Бюлетень "Права Людини", 2006, #10

Об этом сообщил Государственный комитет статистики. В том числе цены на продовольственные товары в марте снизились на 0,5%, на непродовольственные товары - сохранились на прежнем уровне, на услуги повысились на 0,1%.

С начала года инфляция составила 2,7%, в том числе, цены на продовольственные товары с начала года повысились на 3,7%, на непродовольственные товары - на 0,2%, на услуги - на 1,6%.

Как сообщало агентство, в феврале инфляция составила 1,8%, за январь-февраль - 3,0%.

В 2005 году инфляция составила 10,3%, в 2004 году - 12,3%.

При формировании госбюджета на 2006 год Кабинет Министров исходил из прогноза роста ВВП в 2006 году 7%, инфляции - 8,7%.

В марте исполняющий обязанности премьер-министра Юрий Ехануров заявил, что цель правительства не допустить инфляции в 2006 более 10%.

В марте Министерство экономики ухудшило прогноз инфляции в 2006 году до 10-10,5% по оптимистическому прогнозу или до 11,4-11,6% по пессимистическому.

05.04.2006

Определились кандидаты на членство в Совете ООН по правам человека, который был создан в прошлом месяце.

Как передает "Deutsche Welle", всего о желании принимать участие в работе нового органа, который должен заботиться о защите прав жителей планеты, заявили 20 стран, среди которых Алжир, Пакистан, Перу, Никарагуа, Швейцария и Украина. Состав Совета будет избирать Генеральная ассамблея ООН на заседании 9 мая.

Соединенные Штаты, которые с самого начала критиковали создание нового органа, решили не претендовать на членство в нем.

Наш информ.

Як відомо, 10 квітня ЦВК доручила «Голосу України» і «Урядовому кур’єру» опублікувати список депутатів Верховної Ради України до 15 квітня.

Однак, у своїй ухвалі від 11 квітня Вищий адміністративний суд заборонив ЦВК робити будь-які дії з оприлюднення результатів виборів, а також заборонив редакціям газет «Голос України» та «Урядовий кур’єр» публікувати офіційні результати виборів.

Прес-секретар Вищого адміністративного суду Марія Швенько заявила, що суд виніс таку ухвалу у зв’язку з тим, що 11 квітня прийняв до розгляду скаргу блоку Вітренко на дії ЦВК із встановлення результатів виборів Ради. З її слів, блок Вітренко просить суд визнати ці дії ЦВК неправомірними. Заборона на публікацію буде дійсною до завершення судового розгляду цієї справи. Дата першого засідання поки що не визначена.

Рішенням Вищого адміністративного суду України зафіксовано, що офіційні результати виборів, оголошені ЦВК 10 квітня, не можуть набути чинності, оскільки їхнє оголошення велося з порушенням процедури. Таким чином, завдяки судовому рішенню 11 квітня станом на сьогодні в Україні не оголошені й не набули чинності офіційні результати парламентських виборів.

На прес-конференції, що відбулася 12 квітня у Києві, Президент України Віктор Ющенко назвав правомірним рішення Вищого адміністративного суду про призупинення опублікування офіційних результатів виборів. Глава держави вважає, що рішення Вищого адміністративного суду про призупинення опублікування офіційних результатів парламентських виборів відповідає правовим нормам України.

«Це нормальне рішення, якщо ми йдемо правовою дорогою. Цією дорогою нам потрібно йти, не оглядаючись. Відповідно до закону, політичні сили протягом п’яти днів після оголошення результатів виборів можуть оскаржити їх у суді. Тільки після розгляду цих скарг можна буде опублікувати офіційні результати в газетах «Голос України» і «Урядовий кур’єр». І після цього на виборах ми ставимо крапку», - відзначив Віктор Ющенко, підкресливши, що судова система України забезпечує реалізацію правових і демократичних норм.

Отже, чергові вибори в Україні знову не обійшлися без судових процесів. Проте, під час брудних президентських перегонів 2004 р., результати 2-го туру Верховний Суд України був просто змушений скасувати через багаточисельні порушення та фальсифікації. А зараз, на мою думку, один із аутсайдерів виборів намагається затягнути процес оголошення результатів голосування через процедурні зволікання.

За словами голови Харківської облдержадміністрації Арсена Авакова, вибори на Харківщині пройшли демократично, «навіть з елементами розгулу демократії». Саме тому, на думку губернатора, до ходу виборного процесу ніяких серйозних претензій ні в однієї з політичних сил немає. А от день голосування, особливо те, як політичні партії підготували членів комісії, викликав чимало дорікань.

Голова Харківської облдержадміністрації заявив, що має намір відправити в обласну прокуратуру офіційний лист, у якому будуть зазначені факти порушень під час виборів. Такі скарги, за словами Авакова, були спрямовані в обладміністрацію політичними партіями. На засіданні Ради по протидії злочинності і корупції Арсен Аваков попросив правоохоронців дати оцінку фактам, викладеним у цих скаргах. Деякі, на думку губернатора, заслуговують кримінального покарання. Особливу увагу Аваков попросив приділити конфліктові в Жовтневому районі м. Харкова. Територіальна комісія з виборів депутатів місцевої райради прийняла рішення перерахувати голоси виборців через скаргу «Народного Союзу «Наша Україна». Але, за словами голови комісії, члени тервиборчкому не змогли приступити до перерахунку голосів через те, що голова Жовтневої райради, член Партії регіонів Семен Єромецький дав указівку міліціонерові, що охороняв приміщення, нікого не пускати в кімнату з бюлетенями. Єромецький цю інформацію спростовує. Як вважає губернатор, розібратися в ситуації повинні і міліція, і прокуратура.

З різних джерел надходить інформація й про інші порушення. Тому не дивно, що на 12 квітня Харківська обласна територіальна виборча комісія досі не може порахувати результати виборів, що відбулися ще 26 березня.

В період виборів народних депутатів України протягом березня 2006 року Українською секцією Міжнародного товариства прав людини (МТПЛ-УС) за фінансової підтримки Канадсько-Українського фонду “Демократичні Інституції і Практики” здійснювався моніторинг виборчого процесу на спеціальних виборчих дільницях, в місцях тримання громадян під вартою.

Спостереження за виборами в Одесі переконує, що про відкриті і чесні вибори нам говорити зарано.

У морській столиці було апробовано “ноу-хау” нової влади: ряд виборчих комісій було сформовано на базі колишніх ЖЕКів, які у нас нині на московський лад називаються ДЄЗами. ДЄЗ розшифровується як Дирекція Єдиного Замовника, причому в даному випадку добре відомо, де шукати цього “єдиного замовника” – в одеській мерії. Звичайно, само по собі непогано, що комунальники дружно, усім колективом, включаючи двірників, кинулися в політичні баталії (при цьому нібито від різних партій), але погано, що в складі однієї виборчої комісії. При формуванні виборчої комісії на “базі” того чи іншого ДЄЗу підхід дуже простий: голова або секретар комісії – “жеківці”, які, очолюючи своїх підлеглих на основній роботі і у комісії, забезпечували прийняття потрібних рішень та кругову поруку в разі порушень.

Підхід до комплектації виборчих комісій, зокрема, у 133-му територіальному виборчому окрузі, був своєрідним не тільки в цьому. Сформовані начебто вчасно, дільничні виборчі комісії період до дня виборів використовували для того, щоб змінити свій склад на 30, а то й 50 відсотків. У самих комісіях про ці “видалення з поля” та “ігрові заміни” дізнавалися, як правило, за фактом, у день виборів 26 березня, тому судити про правомірність ротації складно, бо часу на уточнення не було.

Така комунальна “стратегія” дала певні наслідки, що видно і з результатів виборів (мера Е.Гурвіца переобрали), і з фактів порушень. Наприклад, під час підрахунку голосів на спеціальній виборчій дільниці №166 територіального виборчого округу №133, розташованій в Одеській виправній колонії, встановили, що 450 (!) із 1703 виборчих бюлетенів, виданих виборцям, є недійсними. В той же час було також з’ясовано, що 196 бюлетенів із цих 450 (11,5% від кількості виданих) визнані недійсними з вини члена виборчої комісії, двірника за основною роботою, яка не вказувала своє прізвище і не ставила підпису на усіх бюлетенях, які вона одержала для роботи згідно відомості.

Кількість бюлетенів, визнаних недійсними, дуже велика, можливо, через співучасть у даному порушенні ще одного члена комісії, але голова комісії (очільник ДЄЗу) за підтримки заступника (теж близької голові особи, що з’явилася у складі комісії внаслідок “ротації”) та своїх підлеглих за основною роботою не захотіла подальших уточнень і розгляду цього питання на засіданні комісії, незважаючи на те, що через грубе порушення з боку тільки одного члена дільничної виборчої комісії для більше десяти відсотків виборців на цій дільниці було знехтуване право на участь у виборах, порушена ч.1 статті 38 Конституції України.

Додані до протоколу комісії про підрахунок голосів окрема думка, скарга і акт про заначене порушення, складені членами комісії та спостерігачами, окружна виборча комісія територіального виборчого округу №133 залишила поза увагою.

Про те, що “ноу-хау” заздалегідь підготовлене і сплановане, свідчить і те, що окружна виборча комісія не захотіла розглядати скаргу з приводу порушень у діяльності дільничної комісії, подану задовго до дня виборів (27.02.2006). Без належного розгляду залишила скаргу про “жеківський” підхід до комплектації дільничних комісій та інші порушення і ЦВК, обмежившись вказівкою “перевірити”, хоча було ясно, що ніхто нічого перевіряти не буде, бо все й так зрозуміло.

Слід відзначити, що окружна комісія і ЦВК явно погоджено порушили ст.40 Конституції України та ч.5 ст.103 Закону України “Про вибори народних депутатів України”, визнавши автора звернення (як громадянина України і члена дільничної виборчої комісії) “неналежним суб’єктом звернення”(!). До цього слід додати, що на порушення ч.10 ст.108 того ж Закону розгляд скарг обома комісіями, звичайно, був у заочному режимі – без повідомлення, а отже – і без участі автора звернення, що говорить про те, що “рішення” комісій просто “штампувалися”. Адже навіть визнати скаржника “неналежним суб’єктом звернення” можна тільки у процесі розгляду скарги, а в даному випадку це визначалося задалегідь, щоб ухилитися від розгляду по суті.  

“Цікаві” події відбувалися і на іншій спеціальній дільниці того ж 133-го виборчого округу, яка була розташована у Одеському слідчому ізоляторі.

Відповідно до чинного законодавства, особи, які перебувають у СІЗО, приймають участь лише у виборах народних депутатів України, але не приймають участі у виборах  до місцевих рад, якщо такі вибори проходять одночасно.

Однак Одеська міська територіальна виборча комісія, очолювана екс-прокурором міста Д.Монохіді, 24 березня 2006 року (за день до виборів!) приймає постанову №435, якою зобов’язує дільничну виборчу комісію “отримати бюлетені для голосування по виборах Одеського міського голови, депутатів Одеської міської та обласної рад”. Незважаючи на те, що голова комісії посилається на офіційні роз’яснення ЦВК з цього приводу, у ніч перед початком виборів суддя місцевого Приморського районного суду м. Одеси В.Андрухів постановляє ухвалу, якою також зобов’язує дільничну виборчу комісію отримати зазначені бюлетені (час прийняття судової ухвали 00 год.15 хвилин 26 березня 2006 року). Однак голова комісії, отримавши бюлетені, відмовилась порушувати закон і проводити голосування по виборах Одеського міського голови, депутатів Одеської міської та обласної рад, оскільки в ухвалі суду про це нічого не сказано. І в ухвалі суду, і в постанові Одеської міської територіальної виборчої комісії навмисно не вказується, що мова про спеціальну виборчу дільницю, хоча суд начебто і “встановив”, що зазначена дільниця знаходиться в СІЗО.

Керівник одного з управлінь Одеського міськвиконкому, “головний комунальник” міста М.Рубля безпосередньо чинив тиск і погрожував кримінальною відповідальністю голові комісії, і лише після звернення останньої до ЦВК по “гарячій лінії” всі ці брутальні порушення припиняються. Однак нав’язані у порушення закону бюлетені на вибори мера та до місцевих рад дільнична комісія змушена була спочатку приймати пізньої ночі, а потім усі погашати, що додало їй зайвої роботи, не говорячи вже про стан нервової системи голови комісії, яка більше двох діб провела у СІЗО (з виїздом у суд передвиборної ночі).

Такі от етюди з “помаранчевих” виборів у Одесі…

КОМЕНТАР ХАРКІВСЬКОЇ ПРАВОЗАХИСНОЇ ГРУПИ

З ПРИВОДУ ОПЛАТИ ЗУСИЛЬ НАРОДНИХ

ДЕПУТАТІВ УКРАЇНИ[1]

Останніми днями в Україні набула розголосу справа про подолання Верховною Радою України вето Президента України на Закон України „Про внесення змін до статті 20 Закону України „Про статус народного депутата України”. Суть справи полягає в тому, що 4 квітня 2006 р. парламент України під головуванням спікера В.Литвина прийняв Закон, згідно з яким передбачається надати всім колишнім народним депутатам України право на зарахування у резерв кадрів Головного управління державної служби України та отримання матеріальної допомоги у випадку втрати роботи після закінчення строку повноважень народного депутата. Як повідомляє преса, оскільки перше голосування за законопроект не змогло подолати бар’єр у триста голосів, спікер В.Литвин поставив законопроект на голосування вдруге. В результаті, із зареєстрованих 370 депутатів за Закон проголосувало 307 народних обранців.

Якщо відкинути зайві юридичні формальності, то суть справи полягає в тому, що відтепер кожен колишній народний депутат має право до досягнення ним пенсійного віку одержувати з бюджету компенсаційні щомісячні виплати у розмірі приблизно 2 тисяч доларів США. В реаліях українського сьогодення це означає, що безробітний парламентарій здобув собі право одержувати щомісяця приблизно 4 стипендії дійсного члена Національної академії наук України, або приблизно 6 зарплат професора українського університету IY (вищої) категорії, або 12-13 зарплат лікаря вищої категорії, або приблизно 20 зарплат шкільного вчителя вищої категорії...

Є привід згадати також і про актуальні зарплати народних обранців. Так, згідно з частиною 2 статті 33 Закону України „Про статус народного депутата України”, „народний депутат в питаннях матеріального і соціально-побутового забезпечення прирівнюється до членів Кабінету Міністрів України”. Це, в свою чергу, означає, що місячна зарплата діючого народного депутата дорівнює приблизно 4 тисячам доларів США. Тобто один діючий депутат коштує бюджету України як вісім діючих академіків, або 12 професорів, або 26 лікарів хірургів, або 40 вчителів середніх шкіл. Пенсія ж народного депутата, за Законом, коливається в межах 80-90% від діючої на момент виплати зарплати народного депутата.

Крім того, „Верховна Рада України забезпечує колишньому народному депутату безпосередньо після закінчення строку його повноважень, на період його працевлаштування, виплату матеріальної допомоги у розмірі заробітної плати з урахуванням всіх доплат та надбавок, які отримують працюючі народні депутати, але не більше одного року” (частина 5 статті 20 Закону). А в „разі виходу на пенсію народному депутату виплачується грошова допомога в розмірі 12 місячних посадових окладів працюючого народного депутата за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України” (пункт 2 частини 12 статті 20 Закону). Отож, після закінчення терміну повноважень депутат має одержати ще й „матеріальну” (гроші на період працевлаштування), а перед виходом на пенсію – „грошову” (гроші для пом’якшення виходу на пенсію) допомогу, кожна з яких дорівнює його річній (48 тисяч доларів) зарплаті.

Якщо вдатися до нескладної арифметики, то за п’ять років перебування народного депутата на посаді він одержить через зарплату приблизно 240 тисяч доларів США, до яких слід додати ще „матеріальну” та „грошову” допомогу, яка дорівнює приблизно 96 тисячам доларів США. Про компенсаційні виплати, що нині обговорюються у ЗМІ, та пенсію наразі говорити не будемо. Таким чином, фактична зарплата народного депутата за п’ять років його перебування на посаді становить приблизно 336 тисяч доларів США. Всі також знають, що „народний депутат, незалежно від місця постійного проживання, за його бажанням має право на отримання одноразової грошової компенсації витрат для створення належних житлових умов (грошова компенсація), або на строк його повноважень службового жилого приміщення, або жилого приміщення для постійного проживання” (частина 1 статті 35 Закону). Оскільки одружений депутат має право на додаткову окрему кімнату, мінімальна сума компенсації (в умовах ринку житла в Києві) становитиме не менш як 120-150 тисяч доларів США. Отож разом всі виплати дорівнюють приблизно півмільйону доларів США. З огляду на зазначені суми, можна зрозуміти викривлені обличчя молодих українських „растіньяків”, яким не поталанило увійти цього разу до парламентського депутатського корпусу. Проте залишається питанням, чи розуміли повністю „матеріальний” сенс своїх дій українські виборці. Принаймні, відомо, що дехто з виборців не голосував за „Нашу Україну”, бо просто не хотів, образно кажучи, дарувати співачці Руслані та сентиментальній О.Герасимюк по десять „мерседесів”.

Саме тут доречно спитати, яким чином все це співвідноситься із світовою практикою. На перший погляд, все виглядає ніби пристойно. Бо й на Заході гарантією незалежності депутатів вважається одержання ними солідної державної винагороди. Багато конституцій навіть мають про це відповідні статті (США, Іспанія, Німеччина ін.). Зокрема, Двадцять сьома поправка до Конституції США встановлює, що розмір парламентської винагороди не може бути збільшений конгресменами самими для себе. Тобто можливе збільшення виплат матиме чинність лише для наступного складу палат Конгресу. Типовою є також практика, коли розмір депутатської винагороди прирівнюється до посадових зарплат членів уряду (Австрія) або вищих державних службовців (Франція). Часто-густо такий розмір встановлюється на рівні 50-70% зарплати міністра. До того ж, він може залежати від ступеня реальної участі депутата в роботі парламенту (Франція), стажу депутатської діяльності або його зайнятості в парламентських комітетах (Австрія).

Однак це лише зовнішній бік справи. Внутрішній її бік полягає в тому, що зарплати депутатів парламенту на Заході дорівнюють зарплатам професорів престижних національних університетів. Якщо професор державного американського університету може одержувати приблизно 7-8 тисяч, а приватного – 8,5-10 тисяч доларів США на місяць, то це не дуже відрізняється від зарплати американського сенатора чи рядового конгресмена (приблизно 16 тисяч доларів на місяць). Відповідно, ректор державного університету в США має зарплату приблизно 25-26, а ректор приватного – 45-50 тисяч доларів на місяць, що не дуже поступається зарплаті президента США (приблизно 40 тисяч доларів на місяць). За словами датчанки Ганни Северинсен, її парламентська зарплата є не набагато більшою від заплати досвідченого учителя або журналіста в рідній країні. Загалом, зарплата депутата Європарламенту очевидно поступається зарплаті вправного нейрохірурга. В німецькому Бундестазі зарплата депутата є приблизно такою ж, як і зарплата університетського професора. Список можна продовжувати далі, проте краще вдатися до типової зарплатної „вилки”.

Вилка зарплат для всіх, хто працює в американських бюджетних (державних) установах приблизно дорівнює співвідношенню: 1:5. В Європі така ж вилка приблизно дорівнює співвідношенню: 1:4. Це означає, що зарплата рядового державного службовця в США не може бути меншою, ніж 25% зарплати міністра. Приблизно те ж саме маємо у Західній Європі, де в абсолютному вимірі державні зарплати, звичайно, поступаються зарплатам у США, але процентне співвідношення між зарплатами залишається приблизно на тому ж рівні. Що ж стосується України, то у нас, за визнанням самих народних депутатів, вилка зарплат для людей, які одержують платню з державного бюджету, дорівнює співвідношенню: 1:40. Справді, звичайний український вчитель в державній школі має зарплату приблизно 100 доларів США на місяць, а народний депутат – 4 тисячі доларів. Ділимо друге на перше й одержуємо національну вилку: 1:40...

Слід також додати, що в Західній Європі та США розмір зарплат вищих посадових осіб не є і не може бути закритим для зацікавленої громадськості.[2] В США це гарантує закон 1966 р. „Про свободу інформації” та, почасти, пізніше прийнятий закон про „Уряд в сонячному світлі” (1976 р.). В Західній Європі на сторожі відкритого доступу до подібних даних стоять рішення Європейської Комісії та Європейського суду з прав людини. Навпаки, в Україні дізнатися з офіційних джерел про розмір зарплат, наприклад, суддів Конституційного або Верховного Суду України – марна праця. Навіть після Помаранчевої революції зарплата членам Кабінету Міністрів України підвищувалась в закритому (відповідний урядовий документ мав гриф обмеженого доступу) режимі.

Свого часу автор даного тексту був свідком того, як один із колишніх суддів Конституційного Суду України іронічно розповідав своїм колегам з латвійського Конституційного Суду про наших журналістів-невдах, які так і не спромоглися дізнатися в Конституційному Суді реальні розміри суддівських зарплат. Але глибша іронія ситуації полягала в тому, що: а) латвійські колеги не могли зрозуміти, чому це має бути таємницею; б) їх власна зарплата на той час перевищувала зарплату українських колег приблизно у п’ять разів; в) вони пишалися тим, що їм вдалося запобігти приватизації квартир в старих кварталах Риги вищими урядовцями (серед них був і Раймонд Паулс). Приклад показує, що й після розпаду СРСР український суддя несвідомо відтворював схему: два світи – дві системи.

З того часу минуло майже десять років. Проте й досі зарплата судді Верховного або Конституційного Суду України залишається для вітчизняного журналіста таємницею. Подейкують, що нині вона сягає приблизно 10-11 тисяч доларів США на місяць. Коли конституційний суддя йде по завершенню „каденції” у відставку, то його відразу чекає не пенсія, а „державне утримання”, яке дорівнює 80% грошового утримання та інших видів грошового забезпечення діючого судді Конституційного Суду України (частина 2 статті 29 Закону України „Про Конституційний Суд України”). Фактично суддя такого рангу довічно житиме на утримання або пенсію, що становитимуть приблизно 10 тисяч доларів США на місяць.

Звісно, що рахувати гроші в чужих кишенях – не зовсім благородна справа. Так само неблагородним є навішування ярликів на українських народних обранців та інших вищих посадових осіб держави. Тим більше, що вони й самі про себе іноді критично говорять. Як зізнався один із моїх колег, який тепер на додачу до своїх професорських 450 доларів на місяць одержує ще 3,5 тисяч доларів депутатської пенсії, „я цього не робив своїми руками”. Виходить, це зробила Українська держава для своїх вірних і вдячних синів. В результаті, маємо в країни закономірну ситуацію, коли контраст між державою та громадянським суспільством не тільки не зникає, але й робиться ще гострішим. Мало сказати, що народні депутати поводять себе егоїстично. Гіршим є те, що насправді вони поводять себе по-зрадницьки. Свого часу В.Шамберлайн (W.Chamberline) писав в невеличкій роботі „Україна – поневолена нація” про те, що український народ перманентно зраджувала національна еліта. Проте В.Шамберлайн писав про те, що еліта зраджувала свій народ в час політичної несвободи, а тепер ми бачимо, що еліта продовжує морально зраджувати його в обставинах державного суверенітету.

Спостерігаючи, наскільки безвідмовно діє в коридорах влади „хватальний інстинкт”, невільно замислюєшся над тим, чому наших народних обранців досі не перекупила за нафтові долари Росія. Адже якщо 2 тисячі доларів місячно коштує депутатська совість, то за 5 тисяч можна ризикнути купити й депутатський розум. Українські депутати, по ціні вісім професорів за одного... Пригадується, як відносно недавно Є.Кушнарьов у телевізійному ефірі сказав, що жодна конституція в світі не передбачає права народу на революцію, а А.Матвієнко – так само на телекамеру – що більшість федерацій створюється за національною ознакою. Насправді ж більшість федерацій із національною ознакою не має нічого спільного, а інститут демократичного повстання є класичним елементом світової конституційної культури (це право в різній формі передбачають: Декларація незалежності США, стаття 20 Конституції Німеччини 1949 р., стаття 23 Конституції Чехії 1992 р., стаття 120 Конституції Греції 1975 р., стаття 32 Конституції Словаччини 1991 р., стаття 54 Конституції Естонії 1992 р., стаття 3 Конституції Литви 1992 р.).

На превеликий жаль, навіть після обрання реально демократичного В.Ющенка на посаду Президента країни, навіть після Помаранчевої революції в Україні продовжує розгортатися й поглиблюватися – у зовні респектабельній формі конституційної реформи – справжній заколот багатих проти бідних. Звісно, що називати наших депутатів „багатими” – означає не стільки говорити образливо, скільки вдаватися до лестощів. Бо справжні багатії не кидаються на гроші, як пес на кістку. Патологічна любов народних обранців до „компенсацій”, „відшкодувань” та „допомог” є, радше, свідченням їх попередньої укоріненості в злиднях. Так зазвичай поводять себе люди, які вочевидь виросли не в палаці. Тож в черговий раз „видно пана по халявах”. Свого часу О.Вайлд писав, що жадібнішими за багатих є лише один клас людей, і це люди бідні. Українські депутати нехтують своїм іміджем, але не можуть відмовитися від „дурних грошей”. Але чи може якось по-іншому вчинити представник народу, в долю якого бідність була закладена генетично?

Зрештою, те, що днями трапилося, можна було б проігнорувати. Проте в черговий раз не можна не відмітити інфантильності українського національного парламентаризму. Дитячі інстинкти в політиці – це не недолік, а справжній ризик і загроза для народу. І українські громадяни можуть вже ближчим часом на собі це відчути. Порушивши всі можливі процедури й правила, потоптавшись на принципах власної Конституції, народні депутати під головуванням В.Литвина „переклепали” президентсько-парламентську Україну на Україну парламентсько-президентську. Тепер цей нещасний механізм має нас рухати в Європу.

У чомусь українське парламентське голосування за найновіші пільги нагадує дитяче змагання за цукерки. Із зав’язаними очима дітлахи намагаються здобути солодощі, які для забави хтось розвісив перед ними на тонких шнурочках. Та серед дітей є дещиця дорослих. Одні, як-от О.Мороз, щиро приєдналися до гри й вже відчувають у роті смак цукрової пудри. Інші, як-от В.Литвин – відсторонені й умілі – підправляють й спрямовують хаотичні метання малюків до вміло закамуфльованої прірви.

[1] Підготовлено конституційним експертом ХПГ В.Речицьким

[2] Зокрема, дані для цієї статті знято просто з Інтернету.

У Криму ВІЛ-позитивним наркоманам видають спеціальні посвідчення, щоб міліція не забирала у них ліки. 15 осіб вже мають такі документи. Як зазначила на прес-конференції в Сімферополі заступник головного лікаря Кримського республіканського СНІД-центру Тетяна Шарова, «Посвідчення видані у зв’язку з тим, що на початковому етапі у наших пацієнтів були проблеми з вилученням препаратів антиретровірусної терапії".

Хоча випадків цих було не багато, але всі вони сталися через незнання працівниками міліції практики лікування».

У документі зазначено, що його власник потребує постійного прийому медикаментів, скасування яких загрожує життю, а також вказано назву препаратів, дані про пацієнта і контактні телефони центру лікування.

За статистикою, у Криму антиретровірусну терапію проходять 290 дорослих і 57 дітей.

http://likar.info/news/showfull.php?nid=12119&ntype=1

Від редакції «ПЛ»: Пропонуємо увазі читачів коментар Андрія Толопила (Одеська правозахисна група "Верітас").

Проблема связана частью с низкой информированностью работников милиции о том, что такое поддерживающая АРВ-терапия, назначаемая ВИЧ-позитивным людям, частью (большей) с существованием планов задержаний и возбуждения уголовных дел в ОВД, в данном случае – по предполагаемому факту незаконного хранения наркотических средств и психотропных веществ.

Как известно, до 70% ВИЧ-инфицированных составляют наркозависимые люди, употребляющие (употреблявшие) наркотики инъекционным путем, поскольку это  наиболее распространенный путь передачи ВИЧ – при пользовании общим зараженным инструментарием. Хотя, в последнее время, половой путь распространения заболевания постоянно растет в процентном соотношении.

Согласно применяемым в Украине методикам назначения АРВ-терапии, активным потребителям наркотиков её не назначают, хотя это и противоречит рекомендациям ВОЗ. Тем не менее, среди числа клиентов АРВ-терапии немало наркозависимых, находящихся в состоянии ремиссии или сумевших полностью отказаться от дальнейшего употребления наркотиков.

Эти пациенты обращают на себя внимание работников милиции (ППС, ОБНОН), имеющиеся при них таблетки у них отбирают «до выяснения». Это весьма вредная практика, так как особенностью АРВ-терапии является необходимость обязательного приема препаратов в определенное время, согласно индивидуальной лечебной схеме пациента, в ином случае – его здоровью может быть нанесен вред, а польза от предшествующего лечения – нивелирована.

Так что эту милицейскую практику, конечно же, требуется менять. К тому же, опасаясь необоснованного отъема лекарств со стороны сотрудников милиции, ВИЧ-инфицированные люди вынуждены разглашать свой статус, что является нарушением права на тайну медицинского диагноза.

Заява потерпілого в кричущій справі зловживання кременчуських міліціонерів, детально описаній в статті Олександра Курилова "У Кременчуці правопорядок захищають регіональні садомазохісти?"

Прокурору м. Кременчука

Павличуку Віктору Анатолійовичу

вул. 60 р. Жовтня, 4-а

Копія: Прокурору Полтавської області

36000, м. Полтава, вул. 1100-річчя

Полтави, 7

Копія: Секретаріату Президента України

01220, м. Київ, вул. Балекова, 11

Копія: Міністру внутрішніх справ України

Луценку Юрію Віталійовичу

01024, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, 10.

Бікмуліна Руслана Амангельдійовича, який проживає за адресою:

м. Кременчук, пров. Тополевий, 3, кв. 8,

тел. 6-81-85 дом., 3-63-04 раб.

Заява

8 березня о 9.40, до мене подзвонили в двері. За дверима були двоє невідомих, які попросили мене пройти з ними до участкового. На питання для чого, вони не відповіли, і сказали що вони не знають. Замість участкового мене привели в райвідділ, де було ще двоє чоловіків. Один з них, коли я зайшов, сказав: - "Садись, подобие человека". Потім він в не дуже чемній формі попросив розповісти про все, а я в нього запитав про що мені казати.

Мені почали погрожувати, а згодом й бити. Приблизно хвилин через 20 мене спитали про телефон Siemens A57 та дубльонку. Коли я сказав що нічого не знаю про телефон та дубльонку, мене продовжили бити. Потім зашли ще двоє, а згодом ще один. Мене били гумовою дубинкою, ногами та руками. Потім мене поклали на підлогу в наручниках за спиною і далі били по голові. Весь цей час, вони хотіли, щоб я розповів з ким і кому я продав телефон та дубльонку. На відповідь, що нічого такого я не робив, мене били знову і знову. Потім я нарешті дізнався, з їх слів, що це сталося в лютому. Я сказав, що в лютому я взагалі не був в тому районі, де це відбулося, і що в мене є свідки, але мене ніхто не слухав і тому мене били і били. Потім один з міліціонерів, зняв з мене штани і труси, і почав бити лінійкою по половому члену, мене також лякали, що зґвалтують за допомогою гумової дубинки. Потім вони написали протокол затримання, буцімто 07.03.06р. о 21.10 я йшов повз "Аваль Банк" у Крюкові, і голосно та нецензурно лаявся. До мене підійшов патруль, і побачивши, що я п’яний, хотіли провести мене до відділку, але я начебто вирвався і втік. Це - Не правда! Такого не було, і в той день о 21.20 я був у свого товариша, який може це підтвердити. Річ у тім, що коли я від нього йшов, то подивився на годинник, і на годиннику було 21.19. В суді я так і сказав, і суддя мене випустив, присудивши 51грн. штрафу.

До речі, коли я питав їх прізвища, мені не тільки не відповіли, а й декілька разів за це вдарили.

Один з міліціонерів, спитав, за кого я голосував, і коли я відповів що голосував за Ющенка, він сказав: - "За этого прыщавого урода!!! Смотри за кого я голосовал" і показав мені маленький прапорець "Партії Регіонів", декілька разів мене вдарив. Один з них сфотографував мене голого на фотоапарат мобільного телефону, і сказав, що якщо я комусь розповім про те що вони мене били, він розвісить фотографії на усіх стовпах.

Таким людям не місце у правоохоронних органах, їхнє місце за ґратами.

Прошу провести перевірку та вжити відповідних передбачених законом заходів до винних осіб.

Ксерокопія акту судово-медичного обстеження додається.

09.03.2006р. Бікмулін Р.А.

Винних покарали

13 співробітників МВС покарано, а двох з них мають звільнити з роботи. Такий результат вирішення скарги 21-річного кременчужанина, над яким познущалися у Крюківському районному відділі внутрішніх справ Кременчука.

Це сталося з працівником газети "Вісник Кременчука", котрого без будь-яких підстав забрали з дому і доправили в міліцію, до Крюківського відділення РВВС.

Все, що там сталося з потерпілим, його на допиті били й роздягали..., представники кременчуцьких ЗМІ винесли на всеукраїнське обговорення завдяки інтернет-виданню "Майдан". (Публікація на Майдані виявилася якнайефективнішою.)

Обговорювали ж місцеві міліцейські справи вже керівники управління внутрішніх справ Полтавської області та обласний підрозділ внутрішнього розслідування УМВС. Далі - керівники міського управління МВС спілкувався з батьками хлопця, якого було побито в міліції правоохоронцями. Сьогодні цей інцидент вичерпано, а винних, як стверджують в міському управлінні міліції, покарано.

"Я хочу, аби всі знали , ми наведемо лад у наших лавах і позбавимося від тих, хто ганьбить звання міліціонера", - так прокоментував наслідки жорстокого ставлення до затриманого під час слідства начальник міського управління внутрішніх справ Кременчука Василь Овчаренко.

Олександр Курилов

Европейской суд по правам человека рассмотрел сегодня 3 дела от 4 граждан Украины против государства Украина. В целом, по информации УНИАН, суд вынес решение относительно того, что Украина должна выплатить своим гражданам 4,930 тыс. евро морального ущерба.

В частности, суд обязал Украину выплатить 2 тыс. Евро морального ущерба жителю Киева Александру Кобцеву (1950 года рождения), который был задержан милицией 30 октября 1998 года за незаконное хранение оружия (у него были выявлены 8 патронов для охотничьего ружья). Его дело рассматривалось в разных судах до 25 декабря 2001 года. Европейский суд признал Украину виновной в нарушении параграфа 1 статьи 6 Конвенции о защите прав и основных свобод человека, где говорится, что судебные дела и расследования должны проводиться в «разумные сроки».

Вторым решением Европейский суд по правам человека обязал Украину выплатить 2 тыс. евро в виде компенсации морального ущерба жителю Дзержинска (Донецкая область) Сергею Лисянскому, признав Украину виновной в нарушении параграфа 1 статьи 6 Конвенции о защите прав и основных свобод человека о праве каждого гражданина на честные и публичные судебные слушания. Указанный гражданин судился с 1999 по 2002 год с государственным предприятием «Шахта им. Артема» относительно увеличения компенсации за производственную травму.

Суд также вынес решение по делу Юрия Помазаного и Виталия Шевченко против Украины, признав Украину

виновной в нарушении параграфа 1 статьи 6 Конвенции о защите прав и основных свобод человека относительно «разумных сроков» ведения судопроизводства. Он обязал Украину выплатить каждому по 465 евро компенсации морального ущерба. Оба истца являются бывшими инженерами авиакомпании «Авиалинии Украины».

04.04.2006

Об этом сказано в постановлении Кабмина от 29 марта №373. Правилами определяются общие требования к обеспечению защиты информации, которая является собственностью государства, или информации с ограниченным доступом.

В то же время действие правил не распространяется на защиту информации в системах правительственного и специальных видов связи. Постановлением, в частности, регулируется защита открытой информации, которая является собственностью государства и принадлежит к статистической, правовой, социологической информации, используемой для обеспечения деятельность государственных органов; также защищается информация о деятельности органов власти, которая публикуется в интернете. Защите также подлежит конфиденциальная информация, которая является собственностью государства, и информация, составляющая государственную или другую предусмотренную законом тайну.

Согласно правилам, открытая информация во время обработки в системе должна сохранять целостность путем защиты от несанкционированной модификации или уничтожения. При этом доступ к ознакомлению с такой информации могут иметь все пользователи.

Во время обработки конфиденциальной или тайной информации должна обеспечиваться ее защита от несанкционированного ознакомления, модификации, уничтожения, копирования и распространения. Доступ к такой информации предоставляется идентифицированным пользователям.

Согласно правилам, идентификация пользователей, предоставление им и лишение их права доступа к информации и ее обработке осуществляется автоматизированным способом.

Передача конфиденциальной и тайной информации из одной системы в другую осуществляется в зашифрованном виде или по защищенным каналам связи.

Согласно правилам, создается комплексная система защиты информации для предотвращения утечки информации по техническим каналам; несанкционированных действий с ней, в том числе с использованием компьютерных вирусов; от специального влияния на средства обработки информации.

Правила разработаны в соответствии с законом "О защите информации в информационно-телекоммуникационных системах", принятым Верховной Радой в 1994.

Матеріал надіслав Роман Романов

«Наказом з наступного тижня ми вводимо зачитування прав затриманих під час затримки», - заявив 14 квітня міністр внутрішніх справ Юрій Луценко на прес-конференції в Чернігові.

За його словами, біля двох місяців це питання вирішується в Міністерстві юстиції, однак там не можуть погодити форму зачитування прав затриманих. «Ми вирішили рекомендувати, поки текст погодиться (у Мін’юсту), і увести внутрішнім наказом по МВС», - уточнив Луценко.

Він додав, що рано або пізно форма зачитування буде затверджена. «Комусь це покажеться декларацією, але так живе увесь світ і до цього будуть звикати українські правоохоронні органи», - сказав Луценко.

У грудні 2005 року МВС створило громадську колегію правозахисних організацій з прав людини. А в липні 2005 року Президент Віктор Ющенко доручив Міністерству внутрішніх справ навчити працівників органів внутрішніх справ правилам спілкування з громадянами.

Число запросов и обращений народных депутатов Украины, направленных в МВД
Украины, увеличилось с начала года, если сравнивать с аналогичным периодом
прошлого года, на 17%. Наибольшее количество из них были жалобами на
действия работников милиции, обращения относительно пенсионного обеспечения
бывших работников органов внутренних дел, относительно расследования
уголовных дел и кадровых вопросов.

В первом квартале 2006 года в Центральный
аппарат МВД Украины поступило более 12 тыс. обращений граждан, в том числе
запросов и обращений народных депутатов Украины. Это почти на треть больше
аналогичного периода прошлого года (8 тыс.422). Всего в течение квартала
рассмотрено 692 обращения народных депутатов Украины.

Количество письменных обращений увеличилось с 7 тыс. 158 до 10 тыс. 712 (что
больше в 1,4 раза). Непосредственно от граждан поступило около 8,5 тыс.
писем (79%), остальные - 2,2 тыс. (или 21%) направлены другими центральными
органами исполнительной власти. Больше всего писали из Киева - 1 тыс. 24
(больше в 1,5 раза), Днепропетровской - 706 (больше в 1,5 раза) и
Харьковской - 697 (больше в 1,4 раза) областей.

Что касается тематики вопросов, поднятых гражданами в обращениях, наибольшее
количество - 3 тыс. 593 (больше в 1,5 раза) - жалобы на действия работников
милиции, а также обращения по социально-бытовым проблемам - 1 тыс. 575
(меньше в 1,1 раза). Другие обращения касались преимущественно вопросов
пенсионного обеспечения бывших работников ОВД - 859 (больше в 2,4 раза),
сообщений о преступлениях - 709 (меньше в 1,1 раза), по кадровым вопросам -
391 (меньше в 1,5 раза), жилищным вопросам работников и пенсионеров ОВД -
283 (больше в 3 раза), поощрения работников ОВД - 71 (больше в 3,3 раза). На
министерский контроль в течение квартала взяли 809 (больше в 1,3 раза)
письменных обращений. На данное время принято решение почти по 500 из них.

Так, за I квартал 2006 года в приемную МВД Украины непосредственно
обратились 2 тыс. 161 чел. (соответствующий период прошлого года - 2 тыс.
776). Руководство МВД Украины лично приняло 306 граждан, из них 84 -
непосредственно Министром внутренних дел Юрием Луценко.

Харківське регіональне відділення Національного бюро у справах дотримання Конвенції про захист прав людини i основоположних свобод продовжує ро­боту зi сприяння поновленню порушених прав i свобод громадян унаслідок недотримання судами норм Кримінально-процесуального кодексу України.

За інформацією, наданою Харківським CI3O облуправлінню юстиції, у першому кварталі цього року стосовно 106 oci6, які перебували в слідчих i тимчасових ізоляторах, суди не дотрималися вимог Конвенції у частині розгляду справ упродовж розумного строку. Зокрема, тривалий час не було призначено дату слухання справ щодо 41 особи; не надійшла у триденний термін копія вироку стосовно 21 особи; щодо 7-ми — упродовж двадцяти діб не надійшли розпорядження про набрання вироком за­конно! сили; 37 особам протягом чотирьох місяців не призначено дату розгляду справи в апеляційній інстанції.

Як повідомив начальник обласного управління юстиції Владислав Калінніков, регіональне відділення Нацбюро витребовує з м1сцевих судів Харкова та області детальну інформацію стосовно цих oci6. У разі підтвердження порушення прав обвинувачених, підсудних та засуджених — відділення Нацбюро вживає заходів, передбачених законодавством України, з поновлення прав i свобод громадян, які утримуються під вартою. Бюро також наголошує на необхідності притягнення до відповідальності працівників суду, діяльність або бездіяльність яких спричинила порушення прав i свобод громадян.

Є ще в Україні «справжні патріоти». Харківська обласна громадська організація «Патріот України» провела 14 квітня «марш патріотів» і пікетування облдержадміністрації. Кілька десятків молодих людей пройшли кількасот метрів від будівлі Харківського Академічного театру опери і балету (ХАТОБу) до площі Свободи та передали в обладміністрацію до неіснуючого «виконавчого комітету Харківської обласної ради» вимоги обмежити імміграцію в Україну.

Під стінами Харківської облдержадміністрації члени «Патріота України» за підтримки ХОО партії «Всеукраїнське об’єднання «Свобода» стояли під транспарантами «Україна - для українців» і вигукували ксенофобські гасла, спрямовані проти іммігрантів. Характерним було те, що у першій лінії пікетників стояли хлопці у воєнізованій формі, що спілкувалися виключно українською і, схоже, були «ідейними», а позаду товклися молодики непевного виду та зовнішності, які чомусь розмовляли «іммігрантською московською» мовою та весь час реготали. Скоріше за все - докуплена «масовка».

За словами «патріотів», не подобається їм і те, що Харківську область очолює губернатор-вірменин Аваков, який, за їх словами, сприяє переселенцям, щоб збільшити кількість своїх виборців. Як заявляли представники «Патріота України», їх організація виступає за ліквідацію незаконної імміграції і значне обмеження імміграції легальної. Позаяк якраз іноземці-інородці є причиною всіх наших лих, бо «займаються злочинністю» та, крім того, «наркотиками, рекетом», привозять в Україну «нові хвороби, віруси».

Ніяких доказів своїм твердженням «патріоти» не наводили. Проте, видно було й неозброєним оком, що хвороба-таки дійсно має місце, однак, вона не нова і зветься просто й жахливо: ФАШИЗМ. А вже під яким рядном вона приховується - націоналізм чи то патріотизм - не так вже й важливо. Скоріше за все - ідіотизм.

У кожній країні, де виникають економічні труднощі, завжди збільшується кількість тих, хто віддає голоси за ультраправих (та й ультралівих). Бо там виникає купка людей, які готові розтлумачити іншим, що винуваті в усьому євреї, араби, негри тощо, тільки не самі місцеві мешканці. Так легше для людей із несталою психікою. Малим дітям, які об щось вдарилися, або щось поламали, теж кажуть, щоб вони не плакали, що винуваті не вони, а бабайка. Хоча Україна, судячи з усього, вже переросла дитячий вік: на минулих парламентських виборах ультраправа партія «Всеукраїнське об’єднання «Свобода» (колишня «Соціал-національна партія»), набрала лише 0,36% голосів виборців.

І на останок. Ніхто ще в Україні не скасовував 37 статтю Конституції, яка містить таку норму: «Утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані… на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, забороняються».

І про це слід пам’ятати новоявленим «патріотам».

 

Отже, національне театралізоване шоу під назвою «Вибори народних депутатів» майже завершене. Як і передбачалось за тією межею загального ідіотізму, коли, навіть лаятися нецікаво.

Так, з боку влади ці вибори були відносно чесними. І це призвело до того, що провладна партія майже нічого не зробила, щоб вибори виграти. В північно-східному регіоні не обійшлося, як здається, без досить масштабних маніпуляцій, але не з боку влади, як ми звикли, а з боку тих, хто мав гроші і хотів їх витрачати, щоб отримати таку бажану владу. Перш за все, такі маніпуляції пройшли при формуванні дільничних комісій. Закон України «Про вибори народних депутатів України» передбачає, що дільничні комісії формують партії. З першого погляду здається, що це гарна і демократична норма, але намагання виконати її привело до дуже поганих наслідків. Так, у Харкові, в якому Партія Регіонів тріумфально виграла вибори до Рад всіх рівнів ситуація складалася таким чином. Оскільки навіть великі партії, а особливо малі, не мають потрібної кількості справжніх прихильників, які спроможні працювати у дільничних комісіях, партійні штаби набирали на цю роботу всіх, хто до них звертався. Як наслідок, за три дні до 26 березня траплялися комісії, які не мали навіть мінімальної кількості членів дільничних комісій. Справжньою бідою під час виборів обернулася низька кваліфікація членів виборчих комісій, певна кількість яких зовсім не мала досвіду роботи в комісіях. Відсутність у партійних штабах певної кількості громадян, які дійсно підтримували саме цю партію, призвела до того, що у дільничних комісіях з’явилися «заслані козачки» від Партії Регіонів, хоча формально пропонували їх зовсім інші політичні сили. Об’єктивно, всупереч політичним і людським симпатіям авторів статті, треба відмітити дуже високу організованість штабів Партії Регіонів, які дійсно не обійшли увагою ані пенсіонерів, яким пропонували допомогти що-небудь відремонтувати у квартирі, ані хворих у лікарнях, ані студентів, яких щільно пильнували працівники гуртожитків.

А до звичайних виборців, яких в черговий раз заманювали обіцянками стосовно статусу російської мови або клятвами укоротити «бандерівців» були використані інші технології. Так один молодик похвалився тим, що в партії Регіонів була запроваджена маркетингова система – так звана MLM-технологія, яка зазвичай використовується при продажах різноманітних харчових добавок або косметики. Агітатор, законтрактований Партією Регіонів, за кожного загітованого і готового голосувати за Партію Регіонів на всіх рівнях, отримував певні преміальні. А як засіб контролю і з агітаторів, і з агітованих брали ксерокопію паспорту, яку нібито передавали до виборчої комісії. Звісно, перевірити хто і як голосував на дільниці неможливо, але страх переповнював душі і мозки наших громадян.

Вірю, навіть на слово, представникам партій «Віче» та ПРП, й іншим дрібним партійним угрупуванням, що їхні голоси не дораховували, і потрібно розбиратися хоча б суспільству, було це зроблено свідомо чи несвідомо.

Як на нашу думку, кількість голосів, які були подані за такі малі партійні угрупування, не може впливати на результати виборів. Але аутсайдерам виборчих перегонів, мабуть, потрібно замислитися, чому було потрібно ділитися на партійні молекули і атоми, навіть на елементарні частини? Невже не можна було знайти в собі сили і розум і об’єднатися на спільних принципах у прохідні блоки?

Але і це не головне. Головне, що, на жаль, попри всі демократичні досягнення України, пострадянська «розруха в головах» залишилася у великої частини населення, бо народом цю фракцію суспільства назвати важко. І, на жаль, ця розруха в головах найбільше панує на Сході і Півдні України. І, ще більш жаль, що саме у Харкові практичну повну владу отримали біло-сині вчорашні. Соромно за наше рідне місто, бо харків’яни завжди відрізнялися високим інтелектуальним рівнем і певною долею скептичності. Як піддалися наші краяни цій популістській маячні, яка перемагає вже другий рік на Сході-Півдні?

Чому потойбічна примара – мовне питання – знову і знову западає в душі нашим землякам? Під час президентських виборів-2004 всі російськомовні теле- і радіоканали лякали російськомовне населення, що прийдуть до влади страшні націоналісти в обличчі Ющенка, і російська мова буде заборонена, а російськомовні підуть у підпілля.

Насправді, все відбулося за протилежним сценарієм. За минулий рік не з’явилося у кіосках продажу газет в Харкові жодної(!) україномовної газети, і, навіть, поважний губернатор Харківщини Арсен Аваков так і не вивчив українську мову.

Але хто бачить реалії після майже півторарічної, на грані істерики, промивки мозків. І хоча проблема мов і російської, і української, в сенсі впливу на них влади, на сьогодні дійсно є потойбічною, від того вона не стає неважливою.

Бо інакше ми і далі будемо бачити масові, майже клінічні реакції на прояви цієї проблеми, навіть, з боку тих, хто вважає себе інтелігентами. Тому, на наш погляд, мовна проблема не повинна замовчуватися, а потребує особливої уваги і професійного дослідження.

Щодо самого процесу виборів, то з самого початку все якось не заладилося. І, на наш погляд, у Харкові якраз найменшою проблемою, були списки. Бо списки практично були виправлені під час президентських виборів. Саме тоді комісії побачили комп’ютерний переклад прізвищ, помилки в іменах, адресах тощо. Але хто тоді складав ті списки? Саме ті, хто і фальсифікував вибори у 2004 році. Підчас виборів-2006 у Харкові такої проблеми вже не було. Але загальна неорганізованість, некваліфіковані територіальні і дільничні комісії – все це вплинуло на результати виборів. В Харкові в 173-му виборчому окрузі виборчі бюлетені до місцевих рад видавали до 2-ї години ночі. Потім ці бюлетені привезли до виборчих дільниць, їх потрібно було перерахувати, поставити печатку комісії і потім скласти до сейфів (яких, до речі, не вистачало!). Розмір бюлетенів був таким, що в сейф їх сховати було дуже важко. І це була перша безсонна ніч з наступних п’яти для членів виборчих комісій.

Потім суцільний хаос у день голосування. Незважаючи на те, що  Комітет виборців України провів попередні дослідження і попереджав, що при середній інтенсивності явки виборців (черги не більш як в 5 осіб) повний цикл голосування (від входу на дільницю до виходу з неї) займав від 7 до 15-ти хвилин і то при тому, що умовним виборцям не було що читати в бюлетенях, оскільки вони були порожніми (див. Звіт робочої групи з проведення експерименту «Моделювання виборів на 1-й дільниці» Громадської ради з питань забезпечення реалізації виборчих прав громадян України під час проведення виборів 2006 року при Президенті України. http://khpg.org/1142434618).

І трапилося це все, перш за все, із-за недолугого закону, який прийняла Верховна Рада. Зрозуміло, що приймався цей закон з благими намірами – ліквідувати всі ті шпарини, які були використані під час президентських виборів-2004. Але, на нашу думку, автори закону не мали ніякого уявлення про те, яку саме роботу проводять члени виборчих комісій під час виборів. Вони не знають і відповідно не розуміють чисто технологічних операцій роботи членів комісій, які повинні забезпечити виборцям комфортні умови голосування при виконанні норм закону. Саме тому в суспільстві існує думка, що весь цей хаос був створений штучно, щоб не дати проголосувати певній частині виборців. І, як наслідок, робота виборчих комісій проходила в умовах, які не могли забезпечити дотримання норм закону «Про вибори народних депутатів», в дійсно нелюдських умовах як для виборців, так і для членів виборчих комісій. Ситуація на багатьох дільницях була такою, що неможливо було не те що прослідкувати (особливо ввечері), хто і що кидають у виборчі скриньки, а навіть озирнутися навколо себе. І якщо виборчі бюлетені до Верховної Ради дійсно мають високий ступень захисту, то виборчі бюлетені до місцевих рад такого захисту не мають, і можливості для фальсифікацій тут необмежені. 

Що, Верховну Раду ніхто не попереджував, що не можна об’єднувати вибори до Верховної Ради з виборами до місцевих рад? І, насправді економія коштів може обернутися не тільки можливими фальсифікаціями, а й ще більшими витратами – або на повторні вибори, або перерахунок результатів голосування? Більшість ЗМІ, політологи, громадські організації тільки про це і волали.

Але, на нашу думку, більшості політичних сил, особливо на місцевому рівні, цей хаос приносив явний зиск. А мізерний тривідсотковий бар’єр тільки роз’єднав такі політичні сили як ПРП, Блок Костенко-Плюща, ««Віче»« та інших.

Не можна було допускати вибори до місцевих рад (можливо, вже настав час взагалі ліквідувати районні ради?) за партійними списками.

Не можна було допускати, щоб протягом великого проміжку часу в країні не існувала така гілка влади як Конституційний Суд. Навмисне неприведення до присяги суддів Конституційного Суду – це замах на державний устрій. І Президент як гарант Конституції, і РНБО як орган, який покликаний охороняти державний устрій, повинні були передбачати загрозу для національної безпеки.

Нестабільність, в якій країна перебуває внаслідок антидержавницьких дій частини депутатів парламенту, підтриманих Головою Верховної Ради Володимиром Литвином, не має шансів найближчим часом скінчитися. Бо у складі нової Верховної Ради з’явилося нових тільки 70 чоловік, та й нові обличчя – далеко не найкращі представники суспільства, і надій, що Верховна Рада буде дотримуватися конституційних норм, небагато. І це, на нашу думку, пряма і неприхована загроза не тільки національній безпеці, а й взагалі суверенітету України. І що, цього хтось не бачить? Хіба тільки ті, хто зацікавлений в такому хаосі, нестабільності, або ті, хто настільки бояться не бути білими та пухнастими, що це зв’язує їм руки, і ноги, і, навіть, думки. Але демократія не відбувається на тлі нікчемного законодавства, норми якого до того ж ані влада, ані громадяни не звикли виконувати.

Багато країн на шляху до демократії привчали і громадян, і владу виконувати закони за допомогою непопулярних і досить суворих дій. Можна згадати Францію часів де Голля.

Інфантильний, пострадянський виборець, віддавши голоси за БЮТ та Партію Регіонів, проголосував за авторитарну, популістську владу. Головним гаслом ПРУ є негативне ставлення до державної мови. І, на превеликий жаль, вже не пам’ятає той виборець, що саме це гасло привело до влади Леоніда Кучму. І десять років його перебування при владі, крім майже загального панування російської мови, Україні  нічого гарного не принесло.

Країні конче потрібні системні зміни майже в усіх життєво важливих галузях – житлово-комунальному секторі, медицині, освіті. Якщо відповідальність влади не буде посилена, наслідки настануть найближчим часом. І наслідки ці будуть дуже небезпечними. Для всіх.

Електорат, який впродовж 1,5 років слухав міжпартійні суперечки на рівні: «А при вашій владі картопля подорожчала», «А за ваше правління морква не вродила» – не звик до серйозних партійних програм, серйозного обговорення проблем.

Електорат не знає, що в нормальній країні саме ідеологія є предметом партійних перемовин і конкурентної боротьби. Тому і ведеться на дешевий популізм, який дуже дорого коштує у майбутньому.

І нарешті подія останніх днів: Петро Порошенко у своєму інтерв’ю 5 Каналу дуже помірковано пожурив аутсайдерів виборчих перегонів: мовляв, навіщо було ділитися на непрохідні блоки і партії , бо немає ж різниці між ідеологією Української народної партії, ПРП і НСНУ.

Важко з ним не погодитися, але хіба П.Порошенко забув, що саме НСНУ зробила все для того, щоб відштовхнути від себе ідеологічних прихильників, і приблизити до себе грошових спонсорів? І те, що це не принесло ніякої користі ані НСНУ, ані її бувшим соратникам є цілком закономірним і прогнозованим. Але кого цікавили ці прогнози? Тобто, програш на виборах – це справа рук, насамперед тих, хто програв НСНУ. І ті, хто голосував за партію влади, за нашими спостереженнями, преш за все хотіли підтримати Президента, а не безпорадну партію НСНУ.

І якщо на думку керівництва НСНУ, вся справа була тільки у збільшенні прохідного бар’єру, чому ані Президент, ані Уряд, ані фракція НСНУ в парламенті не вносили відповідний законопроект?

Головна проблема, яка зараз обговорюється серед політиків та суспільства – коаліція. І це зрозуміло – бо хто створить коаліцію, той і виграє вибори. І навколо цієї проблеми знову суперечки і дурня. Бо, на превеликий жаль, ні від кого з лідерів виборчих перегонів не чути ясного плану дій, навколо якого потрібно об’єднуватися.

Даже среди медицинских работников мало кто помнит, что наряду с функционирующей в нашем городе службой скорой медицинской помощи, несколько лет назад существовала и так называемая неотложная медицинская помощь.

В то далекое время, когда здравоохранение было бесплатным и общедоступным, практически в каждой поликлинике имелось отделение неотложной помощи, функционировавшее с 19.00 вечера до утра. Дежурная бригада состояла из врача, медсестры, санитарки и водителя (естественно, с автомашиной). Медсестра, разъезжая на санитарном автомобиле, выполняла на дому у тяжело больных пациентов всевозможные врачебные назначения (инъекции антибиотиков, сердечных препаратов, наркотических анальгетиков онкологическим больным, постановку банок, катетеризацию мочевого пузыря и т. д.). Врач принимал пациентов, самостоятельно обратившихся в поликлинику в вечернее и ночное время, а также, выезжая к больным с высокой температурой и обострением различных хронических заболеваний, оказывал необходимую помощь; в случае необходимости назначал лечение, выписывая рецепты, открывал больничный лист и т. д. В случае необходимости вызывал бригаду скорой помощи для госпитализации.

Особенно это было удобно для онкобольных, коих всегда наличествовало немало. Обезболивающие препараты им вводили при необходимости в любое время суток, а не тогда, когда сможет придти участковая медсестра. Скорая помощь, избавленная от значительного количества непрофильных вызовов, в те годы работала более оперативно и эффективно.

Однако, как всегда, нашлись медицинские чиновники, жаждущие реформ. Им неважно, что менять – в лучшую сторону или в худшую, главное, действовать, дабы не упрекнули в бездеятельности: дескать, мы трудимся, не покладая рук… Короче говоря, соответствующим приказом неотложки в поликлиниках повсеместно ликвидировали, волевым решением передав их функции – правильно, все той же многострадальной скорой помощи. Резко возросло число непрофильных вызовов, снизилась оперативность, увеличились опоздания…

А врач скорой помощи, прибывший, скажем, к больному ОРЗ, по существующему законодательству не имеет права ни назначить лечение, ни выписать рецепт, больничный лист или какие-либо справки. Может только ввести анальгин в качестве жаропонижающего средства. На следующий день нужно вызвать участкового терапевта, нередко ждать его до вечера…

Прошло несколько лет, показавших абсолютную нелепость и крайнюю вредность вышеозначенного приказа. Появился новый приказ, восстанавливающий службу неотложной помощи. Но, как говорится, «ломать – не строить». Восстановить оказалось гораздо сложнее, чем когда-то в одночасье ликвидировать. По целому ряду объективных и субъективных причин реанимация неотложной помощи в поликлиниках нашего городе так до сих пор не только не осуществлена, но даже и не начата…

Действительно, скорая помощь г. Харькова нуждается в срочной и неотложной помощи. Причем, не в симптоматической или паллиативной терапии, а в комплексных реанимационных мероприятиях.

Мы уже неоднократно писали о «всіляких негараздах» отечественного здравоохранения, но то, что происходит в настоящее время со службой скорой медицинской помощи нашего города, вызывает у всех причастных к этому (кроме, естественно, виновников этого беспредела) состояние, весьма точно определяемое украинским выражением «цілковитий розпач», а также целый комплекс негативных ощущений и эмоций: от возмущения и ужаса – до негодования и бешенства.

Примером безобразного положения дел являются совсем недавний случай смерти больной Лазиевой, фактически лишенной медицинской помощи, (см. письмо правозащитника Е. Захарова начальнику городского управления здравоохранения А. Галацану от 22 марта 2006), наши публикации «Не скорая» и не помощь…», «Указ о здравоохранении № 1694/2005» и др., а также многочисленные отклики читателей).

Позволим себе комментарии по вышеописанному случаю гибели больной с острым нарушением мозгового кровообращения (инсультом). Прослеживается цепь грубейших нарушений. Приехавшая в первый раз бригада скорой помощи обязана была: а) оказать необходимую соответствующую помощь в полном возможном объеме; б) госпитализировать больную в неврологический стационар в ургентном (неотложном) порядке или, по крайней мере, предложить госпитализацию (нередко сами больные или их родственники по тем или иным причинам отказываются от стационарного лечения, и это их безусловное право). В данном конкретном случае, кроме актуальных медицинских, имелись и безусловные социальные показания к госпитализации, т. к. больная одинока. Никакие направления участковых врачей абсолютно не нужны, т. к. ургентным больным лист направления в стационар заполняет непосредственно врач скорой помощи. И, наконец, пункт в): в случае тяжести состояния пациента или неясности диагноза врач скорой помощи обязан вызвать специализированную неврологическую бригаду.

Почему же это не было сделано? Потому, что приехать к больной было практически некому. На двухмиллионный город в это время наличествовала всего одна неврологическая бригада.

Перед нами весьма любопытный и, не побоимся этих слов, страшный и преступный документ, являющийся приказом по Харьковской городской клинической больнице скорой и неотложной медицинской помощи им. проф. А. И. Мещанинова № 114 от 16 февраля 2006 года под названием «Об изменении в организации производства и труда и будущем увольнении сотрудников психиатрических и неврологических бригад скорой медицинской помощи».

«Театр абсурда!» – воскликнет внимательный читатель. – «Куда ж еще сокращать?!». Немного, так сказать, общих рассуждений. Абсолютно ни у кого не вызывает сомнения тот непреложный факт, что врач-специалист, как правило, оказывает несравненно более квалифицированную диагностическую и более эффективную лечебную помощь, чем эскулап общей практики (семейный или участковый терапевт, врач (тем более, фельдшер) линейной бригады скорой помощи). Именно поэтому и было в свое время предусмотрено определенное количество специализированных бригад скорой помощи (педиатрические, реанимационные, кардиологические, неврологические, психиатрические, а также и другие – более узкого профиля, как, например, гематологическая, педиатрической реанимации, неонатологическая, акушерской реанимации, токсикологическая и др.).

Как уже неоднократно сказано, конечные результаты их работы несравненно лучше, но чиновников абсолютно не интересуют исходы лечения конкретных больных. Им подавай средние статистические данные (о том, как эти данные получают и насколько они достоверны, известно всем…). В итоге «среднесуточная нагрузка специализированных бригад в 1,5 – 2 раза ниже, чем у общепрофильного врачебного персонала, а количество выполненных вызовов составляет около 3 % от общего числа обращений» (строки из приказа № 114). Но эти цифры, извините, для идиотов.

Врач специализированной бригады тратит значительно больше времени на приезд к больному, т. к. часто приходится ехать через весь город в отличие от врачей подстанций, обслуживающих население только своего района. Кроме того, время, потребное для оказания полноценной помощи больному с инфарктом миокарда или инсультом с последующей его госпитализацией, несравненно больше, чем для купирования, скажем, «банального» гипертонического криза или стенокардии. В итоге врач линейной бригады выполнил за смену, скажем, 10 – 12 вызовов («молодец, ударник!»), а врач специализированной всего 6 – 7 («лентяй, бездельник!»). Вот вам и цена «средних цифр»!

 Говорят еще о высоком проценте непрофильных вызовов спецбригад. Конечно, если посылать их на все подряд (для «лучшего процента нагрузки»), то, естественно, профильные больные будут ожидать специализированную помощь несколько часов, в том время, как она обслуживает больных, скажем, с амбулаторными ушибами конечностей или вегето-сосудистой дистонией.

Короче говоря, в Харькове из оставшегося за последние годы «усовершенствований» минимума специализированных бригад, и так не обеспечивавшего нормальную полноценную работу, решили еще ... сократить (!) одну психиатрическую и две неврологических бригады «с целью более рационального использования сил и средств» (цит. приказ). А их «работников предупредить о возможном увольнении из-за сокращения штатов» (снова цит.)…

 Большего издевательства над здравым смыслом и положением пациентов выдумать невозможно! Они практически лишаются какой-либо специализированной догоспитальной помощи. Заслуживает внимания и судьба высококвалифицированных специалистов, подлежащих увольнению.

Чтобы стать мало-мальски приличным врачом скорой помощи нужен не один год. Эта работа весьма специфична, тяжела физически и морально, опасна и непредсказуема. Как показывает многолетний практический опыт, даже самые лучшие врачи стационаров далеко не всегда способны успешно работать в условиях догоспитального этапа, в постоянном калейдоскопе разнообразной патологии, в рамках вечного цейтнота для диагностики, принятия решений и неотложной помощи, почти непрерывного стресса самого различного происхождения (от нападений наркоманов и плохих погодных условий до регулярных «втыков» начальства за «низкую оперативность» («долго ехали» – по этим-то дорогам!.., долго «сидели на вызове» и проч.).

А кто может заменить, например, квалифицированного врача-психиатра скорой помощи с его опытными специально подготовленными помощниками на вызове у крайне возбужденного и социально опасного пациента? Старушка-врач и юная девушка-фельдшер в составе общеврачебной бригады?

Судя по всему, в нашем славном городе планомерно и методично осуществляется настоящий геноцид в отношении службы скорой помощи. Ушли и продолжают уходить на другие места работы (часто вне медицины, что является весьма прискорбным фактом) лучшие специалисты, отдавшие нелегкому, но любимому делу многие годы. Все трещит и разваливается по причине непродуманных, дилетантских административных решений, абсолютно не подкрепленных здравым смыслом.

Эта ситуация требует срочного принятия эффективных и радикальных мер. Иначе будет поздно!

МНЕНИЕ ДИСПЕТЧЕРА СКОРОЙ ПОМОЩИ

Работаю я на «скорой» много лет. Сначала на машине, а последние несколько лет – в диспетчерской на подстанции. Очень тяжело, на линии гораздо легче. Сплошная нервотрепка: людей не хватает, на всем экономят, бригады сокращают, а вызовы «давай-давай!» И никаких опозданий! Как хочешь, пиши, что хочешь, но в итоге может быть парочка-другая опозданий более 4-х минут, но больше 15 минут, а тем более – свыше 1 часа, не должно быть ни в коем случае. Это строжайший (конечно, устный, кто ж такое напишет!) приказ начальства. Иначе из диспетчерской вон, а я по состоянию здоровья уже на машине работать не смогу.

Даешь вызов бригаде, а врач спрашивает: «Ты время выезда отметила через 4 минуты, а вызов-то поступил сорок минут назад? Что я на вызове скажу: мы ехали два километра 40 минут? А если больной умрет, кого тогда к прокурору вызовут?»… Приходится уговаривать, упрашивать, иногда ругаться? А зачем?

Все дежурство считаешь статистические показатели (их несколько десятков) по каждой бригаде и общие – по всей смене, рано утром сообщаешь их старшему дежурному врачу, который суммирует эти данные по всем 10 подстанциям. Все вручную, по несколько раз перепроверяя. В то же время в Центральной диспетчерской 03 работает компьютерная система по приему и обработке вызовов (говорят, уникальная, лучшая в Украине!). Мой сын хорошо разбирается в компьютерах и сказал, что компьютер может даже посчитать, сколько за сутки (или за месяц, год, если надо) было, например, пациенток по имени Наташа. Так зачем же эта артель – напрасный труд? Или компьютер обмануть труднее?

Когда в Харьков приезжает кто-то из руководства страны, для их сопровождения выделяют исключительно специализированную бригаду, обычная «не по рангу». Машину накануне (еще с вечера) моют-чистят, оснащают дополнительной аппаратурой и медикаментами (которые не для простых смертных!), и в итоге целый район огромного города на длительное время (иногда на сутки и более) остается без специализированной скорой медицинской помощи). Мало того, еще одну, тоже специализированную бригаду, не посылают на вызовы (которых всегда много), держат на подстанции «на приколе» – на всякий случай, для подстраховки!

А перевозки консультантов! Нередко приходится возить из дому в стационары (иногда затем и обратно) врачей-консультантов. Неужели при столь развитой у нас в городе круглосуточной службе такси нужно посылать для этого медицинскую бригаду в полном составе (один водитель без бригады выезжать не имеет права)?

МНЕНИЕ ФЕЛЬДШЕРА СКОРОЙ ПОМОЩИ

Работать интересно, но очень нелегко. Зимой холодно, летом жарко… Вызовов почти всегда очень много, больные тяжелые, выездные бригады все время сокращают, ездим и день, и ночь напролет, даже заехать на подстанцию в туалет часто некогда. От начальства только и слышишь: «давай-давай, на вызовах не засиживайтесь, укололи и сразу же отзывайтесь на подстанцию – вызовы лежат. Если лучше больному не станет, еще раз вызовет»…

Лекарств не хватает, одноразовых шприцов – тоже (говорят, берите у больных). А если у больного нет? Раньше у нас были специальные датчики, с помощью которых можно круглосуточно передавать электрокардиограмму по телефону в диагностический центр, и сразу получать заключение дежурного кардиолога. Очень удобно, много мы инфарктов своевременно диагностировали. Теперь этого уже нет. «Немає коштів» для оплаты одного дежурного кардиолога, датчики поломали, растащили…Зато какая «экономия»!

А машины наши? Настоящий ужас и полный кошмар. Сплошное старье, неизвестно, как передвигающееся. Закупили для скорой новые «Газели», написали об этом во всех харьковских газетах: «подарок для скорой». Ничего себе подарок: это же просто грузовики с красным крестом! Они абсолютно не приспособлены для перевозки больных! Купили подешевле и похуже, чтобы общая цифра купленного была побольше-покрасивей. Само – собой, якобы, по тендеру. Ездить в салоне рядом с водителем еще ничего, но в салоне трясет так, что к концу смены ходишь раскорякой. А больному, особенно, если он лежит на носилках на полу (!) машины – каково? Поездил бы наш главный врач или руководство горздравотдела как мы с больными, может, призадумался бы. Хотя вряд ли… Зимой в машине очень холодно, просишь водителя включить печку – отвечает, нет бензина. Даже зимой его выделяют по летним нормам – экономия!

Видно, придется скоро думать о другой работе – сил больше нет. Правда, очень жаль. Особенно обидно отношение к нам: мы люди второго сорта и для больных, и для коллег в стационарах («Опять привезли бомжа!» – А мы зимой с улицы его должны к себе домой везти?). Самое обидное – пренебрежение нашего медицинского начальства. Им до нас и больных дела нет, только интересуют показатели…

МНЕНИЕ ПАЦИЕНТА СКОРОЙ ПОМОЩИ

«Скорую» вызывать приходится часто – весьма престарелые родители часто болеют. Почти всех медиков знаю в лицо. Чаще всего это добросовестные и внимательные профессионалы, но встречаются откровенные неучи, хамы и вымогатели. Я, в меру своих возможностей, всегда стараюсь поощрить медиков пятеркой-десяткой гривен, но очень неприятно, когда прямо с порога начинается вымогательство, типа, «Вас полечить, как всех, или получше?» Или «Вам уколоть то, что есть, или то, что помогает?» Иногда встречаются намеки – просьбы «дать на бензин». Можно подумать, они его покупают за свои (вернее, за мои) деньги?

А предложение снять ЭКГ «за отдельную плату»? Я понимаю так: если есть медицинские показания, скорая помощь должна это сделать бесплатно, или вызвать кардиобригаду. У моих знакомых был случай, когда медики «скорой» сделали «платную» ЭКГ, пару уколов и оставили больного дома со словами «все в порядке». Больному после оказания помощи лучше не стало, а вызванный на следующий день врач очень удивился и возмутился: на вчерашней кардиограмме был явный инфаркт миокарда. Больной чудом остался жив.

В последние годы отмечается довольно странное, на мой взгляд, явление. Нередко вместо врача приезжает фельдшер или, вероятно, медсестра, не знаю. Может быть, достаточно опытная, но вчера она моей маме делала уколы по предписанию врача, а сегодня решает достаточно непростые вопросы лечения. Все-таки, врач – есть врач…

Пару раз приезжали вообще молодые испуганные девушки, не понять, кто из них кто. Я обращаюсь к ним «доктор», одна из них, которая измеряла давление, отвечает «я – фельдшер». А вторая тогда кто? Что-то впопыхах укололи и уехали, ничего толком не объяснив. Лучше не стало, пришлось вызывать повторно. Приехали через два часа другие и очень недовольные, говорять: – «Сколько можно к вам ездить?»

Но чья же вина, что помощь была оказана не на должном профессиональном уровне? Я живу в Харькове много лет и могу сказать, что работа нашей скорой помощи стала значительно хуже.

Нужно срочно что-то делать, пока не поздно. Можно обойтись без многого, но не без скорой помощи, милиции, пожарной охраны. Или кто-то думает иначе?

Камера 1-го ИВС Минского района... или как мне сиделось .. (сразу прощу прощения за мой русский – последние 2 недели я разговариваю только на белорусском).

Меня зовут Кудянова Евгения Сергеевна, 1985 года рождения, задержали на площади Кастуся Калиновского в ночь на 24, 4 суток, суд Партизанского района.

Следует начать, как мне кажется, с самого начала... Многие сейчас спрашивают, почему я пошла на площадь, почему, простояв там три ночи, я на четвертую не пошла спать чтобы потом придти? Зачем все мне это надо? Никогда я не участвовала ни в одной акции протеста, ни в одном митинге, хотя всегда поддерживала и уважала людей, которые говорили на нашем родном языке, не боялись говорить и быть против режима. Наверное, просто настал и мой час. Придя 19 марта на площадь, я знала, что это мой гражданский долг. Когда призвали людей приходить и завтра, я поняла, что тут моя жизнь меняется. Я начинаю понимать, что, если я сама не захочу изменить что-то, не покажу своим примером, что нужно быть политически активной и не поддерживать эту систему, в умах моих друзей происходить ничего не будет. Очень много раз перед выборами я слышала, как дорогие мне люди говорили, что, наверное, и стоит выступить против, но это буду не я и так далее.

Я решила, что в таком случае это буду я. Когда, стоя на площади 20-го вечером, я услышала, что ставят палатки я, честно признаться, была в шоке, не могла поверить, что это происходит в моей любимой Беларуси. Я решила остаться на ночь, чего бы мне это не стоило. Утром надо было идти на работу, но мне было не до этого. Тогда началась моя настоящая и свободная жизнь. Уже многие рассказывали и писали про эту первую свободную ночь. Скажу только, что было страшно, никто не знал, что ожидать. Уже в ту ночь меня чуть не задержали – забрали девушку, с которой я за руку шла в туалет, я успела убежать. Это было только началом моей личной борьбы с режимом. Было холодно, но именно той ночью я была в той самой моей любимой стране, в моем свободном Минске, где я родилась и выросла. Ощущение свободы было новым для меня. Непонятным... Тем, что так долго отбирали у меня. День 21 марта начался с долгожданного рассвета для всех смелых и уже свободных 120 белорусов. Никогда не забуду тех людей, которые, как и я, пришли на такие митинги в первый раз и остались, никогда не забуду эти счастливые и радостные лица... Утром я пошла домой спать, позвонила на работу, сказала, что не приду до завтра.

Я пыталась заснуть. Те 20 минут, что я была дома, в моей голове были слышны только наши лозунги. Мне казалось, что я их слышу с Октябрьской, хоть и живу в райное улицы Чкалова. Прошло 20 минут и я, умыв лицо, опять пошла туда, в свою свободную Беларусь. Следующие дни были лучшими в моей жизни. Я увидела, как познаются люди в неординарных условиях, и, повторюсь, в условиях свободы. Вот тогда, во вторую ночь, я поняла. На площади собралась вся белорусская интеллигенция, те, кто знает, что Франциск Скорина никогда и не мог быть в Питере и те, кто читал только замечательную прозу Быкова. Народ был совершенно разный. В первую ночь я стояла рядом с женщиной, которая оставила свою 8-и летнюю дочь дома одну, чтобы самой быть там. Видела мужчин, которые приехали из Лиды.

Все эти три дня и неполных четыре ночи еще надолго останутся для меня самым важным из того, что я сделала за 21 год своей жизни. Когда 23 марта ко мне подошла девушка Т. и сказала, что по ее сведениям сегодня или завтра ожидается штурм нашего городка, я не почувствовала никакого страха и тем более желания уйти оттуда этой ночью. Я бы никогда уже не смогла уйти. Это была моя страна, мой дом… Утром того дня после того, как мне удалось поспать 2 часа дома, я опять пошла в городок. На подходе меня начали зажимать 2 омоновца, я успела добежать до городка и уже рядом поняла – я не уже никогда не смогу попасть домой на отсыпку, я остаюсь до конца. Уже в городке ко мне подошли двое журналистов и сказали, чтобы я никуда не выходила ведь меня знают в лицо и обязательно возьмут. «Ну и хорошо», – подумала я. В тот день я своими глазами видела, как женщину, которую принесла нам чай, гэбэшник подхватил под руки и снес в метро. Что с ней сейчас?

Когда ночью 24-го на площадь подъехала машина, и из нее вышел мужчина в штатском, и эту машину, что самое главное, пропустили и сопроводили наши доблестные гэбэшники, все стало ясно. Я сразу посмотрела через дорогу на тот, как мы его называли, «пьедестал», где обычно стояли стратеги. Их было как никогда много, больше, чем в первый день. «Нас берут», – сказала я парню С.К., с которым мы простояли последние 2 ночи. Появились милиционеры и сразу за ними какой-то начальник (мне все это было хорошо видно, так как я стояла около выхода из метро – около колонок), и он попросил всех журналистов подойти к нему на интервью. Уже тогда милиция заблокировала выход с площади на Победу. В это время в метро к выходу подходило еще больше гэбэшников. Буквально через минуту вся пресса оказалась за оцеплением, никто не понимал как. Остались только БТ, журналистов которого только сейчас подпустили так близко к городку. Я начала чувствовать, что в лагере начинают паниковать, но не все – только те, кто пришел первую ночь. Поборов страх, глядя на то, что нас не трогали 3 ночи, все остальные просто ждали развязки.

Мне просто была смешно… «Саша боится нас», – сказала я и пошла к краю нашего мужественного оцепления, чтобы посмотреть в глаза тому человеку, который говорил, что у нас есть 5 минут, чтобы разойтись. Всех мучил один только вопрос – куда, если мы уже были окружены.

В тот самый миг со всех сторон нас окружили автозаки. Честно признаться, в тусклых огнях с другой стороны площади эти 7 машин смотрелись угрожающе. Только тогда во мне появилось это непонятное и всеобъемлющее чувство страха, то, с которым сражалось уже половина людей на площади, но оно быстро прошло, мой очень близкий человек, А.К., уверенно взял меня за руку и потащил в центр, где уже стояли все девушки. Когда из этих машин начали очень быстро выпрыгивать спецназовцы в касках, с дубинками, с наколенниками и во всей этой их амуниции мне, честно признаться, уже было не страшно, а просто смешно: это ж как надо бояться! «Я с тобой», – сказал мне А.К., и сразу все приобрело немного другой оттенок: никакого страха, никакой истерики, а просто ненависть к режиму. Впервые за свою жизнь я испытала самое настоящее чувство ненависти. У меня был свисток, и я, как могла, продолжала поддерживать скандирующих людей, которые по-прежнему кричали, как потом выяснилось на судах антигосударственный лозунг: «Жыве Беларусь!» И как раз в этот момент рядом со мной упала газовая шашка, та которая, как я потом выяснила, вызывает «атрофию воли». Если вы до сих пор сомневались, что в отношении нас применяли газ, то поверьте мне, я начала чувствовать, как перестаю двигать руками, и как мои мысли начинают путаться.

В тот же момент А.К. хватает меня за другую руку и начинает трясти и натягивать мне на нос мой шарф. Помню, пока он это делал, я смотрела, как бьют наших парней, как тянут их к автозакам, как бьют девушек, как топчут наши палатки, как срывают наши флаги. На глаза навернулись слезы. Я понимала, что это только начало нашей борьбы, начало нашей свободы... покатились слезы... меня потянули к машине... я не смогла даже посмотреть в глаза этому спецназовцу, который, как котенка, закинул меня внутрь, за мной закинули А.К., и он опять взял меня за руку. Слез больше не было, была только готовность бороться дальше, готовность стоять за свободу, готовность поддерживать всех людей в нашей машине. Нас было очень много, на мне сидело по крайней мере еще 2 человека. Я ехала в первой машине, в моей машине ехал пожилой мужчина лет 75-ти. Когда ему стало плохо, и он хотел развязать шарф, человек в черном запретил ему это сделать и приказал поднять руки. Так он и ехал всю дорогу.

«Поймали тишину», – крикнул он, и всем стало смешно. А.К. смотрел мне в глаза. Увидев в них заботу, я поняла – будь, что будет. Нас привезли в Окрестино. Нам повезло – мы стояли только 40 минут. Было безумно холодно, все это время над нами издевались, а мы смеялись им в ответ. Мы столько дней терпели их провокации, неужели они думали, что мы не выдержим? Парню, которому пробили череп на площади, очень долго пришлось требовать врача и просить вызвать скорую. Спецназ не реагировал. Парень лежал на крыльце, и вокруг него сидели 3 наши девушки, у которых было медицинское образование. Когда нас завели внутрь в этот коридор, мы еще очень долго стояли. Мне начинало становиться плохо, это был, наверное, тот самый газ, в коридоре было совсем нечем дышать. Я чувствовала, что еще чуть-чуть и я упаду в обморок, но А.К. держал меня. Люди передавали нам шоколад и печенье, аскорбинку и таблетки от горла, я старалась улыбаться всем и так поддерживать тех, кто боялся. Я уже не помню, сколько кабинетов я прошла перед тем, как на меня оформили хоть какую-то бумагу. Наверное, 4 или 5...при этом я ходила с одного этажа на другой.

Нас пугали тремя месяцами заключения, а нам было плевать, свобода у нас уже была, у каждого, кто стоял на площади...

По пути в то место, где мы должны были сидеть, нас специально провезли через площадь, чтобы мы увидели, что там уже нет и следа нашего свободного города в центре Европы. У всех девчонок выступили слезы. Я не плакала, я ненавидела этих людей, я никогда не прощу им этого, и это только еще больше готовило меня к дальнейшей борьбе. Уже в ИВС на Староборисовскам тракте, 20 меня поселили в камеру №1, как потом оказалось – самую холодную. В этот первый день нас вообще не кормили, в наших камерах почти не было дневного света, стояла очень мелкая решетка, а за ней мутное стекло. Зато с освещением все было нормально, одна маленькая, но очень желтая лампочка светила целые сутки. В ту ночь и день мы все спали как убитые, на досках, в куртках, как были на площади. Мы не знали, чего ожидать.

На следующее утро нам принесли разведенный чай с ужасным привкусом и кусок белого хлеба. Из соседней камеры раздались «Тры чарапахі», мы подхватили, и стало понятно: даже за решеткой девчонки не сдаются. Я заплакала, но уже от счастья. Мы были вместе, «разам» ..мы были разом. Через сутки нас перевели в другую камеру №9, а оттуда убрали всех взрослых женщин, видимо, чтобы они нас чему-нибудь не научили. Это была самая теплая камера, но опять тот же свет и те же доски. Нас было 11 на 8 нар, но спать по двое было теплей.

В воскресенье у меня был день рождения... Свой 21-й год я отпраздновала в камере. Это был мой лучший день рождения. Никто не притворялся, что хотел поздравить меня, все было искренне и весело. Наши смотрители даже подарили мне мой любимый белый тюльпан. Такое совпадение... Это будет первый год в моей жизни, когда я уже буду полностью свободной, ведь моя площадь у меня в сердце!

Когда меня привели на суд сказали, что я приговорена к четырем суткам, честно сказать, мне было стыдно перед теми, кто остался там на пятнадцать, стыдно перед теми, кто пришел первый раз в ту ночь на площадь, и до сих пор у меня есть это чувство вины.

Моя революция! Да, она свершилась! Это была лучшая неделя в моей жизни! У меня началась переоценка ценностей...

Простите за пафос, если он был.

Сейчас ношу передачи А.К., думаю о девчонках, с которыми сидела, парнях, которые защищали нас день и ночь... Я была на площади 2 раза после того, как меня выпустили... нет нашего городка, нет флагов, но дух есть... Когда я там, мне хочется прыгать, как в те холодные ночи, хочется кричать эти «антигосударственные» лозунги..

Спасибо всем тем, кто вышел 25 марта.

Спасибо всем тем, кто поддерживает и гордится нами.

Женя.

04.04.06

Новые Герои Беларуси:

(http://forum.3dway.org/viewtopic.php?t=1148)

1. Абразцоў Зьміцер – 15 сутак

2. Абраменка Мікіта суд Партызанскага раену, суддзя Пыкіна –- 10 сутак

3. Агароў Антон –- 10 стуак (Партызаскі суд)

4. Адамовіч Петр –- 10 сутак

5. Адзінцоў Андрэй –- 7 сутак, суд Заводскага раену

6. Аксеневіч Юры – суд невядомы

7. Алейнік суд Савецкага раену

8. Альшэўскі – 7 сутак, суд Савецкага раену

9. Алябьеў Аляксандр Суд Партызанскага раену, суддзя

10. Андрусік Ларыса – штраф 10 базавых велічыняў, суд Савецкага раену

11. Анянкоў Сяргей – 10 сутак суд Цэнтральнага раену

12. Арлоў Багдан –- 10 сутак

13. Арлоў Віктар – 15 сутак суд Цэнтральнага раену

14. Арціменка Канстанцін

15. Арэхаў Андрэй –10 сутак суд Цэнтральнага раену

16. Арэшка Дзяніс (Першамайскі суд)

17. Асіпенка Аляксей – 10 (?) сутак суд Цэнтральнага раену

18. Аўдзейчык –- 10 сутак

19. Афнагель Яўген –- 5 сутак Партызанскі суд

20. Ахмадзіева Юлія – 7 сутак, Кастрычніцкі суд, суддзя Германовіч суд Кастрычніцкага раену

21. Бабіч Надзея – 4 сутак, суд Партызанскага раену

22. Багданаў Станіслаў – 10 сутак суд Першамайскага раену

23. Багуцкі – 10 сутак суд Першамайскага раену

24. Бакур Юры

25. Балонкіна Юля – 15 сутак, суддзя Пратасавіцкая суд Кастрычніцкага раену

26. Баранаў Андрэй –-10 сутак

27. Баранчук О.В., 1987

28. Баранчук Тацяна

29. Барок Андрэй –? суд Першамайскага раену

30. Барсток Сяргей – 10 сутак, суд Савецкага раену

31. Барысевіч – 5 сутак, суддзя Ананіч суд Першамайскага раену

32. Бас Яўген – 15 сутак, суд Савецкага раену

33. Баталаў Мікіта – 10 сутак, суддзя Макуха суд Першамайскага раену

34. Батуеў Павел –- 10 сутак

35. Батура Надзея – 5 сутак (суд Заводскага раену)

36. Баярын Натальля – штраф 50 базавых велічыняў суд Першамайскага раену

37. Безматерных И.А., 1987

38. Безмацерных Кацярына – 4 сутак, суд Партызанскага раену, суддзя Аўдзейчык

39. Бенедыктаў Іван –- 5 сутак

40. Беркой – 10 сутак, суд Савецкага раену

41. Берніковіч Яраслаў –- 7 сутак

42. Більдзюк Аляксей суд Першамайскага раену

43. Болонкина Ю.В., 1986

44. Брокараў Эдуард – 10 сутак суд невядомы

45. Брэтко – 10 сутак Маскоўскага раену

46. Будай –- 5 сутак

47. Бужеленко Л.В., 1966

48. Буйніцкі Дзяніс

49. Буйніцкі Максім суд Першамайскага раену

50. Бурак Іна

51. Бурак Ірына – 7 сутак, Кастрычніцкі суд, суддзя Германовіч суд Кастрычніцкага раену

52. Буракоў Алесь

53. Бурсевіч Наста – 5 сутак, суддзя Ананіч суд Першамайскага раену

54. Бухаменка Ларыса – 15 сутак, суддзя Пратасавіцкая суд Кастрычніцкага раену

55. Бялевіч Сяргей

56. Бялько (Цэнтральны суд)

57. Вайніловіч Мікалай суд невядомы

58. Валкавец Яўген

59. Ваніна Тацяна – 10 сутак суд невядомы

60. Ванчук Аляксандр –- 10 сутак

61. Васілеўскі Алесь – 10 сутак, суддзя Аніскевіч суд Першамайскага раену

62. Васількавак

63. Ваўкавец Яўген –- 7 сутак

64. Вашкевіч Дзяніс –-15 сутак

65. Вашкевіч Марына – 7 сутак, Кастрычніцкі суд, суддзя Германовіч суд Кастрычніцкага раену

66. Венско Дзьмітры

67. Вераб’еў Сяргей – 7 сутак, суддзя Аніскевіч суд Першамайскага раену

68. Віткоўская Е. – 7 сутак, Кастрычніцкі суд, суддзя Германовіч суд Кастрычніцкага раену

69. Віткоўская Тацяна – штраф 30 базавых велічыняў суд Кастрычніцкага раену

70. Вішнеўскі Валеры – 10 сутак суд Першамайскага раену

71. Волчек И.А., 1984

72. Всевнік

73. Вяроўскі –- Першамайскі суд

74. Габрыельчык Іна – 7 сутак суд Партызанскага раену

75. Габанідзе Ніно –журналістка, 10 сутак (?), суд Савецкага раену

76. Гавака Віктар –-10 сутак

77. Газімаў Цімур – 10 сутак, суддзя Макуха суд Першамайскага раену

78. Гайдук Т. – суд Партызанскага раену, суддзя Барысенак

79. Гайдук Юліян –- 7 сутак (арт 156, КаАП)

80. Галіноўскі Зьміцер

81. Гамолка Зьміцер – 10 сутак суд Першамайскага раену суд Першамайскага раену

82. Гарадзінскі Аляксей

83. Гаранюк

84. Гарачка Зьміцер – 10 сутак, суддзя Макух суд Першамайскага раену

85. Гардзееў Мікалай – 7 сутак суд Першамайскага раену

86. Гарэлік Сяргей – 10 сутак (Знаходзіцца ў Жодзіна, абвясьціў галадоўку) суд Першамайскага раену

87. Гермак Марына – 5 сутак суд Першамайскага раену

88. Гізун Алесь (167-1) Савецкі суд

89. Гізун Жана – 10 сутак суд Першамайскага раену

90. Глезін Эдуард – суд Ленінскага раену

91. Граблеўскі Алег –- 10 сутак, суд Партызанскага раену

92. Грань –- 10 сутак суд Партызанскага раену, суддзя Трубнікаў

93. Грубіч Алег

94. Грудзько – суд Ленінскага раену

95. Грудзько Тацяна – 3 суткі суд Першамайскага раену

96. Грынчык Віктар – 12 сутак суд Першамайскага раену

97. Грыцкевіч Галіна – 10 сутак Маскоўскага раену

98. Грышан Тацяна – суд Ленінскага раену

99. Грышкевіч Віктар – 5 сутак, суд Савецкага раену, суддзя Казадаеў

100. Гудзілін Сяржук – 15 сутак

101. Гусакова Станіслава – 12 сутак, суд Ленінскага раену

102. Давідовіч Васіль –- 15 сутак

103. Дарагаўцаў Аляксандр

104. Дарафеева Анастасія – суд Ленінскага раену, 10 сутак

105. Дашкевіч Зьміцер –- 15 сутак

106. Дзегцяроў А. Я. суд Партызанскага раену, суддзя Аўдзейчык

107. Дземідовіч Е. – суд Ленінскага раену

108. Дземідовіч Яўген

109. Дземчонак Натальля

110. Дзешкевіч – суд Ленінскага раену

111. Дзівіна Марыя – суд Ленінскага раену, 10 сутак

112. Дзішчыц Аляксандр – суд Ленінскага раену

113. Дзьячкоў Алег – суд Ленінскага раену

114. Дзьячэк Іна А. – 15 сутак, суддзя Пратасавіцкая суд Кастрычніцкага раену

115. Дзядок Т. – 10 сутак, суддзя Пратасавіцкая суд Кастрычніцкага раену

116. Дзянісава Паліна –- 10 сутак

117. Дзянісаў Дзяніс – 10 сутак суд Ленінскага раену

118. Дубовік –- 10 сутак

119. Дубоўскі М. – суд Ленінскага раену

120. Дулуб Н. суд Партызанскага раену, суддзя Трубнікаў

121. Дызун Аляксандр –- асуджаны Савецкім судом

122. Дэпрыз Аляксандр (Партызанскі суд)

123. Ееўнік Віктар

124. Елкіна Ксенія (непаўнагадовая, адпусьцілі)

125. Еўдакімава Л. А – 10 сутак, суддзя Пратасавіцкая суд Кастрычніцкага раену

126. Еўціхіеў – суд Партызанскага раену, суддзя Барысенак –- 5 сутак

127. Жалезка Каця

128. Жлоба С

129. Жук С. А – суд Ленінскага раену

130. Жукаў А. А. – суд Ленінскага раену

131. Жызьнеўская Алена – 7 сутак, Кастрычніцкі суд, суддзя Германовіч суд Кастрычніцкага раену

132. Жалінская Е. – суд Партызанскага раену, суддзя Барысенак

133. Жалінская Святлана – 7 сутак, Кастрычніцкі суд, суддзя Германовіч суд Кастрычніцкага раену

134. Жых Дзьмітры – 10 сутак, суд Ленінскага раену

135. Завадская Ірына – 10 сутак, суддзя Пратасавіцкая суд Кастрычніцкага раену

136. Завацкі Д. І.- суд Ленінскага раену

137. Завесьніцкі Яўген –- 5 сутак Заводскі суд

138. Зайцаў –- 7 сутак (Заводскі суд)

139. Залатар Аляксандр

140. Залесскі Мікіта – 15 сутак суд Ленінскага раену

141. Земчанка Натальля

142. Земчонак М. – суд Ленінскага раену

143. Знак Максім – 13 сутак суд Цэнтральнага раену

144. Золатаў Ціхан

145. Зорын Уладзімір – суд Ленінскага раену

146. Зубок Аляксей В. – 15 сутак суд Ленінскага раену

147. Зуеў Андрэй – суд Ленінскага раену

148. Зьверава – 10 сутак, суд Савецкага раену

149. Зьвераў Дзьмітры (?)суд Савецкага раену

150. Зюкаў Дзяніс суд Першамайскага раену

151. Зялінсая Дар’я – 8 сутак суд Ленінскага раену

152. Зямчонак Натальля – 10 сутак

153. Иванова Е.А., 1987

154. Іванкоў – 10 сутак, суд Савецкага раену

155. Іванова Іна

156. Іванюк Яўген

157. Івашкоў – 10, суддзя Сіліцкі Сяргей суд Савецкага раену

158. Ігнацьева Алена (непаўнагадовая, адпусьцілі)

159. Ількевіч Александр – 10 сутак суд Ленінскага раену, суддзя Бортнік

160. Ількевіч Сяргей –- 10 сутак

161. Ільлін Мікола

162. Іназемцаў Даніла

163. Каваленак Віталь –-10 сутак

164. Каваленак Мікола

165. Кавалеўская Надзея – 7 сутак, Кастрычніцкі суд, суддзя Германовіч суд Кастрычніцкага раену

166. Кавальчук Артур – 15 сутак

167. Казак В. А. – суд Ленінскага раену

168. Казак Е. – суд Партызанскага раену, судзя Барысенак

169. Казакоў Максім – 15 сутак

170. Казлова Натальля

171. Казлоў Яўген –15 сутак суд Савецкага раену, суддзя Баразна Сяргей

172. Казлоўскі Алег («Правое дело», Расія) на 15 сутак арышту 27 сакавіка. суд невядомы

173. Казлоўскі Аляксей – 10 сутак. суд Савецкага раену

174. Казлоўскі Зьміцер

175. Казначэеў Вадзім – суд Ленінскага раену – 10 сутак

176. Казулін Аляксандр Уладзіміравіч (пляменьнік кандыдадата ў прэзідэнты) –- Суд Партызанскага раену, суддзя Аўдзейчык –- 7 сутак

177. Казулін Аляксей (пляменьнік кандыдадата ў прэзідэнты) –- 10 сутак

178. Калейчык Зьміцер – 7 сутак суд Савецкага раену

179. Калінін В. – суд Ленінскага раену

180. Канаплеў Арсені – 3 сутак суд Савецкага раену

181. Кандрусевіч Уладзімір –- суд Савецкага раену –- асуджаны невядома наколькі

182. Караленак Мікола – 15 сутак

183. Каральчук Аляксей

184. Карбановіч Сергей –10 сутак (Першамайскі суд)

185. Карбінскі Віталь

186. Карноў Дзяніс – 7 сутак

187. Кароль Дзяніс – 10 сутак суд Савецкага раену, суддзя Тарчыліна Ларыса

188. Карона Яўгенія (непаўнагадовая, адпусьцілі)

189. Каршук Анастасія – 7 сутак Кастрычніцкі суд, суддзя Германовіч суд Кастрычніцкага раену

190. Кастэнка Дар’я – 10 сутак, суддзя Пратасавіцкая суд Кастрычніцкага раену

191. Касцюк Ганна – 15 сутак суд Савецкага раену

192. Касьцюк Тацьцяна

193. Касьцючэнка Анатоль – 15 сутак, суд Савецкага раену

194. Качанаў – суд Ленінскага раену

195. Качанаў Андрэй

196. Качэўскі (Цэнтральны суд)

197. Кашэль Аляксей – 15 сутак суд Савецкага раену

198. Кірэеў Віктар – суд Ленінскага раену

199. Клецаўка Кацярына- суд Ленінскага раену

200. Клімутко Іна

201. Когай Ганна – 10 сутак суд Савецкага раену

202. Копел Андрэй

203. Конаш Аляксандр

204. Конаш Аляксей – 167-1 Савецкі суд 10 сутак

205. Копаць Алесь –- 7 сутак

206. Корж Максім – 10 суток

207. Корсак Вольга – 7 сутак, Кастрычніцкі суд, суддзя Германовіч суд Кастрычніцкага раену

208. Коршун А.Е., 1988

209. Кораш Вольга – 5 сутак суд Савецкага раену

210. Кошаль Аляксей –- 15 сутак суд Саецкага раену, суддзя Савосцьян Людміла)

Красноў Мікіта – 12 сутак суд Фрунзенскага раену

211. Красуцкі Сяргей

212. Красячкоў Віталь

213. Краўчонак Аляксандр –- 5 сутак Заводскі суд

214. Кручок Ксенія –- 7 сутак

215. Крушэўскі – 15 сутак суд Фрунзенскага раену

216. Крываносава Вольга – 4 сутак, суд Партызанскага раену, суддзя Аўдзейчык

217. Крываносава Наталья – 4 сутак, суд Партызанскага раену, суддзя Аўдзейчык

218. Ксяндзоў Кірыл – 15 сутак суд Фрунзенскага раену

219. Куваев Алексей

220. Кудзелік Е.А. – 10 сутак Маскоўскага раену

221. Кудзянава Яўгенія

222. Кужалева (?) суд Савецкага раену

223. Кузьняцоў Зьміцер

224. Куклевіч Віталь – 15 сутак суд Фрунзенскага раену

225. Кулей Ігар – 15 сутак суд Фрунзенскага раену

226. Куніч Зьміцер

227. Купчанка Вера

228. Курцоў Глеб –- 10 сутак

229. Курыловіч Паліна (непаўнагадовая, адпусьцілі)

230. Курьянова Е.С., 1985

231. Куўшынаў Аляксандр

232. Куўшынная Тацяна – 15 сутак, суддзя Пратасавіцкая суд Кастрычніцкага раену

233. Кучынскі –-10 сутак

234. Лабаноў Яўген – 10 сутак суд Фрунзенскага раену

235. Лавінская Тацяна

236. Лавренович Я.Т., 1985

237. Лавуа Фрэдэрык (грамадзянін Канады, журналіст) –- 15 сутак

238. Лагідзе Георгі, журналіст – 15 сутак суд Савецкага раену

239. Лантух Аляксандр (Савецкі суд)

240. Лапценак Зьміцер – 15 сутак суд Фрунзенскага раену

241. Ларына Анастасія – 7 сутак Маскоўскага раену

242. Ларына Тацяна – штраф 20 базавых велічыняў суд Фрунзенскага раену

243. Лаўрыновіч Яна – 10 сутак, суддзя Пратасавіцкая суд Кастрычніцкага раену

244. Лацінскі – 10 сутак суд Фрунзенскага раену

245. Лашук Аляксей –- 13 сутак Першамайскі суд

246. Левадовіч Васіль –- 15 сутак

247. Леонава Сьвятлана – 4 сутак, суд Партызанскага раену

248. Лешчоў Партызанскага раену, суддзя Лебедзь –- 10 сутак

249. Лісіцын Сяргей – 10 сутак суд Партызанскага раену

250. Ліскевіч Яўген – 10 сутак суд Фрунзенскага раену

251. Лістахаў Дзьмітры – 10 сутак 167-1 Савецкі суд

252. Літвінаў Міхаіл – 10 сутак суд Партызанскага раену

253. Лукін Павел – 10 сутак суд Фрунзенскага раену

254. Лук’янчык Арцем – 15 сутак суд Фрунзенскага раену

255. Лысюк –- 10 сутак Партызанскага раену, суддзя Трубнікаў

256. Лява Арцем –- 15 сутак (Фрунзенскі суд)

257. Лявонава Сьвятлана

258. Ляшчоў Антон –- 10 сутак

259. Мазур Алесь –- 7 сутак

260. Мазучэнка – суд Фрунзенскага раену

261. Малашчыцкая В. В. – 15 сутак, суддзя Пратасавіцкая суд Кастрычніцкага раену

262. Малодкіна Анастасія – 10 сутак, суддзя Шылько Маскоўскага раену

263. Малыщицкая В.В., 1960

264. Манцэвіч – 10 сутак суд Фрунзенскага раену

265. Манцэвіч Надзея

266. Марчык Сяржук

267. Маскевіч Вераніка – 10 сутак суд Фрунзенскага раену

268. Мацкойць Сяргей

269. Мацук Дзьмітрый –- 10 сутак

270. Мацьвееў Руслан (непаўнагадовы, адпусьцілі)

271. Мацюхін Алякандр – штраф 20 базавых велічыняў суд Фрунзенскага раену

272. Машкевіч Марыюш –15 сутак суд Ленінскага раену

273. Мікульчык Аляксей – 13 сутак суд Фрунзенскага раену

274. Місюк –- 10 сутак (суд Партызанскага раену)

275. Мітрафанаў Аляксей – суд Фрунзенскага раену

276. Міхіенак Сяргей – 10 сутак, суддзя Людміла Лаппо суд Фрунзенскага раену

277. Мурабава – А. суд Партызанскга раену, суддзя Пыкіна

278. Мурашка Сяргей –- 7 сутак

279. Мурыдова Д.Л., 1987

280. Навуменка Яраслаў – 15 сутак суд Фрунзенскага раену

281. Нарэль Натальля

282. Наскоў Міхаіл – 15 сутак суд Фрунзенскага раену

283. Неткачоў Яўген – 15 сутак суд Фрунзенскага раену

284. Нікалайчук В. – 10 сутак Маскоўскага раену

285. Ніхімаў – суд адкладзены, запрасіў адваката Маскоўскага раену

286. Новік Ж. А – суд Партызанскага раену, суддзя Трубнікаў

287. Новікаў Алексей

288. Ныткіна Вольга – 7 сутак, Кастрычніцкі суд, суддзя Германовіч суд Кастрычніцкага раену

289. Нядбаева Тацьцяна

290. Падалінскі Ігар –- 15 сутак (Фрунзенскі сул)

291. Падрабінэк Аляксандр (журналіст, Расія) – 15 сутак, суд Савецкага раену, суддзя Казадаеў

292. Пажыган Аляксандар

293. Палевікова Валянціна – 15 сутак, суддзя Пратасавіцкая суд Кастрычніцкага раену

294. Палойка Зьміцер (Баранавічы) – (да суда знаходзіцца ў Жодзіна)

295. Панкавец Віктар суд Заводскага раену

296. Паршын Іван –- 10 сутак

297. Паўленка Аляксандр, зьнік 25 сакавіка

298. Паўленка Дзьмітры –- 15 сутак (савецкі суд , 167-1)

299. Паўленка Тацяна, зьнікла 25 сакавіка –15 сутак

300. Паўленка Аляксандр – 10 сутак

301. Паўроз Мікіта – 10 сутак суд Цэнтральнага раену

302. Пахучы Юры –- 5 сутак

303. Пачобут Стас – 10 сутак суд Цэнтральнага раену

304. Пашынок (Цэнтральны суд)

305. Пашыток –- 10 сутак (Заводскі суд)

306. Пеляпат Алена –- 7 сутак (Заводскага раену)

307. Пералыгін –- 10 сутак

308. Пілаць Міхаіл –- 15 сутак

309. Піляева Маша

310. Пінчук Віктар – 15 сутак, суд Савецкага раену

311. Пірэйка Аляксандр – 10 сутак суд Цэнтральнага раену

312. Пісарчык Сяргей – 10 сутак суд

313. Плаксіцкі Аляксандр –- 3 сутак

314. Платонаў Арцем (непаўнагадовы, адпусьцілі)

315. Палевікова Валянціна – 15 сутак

316. Порах Аляксандр – 10 сутак суд Цэнтральнага раену

317. Пракацень

318. Пратасаў – 10 сутак, суд Савецкага раену

319. Прохараў Павел – 5 сутак суд Партызанскага раену

320. Прышнеўскі суд Цэнтральнага раену

321. Пугач Дзяніс суд Цэнтральнага раену

322. Пулынка

323. Пячэрскіх Юры – 10 сутак суд Цэнтральнага раену

324. Рабыкін Кірыл –- 5 сутак

325. Равуцкі Уладыслаў

326. Рагачоў Зьміцер – 15 сутак, адвезьлі ў Жодзіна суд Цэнтральнага раену

327. Рагоўскі (?) – суд Савецкага раену

328. Радыно Алена суд Партызанскага раену, суддзя Трубнікаў

329. Раковіч Аляксей – 10 сутак

330. Рамановіч Аляксандр – 10 сутак суд Цэнтральнага раену

331. Раманоўскі Cяргей – 15 сутак суд Цэнтральнага раену

332. Раманцоў Уладзімір

333. Расолька Кірыл (Партызанскі суд)

334. Рахманаў

335. Рапека – 10 сутак Партызанскага раену, суддзя Трубнікаў

336. Ругайны Віталь

337. Рудзянкоў Гарры Аляксандравіч (1935 г.н. знаходзіцца ў Жодзіна, суд адбудзецца ў панядзелак у судзе Цэнтральнага рену г. Мінска

338. Рудовіч Аксана – 7 сутак, Кастрычніцкі суд, суддзя Германовіч суд

339. Рудэнкоў Рыгор – 5 сутак суд Цэнтральнага раену

340. Русанаў Ігар

341. Рэвуцкі Ўладзіслаў суд Цэнтральнага раену

342. Рэзьнікаў –-10 сутак

343. Савіцкі Павел –-10 сутак

344. Савченкова Е.В., 1986

345. Садаўнічы Ільля – 15 сутак суд Цэнтральнага раену

346. Садоўскі І

347. Сакалоўскі (?) суд Заводскага раену

348. Салавей Ігар –- 10 сутак (суд Партызанскага раену, суддзя Аўдзейчык)

349. Саламан – 10 сутак суд Цэнтральнага раену

350. Салаўеў Зьміцер (Магілеў) – 10 сутак

351. Салодкі – 5 сутак суд Заводскага раену

352. Салыго П. – суд Ленінскага раену

353. Самаліньска Вераніка (Gazeta Wyborcza, Польшча) 10 сутак арышту 27 сакавіка. суд Ленінскага раену

354. Самаль – суд Цэнтральнага раену

355. Сантаровіч Андрэй суд Першамайскага раену

356. Сасноўскі Антон – 7 сутак суд Партызанскага раену

357. Саўчанкава Валерыя – 7 сутак, Кастрычніцкі суд, суддзя Германовіч суд Кастрычніцкага раену

358. Сахарчук В. – 7 сутак, Кастрычніцкі суд, суддзя Германовіч суд Кастрычніцкага раену

359. Свідзерскі Сьцяпан

360. Свірыдовіч Антон –- суд Савецкага раену –- 12 сутак

361. Севярына Тацяна – 4 сутак, суд Партызанскга раену, суддзя Пыкіна

362. Семенчык Максім – 10 сутак суд невядомы

363. Семчонак Натальля

364. Сенчанка Аксана –- 15 сутак

365. Сенчанка Аляксандр – 15 сутак

366. Сенько Валера

367. Сенько Віктар – 7 сутак (Акрэсьціна)

368. Сергіенка Аксана

369. Сечко Натальля –- 7 сутак арышту, знаходзіцца ў Жодзіна

370. Сілкова В.В., 1954

371. Сівановіч Яўген – 8 сутак, суд Заводскага раену

372. Сідарэвіч Ала – 10 сутак суд Заводскага раену

373. Сідаровіч Андрэй суд Цэнтральнага раену

374. Сілкова Вера – 10 сутак, суддзя Пратасавіцкая суд Кастрычніцкага раену

375. Сінкевіч Аляксандр –- 10 сутак

376. Сінкевіч Надзея – 7 сутак суд Заводскага раену

377. Сінічын Дзяніс – 15 сутак

378. Сінькевіч Павел – 10 сутак

379. Січко суд Цэнтральнага раену

380. Скарабагаты Арцем – 5 сутак суд Заводскага раену

381. Скарабагаты Леанід – 15 сутак суд Заводскага раену

382. Смок Вадзім

383. Сныткіна Вольга

384. Солтан – суд Савецкага раену

385. Станкевич Сьвятлана – 8 сутак суд Заводскага раену

386. Станкевіч –5 сутак суд Заводскага раену

387. Станкевіч Дзяніс (да суда знаходзіцца ў Жодзіна)

388. Старасьціна Натальля – 10 сутак суд Заводскага раену

389. Стаховская Н.П., 1983

390. Столяр Антон –- 15 сутак (Фрунзенскі суд)

391. Стральцоў Алесь –- 10 сутак

392. Субач Суд Партызаскага раену, суддзя Барысенак –- 7 сутак

393. Сычугова Надзея –- 7 сутак (Жодзіна)

394. Сьвірыдовіч Антон –- Савецкі суд (167-1)

395. Сьнітко Тацяна – штраф 30 базавых велічыняў суд Заводскага раену, суддзя Мардовіч

396. Сьцепанцоў Іван

397. Сяргеенка Аксана – 4 сутак, суд Партызанскага раену, суддзя Аўдзейчык

398. Сяргееў Павал – 10 сутак суд Цэнтральнага раену

399. Талапіла Алена – 4 сутак, суд Партызанскага раену, суддзя Трубнікаў

400. Талапіла Юры –10 сутак суд Першамайскага раену

401. Талстой –- 15 сутак, суд Першамайскага раену

402. Тамілін Ян

403. Тамковская С.И., 1985

404. Тарасава Н. В. – 15 сутак, суддзя Пратасавіцкая суд Кастрычніцкага раену

405. Титова Л.С., 1986

406. Ткачэнка Кацярына

407. Трэзубаў Андрэй –- 15 сутак, занходзіцца на Акрэсіцна, асджаны судом Фрунўенскага раену

408. Уласенка Т. – 7 сутак, Кастрычніцкі суд, суддзя Германовіч суд Кастрычніцкага раену

409. Усенок Канстанцін –- 10 сутак

410. Фамін Андрэй –- Жодзіна

411. Фінькевіч Павал

412. Фурс Кацярына – 4 сутак, суд Партызанскага раену, суддзя Барысенак

413. Фурсевіч – 10 сутак, суд Савецкага раену

414. Хадневіч Васіль – 10 сутак, абвясьціў галадоўку ў Жодзіна.суд Першамайскага раену

415. Хандога суд Заводскага раену

416. Харланчук Павел –- Цэнтральны суд –- 10 сутак

417. Хіло Зінаіда – 4 сутак (Жодзіна) суд Заводскага раену

418. Хіло Мікалай – 5 сутак (Жодзіна) суд Заводскага раену

419. Хмялеўскі Аляксей –- 10 сутак

420. Хоцін Андрэй – 15 сутак, суд Савецкага раену, суддзя Федарава

421. Церах Сяргей – 7 сутак суд Заводскага раену

422. Цімафееў Мікалай –- суд Заводскага раену

423. Цімкоўская Сьвятлана – 7 сутак, Кастрычніцкі суд, суддзя Германовіч суд Кастрычніцкага раену

424. Цітова А. С. – 10 сутак, суддзя Пратасавіцкая суд Кастрычніцкага раену

425. Ціхановіч –- 10 сутак суд Партызанскага раену, суддзя Пыкіна

426. Цукрэнка –- 5 сутак

427. Цурупанаў Валадар – 10 сутак

428. Цялегін –- 5 сутак (Заводскі)

429. Чамерка Алег

430. Чарноў –- 10 сутак (Перашмайскі)

431. Чарноцкі Зьміцер – 5 сутак суд Заводскага раену

432. Чахоўская Анстасія

433. Чуешова Юлія – 4 сутак, суд Партызанскага раену, суддзя Трубнікаў

434. Чыбан Максім суд Заводскага раену

435. Чыж Мікалай

436. Чыжык Іна суд Заводскага раену

437. Чыжык Міхась – 5 сутак суд Заводскага раену

438. Чырэйка Аляксандр –- 15 сутак

439. Чэбан Максім

440. Чэкмараў суд Заводскага раену

441. Чэхоўская Наста – 10 сутак, суддзя Пратасавіцкая суд Кастрычніцкага раену

442. Шаблаеў Уладзімір –- 15 сутак 167, 1 Савецкі суд

443. Шаблінскі Іван – 12 сутак (Акрэсьціна)

444. Шалайка Руслан –- 5 сутак, выходзіць 29 сакавіка ў 3.40

445. Шандовіч Тацяна

446. Шатерава А. В.- суд Партызанскага раену, суддзя Барысенак

447. Шацікава Крысьціна – штраф 20 базавах велічыняў (маці 2 дзяцей) суд Кастрычніцкага раену

448. Шэедко Яўген

449. Шлапік Юры – 10 сутак суд Савецкага раену

450. Шмелеў Сяргей – 12 сутак суд Фрунзенскага раену

451. Шмыгаў Віктар –- 7 сутак (суд Заводскага раену

452. Шумараў Андрэй –- 15 сутак

453. Шумовіч Юры – 15 сутак суд Фрунзенскага раену

454. Шчарбінскі Ілья –- 10 сутак (Першамайскі)

455. Шчэло Зоя

456. Шчэрбаў Раман – 11 сутак (Акрэсьціна)

457. Шэйко Дзяніс – 7 (10 –?) суд Заводскага раену

458. Шыла Валера (Баранавічы) – (да суда знаходзіцца ў Жодзіна)

459. Шыла Іван – адпусьіцлі як непаўнагадовага

460. Шыла Ільля – адпусьіцлі як непаўнагадовага

461. Шыла Ўлдазіімр – 10 сутак суд невядомы

462. Шыло Валеры (Баранавічы) – 15 сутак суд Заводскага раену

463. Шыманскі Ільля – 10 сутак суд Заводскага раену

464. Шыш Антаніна – штраф 150 базваых велічынь, суд Заводскага раену

465. Шышнеўская Іна

466. Юркоў Андрэй – 15 сутак суд Фрунзенскага раену

467. Юхновіч Дзяніс – 15 сутак суд Фрунзенскага раену

468. Юшкевіч Павел – суд Фрунзенскага раену

469. Ягораў Юры – 10 сутак, суд Ленінскага раену

470. Язылец Аляксей – 13 сутак суд Фрунзенскага раену

471. Якаўлеў Ігар –-10 (Цэнтральны суд)

472. Якаўцаў –- суд Партызанскага раену, суддзя Пыкіна

473. Якіменка Яўген

474. Якімовіч Аляксандр – 15 сутак

475. Ямайкіна Ж. – штраф 20 базавых велічынь, суд Партызанскага раену, суддзя Трубнікаў

476. Янкевіч Кацярына

477. Ярашэвіч Іра

478. Яскеўскі Даніла –- 10 сутак (Партызанскі суд)

479. Ясюк Алеся – штраф 30 базавых велічыняў суд Фрунзенскага раену

480. Яцко Віталь –- 10 сутак (Заводскі суд)

Нещодавно у Департаменті боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми, розпочав роботу «телефон довіри», за яким громадяни можуть повідомити працівникам міліції про злочинну діяльність угруповань та окремих осіб, які займаються вербуванням та продажем людей для їх подальшої трудової та сексуальної експлуатації, незаконним усиновленням, наданням посередницьких послуг у працевлаштуванні за кордоном, порушенням встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини, втягненням у заняття проституцією тощо.

Якщо Ви хочете попередити або викрити такі злочини – телефонуйте у Київ з 16.00 до 20.00 години кожного понеділка та п’ятниці за номером (044) 254-76-04.