Бюлетень "Права Людини", 2005, #31
Звернення до Президента учасників правозахис-ного руху в Україні 60-х – 80-х років Заколот Впровадження норм європейського права
Начальник чернігівської міліції подав в суд на пенсіонера та телекомпанію НТН Михайло Коваль: «Хай це розуміють ті, хто мене катував. Відступати не збираюсь!» Прокуратурою Донецької області порушено кримінальну справу по ст. 127 ч. 3 КК України за фактом застосування катувань до засу-дженого Катування та жорстоке поводження
Минюст не будет обжаловать решение по делу "Мирослава Гонгадзе против Украины" Громадяни України проти України Свобода совісті
"Секретні укази»: боротьба триває О доступе к информации в некоторых европейских странах Кримінально-виконавча система
Захисти себе – візьми це за правило! Громадянське суспільство
Важко знайти чорну кішку в темній кімнаті? - Ввімкни світло! Перші гримаси відновленої депутатської «недоторканності» : у притягненні Голови Тернопільської облради до кримінальної відповідальності відмовлено Володимир Чемерис: 7 листопада для мене не свято, і ніколи ним не було
Конституція і права людини
Звернення до Президента учасників правозахис-ного руху в Україні 60-х – 80-х років
Президентові України
ЮЩЕНКУ В.А.
"8" листопада 2005 року
ЗВЕРНЕННЯ
Шановний пане Президенте!
Звертаємося до Вас, глибоко усвідомлюючи загрози для подальшого демократичного розвитку України та у спільному переконанні, що потрібно вжити негайних заходів для їх подолання. Дуже серйозною загрозою для самих підмурівків нашої державності і розвитку в Україні вільного, відкритого і демократичного суспільства є, на наше переконання, „політична реформа” – продукт непрозорих і незрозумілих для народу, який обрав Вас Президентом і потім захистив свою перемогу, небезпечних домовленостей. Вади цієї “реформи” неодноразово доводили фахівці з конституційного права.
Для всіх є очевидним, що „політична реформа” (Закон №2222-ІV від 08.12.04 „Про внесення змін до Конституції України”) приймалася під умовою, в пакеті з іншими документами, тобто з кричущими порушеннями Розділу XIII чинної Конституції, Регламенту Верховної Ради України та без необхідної повторної експертизи Конституційного Суду України.
Для нас, як і для кожного свідомого українця, є очевидним, що затверджені незаконним шляхом, непродумані зміни до Конституції загрожують внести розлад у роботу державного механізму і, водночас, відкривають шлях до всевладдя фінансово-промислових груп та кланів, які внаслідок „реформи” можуть стати виключними господарями українського політичного життя.
Ми вважаємо абсолютно неприпустимим і недоречним, як на реальні вимоги часу, фактичне заперечення „реформою” волі народу, який обрав Вас Президентом на повний конституційний термін і з повноваженнями, визначеними чинним Основним Законом. Адже тим самим український народ поклав на Вас відповідальність, від якої Ви не можете ні юридично, ні морально відмовитися. Ваші домовленості з лідерами опозиції в жодному разі не можуть вийти за межі мандату, одержаного Вами від народу, так само ці домовленості не можуть звузити Ваш демократичний мандат.
Пане Президенте, звертаючись до Вас, ми єдині в своєму переконанні, що Українська держава не стане правовою і демократичною, одержавши понівечену цією „реформою” Конституцію. Політична доцільність, гра або поточний інтерес у жодному випадку не можуть бути виправданням конституційної руїни. Ви знаєте, яку ціну сплатив наш народ за часів парламентаризму Центральної Ради та подальших умоглядних експериментів з „доцільністю”. Шлях до прірви завжди починається з першого кроку. На жаль, „політична реформа” може стати саме таким кроком, і тому Ви, як глава Української держави і ґарант її Конституції, повинні цьому запобігти.
Ми закликаємо Вас це вчинити лише у відповідності до Ваших повноважень Президента, згідно з обовязком свідомого українського громадянина, вчинити для захисту нашої демократії і конституційної законності.
З повагою,
учасники правозахисного руху в Україні 60 – 80-х років (підписи узгоджені по телефону та електронною поштою):
АНТОНЮК Зіновій Павлович, Київ, ГОРБАЛЬ Микола Андрійович, ГОРИНЬ Богдан Миколайович, ГОРИНЬ Михайло Миколайович, ЗІНКЕВИЧ Осип Степанович, ЗІСЕЛЬС Йосиф Самуїлович, КОЦЮБИНСЬКА Михайлина Хомівна, ЛІСОВИЙ Василь Семенович, МАРИНОВИЧ Мирослав Франкович, МАРЧЕНКО Ніна Михайлівна, ОВСІЄНКО Василь Васильович, ПОПАДЮК Зорян Володимирович, РОЗУМНИЙ Петро Павлович, РУДЕНКО Раїса Панасівна, СВЕРСТЮК Євген Олександрович, СВІТЛИЧНА Надія Олексіївна, ШЕВЧЕНКО Олесь Євгенович
Коментар ХПГ:
На нашу думку, необхідним і юридично коректним вирішенням цієї проблеми мало б стати подання відповідних субєктів (Президента, 45 народних депутатів України тощо) про офіційне тлумачення Конституційним Судом України статей 154-159 Конституції: чи відповідає процедурним нормам Розділу ХІІІ Конституції голосування змін до Основного Закону „в пакеті”, тобто разом з ординарними законопроектами. Якщо Конституційний Суд визнає голосування „в пакеті” неконституційним, тоді невідворотним стане ще одне голосування стосовно „політичної реформи” у Верховній Раді України.
Заколот
Право і обовязок написати все те, що я напишу, мені дає одна проста обставина – я громадянин України.
В Україні готується до застосування зброя тотального знищення – знищення самого підмурку національної правової системи та паростків цивілізованої правосвідомості, що тільки-но, политі благодатним дощем народного чину до свободи і справедливості, пробилися на поверхню з-під уламків печерної совковщини.
Зброю готують не якісь підлі міжнародні терористи, не шахіди. Вітчизняні диверсанти навряд чи (за рідкісними виїмками) мають якесь ідеологічне підґрунтя до свого нешляхетного задуму і вже абсолютно точно не збираються, подібно шахідам, загинути. Застосувавши свою бомбу, вони збираються і надалі процвітати і, більш того, керувати країною, накинувши нації свої вбогі "понятія" та своє розуміння доцільності, котре нічого не має схожого ні з правом, ні з інтересами України.
Якби Бін Ладен був більш адекватним типом, не поведеним на специфічному уявленні про вартісність людської крови та трохи більше був втаємничений щодо особливостей функціонування американської демократії, то Аль-Каїда, можливо, завдала би ударів не по ні в чому не винних баштах-близнюках, а по американських судах, радше – по їхніх архівах, де зберігаються у першоджерелах судові справи – найважливіше джерело англосаксонської прецедентної системи права, паливо і мастило для налагодженої роботи державного механізму Штатів. Вітчизняні "бомбісти" обрали собі аналогічну за цінністю, з огляду на належність України до іншої системи права, ціль – Конституцію. Бомба зветься "політичною реформою" або, у закодованому вигляді, Законом України "Про внесення змін до Конституції України", №2222-ІV від 08.12.04.
Я навмисно не називаю цей закон "конституційною реформою", бо конституційного у ньому так саме мало, як і реформаторського. Радше йдеться про деформацію. Конституційну деформацію і конституційну диверсію. Слово ж "політична" якнайкраще пасує до ніцого за правовим та ідейним потенціялом документу, породженого підкилимним злиттям примітивної політичної доцільності (у розумінні певних персонажів та з поправкою на те, що будь-яка політична доцільність є примітивною, на відміну від доцільності державної та суспільної) та політичних же можливостей, наданих народом украй безвідповідальним людям, котрі на таку честь у абсолютній більшости і близько не заслуговують.
"Політична реформа" не несе в собі ні моралі, ні ідеї ні права.
Її антиморальність, як на мене, достатньо ілюструється трьома епізодами:
Перше. Товариш Мороз О.О., немовби чесний і наче непідкупний, в абсолютно екзистенційній для перспектив України ситуації затято, зі впертістю, гідною фахового використання на Бесарабці, торгується з Ющенком, обумовлюючи приєднання до коаліції домовленістю про "реформу".
Друге. "Виконроби реформи" пропихують її під час революційних подій, у ганебному "пакеті" з виборчим законом, анітрохи не переймаючись тими "дрібязковими" обставинами, що з Помаранчевого Майдану (рівно як і з площ на канонічній території табору опонентів) жодним чином не чутно скандування "Реформа! Реформа!", та (увага!) що вони де-факто "обумовлюють", ставлять під умову створення народові права для реалізації священного права вибору.
Третє. Ті достойники, котрі раніше ганьбили "реформу" останніми (принаймні – передостанніми) словами, писали, збирали, накопичували у сейфах подання до Конституційного суду, тишком-нишком, городами, повз левади по багнюці навпростець потюпцем наразі почимчикували до колективу її ("реформи") прибічників. О, це солодке слово "влада!". Що ж, це врешті "людське, надто людське". Справді. Тільке це не виправдовує наявності депутатського мандата і уповноваженості на здійснення законодавчих функцій.
У "політреформи" немає ідеї, бо затверджені зміни до Конституції є вкрай контроверсійними, не здатними привнести нічого, окрім вкрай небезпечного безладу у функціонуванні державного механізму, упосліджуючи "народних обранців" до рівня запрограмованих керівниками фракцій (а через них – вищезгаданими грошовитими дядьками і можливо навіть не лише вітчизняними) "кнопконатискувачів", остаточно перетворюючи Верховну Раду на ТОВ чи то пак на кланово-партійний клуб за груповими економічними інтересами.
Про внутрішні загрози закону №2222-IV говорено багато, тому я зупинюся тут на головному.
Перше. Імперативний мандат і можливість позбавлення депутатських повноважень у разі невходження до відповідної фракції чи виключення з фракції не залишають простору для можливості усвідомленого і самостійного прийняття рішень, не дуже корелює з волею виборців і абсолютизує адмінресурс керівників фракцій (відповідно, піднимаючи їхню особисту "ціну" в очах потенційних "спонсорів").
Друге. Ймовірне протистояння, породжене різними поглядами ініціаторів висування, економічного блоку уряду і тих, хто призначається за поданням Президента (міністр оборони, міністр внутрішніх справ, керівних служби безпеки).
Третє. Міни, закладені у нормі, котра вводить додаткові підстави припинення Президентом повноважень Верховної Ради, а саме:
– Неспроможність Верховної Ради сформувати "коаліцію депутатських фракцій" (читай - більшість. Здрастуй, більшість, манія Леоніда Данилича, ти знов до нас повернулася).
- Несформованість, протягом 60 днів після відставки Кабінету, нового персонального складу уряду.
Відсутність більшості може бути наслідком саме такої волі народу. Ну, не захотів народ, обираючи парламент, зробити його спроможним утворити ту більшість – значить саме такою є воля суверена і розпуск парламенту Президентом в такій ситуації увійде у протиріччя з вектором народного волевиявлення.
Положення ж про незатвердження Кабміну просто вражає своєю безапеляційною простотою. А що заважатиме вносити завідомо непрохідні кандидатури (мою, наприклад) саме з метою розпуску законодавчого органу? З прямим умислом чи то зі свідомим припущенням такого варіянту?
Аналогічний невтішний висновок є очевидним і для норми про право Президента зупиняти акти КМУ з одночасним поданням до Конституційного суду. Так, і відповідно до чинної, ще не спотвореної Морозом та компанією Конституцією Президент має (п.16 ст. 106) право скасовувати акти уряду. Але перепрошую, ситуація, коли глава держави бере на себе відповідальність, скасовуючи рішення Кабміну та ситуація коли, гарант вмиває руки, перекладаючи відповідальність на Конституційний суд (який, до речі, за вітчизняною традицією може розглядати справу до другого пришестя) – ситуації вочевидь різні.
У "політреформи" немає головного – Права.
На формально-юридичному рівні вона є нелегітимною, принаймні тому, що:
а) Приймалася "у пакеті", гамузом, у якості гарніру до виборчого закону. При цьому навіть згадку про "пакетне голосування" годі знайти і в Конституції і в Регламенті Верховної Ради України і де інде, тоді як відповідно до ст.19 Конституції України "органи державної влади,...їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України". Як відомо кожному студенту юридичного факультету, ВРУ якраз і є органом законодавчої влади (ст.75 Конституції), а пан Литвин, особисто причетний до пропихування "реформи" –його посадовою особою.
б) Приймалася без необхідного, відповідно до закону, повторного розгляду Конституційним судом України адже законопроект 4180, розглянутий КС, перетворився у закон, зазнавши "по дорозі" серйозних мутацій.
На рівні відповідності принципу верховенства Права і народному суверенітету – це брутальне заперечення і першого і другого.
Згідно зі ст.103 Конституції Президент України обирається громадянами строком на 5 років, при цьому повноваження Президента зафіксовані у ст.106 Основного закону. Слід зазначити, що у п.2 ст.1 Закону України "Про вибори Президента України" також зазначено, що Президент обирається на строк, визначений у Конституції. Єдино можливий висновок з цього є однозначним як юридично так і політично: фактом обрання Президента України народ надає йому на 5 років обсяг повноважень, зафіксований у чинній Конституції на момент волевиявлення народу (котре почалося з першим туром. Хоча взагалі-то початком "сезону неможливості" змін повноважень Президента слід вважати навіть початок виборчої кампанії, коли починається формування вибору громадян). Інше розуміння, навіть абстрагуючись від формальної юриспруденції, просто не має нічого спільного з демократичними принципами.
Відповідно, народні депутати, що голосували за "політреформу", не мали жодного права таким чином втручатися у площину вибору народом, відповідно до конституційних норм, глави держави. Таке втручання прямо суперечить принципу народного суверенітету. До того ж Закон №2222-IV, фактично припиняючи достроково частину повноважень Президента, суперечить ст.108 Конституції, котра, кажучи лише про можливість дострокового припинення всіх повноважень (як комплексу), нічого подібного не передбачає. Вести розмову про зміну повноважень Президента можливо лише стосовно нової каденції наступного глави держави. Як, втім, і про зміну повноважень законодавчого органу.
Тут хотілося б звернутися до опонентів з колишнього "біло-блакитного" табору із закликом не вбачати у моєму категоричному запереченні реформи банальне намагання зафіксувати статус-кво для "помаранчевих". Навпаки. Уявіть, співгромадяни, що на наступних президентських виборах чесно перемагає Ваш кандидат. Ви, природно, радієте, а вранці дізнаєтеся, що посеред ночі відбулося засідання парламенту, котрий затвердив зміни до Конституції (півгодиною раніше розглянуті Конституційним судом), за якими повноваження вашого обранця перетворюється на фікцію і відтепер єдине його право (воно ж обовязок) – відкривати двері при виході з машини "нашого" спікера Верховної Ради. Вам подобається? Мені – ні. Категорично. Готовий на Майдан і барикади. Чесно.
Для прихильників "політреформи" маю погану звістку – неконституційність потворної улюблениці вже підтверджено Конституційним судом. Подивовані? Дарма. Прошу – старе вже рішення Конституційного суду України №3-рп/2000 від 27.03.2000: "чинна Конституція не передбачає інституту висловлення недовіри на всеукраїнському референдумі....Верховній Раді України чи будь-яким іншим конституційним органам державної влади як можливої підстави дострокового припинення їх повноважень. Тому винесення на всеукраїнський референдум питання щодо недовіри Верховної Ради України за відсутності названого інституту в Основному Законі України було б порушенням такого конституційного принципу, як здійснення органами державної влади своїх повноважень у межах, встановлених Конституцією України, та принципів правової держави, якою проголошено Україну". Тим, хто не побачив звязку, пояснюю: повноваження парламенту не можуть бути достроково припинені (на думку КС - навіть референдумом!) бо такого інституту нема в Конституції. Бачите аналогію? Повноваження Президента не можуть бути достроково частково припинені, бо такого інституту в Конституції теж нема. Тому, якщо КС захоче бути таки судом на сторожі Конституції, а не флюгером, то біле чорним стати не зможе. Нокаут.
То я не здивуюся очікуваному затягуванню стурбованими "політреформою" нардепами формуванню повного складу Конституційного суду. Але хай і вони не дивуються деяким речам. Перша – це можливість подання до КС будь-коли, і після немовби формального набрання чинності змінами до Конституції. А про інше – згодом. Щоби не розслаблялися.
І реверс медалі "За взяття Конституції": я стверджую, що прийняття нардепами "політреформи" є нічим іншим, як узурпацією державної влади. Хто давав ЦЬОМУ складу Верховної Ради, ЦИМ нардепам, частина з яких, до речі, більше скидаються за поведінкою на постійних пацієнтів принаймні невропатологів, розширені повноваження? Народ? Аж ніяк! Народ дав їм ті повноваження, з якими він їх, на жаль, обирав. Знов-таки, Конституція не містить інституту розширення повноважень законодавчого органу за рахунок повноважень Президента, щодо якого народ вже розпочав елекційний процес. Для наступного складу Парламенту і для наступного Президента – нема питань. Собі – ні. Інакше порушується принцип представницької демократії – делегування влади і ми де-факто визнаємо право будь-якого державного органу "саморегулюватися". Що це може означати на практиці – зрозуміло.
Для довідки, зі свіжого рішення Конституційного суду України №6-рп/2005 від 05.10.05: "Положення частини четвертої статті 5 Конституції України "ніхто не може узурпувати державну владу" треба розуміти як заборону захоплення державної влади шляхом насилля або в інший неконституційний чи незаконний спосіб органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, громадянами чи їх обєднаннями".
Підкреслюю - в будь-який "неконституційний чи незаконний спосіб". І якщо комусь наведені аргументи видаватимуться дещо теоретичними, то я повертаю до практики – згадаймо "пакет". Радше – його відсутність у Конституції і законах. Прошу знайомитися, з того ж рішення КС: "Гарантією недопущення узурпації державної влади є, зокрема, закріплені Конституцією України принципи здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (частина перша статті 6) та положення, згідно з яким органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19)".
Отже, і це очевидно і без рішення КС, до речі, будь-які рухи державного органу з відхиленням від Конституції і закону – заколот, узурпація влади. Бо такої влади не надано народом-сувереном. А іншого джерела влади (можливо, для багатьох нардепів і тих, хто за ними стоїть, це буде відкриттям всього життя) не буває.
Ще один важливий момент. Намагаючись прикрити "політреформений" сором як не фіговим листям, то якимось бодай ерзац-аргументом, її апологети кажуть, що незаконність пакетного голосування, мовляв, означатиме незаконність виборчого закону і, відповідно, нелегітимність Президента Ющенка. Глупота або облуда!
По-перше, Конституція, висловлюючись словами КС, не містить інституту припинення повноважень Президента у разі визнання неконституційним чи скасування закону, за яким його було обрано. Нема. Зовсім. Завіса.
По-друге, перепрошую за різкість, але навіть сам депутатський фінт картками для голосування, коли виконання імперативного обовязку держави щодо надання народу можливості реалізації священного права вибору обумовлювалась прийняттям "політреформи" був, мяко кажучи, настільки позаправовим явищем, що народ має всі підстави більше не підпускати тих горе-голосувальників до законотворчості на гарматний постріл. А вже спроба заперечення народного вибору даватиме громадянам всі підстави "встати і вийти", нагадавши авторам такої ідеї їхнє місце, а державі – те, що вона таки "відповідає" (ст.3 Конституції).
І ще. Я – громадянин. Виборець. Платник податків. І хай мені не кажуть про "політичні угоди", "домовленості" і "компроміси політичних сил". Я нічого цього не хочу знати. Я не підписував жодних угод і не укладав жодних домовленостей. Я просто маю права, котрі без бою не віддаю. Моя барикада – це Конституція. Кожного разу, коли хтось намагатиметься ті права відняти, їм доведеться брати барикаду штурмом. І ми ще подивимося, хто кого, адже нас таких багато.
Тому я звертаюся.
Звертаюся до народних депутатів, котрі проголосували за "політреформу", котрі не внесли відповідного подання до Конституційного суду: якщо завтра "реформа" набере чинності, то післязавтра не дивуйтеся, якщо податкова "розірве на шмаття" ваш бізнес без найменших на те законних підстав. Не дивуйтеся, якщо вас самих міліціонери хапатимуть просто у сесійній залі. Не дивуйтеся, врешті, коли вас битимуть на вулиці. Бо це ви вбили Право і законність в Україні.
Звертаюся до нормальних, себто не зіпсованих мандатом, читачів: уявіть собі, що купивши Букварик для своєї дитини, ви зясовуєте, що книжку написано добірним матом. Так саме замість Конституції, основи основ у здоровій правовій системі, вам підсовують псевдоправовий непотріб, котрий до Права має такий самий стосунок, як лайка пяного люмпена до навчання дітей рідної мови. То запамятайте прізвища тих політиків, хто виступає за "політреформу", запамятайте назви партій і блоків, котрі пітримують цю нешляхетну справу – і (моя субєктивна порада) не обирайте їх більше, як писав Стівен Кінг у "Мертвій зоні", навіть до бригади з відлову скажених псів. Бо навіть та робота потребує відповідальности і дотримання правил, на що вони геть нездатні.
Звертаюся до колег-юристів. Не будьмо гаманцевоцентричними ремісниками, панове. Ви не відчуваєте морального дискомфорту, займаючись нібито правознавством у країні, де намагаються винищити перші паростки Права? У вас не зявляється хоча б легкого відчуття ошуканости, коли вам розповідають про законодавство, законотворчість, практику правозастосування ті, хто до права має той стосунок, котрий кат має до страченця? І вам, до речі, не набридло заробляти не власне інтелектуальним трудом, вишуканістю і гостротою думки і слова, а натомість, дипломатично висловлюючись, посередництвом у перерозподілі? Не соромно? Перед дітьми, перед собою? Так і буде завжди, якщо дозволити у підмурок правової системи замість міцного і якісного конституційного фундаменту закласти ніций за формою і сутністю продукт банального "дерибану". Про яку правосвідомість, про який правопорядок, хоча би на середню перспективу, в Україні тоді йтиметься? То може поборемося?
І ще я звертаюся до суду - відповідно до статті 55 Конституції України. Щось мені підказує, що я буду не один. І навіть якщо ми не переможемо, то нам не буде соромно і ми доведемо "політреформаторам" і державі, що з громадянською самообороною треба рахуватися.
Хай живе Конституційна реформа – демократична і правова за сутністю, бездоганна за публічністю обговорення і процедурою прийняття. Хай сконає "політреформа" .
Впровадження норм європейського права
Начальник чернігівської міліції подав в суд на пенсіонера та телекомпанію НТН
27 вересня 2005 року житель Чернігова, пенсіонер Михайло Коваль став героєм програми «Свідок», яка транслюється телекомпанією НТН. В інтервю Михайло Петрович відверто, на всю країну заявив, про жахливі події, які декілька років потому мали місце в житті родини пана Коваля. А саме, про катування його і його близьких працівниками правоохоронних органів. В промові звучало декілька імен Чернігівських посадовців та високопоставлених осіб, серед яких фігурувало імя Альохіна Едуарда Володимировича, нового начальника Чернігівського міського відділу УМВС в Чернігівській області.
Як наслідок цього виступу стала позовна заява пана Альохіна до Коваля Михайла Петровича та до телекомпанії НТН, про захист честі, гідності та ділової репутації. Пан Альохін відкидає всі звинувачення на свою адресу та просить спростувати відомості, що порочать його особу. Позов подано до Деснянського районного суду м.Чернігова.
Дуже цікавим стає той факт, що позов пан начальник заявив тільки через три тижні після виходу в ефір вищезгаданої передачі: чи то образу накопичував, чи просто добрі люди порадили – не відомо.
Не хочеться відбирати хліб у нашого чесного, обєктивного і непідкупного суду, ставати на той чи інший бік, і казати, хто в цьому прав, хто винен. Єдине, що хочеться підкреслити, так це багаторічні страждання людини, якій довелося пройти через постійну несправедливість і біль. Біль вже не фізичного катування, якого завдали люди в погонах, а те психологічне страждання, яке зіяє відкритою раною сорому і безпорадності. Коли ти не можеш відстояти своє право на життя і поважне ставлення до своєї особи. Коли немає жодної двері, в яку можна постукати про допомогу. Коли люди, які тебе кривдять, самі подають на тебе позов до суду. І пан Коваль – це один з небагатьох людей, які не бояться чесно і відверто виступити проти цього свавілля, яке набирає обертів з кожним роком в нашій державі.
Чернігівський громадський комітет захисту прав людини
Михайло Коваль: «Хай це розуміють ті, хто мене катував. Відступати не збираюсь!»
27 вересня 2005 року в м.Києві міжнародна неурядова організація «Міжнародна амністія» презентувала свій звіт "Україна. Час діяти: Катування та жорстоке поводження із затриманими в міліції", в якій констатується тривожна ситуація із дотриманням прав людини щодо затриманих українською міліцією, оприлюднюються випадки катувань та застосування тортур в Україні. Серед оприлюднених матеріалів - справа жителя м.Чернігова Михайла Коваля.
Свідчення М.Коваля з матеріалів справи: «14 серпня 2001 року близько 10.00 годин, до мене приїхали два незнайомих на той час чоловіка, і почали вимагати у мене перфоратор, який належав моєму сину Брику Д.М.
Так як сина не було вдома і перфоратором він володів законно, про що свідчать матеріали справи (протокол допиту Омельяненко Максима Євгеновича від 19 червня 2003 року, який показав, що відбійний молоток-перфоратор марки “Бош-Хаммер” та кутова шліфувальна машина “Бош” були придбані на зароблені гроші мої, Дмитра Брика (Коваль) та Юрія Омельяненка.), я відмовив останнім, а коли вони увійшли до мене до квартири з наміром забрати перфоратор, я взявши свій газовий пістолет, який знаходився у мене на підставі відповідного дозволу в сейфі, став погрожувати його застосуванням, якщо останні не покинуть мого помешкання, що, відповідно було законно і відповідало небезпечності ситуації (фактично останні вимагали особисту річ мого сина в моєї же квартирі).
Як було в подальшому встановлено із матеріалів кримінальної справи, останні (Омельяненко Ю.Ю. та Ребенок М.П.) в той же день написали заяву в Чернігівський відділ міліції, про те, що в квартирі Коваля М.П. їм погрожували застосуванням вогнепальної зброї.
Не проводячи ніякої перевірки вказаної заяви (встановлення підстав, за яких заявники потрапили в квартиру, не зробивши запитів про особу, підстав на яких вона зберігає зброю, опитування сусідів та ін.), не зважаючи на пояснення заявників, які вони надали при написанні заяви про погрозу зброєю (згідно заяви Ребенка останній вказував що 14.08.01 року біля 11.00 годин за адресою м.Чернігів, вул.Партизанська 53 кв.48 невідомий йому мужчина погрожував йому зброєю та фізичною расправою), тобто не зважаючи на той факт, що погроза застосування будь-яких засобів захисту для перешкоджанню проникненню в приватне житло є преюдиційно законним, працівниками міліції одразу ж була зібрана група для виїзду на вказану адресу, про що свідчать матеріали кримінальної справи, рапортів працівників міліції.
Близько 18.00 год. до мене прийшло декілька незнайомих чоловіків (як зясувалось в подальшому це були тіж самі працівники міліції Гончар, Данілов, Фещенко). Коли я відчинив двері і побачив незнайомих мені людей, які не представились, не предявили службових посвідчень та не пояснили ціль свого візиту, я спробував зачинити двері, але мене схватили за руку, збили з ніг та почали заштовхувати в квартиру.
Побоюючись за своє життя та здоровя, я вирвався на ліснічну площадку та почав звати на допомогу. Мене знову збили з ніг та почали тягнути в квартиру. Один із цих чоловіків, як потім було встановлено – працівник міліції Гончар М.О. сів на мене, коліном надавлював на шию та, витягнувши пістолет, погрожував його застосуванням, при цьому кілька разів вдарив руківям по голові.
Коли почувши шум із квартири вийшов мій син Брик Д.М., і, побачивши що мене бють, хотів відтягнути невідомих чоловіків, працівники міліції також застосували до нього методи фізичного впливу та заковали в наручники.
Після чого, скованого наручниками, на патрульній машині, яка була викликана сусідами, мене та мого сина Брика Д.М. привезли до Чернігівського міського відділу міліції де розвели по різним кабінетам. Там працівники міліції, застосовуючи до мене і мого сина фізичну силу та тортури, примушували писати пояснення.
Мене при катуванні довго били по голові кулаками, також наносили удари і табельним пістолетом, наповненою водою пластиковою пляшкою, зламали ребро, спричинили струс головного мозку та ЗЧМТ.
Мого сина Дмитра катували при вдягнених на нього наручниках. Його також били по голові, пальцями видавлювали очі, долонями обох рук одночасно били по вухах, щоб лопнули вушні перетинки.
Фізичне катування супроводжувалось катуванням моральним і психічними погрозами».
Україна підписала Конвенцію про захист прав людини та основних свобод, стаття 3 якої наголошує: «Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню». Нажаль про дотримання цієї норми в Україні говорити ще зарано.
Ми розміщуємо інтервю з жертвою катувань паном Ковалем, підготовлене Чернігівським громадським комітетом захисту прав людини.
Михайле Петровичу, яким чином про Ваш випадок дізналася «Міжнародна амністія»?
Коли я побачив, що розслідування моєї справи свідомо гальмується, і міліціонери, які мене катували, залишаться безкарними, я звернувся до правозахисних організацій – Чернігівського громадського комітету захисту прав людини та Харківської правозахисної групи. Адвокат ХПГ спитав мого дозволу на розміщення інформації про мій випадок в Інтернеті. Через кілька днів до мене зателефонувала пані Хеза МакГілл з «Міжнародної амністії». Через певний час ми зустрілися в офісі Чернігівського громадського комітету захисту прав людини і з того часу почали спывпрацювати.
Як Ви використовували механізм захисту вашого порушеного права, передбачений діючим українським законодавство?
Я з самого початку був переконаний в тому, що по відношенню до мене та моїх рідних працівниками відділу МВС було скоєно кримінальний злочин. Розслідування таких злочинів – компетенція прокуратури. Тому звернувся до прокуратури і вже пятий рік намагаюся добитися неупередженого розслідування цієї справи.
Чи змінилося Ваше життя за цей час?
Те, що трапилося зі мною і моїм сином – жахливо. Нам обом суттєво підірвали здоровя, ми вимушені були тривалий час лікуватися. У мене і мого сина досі не все гаразд зі здоровям. Син зараз не чує на одне вухо – внаслідок тортур він втратив слух, погіршився зір. Але найстрашнішим для мене є те, що кати підірвали його віру в справедливість та людську доброту. Зараз він рідко посміхається. В той день я пообіцяв сину і задався ціллю відновити наші порушені права. Хай це прочитають і розуміють ті, хто нас катував. Відступати не збираюсь.
Хто, на Вашу думку, причетний до скоєння злочину проти Вас, їх прізвища?
Дата 14 серпня 2001 року відбилася на всьому моєму житті. В переддень свята Дня Незалежності міліція відправила мене «святкувати» в лікарню. В цей день до мене ввірвалися без будь-яких санкцій та пояснень і катували спочатку вдома співробітники міліції Гончар, Данілов та Фещенко. Гончар бив мене по голові кулаками та табельною зброєю. Дія записана у свідченнях сусідів, які збіглися на крики: «Він з силою приложив пістолет до голови». Після виклику міліції сусідами, мої кати посадили мене і сина в міліцейську машину і привезли у Чернігівський міський відділ міліції по вул. Шевченка 13. А самі сіли в ту саму іномарку, на якій до мене і приїхали. У міськвідділі до катувань приєдналися капітан Тищенко, Альохін, Сливко та інші. З особливою жорстокістю над нами з сином знущалися Гончар, Тищенко та Сливко. Останні катували нас протягом 4 годин – з 19.00 до 23.00 вечора, що здалося нам вічністю.
Що вимагали від Вас означені працівники міліції?
Вимагали письмово підтвердити, що я добровільно віддав газовий пістолет (на нього в мене був дозвіл) і перфоратор, і вибили такий підпис.
Коли нас привезли назад додому і викликали понятих, я віддав пістолет. Але за перфоратор я наголосив, що це є моє приватне майно і вони не мають право його вилучати. В присутності понятих, Тищенко і Сливко почали погрожувати, що зроблять обшук, і, якщо не знайдуть перфоратор, винесуть всі цінні речі, а нас заберуть в камеру в посадять до зеків. Я тоді відчув, що вони дійсно можуть зробити що завгодно, і ми віддали перфоратор. Я попросив, щоб мені було надано розписку про те, що вони забрали перфоратор. Я не додивився, що натомість підписав протокол добровільної видачі.
Як Ви особисто вважаєте, що стало мотивом таких дій міліції?
Разом з міліціонерами, коли вони ввірвалися до квартири, було двоє цивільних – М.Ребенок та Ю.Омельяненко, які чомусь супроводжували міліціонерів і підвозили їх на власній іномарці. Можливо мотиви треба шукати в присутності цих людей – то справа слідства.
(Адвокат потерпілого О.Трофімов ставить питання про наявність корупційних діянь з боку працівників міліції.
Так, як вбачається із матеріалів справи, працівниками карного розшуку був незаконно вилучений вказаний перфоратор, який є приватною власністю Брики Д.М. і відповідно до заяви заява Омельяненко Ю.Ю. та Омельяненко І.Ю. перфоратор був виданий заявникам під охоронну розписку і на даний час власнику не був повернутий.
Відповідно до пояснень Ребенка від 11.09.01 року:
“...17 августа я пришел к начальнику уголовного розыска Гончар М.А. чтобы узнать как мне можно забрать перфоратор для работы. Мне объяснили, что это надо делать через суд.
Так как мне нужен был перфоратор для работы нам сказали, что нужно написать заявление от большинства членов бригады.
После того, как мне отдали перфоратор под расписку, ко мне обратился с просьбой Гончар М.А. выделить по возможности, если это мне не будет накладно финансовую помощь.
На следующий день я пришел в милицию, написал заявление о выделении на покупку ГСМ денег в сумме 300 грн. И передал его вместе с заявлением Гончару М.А. в его кабинет…»
Як було вказано вище, ці факти були встановлені та визнані незаконними матеріалами службового розслідування, які знаходяться в матеріалах справи, відповідно до висновку матеріалів службової перевірки від 17 вересня 01 року.)
Якими були Ваші дії після того, як кати покинули Вашу оселю?
Я звернувся із заявою до прокуратури. Також звернувся до Чернігівської обласної організації Народного Руху України. Відбулася публікація в газеті «Сіверщина». Голова обласного осередку НРУ В.Ступак (зараз народний депутат, член фракції УНП у Верховній Раді - ЧГКЗПЛ) надіслав запит на тодішнього начальника УМВС в Чернігівській області Михайла Маніна. Було проведено службове розслідування і мене письмово було повідомлено з міської прокуратури про те, що наказом УМВС генерала Маніна працівники ВКР Чернігівського міськвідділу МВС Гончар, Данилов і Фещенко звільнені з органів. Наказ був виданий у вересні 2001 року. Мені про це повідомили 20 вересня 2001 року. Але ці люди й досі працюють в міліції.
Михайло Петровичу, що Ви порадите тим людям, які пройшли пекло міліцейського «бєспрєдєла» - боятися чи захищатися?
Коли катують – погоджуватися з вимогами, щоб припинилися знущання. Але потім використати всі можливості, аби довести злочин. Якщо є тілесні ушкодження – негайно зробити експертизу, на крайній випадок – нехай хоч родичі зроблять знімки. Треба негайно подати відповідні заяви в прокуратуру. І не втрачати надії – звертатися до правозахисних організацій, добиватися публікацій в пресі – проливати світло на чорні справи катів. Тоді є надія на перемогу справедливості. Я щиро вдячний за допомогу народним депутатам Володимиру Ступаку та Юлії Тимошенко, виконавчому директору Української Гельсінкської спілки Олексію Тарасову, співголові Харківської правозахисної групи Євгену Захарову та адвокату ХПГ Аркадію Бущенку, представнику «Міжнародної амністії» Хезі МакГілл, членам Чернігівського громадського комітету захисту прав людини Валентині Бадирі, Наталії Романовій та адвокату ЧГКЗПЛ Олександру Трофімову, які відгукнулися на мою біду. Завдяки їх зусиллям в мене є надія що справа зрушиться з місця і дійде до суду.
P.S. На сьогодні ця резонансна справа з розряду «мертвої» перейшла у стан «напівживої». Її розслідування триває з 2001 року. За цей час прокуратура декілька разів намагалася «поховати» цю справу. Але завдяки втручанню народних депутатів та адвокатів, постанови про закриття кримінальної справи кожен раз скасовувались. За повідомленням адовакату потерпілого О.Трофімова, зараз по справі відбуваються слідчі дії і в найближчий час буде проведено слідчий експеримент з відтворенням обставин події. Темпи розслідування «справи Коваля» продемонструють наскільки змінилася ситуація в Україні за часи нової влади. Сподіваємося, що ця резонансна справа не залишиться поза уваги Президента України В.Ющенка, на стіл якого поклала свій звіт «Міжнародна амністія». Віра в справедливість рушиться миттєво, а поновлюється довго. Попереду важкий шлях. Сьогодні пан Коваль звернувся до Європейського суду, його справа має перспективу. Її вирішення у відповідності до закону очікується українським суспільством та тими його громадянами, чию гідність і честь було жорстоко понівечено міліцейськими сапогами.
За інформацією Чернігівського громадського комітету захисту прав людини, четверо з шести міліціонерів, прізвища яких згадані в цьому інтервю та яких пан Коваль звинувачує в катуванні, продовжують працювати в органах внутрішніх справ, і навіть за ці чотири роки отримали підвищення по службі та чергові звання: капітан Фещенко та майор Данілов працюють в карному розшуку Чернігівського міськвідділу (до речі, Данілов є родичем Олександра Бугайова, сумнозвісного чернігівського кримінального авторитета середини 90-х), майор Гончар перейшов в обласний карний розшук, а Едуард Альохін вже за нової влади отримав звання підполковника та був призначений…. начальником Чернігівського міського відділу міліції (за збігом обставин, а може й не дуже, Едуард Альохін був одногрупником по навчанню в Чернігівському педагогічному університеті народного депутата України, соціаліста Миколи Рудьковського, який прославився на всю Україну організацією штурму Чернігівської міської ради 26 листопада 2004 року під час «помаранчевої» революції).
Прокуратурою Донецької області порушено кримінальну справу по ст. 127 ч. 3 КК України за фактом застосування катувань до засу-дженого
Прокуратурою Донецької області порушено кримінальну справу по ст. 127 ч. 3 КК Україна по факті застосування катувань до засудженого на території Маріупольської виховної колонії для неповнолітніх.
Як повідомляє прес-служба прокуратури Донецької області, установлено, що вихователь відділення № 3 колонії навмисне заподіяв тілесні ушкодження 17- літньому підліткові, засудженому на 3 роки за здійснення крадіжки.
Кримінальна справа перебуває в провадженні відділу Донецької прокуратури по нагляду за дотриманням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах.
01.11.05
Наш коресп.
Катування та жорстоке поводження
Минюст не будет обжаловать решение по делу "Мирослава Гонгадзе против Украины"
Министерство юстиции не будет обжаловать решение Европейского суда по правам человека по делу "Мирослава Гонгадзе против Украины". Об этом заявил Министр юстиции Сергей Головатый.
Министр подчеркнул, что его политика будет отличаться от политики, которую ранее проводило Национальное бюро по делам соблюдения Конвенции о защите прав и основных свобод человека. Как сообщили ЛІГАБізнесІнформ в пресс-службе Минюста, С.Головатый уже обсуждал это с Уполномоченным по делам соблюдения Конвенции о защите прав и основных свобод человека Валерией Лутковской.
"На Бюро возлагается задача по защите прав человека и соблюдению Конвенции, а не, как это было раньше, подавать на каждое выигранное гражданином Украины дело апелляцию в высшую палату. Подобная политика занимала время и отстаивала неизвестно чьи интересы - то ли бюджета, то ли государственного чиновника-бюрократа, то ли судьи в Украине, принимавшего несправедливое решение", - подчеркнул С.Головатый.
"Политика и действия Уполномоченного Нацбюро должны быть другими: человек добился правды, добился справедливой сатисфакции, добился восстановления в праве - государство, Министерство юстиции должны быть на стороне человека", - считает Министр.
Коментар «ПЛ.»: На мой взгляд, Головатый прав только частично. Действительно в таких делах, как дело Гонгадзе или подобных подавать апелляцию в Большую палату, наверное, не стоит. Но бывает ведь и так, что заявитель требует непомерную компенсацию вреда, как в деле Совтрансавто против Украины. Уполномоченный подала апелляцию в Большую палату, и последняя существенно снизила сумму, которую нужно было выплатить.
В суде есть две стороны - заявитель и государство. Агент государства должен все-таки защищать интересы государства, а не процесуального противника, и отказывать в праве на апелляцию, по-моему, неверно. Другой вопрос, как понимать "интересы государства". Действительно, во многих случаях интересы государства состоят в том, чтобы признать, что нарушение Конвенции имело место. Между прочим, Нацбюро в этом случае ведет себя как раз разумно, чему свидетельство дело Афанасьева.
Евгений Захаров
Громадяни України проти України
Європейський суд із прав людини прийняв рішення ще у 13-ти справах на користь громадян України.
Зокрема, він визнав порушення прав мешканця Сімферополя Віктора Горшкова, якого виписали з психіатричної лікарні на два роки пізніше, ніж належало за станом здоровя. В іншій справі Європейський суд зобовязав Україну виплатити 2,2 тис. євро мешканцю Дніпропетровська Олександрові Стрижаку, який не отримав повістки в суд, і 1,7 тис. євро – донеччанину Олександрові Кечку. Про це повідомила інформаційна агенція «Українські новини» з посиланням на прес-службу суду.
17 українців мають отримати виплати за затягування розгляду їхніх справ у судах. Загальна сума цих виплат становить 29,9 тисячі євро. Європейський суд ухвалив такі рішення з девяти справ проти України. Серед позивачів пятеро – мешканці Донецька та Донецької області, шестеро – мешканці Чернігова, мешканець Луганської області, мешканці Хмельницька та Києва, сімя з Євпаторії.
З початку 2005 року Європейський суд із прав людини ухвалив 66 рішень проти України, з них 23 вже набули чинності. Для порівняння: 2001 року винесено лише одне рішення проти України, 2002 року також лише одне рішення проти України, 2003-го – сім, 2004-го – тринадцять.
Наш інформ.
Свобода совісті
"Секретні укази»: боротьба триває
Апеляційний суд м. Києва прийняв до розгляду апеляційну скаргу правового радника Альянсу «Майдан» на постанову Печерського суду м. Києва, котрою було відмовлено у визнанні протиправними бездіяльності Президента України В.Ющенка.
Бездіяльність «помаранчевого» Президента полягає у ненаданні відповіді на інформаційний запит з вимогами надати назви та реквізити указів та розпоряджень глави держави, виданих під грифом «опублікуванню не підлягає».
12.09.05 Печерський районний суд столиці виніс постанову про відмову у задоволенні позову, де-факто повіривши представникові відповідача на слово – у судовому засіданні був продемонстрований нібито надісланий лист Секретаріату Президента (а не адресата запиту, звичайно), з відмовою у наданні інформації. В якості «доказу» надсилання відповіді суд першої інстанції прийняв аркуш з нібито внутрішнього реєстру вихідних документів Секретаріату, без підписів і печаток.
Таким чином, боротьба триває і у разі неприпинення практики видання і неоприлюднення раніше виданих «секретних матеріалів» на Президента чекають нові судові неприємності. Найближчими днями кількість позовів має збільшитися...
05.11.2005
О доступе к информации в некоторых европейских странах
О доступе к информации в некоторых европейских странах
Франция
Министерство финансов Франции опубликовало в Интернет бюджеты всех коммун, территориальных департаментов и регионов за 2004 и предыдущие годы.
В настоящее время органы территориального самоуправления страны начали работать в новых условиях. Дело в том, что в соответствии с законом о финансовой автономии от 29 июля 2004 года и законом об их свободах и обязанностях от 13 августа 2004 года органы местного самоуправления получают гораздо больший объем бюджетных ресурсов, а также более широкие полномочия по управлению развитием своих территорий. Кроме того, возрастает роль органов местной власти в инвестировании местного развития.
В связи с этим правительство предпринимает шаги по повышению прозрачности и
открытости работы местных органов власти.
***
Великобритания
Органы власти Англии привыкают к неукоснительному выполнению Закона о свободе информации.
В сравнении с первым кварталом этого года, центральные органы власти Англии заметно улучшили выполнение требований Закона о свободе информации [Freedom of Information (FoI) Act 2000] во втором квартале, согласно правительственному отчету.
В частности, заметно улучшилось время предоставления ответов на запросы граждан и организаций: если в первом квартале в отведенный 20-дневный срок были обработаны лишь 69% запросов, то в апреле-июне - уже 82%.
Примечательно, что волна запросов начинает спадать: во втором квартале было зафиксировано 8 400 запросов - на 38% меньше, чем в начале года.
Лучшими ведомствами оказались Office of the Deputy Prime Minister, the Debt Management Office, Ordnance Survey и Treasury Solicitors Department, которые ответили на все запросы в течение 20 дней. Министерство внутренних дел и казначейство [HM Treasury] сработали хуже всех.
Самым популярным оказалось министерство обороны, которое получило 1 039 запросов.
В свою очередь, шотландский министр по связям с парламентом Маргарет Курран [Minister for Parliamentary Business, Margaret Curran] объявила о начале изучения выполнения Закона о свободе информации в Шотландии. Она пригласила всех заинтересованных граждан, а также общественные организации подавать свои отклики, комментарии относительно любой проблемы FOI, включая вопросы оплаты работы органов власти по удовлетворению информационных запросов.
Впрочем, некоторые общественные организации уже высказали, что общественное обсуждение может закончиться повышением стоимости информационных услуг власти. В настоящее время все запросы, на удовлетворение которых власти тратят до
Источник: еgovmonitor.com, Великобритания
Материал подготовил Роман Романов
Кримінально-виконавча система
Захисти себе – візьми це за правило!
В житті практично кожної людини виникають обставини, питання, коли необхідність отримати кваліфіковану консультацію юриста стає не просто потрібною, але і до деякої міри вирішальною. Особливо актуально і проблематично такі питання постають перед незахищеними категоріями населення. У звязку з незадовільною соціально-економічною ситуацією, перш за все – низьким рівнем доходів, більшість громадян цієї категорії не мають можливості звернутися до платних юридичних консультацій, що фактично позбавляє їх можливості позасудового і судового вирішення спорів, захисту своїх прав і законних інтересів.
Але ж Конституція України гарантує кожному громадянину право на правову допомогу. Куди звернутися, як вирішити проблемні питання, як отримати консультацію, якщо заплатити за неї нема чим? З цих принципів і виходили в громадській організації Центр «Доброчин», започатковуючи півтора роки тому напрямок діяльності по наданню безкоштовних юридичних консультацій для незахищених верств населення.
Вже півроку вулицями міста Чернігова курсують два тролейбуси, які містять зовнішню соціальну інформацію стосовно отримання безкоштовної правової допомоги.
Надання таких консультацій спрямоване на реалізацію принципу рівності громадян при захисті ними своїх прав (юристами Центру «Доброчин» надано більше 1300 консультацій з різних галузей права). Адже чим більше громадяни знають про свої права, тим більш впевнено вони себе почувають, перестають дозволяти будь-кому їх порушувати, а це, в свою чергу, сприяє позитивним соціальним змінам у суспільстві загалом.
Юридичні консультації надаються в рамках проекту «Захисти себе – візьми це за правило!» за фінансової підтримки Європейсько Союзу. Цей проект має на меті покращення ситуації по дотриманню прав людини в Чернігівському регіоні шляхом реалізації трьох комплексних програм «Прямий юридичний захист», «Просвітницький напрямок» та «Посилення життєздатності НДО».
Громадянське суспільство
Важко знайти чорну кішку в темній кімнаті? - Ввімкни світло!
Як приклад можна навести Нью Йорк, де на початку і в середині 20 століття будівельні компанії належали або були підкорені мафіозним структурам. Будівництво – вельми прибутковий і в той же час конкурентний бізнес. Саме організована злочинність грає вирішальну роль в обмеженні конкуренції шляхом підтримки системи змови щодо ціни. Наприклад, 20 найбільших фірм-підрядчиків у Нью-Йорку вирішували, кому надавати будувати той чи інший проект. Емісари організованої злочинності або їх представники у профспілках радили, у кого і за яку ціну купляти матеріали, хто буде субпідрядчиком. Те ж саме стосувалось і вивезення сміття. Всі фірми, що працювали в даній сфері, були підкорені злочинному картелю (який офіційно називався асоціацією). Ті, хто не належав до цієї асоціації по вивозу сміття, зазнавали економічного і фізичного залякування.
До викриття і арешту головних діючих осіб злочинного картелю привела трирічна робота агента під «прикриттям», який діяв безпосередньо у злочинній організації. Після того, як організатори опинились на лаві підсудних, суттєво зменшились ціни на послуги, а муніципалітет перестав видавати ліцензії фірмам, якщо вони хоча б частково мали контакти з представниками організованої злочинності.
Також слід враховувати, що і в Італії представництво мафіозних структур у будівельному бізнесі в 50–90 рр. двадцятого століття було суттєвим. Вони не тільки зайняли нішу на заключному етапі публічного (громадського) інвестування шляхом субпідрядів і вимагань, але й на початку процеса – на етапі прийняття спільних рішень з представниками державних установ і великими будівельними компаніями, що отримали вигідні контракти на проведення суспільних робіт. Крім того, мафіозні групи, наприклад, південної Італії, контролювали виробництво таких будівельних матеріалів як добича піску і виробництво бетону. В 90 рр. злочинні групи інфільтруються в бізнес, повязаний із утилізацією відходів і сміттям. Наприклад, згідно даним префекта Неаполя, 90% всіх компаній, повязаних з вивезенням сміття, мають звязки з організованою злочинністю.
Етап, на якому сьогодні знаходиться Україна, проходили в свій час інші держави розвинутої демократії. Тому їх досвід необхідно враховувати і вивчати, щоб заздалегідь передбачити можливі проблеми, повязані зі діяльністю організованих груп і злочинних організацій.
Нагадаю, що у США у доповіді Президентської комісії з правозастосування й управління юстицією в 1967 році було визнано, що організована злочинність являє собою спільноту, що має на меті діяти поза контролем американського народу та його уряду. Вона охоплює тисячі злочинців, які належать до структур, подібних за складністю до будь-якої великої корпорації. Офіційно було визнано, що організована злочинність контролює легальний бізнес. Здається, ключовими словами тут є наступне: діяльність поза контролем народу. Безумовно, прозорість в роботі установ влади – один із головних запобіжних чинників проникнення кримінальних кіл у владні органи. Тому влада, якщо дійсно бажає реальних змін, повинна розробити систему звітування перед громадянами, а також конкретними справами реагувати на критичні зауваження. Інакше одного дня організована злочинність як паралельний спосіб організації життя частини населення тієї чи іншої країни, що існує, спираючись на інститути держави і суспільства, почне диктувати свої умови.
На жаль, в українському Кримінальному кодексі відсутня вказівка на основну мету організованої злочинної діяльності – отримання прибутків і надприбутків. Це дозволяє враховувати як організовані ті обєднання злочинців, які вчиняють так звані загальнокримінальні злочини (крадіжки, розбійні напади, грабежі), що, на наш погляд не відповідає сучасному розумінню сутності явища «організована злочинність».
У США 35 років тому назад було прийнято Закон про організації, що діють під впливом рекету й корупції (РІКО). Він був розроблений з метою переслідування не окремих осіб, а організацій, якими можуть виступати як юридичні особи (у тому числі приватні, громадські, державні), так і будь - яка група фактично обєднаних осіб. Покарання, передбачені цим законом, є набагато суворішими, ніж за окремі предикатні злочини, що допомагає прокурорам застосовувати судовий компроміс, метою якого є засудження винного за менш серйозні злочини в обмін на співробітництво і свідчення проти керівників злочинних організацій. Результатом застосування закону РІКО було увязнення керівників Коза Ностри, ліквідація діяльності цілих «сімей» злочинців, що належали до італійської мафії. Наприклад, до 1990 р. тисячі основних діючих осіб організованих злочинних угрупувань та їх помічників були засуджені на довгі строки увязнення, у тому числі 5 найбільш впливових « сімей» Нью- Йорка, а також члени Коза Ностри в Бостоні, Клівленді, Канзас–Сіті, Пітсбурзі та інших містах.
Таким чином, підрив економічної і фінансової діяльності організованих злочинців є одним із найефективніших методів зменшення їх кримінального впливу. Слід зауважити, що в останні роки в нашій країні майже не застосовується такий вид покарання як конфіскація майна. А у законодавстві Італії, США, міжнародних документах саме йому відведена центральна роль як чинника, що зупиняє «розростання» кримінальної власності.
Серйозним каталізатором продукування організованої злочинності і її невідємним атрибутом є корупція. Корупція як системне явище потребує такого ж системного підходу у зменшенні її рівня. З огляду на те, що вона стала елементом політичної системи, являє собою власну систему соціальних відносин (успішного вирішення справ), зусилля необхідно спрямувати на подолання «великої корупції» – корупції можновладців. В державі, тотально хворій на корупцію, здоровими є тільки деякі сегменти системи, окремі гвинтики. Вони і повинні взяти на себе тягар налагодження або створення системи, яка б сама по собі мінімізувала можливості зловживання своїми повноваженнями.
Саме тепер, коли Майдани всіх міст і сіл України привели до влади українських політиків з політичною волею до подолання корупції і зменшення впливу організованої злочинності, нам всім громадянам – очікувати і спостерігати відсторонено, або постійно критикувати Президента – значить забувати витоки цього явища – радянську систему блата і комуністичну партію на чолі з номенклатурою як злочинну організацію, що контролювала і диктувала народам СРСР, як їм жити, а також 14 років українського перехідного етапу, який тільки погіршив ситуацію з корупцією. Крім того, це означає згоду продовжувати життя у старій системі координат. У цьому випадку ми не маємо морального права скаржитись на своє життя.
Необхідно якнайшвидше створювати Національне бюро розслідувань, основним завданням якого має бути « протидія злочинам, що вчиняються службовими особами органів державної влади», в першу чергу першої – третьої категорії, оскільки, як влучно відмітив професор О. Костенко, «державна влада і службове становище в Україні стали найпривабливішим інструментом кримінальних зловживань». Найважливішим підрозділом НБР повинен стати аналітичний відділ, експерти якого в тому числі будуть відслідковувати і аналізувати повідомлення в ЗМІ щодо того чи іншого посадовця, беручи до уваги систематичність повідомлень, джерела інформації (надійність і незаангажованість), наявність постійних «сигналів» від громадян. Безумовно, така аналітика повинна поєднуватись зі специфічними можливостями оперативно–розшукової діяльності.
Симбіоз білокомірцевої злочинності і організованої – біла пляма для української кримінології, яка, нажаль, в кучмівську епоху старалась робити вигляд, що всі проблеми зі злочинністю(в тому числі з корупцією) є породженням якихось міфічних злочинців, які знаходяться поза вищими ешелонами влади, або є плодом уяви закордонних “злопихателів”, які всілякими рейтингами поплюжать Україну. Як аргумент наводились цифри, які засвідчували “нормальну” ситуацію в державі.
Мене, як і багатьох співвітчизників, непокоїть ситуація, коли високопосадовці минулого режиму, проти яких порушені кримінальні справи, переховуються у сусідніх державах і волають про політичні репресії. Тільки доведення їх справ до суду може «оздоровити» правосвідомість громадян у тій площині, що за стільки років порожніх розмов про невідворотність покарання вони відчують, що cистема кримінальної юстиції спрямована не тільки, за словами російського кримінолога В. Лунеєва на бідні, слабоадаптовані, алкоголізовані, деградовані й маргінальні прошарки населення, які вчиняють традиційні кримінальні діяння, а і на протиправну поведінку будь-якого посадовця. Було б дуже добре проінформувати українське суспільство про результати майже річного розслідування злочинів, вчинених в період виборів Президента України.
Важливим у нашому випадку є обєктивне знання про стан справ. Тому необхідно кардинально переглянути систему звітування правоохоронних органів і критерії оцінки роботи різних підрозділів. Гонитва тільки за кількісними показниками призводила і до цього часу призводить до їх фальсифікації і процентоманії. У цьому звязку згадується один випадок. 1999 рік, місто Сиракузи, штат Нью–Йорк. Делегація науковців України і Росії після наукової конференції відвідує офіс прокурора штата. Високоповажний доктор наук запитує посадовця: яка злочинність у Вас, скільки вбивств, крадіжок, розбійних нападів, дайте цифри. Прокурор не зразу розуміє, що від нього хочуть, а потім облегшенню позіхає: а, статистика, я дам розпорядження, моя секретарка зараз подивиться в компютері всі дані. Професор шепоче: у нас такий прокурор на наступний день вже не працював би. Зрозуміло, у нас головне – зробити статистику і прозвітувати керівництву. А там прокурора вибирають громадяни, які на собі відчувають всі примхи злочинності і небезпеки. І ще. Громада знає, як він живе, які у нього «стосунки» з муніципалітетом, бізнесменами (для цього існують журналісти і спеціальні журналістські розслідування, які, наприклад, поки на теренах Харківської області не були помічені) Ці приклади були наведені тільки для одного висновку: необхідно кардинально змінювати систему оцінки роботи правоохоронних органів. Приєднуюсь до думок, висловлених С. Бовбаланом у статті «Поради несторонньої людини» http:/www.zn.kiev.ua/ie/print/49826 .
Вартим уваги вважаю Декларацію антикорупційних дій громадської організації «Народ України» http://maidan.org.ua/static/mai/1129828346.html , в якій запропоновані конкретні заходи мінімізації корупційних ризиків. Виходячи з того, що корупційні правопорушення вчиняються в інтересах підприємств, організацій різних форм власності, необхідно ратифікувати європейську Конвенцію про корупцію у контексті кримінального права, яка передбачає відповідальність юридичних осіб за дачу хабара, посередництво та відмивання грошей. Новий український антикорупційний закон (концепція протидії корупції) повинні бути узгодженими з міжнародно-правовими актами. Вбачаю доцільним криміналізувати таке діяння як незаконне збагачення, що передбачено ст. 20 Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності, яка вже ратифікована Україною.
Історія свідчить, що навіть в Палермо (після 100-річного майже тотального владарювання сицілійської мафії), з 1992 року розпочався новий етап, що був названий «Відродження Палермо». Поштовхом до активних дій і закінчення етапу відстороненого спостереження за подіями з боку мешканців стали вбивства суддів Фальконе і Барселіно, які вперше провели успішні процеси проти мафії. Масові демонстрації протесту громадян змусили уряд ввести у дію нові адекватні закони протидії мафіозним організаціям, а правоохоронні органи почали активно впроваджувати їх у життя. Побачивши таку згуртованість у діях держави і громадянського суспільства, збільшилась кількість тих членів мафії, які були схильні до співробітництва з правоохоронцями. Завдяки їх свідченням ватажки злочинних організацій були засуджені. Палермці перейшли до активної колективної участі у житті міста. Новий муніципалітет на чолі з новим мером Л. Орландо почали діяти у тих сферах, що оздоровлюють соціальне середовище: формуванні громадянської самосвідомості, повязаної з повагою законів, перетвореннях у сфері шкільної освіти, градобудівництві і у сфері культури.
На мій погляд, в Україні слід негайно розпочати реальні перетворення у сфері правоохоронної діяльності, протидії організованій злочинності, корупції із урахуванням позитивного і негативного досвіду зарубіжних країн, із залученням до роботи як фахівців, так і представників громадських організацій, які мають досягнення і чіткі плани дій щодо діяльності у сфері запобігання різним проявам злочинності.
Перші гримаси відновленої депутатської «недоторканності» : у притягненні Голови Тернопільської облради до кримінальної відповідальності відмовлено
У квітні 2005 р. чортківський корпункт «ПЛ» повідомляв про обставини затримання правоохоронними органами Голови Тернопільської обласної ради Анатолія Жукінського. У тій ситуації рада не спромоглася захистити право свого Голови на доступ до адвоката та на своєчасне отримання медичної допомоги.
Черговий оборот справа отримала наприкінці жовтня, коли Прокуратура Тернопільської області нарешті висунула А. Жукінському звинувачення у розкраданні бюджетних коштів у особливо великих розмірах. На цей раз корпоративна депутатська «солідарність» спрацювала...
Справжнім «рятівним колом» для «потопаючого» Голови облради стала постанова Верховної Ради України № 2854-IV «Про внесення змін до Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», яку 8 вересня 2005 року скріпив своїм підписом наш Президент. Відтоді статтю 30 цього Закону доповнено частиною сьомою такого змісту: «Депутата місцевої ради не може бути притягнуто до кримінальної відповідальності, арештовано або піддано заходам адміністративного стягнення, що накладаються в судовому порядку, без попереднього розгляду питання місцевою радою». У такий спосіб практично унеможливлено притягнення до кримінальної відповідальності близько 300 тисяч депутатів місцевих рад у випадку скоєння ними злочинів. Практика рад попередніх скликань, коли вже діяла аналогічна норма, показує, що крайнє рідко депутати дають згоду на притягнення до відповідальності своїх колег.
24 жовтня Прокуратура області винесла на розгляд Тернопільської обласної ради подання «Про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності депутата Тернопільської обласної ради від Лановецького виборчого округу №11 Жукінського А. О.» Перший заступник прокурора області М.О.Люшненко повідомив сесійне засідання 27 жовтня про результати розслідування фактів привласнення А.Жукінським бюджетних коштів. Йшлося про те, що спочатку за три тисячі бюджетних гривень було придбано запчастини для власної іномарки Голови. Згодом «гра у машинки» у виконанні пана Жукінського ставала все більш винахідливою. Все те ж авто за 160 тисяч гривень було продано фізичній особі – «одній людині у Дніпропетровську»... Далі, але тільки вже уже за ціною 260 тисяч гривень – шикарно для області, яка на 75% відсотків дотується з Держбюджету, чи не так? – той самий автомобіль придбала Тернопільська обласна рада для обслуговування свого Голови. Як водиться, оборудку було сховано за загальним цифрами видатків на утримання апарату ради... Далі виручені гроші пішли у зворотному порядку, і насамкінець, за висновками слідства, біля 90 тисяч гривень було привласнено А. Жукінським. Отже, йдеться про привласнення коштів обласні ради в особливо великих розмірах, тобто про скоєння ним діянь, які підпадають під ознаки злочинів, передбачених ч.ч.2 і 5ст. 191, ч. 1 ст.263, ч. 1 ст.366 Кримінального кодексу України, за що А. Жукінському загрожувало до 12 років позбавлення волі.
Варто зауважити, що питання про подання Прокурора було внесено до порядку денного сесії у досить дивний спосіб, з порушенням багатьох регламентних вимог. Від профільної постійної комісії з питань законності і правової політики цей документ приховали. З поданням депутати одержали можливість ознайомитися безпосередньо перед початком пленарного засідання, у сесійній залі. Проект рішення взагагалі не був підготовлений. А. Жукінський під час розгляду питання був відсутній і було неможливо зясувати у нього, чи бажає він доводити свою невинність у суді.
Обговорюючи делікатну тему притягнення Голови до відповідальності, Тернопільська обласна рада вирішила за краще сховатися у формат закритого пленарного засідання. У сесійній залі залишилися лише депутати та керівники правоохоронних органів. Сесія не прийняла пропозиції про проведення поіменного голосування з даного питання. Результат – переважною більшістю голосів рада відмовила у притягнення А. Жукінського до кримінальної відповідальності. Цікаво, що офіційний результат голосування на закритому засіданні офіційно навіть не було оприлюднений і жодного документального рішення з даного приводу нібито не прийнято... Гадаю, є усі підстави вважати, що було порушено права депутатів під час підготовки та розгляду прокурорського подання, що привело до прийняття невмотивованого та незаконного рішення.
Заради справедливості варто зазначити, що зі сторони депутатів облради була ще одна спроба «врятувати обличчя». Так, за пропозицією заступника Голови депутатської комісії облради з питань законності та правової політики Ореста Зварича, який вбачав регламентні порушенні у процедурі розгляду прокурорського подання по справі Жукінського, планувалося винести питання на повторний розгляд сесії 2 листопада. Однак, як мабуть і слід було очікувати, на повторному засіданні цю пропозицію Зварича не було підтримано...
Отже, у ситуації, що склалася, можливість притягнути А. Жукінського до кримінальної відповідальності зберігає за собою Генеральний прокурор України – згідно норми п. 5 ст. 31 нової редакції Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» він має право звернутися з поданням про вирішення питання по суті до Верховної Ради України.
Теоретично все ще може розставити крапки над «і» у цій і подібних до неї справах Конституційний Суд. Адже за Конституцією (стаття 24) «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом». Виняток складають Народні депутати України – Стаття 80 Основного Закону гарантує їм депутатську недоторканність і без згоди на те Верховної Ради вони не можуть бути притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані.
А тим часом, схоже, що народні обранці у своїй більшості толеруватимуть кримінальні гріхи своїх колег і постанова Верховної Ради № 2854-IV ефективно спрацьовуватиме – втім, не на користь правосуддя.
Володимир Чемерис: 7 листопада для мене не свято, і ніколи ним не було
Володимир Чемерис – легендарна фігура, член Правління Української Гельсінської Спілки, учасник студентських протестів в 1991 році – «революції на граніті», що призвела до відставки Масола, співкоординатор акції «Україна без Кучми», чільник громадської організації «Інститут «Республіка», що є одним з не багатьох заповідників політичного ідеалізму. Перед виборами Президента України в 2004 році принципово не підтримував жодного з кандидатів та ініціював всеукраїнську акцію «Соромно голосувати!». Пан Чемерис є визнаним експертом із правових та технологічних аспектів громадянського спротиву, «своя людина» і серед лівих, і серед правих.
Ю.Ш.: Перше питання, яке цікавить зараз всіх – чи будуть сутички 7 листопада?
Я не хочу бути пророком в поганому розумінні цього слова, але думаю, що сутички цілком можуть бути. Після неофіційних розмов з представниками різних таборів протистояння у мене зявилося передчуття, що вони готуються до силових дій. Як показали події 15 жовтня цього року або 1 травня 2004 року, міліція не може виконати свої функції захисту прав людей. Моніторинг, який проводить інститут «Республіка», показав, що в цьому році порушень права на мирні зібрання було набагато більше, ніж за відповідний період попереднього року.
Ю.Ш.: Що означає для вас свято 7 листопада?
Для мене це не свято і ніколи ним не було. Питання в тому, що є люди, які хочуть провести свої заходи в цей час – як ті люди, які вважають цей день святом, так і ті люди, які не вважають цей день святом і хочуть, щоб в цей день нічого не проводилось. Я вважаю, що обидві сторони мають право висловити свою позицію тим способом, яким вони хочуть це зробити.
Ю.Ш.: Очевидно, не для всіх українських лівих, так як для Вас, характерно не сприйняття «червоної сторінки радянського календаря»?
Це характерно для більшості нових лівих, світогляд яких ґрунтується не на офіційній ідеології Радянського Союзу, що давно розпався, а на антиглобалістичних та антикапіталістичних цінностях світового лівого руху. Хочу підкреслити, що у нових лівих нема партії, вони існують ще на рівні громадських організацій – наприклад, «Ліва ініціатива», «Робітничий спротив» – або гуртків. Є також окремі люди, що поділяють наші цінності, ліві інтелектуали, такі, як Олександр Хоменко. Щодо політичних партій, то це старі ліві, ті ж комуністи, яких іноді називають неосталіністами або брєжневістами. Всі політичні партії зараз найбільшою мірою представляють інтереси великого капіталу. Це стосується і Соціалістичної партії: зараз її осередки в Харківській області практично приватизувало керівництво одного з комерційних банків. Ми думали, що пропорційні вибори змінять ситуацію, але насправді виявилось навпаки. Місця в списках продаються за дуже великі гроші, особливо після появи такої «приманки», як депутатська недоторканість. Я точно знаю, що в одній з відомих партій місце у прохідній частині партійного списку до Верховної Ради коштує 2 мільйони доларів, до Київради – 350 тисяч, до районних рад – 150 тисяч.
Ю.Ш.: Як ви оцінюєте дії Київської міськдержадміністрації, що намагається через суд заборонити проведення політичних акцій?
Вони діють неправильно, порушуючи як 39 статтю Конституції, так і європейську практику, зокрема рішення Європейського суду і статтю 11 Європейської конвенції з прав людини, з якої випливає позитивне зобовязання держави захищати мирні зібрання. Є відоме рішення Європейського суду від 1988 року «Платформа «За життя» проти Австрії», де суд встановив, що забезпечити реалізацію права на зібрання обом сторонам, а не забороняти, є обовязок держави. Інститут «Республіка» звернувся до КМДА з вимогою припинити цю практику подачі в суд, але вони все-таки подали в суд на заборону всіх демонстрацій в центрі міста 7 листопада. Раніше Шевченківський суд просто відхиляв такі подання, але його останнє рішення дуже розчаровує. КПУ заборонили проводити свої святкові акції по вулиці Хрещатик та на Майдані Незалежності. Це рішення суду досить сумнівне з точки зору права. Але я розумію, що Шевченківський суд після 15 жовтня враховував і те, що міліція неспроможна забезпечити порядок – можливо, з точки зору суду, це був єдиний спосіб не допустити зіткнення.
Ю.Ш.: В святкуванні 7 листопада, з одного боку, і антикомуністичних акціях – з іншого боку, висловили бажання взяти участь багато різних організацій. Чи не повязані безлади на таких акціях поганою координацією між учасниками?
Наскільки я знаю, і у правих, і у лівих організована координація між всіма учасниками. Між правими і лівими не здійснюється координація. Мене найбільш цікавить те, що свого часу на слуханнях у Верховній Раді міністр внутрішніх справ закликав встановити відповідальність організаторів мітингів. В цьому «нова влада» буквально повторює те, що казала «стара влада», до того ж пан Луценко показав свою повну юридичну безграмотність, оскільки відповідальність в Україні, як і всюди, є індивідуальною. Якщо відбуваються сутички, міліція повинна їх розслідувати: бійка, сутички – це злочин. Якщо цей злочин був організований, повинні бути покарані організатори і виконавці. Організаторами сутички можуть бути не організатори мітингу. Таке, наприклад, було 9 березня 2001 року. Бо ті ж самі «правоохоронці» можуть послати своїх людей, які почнуть сутички. І влада хоче, щоб за все це відповідали організатори мітингів! Організатори можуть лише закликати до порядку на мітингу, вони не можуть забезпечувати порядок на мітингу, бо вони цивільні особи і не мають такого права. Це право і обовязок міліції. Тому замість того, щоб шукати, на кого перекласти відповідальність, міліція повинна просто виконувати свою роботу – те, що їй належить робити по закону «Про міліцію» і по Конституції. Але я не виключаю, що сутички 15 жовтня, як і 7 листопада, можуть бути в інтересах влади. Владі зараз може бути вигідним загострення.
Ю.Ш.: Чим саме, на вашу думку, можуть буди вигідні владі вуличні безлади?
Право на зібрання – один з найсуттєвіших елементів здійснення статті 5 Конституції, згідно якій, Україна є республікою, єдиним джерелом влади в Україні є народ, і ніхто не може узурпувати державну владу. Перед виборами 2006 року хтось може бути зацікавленим у обмеженні свободи зібрань. Зараз у Верховній Раді знаходиться наш проект закону «Про свободу зібрань», він офіційно внесений в порядок денний. Я бачив, що після сутичок 15 жовтня і у Верховній Раді, і у Київській міській раді з подачі міністрів та інших впливових осіб зявився намір обмежити право людей на мітинги, взагалі заборонити мітинги в центрі Києва, на Хрещатику, поблизу державних установ, наприклад, Кабміна, Секретаріату Президента – на цю тему вже є проект рішення Київради, слава Богу, поки не прийнятий. Всі ці сутички, як мінімум, сприятимуть створенню громадської думки і думки депутатів Верховної Ради та Київської міської ради на підтримку заборонних нормативних актів. Якщо загострення буде надалі продовжуватись, то стануть можливими різні сценарії, деякі з яких зараз здаються фантастичними – як, наприклад, розпуск Верховної Ради. Таке попередження вже прозвучало у запитаннях до Литвина. І, звичайно, безлади призведуть до погіршення міжнародного іміджу України в переддень парламентських виборів.
Ю.Ш.: Ви чули, що організаторам бійок 7 листопада виплачують по 1000 доларів, як і 15 жовтня?
Такі чутки є, але я не хочу їх коментувати, оскільки просто не маю точної інформації. Втім, це абсолютно можливо. Ми знаємо багато прикладів того, що різні партії – і праві, і ліві – проплачують участь у мітингах. На круглому столі в інституті «Респібліка» був заступник голови департаменту громадської безпеки міністерства внутрішніх справ, Анатолій Маєвський, він сказав, що багато таких випадків задокументовано у МВС. У нашому законопроекті ми встановили відповідальність за надання якоїсь плати за участь у мітингах, а тим паче, якщо це сплата за участь в сутичках та організації сутичок. Це злочин, який треба засуджувати.
Ю.Ш.: Як ви прокоментуєте попередження прес-служби УНА-УНСО про можливість захвату офісів політичних партій 7 листопада?
Якщо у них є така інформація, їм варто звернутися з цим до міліції. МВС повинно забезпечити охорону від насильства всім політичним силам.
Ю.Ш.: Як ви ставитесь до участі в акціях 15 жовтня і, як планується, 7 листопада іноземних політичних структур, таких, як «Націонал-більшовицька партія» або «Євразійський союз молоді»?
Якщо коротко сказати – називаючи синьо-жовтий прапор «бандерівським», вони приходять під «власовським» прапором, під російським триколором РОА. Щодо повідомлень про участь в акціях 7 листопада активістів з Росії та Білорусі – якщо опиратися на чисто правові поняття, то іноземні громадяни та особи без громадянства, за Конституцією, мають такі ж самі права на зібрання, як і громадяни України, тому забороняти їм брати участь у мітингах немає жодних підстав. Згадайте пікетування Білоруського посольства білоруською опозицією в Києві, пікетування Узбецького посольства узбецькою діаспорою в Києві – вони мали повне право провести ці мирні мітинги. Українці під час помаранчевої революції, так само, пікетували українські посольства в інших країнах. Забороняти іноземцям брати участь у громадських заходах в Україні було б неадекватною і неправовою дією. Якщо ж ці люди будуть брати участь в якихось протиправних діях на території України, у наших правоохоронців є всі важелі в руках. Вони можуть їх просто вислати з країни, або притягти до кримінальної відповідальності в Україні. Крім того, український уряд, МЗС, прикордонники мають можливість не пропускати окремих іноземних громадян на територію України, так само, як перед президентськими виборами вчинили з активістом сербського «Отпору» Олександром Маричем. Це викличе негативну реакцію громадської думки і правозахисників, але не думаю, що може стати причиною дипломатичного скандалу.
Ю.Ш.: Що б ви порадили зробити 7 листопада правоохоронним органам?
Охороняти права тих, хто прийшов з наміром взяти участь у мирному зібранні, та підтримувати порядок, не зважаючи на те, хто його може порушувати: українські, російські, молдавські громадяни. Я думаю, що нинішнє протистояння можна порівняти з поведінкою болільників перед футбольним матчем. «Наші» і «приїжджі» болільники настроєні агресивно, але міліція повинна відвернути сутички між ними, при тому дозволяючи їм спільно вболівати за свої команди. Як правило, люди, які приїжджають на футбольні матчі, влаштовують сутички, але обмежувати вїзд цих людей в Україну було б дуже недемократичним кроком – цей дипломатичний засіб призначено лише для виключних ситуацій. Інша справа, що за надто агресивне поводження своїх болільників футбольні команди можуть бути покарані, а в політиці це навряд чи можливо. Ми знаємо, що українські правоохоронці неодноразово втихомирювали уболівальників «Спартака» чи ЦСК, які приїжджали з Москви. Хотілося б, щоб і зараз правоохоронці виконували свої функції. Для міліції не повинно мати значення, чи люди збираються 7 листопада на мітинг або на футбольний матч. Державні органи створюються не для того, щоб затримувати людей і розганяти мітинги, а для захисту прав громадян. Заради цього люди і платять податки.
06-11-2005