «Внести на розгляд зїзду органів місцевого самоврядування і виконавчої влади Південно-Східних територій України пропозицію про організацію робочої групи по створенню й формуванню податкової, платіжної, банківської, фінансової системи Південно-Східних територій.»
Варто задуматися, яким чином може бути сформована податкова, платіжна, банківська, фінансова системи Південно-Східних територій? І що від цього отримають жителі Південно-Східних територій.
Варіантів на думку фахівців усього два, але не один із них не посприяє, всупереч словам О.Єфремова: «… у можливості справитися із ситуацією». Просто Олександр Сергійович не задумується про наслідки.
Варіант перший.
Формування податкової, платіжної, банківської, фінансової системи Південно-Східних територій піде по шляху припинення відрахувань у державний бюджет України загальнодержавних податків. Що це означає?
Усі податки будуть надходити в бюджети Південно–Східних областей і витрачатися виключно на нестатки цих територій, у тому числі й Луганщини.
Здавалося б – зовсім не погано. Грошей буде багато. Не секрет, що східні області України відраховують у держбюджет найбільш значну частину своїх доходів. Частину яких отримують назад у вигляді субвенції й дотацій. Витрачаються ці гроші виключно на реалізацію загальнодержавних програм: соціального захисту та соціальне забезпечення, освіту, охорону здоровя, культуру й мистецтво тощо. То ж шлях грошей до кінцевого одержувача скоротиться.
З іншого боку, ситуація зразу може стати критичною. Бо Луганський облвиконком має при цьому взяти на себе і повну відповідальність за виконання цих загальнодержавних програм. Однак у відмінності від двох інших областей сходу України – Донецької та Дніпропетровської – Луганська область у дійсності віддає до центру значно менше, ніж отримує звідтіля. Принаймні, якщо врахувати в цих нестатках кошти державної підтримки вугільної галузі. А це – більш ніж мільярд гривень надходжень на рік. Тож у самостійної Луганщини просто не вистачить грошей. До того ж, не вистачає власних коштів і обласному управлінню пенсійного фонду, дефіцит якого сьогодні покривається за рахунок Пенсійного фонду України. Це не зважаючи на відносно високий рівень валового виробництва, бо рівень пенсій та відсоток пенсіонерів в області вище середньоукраїнського.
Отже, новоствореному Луганському облвиконкому власних фінансових коштів не вистачить і прийдеться скорочувати витрати за одними статтями і перерозподіляти кошти на інші. Виникають підозри, що статті на утримання апарата облвиконкому не скоротяться, а не профінансуються інші: соціальний захист та соціальне забезпечення, освіта, охорона здоровя тощо.
Чи погодиться поділитися з Луганськом своїм більш благополучним бюджетом Донецьк? Питання скоріше усього риторичне.
Варіант другий.
Формування податкової, платіжної, банківської, фінансової системи Південно-Східних територій піде по шляху відділення від загальнодержавної.
Банківські фахівці говорять про неможливість здійснити це практично й теоретично доти, поки в Україні застосовується єдина система електронних платежів (СЕП), контрольована Нацбанком. Усі платежі, що здійснюються через державні й приватні банки, відбуваються винятково через СЕП, центральний вузол якої знаходиться в Києві.
Теоретично відділення від загальнодержавної системи означає, що підприємства, установи й організації Південно-Східних територій не зможуть здійснити жодного платежу як по Україні, так і по всьому світові. Розрахунки будуть можливі тільки в межах області.
Практично це означає, що в підприємств і організацій Південно-Східних територій не буде можливості отримати кошти за відвантажену продукцію, товари й послуги, оплатити постачання сировини і комплектуючих; сплачувати податки й обовязкові платежі в бюджет; на виплату заробітної плати тощо.
Невиплата заробітної плати, пенсій і соціальних виплат, відсутність тепла й світла – це мінімум зручностей, що запропонували Олександр Єфремов і Віктор Тихонов жителям Луганщини.
На жаль, перші тривожні дзвоники у звязку з прийнятим рішенням, уже пролунали. Відповідно до заяви Віктора Тихонова «була зроблена спроба блокування рахунків банків області із метою перешкоджати виплаті заробітної плати.»
Банки «Аваль» і «Правекс» призупинили кредитування підприємств Луганської області. Сєверодонецький хлібокомбінат, що кредитується в сєверодонецькому «Авалі», можливо незабаром почне відчувати недостачу коштів для закупівлі борошна.
Окремі банки не виключають можливості повного призупинення своєї роботи – до розяснення Луганським облвиконкомом своєї позиції з формування податкової, платіжної, банківської, фінансової системи Південно-Східних територій.
Цілком очевидно, що рішення керівництва Луганської області – не більше ніж блеф. Приймаючи його, О. Єфремов та В. Тихонов зовсім не думали про захист наших прав, а керувалися винятково власними політичними емоціями й амбіціями. Прикриваючись словами «прийняттям до уваги волевиявлення територіальних громад і жителів Луганської області», Єфремов і Тихонов свідомо відділяли Луганську область і Південно-Східні території від України і спробували внести розкол у цілісну єдність держави.
Луганский манифест федерализма
Председатель Луганского облсовета Виктор Тихонов представил на суд общественности печатное издание — шестидесятистраничную брошюру «Манифест федерализма, или путь к демократическому государству», над которым в последние дни уходящего года его команда оперативно поработала. Как пояснил автор, статья рассчитана на внимание не только общественности, но теперь, после обвинения первых руководителей Луганской области в сепаратизме, будет срочно передана в Верховную Раду, Прокуратуру, СБУ, УМВД.
Общий тираж издания — 10 тыс. экземпляров. Цена брошюры – одна копейка - чтобы была доступна каждому, но и не попала в руки даром.
«Как оружие, — пояснил автор. — Его либо берут в бою, либо покупают хоть за самую мелкую монету. Иначе — не видать с ним удачи и счастья». Презентация печатного издания состоялась в областном Доме творческой интеллигенции «Свитлыця».
В последние недели уходящего года только ленивый или абсолютный профан не рассуждает о том, каким путем должна идти страна и что ей выбирать? Нужно ли что-то менять в государственном устройстве Украины? Что стране ближе: принципы унитарности или ориентация на федерализацию, предоставление больших прав регионам? Межа неприязни, возникшая на фоне острейшей борьбы сторонников двух кандидатов в президенты, разделила столицу и юго-восточные области Украины, чиновников разного уровня, и даже просто близких ранее людей. «Было бы лукавством утверждать, что проблема возникла 21 декабря и, что проблемы регионального развития и децентрализации в течение всех девяти лет независимости Украины в той или иной степени и форме не ставили представители власти, политики, ученые», — утверждает Виктор Тихонов. — Административно-вертикальное управление обществом, характерное для переходного периода исчерпало свои возможности. Жесткая унитарная структура государственного устройства досталась Украине в наследство от СССР. При СССР была Компартия, после 1991 г. — Администрация Президента. Последняя, по сути, полностью скопировала предыдущую структуру. Согласен, в тот сложный переходный период иначе, вероятно, было нельзя. Понятие территориальной организации государства с легкой руки наших народных депутатов закреплено в разделе IX Конституции Украины, и тождественно территориальному делению Украины на отдельные ее части — области, города, районы, поселки и т. д. Это упрощенное понимание устройства государства. Сегодня это позволяет некоторым политикам, не скрывающим свое стремление к абсолютной власти, под лозунгом укрепления единства и территориальной целостности Украины настаивать на сохранении всего лишь удобной и выгодной им лично существующей централизованной системы территориальной организации власти. Эта система стала недееспособной. Но тех, кто выступает за качественно новую территориальную организацию власти в Украине, обвиняют в сепаратизме. При этом не объясняют смысл и содержание этого понятия. Пугая народ Украины расколом страны, сепаратистскими настроениями, которые якобы есть на юго-востоке, в действительности они боятся децентрализации государственной власти с утратой части своих полномочий.
- Почему вы считаете, что наступило время пересмотреть государственное устройство Украины?
- История свидетельствует, что после достижения определенного порога численности граждан и определенного этапа развития наступает момент, когда возникает объективная потребность распределить полномочия между центральными и территориальными органами власти и управления. Так, например, шла территориальная структуризация США. Действовали следующие нормы: когда на землях население достигало «5 тысяч свободного мужского населения дееспособного возраста» территория должна была созвать «генеральную ассамблею». А когда население достигало численности 60 тысяч «свободных лиц», конгресс должен был принять территорию в качестве нового штата.
Кроме того, население того или иного государства может быть многонациональным. Каждая народность, нация может иметь свои традиции, духовные потребности. Следовательно, приходится учитывать при устройстве государства и этот аспект. Территория государства — не застывшее, а динамично развивающееся закономерное явление. Сегодня проблема федерализации привлекает внимание многих политиков и ученых в силу той роли, которая принадлежит федеративным государствам в современном мире. В их числе США, Канада, ФРГ Австралия, Швейцария, Австрия, Бельгия. Есть – среди развивающихся стран и среди стран со средним развитием. Субъекты федерации не имеют права одностороннего выхода из федерации, но имеют право принимать свою конституцию, которая не противоречит основным положениям федеральной, иметь свою собственную правовую, судебную системы. Вместе с тем, федерация — целостное государство с едиными вооруженными силами, единой денежной единицей, финансовой и налоговой системами.
Важно отметить, что в большинстве случаев федеративное устройство основано на чисто территориальном принципе (Австралия, Бразилия, США, Мексика). Вместе с тем, в некоторых странах субъекты федерации организованы с учетом национального состава населения. Так, например, в Канаде 9 провинций — англоязычные, а одна (Квебек) — франкоязычная. И так далее. К слову, в Канаде, например, провинции по собственному исключительному праву решают вопросы изменения их конституций, кроме изменения формы правления, провинциального налогообложения, регулируют имущественные и гражданские права, правосудие.
Приведу простой пример: сегодня Луганщина имеет 17 колоний, где содержится 25 тысяч заключенных, которые, если говорить откровенно, фактически голодают. Государство не обеспечивает их надлежащее финансирование. Местная власть — не имеет права! Нас зажали в жесткие рамки.
Уверен, что децентрализация заставит все области задуматься. Каким образом зарабатывать деньги. Сегодня области в этом не заинтересованы, потому что знают, что после перераспределения правительство «дыру» заштопает. За счет соседа. И такой город, как Стаханов, где тоже начнут думать, как развиваться, а не ждать помощи. Другое дело, что умерщвлялся город, его экономика тоже не без помощи центра, сгоряча, без обсуждения, обдумывания вопроса — а стоит ли закрывать шахты с немалым запасом угля? Начиная с 1996 года, на Луганщине закрывались шахты с запасами угля в 20-150 млн. тонн. А чтобы восстановить самую дешевую шахту потребуется около 90 млн. гривен.
- Кстати, украинские мыслители дореволюционного периода очень активно пытались найти компромисс между национальными и имперскими интересами, пытаясь добиться децентрализации России. Коль сегодня Украина автоматически скопировала форму государства бывшего СССР, то можно обратиться к их авторитетному мнению?
- Безусловно. Михаил Грушевский выдвигал именно федеративный принцип создания украинского государства, заявлял, что это наиболее совершенный способ государственного союза с интересами свободного и естественного развития национальной жизни. Могу сослаться и на Михаила Драгоманова. В 1991г. когда Л.Кравчук и Л.Лукьяненко заявляли об унитарной форме территориальной организации Украины, В.Гринев и В.Чорновил предлагали образование украинской федерации.
В ноябре 1992 года Администрация Президента Украины, Верховная рада, Академия Наук Украины провели научно-практическую конференцию «Актуальные проблемы управления территориями в Украине», на которой определились два основных подхода к будущей форме территориальной организации Украины: федеративного и унитарного. Кравчук, например, опираясь на мировой опыт, предложил сохранить то территориальное устройство, которое нам досталось в наследство от бывшего СССР — унитарное государство, но преобразованное в унитарно-децентрализованный тип. Я же хочу сказать, что федеративное государство — это не самоцель, а необходимое сегодня условие для самореализации потенциала регионов, каждого гражданина Украины.
Именно административная, экономическая, финансовая самостоятельность, эквивалентный обмен между регионами позволит реально внедрить в жизнь принцип социальной справедливости. Даст толчок развитию регионов страны.
- Какой путь вы предлагаете для реализации всего выше названного?
- Решение можно принимать только через Верховную Раду и референдум.
- Есть ли у вас реальные союзники, и какие тактические ошибки были допущены на пути к решению этих проблем?
- Сегодня меня поддерживает Ассоциация местных и региональных властей, Ассоциация мэров городов.
Одна из самых больших ошибок — это то, что мы разобщены. Думаю, следует подождать конца выборов. Хотя именно выборы максимально выявили все имеющиеся противоречия, которые теперь еще более обострились! Но я уверен в одном: ровно через месяц, когда выборы будут уже позади, новый президент начнет заниматься страной, которая очень далека от совершенства. И нужно будет многое менять.
Коментар :
Щодо опозиційної преси в Луганській області — дійсно, ситуація тут значно краща, ніж в Донецькій.
Щодо ідеї федералізму, яка опанувала розум Луганського обласного керівництва, все ж таки є дивним — чому ми не чули цих роздумів про ці проблеми раніше? Звичайно, нам бракує каналів соціальної комунікації. Але у Верховній Раді є депутати і від Луганської області. Чому пан Тихонов не зацікавив їх цими проблемами настільки, щоб вони внесли відповідні законопроекти? Чому, наприклад, одна з Луганських депутатів у Верховній Раді, красива жінка Людмила Кириченко запамяталась всій Україні не внесенням якраз таких законопроектів, а закликом до створення «вооруженных отрядов» — повтореним і у Сіверськодонецьку, і у Верховній Раді?
Чому відверто сепаратистський зїзд з проголошенням курсу на створення «юго-восточного государства» відбувся саме в межах Луганської області, тобто за прямої підтримки луганського обласного керівництва?
Відповіді на ці питання можуть бути різні. Моя власна відповідь така: насправді українських можновладців, які є прямими спадкоємцями советської партноменклатури, в першу чергу цікавлять власні шкурні інтереси, а все інше потім. Відчувши небезпеку своєму корупційному існуванню у випадку перемоги Ющенка та отримавши схвалення Кучми з Медведчуком, вони поринули у сепаратистську авантюру.
Авантюристів гріла солодка мрія — створити 10 окремих князівств, подібних до Придністровського князівства Смірнова — з власними митницями, портами, власною торгівлею зброєю, перевалкою наркотиків та контрабандою підакцизних товарів. Ну, а Я. був би королем обєднання цих князівств.
Але не вийшло — українські громадяни достатньо зрозуміли, в яку халепу їх хочуть втягнути нові «Гриціани Тавричеськіє».
Якраз Дніпропетровські міська та обласна Ради першими (одразу після Харківської міськради) на територіях, що на виборчих картах позначені небесними кольорами, засудили сепаратизм. Можливо, тому їм і не треба терміново писати «маніфестів федералізму».
Звичайно, проблемами існуючого адміністративно-територіального устрою, системою оподаткування та розподілу коштів між бюджетами різних рівнів, налагодження роботи органів місцевого самоврядування треба займатись. Але спочатку люди, які так легко могли кидатись смертельно небезпечним для держави і суспільства ідеями, повинні залишити свої нинішні посади.
Сергій Федоринчик
Судовий розгляд адмінпорушення активістів “ПОРИ”
Так сталося і в Харкові, де 17 листопада було незаконно затримано шість активістів “Пори”: пять киян і один харківянин. Вони провели ніч у Дзержинському райвідділі внутрішніх справ, а на наступний день був суд, який розглядав протокол про адміністративне порушення за статтею 185 частина 2 КоАП. Хлопців захищав адвокат Володимир Зінченко, запрошений Харківською правозахисною групою в межах проекту надання правової допомоги жертвам порушень прав людини. Було заявлено клопотання про виклик працівників внутрішніх справ у звязку з їхніми незаконними діями: адвокат доводив, що підстав для затримання не було. У той же день активісти “Пори” були звільнені, а розгляд справи перенесено.
Пізніше було ще два судових засідання по цій справі, і 7 грудня винесено остаточне рішення: активісти “Пори” були звільнені від адміністративної відповідальності, суд обмежився усним зауваженням.
Правоохоронці відповідатимуть за незаконні дії проти Володимира Закалюжного
Кримінальну справу відносно Володимира Закалюжного, учасника громадської кампанії «ПОРА!», за ознаками частини першої статті 186 Кримінального кодексу «Відкрите викрадення чужого майна (грабіж)» було закрито за відсутністю події злочину 19 листопада 2004 року завдяки сприянню «Фонду допомоги жертвам порушень прав людини» Української Гельсінської спілки з прав людини.
Права активіста «ПОРИ» захищала адвокат Печерської колегії адвокатів м. Києва А.Юдковська.
Нагадаємо, що Володимира Закалюжного було затримано у Києві 23 жовтня під час розповсюдження ним на концерті листівок, що критикують діяльність Віктора Януковича. Його було доставлено у Шевченківський відділок міліції в м. Києві й предявлено звинувачення у крадіжці мобільного телефону.
Як відомо, підставою для порушення кримінальної справи послужила заява громадянки, що назвалася Галеною Ніною Іванівною, про те, що 23 листопада близько 19 години вечора під час концерту на підтримку кандидата в Президенти В. Ф. Януковича на Європейській площі вона нібито виявила, що невідомий відкрито заволодів її мобільним телефоном та карткою «Джинс». А пізніше звинуватила його у викраденні в неї грошей, які в подальшому виявилися у кишені її ж джинсів.
Як засвідчили присутні на місці події народні депутати Павленко, Хмара та Оробець, в момент, коли жінка скаржилася працівникам міліції на викрадення у неї мобільного телефону, він чомусь задзвонив... у її кишені... Та жінка пояснила, що був у неї ще один (саме його, за її словами, й викрали), та номеру його не памятає, бо користувалася ним як пейджером...
Як зазначається в документах слідчого управління під час відповідей жінка явно нервувалася, що викликало підозру у правдивості її свідчень.
Та, незважаючи на це, працівники міліції доставили Закалюжного у Шевченківський відділок міліції в м. Києві. Йому було предявлене звинувачення у крадіжці мобільного телефону, за що його могло чекати дворічне увязнення.
У ході дослідчої перевірки було встановлено, що заявниця, окрім суперечливості її заяви, взагалі назвалася іншим прізвищем. Мобільного телефону, який став предметом для порушення кримінальної справи, вилучено не було. Під час дослідчої перевірки у своєму поясненні та свідченнях у якості підозрюваного після порушення кримінальної справи, Володимир Закалюжний категорично заперечив факт вчинення ним крадіжки, що підтвердили і свідки у справі. А свідків, які б підтвердили повідомлення заявниці та вказали б на Закалюжного як на особу, що вчинила інкримінований злочин, як не дивно, взагалі не виявилося.
Враховуючи те, що всі можливі слідчі дії та оперативно-розшукові заходи було виконано, слідство прийшло до висновку, що була відсутня сама подія злочину, а тому кримінальна справа підлягає закриттю.
Незайве зазначити, що закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину у практиці правоохоронних органів є фактом досить рідкісним. За даними, оприлюдненими у Віснику Верховного Суду України (№8(48)) у 2003 році суди закрили провадження у справах за відсутністю події або складу злочину щодо 138 осіб (із 28 400), що складає менш ніж 0,5%.
Як відомо, закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину часто може означати, що дії правоохоронців були незаконними та такими, що порушують права особи, проти якої було порушено кримінальну справу.
Наразі адвокат Фонду жертв порушень прав людини Української Гельсінської спілки з прав людини оскаржує дії правоохоронців та вимагатиме відшкодування шкоди, завданої Володимиру Закалюжному. Залишається сподіватися, що всі винні у незаконному затриманні члена громадської організації «ПОРА» Володимира Закалюжного будуть притягнуті до відповідальності і в подальшому правоохоронці уникатимуть прикрих помилок, що можуть зіпсувати людині усе її життя.
Крім того, з огляду на безпідставність звинувачень проти активіста громадської кампанії, слід розглядати даний випадок як додатковий приклад кримінального переслідування правоохоронними органами особи за вираження власних політичних поглядів.
КРУГЛИЙ СТІЛ «ПРАВА ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ: СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ», ПРОВЕДЕНИЙ У ВЕРХОВНІЙ РАДІ
10 грудня 2004 року світова громадськість широко відзначала Міжнародний день прав людини. Ця дата ввійшла в історію людства як день прийняття Генеральною Асамблеєю ООН Загальної декларації прав людини. Цим започаткувався процес розбудови міжнародної системи захисту прав людини, тобто дотримання прав і свобод людини та громадянина перестало обмежуватися юрисдикцією окремої держави, ставши турботою міжнародної спільноти.
Комітет Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин у звязку з цим знаменним днем за традицією провів засідання круглого столу «Права людини в Україні: сучасний стан та перспективи». В його роботі взяли участь і виступили народні депутати України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, керівники міністерств і відомств, зокрема силових структур, а також представники неурядових громадських правозахисних організацій. З доповіддю виступив Голова Комітету Г. Й. Удовенко, а у її обговоренні взяло участь 17 чоловік.
Учасники засідання круглого столу, з одного боку, констатували, що за роки незалежності в Україні створена належна законодавча база щодо захисту прав людини. Високі стандарти Загальної декларації були повною мірою закріплені в Конституції України. Верховна Рада України послідовно працює над законодавчим забезпеченням положень Конституції. Зокрема, були прийняті Закони «Про громадянство України», «Про національні меншини в Україні», «Про імміграцію», «Про біженців», «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», «Про звернення громадян», а також Закони, що визначили механізм реалізації права на вільні вибори органів влади, свободу обєднань в політичні партії та громадські організації, на свободу пересування та інші. Нині українське законодавство у цій сфері відповідає кращим світовим стандартам.
Разом з тим, на засіданні вказувалось на те, що в Україні спостерігаються виразні тенденції до згортання основоположних конституційних прав, зокрема права на проведення масових зборів та демонстрацій, на вільний доступ до інформації і свободу вираження поглядів. Мають місце випадки переслідувань та дискримінації осіб через їхні політичні переконання. Особливо це проявилося в ході та під час президентських виборів 2004 року. Зокрема, з виборчих дільниць усувалися спостерігачі, представники засобів масової інформації, людей залякували, викрадали, били, незаконно затримували. Блокувався доступ народних депутатів. У громадських активістів та журналістів відбирали диктофони, касети, матеріали, розбивали відеокамери, фотоапарати, нищили плівки із зафіксованими на них порушеннями. Студентів виключали з ВУЗів.
У звязку з тим, що визначення Міжнародного дня прав людини, залишилося поза увагою не тільки Адміністрації Президента, урядових структур, судової гілки влади, а й центральних засобів масової інформації, редакція «ПЛ» вирішила надрукувати «Ухвалу Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин І міжнаціональних відносин за результатами засідання круглого столу «Права людини в Україні: сучасний стан та перспективи», присвяченого міжнародному дню прав людини»:
«Учасники засідання круглого столу «Права людини в Україні: сучасний стан та перспективи» констатували, що в умовах нинішньої суспільно-політичної ситуації відзначення Міжнародного дня прав людини в Україні набуло якісно нового змісту. Вперше воно підкріплено і ознаменовано активним рухом громадян за свої конституційні права.
Висловлювалась глибока стурбованість масовими порушеннями прав людини, допущеними під час 1-го і 2-го турів виборів Президента України 2004 року. Виборча кампанія стала серйозним випробуванням на демократизм, громадянськість та пошанування прав людини. Очевидним фактом є те, що вища виконавча влада держави не забезпечила втілення в життя відповідних норм Конституції і Законів України та проігнорувала виборчі права громадян.
В Україні спостерігаються виразні тенденції до згортання основоположних конституційних прав, зокрема — права на проведення масових зборів та демонстрацій, на вільний доступ до інформації і свободу вираження поглядів. Мають місце випадки переслідувань та дискримінації осіб через їхні політичні переконання.
На знак протесту проти тотальних фальсифікацій результатів президентських виборів, а також довготривалого ігнорування прав людини в Україні, український народ піднявся на захист своїх конституційних свобод.
Протестні акції у столиці України м. Києві, інших містах та населених пунктах нашої держави досягли апогею. Народ вимагав і вимагає того, щоб його почули, його думку поважали, з ним рахувалися.
У цей відповідальний момент ми не можемо стояти осторонь тих подій, які відбуваються сьогодні в Україні, і приєднуємо свій голос до тих, хто вимагає справедливого, правового вирішення конфліктної ситуації, яка склалася у нашому суспільстві.
Верховна Рада України та її керівництво зайняли активну реалістичну позицію у переговорному процесі, у ході проведення позачергових парламентських сесій, круглих столів, під час зустрічей із представниками місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Заслуговує високої оцінки конструктивний підхід Верховної Ради України, що взяла на себе роль координатора пошуку виходу з кризової ситуації.
Не стояв і не стоїть осторонь доленосних подій і процесів, які охопили Україну, і Комітет Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. У цей складний час Комітет двічі виступав із заявами щодо законодавчо-правового врегулювання кризи.
Відзначалося ключове значення рішень Верховного Суду України від 3 грудня 2004 року і Верховної Ради України від 8 грудня ц.р., про призначення переголосування другого туру виборів Президента України, яке внесло суттєві корективи у внутрішньополітичну ситуацію в Україні.
Учасники засідання круглого столу позитивно оцінили посередницьку діяльність іноземних учасників багатостороннього переговорного процесу з врегулювання політичної кризи в Україні, зокрема, Верховного представника ЄС із питань зовнішньої політики та політики безпеки Хавєра Солани та генсека ОБСЄ Яна Кубіша.
Враховуючи те, що виборча президентська кампанія знову поновлена, учасники засідання круглого столу закликали народних депутатів України, а також усіх тих, кому дороге майбутнє України, докласти належних зусиль до того, щоб у повному обсязі забезпечити конституційне право громадян України на вільне волевиявлення у виборах президента. При цьому керуватися тим, що Основний Закон нашої держави проголошує народ носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні.
Висловлювалося сподівання, що новообрана Центральна виборча комісія не допустить будь-якої фальсифікації виборів та порушень відповідного законодавства.
Учасники засідання круглого столу «Права людини в Україні: сучасний стан та перспективи», присвяченого Міжнародному дню прав людини, вважали б доцільним наступне:
І. Верховній Раді України:
1. Протягом сьомої сесії четвертого скликання унормувати належним чином у національному законодавстві України відповідальність за дії, які носять сепаратистський характер і спричинюють виникнення суспільних, міжрегіональних та міжетнічних конфліктів.
2. Здійснити підготовку Інформаційного кодексу України з метою комплексного нормативно-правового забезпечення конституційних прав і свобод людини та громадянина у сфері інформації.
II. Кабінету Міністрів, міністерствам та відомствам України:
3. Вжити необхідних заходів для подолання нинішньої політичної кризи, викликаної системним ігноруванням прав людини, зокрема, виборчих прав українських громадян. Звернувши при цьому увагу на недопущення будь-яких насильницьких дій, у тому числі й проти представників засобів масової інформації.
4. Забезпечувати систематичний моніторинг рішень відповідних міжнародних організацій, зокрема Європейського Суду, за зверненнями з проблем прав людини, які можуть стосуватися України, і передавати його результати до Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин.
5. Міністерству закордонних справ України забезпечувати оперативне реагування на факти зовнішньополітичного втручання у внутрішні справи держави від кого б вони не виходили
III. Місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування:
1. Розгорнути широке розяснення рішень Верховної Ради України від 8 грудня ц.р. і Верховного Суду України від 3 грудня 2004 року та їхнього значення для перспектив демократичного розвитку України.
2. Посилити популяризацію серед широких верств населення правових знань у галузі захисту прав людини для подальшого утвердження України як правової, демократичної держави.
IV. Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин:
1. Забезпечувати і надалі систематичний контроль за реалізацією прав людини та їх порушенням, зокрема, у сфері вільного волевиявлення у ході виборчих кампаній усіх рівнів.
2.. Одним із пріоритетних завдань має бути:
- забезпечення прийняття у Верховній Раді України Закону України « Про мирні збори» і вдосконалення законодавства у цій сфері; а також
- розгляд питання щодо внесення змін і доповнень до Закону України «Про обєднання громадян» у частині розширення прав громадян та громадських організацій;
- сприяння процесу прийняття Верховною Радою України у другому читанні проектів Кримінально-процесуального кодексу України (№ 3456-1) та Закону України «Про статус слідчих України» (№ 4125); а також — з метою реального забезпечення державою права на безоплатну правову допомогу неплатоспроможним обвинуваченим — Закону України «Про внесення змін та доповнень до Закону України «Про адвокатуру»; що дозволить більш ефективно захищати права та законні інтереси громадян, держави, забезпечувати належний правопорядок і результативну боротьбу зі злочинністю, дотримання загальновизнаних норм стосовно прав людини у кримінальному провадженні, недопущення ущемлення прав підозрюваних, обвинувачених, підсудних, забезпечення їм належної правової допомоги.
3. Розглянути на своєму розширеному засіданні у квітні 2005 року хід виконання цієї резолюції.»
Політика і права людини
Заява Севастопольської правозахисної групи з приводу протиправної участі посадових осіб Севастопольської міської та районних державних адміністрацій у передвиборчій агітації
Нынешняя избирательная кампания – взгляд изнутри…
Нынешняя избирательная кампания интересна и ярка, как никакая другая за последнее десятилетие. Накопилось. Похоже, пришла пора платить за свое равнодушие к идущим в стране политическим процессам. За наше безразличие, в которое так хотела верить власть. Что ж, мы давали ей повод. Теперь нам будет стоить больших усилий убедить ее в обратном.
Казавшаяся незыблемой система власти дала трещину. Эта трещина прошла через все украинское общество. Она ширится и в ней все яснее видны допущенные властью бесчисленные преступления. Виновные в злоупотреблениях чиновники готовы на все, чтобы избежать ответственности. Этот страх толкает их на совершение преступлений еще более тяжких. Ничуть не смущаясь, они продолжают подталкивать свой народ к гражданской войне. Их действия вполне объяснимы, но оставлять их безнаказанными не менее преступно.
Много общаясь с людьми, начинаешь понимать секрет непобедимости нашего народа. Соотечественники не хотят говорить ни о чем, кроме американских валеночек и наколотых апельсинок. Мой опыт общения с избирателями в Луганске говорит, что фальсификации будут и при переголосовании. Админресурс продолжает использоваться. По крайней мере, на востоке. Не в том объеме, как раньше – чиновничья вертикаль так же перестала быть политически однородной – не так открыто, но не менее цинично. Руководители большинства госпредприятий по-прежнему, в нарушение закона, активно влияют на своих сотрудников, используют для агитации производственные помещения и транспорт. В кассах вокзалов по-прежнему висят лозунги провластного кандидата в президенты.
Фальсификации будут. Не в последнюю очередь, благодаря усилиям региональных СМИ. Многие из нас доведены до такого истерического состояния, что готовы по собственной инициативе, совершенно безвозмездно участвовать в фальсификациях. Готовы сознательно преступить закон. Для фальсификаций уже даже не потребуются бандиты. Многие жители восточных областей готовы проголосовать за «своего» кандидата на стольких участках, со скольких им придут приглашения. А придут, похоже, со многих. Проверить это будет чрезвычайно трудно. Опасаясь серьезных провокаций, сторонники оппозиции на востоке не спешат записываться наблюдателями и членами избирательных комиссий. На многих участках, особенно в районах, отдаленных от областных центров наблюдателями от Ющенко, наверняка, будут выступать сторонники Януковича. А у многих убежденных его сторонников представление о законопослушности полностью соответствует представлению самого Януковича.
Но столь же масштабный подлог, как 21-го ноября уже не возможен. Мы получим гораздо более точное представление о политических симпатиях украинцев. Янукович, вероятнее всего, значительно отстанет от своего оппонента, но, заручившись электоральной поддержкой востока, останется влиятельной политической фигурой и будет существенно влиять на социально-экономические процессы в стране. Таким образом, баланс сил будет соблюден, и это будет демократично. Но это — в лучшем случае. Если ему хватит политической воли не допустить провокаций во время и после выборов 26-го декабря. Надеюсь, что события последних недель убедили его не делать подобных опрометчивых шагов. Но можем ли быть в этом уверенными? Ведь несмотря на свои смелые заявления о готовности выступить перед собравшимися на майдане, премьер так и не отважился хотя бы просто выйти на киевские улицы. Он знает о нашем протесте только со слов своих консультантов и журналистов. Может быть, он так и не понял нас, не ощутил нашей решимости, не осознал, насколько существенно она отличается от решимости его сторонников. Понимает ли Виктор Федорович, что его существенно подорванное политическое здоровье не вынесет новых провокаций со стороны его команды?
Почему невозможен сине-белый Майдан? Да, прежде всего, потому, что Янукович попросту не имеет такой массовой народной поддержки как Ющенко. Если нам удастся избежать масштабных фальсификаций при переголосовании, мы все удивимся, насколько эфемерны эти пресловутые 15 миллионов. «Вместе мы – сто тысяч Я!», поется в одной из януковских агитационных колядок. И это честно. Эта цифра уже гораздо ближе к истинной. Кроме того, мотивация его приверженцев не настолько сильна, чтобы за свой счет приехать в столицу, в неизвестность, в голод и холод, рискуя не только здоровьем, но даже и жизнью. А финансовых ресурсов для того, чтобы оплатить пребывание в Киеве сколько-нибудь убедительного количества своих приверженцев, у него нет. Проиграв и этот тур, Я., возможно, опять постарается взять реванш в пророссийски настроенных регионах. Остановит ли его возможное в этом случае кровопролитие? Или напротив, он и его команда сами же и попытаются его спровоцировать? Пусть прогнозируют политологи. Нам остается только делать все возможное, чтобы предотвратить конфликт и надеяться на лучшее.
Почему невозможен сине-белый Майдан? Потому что жить в стране кучмы-януковича, насквозь коррумпированной феодальной стране большинству из нас уже невыносимо. Нас приучали молчать, и мы смолчали бы и в этот раз. Но киевляне дали нам надежду.
Мы выехали в Киев 22-го ноября, на следующий же день после начала акции гражданского неповиновения. Просто оделись потеплее, купили билеты, взяли необходимый минимум денег и поехали. В поезде мы нашли еще около трех десятков своих знакомых, едущих на главную площадь страны, ставшую на две последующие недели главной площадью мира. И мы ехали не просто скандировать лозунги, мы ехали, готовые встать под милицейские пули, готовые отдать жизни за то, чтобы наши дети жили в свободной, демократической стране. Уверен, что большинство приехавших в Киев в первые дни «оранжевой революции», знали чем они рискуют. Полагаете, это можно купить? Нас были сотни тысяч. И с каждым днем нас становилось все больше и больше.
Мне известен секрет «массовости» акций сторонников Януковича. По своей сути это та же печально известная «карусель». Подозреваю, что те же десятки донецких автобусов, что парковались на моей улице в Луганске в день митинга сторонников премьера, стояли во время его выступлений и в Харькове, и в Николаеве, и в Одессе. Без пассажиров этих автобусов митинги Я. не были бы возможны. Эта информационная война, толкает страну на грань другой, по настоящему страшной войны.
Оранжевым был не только Майдан, оранжевой была вся столица, оранжевой была едва ли не вся страна. Бело-синий Киев невозможен потому, что мы отстаиваем не банальный кусок хлеба, а нечто большее – право жить честно и свободно, не боясь высказывать свое мнение, зачастую расходящееся с мнением правящих элит. Мы хотим жить в стране, где власть открыта и подконтрольна своему народу. Другими словами, наше видение Украины является полной противоположностью тому, как видит ее Янукович и те, кто оплачивает его счета.
Мне откровенно не по душе клише «оранжевая революция». В этом есть определенная романтика, но оно не отражает сути происходившего. К счастью, революции не произошло. Не потребовалось. У власти хватило ума внять нашей решимости, нашей воле к переменам. Был осознанный и решительный протест против попрания властью наших конституционных прав. И мы готовы отстаивать их и впредь.
А Виктор Федорович все твердит о неких его «бригадах», собирающихся в Киев после 26-го декабря. Отказывается признавать факт, что время «бригад» в Украине безвозвратно прошло. Придется признать. Мы уже видели «многие тысячи возмущенных рабочих и шахтеров», ринувшихся в столицу на любезно предоставленных МПС поездах, чтобы защитить «выбор всего Донбасса». Печальное зрелище.
Не все об этом знают, но организованный Януковичем ноябрьский рейд своих сторонников «на Киев!» не обошелся без жертв. Двое из них вернулись в Донецк мертвыми. Пали, защищая конституционный строй и суверенитет нашей родины? Увы. Алкогольное отравление.
Премьер-министр последнее время говорит много. Даже слишком. Говорит на понятном сторонникам языке. Речь премьера поразительно сочна. Особенно тогда, когда он не читает с листа. Какими только эпитетами не награждает он своих оппонентов. Такой искренности не было ни у кого из украинских политиков. Но, надо признать, ни у кого из них не было и такой «интересной судьбы», такой «школы жизни». Даже подбирая с листа написанное его спичрайтерами, кандидат при всяком удобном случае норовит оговориться. По Фрейду. «Я і моя команда зробимо все, щоб український народ почував себе у небезпеці» (теледебаты). Сказано – сделано. То же и о «крысах, бегущих с корабля». Уважаемый Виктор Федорович, спросите бывалых, любой севастопольский моряк подтвердит вам, что крысы никогда не ошибаются.
Януковичу нравится твердить о необходимости соблюдения Конституции, но многие его высказывания заставляют думать, что сам-то он и не потрудился ознакомиться с содержанием основного Закона страны. Он говорит о «правовом нигилизме». Звучит эффектно. Но что-то наводит на мысль, что «проффесор» не вполне понимает смысл термина «нигилизм». Он заявляет себя оппозиционером, и это глупо оспаривать. Янукович давно находится в оппозиции к украинским законам, презрение к которым он и его соратники доказывают каждым своим действием. Искренне не хочу этими своими высказываниями обидеть сторонников премьера, но, согласитесь, по сравнению с его «оранжевыми крысами», мы выражаем себя более чем сдержано.
Премьер обещает таким тоном, что ему трудно не поверить.
Но упаси нас Бог от «донецкого экономического чуда»! После таких заявлений невольно задаешься вопросом: а бывал ли бывший донецкий губернатор внутри своей области? Да что далеко ходить, в Макеевке, которая, без преувеличения, находится через дорогу от Донецка, был ли он? В полумиллионном городе, где уже 13 лет нет горячей воды, где на окраинах, зияя провалами окон, стоят зловещие полупустые высотки, в городе, где, несмотря на весь его промышленный потенциал, едва ли не половина населения не может найти достойную работу, и вынуждена ежедневно ездить работать в соседний Донецк. А стоило бы съездить. Ему, этому профессионалу-хозяйственнику, этому «новому человеку в Украинском политикуме» стоило бы поколесить по ухабистым дорогам своей бывшей вотчины, прежде чем делать нам такие заманчивые предложения. Думаю, что если для сторонников «единого кандидата» из других регионов организовать туры по донецкой области, то их у Януковича значительно поубавится. Крымчане, одесситы, голосующие «за мир и стабильность», позвольте спросить вас, были ли вы в Торезе? В Енакиево? В Славянске? Знаете ли вы, чем на самом деле пахнет это экономическое чудо, которым вас сейчас пытаются накормить? Знаете ли вы, что понимают под «миром и стабильностью» те, кто пытается возвести на престол Януковича? «Стабильность» в их понимании – это возможность так же безнаказанно паразитировать на нашей стране, как они делали это последние 14 лет. А «мир» – это наша с вами покорность.
Мы оспариваем не выбор донецких шахтеров. Мы оспариваем претензии одной из финансово-политических сил на безраздельное господство в нашей стране. Оспариваем царящие в Украине коррупцию и беззаконие. Поймите это отличие. Мы выступаем не против жителей украинского востока, не против простых тружеников (а именно так и пытаются представить наш протест «независимые» восточные СМИ), а только лишь против преступной власти.
Коррупция везде. Она стала нашей плотью и кровью. Мы уже не можем представить своей жизни без ее маленьких преимуществ. Трудно устоять перед соблазном заплатить за билет не 12 гривен в вокзальную кассу, а всего-то пятерочку сговорчивому проводнику. Сам знаю, как трудно. Не только система власти, но и весь уклад нашего общества диктует нам ее необходимость и неизбежность. Трудно не дать взятку за разрешение на открытие торговой точки. За разрешение на строительство дома. За заключение о соблюдении норм пожаробезопасности. Но если этому не научиться, мы всегда будем крепостными. Давайте учиться видеть дальше маленьких сиюминутных выгод. Они имеют обыкновение через время возвращаться к нам масштабными социальными потрясениями. Давайте не будем разменивать свое будущее. Сегодняшняя ситуация – это и есть плод нашей недальновидности. Она созревала десятилетие. Это конфликт тех, кто хочет продолжать пользоваться выгодами коррупции, для кого она удобна и тех, кто понимает, что так больше жить нельзя, что общество переросло это средневековое мировоззрение и намерено развиваться дальше.
Вибір «зони» і зона «вибору»
Чи мали місце якісь позитивні зміни?
Офіційно на семінарі «Громадянське суспільство і держава у виборчому процесі» представник Державного департаменту України з питань виконання покарань запевняв, що на нас чекає «чудо демократії». Керівництво департаменту дякувало «за пропозиції щодо сприяння у проведенні в установах кримінально-виконавчої системи заходів, спрямованих на підвищення правової обізнаності учасників виборчого процесу», висловлювало готовність «надати сприяння офіційним спостерігачам у здійсненні своїх повноважень», хоча й заперечувало проти екзитполів.
Що ж було насправді?
В той час, як проходив семінар у Києві (до виборів лишалося ще більше місяця) установи виконання покарань одержували «додаткові інструкції» з питань проведення виборів.
Ще раніше для конкретизації «зони вибору» в установи у великій кількості надавалися агітаційні матеріали, присвячені провладному кандидату. Через адміністрацію установ. Але ж у Законі України «Про вибори Президента України» сказано, що «органам виконавчої влади..., їх посадовим і службовим особам забороняється участь у передвиборній агітації» (п.2 ч.1 ст.64)...
Інформація про інших претендентів на «президентську булаву» — тільки із засобів масової інформації, а доступ до них у «спецконтингенту» обмежений. Можна подивитися провладні телеканали та послухати передачі державного радіо. Пердплачувати загальноукраїнські газети може далеко не кожний увязнений, до того ж опозиційна преса за ґратами є «персоною нон грата». На видних місцях на території установ задовго до дня виборів вивішували агітаційні плакати з портретами усіх кандидатів, але В.Янукович, попри алфавіт, розміщувався першим (щоб запамятали та, часом, на виборах не переплутали). В день виборів, вони, звичайно, зникли.
Спроба офіційного спостерігача відвідати одну із спеціальних дільниць напередодні знаменної виборчої дати (28 жовтня) зустріла рішучий опір з боку керівництва установи. Нібито правомірність таких дій підтвердив і столичний департамент, який щойно дякував «за пропозиції» і був готовий «надати сприяння».
Спеціальні виборчі дільниці до дня виборів в установах фактично не виконували свою функцію, передбачену законом. Тимчасові приміщення для них, як правило, навіть не були обладнані належним чином і виділялися за межами установ. Тому не дивно, що спроби поцікавитися документами роботи чи знайти стенд офіційних матеріалів комісій теж закінчувалися невдало ~ на день виборів їх просто не існувало.
Спроби поцікавитися списками виборців теж наражалися на «рішучу відсіч» з боку голови комісії та... адміністрації установи (зрозуміло, хто «хазяїн» на виборах в зоні). Єдиний екземпляр був «у роботі» — у членів комісій, а заважати ж їм, звичайно, не можна.
Як правило, на дільницях чи поблизу них відсутні плакати, які розяснюють порядок голосування. Певно, досить і того, що «зона» знає, за кого.
Картки, які посвідчують особу, увязненим видавалися поза межами дільниці, тому дехто, можливо, голосував і по кілька разів (члени комісії, що видають бюлетені виборцям «зони», як правило, наймані працівники цих же установ виконання покарання, тому на їх пильність в даному разі покладатися важко).
За свідченнями увязнених та їх родичів, на «спецконтингент» з боку адміністрації установ здійснювався тиск — вимагали голосувати за кандидата від влади.
А як же бути з «плюралізмом»? Він «створювався» дуже просто. Деяким «довіреним особам» із числа увязнених давалася вказівка голосувати за інших кандидатів. Навіть папірець із прізвищем вручали, щоб не забув або не переплутав. Але тільки деяким. І то лише, щоб «створити фон» для переконливої перемоги нинішнього премєра.
У «зони» немає зони вибору. Вона, як завжди, була змушена стопроцентно йти на дільницю і годинами чекати в черзі, щоб проголосувати за «свого» — на кого вказала влада. Така от у нас «публічність і відкритість» виборчого процесу в місцях позбавлення волі.
... Самі увязнені говорили, що в «зоні» їм не потрібне право голосу, яким їх «нагородила» наша Конституція. Бо тут це право іде «наліво», вільне волевиявлення не забезпечено, а право голосу з конституційної гарантії перетворюється на додатковий інструмент знущання й тортур.
Українська влада використала російську
Відомий російський правозахисник Людмила Алексєєва дуже негативно оцінила демонстративне втручання Росії у передвиборчий процес в Україні, як з боку російських політтехнологів, так і з боку Президента Росії Володимира Путіна. Про це вона повідомила 26 грудня на прес-конференції, присвяченій оцінці виборчої кампанії українськими та міжнародними правозахисними організаціями». Також вона додала, що рада з того факту, що «!участь у виборах президента України для Глєба Павловського було дуже відповідальною роботою, яку він із тріском провалив, і виною тому став український народ».
Людмила Михайлівна розповіла про висвітлення передвиборчої кампанії російськими ЗМІ, в яких «несподівано став зявлятись досі невідомий пан Янукович, то на Дніі народження Президента, то взагалі будь-де», а також про те, що «в одному із своїх виступів на телебаченні Глєб Павловський досить відверто називав Віктора Ющенка фашистом та нацистом». На це Євген Захаров, співголова Харківської правозахисної групи додав, що коли його запитали про те, хто ж насправді зробив ці вибори, хто видумав цей поділ на захід і схід – то пан Євген відповів, що «це українці придумали, як використати росіян, щоб утриматись при владі».
На закінчення Людмила Алексєєва додала, що „ця революція буде дуже гарним уроком для російської влади, але не в тому сенсі, що вони все зрозуміють і не будуть більше використовувати такі ж самі методи, а вони стануть використовувати їх ще більше. Але це добре, адже чим більше вони будуть закручувати гайки, тим скоріше зірветься різьба і нарешті вже буде неможливо більше так дурити свій народ».
В той же час сам майстер «чорного піару» Глєб Павловській в своєму інтервю «Газеті.ру» визнав що «Росія повинна серйозно переглянути свою доктрину щодо зовнішньої політики, в тому числі і до країн СНД», а також зазначив, що в новій політиці «важливим прикладом стане Україна, де ми вже сьогодні починаємо будувати особливі багатополюсні відносини з різними партіями, регіонами, культурними громадами». Він зазначив, що «тепер прийшов час зясувати, які ж цінності ми відстоюємо». Чи не занадто вже пізно? А своєю виною Глєб Олегович вважає недооцінку саме цього компонента — незясованості які цінності є вагомими для українців.
28.12.04
Впровадження норм європейського права
ПРОТИВОДЕЙСТВИЕ БЕЗНАКАЗАННОСТИ
Выдержки[1] из 14-го Общего доклада [CPT/Inf (2004) 28]
25. Смыслом деятельности Комитета по предупреждению пыток (КПП) является «предупреждение» пыток и бесчеловечного или унижающего достоинство обращения либо наказания; он скорее смотрит в будущее, а не в прошлое. Однако, оценивая эффективность действий, предпринимаемых тогда, когда случилось жестокое обращение[2], составляет интегральную часть превентивного мандата Комитета, учитывая влияние таких действий на будущее поведение.
Надежность запрета пыток и других форм жестокого обращения подрывается каждый раз, когда должностные лица, ответственные за такие преступления, не привлекаются к ответственности за их деяния. Если вслед за появлением информации, которая указывает на жестокое обращение, не следует быстрая и эффективная реакция, те, кто расположен к жестокому обращению с лицами, лишенными свободы, быстро приходят к убеждению – и не без оснований, – что они могут делать это безнаказанно. Все попытки утвердить принципы прав человека с помощью жесткой кадровой политики и профессионального обучения будут тщетными. Не предпринимая эффективных действий, соответствующие лица – коллеги, руководители, следственные органы – будут в конечном счете содействовать размыванию ценностей, которые составляют самую основу демократического общества.
Напротив, если должностные лица, которые прибегают к пыткам или жестокому обращению, приказывают их применять, санкционируют либо потворствуют этому, предстают перед правосудием за свои действия либо бездействие, формируется недвусмысленный сигнал, что такое обращение не будет терпимым. Помимо своего серьезного сдерживающего эффекта, этот сигнал вновь убедит общество, что никто не стоит над законом, даже те, кто отвечает за поддержание законности. Сознание того, что те, кто ответственен за жестокое обращение, были преданы правосудию, принесет также дополнительное удовлетворение потерпевшим.
26. Противодействие безнаказанности должно начинаться дома, то есть внутри соответствующего агентства (полицейской или тюремной службы, войскового органа и так далее). Очень часто честь мундира приводит к призывам сплотить ряды и помогать друг другу, когда сделано заявление о пытках, и даже покрывать незаконные действия коллег. Требуются положительные действия, – обучение и пример, – чтобы утвердить культуру, когда считается непрофессиональным – и небезопасным с точки зрения карьеры – работать и общаться с коллегами, которые прибегают к жестокому обращению, когда считается правильным и профессионально полезным принадлежать к команде, которая воздерживается от таких действий.
Должна быть создана атмосфера, в которой будет правильным доложить о жестоком обращении, к которому прибегает коллега; должно быть ясное понимание, что ответственность за жестокое обращение распространяется не только на непосредственных виновников, но и на всех, кто знает, или должен знать, что происходит жестокое обращение и ничего не делает, чтобы предотвратить либо доложить о нем. Это подразумевает наличие ясного способа доклада, а также применения мер защиты для тех, кто докладывает об этом.
27. Во многих странах, которые посещал КПП, пытки и такие действия, как жестокое обращение при исполнении обязанностей, насилие для получения показаний, злоупотребление властью и так далее составляют отдельные уголовные преступления, преследуемые ex officio. КПП приветствует наличие таких правовых положений.
Тем не менее, КПП обнаружил, что в некоторых странах, обвинительные органы обладают значительным усмотрением в отношении возбуждения предварительного расследования в случае, когда появляется информация, имеющая отношении к возможному жестокому обращению с лицами, лишенными свободы. По мнению Комитета, даже при отсутствии формальной жалобы, такие органы должны быть юридически обязаны возбудить расследование, как только они – из любого источника – получили заслуживающую доверия информацию, что человек, лишенный свободы, мог быть подвергнут жестокому обращению. В этой связи правовая система в отношении ответственности будет усилена, если должностные лица (полицейские офицеры, начальники тюрем и так далее) будут формально обязаны немедленно сообщить соответствующим органам любую информацию, указывающую на жестокое обращение, как только они о ней узнали.
28. Наличия соответствующей правовой системы самого по себе недостаточно, чтобы обеспечить необходимое действие в случаях возможного жестокого обращения. Должное внимание необходимо уделить осознанию соответствующими органами важных обязанностей, возложенных на них.
Когда лица, задержанные правоохранительными органами, предстают перед прокурорскими либо судебными органами, это дает ценную возможность для таких лиц указать, перенесли ли они жестокое обращение. Кроме того, даже при отсутствии выраженной жалобы, эти органы будут в состоянии предпринять своевременные действия, если другие признаки (например, видимые телесные повреждения; общий вид или поведение человека) указывают на то, что жестокое обращение могло иметь место.
Однако в ходе своих визитов КПП постоянно сталкивался с лицами, которые заявляли, что они жаловались на жестокое обращение прокурорам и/или судьям, однако их собеседники не очень интересовались этим вопросом, даже когда они показывали повреждения на видимых частях тела. Существование такого сценария в некоторых случаях было подтверждено выводами КПП. К примеру, Комитет недавно исследовал материалы судебного дела, которые, кроме записи заявлений о жестоком обращении, содержали записи о разнообразных кровоподтеках и припухлостях на лице, ногах и спине соответствующего лица. Вопреки тому, что информация, занесенная в материалы дела, можно сказать, представляла собой prima-facie[3] доказательства жестокого обращения, соответствующие органы не возбудили расследования и не смогли представить правдоподобных объяснений своему бездействию.
Также не является исключением, что лица заявляют о том, что они боялись заявлять о жестоком обращении из-за присутствия на слушании у прокурора или судьи тех самых представителей правоохранительных органов, которые допрашивали их, либо их прямо предупреждали, что в их же собственных интересах будет лучше не делать этого.
Прокурорские и судебные органы в обязательном порядке должны предпринять решительные действия, если появляется какая-либо информация, указывающая на жестокое обращение. Также они должны вести дело таким образом, чтобы заинтересованные лица имели реальную возможность дать показания о способе, каким с ними обращались.
29. Адекватная оценка заявлений о жестоком обращении зачастую будет нелегким делом. Определенные виды жестокого обращения (такие как удушение или электрические разряды) не оставляют видимых следов, либо не оставят, если будут проведены с некоторой сноровкой. Так же принуждение людей стоять на ногах, на коленях или оставаться согнутыми в неудобном положении непрерывно в течение часов, либо лишение их сна, вряд ли оставят ясно опознаваемые следы. Даже удары по телу могут оставить только слабые физические отметки, которые трудно увидеть и которые быстро исчезают. Следовательно, когда заявления о таких формах жестокого обращения становятся известны прокурорским либо судебных органам, они должны быть особенно осмотрительны, чтобы не придать чрезмерного значения отсутствию физических следов. То же самое верно a fortiori, когда утверждаемое жестокое обращение главным образом психологического характера (сексуальное оскорбление, угрозы жизни либо физической неприкосновенности задержанного лица и/или его семье, и так далее). Соответственно оценка правдоподобности заявлений о жестоком обращении вполне может потребовать получения показаний от всех причастных лиц и своевременного проведения осмотра на месте происшествия и/или освидетельствование специалистом-медиком.
Как только подозреваемый в уголовном преступлении, представший перед прокурорскими или судебными органами, заявляет о жестоком обращении, эти утверждения должны быть записаны в протокол, должна быть немедленно назначена судебно-медицинская экспертиза (в том числе, если нужно, судебно-психиатрическая), и предприняты необходимые меры, чтобы заявления были надлежащим образом расследованы. Такой подход должен соблюдаться независимо от того, есть ли у соответствующего лица видимые внешние повреждения. Даже при отсутствии ясно выраженных утверждений о жестоком обращении, судебно-медицинская экспертиза должна быть назначена, если существуют другие основания полагать, что лицо могло перенести жестокое обращение.
30. Также важно, чтобы не было никаких преград между лицом, заявляющим о жестоком обращении (который на самом деле может быть освобожден без доставления к прокурору или судье) и врачами, которые могут составлять судебно-экспертные заключения, признаваемые прокурорскими и судебными органами. Например, доступ к такому врачу не должен зависеть от предварительного разрешения следственного органа.
31. КПП во время своих многочисленных визитов имел возможность оценить деятельность органов, наделенных полномочиями проводить официальные расследования и предъявлять уголовные либо дисциплинарные обвинения в делах, связанных с заявлениями о жестоком обращении. При этом Комитет принимает во внимание практику Европейского Суда по правам человека, а также стандарты, содержащиеся во множестве международных договоров. Сейчас является твердо установленным принципом: для того, чтобы придать практическое значение запрету пыток и бесчеловечного либо унижающего достоинство обращения или наказания, необходимо эффективное расследование, способное привести к установлению и наказанию тех, кто ответственен за жестокое обращение.
Соблюдение этого принципа предполагает, что органы власти, ответственные за расследования, наделяются всеми необходимыми ресурсами, как человеческими, так и материальными. Кроме того, расследование должно отвечать определенным основным критериям.
32. Для того, чтобы расследование возможного жестокого обращения было эффективным, существенно, чтобы лица, ответственные за его проведение, были независимы от тех, кто причастен к событиям. В некоторых юрисдикциях, все жалобы о жестоком обращении против полиции и других государственных должностных лиц, должны подаваться прокурору, и именно последний – а не полиция – определяет, должно ли быть возбуждено предварительное расследование по жалобе; КПП приветствует такой подход. Однако нередко случается, что ежедневное оперативное проведение расследования препоручается должностным лицам правоохранительного органа. Участие прокурора, таким образом, ограничивается назначение должностных лиц, которые будут проводить расследования, подтверждением получения результатов и решением о том, должно ли быть предъявлено обвинение. Важно обеспечить, чтобы соответствующие должностные лица были не из одного подразделения с теми, по поводу которых ведется расследование. В идеале, те, кто наделен полномочием оперативного проведения расследования, должны быть полностью независимы от причастного органа. Кроме того, прокурорские органы должны пристально и эффективно контролировать оперативное проведение расследования о возможном жестоком обращении со стороны государственных должностных лиц. Они должны быть обеспечены ясным руководством в отношении способа, каким они намерены контролировать такие расследования.
33. Расследование возможного жестокого обращения со стороны государственных должностных лиц должно соответствовать критерию тщательности. Оно должно быть способно привести к определению, были ли примененные насилие или иные методы оправданы в данных обстоятельствах, а также к установлению и, если нужно, к наказанию причастных лиц. Это является не обязательством результата, а обязательством средств. Это означает, что все разумные меры были предприняты, чтобы обеспечить доказательства в отношении инцидента, в том числе, установить и допросить утверждаемых жертв, подозреваемых и очевидцев (то есть дежурных офицеров полиции, других задержанных), изъять инструменты, которые могли быть использованы при жестоком обращении, и получить экспертные заключения. В соответствующих случаях должно быть проведено вскрытие, которое даст полные и точные записи о повреждениях и объективный анализ клинических данных, в том числе причины смерти.
Расследование должно также проводиться всесторонним образом. КПП встречался со случаями, когда вопреки многочисленным утверждаемым событиям и фактам в отношении возможного жестокого обращения, сфера расследования была неоправданно сокращена, не принимались во внимание важные эпизоды и окружающие обстоятельства, указывающие на жестокое обращение.
34. В этом контексте КПП хочет прояснить, что у него есть большие опасения в отношении практики, наблюдаемой во многих странах, когда сотрудники правоохранительных органов либо должностные лица тюрем носят маски или вязаные шлемы при осуществлении арестов, проведении допросов либо при наведении порядка в тюрьмах; это очевидно будет препятствовать опознанию потенциальных подозреваемых, если поступят заявления о жестоком обращении. Эта практика должна строго контролироваться и использоваться только в исключительных обстоятельствах, когда она имеет должное оправдание; она почти никогда не будет оправдана в условиях тюрьмы.
Также и практика, выявленная в некоторых странах, когда лицам, находящимся под стражей полиции, завязывают глаза, должна быть строго запрещена; это может серьезно затруднить возбуждение уголовного расследования против тех, кто пытал или жестоко обращался, как это было в некоторых случаях, известных КПП.
Чтобы быть эффективным, расследование должно также проводиться незамедлительно и с разумной спешностью. КПП обнаружил случаи, когда необходимые следственные действия были неоправданно отсрочены или когда прокурорские либо судебные органы откровенно не желали использовать имеющиеся у них правовые средства для того, чтобы реагировать на заявления или другие релевантные сведения, указывающие на жестокое обращение. Соответствующее расследование откладывалось на неопределенный срок или прекращалось, и сотрудникам правоохранительных органов, причастным к жестокому обращению, удавалось полностью избежать уголовной ответственности. Другими словами, реакция на убедительные доказательства серьезного должностного преступления превращалась в «расследование», не заслуживающее такого названия.
В дополнение к упомянутым выше критериям эффективного расследования, должен быть достаточный элемент общественного контроля над расследованием и его результатами, чтобы обеспечить подотчетность не только в теории, но и на практике. Степень требуемого контроля вполне может отличаться от случая к случаю. В особенно серьезных делах было бы уместным общественное расследование. Во всех случаях потерпевший (либо в соответствующих случаях близкие родственники) должен принимать участие в процессе в той степени, в которой это необходимо для обеспечения его или ее законных интересов.
37. Дисциплинарные процедуры составляют дополнительный вид возмещения за жестокое обращение, и могут применяться параллельно с уголовным процессом. Дисциплинарная вина соответствующих должностных лиц должна систематически исследоваться, независимо от того, составляет ли рассматриваемое должностное правонарушение уголовное преступление. КПП рекомендовал множество процессуальных гарантий, которые должны соблюдаться в этом контексте; например, коллегия, принимающая решение по результатам полицейского дисциплинарного разбирательства, должна включать, по крайней мере, одного независимого члена.
38. Расследование возможного дисциплинарного проступка государственного должностного лица может проводиться отдельным внутренним следственным подразделением в составе соответствующего органа. Тем не менее, КПП серьезно поощряет создание полноценного независимого органа расследования. Такой орган должен обладать полномочием предписывать, когда должно быть возбуждено дисциплинарное разбирательство.
Независимо от формальной структуры органа расследования, КПП считает, что его функции должны соответствующим образом обнародоваться. Помимо возможности для лиц подать жалобу непосредственно в этот орган, должно быть обязательным для государственных органов, таких как полиция, регистрировать все утверждения, которые могут составить жалобу; для этого должны быть введены формы для подтверждения получения жалобы и того, что вопрос будет рассмотрен.
Если в определенном случае обнаружено, что поведение соответствующего должностного лица может иметь уголовную природу, орган расследования должен всегда уведомлять непосредственно – и без задержки – компетентные прокурорские органы.
39. Большое внимание необходимо уделить обеспечению того, чтобы лица, которые могут быть жертвами жестокого обращения со стороны государственных должностных лиц, не удерживались от подачи жалобы. Например, нужно контролировать возможное отрицательное последствие того, что такие должностные лица могут возбудить разбирательство о диффамации против лиц, которые незаслуженно обвиняют их в жестоком обращении. Нужно определить баланс между противоположными законными интересами. В этом контексте следует также отметить некоторые моменты, уже упомянутые в параграфе 28.
40. Любые доказательства жестокого обращения со стороны государственных должностных лиц, которые обнаружились в процессе гражданского разбирательства, также заслуживают пристального внимания. Например, в случаях, когда удавалось взыскать возмещение вреда или достичь внесудебного соглашения по основаниям, включающим насилие (assault) со стороны полицейских офицеров, КПП рекомендовал, чтобы была проведена независимая проверка. Такая проверка должна стремиться установить, не нужно ли – учитывая характер и тяжесть обвинений против соответствующих полицейских офицеров – рассмотреть (пересмотреть) вопрос об уголовной и/или дисциплинарной ответственности.
41. Аксиомой является то, что, насколько бы эффективным ни было расследование, от него будет мало пользы, если за жестокое обращение налагаются неадекватные наказания. Когда жестокое обращение доказано, должно последовать надлежащее наказание. Это будет иметь очень серьезный сдерживающий (dissuasive) эффект. Напротив, применение легких наказаний может лишь породить ощущение безнаказанности.
Конечно, судебные органы являются независимыми, а следовательно свободными определять, в установленных законом рамках, наказание в каждом отдельном случае. Однако, посредством этих пределов, намерение законодателя должно стать ясным: система уголовного правосудия должна установить твердую позицию в отношении пыток и других форм жестокого обращения. Также и санкции, налагаемые в дисциплинарном порядке должны соответствовать тяжести случая.
Наконец, ни у кого не должно остаться ни малейшего сомнения в отношении приверженности государственных органов политике противодействия безнаказанности. Это подкрепит меры, предпринимаемые на всех других уровнях. Если необходимо, эти органы должны без колебаний подавать – с помощью формальных заявлений на высшем политическом уровне – ясный сигнал, что они не ни в малейшей степени не будут терпеть пытки и другие формы жестокого обращения.
Текст подготовил Аркадий Бущенко, Харьковская правозащитная группа
[1] Остальная часть доклада касается организационных вопросов деятельности комитета. Эта выдержка является составляющей частью содержательных выводов Комитета, которые известны в практике как «Стандарты Комитета по предупреждению пыток». (Прим. Ред.)
[2] Термин «жестокое обращение» («ill-treatment») используется как обобщающий для пыток и других видов бесчеловечного или унижающего достоинство обращения либо наказания. (Прим. Ред.)
[3] Стандарт доказывания, требуемый для возбуждения расследования либо судебного разбирательства, но недостаточный для окончательного вывода. Дословно: с первого взгляда; по первому впечатлению; на первый взгляд. (Прим. Ред.)