Бюлетень "Права Людини", 2005, #04
Дещо про двійників громадянської кампанії «ПОРА!» До питання про люстрації Люстрація еволюційна, або оновлення влади демократичним шляхом Чи відбудеться реформа прокуратури? Політика і права людини
Оголошено перші вироки порушникам виборчого законодавства Впровадження норм європейського права
Європейський суд розглянув перші справи по Чечні Краткие выводы по исследованию общественного мнения, проведенному Харьковским институтом социальных исследований в рамках проекта «Кампания против пыток и жестокого обращения при проведении досудебного следствия в Украине» Право на свободу та особисту недоторканність
Сумська міліція занадто багато прослуховує Свобода совісті
Культура открытости в Секретариате Президента Ющенко такая же, как и в Администрации Президента Кучмы Бакай і Кучма секретними указами подерибанили санаторії В Украине 221 нормативно-правовой акт имеет гриф «Для служебного пользования», «Секретно» или «Совершенно секретно» Леонид Черновецкий считает, что Министерству Юстиции необходимо провести публичную инвентаризацию засекреченных нормативных актов силовых ведомств Громадянське суспільство
Чтобы корова меньше ела и больше давала молока, ее нужно меньше кормить и больше доить Жертви політичних репресій
Правозахисники, диктатори та ЄС
Конституція і права людини
Дещо про двійників громадянської кампанії «ПОРА!»
Громадянська кампанія «ПОРА!» стартувала в ніч з 28 на 29 березня, коли у 17 обласних центрах України було здійснене одночасне розклеювання листівок із запитанням «Що таке кучмізм?», під час якої було заарештовано 10 наших активістів. Проте, цю ідею здається почали також використовувати у своїх цілях ІНШІ люди.
Розклеювання листівок супроводжувалося інформаційним повідомленням, де єдиним офіційним джерелом діяльності кампанії оголошувався сайт http://kuchmizm.info. На сайті зазначалося, що ГК «ПОРА!», не підтримуючи жодного кандидата у Президенти та жодну політичну силу, боротиметься за чесне проведення виборів та проти правлячого в Україні режиму, але не припинить своє існування і після виборів, оскільки головною метою кампанії є побудова громадянського суспільства. Кампанія будувалася за мережевим принципом відсутності формальних лідерів та офіційних посад.
Майже через місяць під час виборів у Мукачевому зявився «двійник» кампанії «ПОРА!» (іноді її також називають жовта «ПОРА»), а саме – заявила про себе інша організація, яка взяла собі таку ж саму назву, визначившись як інформаційно-просвітницька кампанія та заснувала сайт http://pora.org.ua. ІПК «ПОРА» мала ієрархічний принцип побудови, мала лідерів та посади (кущові, ройові тощо). В ІПК «ПОРА» існувала Рада, рішення якої були обовязковими до виконання, а повний склад невідомий переважній більшості активістів. Попри декларування аналогічного з ГК «ПОРА!» принципу не підтримки жодного кандидата до Ради входили і деякі народні депутати з блоку «Наша Україна» (Стецьків, Павленко). Засновники й активісти ГК «ПОРА!» участі у заснуванні ІПК «ПОРА» не брали і дізналися про її появу із мас-медіа.
В цій ситуації Громадянською кампанією «ПОРА!» було прийнято рішення не висловлювати обурення щодо копіювання її назви, оскільки на той час ГК «ПОРА!» ще не була широко відома, і це було б сприйнято народом як проста боротьба за бренд, що зашкодило б головній меті – боротьбі з правлячим в Україні режимом. Було також прийнято рішення про налагодження стосунків з ІПК «ПОРА», проведення спільних акцій та переговорів про обєднання. За погодженням обох сторін 22 серпня було оголошено, що віднині існує єдина Громадянська кампанія «ПОРА!» з єдиним логотипом, малюнок якого являв собою поєднання логотипів обох кампаній (сонце, що сходить + годинник).
На момент обєднання Громадянська кампанія «ПОРА!» значно випереджала Інформаційно-просвітницьку кампанію «ПОРА» як за кількістю акцій, так і по кількості регіонів, в яких вони були проведені. Обласними координаторами єдиної кампанії в переважній більшості стали активісти саме ГК «ПОРА!» (і лише в кількох регіонах вони одночасно належали до обох організацій).
28 січня 2005 року відбувся форум ГК «ПОРА!», в якому взяло участь біля 300 активістів кампанії, в тому числі й ті активісти, які визнавалися обласними координаторами засновниками як ГК, так і ІПК «ПОРА!». На форумі було заявлено про продовження діяльності у формі саме громадянської кампанії, в організаційно-правовому форматі всеукраїнської громадської організації, завданням якої тепер стає декучмізація – ліквідація негативних тенденцій у політичному, економічному й соціальному житті країни, які залишилися у спадок від попереднього режиму.
Натомість наступного дня частина активістів ГК «ПОРА!» провела в готелі «Русь» так зване «урочисте закриття громадянської кампанії «ПОРА!». При цьому серед 200 гостей були присутні лише 30 активістів кампанії, які не були ні засновниками, ні регіональними координаторами. Про «закриття кампанії» також говорилося в інформаційному повідомленні, підписаному Владом Каськівим.
Активісти громадянської кампанії «ПОРА!» визнають право Влада Каськіва та його однодумців припинити свою участь у Громадянській кампанії «ПОРА!», однак не можуть погодитись з їх правом розпустити кампанію попри бажання переважної більшості активістів кампанії.
Тим більше дивним є те, що ті самі люди, які оголосили про «закриття» Громадянської кампанії «ПОРА!», після цього засновують організацію з назвою... Громадянська кампанія «ПОРА!», яка має намір здійснювати громадський контроль за політиками. Водночас засновники цієї організації проголошують намір створити політичну партію. Незрозуміло, як вони планують поєднати роль політиків і роль громадського контролю над політиками.
Більш детальну інформацію Ви можете отримати, звернувшись за коментарями до представників громадянської кампанії «ПОРА»:
+38 (050) 310 46 98 – Михайло
+38 (097) 921 18 64 – Володимир
а також на ЄДИНОМУ офіційному сайті ГК «ПОРА!»:
www.kuchmizm.info
До питання про люстрації
Свіжий вітер перебудови кінця 80-х років пробудив свідомість радянських громадян приспану довгими десятиріччями тоталітаризму, дав надію на цивілізоване майбуття, яке безперечно не ототожнювалось з керівною роллю КПРС та її каральних органів.
Тому в кінці 80-х – початку 90-х років в суспільстві постійно обговорювалось питання про люстрації щодо номенклатури, зокрема, це тема неодноразово дискутувалась в демократичній пресі та на рухівських мітингах. Але, на жаль, всі розмови про цивілізовану європейську Україну, без монстрів КПРС та КДБ закінчились тим, що демократи підсадили в крісло Президента компартійного секретаря Л.Кравчука та все його оточення, а потім і Л.Кучму.
Незважаючи на ту обставину, що у Верховній Раді України першого та другого демократичного скликання були досить потужні фракції НРУ, УРП, ДемПУ, КУН вони не наважились виставити на обговорення закон про люстрації, що в кінцевому результаті дало можливість старій номенклатурі не тільки зміцнити свої позиції, але ще і підготували середню ланку державних керівників антиукраїнської орієнтації. Саме цей фактор зіграв вирішальну роль при організації Л.Кучмою неототалітарного режиму, за основу якого було взято схему З0-х років 20-го сторіччя, коли державне керівництво перетворювалось на «божествених» персон із необмеженими повноваженнями, а каральні органи – на меч богів, яким вбивають невірних.
За роки правління Л.Кучми спостерігалось фантастичне збагачення купки державних керівників на тлі масового зубожіння українського народу. Тоталітарний режим Л.Кучми обдаровував своїми щедротами велику армію силовиків, яким за вірну службу надавав пільги, квартири, санаторне обслуговування, безкоштовне навчання у ВУЗах тощо, за що вони називали його татом.
Тринадцять років злочинів і брехні породили велику кількість проблем, які потребують розвязання, і тому тема закону про люстрації знову стає на чільне місце української політики.
Події кризового розвитку української держави останніх 13-ти років вимагають нових акцентів вищезгаданого закону на відміну від аналогічних законів в країнах Балтії, Польщі та інших – ми мусимо звільняти суспільство не тільки від політичних пенсіонерів, але й від нелюдей 90-х років, які розкрадали держмайно та віддавали накази на знищення чесних людей і тих, хто виконував ці накази. Тільки в такому вигляді цей закон буде ефективним для розбудови правової, економічно потужної, європейської України.
Люстрація еволюційна, або оновлення влади демократичним шляхом
Зараз багато говорять про люстрацію, про доцільність її проведення, про те, чи можна її провести практично. Думаю, що не підлягає сумніву сама теза про необхідність оновлення влади, ротації кадрів, приходу до владних структур людей не стільки молодих за віком, скільки мислячих по-новому, відповідно до реалій часу. Але для того, щоб прийшли нові, необхідно, щоб пішли старі і, чим далі вони підуть, тим краще для України. Виходячи з того, що самоусуватись від владних посад бажаючих небагато (для багатьох з них це майже рівнозначно самогубству), дехто з гарячих р-р-революціонерів пропонує провести суцільну люстрацію для тих, хто «працював в органах влади кучмівського режиму станом на 31 жовтня 2004 року». Ідея наскільки «гарна», настільки й примарна, бо на шляху її ймовірного втілення виникає дуже багато питань:
Чи всі, хто співпрацював з кучмівським режимом, наробили якогось лиха і відтепер повинні бути відсторонені від владних важелів?
До якого «коліна» у системі посад державної служби повинно дійти колесо люстрації (тобто, чи карати дрібних службовців – виконавців наказів згори)?
Що робити з тими, хто «підпрацьовував» вже після 31 жовтня, тобто посів якусь посаду у кучмівській вертикалі після 1-го туру виборів?
З якої точки відліку відраховувати початок «ганебної співпраці з Кучмою,» – в якому році, місяці, дні з ним ще можна було працювати, а в якому – зась (бо навіть сам Ющенко був помічений у цьому, причому на досить вагомій посаді премєр-міністра)?
Наскільки широке коло тих, кого необхідно «вдарити» люстрацією, за межами суто держадміністрацій, чи підпадають під праведний гнів революції директори державних установ та підприємств, керівники закладів освіти, охорони здоровя, податкової адміністрації, правоохоронних органів, пенсійного фонду, соціальної сфери тощо, тобто всіх бюджетних організацій?
На який термін оголошувати фактичну заборону на професію для тих, хто потрапив під дію люстрації?
І, власне, головне питання: які законні засади має, на чому ґрунтується принцип колективної відповідальності та своєрідної «презумпції провинності»?
На всі ці питання просто не може бути більш-менш виважених та доконаних відповідей, тому, думаю, методом «від зворотнього» я довів саму неможливість революційної, тобто повної та всеосяжної люстрації.
Однак, це зовсім не означає того, що владу не слід кардинально оновлювати, бо, якщо цього не зробити, на «горі» залишиться багато осіб, за якими вязниця вже давно і вголос плаче, та людей, які в силу свого обмеженого мислення можуть привести країну до нового застою. Якщо можна так висловитись, необхідна люстрація обмежена, поступова, еволюційна. Проводити її слід приблизно за такою схемою:
1. Особи, що здійснювали злочинну діяльність, знаходячись при владі, що заплямували себе корупцією, організацією фальсифікацій на виборах, повинні не тільки бути зняті зі своїх посад, але й покарані згідно із законом, на підставі рішень судів (так і тільки так, ніякої вакханалії революційних трибуналів, ми це вже проходили). Це необхідно зробити найближчим часом, протягом 1-ї половини 2005 року.
2. Змінити голів Облдержадміністрацій (ОДА) та райдержадміністрацій (РДА). Зараз ця прерогатива належить Президенту, і він має нею скористатися, при цьому ніяких законодавчих нововведень проводити не потрібно. Міняти необхідно практично всіх голів ОДА та РДА, ТОМУ ЩО всі вони слухняно служили режиму Кучми-Януковича-Медведчука та виконували будь-які, в тому числі й не зовсім законні, або навіть і зовсім незаконні, накази, що надходили від «папи» та його опричників.
Термін втілення цих заходів – січень-лютий 2005 року.
3. Новопризначені голови ОДА та РДА набирають собі нові команди та проводять атестацію підлеглих, що працювали раніше, за підсумками якої приймають рішення про доцільність перебування на державній службі осіб, що за своїми професійними та моральними якостями до цього не придатні. Відбувається ротація кадрів, негідники та лінивці йдуть геть.
4. Необхідно провести ДОСТРОКОВІ вибори до органів місцевого самоврядування (бажано, вже восени 2005 року, бо, як свідчить досвід українських революцій минулого та теперішнього століть, наш народ відчуває найбільше піднесення саме в осінньо-зимовий період). Багато осіб, що були обрані «мерами, серами та перами» за часів старої влади, вскочили у теплі крісла завдяки фальсифікаціям, махінаціям, впливу з боку адмінресурсу, підкупу виборців тощо. Вони досі зобовязані своїм «благодєтєлям» з колишніх керманичів ОДА, провідників провладних партій, місцевим «авторитетам». Тому, не зважаючи на той колір, у який вони зараз перефарбовуються, під час парламентських виборів 2006 року вони можуть стати і, вочевидь, таки стануть (якщо їх не поміняти), своєрідною пятою колоною, яка може призвести до поразки демократичних сил. Серед місцевих князьків багато тих, хто скомпрометував себе корупцією, нехтуванням інтересів громади, самодурством та іноді, навіть, непролазною дурістю. Треба показати їм на двері. Натомість сконцентрувати всі зусилля на те, щоб обєднати патріотичні демократичні сили та перемогти на місцевих виборах, сформувати нові представницькі та виконавчі органи місцевого самоврядування, які в майбутньому слугуватимуть гарантом розвитку громадянського суспільства в Україні та забезпечать проведення чесних і прозорих виборів до Верховної Ради 2006 року. А ці вибори можуть бути карколомними для подальшої долі України, з огляду на те, що у наступному році роль парламенту у політичному житті держави дуже зросте.
5. Новообрані голови сіл, селищ та міст проводять ротацію кадрів на зразок тої, що описана у пункті 3.
6. Вибори до ВРУ. Виступити на них єдиним фронтом, а не збіговиськом дрібних партій, одержати переконливу перемогу, сформувати ПЕРЕВАЖНУ більшість у парламенті і, таким чином, забезпечити сталість нового уряду.
Таким чином буде вибудована нова політична структура, влада поміняється на всіх щаблях – від Президента (що вже відбулося) до службових осіб у виконкомах сільських рад. Відбудеться поступове, тобто еволюційне оновлення кадрового потенціалу влади.
І наостанок. Банально, але справедливо: народ – єдине джерело влади, владу він ОБИРАЄ і влада повинна діяти в інтересах народу. Якщо навіть зараз всіх можновладців позбавити права займати високі державні посади і, таким чином, розчистити шлях новим людям до влади та убезпечити їх від зазіхань вчорашніх чиновників, але і нові (не дай Боже!) опиняться не ліпшими від старих, то народ і їм може сказати: «Геть!»
Ось така перманентна еволюційна люстрація...
Чи відбудеться реформа прокуратури?
Саме цьому питанню був присвячений круглий стіл «Реформування конституційного статусу прокуратури і її роль в системі захисту прав людини», який провів 2 лютого 2005 року парламентський Комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. У круглому столі взяли участь депутати, працівники правоохоронних органів, недержавних організацій. Вони фактично поділилися на тих, хто підтримував реформування прокуратури, і тих, хто вважав необхідним зберегти загальний нагляд.
Круглий стіл відкрив голова Комітету Геннадій Удовенко. На його думку, судова реформа не може бути завершена без вирішення питання щодо статусу та повноважень прокуратури. ПАРЕ неодноразово говорила про необхідність приведення прокуратури у відповідність до європейських стандартів. Прийнята конституційна реформа виключає таке реформування прокуратури. Пан Удовенко зазначив, що зміни, внесені до Конституції 8 грудня, засвідчили прагнення держави зберегти інститут прокуратури нереформованим. «Реанімуючи функції загального нагляду під виглядом захисту прав людини та основних свобод, ми повертаємось до старої системи радянської прокуратури. Така система не відповідає європейським стандартам і європейській практиці».
Екс-Генеральний прокурор України Михайло Потебенько заявив, що реформування прокуратури слід здійснити в напрямку позбавлення її функцій слідства: виділити слідчі підрозділи прокуратури, МВС, податкової міліції, СБУ і зєднати в Слідчий комітет, в якому вже зробити розподіл підслідності. І для цього не потрібні додаткові кошти, а треба тільки переформувати наявні ресурси. А от загальний нагляд необхідно залишити, оскільки, на думку Потебенька, акти прокурорського реагування – це найбільш дієвий та ефективний засіб захисту прав людини, який спрацьовує одразу після втручання прокурора. За його словами, у 2004 році органами прокуратури було поновлено в правах 886 тисяч громадян України, а 45 тисяч посадових осіб було притягнуто до відповідальності. На мою думку, виступ пана Потебенька засвідчив, що він плутає права громадян та їхні інтереси.
Надалі більшість учасників, зокрема директор Інституту держави і права НАНУ Юрій Шемшученко, заступник Генерального прокурора Тетяна Корнякова, перший заступник голови ДСАУ Олександр Гашицький, ректор Академії адвокатури Тетяна Варфоломєєва, в той чи інший спосіб висловлювали ті ж самі думки про необхідність збереження загального нагляду для захисту прав людини і реформування системи слідства. Тільки начальник Головного слідчого управління МВС Віктор Захаров зауважив, що не бачить, як можна створити єдиний Слідчий комітет, коли слідчі органи в МВС фінансуються тільки на 36%, а з 12 тисяч працівників органів досудового слідства одна тисяча щорічно звільняється. Цікаво, що академік Шемшученко сказав, що судова система перетворилася на «монстра», а люди від суду віддалені.
Протилежну точку зору висловлювали якраз окремі представники «монстра». Заступник голови Конституційного Суду Володимир Шаповал зазначив, що є дві складові проблеми – політична та правова. Політична полягає в тому, що прокуратура сприймається як орган політичного знаряддя, оскільки саме у цій якості постійно використовували її функції з загального нагляду. Тому й звертають увагу більше на це, а не на захист прав людини. Жодна Конституція в світі не передбачає політичну відповідальність Генеральної прокуратури перед парламентом, як у нас, а це фактично означає, що прокуратура таки несе політичні функції. Юридична сторона проблеми полягає в тому, що Конституція дає подвійні стандарти щодо повноважень прокуратури. Відповідно до п.9 Перехідних положень до Конституції «прокуратура продовжує виконувати функцію нагляду за додержанням та застосуванням законів та функцію попереднього слідства до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та до сформування системи досудового слідства». А тому додаток пункту 5 до статті 121 Конституції, у якому прокуратура отримує додаткову функцію – «нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами», є абсурдом. Суперечливим є і саме формулювання цього пункту, воно потребує тлумачення, не кажучи вже про те, що органи державної влади не додержуються законів, а виконують їх. На думку пана Шаповала, концепції реформування прокуратури сьогодні не існує. А замість збереження загального нагляду, який суперечить європейським стандартам, необхідно посилювати судовий захист прав людини, здійснити поглиблену судову реформу, і тоді наглядові функції прокуратури будуть зайвими.
Суддя Верховного Суду України Віктор Панєвін зауважив, що Верховний Суд дав негативний висновок щодо проекту 4180. Але, оскільки проект змін до Конституції був прийнятий, то відповідно до статті 158 Конституції, цей склад парламенту вже не зможе внести зміни до статті 121, це можна буде зробити після парламентських виборів 2006 року. Пан Панєвін наголосив, що треба захистити Генерального прокурора від сваволі вищих посадовців, і що, з другого боку, відносини прокуратури з судами мають будуватися виключно на процесуальних засадах. Він дуже критично оцінив працю слідчих органів МВС і прокуратури, наголосивши, що кожна десята справа повертається на додаткове розслідування. Слідство треба у них забрати і створити окремий орган.
Заступник міністра юстиції Інна Ємельянова зауважила, що треба розрізняти відомчий контроль і захист прав людини, який найкраще здійснювати через суд. Вона зазначила, що в 2004 році судами було розглянуто приблизно 3 млн. цивільних справ. Судова система потребує змін, ненормальним є те, що в Цивільній палаті Верховного Суду накопичилося вже 30 тисяч касаційних справ. Необхідно вирішувати проблему з фінансуванням, сьогодні суди фінансуються тільки на 30%. На її думку, за всіма показниками, крім вартості, судовий захист є значно ефективнішим та надійнішим.
Я в своєму виступі наголосив на тому, що Україна добровільно взяла на себе обовязок реформувати інститут прокуратури відповідно до європейських стандартів. І з цієї точки зору виглядає дуже дивним прийняття конституційної реформи, яка суперечить взятим на себе зобовязанням. На це звертала увагу Венеціанська Комісія, яка писала про неодноразове нагадування в резолюціях ПАРЄ про необхідність виконання зобовязання органів влади України змінити роль та функції прокуратури, і про те, що розширення повноважень прокуратури може розглядатися як крок назад, а не у напрямку слідування історичним традиціям прокуратури у правовій державі. На думку Венеціанської Комісії, запропонована зміна щодо розширення ролі Генерального прокурора з огляду на ч.1 статті 156 Конституції вимагає організації національного референдуму для її прийняття. З другого боку, весь хід дискусії показує, що концепції реформування прокуратури взагалі не існує, а тому необхідно зробити крок назад, розробити таку концепцію, а потім вже заново підготувати законопроект «Про прокуратуру». Що ж стосується поширеної думки, що конституційну реформу, яка була прийнята 8 грудня, необхідно втілювати в життя, то, на мій погляд, не можна вважати, що зміни до Конституції були остаточно схвалені. Проект №4180 був суттєво змінений, і то були не тільки редакційні зміни, а змістовні, і тому прийнятий 8 грудня проект потребує нового розгляду Конституційним Судом і ще одного голосування в парламенті.
Я зауважив також, що запропоновані зміни є дуже суперечливими з такої причини. Прокуратура має, зокрема, функції підтримання державного обвинувачення в суді і представництво в суді інших інтересів держави відповідно до закону. А порушником прав людини є держава – державні органи та їхні посадові особи. Яким же чином прокуратура зможе одночасно захищати і права людини, і інтереси держави? Вона ж не може роздвоїтися, і не може бути незалежною та обєктивною. Взагалі, якщо уважно подивитись на формулювання статті 45 законопроекту «Завдання нагляду», то можна побачити, що автори законопроекту плутають права та інтереси, не розуміють, що порушник прав людини – держава і фактично під приводом захисту прав людини повертають старий суто радянський загальний нагляд. До цього висновку можна дійти, прочитавши останню частину статті 45: «Перевірка додержання законів проводиться за заявами та повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності підстав – також з власної ініціативи прокурора. Прокуратура не підміняє органи відомчого управління та контролю і не втручається в господарську діяльність, якщо така діяльність не суперечить чинному законодавству.»
У кінці виступу я звернув увагу на особливе місце прокуратури в системі органів влади. Вона не є частиною виконавчої та судової влад – неодноразово органи прокуратури не відповідали на інформаційні запити саме з цієї причини. Генеральна прокуратура не реєструє свої нормативно-правові акти в Міністерстві юстиції. Нарешті, вона незаконно засекречує інформацію про свою діяльність, у якості прикладу я навів наказ Генерального прокурора №89 від 28.12.2002 і спробував зачитати деякі пункти цього наказу. Тут почалися обурені вигуки з боку працівників прокуратури: «Де ви це взяли?!», «Цього не може бути!», тощо. Щоб не бути голослівним, я передав всім бюлетень СвіП №2 за 2004 рік, де цей наказ був надрукований (а для читачів ПЛ нижче додаємо його текст).
У кінці дискусії, Геннадій Удовенко зауважив, що реформа судової системи не може бути завершена, доки залишаються невирішеними питання статусу і функцій прокуратури. І як на мене, йому важко заперечити.
Перелік утворюваних у діяльності органів прокуратури України документів, що містять конфіденційну інформацію і яким надається гриф обмеження доступу «Для службового користування»
Затверджено наказом Генерального прокурора України від 28 грудня 2002 р. N 89
1. Організаційно-розпорядчі документи (накази, вказівки, розпорядження) керівництва Генеральної прокуратури України, прокуратур Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, військових прокуратур регіонів та Військово-Морських Сил України (за пропозицією ініціатора).
2. Документи з кадрових питань (матеріали особових справ працівників органів прокуратури України).
3. Доповідні записки, довідки, інформаційні листи, методичні рекомендації з питань здійснення прокурорського нагляду за додержанням законів під час проведення оперативно-розшукової діяльності (якщо за своїм змістом не розкривають відомості, що становлять державну таємницю).
4. Узагальнення, аналізи, огляди (за пропозицією ініціатора).
5. Документи прокурорського реагування (за пропозицією ініціатора).
6. Спецповідомлення про катастрофи, аварії та інші надзвичайні події, що спричинили загибель людей чи завдали значних матеріальних збитків.
7. Облікова картка на особу про надання допуску до державної таємниці (після заповнення).
8. Листування з органами Служби безпеки України з питань оформлення працівникам прокуратури допусків до державної таємниці.
9. Накази про надання працівникам прокуратури допусків до державної таємниці.
10. Номенклатури посад працівників, які підлягають оформленню на допуск до державної таємниці (якщо за своїм змістом не розкривають відомості, що становлять державну таємницю).
11. Інші документи, для створення яких використовувалася конфіденційна інформація.
Політика і права людини
Оголошено перші вироки порушникам виборчого законодавства
Cарненський районний суд (Рівненська область) на початку лютого розглянув дві кримінальні справи щодо порушення виборчого законодавства. Зокрема суд виніс вирок членам дільничних виборчих комісій, які під час виборів Президента України порушували Закон України «Про вибори президента». Кримінальні справи були порушені за статтею 158 Кримінального кодексу України.
Так, мешканка села Стрільськ Сарненського району під час роботи в ДВК видавала виборцям «в одні руки» по декілька виборчих бюлетенів. Те ж правопорушення скоїла і член ДВК з села Федорівка Сарненського району. Представники Феміди врахували визнання підсудними своєї вини, щире каяття та сприяння у розкритті злочину, і винесли вирок про засудження до 6 місяців виправних робіт з відрахуванням 10% заробітку в дохід держави, та до сплати штрафу, передає www. polit.com.ua
2005-02-09
Впровадження норм європейського права
Європейський суд розглянув перші справи по Чечні
Після слухань 27 січня, Європейський суд з прав людини 24 лютого винесе перші шість рішень в справах проти Росії, що стосуються ситуації в Чечні. Заявників представляли адвокати Європейського Адвокатського Центру прав Людини (Лондон) та міжнародної правозахисної організації «Меморіал» (Москва).
Зараз у розробці правозахисників перебувають приблизно 48 справ до Європейського суду, в яких задіяні 110 заявників та 188 жертв порушень.
Суд оприлюднить рішення по справам Хашиєв проти Росії (заява № 57942/00), Акаєва проти Росії (заява № 57945/00), Ісаєва проти Росії (заява № 57947/00), Юсупова проти Росії (заява № 57948/00), Базаєва проти Росії (заява № 57949/00) та Ісаєва проти Росії (заява № 57950/00).
Заявники скаржилися, що їхні рідні були вбиті або їм було заподіяно значної шкоди представниками російської міліції в Чечні протягом 1999-2000 років, що порушило їхнє право на життя та свободу від катувань, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження.
Дві справи (Хашиєва та Акаєвої) стосуються обставин смерті пятьох їхніх родичів у Грозному наприкінці січня 2000 року. Їхні тіла були знайдені з численними слідами від побиття та зі значною кількістю вогнепальних поранень у Старопромисловському районі Грозного. Заявники стверджують, що їхні родичі стали жертвами катування та страти без судового рішення, здійсненого російською армією.
Три інші заявника піднімають питання авіабомбардування російською армією мирного населення, коли їхня колонна тікала від війни у Грозному 29 жовтня 1999 року. Уряд повідомив, що бомбардування здійснили два літаки СУ-25 і вони випустили дві ракети. Результатом бомбардування стали поранення першого заявника та його двох дітей, а також вбивство його племінниці, важке поранення другого заявника та знищення машини третього заявника, в якій перевозили все їхнє майно.
Справа шостого заявника стосується бомбардування та артобстрілу села Катир-Юрт 4 лютого 2000 року. Результатом цього стало вбивство сина та трьох племінників заявника. Уряд подав інформацію, що атака була здійснена двома літаками СУ-25, що використали бомби ФАБ-250.
У всіх справах заявники скаржаться на відсутність ефективних національних механізмів захисту порушених їхніх прав. Вони стверджують про неефективність розслідування їхніх справ, оскільки всі розслідування були закриті або призупинені без знайдення і покарання винних осіб.
Володимир Яворський
РУПОР 03.02.05
Краткие выводы по исследованию общественного мнения, проведенному Харьковским институтом социальных исследований в рамках проекта «Кампания против пыток и жестокого обращения при проведении досудебного следствия в Украине»
Проведенное исследование показало, что практика незаконного насилия достаточно широко распространена в деятельности украинской милиции. 23% опрошенных в течение жизни оказывались в ситуациях, где им в принципе милиция могла причинить побои, мучения и истязания (пребывание в СИЗО или ИВС, доставка в отделение милиции в качестве подозреваемого, задержание и обыск на улице патрульно-постовой службой, вызов в отделение милиции в качестве подозреваемого или свидетеля). Третья часть респондентов, контактировавших таким образом с милицией, (7,3% от общего числа опрошенных) была подвергнута незаконному насилию с целью раскрытия или расследования преступления.
3% опрошенных стали жертвами незаконного насилия со стороны работников милиции в течение последних 12 месяцев, 6% ранее. У 10-12% респондентов среди членов семьи, родственников и ближайших друзей есть как минимум один человек, потерпевший от незаконного насилия со стороны работников милиции.
Вероятность стать жертвой незаконного насилия со стороны работников милиции, как показало исследование, достаточно велика: для пребывающих в СИЗО – – 65%, в ИВС – 57%, для лиц, доставленных в отделение милиции в качестве подозреваемого, – 36%, для лиц, задержанных на улице и подвергнутых обыску, – 31%, для свидетелей, вызванных в отделение милиции, – 8%. Даже если у человека не было в жизни подобных ситуаций, у него все равно есть 1% шанс стать жертвой незаконного насилия со стороны работников милиции.
Наиболее распространенные формы физического насилия при задержании – жестокое обращение, истязание, причинение побоев; в ходе расследования – причинение побоев, телесных повреждений, в несколько меньшей мере – истязание, применение пыток с использованием специальных средств или приемов. Наиболее распространенные формы психического насилия – обращение, унижающее человеческое достоинство; запугивание, угрозы, в том числе в отношении близких людей; шантаж.
В целом по массиву анкет 52% опрошенных считают, что незаконное насилие нельзя применять никогда, ни при каких условиях; 31% опрошенных считают, что оно допустимо лишь в крайних случаях; 14% оправдывают применение незаконного насилия по отношению к определенным группам или категориям людей; 3% считают, что без этого работа милиции не возможна.
Основные причины незаконного насилия, по мнению населения, таковы: «из-за безнаказанности тех работников милиции, которые допускают незаконные методы в работе» (48% респондентов отметили данную причину); «из-за невысокого профессионального и культурного уровня работников милиции» (38%); «из-за плохого подбора кандидатов, когда в милицию попадают люди с садистскими наклонностями» (35%).
Основные меры по предупреждению незаконного физического и психического насилия, по мнению населения, состоят в следующем: строго наказывать работников милиции за факты неоправданного насилия, жестокости, пыток (52% респондентов отметили данную меру); улучшить подбор претендентов на работу в милиции (50%); улучшить подготовку милицейских кадров в специальных учебных заведениях (40%). Однако лишь малая часть респондентов оптимистически верят, что незаконное насилие в деятельности милиции возможно искоренить в ближайшие три года.
Среди основных недостатков, свойственных личности работника милиции, в целом по массиву респонденты назвали: использование служебного положения для личного обогащения (49%); нежелание помогать «простым людям» (39%); низкий уровень культуры (39%); грубость, черствость (33%). Основные недостатки, свойственные личности работника милиции, практически одинаково видятся как населению в целом, так и потерпевшим от незаконного насилия, однако среди последних больший процент опрошенных указывают на использование служебного положения для личного обогащения, грубость, черствость и нездоровую склонность к агрессии и унижению людей.
Среди основных недостатков, присущих милиции как государственному органу, в целом по массиву респонденты назвали: коррупцию, принуждение граждан к даче взятки (50%); вседозволенность, превышение власти и служебных полномочий (38%); круговую поруку, защиту работников милиции, нарушающих закон (35%); плохой контроль над работой милиции со стороны вышестоящих органов (30%). Респонденты, пострадавшие от незаконного насилия, указали на следующие основные недостатки: коррупцию, принуждение граждан к даче взятки (61%); круговую поруку, защиту работников милиции, нарушающих закон (49%); вседозволенность, превышение власти и служебных полномочий (42%); применение физического и психического насилия как допустимых методов работы (38%); внутреннюю коррупцию, плату за назначение на должность (35%).
В общественном мнении о главных недостатках в работе милиции, как показал опрос, применение физического и психического насилия как допустимых методов работы занимает по значимости для населения 8 – 9 место. Даже такой недостаток, как волокита, бюрократизм, видится населению большим злом, чем незаконное насилие. Для потерпевших от незаконного насилия эти методы уже становятся четвертым по значимости недостатком в работе милиции.
Представление о распространенности незаконного насилия в практике работы украинской милиции значительно подрывает доверие населения милиции, доверие государству в целом, Президенту. В несколько меньшей мере это представление сказывается на готовности населения оказывать помощь милиции. Среди тех, кто считает, что незаконное насилие широко распространено в практике украинской милиции, 54% не доверяют милиции, 49% не доверяют украинскому государству в целом; среди тех, кто убежден в противоположном – только 15% не доверяют милиции и 22% – государству.
Итак, практика незаконного насилия в деятельности украинской милиции широко распространена, 7% опрошенных испытали его на себе, а в ближайшем окружении каждого десятого опрошенного есть как минимум один человек, пострадавший от насилия. Общественное мнение адекватно отражает картину распространенности этой практики. Одна половина опрошенных считает незаконное насилие недопустимым в деятельности милиции, вторая – оправдывает применение незаконного насилия в некоторых редких случаях, но ни в коей мере не для улучшения показателей деятельности милиции. Также опрошенные не приемлют незаконное насилие как временное средство борьбы с преступностью. Однако незаконное насилие не рассматривается населением в качестве главных недостатков в работе милиции.
Право на свободу та особисту недоторканність
Сумська міліція занадто багато прослуховує
Безпідставне прослуховування громадян у ході оперативно-розшукових заходів стало проблемою для органів внутрішніх справ області, повідомляє сумський портал «Данкор online».
Як заявив прокурор області Юрій Ударцов на колегії 8 лютого, працівники спецпідрозділів міліції за згодою керівників міжрайонних відділів УБОЗ безпідставно заводять оперативно-розшукові справи категорії «Захист», що дозволяє їм вести прослуховування і спостереження за громадянами. Підставою для таких дій працівники міліції називають нібито наявну інформацію про скоєнні злочини або про злочини, що готуються.
Однак потім виявляється, що особи за якими велося спостереження за допомогою спеціальних засобів не здійснювали і не готували злочинів. Торік було закрито 53 справи такої категорії. Ю.Ударцов назвав таку практику негативною, привівши в приклад, що лише в трьох випадках матеріали застосування технічних засобів були використані у подальшому.
Раніше діяльність сумської міліції і СБУ покритикував президент Віктор Ющенко, який заявив, що ці органи стали дахом для багатьох протизаконних процесів в області.
РУПОР
Свобода совісті
Культура открытости в Секретариате Президента Ющенко такая же, как и в Администрации Президента Кучмы
Об этом свидетельствуют 11 указов с грифом «Опубликованию не подлежит» из 148 указов, подписанных Виктором Ющенко. Примерно столько же Указов с таким грифом ежемесячно выходили из-под пера Леонида Кучмы.
Следует отметить, что гриф появляется уже после подписи, т.е. быть публичным тексту Указа или не быть – решает соответствующий клерк Админи…, то есть, простите, Секретариата Президента. Чем же он при этом руководствуется?
Статья 57 Конституции Украины устанавливает, что «законы и иные нормативно-правовые акты, определяющие права и обязанности граждан, должны быть доведены до сведения населения в порядке, установленном законом» и что те из них, которые «не доведены до сведения населения в порядке, установленном законом, являются недействительными». Соответствующий закон был принят, однако Кучма воспользовался правом вето, которое не было преодолено. Есть Указ Президента №503 от 10 июня 1997 года «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності», из которого следует, что указы и распоряжения, которые не касаются прав и свобод граждан, распространяются путем непосредственного доведения до сведения заинтересованных граждан, органов государственной власти и местного самоуправления.
Никаких зарегистрированных Министерством юстиции нормативных актов, регулирующих применение этого грифа ограничения доступа, а также грифа «не для печати», который применялся преимущественно Кабинетом Министров Украины, мы не нашли. Попытка выяснить основания и порядок применения этих грифов с помощью информационных запросов в АПУ и Кабмин привела к выводу, что эти грифы применяются чиновниками по собственному разумению (подробности переписки см. в ежеквартальнике «Свобода висловлювань і приватність» №1 за 2003 г).
О чем же повествуют документы с этими грифами? Как-то в частной беседе один из чиновников АПУ сказал, что они касаются кадровых назначений и награждений, и, мол, кого это интересует, зачем бумагу зря изводить? Этому нехитрому объяснению трудно поверить, тем более, что время от времени содержание таких документов становилось известным, и оказывалось, что в них говорилось о вознаграждении высших официальных лиц и тех, кто их обслуживает – как в денежной, так и в натуральной форме: передача в собственность дач, здравниц, транспорта и т.д., или же речь шла о кулуарных политических договоренностях. Из свежих примеров: 11 февраля Валентина Семенюк сообщила, что Указами Президента Кучмы с грифом «опубликованию не подлежит» осуществлялась продажа 10 санаториев и пансионатов, имеющих особое значение благодаря ценным минеральным источникам и не подлежащих приватизации.
О чем же 11 секретных Указов Президента Ющенко? Несколько авторитетных источников независимо друг от друга сообщили, что один из указов, принятых 28 января, утверждает распределение сфер деятельности между Премьер-министром и секретарем СНБО (кстати, Порошенко все еще не назначен?), в частности, за СНБО закрепляется информационная сфера и все силовые структуры. Если это правда, то очень горькая: нельзя делить компетенцию исполнительной власти тайными указами, это антиконституционные действия! Между прочим, нечто в том же роде было в 1994 году, когда Кучма, Мороз и Марчук заключили тайное соглашение о распределении сфер влияния. Тогда же, в начале первого президентского срока Кучмы, был издан с грифом «не для печати» Указ №709/94, а через год косвенным путем удалось установить, что он имел название «Об информационно-аналитическом обеспечении Президента Украины». И где гарантия, что один из одиннадцати последних указов Ющенко – не о том же самом, а другой, скажем, не содержит Положение о Кабинете Президента Украины?
Согласно сообщению «Украинской правды», на пресс-конференции 15 февраля Александр Зинченко заявил, что невозможно отказаться от практики подписания секретных указов Президента с грифом «не для печати» (хотя, замечу в скобках, все они имеют гриф «опубликованию не подлежит» – в чем разница, похоже, не знают сами чиновники), поскольку их «отсутствие означает, что нет государственной тайны». По словам Зинченко, «если не защищать государственную тайну, то пострадают интересы Украины и нескольких очень важных персон». Тем самым госсекретарь проявил полное отсутствие культуры открытости и непонимание проблемы ограничения доступа к информации.
Будем надеяться, что Президент Ющенко, многократно заявлявший, что власть будет прозрачной, положит конец антиконституционным действиям своего аппарата. Эти 11 указов должны быть раскрыты и опубликованы! В противном случае придется констатировать, что новая администрация начинает с незаконного засекречивания информации о своей деятельности, и обжаловать ее действия в судебном порядке.
Бакай і Кучма секретними указами подерибанили санаторії
Про це повідомила голова комісії Верховної Ради з питань приватизації Валентина Семенюк на прес-конференції в пятницю.
За її словами, вона має інформацію про 10 підприємств, проданих у такий спосіб. «В основному це санаторії і пансіонати, що мають особливе значення, наприклад, через цінні мінеральні джерела», – підкреслила вона.
Семенюк також повідомила про розпорядження уряду під грифом «не для друку», що також стосуються приватизації. Як приклад, вона навела постанову про зміну інвестиційних умов конкурсу з продажу Миколаївського глиноземного заводу вже після його продажу:
«Умови були чітко виписані, і після продажу обєкта їх змінили заднім числом», – сказала вона. Глава спецкомісії Верховної Ради також відзначила, що особливу увагу варто приділити рішенням, які ухвалювало Державне управління справами при адміністрації президента.
Були виявлені факти, коли Бакай (колишній керівник ДУСі Ігор Бакай) сам підписував розпорядження про продаж обєктів, зокрема, дитячого туберкульозного санаторію.
Семенюк підкреслила, що всі ці документи будуть вивчені, і по них зроблять відповідні висновки.
11.02.2005
В Украине 221 нормативно-правовой акт имеет гриф «Для служебного пользования», «Секретно» или «Совершенно секретно»
Ограничения в доступе из-за грифов «Для служебного пользования», «Секретно» и «Совершенно секретно» содержит 221 нормативно-правовой акт из 10391 акта, зарегистрированного в Украине на протяжении 12 лет с момента внедрения государственной регистрации нормативно-правовых актов (01.01.1993) до 31.01.2005. Подавляющее большинство этих актов изданы Службой безопасности Украины, Министерством обороны Украины и Министерством внутренних дел Украины. Об этом сообщила заместитель Министра юстиции Украины Лидия Горбунова, ссылаясь на данные Единого государственного реестра нормативно-правовых актов Украины, держателем которого является Министерство юстиции Украины.
Л.Горбунова сообщила, что на протяжении 12 лет Государственная налоговая администрация Украины зарегистрировала 4 нормативно-правовых акта с ограниченным доступом, из них ни одного на протяжении 2004 года и по 31 января 2005 года включительно. На протяжении последних 13 месяцев, как указала заместитель Министра юстиции, в Украине зарегистрировано 74 нормативно-правовых акта с ограниченным доступом, среди которых кроме актов силовых ведомств были также 3 нормативно-правовых акта Национального банка Украины.
Основания, согласно которым информация может быть отнесена к государственной тайне, степень засекреченности и круг лиц, имеющих доступ к такой информации, определяются государственными экспертами по вопросам тайн. Об этом ЛІГАБізнесІнформ сообщили в пресс-службе Министерства юстиции Украины. Эксперты также определяют обоснованность грифа секретности и необходимость рассекречивания актов с предоставлением им реквизита «рассекречены». Государственные эксперты по вопросам тайн назначаются Указом Президента Украины, руководствуются в своей деятельности законодательством Украины и несут ответственность согласно закону. Эти нормы определены Законом Украины «О государственной тайне".
Гриф «Для служебного пользования» в соответствии с постановлением Кабинета Министров «Об утверждении Инструкции о порядке учета, хранения и использования документов, дел, изданий и прочих материальных носителей информации, содержащих конфиденциальную информацию, которая является собственностью государства", назначается самими органами, в пользовании или в распоряжении которых находятся сведения. При этом согласно Закону «Об информации" юридические лица, владеющие информацией профессионального, делового, производственного, банковского, коммерческого и иного характера, самостоятельно определяют доступ к ней, включая категории конфиденциальности.
Л.Горбунова также подчеркнула, что в соответствии с действующим законодательством, в частности Конституцией Украины, Министерство юстиции Украины не обладает полномочиями решать вопросы о статусе информации с ограниченным доступом. В соответствии с Законом Украины «О государственной тайне» и с указанным постановлением Кабинета Министров любое публичное оглашение информации с ограниченным доступом запрещено.
www.liga.net
Леонид Черновецкий считает, что Министерству Юстиции необходимо провести публичную инвентаризацию засекреченных нормативных актов силовых ведомств
Лидер Христианско-либеральной партии Украины Леонид Черновецкий считает, что новую украинскую власть ждет еще много «сюрпризов» в виде засекреченных незаконных нормативных актов силовых ведомств. И ответственность за это, полагает Черновецкий, лежит на Министерстве Юстиции Украины, регистрировавшем эти документы и скрывающем их от общественности.
Как заявил лидер ХЛПУ, лично он неоднократно пытался получить у Минюста документы, изданные, в частности, ГНАУ, но просьбы остались без ответа.
«Во всех этих случаях Лавринович исполнял волю бандитской власти – считает Черновецкий. – И он продолжает делать свое дело. Чтобы это прекратить и довести до общественности все незаконно зарегистрированные постановления, Министерству юстиции необходима немедленная инвентаризация всех нормативных актов, особенно налоговых, которые были засекречены», подчеркнул лидер ХЛПУ. По мнению Черновецкого результаты инвентаризации необходимо обнародовать.
«Если такое положение вещей сохранится и далее, считает лидер ХЛПУ, – то Украина будет ежедневно получать множество новых нормативных актов, которые будут направлены против собственного народа».
01.02.2005 12:31
Громадянське суспільство
Чтобы корова меньше ела и больше давала молока, ее нужно меньше кормить и больше доить
"Р.Зварич намерен разработать законопроект о предоставлении безвозмездной юридической помощи гражданам, нуждающимся в ней Министр юстиции Украины Роман Зварич намерен разработать законопроект, касающийся предоставления безвозмездной юридической помощи гражданам, нуждающимся в ней. Об этом, как передает корреспондент ЛІГАБЁзнесЁнформ, он заявил на пресс-конференции в пятницу. По мнению Министра, такой подход является оправданным.
"Это концепция нового Министра юстиции. Предыдущая концепция состояла в том, что государство за собственные бюджетные средства предоставляло определенным слоям населения услуги адвоката", - сказал Министр. Р.Зварич считает, что в настоящее время не существует никаких преград для того, чтобы такой замысел был внедрен в жизнь: "Мне кажется, что нет никаких преград ввести в Украине систему, которая действует во многих демократических государствах, где каждый адвокат обязан оказать безвозмездную услугу обществу".
Р.Зварич считает, что "адвокат имеет возможность зарабатывать деньги только по одной причине - так как существует такой институт как государство, которое обеспечивает единодушное применение законов, которое определяет универсальные правила игры, по которым все профессиональные слои населения обязаны работать". В связи с этим, отметил Министр, адвокаты, предоставляя безвозмездные услуги, таким образом возвращают долг государству. "Мне кажется, что этот профессиональный слой населения должен также понять, что они обязаны вернуть свой долг перед обществом", - сказал Р.Зварич.
Он считает, что такая безвозмездная работа не будет тяжелым бременем для адвокатов и не будет много стоить, но самое главное, подчеркнул Министр, это поможет сэкономить государственные средства" ( http://liga.net/news/show/?id=137690 11.02.2005, 14:14).
Я долго сомневался, стоит ли говорить что-либо по поводу этого кульбита нового Министра юстиции. Сомневался по двум причинам.
Во-первых, это высказывание настолько противоречит моим представлениям о новом Министре, что меня не оставляет ощущение, что Министр «оговорился». Поэтому не хотелось малейшим обсуждением придать этому высказыванию какую-либо «существенность»; не дай бог критика превратит оговорку в «позицию».
Мое второе сомнение объясняется тем ужасным обстоятельством, что я адвокат. Поэтому все мои самые объективные рассуждения будут скомпрометированы призраком личной заинтересованности: дескать, «занервничали, мироеды, не нравится работать на пользу обществу!».
Но по трезвому рассуждению, все же решил, что такое высказывание Министра не должно оставаться незамеченным. Хотя бы потому, что эта оговорка, если это было-таки оговоркой, может быть «оговоркой по Фрейду», что заставляет более пристально взглянуть на философские воззрения новой власти. Кроме того, это могло быть пробным шаром, запущенным новой властью, чтобы проверить, насколько общество готово носить лапшу на ушах, если покрасить ее в оранжевый цвет. Ну, и, наконец, на меня от этой фразы пахнуло такими глубинами мракобесия, которого я давно не ощущал.
У меня есть несколько возражений против «концепции нового Министра юстиции».
Министр пытается ввести коммунистическую систему «стимулирования» труда адвокатов, сведя понятие «стимула» к его этимологическому предку «палке». Отсюда мое первое возражение. Мне трудно представить в обществе, которое основано на рыночных отношениях (а я как-то слышал о борьбе нового правительства за звание страны с рыночной экономикой), работоспособный элемент коммунистической системы организации труда. Я даже не касаюсь сейчас вопроса о том, какая из систем лучше; я лишь говорю о том, что вряд ли возможно их глобальное сосуществование.
Что касается самой эффективности системы «бесплатной» помощи… «Лечиться даром – даром лечиться». Я верю в истинность этой поговорки, несмотря на революционные изменения, обществе, становление нации и симпатичное мне лично правительство. Поэтому я принимаю за аксиому, что принудительная адвокатская помощь будет неэффективной. Возможно, новый Министр не знает, но такая система бесплатной правовой помощи, о которой он только мечтает, уже существует более десятка лет. С этим не поспоришь. Просто государство к этому никакого отношения не имело. Сколько лет адвокаты не получают компенсации из бюджета за ту работу, которую государство обязано оплачивать? Достаточно давно, чтобы забыть, как она выглядит – эта государственная оплата. Я, практикуя уже около десяти лет, не имею опыта получения от государства хотя бы одной копейки. Кто же обеспечивал существование бесплатной правовой помощи все эти годы? Именно адвокаты. Мне скажут, что система эта убогая и малоэффективная. Но ... дареному коню в зубы не смотрят. И этот убогий коняга – тот максимум, которого можно достичь с помощью принудительной правовой помощи. И об этом уровне правовой помощи мечтает Министр? Так для этого ему ничего не нужно делать, это убожество уже существует.
Министр уверен, что не существует никаких преград для внедрения его революционных подходов в жизнь. Мне трудно разделить этот оптимизм, так как я все же вижу небольшие препятствия.
Ну, возьмем хотя бы статью 4 § 2 Конвенции по правам человека: «Никто не должен привлекаться к принудительному или обязательному труду». Даже если Министр намерен инициировать отступление от этих обязательств, чтобы «осчастливить» общество «принудительной правовой помощью», это прямо запрещено Конвенцией (можно заглянуть в статью 15 Конвенции).
Министр обмолвился об опыте других демократических стран, но не указал, какие именно страны он имел в виду. В США, например, действительно существует долг адвокатов бесплатно оказать услуги в объеме, если не ошибаюсь, 50 часов в год. Но эта обязанность установлена внутренними документами АВА (американской ассоциацией адвокатов), а не государством. Учитывая положения Конвенции по защите прав человека, мне трудно предположить существование «демократического» принуждения в европейских странах.
Совершенным сюрпризом было услышать от Министра утверждение, которое претендует на моральное обоснование его концепции: «адвокат имеет возможность зарабатывать деньги только по одной причине – так как существует такой институт как государство, которое обеспечивает единодушное применение законов, которое определяет универсальные правила игры, по которым все профессиональные слои населения обязаны работать».
Оказывается, единственная группа, имеющая выгоду от того, что существует государство, – это адвокаты. Так и хочется сказать: «Если Вы только ради нас государство создали, то не стоит беспокоиться».
Остальным от существования государства, видимо, ни холодно, ни жарко. Эти остальные – бизнесмены, педагоги, чиновники, полицейские и даже Министр юстиции, – вполне могут заработать деньги и без государства, им всем, в принципе, «до лампочки», обеспечивает ли оно «единодушное применение законов», «универсальные правила игры» и пр.
Наконец, Министр обнаружил, кто же задолжал обществу. Опять же они: захребетники и мироеды, наживающиеся на чужом горе. И именно он, Министр, заставит их «вернуть свой долг перед обществом». Смело. Энергично. Революционно.
Вообще, чем больше я раздумываю над подходом Министра, тем больше прелести в нем открываю. Ну, действительно, давайте подставим другие значения: например, «шахтер имеет возможность зарабатывать деньги только по одной причине – так как существует шахта, которая обеспечивает организацию труда, средства производства и единодушный трудовой порыв». Отсюда: «нужно заставить шахтеров вернуть свой долг владельцу шахты, отработав бесплатно н-ное количество дней». Я предоставляю любому развить практические приложения этого принципа. Вы убедитесь, что это Клондайк.
Но вернемся к адвокатам. Может быть, сначала подсчитаем все долги государства за дела, бесплатно проведенные адвокатами в течение, скажем, десяти последних лет? Как насчет такой инвентаризации? Даже при той смехотворной сумме компенсации, которая положена по закону, уверяю, это будет довольно внушительная сумма.
А еще давайте учтем скрытые затраты рабочего времени, вытекающие из безобразной организации работы государственных органов: ожидания в коридорах суда, когда судебное заседание, назначенное на 10 часов утра, начинается в 2 часа пополудни; хождения кругами для получения свидания с клиентом; долгие часы, проведенные в СИЗО в ожидании свидания; время, украденное бесконечными переносами заседаний суда. Я уже не говорю о времени, отнятом бестолковыми судьями, которые не могут определить предмет судебного заседания и двухчасовое дело рассматривают месяцами; времени, украденном бестолковыми следователями, которым совершенно очевидные вещи необходимо растолковывать несколько раз по несколько часов и пр.пр.
И пока такая инвентаризация не проведена, вряд ли нашему государству сегодня уместно становиться в третью позицию и рассуждать о долге адвокатов перед обществом (я уже умолчу о «моральности» такой распальцовки).
Еще один момент: Не утверждало ли наше правительство в различных международных институциях, что в Украине действует система бесплатной правовой помощи? И сколько же заплатило государство адвокатам за то, чтобы иметь возможность делать такие утверждения?
А раз правительство делало такие утверждения, то не помогло ли это Украине выглядеть не такой уж дикой страной? Не сказалось ли это на том, что с Украиной вообще имели дело, давали кредиты, допускали к другим выгодам экономического сотрудничества? Может, обсудим справедливый процент от этих экономических выгод, который причитается адвокатам?
Как насчет «универсальных» правил? Почему, в отличие от других «независимых» профессий к адвокатам применяется грабительская система налогообложения? Почему адвокатская деятельность приравнена к игровому бизнесу, и адвокаты не могут работать на едином налоге?
Да, и адвокат, и Министр юстиции, и любой другой человек, находящийся под юрисдикцией государства, теоретически имеют выгоду от его существования. Но у меня всегда было убеждение, что свою благодарность государству «за то, что оно есть», в демократической стране прилично выражать только в виде налогов, независимо от того, кто ты – плотник, адвокат, лавочник, финансовый спекулянт, прачка или Министр юстиции. Но выражения благодарности в виде налогов кажутся Министру слишком холодными; видимо, хочется больше «интима» в отношениях государства и адвокатов.
Не кажется ли Министру, что в его фразе о выгоде для адвокатов существования государства, содержится некоторое логическое противоречие?
Читая высказывание Министра, понимаешь: Существует государство, в котором действуют некие универсальные правила, единодушно применяются законы. Все это прекрасно функционирует. Но существуют адвокаты, которые, «подсев» на такой источник дохода, мешают основной массе народа пользоваться преимуществами прекрасно функционирующей государственной системы (в частности, системы правосудия). У меня так и стоит перед глазами картинка: сгрудившиеся пузатые адвокаты в пенсне и сигарами во рту отгоняют от входа в чертог справедливости мужчин в красных (пардон, оранжевых) косоворотках и женщин в красных (пардон, оранжевых) косынках, с честными и открытыми лицами. Кукрыниксы отдыхают.
Возникает вопрос, зачем же государству адвокатская помощь, если его система и так функционирует прекрасно, единодушно вознаграждает правых и наказывает виноватых. Разгоните этих захребетников и устраните проблему
Но нет же. Это Министр, я надеюсь, прекрасно понимает, что для функционирования государства деятельность адвокатуры важна. Что для государства также «выгодно» иметь адвокатов, как и адвокатам «выгодно» иметь государство (здесь «иметь» употреблено в дореволюционном значении этого слова). Иначе бы Министр не заводил разговор о правовой помощи вообще.
По трезвому размышлению оказывается, что адвокатская помощь нужна, поскольку система-то функционирует из рук вон плохо, без квалифицированной помощи правому очень легко стать виноватым, никакой универсальности и единодушия нет. Да и вообще, правовая система все более усложняется, и даже при хорошо функционирующей системе, правовая помощь все же не лишняя. Только Министр не стал развивать эту мысль, поскольку тогда нужно было бы сказать, что государство способно обеспечить «единодушное применение законов», поддерживать «универсальные правила игры», «только по одной причине – так как существует такой институт» как адвокатура. (Я говорю об адвокатуре в самом широком смысле, как об институте профессиональной правовой помощи). Но тогда пришлось бы говорить о долге государства перед адвокатурой и принимать в соображение все те обстоятельства, о которых я говорил выше. И тогда сама собой обнаружилась бы сама порочность «товарно-денежных» оценок взаимодействия адвокатуры и государства, а с ней – и всей «концепции нового Министра юстиции».
Я надеюсь, что это всего лишь софистический трюк. Ну, не могу я представить, что Министр тотально не понимает системообразующей роли адвокатуры. Ведь именно адвокаты двигают вперед судебную практику. Именно они создали за последние годы важные прецеденты. Именно благодаря адвокатам (опять же в широком смысле слова) права человека, о которых так печется Министр, приобрели хотя бы какое-то практическое значение в Украине. Учитывая, что государство совершенно не тратилось на поддержку адвокатуры, для государства (да и для общества в целом) адвокатура работает в своей области с КПД, в тысячи и десятки тысяч раз превышающем КПД государственных органов: например, прокуратуры.
Может быть, подумать не о том, как загнать адвокатов «в стойло» и прокатиться на них «на халяву», а о том, как с помощью адвокатуры сделать систему контроля над «единодушным применением законов» и «соблюдением универсальных правил игры» более эффективной, чем мы имеем в настоящий момент.
Может быть, стоит присмотреться к этой самоорганизующейся системе, обладающей невероятной, недоступной никакой государственной системе, гибкостью и скоростью реакции. Может быть государству гораздо выгоднее инвестировать в эту систему, сделав ее более значительным элементом общества, чем вкладывать деньги в прокуратуру и в другие контролирующие органы, которые лишь консервируют «совковые» подходы к пониманию законности, государственного интереса, прав человека, и которые только из-за своей крайне низкой эффективности не способны принести большого вреда обществу.
Я говорю не только о прямой оплате «бесплатной» правовой помощи. Это не стоит и обсуждать, так как это составляет одно из обязательств государства и оно не избавится от этого обязательства никакими софизмами и концепциями.
Есть масса других приемов, с помощью которых адвокатура превращается в эффективный механизм общественного контроля: это и взыскание вреда с нарушителей, в том числе и с государственных органов, и компенсация ими затрат на услуги адвокатов, и другие элементы правовой системы, которые делают защиту чьего-либо права делом не только благородным, но и выгодным.
Суммы компенсаций, выплачиваемые по решениям американских судов, которые вызывают оторопь не только у нас, но и у «старых» европейцев, – неужели это лишь уродливые эксцессы американского образа жизни? Отнюдь. Это очень эффективный механизм организации контроля над функционированием правовой системы. Это концентрирует внимание адвокатов на тех проблемах, которые существуют, и заставляет их находить новые проблемы, на которые пока никто не обратил внимание. Ища выгоду, иногда даже не задумываясь о своей системообразующей роли, они развивают правовую систему, оттачивают правовые конструкции, поддерживают всех субъектов права (в том числе и государство) в тонусе и молниеносно реагируют на любые узкие места правового регулирования. И заставляют молниеносно реагировать законодателя.
А наше государство, из-за недействующей системы возмещения вреда, может десятилетиями нарушать права своих граждан, поскольку наша прокуратура, которая сейчас претендует на роль главного защитника прав человека, одним глазом не видит ничего, а другим – только пустяки. Наши работодатели могут месяцами не выплачивать зарплату рабочим, считая, как и Министр, что те отдают им долг за возможность зарабатывать деньги. Наша милиция может безбоязненно арестовывать каждого, кого считает нужным, и творить другие безобразия, полагая, как и Министр, что граждане отдают долг за существование милиции. Наши суды могут годами рассматривать дела. Ничего страшного. Простой экономический расчет показывает, что у нас нарушать закон выгоднее, чем соблюдать его. Особенно если нарушитель государство.
Простое соображение подсказывает, что правовая система, которая хочет добиться соблюдения законов, должна сделать нарушение закона экономически невыгодным. Как это достигается? Разными средствами. И системой компенсаций, и организацией бесплатной правовой помощи, и другими, более тонкими методами, которые делают нарушение закона экономически невыгодным предприятием.
Кто может выступить главным двигателем этой системы? Только адвокатура способна взять на себя этот труд. Естественно не бесплатно, как это ни противно Министру юстиции. Но в десятки, если не в сотни раз дешевле, чем обходится содержание такого «вотч дога» как прокуратура, и в сотни, если не тысячи раз эффективнее.
Я уже не говорю, что сама сложность современной правовой ткани не поддается централизованному контролю со стороны какого-либо одного органа. Ну, например, сейчас прокуратура претендует на то, чтобы стать защитником прав человека. Я не буду касаться того, что пока я не услышал от представителей прокуратуры внятных объяснений, что они под этим понимают. Но возьмем классический пример: защитники и противники абортов. Обе эти партии обосновывают свои аргументы с точки зрения прав человека. Возьмем права потерпевших и обвиняемых в уголовном процессе: и те и другие относятся к фундаментальным правам человека. Эти примеры можно множить до бесконечности. Мне интересно, каким образом прокуратура, основным признаком которой является единоначалие и единая политика, сможет защищать ОДНОВРЕМЕННО обе эти партии. Придется выбирать.
А вот адвокатура, которая не связана единоначалием и строгой вертикалью, вполне способна защитить весь спектр прав, не вступая в противоречие со своей природой, и постоянно определять тот баланс прав, который приемлем для общества в каждый данный момент.
Следя, затаив дыхание, за назначениями в новое Правительство, и услышав фамилию Романа Зварича в качестве Министра юстиции Украины, многие, я думаю, надеялись услышать от него более глубокие рассуждения о задачах министерства, которое по определению должно осуществлять «мониторинг справедливости» в обществе, о более тонких методах воздействия на общественную ткань, о более модерновых способах экономии государственных средств, чем подходы египетских фараонов.
Я еще не утратил надежды, и именно поэтому решил высказать свои комментарии. Проблема не в том, что задумывается какой-то законопроект с целью «нагнуть» адвокатов. Адвокатура не пострадает. Как я уже говорил, эта система обладает необычайной гибкостью и скоростью реакции. Пострадает общество, поскольку вместо адвокатуры, отвечающей своему предназначению и обладающей высокими профессиональными качествами, мы получим адвокатуру, которая сумеет выжить и в убогой системе принудительной правовой помощи. А такая адвокатура требует качеств, которые мало совместимы с профессионализмом и независимостью.
Но само по себе отношение к адвокатам – очень тревожный индикатор философии новой власти. Именно это беспокоит больше всего.
Жертви політичних репресій
Правозахисники, диктатори та ЄС
Я хорошо помню те трудные, несколько гротескные, рискованные и оскорбительные ситуации, в которые попадали западные дипломаты в Праге во времена холодной войны.
Они должны были постоянно решать деликатный вопрос: стоит или не стоит приглашать на проводимые в их посольствах вечера тех, кто подписался под Хартией 77, борцов за права человека, находившихся в изгнании политических деятелей или даже отказывать в приеме писателям, ученым, журналистам – всем тем людям, по отношению к которым дипломаты обычно бывают очень гостеприимны.
Бывало так, что нас, диссидентов, не приглашали, но перед нами извинялись. Бывало, приглашали, но мы отказывались прийти, чтобы не осложнять положения наших отважных друзей – дипломатов. А бывало, нас приглашали задолго до начала в надежде, что к моменту прибытия официальных лиц мы уже уйдем, что иногда и происходило, но не всегда.
Если такое случалось, порой официальные лица уходили в знак протеста против нашего присутствия, или мы поспешно ретировались или притворялись, что не заметили их, иногда же, в редких случаях, мы затевали с ними разговоры, что чаще всего и было теми единственными моментами диалога между режимом и оппозицией (если не принимать во внимание наши встречи в суде).
Все это происходило в то время, когда Европа, да и весь мир, были разделены железным занавесом. Западные дипломаты должны были учитывать экономические интересы собственных стран, но, в отличие от советских, они серьезно относились к философии «диссидентство или торговля».
Я не помню, чтобы в то время публиковались какие-либо воззвания к народу, рекомендации или постановления, в которых бы Запад, а точнее, его организации (НАТО, европейское сообщество и т.д.) заявляли о том, что какая-то определенная группа инакомыслящих людей, в чем бы ни выражалось это инакомыслие, не должна приглашаться на дипломатические вечера, торжества или приемы.
А вот теперь мы являемся свидетелями подобного. Одна из самых могущественных и сильных демократических организаций в мире – Европейский Союз – ничтоже сумняшеся, публично пообещала кубинской диктатуре возродить дипломатический апартеид.
Теперь находящиеся в Гаване посольства европейских стран будут составлять списки приглашенных в соответствии с пожеланиями кубинского руководства. Этим мы обязаны ограниченному политическому кругозору испанского премьер-министра, социалиста Хосе Сапатеро.
Только на минуту представим себе, что будет происходить: в каждом европейском посольстве кому-то будет вменено в обязанность проверять списки приглашенных поименно и определять, может ли данное лицо, и в какой мере, вести себя свободно и разговаривать с присутствующими, если оно выступало с критикой существующего режима или, хуже того, отбывало срок по политическим мотивам.
Списки будут сокращаться, а имена вычеркиваться. Нередко это будет заканчиваться тем, что будут уничтожаться личные друзья дипломатов, обязанных фильтровать людей, с которыми они общались в той или иной форме – интеллектуальной, политической или материальной.
И окажется еще хуже, когда посольства попытаются замаскировать свой выбор, приглашая на свои приемы в находящиеся на Кубе посольства исключительно дипломатов.
Я не вижу лучшего способа для Европейского Союза замарать благородные идеалы свободы, равенства и соблюдения прав человека, которые он отстаивает, те самые принципы, которые он заложил в конституционном договоре.
Чтобы защитить доходы европейских предприятий, расположенных на острове, страны Союза, имеющие представительства в Гаване, перестанут приглашать в свои посольства людей, имеющих определенную широту взглядов, вычеркивая их имена, стоит лишь диктатору или его приближенным нахмурить брови. Больший позор даже трудно себе представить.
Конечно, кубинские диссиденты прекрасно обойдутся без западных коктейлей и любезных разговоров во время приемов.
Подобные ущемления, конечно, осложнят их нелегкую борьбу, но они, безусловно, это переживут.
А вот переживет ли это сам Европейский Союз? Сегодня он пляшет под дудку Фиделя.
А это значит, что завтра он прекрасно сможет откликнуться на предложения построить ракетные базы на окраинах Китайской Народной Республики.
А послезавтра он позволит советникам Владимира Путина диктовать ему свои решения относительно Чечни.
Потом, по неведомым причинам, он сможет обусловить свою помощь Африке братскими узами с самыми гнусными африканскими диктаторами.
На чем он остановится?
На освобождении Милошевича? На отказе выдать визу российскому борцу за права человека Сергею Ковалеву? Попросив извинения у Саддама Хусейна? Начав переговоры с Аль-Каидой?
Для Европы равно самоубийству выдвигать на передний план один из самых отвратительных политических постулатов, который гласит, что лучшее средство для достижения определенного мира – это оставаться безразличным к свободе других.
Но истина в противоположном: такая политика мостит дорогу к войне.
В конце концов, Европа объединяется, чтобы отстаивать свою свободу и свои ценности, а не чтобы приносить их в жертву идеалу гармоничного сосуществования с диктаторами и таким образом давать возможность постепенно проникать в свою душу антидемократическим настроениям.
Я твердо убежден, что новые члены ЕС не забудут собственный опыт тоталитаризма и бескровного противостояния злу, и что этот опыт скажется на их поведении в европейских организациях.
А это, и в самом деле, могло бы стать наилучшим вкладом, который они смогли бы внести в общие духовные, моральные и политические основы объединенной Европы.
Вацлав Гавел – бывший президент Чешской Республики. (До президенства – драматург, диссидент, правозащитник, лидер антикоммунистической оппозиции 80-х – Прим. редакции Hro.org)
Перевод: Виктория Фокина, Иносми
http://hro.org