Бюлетень "Права Людини", 2006, #17

30 червня 2006 р. у прес-центрі інформаційного агентства “STATUS QUO” відбувся круглий стіл на тему: «Дотримання конституційних прав громадян України: історія й сучасний етап».

У роботі круглого столу взяли участь:

-  Супрунюк Євген Володимирович, кандидат юридичних наук, спеціаліст з конституційного права, колишній спікер парламенту Автономної Республіки Крим;

-  Ольховський Борис Іванович, професор, кандидат юридичних наук, депутат Верховної Ради України ІІ скликання, учасник конституційного процесу 1994-1996 років;

-  Медведєв Олександр Леонідович, керівник харківського представництва Центру дослідження політичних цінностей;

-  Кущинська Євгенія Володимирівна, секретар Харківського міського комітету Соціалістичної партії України;

-  Тарасов Володимир Володимирович, помічник-консультант народного депутата України;

-  Чумак Юрій Володимирович, заступник редактора бюлетеня «Права людини» Харківської правозахисної групи».

Робота круглого столу тривала близько години, під час якого учасники пригадали історію створення української Конституції та конституційного процесу 1994-1996 років, обговорили проблеми втілення в життя конституційних прав громадян, висловили думки з приводу сучасного етапу становлення української держави.

Зокрема, заступник редактора бюлетеня «Права людини», як представник правозахисного руху, зазначив, що в останні 1,5 роки в Україні відзначається певний поступ у ситуації з дотриманням прав людини та основних свобод. Посилаючись на доповідь правозахисних організацій «Права людини в Україні – 2005», підготовлену низкою громадських об’єднань під проводом Української Гельсінської спілки з прав людини та Харківської правозахисної групи, Юрій Чумак розповів, що останнім часом в Україні послабився адміністративний тиск з боку держави, припинилося використання правоохоронних органів в якості інструментів політичної боротьби, стали значно меншими порушення свободи слова. Однак, ці позитивні зрушення ще не набули ознак незворотного процесу.

Більшість присутніх на круглому столі зійшлися у думці, що Конституція незалежної України закріплює всі демократичні права та свободи людини, однак, на жаль, на сьогоднішній день ще не створені чіткі законодавчі механізми для їх дієвої реалізації.

Шановний пане Президент України, шановні народні депутати України!

Ми, недержавні правозахисні організації України, глибоко стурбовані тим, що в результаті підписання коаліційної угоди (створення коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України) та досягнення між її учасниками «повної» згоди щодо розподілу посад у майбутньому коаліційному уряді до останніх було віднесено посаду Уповноваженого Верховної Ради з прав людини (Омбудсмана).

Вітаючи закінчення тривалого переговорного процесу щодо створення парламентської коаліції та досягнення за результатами останніх виборів узгодженої політичної позиції більшістю новообраних членів Верховної Ради України, тим не менше, вважаємо за необхідне заявити наступне.

1. Інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини покликаний здійснювати парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції, тобто захищати права кожної людини (українських та іноземних громадян, осіб без громадянства, біженців тощо) за будь-якої конфігурації політичних сил у владі, за будь-якого їх політичного представництва в органах державної виконавчої влади. Політизація інституту парламентського контролю за дотриманням конституційних прав громадян і свобод людини є небезпечною, як для справи захисту прав людини, так і недопустимою практикою для будь-якої правової демократичної держави.

2. Лише довіра та повага до Омбудсмана, як з боку пересічних громадян, так і з боку державних органів і посадових осіб може зробити правозахисну діяльність Омбудсмана ефективною. А ці довіра і повага в свою чергу ґрунтуються на таких основоположних принципах його діяльності як незалежність та неупередженість. Поєднання політичної та правозахисної діяльності неминуче призведе до порушення цих принципів. Більше того, без незалежності, і в першу чергу політичної, саме функціонування інституту Уповноваженого значною мірою ставиться під загрозу, оскільки будь-яка невпевненість щодо незалежності і неупередженості Омбудсмана матиме наслідком девальвацію цього важливого правозахисного інституту у державі.

3. Віднесення посади Уповноваженого до політичної та її наступний розподіл за квотами між учасниками коаліції є не просто незаконним; це велемовний приклад зловживання правом взагалі. Адже коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України відповідно до статті 83 Конституції України правомочна внести на розгляд Президенту України лише кандидатури Прем’єр-міністра та складу Кабінету Міністрів. Очевидно, що посада Омбудсмана за жодних обставин не може розглядатись як урядова, оскільки головною функцією Омбудсмана залишається контроль саме за діяльністю виконавчих та інших органів державної влади в сфері дотримання прав та свобод людини і громадянина. На нашу ж думку, будучи особливим державним органом, інститут Уповноваженого одночасно є найголовнішою самостійною складовою в структурі громадянського суспільства в Україні

В Україні немає іншої спеціальної незалежної державної інституції для захисту прав і свобод людини і громадянина. Прийняте суб’єктами коаліції рішення про включення посади Уповноваженого Верховної Ради з прав людини до переліку посад, які розподіляються за коаліційною угодою політичних сил, є незаконним і протиправним, а також таким, яке призводить до руйнації конституційних засад незалежності та неупередженості цього авторитетного державного правозахисного органу.

З метою перешкодити подальшому розвитку подій до повного абсурду та повернути інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини притаманну йому природну аполітичність, вимагаємо:

від Президента України, як від гаранта додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина:

– терміново вжити всіх необхідних заходів щоби перешкодити обранню нового Уповноваженого з прав людини в порушення духу і букви Конституції України, норм інших правових актів та й просто елементарного здорового глузду, змусивши коаліціантів відмовитись від самої ідеї розглядати посаду Омбудсмана як політичної;

від всіх народних депутатів України, і в першу чергу від членів фракцій, що є суб’єктами новоствореної коаліції :

– внести зміни до коаліційної угоди таким чином, щоби посада Омбудсмана була виведена за межи коаліційних домовленостей і не ставали предметом політичних торгів;

– забезпечити в наступному необхідні консультації із правозахисним співтовариством при визначенні кандидатів на посаду Уповноваженого.

Все вищенаведене стосується також посад Голови Рахункової палати, Голови Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, Голови Антимонопольного комітету.

Підписи:

1. Київське юридичне товариство

2. Харківська правозахисна група

3. Вінницька правозахисна група

4. Севастопольська правозахисна група

5. Громадська організація "За професійну допомогу"

6. Херсонський обласний Фонд милосердя та здоров’я

7. Херсонська міська Асоціація журналістів "Південь"

8. ЕГО "Зелений Світ" (м. Чортків Тернопільської області)

9. "Гельсінська ініціатива-XXI"

10. Благодійна організація "Чернігівський жіночий правозахисний центр"

11. Фундація "Чинність закону"

12. Громадська організація "М’АРТ"

13. Громадський комітет захисту конституційних прав і свобод громадян (Луганськ)

14. ГО "Центр правової просвіти" (м. Калуш, Івано-Франківська обл)

15. Кіровоградська Асоціація "Громадські ініціативи"

16. Сумське обласне відділення Комітету виборців України

17. Конотопське Товариство "Гідність"

18. Конгрес Національних громад України

19. Громадське бюро "Правозахист" (Суми)

20. Луганське обласне відділення "Комітету виборців України"

21. Сєверодонецька міська екологічна асоціація "Зелений світ"

22. Центр досліджень політичних цінностей

23. Міжнародний жіночий правозахисний центр "Ла Страда - Україна"

24. Одеська правозахисна група "Верітас"

25. Інститут "Республіка"

26. Українська Гельсінська спілка з прав людини

По сообщению пресс-службы  НГО партии «Народный союз Наша Украина» в городе Никополе Днепропетровской области 25 июня в 21 час 50 минут во дворе дома  № 63 по ул. Героев Чернобыля было совершено дерзкое нападение на одного из самых известных местных политиков, депутата горсовета, руководителя фракции «Нашей Украины» в Никопольском городском совете Константина Лященко.

Несколько неизвестных преступников пытались убить  депутата, нанося ему удары тяжелым металлическим предметом по голове. После нападения Константин Лященко был доставлен в отделение реанимации Никопольской районной больницы.

Союз «Гражданский дозор», коллеги пострадавшего по фракции в городском совете и в местной организации «Народного Союза Наша Украина» связывают это преступление в первую очередь с политической и общественной деятельностью Константина Лященко, направленной на разоблачение многочисленных фактов коррупции и злоупотреблений со стороны местной власти.

Константин Лященко является основателем  закрытого никопольской властью в 2002 году  телевидения «Канал-5» и независимой городской газеты «Никопольские известия», был городским головой Никополя и народным депутатом Украины II созыва., доверенным лицом кандидатов на пост Президента Украины Александра Мороза в 1999 году и Виктора Ющенко в 2004 году.

В Никопольском городском совете, где большинство сегодня принадлежит поддерживаемой городским головой С.Старуном Партии регионов, Константин Лященко вместе с коллегами по своей фракции активно выступал на сессиях горсовета с преданием огласке материалов, свидетельствующих о разбазаривании городской коммунальной собственности и фальсификации решений городского совета в угоду семье С.Старуна, о связи  городских властолюбцев с разграблением городских объектов на металлолом. Совсем недавно Константин Лященко был избран председателем временной контрольной депутатской комиссии по проверке законности перепродажи в Никополе кинотеатра им. Довженко. Кроме того, вместе с коллегами по фракции от партии «Наша Украина», Константин Лященко направлял многочисленные обращения в правоохранительные органы городского, областного и центрального уровня с требованиями расследовать и дать надлежащую правовую оценку действиям никопольского городского головы  С.Старуна, прокурора города В.Прихожанова и других должностных лиц, действия которых содержат признаки коррупции, злоупотребления властью или покрытия тяжелых преступлений против местной территориальной громады.

Союз «Гражданский дозор»  заявляет, что нападение на депутата Ляшенко, психологическое давление  на его коллегу по фракции председателя союза «Гражданский дозор» депутата никопольского горсовета Юрия Бабинина, занимающего такую же активную гражданскую позицию,  направлено на запугивание лучших представителей никопольской громады и противодействию их устремлениям отстоять в городе идеалы справедливости и законности.

Союз «Гражданский дозор»  требует от Министерства внутренних дел, прокуратуры и Службы безопасности Украины обеспечить надлежащее расследование фактов циничного нападения на Константина Лященко и преследования  других депутатов, найти и наказать виновных в совершении этого дерзкого преступления в соответствии с действующим законодательством. Наряду с этим, «Гражданский дозор» требует должным образом расследовать все факты, имеющие признаки  коррупции, злоупотребления властью и других преступлений против городской громады, о которых заявлял К.Лященко и союз «Гражданский дозор».

Информационный центр союза «Гражданский дозор»

Тел.факс (0566) 694 144. E-mail: [email protected]

24 червня в Національній юридичній академії України (НЮАУ) імені Ярослава Мудрого відбулись ХХVІІІ Харківські політологічні читання на тему «Конституційно-політичний процес в Україні: ідеї, досвід, проблеми», участь в яких взяли політологи, юристи, соціологи, філософи, психологи, культурологи, історики, економісти та інші фахівці вищих навчальних закладів і наукових установ Харкова та України.

Основними проблемами, які розглядалися під час читань, були:

-  Політологічні проблеми конституційного реформування в Україні.

-  Правові принципи та гуманітарні практики української влади щодо вдосконалення політичного устрою України.

-  Історія розвитку Конституцій як відбиття процесу самоідентифікації української держави.

-  Конституційні права людини та проблеми їх політичного і соціально-економічного забезпечення.

-  Конфліктологічна теорія щодо практики становлення і реформування конституційних засад в Україні.

-  Філософсько-правовий, соціологічний та культурологічний дискурс проблем становлення громадянського суспільства за умов конституційного процесу в Україні.

Читання відбувались в атмосфері вільного обміну думок, задавалось багато питань, учасники часто дискутували між собою. Але спільною рисою більшості доповідей була теза про те, що зміни до Конституції, поспіхом прийняті у грудні 2004 р., є недосконалими, і конституційний процес в Україні ще не завершений.

Зокрема, доктор юридичних наук, професор НЮАУ Віктор Колісник виділив декілька конфліктних моментів у сучасному етапі конституційного процесу. Він підкреслив, що не в повному обсязі реалізується норма ст. 57 Конституції України, яка вимагає доводити до відома населення зміст нормативно-правових актів, що визначають права і обов’язки громадян. Не весь масив нормативних актів публікується, а майже всі вони в тій чи іншій мірі стосуються певних прав та обов’язків громадян України.

Крім того, пан Колісник наголосив, що в нашій державі діяльність міністерств досі регулюється положеннями, ухваленими Президентом, а відповідні закони не прийняті парламентом. З одного боку, Президент, ухвалюючи ці положення, вимушений був іти на такі кроки, з огляду на гальмування цього процесу Верховною Радою, з іншого – не зрозуміло, чому голова держави, маючи право законодавчої ініціативи, разом зі своїм апаратом не підготував необхідні законопроекти.

Віктор Колісник вважає, що нововведення в Конституції щодо призначення частини урядовців за пропозицією прем’єра, а частини – за ініціативи Президента, призведе до протиріч та внутрішніх конфліктів у новостворюваному Кабінеті Міністрів. Незрозумілою є й новація у ст. 141 Конституції, яка, залишаючи термін перебування на посаді сільських, селищних та міських голів у межах 4-х років, збільшила повноваження депутатів місцевих рад до 5-ти років.

Ще далі у своєму виступі пішов Олександр Радченко – кандидат юридичних наук, що працює в Харківському національному університеті внутрішніх справ. На його думку, внесені до Конституції зміни, що перетворюють Україну в парламентську-президентську республіку, є несвоєчасними та недоречними, бо на сучасному етапі розвитку країни більш досконалою системою управління є президентсько-парламентська, що залишає впливові повноваження Президентові.

Не всі з ним, щоправда, погодились в цьому, опоненти, зокрема, зазначали, що за умов реалізації конституційної реформи, що вступила в силу з 1-го січня цього року, вперше за історію України виникла модель управління, за якою влада стала відповідальною. Парламентська більшість формує уряд, і разом з ним повністю відповідає перед народом та Президентом за ситуацію в країні. Якщо їх керування виявиться недолугим – в результаті нових виборів народ України висловить їм вотум недовіри й обере інших представників. Вже не існує система, коли Президент, Верховна Рада та Кабінет Міністрів представляли собою лебедя, щуку та рака, що тягнули в різні боки, а затягували, як правило, до чергової кризи.

Слушну думку проголосив доцент НЮАУ Федір Веніславський, який зазначив, що одним з основоположних принципів Конституції є її стабільність. Зміни до Основного Закону повинні вноситись лише у виключних випадках, і вони мусять бути покликані нагальними потребами часу. Однак, в Україні зміни до Конституції внесли через політичну доцільність за вимогою тих політичних сил, які втрачали свій вплив.

Якщо прямо керуватись нормою ст. 5 Конституції, яка визначає, що «право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами», то зміни в Конституцію, що фактично змінюють форму управління в державі, необхідно виносити на розгляд народу. «Отже», – висловив риторичне запитання пан Веніславський, – «чи не є неконституційними самі зміни вже від того, що вони не затверджувались на референдумі?»

Багато ще було цікавих виступів, запитань, коментарів та реплік. Особливо запам’яталась велика за інформативністю доповідь кандидата соціологічних наук, Голови правління Українського інституту соціальних досліджень Ольги Балакірєвої, яка, на засадах останніх соціологічних досліджень розповіла про думки та настрої пересічних громадян України щодо політичних та конституційних процесів, що відбуваються в країні.

Виявилося, що як і більшість простих українців, так і поважні науковці збігаються у думці щодо того, що нові конституційно-політичні реформи, на жаль, не призвели до масштабних перетворень на краще в суспільно-економічній сфері життя України та не стали запорукою забезпечення реалізації конституційних прав людини.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (далі – Омбудсман) Ніна Карпачова заявила про свою відставку у зв’язку з обранням депутатом парламенту. Закінчення повноважень Ніни Іванівни, майбутня поява нової людини на посаді Омбудсмана змушує знову замислитися щодо місії, принципів і засобів діяльності, функцій і повноважень цієї важливої для захисту прав людини фігури, а також дати оцінку діяльності першого Омбудсмана. Безперечно, ці питання ще стануть предметом детального аналізу, ймовірно, Ніна Карпачова сама захоче висловитися з цього приводу, підвести підсумки. А поки що, виходячи з власних спостережень, пропоную увазі читача свій  погляд.

Становлення

Нагадаю, що на Омбудсмана покладений парламентський контроль за дотриманням конституційних прав людини і основоположних свобод. Відповідний закон, прийнятий у грудні 1997, року був заснований на моделі так званого «слабкого» Омбудсмана, який не розглядає тих звернень, що розглядаються судами, і припиняє вже початий розгляд, якщо зацікавлена особа подала позов, заяву або скаргу до суду. Закон передбачає досить широкі повноваження Омбудсмана: він має право одержувати будь-яку інформацію, у тому числі секретну, ознайомлюватися з будь-якими документами, без перешкод відвідувати будь-які органи влади і місцевого самоврядування, підприємства й організації, у тому числі будь-які "закриті" структури й опитувати осіб, які там утримуються, бути присутнім на засіданнях будь-яких органів влади, судів усіх інстанцій, запрошувати посадових і службових осіб для одержання пояснень, вимагати від них сприяння проведенню перевірок діяльності підконтрольних і підлеглих їм установ, підприємств і організацій, звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини, перевіряти стан дотримання прав і свобод людини державними органами, у тому числі органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність. Усі структури, до яких звертається Омбудсман, зобов’язані співпрацювати з ним і надавати йому необхідну допомогу, зокрема, забезпечувати доступ до матеріалів і документів та надавати інформацію, а також давати роз’яснення щодо фактичної і правової підстави своїх дій та рішень. Втручання органів влади і місцевого самоврядування в діяльність Омбудсмана заборонено, він також не зобов’язаний давати пояснення по суті справ, що завершені або знаходяться в його провадженні. Закінчивши провадження по скарзі, Омбудсман направляє подання у відповідний орган про усунення виявлених порушень прав і свобод, яке повинне бути виконане в місячний термін. Проте ніякої відповідальності за порушення повноважень Омбудсмана і за невиконання його подання закон не передбачає.

Таким чином, ця нова для України інституція захисту прав людини заснована на високому моральному авторитеті Омбудсмана, до рішень і пропозицій якого мають прислухатися і влада, і суспільство. Однак, оскільки в нас і влада, і суспільство не надто поважають права людини, першому Омбудсману довелося нелегко. Почавши працювати без фінансування і без приміщення, секретаріат Омбудсмана відразу ж був завалений величезною кількістю скарг, що, власне кажучи, просто неможливо було розглянути. Проте, будучи живою, небайдужою і дуже енергійною людиною, Карпачова поступово змогла створити працездатну правозахисну структуру. Про це, зокрема, свідчить разюча відмінність її другої щорічної доповіді від першої. Якщо перша доповідь носить великою мірою академічний характер, то друга – це доповідь активно і плідно працюючої правозахисної інституції.

У 1999-2003 роках Карпачова брала активну участь у низці резонансних справ, часто всупереч бажанням владної верхівки, і домоглася помітних успіхів. Незважаючи на млявий закон, вона зуміла змусити державні органи рахуватися зі своєю думкою і своїми оцінками. Вона втручалася в найгарячіші конфлікти, такі, як, наприклад, події 9 березня 2001 р., і констатувала порушення прав людини незалежно від політичної кон’юнктури. Її конституційні подання до Конституційного Суду України не були частими, однак усі вони стосувалися масових порушень прав людини. І коли перший 5-річний термін повноважень Омбудсмана закінчився, її обрання на другий термін в травні 2003 року проходило доволі важко, оскільки президентське оточення бажало бачити на цій посаді більш прийнятну і гнучку людину. Проте бажаючих зайняти цю дуже клопітну посаду майже не знайшлося, і Ніна Іванівна почала працювати свою другу  каденцію.

Я думаю, що численні успішні випадки захисту прав людини Омбудсманом багато в чому пов’язані з її особистими якостями. Коли вона домагається справедливості щодо тих, хто потерпає від влади, її важко зупинити. При цьому для неї немає значення, від кого залежить необхідне рішення – Президента, чи міністра, чи будь-якого іншого чиновника: вона далека від чиношанування. І вона пробивала стіну там, де інші поступилися би. У цьому сенсі, на мою думку, важко було знайти кращу фігуру, ніж Карпачова, у часи президентства Леоніда Кучми.

Починаючи з кінця 2004 року, оцінки Омбудсмана та більшості недержавних правозахисних організацій (далі – НПО) щодо політичних процесів в країні почали відрізнятися і, навіть, ставати в деяких питаннях протилежними. Так, Карпачова в своїй третій доповіді (липень 2005 року) стверджувала, що змін на краще із свободою слова не відбулося, і що мають місце численні політичні репресії. З такою оцінкою важко погодитися. Поступово ставало все ясніше, що Ніна Карпачова пристає на позицію однієї з політичних сил, втрачаючи неупередженість і незалежність, що вона все більше займається власним піаром. Це стало очевидним для всіх, коли вона взяла участь  у виборчих перегонах 2006 року. Її участь в парламентських виборах викликала серйозну і масову критику одних і підтримку інших, в залежності від політичних симпатій і антипатій. Мушу сказати, що я особисто шкодую, що Ніна Карпачова обрала політичну діяльність на заміну правозахисній, оскільки це послабляє правозахисне співтовариство, яке втратило одного з найсильніших лідерів. І моє ставлення до цього ні на йоту не змінилося б, якби це була політична сила іншого кольору. Краще би вона залишалася Омбудсманом і уникала політики, бо поєднати політичну і правозахисну активність неможливо. Проте ми маємо поважати її особистий вибір.   

Слід зауважити, що діяльність Карпачової та її апарата постійно зазнавала критики, їхню роботу багато хто вважав недостатньою і незадовільною. На мій погляд, ця критика багато в чому була незаслуженою. Будь-яку правозахисну інституцію легко критикувати, оскільки в українській ситуації, незважаючи на успіхи правозахисників, порушення прав людини все ще залишаються масовими і масштабними. Особливо легко критикувати за те, що не було зроблено, і такого завжди можна знайти багато. Тим не менше, розглядаючи в цілому діяльність Омбудсмана і його апарата, на мій погляд, слід визнати її успішною. Ніна Карпачова, не зважаючи на усі труднощі, негаразди і помилки, допомогла великій кількості людей і змогла привчити і державу, і суспільство з повагою ставитися до посади Омбудсмана. На мою думку, можна стверджувати, що повага до прав людини в Україні під час перебування Карпачової на посаді зросла. Бажано не розгубити досягнуте і надалі посилювати вплив і ефективність праці Омбудсмана.

Що далі? 

На мій погляд, треба розширити межі парламентського контролю, здійснюваного Омбудсманом, виходячи з таких міркувань. Сучасні  уявлення про парламентський контроль передбачають створення окремих інституцій, які спеціалізуються з контролю за дотриманням окремих ключових прав чи групи взаємозалежних прав. Так, європейські документи щодо захисту персональних даних передбачають створення окремої парламентської інституції для контролю за дотриманням права на інформаційну приватність, що призводить до появи в європейських країнах появи посади Омбудсмана з питань захисту персональних даних; закони про доступ до інформації передбачають наявність органу незалежного парламентського контролю за здійсненням права на доступ до інформації, і так далі. Це має наслідком появу в європейських країнах декількох Обмудсманів: з питань захисту персональних даних; з питань доступу до інформації; з питань прав дитини, з питань прав етнічних меншин, тощо. В наших умовах створювати низку окремих інститутів недоречно. Доцільно відкрити відповідні відділи в Секретаріаті Омбудсмана і надати Омбудсману відповідні повноваження згідно з європейськими нормами. Наприклад, мають бути відділ з питань дотримання права на інформацію і права на захист інформації про особу, який розглядав би інформаційні скарги щодо порушення цих прав і щорічно узагальнював би стан забезпечення цих прав; відділ з питань дотримання права на приватність комунікацій, який розглядав би скарги на незаконні дії (бездіяльність) органів влади, які здійснюють зняття інформації з каналів зв’язку під час проведення оперативно-розшукових заходів, і щорічно готував би спеціальні доповіді з даними про кількість перехоплень, статистику підстав, термінів, результатів перехоплення (кількість порушених кримінальних справ, за якими статтями Кримінального кодексу,  тощо), порушень, примусових блокувань технічних засобів, з поділом за органами, які здійснювали перехоплення інформації; і так далі. Отже, Закон про Уповноваженого потребує відповідних змін і уточнень.

Бажано підняти роль Омбудсмана і значення його рішень. Для цього доцільно передбачити в Законі такі повноваження:

можливість робити попередження посадовим особам, які припустилися порушень прав людини;

ставити питання про скасування актів, якими порушуються права людини;

ставити перед вищими щодо посадової особи, яка припустилась порушень прав людини, органами питання про стягнення, передбачені чинним законодавством про працю;

ставити питання про усунення з посад осіб, які припустились неодноразового або грубого порушення прав людини та основоположних свобод;

оголошувати, з повідомленням про це в ЗМІ, громадський осуд таким посадовим особам, а також посадовим особам, які не відреагували належним чином на звернення Омбудсмана.

Доцільно передбачити також можливість Омбудсмана висловити свою точку зору щодо судових рішень у такій формі: він має право звернутися до передбачених законом інстанцій з рекомендаціями щодо перевірки судових рішень, які набули законної сили, при наявності даних, що в ході судового розгляду мали місце суттєві порушення прав людини, які вплинули на прийняте судове рішення.

До повноважень Омбудсмана, передбачених Законом про Уповноваженого, слід також додати право законодавчої ініціативи, щоб він міг подавати на розгляд парламенту проекти законодавчих актів, які пропонували б змінити чинне законодавство або доповнити його в інтересах забезпечення прав людини і основоположних свобод. Необхідно також підсилити гарантії діяльності Омбудсмана: по-перше, закріпити обов’язок державних органів та їх посадових осіб розглянути в місячний термін рекомендації Омбудсмана і надати письмову відповідь щодо прийнятих заходів для відновлення порушених прав або обґрунтувати причини невиконання його рекомендацій; по-друге, ввести норму про те, що рекомендації Омбудсмана, прийняті ним на підставі розгляду скарг, не оскаржуються в межах національної правоохоронної системи, і по-третє, передбачити адміністративну (а у випадках дій, які передбачені Кримінальним кодексом – кримінальну) відповідальність посадових осіб за ігнорування запитів Омбудсмана щодо надання йому матеріалів, документів, інформації або пояснень, і щодо виконання рекомендацій.

Видається важливим для підвищення ефективності праці за заявами, що надіслані до Омбудсмана, створення електронного архіву заяв, і опису дій працівників Секретаріату щодо цих заяв. Створення внутрішньої мережі в офісі Омбудсмана надасть можливість за лічені секунди отримати інформацію з будь-якого комп’ютера в мережі про зміст і стан розгляду будь-якої заяви. Потребує розвитку і комунікація Омбудсмана з суспільством, яку можна було б покращити за рахунок щоденного оновлення сайту Омбудсмана, регулярного видання бюлетеня з описом і аналізом порушень прав людини і основоположних свобод, створення телепередачі на телеканалі УТ-1 з прямим контактом Омбудсмана з телеглядачами. 

На мою думку, одним з головних ресурсів покращення захисту прав людини є співробітництво Омбудсмана з НПО. Сьогодні воно недостатнє. Омбудсман – представник громадянського суспільства, що захищає права і свободи людини насамперед від держави, і його опора на недержавні правозахисні організації була б цілком природною. Законодавчою основою для співробітництва є ч.3 статті 10 чинного Закону про Омбудсмана: «При Уповноваженому з метою надання консультаційної підтримки, проведення наукових досліджень, а також вивчення пропозицій щодо поліпшення стану захисту прав і свобод людини і громадянина може створюватися консультативна рада (яка може діяти і на громадських засадах) із осіб, що мають досвід роботи в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина». Однак ця основа є дуже розпливчастою, тому було б бажано внести зміни в Закон про Омбудсмана, які точно і ясно регламентують процедури взаємодії Омбудсмана з НПО.

Порівнюючи функції і повноваження Омбудсмана і НПО, розглянувши їхню роботу, можна цілком вважати Омбудсмана і його апарат такою же правозахисною організацією, як і НПО, тільки діючою від імені держави, і розглядати з таких позицій його діяльність. Слід додати статтю до Закону з визначенням Омбудсмана і його місії таким чином: «Уповноважений ВРУ з прав людини є вищою незалежною публічною посадовою особою, діяльність якого спрямована на утвердження і захист прав людини й основоположних свобод, а також на громадський контроль за реалізацією режиму їхнього гарантування державними органами і посадовими особами. Місією Уповноваженого є організація автономної системи недержавних органів контролю за забезпеченням прав людини та основоположних свобод і керівництво нею».

Слід розвинути і уточнити положення Закону щодо Секретаріату і представників Уповноваженого (статті 10, 11). На мою думку, згідно з європейською традицією, краще замінити назву „Секретаріат” на „Національне Бюро захисту прав людини і основоположних свобод” і вказати, що воно є самостійною структурою громадянського суспільства в Україні. Омбудсман має призначати своїх представників в областях, містах Києві та Севастополі, Автономній республіці Крим з числа осіб, які проживають в даній місцевості, володіють досвідом правозахисної діяльності і користуються високим громадським авторитетом. До Закону слід додати норму, що представники працюють на постійній основі, співпрацюють с правозахисними організаціями, оцінюють стан дотримання прав і свобод на підвідомчій їм території, виявляють порушення прав і свобод людини, доповідають про них Омбудсману, в окремих випадках подають йому скарги щодо порушення прав людини і основоположних свобод.  

Співробітництво Омбудсмана й НПО повинне бути організоване в таких напрямках:

– захист прав людини в конкретних випадках, створення інституту виділеної скарги;

– інформування про права людини;

– аналіз законодавства і законопроектів, судової й адміністративної практики на відповідність Конституції і міжнародним стандартам в галузі прав людини, підготовка конституційного подання;

– підготовка доповідей про стан з правами людини.

Розглянемо ці питання детальніше.

Захист прав людини в конкретних випадках, створення інституту виділеної скарги

Через те, що Омбудсман одержує величезну кількість скарг, які його апарат просто не в змозі вчасно і всебічно розглянути, НПО могли б виступити в ролі своєрідних фільтрів, що виділяють із усього потоку скарг ті, котрі дійсно зв’язані з порушенням прав людини, і які Омбудсман повинний розглядати у відповідності зі своїми повноваженнями. Такий попередній розгляд скарг можна було б організувати спочатку як пілотний проект в тих регіонах, де будуть відкриті представництва Омбудсмана і саме в ці представництва будуть направлятися скарги на ім’я Омбудсмана від жителів регіону. На мій погляд, представництва Омбудсмана доцільно відкривати спочатку в тих регіонах, де вже працюють відомі й авторитетні правозахисні організації, що могли б працювати в прямому контакті з представником Омбудсмана. Ці організації могли б здійснювати первинний аналіз скарг. Потім цей досвід можна було б поступово поширити на всі регіони країни.

Крім цього, Омбудсман і його представники могли б розглядати звернення про порушення прав у конкретних випадках безпосередньо від НПО. На перший погляд, Закон про Омбудсмана це не передбачає. Однак, звернімо увагу на дві обставини. По-перше, у формулюванні ч.1 ст.17 Закону про те, що Омбудсман «приймає і розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи осіб, що діють у їхніх інтересах», не вказується, що «особи, що діють у їхніх інтересах» – це фізичні особи. По-друге, у ч.1 ст.17 сказано, що Омбудсман приймає і розглядає звернення відповідно до Закону України «Про звернення громадян», а ст.16 останнього передбачає як суб’єктів звернення і «організації, що здійснюють правозахисну діяльність». Таким чином, НПО можуть бути суб’єктом звернення до Омбудсмана про порушення прав і свобод у конкретних випадках. Хоча краще було б серед суб’єктів подання звернення до Омбудсмана прямо вказати НПО.

Видається доцільним створити інститут виділеної скарги, тобто описати критерії, за якими НПО будуть звертатися до Омбудсмана з проханням про розгляд відповідних порушень. На мій погляд, цей набір критеріїв повинний бути наступним:

а) очевидне брутальне порушення права, дотримання якого гарантується Конституцією;

б) високий рівень насильства над особистістю, що викликане порушенням;

в) кричуща несправедливість, що виникла внаслідок порушення;

г) рішення чи дії органів влади створюють серйозні загрози правам людини в майбутньому;

д) несумісність порушень з рівнем свободи, типовим для посттоталітарних суспільств.

Останній критерій, доволі розпливчастий і суб’єктивний, потребує пояснень. Є багато порушень прав людини, характерних для країн у перехідний період від тоталітаризму до демократії, хоч і виявляються в них у різному ступені: жорстокість поліції, закритість влади; порушення виборчих прав; маніпуляції суспільною свідомістю через ЗМІ; бідність людей похилого віку і т.д. А є порушення нетипові, вони серйозні і небезпечні, оскільки означають зазіхання влади на свободу народу і несуть загрозу реставрації тоталітаризму. До таких порушень слід віднести політичні переслідування, поєднані з насильством і/чи обвинуваченням у здійсненні кримінальних діянь; насильницькі зникнення; позбавлення волі журналістів у зв’язку з виконанням ними професійних обов’язків; порушення прав меншин, поєднане з насильством; використання такого інституту покарання як страта; використання силових структур, зокрема, служби безпеки, у політичних цілях та інші. Сьогодні деякі з цих порушень в Україні вже неможливі, вірогідність інших порушень стала меншою, але вони, на жаль, все ж таки трапляються як, наприклад, незаконна депортація 11 узбеків в лютому цього року.

Такий підхід дозволить Омбудсману та його апарату відразу виділяти з загального потоку звернень ті звернення, що свідчать про безумовні грубі порушення, і тому в першу чергу вимагають уваги Омбудсмана. В інших випадках НПО могли б допомогти людям, які звертаються до них зі скаргами, написати звернення до Омбудсмана від їхнього імені.

Інформування про права людини

Омбудсман і НПО могли б об’єднати свої зусилля для підвищення поінформованості органів влади і суспільства про права людини, для освіти в сфері прав людини і виховання прав людини. Насамперед, на мій погляд, суспільство має потребу в інформації про успіхи в захисті прав людини. Тому був би надзвичайно корисним випуск періодичного видання з описом успішних прецедентів захисту прав людини як Омбудсманом, так і НПО. Одночасно таке видання було б цінним практичним посібником із застосування механізмів захисту прав людини.

Омбудсман і НПО могли б також успішно співпрацювати в поширенні інформації про права людини у вигляді серії просвітницьких листівок «Ваше право», до якої ввійшли б апробовані фахівцями і підписані Омбудсманом положення законодавства про права людини в конфліктних ситуаціях, що найбільш часто зустрічаються. Це можуть бути такі листівки, як, наприклад, «Ваші права при затриманні й арешті», «Ваше право на захист честі і гідності», «Ваше право на допомогу при народженні дитини», «Ваше право на одержання житлової субсидії», «Ваше право на земельну ділянку», «Ваші права при відключенні від енерго-, тепло-, водо- чи газопостачання» і т.д. НПО могли б готувати короткі і ємні тексти, що формулюють права, а Омбудсман і його апарат могли б апробувати ці тексти. Потім ці листівки, завірені підписом Омбудсмана, НПО могли б друкувати масовими тиражами і поширювати серед населення на різних публічних заходах, у навчальних установах, підприємствах і організаціях.

Доцільно готувати, видавати і поширювати не тільки друковані, а й аудіо-, фото- і відеоматеріали з прав людини. Було б надзвичайно корисним зробити передачу «Ваше право» на одному з загальнонаціональних телеканалів, де Омбудсман і НПО демонстрували б підготовлені відеоматеріали.

Надзвичайно важливим є виховання прав людини в дитячому і молодіжному середовищах. Крім підтримки звичайних форм навчання НПО могли б проводити під егідою Омбудсмана конкурси на кращий твір про права людини і конкурси малюнків і фотографій для школярів, олімпіади для студентів, спеціальні заходи, присвячені Дню прав людини, Дню політв’язня і т.д. Такі публічні кампанії й акції сприяли б утвердженню прав людини в суспільній свідомості.

Не менш важливим є інформування професійного середовища про міжнародні механізми захисту прав людини. Зокрема, актуальне ознайомлення суддів, адвокатів, співробітників правоохоронних органів з європейськими правовими принципами, нормами і стандартами, зокрема, юриспруденцією Європейського суду з прав людини, стандартами Європейського комітету запобігання катуванням та жорстокому поводженню, правом Європейського Союзу й ін. Спільна підготовка Омбудсманом і НПО перекладів і дайджестів рішень Європейського суду, видання і поширення відповідних збірників було б дуже корисним для зміни правової парадигми в професійному середовищі.

Залишається, як і раніше, актуальним проведення спеціалізованих семінарів з прав людини для представників т.зв. "професій ризику" (співробітників органів внутрішніх справ і служб безпеки, службовців пенітенціарних установ, адвокатів, суддів, прокурорів, військовослужбовців, лікарів, журналістів, профспілкових діячів, соціальних працівників), представників законодавчої і виконавчої гілок влади, пов’язаних зі створенням і виконанням законодавства, що стосується прав людини. Ці семінари могли б проводитися спільно Омбудсманом і НПО.

Аналіз законодавства і законопроектів, судової й адміністративної практики на відповідність Конституції і міжнародним стандартам, підготовка конституційного подання

Для аналізу законодавства і практики в контексті відповідності Конституції та міжнародним угодам в сфері прав людини НПО та апарат Омбудсмана повинні спільно використовувати методологію моніторингу прав людини, яка передбачає:

 аналіз внутрішнього законодавства (Конституції, законів, підзаконних актів), яке пов’язане з дотриманням цього права в контексті міжнародних зобов’язань України;

 аналіз правозастосовчої практики (рішення адміністративних органів, судові рішення);

 підготовка аналітичного звіту, який містить пропозиції щодо усунення порушень прав людини.

 Проведення моніторингу прав людини та основоположних свобод неможливе без отримання усієї необхідної інформації від органів державної влади та управління. Спочатку необхідно зробити попередній діагноз ситуації на основі загального попереднього досвіду, поставити питання для дослідження, на які має дати відповідь моніторинг, і визначити обсяг необхідної інформації. Потім іде паралельно пошук інформації та аналіз відповідності законодавства і законозастосовчої практики міжнародним угодам. Після завершення аналізу складається звіт про дотримання зазначеного права. Огляд цього звіту і складе відповідну частину річної доповіді про дотримання прав людини. Слід зазначити, що характерною ознакою методології моніторингу є його спрямованість на публічні дії, необхідні для поліпшення ситуації з правами людини

Доцільно створювати робочі групи з представників НПО, що спеціалізуються в напрямку дослідження певного права (чи групи взаємопов’язаних прав), і представників відповідних відділів офісу Омбудсмана. Проводячи зазначеним чином моніторинг цього права щорічно, ці робочі групи будуть відслідковувати всі зміни в законодавстві і практиці, зможуть ініціювати зміни законів та інших нормативних актів і впливати на практику. Річні аналітичні звіти про результати моніторингу можуть бути складовими частинами річних доповідей про стан з правами людини, про які мова йде далі. Корисно при цьому готувати також річний огляд інформаційних джерел про порушення досліджуваного права.

Одним з найбільш важливих актів реагування на серйозні порушення прав людини є конституційне подання Омбудсмана до Конституційного Суду України. І тут НПО також могли б співпрацювати з Омбудсманом, підготовляючи разом з ним конституційні подання про невідповідність Конституції тих чи інших положень законів України, інших правових актів  або про тлумачення Конституції і законів України. По суті, конституційні подання Омбудсмана повинні бути одним з результатів його спільної роботи з НПО з моніторингу прав людини.

Підготовка доповідей про стан з правами людини

Для комплексного дослідження стану з правами людини в країні правозахисні організації звичайно використовують форму щорічної доповіді про дотримання прав людини в країні. Складання такої доповіді є традиційним засобом доведення до відома громадськості – як національної, так і міжнародної – інформації про порушення прав людини в країні з метою поліпшення ситуації. Омбудсманом були оприлюднені три   загальні доповіді – у 2000, 2002 та 2005 роках, і одна спеціальна – про права українців, які мешкають за кордоном. Правозахисні організації підготували дві доповіді про стан з правами людини в  Україні в 2004 і 2005 рр. Деякі українські НПО готували також спеціальні доповіді про стан справ з якогось одного права чи групи взаємозалежних прав – права на захист від катувань і жорстокого поводження, права на свободу та особисту недоторканність, прав дитини й інших. Також правозахисні організації почали у 2005 р. готувати доповіді про стан з правами людини на регіональному рівні. Підготовка спеціальних доповідей щодо стану справ з окремих ключових прав і річними доповідями з всього комплексу прав (за окремими регіонами і країні в цілому) залишається дуже важливою й актуальною проблемою. Доцільно вирішувати її разом з Омбудсманом, оскільки підготовка щорічних доповідей є його обов’язком.

* * *

Велике значення має, хто саме буде обраний Омбудсманом. Правозахисне співтовариство України сьогодні достатньо зріле і сильне, щоб висунути кандидата із власного середовища і поставити свої вимоги щодо кандидатів. А першочергові вимоги до усіх політичних сил, на мою думку, наступні: по-перше, посада Омбудсмана не може бути предметом політичних торгів, по-друге, кандидати на посаду повинні обговорюватися організаціями громадянського суспільства, зокрема, правозахисними організаціями.

У ході робочого візиту в Страсбург Міністр юстиції Сергій Головатий підписав від імені України два додаткових протоколи до Конвенції Ради Європи про права людини і біомедицині в галузі біомедичних досліджень:  Додатковий протокол щодо трансплантації органів і тканин людського походження (CETS №186), і  Додатковий протокол в області біомедичних досліджень (CETS №195).

Як повідомили у прес-службі Міністерства юстиції, Додатковий протокол до Конвенції про права людини і біомедицині, що стосується трансплантації органів і тканин людського походження, з’явився 24 січня 2002 року й набув чинності 1 травня 2006 року. За станом на кінець червня поточного року цей протокол ратифікували 13 держав, ще 5 його підписали. Протокол визначає й гарантує права донорів органів і тканин, а також осіб, якою органи й тканини пересаджуються.

Додатковий протокол до Конвенції про права людини і біомедицині в галузі біомедичних досліджень з’явився 25 січня 2005 року й ще не набув чинності. За станом на кінець червня поточного року його ратифікували 18 держав, ще 2 його підписали. Метою цього протоколу є визначення й гарантування основних прав у сфері біомедичних досліджень, зокрема, прав осіб, що приймають участь у таких дослідженнях.

На сьогодні Україна ратифікувала 52 конвенції Ради Європи й підписала ще 37.

27.06.2006

Наш інформ.

Як сказав 26 червня на прес-конференції в агентстві УНІАН співголова ХПГ, співголова Громадської ради при МВС з питань забезпечення прав людини Євген ЗАХАРОВ, за висновками досліджень, коріння цієї проблеми - у багатьох інститутах і традиціях вітчизняного кримінального судочинства. Серед найвиразніших причин - гонитва за показниками розслідуваних справ, відсутність системи ефективного розслідування, велика кількість латентних затримань, доступу до адвоката та лікаря.

«Ті 24 засоби катувань, які відомі ще з часів Єжова і Берії, на сьогодні доволі міцно вкорінені у практику органів дізнання і слідства в Україні», - сказав Є. ЗАХАРОВ.

Водночас він наголосив на змінах у ставленні державних органів до цих проблем та більшу готовність держави до співпраці у цій сфері. Зокрема, відзначалася робота мобільних груп у системі МВД та створення громадських рад при самому міністерстві та обласних управліннях внутрішніх справ.

За підтримки Європейської Комісії ХПГ втілює трирічний проект «Кампанія проти катувань та жорстокого поводження», який закінчиться через тиждень. Було створено мережі правозахисних організацій в Україні, Фонд професійного захисту жертв катувань, який почав працювати 2,5 роки тому, освітні програми для суддів та адвокатів. За словами Є. ЗАХАРОВА, проблема застосування катувань стала публічною.

За інформацією керівника програми ХПГ, адвоката Аркадія БУЩЕНКА, за допомогою Фонду професійного захисту жертв катувань понад 100 осіб отримали кваліфіковану правову допомогу. За фінансової підтримки Фонду було підготовлено заяви до Європейського суду з прав людини від імені 57 осіб. У Європейському суді була виграна справа «Афанасьєв проти України». У своєму рішенні цей суд визнав, що заявник зазнав поганого поводження під час перебування у райвідділі міліції, а також неналежного розслідування його заяв. Зараз ще одна справа щодо катування у міліції визнана судом прийнятною, а сім справ знаходяться на комунікації з урядом України.

Полковник міліції, кандидат юридичних наук Олег МАРТИНЕНКО повідомив, що розроблено посібник для проведення спеціального курсу з дотримання прав людини для співробітників міліції та вищих учбових закладів.

Шановні учасники та учасниці семінару!

Тема забезпечення прав людини не втрачає своєї актуальності. Навпаки, остання тільки зростає. І навіть десятирічний ювілей прийняття Конституції України, яка проголошує увесь спектр прав людини у відповідності до Загальної Декларації прав людини, дає підстави для висновку про те, що у яку б сферу життя ми не торкалися, ми піднімаємо питання прав людини в контексті їх недотримання, порушення, невиконання, ігнорування тощо.

Для багатьох людей, на жаль, вони залишаються абстрактною категорією, для  політиків – темою маніпулювання та спекуляцій.

І я вітаю організаторів семінару, Харківську правозахисну групу, Харківський інститут соціальних досліджень, які багато років плідно поєднуючи теоретичний та практичний рівні, займаються захистом, дослідженням, забезпеченням, просуванням, навчанням прав людини, рекрутуванням нових прихильників та однодумців, і хочу висловити подяку організаторам за ту велику роботу, яка здійснюється в галузі забезпечення та захисту прав людини.

Назву декілька цифр, які відображають як стан порушення прав людини в українській міліції, так і рівень його недостатнього відображення.

Так, за даними Департаменту внутрішньої безпеки МВС України протягом 2005 року до підрозділів внутрішньої безпеки надійшло понад 17 тисяч звернень громадян про неправомірні дії працівників міліції. У результаті перевірок факти знайшли підтвердження у 2208 випадках, що складає 13% від їх загальної кількості. За 4,1 тис. матеріалів, направлених до органів прокуратури та СБУ: порушено 353 кримінальні справи,  складено 144 протоколи про вчинення корупційних діянь, до дисциплінарної відповідальності притягнуто - 2072 працівники, з яких 190 звільнено з органів внутрішніх справ. Усього в минулому році за матеріалами внутрішньої безпеки стосовно працівників міліції порушено 685 кримінальних справ, що в 3,1 рази  більше ніж за аналогічний період минулого року (221). Засуджено 146 колишніх працівників.

Упродовж 2005 року за матеріалами служби за фактами  порушень конституційних прав громадян під час виконання працівниками міліції своїх службових обов’язків порушено 93 кримінальні справи. З них за перевищення влади або службових повноважень - 72; зловживання владою або службовим становищем – 14; катування – 5; незаконне позбавлення волі та службову недбалість – по 1. 

Основними порушеннями є:

-  спричинення  тілесних  ушкоджень  громадянам  -  53  кримінальні справи;

-  незаконне затримання - 13;

-  незаконне утримування в адміністративних приміщеннях – 11;

-  проведення несанкціонованих обшуків та оглядів – 8.

Найбільше кримінальних справ за такими фактами порушено в Донецькій обл. – 10, АР Крим – 9, м. Києві та Одеській обл. – по 8, Чернігівській обл. – 6.

Зазначені порушення прав і свобод громадян притаманні перш за все  працівникам підрозділів карного розшуку, служби дільничних інспекторів міліції, Державтоінспекції, слідства, боротьби з незаконним обігом наркотиків, боротьби з економічною злочинністю.

Про що говорять ці цифри. Чи мало це, чи багато? Чи відображують реальний стан речей. Питання частково риторичне, тому що навіть нефахівцям зрозуміло, що реальний стан речей з порушенням прав людини в міліції вони не відображають. І якщо відкинути певні суб’єктивні речі, які сприяють укриттю цих фактів, то ми маємо визнати, що не працює механізм запобігання цим злочинам.

Таким чином я підійшла до заявленої теми мого виступу – національні механізми забезпечення прав людини в Україні.

При її розкритті зачіпаються три такі основні предмети розгляду

- Безпосередньо національний механізм забезпечення прав людини в Україні.

- Законопроект, що поданий від імені Президента України до Верховної Ради № 0003 від 25 травня 2006 року щодо ратифікації Факультативного протоколу до Конвенції ООН проти тортур, та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність видів поводження та покарання.

- Можливості Уповноваженого Верховної Ради  України з прав людини в галузі імплементації положень вищезгаданого протоколу.

Ці три предмети взаємозв’язані один з одним.  І вони є актуальними в контексті теми нашого семінару.

Так, ми досить часто використовуємо термін «національний механізм» по відношенню до того чи іншого напрямку державної політики, але при цьому рідко замислюємося над змістом цього поняття. Тому, перш ніж говорити про національні механізми забезпечення прав людини в Україні, вважаю за доцільне дати визначення поняттю «національний механізм». Одночасно зауважу, що забезпечення прав людини є суттєвим напрямком державної політики, принципом і (має бути) складовою будь-якого напрямку державної політики.

Українські автори його часто використовують при описанні елементів гендерної політики, але здебільшого при цьому переймаються описанням діяльності суб’єктів формування та впровадження політики, а також аналізом міжнародно-правових інструментів [3].

Звернемося ж до світового досвіду в розумінні національних механізмів впровадження того чи іншого напрямку політики. Оскільки багато років я займалася проблемами дослідження формування та впровадження гендерної політики на міжнародному та національному рівнях, де активно використовується поняття «національний механізм», використаємо метод порівняльної аналогії [1,2].

Роль національних механізмів є комплексною і полягає у розробці та впровадженні конкретного напрямку політики. Вони мають формуватися та працювати для досягнення наступних цілей: «розробка, заохочення, реалізація, виконання, контроль, оцінка, пропаганда, та мобілізація підтримки» конкретного напрямку політики [4, с.99].

Можна подивитися на цю проблеми з іншого боку. Для того, щоб здійснювалася комплексна робота, недостатньо існування лише однієї інституції, однієї національної установи, суб’єкту політики, органу державного управління, а необхідним є формування саме національного механізму.

Навіть етимологічний аналіз терміну дає підстави стверджувати, що «механізм передбачає наявність якнайменше двох складових частин, які перебувають у взаємодії одна з одною» [1, с.]. І цей принцип взаємодії є дуже важливим, а може й навіть вирішальним при визначенні національного механізму.

Читаємо далі: «Національний механізм, крім свого призначення  пов’язувати розробку законодавства та його впровадження (тобто законодавчу та виконавчу гілки влади), має забезпечувати проведення досліджень, навчань, тренінгів, розробки спеціальних  проектів та програм дій. Тому частиною такого національного механізму є неурядові організації» [1, с.10].

Основні вимоги до національних механізмів наступні:

1.  Бути підпорядкованими посадовій особі максимально високого рівня.

2.  Здійснювати децентралізоване планування, виконання та контроль з метою залучення ГО

3.  Бути забезпеченими необхідними людськими, фінансовими та матеріально-технічними ресурсами.

Центральна структура національного механізму може існувати:

1.  на парламентському рівні

2.  на рівні органів центральної виконавчої влади

3.  бути незалежною структурою.

Комітети, ради (міжвідомчі та парламентські) можуть тільки у такому випадку розглядатися як центральна складова національного механізму, коли в положеннях про їх діяльність записана необхідність залучення третіх (сторонніх) установ та організацій до розробки та впровадження планів.

 «Структурні складові національного механізму залежать від завдань, для вирішення яких він безпосередньо створюється. Зрозуміло, що механізм – це не просто  самостійне існування  інституалізованих структур, але й напрямки взаємодії між ними, їх співпраця, яка не обмежується відношеннями підпорядкування. На відміну від процесу управління, де чітко визначені вертикальні  взаємовідносини між  різними суб’єктами,  управління, складовими механізму є організації, установи,  відомства, які не підпорядковуються один одному, але які працюють  в одному напрямку. Саме тому життєво необхідним є узгодження та координування їх  діяльності та зусиль. Крім того, невід’ємною частиною національного механізму є неурядові та міжнародні організації,  наукові та дослідні установи, засоби масової інформації» [1, с.10].

Рис.1. Складові національного механізму забезпечення прав людини в Україні.

Основними складовими національного механізму є:

-  Генеральна прокуратура України[1]

-  Комітет Верховної Ради України з прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин.

-   Інші комітети Верховної Ради України в частині діяльності по забезпеченню та захисту прав людини (законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності)

-  Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, відповідно до Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”

-  Інститут адвокатури (інститут надання правової допомоги)

-  МВС України (в частині формування та розвитку внутрішньовідомчого контролю за дотриманням прав людини а недопущенням катувань)

-   Міністерство юстиції України (зокрема, Національне бюро по дотриманню Європейської Конвенції з основних прав та свобод людини)

-   Інші ЦОВВ (в частині забезпечення та захисту прав людини)

-   Громадські правозахисні організації (національні та міжнародні)

-   Науково-дослідні установи

-  Засоби масової інформації.

Я намагалася представити їх на рис.1. Але не претендую на те, що цей перелік є повним та вичерпним.

  Забезпечення захисту осіб від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання в Україні здійснюється на підставі декількох нормативно-правових актів, таких як Конституція України, Кримінальний кодекс України, Кримінально-процесуальний кодекс України, Кримінально-виконавчий кодекс України, Закон України "Про прокуратуру", Указ Президента України "Про положення про Державний департамент з питань виконання покарань" від 31 липня 1998 року №827.

Також в даній сфері для України є чинними наступні міжнародні договори: Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання від 10 грудня 1984 року, Європейська конвенція про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню від 26 листопада 1987 року, Протокол №1 і Протокол №2 до Європейської конвенції про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню від 4 листопада 1993 року.

Нормативно-правове забезпечення є невід’ємною частиною національного механізму, так саме, як й інформаційне, науково-методичне тощо. Тобто розглядаючи національний механізм забезпечення прав людини в Україні, я пропоную відійти від чисто інституціонального підходу (коли механізм розглядається як діяльність лише однієї інституції), а використовувати системний підхід, який за визначенням дозволяє не тільки здійснювати комплексний аналіз, але й розглядати складові частини механізму у взаємозв’язку.

Без сумніву важливим кроком в процесі розвитку та укріплення українського національного механізму забезпечення прав людини повинна стати ратифікація державою Факультативного протоколу до Конвенції ООН проти тортур, та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність видів поводження та покарання[2], основною метою якого є створення системи та механізмів національного контролю, здійснюваного незалежними національними та міжнародними органами, за місцями відбування покарань з метою попередження тортур та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність випадків поводження та покарань (стаття 1)[3]. Як зазначається в пояснювальній записці до проекту Закону України "Про ратифікацію Факультативного протоколу до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання", „ратифікація Протоколу засвідчить незмінність позицій України щодо забезпечення та поваги до прав і основоположних свобод кожної людини, зокрема, прав позбавлених волі осіб. Ратифікація також має створити правові умови, необхідні координації і співробітництва нашої держави з іншими державами у сфері захисту позбавлених волі осіб від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання. Протокол дає можливість посилити такий захист на основі позасудових заходів превентивного характеру. Зусилля з викорінення катувань повинні бути перш за все спрямовані на недопущення, що вимагає вжиття заходів в області просвіти та поєднання різних законодавчих, адміністративних, судових та інших заходів”.

Згідно з положеннями Протоколу кожна Держава – учасниця має створити систему регулярних відвідувань, що здійснюються незалежними міжнародними та національними органами, місць, де знаходяться позбавлені волі особи, з метою недопущення катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання.

Таким чином, цей протокол вимагає розбудови на всесвітньому рівні європейської системи контролю.

 Протокол містить положення, відповідно до якого в системі ООН створюється Підкомітет з недопущення катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання та визначаються його функції та повноваження. Цей Підкомітет в структурі ООН виступає координуючим органом.

Крім того, Протокол зобов’язує кожну Державу – учасницю створити, призначити чи підтримати на національному рівні один або кілька органів для відвідування для цілей недопущення катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання.

Таким чином система відвідувань має стати частиною національного механізму забезпечення прав людини. Тобто в контексті механізму мова має йти про неї, а не тільки про інституцію, яка має забезпечити здійснення таких відвідувань. Хоча тема відповідальної інституції є дуже важливою.

Стаття 18 (параграфи 1, 2) Протоколу визначає також незалежний статус (функціональну незалежність) національних превентивних механізмів, а також незалежність їхнього персоналу.

Держави-учасниці також мають вживати необхідних заходів для забезпечення того, щоб експерти національного превентивного механізму мали необхідний потенціал та професійні знаннями. Вони забезпечують гендерний баланс та адекватну представленість існуючих в країні етнічних груп та груп меншин.

  Стаття 19 Протоколу визначає мінімум повноважень національних превентивних механізмів:

  „a) регулярно розглядати питання про поводження з позбавленими волі особами в місцях утримання під вартою, визначених в статті 4, з метою посилення, за необхідності, їхнього захисту від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання;

  b) надавати рекомендації відповідним органам для цілей поліпшення поводження з позбавленими волі особами та умов їхнього утримання і не допускати катування та інші жорстокі, нелюдські або такі, що принижують гідність, види поводження та покарання з урахуванням відповідних норм Організації Об’єднаних Націй;

  c) надавати пропозиції та зауваження, що стосуються чинного законодавства або законопроектів”.

Щорічно мають друкуватися доповіді з інформацією про діяльність національних превентивних механізмів (стаття 23).

Вищенаведене стосується положень міжнародного документу. Тепер звернемося до проекту Закону України про ратифікацію зазначеного протоколу, а саме до Пояснювальної записки.

1.  В параграфі 5 записці чітко зазначається, що „участь України в Протоколі не тягне за собою жодних фінансових зобов’язань”. Тобто підтримка національних органів для відвідування для цілей недопущення катувань може здійснюватися за логікою законопроекту без жодних витрат коштів. Зазначимо, що це положення Законопроекту входить у суперечність з параграфом 3 статті 18 Протоколу, в якому зазначається: „Держави-учасниці зобов’язуються надавати необхідні ресурси для функціонування національних превентивних механізмів”.

Те, що кошти не передбачені, може означати:

-  що фінансування виконання положень протоколу має виконуватися в межах передбачених на рік коштів для відповідальної інституції

-  бажання полегшення просування документу через фінансові інституції

-  або формальний підхід до процесу ратифікації.

2.   Виконання Протоколу забезпечуватиме Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

Чи варто погодитися з  запропонованим вибором? Чи не потрібно  створювати окрему абсолютно незалежну інституцію, як того вимагає Протокол? Для відповіді на це питання перечитати рядки Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини».

  Уповноважений Верховної Ради має дуже широкі повноваження. Так, відповідно до статті 13 Закону, Уповноважений має право відвідувати у будь-який час місця тримання затриманих, попереднього ув’язнення, установи відбування засудженими покарань та установи примусового лікування і перевиховання, психіатричні лікарні, опитувати осіб, які там перебувають, та отримувати інформацію щодо умов їх тримання; перевіряти стан додержання встановлених прав і свобод людини і громадянина відповідними державними органами, в тому числі тими, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність.

Особа, позбавлена волі, може звернутись із письмовим зверненням до Уповноваженого або його представників. У цьому разі до неї не застосовуються обмеження щодо листування. Звернення такої особи протягом двадцяти чотирьох годин направляються Уповноваженому. Кореспонденція Уповноваженому та його представникам від осіб, які затримані, перебувають під арештом, під вартою, в місцях позбавлення волі та місцях примусового тримання чи лікування, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства незалежно від місця їх перебування не підлягає ніяким видам цензури та перевірок (стаття 21).

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, об’єднання громадян, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, посадові та службові особи, до яких звернувся Уповноважений, зобов’язані співпрацювати з ним і подавати йому необхідну допомогу, зокрема: 1) забезпечувати доступ до матеріалів і документів, у тому числі на засадах, зазначених нормативними актами про охорону державної та службової таємниць; 2) надавати інформацію і давати пояснення стосовно фактичної і правової підстави своїх дій та рішень (стаття 22).

Протягом першого кварталу кожного року Уповноважений представляє Верховній Раді України щорічну доповідь про стан додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні органами державної влади, органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності та їх посадовими і службовими особами, які порушували своїми діями (бездіяльністю) права і свободи людини і громадянина, та про виявлені недоліки в законодавстві щодо захисту прав і свобод людини і громадянина (стаття 18). Щорічна доповідь повинна містити посилання на випадки порушень прав і свобод людини і громадянина, щодо яких Уповноважений уживав необхідних заходів, на результати перевірок, що здійснювалися протягом року, висновки та рекомендації, спрямовані на поліпшення стану забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

У разі необхідності Уповноважений може представити Верховній Раді України спеціальну доповідь (доповіді) з окремих питань додержання в Україні прав і свобод людини і громадянина. Уповноважений бере участь у підготовці доповідей з прав людини, які подаються Україною в міжнародні організації згідно з чинними міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 19).

При Уповноваженому з метою надання консультаційної підтримки, проведення наукових досліджень, а також вивчення пропозицій щодо поліпшення стану захисту прав і свобод людини і громадянина може створюватися консультативна рада (яка може діяти і на громадських засадах) із осіб, що мають досвід роботи в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина.

Щодо незалежності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, то відповідно до статті 8 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини» «Уповноважений не може мати представницького мандата, обіймати будь-які інші посади в органах державної влади, виконувати іншу оплачувану чи неоплачувану роботу в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об’єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, крім викладацької, наукової або іншої творчої діяльності. Він не може бути членом будь-якої політичної партії». Таким чином принципи незалежності, неупередженості, та позапартійності мають бути базовими в діяльності Уповноваженого.

Але закріплених законодавством повноважень недостатньо без працюючого механізму їх впровадження. З нашої точки зору, це означатиме що в структурі Уповноваженого має створюватися відповідний робочий орган (відділ, робоча група, сектор), який братиме на себе такі зобов’язання, або в Секретаріаті Уповноваженого призначатися спеціальний представник, який займатиметься лише цими питаннями.

Це передбачено статтею 11 Закону України про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини: Уповноважений має право призначати своїх представників у межах виділених коштів, затверджених Верховною Радою України. Положення про представників Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, затверджується Уповноваженим.

Крім того, відсутність представників Уповноваженого з прав людини в областях, не говорячи вже про рівень міст, ускладнює виконання поставленого завдання. А таке представництво так і не було створено протягом восьми років діяльності українського омбудсмана, не дивлячись навіть на виділення коштів на цю діяльність з боку міжнародних організацій.

Без сумніву, в ситуації досить низької ефективності роботи Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, зокрема на рівні координації та об’єднання  зусиль, постає слушне питання щодо ефективності роботи в новоствореному напрямку.

За інформацією Департаменту внутрішньої безпеки МВС України протягом 2005 року не поступало жодного звернення або пропозиції з боку Уповноваженого щодо здійснення спільних перевірок діяльності органів внутрішніх справ, хоча така форма роботи передбачена Угодою про співпрацю між МВС України та Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини. А такі перевірки є фактичними відвідуваннями місць позбавлення волі.

 Крім того реальна ситуація, яка склалася навколо існуючої постаті Уповноваженого, що порушила принципи позапартійності та неупередженості, ставши заангажованої однією політичною партією.

Ще одне питання, яке я вважаю дуже важливим, це участь правозахисної громадськості у здійсненні відвідувань та роботі національних превентивних механізмів.

Досвід мобільних груп з питань дотримання прав людини в діяльності МВС України, які можна вважати частиною механізму внутрішнього контролю, і діяльність яких передбачає активну участь громадських організацій правозахисного спрямування в їх  роботі дає усі підстави для висовування про важливість та необхідність такої  співпраці. 8 липня 2005 року видано наказ МВС України  №536 «Про створення постійно діючих мобільних груп з моніторингу дотримання конституційних прав і свобод людини та громадянина в діяльності внутрішніх справ та затвердження Положення про ці групи». Мобільні групи не підміняють собою національний механізм попередження тортур, але їх з повним правом можна розглядати як частину майбутнього національного механізму з запобігання тортур, який має бути створеним після ратифікації державою Факультативного протоколу. Наказ цей за ініціативою Громадської Ради МВС України з питань забезпечення прав людини доопрацьовується з врахуванням позитивного та негативного досвіду в їх роботі в 2005 на початку 2006 року і має бути затверджений в липні 2006 року.

Досвід створення та діяльності Громадської Ради МВС України з питань забезпечення прав людини також необхідно враховувати при формуванні національних інституцій.

Але Протокол не містить з  свого боку положень щодо залучення громадськості до такої роботи.

Для формування ефективного механізму забезпечення та захисту прав людини в Україні, зокрема права на свободу від катувань, жорстокого поводження, пропонуємо запровадити наступні кроки:

1.  В Секретаріаті Уповноваженого Верховної ради з прав людини ввести окремого представника уповноваженого, відповідального за дотримання положень Факультативного протоколу.

2.  Негайно сформувати представництва уповноваженого з прав людини в областях, для здійснення моніторингової роботи та відвідувань місць позбавлення волі.

3.  Розробити та впровадити інформаційне та наукове-методичне забезпечення роботи по відвідуванням.

4.  Залучити до цієї роботи громадські організації правозахисного спрямування.

5.  Адаптувати досвід Міністерства внутрішніх справ України щодо роботи мобільних груп з дотримання прав людини та Громадської Ради МВС України з питань забезпечення прав людини.

Без сумніву, потрібно робити і інші кроки. Усі дискусійні питання, які піднімалися в моєму виступі, ідеї та пропозиції варто обговорити, до чого я запрошує усіх учасників семінару.

Дякую за увагу.

Список використаної літератури

1.Левченко К.Б. Національний механізм формування та впровадження гендерної політики в Україні: історико-правовий огляд. – Харків. Вид-во Нац. ун-ту внутр.справ, - 2003 р. – 44 с.

2. Левченко К.Б. Гендерна політика в Україні: визначення, формування, управління.- Харків. Вид-во Нац. ун-ту внутр.справ, - 2003 р. – 356 с.

3. Див., наприклад, Олійник А.С. Окремі аспекти формування національних організаційно-правових механізмів забезпечення принципу рівноправності жінок і чоловіків. – Міжнародний досвід державного забезпечення рівності жінок і чоловіків. Матеріали міжнародної конференції. – Київ, 2003. - с. 96-106.

4. Пекинская платформа действий. Итоговый документ Четвертой Всемирной конференции  ООН по положению женщин. – ООН, 1995.

5. Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини». – www.rada.gov.ua

6. «Факультативний протокол до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання» – www.rada.gov.ua

[1] Так, відповідно до статті 18 Положення про порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, передбаченого статтею 106-1 Кримінально-процесуального кодексу України, нагляд за додержанням законності в місцях тримання затриманих осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, здійснюється Генеральним прокурором України і підлеглими йому прокурорами відповідно до Закону України "Про прокуратуру". Статтею 22 Закону України "Про попереднє ув’язнення" передбачено, що нагляд за додержанням законодавства в місцях попереднього ув’язнення здійснюють Генеральний прокурор України і підлеглі йому прокурори відповідно до Закону України "Про прокуратуру". 

Згідно із Законом України "Про міліцію" контроль за діяльністю міліції здійснюють Кабінет Міністрів України, в межах компетенції Ради народних депутатів (ст. 26), нагляд за додержанням законності у діяльності міліції здійснюють Генеральний прокурор України і підлеглі йому прокурори (ст. 27). 

[2] 22 червня 2006 року Факультативний протокол до Конвенції ООН проти тортур, та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність видів поводження та покарання, ратифікований 20 країнами світу, відповідно до статті 28 вступив в силу.

[3] Проект Закону України "Про ратифікацію Факультативного  протоколу до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання"( далі - проект) розроблено Міністерством юстиції України відповідно до пунктів б) та є) частини другої статті 9 Закону України "Про міжнародні договори України". Факультативний протокол до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання (далі – Протокол) був підписаний від імені України 23 вересня 2005 року. Протокол вступає в силу на 30-й день після здачі на зберігання Генеральному секретарю Організації Об’єднаних Націй 20-ї ратифікаційної грамоти або документа про приєднання..

26 июня 2006 года

Международный день в поддержку жертв пыток призван привлечь внимание к страданиям жертв пыток, их семей и их общин и дает возможность подтвердить наше коллективное осуждение пыток и всех других жестоких, бесчеловечных или унижающих достоинство видов наказания.

Запрет на пытки существует уже давно. Он является абсолютным и недвусмысленным и действует в любой обстановке — как во время войны, так и в мирное время. Недопустимы пытки и под другими названиями: жестокое и необычное наказание неприемлемо и незаконно, как бы его ни называли.

И тем не менее это зло по-прежнему существует в слишком многих обществах, а правительства и их представители терпимо относятся к такой практике и даже применяют ее.

Мы все должны бороться за устранение этого позорного пятна на совести человечества. Мы должны решительно выступать против любой подобной практики и возобновить свои усилия с целью ликвидации пыток во всех их видах.

Я с радостью приветствую недавнее вступление в силу Факультативного протокола к Конвенции против пыток и других жестоких, бесчеловечных или унижающих достоинство видов обращения и наказания. Создав систему международных и национальных посещений мест содержания под стражей, Протокол может содействовать предотвращению жестокого обращения с лишенными свободы лицами. Положения Протокола могут также способствовать работе Специального докладчика по вопросу о пытках. Я призываю все государства, которые еще не сделали этого, ратифицировать Конвенцию и Факультативный протокол к ней и разрешить подачу индивидуальных жалоб жертвами на основании этих документов.

В этом году отмечается двадцать пятая годовщина учреждения Добровольного фонда Организации Объединенных Наций для жертв пыток. Фонд является одним из самых крупных гуманитарных целевых фондов Организации Объединенных Наций, обеспечивая крайне необходимую поддержку организациям, оказывающим помощь жертвам и их семьям. Я благодарю нынешних доноров за их поддержку Фонда и призываю международное сообщество и впредь вносить щедрые взносы в этот фонд. Я также признателен за ту работу, которая проводится неправительственными организациями во всем мире для оказания поддержки жертвам пыток и их семьям и для их реабилитации.

Сегодня, в Международный день в поддержку жертв пыток, давайте подтвердим неотъемлемые права и достоинство всех мужчин и женщин и заявим о своей решимости вести борьбу с жестокими, бесчеловечными или унижающими достоинство видами обращения, где бы они ни происходили.

Выступления Генерального секретаря

Главная страница ООН

Від редакції «ПЛ»: 23.06.06 відбулася розширена колегія Генеральної прокуратури України «Стан додержання конституційних прав громадян у місцях застосування заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням їх особистої свободи, попереднього ув’язнення та позбавлення волі». Під час колегії був поширений прес-реліз, який наведений нижче:

Інформація заступника Генерального прокурора України Шінальського Олександра Івановича

Статистичні дані:

Кількість ув’язнених та засуджених в установах ДДУПВП (2005р.) – 195.169.

з них засуджені без позбавлення волі: 140.887 осіб

з них засуджені до позбавлення волі: 54.282 осіб.

Кількість осіб, які трималися у кімнатах для доставлених міськрайорганів МВС України:

 – 2005 рік – 457.103 осіб;

5 місяців 2006 року – 176.482 особи.

Від редакції «ПЛ»: На наш погляд, більш коректними та повними є дані стосовно структури покарань, що були наведені у звіті «Права людини в Україні – 2005. Доповіді правозахисних організацій»:

  Проведені Управлінням нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах та інших примусових заходів Генеральної прокуратури України перевірки засвідчили, що порушення вимог Конституції України, чинного законодавства та міжнародних норм і стандартів при триманні громадян у кімнатах для доставлених чергових частин, ізоляторах тимчасового тримання (ІТТ), спеціальних приймальниках для тримання осіб, підданих адміністративному арешту, приймальниках-розподільниках для осіб, затриманих за бродяжництво, Міністерства внутрішніх справ України, пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (ПТП «Павшино») Державної прикордонної служби України, у слідчих ізоляторах та під час відбування покарань у виправних та виховних колоніях Державного департаменту України з питань виконання покарань продовжують мати системний характер. 

  Зокрема, органами внутрішніх справ грубо порушуються вимоги чинного законодавства щодо тримання громадян у кімнатах для доставлених чергових частин міськрайорганів внутрішніх справ не більше 3 годин. Лише протягом поточного року до зазначених кімнат було доставлено 176 тис. осіб, з яких 75 тис. тримались з порушенням зазначеного строку. До цих приміщень незаконно поміщаються та упродовж тривалого часу тримаються особи, піддані адміністративному арешту, затримані за бродяжництво, за підозрою у вчиненні злочинів, взяті під варту і засуджені. Такі факти особливо значного поширення набули та продовжують мати місце у м. Києві. Генеральною прокуратурою України в поточному році на це зверталась увага прокурора міста, однак ситуація не покращилась.

  Слід констатувати, що органами внутрішніх справ не виконуються вимоги Європейського комітету проти тортур, висловлені під час останнього візиту делегації комітету у жовтні минулого року, щодо негайного припинення незаконного і довгострокового тримання затриманих і заарештованих осіб в установах органів внутрішніх справ, наслідком чого може бути застосування до України п. 2 ст.10 Європейської конвенції про запобігання катуванням чи не людському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, у вигляді оприлюднення заяви з цього приводу.

  У більшості ІТТ міськрайорганів внутрішніх справ не дотримуються права ув’язнених та вимоги щодо гуманного ставлення до них. Родичі про місце перебування затриманих не повідомляються, права затриманим не роз’яснюються. Належним чином не виконуються вимоги Закону України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» у частині забезпечення затриманим і заарештованим особам, хворим на туберкульоз, спеціалізованого лікування під охороною у територіальних протитуберкульозних медичних закладах. Велика кількість осіб, що страждають на це захворювання, без належного медичного лікування тривалий час тримається у ІТТ органів внутрішніх справ та кімнатах для доставлених чергових частин міськрайвідділів. Загалом минулого року із 2434 осіб, хворих на туберкульоз, які трималися в ІТТ органів внутрішніх справ, лише 719 були поміщені та пройшли лікування у спеціалізованих закладах Міністерства охорони здоров’я України (лише кожен третій). Це не лише порушує права ув’язнених осіб, але й сприяє подальшому поширенню цієї небезпечної хвороби.

  Умови, в яких перебувають затримані та заарештовані особи в ізоляторах тимчасового тримання АР Крим, Дніпропетровської, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Одеської, Сумської, Херсонської, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областях, можуть прирівнюватись до нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження. Ув’язнені поміщуються до непристосованих для тримання напівпідвальних чи підвальних приміщень, у яких не створено елементарних умов для тривалого перебування людини.

  Працівниками міліції систематично порушуються вимоги закону щодо максимального десятиденного строку перебування затриманих, заарештованих і засуджених в ІТТ. Всупереч вимогам закону в ізоляторі тимчасового тримання УМВС України в м. Севастополі протягом поточного року більше 10 діб перебувало 85 осіб, понад 3 місяці – 28, понад 6 місяців – 11, понад 1 рік – 5, щодо 17 з них судами постановлені обвинувальні вироки. В ІТТ Донецького міського управління УМВС України в області більше 10 діб незаконно перебували 35 осіб, з яких більше 2 місяців – 3, понад 3 місяці – 4, понад 5 та 8 місяців – по 1 особі. Така негативна тенденція порушення конституційних прав громадян характерна також для АР Крим, Київської, Львівської, Сумської, Полтавської, Херсонської, Чернігівської областей та м. Києва.

  Персоналом ІТТ практично у повному обсязі не виконуються вимоги закону щодо роздільного тримання окремих категорій ув’язнених. А в Донецькій, Житомирській, Луганській, Миколаївській, Тернопільській, Харківській областях зазначені порушення закону допущено також щодо тримання неповнолітніх та осіб, які раніше працювали у правоохоронних органах.

  Не викоренені порушення закону у діяльності спеціальних приймальників-розподільників органів внутрішніх справ для осіб, затриманих за підозрою у бродяжництві. Належні матеріально-побутові та санітарно – гігієнічні умови для тримання громадян у цих установах відсутні, тому у поточному році санітарно – епідеміологічними службами закрито 17 спеціальних приймальників, 16 з яких у Харківській області. В цих установах у минулому році перебувало понад 15 тисяч осіб, у першому кварталі поточного року більше  3 тисяч.

   Працівники міліції продовжують незаконно затримувати за бродяжництво осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів. Зазначені порушення закону виявлено у Вінницькій, Житомирській, Запорізькій, Кіровоградській, Одеській, Полтавській, Тернопільській та Чернігівській областях.

  У всіх регіонах України працівники міліції грубо порушують вимоги статті 32 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та незаконно, з санкції міськрайпрокурорів, тримають у приймальниках – розподільниках для осіб, затриманих за підозрою у бродяжництві, іноземців та осіб без громадянства, які підлягають примусовому видворенню за межі України. Такі факти мають місце у Донецькій, Черкаській, Чернігівській, ряді інших областей та в м. Києві.

  У порушення вимог постанови Кабінету Міністрів України № 1110 від 17.07. 2003 року єдиний в Україні пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства «Павшино» діє в оперативному підпорядкуванні Мукачівського прикордонного загону Держприкордонслужби України. Лише минулого року в цій установі, яка не відповідає вимогам Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», трималось 2237 іноземців з 34 країн світу. Питання щодо передачі зазначеного пункту до структури МВС України до цього часу не вирішено.

  У міжобласних центрах та відділеннях стаціонарної судово-психіатричної експертизи для осіб, які тримаються під вартою, допускаються порушення Закону України «Про попереднє ув’язнення» щодо роздільного тримання різних категорій ув’язнених. Через відсутність належно обладнаних територій приміщень прогулянки та побачення надаються не всюди. Відсутність чіткої взаємодії слідчих, конвойних та експертних підрозділів призводить до порушення строків проведення експертизи.

  Мають місце численні порушення закону керівниками підприємств установ виконання покарань у сфері виробничої та комерційної діяльності. Значна частина виробленої підприємствами колоній продукції реалізується за бартерними угодами, що повністю нівелює доцільність залучення ув’язнених до праці. У зв’язку з цим засуджені фактично позбавляються права на отримання реальної заробітної плати, неспроможні реальними грошами відшкодовувати витрати на своє утримання та шкоду, заподіяну вчиненим злочином.

  На тлі відсутності належних спільних зусиль місцевих державних адміністрацій та керівників підприємств установ виконання покарань щодо інтеграції виробництв колоній до промислового комплексу регіонів, відсутності належного вивчення питання про рентабельність та ліквідність кінцевої продукції виробництв, продовжують стрімко зростати залишки готової продукції на складах установ, які станом на 01.05.06 в цілому по системі ДДУПВП сягають 61 млн. грн.

  Суттєво порушує права засуджених і інтереси держави незадовільний стан додержання в установах виконання покарань законів щодо залучення засуджених до праці, який унеможливлює відшкодування ними завданих збитків та сплату аліментів. Із 109570 працездатних засуджених до оплачуваних робіт залучено лише 36632 особи.

  При цьому, відповідно, постійно зростає і заборгованість установ по стягнутих із заробітку засуджених сумах, що не перераховані позивачам, яка сягає майже 29 млн. грн., у тому числі по аліментах – 5,6 млн. грн. На існуючих виробництвах колоній грубо порушуються правила техніки безпеки та охорони праці. Керівництво Державного департаменту України з питань виконання покарань та його регіональні підрозділи на такі факти належним чином не реагують, не інформують Уряд про фактично повний моральний та фізичний знос виробничих приміщень та обладнання, внаслідок чого забезпечення правил охорони праці є практично неможливим. Не зважаючи на численні акти прокурорського реагування з цього приводу, ув’язнені продовжують виводитися на роботи з ризиком для здоров’я та життя.

  У роботі Державного департаменту України з питань виконання покарань по добору, розстановці і вихованню кадрів установ попереднього ув’язнення та виконання покарань продовжують мати місце суттєві недоліки та прорахунки, які негативно впливають на стан законності в цих установах. Лише протягом минулого року співробітниками цих установ вчинено 50 правопорушень, серед яких 12 злочинів.

  Наведені порушення конституційних прав громадян, які через неналежний відомчий контроль набули поширеного характеру у місцях застосування заходів примусового характеру МВС України, попереднього ув’язнення та позбавлення волі ДДУПВП, стали можливими у тому числі внаслідок послаблення прокурорського нагляду. Відсутність комплексного підходу до організації прокурорського нагляду на цій ділянці, нарощування кількості внесених прокурорами документів, замість принципового реагування, не сприяли реальному усуненню порушень закону і не вплинули на покращення ситуації.

Прес-служба Генеральної прокуратури України

***

На засіданні виступив Заступник міністра охорони здоров’я Валерій Івасюк, який вважає, що Держдепартамент із питань виконання покарань необхідно ліквідувати й створити щось нове. За словами В.Івасюка, ситуація з поширенням туберкульозу в місцях позбавлення волі на даний момент – критична. Він підкреслив, що часто здорових людей поміщають у слідчі ізолятори, у якому перебувають хворі люди. Також він нагадав, що за навмисне зараження туберкульозом або СНІДом передбачена кримінальна відповідальність. Він підкреслив, що така відповідальність повинна бути й у місцях позбавлення волі, коли здорових людей утримують разом із хворими.

В.Івасюк підкреслив, що туберкульоз, особливо в місцях позбавлення волі, асоційований з такими небезпечними хворобами, як СНІД і наркоманія. «Кого вони випускають на волю? Мало того, що хворих туберкульозом, так ще й тих, хто не піддається лікуванню. Ви створюєте клон людей, які заражає суспільство», – відзначив він.

Наш інформ.

***

Після засідання колегії в Генеральній прокуратурі заступник Міністра внутрішніх справ Олександр Бондаренко повідомив журналістам, що порушення прав людини в місцях позбавлення волі не є масовими.

О.Бондаренко підкреслив, що на сьогодні існують деякі недоробки й недоліки в роботі співробітників міліції, але це не масові порушення прав людини, особливо в місцях позбавлення волі.

Також О.Бондаренко відзначив, що погані умови утримання ув’язнених, по-перше, пов’язані з недостатнім фінансуванням і до деякої міри - з людським фактором. Він підкреслив, що Міністерство планує підсилити контроль за керівництвом міських і районних органів. "Ми будемо працювати зі своїми підлеглими", - сказав О.Бондаренко.

Як підкреслив начальник департаменту суспільної безпеки МВС України Володимир Маєвський, за останнім часом до дисциплінарної відповідальності були притягнуті 2,9 тисячі працівників органів внутрішніх справ, порушено 78 кримінальних справ, 10 посадових осіб зняті з посад.

В.Маєвський відзначив, що за останні роки Міністерство здійсніло багато заходів, щоб поліпшити умови утримання ув’язнених. Також він повідомив, що на сьогодні проводиться ремонт в 98 ізоляторах тимчасового утримання й будуються ще 21 спеціальна установа.

До речі, він пояснив, що погані умови утримання в колоніях і місцях позбавлення волі пов’язані й з тим, що в радянські часи такі спеціальні установи будувалися неналежним чином, і тому сьогоднішній стан не є провиною МВС.

Також В.Маєвський підкреслив, що не останню роль у роботі міліціонерів має їхня заробітна плата. "Від зарплати залежить, як людина буде працювати", - підкреслив він, додавши, що робота професіонала повинна оплачуватися добре, і нагадав, що сьогодні рядовий міліціонер одержує 600-700 гривень на місяць.

Наш інформ.

Юрий Княжинский вот уже больше года зимой и летом участвует практически во всех пикетах у здания Херсонского Апелляционного суда. 19 мая он также стоял на пл. Свободы – протестовал против того, чтобы судья Анатолий Иванищук продолжал руководить Апелляционным судом – ведь срок его полномочий закончился еще в марте.

А 20 мая судья Суворовского районного суда В. Палькова постановила арестовать Юрия на 15 суток “за мелкое хулиганство”.

Юрий обжаловал постановление в Апелляционном суде, а 6 общественных организаций и 3 СМИ Херсонщины разослали телеграммы протеста Президенту Украины, Уполномоченному ВРУ по правам человека, Министру внутренних дел, и. о. председателя Верховного суда Украины и Генеральному прокурору. И каждый день пикеты в защиту Юрия стояли у “белого дома” и прокуратуры.

Апелляционный суд в лице первого зама председателя С. Лободзинского оставил постановление Суворовского райсуда в силе. Хотя и ее честь В. Палькова, и его честь С. Лободзинский не могли не понимать: они судят человека всего лишь за то, что он публично выражал свое мнение. И что это право гарантировано ему Конституцией Украины.

То ли письма и пикеты “зацепили” чиновничью машину, то ли совесть у судей проснулась, но через 10 суток госпожа В.Палькова постановила изменить меру наказания Юрию с 15 на 10 суток. Причина: плохое состояние здоровья родителей Юрия. На самом деле ее честь не имела никакого права повторно рассматривать дело. Тем более, что протеста на постановление ни из Апелляционного суда, ни из прокуратуры не поступало. Но многие ли судьи в Херсоне придерживаются законов? Ведь если бы соблюдали – так и никаких пикетов не было бы у судов зимой и летом, и не сжигали бы себя граждане в знак протеста против судейского беспредела...

За 10 суток пребывания в спецприемнике родственникам Юрия пришлось заплатить 150 гривень. В квитанциях написано: “в уплату постановления суда Суворовского района”. То есть, постановления судов у нас теперь платные? Или деньги брали за “услуги”? Выяснить это оказалось невозможным, так как милиция только из нашей публикации узнала о том, что в спецприемнике берут деньги: позвонил Олег Худяков , заместитель начальника гормилиции и удивленно спросил, откуда у нас информация о деньгах? А вот что рассказал Юрий об “услугах” спецприемника.

Ведро для унижения

Меня поместили в камеру №5. Там было 4 места. Три кровати в первом ярусе и 1 – во втором. Стены выкрашены в ядовитый серый цвет – очень “давит” на мозги. В так называемое окно вместо стекла вмурованы стеклоблоки, которые свет немного пропускают, но сквозь них ничего не видно. Бывалые сидельщики радовались, что сейчас лето, тепло, потому что зимой температура в камере такая же, как на улице. “Люстра” представляет собой лист метала с дырками, проделанными гвоздем, а за ним – лампочка. Свет очень тусклый. Ни унитаза, ни умывальника в камере нет. Есть ведро с крышкой в углу камеры – без какой-либо загородки. Самые интимные процессы – на виду у всех, унижение жуткое, не говоря об антисанитарии...

Привилегии «на пальме»

После того, как под окнами приемника Сергей Кириченко покричал в мегафон, что Княжинского поддерживает депутат, охранники почему-то и меня прозвали депутатом. Я даже получил некоторые привилегии: лучшее в камере место – “на пальме у окна” (кровать на 2 ярусе), там не так сильно “пахло” от ведра. Мне принесли постель – подушку с наволочкой и простынь, правда, серо-коричневого цвета и явно бывшую в употреблении. Но у других и того не было, только матрацы и одеяла. При смене арестантов матрацы не меняют, и новичку достается весь “букет” микробов от предыдущих “коллег”.

За время моего пребывания в камере сменилось 11 человек. Семеро из них, админарестованные, рассказывали, что попали сюда за пьяный дебош в кафе, двое – за покупку маковой соломки, один – за нанесение тяжких телесных повреждений с летальным исходом.

Как в ГУЛАГе

Прогулки и общение с внешним миром были запрещены. Любая бумажная продукция (газеты, книги) – тоже. Чтобы не потеряться во времени, каждое утро я рисовал черточки на стене, потому что часы и мобильный телефон, деньги и все личные вещи у меня отобрали в первый день. Правда, потом вернули все до копейки.

В 6 утра нас выводили по двое в санузел на 1-1,5 минуты. За это время нужно было все успеть и вынести ведро с нечистотами. (И до следующего утра: хочешь – терпи, или “плиз” на ведро при всех). В санузле мы по очереди набирали 2-литровую бутылку воды. Однажды был особо жаркий день, и вода быстро закончилась. Мы просили охранников набрать, но они говорили “потом”. Это “потом” наступило через 5 часов...

Сутки без еды

Первые сутки вообще не давали есть, говорили, что я не поставлен на учет, что кормить у них начинают через 24 часа после поступления. Но почему-то и передачу у брата не взяли, которую он в первый день принес. Только на третьи сутки, 22 мая, мне принесли первую передачу – еду и чистые вещи. А за казенный счет кормили так: утром и вечером – стакан “чая” (светло-желтая жидкость, слегка подслащенная, но горячая). Черного хлеба с мякотью, напоминающей клейстер, давали в изобилии. Правда, бывалые советовали “мякушку” не есть, плохо будет. В обед приносили на “первое” похлебку – в воде плавает 2-3 маленьких кусочка картошки и кусочек капусты. “На второе” – каша неизвестного происхождения – желто-коричневого цвета, нечто вроде лепешки, без масла или какого-либо жира. Посуда, похоже, не мылась, потому что на тарелках оставались налипшие с прошлых времен остатки “каши”.

«Развлечения»

По правилам разрешалось работать – делать тротуарную плитку из цемента. Работа добровольная, за нее выдавали по 10 сигарет “Полета” в день. Сокамерники возвращались с ног до головы в цементе. Я узнал, что душа в этом заведении нет, и на работу не пошел.

На шестые сутки охранник спросил: “Хочешь подышать свежим воздухом?”. Оказалось, нужно было погрузить плитку из подвала в машину. Я погрузил 200 плиток в автомобиль с частными номерами, это заняло 40 минут. И меня снова отвели в камеру.

Было несколько потрясений. Впервые в жизни увидел, как человек бьется головой о дверь. Ходил-ходил по камере, остановился у окна на мгновение, и “со всех ног” ринулся головой вперед – прямо в закрытую дверь. От удара так и сполз по стене. Охранники его забрали. Больше он не возвращался.

Видел “ломки” наркоманов. Жуть пробирает от этих потусторонних стонов и судорог.

Однажды я помогал разносить еду по камерам и увидел карцер – темная, очень сырая камера, без окна, на стенах капли воды. Вместо кровати – бетонная плита чуть выше пола, матраца не дают”.

А Евросуд – против

Рассказ Юрия комментирует юрист Фонда милосердия и здоровья, координатор проекта “Кампания против пыток и жестокого обращения в Украине” по Херсонской области Николай Гринишак:
“Статья 3 Европейской конвенции по правам человека гласит: “Никто не может быть подвергнут пыткам или нечеловеческому, унижающему достоинство обращению или наказанию”. Украина ратифицировала Конвенцию в 1997 году и с того самого момента обязана руководствоваться ее нормами, а также решениями Европейского суда в своей деятельности. То, что Юрий пережил в спецприемнике, Евросуд считает вопиющим нарушением прав человека.

Например, в деле “Дугоз против Греции” (2001 год) суд обратил внимание на то, что в камере не было свежего воздуха, заключенных не выводили на прогулки, не было горячей воды и т.п. Суд признал такие условия унижающими человеческое достоинство, и, с учетом всех нарушенных статей Конвенции, государству пришлось выплатить гражданину Дугозу компенсацию в 5 млн. греческих драхм (приблизительно 14 500 евро). А в деле “Полторацкий против Украины”(2003 год) за то, что заключенного держали в камере с открытым туалетом в плохих условиях, Суд постановил: государство Украина обязано выплатить заявителю 3 тысячи евро.

Юрий Княжинский также намерен подать жалобу в Евросуд и, можно не сомневаться, что дело он выиграет. А если подобных жалоб станет много, государству, скорее всего, придется привести спецприемники хотя бы в приблизительное соответствие европейским стандартам. Иначе – не видать нам Евросоюза еще много-много лет.

Украине принадлежит трагическое первенство по темпам распространения ВИЧ-инфекции, по-причине распространенности инъекционного метода употребления наркотиков, среди стран европейского континента. На сегодняшний день в этой стране насчитывается около 420 тыс. человек, употребляющих наркотические вещества. Эту проблему и возможные пути ее решения обсуждали 26 июня участники круглого стола "Современная наркополитика на Украине: проблемы, последствия, пути реформирования", приуроченного к Международному дню борьбы с наркоманией, сообщает корреспондент ИА REGNUM.

Как сообщили представители организаторы круглого стола, по мнению ведущих общественных экспертов и специалистов, реализация государственной политики

в сфере противодействия наркомании и приостановлении распространения эпидемии ВИЧ/СПИДа продемонстрировала непонимание основных принципов движущих сил эпидемий социально-опасных заболеваний. Участники видят проблему также и в том, что в государстве отсутствует единая концепция наркополитики, которая могла бы определить основные приоритеты и подходы к решению проблем незаконного употребления, а также распространения наркотических веществ.

Организаторами и участниками круглого стола на первый план были вынесены такие вопросы, которые предлагается решить первую очередь, как:

- неудовлетворительные результаты реализации государственной наркополитики и идеологическая противоположность таких моделей наркополитики, как консервативная, предполагающая применение репрессионных методов, и прагматичная социальная модель;

- несоблюдение прав человека в контексте двойной эпидемии ВИЧ/СПИДа - наркомании;

Во время круглого стола была предложена такая концепция пути реформирования наркополитики в Украине, в рамках которой основополагающими принципами являются декриминализация индивидуального употребления наркотиков, привлечение общественности к внедрению программ, распространение объективной информации, ее доступность и доступность социальных и медицинских услуг.

Среди организаторов круглого стола: Международная программа уменьшения вреда, Институт открытого общества; Международный фонд "Возрождение", Международный Альянс по ВИЧ/СПИД в Украине и др.

Справка ИА REGNUM: Международный день борьбы с наркоманией был внедрен Генеральной Ассамблеей ООН в 1978 году.

2006.06.27

Презентація книги «Коментарі до Закону України про захист прав споживачів» відбулася 21 червня в прес-центрі інформаційного агентства «STATUS QUO». Книга видана з ініціативи Харківської обласної організації захисту прав споживачів.

Як повідомив голова організації, головний редактор книги Святослав Маслак, у книзі не просто переписаний і перекладений на російську мову закон, у ній дані коментарі і конкретні пропозиції споживачам - як поводитись в тій або іншій ситуації. За словами. Маслака, основним мінусом нової редакції закону, прийнятій 13 січня 2006 р. є те, що тепер споживач не в праві повернути річ відразу після покупки і зажадати назад гроші. Для того, щоб це зробити, необхідне підтвердження істотного недоліку в товарі, хоча процедури визнання цього недоліку ще немає. С. Маслак повідомив, що зараз фахівці організації захисту прав споживачів працюють над тим, щоб у закон були внесені зміни, тому що «нова редакція закону ущемляє права споживачів».

Книга випущена накладом 500 примірників, зараз вона продається на книжковому ринку концерну «Райський куточок», лотках Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого. В залежності від попиту на книгу, можливо, її тиражування буде продовжено, відзначив С. Маслак.

За словами Святослава Маслака, до Харківської обласної організації захисту прав споживачів щорічно звертається із письмовими заявами декілька тисяч скаржників, більшість з яких є постраждалими від продавців на ринках. Близько 5-7% з тих, хто звертається, скаржаться на погану якість надаваних медичних послуг.

У випадку, коли справа по скарзі доходить до суду, вона триває по 1-3 роки. Довга тривалість судових процесів відлякує багатьох постраждалих споживачів від подання судових позовів для захисту своїх прав.

Проблемам, з якими стикаються міські медичні установи та їх працівники була присвячена прес-конференція начальника Харківського управління охорони здоров’я Олександра Галацана, що відбулася 16 червня.

Захід тривав близько години, але основним його рефреном був вислів пана Галацана: «без реальної матеріальної підтримки комунальний сектор системи охорони здоров’я існувати не може», – тези на підтвердження якого лунали протягом всієї прес-конференції. «Система охорони здоров’я в нашій країні єдина не реформована, залишається на бюджетному принципі фінансування і отримує лише близько половини необхідних ресурсів від мінімальних розрахункових», – повідомив Олександр Галацан. У 2006 році загальна сума консолідованого бюджету охорони здоров’я міста Харкова склала 270 млн. гривень.

З цих грошей 76% складає заробітна платня, 10% – оплата за енергоносії, 7% – інші витрати (вивіз сміття, оплата послуг зв’язку тощо) і лише 7% йде на забезпечення хворих медикаментами, харчуванням і власне на розвиток лікувальних установ.

Особливо критичною є ситуація із забезпеченням хворих на цукровий діабет усіма видами інсулінів. Всього на придбання інсуліну в 2006 році з держбюджету планувалося виділити 7 млн. грн. З цієї суми на сьогодні Харків одержав тільки 700 тисяч. «Ми продовжуємо працювати з Міністерством охорони здоров’я, і я упевнений, що ця робота приведе до певного результату», – підсумував Олександр Галацан.

Крім ресурсів держави, місто знаходить гроші на інсулін і в міськбюджеті. На сесії, яка відбулася 31 травня, були заплановані 570 тис. на цільову матеріальну допомогу тим хворим, які не можуть придбати інсулін самі. Видача матеріальної допомоги проводитиметься на підставі висновків і жорсткого контролю лікарів-ендокринологів. За словами Олександра Галацана, на інсулін на одного хворого необхідно витрачати від 1 до 2 тис. грн. щомісяця.

Оголошення 2007 року в Харкові роком охорони здоров’я – це крок у правильному напрямку на шляху до поліпшення медичного обслуговування населення, вважає Олександр Галацан. У числі першочергових завдань, що намічено виконати вже цього року, виділяються створення міського центру гемодіалізу, заміна приміщення спеціалізованої клінічної лікарні №30 та реформування служби і лікарні швидкої допомоги.

1. Відкриття міського центру гемодіалізу планується у Харкові до Дня міста.

На сьогодні в Харкові проживає 178 чоловік з хронічною нирковою недостатністю. Цим людям життєво необхідно 2-3 рази на тиждень проходити процедуру гемодіалізу.

Реальну допомогу отримують лише 58 харків’ян на базі відділення обласного нефроурологічного центру за умови чотиризмінної роботи апарату «штучна нирка». Створюваний на базі міської клінічної лікарні № 25 центр гемодіалізу допоможе зберегти життя ще 120 жителям нашого міста, 60% яких працездатного віку. Утримання центру обходитиметься міському бюджету в 4-5 млн. гривень щорічно. Урочисте відкриття установи планується до Дня міста – 23 серпня 2006 року.

2. Спеціалізована клінічна лікарня №30 планує переїзд.

Перед багатьма медичними установами сьогодні гостро постало питання заміни приміщень, відзначив начальник Харківського міського управління охорони здоров’я. Зокрема, спеціалізована клінічна лікарня № 30 розташована в будівлі майже сторічного віку.

Для цієї лікувальної установи вже підібрано приміщення по Московському проспекту, 195. Весною 2006 року будівлю було передано в комунальну власність, зараз вирішується питання з оформленням землевідведення. Потім буде проведений капітальний ремонт (заміна систем опалювання, водопостачання, каналізації) і через 2-3 роки без зупинки процесу прийому хворих поетапно отоларингологічна лікарня переїде в нове приміщення. Планова вартість ремонтних робіт – 10 млн. гривень.

3. Тема роботи швидкої допомоги останнім часом  у Харкові є провідною.

На думку Олександра Галацана, нездоровою є ситуація, за якою хворому, що тільки-но потрапив до лікарні швидкої допомоги, медперсонал пропонує придбати певний перелік ліків та матеріалів. Це викликано недостатнім фінансуванням служби швидкої допомоги, яка отримує лише 49-50% від мінімально необхідних ресурсів. При цьому, з загальної суми в 52 млн. гривень, 13 млн. виділяється на автобазу (що теж явно недостатньо), яка є окремою юридичною особою. У міському центрі медицини катастроф, функцію якого в Харкові виконує клінічна лікарня швидкої допомоги, яку ще називають «4-а нєотложка», на харчування одного хворого виділяється лише до 2-х гривень на день, на лікування – до 6 гривень. Звісно, що на такі кошти ані годувати, ані лікувати якісно неможливо.

Такий невеликий обсяг асигнувань викликаний тим, що лікарня перебуває у комунальній власності та фінансується з міського бюджету. При цьому на заклади охорони здоров’я, що є державною власністю, коштів виділяється на порядки більше. З цієї хибної ситуації поступово виходять – на 2007 рік передбачено збільшити фінансування 1 койко-дня у 4-й лікарні до 15 гривень.

Також Олександр Галацан повідомив, що за існуючими нормативами машина швидкої допомоги повинна дістатися до хворого на виклик не більше, ніж за 15 хвилин. Через те, що в центрі Харкова немає підстанції швидкої та через численні «пробки», що стали останнім часом буденністю «першої столиці», ці нормативи нерідко не виконуються. Як вихід, планується  в нинішньому приміщенні служби центральної диспетчерської швидкої допомоги по вулиці Червоножовтневій протягом найближчих декількох місяців розмістити додаткову одинадцяту підстанцію швидкої допомоги на 5-6 бригад, яка обслуговуватиме центр міста. Центральна диспетчерська буде переведена на один з поверхів корпусу 26 клінічної лікарні. А сама служба швидкої допомоги через декілька тижнів отримає 10 нових автомобілів типу «Соболь», які є більш зручними для пацієнтів та лікарів, ніж «Газелі», що зараз використовуються.

На питання журналіста «Прав людини» щодо долі горезвісного наказу № 114 «Про зміни в організації виробництва і праці та наступне звільнення співробітників психіатричних та неврологічних бригад швидкої медичної допомоги», що був виданий колишнім головним лікарем міської лікарні швидкої допомоги у лютому 2006 року, пан Галацан зазначив, що цей наказ є помилковим та самочинним. Дію цього наказу Харківським міським управлінням охорони здоров’я призупинено, бригади швидкої медичної допомоги не скорочені.

Питав я також і про можливе реформування системи служби швидкої допомоги, яку, за прикладом Києва, Львова і багатьох інших міст можна було б розділити на дві відокремлені юридичні структури – стаціонар-лікарню та станцію швидкої допомоги, що дозволило б позбавитись залишкового фінансування останньої. Однак Олександр Галацан заперечив, що за існуючої у Харкові системи функціонування, безпосередньо станція швидкої допомоги фінансується за залишковим принципом. Начальник Харківського управління охорони здоров’я заявив, що «розділяти, руйнувати той єдиний механізм, що склався в Харкові в системі роботи швидкої допомоги, не планується». І при цьому додав: «принаймні – найближчим часом».

7 уголовных дел по факту неуставных отношений между солдатами было возбуждено в Прокуратуре Харьковского гарнизона с начала этого года.

В украинской армии, по сравнению с российской, говорят в военной прокуратуре харьковского гарнизона, ситуация с дедовщиной значительно легче. Последние несколько лет убийств и доведения до самоубийств по причине неуставных отношений между солдатами вообще не было. Да и телесные повреждения перешли из разряда тяжких и влекущих за собой инвалидность в более легкие. Все это, говорят в прокуратуре, потому, что срок службы сократился до года. Однако дедовщина, хоть и в так называемой «легкой» ее форме, все равно присутствует в украинской армии.

Сейчас срок службы в украинской армии сокращен до года. Уже через полгода старослужащие называют себя «дедами» и начинают «воспитывать» пополнение. Один из приемов дедовской педагогики называется «лось» или «лось на водопое».

Рассказывает солдат: «Мы как груша для них, получается. Они разрабатывают удары. Куда лучше бить. Куда правильно. Как, чтобы больнее было человеку». 

«Деды» заставляют молодых работать вместо себя, часто присваивают их вещи.

Александр Смоленко - зам. военного прокурора Харьковского гарнизона:  «Заставляют за себя выполнять какие-то работы. Стирать за себя нижнее белье. Забирают деньги. Сейчас модно мобильные телефоны забирать».

Это называют в армии негласным уставом, которому следуют все. Солдаты говорят, что жаловаться не по мужски, да и все через это проходят. Командиры же стараются не выносить сор из избы.

Александр Смоленко - зам. военного прокурора Харьковского гарнизона: «Бывают случаи, когда командиры знают, пытаются скрыть от старших командиров, от вышестоящего начальства, от прокуратуры. Чтобы за это не получить взыскание».

Впрочем, скрыть не всегда удается. Одно из дел, которое сейчас расследует военная прокуратура - старослужащий избил молодого солдата штык-ножом.

Рассказывает солдат: «Я даже и не понял. Он почему-то зашел, начал какие-то претензии предъявлять. Что-то видать не сделал или сделал, но не так. Подошел в горячке и рукояткой штык-ножа по макушке».

Александр Смоленко - зам. военного прокурора Харьковского гарнизона: «Нарушение правил воинской дисциплины между военнослужащими приносит большой подрыв боеготовности войск. И не дай Бог подразделению выходить на боевые действия, неизвестно что будет. Кто в кого будет стрелять».

Искоренить дедовщину, по мнению прокуратуры, да и самих срочников, невозможно. Говорят, не поможет и переход армии на контрактную службу. Слишком давно действуют законы дедовщины. С 60-х годов ХХ века. С тех самых пор, считают в прокуратуре, когда стали призывать лиц, имевших судимости. Бывшие зэки и установили иерархию подобную той, что действовала в зоне. Не поможет и то, что за неуставные отношения с отягчающими последствиями виновный может получить до 10 лет лишения свободы.

Агентство телевидения «Новости»

Коментар «ПЛ»: Ми не так безнадійно налаштовані як Харківська обласна військова прокуратура. В тих країнах, де збереглися масові армії, наприклад, у ФРН, Ізраїлі та деяких інших передбачена кримінальна відповідальність не тільки для того, хто бє, а й для командирів підрозділів, якщо вони покривають такі злочини.Якщо б в Україні реально працювала б ст. 424 КК «Перевищення службовою особою влади, чи службових повноважень, ст.426 «Бездіяльність військової влади, система нестатутних відносин була б зруйнована. Ми згодні, що ніщо, навіть, служба на контрактній основі не допоможе, якщо не буде працювати закон, і якщо військомати не будутьзбирати повну інформацію стосовно призовників, перш за все, про стосунки допризовникіцв з міліцією.

Майя Крюкова, Координатор проектів Харківської обласної спілки солдатських матерів

Два роки поспіль до нас потрапляють призовники із спадковою хворобою – дісплазією сполучної тканини. Ми не знаємо, скільки з цих юнаків потрапили до армії, тому що і обстежують при призові, і комісують з війська їх виключно по окремих симптомах. А в нашому місті, між іншим, є і медико-генетичний центр, і НДІ охорони дитинства.

Чому так складно і так довго, а в деяких випадках – і зовсім марно, обстежують таких призовників?

У першому випадку, навесні 2005 року до нас звернулась мати призовника Р., якого протягом року, два призова, обстежували ендокринологи, кардіологи, ортопеди, гастроентерологи і невропатологи, і кожен знаходив свій симптом, свою хворобу, але не настільки висвітлену і певну, щоб поставити однозначний діагноз.

Припустимо, невропатолог виставив юнаку вегето-судинну дистонію, ендокринолог – гіперплазію щитоподібної залози без порушення функцій, кардіолог – пролапс мітрального клапану – ПК-О. Таким чином, незважаючи на вкрай погане самопочуття, юнак був визнаний придатним до служби в ЗСУ одним з військкоматів м. Харкова.

Ми уважно вивчили медичну документацію, поспілкувались з матір’ю хворого, його оглянули наши медичні експерти. Вони відразу звернули увагу на те, що в епікризі із дитячої обласної лікарні, де він лікувався за 4 роки до призову чорним по білому написано: дисплазія сполучної тканини, гіперплазія суглобів хребта, колін, локтів, гіперплазія щитоподібної залози, і далі – всі перечисленні вище діагнози і кардіологічні, і неврологічні.

В телефонній розмові з головою комісії я поцікавилась, чому юнака не було спрямовано до медико-генетичного центру, і яким чином його було визнано придатним всупереч ст. 64 Наказів МОУ № 2 і 207. Лікар медичної комісії чимало здивувала мене заявою, що такої хвороби не знає, а з усіма синдромами юнак може служити.

Я поцікавилась, чи не хочуть лікарі, що визнали хлопця, який пересувається по місту з допомогою матері через часті запаморочення, призвати разом з ним ще і мати? На це відповіді не діждалася.

Нам прийшлось звернутися до Облвійськкомату, до Облздраву. Юнак ще раз (вкотре?) був обстежений ортопедами і нарешті був визнаний непридатним через хворобу суглобів – тобто по одному із симптомів.

Влітку цього року до нас звернулась мати військовослужбовця К.. Юнак мав безліч скарг: пролапс митрального клапану, гіперплазію, щитоподібної залози, психоневрологічні відхилення, судинні розлади. Цього разу один із Харківських РВК спромігся таки юнака призвати.

У якому психологічному стані його дивились психіатр і терапевт відповідної медичної комісії, гадати не будемо. Але, якщо, навіть, не брати досить висвітлену гіперплазію щитоподібної  залози з порушенням функції (щитоподібна залоза була збільшена при пальпації) – дивно, що терапевта не здивував постійно високий тиск у юнака; а психіатра – шрами від самоушкоджень після спроби суїциду

І в даному випадку ретельний підхід до збору анамнезу навів би лікарів на діагноз «дисплазія сполучної тканини», який К. було поставлено ще в дитинстві. Держава зберегла б  гроші на обстеження, лікування військовослужбовця у шпиталі, а, нагадаємо, що обстеження і лікування у військовому шпиталі втричі дорожче, ніж таке ж обстеження у цивільному медичному закладі. Не кажучи вже про таки «дрібниці», як ускладнення психічного і фізичного складу юнака. Але хто про це, взагалі, думає?

І останній, весняний, призов не залишився без такого ж «подарунку». Призовник М. майже третій призов поспіль обстежується у безлічі закладів Харкова. При співбесіді скаржиться на безліч симптомів. Один медичний заклад ставить йому уроджену ваду серця – каортацію аорти. Другий, не менш авторитетний медичний заклад, діагноз знімає. Хто правий – невідомо.

Один авторитетний медичний заклад бачить розповсюджений остеохондроз – другий авторитетний заклад цей діагноз знімає. Кінець кінцем найавторитетніший медичний заклад підсумовує всю цю «біганину і стрілянину» діагнозом «синдром дисплазії сполучної тканини».

Але к цьому моменту лікувати вже потрібно всю родину: у матері від стресів – тиск, батько нервує, а юнака той самий найавторитетніший медзаклад спрямовує просто до психоневролога! Отак!

Що ж це за хвороба така, яку не знають ані лікари військкоматів, ані лікарі НДІ. ім. Ситенко, ані міські лікарні. Чому саме цей синдром чи хвороба стали такими розповсюдженими?

Чи це відноситься тільки до призовників, яких в такому разі відносять до людей, що не бажають служити в Збройних Силах України? А як тоді розцінювати те, що до військкоматів і експертних медичних закладів не дійшла Директива Начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 14.01.05 № ДГШ – 1, згідно якої призовники за станом здоров’я – 4 за двома і більше статтями розкладу хвороб зараховуються до резерву і в військові частини їх не направляють

Приводимо коментар медичного генетика к.м.н. Бобровської Л.В. (м. Київ):

«Останнім часом захворювання сполученої тканини стали дуже розповсюдженими. Особливо впливає на це забрудненість навколишнього середовища, наслідки аварії на Чорнобильській АС, нехтування сучасними екологічно збережуючими технологіями. За останні роки на порядок зросли таки захворювання, синдром Морфана(?), (один з видів дисплазії сполучної тканини), інші різноманітні спадкові калогенози.(?)

Дійсно, на жаль, далеко не всі спеціалісти того чи іншого медичного профілю розуміють, наскільки розповсюдженими є зараз таки захворювання, вони не налаштовані на цю загрозу і звертають увагу тільки на «своє»: кардіологічні, ендокринологічні проблеми.

При дисплазії сполучної тканини можуть бути не дуже виражені окремі симптоми. Але спеціалісти військкоматів, особливо терапевти, повинні пильнувати саме у випадках полісимптоматики. Якщо юнак одночасно скаржиться на зір, кардіологію, має ортопедичні чи ендокринологічні захворювання, це безперечний привід для обстеження у генетиків.

Саме вони збирають всю цю симптоматику у завершений діагноз. І безперечно, таким юнакам не можна мати важких фізичних і психічних навантажень.

Мають знати про цю загрозу і дитячі, і підліткові, лікарі. І не тільки знати, а ще і відповідно налаштовувати батьків таких хворих. Бо не тільки хлопці, а і дівчата мають ці захворювання. А їх, на відміну від хлопців, можуть взагалі не обстежувати, поки хвороба не дасть своїх згубних наслідків.»

24 червня 2006 року  Харківський інститут соціальних досліджень та Харківська правозахисна група  провели семінар-презентацію комплексу учбово-методичних матеріалів з викладання курсу «Забезпечення прав людини в діяльності ОВС України» в закладах освіти МВС України. Цей семінар був завершальним заходом проекту «Кампанія проти катувань та жорстокого поводження в Україні». У семінарі взяли участь викладачі вищих навчальних закладів та організацій Міністерства внутрішніх справ з Харкова, Києва, Херсона, Сімферополя, Кіровограда, Одеси та інших міст України.

Співголова Харківської правозахисної групи Євген Захаров розповів, що ХПГ з 1996 року займається цією проблематикою. За ці роки ХПГ зі своїми партнерами доклала багато зусиль, щоб привернути увагу суспільства до проблеми катувань у країні і домогтися визнання цієї проблеми органами влади. Протягом останніх трьох років (2003-2006) ХПГ за підтримки Європейської Комісії, Інституту Відкритого Суспільства, Національного Фонду підтримки демократії та інших міжнародних донорських інституцій здійснювала загальнонаціональну програму «Кампанія проти катувань та жорстокого поводження в Україні», у якій акумулювала зусилля багатьох організацій на подолання цього явища.

На семінарі було презентовано навчальний посібник «Права людини у діяльності міліції», який є спільної розробкою авторів Харківського інституту соціальних досліджень, Харківська правозахисна група та національного Університету внутрішніх справ.

Особливість посібника полягає в тому, що це одна з перших спроб розглянути права людини крізь призму діяльності органів внутрішніх справ України. Зміст посібника демонструє, що при виконанні кожної службової функції працівник міліції повинен, з одного боку, діяти максимально ефективно, а з іншого – враховувати необхідність дотримання основних прав і свобод людини. У посібнику досить органічно пов’язані аналіз вітчизняної та міжнародної нормативних баз, які регламентують дотримання прав людини та приклади ситуацій з практичної діяльності, що робить навчальний матеріал ілюстративним та пов’язує викладений матеріал з практикою.

В посібнику розглянуті такі теми:

1. Права людини та рівень їх забезпечення в Україні

2. Діяльність міліції в демократичному суспільстві

3. Забезпечення прав людини на стадії досудового слідства

4. Заборона катувань та жорстокого поводження в діяльності міліції

5. Дотримання прав людини під час затримання й арешту

6. Дотримання прав людини під час застосування сили та огнепальної зброї працівниками міліції

7. Дотримання права на приватність у діяльності міліції

8. Забезпечення прав людини при здійсненні оперативно-розшуковій діяльності

9. Особливості реалізації права на мирні зібрання

10. Ефективне розслідування випадків порушення прав людини

11. Відповідальність керівників міліції за поведінку підлеглих

Також у посібнику викладені деякі судові рішення Європейського суду з прав людини, а також висвітлені ситуації , які ілюструють  проблемні аспекти правоохоронної діяльності.

Посібник призначений для викладачів, тренерів, які проводять навчальні заняття з проблем дотримання прав людини в професійній діяльності міліції, курсантів та слухачів навчальних закладів системи МВС України.

На семінарі виступила з доповіддю Народний депутат України Катерина Левченко, за темою – Національні механізми контролю за дотриманням прав людини в Україні (текст доповіді подається окремо – ред. ПЛ).

Учасники семінару також прослухали виступи авторів усіх розділів посібника, кожен з яких розповів про особливості викладання його теми курсантам інститутів системи МВС України.

Дорогие друзья, коллеги! Бывшие сидельцы пермских политических зон! Историки, исследователи сталинского и брежневско-андроповского периодов политических репрессий в СССР!

Приглашаем Вас побывать в Мемориальном музее «Пермь-36» (Пермский край, Чусовской район, дер. Кучино), где в июле-августе будут проходить традиционные международные молодежные волонтерские лагеря. Основная задача – встречи с молодежью. Ваши свидетельства о недавнем прошлом, ваше общение с юношами и девушками, участвующими в создании уникального музея, крайне необходимы новому поколению.

Если решитесь, дайте знать о себе.

Время приезда необходимо согласовать с графиком проведения смен волонтерского лагеря: 1 смена – 13-21 июля; 2 смена – 21-29 июля; 3 смена – 29 июля-6 августа.

Пермский краевой «Мемориал» оплачивает проведение семинаров и встреч с молодежью, проезд в оба конца, питание. Помимо работы гарантируем содержательный отдых, русскую баню и купание в реке Чусовая.

Ждем Вас, друзья!

Наши координаты: 614060, г.Пермь, ул. Крупской,40, «Мемориал».

Тел./факс: 342-2483596, 2483598

Email: [email protected]

[email protected]

Сайт Пермского «Мемориала» – www.pmem.ru

Председатель краевого отделения

Международного общества «Мемориал»

А.М.Калих

19.06.06.

Российские правозащитники и эксперты неоднократно выражали опасения в связи с законом «О противодействии экстремистской деятельности», принятым в 2002 году: этот закон сочетает чрезмерно широкое определение понятия «экстремизм» и чрезмерно жестких санкций по отношению к людям, организациям и СМИ. Жесткость закона не сделала правоприменение более эффективным, зато за последние четыре года антиэкстремистское законодательство все чаще применяется для явно неправомерных ограничений гражданских прав.

И вот 28 июня 2006 г. Государственная Дума приняла в первом чтении поправку к указанному закону, еще более расширяющую определение понятия «экстремизм».

Среди внесенных дополнений, часть которых вполне разумна, особое беспокойство вызывают три.

Первое – в определение включена клевета на чиновников, связанная с обвинением в экстремизме либо в совершении тяжкого или особо тяжкого преступления. Клевета – уголовное преступление и, в сущности, ее наличие должно определяться судом в соответствующем уголовном процессе. Но рассматриваемый закон – не уголовный, и весьма вероятно, что факт наличия клеветы будет устанавливаться в административном судопроизводстве против организации или издания. Тем самым, фактически могут оказаться запрещены публичные обвинения чиновников в коррупции (как правило, это тяжкое преступление), в покровительстве националистам и много еще в чем.

Второе - экстремизмом предложено считать любое применение насилия к представителю власти, хотя понятно, что такие действия (безусловно противозаконные) членов какой-то организации или группы отнюдь не всегда характеризуют ее как общественно опасную. Они могут носить чисто бытовой характер или стихийно возникать в ходе разгона полицией публичных акций.

Третье – запрет не только призывов к экстремистской деятельности, но даже оправдания таковой. В сочетании со все расширяющимся определением это означает, что экстремизмом будет считаться оправдание акций гражданского неповиновения или оправдание священнослужителя, настаивающего на какой-либо «исключительности» адептов своей религии.

Законопроект представляет собой серьезную угрозу для гражданских свобод и, в первую очередь, для свободы деятельности организаций и СМИ. События последнего времени заставляют нас серьезно относиться к этой угрозе.

Очевидно, перед вторым чтением по такому законопроекту необходима широкая дискуссия. Нет никакого оправдания столь поспешным действиям, ограничивающим гражданские свободы. Между тем, насколько нам известно, второе чтение по законопроекту запланировано уже на 5 июля, что практически исключает возможность не только серьезной дискуссии, но даже выработки серьезных поправок.

Мы считаем принципиально важным отложить второе чтение по законопроекту и добиться удаления из проекта имеющихся сейчас в нем опасных положений.

Поэтому мы просим международное сообщество обратить внимание на сложившуюся ситуацию и надеемся, что в странах G7 разделят нашу озабоченность перед саммитом G8 в Петербурге.

Стартовала межорганизационная общественная кампания, инициированная Либеральным и либертарным движением "Российские Радикалы", за отмену смертной казни в России.

Участники кампании собирают подписи под Петицией в Государственную Думу с требованием безотлагательно ратифицировать Протокол № 6 к Европейской конвенции по правам человека и внести соответствующие изменения, отменяющие смертную казнь, в российское законодательство.

"Мы глубоко убеждены, что смертная казнь является совершенно неприемлемым видом наказания, прежде всего – из-за ее необратимости и возможности судебных ошибок и неправосудных приговоров, вероятность которых многократно увеличивается в том плачевном состоянии, в котором находится зависимое и коррумпированное российское правосудие", - говорится в Петиции.

Организаторы общественной кампании призывают поддержать эту важную общественную инициативу.

Опубликован 16.06.2006

Центр он-лайн звернень «Голос громадськості» – Інтернет-представництво громадських ініціатив

Розпочинає роботу новий інтерактивний проект Інформаційно-аналітичного центру «Громадський простір», який пропонує представникам громадського сектору інструментарій для активного відстоювання своїх прав та інтересів, а також сприяє поінформованості громадськості, органів влади, ЗМІ про кампанії з громадянського представництва в Україні.

Центр он-лайн звернень «Голос громадськості» створено з метою посилити голос громадського сектору у важливих суспільно-політичних дискусіях через інформування про важливі суспільні проблеми та пропозиції щодо їхнього розв’язання, законодавчі ініціативи громадських організацій та інші важливі для українського суспільства питання.

За допомогою Інтернет-інструментів, які пропонуються в межах проекту, громадські організації, окремі громадяни, представники ЗМІ та інших установ можуть легко та швидко створювати й проводити широкі кампанії із захисту прав та інтересів, ініціювати та впроваджувати зміни у законодавстві, представляти та відстоювати погляди щодо конкретних рішень та дій, шукати і знаходити підтримку своїм ініціативам серед НУО спільноти і суспільства в цілому.

Вагомим завданням Центру є також допомога всім громадським активістам налагоджувати та підтримувати контакти з іншими громадськими організаціями,

сформувати активну спільноту для підтримки суспільно необхідних ініціатив.

Центр он-лайн звернень та інформаційно-аналітичний проект «Погляд» є складовими проекту «Голос Громадськості», що реалізується за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».

Детальна інформація про те, як стати учасником Центру – http://vgolos.org.ua/about/partner.html

У разі будь-яких запитань, будь ласка, звертайтеся за адресою [email protected]

«Погляд»

2006.06.16

На сайті http://jurlugansk.org/ опубліковано електронну версію нового навчального посібника «Тлумачення та застосування Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод Європейським судом з прав людини та судами України» (pdf, 5 Mb), який було підготовлено за фінансової підтримки Міжнародного Фонду «Відродження».

У посібнику системно, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини та судів України викладено базові засади функціонування європейського регіонального механізму захисту прав людини, проаналізовано принципи та методи тлумачення Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, проблеми формування та застосування прецедентного права Європейського суду з прав людини, питання імплементації європейських стандартів захисту прав людини до правової системи України тощо.

Книга розрахована на суддів, працівників правоохоронних органів, адвокатів, правозахисників, науковців, викладачів, аспірантів і студентів юридичних вузів і факультетів, а також усіх, кого цікавлять проблеми захисту прав людини.

З повагою, Микола Мазур