MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Свобода совісті

История хождений за информацией

Газета «Лица» рассказала подробную историю своих хождений за информацией о проверках законности использования земельных участков, расположенных в пределах области.

Главное управление земельных ресурсов Днепропетровской облгосадминистрации объявило в СМИ о проведении таких проверок. В частности, в «Лицах» это сообщение было напечатано 13 июля. А спустя месяц, 16 августа, газета обратилась в указанное управление с просьбой о предоставлении информации по результатам проверок, прежде всего, ее интересовали факты нарушений законодательства. Представитель пресс-службы Главного управления земельных ресурсов ОГА пообещала подготовить все необходимые отчеты и представить их на следующий день, 17 августа. Однако корреспонденту, который явился в этот день за ними, предложили направить информационный запрос на имя начальника управления Игоря Ужвака.

Но редакция слабо верит в эту затею, поскольку имеет опыт общения с чиновниками такого ранга посредством информационных запросов. 23 июня т.г. главный редактор «Лиц» Е.Гарагуц направляла такой запрос в управление капитального строительства облгосадминистрации по поводу продолжения строительства днепропетровского метрополитена. И через неделю получила ответ от замначальника управления О.Рудвольги, который порекомендовал обращаться за ответом на свои вопросы к непосредственному заказчику строительства и реконструкции метро – облгосадминистрации. 13 июля главный редактор опять направила запрос о метро, прикрепив копию предыдущего обращения и полученной отписки, но теперь уже на имя начальника управления информационной политики и связей со СМИ ОГА В.Мандриевского. Ответа газета ждет до сих пор.

Что же касается управления земельных ресурсов, то ходят слухи, пишет газета, что в ходе проверок соблюдения земельного законодательства обнаружена масса нарушений. И в управлении еще не решили, на кого передавать метериалы в прокуратуру, а кому можно простить, т.е. «замять дело».

Газета «ЛИЦА», 24.08.05




Кримінально-виконавча система

Досвід Програми «Гіппократ» на Рівненщині

В зв’язку з активним підняттям теми порушення прав пацієнтів у останніх номерах видання «Права людини» пропонуємо увазі читачів коротку інформацію про діяльність Програми «Гіппократ» на Рівненщині, хочемо поділитись своїми успіхами та невдачами, готові запропонувати свої пропозиції для поширення правозахисного руху і на територію Рівненщини, крім того запрошуємо до співпраці та обміну досвідом організації, діяльність яких спрямована на припинення порушення прав пацієнтів та медпрацівників.

В березні 2005 року Відділення Міжнародного благодійного фонду ім. Святої Ксенії Петербурзької в Рівненській області розробило та впровадило Програму «Гіппократ» – школа прав та обов’язків пацієнтів та медпрацівників».

Програма втілена у життя власними силами ініціативної групи, без будь-якої допомоги з боку державних чи інших органів і організацій. На сьогоднішній день до участі у Програмі залучено фахівців – юристів, лікарів із великим досвідом роботи, психологів, а також волонтерів.

Ми впевнені, що програма «Гіппократ» стане пілотним проектом, який стартував на Рівненщині і поступово пошириться на інші області України.

Метою Програми «Гіппократ» – школа прав та обов’язків пацієнтів та медпрацівників» є:

Підняття активності громадянського суспільства;

Зміна ставлення людини до своїх прав та обов’язків, виховання поняття відповідальності за стан свого здоров’я, батьків – за здоров’я дітей, керівника – за стан здоров’я підлеглих, держави – за стан здоров’я нації;

Допомога громадянам знати та вміти захищати свої права у державних медичних закладах, домагатися від керівників закладів охорони здоров’я чіткого визначення тієї частини медичних послуг, які відповідно до Конституції України (з врахуванням Рішень Конституційного Суду України) мають надаватись у державних медичних закладах безкоштовно та обґрунтування платних послуг у державних медичних закладах із детальною калькуляцією цін на дані медичні послуги;

Зміна точки зору населення і медиків про те, що джерелом наповнення гаманців медичного працівника є не гаманець пацієнта – і без того спустошений, а гідна оплата праці людей, які відповідають за найцінніший дар – здоров’я людини, з «гаманця» держави;

Сприяння активності руху медпрацівників за відстоювання честі та гідності, соціального захисту та поваги до людини в білому халаті, яка прийшла в медицину за покликом серця, і вимушена сьогодні існувати на межі бідності;

Через функціонування громадської приймальні «Гіппократ» надавати відповідні консультації щодо інстанцій, в які потрібно звертатися для вирішення певних проблем з обов’язковим контролем процесу розгляду та вирішення поданих пропозицій, заяв чи скарг.

На сьогоднішній день «Гіппократом» надано значну кількість безкоштовних усних і письмових консультацій медпрацівникам та пацієнтам з приводу їх звернень; підготовлено та надіслано низку листів (заяв, скарг, інформаційних запитів) на адреси органів державної влади, прокуратури та державних лікувальних закладів.

Серед питань, які порушувались «Гіппократом» у його зверненнях і листах є факти щодо порушення вимог трудового законодавства, яке полягало у безпідставному створенню кількарічних тимчасових штатів медпрацівників, і порушення умов примусового лікування пацієнтів у психіатричній лікарні, і про жахливі санітарно-побутові умови у деяких лікувальних закладах, і випадки переслідування медпрацівників, які не погоджуються із зловживаннями керівників медзакладів, і роботи лікарняних кас, і забезпечення громадянам права на отримання безкоштовної невідкладної медичної допомоги. Юрист «Гіппократа» сприяв захисту прав лікаря у судовому порядку, якого за незгоду із діями керівництва і активну громадянську позицію було піддано дисциплінарному стягненню і т.д.

Цікавим є той факт, що на запит «Гіппократа» про наявність, перелік та обґрунтування платних послуг у державних медичних закладах ВСІ лікувальні заклади надали відповідь: «..платних послуг не надаємо..».

Єдиним виключенням стали санітарно-епідеміологічні станції, які надають платні послуги на підставі затверджених Кабінетом Міністрів України тарифів (прейскурантів) та послуги анонімного кабінету при шкірно-венерологічному диспансері.

Виникає логічне запитання: а за що ж, на кожному кроці свого перебування у лікарні, пацієнти вимушені сплачувати гроші? Якщо це благодійна допомога, як часто стверджується, то чому вона має визначені розміри? Законодавець чітко зазначив: благодійність є добровільною і не передбачає отримання будь-якої послуги чи відшкодування за сплачену суму, розмір благодійних внесків не може регулюватись. Чому у різних лікарнях одного регіону за один і той же вид обстеження вимагається різна сума? Яким чином обліковуються та витрачаються ці «благодійні внески»?

Непоодиноким є також факт нехтування вимогами чинного законодавства, якими встановлено обов’язок посадових осіб надавати відповіді на звернення громадян та організацій. Із кількох медзакладів «Гіппократ» не отримав відповідей, хоча усі строки вже пройшли. Зараз готується звернення до органів прокуратури із зазначенням цих порушень та вимогою притягнути до відповідальності винних осіб.

Яскравими є історії лікарів, які прийшли у медицину за покликом душі і відмовляються виконувати явно злочинні розпорядження адміністрації щодо наполягання на сплаті «благодійних внесків» пацієнтами. Таких лікарів називають білими воронами та стверджують, що саме через них у лікарнях відсутні найнеобхідніші медикаменти та фінансове забезпечення. Вони зазнають утисків та переслідувань.

Але хіба ж це обов’язок людини у білому халаті займатись «вибиванням» грошей на потреби лікарні? Чому набрала широкого розголосу практика, коли медпрацівники за усною вказівкою головного лікаря чи адміністрації лікарні власними силами проводять поточний, а то й капітальний ремонт приміщень за особисті кошти? Невже мізерна (майже найнижча у країні) зарплата медпрацівника дозволяє йому добавити собі ще одну статтю витрат – «ремонт робочого місця та приміщення лікарні»?

Міністр охорони здоров’я України п. М. Поліщук стверджує, що це нормально, коли пацієнт вдячний лікареві, однак, на нашу думку, найвищою подякою для медпрацівника, який допомагає і лікує, а не просто заробляє гроші, повинно бути здоров’я пацієнта і гідна, належна оплата праці з боку держави. Чому лікар повинен заглядати у кишеню пацієнта, встановлюючи його платоспроможність у «безкоштовній» медицині?

Не можна не взяти до уваги також проблему, яка не врегульована ані на законодавчому рівні, ані на рівні галузевих нормативів. В Україні відсутнє чітке розмежування понять «медична допомога» і «медична послуга», «обов’язкове медичне обстеження» та «додаткове медичне обстеження». Що входить в обсяг невідкладної допомоги?

На відсутність такого розмежування і законодавчого визначення вказував і Конституційний Суд України в своїх рішеннях від 25.11.1998 року №15-рп/98 і 29.05.2002 року №10-рп/2002, однак, не зважаючи на обов’язковість цих рішень, жодним компетентним органом (ВРУ, КМУ, МОЗ, Держкомстат, Держкомстандарт і т.д.) не було належним чином врегульовано це питання.

Медики Рівненщини запровадили своє тлумачення терміну «медична послуга» – це прикладання фонендоскопу, датчика УЗД апарату, введення зонду, розтин шкіри під час операції, перемішування крові в пробірці і т.д.. Тобто є послуга, і вона надається «безкоштовно», а за всі компоненти і складові такої послуги необхідно розрахуватись, або, що також часто зустрічається – принести із собою.

В той же час медики жодним чином не обґрунтовують об’єму матеріалів чи медикаментів, які вимагають принести для проведення обстеження (операцій, пологів), їх практичній необхідності та доцільності таких об’ємів. Яскравим прикладом є ситуація, коли пацієнтові пропонують принести на малу операцію 60 (шістдесят!) метрів марлі.

Однак, «Гіппократ» виступає – за існування страхової медицини, лікарняних кас, платної медицини та, особливо, приватних медичних закладів (де чітко відомо, чому і кому платиш), однак із чіткою і прозорою схемою утворення тарифів, достатньо обґрунтованою калькуляцією вартості послуг.

Не зрозумілою є позиція держави, яка з одного боку створює надзвичайно тернистий шлях до легальної приватної медичної практики (складнощі із реєстрацією, отриманням ліцензії, значне податкове навантаження, велика кількість перевіряючих і контролюючих органів і т.д.), жодним чином не реагуючи на значні неоподатковані прибутки медпрацівників із кишень пацієнтів та їх родичів, а з іншого боку постійно говорить про ненадходження коштів до бюджету та відсутність коштів для належного фінансування державної медичної галузі.

«Гіппократ» виступає – за встановлення чіткого обсягу допомоги та обстежень, які повинні надавати безкоштовно будь-якому громадянинові, особливо у кризових ситуаціях, а всі додаткові послуги чи обстеження за його бажанням і відповідну плату.

На жаль, на сьогодні маємо більше запитань, аніж відповідей. І справа зовсім не в сумлінних медпрацівниках, які жевріють на зарплату, розмір якої нижчий від прожиткового мінімуму. Справа у свідомості всіх громадян, у ставленні до даної проблеми кожного, незалежно від його ролі у даній ситуації (лікар, пацієнт, державний службовець).

«Гіппократ» звертається до всіх, хто має небайдуже серце та прагне змінити існуючий стан речей у медицині із закликом: «Змінимо своє ставлення до медицини та забезпечимо гідною платнею людей у білих халатах!». Тоді ніхто не зможе обґрунтовувати свою вимогу оплачувати медичні послуги низькою зарплатою та відсутністю належного фінансування.

Серед цілей, яких планує досягнути «Гіппократ» це:

– доведення до широкого кола громадськості інформації про їх права як пацієнтів,

– роз’яснення обов’язку кожного слідкувати та дбати про своє здоров’я, сумлінно виконувати призначення лікарів,

– переконання медиків в тому, що необхідно вимагати від держави належного фінансування та гідної оплати праці на європейському рівні, ніж отримувати мізерну зарплату, щодня знаходитись на межі кримінально-караного діяння (мається на увазі і хабарництво, і отримання неоподатковуваних доходів, і ненадання допомоги через неплатоспроможність пацієнта, і т.д.) та обирати між благополуччям своєї сім’ї чи виконанням професійного обов’язку відповідно до законів.

Будемо раді листам однодумців та тих, хто прагне змінити нашу медицину. Заздалегідь вдячні також тим, хто не поділяє наші погляди і має іншу точку зору, адже конструктивна (обґрунтована та об’єктивна) критика лише допоможе нам та сприятиме, можливо, навіть кращому і оптимальному вирішенню існуючих проблем.

Із задоволенням розглянемо пропозиції щодо співпраці та спільному подоланню складностей у медицині, готові приєднатись до існуючих проектів, спрямованих на подолання схожих проблем.

В свою чергу «Гіппократ» із задоволенням поділиться своїм баченням необхідних змін та шляхів подолання кризи у медичній галузі України, а також запланованими проектами та заходами.

«Гіппократ» завжди належно оцінить і буде вдячний за будь-яку фінансову чи матеріальну допомогу, спрямовану на його адресу однодумцями чи благодійниками для виконання поставлених завдань, адже Програма розпочата на Рівненщині і спрямована на надання безкоштовної допомоги малозабезпеченим верствам населення.




Громадянське суспільство

Приказ Минздрава №360: мнение практических врачей

В широких врачебных кругах этот Приказ обсуждается не менее интенсивно, чем в свое время проект «Программы КПСС».

Мнение врачей однозначно: очередной вопиющий бред воинствующих непрофессионалов, пришедших к власти. Но отбросим эмоции. Предлагаю Вашему вниманию резюме этих обсуждений.

1. Список безрецептурных препаратов до сих пор отсутствует. Когда он появится – неизвестно, скорее всего, в последние дни. Никто ничего не знает, и это порождает массу слухов среди больных и врачей, как, например, продажа анальгина только по рецепту, и не более шести таблеток (!). Список препаратов, подлежащих безрецептурному отпуску, обязан был быть составной частью Приказа, иначе все декларативные положения совершенно безадресны.

2. Неужели на препараты группы А (ядовитые), которую никто не отменял, теперь достаточно только врачебной печати? Треугольная вообще не нужна? А круглую печать без подписи главврача (заместителя) никто не поставит, а они работают не круглосуточно, да и печать эта также доступна не круглые сутки.

3. Даже предлагаемые размеры рецептурного бланка (105 х 150 мм) достаточны только для одного препарата, а их надлежит поместить три. Ведь не у всех эскулапов микроскопический почерк, и не у всех провизоров идеальное зрение. Лупу им теперь будут выдавать, что ли? Мелочь, но наглядно демонстрирует формальный административный подход.

4. Новый срок действия рецепта – 10 дней – крайне недостаточен. Чем был плох прежний – 2 месяца? Что конкретно даст эта норма «10 дней»? Лишнюю беготню пациентов с требованием «обновить рецепт»?

5. Строгий учет обычных рецептурных бланков не позволит применять «заготовки» наиболее употребительных прописей, что значительно упрощает практическую деятельность врача и соответствует принципам научной организации труда.

6. Резкое возрастание очередей у врачебных кабинетов неизбежно. Особенно сейчас – в преддверие сезонного роста ОРЗ. Это вряд ли приведет к улучшению качества врачебной работы.

7. Совершенно невыносимыми станут условия работы фармацевтов и провизоров, вынужденных постоянно подвергаться атакам возмущенных (и совершенно справедливо!) пациентов. Они не будут писать письма Министру, а будут конкретно требовать у работника аптеки отпустить за свои кровные (и немалые!) деньги жизненно необходимый препарат, которым успешно пользуются много лет. Препарат, не являющийся ни наркотическим, ни психотропным, ни ядовитым, назначенный врачом, прекрасно помогающий.

8. Как объяснить пациенту, что он для каждой упаковки препарата должен иметь отдельный «свежий» рецепт? Ведь коррекция дозы нужна далеко не всегда, часто доступна самому пациенту и не повсеместно требует вмешательства врача.

9.  Что будет в неотложных случаях, когда у пациента не будет рецепта и реальной возможности его срочно получить, а будет необходим, скажем, антибиотик, антидиарейный препарат или средство экстренной гормональной контрацепции?

10. Вполне понятно, что выполнение Приказа станет чисто формальным или породит массу злоупотреблений, как со стороны медицинских работников и фармацевтов, так и со стороны больных. «За деньги» и рецепт выдадут без очереди, и вообще без рецепта продадут...

Да, во всем цивилизованном мире лекарства отпускаются по рецептам, но там они (рецепты) являются финансовыми документами, оплату по которым производят медицинские страховые компании. А здесь – бумажка, которую после отпуска лекарства чаще всего отдадут больному, правда, со штампом «відпущено».

При введении у нас настоящей страховой медицины действительно мог бы быть осуществлен постепенный переход к некоторым положениям нового Приказа. Тогда пациент сам (а не принудительно!) будет заинтересован получить рецепт, оплата по которому будет значительно ниже, чем при самостоятельной покупке (или вообще отсутствовать).

Говорить о бредовых положениях нового Приказа можно много, но вряд ли нужно.

Считаем крайне необходимым его немедленно опротестовать, «заморозить» и внедрять поэтапно только после широкого обсуждения всеми заинтересованными сторонами, обязательно включая и самих пациентов.

Инна Гриценко, врач-терапевт высшей категории

Александр Борисов, врач-гинеколог высшей категории



Открытое письмо Министру здравоохранения Украины

Уважаемый господин Министр!

Это обращение к Вам порождено угрозой реализации «Правил отпуска лекарственных средств…». Я, врач практического здравоохранения с 35-летним стажем, расцениваю эту инициативу как очередной удар по интересам больного, врача, фармацевта. По интересам сложившейся за десятки лет и работавшей (пусть и не самым эффективным способом) СИСТЕМЫ советского здравоохранения.

Безусловно, в новых политических условиях нужно строить новую СИСТЕМУ национального здравоохранения.

И надо с чего-то начать. Начали с перевода транквилизаторов в фармакологичекую группу «А» Чем сделали все транквилизаторы совершенно недоступными даже для пользования самими врачами. И это в период тяжелых народных испытаний и гигантского роста невротизации населения. Уменьшила ли эта мера проблему роста наркомании? Не думаю, глядя на шприцы, разбросанные в нашем благополучном дворе, и зная официальную статистику. Скорее увеличила пивной (и женский) алкоголизм. А врачей заставила искать выход в лечении дорогими антидепрессантами и антипсихотиками. 10 лет работы без транквилизаторов родило новые врачебные приемы и стратегию, но не пошло на пользу здоровья украинского народа. Хотя, вполне верю, улучшило благосостояние нескольких персон из фармкомитета и лоббировавших прохождение этого приказа. Думаю, далеко сейчас они от народа и от Украины.

Фокус с транквилизаторами – это чисто национальное достояние, в мире неведомое. Транквилизаторы продаются по обычным врачебным рецептам в России, Беларуси, Молдове, Польше и ВСЕХ (!) прочих странах. Принято считать (и это отражено в законе), что каждый врач осознает свою ответственность перед законом и имеет право и обязанность осуществлять лечение на благо больного в полном объеме своих знаний и возможностей. Не может... Не дают…

Начал с самого наболевшего. За много лет накипело… Устал изворачиваться.

И тут новая напасть – приказ №360 от 19 июля. Чтоб было «как у людей» и не было самолечения. Как я понял из Вашего выступления перед народом, это едва ли не единственная аргументация нововведения. Даже не могу понять, кому это выгодно, кто хоть заработает на этом (кроме полиграфистов). Все проиграют!

Существует следующая мировая практика. Рецепт почти всегда является финансовым документом, на основании которого возмещается полностью или частично стоимость лекарства. Именно поэтому в Америке мало лекарств без рецепта продается совсем немного лекарств. Но это отражение монополизации рынка совершенно заклято-капиталистическим, если хотите, здравоохранением и страховыми компаниями. Во многих других «западных» странах за полную стоимость вы можете купить без рецепта любой лекарственный препарат.

Не плохо бы начать активность министерства с другого конца. Не решена ни одна проблема здравоохранения. Назову самые, на мой взгляд, насущные.

1. Реформирование всей системы оказания медицинской помощи. Страховая медицина – не пора ли? Или вернуться к советской СИСТЕМЕ? Но это ведь невозможно!

2. Финансирование того, что как-то работает. Это же мировой позор – пенсия врача. Кстати, она отличается от пенсии госслужащего. А зарплата? А медоборудование? А ургентная помощь? Не говорю уже о высокотехнологичных обследованиях и сложных операциях. Вот они стоят реально большие деньги, разорительные для основной массы народа. Эту стоимость нельзя запретить, нужно разделить ее с больным. Как?

3. Решение проблемы эпидемии туберкулеза и СПИДа. Кстати, Ваша программа борьбы с туберкулезом, по мнению фтизиатров, неправильная. Не так мы слабы, как Зимбабве. Ведь вся система фтизиатрии давно придумана и эффективно работала – не мешайте ей. Не она виновата в росте заболеваемости.

Страшно подумать, как лечиться в селе в 80 км от областного центра и в 12 – от любого врача. Не решить эту проблему силовыми методами. Институт семейного врача – потемкинская деревня. Или этого не будет, или это будет плохо.

Эти новые «Правила» очень напоминают аферу с транквилизаторами. Плюс имитация активной деятельности отрасли.

Уважаемый г-н Министр! Много лет с интересом и уважением следил за Вашей политической деятельностью. Специалисты говорят о Вас, как о хорошем враче. Что может быть интереснее и полезнее, чем лечение больных. Не гневите Бога. Не смешите народ.

Константин Днепров, врач-невропатолог высшей категории




З ким бореться Міністр охорони здоров’я – з хворими чи лікарями?

 «Социализм – это учет и контроль» – саме ця формула розвиненого радянського охренізму кийками вбита у голови всіх, хто повною мірою ковтнув «самого передового» державного устрою. Спадає на думку, що дехто з міністрів нового уряду хоче зробити наш сьогоднішній устрій ще передовішим.

Це, перш за все, наше наполегливе Міністерство охорони здоров’я. На листи з воланням про необхідність введення страхової медицини п. Поліщук та його зами вперто не відповідають. Мабуть, думають, що це буржуйська вигадка. Замість МОЗ цю ідею взяла на озброєння Республіканська партія України, пропонуючи створити медицину трьох рівнів: безоплатну – для незаможних та соціально незахищених громадян; страхову – для середнього класу і платну – для заможних. Політичні лозунги – це одне, а знання теми – це інше. Адже страхова медицина і є медициною багаторівневою: безоплатна для соціально незахищених, а далі залежно від доходів. У різних країнах використовуються різні системи страхової медицини. Вивчай досвід, враховуй особливості України і втілюй в життя. Бо іншого шляху, щоб мати сучасний рівень медичного обслуговування, немає. І всі нормальні країни тільки так і живуть. Не підходить досвід найзаможніших країн, то може підійдуть такі системи охорони здоров’я як у Туреччині, чи в Греції, чи в Ізраїлі.

А тепер, помріявши, зупинимось і глянемо на всі ці досвіди очами Міністра охорони здоров’я п. Поліщука і запитаємо – «а навіщо?» Навіщо голову ламати, коли можемо налагодити такий ріднесенький, милий серцю «учет и контроль».

Інакше не можна пояснити черговий апокриф Міністерства охорони здоров’я, який, на мою думку, в 100 разів абсурдніший за всі попередні.

Ті, хто як ми, мали справу із скаргами громадян на обмеження доступу хворих до так званих «прекурсорів» (сібазону, тазепаму, рудотелю тощо), знають, як це вдарило по хворим і лікарям, як звузило можливості надання медичної допомоги, перш за все, неврологічним хворим. За «Основами медичного законодавства» пацієнт, як і скрізь в демократичних країнах, може обирати лікаря, але в Україні лікарі стаціонарних закладів взагалі не мають права виписувати рецепти, навіть, Ф-1, не кажучи вже про Ф-3. І далеко не всі лікарі поліклінік мають право виписувати рецепти за формою Ф-3, та ще й на отримування бланків рецептів Ф-3 поліклініка повинна отримати спеціальну ліцензію. І більшість головних лікарів поліклінік не хочуть мати цей «головний біль» не тільки з отриманням ліцензії, а й веденням спеціальних звітів , перевірками і т.і.

Ось і звертаються до нас люди похилого віку зі скаргами, що попри нагальну щомісячну потребу, транквілізатори їм виписують два рази на рік. Про ампульовані форми сібазону та реланіуму – протисудомні засоби, які інколи є єдиними ліками, які допомагають хворому, краще помовчати, бо просто не вистачає слів. Ми вже писали про страждання родини, де син інвалід армії, який страждає епілептичними нападами після травми, отриманої в армії. В родині працює один батько, бо мати не може залишити сина одного вдома. Єдине, що допомагає вижити в злиднях – це город у селі поблизу Харкова. Але й туди родина не може поїхати разом, бо тільки за місцем прописки «Швидка допомога» може зробити ін’єкцію сібазону, який знімає епілептичний напад. Тобто, хвора людина прив’язана до хати через безглуздий і злочинний наказ «Про обіг прекурсорів» і через недосконалу систему медичної допомоги.

Наслухавшись цих історій досхочу, як ми зраділи, коли прийшло нове керівництво МОЗ – кому, як не новій владі виправляти злочинні дурощі влади попередньої. І отримали, як кажуть, по повні програмі. Тепер не те, що прекурсори, а й анальгетики, будуть по декілька пігулок за рецептами відпускати. І лікарі тільки і знатимуть, що будуть виписувати рецепти та списувати надлишки паперу! Який там огляд та лікування хворих! І лікар потрапляє між коліщатками цієї бездумної задумки – бо на кожного хворого є норма часу, яка і так заважає сумлінному лікарю працювати, тобто лікувати, а тепер ще під дверима очікується черга громадяни, які будуть кричати: «Мені тільки рецепт виписати!»

І суспільство повинне розуміти – все це тільки призведе до росту корупції у медичних та фармацевтичних закладах та зростанню обсягу торгівлі на «чорному ринку» медпрепаратів. Саме так сталося після появи наказу МОЗ № 356 від 18.12.1997 р. «Про обіг прекурсорів» – на «чорному ринку» зросли ціни і збільшився обіг сібазону, реланіуму та інших препаратів. І кількість наркоманів після втілення в життя цього наказу не зменшилася, а збільшилася. Тож виходить, що пан міністр заохочує інтереси ділків «чорного ринку»?

Давайте змоделюємо варіанти розвитку подій. Найцікавішим в них є те, що свої потойбічні вправи МОЗ виправдовує тим, що так роблять в Європі. Та бач, міфи про суцільно «рецептовану» Європу для нас не підходять. Бо там діє страхова медицина, і рецепт є не тільки медичним, а й фінансовим документом для страхової компанії або лікарняної каси. Як правило, пацієнту, який має медичну страховку, лікар виписує рецепт, за яким громадянин ліки отримує безкоштовно або за невеличку доплату.

Таким чином, страхова компанія спрямовує лікарські засоби до хворого, відстежує їх якість і доступність. Бо на коштовних і малоефективних засобах компанія буде нести додаткові втрати. Лікар в цьому випадку – теж під контролем і фармацевтів, і страхової компанії або лікарняної каси. При цьому безліч знеболюючих, антідіарейних, контрацептивних препаратів, сорбентів можна купити в будь-якій аптеці без рецепта. Це все, як правило, легкі засоби без суттєвих побічних дій.

А нас при відсутності діючого контролю чекає, на мій погляд, от що:

1. Лікарі спокійненько домовляться з фармацевтами, і будуть виписувати найдорожчі ліки – і спробуйте когось на цьому спіймати.

2. Черги в поліклініках сягнуть за чисельністю черг за ковбасою при т.Брежневі, і хворі будуть безкінечно стовбичити в них. Або вони підуть на «чорний ринок», якщо в них є гроші, або заплатять фармацевту в аптеці чи лікарю за виписку декількох рецептів відразу.

Отже, на додаток до цього наказу МОЗ повинен видати ще один – наказ про створення медичної міліції – за аналогом податкової. Кількість таких медичних міліціонерів повинна дорівнювати кількості хворих, бо щоб все було згідно з наказом № 360, кожного хворого треба буде водити за руку до поліклініки, з поліклініки – в аптеку. Тобто основна теза п.Поліщука про боротьбу з самолікуванням провалиться «з тріском», а усілякі ворожки, целітелі, «бабки» та чаклуни разом з екстрасенсами зберуться, скинуться і поставлять п. Поліщуку пам’ятник при житті.

3. Як написано вище, хворі, що мають якісь кошти, підуть до приватних медичних закладів, незаможні – до «бабок» та «дідів». А от більшість сільських жителів не поїдуть нікуди. Бо з села часто до більш-менш забезпеченого аптечного пункту один раз дістатися важко, а за кожною пігулкою взагалі не наїздишся. Створення аптечок при фельдшерських пунктах – дуже сумнівна процедура, бо на кожний випадок ліками не напасешся, а машин «Швидкої допомоги» на селі зазвичай не вистачає. А от лікарняні каси миттєво просуваються у найвіддаленіші села, бо зацікавлені в кількості клієнтів і мають пільги за роботу в більш важких умовах.

4. І ще про одну геніальну тезу п. Поліщука – про посилення відповідальності лікарів. Та відповідальний лікар, якщо йому ніколи буде хворими займатися, а він повинен буде тільки папірці виписувати, та звіти писати про використання бланків, збіжить зі свого державного медичного закладу будь-куди. А от невідповідального, як я вже вище писала, не проконтролюєш таким чином аж ніяк.

І почнеться в нас таке, що й в страшному сні не насниться. І будемо змушені визнати, що черговий раз потрапили в халепу, чи на ті ж граблі наступили. От і виходить за безсмертною тезою п. Черномирдіна: «Хотели как лучше, а получилось как всегда.»

Інколи здається, що деякі міністри і можновладці навмисно роблять речі, які невідворотно викличуть обурення їхньою діяльністю більшої частини населення, відштовхнуть від нової влади навіть відданих її прихильників.

А може все простіше? Призначені міністрами в революційній гарячці адміністратори ніколи ними не були, а головне – і не можуть ними бути? І тоді постає питання: чому міністерства знаходяться у вільному плаванні, чому їх резонансні дії ніхто не рецензує і вчасно не виправляє. Адже є віце-прем’єри, прем’єр-міністр?

Прикро… Бо медицина не менш стратегічна галузь, ніж боротьба із злочинністю. А сьогодні стан нашої медицини загрожує національній безпеці не менш, ніж нереформовані СБУ або міліція. Скоро ми будемо потребувати акцій ВОЗ з медикаментами, гвинтокрилами, польовими шпиталями, як в Гвінеї чи Конго.

Все це називається – дожилися! Атак все у нас, як в Європі – за рецептом.

Тільки хто його, в біса, виписує той рецепт?




Збільшенння МОЗом кількості «рецептурних» препаратів. Ваші думки?

 (уривки з дискусії на форумі сайту «Майдан»)

Збільшення списку ліків, що відпускаються за рецептом є, на мою думку, черговою «системною дурістю» нової влади.

Де буде брати рецепт сільський житель, коли більшість сільських лікарень в нашому районі (Пологівський район Запорізької області) закрито? Аргумент для закриття лікарень був взагалі «хоч стій, хоч падай»: в селах, за статистикою, люди хворіють довше, тож треба закрити лікарні, щоб не зверталися за всяким дріб’язком до лікарів і не брали лікарняні.

До райцентру з великої кількості сіл потрібно добиратися за 30-40 км. Добре, якщо є власний транспорт, а то автобуси ходять 1 – 2 рази на день. Так де брати рецепти селянину?

Я після травми страждаю на захворювання суглобів. Тож вимушений приймати ліки, щоб можна було більш-менш нормально пересуватися. А тепер мені що робити? Йти до лікарні, відсидіти півдня в черзі для того щоб взяти рецепт на ті ліки, які я й сам знаю як і скільки приймати?

* * *

Нарешті! Нарешті щось осмислене, правильне і наближаючи нас до Європи. Це перше рішення нового МОЗУ, яке я вітаю стоячи.

Відпуск ліків по рецептам це:

1) кінець самолікуванню;

2) можливість для лікаря впливати на лікування на всіх етапах перебігу хвороби;

3) кінець формуванню стійких до ліків штамів мікроорганізмів (що добре для всіх, а не тільки для хворих);

4) кінець формуванню стійких до ліків ферментних систем в організмі хворого;

5) можливість нарешті формалізувати структуру фармацевтичного ринку;

6) крок до системи reimbursement – системи забезпечення хворих безплатними та дешевими препаратами.

Я очікую кілька негативних наслідків, але вони не переважують позитивні:

1) амбулаторна система України не спроможна прийняти таку кількість хворих – досі до поліклінік приходили ті, кому потрібні лікарняні або кому немає з ким поговорити; тепер до поліклінік підуть ще й хворі за рецептами – а це два відвідання поліклініки на кожний випадок грипу, 3-6 відвідань на рік на кожний випадок гіпертонії, тощо. Якщо в 2003 році поліклініки прийняли 12.3 відвідання на душу населення (неймовірна цифра, принаймні втричі вища ніж у цивілізованому світі), то тепер треба очікувати подвоєння;

2) лікар отримує назад свою владу, ту владу, які мають лікарі у всьому світі, але український лікар трошки зіпсований за останні 20 років – подарунки, гроші, вимагання грошей від фармкомпаній – слід очікувати найдикіших випадків;

3) український лікар також може бути трошки того... неадекватний; що робив пацієнт раніше, коли був незгодним із лікуванням або коли воно не допомагало? Просто йшов до аптеки та купляв щось інше. Тепер пацієнту доведеться йти до приватної клініки за альтернативним рецептом (я сподіваюсь, що наказом, про який ми говоримо, приватні клініки отримали право виписувати рецепти нарівні із державними – що не факт, це треба перевірити).

* * *

Уточнюю: це перше таке рішення, яке дійшло до ваших вух. А так, осмислених, правильних і наближаючих нас до Європи рішень в МОЗ було вже не мало. Просто в більшості ці рішення є робочими, не на публіку, і відомі тільки тим, хто має безпосереднє відношення або тим, хто цікавиться. Я дізналася випадково, бо два місяці систематично пробувала займатися «громадською журналістикою». З трьох напрямків, якими я тоді цікавилася (міністерства культури, зовнішніх справ та охорони здоров’я) виглядало, що тільки в останньому взялися за найсерйозніші і дієві реформи.

* * *

З моєї точки зору ніяких системних зрушень у цьому кроці немає. Він не зробить мене ані, багатшим ані здоровішим, лікарів не зробить ані освіченими, ані чеснішими. Приватні клініки мали мене в носі, так само як і я їх.

Кому це взагалі допоможе, і чим? Просто не уявляю.

* * *

Первое, Вы напрасно отвергаете те немедленные позитивные результаты, которые я перечислил. Покажите этот список любому врачу, фармацевту или менеджеру фармрынка – они Вам подтвердят, что это один указ означает гигантский скачок в правильном направлении. Я готов обсудить с Вами каждый из пунктов из моего списка, если какой-либо из них вызывает у Вас сомнения. Если лень обсуждать, то поверьте старому Акелле – эта штука посильнее «Фауста» Гете.

Второе, создание рынка медицинских услуг по европейскому, швейцарскому или американскому образцу (других образцов, кажется, пока не изобрели – кроме советского, конечно, но он не в счет) – создание рынка по одному из этих образцов означает необходимость некоторых предварительных шагов.

Вы говорите об образовании. Вы понимаете, что врач вообще оказался у нас ненужным? Какое уж там к черту образование врача, если он сам не нужен – на каком количестве работ все еще требуют больничный? И какое количество больных за лекарством идет к врачу, а не к аптекарю? Вы понимаете, что Вы доверяли свою жизнь родственникам, знакомым и аптекарям – любая из категорий этих людей имеет гораздо меньше медицинского образования, чем самый распоследний двоечник из мединститута?

Вы говорите о контроле за врачом. А как врача контролировать, если больные к нему, к врачу, не идут? Что контролировать? Качество душеспасительных бесед с одинокими старушками? Вы только тогда получите возможность спросить с врача за качество лечения, когда врач сможет, наконец, влиять на лечение – ставить диагноз, назначать лечение, корректировать его, определять степень выздоровления и т.д.

Вы говорите о реформе здравоохранения. А что именно Вы хотите реформировать? Нет, серьезно – что? Я не уверен в ответе – сектантское поклонение перед страховой формой оплаты лечения меня не впечатляет, я думаю, что это ошибка, тупик. Между прочим, 45 млн. американцев не имеют медицинской страховки. Но! Что бы Вы не захотели реформировать, Вам придется что-то менять в системе, а это значит – в работе в первую очередь тех, кто принимает решения, т.н. decisionmakers. А кто в здравоохранении принимает решение? Секундой раньше Вы ответили себе на мой вопрос о том, что именно нужно реформировать. А теперь примерьте Ваш ответ к сегодняшней ситуации – врачи не принимают решения о лечении, аптекари оказываются в это вовлечены чаще, но все же редко, а главным компонентом системы, принимающим решение является больной – самый необразованный, неподготовленный, неорганизованный и совершенно неподконтрольный компонент всей системы. Ну, что там с Вашей идеей про то, что нужно реформировать? Правильно. Не получится. Не получится, пока система не заработает так, как это предусмотрено строением медицины – врачи принимают решения, сестры разъясняют и обеспечивают, аптекари снабжают и т.д.

В общем, чтобы Вы ни захотели делать с медициной, Вам в первую очередь нужно вернуть власть врачам. Этот указ это и делает. Слава Полищуку (или тем, кто преодолел его сопротивление)!

* * *

В цілому згоден, що це правильна світова практика. Але в нас впроваджується як завжди через те місце, через яке не треба.

В цивілізованих країнах, чию практику Поліщук хоче перебрати, зовсім інша медична система. Це не наші поліклініки з недостатнім фінансуванням, з хабарництвом, з недостатньою кваліфікацією лікарів тощо. На Заході людині не доведеться сидіти з застудою та температурою в довжелезній черзі в неопалюваному приміщенні, щоб отримати рецепт на необхідні ліки. На заході, лікар/клініка понесуть матеріальну (і не лише) відповідальність за невчасно чи неправильно виписаний рецепт, а з нашою судовою системою притягнути до відповідальності лікаря/лікарню велика проблема. Та навіть якщо суд вирішить стягнути з лікаря/лікарні певну суму грошей, чи є ці гроші у голодного лікаря та в обдертої лікарні? Якщо в моїй поліклініці кваліфікація лікарів нижче плінтуса, і я знаю, що ліки, які мені виписали лише нашкодять, а мені потрібні інші, то чи можу я піти до іншого лікаря? На Заході в людей є вибір, в якій клініці лікуватися та до якого лікаря піти за рецептом, а у нас досить жорстка система розподілу за «давно відміненою» пропискою.

P.S. Скільки будуть брати з хворої людини за рецепт необхідних ліків?

* * *

Как один из вариантов развития событий – в ближайшее время начнется массовая скупка лекарств впрок. По нескольким причинам, о которых чуть дальше. Соответственно, начнет подрастать цена, и возможно, значительно. Затем, ближе к часу «Ч» действие указа откладывается, ограничивается, приостанавливается – ибо – ну, абсурден он до предела в том виде, в котором есть. А свой гешефт аптекари и фармацевты уже получили, ха-ха.

Причины. Список лекарств, которые будут отпускаться по рецептам – он уже есть? Его кто-то видел? Что туда войдет? Люди даже вполне здоровые держат дома или возят в автомобиле аптечку с таким-сяким сердечным, обезболивающим, желудочным. Мало ли... Срок годности лекарств истекает, их нужно обновлять. Как это будет выглядеть теперь? «У вас что-то болит? – Нет, мне для автомобиля...» Аналогичная ситуация со спортсменами, в особенности туристами-альпинистами и прочими ищущими как бы похуже перезимовать лето. А потому нуждающимися в наличии в аптечке довольно широкого набора лекарств.

Далее. Как с людьми с хроническими заболеваниями, нуждающимися в лекарствах перманентно, а не одноразово? Параграф в указе, предусматривающий специальные рецепты, есть. Но – если по таким рецептам лекарства будут отпускаться неограниченно – вот и путь для спекуляций. Самого, так сказать, широкого профиля.

Безусловно, есть неуравновешенные и мнительные люди, чуть что, хватающие и тянущие в рот какие попало колеса и их нужно защитить от них самих же (хотя насчет нужно – спорно...). Вопрос: какой ценой?

* * *

Я, конечно, могу ошибаться, но вот на сайте rada.gov.ua есть список лекарств, которые сейчас отпускаются без рецепта – приказ №211 от 14.05.2003 Минздрава Украины. Там я не нашла ни анальгина, ни аспирина, ни корвалола/корвалдина. Это я что, для них рецепт должна получать? Маразм!

* * *

Правильно. Старый список есть, ну, так он же упразднен вместе со старым приказом. Новый, если по-нормальному, должен был бы появиться вместе с приказом, однако... Что-то его никто найти не может.

* * *

Просто скопируют старый, а это значит, что ни анальгина, ни аспирина, ни корвалола без рецепта не попить, остается лечиться кукурузными рыльцами и сосновыми почками, да дубовой корой на закуску.

* * *

Іноді хворий знає краще за лікаря, що йому пити. А якщо лікар тупий, то потрапляєш до нього в залежність, бо ж без нього ліків не купиш. Он у США простої таблетки від голови в аптеці не купиш. То що, вночі до лікаря дзвонити? В нас, правда, йдеться про 60% ліків, але бачу, що вагітностей скоро у нас побільшає. Не кожна молодесенька дівчинка 14-16 років наважиться піти до лікаря (особливо до нашого лікаря. особливо в маленьких містечках, де всі один одного знають) й попросити виписати протизаплідні.

* * *

Пити протизаплідні (читай – гормональні) препарати в такому віці – категорично шкідливо для здоров’я. І взагалі протизаплідні препарати вживані систематично в будь-якому віці – це великий ризик порушити гормональний баланс в організмі. І тут дійсно потрібна консультація лікаря.

Взагалі-то з небажаною вагітністю ефективніше боротися шляхом пропаганди кондомів, особливо серед чоловіків. Або методами морального виховання. А не поширенням протизаплідних засобів без рецепта.

* * *

Лікар немає жодного морального або юридичного права брати гроші, подарунки або інші форми заохочення, якщо це може вплинути на вибір лікування. Єдиним критерієм у виборі лікування повинно бути безпека і ефективність для даного хворого. Допоки лікарі у нас були фактично виключені із системи лікування, не було сенсу боротися із «оплатою» лікарів фармкомпаніями. Тепер з’явиться і сенс, і механізм моніторингу (рецепти), а значить і механізм контролю.

Приведу приклад – якщо лікар отримує гроші за направлення хворих до певної мережі аптек, це не впливає на вибір лікування (в тій мережі є всі лікі), це законно. Якщо лікар отримує гроші від виробника ліків, то це впливає на вибір лікування (преференція однієї таблетки над іншими схожими), і це є і аморальним, і незаконним. За 20 років відсутності контролю лікарі звикли брати гроші від всіх, хто їх дає. Тепер, відчувши, що його рецепт справді стає потужним двигуном фармзбуту, деякі лікарі можуть захотіти на цьому заробити. Почати брати гроші від усіх підряд (це аморально, але не впливає на вибір ліків, отже є індиферентним для хворого) або від тих, хто платить більше (а от це є вже криміналом, бо впливає на вибір лікування). Повинен сказати, що більшість (90% принаймні) західних кампаній не грають у ці ігри на українському ринку.

Отже, в перші кілька місяців, поки не почнеться боротьба із цим, вимагайте рецепти на американські або західноєвропейські ліки – там, скоріш за все, не буде грошей від кампанії, і Ви отримаєте те, що Вам справді потрібно. Крім того, пам’ятайте, що за професійними нормами, лікар повинен надати перевагу тим лікам, які просить хворий (при інших рівних умовах) – так що просто скажіть, які ліки Ви хочете.

* * *

Кажете, повинен? Якщо цього ніде не прописано, то чхати лікар хотів на ці норми. Та й доведе хворому легко, що йому потрібні саме ці ліки.

І взагалі боротися із дуже корпоратизованим лікарським середовищем дуже важко. Скаржитись лікарю на лікаря майже завжди безглуздо. Там покривають один одного гірше, ніж в міліції.

* * *

Що мають з цього лікарі

Багато чого. При чому так, що і не придерешся, особливо якщо врахувати величезну кількість аналогів.

У будь-якому випадку лікар скаже, що на його думку цей препарат найбільш ефективний чи має найкраще співвідношення ціна-якість чи що він найдешевший.

Щоб ви розуміли масштаби – як приклад наведу діклофенак натрію. Цей препарат використовується найчастіше в невралгії як обезболюючий. На українському ринку зараз є 126 альтернативних виробників і форм випуску препарату, від вітчизняного 4-5 грн. за 10 ампул, до німецької «Мільгами» ~33 грн. за 10 ампул (але Мільгама містить анестетик, бо сама ін’єкція дуже болюча).

Представники компаній-виробників регулярно влаштовують семінари для лікарів – розказують про переваги саме свого препарату. Що з цього мають лікарі? – від дрібничок з лого фірми (блокноти-чашки-авторучки-халати) до % від поставки препарату в аптеку, що знаходиться у цій лікарні

Що мають фармацевти

При виборі який саме препарат брати (серед різних виробників чи аналогів) – мотивуються 2 речами:

1. популярні розкручені препарати, що завжди користуються попитом;

2. наявність «відкату» від поставщика.

Що це таке? % від замовлення кешем завідуючому аптекою (до керуючого мережею). Тобто серед аналогів після 1. див. пункт 2.

І попередньо сказана думка про препарати зі США чи західної Європи правильна тільки в тому випадку, якщо імпортер в нашу країну – один. Бо якщо їх кілька – то найнижча ціна при чесному тендері не є гарантією продажу.

Див. п.2

І ще про відкати

Який сенс поставщику? Ціна завищується при поставці на певний %. Трохи більший, ніж той, ніж відкат (такий самий недоцільно, оскільки кеш теж з неба не валиться, амортизація:))

Навіщо з цим возитися? – гарантія, що замовлятимуть саме в тебе, оскільки починається вже приватний інтерес.

Мабуть, я не помилюсь, коли скажу, що будь-яка мережа державних аптек відкати бере. Не від усіх, але від багатьох.

Пост скриптум. Правило «відкату» часто спрацьовує і в приватному бізнесі – але при поганих хазяях, які не слідкують за ринком і не контролюють закупки.

А як же тендер – скажете ви?

І трішечки про тендери

Слово просто чарівне.

Тендер виграти дуже легко.

Просто дати найкращі ціни і хороший асортимент.

І що в цьому поганого? – скажете Ви, і будете майже праві. Особливо враховуючи обмеження на торгівельну націнку на лікарські препарати. Майже, бо цікаве починається далі.

Скажімо, одна з найбільших компаній, що займається продажем фармпрепаратів граючись виграє тендер у найбільшій мережі аптек у Києві (хто має стосунок до цього бізнесу – знає про кого піде мова далі). Потім чесно деякий час (пару тижнів чи місяців) продає препарати по цим цінам. А далі звертається до Торгово-Промислової Палати, яка на основі ОФІЦІЙНИХ цін виробників робить аналіз (чому «офіційних» великими літерами, якось іншим разом). Таким чином умови договору переглядаються (знову зелененький вітерець в потрібні боки), і вуаля – ціни поставки чарівним чином стають чи не найвищими в Україні.

Отакий брудненький бізнес, про який знають аж забагато людей. А чому усі мовчать? Про стосунок Сан-Санича, колишнього міністра МОЗ та теперішнього заступника міністра МОЗ я таки скоро напишу.

Отже, наказ №360 працює на цей самий бізнес.




В Украине вводится новый порядок продажи лекарств в аптеках

С 20 октября вступит в действие приказ №360 от 19 июля 2005 года Министерства охраны здоровья Украины, который изменяет порядок отпуска лекарств по рецептам и усиливает контроль за оборотом лекарственных средств в учреждениях здравоохранения. Об этом заявил министр здравоохранения Николай Полищук на пресс-конференции 22 августа.

Министр отметил, что на сегодняшний день в Украине без рецепта отпускается 46,9% процентов лекарств. Такая цифра, по мнению Полищука, чрезвычайно высока. По его словам, в странах Европы без рецептов отпускают не более 20 процентов лекарств.

Как заявил на пресс конференции в тот же день заместитель министра здравоохранения Виктор Рыбчук, будут лишь приведены к европейским нормам критерии отнесения лекарственных средств к перечню рецептурного отпуска. Кроме того, будет отменен отпуск без рецепта гормональных противозачаточных средств, поскольку их все больше употребляют без консультаций с врачом подростки, а побочные действия употребления этих средств проявляются со временем.

Министр здравоохранения Николай Полищук сообщил, что на сегодня в Украине зарегистрировано 14 292 готовых к употреблению лекарственных средств в различных дозах и видах упаковки. Согласно новому приказу Из них по рецепту будет отпускаться 8720 видов или 61%, остальные 39% можно будет приобрести без рецепта.

Министр подчеркнул, что новый порядок отпуска лекарственных средств в аптеках вводится в первую очередь в интересах пациентов. Так, на рецептах в обязательном порядке должны быть штамп больничного учреждения, печать и подпись врача, что повышает его ответственность за возможные осложнения от применения выписанного лекарства. «Демократія передбачає дисципліну. І це демократичний крок, який ми робимо, і цей крок ми робимо в інтересах людей, а не в інтересах корпоративних якихось цінностей», – сказал министр.

По словам Полищука, это также будет вынуждать врачей повышать уровень своей квалификации.

Новый порядок также преследует цель уменьшить неконтролируемый прием лекарств. По данным Минздрава, если 1998 году в Украине было продано лекарственных средств на сумму $500 млн., тот в 2004 году – на сумму $1,05 млрд., и в 2005 году ожидается увеличение этой цифры на 23-28%.

Кроме того, самовольный прием лекарств приводит к тому, что все чаще больные обращаются к врачам, когда болезнь уже запущена.

Министр подчеркнул, что прием лекарств без рекомендации врача приводит к осложнениям, отравлениям, а количество смертей от неправильного приема лекарств, возможно, даже превышает смертность о ДТП.

Полищук рассказал, что в США смертность людей от неправильного использования лекарств превышает смертность от автокатастроф и занимает 4-е место. Что касается Украины, то, по словам министра, сегодня такой статистики нет, однако цифра должна быть не менее впечатляющей.

Для того, чтобы обеспечить доступ к лекарствам в сельской местности, Минздрав обязал фельдшерско-акушерские пункты иметь в наличии необходимый запас лекарственных средств. Кроме того, уменьшена норма площади для функционирования аптек с 40 кв. м до 18 кв. м, что должно стимулировать коммерческие структуры в открытии новых аптечных пунктов.

По сообщениям информационных агентств «Интерфакс», «Фраза»




Погляд

Авторитарный контроль над Интернетом

Вслед за информацией о программе контроля российского сегмента Интернет – пространства отечественными спецслужбами, поступают сведения о попытках создания подобной программы уже в рамках СНГ! Конкретно речь идет о создании на базе российской программы Интернет – контроля «СОРМ – 2», некого центра электронной борьбы с «оранжевой чумой и независимыми источниками информации в ряде стран бывшего СССР.

В данном случае речь идет уже не только о России, но и о Белоруссии, Казахстане, Узбекистане и Таджикистане.

По сведениям от нашего источника, близкого к МИДу РФ, не так давно, спецслужбы всех этих пяти государств заключили между собой некое секретное неформальное соглашение о борьбе с политической оппозицией на пространстве бывшего Союза.

Кроме самого контроля над электронными СМИ и независимыми Интернет-сайтами, спецслужбы вышеперечисленных стран обязались отслеживать и выявлять списки и адреса оппозиционных Интернет пользователей, которые могут вызвать подозрение национальных органов безопасности.

Причем одним из важнейших пунктов межправительственного соглашения является налаживание постоянного обмена подобной информацией между спецслужбами в целях прекращения практики независимого Интернет-вещания с территории третьих стран СНГ. (Скажем, о создании препятствий в работе, или вообще закрытию на российской территории оппозиционных режиму Лукашенко Интернет-сайтов).

Фактически речь идет о попытке поставить цезурные заглушки на целый сегмент электронных СМИ в пяти странах бывшего СССР, власти которых, по разным причинам, панически боятся повторения у себя тех революционных событий, которые уже привели к падению правящих режимов в Грузии, на Украине и Киргизии.

Именно поэтому, кроме собственно чисто информационной «зачистки» Интернет-пространства путем организованных спецслужбами хакерских атак на раздражающие власти независимые сайты (подобно тому, как это регулярно происходит с сайтом «Кавказ – центр»), межправительственное соглашение так же предусматривает и более жесткие меры воздействия на ситуацию.

В принципе, эта договоренность между спецслужбами предусматривает и возможность начала прямой «охоты на ведьм в СНГ» в рамках борьбы с Интернет-оппозицией:

Допустим, что некий узбекский оппозиционер, сбежав от режима Каримова в Россию, открыл здесь свой сайт и, на чем свет стоит, поливает президента дружественного Кремлю Узбекистана. Мало того, этот «злобный предатель своего народа еще и пропагандирует на своих страницах некие прозападные (или даже проамериканские) демократические ценности, вроде свободы слова, а также собраний и волеизъявления своих сограждан!

Подобный оппозиционер, разумеется, вполне заслуживает не только закрытия своего сайта в Интернете, но и вполне конкретного тайного ареста на российской территории и доставке (в мешке) в дружественный нам Узбекистан.

Именно этот сценарий этой весной и был осуществлен российскими спецслужбами против одного из лидеров таджикской оппозиции, скрывавшимся в Подмосковье от преследований на своей родине, и даже посмевшего открыть свой сайт в российском сегменте Интернета.

Конкретно в том случае, сотрудники ФСБ РФ втихую задержали этого политика, а затем секретно, безо всякого ордера, разумеется, запихнули в таджикский военно-транспортный самолет и доставили прямо в лапы службы безопасности президента Таджикистана Эмомали Рахмонова.

В тот момент, когда все это всплыло, многим независимым журналистам казалось, что этот случай единичный и произошел чисто из-за излишнего усердия и служебного рвения отдельных российских начальников с Лубянки.

Но сегодня, после того, как появилась информационная утечка о секретном соглашении по контролю над Интернетом в СНГ, произошедшее можно оценить всего лишь как начало массовых «зачисток» электронного пространства и Интернет-СМИ во всех пяти вышеперечисленных странах Содружества, но в первую очередь, разумеется – в России!

Если наше предположение соответствует реальному положению дел, то чем больше будет нарастать политическая нестабильность, как в самой России и Белоруссии так и в остальных странах, подписавших данное секретное соглашение, то тем более резкими будут действия властей этих государств в попытках любой ценой поставить под контроль свой сегмент Интернет-пространства!

А то, что это произойдет в самое ближайшее время, сегодня уже мало кто сомневается. В Казахстане вскоре президентские выборы (а точнее перевыборы Нурсултана Назарбаева), в Узбекистане только-только убрали трупы с улиц Андижана, в Белоруссии Лукашенко уже довел политическую цензуру до «зачистки» мультипликации, а в России впереди думские выборы 2007 г., а в 2008 г. – и выборы президентские! И чем ближе 2008 год, тем все более непредсказуемо ведут себя как наши властные структуры, так и доблестные отечественные спецслужбы.

Учитывая все выше сказанное, на сегодня у нас нет никаких сомнений, что соглашение по межгосударственному контролю над Интернетом заработает в полную силу в самое ближайшее время. Причем заработает так, что всем электронным СМИ и независимым журналистам мало не покажется!

P. S.

Между прочим, в подобном соглашении авторитарных государств, нет ничего нового, или уникального. Как говорится: все новое – это лишь хорошо забытое старое. Прецедент подобной секретной договоренности по межправительственной борьбе с политической оппозицией уже был создан в 70- е годы прошлого века в Латинской Америке во времена чилийского диктатора Аугусто Пиночета. Тогда спецслужбы военных режимов Чили, Аргентины, Парагвая, Боливии и еще нескольких государств континента, точно так же заключили тайное соглашение по взаимной борьбе с представителями политической оппозиции и независимыми журналистами на территориях своих стран. За ними организовывали масштабную слежку, устраивали незаконные обыски и нападения «неизвестных хулиганов». Представителям оппозиционных СМИ спецслужбы всячески мешали нормально работать и публиковать свои материалы, а при необходимости шли и на крайние меры – тайно похищали и передавали в руки «коллегам» из соседних стран.

Это секретное соглашение именовалось план «Кондор» и оно стало достоянием гласности лишь после падения диктаторских режимов, как в самой Чили, так и в Аргентине и на большей части Латиноамериканского континента. В те времена Интернет, естественно, не входил в рамки плана «Кондор», так как основным инструментами журналиста той эпохи являлись лишь перо и печатная машинка – персональные компьютеры стали появляться только в начале 80-х годов, а Интернет бум получил свое развитие лишь в конце 90-х. В наше же время, именно Интернет стал наиболее независимым от любых авторитарных властей сегментом информационного пространства и как следствие – является наиболее лакомым куском для всевозможных цензоров и государственных «правоохранителей».

Именно поэтому, при заключении упомянутого договора спецслужб стран СНГ, главной целью в нем был указан именно контроль над Интернетом и независимыми СМИ в Интернет-пространстве Содружества. Что же касается конкретных методов борьбы с «оранжевой чумой», то тут наши родные органы безопасности не стали изобретать велосипед, а просто под кальку скопировали пресловутый чилийский план «Кондор»! Видимо методы правления (да и взгляды на окружающий мир), генерала Пиночета нынешней российской политической элите куда ближе, нежели всякие там дурацкие либеральные мечтания о свободе народа и подотчетном гражданам государстве.

http://press-attache.ru/Article.aspx/mediacrime/1281




Русские операторы мобильной связи сдадут ФСБ всю информацию о своих клиентах

Премьер-министр РФ Михаил Фрадков утвердил Правила взаимодействия операторов связи с уполномоченными государственными органами, осуществляющими оперативно-розыскную деятельность. Об этом «Росбалту» сообщили в Департаменте правительственной информации.

В соответствии с документом, в частности, органам Федеральной службы безопасности (ФСБ) будет круглосуточно предоставляться информация об абонентах операторов связи.

«Оператор связи обязан своевременно обновлять информацию, содержащуюся в базах данных об абонентах оператора связи и оказанных им услугах связи. Указанная информация должна храниться оператором связи в течение 3 лет и предоставляться органам федеральной службы безопасности либо, в ряде случаев, органам внутренних дел, путем осуществления круглосуточного удаленного доступа к базам данных», — говорится в правилах.

Как уточняется в документе, «базы данных должны содержать следующую информацию об абонентах оператора связи: фамилия, имя, отчество, место жительства и реквизиты основного документа, удостоверяющего личность, представленные при личном предъявлении абонентом указанного документа, — для абонента-гражданина; наименование (фирменное наименование) юридического лица, его место нахождения, а также список лиц, использующих оконечное оборудование юридического лица, заверенный уполномоченным представителем юридического лица, в котором указаны их фамилии, имена, отчества, места жительства и реквизиты основного документа, удостоверяющего личность, — для абонента — юридического лица; сведения баз данных о расчетах за оказанные услуги связи, в том числе о соединениях, трафике и платежах абонентов», — указывается в документе.

Правила вводятся в действие с 1 января 2006 года. Министерству информационных технологий и связи РФ совместно с ФСБ до этого срока поручено внести в Правительство проекты нормативных правовых актов по вопросам, касающимся информации об абонентах сети связи оператора связи, включаемой в базы данных операторов связи.
http://rosbalt.ru




Міжнародна політика і права людини

Лист до редакції бюлетеню „Права людини”

 Шановна редакція!

Хочу вам подякувати за спецвипуск ПЛ пам’яті Генріха Алтуняна. Продовжити його присутність на землі – таке ж природне бажання, як продовжити літо. Хай хоча б у доброму слові.

Колись при зустрічі я був наївно здивований, коли Генріх сказав, що каденція його у Верховній Раді закінчується. „Як закінчується? А хто ж буде представляти Харків? Хто ще може зайняти місце такої людини, якій усі вірять?” – „Не всі”, - посміхнувся Генріх. – „У них є свої люди...”

Звичайно, є... Але чомусь Генріх Алтунян був незамінним вже за своїм характером. Чесне мислення і порядність були для нього настільки органічними, що все написано навіть на обличчі. Без таких людей якось непевно і незатишно.

Якщо говорити про основу суспільної довіри, на якій тримаються всі інституції, то без Генріха Алтуняна обійтись не можна: такі особистості творять позитивний ґрунт у всякої будови, у всякої спільноти. Але холодні вітри Стікса розмивають наш берег, на якому витворювався наш світ опору негативній нелюдській силі. Слава Богу, цей берег укріплювали особистості, образ яких залишається навіть над водами вічності. Будемо вірити, що справжнє залишається, домінуючи, і буде превалювати над минулими химерами, що відходять безслідно. І те справжнє буде опорою для тих, що продовжать шлях нагору.

Всім рідним Генріха Алтуняна і спорідненим духовно мій уклін і слово розради.

Євген Сверстюк

Від редакції ПЛ: спецвипуск пам’яті Генріха Алтуняна можна отримати в Харківській правозахисній групі, надіславши замовлення за адресою: 61002, Харків-2, а.с. 10430 або [email protected]  




Загинув Юрій Мурашов

1 вересня 2005 року трагічно загинув наш друг і колега, голова Українського комітету «Гельсінкі – 90» Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих, депутат Подільської районної Ради Юрій Мурашов.

Юрій Мурашов був шкільним вчителем англійської мови. Паралельно він проводив колосальну громадську роботу. Ще в роки боротьби за Незалежність України Юрій Мурашов завжди був на вістрі подій. Не було жодного масового заходу в столиці, в якому він би не брав найактивнішої участі. Він завжди був в політичних організаціях національно-демократичного спрямування: член УГС, член УРП, голова Київської організації УКРП. Керівник Українській консервативній республіканській партії Степан Хмара, чиїм першим заступником був Юрій Мурашов, називав його «другом, побратимом і найближчим соратником».

Людяність Юри, його душевна доброта і готовність допомогти тим, хто страждає, викликали глибоку повагу у всіх, хто його знав. Він брав активну участь у захисті жертв несправедливих переслідувань, незважаючи на загрози з боку кучмівського режиму.

Глибоко співчуваємо його дружині Марії, дочці Богдані, сину Ігору і всім рідним та близьким.

Ми втратили непересічну людину, відомого правозахисника і вчителя.

Хай земля буде йому пухом. Вічна пам’ять.

Харківська правозахисна група

***

Правозахисна спільнота України була вражена звісткою про те, що 1 вересня 2005 року трагічно пішов з життя відомий громадський діяч та правозахисник – голова Українського комітету «Гельсінкі – 90» Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих Юрій Мурашов.

Загинула людина, яка зробила дуже багато, як для правозахисного руху України, так і для побудови демократії у нашій державі. Всі ми, хто знали цю добру людину, завжди зазначали поєднання у ньому працелюбності та душевності, його завзяття та бажання захистити права всіх людей, які зверталися по допомогу. Він завжди був джерелом досвіду та знань, які він намагався максимально поширити серед друзів та колег.

Ми звертаємось до дружини, дочки, сина, рідних та близьких пана Юрія. Немає слів, які можуть втішити Вас у ці тяжкі хвилини. Ви втратили близьку людину. Нехай йому буде земля пухом.

Українська Гельсінська спілка з прав людини

***

Шановні друзі, я священик УПЦ КП отець Сергій Ткачук – син члена УГС, загиблого у 1995 році – Василя Ткачука, звершував чин похорону п.Юрія 2.09.05 р., з яким був у добрих стосунках. Спочилий був старостою громади св.Тарасія на київському Подолі й мав будувати каплицю св.Тарасія на Приорці. Бажаючі переглянути фото із похорону п.Юрія мають можливість відшукати їх на нашому парафіяльному сайті :Сайт Парафії www.i.com.ua/~parafija

З сумом на серці О.Сергій

***

Шановні опечалені друзі!

Загинув Юрій Мурашов... Таким було це тяжке повідомлення. Низько схиляю голову перед його світлої пам’яті постаттю.

Усередині 90-х років мав можливість часто спілкуватися з ним у справах Демократичного об’єднання «Україна». Спілкування з такими людьми додавало сили і бажання відстоювати Правду.

Проситимемо Бога упокоїти душу глибоко віруючої людини, яка достойно жила в земному житті!

Микола Коробко

***

Первого сентября трагически погиб в Киеве наш соратник Юрий Мурашов. С 1990 года нашу правозащитную организацию связывало тесное сотрудничество, общие судебные процессы в Украине, в которых Мурашов защищал права и свободы человека. Наши соболезнования семье Юрия Мурашова.

Светлая память.

Президент правозащитного фонда Рутения Алла Корыстовская, Вице-президент Николай Розовайкин

Коротка біографія Юрія Ігоровича Мурашова

Вчитель англійської мови СШ № 262 з 1986 р., співголова Українського правозахисного комітету «Гельсінкі-90» з 11.1993 р., депутат Подільської райради м. Києва з 12.1995 р., член Громадської ради телерадіоорганізації «Суспільне мовлення України».

Народився 3 травня 1945 р. у с. Апостолове Дніпропетровської області. Освіта вища. У 1968 р. закінчив Київський університет ім. Т. Шевченка, факультет іноземних мов, перекладач-референт, у 1974 р. – історичний факультет, у 1975 р. – курси арабської мови. У 1968-1977 рр. – екскурсовод-перекладач, завідувач відділу нумізматики Державного історичного музею України. З 70-х рр. бере активну участь у правозахисному русі. У 1977-1983 рр. – вчитель англійської мови та історії СШ № 197 і № 147 м. Києва. У 1983-1985 рр. – старший лаборант Подільської археологічної експедиції Інституту археології НАН України. З 1990 р. – член-засновник Українського комітету «Гельсінкі-90». З 01.1990 р. – член УГС. З 05.1990 р. по 1992 р. – секретар з пропаганди Київської крайової організації УРП. З 05.1992 р. по 12.1993 р. – перший заступник голови. У 1994-2001 рр. – член Центрального проводу УКРП і голова Київської крайової організації УКРП. Автор багатьох статей з питань прав людини.

Надруковано з Майдану. http://maidan.org.ua/static/mai/1126046613.html

 




Бюлетень "Права Людини", 2005, #23