Бюлетень "Права Людини", 2006, #11

В Україні нині практично не створено передумов для діалогу між державою та громадянами щодо громадського контролю за державними видатками на охорону здоров’я. Причиною цього є відсутність системи механізмів, інституцій, процедур і досвіду залучення громадськості до процесу ухвалення рішень державними органами влади.

Розробка та впровадження громадського контролю над державними видатками на охорону здоров’я повинні бути пріоритетами реформи цієї галузі. Для реалізації цього завдання треба розробити систему чітких, зрозумілих і прозорих правил та процедур.

Аналітична доповідь, що  буде презентована на семінарі, пропонує практичну модель контролю громадськості за використанням бюджетних коштів у сфері охорони здоров’я. Вона містить основні вимоги до законодавчої та інституційної бази такого контролю, оприлюднення інформації, участі неурядових організацій у соціальній мобілізації громадян. Доповідь підготували спільно експерти Євро-Балканського інституту Македонія), Дослідницького центру публічної політики (Казахстан) і МЦПД. Її особливістю є те, що під час підготовки використано інструменти публічної політики Європейського Cоюзу, країн Центральної Європи та Центральної Азії.

2 роки вів кампанію захисту своїх прав колектив інженерів інституту «Херсонагропроект» (форма власності – колективна). Інститут має приміщення, що оцінюються в 1 млн. доларів США, яке хотіла відібрати в них київська фірма.

Голова правління кооперативу «Херсонагропроект» Ольга Яловенко – героїчна жінка. Вона 2 роки відбивала в судах сфальсифіковані процеси. Коли в грудні 2005 року приміщення захопили озброєні найманці, вона майже 3 місяці разом з інженерами жила й працювала у мікроавтобусі біля інституту, по драбині лазила на 3-й поверх – єдиний поверх, де забарикадувалися інженери й не пустили бандитів. Коли вона з рішенням суду на користь колективу намагалася пройти в інститут, найманці з охоронної фірми її побили до струсу мозку. ЇЇ залякували, намагалися підкупити – нічого не вийшло.

Влітку минулого року київські загарбники запропонували їй хабара 400 тисяч гривень за те, щоб вона припинила боротьбу і віддала усі документи інституту й печатку. Ольга Яловенко написала заяву до УБОЗу.

Далі вона діяла за вказівкою УБОЗівців, усі її розмови з киянами записувалися. Коли загарбники поклали 400 тис. грн. на її рахунок і принесли виписку з банку, їх затримали убозівці. Про це писали у нас всі місцеві газети.

Прокуратура порушила кримінальну справу за дачу хабара. Але тих, хто давав хабара, того ж дня випустили, а справу прокуратура «поховала». І ось 5 квітня 2006 року Вищий Господарський суд підтвердив право власності колективу «Херсонсагропроекта» на приміщення інституту. І саме в цей день Ольга Іванівна виписалася з лікарні після інсульту. А вже 10 квітня її закрили в КПЗ Суворовського райвідділу м.Херсона. Виявилося: ті, хто намагався дати їй хабара, написали заяву в прокуратуру про те, що Яловенко шахрайським методом виманила у них гроші. І Суворовська прокуратура порушила проти неї кримінальну справу, звинувачуючи у шахрайстві в особливо крупних розмірах. (Дивно: чому не проти УБОЗу, який керував усією операцією?).

Як розповіла учора в лікарні херсонським журналістам Ольга Іванівна, в КПЗ у неї відняли ліки, які вона мусила вживати по годинах, щоб не піднявся тиск і не сталося повторного інсульту. В камері-одиночці не було вікна, не було годинника, їй доводилося грюкати в двері і благати дати пігулку, і час від час їй давали, або не давали, – врешті решт вночі вона впала в безпам’ятство і лежала на нарах вже напівжива. В цей час її зайшов провідати знайомий міліціонер і викликав швидку допомогу. Пульсу майже не було. Їй постійно вливали ліки через крапельницю. Тим не менше, палату стерегли двоє озброєних міліціонерів. А вранці 11 квітня прийшов майор Чередниченко і дав команду прикувати її наручником за вільну від крапельниці руку до ліжка! При цьому він посилався на інструкцію 1936 року, де нібито сказано, що в лазареті затриманий має бути прикутий наручниками. А слідчий прокуратури намагався влаштувати допит, але лікарі не дозволили.

Херсонські правозахисники вели кампанію захисту прав колективу «Херсонагропроекту» впродовж 2-х років – ходили в суди, проводили прес-конференції, чергували в мікроавтобусі, сиділи в засадах, писали безліч листів у всі інстанції, їздили до Києва у Генпрокуратуру, у ВРУ. В кампанії брали участь 3 громадські організації, 3 газети, 1 телеканал, 2 радіо.

Вже у вівторок, 11 квітня журналісти пробилися в лікарню й зуміли крізь двері сфотографувати жінку під крапельницею, прикуту до ліжка, розповсюдили знімок по редакціях. Учора наручник зняли. Увечері до Ольги Іванівни прийшла делегація журналістів з різних видань, їх намагалися не пропустити, але лікар дозволила, і вони змогли поспілкуватися з Ольгою Іванівною. Серед міліціонерів піднявся переполох, вони почали з’їжджатися до лікарні, приїхав навіть начальник міліції – о 23.00! Міліціонери переконували журналістів, що Ольгу Іванівну суд відправить в СІЗО.

І ось сьогодні, на третій день затримання суд вирішив: підстав для затримання взагалі не було! Журналісти та правозахисники Херсонщини звертаються по допомогу до всіх, хто хоч чимось може допомогти розібратися з цією ситуацією.

Европейский суд по правам человека обязал Украину выплатить жителю Тореза (Донецкая область) Алексею Носовецу, 1944 года рождения, 1,6 тыс. евро за длительное невыполнение решения украинского суда по его делу.

Об этом сказано в сообщении суда.

Согласно сообщению, в июне 2002 года ему была присуждена компенсация за задолженность по заработной плате на государственном предприятии.

Решение было исполнено в июне 2004 года.

Истец обратился в Европейский суд по правам человека с жалобой на нарушение его прав на защиту собственности и права на эффективную судебную защиту.

Европейский суд установил, что у украинских властей не было оснований ссылаться на недостаток денежных средств при задержке исполнения решения суда.

Европейский суд признал нарушение прав истца и обязал Украину выплатить ему 1,6 тыс. евро за нематериальный ущерб. 26.04.2006

До Печерського районного суду м. Києва звернулася Світлана Побережець з адміністративним позовом з вимогою скасувати зареєстрований Міністерством юстиції України загальний наказ Міністерства охорони здоров‘я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати непрацездатності та Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Інтереси позивачки в суді представляє Вінницька правозахисна група, а саме координатор Вінницької правозахисної групи Дмитро Гройсман і відомий український адвокат В’ячеслав Якубенко.

Позивачка Побережець вважає наказ, яким установлена форма листка тимчасової непрацездатності, «лікарняного листка», у частині обов’язковості розміщення в цьому документі, що подається за місцем роботи, інформації про медичний діагноз пацієнта і код хвороби по Міжнародній класифікації хвороб МКХ-10 таким, що порушує право пацієнта на приватність. Крім того, на думку позивачки, подання в листку непрацездатності інформації про діагноз особи створює загрозу порушенню і лікарської таємниці.

Інструкцією про порядок заповнення листка непрацездатності, яка оскаржується, зареєстрованою Міністерством юстиції України за № 1456/10055 від 17/11/2004 року, встановлено, що: «Листок непрацездатності (далі – ЛН) – це багатофункціональний документ, який є підставою для звільнення від роботи у зв’язку з непрацездатністю та з матеріальним забезпеченням  застрахованої  особи  в  разі  тимчасової непрацездатності, вагітності та пологів». Таким чином, законодавством офіційно передбачено подання листка непрацездатності особами, яким його було видано, за місцем їх роботи з метою підтвердити наявність причини для звільнення їх від роботи у зв‘язку із непрацездатністю та з метою отримати належне матеріальне забезпечення застрахованої особи в разі тимчасової непрацездатності, вагітності та пологів. Отже – очевидним є той факт, що листок непрацездатності не є документом, який містить лише приватну конфіденційну інформацію про стан здоров‘я людини, а є документом, який застосовується як у сфері цивільно-правових правовідносин (є підставою роботодавцеві для звільнення від роботи), так і у сфері публічно-правових правовідносин (є підставою для відповідних виплат із спеціалізованих Державних фондів соціального страхування). Наведені факти також підтверджуються відповідними графами на зворотному боці листка непрацездатності: так передбачається, що певні частини листка непрацездатності після подання по місцю роботи заповнюються «табельником або уповноваженою особою», «відділом кадрів або уповноваженою особою», «комісією із соціального страхування або уповноваженою особою, на яку покладено призначення допомоги», «бухгалтером /розрахунковою частиною/ підприємства, установи, організації». Також на зворотному боці листка непрацездатності передбачено підписи Керівника організації-роботодавця та Головного (старшого) бухгалтера, що, очевидно, передбачає, що вказані особи також будуть знайомитися із усіма записами листка непрацездатності включно із інформацією про первинний та заключний діагнози особи.

Цей позов стосується проблем сотень тисяч громадян України, які, на думку позивачки, всупереч Конституції і Законам України (Цивільного Кодексу, Основам законодавства України про охорону здоров’я, Європейській Конвенції про захист прав людини і основних свобод) змушені подавати за місцем роботи інформацію про свої захворювання. На думку позивачки, практика надання за місцем роботи інформації про діагноз працівника порушує його право на недоторканність особистого життя, є неприпустимим вторгненням у приватну сферу особи і тому така практика повинна бути скасована. Щороку десятки тисяч українців відчувають незаконну дискримінацію на своїх робочих місцях внаслідок розголошення інформації про стан здоров’я, що міститься в лікарняних листках.

Позивачка вважає, що наказ про лікарняні листки порушує ст.3, ст.19, ст.21, ст.22, ст.32, ст. 55, ст.64, ст.68 Конституції України, ст.8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, ст.4, 6, 7, 8, 14, 40, 41 Основ Законодавства України про охорону здоров‘я, ст.ст. 285, 286 Цивільного Кодексу України, ст.23 Закону України «Про інформацію».

16 лютого 2006 року суддя Печерського районного суду м. Києва Малінін В.В. відкрив провадження за позовом Побережець С.Ю. до Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Рішенням Печерського райсуда за результатами попереднього слухання цієї справи на підставі ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України на відповідачів був покладений обов’язок опублікувати в офіційних виданнях оголошення про розгляд цього адміністративного позову, проте, дотепер це рішення суду не виконано.

Правова допомога по цій справі надана Українським Гельсінським союзом з прав людини в рамках роботи Фонду правової допомоги жертвам порушень прав людини, що фінансується Міжнародним Фондом «Відродження».

Розгляд справи було перенесено на кінець травня цього року.

Українська Гельсінська спілка з прав людини,

Вінницька правозахисна група

Коментар «ПЛ»: На нашу думку, цей позов повинен був би привернути до себе увагу суспільства, тому що ця проблема стосуються всіх – як пацієнтів, так і лікарів. Безумовно, ця Інструкція про порядок заповнення листка непрацездатності зберегла ті недоліки, які закладалися ще у Радянському Союзі. Головний принцип соціалізму - «учет и контроль» - квітнув не тільки у промисловості чи фінансовій галузі, а й в системі охорони здоров’я. Недовіра до лікаря і призводить до появи вимог обов’язково повідомляти бухгалтерію або відділ кадрів, керівництво підприємства чи установи про діагноз пацієнта. Дійсно, нормальна людина не зможе зрозуміти, чому лікар на прохання пацієнта не може взагалі не вказувати ані діагноз хвороби, ані код захворювання. Тим більш, що у медичній карточці пацієнта докладно описані і хвороба пацієнта, первинний і заключний діагнози. На практиці лікарі певних спеціальностей обходять ці вимоги Інструкції, так би мовити, на свій острах та ризик – дуже часто лікарі-психіатри не пишуть у лікарняні листки справжній діагноз «шизофренія», а на прохання пацієнта пишуть «неврастенія». І головні лікарі психоневрологічних диспансерів на це закривають очі, бо розуміють проблеми пацієнтів, і розуміють, що лікар не буде витрачати час, щоб бігати та погоджувати це питання з начальством. Тому, безумовно, нормативне погодження цієї проблеми буде корисним не тільки для пацієнтів, а й для лікарів. Теж саме роблять венерологи, гінекологи.

Немає ніякого сенсу у написанні діагнозу навіть в тому випадку, якщо у пацієнта виявлена інфекційна або соціально небезпечна хвороба – бо в цьому випадку це справа санітарно-епідемічної станції або знову також безпосередньо лікарів. Якщо у пацієнта виявлена соціально небезпечна хвороба, медичні установи мають право звернутися до суду за дозволом на примусове лікування хворого, який відмовляється від лікування.

Розміщення в документі про тимчасову непрацездатність інформації про діагноз пацієнтів не несе ніякої функціональної корисності і не є доцільним, оскільки від діагнозу захворювання не залежить ані право на звільнення від роботи, ані розмір відповідних соціальних виплат.

На нашу думку, позов Світлани Побережець має якісну аргументацію і розгляд цієї справи має добрі перспективи.

Маємо надію, що суд також візьме до уваги прецеденти з практики Європейського суду з прав людини, якими встановлено, що відомості про здоров‘я особи віднесено до складових особистої ідентичності людини, яка в свою чергу, визнається складовою приватного життя. Так в рішенні «М.С. проти Швеції» від 27.08.1997 Європейський суд з прав людини вказує: «Охорона даних особистого характеру, і особливо медичних даних, має основоположне значення для здійснення права на повагу до приватного та сімейного життя. Дотримання конфіденційності відомостей про здоров‘я становить основний принцип правової системи всіх держав-учасниць Конвенції. Він є важливим не лише для захисту приватного життя хворих, а й для збереження їхньої довіри до працівників медичних закладів і системи охорони здоров‘я взагалі. Національне законодавство має забезпечувати відповідні гарантії, щоб унеможливити будь-яке повідомлення чи розголошення даних особистого характеру стосовно здоров‘я, якщо це не відповідає гарантіям, передбаченим статтею 8 Конвенції». В іншому рішенні Європейського суду з прав людини (справа «Z проти Фінляндії» від 25/02/1997 року) суд вказує, що «розголошення інформації може мати руйнівні наслідки для приватного та сімейного життя відповідної особи та для її соціального та професійного становища, виставляючи її на безчестя і наражаючи на небезпеку ізоляції». Тому я вважаю, що є підстави стверджувати, що положення оскаржуваних нормативно-правових актів адміністративних відповідачів, якими передбачено подання інформації про діагноз особи по місцю роботи в бюлетені непрацездатності, суперечать положенням Ст.8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Ольга Гончарова

28 квітня відбулося третє засідання Громадської ради  при МВС з питань забезпечення прав людини (далі ГР). І єдиним питанням, коли думки майже всіх цивільних членів ГР і керівництва МВС кардинально розійшлися, було питання доцільності введення до залізничних квитків  на додаток до прізвища ще імені, по-батькові та паспортних даних  пасажира.

Про це повідомив на брифінгу 12 квітня міністр транспорту і зв’язку Віктор Бондар. Він відзначив, що його міністерство постійне відхиляє ці пропозиції, оскільки вважає їх необґрунтованим обмеженням прав людини. Він сказав також, що МВС також вимагає доступу до баз даних системи продажу залізничних квитків.

Члени ГР дізналися про цю ідею з Інтернету і винесли це питання на обговорення на засіданні 28 квітня. Міністр внутрішніх справ і його заступники аргументували необхідність таких заходів інтересами потерпілих від злочинів, сказавши, що використання  такої бази даних значно покращує результати розшуку злочинців. Цивільна частина ГР заперечила ці заходи, вважаючи, що ця ініціатива:

1. Створює перешкоди реалізації конституційних прав громадян на свободу пересування та повагу до приватного і сімейного життя;

2. Надає надмірні повноваження працівникам органів внутрішніх справ по контролю за пересуванням фізичних осіб територією держави та збору інформації про особу;

3. Створює умови, за яких особи без громадянства, інші вразливі соціальні групи, будуть позбавлені права на свободу пересування.

4. Ускладнює адміністрування наданням у проїзних документах на залізничному транспорті, що неминуче призведе до збільшення часу на оформлення квитків. 

За таку оцінку ініціативи МВС проголосували усі присутні цивільні члени ГР (двоє утрималися). Члени ГР запропонували також керівництву МВС спочатку обговорювати подібні дискусійні плани з ГР, а потім уже запроваджувати їх.

Цікаво, що Міністерство транспорту і зв’язку, за словами пана Бондаря, в майбутньому планує переглянути діючий порядок, відповідно до якого в залізничні квитки вносяться прізвища й ініціали, і не виключив можливості його скасування.

Слід відзначити, що це питання є окремим випадком більш широкої проблеми: які повноваження можуть мати оперативні підрозділи органів внутрішніх справ та інших силових інституцій щодо збору інформації про особу? Зокрема, існують плани запровадження податкового номеру у паспортній системі України, що передбачено концепцією Єдиної державної автоматизованої  паспортної системи. Для цього немає сьогодні жодних законних підстав, проте ця система явочним порядком вже створена і планується до запровадження. У жовтні 2005 року МВС подало до Кабінету Міністрів України пакет документів з метою „зробити картку громадянина України у вигляді пластикової картки зі вшитим електронним чіпом, який буде серйозно захищено, і чіп матиме номер картки, який буде єдиним для використання як у Податковій, так і в Пенсійному фонді. Чіп міститиме всю необхідну інформацію про людину, і, крім того, у цей чіп можна буде внести інформацію про наявність водійського посвідчення.”

Уявіть собі, що усі відомства почнуть збирати інформацію за податковим номером.  Це означає можливість включення до банку даних, що побудований за податковими номерами Державною податковою інспекцією, усіх інших даних про особу, які збираються, та членів його (її) родини: про розмір зарплати або інші законні доходи, про вклади і рахунки в банках; податковий статус; власність, зокрема, нерухомість і транспортні засоби; кредитну історію; дані про судимість та інші форми притягнення особи до кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності; переміщення по країні (якщо паспортні дані таки потраплять до залізничних квитків) та за її межами, тощо. Тобто за півхвилини можна буде отримати досьє на особу, і все буде як в відомій пісні Олександра Галича:

 „Ах, да что ж тут говорить, что ж тут спрашивать,

Вот стою я перед вами, словно голенький!”.

Держава, в якій запроваджені такі засоби збору інформації про особу в усьому світі має назву поліцейської. Проте саме це передбачається запровадити в Україні.

Я думаю, що аналітики МВС просто не вивчали уважно цього питання, інакше вони  знали б, що поліції усіх країн світу сподівалися, що такі заходи допоможуть боротьбі зі злочинністю, проте, як виявила практика, сучасні засоби ідентифікації не є надійними, й результати покращуються зовсім не так, як бажалося. А втрати від  того, що усе населення країни потрапляє під прес поліцейського стеження, непоправні. І тому громадськість багатьох країн дружньо виступила проти запровадження єдиного універсального коду особи (в США і Західній Європі це відбувалося переважно в 70-х роках), і спромоглася заборонити своїм державам такі заходи. У США, наприклад, існує 15 видів ідентифікаційних кодів, і відомствам законом заборонено обмінюватися  зібраною інформацією без згоди особи-носія цих персональних даних. Серед посткомуністичних країн така заборона була здійснена в Угорщині: її Конституційний Суд у 1991 визнав введення єдиного багатоцільового коду порушенням права на приватність і заборонив, наприклад, вимагати код при відкритті рахунку в банках, те, що відбувається в Україні щогодини багато разів.

Отже, знову маємо в дії одвічне українське питання: куди йти? До цивілізованих країн  Заходу, де ця практика визнана порушенням прав людини, чи до країн Сходу, де зручності для державних службовців важливіші за права людини?

Гриф «секретно» снят с некоторых документов государственного архива Службы безопасности Украины, относящихся к участию подразделений Комитета государственной безопасности (КГБ) УССР в ликвидации последствий аварий на Чернобыльской АЭС. Об этом сообщил журналистам сегодня руководитель СБУ Игорь Дрижчаный.

«Из этих документов будет видно, возможно, немного лучше будет видно настоящую роль офицеров органов государственной службы безопасности и в ликвидации последствий аварии, и в оперативном сопровождении этого процесса, возможно, и в событиях некоторых, которые предшествовали этой катастрофе», – сказал глава СБУ, слова которого цитирует корреспондент ЛІГАБізнесІнформ.

В частности, гриф «секретно» в 2006 году снят с таких документов: График динамики радиационного фона в городе Киеве 30 апреля – 2 мая 1986 года; Справка 6-го Управления КГБ УССР о радиационном состоянии в зоне аварии 1 мая 1986 года; Справка о состоянии радиационного загрязнения в УССР 16 октября 1986 года; Рапорт ответственного дежурного КГБ УССР В.А.Тадли руководителю КГБ УССР И.С.Мухе о гибели Ми-8 в зоне 4-го реактора ЧАЭС 2 октября 1986 года; Справка 6-го Управления КГБ УССР о состоянии лесных массивов в 30-километровой зоне отчуждения вокруг ЧАЭС 9 октября 1986 года.

Напомним, 26 апреля 1986 года на этом энергоблоке N4 Чернобыльской АЭС в результате серии тепловых взрывов был разрушен реактор, значительное количество радиоактивных веществ попало в окружающую среду. По расчетам экспертов, суммарный выход радиоактивных материалов составил 50 миллионов кюри, что равнозначно последствиям взрывов 500 атомных бомб, сброшенных в 1945 году на Хиросиму. Всего в Украине была заражена территория общей площадью 50 тыс. кв. км в 12-ти областях. В стране насчитывается 3,2 млн. пострадавших от катастрофы.

25.04.2006

1. Цього дня кореспондентові і фотокореспондентові видання «Комерсант-Україна» не вдалося пройти до приміщення Київської мерії для виконання редакційного завдання. Нова охорона будинку порекомендувала журналістам звернутися до прес-служби мерії. Проте, як з’ясувалося, співробітники прес-служби звільнені, тому виявилося, що сприяти журналістам було нікому.

Після того, як фотокореспондент спробував зняти нових охоронців мерії, один з них розлютувався і почав переслідувати журналіста. Пояснення журналістів про права, передбачені Законом України «Про друковані ЗМІ» на охоронця враження не вдіяли.

За словами журналістів, помічник одного з депутатів Київської міськради повідомив, що пройти на територію мерії не удасться. Він відзначив, що одна з помічниць нового мера Леоніда Черновецького категорично заборонила охоронцям пускати журналістів у мерію.

2. У Донецькій області 19 квітня кореспондент телекомпанії НТН Олександр Наумов і його оператор намагалися зняти сюжет на березі одного з водоймищ. І піддалися нападові співробітників державної служби охорони.

Нападаючі зажадали знищити відеокасету з відеокамери, а одержавши відмову, спробували силою відібрати камеру в оператора. Як пояснюють у Центрі громадських зв’язків УМВС у Донецькій області, водоймище є режимним об’єктом, тому зйомка на ньому категорично заборонена. Знімальна група проникнула на територію об’єкта в автомобілі працівників СЕС, що приїхали взяти проби води. Співробітники служби охорони, побачивши журналістів, що не мають спеціального дозволу на відвідування греблі водоймища, спробували перешкодити проведенню зйомок.

Подібні факти свідчать про те, що не зважаючи на певний позитивний поступ із свободою слова в Україні, який є наслідком «Помаранчевої» революції та заходів, ініційованих центральним керівництвом держави, спрямованих на забезпечення прозорості та демократичності у висвітленні діяльності влади, місцеві можновладці й досі у відносинах з журналістами надають перевагу принципам «забороняти та не пускати». Причому, таке відбувається і у «помаранчевому» Києві, і у «біло-блакитному» Донецьку.

Право на інформацію визначається Конституцією України, Конвенцією про захист прав і основних свобод людини як фундаментальне. Для держави, що претендує бути правовою, для суспільства, що хоче бути вільним, дотримання цього права має критичне значення. Народ-суверен має контролювати владу. Але це можливо лише за доброї поінформованості про її діяльність.

Жодна влада тією чи іншою мірою в такому контролі не зацікавлена. Свідченням прагнення владців уникнути його або ж безвідповідальності та правового нігілізму є практика засекречування нормативних актів під незаконними  грифами обмеження доступу, як то "не для друку", "опублікуванню не підлягає”.

Ведучи, з початку 2005 року з ініціативи співголови Харківської правозахисної групи Є.Захарова кампанію за оприлюднення всіх "секретних” матеріалів, Альянс "Майдан", внаслідок привернення суспільної уваги, тиску на владу та судових позовів, здобув низку вагомих перемог, серед яких слід виокремити:

1. Зменшення кількості актів, що отримують незаконні обмежувальні грифи. Якщо Президент Л.Кучма видав близько 900 актів під такими грифами, Прем’єр-Міністр В.Янукович – близько 100, то Президент В.Ющенко – 44 (42 укази, 2 розпорядження, з них 40 – до 1 квітня, з 1 листопада 2005 р. – жодного), Прем’єр-Міністр Ю.Тимошенко – 15 (також 2 розпорядження з грифом ДСК), Прем’єр-Міністр Ю.Єхануров – жодного (одна постанова з грифом ДСК).

2. Принциповим є офіційне визнання Міністерством юстиції України протиправності використання обмежувальних грифів, не передбачених законодавством.

3. Надання, після численних вимог правозахисників та громадянських активістів, назв спочатку 96 постанов та розпоряджень уряду В.Януковича, а нещодавно – 295 актів всіх урядів України з незаконними обмежувальними грифами, починаючи з січня 2001 року.

Аналіз назв зазначених нормативних актів, як можна переконатися, засвідчує, що серед них є певна кількість документів оборонної тематики. Проте, щодо більшості документів виникають серйозні підозри як стосовно обґрунтованості їхнього засекречення, так і щодо законності здійснення дій, які вони передбачають. Такі документи можна розділити на три групи: корупційні дії; різноманітні пільги та преференції для вищих посадових осіб; кулуарні політичні домовленості. Запитання очевидне і просте – якщо в тих актах нема нічого незаконного, то нащо їх приховувати від народу?

Тому на поточному етапі кампанії ми вимагаємо: зняти всі незаконні обмежувальні грифи з усіх нормативних актів, виданих усіма державними органами України. Ті з них, що насправді містять державні секрети, повинні бути віднесені до державної таємниці відповідно до Закону України "Про державну таємницю", або до відомостей з грифом „Для службового користування”, а інші – без винятку і у повному обсязі відкриті для суспільства. При цьому ми вимагаємо прийняття змін до Закону „Про інформацію” й чіткого визначення відомостей, доступ до яких обмежується. Практику приховування від громадян інформації про діяльність держави має бути припинено. Досягатимемо ми цього як шляхом проведення громадянських акцій, так і шляхом ініціювання судових процесів (як це робиться вже сьогодні) і лобіювання якісних законопроектів. Наша мета – навчити владу прозорості і відповідальності, незалежно від її кольорів.

За додатковою інформацією прохання звертатися до:

Євгена Захарова – 8 050 4024064, [email protected]

Олександра Северина – 8 050 4012387, [email protected]

Перебіг акції "Для Друку!", котра ведеться паралельно з підтриманим Міжнародним фондом "Відродження" проектом "Реалізація права на доступ до інформації про діяльність влади" і є наразі складовою більш широкої кампанії Альянсу "Майдан" "Право на Правду" (спрямованої на забезпечення інформаційних прав та інтересів громадян і забезпечення відповідальності владців за порушення цих прав та інтересів, впровадження реального громадянського контролю за діяльністю влади), постійно висвітлюватиметься у новинах та в окремій рубриці ( http://maidan.org.ua/wiki/index.php/Право_На_Правду)  сайту"Майдан".

Листи Міністерства юстиції України

21.01.2006 № С-32705-22

Северину О.Є.

Міністерство юстиції України розглянуло Ваше звернення щодо підстав застосування грифів обмеженого доступу до нормативно-правових актів і повідомляє наступне.

Надання нормативно-правовим актам грифів обмеженого доступу, що не передбачено законодавством, є порушенням прав громадян на доступ до правової інформації.
Міністерством юстиції України проведено аналіз актів Кабінету Міністрів України, виданих протягом 1991-2005 років, з грифами обмеження доступу "Не для друку" та "Опублікуванню не підлягає", які законодавством України не передбачені.

За результатами аналізу, Міністерство юстиції України звернулось до Кабінету Міністрів з пропозицією дати доручення щодо недопущення у подальшому використання зазначених обмежувальних грифів та опублікування раніше виданих актів Кабінету Міністрів, які мають такі грифи.

Заступник міністра  [Підпис]   М.М.Шупеня

23.02.2006 №34-С-2895

О.Є.Северину

Про надання відомостей
про акти Кабінету Міністрів
України, що мають гриф
обмеження доступу

Шановний Олександре Євгеновичу!

Міністерство юстиції України розглянуло Ваші повторні звернення, адресовані Кабінету Міністрів України, із проханням повідомити назви актів Кабінету Міністрів України, що мають гриф обмеження доступу, виданих урядом, очолюваним В. Януковичем, і надає перелік запитуваних Вами актів Кабінету Міністрів України.

Також повідомляємо, що згідно доручення Кабінету Міністрів України головні розробники актів Кабінету Міністрів України здійснюють експертну оцінку актів Кабінету Міністрів України, на яких проставлено позначки «Не для друку» та «Опублікуванню не підлягає» (відповідно до Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 27 листопада 1998 року №1893), і у разі наявності в актах конфіденційної інформації, що є власністю держави, – будуть підготовлені пропозиції щодо надання зазначеним актам передбаченого законодавством України грифу обмеження доступу, а у разі відсутності в них такої інформації – пропозиції щодо зняття позначок «Не для друку» та «Опублікуванню не підлягає» та опублікування актів у встановленому порядку.

Додаток: на 3 аркушах.

З повагою,

Заступник Міністра  [Підпис]  Л.М.Горбунова

12.04.06 №34-41/88

Шановний пане Захаров!

Міністерство юстиції України розглянуло Ваше звернення з проханням повідомити назви 13 нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України за 2005 та за період з 2001 року по жовтень 2004 року, що мають гриф обмеження доступу, і надає перелік запитуваних Вами актів Кабінету Міністрів України.

Додаток: на 13 аркушах.

Заступник Міністра  [Підпис]  Л.М.Горбунова

Перелік постанов Кабінету Міністрів України, що видані у 2001 році і мають гриф обмеження доступу, який не передбачено чинним законодавством України

Перелік розпоряджень Кабінету Міністрів України, що і мають гриф обмеження доступу, який не передбачено чинним законодавством України

додаток
Використання обмежувальних грифів у 2001-2005 рр

Під таким гаслом нерідко будуються взаємовідносини між роботодавцем та робітником у сучасній Україні. «В одну воду не можна увійти двічі», – так повчали стародавні мудреці. Громадянин Єрмолаєв відчув це на собі: після незаконного звільнення з Чугуївського авіаційного ремонтного заводу у 2004 році, він незабаром поновився, через суд, на робочому місці, але знову був звільнений у 2005 році. Проте, цього разу правосуддя було не на його боці: Чугуївський міський суд відмовив Єрмолаєву у задоволенні нового позову.

Є дві, протилежні, точки зору на цю ситуацію. Валерій Єрмолаєв та декілька інших працівників заводу, що були звільнені майже одночасно з ним у 2004 р., убачають, що їх звільнення є покаранням за критику на адресу нової адміністрації, за те, що вони відстоювали правду, вимагали своєчасної виплати зарплатні. Керівники підприємства, навпаки, доводять, що Єрмолаєв – типовий порушник трудової дисципліни, тому його повторне звільнення минулого року – цілком обґрунтоване і законне.

Якщо залишатися неупередженим та не ставати на бік тієї чи іншої сторони, необхідно просто навести хронологію трудового конфлікту.

24.06.2004 р. Єрмолаєва В.Ю., слюсаря по ремонту автомобілів, було звільнено за ст. 40, п. 3 КЗпП України «за систематичне невиконання трудових обов’язків». У липні того ж року він звернувся до місцевого суду з позовом до держпідприємства Міністерства оборони України «Чугуївський авіаційний ремонтний завод» (ДП МОУ «ЧАРЗ») про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Суд з’ясував, що Єрмолаєва було прийнято на роботу до «ЧАРЗу» в липні 2000 р. і до червня 2004 р. він ніяких дисциплінарних стягнень не мав, претензій до його роботи в адміністрації підприємства не виникало. Однак, 08.06.2004 р. Валерій Єрмолаєв подав письмову заяву з вимогою сплатити йому заборгованість із зарплатні за 2003-2004 рр. Наступного ж  дня (!) йому оголосили догану «за самовільне залишення робочого місця». Адміністрація, крім того, відмовилася виконувати вимоги робітника. Тоді робітник вирішив на роботу виходити, але, фактично, не працювати. Наслідком стали акти від 9-го, 10-го та 11-го червня, рапорт начальника гаража (безпосереднього начальника Єрмолаєва) та, саме, звільнення.

За підсумками судового розгляду справи було встановлено, що адміністрація підприємства не виплачувала позивачу зарплатню протягом 3-х місяців, тим самим, порушила обов’язок, згідно зі ст. 115 КЗпП України сплачувати працівнику його зарплатню не рідше двох разів на місяць. За таких обставин, суд у 2004 р. вирішив, що позивач мав право вимагати сплати заробітної платні, прямо пов’язуючи її невиплату з виконанням своїх трудових обов’язків. Рішенням суду 27.10. 2004 р. Єрмолаєва було відновлено на роботі, йому сплачено середній заробіток за період вимушеного прогулу, виплачено 1700 грн. моральної шкоди. Справедливість, немов би, восторжествувала...

Робітник став до роботи. Однак, продовжив боротися за правду (з його точки зору, бо в адміністрації «правда» виглядає зовсім по-іншому). Навіть з рядом інших працівників пише колективного листа діючому тоді прем’єр-міністру Януковичу, в якому вказується: «Нас змусила звернутись ситуація, яка склалася на нашому підприємстві у зв’язку з поновленням на посаді начальника ДП МОУ «ЧАРЗ» Соловйова О.В. (наказом Міністра оборони від 12.06.2004), а також свавілля, яке чинить його адміністрація на робітників, що працюють на підприємстві та висловлюють власну думку стосовно економічного та морального стану, який склався на підприємстві за час керування діючої адміністрації».

Соловйов, у відповідь, звернувся до суду з позовом про захист честі та гідності, моральну шкоду оцінював солідарно, з усіх відповідачів, у сумі 50 000 грн. Начальник підприємства зазначав, що, після того, як йому стало відомо про це звернення, він «відчув глибокі переживання, почалась депресія, піднявся артеріальний тиск», він став «зайво дратівливий». Однак, дратівливий керівник пізніше чомусь відмовився від позову.

А через деякий час, 19.08.2005 р., Валерія Єрмолаєва було знову звільнено з заводу, і знов-таки, «за систематичне невиконання трудових обов’язків». Бо протягом 2005 р. «заробив» ще дві догани – «за самовільне залишення роботи і відсутність на робочому місці 31.05.2005 р. з 14 години 10 хвилин до 17 години без поважних причин» (того дня начальник гаража не відпускав його на випускний доньки у дитячому садку) та «за невиконання розпорядження начальника гаража по наведенню порядку на робочому місці 11.07.2005 р.».

Єрмолаєв знову звернувся до Чугуївського суду, зазначивши, що «адміністрація навмисно і безпідставно застосовувала до нього заходи дисциплінарних стягнень, щоб змусити піти з заводу за власним бажанням. А оскільки він не захотів звільнятися з заводу, то звільнила його за власною ініціативою». Втім, цього разу, суд визнав «посилання позивача на обставини переслідування його адміністрацією підприємства за вимоги регулярної сплати зарплатні» такими, що «повністю спростовуються поясненнями свідків, працівників гаража». І «заходи дисциплінарного стягнення у вигляді доган застосовані до позивача вірно, звільнення проведено вповноваженою особою та за згодою профспілки». 27.02. 2006 р. у позові громадянину Єрмолаєву В.Ю. було відмовлено.

Представник Єрмолаєва у суді – Сергій Рогозін, член громадської організації «Право захист», – вважає, що суд упереджено підійшов до розгляду позову, брав на віру пояснення  представників адміністрації та профспілкового комітету (який, замість того, щоб захищати інтереси працівника, повністю став на бік керівництва заводу) та фактично не сприймав аргументів та доказів позивача. Слід зазначити, що на вимогу Рогозіна велася повна фіксація судового процесу технічними засобами, однак, по закінченні суду, суддя відмовляє у наданні позивачеві електронної копії запису.

Єрмолаєв не зупинився і подав апеляційну скаргу на рішення Чугуївського міського суду. У ній він, зокрема, посилався на те, що на «ЧАРЗі» й у 2005 р. була кількамісячна затримка у виплаті заробітної платні, хоча на суді голова профкому підприємства Бєлєвцев В.І. «не зміг згадати» та прямо заперечував цей факт.

Ч. 1 ст. 140 КЗпП вказує, що «трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи»... На думку позивача, відповідних умов на заводі не було. Натомість, «на державному підприємстві була систематична затримка заробітної плати. Адміністрацією зроблені умови нетерпимості до тих представників трудового колективу, хто намагався захистити свої інтереси працівника, та звертався за їх захистом до державних (в тому числі правоохоронних та контролюючих органів)».

Проте, і Апеляційний суд Харківської області доводи позивача не взяв до уваги, і залишив рішення Чугуївського суду без змін. Отже, в Єрмолаєва залишилося лише право оскаржити це рішення у Верховному Суді України. Чи наважиться він на це, з огляду на чималі матеріальні витрати, що необхідно буде нести, неодноразово мандруючи до Києва – важко сказати.

Важко й одностайно стати на бік або непокірного працівника, або роздратованої адміністрації (про її настрої свідчить хоча б той факт, що начальник гаражу в своєму рапорті ще у квітні 2005 р. пропонував керівнику підприємства «вирішити питання про обстеження Валерія Єрмолаєва у психіатра»). Хоча, як би не виглядали деякі вчинки Єрмолаєва безглуздими «виходками» Дон Кіхота, безперечним є й інше – решта робітників, що працюють навіть і  не бездоганно, але спокійнісінько, скарг та колективних листів не пишуть, продовжують працювати на «ЧАРЗі» й до сьогодні.

І така ситуація не тільки на цьому підприємстві, а по всій Україні, де панує «дикунський капіталізм». Тенденція, одначе... 

З метою забезпечення дотримання прав та свобод громадян, які затримуються працівниками органів внутрішніх справ з підозрою у скоєнні злочину чи адміністративного правопорушення, у Міністерстві внутрішніх справ України розроблено та надіслано для виконання у підпорядковані підрозділи перелік основних прав, які повинні зачитуватися працівниками міліції безпосередньо на місці затримання осіб.

Віднині, у разі затримання особи за підозрою у скоєнні злочину, безпосередньо на місці затримання працівник міліції повинен їй повідомити:

·  Ви затримані за підозрою у вчиненні злочину…

·  Згідно з Конституцією України та чинним законодавством Ви маєте право на захист.

·  Ви є вільним у виборі захисника, маєте право на побачення з ним, до першого допиту.

·  Ви маєте право у будь-який час оскаржити у суді своє затримання; вимагати перевірки судом чи прокурором правомірності затримання.

·  Ви маєте право знати у чому ви підозрюєтеся, подавати докази, заявляти клопотання і відводи.

·  Ви маєте право давати показання або відмовитися давати показання.

При адміністративному затриманні особи безпосередньо на місці затримання працівник міліції повинен їй повідомити:

·  Ви затримані у зв’язку із вчиненням адміністративного правопорушення…

·  Згідно з Конституцією України та чинним законодавством Ви маєте право на захист.

·  Ви маєте право захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника.

·  Ви маєте право у будь-який час оскаржити у суді своє затримання.

·  Ви маєте право знати мотиви затримання.

·  Ви маєте право давати пояснення.

Згідно з вказівкою Міністра, упродовж найближчого часу керівники органів внутрішніх справ повинні організувати вивчення вказаних вимог працівниками міліції, а також контролювати їх неухильне виконання.

Нагадаю, що у липні 2005 року Президент України Віктор Ющенко доручив Міністерству внутрішніх справ навчити своїх працівників правилам спілкування з громадянами, згідно з міжнародними стандартами.

В багатьох країнах існує правило, засноване на тому, що карне судочинство забезпечує обвинувачуваному право на захист, і він може давати показання тільки в присутності адвоката.

В Америці є правило «Міранди», назване за прецедентом у справі Ернесто Міранди, якому поліція не роз’яснила, що він може не давати показання, а дані ним показання можуть бути використані проти нього в суді. Це сталося у 1966 році. Позивач домігся скасування Верховним судом США вироку, винесеного на підставі добровільного визнання, зробленого в ході багатогодинного допиту.

У такий спосіб і ввійшло в правову культуру США знамените «правило Міранди», відповідно до якого поліцейські при арешті підозрюваних зобов’язані повідомляти їм про  їхні права. Якщо при затримці не було вимовлене традиційне формулювання «ви маєте право зберігати мовчання», цей недогляд може стати основою для виправдання злочинця.

В нашій країні ця норма поки що вводиться внутрішніми інструкціями МВС і приписів законів, за яких, при недотриманні працівниками міліції українського «правила Міранди» підозрюваний отримав би відповідне пом’якшення, ще не існує.

Родичі польських солдатів, страчених за розпорядженням Політбюро ЦК ВКП(б) під час Другої світової війни, подають позов до Європейського суду з прав людини в надії примусити Росію розповісти всю правду про цю розправу, пише The Independent.

В ході розправи під Катинью, в 1940 році, 21587 резервістів польської армії були холоднокровно розстріляні НКВС на тій підставі, що вони були "непримиренними ворогами радянської влади". Росія відмовилася переслідувати тих, хто дожив до наших днів підозрюваних в здійсненні цього діяння і назвати їхні імена. Дві третини документів про ці події засекречені, і Росія кваліфікує ці вбивства як звичайний злочин, термін давності якого закінчився.

Родичі жертв називають це вбивство геноцидом і стверджують, що Росія морально зобов’язана відкрити архіви. 70 сімей, які є родичами убитих солдат, в найближчі тижні подадуть позов до суду в Страсбурзі. Деякі хочуть, щоб підозрюваних переслідували в кримінальному порядку, а інші добиваються, щоб вбивство назвали геноцидом і примусили Росію розповісти про розправу все, що відомо.

"Нас цікавить не помста і навіть не покарання, – сказав 85-річний Здіслав Пешковский, який пережив Катинь. – Ми хочемо, щоб усі взнали правду. Це справа не тільки Польщі. З’ясування всіх обставин цієї розправи необхідна, щоб перегорнути нарешті сторінку, яка називається Другою світовою війною".

Адвокати сімей вважають, що Росія порушила Європейську конвенцію з прав людини, не розслідувавши розправу належним чином. Російське "розслідування" тривало більше десятиліття, припиняючись і поновлюючись, і справа була остаточно закрита у вересні 2004 року. Польський Інститут національної пам’яті називає позицію Росії стосовно Катині "образою пам’яті жертв і почуттів родичів, що нині живуть".

24.04.2006

У самісінькому центрі Жовкви, що у Львівській області, в церковному подвір’ї храму Святого Йосафата, знайдені людські кості. За попередньою інформацією ці люди стали жертвами НКВС у 50-ті роки. Втім розкопки не проводяться і кістки залишаються лежати у землі.

Церква святого Йосафата розташована якраз навпроти Жовківської райадміністрації. Нещодавно під час ремонтних робіт на колишньому монастирському подвір’ї виявили людські кістки, які хаотично розкидані, але є й цілі людські залишки.

Деякі з них належать молодим хлопцям і дівчатам. У деяких з них відсутні кінцівки. Працівники Жовківського заповідника в землі знайшли монети 1949 року, що дає підстави стверджувати, що злочини НКВД діялись в 50-ті роки.

У Жовкві наприкінці 40-х –50-роках у місцевих монастирях розташовувався Народний комісаріат внутрішніх справ (НКВС), який у 1954 році перейменували в КДБ.

Жертвами НКВС ставали українці – патріоти. Скільки людей лежить на церковному подвір’ї – невідомо. Розкопано лише квадратний метр території. Канцлер Сокольської єпархії УГКЦ отець Володимир Хоткевич зауважив, що розкопки проводились на аматорському рівні.

«Ми повідомили місцеву владу про страшну знахідку, але нічого не робиться. Мало б проводитись слідство».

Більше 50-ти років церковне подвір’я було місцем вічного спочинку колишніх жовківчан. У землі працівники історичного заповідника знайшли дві гільзи, є сліди від куль на людських останках.

Але це не стало підставою для місцевої влади проводити розкопки і ексгумацію. Жовківська районна прокуратура досі не порушила кримінальну справу, оскільки, за словами заступника районного прокурора Володимира Гаврилюка, не має слідів злочину.

«Наскільки мені відомо, кримінальна справа не порушена».

Жовківська районна прокуратура не порушила кримінальну справу і за фактом знайдених у 2002 році в підвалах монастиря Різдва Христового останків 225 людей, в тому числі 80 дітей, найменшій жертві було 4 місяці.

На деяких черепах був виявлений кульовий отвір, інші були розколені. На стінах монастирського підвалу під час розкопок я бачила сліди засохлої крові.

Людей катували, стверджують висновки експертизи. За даними експертної комісії, люди стали жертвами радянської таємної поліції.

Останки ексгумовані і вже котрий рік їх не ховають: місцева влада каже, що на це не має грошей…Нещодавно кості поскидали у 2 мішки.

Єпископ Сокольської єпархії Михайло Ковтун зазначає, що непоховані за обрядом душі є великим гріхом для сучасників:

«Це є тягар не тільки над тими, хто до злочину причетний, а й над усіма нами: це наші люди, які вимагають від нас пошани і належного пошанування».

Якби кожен мешканець Жовкви пожертвував кілька копійок на поховання своїх земляків, то уже б давно у місті стояв величний хрест за невинними жертвами радянського часу. Однак городяни вказують на владу, влада – на брак грошей, прокуратура на те, що це не її компетенція. Словом, кожен знаходить крайнього, а тим часом людські останки й надалі лежать у землі, а інші перекидають з місця на місце, як мішки з картоплею.

18 квітня 2006

Вибори членів нової Ради ООН з прав людини планується провести в травні цього року.

Новий веб-ресурс надасть можливість державам-членам ООН без яких-небудь проблем одержати інформацію про всіх кандидатів. Це допоможе учасникам виборів виконати своє зобов’язання про мудре і зважене голосування в інтересах справи захисту прав людини в усьому світі.

Веб-сайт «Про що варто знати: путівник «Міжнародної Амністії» країнами-кандидатами до Ради ООН з прав людини» знаходиться за адресою: http://web.amnesty.org/pages/un-hrcouncіl-eng

Сайт дозволить представникам держав-учасників голосування й інших зацікавлених осіб вибрати в списку кандидатів конкретну країну й одержати коротку довідку про ситуацію з правами людини в даній країні й інші відомості, у тому числі, дані про ратифікацію договорів і угод, застереження до угод, надання звітів про виконання зобов’язань за даними угодам, а також інформацію з питань співробітництва зі спеціальними процедурами ООН.

Мартін Макферсон, директор програми «Міжнародної Амністії» з міжнародного права і міжнародних організацій заявив: «Той факт, що держави обіцяють враховувати ситуацію з правами людини в країнах-кандидатах, є істотним кроком уперед. Це перші вибори Ради, що допоможуть визначити стабільність і репутацію правозахисної діяльності в рамках ООН у майбутньому».

Збір довідкової інформації уже виявив ряд цікавих фактів.

«У той час як 45 з 50 країн, що заявили свої кандидатури, за станом на 13 квітня, є учасниками двох Міжнародних пактів, що у сукупності з Загальною декларацією прав людини утворюють Міжнародний Білль про права, деякі з країн-кандидатів дотепер не підписали жодного пакту», - заявив пан Макферсон.

«Державам безумовно необхідно прикласти набагато більше зусиль, щоб довести свою спроможність як учасника найголовнішого правозахисного органу ООН і проводити реальну й ефективну роботу з захисту прав людини у всіх країнах».

Вибори до нової Ради з прав людини, призначені на 9 травня.

Список країн-кандидатів і їхніх заяв-зобов’язань розміщено на сайті ООН, у розділі, присвяченому виборам до Ради з прав людини: http://un.org/ga/60/elect/hrc/

В Красноярском крае собираются построить пантеон Иосифу Сталину. Такой проект рассматривается краевыми властями в рамках программы по развитию регионального туризма. По словам чиновников, это прекрасный коммерческий проект для привлечения туристов в край. Масштабный мемориальный комплекс, посвященный вождю народов Иосифу Сталину, может появиться в Туруханском районе края. Впрочем, если быть точными, пантеон был построен там при жизни вождя, а потом был разрушен. Теперь его собираются восстановить, используя старые чертежи и фотографии. Будет восстановлена и сама центральная фигура Сталина, бронзовый оригинал которой был выброшен в реку местными жителями еще в начале перестройки. Главными инициаторами восстановления мемориала выступили туруханские бизнесмены. По словам советника губернатора края Евгения Пащенко, пантеон будет привлекать туристов в район, и никакой политической подоплеки в этом нет: «Пантеон много лет назад был разрушен, а памятник из бронзы, который там стоял – трехметровая фигура Иосифа Виссарионовича Сталина, выброшен в Енисей. Есть несколько предпринимателей, которые занимаются туризмом, они хотят восстановить объект, который просто бы приманивал туристов. Естественно, в этом комплексе присутствует и памятник Иосифу Виссарионовичу Сталину. Здесь никакой политики нет, надо просто уважать тех ребят на Севере, почему мы должны указывать из города Красноярска, что им делать. И вообще, мы должны сказать – политиканы, руки прочь от туризма». А вот у краевых представителей правозащитного общества «Мемориал» мнение по этому вопросу прямо противоположное. По словам председателя общества Алексея Бабия, не важно, где может появиться сталинский пантеон, в любом случае, этот проект – не что иное, как часть масштабной государственной компании по реабилитации личности Сталина: «Я считаю, что это часть большой PR-компании, причем, проводимой не столько коммунистами, это часть PR-компании, которая проводится федеральной властью, муссируется постоянно Сталин, его имя, его деяния, причем, все чаще в оправдательном ключе». Между тем, туруханские предприниматели настроены весьма решительно. Пока красноярская общественность спорит об этичности использования фигуры Сталина для зарабатывания денег, бизнесмены согласовали план работ, расчистили территорию и уже этим летом намерены приступить к ним. Если краевые власти не будут возражать против скандальной стройки, в списке туристических маршрутов пункт «Пантеон Сталина» может появиться уже к следующему сезону.

 19.04.06

Від редакції «ПЛ»: Редакція надає найбільш блискучі коментарі російських правозахисників, а також власний редакційний коментар: Про "любителей морального экстрима"

Виктор Шендерович

...Время как-то все более проясняется, и очертания будущего выходят из тумана во всей красе. Стабильность в виде отмены политической жизни, придавленная оппозиция, левая риторика в сочетании с железной рукой. Все это, господа, настоятельно требует какого-то образа, не правда ли?

И образ всплывает сам собою, и не в первый раз.

В Туруханском районе Красноярского края собираются восстановить пантеон, посвященный Сталину. Этот вопрос уже обсуждался на круглом столе по туризму в регионе. Утверждается, что это исключительно коммерческий проект, для привлечения туристов.

Черт возьми, не восстановить ли немцам памятники Гитлеру? Туристов понаедет - будьте-нате! Надо бы г-же Меркель подарить идею, как раз на саммите в бывшем Ленинграде. Будем развивать туризм вместе!

Игорь Иртеньев

И вот опять я в Туруханском крае,

Вокруг шумит зеленая тайга,

Я здесь душой и телом отдыхаю,

Пускаться и не думая в бега.

Проблемы, что в Москве меня достали,

Вдруг разом все ушли из головы,

Спасибо вам, родной товарищ Сталин,

За то, что здесь сидели в ссылке вы.

На вас уже давно не держим зла мы,

Заслуги ваши очень велики,

Ведь вы из искры возжигали пламя,

Чтоб жарили на нем мы шашлыки.

Вчера мы хоронили двух туристов,

Обпились накануне вискаря,

Один из них настолько был неистов,

Что чуть не сверг, как вы тогда, царя.

Товарищ Сталин, ваши пантеоны

Построим скоро мы по всей стране,

Не зря моих сограждан миллионы

О светлом том давно мечтают дне.

Что им красоты Лондона и Рима,

Сегодня суперфишка - Турухан.

Любителей морального экстрима

Позвал на отдых их рябой пахан.

http://hro.org/editions/karta/2006/04/24-2.php

***

Историческое дежа вю в последнее время все больше овладевает умами наших северных соседей и некоторых наших сограждан.

Год назад памятник Сталину хотели установить в Севастополе. Можно себе представить какой была бы реакция крымских татар на подобное действо! Слава Богу, не получилось. Теперь "Пантеон" (слово-то какое - как из исторического трактата!) великому вождю и учителю всех народов пытаются установить в Туруханском районе Красноярского края.

Как раз в тех местах, где сотнями тысяч гибли жертвы этого людоеда. Местной власти туризм оживить таким образом хочется. Очень разумное культурное мероприятие. Удивительно, как нация вместо того, чтобы раскаяться в своей очевидной исторической вине, как это происходит, например, в Германии, снова и снова возвращается к очевидному стремлению превратить свой исторический позор в историческую победу. Что этому способствует? Победа над нацистской Германией? Да, народы СССР нечеловеческими сверхусилиями, вопреки бездарности своих вождей, сделали это. Но как сказал известный русский писатель, Виктор Астафьев, кстати, сам прошедший войну,: "Мы не победили Германию - мы залили ее своей кровью, завалили своими трупами."

Что еще хорошего совершил этот выродок всех времен и народов? Например, уморил голодом восемь миллионов украинских крестьян (до сих пор наше село ощущает последствия его отеческой заботы). Уничтожил украинскую интеллигенцию. Правда, не только украинскую, а и всю более-менее независимую интеллигенцию подневольных российской империи народов, но украинскую в первую очередь.

Почему же к этому чудовищу снова приковано благожелательное внимание российского общества? Иначе, чем имперским комплексом это не объяснишь. Империи, распадаясь, становятся похожими на сексуальных маньяков, которые из-за комплекса неполноценности хотят убивать и убивать. Вести никому не нужные войны, ссориться с ближайшими соседями, с которыми экономически выгодно быть в мире, прославлять олицетворение своих комплексов типа Сталина или Ивана Грозного, выродков и негодяев, которым история давно и окончательно вынесла свой приговор.

В последнее время процессы, которые имеют место в России, не просто волнуют - они вызывают отвращение и гнев. Попытка создать Пантеон вождю и учителю, да еще ссылаясь на культурологические причины - это как раз из этой оперы.

Инна Сухорукова

***

Історичне дежа вю останнім часом все більше і більше проглядає у нашого північного сусіда, та ще й западає в голови та душі деяких наших співгромадян. Рік тому пам’ятник Сталіну намагалися встановити у Севастополі, але не сталося. Тепер пантеон керманичу і вчителю всіх народів намагаються встановити в Туруханському районі Красноярського краю. Саме там, у тих самих місцях, де гинули сотнями тисяч жертви цього людожера.

Дивно, що нація замість того, щоб намагатися спокутувати свою історичну провину і сором, як це відбувається, наприклад, в Німеччині або Іспанії, знов і знов повертається до відвертого бажання перетворити свою ганьбу в історичну перемогу.

Але хто і кого переміг? Перемога над нацистами коштували СРСР надто дорого. Як казав відомий російський письменник Віктор Астаф’єв: "Ми не перемогли Німеччину, ми залили її своєю кровю і завалили своїми трупами" - це слова людини, яка пройшла цю війну…

Що ж гарного зробив Сталін - людожер всіх часів і народів? Заморив голодом вісім мільйонів українських селян, винищив українську інтелігенцію, і не тільки українську, а й національні інтелігенції підкорених російської імперією народів. Але українську в першу чергу.

Чому ж до цієї потвори знов прикута поблажлива увага російського суспільства? Інакше як ображеним імперським комплексом це не пояснити. Імперії, розпадаючись, стають схожими на сексуальних маніяків, які через комплекси неповноцінності воліють вбивати. Так і вмираюча імперія веде нікому не потрібні війни, свариться з найближчими сусідами, бо немає сил пробачити їм намагання жити в своїй державі, а не в імперії. От і намагаються прославляти історичних осіб, які є уособленням імперських комплексів, на кшталт Івана Грозного або Сталіна, негідників, яким історія давно і остаточно винесла свій вирок.

Процеси, які останнім часом мають місце в Росії, не просто турбують, вони викликають відразу і обурення.

Спроба відтворити пантеон Сталіну - це саме з такого ряду подій.

Інна Сухорукова

Это наиболее сложный случай из всех уголовных дел возбужденных по политическим мотивам. Артур был задержан 30 января за то, что писал лозунг «Хотим нового» на одном из зданий в Минске. Первоначально его обвинили в злостном хулиганстве и с января он содержится в СИЗО г. Минска. Но недавно ему дополнительно инкриминировали ч. 3 ст. 218 УК (уничтожение либо порча имущества в особо крупном размере). Дело в том, что коммунальные службы посчитали ущерб который он якобы нанес городу в размере 17000 долларов.

Теперь ему угрожает от 7 до 12 лет лишения свободы. И это за политические граффити! Такого у нас еще не было.

Вся ситуация осложняется тем, что по данной статье нет условного наказания и даже добровольное погашение ущерба не освобождает от уголовной ответственности.

Сейчас мы начали кампанию по привлечению внимания к делу Артура. На этой неделе будем встречаться с послами стран Евросоюза и просить повлиять через их правительства на правительство Беларуси. Дополнительная информация по делу есть на сайте www.spring96.org.

Мы были бы очень признательны Вам за возможную помощь (гражданскую и информационную компанию). Времени, к сожалению, мало, дело передано в суд, который начнется в мае месяце.

12 травня у Києві проходитиме у Міжнародний правозахисний форум „Проблема прав людини в комуністичних та посткомуністичних країнах”.

Мета Форуму полягає в тому, щоб представники влади, правозахисні організації, ЗМІ, а також безпосередні свідки злочинів, скоєних комуністичним режимом, об’єдналися і остаточно визнали:

- неприпустимість повторення в майбутньому трагедій, скоєних комуністичними тоталітарними режимами;
- актуальність світового засудження злочинів комуністичних партій;
- необхідність негайно зупинити злочини, які здійснює компартія в країнах з комуністичним режимом (зокрема продаж органів та масове знищення в концтаборах Китаю людей, які займаються мирною оздоровчою практикою Фалуньгун).

Ситуація:

- Україна: 20 млн. жертв комуністичного терору.
- Голодомор – геноцид українського народу.
- Світ: комунізм страшніший за нацизм.
- 10 млн. людей написали заяви про вихід з комуністичної партії.
- Агенти компартії Китаю нападають на ЗМІ, що наважуються казати правду.
- Всесвітня естафета голодування за права людини в Китаї.
- Сучасні концтабори компартії Китаю: геноцид відбувається зараз.

Організатори:

- Міжнародна газета „Велика Епоха”
- Київська міська організація ім. Василя Стуса “Меморіал”
- Міжнародний телеканал Нова Династія Тан (NTDTV)

Відділ акредитації учасників: (067) 737-35-01 Олена Балакіна

Бажана попередня зустріч для найбільш якісної організації Вашої участі в Форумі.

Місце проведення Форуму буде повідомлене додатково.
Більш детальну інформацію про Форум можна дізнатися на сайті: www.epochtimes.com.ua/forum


Доповідачі:

1. Професор Сен Ніе (Вашингтон ОК, США):
Тема доповіді: «Наслідки виходу 10 мільйонів китайців з комуністичної партії для Китаю та всього світу»

Професор Сен Ніе – Президент Вашингтонської філії “Epoch Times Daily”, член союзу директорів “Міжнародного Альянсу за демократію й мир”, а також співорганізатор та координатор глобальної коаліції «До побачення, КПК».

2. Доктор Цзянмей Ю (Меріленд, США):

Тема доповіді: «Вилучення органів у живих людей і геноцид у трудових таборах Китаю»

Доктор Цзянмей Ю є лікарем та експертом з питань вилучення органів. Він також являється лідером проекту доклінічних досліджень. На даний момент він розробляє різноманітні вакцини. Доктор Цзянмей Ю – співдиректор “Міжнародного Альянсу за демократію та мир”. Він також є представником Генерального директора міжнародного телебачення “New Tang Dynasty TV” у Вашингтоні.

3. Місіс Чжичжен Дай з донькою Фаду (Сідней, Австралія):

Тема доповіді: «Свідчення переслідування КПК на прикладі моєї родини»

Пані Дай – жертва переслідування КПК. Її чоловік був нелегально затриманий комуністичною партією Китаю в 2001 р. Він був вбитий в результаті жорстоких катувань. Місіс Чжичжен і її дочка Фаду Чен побували в більш ніж 40 країнах і 100 містах для того, щоб розповісти людям свою історію довготривалої жорстокості в Китаї. Безліч ЗМІ в усьому світі взяли в неї інтерв’ю, також вона брала участь у зйомках декількох документальних фільмів. Зараз вона виступає активістом за права людини й свободу віри.

4. Пан Maн-Ян (Швеція):

Тема доповіді: «Ведення бізнесу й права людини в Китаї»

Пан Maн-Ян - віце-президент з продажу та маркетингу мультинаціональної технологічної групи “ABB”. Маючи більше ніж 25-річний досвід ведення бізнесу на ринку Китаю, у нього сформувалося глибоке розуміння різних аспектів ведення бізнесу в Китаї, а також китайського суспільства в цілому. Він виступав з промовою на багатьох семінарах, симпозіумах як експерт із питань ведення бізнесу з Китаєм.

Незважаючи на свій щільний графік, пан Ман-Ян є захисником прав людини у Китаї, та в інших країнах, де й зараз існує диктатура. Він також є членом “Міжнародного товариства з прав людини”, правозахисної організації, що має статус спостерігача в Раді Європи й ООН.

На Форумі також будуть виступати представники товариства «Меморіал», Міжнародної Амністії, депутати та інші.

Місто Київ, 20-21 травня 2006 року

Мета Форуму: громадський аналіз державної політики в сфері прав людини, обговорення ключових проблем прав людини в Україні та шляхів їх подолання, обговорення й визначення напрямків спільної діяльності правозахисних організацій щодо моніторингу дотримання прав людини та основних свобод у регіонах та країні в цілому, вироблення стратегії співробітництва правозахисних організацій на найближчий рік.

Форум проводиться за фінансової підтримки Посольства США в Україні та Міжнародного фонду «Відродження».

Попередня програма Форуму:

20 травня

9.00-11.00 – виставка українських правозахисних організацій (видання, інформація про організації та їхні проекти)

10.00-11.00 – реєстрація

11.00-13.00 – пленарне засідання «Права людини в Україна – 2005»: виступи організаторів та гостей Форуму, представлення другої національної доповіді правозахисних організацій «Права людини в Україні – 2005»

14.00 – 14.30 – Право на свободу та особисту недоторканість, свобода від катувань

14.30 – 15.00 – Право на приватність та доступ до інформації

15.00-15.30 – Свобода слова та свобода преси, свобода мирних зібрань

15.30-16.15 – Соціально-економічні права та право власності

16.15-16.45 – перерва на каву

16.45-17.30 – Права дитини

17.30-18.00 – Права біженців та шукачів притулку

19.00 – відкриття Третього кінофестивалю документального кіно про права людини «Контекст».

21 травня

9.00 – 12.00 – робота в робочих групах. Аналіз державної та громадської політики в сфері прав людини через діяльність окремих органів влади та правозахисних організацій: стратегія діяльності, нормотворення, адміністративна практика, фінансова та кадрова політика тощо:

1) Парламент та парламентський контроль за дотриманням прав людини;

2) Президент;

2) Судова влада;

3) Кабінет Міністрів: Департамент виконання покарань, Міністерство

юстиції України інші міністерства та Кабмін у цілому;

4) Правоохоронні органи: МВС, Прокуратура;

5) СБУ;

6) Правозахисні організації.

12.00-16.00 – Представлення роботи робочих груп

16.00-17.00 – Загальна громадська оцінка державної політики в сфері прав людини

17.00-18.00 – Співпраця між правозахисними організаціями (обмін планами та ідеями, пошук партнерів, інформація про фінансування правозахисних проектів, обмін досвідом успішних проектів)

У роботі Форуму візьмуть участь понад 150 представників правозахисних організацій з усіх регіонів України, міжнародні консультанти і представники: донорських організацій, дипломатичного корпусу,

партнерських структур із країн Центральної й Східної Європи, а також іноземні громадські діячі, гості й журналісти.

УГСПЛ відшкодовує учасникам з інших міст України, що були запрошені УГСПЛ, вартість проїзду за наявності квитка (плацкартний або купейний вагон) та проживання з 20 на 21 травня в готелі.

У випадку бажання взяти участь у Форумі, просимо звернутися з проханням про участь до УГСПЛ до 5 травня 2006 року. Кількість представників від організації не обмежена. При цьому слід обов’язково вказати:

1) Ваше повне П.І.Б;

2) Організацію, яку ви представляєте; у разі бажання вкажіть діючі напрямки діяльності та програми діяльності на 2006 рік;

3) Точну контактну інформацію вашої організації (місцезнаходження, електронна пошта, телефон, поштова адреса) та телефон, за котрим можна зв’язатися з вами;

4) В якій з робочих груп ви плануєте брати участь 21 травня?

5) Чи потрібен вам готель з 20 на 21 травня?

6) Чи потрібне вам відшкодування квитків за проїзд?

У разі виникнення конкурсу для участі у Форумі, УГСПЛ може відмовити Вам у вашій участі Форумі.

Контакти УГСПЛ:

Електронна пошта: [email protected]

Поштова адреса: 04071, м. Київ, вул. Олегівська 36, офіс 309.

Телефон/факс: (044) 417 41 18

Завжди точна інформація про Форум на нашому сайті:www.helsinki.org.ua.

Як повідомила прес-службі перший заступник директора Центру правової реформи і законопроектних робіт Неля Ігнатенко, громадське обговорення доопрацьованого законопроекту, до якого вже внесені висловлені під час попереднього громадського слухання зауваження та пропозиції, відбудеться 19 квітня 2006 року о 10.00 у залі засідань Міністерства юстиції за адресою: провулок Рильський, 10.

Зауваження та пропозиції до проекту закону пропонується у подальшому надсилати до кінця квітня цього року за адресою: місто Київ, провулок Рильський,10, Департамент конституційного та адміністративного права. Контактні телефони: 271-16-25, 271-17-91(телефон/факс), електронна адреса: [email protected]. Також зауваження та пропозиції можна надсилати за адресою: місто Київ, вулиця Михайла Коцюбинського, 12, кімната 302, Центр правової реформи і законопроектних робіт при Міністерстві юстиції. Контактні телефони 234-61-73, 234-80-94 (телефон/факс), електронна адреса: [email protected].

Пропонуємо ознайомитися із законопроектом "Про внесення змін до Закону України "Про об’єднання громадян", який розміщено на сайті Центру правової реформи і законопроектних робіт (www.legalreform.gov.ua).