MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Бюлетень "Права Людини", 2006, #04

Хроніка
Луценко про діяльність Громадської ради при МВС Закон «Про об’єднання громадян» можуть обговорити всі бажаючі «Наша Україна» публічно обговорює проект розвитку України Конституція і права людини
О ХХ съезде КПСС Органи місцевого самоврядування перетворюються на конвеєр видачі індульгенцій нечистим на руку депутатам (Нотатки та рефлексії з прес-конференції у прокуратурі) І знову Уповноважений з прав людини… Ілюзії Політика і права людини
Криворізька міська рада: регіоналізм – в дії! Катування та жорстоке поводження
Украина отчиталась об исполнении решений Европейского суда по правам человека Європейський суд з прав людини зобов’язав Росію виплатити рекордну суму Україна посіла друге місце за кількістю скарг до Європейського суду з прав людини Право на приватність
Правозахисники та медіа-експерти просять Президента ветувати Закон «Про телебачення та радіомовлення» Свобода совісті
Короткий звіт щодо інформаційних запитів та звернень у Харківській області, надісланих представниками Харківської правозахисної групи Практику «засекречених» державних актів досі не припинено Право на Правду: ще не остаточна, але вже перемога Права жінок
Про створення постійно діючих мобільних груп з моніторингу дотримання конституційних прав і свобод людини та громадянина в діяльності органів внутрішніх справ Права шукачів притулку
Открытое обращение российских неправительственных организаций к Президенту Украины В.А.Ющенко УКРАИНА: БЕЖЕНЦЕВ ИЗ УЗБЕКИСТАНА ДЕПОРТИРУЮТ, НЕСМОТРЯ НА РИСК ПЫТОК И ПРОИЗВОЛА Правоохоронні органи
Ще одна перемога Кримінально-виконавча система
4 лютого 2006 року у м. Чорткові Тернопільської області створено нову громадську правозахисну організацію «Гельсінська ініціатива – XXI» (Прес-реліз) Громадянське суспільство
Висновок Харківської правозахисної групи щодо законопроекту "Про волонтерський рух" «Было уже однажды в давнем каком-то веке...» Погляд
Письмо Комиссара по правам человека Совета Европы Судят правозащитников, задержанных за проведение пикета у здания ФСБ Вынесен приговор Станиславу Дмитриевскому (хроника суда, последне слово Станислава Дмитриевского) Правозащитники протестуют против обвинений в адрес неправительственных организаций в связи со шпионским скандалом Ноу-хау по-російськи: "Хочеш в інтернет - покажи паспорт" Внимание: Получено документальное доказательство цензуры в СМИ России Европейский суд обязал Россию выплатить жертве пыток 250 тысяч евро Жертви політичних репресій
Кінець Інтернету, яким ми його знаємо

Хроніка

Луценко про діяльність Громадської ради при МВС

2 лютого 2006 року за участю міністра внутрішніх справ Юрія Луценка відбулося чергове засідання Громадської ради при МВС України з питань забезпечення прав людини. Порядок денний засідання складався з трьох основних питань: конкретизація основних напрямів роботи; вироблення рекомендацій щодо надання до друку методичного посібника „Компетенція міліції України в охороні прав громадян та громадського порядку під час виборчого процесу”; напрацювання рекомендацій громадських організацій до участі в роботі мобільних груп з моніторингу дотримання прав людини в ОВС.!

У вступному слові Юрій Луценко наголосив на тому, що органи внутрішніх справ зроблять все можливе, аби парламентські вибори відбулися в Україні чесно та прозоро і у цій справі керівник правоохоронного відомства розраховує на підтримку учасників Громадської ради. Поєднати спільні зусилля буде зовсім не зайвим, оскільки деякі лідери політичних сил та партій вже почали вдаватися до брудних піар-технологій. Міністр також запевнив, що у списках будь-якої партії не буде раніше засуджених кандидатів в народні депутати. Залишаться лише ті, з яких, відповідно до чинного законодавства, була знята судимість.

Учасники засідання під час виступів запропонували низку конкретних заходів з основних напрямків роботи Громадської ради: дотримання прав громадян під час затримання, дізнання та слідства; дотримання прав під час виборів та виборчої кампанії; право на зібрання та освіту в галузі прав людини; попередження домашнього насильства, жорстокого поводження з дітьми, торгівлі людьми; гендерна рівність в діяльності органів внутрішніх справ; нормативно-правове та науково-методичне забезпечення діяльності Ради; повага приватного життя; права мігрантів та біженців; права неповнолітніх; інститут виділеної скарги.

Неабиякою подією для суспільно-політичного життя держави стане вихід у світ методичного посібника „Компетенція міліції України в охороні прав громадян та громадського порядку під час виборчого процесу”. Адже це видання, хоч і призначене для працівників міліції, стане в нагоді всім громадянам, оскільки окреслює правове поле діяльності міліції і громадян в умовах громадянської активності демократичного суспільства.

Ідея створення методичного посібника виникла не спонтанно. Це було логічним продовженням кропіткої роботи МВС України з українсько-канадським проектом „Розбудова демократії”. В сьогоднішній Україні дії міліції все більше носять публічний характер, тому раніше вже розроблено і впроваджено в професійну підготовку працівників міліції та навчальний процес навчальних закладів МВС України дисципліну „Основи демократії”.

Методологічна побудова посібника віддзеркалює науково-обґрунтований підхід, при якому в першій частині викладається матеріал, що формує знання правоохоронця з чинного законодавства; друга частина зорієнтована на відпрацювання практичних вмінь та навичок.

Також під час засідання було рекомендовано близько тридцяти представників громадських організацій з 19 областей України, а також – з Києва та з Севастополя для подальшої роботи у складі мобільних груп Громадської ради. Найближчим часом будуть запропоновані кандидати до мобільних груп з решти областей України. Після проведення відповідного навчання (орієнтовно – наприкінці лютого – на початку березня ц.р.) представники громадських організацій зможуть розпочати роботу в мобільних групах.

Учасники засідання ухвалили спільне рішення, яким, зокрема, передбачено забезпечити доступ до нормативної бази міністерства внутрішніх справ (що не становить службову таємницю) фахівців, які вивчатимуть її на предмет дотримання прав людини. Також передбачається, відповідно до відомчого наказу, рекомендувати створення на основі напрацювань Громадської ради при МВС її обласних осередків та опублікувати у відомчих ЗМІ плани роботи регіональних рад.

Довідка. Громадську раду з питань забезпечення прав людини було створено при МВС України 27 грудня 2005 року з метою підвищення ефективності роботи міліції щодо дотримання прав людини та подолання негативних тенденцій, які ще залишаються в діяльності органів внутрішніх справ.

Діяльність Громадської ради складається з трьох стратегічних напрямів: дотримання громадянських та політичних прав; гарантування прав людини під час затримання і дізнання, в тому числі, шляхом координації діяльності мобільних груп з моніторингу дотримання прав людини в органах внутрішніх справ; забезпечення прав працівників органів внутрішніх справ. Громадська рада також надає консультативно-методичну допомогу МВС України в роботі щодо забезпечення прав людини, здійснює громадський контроль за дотриманням прав людини та діяльністю органів внутрішніх справ.



Закон «Про об’єднання громадян» можуть обговорити всі бажаючі

Міністерство юстиції України запрошує усіх зацікавлених осіб до обговорення проекту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про об’єднання громадян». Законопроект розроблений на виконання пункту 10 Плану дій Україна – ЄС, який затверджено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22 квітня 2005 року № 117-р «Про затвердження заходів щодо виконання у 2005 році Плану дій Україна – ЄС».

Зауваження та пропозиції до проекту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про об’єднання громадян» пропонуємо надсилати до 20 лютого 2006 року за адресою: місто Київ, провулок Рильський, 10, кімната 301. Контактні телефони: 271-16-25, 271-17-91 (телефон-факс).

Електронна адреса: [email protected].

http://minjust.gov.ua/?do=d&did=7017&sid=news

01-02-2006 01




«Наша Україна» публічно обговорює проект розвитку України

Обговорення стратегії є відкритим для громадськості на електронній сторінці http://strategyforukraine.org

«Наша Україна» продовжує публічне обговорення проекту програми «Стратегія розвитку України». Залучаються місцеві фахівці різного профілю діяльності.

З 9 грудня 2005 до кінця лютого 2006 року по всій Україні триває обговорення та опрацювання основних тематичних блоків проекту Стратегії, зокрема: сучасна економічна та соціальна система, аграрна політика, охорона здоров’я, освіта і наука, місцевий та регіональний розвиток, судова реформа, молодіжна політика, національна безпека та оборона.

У березні буде презентовано зведений документ – Програму «Стратегія розвитку України».

Матеріали і результати роботи тематичних робочих груп та їхні дослідження будуть використані в законопроектній діяльності членами парламентської фракції «Наша Україна.

Обговорення стратегії є відкритим для громадськості на електронній сторінці http://strategyforukraine.org

У рамках Всеукраїнського програмного туру-обговорення 31 січня у Полтаві відбувся семінар «Аграрна політика: необхідність змін» за участю керівника селянського проекту Василя МАГАСА, а також експертів з питань села, науковців та представників місцевих органів влади та агробізнесу.

Під час роботи круглого столу зачіпалися також проблеми реформування аграрних відносин, форм державної підтримки сільського господарства, проблем функціонування окремих галузей та формування окремих ринків сільськогосподарської продукції, проектів нормативних актів, спрямованих на реалізацію аграрної політики «Нашої України».

31-01-2006

Прес-служба Полтавського обласного штабу блоку «Наша Україна»



Конституція і права людини

О ХХ съезде КПСС

 

"...Рубеж перехода от частичного и стихийного освобождения к осознанно всеобщему - события 1953-1956 годов. Смерть Сталина, уничтожение Берия, ХХ съезд КПСС, выход на свободу оставшихся в живых "врагов народа" и первые прорывы свободного Слова (наиболее концентрированным выражением которого явился "Новый мир", редактируемый Твардовским) - разнородное эхо этих и последующих событий и процессов как внутри "социалистического лагеря", так и за его пределами вызывали одновременно и раскрепощающий сдвиг, и смятение в умах, выдвигая на первый план потребность в конструктивном, преобразующем продолжении.

...Но для этого требовалось не только время. Самому продолжению еще предстояло найти свои замысел и форму, свое речевое сознание и речевое поведение, освобождаемые от стереотипов и шлаков целой эпохи, от слов-обрубков, теснящих мысль.

...Оборачиваясь назад, мы замечаем, что продолжение, оставаясь только продолжением, с неизбежностью принимает все более иллюзорный характер.

...В фигуре Никиты Хрущева пересеклись пафос анти-Сталина с отсутствием идейного задела и политической почвы для не-Сталина. Индивидуальный момент играл немаловажную роль и в том, и в другом отношениях.

...Каковы бы ни были первоначальные намерения Хрущева, начиная от самозащиты и кончая стремлением возвыситься, его мужество явилось первоимпульсом выхода за пределы предначертанного "раз и навсегда".

...Что имело большее значение - сокрушение монументов Сталина, полупризнание его преступлений или самый факт рассекречивания системы, для которой механизм тайны не менее фундаментален, чем механизм страха?

...Второе, по крайней мере, было необратимо. Хрущев затронул и другие краеугольные камни системы - но не все. Он приоткрыл двери в Мир в большей мере для себя самого, хотя и это было ново..."



Органи місцевого самоврядування перетворюються на конвеєр видачі індульгенцій нечистим на руку депутатам (Нотатки та рефлексії з прес-конференції у прокуратурі)

За даними Генеральної прокуратури України, кількість відмов у притягненні до кримінальної відповідальності депутатів місцевих рад, що підозрюються у скоєнні злочинів, сьогодні вже досягає 400. В абсолютній більшості випадків сесії рад відмовляють у задоволенні прокурорських подань. Тернопільська обласна рада поки що не задовольнила жодного з 5 подань про притягнення депутатів місцевих рад до кримінальної відповідальності. Верховна Рада України в свою чергу не розглянула жодної з відхилених обласними радами кримінальних справ і вочевидь вже не збирається переглядати власне рішення № 2854-IV «Про внесення змін до Закону України «Про статус депутатів місцевих рад».

Тим часом масштабна епідемія «відпущення гріхів» народних обранців вже загрожує одночасною руйнацією системи українського правосуддя і місцевого самоврядування. Природно, не буде жодного дива, якщо внаслідок виборів 2006 року ми отримаємо ще більш криміналізовані місцеві ради.

Ця тривожна ситуація була предметом обговорення на прес-конференції Прокурора Тернопільської області Юрія Голуба, що відбулася 6 лютого у Тернополі. Прокурор прокоментував конкретні кримінальні справи щодо депутатів місцевих рад, які так і не потрапили до суду. Від жовтня 2005-го, коли внесено зміни до ст 30 Закону «Про статус депутатів місцевих рад», у результаті яких депутати набули недоторканості, органи прокуратури області порушили 20 кри­мінальних справ стосовно депутатів усіх рівнів. Лише 8 кримінальних справ скеровано до суду і за пред’явленими звинуваченнями оголошено вироки. Ще інших 5 справ суди закрили, оскільки ради не дали згоди про притягнення депутатів до кримінальної відповідальності. З цієї ж підстави закрито також 5 кримінальних справ, які були у провадженні прокуратури.

Серед фігурантів цього року заведених кримінальних справ було згадано директора Бережанської школи-інтернату, депутата районної ради. За висновком слідства, складаючи фіктивні документи про грошову допомогу для дітей, директор привласнив більше 3 тисяч гривень.

Не вдається притягнути до відповідальності заступника начальника Бережанського райвідділу міліції, якого звинувачують в отриманні хабара. «Правоохоронець» з Бережан виявився депутатом Пустомитівської районної ради Львівської області, а тамтешні народні обранці, звісно, не наважилися плямувати його міліцейський мундир. Найпарадоксальніше, що згадана особа у даний час все ще продовжує працювати на своїй посаді у Бережанському РВ УМВСУ!

Закрито кримінальну справу, заведену проти мера міста Скалат, яку звинувачено у хабарництві та інших злочинах. Закрито «з нереабілітуючих обставин», – цікаве формулювання, чи не так ?

У грудні 2005 року Тернопільська обласна рада відмовила у притягненні до відповідальності депутата Зборівської районної ради, голови правління ВАТ «Зборівгаз», який умисно ухилився від сплати до місцевого бюджету прибуткового податку з заробітної плати працівників на суму 50 тис. грн. Аналогічні звинувачення було висунуто прокуратурою проти чергового власника депутатського мандату, директора ТзОВ «Красіївське» Монастириського району. Як наслідок, справа також так і не потрапила до суду. Під час січневої сесії Тернопільської обласної ради колеги-депутати «захистили» від відповідальності директора ТзОВ «Вільна Україна» Бучацького району, який незаконно використовуючи майно пайовиків товариства, не нараховував 821 пайовику близько 187 тисяч гривень орендної плати. Того ж сесійного дня обласна рада відхилила подання прокуратури щодо депутата тієї ж Бучацької ради, директора ПАП «Промінь». За висновком слідства, внаслідок нецільового використання державного банківського кредиту, він спричинив збитки державі на суму 125 тисяч гривень...

Цікаво, що жоден з депутатів, яким висувалися звинувачення у скоєнні злочину, не визнавав себе винним. І жоден з них не міг пояснити, чому він не прагне довести власну невинність у судовому засіданні.

І лише один раз депутати місцевих рад Тернопільщини погодилися піддати кримінальному переслідуванню свого колегу. Винятково немилим їм виявився начальник управління архітектури Козівського району, який є депутатом селищної ради.

Підсумовуючи сказане, Юрій Голуб повідомив, що у прокуратурі готують подання про притягнення й інших депутатів, але оптимізмом при цьому не проймаються – депутатська кругова порука, як бачиться, є непробивною...

Зауважу, що у цьому сенсі унікальним – за ступенем лукавства – є поширений аргумент, яким послуговуються депутати, відмовляючи прокуратурі у притягненні до відповідальності їхніх «кунаків та абреків». Звучить це приблизно так: «Звісно, ми проти депутатської недоторканості! Але розглядати звинувачення у злочині – то не властива радам функція. Ми, мовляв, вам не суд, а тому – забирайте своє подання, ані за згоду, ані за «незгоду» ми не голосуватимемо!». Нагадує присновідоме «Ані миру, ані війни, а армію розпустити!», хіба ні ?

Та найбільше журналістських запитань, природно, викликала горезвісна справа Голови Тернопільської облради Анатолія Жукінського, тим більше що днями прес-служба ради повідомила: Голова повернувся до виконання посадових обов’язків.

У листопаді 2005 року у бюлетені «ПЛ» вже повідомлялося про відмову обласної ради задовольнити подання прокуратури щодо притягнення Жукінського до кримінальної відповідальності, якому органами слідства інкримінується протиправне привласнення бюджетних коштів у великих розмірах. Прокурор області повідомив, що у зв’язку з відмовою у наданні згоди обласною радою на притягнення Анатолія Жукінського до кримінальної відповідальності справу стосовно нього закрито на підставі все тієї ж статті З0 Закону «Про статус депутатів місцевих рад». З його слів, прокурорське подання до Парламенту поки що так і не потрапило на сесійний розгляд – «застрягло» (???) у комітетах Верховної Ради. У зв’язку із закриттям кримінальної справи скасоване і відсторонення Жукінського від посади. Юрій Голуб наголосив: справу закрито з тих самих «нереабілітуючих обставин». А це означає: якщо зміниться законодавство, кримінальне пересліду­вання, можливо, поновлять. Як засвідчив прокурор, Анатолій Жукінський частину заподіяної обласному бюджету матеріальної шкоди вже компенсував «добровільно», а іншу частину відмовляється сплатити, мотивуючи, що не винен». Втім, не прагне доводити у суді. Останнім журналістським запитанням було: чи може голова облради, з якого все ще не знято звинувачення у розкраданні бюджетних грошей, знову балотуватися у депутати ? Виявляється, що так.

Комедія скінчилася. Завіса, оплески...

У кожної нормальної людини, природно, виникає запитання: невже самі депутати Тернопільської облради не зажадають від свого Голови пояснень щодо обставин його справи та повернення у крісло керівника вищого представницького органу області? Невже нікому з них не хотілося б наголосити на неприйнятності цієї ситуації з правової та морально-етичної точки зору ? Невже усі разом повинні зробити вигляд, що жодної проблеми не існує, що можна толерувати розкрадання коштів платників податків у особливо великих розмірах ?

Прикро, але доводиться визнати, що лише кілька депутатів при розгляді на останніх сесіях питань про недоторканість з’являлися на трибуні з настирливим повторенням «Pereat munus, fiat Justitio» (Правосуддя має відбутися, хоч би перевернувся світ). Прикро, але Президія обласної ради вже двічі відмовилася прийняти пропозицію депутата С. про дострокове припинення повноважень Голови Тернопільської обласної ради Жукінського, який протягом 9 місяців «не забезпечує здійснення наданих йому повноважень, не надає раді жодної інформації щодо своїх намірів та спроможності повернутися до роботи, а також щодо готовності доводити власну невинність у суді».

Нарешті, вже тиждень на столі редактора часопису облради з гордою назвою «Свобода» лежить відкритий лист того ж депутата до Жукінського – з пропозицією добровільно скласти з себе повноваження Голови обласної ради. Рішення щодо його оприлюднення у газеті все ще не прийнято...




І знову Уповноважений з прав людини…

Близько ста людей зі Львова, Києва, Донецька підписали відкритий лист до Президента України, Голови Верховної Ради України, Голови Центральної виборчої комісії, Міністра юстиції України з вимогою дати оцінку балотуванню Уповноваженого з прав людини Ніни Карпачової до парламенту. Збір підписів було ініційовано Українсько-Американським бюро захисту прав людини.

Далі ми наводимо текст листа, який сам не потребує жодних коментарів. Нагадуємо, що Українська Гельсінська спілка з прав людини неодноразово закликала Омбудсмена піти у відставку, але не отримала відповіді а ні на публічні звернення, а ні на надіслані листи з підписами відвідувачів нашого сайту .

«Ми, громадяни України, яким не байдужі гострі проблеми захисту прав та свобод людини, стурбовані тим, що початок процесу виборчої кампанії 2006 року до Верховної Ради України визначений грубим порушенням етичних засад захисту прав людини. При цьому це порушення здійснено саме тією людиною, яка очолює інституцію Уповноваженого Верховної Ради України з питань прав людини – пані Карпачовою Ніною Іванівною. Увійшовши до складу виборчого списку Партії регіонів, вона стала безпосереднім суб‘єктом виборчого процесу, який має відверто політичний характер.

Таким чином ставиться під сумнів функціонування інституту Уповноваженого Верховної Ради України з питань прав людини на визначених законом правових засадах, цей інститут політизується, що в принципі є недопустимим.

Пані Карпачова відкрито мотивувала свою участь у виборчому процесі так: оскільки новий закон про вибори не передбачає існування мажоритарних округів, їй, щоб реалізувати своє особисте право бути обраною до Верховної Ради, довелося скористатися списком тієї партії, яка «зазнала репресії» з боку влади.

Виходячи з викладеного, вважаємо, що:

– така ситуація дає підстави визнавати, що Уповноважений з прав людини, чітко визначивши свою політичну позицію, буде надавати пріоритет у своїй діяльності захисту прав лише однієї категорії громадян – політичних прибічників Партії регіонів;

– політичне позиціювання пані Карпачової може призвести до руйнації інституту Уповноваженого з прав людини як такого;

– політизація інституту парламентського контролю за дотриманням конституційних прав громадян і свобод людини є небезпечною для діяльності щодо захисту прав та свобод громадян України;

– привнесення відверто політичної складової до діяльності Уповноваженого з прав людини порушує принцип неупередженості такої діяльності, як того вимагає присяга Уповноваженого з прав людини.

Свою думку щодо політизації інституту Уповноваженого з прав людини вже висловили у спільній заяві 18 неурядових правозахисних організацій, які запропонували п. Карпачовій піти у відставку. Однак ніякої реакції від п. Карпачової на таке звернення суспільство не отримало. На жаль, жодної офіційної реакції на зазначену ситуації не висловила й Верховна Рада України, яка призначає Уповноваженого з прав людини і від імені якої Уповноважений з прав людини здійснює парламентський контроль за дотриманням прав та свобод людини і громадянина.

Як відомо, Президент України відмовився від участі у виборах народних депутатів, оскільки він є Президентом усієї країни і представляє весь український народ. Натомість п. Карпачова, увійшовши до виборчого списку відповідної політичної партії, стала омбудсманом лише цієї політичної сили і поставила власні інтереси над вічними цінностями захисту прав та свобод людини. Тим самим створено небезпечний прецедент, негативні наслідки якого відчує українське суспільство.

На наш погляд, треба припинити цей абсурдний перебіг подій, повернути інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини природну йому аполітичність. Саме тому ми вимагаємо таких кроків:

1. Від Президента та Верховної Ради України:

• Створити незалежну міжвідомчу комісію за участю правозахисників та міжнародних організацій, яка б ретельно вивчила міжнародний досвід і відповідно почала проект реформування інституції Уповноваженого з питань прав людини з урахуванням усіх допущених помилок з 1998 дотепер;

• Внести відповідні зміни до Закону про Уповноваженого з питань прав людини, щоб унеможливити його політизацію та зловживання службовим становищем і коштами (введення правила щорічного фінансового і тематичного звіту як необхідної умови для продовження перебування на посаді та подальшого отримання бюджетних коштів). Необхідна умова співпраці з громадськими організаціями (що вже є нормою для більшості міністерств та комітетів парламенту).

• Вищезгадані кроки особливо важливі у контексті початку політичної реформи, яка призведе до системних змін у стосунках між гілками влади та розподілу їх відповідальності. Необхідно посилити роль Уповноваженого з прав людини у здійсненні парламентського контролю у галузі права людини.

2. Від кожного народного депутата України:

• Порушити питання недоцільності подальшого обіймання посади Омбудсмана п. Карпачовою Н. І. та висловити їй недовіру, результатом чого має бути її добровільна відставка або звільнення її з посади за рішенням парламенту.

3. Від Партії регіонів:

• Виключити зі списків п. Н. Карпачову та зробити відповідне подання до Центральної виборчої комісії;

4. Від Центральної виборчої комісії:

• При вирішенні питання щодо реєстрації п. Н. Карпачової кандидатом у народні депутати України врахувати ситуацію, яка склалася в Україні у зв‘язку із включенням її до виборчого списку Партії регіонів у сфері захисту прав та свобод людини і громадянина.

Слід виходити з того, що вибори 2006 року є надзвичайно важливими для нашої країни та суспільства, але ще більш важливим є конституційний захист прав усіх громадян країни. В Україні немає іншої спеціальної незалежної інституції для захисту наших прав, ніж Уповноважений з прав людини. Тому ми не можемо бути осторонь. Закликаємо всіх приєднатися до цієї ініціативи та зміцнити громадянське суспільство у сфері захисту прав людини в Україні!»




Ілюзії

Учора ми програли суд. Не з тріском, відбивши перед тим кілька спроб відповідачів (представників Президента і Верховної Ради України) взагалі добитися від суддівської трійки закриття справи, але менше з тим програли.

Рішення Верховної Ради України щодо Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» не було визнано протиправним, рівно як і дотичні бездіяльність та дія Президента (гаранта Конституції) – ненакладання вето на той Закон і його підписання. Відтак, свавільно запроваджена нашим «квазіпарламентом» (http://maidanua.org/static/mai/1128418797.html) недоторканність «місцевих» депутатів, котра прямо суперечить Конституції України, Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакту про громадянські та політичні права і принаймні чотирьом рішенням Конституційного суду України (№7-ЗП від 23.12.97, №1-рп/98 від 26.02.98, №9-рп/2000 від 12.07.00, №5-зп від 30.10.97), встояла. Поки що.

За свою правничу практику я і вигравав і програвав (нема де правди подіти, та і нема сенсу замовчувати, бо за постсовєцьких умов наближений до 100% судовий результат нерідко свідчить радше про вправність у, скажімо так, мистецтві посередництва, ніж про власне професійні якості) достатньо справ, аби ставитися до цього спокійно, по-філософськи. Суд має право зі мною (позивачем чи то відповідачем) не погодитися, я маю право не погодитися з судом і оскаржити рішення. Нормально. Життя триває. Світопобудову не порушено. Тим більш ми не мали ілюзій щодо юридичного бліц-крігу, враховуючи і відсутність прецедентів, і ту обставину, хто саме є відповідачами (за інсайдерською інформацією з Міністерства юстиції, дотепер було лише два випадки, коли Президенти України програли у суді, причому обидва рази щасливим, прости Господи, правдошукачем-позивачем був, напевно за рідкісним збігом обставин, Святослав Піскун).

Симптоматично-сумним є інше. Попри регулярне інформування про перебіг процесу в інтернеті, оприлюднення інформації на пресових конференціях і персональні звернення до знайомих журналістів, відомих назагал своєю принциповістю і професійністю, кількість їх, безстрашних бійців пера, камери і мікрофона, котрі прийшли на судові засідання – нуль. Нуль цілих дуля десятих журналіста. Дякую, колеги. Варіянтів пояснення такої поведінки є два і обидва не додають оптимізму. Перший – медійникам, перепрошую, рішуче пофіг сама проблема брутального, виглядає – навіть з певним збоченським самозадоволенням, порушення законодавцями Основного Закону і принципу рівності громадян. Другий – вони відпочатку жодним чином не вірили у можливості двох відчайдушних (чи то навіжених) громадян перемогти у правовій борні Її Скурву Величність Владу. Тому що не вірили. Тому що мають підстави. Тому що мають досвід. Емпірика ордінаріс.

І інше. Напевно кожен чув, надто у передвиборчий час, котрий дражнить і збуджує чутливі депутатські рецептори шурхотінням агітпропівських матеріялів, бюлетенів, мрією про продовження на найближчі роки милого вуху скрипіння насиджених крісел і, відтак, іншого шурхотіння у натруджених кнопконатисканням руцях – напевно кожен чув як від окремих дуже народних обранців так і від великих і малих депутатських хорів пісні про шкідливість недоторканності. Величні ораторії про необхідність її скасування. Самозвеличувальні оди на тему власної героїчної (і юридично нікчемної) «відмови від недоторканності». Що змусило їх натиснути на кнопки при голосуванні вар’ятського закону від 08.09.05? Що утримує їх від внесення відповідного подання до Конституційного Суду? Що не дозволяє їм завалити суди власними позовами, аналогічними (або ж набагато професійнішими, бо ж Законодавці, однак) нашому? Що завадило їм вимагати від правоохоронних органів при вирішенні питання про притягнення «місцевих» братів менших по депутатству керуватися Конституцією, а не недолугим законом, що Конституції прямо суперечить (http://maidanua.org/static/mai/1129968005.html)? Що перешкодило, врешті, бодай одному обранцеві, чи то політикові, конче занепокоєному на словах «недоторканною» проблемою, просто прийти до судової зали? Можливо, хоча і навряд чи – для кожного є і окрема відповідь. Але є і загальне – політична попсовість, наскрізно попсова політичність. Якщо політика – це вміння домовлятися з зацікавленими особами, з місцевими депутатами, зі сполоханими кримінальниками, що прагнуть імунітету, якщо політика – це захоплююча гра, хобі, стиль життя або ж джерело доходу, а не щоденна відповідальність, то, можливо, вони нас не за тих приймають? Як позаминулого року нас недооцінили громадяни Кучма з Януковичем? Можливо, нам просто Пора © , Варто © і Треба © навчитися бути принциповими перед собою, суспільством і державою, у кожному (кожному!) випадку правопорушення з боку держави, посадовців, політиків власноруч роблячи все можливе для притягнення їх до відповідальності? Позбутися ілюзій, що хтось може щось змінити замість нас. І тоді і тільки тоді держава і політики, своєю чергою втратять свої ілюзії стосовно нас, базовані на відчутті себе всевладною «елітою» (перепрошую панство за нецензурне слово), а нас, відповідно....не елітою.

Я страшенно вдячний двом юним революційним дівчатам – Каті і Наді, котрі у двадцятип’ятиградусний мороз прийшли до Печерського суду підтримати нас. І я, майже contra spem spero, доведу цей клятий процес до кінця, в якій би інстанції, українській чи європейській, той кінець не віднайшовся, хоча б для того, щоби підтримати їхню віру в те, що правду можна відстояти – як на Майдані, так і перед тьотею Фемідою.

Рано радієте, недоторканні...

08-02-2006




Політика і права людини

Криворізька міська рада: регіоналізм – в дії!

26 січня 2006 року Дзержинський районний суд міста Кривого Рогу (головуючий суддя Деркач Н.М. ) в адміністративній справі за позовом Задорожньої Р.М. до Криворізької міської ради про порушення права працювати на керівній посаді в міській виборчій комісії по виборах депутатів міської ради та міського голови виніс постанову про часткове задоволення її позову. Постанова зобов’язує Криворізьку міську раду «розглянути питання щодо затвердження на черговій сесії Криворізької міської ради кандидатури Задорожньої Раїси Миколаївни на посаду заступника голови міської виборчої комісії шляхом внесення змін до свого рішення від 6 січня 2006 року №3929 і в цій частині на підставі ст.256 КАСУ України допустити рішення до негайного виконання.»

Одначе, міський голова Любоненко Ю.В. категорично відмовився виконати постанову суду. Для її виконання позивачці довелося звернутись за допомогою до судової виконавчої служби. 20 днів, відведених на подання відповідачем апеляційної скарги, покажуть подальший хід подій.

У разі виконання постанови суду (а вона відповідає букві постанови ЦВК від 26-го грудня 2005 року за №272) міська рада змушена буде втретє повернутись до питання формування міської виборчої комісії.

І хоч усій Україні було відомо про те, що 21-го грудня минулого року Верховна Рада України розглянула зміни до виборчого закону і схвалила процедуру формування виборчих комісій шляхом жеребкування, міський голова на такі деталі вирішив не зважати. Він повів справу на свій лад. Під його керівництвом 23-го грудня на засіданні сесії міськради депутати створили комісію з 25-ти чоловік (за кількістю поданих заявок від партій і блоків). На свій розсуд не допустили до керівного складу будь-кого із прихильників «помаранчевих» сил. Депутати районних у місті рад повелися подібним чином.

Із таким стартом виборчої кампанії не погодились активісти міської організації Конгресу українських націоналістів. Вони спрямували до районних судів свої адміністративні позови на незаконні дії райрад і міськради. І коли надійшли перші рішення районних судів, які визнали дії кількох райрад незаконними і зобов’язали їх знову провести сесії, міський голова поспішив оголосити проведення пленарного засідання сесії міськради 6-го січня поточного року.

Здійснивши процедуру жеребкування складу комісії, депутати не зупинились перед спокусою стати понад законом. Вони «забалотували» визначену жеребом на заступника голови міської виборчої комісії кандидатку від КУН’у Раїсу Задорожну. Так само відкинули результат повторного жеребкування на цю посаду: вони не визнали претендентку від СПУ Наталію Грані. Депутатський «жереб» «випав» на долю третьої претендентки – Галини Данилової, поданої «Єдиною Україною».

Показовими є мотиви депутатської сваволі, викладені представником відповідача на судовому засіданні, що відбулося 26-го січня: «...рада, будучи колегіальним органом, має право перед прийняттям остаточного рішення щодо цього питання обговорити кожну кандидатуру та проголосувати як по кожній кандидатурі, так і в цілому за рішення. Більш того, рада є колегіальним органом, який представляє інтереси територіальної громади міста, так як представляють (згідно оригіналу – авт.) інтереси територіальної громади міста та від її імені та в її інтересах здійснюють функції та повноваження ,встановлені законом, а тому суд не може зобов’язати затвердити радою результат жеребкування, так як це суперечить самій сутності прийняття радою свого рішення, а також суд перевищив би свої повноваження, оскільки межі компетенції та обсяг повноважень органів місцевого самоврядування встановлюються Конституцією України та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Як то кажуть, приїхали... Спираючись на закони, законів не визнаємо. І депутати цього не приховують. Член фракції НСНУ Гурмаза П.П. на запитання з цього приводу кореспондентки міської газети «95 квартал» без зайвої скромності відказав: «Решение суда – это решение суда. В том же Киеве одни и те же судьи принимают много разных решений по одному и тому же вопросу. Почему депутаты, которые избраны народом, не могут оставить свои решения в силе? Депутаты не будут переголосовывать свое решение по три раза. Как известно, в горсовете я уже 18 лет…».

Не відстав від депутатів і міський прокурор Борисов С.С., який на згаданій сесії незворушно споглядав за діями обранців народу: «Я считаю, что решение суда – незаконно. Поскольку там не указан механизм, каким образом можно исправить сложившуюся ситуацию. Как его нужно выполнять? Кто его должен выполнять?».

Напевно, і він не дуже квапився осягнути механізм недопущення створення саме такої ситуації.

Про те, що результати жеребкування ніколи не відміняються, відомо навіть дітям. Дорослі ж дяді-депутати цим не переймалися. Вони вперто порушували закон. Тепер суди мають клопіт... А для криворіжців – це перші нагадування про те, що до чесних виборів влада все ще не готова.




Катування та жорстоке поводження

Украина отчиталась об исполнении решений Европейского суда по правам человека

Заместитель Министра юстиции Дмитрий Котляр проинформировал представителей государств-членов Совета Европы об исполнении Украиной ряда решений Европейского суда по правам человека, где констатировались нарушения Конвенции о защите прав человека и основных свобод.

Как сообщили ЛІГАБізнесІнформ в пресс-службе Министерства юстиции, Украина отчиталась о принятии мер во исполнение решений суда по делу Мельниченко (нарушение права быть избранным), делу Салова (нарушение права задержанного немедленно предстать перед судьей, права на справедливый суд и права на свободное выражение взглядов), делу Афанасьева (нечеловеческое и унижающее достоинство обращение) и по другим делам о неисполнении решений национальных судов о выплате зарплаты и других средств (дело Жовнер, Пивень и др.).

Д.Котляр также проинформировал Комитет министров Совета Европы о мерах, принимаемых для улучшения состояния исполнения Украиной решений Европейского суда по правам человека. В частности, он упомянул о положениях Плана мер по выполнению обязанностей и обязательств Украины, проистекающих из ее членства в Совете Европы.

Согласно Плану мер Уполномоченному по делам соблюдения Конвенции о защите прав и основных свобод человека, Министерству юстиции Украины, другим центральным органам исполнительной власти поручено обеспечивать быстрое и полное исполнение решений Европейского суда по правам человека против Украины. Кроме того, Кабинет Министров должен обеспечить сопровождение в Верховной Раде законопроекта "Об исполнении решений и применении практики Европейского суда по правам человека".

В 2005 году Европейский суд по правам человека вынес 120 решений по сути по делам против Украины. В 119 делах суд констатировал нарушение со стороны государственных органов Украины прав, гарантированных Конвенцией о защите прав человека и основных свобод. Подавляющее большинство дел, по которым суд вынес решение в 2005 году, касалось неисполнения или длительного исполнения решений национальных судов (67 дел). Также суд констатировал нарушение положений Конвенции в таких вопросах, как право на жизнь (1 дело), запрет пыток, нечеловеческого или унижающего достоинство обращения (4 дела), право на свободу и личную неприкосновенность (5 дел), право на справедливый суд в течение разумного срока (107 дел), право на уважение к частной и семейной жизни (1 дело), право на свободу выражения взглядов (2 дела), право на эффективные средства юридической защиты (33 дела).

09.02.2006

ЛIГАБiзнесIнформ
украинская Сеть деловой информации



Європейський суд з прав людини зобов’язав Росію виплатити рекордну суму

Європейський суд з прав людини в четвер, 26 січня, зобов’язав Росію виплатити рекордні 250 тисяч євро в справі про катування в російській міліції. Позов був поданий від імені Олексія Михєєва, мешканця Нижнього Новгорода, який став інвалідом через катування струмом у вересні 1998 року.

«Представники державної влади вкрай жорстоко поводилися з Михєєвим, щоб домогтися зізнання. Жорстоке поводження викликало такі сильні фізичні та душевні страждання, що він вирішив накласти на себе руки, і внаслідок спроби самогубства отримав перманентну інвалідність. Суд вважає, що жорстоке обходження з Михєєвим являє собою тортури, а отже, порушенням статті 3 Європейської конвенції з прав людини («Недопущення тортур»)», – сказано в постанові Європейського суду.

Михєєва, який працював на той час співробітником ДАІ, міліція затримала після того, як дівчина, з якою він і його приятель провели вечір, не повернулася додому. Двох підозрюваних звинуватили в зґвалтуванні та убивстві дівчини. Змушуючи Михєєва підписати визнання у скоєнні злочину, слідчі катували його струмом, стверджує суд. Після чергового раунду тортур Михєєв викинувся у вікно і, падаючи, зламав хребет.

Зниклу дівчина незабаром знайшли, і справу закрили. А 1999-му році мати Михєєва звернулася по допомогу до правозахисної організації.

Для нижньогородського відділення правозахисного «Комітету проти тортур» справа Михєєва стала першим позовом до представників влади. «Комітет» звернувся з позовом проти міліціонерів, які катували Михєєва, ще шість років тому. Однак понад 20 разів справу не розглядали.

На думку правозахисників, це зумовлено тим, що у списку звинувачуваних був заступник обласного прокурора, який був присутнім під час вибиванні свідчень із потерпілого.

Наголошено, що обласна прокуратура зайнялася цією справою лише після того, як не маючи підтримки російських органів, правозахисники звернулися до Страсбургу. 30 листопада 2005 року двох міліціонерів, які катували Михєєва, засудили до 4-х років колонії загального режиму.

«Провина за те, що Росія програла цей процес, лежить цілком на нижньогородській обласній прокуратурі, яка сім років нічого не робила для того, щоб вирішити цей процес на федеральному рівні, – заявив прес-секретар нижньогородського відділення «Комітету проти тортур» Максим Притков. – Тепер за проколи обласного прокурора Демидова платитиме Російська федерація».

«Як би не звинувачували правозахисників у зв’язку зі «шпигунським скандалом», але в справі Михєєва, фактично, ми захищаємо честь держави», – додав він.

Наталя Таубіна, директор фонду «Громадський вердикт», що провадить моніторинг порушень прав людини з боку правоохоронних органів, сказала: «Ми дуже раді цьому рішенню. Це безпрецедентна справа – перша справа про тортури в Росії, що пройшла через Європейський суд».

У самому суді пояснюють, що справи, пов’язані з приниженням людської гідності та жорстоким поводженням стосовно громадян Росії, розглядали й раніше, однак ніколи раніше складова, пов’язана з катуванням, не була такою значущою.

Світлана Ганнушкіна, член ради іншої правозахисної організації, «Меморіал», повідомила, що за її даними у Страсбурзькому суді чекають розгляду ще кілька десятків справ із скаргами російських громадян на дії правоохоронних органів. «Суд у Страсбурзі – це єдиний спосіб змусити нашу владу думати про те, що діється в правоохоронних органах», – заявила вона.

27.01.2006




Україна посіла друге місце за кількістю скарг до Європейського суду з прав людини

Україна посіла у 2005 році друге місце за кількістю скарг до Європейського суду з прав людини. Випередила її лише Туреччина. Такі дані були оприлюднені на прес-конференції у Страсбурзі, інформує «Німецька хвиля».

На відміну від попередніх років, у минулому році українські позивачі не подали жодної скарги про порушення їх права на свободу світогляду і віросповідання, права на вільні вибори та на ефективне розслідування. Найбільше українські громадяни скаржилися з приводу порушень їх права на розгляд справи незалежним і неупередженим органом правосуддя. Усього Європейський суд з прав людини торік виніс сто двадцять рішень по суті щодо України. А протягом попередніх 5 років - тільки 23 рішення.

Отже, громадяни України почали успішно вигравати справи в Стразбурзі саме минулого року. Президент Страсбурзького суду, Луціус Вільдгабер, заявив, що нині кількість скарг з усіх країн – членів Ради Європи значно збільшилася. Тому найближчим часом розпочнуться реформи, які дозволили би ефективно та своєчасно розглядати всі справи, а також спростити процедуру відхилення позовів.

Наш інформ.

26.01.06




Право на приватність

Правозахисники та медіа-експерти просять Президента ветувати Закон «Про телебачення та радіомовлення»

3-го лютого Українська Гельсінська спілка з прав людини та Інститут медіа права звернулися до Президента України з проханням скористатися правом вето щодо Закону України «Про телебачення і радіомовлення», прийнятого в новій редакції парламентом 12 січня 2006 року.

Про це повідомляє прес-служба УГС.

Як йдеться в повідомленні, «даний закон не відповідає багатьом міжнародним стандартам та рекомендаціям щодо свободи слова та регулювання телерадіомовлення, а також позитивній практиці європейських країн».

Медіа-експерти обох організацій вказують на суттєві недоліки цього закону:

1. Закон не визначає належним чином власників телерадіоорганізацій, що суперечить рекомендаціям Ради Європи, ЄС та ОБСЄ. У законі використана термінологія, що не дозволяє дізнатися про справжніх власників телерадіоорганізацій, та за якою ситуація залишатиметься й надалі не зрозумілою, а громадськість не знатиме, хто справді, володіє тією чи іншою телерадіоорганізацією.

2. Законом ліквідовано обмеження участі іноземного капіталу в українських телерадіоорганізаціях. Є дивне посилання на Господарський кодекс, але останній не містить спеціальних норм щодо телерадіомовлення. Існує також суперечливе загальне положення про заборону іноземним фізичним та юридичним особам засновувати українські телерадіоорганізації (стаття 12). Фактично, один з найбільших важелів впливу на громадськість за декілька років може опинитися повністю у власності іноземців або й надалі буде контролюватися невідомими людьми через офшорні компанії.

3. Закон взагалі не регламентує права журналістів телерадіоорганізацій щодо збирання та поширення інформації.

4. Закон змінює принцип ліцензування: сьогодні Національна рада видає ліцензії, оскільки це зумовлено використанням телерадіоорганізаціями обмеженого радіочастотного ресурсу. За новим же законом регулюючий орган влади видає ліцензію на право здійснення мовлення в будь-який спосіб і фактично закон спрямований більше на регулювання змісту мовлення, що не цілком відповідає європейській практиці регулювання телерадіомовлення та свободі слова.

5. Телерадіоорганізації за цим законом (стаття 6) «зобов’язані подавати інформацію про офіційно оприлюднену в будь-який спосіб позицію всіх представлених в органах влади політичних сил», що порушує принципи незалежності медіа й свободи слова, однакового та об’єктивного висвітлення подій, а також рівному доступу політичних сил до ЗМІ. Закон також дозволяє «вмотивоване» втручання органів влади чи місцевого самоврядування, об’єднань громадян у сферу професійної діяльності телерадіоорганізацій, що суперечить стандартам незалежності журналістів та ЗМІ.

6. Поряд з цим закон фактично забороняє політичну рекламу через встановлення загальної заборони «будь-якого прямого або опосередкованого фінансування телерадіоорганізацій політичними партіями, політичними діячами...» (частина 3 статті 19).

7. Закон містить значну кількість термінологічних неточностей та суперечностей, а також оціночних понять, широке тлумачення яких необґрунтовано може обмежити свободу слова. Наприклад, законом заборонено «необґрунтований показ насильства» (стаття 6), «сцен, що можуть викликати жах» або «сцен, звернених до сексуальних інстинктів» (частина 5 статті 28), проте широке застосування цих положень може необґрунтовано заборонити 70-90 % передач телерадіоорганізацій і призведе до корупції галузі.

8. Закон містить багато суперечливих положень у процедурі ліцензування, що дозволить Нацраді з питань телебачення і радіомовлення легко відсіювати «непотрібні» телерадіоорганізації. Наприклад, у заяві на видачу ліцензії повинно вказуватися «кількість домогосподарств на передбачуваній території розповсюдження програм» чи «орієнтовний штатний розклад телерадіоорганізації» (особливо це суперечливо для ТРК, що отримують ліцензію вперше). При подані неточних відомостей заява залишається без розгляду. А звідки кожна телерадіоорганізація може знати кількість домогосподарств у певному населеному пункті? І яке це значення має для ліцензії? Ці та інші положення закону сприяють корупції і позбавляють прозорості процедуру ліцензування.

9. Закон установлює незрозумілі положення щодо конкурсної гарантії, оскільки її не сплата не є підставою для відмови в участі в конкурсі чи для не видачі ліцензії.

10. Закон необґрунтовано надає надзвичайно широкі підстави для анулювання ліцензій за рішенням суду. Наприклад, за наявності факту відмови ліцензіата в проведенні працівниками Національної ради перевірки його діяльності відповідно до вимог законодавства України. Таких санкцій не може застосувати навіть Податкова адміністрація до платників податків, що перешкоджають перевірці. Не кажучи вже про те, що жодним законом у країні не визначено підстави, порядок та наслідки перевірок представниками Національної ради. Очевидними є зловживання при застосуванні цих положень.

11. Закон не визначає правопорушення, за які Національна рада може накладати санкції на телерадіоорганізації, що суперечить принципу чіткості та зрозумілості закону.

12. Остаточний текст закону не проходив жодної експертизи міжнародних організацій, таких як Рада Європи чи ОБСЄ, які завжди люб’язно пропонують свої послуги. Рекомендації міжнародної організації Артикль 19 подані до тексту, ухваленого в першому читанні, не враховані. Публічного обговорення остаточного тексту законопроекту в Україні не відбувалося взагалі. А депутати текст закону просто не читали, оскільки закон був розданий в останній момент перед голосуванням.

Крім того, на думку експертів УГС та ІМП, надзвичайно суперечливими також залишаються питання щодо призначення керівників НТКУ та НРКУ, необґрунтованого продовження строку повноважень членів Національної ради з питань телебачення і радіомовлення з 4 до 5 років, що жодним чином не пов’язано із прийняттям цього закону, обов’язку дублювати українським перекладом звуковим рядом УСІ фільми та передачі УСІХ телерадіоорганізацій, підстав переоформлення ліцензії в межах територіального сегменту дії ліцензії лише за 5 неоподатковуваних мінімумів, ліцензування операторів програмної послуги (кабельних операторів).

Враховуючи вищеназвані недоліки правозахисники просять Президента скористатися правом вето щодо закону про телебачення і радіомовлення та повернути його до парламенту для серйозного доопрацювання.




Свобода совісті

Короткий звіт щодо інформаційних запитів та звернень у Харківській області, надісланих представниками Харківської правозахисної групи

Кількість надісланих запитів (за адресатами) - 57 запитів (ОДА; 26 РДА; двічі по 7 запитів в міськвиконкоми міст обласного значення; обласні управління МВС, СБУ, прокуратури, юстиції, статистики, судової адміністрації, податкової адміністрації, екології та природних ресурсів, Держдепартаменту з питань виконання покарань, праці та соціального захисту, охорони здоров’я; кваліфікаційна комісія суддів, відділ у справах національності ОДА, кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури, апеляційний суд).

Кількість установ, які взагалі не відповіли – 12 (Блюзнюківська, Великобурлукська, Вовчанська, Зачепилівська, Золочівська, Нововодолазька, Печенізька, Сахновщинська РДА, Харківський та Первомайський міськвиконкоми, обласні управління прокуратури та інформації).

Кількість відповідей (за адресатами) – 45

Кількість своєчасно отриманих відповідей (за адресатами) - 41

Кількість надісланих протягом 10 днів відповідно до закону повідомлень про те, що запит буде задоволено, або про відмову (за адресатами) – 3 (ОДА, УМВСУ області, Боровська РДА)

кількість задоволених запитів (за адресатами) - 23

кількість відмов в наданні інформації (за адресатами) – 22 (8 РДА, обласні управління СБУ, статистики, судової адміністрації, охорони здоров’я, кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури, апеляційний суд, праці та соціального захисту, міськвиконкоми Лозової та Чугуєва - двічі)




Практику «засекречених» державних актів досі не припинено

В Україні досі не припинено практику видання документів із «засекреченими грифами», стверджує правовий радник альянсу «Майдан» Олександр Северин.

За словами О.Северина, «безперечним чемпіоном щодо видання засекречених нормативних актів» був колишній прем’єр-міністр України та Президент України Леонід Кучма. Він зазначив, що на цих посадах Л.Кучма видав близько 900 таких документів.

О.Северин зазначив, що в Л.Кучми був «достойний послідовник» – колишній прем’єр-міністр України Віктор Янукович, який видав близько 100 таких нормативних актів та ще в 17-ти документах є окремі «пункти не для друку». Він визнав, що, безумовно, є виняткові питання, які є державною таємницею, але це ніяк не може стосуватися, зокрема, постанови «про заходи щодо подальшого вдосконалення структури Секретаріату Кабінету Міністрів України».

Як наголосив О.Северин, попри декларації, повністю побороти інерцію не змогла і «помаранчева влада». За його словами, Президент України Віктор Ющенко на сьогодні видав 44 таких акти (42 укази і 2 розпорядження).

О.Северин нагадав, що, враховуючи це та «суспільну значущість питання», правозахисники і громадянські активісти, об’єднані в альянсі «Майдан», ще в січні 2005 року розпочали відкритим листом співголови Харківської правозахисної групи Євгена Захарова до Президента України Віктора Ющенка акцію «Для Друку!» проти незаконного засекречування документів. За його словами, це дало результат, оскільки якщо за січень-березень 2005 року В.Ющенком було видано 40 «засекречених актів», то з квітня по сьогодні – лише 4, причому з листопада таких актів не видано взагалі.

Правовий радник альянсу «Майдан» сказав, що всі ці акти стосуються звань, заробітної плати та привілеїв вищих посадових осіб різних органів державної влади. За його словами, якщо урядом Юлії Тімошенко було видано 13 актів «не для друку» та 3 акти з грифом «для службового користування, то урядом Ю.Єханурова – тільки одну постанову з грифом ДСК.

Співголова Харківської правозахисної групи Євген Захаров сказав, що в листі від 21 січня поточного року Міністерство юстиції України погодилося, що використання грифів обмеженого доступу, не передбачених законодавством, є порушенням прав громадян на доступ до інформації і повідомило, що звертається до Кабміну «щодо недопущення у використанні цих обмежувальних грифів та опублікування раніше виданих актів Кабінету Міністрів, які мають такі грифи».

О.Северин сказав, що залишається невирішеним питання про оприлюднення засекречених нормативних актів, виданих попередниками. За його словами, альянс «Майдан» також ініціював акцію «На чисту воду!», спрямовану на розкриття інформації про принаймні 96 чинних на сьогодні «секретних матеріалів» уряду Віктора Януковича. Він зазначив, що активісти альянсу «Майдан» надіслали до КМУ десятки запитів про надання інформації щодо цих актів. І в зв’язку з тим, що відповіді не було отримано, альянсом буде подано позови в суди, повідомив О.Северин.

03.02.06




Право на Правду: ще не остаточна, але вже перемога

Наводимо лист Міністерства юстиції України на запит щодо підстав видання «секретних матеріялів» органів державної влади.

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

Україна, 01001, м.Київ

вул.Городецького, 13

Тел (38-044) 279-66-64

Факс (38-044) 279-56-31

21.01.2006 № С-32705-22

Северину О.Є.

Міністерство юстиції України розглянуло Ваше звернення щодо підстав застосування грифів обмеженого доступу до нормативно-правових актів і повідомляє наступне.

Надання нормативно-правовим актам грифів обмеженого доступу, що не передбачено законодавством, є порушенням прав громадян на доступ до правової інформації.

Міністерством юстиції України проведено аналіз актів Кабінету Міністрів України, виданих протягом 1991-2005 років, з грифами обмеження доступу «Не для друку» та «Опублікуванню не підлягає», які законодавством України не передбачені.

За результатами аналізу, Міністерство юстиції України звернулось до Кабінету Міністрів з пропозицією дати доручення щодо недопущення у подальшому використання зазначених обмежувальних грифів та опублікування раніше виданих актів Кабінету Міністрів, які мають такі грифи.

Заступник міністра

М.М.Шупеня

Ми вітаємо шляхетні наміри Міністерства юстиції і сподіваємося, що це буде «не словом, а ділом». Водночас ми звертаємо увагу, що йдеться не тільки про нормативні акти КМУ, а і Президента України, інших органів державної влади.

Ми також закликаємо наших читачів продовжувати акцію «Януковича на чисту воду» ( http://maidanua.org/static/news/1136458089.html ).

Разом нас багато! Разом переможемо!

Про проект Майдану «Право на Правду» читайте тут: http://maidan.org.ua/wiki/index.php/Право_На_Правду . Обіцяємо ще багато цікавого, особливо, якщо ви допоможете.




Права жінок

Про створення постійно діючих мобільних груп з моніторингу дотримання конституційних прав і свобод людини та громадянина в діяльності органів внутрішніх справ

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

 

 

 

НАКАЗ

 

08.07.2005   м. Київ  №536

Про створення постійно діючих мобільних груп

з моніторингу дотримання конституційних прав

і свобод людини та громадянина в діяльності

органів внутрішніх справ та затвердження

Положення про ці групи

На виконання Закону України „Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави”, з метою підвищення ефективності, участі громадськості в здійсненні контролю за дотриманням законності, створення умов для демократизації та прозорості в діяльності органів внутрішніх справ, попередження і недопущення порушень конституційних прав і свобод людини та громадянина, захисту їх законних інтересів, а також активізації участі України в процесах європейської інтеграції:

НАКАЗУЮ:

1. Ректорам вищих навчальних закладів МВС України: 

1.1 Створити на базі підпорядкованих навчальних закладів постійно діючі мобільні групи з моніторингу дотримання конституційних прав і свобод людини та громадянина в діяльності органів внутрішніх справ (далі – мобільні групи) з розрахунку по одній групі на закріплену область чи залізницю згідно з розподілом (додається).

1.2. Включити до складу мобільних груп фахівців з числа працівників постійного складу, які мають досвід практичної та наукової роботи у сфері дотримання конституційних прів і свобод людини та громадянина, захисту їх законних інтересів.

1.3 За результатами моніторингу та аналізу виявлених порушень організувати розроблення науково-обґрунтованих методичних рекомендацій для органів і підрозділів внутріїпніх справ з питань недопущення порушень законності та конституційних прав і свобод людини та громадянина в їх діяльності.

2. Затвердити Положення про постійно діючі мобільні групи з моніторингу дотримання конституційних прав і свобод людини та громадянина в діяльності органів внутрішніх справ (додається).

3. Помічникам Міністра (представникам у ГУМВС, УМВС, УМВСТ):

3.1. Очолити створені мобільні групи та забезпечити залучення до роботи кожної з них по два представники громадських організацій правозахисної спрямованості, зареєстрованих у встановленому порядку.

3.2.  Забезпечити  безумовне  виконання  вимог  законодавчих  та нормативно-правових актів МВС України з питань дотримання конституційних прав і свобод людини та громадянина, законність дій членів мобільних груп, нерозголошення отриманих під час моніторингу відомостей, що становлять таємницю  слідства,  проведення  службових  розслідувань  за  виявленими фактами порушень конституційних прав і свобод людини та громадянина, усунення причин та умов, що їм сприяли.

3.3.  Організувати  опрацювання  та  аналіз  результатів  проведення моніторингів  і  службових  розслідувань  за  виявленими  порушеннями, відповідне  реагування  та  своєчасне,  повне,  достовірне  інформування керівництва МВС України. 

3.4.  За результатами аналізу даних про оперативно-службову діяльність органів  і  підрозділів  внутрішніх справ України  визначати  необхідність проведення моніторингу дотримання конституційних прав і свобод людини та тромадянина в діяльності зазначених органів і підрозділів. Конкретні терміни їх проведення погоджувати з ректорами вищих навчальних закладів МВС України.

4. Начальникам структурних підрозділів центрального апарату Міністерства ГУМВС,УМВС, УМВСТ забезпечити використання в подальшій роботі розроблених за результатами моніторингу методичних рекомендацій для органів і підрозділів внутрішніх справ з питань недопущення порушень законності та конституційних прав і свобод людини та громадянина в їх ДІЯЛЬНОСТІ.

5. Вважати таким, що втратив чинність, наказ МВС України від17.03.2004 №286.

6. Контроль за виконанням наказу покласти на заступника Міністра генерал-лейтенанта міліції Вербенського М.Г. 

7. Наказ оголосити особовому складу органів і підрозділів внутрішніх.

Міністр    Ю.В. Луценко


 

Додаток

до наказу МВС України

08.07.2005 №  536

 

 

РОЗПОДІЛ

областей та транспортних магістралей длія проведення

моніторингу дотримання конституційних прав і свобод

людини та громадянина в діяльності органів внутрішніх справ

1. Національна академія внутрішніх справ України 

(місто Київ, Київська, Житомирська, Хмельницька, Чернігівська області, ЛУ на Південно-Західній залізниці). 

2. Національний університет внутрішніх справ

(Харківська, Полтавська, Сумська області, ЛУ на Південній залізййііі).

З.Луганська академія внутрішніх справ (Луганська область).

4. Юридична академія МВС

(Дніпропетровська , Черкаська області, ЛУ на Придніпровській залізниці)

5. Донецький юридичний інститут 

(Донецька область, ЛУ на Донецькій залізниці).

6. Кримський юридичний інститут НУВС

(Автономна Республіка Крим, місто Севастополь). 

7. Прикарпатський юридичний інститут МВС

(Івано-Франківська, Закарпатська, Тернопільська, Чернівецька області).

8. Львівський юридичний інститут МВС 

(Львівська, Волинська, Рівненська області, ЛУ на Львівській залізниці).

9. Одеський юридичний інститут НУВС 

(Одеська, Вінницька області, ЛУ на Одеській залізниці).

10. Запорізький юридичний інститут (Запорізька область). 

11.Херсонський юридичний інститут НУВС 

(Херсонська, Миколаївська області). 

12. Кіровоградський юридичний інститут НУВС

(Кіровоградська область). 

 

 

 

 

 

Керівник Апарату Міністра       В.І. Шаповал


 

ЗАТВЕРДЖЕНО

Наказ МВС України

08 07.2005 №536

ПОЛОЖЕННЯ

про постійно діючі мобільні групи з моніторингу дотримання конституційних прав і свобод людини та громадянина в діяльності органів внутрішніх справ

  1.  Це  Положення  визначає  завдання,  порядок  роботи,  склад  та

повноваження постійно діючих мобільних груп з моніторингу дотримання

конституційних  прав і свобод людини та громадянина в діяльності органів

внутрішніх справ.

2.  Постійно   діюча  мобільна група з  моніторингу дотримання конституційних прав і свобод людини та громадянина в діяльності органів внутрішніх справ (далі - мобільна група) є групою працівників міліції та залучених за згодою представників громадських організацій правозахисної спрямованості, зареєстрованих у встановленому порядку (далі - представники громадських організацій), яка здійснює моніторинги в міськрайлінорганах внутрішніх справ головних управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, місті Києві та Київській області, управлінь МВС України в областях, місті Севастополі та на транспорті (далі -ГУМВС, УМВС, УМВСТ).

3. Робота мобільних груп базується на принципах законності, гуманізму, об’єктивності,  неупередженості  та  невтручання  в  оперативно-службову діяльність   органів  внутрішніх  справ професіоналізму,  доступності для широких верств громадськості та засобів масової інформації. 

4.  Керівниками груп є помічники Міністра (представники в ГУМВС,

УМВС, УМВСТ).

5.  Мобільні групи не є контролюючим органом, а висновки, які містяться у моніторингових звітах, носять рекомендаційний характер та повинні враховуватися в подальшій роботі з удосконалення діяльності органів внутрішніх справ України.

6.  У своїй діяльності члени мобільних груп керуються міжнародними документами з  прав людини, ратифікованими Україною, у тому числі Європейською  конвенцією про захист прав і  основних свобод людини, Конвенцією ООН про попередження тортур та Європейською Конвенцією про попередження тортур, Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, нормативно – правовими актами МВС України. 

7. Основними завданнями мобільної групи є:

7.1. Вивчення проблем  дотримання (порушення) конституційних прав і свобод людини та, громадянина працівниками органів внутрішніх справ у їх оперативно – службовій діяльності.

7.2.  Підвищення ефективності участі громадян у здійсненні цивільного контролю  над  правоохоронними  органами,  прискорення,  процесів упровадження принципів демократії, гласності та прозорості в діяльності  органів внутрішніх справ.

7.3.  Вивчення  причин   та  умов,  що  сприяють  порушенням конституційних прав і свобод людини та громадянина працівниками органів внутрішніх справ.

7.4. Вивчення умов праці, стану соціальної захищеності, дотримання  конституційних прав і свобод працівників органів внутрішніх справ. 

7.5. Інформування керівництва МВС України, ГУМВС, УМВС, УМВСТ,  охоплених моніторингом, про його результати та виявлені порушення. 

7.6.  Розроблення  рекомендацій  для  органів  внутрішніх  справ, спрямованих на недопущення правопорушень у їх подальшій оперативно-службовій діяльності. 

7.7. Доведення результатів моніторингу до відома громадськості через засоби масової інформації. 

8.Члени мобільної групи мають такі повноваження:

8.1.  Входити на територію та до приміщень органів і підрозділів внутрішніх справ.

8.2.  Оглядати  територію  та  приміщення  органів  чи  підрозділів внутрішніх справ, місця тримання затриманих, доставлених та взятих під варту в адміністративному порядку осіб, приміщення чергових частин.

8.3.  Проводити бесіди із затриманими, доставленими та особами, які піддані адміністративному арешту, з метою встановлення порушень відносно них з боку працівників органів внутрішніх справ.

8.4.  З  письмового дозволу слідчого, органу дізнання або суду, у провадженні  яких  знаходяться  кримінальні  справи,  спілкуватися  із затриманими, доставленими та взятими під варту в порядку кримінально-процесуального законодавства особами з метою виявлення порушень норм поводження з ними, процесуальних строків і підстав затримання, доставлення та взяття під варту, інформування останніх про їх права як затриманих, доставлених або взятих під варту, а також інших прав, які передбачені міжнародно-правовими актами у сфері захисту прав людини, Конституцією та іншими нормативно – правовими актами України.

8.5. Знайомитися з матеріалами журналу реєстрації заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються, журналу реєстрації інформації про злочини та інші події, що надійшла по телефонній лінії чи за допомогою інших засобів зв’язку, журналу обліку матеріалів, на підставі яких відмовлено в порушенні кримінальної справи, журналу обліку інформації, що не містить явних  ознак  злочину,  журналу  обліку  матеріалів  про  адміністративні правопорушення, книги обліку осіб, доставлених до міськрайліноргану.

8.6.  У встановленому порядку запитувати й отримувати від органів внутрішніх справ інформацію та інші матеріали і документи з питань, що належать до  їхньої компетенції, дотримуючись  вимог щодо збереження державної та службової таємниці.

8.7. Проводити зустрічі та бесіди з особовим складом органів і підрозділів внутрішніх справ з питань їх соціального захисту, умов праці та проблем дотримання працівниками міліції конституційних прав і свобод людини та громадянина.  

8.8. Вивчати громадську думку населення на території адміністративного обслуговування органу внутрішніх справ щодо дотримання працівниками міліції конституційних прав і свобод людини та громадянина.

Повноваження, передбачені підпунктами 8.2 — 8.5 Положення, члени мобільної групи здійснюють лише в присутності керівника органу чи підрозділу внутрішніх справ або особи, яка виконує його обов’язки. Не допускається проведення заходів, передбачених зазначеними підпунктами, у нічний час.

Керівник Апарату Міністра    В.І. Шаповал

 

 




Права шукачів притулку

Открытое обращение российских неправительственных организаций к Президенту Украины В.А.Ющенко

Уважаемый Виктор Андреевич!

  Мы, представители российских неправительственных организаций, обращаемся к Вам – Президенту независимой Украины, страны, которая декларирует приверженность принципам демократии и стремится стать полноправным членом европейского сообщества.

Исходя из этого, мы полагали, что принципы международного права и соблюдение международных соглашений являются безусловным приоритетом в политике сегодняшней Украины.

События 14 февраля текущего года заставили нас испытать недоумение и вызвали серьезную озабоченность. Речь идет о принятии и мгновенном  исполнении решения о депортации 10 граждан Узбекистана, задержанных в Крыму 7 февраля (как сообщают украинские СМИ со ссылкой на Госкомнацмиграции Украины -  «в рамках борьбы с нелегальной миграцией»).

По нашим сведениям, подтвержденным представительством УВКБ ООН в Киеве, 9 из 11 задержанных являлись лицами, ищущими убежища в Украине: в первых числах февраля они подали в украинскую миграционную службу ходатайства о предоставлении им статуса беженцев. Они также обращались в УВКБ ООН с просьбой о признании их нуждающимися в международной защите в связи с невозможностью возвращения в Узбекистан, где им грозили преследования со стороны властей. Остальные двое в момент задержания направлялись в Киев, чтобы подать ходатайства о том же.

Тем не менее, Киевский районный суд г. Симферополя принял решение о выдворении их с территории Украины, что является грубым нарушением Конвенции ООН 1951 г. «О статусе беженцев», к которой Украина присоединилась в 2002 г., и Европейской «Конвенции о защите прав человека и основных свобод», запрещающей принудительное возвращение в страну, где применяются пытки и не отменена смертная казнь. Даже возможность обжаловать указанное судебное решение не была предоставлена людям, дальнейшую судьбу и, возможно, жизнь которых оно подвергло серьезному риску.

 О диктаторском режиме, установившемся в Узбекистане, особенно – после событий 12-13 мая 2005 г. в Андижане, известно всему миру. Отсутствие независимого правосудия в этой стране, массовое применение пыток и внесудебных казней признано Верховным комиссаром ООН по правам человека Луизой Арбур и Верховным комиссаром ООН по делам беженцев Антониу Гутерришем. Убедительные свидетельства этому приводятся в документах таких авторитетных и уважаемых правозащитных организаций, как Human Rights Watch и Amnesty International.

В течение месяцев, прошедших после Андижанской трагедии, сделано множество заявлений о недопустимости возвращения в Узбекистан граждан этой страны, покинувших ее в связи с политическими и религиозными преследованиями. В последнем открытом обращении к властям Кыргызстана директор Отделения Европы и Центральной Азии Human Rights Watch Холли Картнер обращает внимание на то, что «обещания узбекских властей не подвергать людей пыткам не стоят даже бумаги, на которой написаны. В случае с Узбекистаном такие дипломатические заверения не обеспечивают надежных гарантий от пыток и недозволенного обращения».

Утверждение Государственного Комитета Украины по делам национальностей и миграции о том, что депортированные 14 февраля граждане Узбекистана были задержаны только лишь за нарушения правил пребывания иностранцев в Украине, вызывает серьезные сомнения. Оно противоречит сообщению УВКБ ООН, размещенному на web-сайте «Центр новостей ООН», где указано, что это произошло «после того, как правоохранительные органы Украины получили запрос об экстрадиции от своих коллег из Узбекистана, которые утверждают, что эти лица принимали участие в организации беспорядков в ходе андижанских событий, случившихся 13 мая».

Уже поступили сообщения о том, что сразу по прибытии в Ташкент все 10 человек взяты под стражу и помещены в СИЗО.

Власти Украины несут ответственность за то, что ждет в Узбекистане высланных из страны «нарушителей правил пребывания иностранцев в Украине».

 До сих пор мы считали, что граждане Узбекистана, для которых пребывание в нашей стране чревато экстрадицией или незаконной депортацией из-за тесного сотрудничества российских и узбекских спецслужб, могут найти временное прибежище в Украине. К сожалению, наша надежда на это не оправдалась.

Сегодня в Украине большая группа политических беженцев из Узбекистана ожидает, когда УВКБ ООН переселит их в одну из стран, имеющих возможность и готовых предоставить им защиту. Для многих из них вынужденная эмиграция началась с приезда в Москву и обращения за помощью в правозащитные организации, где их знают лично и уверены в обоснованности их опасений относительно преследований на родине.

 Мы призываем Вас, г-н Президент, дать надлежащую оценку деятельности правоохранительных органов Украины, осуществивших 14 февраля незаконную депортацию 10 граждан Узбекистана.

Мы выражаем надежду на то, что ни один из находящихся в Вашей стране беженцев и лиц, ищущих убежища, в дальнейшем не будет принудительно возвращен в страну исхода.

Мы хотим верить, что Украина – наш ближайший сосед, страна, с которой многих из нас связывают родственные и дружеские отношения, достойно пройдет сегодняшний непростой период своего развития и не допустит в будущем нарушения международных правовых норм.

 С уважением,

Светлана Ганнушкина, председатель Комитета «Гражданское содействие»

Сергей Ковалев, председатель российского историко-просветительского, правозащитного и благотворительного общества «Мемориал»

Людмила Алексеева, Московская Хельсинская группа

Олег Орлов, председатель Совета Правозащитного Центра «Мемориал»

Татьяна Касаткина, исполнительный директор Правозащитного Центра «Мемориал»

Лидия Графова, председатель Форума переселенческих организаций

Юрий Самодуров, директор Музея и общественного центра им. Андрея Сахарова

Лев Пономарев, исполнительный директор Общероссийского движения «За права человека»

Валентин Гефтер, исполнительный директор Института прав человека

Елена Рябинина, Комитет «Гражданское содействие»

Виталий Пономарев, директор центрально-азиатской программы Правозащитного Центра "Мемориал"

Андрей Блинушов, редактор портала "Права человека в России" (HRO.org)

Михаил Г. Арутюнов, Президент Международной правозащитной ассамблеи

Владимир Шаклеин, Уральский межрегиональный центр прав человека

Л.Е.Рыбина, Тамбовский правозащитный центр

Оксана Челышева, редактор русско-чеченского информационного агентства, Нижний Новгород

Ирина Золотаревская, ПЦ "Мемориал", Москва

Сергей Сабано , Институт Общественных Проблем "Единая Европа", Молодежное правозащитное движение

Узбекские политэмигранты

Валерий Петренко, редактор портала "Свободный Узбекистан, Бельгия

Надежда Атаева, редактор газеты "Средняя Азия", Париж

Владимир Масютин, главный редактор газеты "Славянский Базар", Париж

Фармон Хамроев, член Народной демократической партии "Бирлик", КАНАДА

Наги Даулеталиев, Общество прав человека Узбекистана "Эзгулик"

Боходир Чориев, лидер движения "Бирдамлик", США

Узбекские правозащитники

Лутфулло Шамсуддинов, бывший председатель Андижанского отделения НОПЧУ

Тамара Чикунова, ННО "Матери против смертной казни и пыток", Узбекистан

Ядгор Норбутаев, Узбекистан

 




УКРАИНА: БЕЖЕНЦЕВ ИЗ УЗБЕКИСТАНА ДЕПОРТИРУЮТ, НЕСМОТРЯ НА РИСК ПЫТОК И ПРОИЗВОЛА

(Нью-Йорк, 17 февраля 2005 г.) - 10 человек, обратившихся с просьбой о предоставлении убежища, были в нарушение
международного права депортированы украинскими властями в Узбекистан, где эти люди могут подвергнуться пыткам и
недозволенному обращению, сообщает Хьюман Райтс Вотч.

В ночь с 14 на 15 февраля группа узбекских граждан в составе десяти человек была депортирована в Узбекистан, как
представляется - по запросу о выдаче с узбекской стороны. Еще один задержанный не был депортирован, поскольку у него, по
сведениям, имеются родственники на Украине. 9 из 11 задержанных были зарегистрированы УВКБ ООН как обратившиеся с просьбой
о предоставлении убежища. По имеющейся у Хьюман Райтс Вотч информации, оставшиеся двое также намеревались официально
просить о предоставлении убежища, но не получили такой возможности. УВКБ сегодня опубликовало заявление, в котором
выражается сожаление и осуждение в связи с депортацией.

"Украина была обязана защитить этих людей, но вместо этого выслала их туда, где им почти наверняка грозят пытки и жестокое
обращение, - заявила Холли Картнер, директор Хьюман Райтс Вотч по Европе и Центральной Азии. - Теперь правительство должно
выяснить, каким образом могли быть депортированы лица, официально обратившиеся в УВКБ с просьбой о предоставлении убежища,
и принять меры к тому, чтобы не допустить повторения подобного в будущем".

Шесть человек из этой группы были задержаны в Нижнегорске (Крым) 7 февраля. Через два дня в Белогорске (Крым) были
задержаны еще пятеро. Вплоть до депортации все находились под стражей в Симферополе.

По данным УВКБ ООН, в узбекском запросе о выдаче утверждалось, что задержанные были причастны к андижанским событиям 13
мая 2005 г., когда правительственными силами были убиты сотни мирных граждан. Ташкент неоднократно запрашивал выдачу
различных лиц, обвиняемых узбекскими властями в причастности к андижанским событиям, и из других государств, в том числе
Киргизии и России.

Как участник Конвенции ООН о статусе беженцев 1951 г. с протоколом 1966 г., Украина обязана не возвращать лиц, которым на
родине могут угрожать преследования.

Европейская конвенция о правах человека, также юридически обязывающая для Украины, категорически запрещает выдачу лиц -
вне зависимости от тяжести преступлений или обвинений - в условия, где им могут угрожать пытки или жестокое, бесчеловечное
или унижающее достоинство обращение или наказание.

Аналогичный запрет налагает на Украину Конвенция ООН против пыток. В 2003 г. спецдокладчик ООН по пыткам Тео ван Бовен
признал "систематический" характер этой практики в Узбекистане.

С учетом тех оснований, по которым Узбекистан, насколько нам известно, запрашивал выдачу этих лиц, а также принимая во
внимание ситуацию с правами человека в этой стране, депортация заведомо противоречит международно-правовым обязательствам
Украины вне зависимости от признания депортируемых лиц беженцами по смыслу Конвенции 1951 г.

Хьюман Райтс Вотч также обеспокоена тем, что задержанным, как представляется, было отказано в основных процессуальных
правах, предусмотренных международно-правовыми обязательствами Украины. 14 февраля Киевский районный суд Симферополя принял
решение о высылке на основании того, что местная миграционная служба отказалась признать их беженцами. По информации
российских правозащитных групп "Мемориал" и "Гражданское содействие", задержанным не была предоставлена реальная
возможность обжаловать решение о депортации. Российские правозащитники утверждают, что украинские миграционные власти
заявили, что задержанные отказались воспользоваться правом на обжалование. При этом такое право предусмотрено и Европейской
конвенцией о правах человека и Конвенцией ООН против пыток.

В заявлении УВКБ ООН отмечается, что его сотрудники запрашивали доступ к задержанным в период содержания под стражей.

"Украина обязана не допускать никаких депортаций без соблюдения процессуальных норм. Власти этой страны также должны
обеспечивать, чтобы лиц, обратившихся с просьбой о предоставлении убежища, ни при каких обстоятельствах не возвращали без
тщательного рассмотрения их заявлений, - говорит Х.Картнер. - Поспешное решение о депортации этих десяти человек, несмотря
на попытки УВКБ заняться этим вопросом, убеждает нас в том, что украинская сторона грубо нарушила как основные
процессуальные права, так и основополагающий запрет возвращения в опасные условия".

На Украине нашли приют многие граждане Узбекистана, спасающиеся от преследований у себя на родине, однако действия
украинских властей не позволяют уязвимым группам воспользоваться законным правом искать убежище. Хьюман Райтс Вотч получена
информация о том, что по меньшей мере еще девять узбекских граждан, работавших вместе с задержанными, хотели бы подать
заявление на получение убежища, но теперь опасаются делать это.

В ноябре 2005 г. Хьюман Райтс Вотч опубликовала доклад о положении мигрантов и лиц, ищущих убежища, на Украине. Нами были
выявлены серьезные проблемы в функционировании системы обращения с такими лицами, не обеспечивающей достаточных гарантий от
принудительного возвращения в условия, чреватые пытками и преследованиями.

Хьюман Райтс Вотч также напоминает о реальной возможности принудительного возвращения из Киргизии в Узбекистан двух
человек, признанных беженцами УВКБ ООН. 16 февраля Верховный суд Киргизии отказался подтвердить их статус и предоставить им
убежище. Помимо них, узбекская сторона запрашивает выдачу еще двух человек, ссылаясь на их якобы причастность к андижанским
событиям.

"Узбекские беженцы в Киргизии хорошо известны Хьюман Райтс Вотч и международному сообществу, - заявила Х.Картнер.- Мы
уверены, что в случае возвращения в Узбекистан они наверняка подвергнутся пыткам и жестокому обращению".

За дополнительной информацией обращаться:
В Нью-Йорке: Рейчел Денбер +1-212-216-1266 (англ., русск.)
Элисон Гилл +1-857-928-2179 (англ., русск.)
В Москве: Александр Петров +7-495-737-8955

См. также: http://hrw.org/russian/press/ukraine/2005/301105_migrant.html




Правоохоронні органи

Ще одна перемога

Перемогою луганської громади завершився судовий розгляд у справі про визнання незаконним відчуження дошкільної установи дитячого садка № 101. В понеділок, 30 січня суддя Ленінського районного суду Людмила Сурніна оголосила рішення, згідно якого продаж дитячого садка визнано незаконним. Покупця зобов’язали повернути приміщення дитячої установи у комунальну власність.

Нагадаємо, що цей садок був проданий півтора роки тому з грубими порушеннями чинного законодавства. Судова тяганина тривала майже рік, і ось, нарешті, попри шалений тиск з боку заможних нових власників, завершилася переконливою перемогою громади!

Звичайно, що це тільки перший вдалий крок на шляху повернення цієї суспільно значущої установи у власність міста - переможена сторона, скоріше за все, буде оскаржувати рішення суду – але цей успіх вже дає підстави сподіватись на незворотність суспільних змін впроваджених новою владою.

Хотілося б щиро подякувати всім, хто переймався цією справою та прийняв участь у її справедливому розв’язанні: тим правозахисникам, що консультували нас в ході судового розгляду, журналістам, які висвітлювали його перебіг, активістам неурядових організацій,

звернення яких позбавили корумпованих чиновників можливості кулуарно прийняти злочинне рішення на користь „нового власника”.



Кримінально-виконавча система

4 лютого 2006 року у м. Чорткові Тернопільської області створено нову громадську правозахисну організацію «Гельсінська ініціатива – XXI» (Прес-реліз)

Рішення про її створення було ухвалено установчими зборами, що відбулися цього дня у Чортківській центральній районній бібліотеці.

Гельсінський правозахисний рух на Тернопільщині має свою історію та традиції. З 1988 року у Чорткові  діяла організація «Української Гельсінської спілки». Ініціатором створення та головою УГС тоді був багаторічний політв’язень Володимир Мармус, який сьогодні був присутнім на установчих зборах «Гельсінської ініціативи-XXI». Створення нової правозахисної організації стало також результатом кількарічної діяльності у Чорткові кореспондентського пункту бюлетеня «Права людини» – видання Харківської правозахисної групи.

Головною метою діяльності «Гельсінської ініціативи-XXI» проголошено «захист людських прав і основних свобод через сприяння практичному виконанню гуманітарних статей статей Заключного акту Гельсінської наради з безпеки та співробітництва в Європі 1975 року, інших прийнятих на його основі міжнародних правових документів, що враховують цивілізаційні проблеми та цілі розвитку XXI століття».

«Гельсінська ініціатива – XXI» розглядає права людини у взаємозалежності з колективними правами сучасного та майбутніх поколінь на соціально-економічний, політичний, національно-культурний розвиток, на захист здоров’я та життя, а також поряд із нашим обов’язком сприяти формуванню гармонійних взаємостосунків у соціальному та природному середовищі.

Головою «Гельсінської ініціативи – XXI» обрано лікаря, депутата Тернопільської обласної ради Олександра Степаненка. Обов’язки членів Ради організації виконуватимуть також журналістка газети «Ратуша» Люба Лазука, студент Львівського університету Андрій Оленюк,  громадські активісти Юхим Макотерський та Ярослав Свистун.



Громадянське суспільство

Висновок Харківської правозахисної групи щодо законопроекту "Про волонтерський рух"

Волонтерство або добровільна безоплатна допомога - є однією із важливих складових функціонування громадянського суспільства. Особи, які стають волонтерами присвячують свій час соціально-важливим справам, як наприклад, допомога інвалідам, участь в організації масових спортивних або культурних заходів, участь у забезпеченні діяльності музеїв, безоплатна праця в громадських організаціях, робота з дітьми і молоддю, правозахисна діяльність тощо. Всі ці (та багато інших) напрямки діяльності за відсутності волонтерів втрачають в ефективності. Взаємодія оплачуваних працівників і волонтерів дає можливість отримати якісно інший результат, який з’являється як наслідок професіоналізму перших і ентузіазму других.

Можна стверджувати, що у багатьох випадках кошти, витрачені на підтримку волонтерства принесуть значно більший соціальний ефект, аніж якби ці кошти витрачалися у державному секторі економіки. Протягом останніх років розвиток волонтерського руху в Україні став доволі помітним і зрозуміло, чому держава звернула увагу на нього і чому (попри наявність чинного підзаконного акту з цього питання) зроблено спробу врегулювати ці процеси на законодавчому рівні.

На сьогодні волонтерської діяльності в Україні стосуються Закони України “Про соціальні послуги", “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю", “Про Загальнодержавну програму підтримки молоді на 2004 - 2008 роки", а також постанова Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 № 1895 “Про затвердження Положення про волонтерську діяльність у сфері надання соціальних послуг” та розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.04.2003 № 225-р “Про утворення Координаційної ради з питань розвитку та підтримки волонтерського руху”.

Однак як видається, вивчаючи цей законопроект держава, в черговий раз, намагаючись зробити "як краще" через облік та посилення контролю за діяльністю волонтерських організацій, ризикує отримати результат "як завжди", задушивши паростки волонтерського руху у своїх законодавчих обіймах.

Пояснимо це аналізуючи статті законопроекту.

На думку розробників проекту Закону, важливим є врегулювати статус волонтера, його права та обов’язків, а також сферу його діяльності, а сам закон має визначати "організаційні та правові засади провадження волонтерської діяльності в Україні".

Стаття 1 визначає, що волонтер - "фізична особа, яка добровільно провадить волонтерську діяльність. Волонтерами можуть бути особи, які досягли шістнадцяти років і як виняток (за згодою одного з батьків або особи, що його заміняє) - п’ятнадцяти років". Якщо узгодити з положеннями Цивільного кодексу, то буде логічним встановити можливість займатися волонтерською діяльністю (за згодою батьків) з чотирнадцяти років;

Визначення "волонтерська діяльність - будь-яка соціальна, суспільно корисна, систематична і вмотивована неприбуткова діяльність фізичних та юридичних осіб, що провадиться шляхом виконання робіт, надання послуг громадянам, організаціям і суспільству в цілому. Не є волонтерською соціальна, суспільно корисна і вмотивована неприбуткова діяльність, що має одноразовий чи випадковий характер, або яка провадиться на підставі родинних чи дружніх стосунків" є неприйнятним. Запитання викликає наприклад визначення систематичності, вмотивованості діяльності, чому не передбачено надання майнових цінностей як один із шляхів її здійснення, та обмеження щодо дружніх стосунків.

Таке визначення як "волонтерська організація - зареєстроване відповідно до цього Закону об’єднання волонтерів, головною метою якого є провадження волонтерської діяльності" є неприйнятним. На нашу думку, слід звернути увагу, що цей законопроект не розглядає волонтерські організації як громадські організації, на які поширюється закон "Про об’єднання громадян" В цьому законопроекті передбачається особливий порядок реєстрації волонтерських організацій. Однак на нашу думку цей підхід є неправильним. Слід, скоріше говорити про можливість надання громадським організація статусу волонтерських в тому випадку. коли волонтерська діяльність є одним з напрямків їхньої діяльності. Як альтернативний, хоча й не найкращий варіант, можливо варто, закріпити положення про те, що статус волонтерських громадських організацій і їх спілок визначається відповідно до цього Закону та Закону України "Про об’єднання громадян".

Ч.2 статті 2 передбачає, що "волонтерська діяльність може провадитись у сфері освіти, культури, охорони здоров’я, захисту прав і свобод громадян тощо" і певним чином перетинається із статтею 23 "напрями волонтерської діяльності" .та дублює її.

Ч. 3 статті 3 "Учасники волонтерської діяльності" забороняє як втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у діяльність волонтерів і волонтерських організацій, так і втручання волонтерів та волонтерських організацій у діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, крім випадків, передбачених цим Законом. Це неприйнятна норма, оскільки, обмежуючи право волонтерів втручатися у діяльність органів влади лише цим проектом закону, ми обмежимо право волонтерів користуватися у своїй діяльності Конституцією та іншими законами (зокрема Законом "Про інформацію", "Про звернення громадян"), адже все. що не згадано у цьому Законі розглядатиметься як незаконне втручання у сенсі статті 3.

Ч. 4 статті 3 "держава сприяє висвітленню у засобах масової інформації діяльності волонтерів і волонтерських організацій" є декларативною, не передбачає жодних заходів такого сприяння і виконана бути не може, оскільки кожний ЗМІ самостійно визначає, які теми висвітлювати..

Координація діяльності волонтерів і волонтерських організацій покладається на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері волонтерської діяльності, а саме центральний орган виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики і його територіальні органи (стаття 5). а також забезпечення розвитку волонтерської діяльності у відповідній сфері покладається, в межах їхніх повноважень, на інші органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

В свою чергу стаття 19 передбачає створення Координаційної ради з питань розвитку та підтримки волонтерської діяльності, яка діятиме на підставі положення затвердженого Кабінетом Міністрів. він же затверджуватиме її склад. На жаль, як свідчить практика, такого роду координаційні ради дуже часто залишаються на папері і не відіграють суттєвого впливу на прийняття рішень у відповідній сфері, а сама координація буде занадто розпорошеною.

Не може не дивувати стаття 6, яка передбачає повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері волонтерської діяльності. До них, серед іншого, відноситься "методичне керівництво діяльністю волонтерів і волонтерських організацій"; сприяння "організації навчання волонтерів та проводить перевірку їх знань і навичок, необхідних для провадження волонтерської діяльності" та "контроль за провадженням волонтерської діяльності". Ця стаття яскраво свідчить про домінування у розробників законопроекту абсурдної думки про те, що державні органи краще за всіх знають як треба здійснювати волонтерську діяльність, саме тому вона і буде їх навчати як діяти. Нерідко саме активісти громадських організацій які займаються волонтерською діяльністю, можуть багато чого навчити державних чиновників, а не навпаки, ще більш дивовижно виглядає перевірка їхніх знань і навичок державними чиновниками.

Складається враження, що розробники законопроекту дуже слабко уявляють можливості залучення волонтерів. Зокрема, якщо хоча б звернутися до напрямків передбачених статтею 23, то залишається лише дивуватися і запитувати себе чого і як державні чиновники будуть навчати для надання допомоги окремим соціальним групам чи особам, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги; або для участі у діяльності, пов’язаній з охороною навколишнього природного середовища, нерідко від державних агентів, зокрема у випадку з Ташлицькою ГАЕС, або для участі в охороні культурної спадщини, до руйнування якої також прикладають руку представники держави. Цю статтю розвиває стаття 11. причому вона сама собі суперечить. Якщо ч.1 передбачає отримання знань і навичок, необхідних для провадження волонтерської діяльності на підготовчих курсах (під час інструктажу) або шляхом самоосвіти. то вже ч. 2 вимагає подання "засвідченої належним чином" (напевно нотаріально за грубі гроші) копії документа про освіту, в разі якщо провадження волонтерської діяльності передбачає наявність відповідного рівня кваліфікації волонтера (які це випадки залишається лише здогадуватися). Якщо це не допоможе, то знання і навички перевірять за місцем провадження волонтерської діяльності (ч.3), однак знов-таки коли це потрібно перевіряти і з якою метою залишається лише здогадуватися.

Незрозуміло, чому серед низки прав волонтера стаття 7 передбачає право на забезпечення у разі необхідності спеціальним одягом, взуттям та інвентарем, велосипедами, проїзними квитками у міському транспорті загального призначення, обмежуючи можливість надання волонтерам у разі необхідності іншими транспортними засобами, наприклад автомобілів, гелікоптерів чи проїзних квитків для приміського чи міжміського транспорту.

Особливе здивування викликає пов’язання, згідно із статтею 10, набуття статусу волонтера з моментом отримання посвідчення на право провадження волонтерської діяльності, які замовлятимуть волонтерські організації, після того як зразок такого посвідчення волонтера та порядок його видачі визначить Кабінет Міністрів України. Іншими словами "диких" волонтерів згідно із цим законопроектом не буває, всі волонтери мають бути зареєстрованими.

Статті 12 - 17 визначають статус волонтерської організації, права волонтерської організації, обов’язки волонтерської організації, порядок державної реєстрації волонтерської організації, обставини відмови у державній реєстрації волонтерської організації та вимоги до статуту волонтерської організації. На нашу думку, всі ці положення повинні регулюватися Законом України "Про об’єднання громадян" і відповідно слід передбачити внесення до нього відповідних змін і доповнень. А в цьому законі записати лише порядок реєстрації регулюється Законом України "Про об’єднання громадян".

Стаття 18 на нашу думку є зайвою, оскільки вона передбачає абсолютно зрозуміле положення, що "реорганізація та ліквідація волонтерської організації здійснюється відповідно до її статуту в установленому законодавством порядку". Пропонуємо це положення виключити.

Хоча стаття 20 передбачає заохочення волонтерів за активну громадську діяльність, самовіддану працю та вагомий особистий внесок у розвиток волонтерської діяльності в Україні незрозуміло чи може це заохочння бути у вигляді матеріальних цінностей чи лише у вигляді знаків визнання цих заслуг.

Стаття 21 передбачаючи порядок відшкодування витрат, пов’язаних з волонтерською діяльністю намагається запобігти можливим зловживанням у цій сфері. Внаслідок цього норма про можливість відшкодування витрат для волонтера перетворюється в примару. так "волонтер має право на відшкодування витрат, пов’язаних з волонтерською діяльністю (якщо вони були невідкладні, необхідні та підтверджені належним чином), забезпечення харчуванням, проживанням у разі провадження волонтерської діяльності за межами населеного пункту (місця проживання (перебування) волонтера)". Отже, витрати мають бути невідкладні, необхідні та підтверджені належним чином. Якщо з точки зору податкової адміністрації вони не відповідатимуть цим доволі суб’єктивним, як для нашої юридичної практики, вимогам, можна очікувати, що ці кошти розглядатимуться як прибуток, з якого не заплачено податки. Як правило. якщо витрати є невідкладним їх дуже важко підтверджувати "належним чином".

Не менш цікавою є і положення ч.2 цієї статті за якою "зазначені витрати відшкодовуються волонтерською організацією у розмірі, який визначається договором про провадження волонтерської діяльності". Якщо ж ці витрати були "невідкладними, необхідними та підтвердженими належним чином" однак перевищували суму вказану в договорі про провадження волонтерської діяльності, то це проблеми волонтера.

Стаття 22 милує погляд декларативними нормами про те, що держава може робити для підтримки волонтерської діяльності у вигляді низки "заходів загальнодержавного, регіонального та місцевого рівня з пропаганди волонтерського руху серед населення, проведення щорічного свята “День волонтера”, конкурсів, конференцій, семінарів для обміну досвідом між волонтерами тощо". а ч.2 ст.22 радує нас твердженням про те, що й так очевидно - про підтримку волонтерської діяльності за рахунок джерел фінансування, що не заборонені законодавством.

Стаття 23. називається "Напрями волонтерської діяльності", однак визначає лише основні напрямки волонтерської діяльності, до якої відносить 1) надання відповідно до Закону України “Про соціальні послуги” допомоги окремим соціальним групам чи особам, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги; 2) участь у діяльності, пов’язаній з охороною навколишнього природного середовища, у порядку, встановленому Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища”; 3) участь в охороні культурної спадщини у порядку, встановленому Законом України “Про охорону культурної спадщини”. Очевидно, що цей перелік далеко неповний. Так, наприклад, незрозуміло, який наслідок закріплення такого переліку. Чи то це спроба обмежити види діяльності, якими можуть займатися волонтери, чи то то спроба вказати їм чим, на думку держави, слід займатися у першу чергу. 

Стаття 24 передбачає, що "волонтер або волонтерська організація мають право на отримання від органів державної влади та органів місцевого самоврядування відомостей про сферу, місце і потребу в провадженні певного виду волонтерської діяльності та конкретні підприємства, установи та організації, що мають намір залучити волонтера або волонтерську організацію". Не зовсім зрозуміло, звідки органи державної влади та органів місцевого самоврядування дізнаватимуться ці відомості. Більше того, сама ідея залучення волонтерів на підприємства видається доволі неоднозначною. Адже підприємство має на меті отримати прибуток, тоді як волонтерська діяльність передбачає неприбутковість. Незрозуміло, як це можна поєднати. Це ж положення закріплено в статті 3, в якій підприємства згадуються серед учасників волонтерської діяльності.

Особливу увагу слід приділити статті 25, яка містить положення щодо .договору про провадження волонтерської діяльності. Визнаючи важливість такого договору немає впевненості необхідності норми про обов’язковість такого договору, тим більше під сумнівом прийнятність одного типового договору для різних видів волонтерської діяльності.

Таким чином прийняття Закону у такому вигляді не лише не сприятиме розвитку волонтерського руху в Україні а навпаки створюватиме перешкоди, зокрема через надмірний контроль з боку держави, невизначеність та суперечливість правових положень Загалом відсутня можливість і порядок матеріальної підтримки волонтерських організацій з боку держави. А якщо вважати такими кошти на навчання волонтерів та якусь там супервізію (психологічну підтримку волонтерів), яка не згадується в тексті проекту закону, але згадується в розділі 5 "Фінансово-економічне обґрунтування" Пояснювальної записки, то кошти , пз розрахунку в розмірі по 100 гривень для 2002 волонтерів є просто смішними. оскільки не відображають реальної ситуації.

Попри нагальну необхідність такого законопроекту, який би надав можливість волонтерським організаціям відшкодовувати волонтерам витрати, які вони понесли під час здійснення волонтерської діяльності, вважаємо за необхідне рекомендувати відхилити цей законопроект у такому вигляді. .




«Было уже однажды в давнем каком-то веке...»

После скандала, вызванного карикатурами на пророка Мухаммеда, напечатанными в датской газете и перепечатанными другими европейскими изданиями (в том числе и газетой «Сегодня» в Украине), стало очевидным, что диалог между двумя культурами затруднен не только по вине исламских экстремистов. Если не сосредотачиваться на частном случае –публикации карикатур в украинской прессе, который можно отнести к разряду предвыборной провокации по принципу – «чем хуже, тем лучше», то вырисовывается очень тревожная картина. Западный мир ничему не научила трагическая история 20 века, когда демократические институты в ряде стран были поколеблены или смяты неадекватным ответом на исторический вызов победившего в России коммунизма. Победа на свободных выборах в Германии нацистов и, как следствие, война, которая унесла миллионы жизней – такова плата за искаженное историческое мышление европейских лидеров и европейских элит.

Карикатуры на религиозную святыню всколыхнули исламский мир. И это можно было предсказать. Вряд ли датская газета преследовала те же провокационные предвыборные цели, которые видимо, нужны были каким-то украинским политикам. Тогда можно с сожалением констатировать, что европейцы не понимают ни психологии, ни исторических корней сегодняшнего ислама.

Коммунистическая идея в ХХ веке победила только в тех странах, которые не смогли выстроить ни эффективных моделей демократического правления, ни эффективной модели авторитаризма, как это было в Испании. Германия и Россия, страны, в которых в начале 20 века победили две тоталитарные идеологии, являлись крайними проявлениями одной болезни: неготовности этих стран к современной экономической и политической конкуренции. Страны, где сегодня исламские фундаменталисты у власти, как правило, достаточно богаты, они имеют все возможности технической модернизации. В таких странах, как Саудовская Аравия или Объединенные Арабские Эмираты, уровень жизни очень высок. И все же в сравнении с западным миром они неконкурентоспособны. Они не имеют ни достаточно эффективных армий, ни сравнимых с западными развитых научных технологий. Традиционное общество с жестким диктатом патернализма и неприятием западных культурных достижений не способствует развитию науки и наукоемких технологий.

Западная массовая культура, которая не может не проникать в традиционные общества, является одновременно и массовым соблазном, и массовым раздражителем. Страны Ближнего Востока не могут противостоять Западу, воюя с ним. Поэтому произошла трансформация общественного сознания в этих странах, когда на силу, которой нельзя прямо противостоять, и которая является проводником антикультуры с точки зрения исламского фундаменталистского сознания, последняя отвечает консолидированным террористическим движением. Но ислам – это не только фундаменталистские режимы, ищущие и не умеющие пока найти свой современный путь к прогрессу. Это уникальная культура, без которой невозможно себе представить ни мировую цивилизацию, ни общечеловеческий прогресс. Можно вспомнить о временах средневековья, когда именно исламская цивилизация сохранила и передала западному миру его же исторические истоки – греческую письменную культуру, практически вытесненную из сознания европейцев, переживающих период христианского фундаментализма со всеми его прелестями: инквизицией, преследованием иноверцев, экспансией и квазитоталитарным режимом Испании. На фоне просвещенного абсолютизма исламских стран средневековья, мы – европейцы – выглядели просто варварами.

Можно вспомнить и то, что именно в исламском мире зародились традиции современного экуменизма. Это Бахан-Ума, с его, теперь уже мировой экуменистической религией – бахаизмом, которая объединила четыре мировых религии, и Сирийская мечеть, где, как святыню, сохраняют голову Иоанна Предтечи, и в которой и сейчас позволено молиться всем желающим иноверцам. Это блестящая философия суфиев, и светская мировая литература. Но ислам – религия, переживающая кризис модернизации, который христианский мир уже пережил. Посмотрев в историческое зеркало на свое далеко не мирное и не демократическое прошлое, европейские (это касается и Украины) интеллектуалы должны представить себе реакцию христианского сознания на издевательство над Христианскими святынями, допусти, в 16-18 веках. Даже сейчас, в 21 веке в Украине не могут найти общий язык три ветви православия. Это приводит к силовым стычкам и волнениям, безусловно, выгодным не религиозным, а светским политическим силам. Но факт остается фактом. Верующих мусульман тоже используют в своих целях политики, стремящиеся к религиозному лидерству или даже мировому диктату, как это пытаются сейчас делать все страны, располагающие энергоносителями в достаточном количестве. Взять хотя бы Россию.

И вот западные интеллектуалы подносят спичку к бикфордовому шнуру. Для какой цели? Да, принцип свободы слова сегодня – основа европейской цивилизации. Это с удивительным достоинством подчеркнул украинский парламентарий, крымский татарин, бывший узник совести Мустафа Джемилев. Но свобода слова и пренебрежение к основам собственной цивилизации – это диаметрально противоположные вещи. В 21 веке более зрелая, пережившая свои далеко не лучшие и не красящие ее времена, западная культура должна, наконец, осознать, что она лишь часть мировой культуры. Что человечество едино. И его единство, прежде всего, – в уважении к святыням и моральности, присущей всему человечеству. Террористы поставили себя вне морали, но те, кто сводит счеты с исламскими террористическими организациями, издеваясь над основами мусульманской культуры, плюет в общий колодец мировой цивилизации, не говоря уже о том, что это только способствует укреплению фундаменталистских режимов, террористических группировок и т.д. Странно, как эти простые истины непонятны некоторым западным интеллектуалам. Отечественные их последователи, повторяю свою мысль, видимо, заинтересованные в ответном ударе крымских татар, дестабилизации обстановки в Крыму, на этот раз сильно просчитались. Хотя на месте наших правоохранительных органов и Совета безопасности и обороны я бы реагировала значительно более жестко на участившиеся в последнее время в Украине откровенные попытки провокаций межэтнических и межрелигиозных конфликтов. Эти выходки экстремистов всех политических мастей остаются, к сожалению, безнаказанными.




Погляд

Письмо Комиссара по правам человека Совета Европы

Страсбург, 31 января 2005

Олегу Орлову (ПЦ "Мемориал)

Юрию Джибладзе (Центр развития демократии и прав человека)

Людмиле Алексеевой (Московская Хельсинкская группа)

Светлане Ганнушкиной (Комитет "Гражданское Содействие", ПЦ "Мемориал")

Александру Аузану (Институт национального проекта "Общественный Договор)

Татьяне Локшиной (Центр "Демос")

Арсению Рогинскому (Международное Общество "Мемориал")

Наталье Таубиной (Фонд "Общественный Вердикт")

Святославу Забелину (Социально-экологический Союз)

Алексею Симонову (Фонд защиты гласности)

Дорогие друзья!

Отвечаю на ваше письмо от 23 декабря 2005 г., в котором вы выражаете озабоченность в связи с проектом Закона о некоммерческих организациях, недавно одобренного Государственной Думой. В офисе Комиссара есть копия закона, обнародованного после подписания его Президентом РФ. Таким образом, ознакомившись с его окончательным текстом, я смог проанализировать ваши соображения и мнения экспертов.

Когда я впервые услышал о планах пересмотра законодательства, касающегося функционирования НКО в России, у меня, действительно, возникло определенное беспокойство. За шесть лет работы в качестве Комиссара по правам человека я неоднократно имел возможность видеть своими глазами, какой большой вклад вносят благотворительные и правозащитные организации, такие как ваши, в обеспечение социальных и гражданских прав простых россиян. В результате, я пришел к выводу, что действующее законодательство работает нормально. При всем уважении к легитимному стремлению российских властей регулировать деятельность российских и международных НПО внутри страны, я все же не нахожу особых причин для внесения изменений в эту сферу.

Анализ первой версии закона и дальнейшее обсуждение этой темы с г-ном Вл.Лукиным, Уполномоченным по правам человека в РФ, и г-жой Эллой Памфиловой, Председателем Совета по содействию развития институтов гражданского общества и правам человека при Президенте РФ, выявили для меня целый ряд проблем.

Разумеется, в этой ситуации я с воодушевлением воспринял известие о том, что в Страсбург прибывает Министр юстиции РФ, г-н Чайка, с целью ознакомления с мнением Совета Европы в отношении законопроекта. Мои собственные соображения по этому вопросу, которыми я поделился с г-ном Чайкой лично, нашли широкое отражение в окончательной резолюции Совета Европы, и меня не может не радовать тот факт, что окончательная версия закона в значительной мере была сформирована под влиянием этих соображений.

Тем не менее, много проблем осталось неразрешенными -  в частности, предоставление представителям государственной власти возможности посылать своих представителей на собрания НПО, а также наличие в тексте ряда расплывчатых формулировок, дающих административным органам возможность толкования на собственное усмотрение. В этой связи мне вспоминается, что многие ситуации, связанные нарушением прав человека, с которыми мне приходилось сталкиваться во время моей поездки в Россию в 2004 г., и которые нашли отражение в моем прошлогоднем докладе, по сути, были следствием не неадекватности законодательства, а недостаточного или произвольного законоприменения. Поэтому здесь принципиально следующее: положения нового закона о неправительственных организациях, особенно те из них, которые требуют дальнейшей интерпретации, должны применяться на практике в соответствии с принципами свободы выражения мнения и свободы ассоциаций.

Разработанные для органов государственной власти правила и инструкции по применению  данного закона будут, таким образом, иметь особое значение. Я связался с Министерством Юстиции РФ и выразил надежду, что Министерство, чьи документы отличаются большей точностью с прозрачностью, чем парламентские акты, обеспечит соответствующие инструкции по правоприменению, чтобы исключить возможные злоупотребления или использование административного ресурса. Кроме того, я указал Министерству на необходимость тщательного контроля за исполнением данного закона. Со своей стороны, в оставшийся мне период работы в качестве Комиссара по правам человека я намерен продолжить наблюдение за развитием событий в этой области и комментировать ситуацию по необходимости.

В заключение, я хотел бы подчеркнуть ключевое значение самых разнообразных НПО для здоровья и развития социально сознательного демократического общества. В широком спектре организованного гражданского общества правозащитные НПО должны играть особую и сущностно важную роль. Именно их задачей является контроль за тем, чтобы власти исполняли свои обязательства и публично отчитывались за недостатки своей деятельности. Такая критика может быть острой и неприятной, но ,будучи объективной преследуя благую цель, она содействует защите фундаментальных прав людей.

Мои полномочия скоро истекают, и я пользуюсь этой возможностью, чтобы выразить вам уважение и благодарность за проделанную вами работу и наше сотрудничество в течение последних шести лет.

С самыми теплыми пожеланиями,

Альваро Хиль-Роблес

Комиссар по правам человека Совета Европы




Судят правозащитников, задержанных за проведение пикета у здания ФСБ

8 февраля 2006 года Мировой суд Мещанского района города Москвы рассматривает административное дело о нарушении правил проведения публичных мероприятий в отношении московских правозащитников, участвовавших в пикете на Лубянской площади у здания ФСБ. Правозащитники протестовали против бездоказательных обвинений в адрес некоммерческих организаций в связях с иностранными спецслужбами.

Напомним, что 1 февраля 2006 года группа московских правозащитников проводила заявленный, но не санкционированный пикет у здания ФСБ (Лубянская площадь). Пикет был разогнан бойцами ОМОН, а пикетчики, около 20 человек, доставлены в ОВД Мещанского района. Среди задержанных Валентин Гефтер (Институт прав человека), Олег Орлов ("Мемориал"), Елена Рябинина ("Гражданское содействие") и другие.

По словам адвоката Александра Кокорина, который представляет, при содействии Фонда "Общественный вердикт", интересы Валентина Гефтера, Олега Орлова, Елены Рябининой и других, - люди, которые были доставлены в ОВД Мещанского района, фактически удерживались там без составления протокола об административном задержании. Задержанные находились в милиции более трех часов, а это грубо нарушает действующее законодательство РФ. По нашему мнению, такие действия со стороны правоохранительных органов являются недопустимыми.

Ранее правозащитники заблаговременно подали заявку на проведение пикета. Представители властей заявили им, что у здания ФСБ акцию проводить нельзя "в связи с невозможностью проведения мероприятия на заявленной площадке".

Пикетчики незадолго до намеченного времени собрались у Соловецкого камня, после чего двинулись к зданию ФСБ. Первые попытки пройти к нему оказались неудачными, так как сотрудники милиции и ОМОНа перекрывали проходы к зданию с разных сторон. Участники акции смогли подойти к зданию со стороны Мясницкой улицы.

Пикетчики, которых было около 50 человек, скандировали: "Защитим свои права!", "ФСБ, хватит врать!", "Ловите Басаева, а не Алексееву!"

08.02.2006




Вынесен приговор Станиславу Дмитриевскому (хроника суда, последне слово Станислава Дмитриевского)

Наблюдатели в 13:15 3 февраля 2006 года сообщили HRO.org содержание приговора суда, вынесенного Станиславу Дмитриевскому:

2 года условно, 4 года – испытательный срок, запрет менять место жительства, периодически отмечаться в милиции.

03.02.2006

Хроника суда

Елена Санникова

 

Театр абсурда как устоявшаяся форма отечественного политического судопроизводства

(репортаж из зала суда)

Суд над Станиславом Дмитриевским, уже два месяца длящийся в Нижнем Новгороде – это, как отметили уже многие, первый после 15-летей передышки откровенный политический процесс за слово, неугодное власти. Дмитриевский – возможный узник совести, о чем и "Международная амнистия", столь придирчивая в своих приоритетах, давно уже объявила.Процесс по обвинению Дмитриевского в редакторстве двух номеров газеты "Право-защита" идет со стороны обвинения столь уверено, как будто и не было этих 15-ти лет свободы, как будто прокуратура и ФСБ и не забывала, как надо клеить и обкатывать политические дела по истреблению инакомыслия.

Сегодня политические приговоры по ст. ст. 70 и 190-1 читаются как анекдоты. "Клеветал… будто в Советском Союзе есть политзаключенные…" Аналогов тем знаменитым статьям в нынешнем кодексе пока нет. Дмитриевский обвиняется по ст. 282 ч.2 УК РФ – "действия, направленные на возбуждение ненависти либо вражды… по признакам расы, национальности… принадлежности к какой-либо социальной группе".

То есть, если в 70-х-80-х в клевете на советский строй обвиняли тех, кто говорил о нем истинную правду, то Дмитриевского, руководителя общества Российско-чеченской дружбы, обвиняют в разжигании вражды… между чеченцами и русскими.

Конкретно Дмитриевский обвиняется в двух "злодеяниях". В том, что, во-первых, он разместил в газете "Право-защита" за март 2004 года "Обращение вице-премьера правительства Чеченской Республики Ичкерия Ахмеда Закаева к Российскому народу", и в том, что, во-вторых, разместил в той же газете за апрель-май 2004 года "Обращение Президента Чеченской Республики Ичкерия Масхадова в Европарламенту".

Начало судебного заседания

Первое заседание суда состоялось 16 ноября 2005 года.

Огласив обвинительное заключение, суд перешел к допросу свидетелей обвинения. Все свидетели – сотрудники Станислава Дмитриевского по работе в Нижегородском Обществе прав человека, в Обществе российско-чеченской дружбы. Все дают исключительно положительную характеристику подсудимому.

Для чего же понадобились эти свидетели прокурору? А для подтверждения того неоспоримого факта, что Дмитриевский действительно является редактором газеты "Право-защита". Зачем же так много свидетелей для подтверждения того, чего и сам подсудимый нисколько не отрицает? Остается догадываться. Наверно, для того, чтобы хоть как-то сгладить тот конфуз, что обвинение не нашло НИ ОДНГО свидетеля, который бы показал, что Дмитриевский сеял межнациональную рознь…

Из допроса свидетеля Таганкиной, исполнительного директора МХГ, сопредседателя Нижегородского общества прав человека:

"Я могу охарактеризовать его как человека очень доброго. Даже внешне – смотришь на него, какой он добрый. Все время, что я его знаю – он муху не обидит, очень-очень добрый человек. А как коллега… У нас очень редко были какие-то разногласия, очень редко… у нас не было никаких конфликтов…Все его действия, все его помыслы были направлены на то, чтобы способствовать, во-первых, окончанию войны в Чечне, и способствовать тому, чтобы между русским народом и чеченским народом была дружба…"


Обоснование обвинения

На второе заседание суда – 28 ноября – явилась эксперт Лариса Тесленко, специалист, как она пояснила суду, в области криминалистических экспертиз видео- и звукозаписи. Допрос Тесленко занял значительную часть судебного заседания. Нужно сказать, что вся содержательная часть обвинительного заключения Станислава Дмитриевского построена исключительно на экспертизах Тесленко. Оба экспертных заключения, как явствует из их текста, были произведены в феврале 2005 года по постановлению от 18 января 2005 года старшего следователя ФСБ по Нижегородской области подполковника юстиции Р.Н. Путанова. Первая экспертиза касается текста Закаева, вторая, соответственно – текста Масхадова.

Эксперт дает ответы на конкретные вопросы следователя: "Имеются ли в тексте статьи… высказывания, содержащие призывы к осуществлению экстремистской деятельности, если имеются, то какой именно (следует солидный, пугающий своими формулировками перечень видов экстремистской деятельности). Имеются ли… высказывания, направленные на возбуждение ненависти либо вражды, на унижение достоинства человека, либо группы лиц по признакам национальности, языка, происхождения, отношения к религии, принадлежности к какой-либо социальной группе…"

После длительных рассуждений о том, что такое публицистический стиль, что означает слово "обращение", кто в данном тексте отправитель сообщения, а кто получатель, эксперт делает вывод, что призывов к экстремистской деятельности в текстах, вообще-то, нет, а вот "высказывания, направленные на возбуждение расовой, национальной и социальной розни, связанной с насилием", имеются. Что же это за высказывания? Они в текстах экспертиз аккуратно процитированы и перечислены. Вот некоторые из них:

"Самая первая депортация была осуществлена Россией еще в 1792 году…";

"Во все еще продолжающейся русско-чеченской войне уже погибло более четверти миллиона мирного населения ЧРИ";

"мировое сообщество… не имеет даже малейшего желания каким-либо образом отреагировать на это преступление безумного кремлевского кровавого режима";

"60-летие своей депортации многие чеченцы отметили в тяжелейших условиях массовых, немотивированных убийств, внесудебных казней, беспричинных задержаний, жестких "зачисток", пыток, похищений, исчезновений, "адресных" проверок со стороны российских оккупантов и их приспешников, вот уже пятый год бесчинствующих на территории ЧРИ";

"Сегодня, как и 60 лет назад, нашей национальной трагедией стал новый тотальный российский террор, в неумолимых жерновах которого перемалывается генофонд уникального и самобытного чеченского народа…";

"мы приглашаем независимых экспертов ООН и ЕС для визуального мониторинга ситуации, чтобы безосновательные, клеветнические нападки на чеченцев со стороны российских пропагандистов… не могли исказить реальную картину в Чеченской Республике Ичкерия";

"вы стали свидетелями одного из многочисленных террористических методов, применяемых российской стороной с захватом заложников из мирного населения".

"…хочется верить, что чеченский народ вправе надеяться на признание вами геноцидом войну, навязанную Чечне путинским режимом".

Кое-где эксперт дает пояснения:

"Выражение "война, навязанная Чечне…" обозначает войну, которую заставили, принудили принять против воли чеченцев. Словосочетание "путинский режим" следует понимать как правление, власть Путина"; "Словосочетание "российские оккупанты" следует понимать, как указание на "российские вооруженные силы, которые заняли чужую территорию; захватчики"; "Выражение "нынешний режим России" имеет значение "сегодняшнее правление, власть России"; "Словосочетание "преступное безумие" следует понимать как "Противозаконные, неконтролируемые, общественно опасные действия, содержащие в себе преступление". Слово "кремлевский" имеет значение – "Связанный с Кремлем, местом, где размещаются высшие административные органы России и аппарат Президента Путина". Словосочетание "кровавый режим" означает такую власть, которая сопровождается кровопролитием".

И все. Кроме цитат и подобных пояснений – никаких обоснований выводу о возбуждении розни, связанной с насилием, по признаку расы, национальности, социальной принадлежности…

Еще в экспертном заключении Тесленко по тексту Масхадова есть одно примечательное утверждение: "В тексте "Обращения Президента ЧРИ Масхадова к Европарламенту" имеется высказывание, направленное на пропаганду исключительности, превосходства чеченских граждан по признаку их национальной принадлежности". В подтверждение – две цитаты: "…генофонд уникального и самобытного чеченского народа, являющегося одним из аборигенов древнего Кавказа…" и "святая чеченская земля". Эксперт поясняет: "Прилагательное "уникальный" имеет значение – "Редкий, единственный в своем роде, исключительный"; слово "самобытный" означает – "отличающийся природным своеобразием; не зависящий от каких-либо влияний; оригинальный"… прилагательное "святая" имеет значение – " Глубоко чтимая; исключительная по своей важности"… Этих пояснений, по мнению обвинения, вполне достаточно для доказательства криминала. А кого эксперт понимает под "чеченскими гражданами", так и остается необъясненным.

Нужно повторить: ничего, кроме "доводов" и "выводов" эксперта Тесленко, в обвинительном заключении не содержится.


Допрос эксперта Тесленко

Главный вопрос прокурора Масловой к эксперту Ларисе Тесленко сводился к следующему: являются ли синонимами такие понятия, как рознь, ненависть и вражда.

Зачем прокурору понадобилось углубляться в дебри семантики? А затем, что произошла некоторая нестыковка между формулировкой статьи 282-й – "возбуждение ненависти либо вражды" и формулировками в текстах экспертиз: "…возбуждение расовой, национальной и социальной розни, связанной с насилием". Возможно, год назад, в момент производства экспертиз, следствие еще не знало, какую именно статью будет применять – 282-ю, 280-ю, или ст. 1 Федерального закона "О противодействии экстремистской деятельности", которая именно так и формулируется: "Возбуждение… розни, связанной с насилием".

На вопрос прокурора эксперт ответила утвердительно: да, безусловно, "рознь", "ненависть и вражда" – это полные синонимы.

С прокурором у эксперта состоялось полное взаимопонимание. А вот вопросы адвокатов вызвали у нее непреодолимые затруднение.

Адвокат: "Скажите, пожалуйста, рознь и вражда – это полные синонимы? А может ли быть рознь без вражды? Я понимаю, что вражда обязательно включает в себя рознь. А рознь?… Обязательно ли здесь присутствие вражды?"

Вместо ответа эксперт обращается к судье, причем речь ее, доселе бойкая, переходит в какой-то лепет: "Ваша часть, я считаю, что я вот дала четкие определения, то, что относится к предмету данных текстов обращений. Все остальные вопросы… дать смысловое значение отвлеченным понятиям… Пожалуйста, в качестве дополнительных вопросов… у меня будет время, я проведу исследование…"

Впрочем, судья, предвидя неловкости, в самом начале допроса Тесленко заявил: "Я должен сказать эксперту: если вопросы будут вызывать затруднение, то вы должны сказать, что не готовы на них ответить. Тогда я вам обязан дать срок на подготовку для ответа". Это, однако, не спасло эксперта от полного провала, когда вопросы стал задавать подсудимый.


Из стенограммы судебного заседания

Дмитриевский. Скажите, пожалуйста, являетесь ли вы специалистом в области социальной психологии?

Тесленко. Нет.

Дмитриевский. Специалистом, профессионально владеющим знаниями и методами психолингвистики?

Тесленко. Нет.

Дмитриевский. Считаете ли вы, что выводы, приведенные вами… являются достаточными для установления факта возбуждения расовой, национальной и социальной вражды?

Тесленко. Я считаю, что выводы мною даны… Что я провела полное, всестороннее, объективное исследование и на основании проведенного мною исследования, я дала соответствующие выводы, с которыми я согласна и поддерживаю.

Дмитриевский. В своих экспертных заключениях NN 697,698 вы утверждаете, что в текстах, опубликованных мною, содержатся высказывания, направленные на возбуждение расовой, национальной и социальной розни, связанной с насилием. Но поскольку в экспертном заключении отсутствует понятийный аппарат, я бы попросил сейчас вас дать определение во-первых понятия расы.

Тесленко. Научное определение относится уже к области социологии.

Дмитриевский. Дайте определение термину национальность или этнос.

Тесленко. То же самое, относится к области социологии, не входит в мою компетенцию.

Дмитриевский. Дайте тогда определение термину "социальная группа".

Тесленко. То же самое, относится к компетенции социолога, историка.

Дмитриевский. Известно ли вам, представителем какой расы является русский народ?

Тесленко. Еще раз говорю…

Судья. Много у вас подобных вопросов?

Дмитриевский. У меня много вопросов, ваша честь. Я объясню, почему их задаю. Меня обвиняют в возбуждении вражды или ненависти по расовому признаку, а эксперт не может дать ответ, что такое раса…Чеченский народ – вам тоже неизвестно, к какой расе относится?

Тесленко. Нет.

Дмитриевский. Вы уже сказали, что слова "рознь" и "вражда" являются синонимами. Готовы ли вы на какой-нибудь словарь синонимов сослаться сейчас?

Тесленко. Нет.

Дмитриевский. Являются ли "рознь" и "вражда" полными синонимами, или у них есть несовпадающие оттенки значений?

Прокурор. На этот вопрос уже отвечали.

Судья. Снимается. Следующий.

Дмитриевский. Какое из этих слов предполагает более активное действие?

Тесленко. Не могу ответить.

Дмитриевский. Может ли быть рознь без вражды, рознь, не доходящая до степени вражды?

Тесленко. Это общий вопрос.

Прокурор. Это вопрос о познаниях задают, а не по конкретной экспертизе.

Дмитриевский. Почему? Речь идет о ключевых терминах.

Судья. Так, я заканчиваю ваше выступление, ваши вопросы. Те вопросы, которые у вас есть, я предлагаю с вашей защитой объединить в вопросник, я приглашу эксперта, отдам ему эти вопросы, и по всем вопросам она выскажет заключение, по всем интересующим вас понятиям.

Дмитриевский. Хорошо, по понятиям больше не будет вопросов.

Судья. Давайте без понятий.

Дмитриевский. Один частный вопрос…

Судья. Частных вопросов здесь не может быть.

Дмитриевский. Хорошо, просто вопрос. На стр.9 экспертного заключения N 698 при анализе словосочетания "путинский режим" вы утверждаете: "В данном примере обращает внимание написание слова "путинский" со строчной буквы, а не с прописной. Это – стилистический прием, с помощью которого передается презрительная экспрессия". На основании какого правила русского языка вы утверждаете, что прилагательное, образованное от имени собственного "путинский" должно писаться в современной орфографии с прописной буквы?

Тесленко. Еще раз повторите.

Дмитриевский повторяет.

Судья уточняет страницу дела.

Молчание.

Тесленко. Еще раз вопрос повторите.

Дмитриевский. На основании какого правила русского языка… (повторяет)

Тесленко. Я указываю, что это не орфографическая ошибка, а стилистический прием, с помощью которого передается презрительная экспрессия.

Дмитриевский. То есть в нейтральном контексте…

Тесленко. В нейтральном контексте это не будет ошибкой. Но поскольку это в тексте обращения Масхадова к Европарламенту… я указываю, что это – стилистический прием.

Дмитриевский. Слова "сталинский режим" или "пушкинский стиль" тоже нужно писать с большой буквы?

Тесленко. К тексту данного обращения это не имеет отношения.

Судья. Напоминаю, мы действительно рассматриваем только данную экспертизу.

Тесленко. Я говорю только о приемах и средствах…

Дмитриевский. Скажите, пожалуйста, на стр.8 экспертного заключения N 697 вы утверждаете, что высказывание Закаева "пока они в Кремле, в Чечне и России будет литься кровь" являются словесной угрозой. Объясните, исходя из контекста всей статьи, почему это угроза, а не прогноз развития событий?

Тесленко. Потому что есть такое понятие в филологии, как словесная угроза. И я указываю в своем заключении, чем это подтверждается.

Дмитриевский. На стр.8 того же заключения вы говорите, что в обращении Закаева имеется высказывание, направленное на возбуждение расовой, национальной и социальной розни, связанной с насилием: "Нам пока еще не поздно договориться по всем спорным вопросам. Но для этого российский народ должен избавиться от людей, для которых мир означает потерю власти, а возможно и скамью подсудимых. До тех пор, пока они в Кремле, в Чечне и России будет литься кровь". Скажите, какие расы или лица, которые идентифицируются автором как представители какой-либо расы, упоминаются в этом тексте?

Тесленко. По поводу расы, социальной группы и нации я уже сказала и с самого начала обозначила: поскольку в тексте обозначены две стороны – Россия и Чечня, я дала определение что такое Россия и Чечня, поэтому…

Судья. Если вы считаете, что уже ответили, то больше не повторяйте, говорите: я уже дала ответ.

Тесленко. Дала ответ.

Дмитриевский. Затрагивает ли данное высказывание вопросы межрасовых отношений?

Тесленко. Дала ответ.

Дмитриевский. Какие национальности упоминаются в этом высказывании?

Тесленко. Тоже отвечала.

Дмитриевский. Какие социальные группы упоминаются в этом высказывании?

Тесленко. Тоже отвечала.

Дмитриевский. В отношении какой расы возбуждается в этом фрагменте вражда или ненависть? Негроидной, монголоидной, европеоидной?

Тесленко. Данные термины относятся к области социологии. А свои выводы я уже дала, между кем и кем возбуждается ненависть.

Дмитриевский. В отношении кого, я спрашиваю?

Тесленко. Я уже ответила на этот вопрос.

Дмитриевский. В отношении каких национальных групп возбуждается вражда или ненависть в этом фрагменте?

Тесленко. Уже ответила.

Дмитриевский. В отношении каких социальных групп возбуждается вражда или ненависть?

Тесленко. Ответ также прозвучал.

Дмитриевский. На стр.7 заключения эксперта Вы утверждаете, что во фрагменте обращения "Депортация 1944 года была 9-м по счету крупным актом геноцида со стороны высшего военно-политического руководства Российской Империи" имеется высказывание, направленное на возбуждение расовой, социальной, национальной розни, связанной с насилием. Являетесь ли Вы специалистом в области истории российско-чеченских взаимоотношений в истории Северного Кавказа?

Тесленко. Нет, я являюсь специалистом в области лингвистики, судебной экспертизы.

Дмитриевский. Можете ли вы утверждать, что утверждение Масхадова о том, что депортация 1944 года была 9-м по счету крупным актом геноцида, не соответствует действительности?

Прокурор. Это – исторический вопрос.

Тесленко. Он не входит в компетенцию…

Дмитриевский. Тем не менее, мне вменяется, что эта фраза возбуждает три формы вражды.

Тесленко. Я цитирую выражения, которые направлены на возбуждение расовой, национальной и социальной розни. С точки зрения их значения в контексте.

Дмитриевский. Хорошо. Является ли руководство Российской Империи расой?

Молчание.

Дмитриевский. Является ли руководство Российской Империи национальной группой?

Тесленко. Не входит в мою компетенцию.

Дмитриевский. Является ли оно социальной группой, руководство Российской Империи? Тоже не входит в компетенцию? А не подскажете, эта группа сейчас существует?

Судья снимает вопрос.

Дмитриевский. На стр.7 заключения эксперта вы утверждаете, что в выражении Масхадова "мировое сообщество… не имеет даже малейшего желания каким-либо образом отреагировать на это преступление безумного кремлевского кровавого режима" имеется высказывание, направленное на возбуждение расовой, национальной и социальной розни, связанной с насилием. Что автор понимает здесь под кровавым кремлевским режимом?

Тесленко. На стр.7 моего заключения перечислены все высказывания, которые вы разделяете и пытаетесь задавать отдельные вопросы, остальные все высказывания разъяснены и значение отдельных слов также здесь разъяснено.

Дмитриевский. Скажите, пожалуйста, вы написали там же, на странице 7-й: "кремлевский" обозначает – "связанный с Кремлем, с местом, где размещаются органы высшие административные органы России и аппарат Президента Путина". Это правильно?

Тесленко. Да, так написано.

Дмитриевский. Скажите, пожалуйста, административные органы России, аппарат президента Путина расой, национальностью или социальной группой являются?

Тесленко. Я трактую слова с точки зрения лингвиста.

Дмитриевский. Но ведь у вас и юридическое образование есть. По определению Большого юридического словаря "политическим режимом называют в науке конституционного права понятие, обозначающее систему приемов, методов, форм, способов осуществления политической власти в обществе". Это функциональная характеристика власти. Вы согласны с этим определением?

Тесленко. Я проводила экспертизу только как эксперт-лингвист. Каких-либо трактовок с точки зрения права не могу давать…

Дмитриевский. Вопрос как лингвисту. На стр.7 экспертизы высказывание: "мы всегда открыты для диалога и приглашаем независимых экспертов ООН и ЕС для визуального мониторинга ситуации, чтобы безосновательные, клеветнические нападки на чеченцев со стороны российских пропагандистов… не могли исказить реальную картину в Чеченской Республике Ичкерия". Дайте определение как лингвист слову "мониторинг".

Тесленко. В данный момент я не могу дать определение без словаря.

Дмитриевский. Хорошо. Скажите хотя бы, является ли мониторинг действием, связанным с насилием?

Тесленко. Я не могу ответить.

Дмитриевский. Тогда, может быть, вы скажете, как лингвист, исходя из контекста статьи (на чем вы всегда настаиваете), кого, по вашему мнению, имеет в виду автор, говоря о российских пропагандистах? Кто эти пропагандисты?

Тесленко. Я уже говорила, что все прилагательные со словом российский воспринимаются по смыслу как "русский".

Дмитриевский. Понятно. Мне сказать нечего… "Российский" – это "русский…"

Судья. Свои высказывания оставьте при себе. Вы только задаете вопросы. Эмоции будут за залом…

Дмитриевский. На стр.7 заключения эксперта вы приводите цитату: "Вне всякого сомнения то, что сегодня центром международного терроризма является Кремль, который выбрал Чечню и чеченцев объектами испытания террористических методов, разрабатываемых ФСБ". Что в данном контексте означает слово "Кремль"?

Тесленко. На этой странице толкование данного слова есть.

Дмитриевский. "Связанный с руководством Российской Федерации"?

Тесленко. Я также установила, что в тексте обращения Масхадова имеются высказывания, характеризующиеся презрительно-гневной, экспрессивно-стилистической окраской, содержащей резкую негативную оценку действий российских военных и высшего военно-политического руководства России. Стр.9 и 10. Обратите внимание.

Дмитриевский. Скажите, являются ли российские военные и высшее военное руководство России расой?

Тесленко. Вопрос уже звучал…

Дмитриевский. Национальностью или социальной группой?

Тесленко. Я уже отвечала.

Дмитриевский. Работают ли в администрации президента или служат ли в российских вооруженных силах люди одной определенной расы, и есть ли на это указание в тексте?

Тесленко. То, что в тексте было указано, я привела в своем заключении…

Дмитриевский. А, может быть, в Кремле работают люди одной национальности? В кремлевской администрации, в аппарате президента?

Судья. Я снимаю этот вопрос. Вы запрос туда пошлите и получите надлежащий ответ…


Свидетели защиты

Нужно отдать суду должное: прокурор не возразил, и судья полностью удовлетворил ходатайства Дмитриевского о допросе свидетелей защиты. Все свидетели защиты, явившиеся в суд, были допрошены на заседаниях 28 ноября, 7 , 15 и 21 декабря. Подобные ходатайства обычно игнорировали политические суды 70-х-80-х годов. Впрочем, и другие преимущества данного суда налицо: и то, что пришедшие поддержать Дмитриевского сидят в теплом зале суда, а не мерзнут на улице, и то, что сам подсудимый не за решеткой…

Первым свидетелем защиты был допрошен 28 ноября Сергей Ковалев. Допрос произвел на судью какое-то особое впечатление: после него судья перестал перебивать подсудимого и адвокатов и давал высказаться им до конца даже тогда, когда перебить очень уж хотелось прокурору.

Сергей Ковалев заявил, что Дмитриевский поступил корректно, поместив обращения Масхадова и Закаева полностью, без цензурных купюр. Прокурор, правда, переспросила, правильно ли она поняла, что Дмитриевский поступил карательно. "Не карательно, а корректно", – удивленно пояснил Ковалев при явном оживлении в зале.

В тот же день были допрошены Лайла Алихаджиева, сотрудник Общества российско-чеченской дружбы в Грозном, и Лидия Юсупова, юрист грозненского "Мемориала". Защиту интересовало, являются ли правдой факты, изложенные в "Обращении" Масхадова, относительно действий федеральных сил в Чечне. Лайла Алихаджиева рассказала об уничтожении села Катар-Юрт в феврале 2000 года: военные не выпускали из села жителей в течение нескольких дней и внезапно рано утром начали массированную бомбардировку и обстрел села. В результате погибло множество мирных жителей, стариков и детей. Свидетель сама пережила это событие.

7 декабря был допрошен Усам Байсаев, сотрудник "Мемориала" в Назрани, и 21 декабря – Анна Политковская. Факты прозвучали не менее страшные, впечатляющие: о внесудебных казнях, пытках и похищениях людей, массовой гибели мирного населения в Чечне. Все свидетели-чеченцы показали, что "Обращения" Масхадова и Закаева не вызывают негативных чувств к русским, а изложенные в них факты всем давно известны, ничто не новость, "даже мягко сказано". Газета же "Право-защита" в Чечне, по их свидетельству, только способствует положительной оценки чеченцами русских как нации. По словам Усама Байсаева жители Чечни, увидев газету, радовались тому, что в России есть русские люди, которых волнует их боль и страдания.

7 декабря свидетелем защиты выступил также Игорь Каляпин, председатель региональной общественной организации "Комитет против пыток" в Нижнем Новгороде. Он дал Дмитриевскому сверх-положительную характеристику, рассказал о совместных поездках в Чечню, о помощи, которая благодаря Дмитриевскому оказывается детям Чечни.

15 декабря свидетелями защиты выступили нижегородцы Виктория Романова, ветеран ВОВ, директор музея Нижегородского Лингвистического Университета, и Алексей Давыдов, историк. Они представили суду Дмитриевского как историка и археолога, высоко оценив его научную деятельность и активную общественную деятельность по защите и спасению нижегородских памятников архитектуры и археологии. О том, как Дмитриевский спас от разрушения уникальные старинные застройки Нижнего Новгорода, рассказала на заседании 21 декабря архитектор Елена Кармазина.


Допрос эксперта защиты

Суд удовлетворил еще одно ходатайство защиты. 7 декабря в судебном заседании была допрошена Галина Павловна Вронская, член "Гильдии лингвистов-экспертов по документационным и информационным спорам" из Чебоксар, доцент кафедры журналистики, юрист и филолог. Ее независимое экспертное заключение, составленное по запросу адвоката Дмитриевского, суд приложил к материалам дела.

Экспертиза Вронской заметно отличается от экспертизы Тесленко почерком опытного специалиста, четкостью и обоснованностью суждений, грамотностью.

Вронская ответила в зале суда на все вопросы адвоката, повторив выводы своей экспертизы. В частности она сказала, что в высказываниях, вменяемых в вину подсудимому, содержится множество фактов, в том числе исторических. Без привлечения к делу специалиста-историка рассматривать тексты в судебном порядке невозможно. В случае, если все эти факты – правда, данные высказывания не могут быть вменены в вину.

Разбирая другие выражения, вмененные Дмитриевскому в вину, Вронская обосновывала их неподсудность. Например: "генофонд уникального и самобытного чеченского народа… в неумолимых жерновах…" Литературный образ, метафора не может быть предметом лингвистической экспертизы, так как спорным является текст, а не его восприятие. "…Народа, являющегося одним из аборигенов древнего Кавказа…" Выражение не может служить доказательством пропаганды превосходства чеченского народа, так как автор подчеркивает, что не один чеченский народ является аборигеном древнего Кавказа, уникальным и самобытным, а есть еще и иные народы…

Выводы независимого эксперта последовательно опровергли доводы обвинения. Однако она не взяла на себя смелость сделать вывод об отсутствии состава преступления. В процесс, по ее словам, должен быть включен историк, социолог, а выводы должен делать суд.

У стороннего наблюдателя и эта детальная разборка цитат компетентным лингвистом оставляет досадное недоумение. Ну, а если бы выявились в фактах неточности… А если бы не было этого "один из"… Ведь для определения превосходства существует превосходная степень: "древнейший", "уникальнейший" – разве употреблена она здесь? А если бы и была употреблена – где же унизительные характеристики других народов? И непонятно главное: неужели, углубляясь в детальный семантический, лексический разбор цитат, высказываний, можно хоть что-то доказать о вине подсудимого?..


Состав суда

Судит Дмитриевского Бондаренко Виталий Евгеньевич, федеральный судья Советского районного суда Нижнего Новгорода. Обвинитель – совсем юная прокурор Маслова с внешностью, вполне соответствующей казенной форме лейтенанта-юриста. Но она не одна. Рядом с ней сидит молодящаяся, но явно не молода женщина со звездочкой майора на погонах. Тип ее лица напомнил мне сотрудниц госбезопасности в голубых погонах, встречавшихся в коридорах Лефортовской тюрьмы в мою бытность под следствием в давние андроповские времена. Женщина-майор не проронила в течение всего судебного заседания ни слова. Но бесконечно много шептала что-то на ухо обвинителю Масловой, и ни одно высказывание последней не обходилось без их предварительного переглядывания и перешептывания.

Сторону защиты представляют два адвоката, русский и чеченка – для демонстрации русско-чеченской дружбы, как поясняет Станислав Дмитриевский. Юрий Сидоров, сотрудник Нижегородского комитета против пыток, является членом Нижегородской коллегии адвокатов. Лейла Абдулаевна Хамзаева, потомственный адвокат, приезжает на судебные заседания из Москвы.

02.02.2006

Последнее слово в суде Станислава Дмитриевского

Нижний Новгород, 3 февраля 2006 года, последнее слово подсудимого в суде

Ваша честь!

В судебных прениях я и мои защитники достаточно подробно сказали о юридическом аспекте предъявленного мне обвинения, о его безосновательности и даже абсурдности в условиях демократического общества и государства. Поэтому я не буду повторяться. Используя данное мне законом право на последнее слово, я хотел бы остановиться теперь на морально-этической стороне этого, мягко говоря, странного обвинения.

Хочу заявить, что я до глубины души возмущен циничным выступлением представителя государственного обвинения в судебных прениях. Потому, что ссылка госпожи Масловой на трагедию в московской синагоге – это цинизм высшей пробы. А поскольку г-жа Маслова выступала не от своего собственного имени, а от лица государства, то перед нами яркий образец цинизма государственного. Потому, что именно органы прокуратуры как раз и попустительствуют, а в иных случаях – и покровительствуют антисемитизму и ксенофобии в нашей стране. А когда случается трагедия – по традиции начинают пенять на зеркало и громче всех кричать «держи вора».

Накануне предыдущего судебного заседания группа известных российских правозащитников, среди которых есть люди, присутствующие сегодня в зале суда, сделала заявление, в котором напомнила о том, что ровно год назад общественность была потрясена яростным антисемитским манифестом – «письмом 20 депутатов Госдумы». О том, что этот текст носит антисемитский, человеконенавистнический характер заявили МИД, Госдума, председатель Совета Федерации, Федеральная служба по контролю за соблюдением федерального законодательства в СМИ...

За эту выходку извинялся президент Путин в Освенциме. Но, несмотря на то, что антисемитский пасквиль был дважды направлен непосредственно в Генеральную прокуратуру – никаких юридических выводов с ее стороны не последовало. Увидев такое лояльное отношение, авторы провели всероссийский сбор подписей под требованием запретить еврейские организации в России. И в конце марта 2005 г. торжественно сдали свою петицию – в Генеральную прокуратуру.

В конце мая Басманная межрайонная прокуратура отказала в возбуждении уголовного дела по факту организации двух этих антисемитский кампаний. Это решение тут же одобрил первый заместитель Генерального прокурора Юрий Бирюков. Тогда же решение считать антисемитский манифест не противоречащим закону приняли прокуратуры Москвы и Санкт-Петербурга.

У прокуратуры не возникло претензий к авторам и распространителям текста несмотря на то, что в «письмах» иудеев обвиняли в ритуальных убийствах и сатанизме! Не считая рутинных обвинений евреев в стремлении к мировому господству.

Сходных позиций придерживаются и органы прокуратуры Нижегородской области. В начале декабря в Ленинском районе Нижнего Новгорода были распространены антисемитские листовки. 12 декабря Нижегородский правозащитный союз обратился в районную прокуратуру с заявлением о возбуждении уголовного дела. Однако до сих пор, в нарушение всех процессуальных сроков уголовное дело не возбуждено.

Осенью 2004 г. газета «Московский комсомолец в Нижнем» в редакционной статье опубликовала призывы к депортации всего чеченского народа в районы Крайнего Севера. Тогда же я обратился в прокуратуру с заявлением о возбуждении уголовного дела по ст. 282 УК РФ. Но и в этом случае органы прокуратуры, на сей раз Нижегородского района, не нашли в данных призывах состава преступления. Откуда такая толерантность, такая, по выражению госпожи Масловой, «терпимость к нетерпимости»? Очевидно, авторы погромных листков и провокационных статей духовно близки тем, кто решает, и ни как не может решить вопрос об их уголовном преследовании.

Я утверждаю, что ксенофобия и антисемитизм – идеология именно тех людей, которые инициировали рассматриваемое здесь уголовное дело. Я хотел бы обратить внимание уважаемого суда на заключение специалиста Хохлышевой, которое было выполнено по запросу областной прокуратуры, и, по моему ходатайству, оглашено в позапрошлом судебном заседании. Хотя на него и не ссылается обвинительное заключение, именно оно послужило единственным юридическим основанием для возбуждения моего уголовного дела. Этот документ очень хорошо иллюстрирует как нравственную позицию обвинения, так и уровень правосознания лиц, инициировавших мое уголовное преследование.

Напомню: 29 января 2004 г. прокурор отдела по надзору за соблюдением прав и свобод граждан областной прокуратуры Малюгин направил завкафедрой мировой политики и международного права НГГУ им. Лобачевского препроводительное письмо, в котором, безапелляционно и безосновательно утверждая, что в обращениях Масхадова и Закаева содержатся призывы к экстремистской деятельности, поставил перед специалистом вопрос: «содержат ли данные статьи призывы к насильственному изменению основ конституционного строя и к подрыву безопасности Российской Федерации?». Ответ, поступивший в прокуратуру из храма науки, впечатляет.

Документ, подписанный «кандидатом, доктором, доцентом, профессором, завкафедрой» Ольгой Олеговной Хохлышевой, говорит о том, что таких народов, как чеченцы, арабы и евреи, не существует вообще. Заодно данный опус ставит под сомнение и тотальную сталинскую депортацию 1944 года – одновременно оправдывая и саму эту депортацию, а вместе с ней – и раскулачивание, поскольку они «соответствовали политике... осуществляемой в целях реализации интересов государства того периода времени».

Для правоведа и педагога, воспитывающего новое поколение юристов-международников, логика, безусловно, чудовищная. Исходя из нее можно было бы оправдать и Холокост – ведь массовое уничтожение гитлеровцами евреев также «соответствовало политике… осуществляемой в целях реализации интересов государства того периода времени» (напомню – это государство именовалось Третьим Рейхом). Тем более, что еврейского народа, по мнению автора заключения, не существует также, как и чеченского. Хохлышева, именующая в своем заключении чеченский народ не иначе, как «так называемым», пишет:

«Известно, что на территории современной Чечни проживает несколько десятков разнонародных тейпов, среди которых, безусловно, есть представители чеченцев, следовательно общности, о единой народности едва ли может идти речь: вообще, термин «чеченский народ» некорректен ни политически, ни научно, это все равно, что говорить, к примеру, об индийцах или американцах; арабах или евреях; чеченцы – понятие собирательное, оно необходимо, клишировано в первую очередь для СМИ».

Не буду утомлять присутствующих ссылками на чеченскую историю, этнографию и исследования о проблемах его этногенеза – думаю, что суд убедился в некоторой моей осведомленности в этих вопросах. Замечу лишь, что ни в одной научной работе по кавказоведению до Хохлышевой никогда не ставился вопрос об отсутствии существования единого чеченского этноса.

Зато о чеченском тейпе, как о типичной соседской крестьянской общине, учеными написано очень много. Откуда взяла свои пещерные представления Хохлышева, не знаю – на источники и литературу она не ссылается. По всей видимости, она просто спутала Чечню с Дагестаном, где действительно проживает несколько десятков народов, говорящих на языках разных языковых семей и ветвей (даргинцы, таты, аварцы, кумыки, лакцы, лезгины и др.), и которых в СМИ иногда действительно собирательно именуют клишированным названием «дагестанцы», хотя такой национальности не существует.

И если такая ошибка вряд ли простительна доктору исторических наук, то хотя бы понять истоки этой дремучей некомпетентности можно. Но вот утверждение об отсутствии существования еврейского народа, как единого этноса, можно найти только в антисемитских брошюрках, причем самого низкого разбора. Которые, кстати, при полном попустительстве прокуратуры, свободно продаются в палатке на площади Минина, как раз напротив здания факультета, где преподает госпожа Хохлышева.

Неужели в Нижнем должна случиться трагедия, подобная недавней резне в московской синагоге, которую преступник устроил после чтения подобного рода изданий, чтобы правоохранительные органы, наконец, обратили свой взор на эти лавочки? Чтобы прокуратура начала искать экстремизм там, где он действительно есть, а не там, где это велено начальством.

Казалось бы, опытного юриста, прокурора областной прокуратуры должны были насторожить странные пассажи университетского специалиста. И если быть компетентным в исторических вопросах он, действительно, обязан не был, то уж презрительно-ксенофобские оценки типа «так называемый чеченский народ», употребление слова «чеченцы» в кавычках, и дурной антисемитский душок должны были посеять в нем хотя бы сомнения в компетентности Ольги Хохлышевой.

Однако этого почему-то не произошло.

Более того, дальнейшие утверждения Хохлышевой уже прямо вступают в противоречие с действующим российским законодательством. О депортации 1944 года она пишет следующее: «Что касается так называемой «тотальной» депортации, то подобное заявление следует с определенной долей осторожности подвергнуть сомнению, поскольку акт депортации осуществлялся согласно политической воле соответствующего руководства СССР, и в соответствии со сложившимися на тот момент историческими обстоятельствами и объективной необходимостью».

Далее, в подтверждение своего тезиса, специалист воскрешает из небытия самые одиозные утверждения сталинской пропаганды о поголовном сотрудничестве чеченцев с фашистами и о коллективной ответственности всего чеченского народа перед советской властью.

Вот здесь бы сотрудникам прокуратуры схватиться за голову! Ведь не могли же господа Демидов и Малюгин не знать о существовании ЗАКОНА РСФСР «О РЕАБИЛИТАЦИИ РЕПРЕССИРОВАННЫХ НАРОДОВ» от 26 апреля 1991 г. N 1107-I (с изменениями от 1 июля 1993 г.), статья 1 которого ясно и недвусмысленно говорит: «Реабилитировать все репрессированные народы РСФСР, признав незаконными и преступными репрессивные акты против этих народов».

Ст. 2 Закона дает четкое определение репрессированным народам, которое не оставляет места для исключения из их числа чеченцев: «Репрессированными признаются народы (…), в отношении которых по признакам национальной или иной принадлежности проводилась на государственном уровне политика клеветы и геноцида, сопровождавшаяся их насильственным переселением, упразднением национально-государственных образований, перекраиванием национально-территориальных границ, установлением режима террора и насилия в местах спецпоселения».

В этой связи уж совсем безграмотным для юриста выглядит следующее утверждение Хохлышевой: «…автор статьи еще раз фактически обвиняет официальные власти в совершении преступления против населения, проживающего на одной из государственных территорий, находящейся в составе Российской Федерации. Следовательно, в связи с этим, чеченский народ и его официальные представители вполне могли бы подать иск с требованием удовлетворить его».

Помилуйте, мадам, какой иск, когда в Российской Федерации данные преступления уже давно признанны таковыми официально, и Закон определяет порядок реабилитации их жертв, включая возмещение материального ущерба, политическую, социальную, культурную и даже территориальную реабилитацию! Возможно, кандидат юридических наук Хохлышева с 1991 г. не следила за изменениями в российском законодательстве, это, как говорится, ее печаль, но уж в областной-то прокуратуре должны были бы о них знать!

Более того, должны были бы знать там и о том, что ст. 4 указанного Закона предусматривает ответственность за его нарушение. «Не допускается агитация или пропаганда, проводимые с целью воспрепятствования реабилитации репрессированных народов. Лица, совершающие подобные действия, а равно подстрекающие к ним, привлекаются к ответственности в установленном законом порядке». Вот тут бы прокуратуре, в соответствии с законом, и поставить вопрос о привлечении госпожи Хохлышевой за ее апологию сталинских преступлений против народов России.

Тем более, как я уже говорил ранее в прениях, «оправдание геноцида, депортаций, репрессий в отношении представителей какой-либо нации, расы, религии» Методические рекомендации Генпрокуратуры прямо относят к действиям, направленным на возбуждение национальной, расовой или религиозной вражды. Особенно – замечу от себя – когда такие высказывания содержатся в процессуальном документе. Однако прокуратура рассудила иначе.

Как написал по этому поводу один публицист, произошла «эстафета поколений»: эксперт оправдал сталинский террор, а его экспертиза открыла путь к новым репрессиям. Уголовное дело было возбуждено не против нее, а против меня. Вот первый парадокс данного дела – следствие, закончившееся предъявлением мне обвинения в возбуждении национальной вражды, само было начато на основании заключения специалиста-ксенофоба.

В резолютивной части своего заключения, давая ответы на вопросы следователя, Ольга Хохлышева, верная принципам революционной целесообразности, услужливо предложила прокуратуре привлечь меня едва ли не по всем статьям Уголовного Кодекса, которые предполагают ответственность за преступления против безопасности государства, а за «до кучи» и против мира и безопасности человечества: ст. 279 «Вооруженный мятеж»; статья 280 «публичные призывы к насильственному изменению государственного строя РФ» (так расценила Хохлышева призыв Закаева не голосовать на выборах за Путина), ст. 281 «Диверсия» (тут правда правовед Хохлышева предупредила прокуратуру, что «потребуется расширительное толкование»), ст. 353 «Планирование, подготовка развязывание или ведение агрессивной войны»; ст. 354 «Публичные призывы к развязыванию агрессивной войны». В довесок пошли ст. 130 УК РФ «Оскорбление», и ст. 139 «Оскорбление представителя власти».

Удивительно, что Хохлышева не упомянула о совращении малолетних, шпионаже и о питье крови христианских младенцев, что при надлежащем употреблении ее принципа «расширительного толкования» было бы достойным завершением перечня свершенных мною злодеяний. Но Хохлышева скромно закрыла свой перечень ст. 282, по которой я сегодня и обвиняюсь.

Вот уж, во истину: «Врачу, исцелися сам!».

Ваша честь! Когда, знакомясь с материалами дела в стенах прокуратуры, я читал всю эту, мягко говоря, белиберду, мне хотелось ущипнуть себя за ухо. Мне показалось, что за окном у нас не 2005, а 1937 год, за столом напротив сидит не тихий следователь Кирюков, а Берия в паре с Вышинским, и на стене висит портрет гениального вождя всех времен и народов.

А если отставить в сторону горькую иронию, то картина вырисовывается следующая. Не сомневаюсь, что в прокуратуре у нас работают юридически грамотные люди, с высшим образованием и неплохим стажем работы. Уверен – они прекрасно понимали, что заключение Хохлышевой не имеет отношения ни к российскому законодательству, ни к науке, ни к здравому смыслу. Понимали они и то, что пассажи Хохлышевой о чеченцах и евреях отнюдь не способствуют толерантности и дружбе народов, или по недавнему выражению облпрокурора, сделанному на пресс-конференции на кануне Дня работников прокуратуры, «доброму отношению к национальностям».

Прекрасно осознавали сотрудники прокуратуры, что текст заключения совершенно одиозен, стеснялись его: ведь в дальнейшем ни в одном процессуальном документе нет ни одной ссылки на эту химеру. Кроме одного, основного – постановления о возбуждении уголовного дела, подписанного лично государственным советником юстиции, прокурором Нижегородской области Владимиром Демидовым (т. 1, л.д. 1).

Прокурор Демидов возбудил дело, основываясь на неприкрыто ксенофобском, унижающем достоинство нескольких народов и юридически безграмотном документе. Почему? Мне кажется, тут есть два варианта: либо Прокурор Нижегородской области разделяет сталинистские и ксенофобские идеи Хохлышевой, либо инициатива возбуждения дела исходила не из Нижегородской прокуратуры; там лишь выполняли приказ, я бы сказал даже – политический заказ. Впрочем, одна версия не исключает другую.

Почему я говорю о политическом заказе? На это наталкивает логика связанных с расследованием дела событий. Вслед за возбуждением данного уголовного дела рядом совершенно формально не связанных друг с другом государственных структур была развязана кампания, направленная на то, чтобы любой ценой удушить нашу организацию и, по возможности, запугать ее сотрудников.

В феврале одновременно налоговая инспекция Нижегородского района и Главное регистрационное управление Минюста начали проверку Общества Российско-Чеченской дружбы. Налоговая, впервые в истории российских неправительственных организаций, объявила полученное нами от Евросоюза и Госдепартамента США целевое финансирование прибылью, и выставила нам за три года налоговых претензий на сумму более миллиона рублей.

Регистрационное управление, не получившее от нас документов, которые были на тот момент на проверке в налоговой, обратилось на этом основании с гражданским иском о ликвидации нашей организации. В марте УФСБ по Чеченской Республике в рамках рассматриваемого нами дела допросила всех сотрудников ОРЧД в Чечне, параллельно пытаясь дискредитировать некоторых из них в глазах местного населения и сообщая их соседям о том, что наши корреспонденты – якобы их внештатные сотрудники.

В апреле в моем уголовном деле появился рапорт полковника ФСБ И.А. Корнева, в котором со ссылкой на некие «оперативные данные» сообщается, что «Общество Российско-Чеченской дружбы на сегодняшний момент является одной из наиболее активно действующих объединений радикальной экстремистской направленности на территории Нижегородской области» (т.1, л.д. 217).

Напомню, это случилось через месяц после того, как все обвинения в экстремизме были с меня благополучно сняты, а уголовное дело торжественно возвращено из УФСБ в облпрокуратуру, его авторам. И через полгода после того, как Международная Хельсинская Федерация вручила нам в Москве, в присутствии сразу трех уполномоченных по правам человека РФ (действующего и двух бывших), награду за «бескомпромиссное отстаивание прав человека и универсальных ценностей».

Одновременно с началом расследования данного уголовного дела нижегородские телеканалы и большинство иных местных СМИ развернули кампанию настоящей травли ОРЧД и меня лично. Какие только неизвестные мне ранее подробности собственной биографии я не узнал за это время! Утверждения о том, что меня финансируют боевики сменялись уверениями, что, напротив, я финансирую боевиков, а телекомпания «Волга» демонстрировала мою фотографию то на фоне кружащихся как осенние листья долларов, то на фоне отрезаемых бандитами солдатских голов.

Одно агентство дописалось даже до предположения о том, что я, возможно, финансировал захват Ингушетии боевиками в ночь с 21 на 22 февраля 2004 года! Вся эта чушь приводились с неизменными ссылками на «информированные источники в правоохранительных органах», иногда на экране мелькали затемненные профили людей, представленных «сотрудниками ФСБ».

О моей экстремистской деятельности охотно рассказывал журналистам и помощник прокурора области Константин Моисеев. В паре с ним на ту же тему вещал и редактор «Нового дела» Андрюхин – тот самый, который в 1999 г. получил прокурорское предупреждение за публикацию статьи под названием: «Чтобы выжить, Россия должна уничтожить Чечню». В общем, еще один известный в городе пропагандист «доброго отношения к национальностям».

Наконец в марте, в районе, где проживает активист нашей организации Оксана Челышева, появились анонимные листовки с указанием адреса ее проживания, грязными оскорблениями и угрозами физической расправы. Прокуратура, после многочисленных обращений международных организаций, со скрипом возбудила по данному факту уголовное дело, но, конечно, никого не нашла. В сентябре листовки со сходным текстом появились уже в моем подъезде.

И здесь правоохранительные органы оказались почему-то бессильны. Причем в обоих случаях текст листовок очень навязчиво перекликался со стилистикой, характерной для выступлений господина Моисеева. Наконец, 2 сентября ГУВД по Нижегородской области возбудило в моем отношении еще одно уголовное дело по ст. 199 УК РФ – уклонение от уплаты налогов. И это, не смотря на то, что сам акт налоговой проверки был к тому времени обжалован нами в арбитражном суде.

Можно конечно предположить, что все эти события явились роковыми совпадениями, но я в такие совпадения верю с трудом. Окончательно мои сомнения развеялись после того, как представители налоговой инспекции приобщили к материалам арбитражного дела копии документов из рассматриваемого здесь дела уголовного – а именно пресловутые экспертизы госпожи Тесленко, заверенные штампом следователя облпрокуратуры Олега Кирюкова. Работает бригада, правда, не очень умно, зато слаженно.

И вот я все задаю себе вопрос – с каких же заоблачных высот поступило указание, чтобы, задрав штаны, на борьбу с нами бросилась вся эта королевская рать – областная прокуратура со своим отделом по особо важным делам, УФСБ по Нижегородской области также с аналогичным отделом, собственным оперативным сопровождением и своими чеченскими коллегами, налоговая инспекция с инкассовыми ордерами, министерство юстиции с регистрационным управлением, наконец, неуловимая шпана с ведрами клея и пачками листовок.

И еще – вот эта массовка из представителей «возмущенной советской общественности», которая под охраной милиции околачивается под этими стенами уже второй месяц вопреки федеральному закону, категорически запрещающему пикетирование судов. Ну и шлейф подтявкивающих всем им телекомпаний и газет. Кто обладает таким могуществом, что может двигать, как пешками, всеми этими министерствами, ведомствами, спецслужбами, группами и группировками с одной лишь целью – заткнуть нам рот. Кому мы помешали?

Суд – не место для догадок и слухов, поэтому я не смогу назвать здесь конкретных имен. Но одно для меня несомненно – вся эта кампания, включая рассматриваемое здесь уголовное дело, на руку тем, кто заинтересован в продолжении войны, в пролитии крови на Северном Кавказе и по всей России. Тем, кто нажил и продолжает наживать на этом горе политический и финансовый капитал.

Тем, кто, поощряя военные преступления, взращивает терроризм, а потом необходимостью борьбы с этим терроризмом оправдывает сворачивание демократических реформ и возвращение нашей страны в стойло холопства и несвободы. Любая война заканчивается переговорами. И чем раньше начнутся эти переговоры, тем меньше жертв нас ожидает в будущем. Это прописные истины, подтвержденные тысячелетиями человеческой истории. Руководство страны и государственные СМИ уверяют нас, что никакой войны нет. И за эту ложь мы расплачиваемся новыми похищенными и убитыми в Чечне и новыми терактами в России.

Чем дальше идет война, тем больше мы погружаемся в эту пучину взаимной ненависти и мести, в круговорот насилия. Аслан Масхадов, за несколько дней до смерти через газету «Коммерсант» предлагавший российскому президенту мир, был коварно убит, будучи выманенным, как и его предшественник Джохар Дудаев, на мирные переговоры.

Ни тот, ни другой не были ангелами с крылышками и нимбом, но с ними можно было договариваться. В моральном кодексе этих людей было понятие офицерской чести, в их душе была боль за свой народ, за свою родину. На их место сейчас приходят беспощадные и узколобые фанатики-исламисты, одержимые идеями всемирного джихада, с которыми уже во сто крат труднее вести какие-либо переговоры и которые готовы на все. Такими их воспитала идущая много лет беспощадная, немилосердная, несправедливая война, опустившая Чечню в пучину варварства – последняя колониальная война ушедшего века.

Но я, и мои коллеги по ОРЧД повторяем и не перестанем повторять призывы к миру. Мы предоставляем и будем предоставлять трибуну всем, кто высказывает и будет высказывать мирные инициативы, какую бы из сторон конфликта они не представляли, и какие бы ярлыки не навешивались на этих людей официальной пропагандой.

Мы, сотрудники Общества Российско-Чеченской дружбы вместе с другими правозащитными организациями России делаем, и будем продолжать делать все возможное, чтобы пробить позорную стену молчания вокруг истерзанной Чечни. Мы доводили, и будем доводить до наших соотечественников и мирового сообщества информацию о военных преступлениях, кем бы они не совершались, и какими бы высокими чиновниками не покрывались.

Мы боролись, и будем бороться за справедливый и прочный мир на Северном Кавказе. Мы отстаивали, и будем отстаивать наше право на свободную и процветающую родину без войн, диктатуры и национальной вражды. И предъявленное мне прокуратурой обвинение имеет только одну цель – заткнуть нам рот, заставить нас замолчать.

В 1968 году, когда советские войска были направлены в Чехословакию, чтобы растоптать Пражскую Весну, восемь человек вышли на Красную площадь с лозунгами протеста. Советская пропаганда заклеймила их как предателей, их ждали тюрьмы, лагеря и ссылка, некоторые из них не дожили до освобождения. Но именно эти люди спасли честь нашего народа, честь нашей страны.

Одна из них – Лариса Богораз, с которой я имел честь быть знакомым, незадолго до своей кончины подписала декларацию нашей организации – Общества Российско-Чеченской дружбы. Попытку силовым образом разрешить вопрос о статусе Чеченской Республики я считаю таким же отвратительным преступлением власти, как и советскую агрессию против Чехословакии. И считаю, что каждый человек, не утративший совести, должен реагировать на нее соответствующим образом.

К сожалению, в нашей истории случаются времена, когда быть оклеветанным властью собственной страны, подвергнуться политически мотивированному преследованию – не только серьезное испытание, но и величайшая честь. Абсурдное обвинение, брошенное мне прокуратурой – признак того, что мы находимся на правильном пути. Так было в 68-ом, так происходит и сейчас.

И я горд, что оказался в кампании таких достойных своих современников, как Михаил Трепашкин, Михаил Ходорковский, Григорий Пасько, Александр Никитин. Они выбрали свободу, и я тоже свой выбор сделал. Сделала его и прокуратура в лице господина Демидова, который недавно сообщил журналистам: «Я уверен, что Дмитриевский сядет». Хочу его разочаровать – даже если мне придется отправиться за решетку, я буду там, в тюрьме, во сто крат более свободен, чем он на своем рабочем месте.

Великий Данте сказал: «Самые жаркие уголки в аду оставлены для тех, кто во времена величайших нравственных переломов сохранял нейтралитет». Безусловно, мы живем в эпоху величайшего нравственного перелома. И в условиях, когда война и порожденный ею террор уносят тысячи жизней, большинство наших соотечественников остаются равнодушными.

Многие из них даже не знают и не хотят знать о том, что происходит. Они загораживаются от правды, потому, что эта правда слишком горька. Но рано или поздно для многих из нас наступает момент истины. Момент, когда жизнь ставит перед человеком выбор – будет ли он, подобно страусу, и дальше трусливо прятать голову в песок в надежде, что его самого и его детей беда не коснется никогда, или честно посмотрит этой правде в глаза.

Для меня такой момент настал в январе 1995 года на залитых кровью улицах Грозного. Многие из тех, кто давал здесь показания, и приехал меня поддержать, также в разное время и при разных обстоятельствах прошли через этот выбор пути.

Выбор встал теперь перед всеми, кто находился в этом зале во время допросов свидетелей Ковалева, Байсаева, Каляпина, Амирхаджиевой, Юсуповой, Политковской – ибо никто из присутствовавших здесь уже не сможет сказать, что ни чего не слышал о происходящем в Чечне. Каждый, кто считает себя гражданином, рано или поздно должен сделать этот выбор – выбор между горькой, трудной и опасной правдой и комфортной, сытой, но смертоносной ложью.

Одним этот выбор дается просто, как глоток чистого воздуха, от других требует напряжения нравственных сил, смелости, даже самоотречения.

Сегодня такой выбор встал и перед Вами, Ваша честь. И я желаю Вам мужества.

Каждый человек сам определяет меру своей нравственной ответственности за поступки того государства, гражданином которого является. Но то, что такая ответственность существует, для меня несомненно.

Мне очень близки строки, которые мой любимый поэт Александр Аркадьевич Галич написал в том же 1968 году:

Снова, снова – громом среди праздности,

Комом в горле, пулею в стволе –

– Граждане, Отечество в опасности!

Граждане, Отечество в опасности!

Наши танки на чужой земле!

Вопят прохвосты-петухи,

Что виноватых нет,

Но за вранье и за грехи

Тебе держать ответ!

За каждый шаг и каждый бой

Тебе держать ответ!

А если нет, так черт с тобой,

На нет и спроса нет!

Тогда опейся допьяна

Похлебкою вранья!

И пусть опять – моя война,

Моя война, моя вина,

И смерть опять моя!

Ваша честь! Я прошу Вас только об одном – вынести приговор в соответствии с законом, своим внутренним убеждением и совестью.



Правозащитники протестуют против обвинений в адрес неправительственных организаций в связи со шпионским скандалом

Как передает корреспондент Граней.Ру, несмотря на запрет проведения пикета у главного входа в здание ФСБ на Лубянке, правозащитники смогли подойти от Соловецкого камня к главному входу, скандируя "Позор ФСБ". По словам корреспондента, сотрудники ОМОНа задержали более двадцати человек.

Участники акции скандировали "ФСБ, ты опять за свое!", "Позор ФСБ!", "Ловите Басаева, а не Алексеву!".

Организаторы дважды подавали заявку на проведение акции в префектуру центрального округа. Однако оба раза им отказали. При этом причину называть не стали. По данным "Коммерсанта", официальная версия отказа - нехватка места на тротуаре. Он является собственностью ФСБ и на нем просто не поместятся несколько десятков участников акции.

Правозащитники называют действия чиновников незаконными. И грозятся подать на них в суд. В префектуре, в свою очередь, говорят, что пикет не запрещали, а просто предложили провести его в другом месте – у Соловецкого камня - сообщает Newsru.

Как сообщили "Интерфаксу" в правоохранительных органах, в числе задержанных - руководители ведущих правозащитных организаций, например, - глава Правозащитного Центра "Мемориал" Олег Орлов, директор Института прав человека Валентин Гефтер.

"Милиция задержала нас, и в настоящее время мы находимся в автобусах. Обращаются с нами корректно", - сказал Орлов по телефону "Интерфаксу".

"Милицией задержан председатель движения "За права человека" Лев Пономарев, Андрей Миронов из Правозащитного центра "Мемориал", до 10 человек из молодежной организации "Левый поворот", - сказала по телефону пресс-секретарь "Мемориала" Алена Малахова.

Со своей стороны депутат Мосгордумы, заместитель председателя партии "Яблоко" Сергей Митрохин, сообщил, что не был задержан правоохранительными органами и продолжает находиться там. "Я задержан не был - все же имеет действие мое депутатское удостоверение. А вот известные правозащитники, в том числе Лев Пономарев и Олег Орлов действительно были задержаны", - сказал Митрохин "Интерфаксу".

По его словам, он пытается воспрепятствовать задержаниям, но это у него не очень получается. "Идет выборочная зачистка пикета. Подъезжает автобус, из него выходят омоновцы и препровождают туда двух-трех человек. Правда, следует отметить, что грубости в их действиях нет", - отметил Митрохин.

Тем не менее, участники акции по-прежнему стоят около стен Федеральной службы безопасности со стороны Мясницкой улицы.

В свою очередь член Общественной палаты, известный адвокат Генри Резник, подошедший на место проведения митинга, сказал журналистам, что подобный разгон не является правомочным.

"Факт разгона происходит тогда, когда участники акции либо мешают движению, либо препятствуют каким-либо образом. Как я понял, люди и организаторы акции подали уведомление о проведении данной акции с точным указанием места. Юридически они делали все правильно", - отметил адвокат Гентри Резник.

Правозащитники оспорят в суде запрет на проведение пикета у здания ФСБ

Московские правозащитники подали в суд протест на действия префектуры Центрального округа столицы в связи с отказом в проведении пикета у здания ФСБ РФ на Лубянке - сообщил Newsru.

"Заявителям запретили выставить пикет у здания ФСБ и предложили перенести акцию к Соловецкому камню. Правозащитники считают, что это вопрос принципиальный", - заявил ранее во вторник радиостанции "Эхо Москвы" представитель общества "Мемориал" Олег Орлов.

Заявление об обжаловании действий заместителя префекта ЦАО Москвы А.В. Литошина, который дважды - 26 и 30 января - с разными формулировками отказал правозащитникам в проведении пикета у здания ФСБ на Лубянке, направил в среду в Таганский районный суд столицы один из организаторов пикета "ФСБ - руки прочь от гражданского общества!" Михаил Яковлевич Шнейдер.

Дежурный судья не стал брать заявление и порекомендовал послать его в суд по почте, что и было сделано.

Правозащитники обещают дойти до Европейского суда по правам человека.

В 20:20 от задержанного Валентина Гефтера поступила информация, что "обстановка в отделении нормализовалась".

На 19:30 1 февраля 2006 года HRO.org известен следующий список задержанных (дополнен в 20:33):

- Орлов Олег Петрович

- Шнейдер Михаил Яковлевич

- Пономарев Лев Александрович

- Гурьянов Александр Эдмундович

- Гефтер Валентин Михайлович

- Татаринцев Андрей Юрьевич

- Колесников Иван Владимирович

- Кригер Михаил Алексеевич

- Горелов Александр Николаевич

- Рябинина Елена Зусьевна

- Храмов Николай Евгеньевич

- Подрабинек Александр Пинхосович

- Фрумкин Евгений Владимирович

- Мнацаканян Александр Гарьевич

- Хамроев Бахром Мардонович

- Миронов Андрей Николаевич

- Садов Андрей

Как сообщает корреспондент радиостанции "Эхо Москвы", среди задержанных зампред партии "Яблоко" Сергей Митрохин и руководитель движения "За права человека" Лев Пономарев.

В 20:00 1 февраля 2006 года от Правозащитного Центра "Мемориал" поступила информация о том, что в настоящий момент в райотделе милиции "Мещанское", обращение с задержанными и их адвокатами перестало быть корректным.

Так, непредставившийся сотрудник милиции разорвал один из протоколов задержания и обрывки спрятал.

На замечание адвоката, сделанное по этому поводу, второй (также непредставившийся) сотрудник милиции ответил грубостью и пригрозил адвокату личным досмотром.

По мнению задержанных, обстановка накаляется.

Около 16-ти человек задержаны в ходе несанкционированного митинга на Лубянской площади в центре Москвы и находятся в отделении милиции "Мещанское".

В 20:36 Правозащитный Центр "Мемориал" сообщил, что задержанные по-прежнему находятся в Мещанском отделении Москвы. Никаких документов на них не оформлено, хотя прошло более 3 часов с момента задержания, уже в этом наблюдается нарушение закона.

Однако имеются и более серьезные нарушения. В настоящее время в здание МВД "Мещанское" прибыла помощник межрайонного прокурора Виктория Козак, которая вместо осуществления надзора по соблюдению законности диктует сотрудникам милиции, что следует писать в протоколах задержанных пикетчиков. Таким образом под ее диктовку уже был составлен протокол в отношении М.Я.Шнейдера.

Адвокаты задержанных выражают протест.

В 21:36 Александр Черкасов из Правозащитного Центра "Мемориал" сообщил, что задержанных стали выпускать из отделения милиции.



Ноу-хау по-російськи: "Хочеш в інтернет - покажи паспорт"

З липня 2006 року в Росії вводяться нові правила доступу до Інтернету. Відповідна постанова була підписана 27 січня прем’єр-міністром РФ М.Фрадковим.

Ця постанова регламентує роботу постачальників послуг передачі даних та їх клієнтів - провайдерів ті операторів ІР-телефонії. В нових Правилах, поміж іншим, говориться, що під час подачі письмової заяви про укладання договору про надання інтернет-послуг клієнти зобов’язані надати оператору зв’язку посвідчення особистості.

Тобто, фактично отримати доступ в Інтернет можна буде лише після пред’явлення паспорту. Це нововведення відразу торкнеться тих, хто користується модемним інтернетом за картками, а також відвідувачів інтернет-кафе, які не зможуть користуватися інтернетом, якщо в них не буде з собою паспорта.

Якщо правила будуть виконуватися, кожен користувач інтернету буде внесений до бази даних зі всіма персональними даними. До інформації про трафік, сайти, що відвідуються, платежі, які користувач здійснює, матимуть доступ як ФСБ, так і МВС.

01-02-2006

За матеріалами ИА “Росбалт” та інтернет.ру




Внимание: Получено документальное доказательство цензуры в СМИ России

Сайтом POMARANCH.info был получен документ из Кремля, который подтверждает наличие цензуры в России. В данном документе средствам массовой информации даётся указание, какое событие должно быть освещено, как и какие выводы должны быть навязаны конечному потребителю информации – населению.

Подобные документы до «оранжевой революции» в Украине распространялись Администрацией президента Л.Кучмы и носили обязательный характер для работников СМИ. Такие указания назывались в обществе «темники». Именно «темники» были современной формой цензуры в Украине.

Теперь получено документальное подтверждение цензуры в России.

Публикуем документ:

Темы для медиареагирования (среда 11 – воскресенье 15 января 2006 г.)

ГЛАВНАЯ ТЕМА:

Совершено нападение на московскую синагогу на Большой Бронной улице.

СОБЫТИЕ:

Сегодня вечером около 17.30 20-летний москвич Александр Копцев, вооруженный ножом, ворвался во время службы в синагогу на Большой Бронной улице и нанёс, по меньшей мере, десяти прихожанам ранения различной степени тяжести, одно из которых, возможно, является смертельным. Среди пострадавших Исаак Коган, раввин московской синагоги. Нападавший был обезврежен прихожанами и передан в руки милиции. В настоящее время находится в 83-ем отделении и допрашивается следователями. По факту нападения возбуждено уголовное дело по статье "умышленное причинение тяжкого вреда здоровью по мотивам национальной или религиозной вражды".

СПРАВКА:

Синагога на Большой Бронной улице после возвращения её в 1991 году еврейской общине неоднократно становилось объектом террористической активности. В 1993 году бомба, брошенная в комнату раввина, вызвала пожар. В июле 1999 года перед началом детского праздника в синагогу была заложена бомба, которая была заблаговременно обезврежена. В апреле 2003 года преступник, оставшийся неизвестным, положил на тротуар перед синагогой взрывное устройство, поджёг фитиль и скрылся.

РЕКОМЕНДАЦИИ К ОСВЕЩЕНИЮ:

Тема представляет стратегическую важность и актуальность. Представляется необходимым до конца недели сделать тему главной во всех СМИ, в первую очередь, на телеканалах и ведущих печатных изданиях. Предложения по форматам материалов будут выработаны дополнительно. До каналов целесообразно дважды в день доводить устные инструкции по дальнейшему освещению темы.

Цели медийного реагирования:

• подготовка общественного сознания к принятию закона, направленного на противостояние антисемитизму и ксенофобии;

• использование события для доказательства опасности легализации фашизма и реальности националистической угрозы;

• максимальное привязывание «Родины» к националистической идеологии и возложение на неё ответственности за происшедшее;

• актуализация в общественном сознании националистических предыдущих антисемитских и ксенофобских действий «Родины» ("письмо 500", московский ролик);

• использование ситуации для прекращения сотрудничества «Родины» с «Яблоком» и КПРФ («Родина» должна критиковаться представителями данных партий, должно быть понятно, что сотрудничество с ней невозможно);

• выведение в информационное пространство требований представителей общественности принять жёсткие меры по отношению к «Родине», как к наиболее опасному носителю националистической идеологии.

К концу недели должна стать очевидной необходимость решительных действий со стороны власти для противостояния националистической угрозе.

СПОСОБЫ МЕДИЙНОГО РЕАГИРОВАНИЯ:

В новостных блоках телевизионных и радийных каналов, в информационно-аналитических передачах и печатных СМИ необходимы следующие виды материалов:

• Информация об окружении и образе жизни Копцева. Необходимо подчёркивать его типичность, неприметность, похожесть на окружающих. Основной вывод: фашисты находятся среди нас, и мы не всегда можем их опознать.

• Публицистические и аналитические материалы о широком распространении в российском обществе и реальной опасности фашизма и национализма.

Основной вывод: Фашизм представляет значительную угрозу. Фашистская идеология толкает людей на преступления, поскольку российское общество легкомысленно относится к ней. В России открыто действуют силы, стоящие на националистических позициях, что абсолютно недопустимо.

• Реакция международной общественности на происшедшее, свидетельствующая об её обеспокоенности и испуге.

• Комментарии общественных и политических деятелей. Благодаря разнообразию комментаторов, их принадлежности к различным политическим силам и статусным социальным группам должна быть понятна величина угрозы и необходимость решительных действий. Комментарии представителей «Родины» следует давать, только если их можно представить, как попытку оправдаться. Комментарии представителей КПРФ следует давать даже, если в них не содержится осуждение националистической идеологии. Наличие коммунистов в ряду комментаторов обязательно.

Основные тезисы для комментариев:

• На пленарном заседании Государственной Думы 13.01 планируется обсуждение ситуации вокруг вооруженного нападения на прихожан в московской синагоге. Депутаты фракции «Единая Россия» намерены привлечь внимание российской общественности к необходимости объективного анализа причин проявления антисемитских настроений у отдельных категорий граждан России. Одна из основных причин эскалации таких настроений – выступления с антисемитскими призывами действующих депутатов ГД т.н. «патриотической оппозиции» фракции КПРФ и «Родина». Очевидно, что резкий всплеск антисемитских настроений в стране наблюдается после публикации пресловутого «антисемитского письма 19» действующих депутатов ГД из фракций КПРФ и «Родина», призвавших запретить деятельность еврейских организаций в России. Характерно, что это провокационное письмо было обнародовано накануне поездки Президента России на траурные мероприятия в Освенциме в январе 2005 г. Следует напомнить, что ни один из депутатов-подписантов не понес ответственности за свои антисемитские заявления и даже не был осужден руководством фракций КПРФ и «Родина».

• Левая и право-либеральная оппозиция объединились в стремлении обвинить власть в попустительстве экстремизму на национальной почве. Оппозиционеры используют любую возможность для того, чтобы, с одной стороны, еще раз напомнить о своем существовании, а, с другой, - получить политические дивиденды на национальном вопросе. В то же время оппозиция сама активно заигрывает с националистами и откровенными фашистами в лице НБП. Союз КПРФ, СПС, Яблока и «Родины» против власти – это прямая угроза единству страны. Выступления оппозиции с абсурдными и кощунственными обвинениями против власти наносят огромный ущерб международному имиджу и инвестиционной привлекательности РФ. Оппозиционеры в корыстных политических интересах действуют по принципу «чем хуже для страны, тем лучше для них». Совсем недавно Явлинский и Яблоко собирались объединяться с фашистом Лимоновым. Либералы и «патриоты» в свое время подняли большой шум вокруг суда над 18-летними лимоновцами, с которыми якобы безжалостно расправляется власть. Сегодня в синагогу с ножом вошел такой же юнец.

• Нападение на синагогу свидетельствует о необходимости ужесточения российского законодательства в области борьбы с экстремизмом на национальной и религиозной почве. Свидетельские показания А.Копцева и его родственников о его увлечении антисемитской литературой и посещении националистических сайтов заставляют задуматься о дополнительных мерах контроля за распространением информации в Интернете. Правоохранительные органы должны получить дополнительные полномочия по контролю за деятельность экстремистских и националистических организаций с целью своевременного пресечения актов насилия. Становится также очевидной необходимость более решительных действий Министерства юстиции по пресечению деятельности политических партий и общественных некоммерческих организаций националистического толка. Реакция общества на нападение на синагогу остается достаточно вялой. Общество еще не успело разглядеть надвигающуюся угрозу фашизма. Необходима мобилизация всех здоровых сил российского общества по подавлению «коричневой субкультуры».

Комментаторов целесообразно разделить на три группы, назначив ответственных по работе с их представителями:

• Журналисты, представители общественности и творческой интеллигенции, религиозные деятели (Зелинская, Лукин, Берл Лазар) – обеспокоенность проявлениями национализма, требования запретить организации, несущие ответственность за распространение националистической идеологии, установить контроль за печатной продукцией и Интернет-сайтами.

• Представители парламентских фракций «Единой России» в ГД и СФ, руководство Государственной Думы (Грызлов, Слиска, Пехтин, Драганов, Исаев, Игошин, Баринов, Воронин Попов, Фёдоров, Крашенниников) – необходимость наказать ответственных за распространение националистической идеологии, принять меры для предупреждения экстремизма, прямая ответственность «Родины» за распространение националистической идеологии, связь предыдущих ксенофобских и националистических действий «Родины» с преступлением, призыв к расследованию выпуска ксенофобского телеролика «Родины» на прошедших выборах в МГД; дискредитация СПС, Яблока и КПРФ как тайных союзников фашистов через связь с НБП.

• Политики и политологи, ассоциирующиеся с левым лагерем (Семигин Подберезкин, Кагарлицкий, Кишенин) – необходимость для левых сил решительно отмежеваться от националистических и антисемитских элементов, призыв к запрету деятельности «Родины».

• Представители ЛДПР (Жириновский, Митрофанов), предлагающие дать значительно более жесткую политическую и правовую оценку деятельности и высказываний лидеров «Родины» и КПРФ – призыв к отмене регистрации этих партий как националистических и экстремистских.

ОТВЕТСТВЕННЫЕ:

Инструктирование СМИ, встраивание комментариев в новостные блоки – А.Чеснаков

Подбор и инструктаж комментаторов из числа представителей «Единой России» и руководителей фракции ЕР в ГД – К.Костин

Подбор и инструктаж комментаторов из числа левых партий и ЛДПР – А.Чеснаков

Работа с политическими деятелями и творческой интеллигенцией – В.Никонов

Комментарии журналистов, заявления от имени членов Общественной палаты – Е.Зелинская

25.01.06




Европейский суд обязал Россию выплатить жертве пыток 250 тысяч евро

26 января Европейский cуд по правам человека  постановил, что в отношении гражданина России Алексея Михеева было нарушено закрепленное Европейской конвенцией о защите прав человека и основных свобод право не подвергаться пыткам. Также было нарушено его право на эффективное средство правовой защиты.

Как сообщил Нижегородский комитет против пыток, Европейский суд обязал Россию выплатить (http://prima-news.ru/news/news/2005/11/30/34206.html) Михееву 130 000 евро как компенсацию материального вреда и 120 000 евро как компенсацию морального вреда. Это беспрецедентно большая компенсация по российским делам.

В 1998 году сотрудники милиции подвергли Алексея Михеева жестоким пыткам, чтобы получить от него заявление об изнасиловании и убийстве, которые он якобы совершил. Не выдержав издевательств, он в наручниках выбросился из окна третьего этажа, разбив стекло головой. При падении Михеев получил тяжелый компрессионный перелом позвоночника. В результате травм он не может самостоятельно передвигаться.

26.01.06

Информационное агентство ПРИМА-News




Жертви політичних репресій

Кінець Інтернету, яким ми його знаємо

Найбільші американські телефонні та кабельні компанії, впроваджують в життя план, що дозволить перетворити такий Інтернет, яким він є зараз – вільний, відкритий та недискримінуючий – на приватний, керований та сегментований сервіс, в якому користувачі будуть змушені платити гроші буквально за все, що вони роблять онлайн.

Поза тим, ті ж Verizon, Comcast, Bell South та інші комунікаційні гіганти розробляють механізми по перетворенню мережі в саму грандіозну в історії маркетингову машину – механізми що будуть збирати та зберігати дані про будь який ваш крок або дію онлайн. Така система в першу чергу покликана досконально вивчити користувачів та примусити їх більше споживати, але також непогано пристосована в якості гігантської програми спостереження, мрію спецслужб.

Згідно з цими планами, що стали нещодавно відомі, «більш рівні» користувачі з найбільшими гаманцями (корпорації, спеціальні групи, та головні рекламісти)отримають набагато кращий сервіс. Контент від них матиме перевагу на комп’ютерних та ТБ-екранах, в той час як інший трафік (такий як p2p) або повністю закриють, або він матиме дуже низький пріоритет.

Згідно з цими планами, всі ми – від провайдерів контенту до окремих користувачів, будемо платити більше щоб ходити по сайтам, дивитись відео або навіть відправляти електронну пошту. Зазначені компанії планують запровадити різні «тарифні плани», для «платинового», «золотого», «срібного» тощо Інтернету.

Для того щоб реалізувати ці зміни, необхідно змінити закони. Загалом, напрямок змін – змусити центральний уряд США дозволити вказаним телекомунікаційним компаніям керувати Інтернетом та іншими цифровими комунікаційними сервісами так, наче це їх приватні мережі, без обмежень, що стримують подібні плани в поточний момент, без законів державної регуляції, що покликані захистити публічний інтерес.

Для цього вже працюють групи лобістів, та задіяні інші перевірені механізми і в Конгресі та в FCC (Комісія зі зв’язку) вже розглядаються пропозиції з цього приводу, які можуть мати вирішальне значення для долі Інтернет.

Отже, тепер від активної участі американських виборців залежить, в значній мірі, доля всіх користувачів Інтернет. Чи зможуть вони змусити своїх законодавців не допустити вищевказаного сценарію?

Наш інформ.




Бюлетень "Права Людини", 2006, #04