Бюлетень "Права Людини", 2007, #05
Невиконання рішень українських судів є причиною понад 75 відсотків рішень, які ухвалює Євросуд проти України Свобода вираження поглядів
Комісія з журналістської етики: позбавлення акредитації кореспондента «Комерсант-Україна» в Харкові - переслідування за критику Заява журналістської громадськості Харкова У Харкові застосували новий вид цензури Доступ до інформації
Коментар щодо «Офіційного листа прес-служби Харківської міської ради» про позбавлення акредитації журналіста видання «Комерсант-Україна» Марії Спалек Соціально-економічні права
Пресс-релиз по итогам завершения судебного рассмотрения в суде первой инстанции исков харьковчан к горсовету и горисполкому об отмене повышенных тарифов в Харькове Лікарі Чортківської центральної районної поліклініки виграли судову справу проти адміністрації лікарні Права шукачів притулку
Українська та узбецька влади: злочини без покарання Правоохоронні органи
Протест затриманих в ІТТ м.Комсомольська Тернопільська кооперація у процесі дізнання: міліція та «братки» працюють пліч-о-пліч. Прокуратура не втручається Погляд
Игра по правилам или вне правил? Д. Табачник на службі Депортовані народи
У Чечні поминають жертв сталінської депортації Міжнародна політика і права людини
США: Судьба узников секретных тюрем ЦРУ остается неизвестной
Впровадження норм європейського права
Невиконання рішень українських судів є причиною понад 75 відсотків рішень, які ухвалює Євросуд проти України
Невиконання в Україні рішень національних судів є приводом для понад 75 відсотків рішень, які ухвалює Європейський суд з прав людини проти нашої держави.
Про це заявив Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини Юрій Зайцев, у ході науково-практичної конференції, присвяченої проблемним питанням з виконанням в Україні рішень національних судів. Захід відбувся 21 лютого у Києві за ініціативи Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини.
Юрій Зайцев наголосив, що кількість справ, в яких Європейський суд з прав людини визнає порушення Україною Європейської Конвенції з прав людини, збільшується щороку.
Так, у 2006 році до Міністерства юстиції України, на яке покладено функції головного розпорядника коштів за відповідною бюджетною програмою, надійшло на виконання 165 рішень Європейського суду. За цими рішеннями з держави України було стягнуто на відшкодування моральної та матеріальної шкоди, нанесеної позивачам, на загальну суму понад 9, 270 млн. гривень.
Всю цю суму Україна сплатила у повному обсязі та в установлені терміни.
Свобода вираження поглядів
Комісія з журналістської етики: позбавлення акредитації кореспондента «Комерсант-Україна» в Харкові - переслідування за критику
Комісія з журналістської етики вважає позбавлення прес-службою Харківської міської ради акредитації фактом переслідування за критику та перешкоджання професійній діяльності. Комісія звертається до Генеральної прокуратури України та висловлює сподівання побачити прокурорське реагування на інцидент.
Про це сказано у поширеній сьогодні заяві Комісії, текст якої нижче наводимо повністю.
Заява комісії з журналістської етикищодо неправомірного втручання в роботу журналістів
Комісія з журналістської етики розцінює повідомлення прес-служби Харківської міської ради про позбавлення акредитації кореспондента газети „Комерсант-Україна” як факт переслідування журналіста за критику, перешкоджання професійній діяльності журналістів, перевищення посадовими особами цього органу місцевого самоврядування повноважень передбачених Конституцією та законами України.
Конституція України до повноважень місцевого самоврядування відносить вирішення питань місцевого значення, перелік яких чітко визначено. До цього вичерпного переліку питання професійної етики журналістів, безумовно, не віднесено. Натомість, Конституція і закони України встановлюють не вичерпний перелік обовязків органів місцевого самоврядування по забезпеченню прав громадян на інформацію:
- надавати повну, достовірну інформацію про свою діяльність та прийняті рішення;
- забезпечувати журналістам вільний доступ до інформації;
- створити спеціальні інформаційні служби, що забезпечували б доступ до інформації;
- не чинити на журналістів будь-якого тиску і не втручатися в їх виробничий процес;
- здійснити акредитацію журналістів і технічних працівників засобів масової інформації та організаційно сприяти виконанню ними професійних обовязків.
Порядок акредитації та її припинення також врегульовано законом, який називає єдину причину припинення акредитації – порушення порядку допуску журналістів до приміщення, інформації та технічних засобів органу влади або місцевого самоврядування. Додатковою гарантією від свавілля чиновників також є те, що рішення про припинення акредитації приймається органом влади чи місцевого самоврядування, при якому журналіст акредитований.
Тож замість виконання своїх безпосередніх обовязків по забезпеченню журналістів інформацією про діяльність та прийняті рішення Харківської міської ради, замість виконання своїх функцій щодо організаційного сприяння роботі журналістів (інформування про важливі заходи та плани міської ради, надання копій документів, повної інформації про підготовку та прийняті рішення цього органу, забезпечення доступу журналістів до засобів комунікації, до важливих джерел інформації), прес-служба вдалася до цензури, переслідувань і звинувачень журналістів.
Комісія вітала б зусилля посадовця прес-служби Харківської міської ради по залученню фахівців, у тому числі журналістів, до підготовки нових положень про прес-службу та порядок акредитації журналістів і технічних працівників, адже діючі наразі документи не відповідають ані Конституції і законам України, ані міжнародному законодавству.
Звертаємось до Генеральної прокуратури України та сподіваємося побачити прокурорське реагування на дії посадовця органу місцевого самоврядування, які, на нашу думку, містять ознаки злочину передбаченого статтею 171 Кримінального Кодексу України.
Історія преси свідчить, що у чиновників, які звинувачують журналістів у спецопераціях або інформаційних війнах, є підстави побоюватися висвітлення своєї діяльності, а для політика імідж „ворога преси” означає політичну смерть.
Заява журналістської громадськості Харкова
19 лютого 2007 року на офіційному сайті Харківської міської ради було розміщено офіційний лист прес-служби Харківської міської ради про позбавлення акредитації власного кореспондента газети «Коммерсант-Украина» Марії Спалек «відповідно до Положення про акредитацію працівників ЗМІ при Харківській міській раді». Підставами такого рішення названо «неперевірену інформацію і явно тенденційний стиль».
Ми, журналісти Харкова, заявляємо свій протест проти позбавлення акредитації власного кореспондента газети «Коммерсант-Україна» Марії Спалек, вважаємо такі дії ознакою небезпечної тенденції до обмеження прав журналістів, свободи здійснення професійної діяльності та загрозою принципам свободи слова.
Вимагаємо від прес-служби Харківської міської ради поновлення акредитації нашої колеги:
О.Голуб, голова Харківського обласної організації НСЖУ,
Л.Доля, виконавчий директор Харківського прес-клубу,
С.Кублицька, власкор Національної радіокомпанії України,
В.Носков, власкор «Радіо Ера-FM»,
С.Бобок, власкор ІА «Українські новини»,
М.Коротаєва, власкор ІА «Українські новини»,
Є.Ходун, журналіст української служби радіо «Німецька хвиля»,
О.Остапченко, журналіст газети «Экономические Известия»,
О.Швець, власкор Національної телекомпанії України,
Ю.Чумак, журналіст «Права людини»,
Л.Салімонович, власкор газети «Україна молода»,
В.Чистілін, власкор газети «Без цензури»,
С.Тарасенко, кореспондент ІА «Статус кво»,
М.Ніколаєва , журналіст «АТН»,
О.Пількіна, журналіст «Харківські новини»,
О.Львова, журналіст «Медиа порт»,
А.Гузь, журналіст «ОТБ»,
А.Церковная, головний редактор «Городской дозор»,
О.Гайдабура, журналіст «Городской дозор»,
Ю.Агєєва, журналіст,
Аласанія Зураб, журналіст,
Авдошин Андрій, фотокорреспондент агенціі "МедіаПорт", "PHL", "ИТАР-ТАСС",
Дмитро Шевченко, журналіст радіо "Новая волна",
Владіслав Грузинський, телевізійний продюсер, "ОТБ",
Андрей Антонович Войцеховский, гл.редактор газеты "Гремучая СМЕСЬ" и директор пресс-центра "Трибуна ТВ",
Cвітлана Шекера, журналіст "Газета по-харьковски",
М. Піддубний, власний кореспондент "5 каналу",
Наталя Гончарова, власкор газети "Сегодня",
Мария Спалек, собкор газеты "Коммерсант-Украина",
Олександр Виноградов, перший заступник головного редактора газети «Коммерсантъ»,
Дмитрий Терновой, журналист ИА "Интерфакс-Украина",
Мария Малевская, выпускающий редактор телевизионных новостей агентства "МедиаПорт",
Поліна Мірер, журналіст агенції «МедіаПорт»,
Антонина Мазница, журналист,
Андрей Самофалов, журналист,
Вика Найденова, внештатный корреспондент газеты "Пятница",
Олена Сініцина, корреспондент газети "Коммерсантъ",
Олена Солодовнікова, кореспондент "Радіо Свобода",
Сергей Горбачев, директор информационного центра газеты "КоммерсантЪ-Украина",
Ирина Клименко, журналист Медиа группы "Объектив",
Олександр Тихонов, випусковий редактор "Новин АТН",
Найем Мустафа-Маси, специальный корреспондент газеты "КоммерсантЪ-Украина",
Дарья Кутецкая, корреспондент отдела "Компании и рынки" газеты «Экономические известия»,
Александр Максюк, заместитель шеф-редактора газеты «БЛИК»,
Д.Баєвський, журналіст,
Оксана Кириченко, редактор ДП ТРК "Харківські новини",
София Титова, редактор отдела "История Дня. Репортажи" газеты "БЛИК",
Оксана Драгущак, корреспондент газеты "БЛИК",
Михаил Воронков, журналист газеты "Городской дозор",
Наталия СТРОКОВСКАЯ, корреспондент газеты "БЛИК",
Дарья Юровская, главный редактор, канал ОТБ,
Иван Красиков, координатор региональной корсети газеты "КоммерсантЪ-Украина",
Ольга Дихнич, журналист, еженедельник "Объектив-но",
Скачко Наталья, журналист, еженедельник "Объектив-но" ...
20.02.2007 р.
У Харкові застосували новий вид цензури
Харківська міська рада позбавила акредитації кореспондента газети "Комерсант-Україна" Марію Спалек за те, що журналіст "наполегливо дезінформує жителів України щодо реформування житлово-комунального господарства в Харкові".
Про це йдеться у повідомленні прес-служби міськради, опублікованому на її офіційному сайті.
"Вже кілька разів у матеріалах видання на цю тему були неперевірена інформація і явно тенденційний стиль. Усі ці матеріали виходили з-під пера харківського кореспондента видання Марії Спалек і її київського колеги Олега Гавриша, що спільними зусиллями поширювали недостовірну інформацію", - говориться в документі.
Як приклад поширення такої інформації прес-служба міськради навела статтю "Сервіс знайшли надмірно навязливим", опубліковану в газеті від 19 лютого.
Прес-служба міськради також зажадала спростування даної інформації і публічних вибачень.
У свою чергу, Марія Спалек сказала в інтервю агентству "Інтерфакс-Україна", що у своїй роботі не ставила задачу дискредитувати владу Харкова.
"Стиль нашого видання - це подача фактів. У цій статті є повідомлення джерела, що зі зрозумілих причин не назване. У телефонній розмові Олег Гавриш і керівництво газети підтвердили мені, що в них є диктофонний запис коментарів, який вони готові надати в суді", - підкреслила корреспондент.
Спалек також заввагалася з відповіддю щодо того, чим їй загрожує позбавлення акредитації.
"Що це за собою потягне, я не знаю, напевно, можуть не пускати в будинок міськради. Я ще не думала, чи буду я туди ходити. У будь-якому випадку, у мене зараз багато роботи, а ця ситуація віднімає час", - пояснила вона.
У статті Спалек, через яку її позбавили акредитації, говориться, що у пятницю урядовий комітет з ПЕК виступив проти нової схеми розрахунків за електроенергію, газ і тепло, створеної харківською владою.
Прокуратура Харкова заявила про намір заперечити нову систему розрахунків у суді, оскільки вона практично позбавляє Національну комісію регулювання електроенергетики (НКРЕ) і уряд контролю над формуванням тарифів на енергоносії, говориться в статті.
Доступ до інформації
Коментар щодо «Офіційного листа прес-служби Харківської міської ради» про позбавлення акредитації журналіста видання «Комерсант-Україна» Марії Спалек
19 лютого 2007 року на сайті Харківської міської ради (http://city.kharkov.ua/) було розміщено «Офіційний лист прес-служби Харківської міської ради» в якому повідомлялося, що «харківський кореспондент газети «Комерсант-Україна» Марія Спалек позбавляється акредитації при Харківській міській раді відповідно до Положення про акредитацію працівників ЗМІ при Харківській міській раді».
На думку авторів цього «офіційного листа», «видання «Комерсант-Україна» наполегливо дезінформує жителів України щодо реформування житлово-комунального господарства в Харкові. Усі ці матеріали виходили з-під пера Марії Спалек та її київського колеги Олега Гавриша, котрі спільними зусиллями розповсюджували недостовірну інформацію». Прикладом такого поширення недостовірної інформації та, власне, приводом для позбавлення акредитації Марії Спалек, послугувала стаття «Сервіс знайшли надмірно навязливим» («Комерсант-Україна», № 26 від 19.02.2007 р.).
Не беручи до уваги в даному випадку механізм «реформування житлово-комунального господарства в Харкові», запроваджуваний міською владою, законність та обґрунтованість якого неодноразово ставилися під сумнів прокуратурою, Харківською облдержадміністрацією, Антимонопольним комітетом та іншими організаціями та установами, Харківська правозахисна група вважає за необхідне висловити правову оцінку самому фактові позбавлення акредитації представника засобу масової інформації.
Цей недвозначний крок міської влади Харкова викликав великий резонанс серед журналістської громадськості й створив небезпечний прецедент обмеження прав журналістів, свободи здійснення їх професійної діяльності та свободи вираження поглядів.
Як відомо, право на інформацію, так само як і свобода слова, є невідємним правом не тільки журналістів, але й будь-якого громадянина України. У ст. 2 Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» визначені загальні засади висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування засобами масової інформації:
«Засоби масової інформації України відповідно до законодавства України мають право висвітлювати всі аспекти діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобовязані надавати засобам масової інформації повну інформацію про свою діяльність через відповідні інформаційні служби органів державної влади та органів місцевого самоврядування, забезпечувати журналістам вільний доступ до неї, крім випадків, передбачених Законом України «Про державну таємницю» (підкреслення наше).
А ст. 26 Закону України «Про друковані засоби масової інформації «пресу) в Україні», закріпила за журналістами право на вільне одержання, використання, поширення (публікацію) та зберігання відкритої за режимом доступу інформації та право відвідувати державні органи влади, органи місцевого і регіонального самоврядування, а також підприємства, установи і організації та бути прийнятим їх посадовими особами…
Таким чином, фактично всі журналісти мають право на доступ до інформації в органах місцевого самоврядування, в тому числі – і в Харківській міській раді. Але для того, щоб робота журналістів при владних установах була краще організована, законодавці закріпили інститут акредитації, який, за великим рахунком, більш необхідний для чиновників, ніж для самих представників мас-медіа. Хоча, при цьому накладає й певні зобовязання на орган, що здійснив акредитацію.
Бо, згідно із законодавством, орган, при якому акредитовано журналіста, заздалегідь інформує його про важливі заходи, плани, організаційно сприяє виконанню ним професійних обовязків, забезпечує стенограмами, протоколами та іншими матеріалами.
Норма частини 3 статті 3 Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» передбачає, що «порядок допуску журналістів і технічних працівників до приміщення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, доступу до інформації та їх документів і технічних засобів визначається законодавством України і з урахуванням загального режиму (регламенту) роботи цього органу, умов і можливостей, які він має реально». І на підставі цього закону, лише «у разі порушення цього порядку» акредитація журналіста може бути припинена за рішенням органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, при якому вони акредитовані.
Як нам відомо, з боку чиновників харківської мерії або працівників правоохоронних органів не надходило ніякої інформації щодо порушення порядку допуску до приміщень Харківської міської ради журналісткою Марією Спалек. Отже, цю підставу не можна вважати вагомою для позбавлення її акредитації.
Посилання на «Положення про акредитацію працівників ЗМІ при Харківській міській раді», нібито відповідно до якого журналістку позбавили акредитації, на нашу думку є недоречним, адже цей документ має занадто великий перелік підстав для скасування акредитації, який далеко виходить за межі українського законодавства. Зокрема, ч. 16 «Положення» передбачено, що «журналісти і технічні працівники засобів масової інформації можуть бути позбавлені акредитації Прес-службою у разі порушення ними: законів України, у тому числі тих, що регулюють діяльність засобів масової інформації; Регламенту Харківської міської ради; порядку допуску до приміщень Харківської міської ради; умов і загального режиму (регламенту) роботи Харківської міської ради та встановленого у Харківській міській раді порядку доступу до інформації та документів і технічних засобів; вимог професійної етики». На нашу думку, доречним у цьому списку є тільки зазначений у відповідному законодавстві порядок допуску до приміщень та доступу до інформації. Все інше є нагромадженням невмотивованих обмежень для діяльності журналістів. Особливо дивовижним виглядає остання теза про порушення вимог професійної етики. Цікаво, які саме чиновники прес-служби та за яким обґрунтуванням мусять встановлювати таке порушення?
Щоправда, стаття 27 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» дозволяє припиняти акредитацію «у разі перевищення журналістом своїх прав та невиконання обовязків», не уточнюючи, яких саме. У ст. 26 цього Закону серед обовязків журналіста значиться лише один пункт, на порушення якого, судячи з нечітких формулювань «офіційного листа», мабуть, і посилається прес-служба Харківської міської ради: «подавати для публікації обєктивну і достовірну інформацію».
Отже, можна дійти висновку, що прес-служба позбавила Марію Спалек акредитації за те, що, на їх думку, журналістка «Комерсанту-Україна» розповсюдила недостовірну інформацію.
Журналістці нарікають за повідомлення про те, що у своєму матеріалі вона оповістила про засідання урядового комітету з ПЕК, на якому начебто обговорювалась нова схема розрахунків за енергоносії у Харкові, яку, за інформацією неназваного джерела у прес-службі віце-премєра Клюєва, визнали недоцільною. На відміну від цього, прес-служба Харківської міської ради заявляє, що, за повідомленням прес-служби Клюєва, «засідання урядового комітету з питань розвитку галузей економіки у минулу пятницю не проводилось». У звязку з чим робиться безапеляційний висновок про те, що вся інформація у статті «Сервіс знайшли надмірно навязливим» не відповідає дійсності.
Але, по-перше, матеріал щодо засідання урядового комітету готував київський кореспондент «Комерсанту-Україна» Олег Гавриш, а не Марія Спалек, і він є відповідальним за цю частину статті. По-друге, як відомо, керівництво газети підтвердило наявність в редакції диктофонного запису відповідних коментарів, які, за необхідності, воно може надати в якості доказу правдивості розповсюдженої інформації. І по-третє, хто дасть гарантію, що ми не маємо справу з офіційним єзуїтським словоблуддям, яке, дійсно, має ознаки формальної правильності. Наприклад, журналіст не точно навів назву урядового комітету, а чиновники, вхопившись за це, повідомляють: мовляв, засідання такого комітету у пятницю не відбувалось...
Слід розуміти, що недостовірною вважається інформація, яка не відповідає істині. Синонімами, які вживаються в українському законодавстві, є також терміни «не відповідає дійсності» та «неправдива». Чи була інформація, розміщена у статті «Сервіс знайшли надмірно навязливим» такою, що беззаперечно можна вважати недостовірною? Однозначну відповідь на це запитання може дати тільки суд. Втім, Харківська міська рад з позовом до газети «Комерсант-Україна» та її журналістки Марії Спалек не зверталася, на власний розсуд вирішивши проблему, що належить виключно до судової компетенції.
До того ж, позбавляючи акредитації кореспондента «Комерсанту-Україна», прес-служба порушила встановлений законодавством і своїм власним «Положенням про акредитацію працівників ЗМІ при Харківській міській раді» порядок інформування про це, який передбачає надсилання письмового повідомлення із зазначенням причин припинення акредитації самому журналістові та до редакції ЗМІ. Розміщений на офіційному сервері Харківської міської ради електронний лист офіційним повідомленням вважати ніяк не можна, а за словами Марії Спалек, відповідного письмового документу вона не отримувала.
Отже, на даний момент, сам факт позбавлення акредитації ще юридично не відбувся. Таким чином, в разі, якщо згідно з вищезгаданим «Положенням», про рішення позбавити акредитації Прес-служба повідомить Департамент, відповідальний за охорону Харківської міської ради, і це стане підставою для недопуску журналістки Марії Спалек на публічні заходи, що відбуватимуться у цьому органі місцевого самоврядування, матиме місце незаконне й грубе порушення її права на доступ до інформації.
Слід нагадати, що згідно зі ст. 2 Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації», органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобовязані не чинити на ЗМІ «будь-якого тиску і не втручатися в їх виробничий процес. Засоби масової інформації можуть проводити власне дослідження і аналіз діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, давати їй оцінку, коментувати... Право висвітлення і коментування діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, подій державного життя в Україні гарантується».
Маємо нагоду попередити «гарячих голів» у Харківській міській раді, що, відповідно до ст 45-1 Закону України «Про інформацію», «умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналістів та/або переслідування журналіста за виконання професійних обовязків, за критику, здійснювані посадовою особою або групою осіб за попередньою змовою, тягне за собою кримінальну відповідальність відповідно до Кримінального кодексу України».
Вважаємо, що на сьогоднішній момент конструктивним кроком до виходу з цієї прикрої ситуації було б скасування неправомірного рішення (якщо воно, власне, існує не лише у вигляді Інтернет-листа) про позбавлення акредитації при Харківській міській раді кореспондента газети «Комерсант-Україна» Марії Спалек. А якщо посадові особи харківської мерії дійсно убачають, що мало місце розповсюдження недостовірної інформації, то вони можуть вдатися до відповідних правових засобів: вимагати оприлюднення в газеті «Комерсант-Україна» своєї відповіді, спростування, у крайньому випадку – звернутися до суду.
В іншому разі, таке нарочите й нецивілізоване покарання, як скасування акредитації, може бути розцінено як «показове пороття» неугодного журналіста за критику.
21.02.2007 р.
дивись також:
У Харкові застосували новий вид цензури
Заява журналістської громадськості Харкова
Соціально-економічні права
Пресс-релиз по итогам завершения судебного рассмотрения в суде первой инстанции исков харьковчан к горсовету и горисполкому об отмене повышенных тарифов в Харькове
Итоги судебных разбирательств
По итогам рассмотрения дел о повышении тарифов Дзержинским судом г. Харькова было отказано в удовлетворении исковых требований истцов (т.е., требований отмены решений горисполкома и горсовета о повышении тарифов). Однако целый ряд нарушений, допущенных судом в ходе рассмотрения этих дел, и несоответствие принятых решений реальным обстоятельствам и документам, дают основание истцам обжаловать эти решения в Апелляционный суд Харьковской области. В связи с этим обращаем внимание – ни одно из данных судебных решений еще не вступило в законную силу, и использование их в качестве правовых, юридических и иных аргументов недопустимо!
По делу №2-А-255/07 (тарифы на услуги теплоснабжения и горячего водоснабжения, поставляемые КП «Харьковские тепловые сети»)
На сегодняшний момент истцы уже обжаловали определение суда от 05.02.2007 г. об отказе в приостановке действия новых тарифов до вступления в законную силу решения суда, готовится апелляционная жалоба на решение суда в целом, которая будет подана в самые ближайшие дни (не позднее 5 марта 2007 года). Главным итогом судебного рассмотрения дела в первой инстанции истцы считают установление целого ряда фактов, в целом подтверждающих те претензии, которые выдвигались в исковом заявлении.
Необоснованность новых тарифов на тепло и горячую воду
В ходе судебного заседания, которое длилось с 11.45 ч. 05.02.2007 г. до 2.40 ч. 06.02.2007 г. ответчики по требованию суда подали документ, на основании которого, по их словам, принимались обжалуемые решения (в частности, решение Харьковского горисполкома №804 от 05.10.2006 г.). Однако один только заголовок этого документа («Економічне обґрунтування та пояснення до розрахунку тарифів на послуги теплопостачання, які надаються КП «Харківські теплові мережі», встановлених рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 04.10.2006 р. № 804»), опроверг эти утверждения. Стало ясно, что указанные расчеты были сделаны КП «Харьковские тепловые сети» задним числом, а точнее – уже непосредственно к суду. Судья Лазюк С.В. неоднократно спрашивал представителей КП «ХТС», имеются ли у них расчеты, которые предшествовали обжалуемому решению, и могут ли они быть предоставлены суду. Представители теплосетей отвечали, что расчеты будто бы существуют, но вот в суд дать они их не могут (!!!). С учетом того, что процессуальное законодательство не предусматривает во время апелляционного рассмотрения дополнительное вбрасывание доказательств (которые не были предметом разбирательства в первой инстанции), следует считать установленным тот юридический факт, что реальных расчетов, на основании которых повышались тарифы на тепло и горячую воду, на момент принятия решения не существовало.
Отдельные аспекты деятельности КП «Харьковские тепловые сети»
В ходе судебного разбирательства истцам удалось ознакомиться с целым рядом документов, из которых вытекает, что руководство КП «ХТС» планомерно и целенаправленно завысило тарифы на услуги этой организации, не считаясь даже с требованиями нормативных актов. Вот эти факты.
1) Согласно данным акта Государственной инспекции по ценам, себестоимость услуг КП «ХТС» в первом полугодии 2006 года (т.е. до того, как стали действовать повышенные цены на газ) возросла по сравнению с тем же периодом 2005 года в 3,3 раза. И это при том, что выпуск тепла в 2006 году практически не изменился. В результате вместо прибыли, которую предприятие имело в 2005 году, уже к середине 2006 года возникли огромные убытки (79,5 млн. грн.). Летом, несмотря на то, что не было расходов на отопление, горячая вода отключалась на длительный (порядка месяца) срок, а денежные поступления от населения превышали 100% (т.е., помимо текущих расчетов гасилась задолженность), КП «ХТС» умудрилось почти удвоить сумму убытков (65,3 млн. убытков только за 3-й квартал 2007 года!!!). При этом рост долгов за газ (с 20 млн. грн. на 01.04.2007 г. до 143,8 млн. грн. на 01.10.2007 г.) превысил плановые потребности предприятия в газе на тот же период.
Вывод: все рассуждения руководства КП «ХТС» о критической ситуации являются результатом целенаправленной политики на раздувание себестоимости, которая начала проводиться задолго до введения новых тарифов. При этом значительная часть долгов возникла в результате неконтролируемого отбора (воровства) газа в количествах, заведомо превышающих потребности предприятия в летний период.
2) Сравнение калькуляции расходов предприятия на 2006 год (взятых за основу при принятии решения о повышении тарифов) с аналогичной калькуляцией расходов того же предприятия на 2002 год (данные взяты из приложений к распоряжению Харьковской облгосадминистрации №19 от 18.01.2002 г.) вызывает недоумение: некоторые расходы возросли явно не в соответствии с инфляцией и не в соответствии с ростом цен на конкретный компонент.
Например: затраты на сбыт в 2006 году (по сравнению с 2002) выросли более чем в 10 раз, расходы на водоснабжение КП «ХТС» возросли в 6,8 раза, а на канализацию – в 14 (!) раз.
При этом также увеличились удельные затраты тепла: на подогрев 1 кубометра воды стало затрачиваться на 9% больше тепла, чем в 2002 году (0,46 Гкал против 0,42 Гкал), на отопление 1 кв. метра жилья – также на 9% больше (0,154 Гкал против 0,141). Если верить руководству Харьковских теплосетей, то можно предположить, что обыкновенная вода за 4 года изменила свои физические свойства и стала более теплоемкой, а во всех домах харьковчан то ли увеличилась высота потолков, то ли понизилась термостойкость стен (!).
Вывод: происходит искусственное завышение нормативов, не обусловленное реальными изменениями, необходимое руководству КП «ХТС» для увеличения объявленного выпуска тепла и завышения количества необходимых ресурсов (в первую очередь газа).
3) Отдельные статьи расходов и затрат вызывают, мягко говоря, недоумение. Имея заявленный годовой оборот свыше 800 млн. грн., предприятие отчисляет 3,2% всей выручки, или 25,8 млн. грн., за услуги «единого расчетного центра» ОАО «Мегабанк». При этом:
– отчисляемый процент многократно превышает разумную цену аналогичных банковских услуг, оказываемых другими банками,
– естественно, тендер на оказание этой услуги не проводился, т.е. руководство КП «ХТС» явно заключило договор именно с «Мегабанком» не по критериям дешевизны услуг, а по другим критериям, имеющим явный оттенок коррупционности,
– в 2002 году за те же услуги «единого расчетного центра» то же КП «ХТС» отчисляло только 1,5% от выручки.
Вывод: Одним из способов завышения себестоимости услуг КП «ХТС» является покупка этой организацией товаров и услуг по многократно завышенной стоимости у вполне определенных организаций, с которыми могут иметься личные, коррупционные, политические и иные связи. Естественно, что по мнению руководителей КП «ХТС» и городских властей, расплачиваться за эти «порочные связи» должны харьковчане.
4) Истцы неоднократно заявляли о том, что КП «ХТС», осуществляющее поставку услуг по теплоснабжению и горячему водоснабжению, обязано иметь, как минимум 2 лицензии – на теплоснабжение и на водоснабжение. При этом деятельность, сопряженная с получением дохода в крупных (свыше 17000 грн.) размерах содержит состав преступления, предусмотренный статьей 202 Уголовного кодекса. Соответствующие заявления истцов в суде по поводу отсутствия лицензии на водоснабжение представителями КП «ХТС» были вообще проигнорированы, а по поводу теплоснабжения было предоставлено довольно странное письмо Минстроя (№18/18-95 от 31.01.2007 г.), где указывалось, что «здійснення діяльності без ліцензії не належить до порушень законодавства про захист конкуренції». В связи с этим истцы еще раз заявляют: говоря о деятельности КП «ХТС» без лицензии, мы не обвиняем г-на Андреева и других руководителей этого предприятия в нарушениях антимонопольного (ветеринарного, таможенного, санитарного) законодательства – мы обвиняем их в совершении уголовных преступлений, предусмотренных ст. 202 Уголовного кодекса. В связи с этим уже готовится и будет подано наше заявление в прокуратуру.
Согласование новых тарифов Харьковским областным территориальным отделением Антимонопольного комитета Украины.
Есть основания утверждать, что проекты новых тарифов были согласованы с нарушением существующего порядка. Известно, что окончательный проект решения горисполкома с новыми ставками тарифов мог появиться не ранее 29.09.2006 г. – т.е. через месяц, отведенный на обсуждение предварительно опубликованных в газете «Слобода» от 29.08.2006 г. материалов. В соответствии с Положением, утвержденным распоряжением Антимонопольного комитета Украины №4-Р от 01.04.1994 г., проекты решений местных органов власти, поданные на согласование в органы АМКУ, рассматриваются в течение 10 дней. Однако руководитель местного отделения Антимонопольного комитета В.Нагний умудрилась рассмотреть все поданные горсоветом тарифы всего за 2 дня (30 сентября и 1 октября 2006 года были выходными), и уже 3.10.2006 г. направила свое письмо-согласование. Причем так торопилась угодить новой городской власти, что адресуя письмо «міському голові Добкіну М.М.», забыла указать, о руководителе какого собственно города идет речь. Здесь, помимо юридического аспекта, есть еще и моральный – ведь руководитель местного отделения АМКУ – это представитель государственного органа, призванного защищать интересы потребителей от монополистов. В данном же случае, требующем особого внимания (ведь потребителями являются все харьковчане), вместо того, чтобы внимательно рассмотреть и разобраться в установленные сроки, антимонопольный комитет по ускоренной процедуре быстренько «подмахивает» принесенный из горисполкома документ.
Лікарі Чортківської центральної районної поліклініки виграли судову справу проти адміністрації лікарні
Як вам відомо, в Україні реалізується т. зв. державна програма переходу до моделі сімейної медицини - чергова безглузда псевдореформаторська містифікація. Декларується, що ключовою фігурою у новій моделі медицини має стати сімейний лікар - лікар загальної практики". Даремно, що більшість з нас у дипломі має саме таку спеціальність - "лікар-лікувальник загальної практики", вже кілька років поспіль усі дільничні терапевти підлягають примусовому шестимісячному "перенавчанню" на сімейних лікарів.
Звісно, реалізація програми не покривається бюджетним фінансуванням. Адміністрації, як правило, відмовляють у сплаті відрядних за піврічне перебування на курсах спеціалізації, за проживання у гуртожитку і т. ін.
Власне з цієї причини семеро лікарів: Т. Квітка, О. Марущак, А. Музика, Є. Притула, І. Степаненко, Н. Цимбала, С. Шуляк звернулися з судовою скаргою на дії адміністрації Чортківської ЦКРЛ.
Минулого року справу було виграно у суді першої інстанції. Вчора , 20 лютого, Тернопільський апеляційний суд залишив без змін рішення Чортківського районного.
Звісно, працювати після цього не стане легше, але прецедент створено.
Це перший випадок правового захисту трудових прав від 1997 - 1998 років, коли систематичними були багатомісячні затримки зарплатні і у лікарні діяв страйковий комітет.
Права шукачів притулку
Українська та узбецька влади: злочини без покарання
14 лютого – річниця депортації з України одинадцятьох узбеків, які шукали у нас притулку від переслідувань.
Спільними діями СБУ, Державного комітету у справах національностей та міграції, та інших державних органів їм не лише відмовили у наданні притулку, а й видали прямо до рук їхніх катів – порушивши низку українських та міжнародних законів та норм. Влітку 2006 року узбецькі суди засудили депортованих з України до увязнення терміном від 3 до 13 років. Причини цієї депортації кожен з відповідальних чиновників пояснював по-своєму, а її незаконність підтверджена численними правозахисними експертизами та висновком Міністерства юстиції України. Минув рік, але винні, колишні чільники СБУ і Держкомнацміграції, досі не покарані, і надалі комфортно себе почувають у вищих ешелонах державної влади.
Тим часом узбецька влада продовжує репресії. Нещодавно в Ташкенті заарештована журналіст і правозахисник Уміда Ніязова. Транспортна прокуратура Узбекистану сфальсифікувала проти неї декілька кримінальних справ за статтями «Незаконний перетин кордону», «Контрабанда» та «Збір і розповсюдження матеріалів, що загрожують суспільній безпеці». Спостерігачі переконані, що арешт У.Ніязової – не що інше, як кара за інакомислення. «Вона не є ніяким розповсюджувачем ідей фундаметалізму. Вона лишень критикувала політику президента Узбекистану Іслама Карімова», – говорить незалежний політолог, колишній ташкентський дипломат Ташпулат Юлдашев.
Правозахисницю з Андижана Гульбахор Тураєву від жовтня 2006 року постійно піддавали погрозам і переслідуванням з боку Служби національної безпеки Узбекистану. Тоді Гульбахор Тураєва відвідала в Ташкенті посольство ФРН в Узбекистані, де зустрілася з членами комітету з прав людини Бундестагу – парламенту Німеччини. Після андижанських подій 13 травня 2005 року Гульбахор Тураєва, лікар-патологоанатом за фахом, давала інтервю зарубіжним журналістам з приводу демонстрантів, загиблих від вогнепальних поранень.
14 січня Гульбахор заарештували на кордоні з Киргизстаном. Приводом стали правозахисні та опозиційні матеріали, знайдені під час огляду її речей. По відправленні до Андижана правозахисницю взялися допитувати співробітники СНБ Узбекистану. Відтоді вона перебуває під вартою.
Мутабар Таджибаєву, лідера правозахисного клубу м. Фергана, заарештували у жовтні 2005 року перед відбуттям на міжнародну конференцію. В березні 2006 року рішенням суду Ташкентської області її засудили до вісьмох років позбавлення волі за звинуваченням у «шахрайстві, наклепі на державні органи та несанкціонованих демонстраціях». До неї не пускають адвоката, покарання помітно позначилося на її стані здоровя. Вона стала однією з багатьох правозахисників Узбекистану, засуджених після трагічних подій травня 2005 року в Андижані. Поміж іншими, чийого звільнення вимагають узбецькі та міжнародні правозахисні організації, – Ділмурод Мухіддінов, Саіджахон Зайнабіддінов, Мурад Джураєв, Мамадалі Махмудов, Мухаммад Бекжан, Іхтієр Хамраєв.
Ми вважаємо, що порушення прав людини стосуються кожного. Ми переконані, що варто боротися за справедливість та правосуддя. Ми вимагаємо публічного засудження порушень і злочинів з боку можновладців двох держав – української та узбецької – та відновлення справедливості щодо потерпілих та тих, хто їх переслідував.
Ми вимагаємо справедливості для всіх!
Депортувати депортунів! Політвязням - свободу!
Деталі справи:
14 лютого 2006 року з України до Узбекистану було примусово повернуто 11 громадян Узбекистану, які прибули до України з метою уникнути переслідувань з політичних мотивів.
З 1 по 6 лютого шукачі притулку зверталися до Управління міграційної служби в Криму з клопотанням про надання їм статусу біженця.
13 лютого їм було відмовлено у наданні такого статусу, після чого вже 14 лютого було ухвалене рішення про їх депортацію. Таким чином, затриманим не було надано реальної можливості оскаржити відмову в наданні їм статусу біженців. Шукачі притулку були позбавлені правової допомоги і навіть доступу до представників Агенції ООН з питань біженців (УВКБ ООН).
Уряд Узбекистану сумно відомий всьому світові практикою існування концтаборів, великою кількістю політвязнів, щодо яких застосовуються катування, позасудові страти та смертна кара, практикою жорсткого придушення будь-яких проявів інакодумства, свободи слова, свободи віросповідання та свободи мирних зібрань.
Відповідно до Конвенції ООН «Щодо статусу біженців», Україна зобовязана не повертати осіб, яким на батьківщині можуть загрожувати переслідування. Європейська конвенція про права людини та Конвенція ООН проти катувань також категорично забороняють видачу осіб в умови, де їм можуть загрожувати тортури.
Крім норм міжнародного права, було порушено також ст. 1 і 3 Закону України «Про біженців». В них говориться про те, що біженець не може бути висланий або примусово повернутий до країн, де його життю або свободі загрожує небезпека, а також про те, що біженцем є особа, що внаслідок побоювань стати жертвою переслідувань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни.
Протягом часу, який минув після депортації, причетні державні структури надавали суперечливі пояснення. Тодішній голова Державного комітету у справах національностей і міграції С.Рудик спершу заявляв, що депортацію провели із порушенням норм, – однак потім твердив, що вислані були просто «трудовими мігрантами», не опозиціонерами, яким на батьківщині нічого не загрожує. СБУ, яка, фактично, і здійснила депортацію, спершу твердила, що їх було вислано як «нелегальних мігрантів», потім – як «терористів», причетних до організації «Ісламський рух Узбекистану» (яка не діє протягом вже кількох років). Тодішній голова Секретаріату президента України О.Рибачук підтвердив наявність порушень у процесі депортації – однак наполягав, що саме її проведення було правильним.
Після низки акцій протесту, запитів і матеріалів у ЗМІ, у листі, підписаному заступником міністра юстиції України, визнано, що як відмова у статусі біженця, так і екстрадиція (де-факто депортація) відбулися з порушенням законів України та міжнародного права.
Однак ніхто з винних у скоєнні цих правопорушень та у поламанні доль шукачів притулку так і не був притягнутий до відповідальності.
Правоохоронні органи
Протест затриманих в ІТТ м.Комсомольська
Тернопільська кооперація у процесі дізнання: міліція та «братки» працюють пліч-о-пліч. Прокуратура не втручається
«...Один із невідомих визвав по телефону третього невідомого з автомобілем, в який мене і заштовхали. Після цього мене повезли в лісопосадку біля села Шевченківські Гаї. Мене вивели, а по дорозі мені погрожували фізичним насильством у міліції. Мене заставили руками рити яму, яка за їхніми словами мала б слугувати для девятого (можливо такого як я). Через 5-7 хв. шофер автомобіля після розмови з кимось по телефону сказав припинити, помити руки в калюжі і їхати в міліцію. Всі троє мене повезли в міський відділ міліції і провівши мене повз чергового до Василя Івановича (фамілію не знаю). На другому поверсі один із них сказав Василю Івановичу, що так і всіх зловлять...»
Цитата із заяви 15-річного учня Центру профтехосвіти Володимира К.
Повідомлення про «тернопільську вуличну революцію» наприкінці минулого року облетіла чи не усі всеукраїнські телеканали, друковані та інтернет-видання.
Нагадаю: під вечір 20 грудня на вулиці Злуки сталася дорожно-транспортна пригода. Нова «Ауді» на чималій швидкості вискочила на пішохідний перехід і під колеса іномарки потрапили двоє неповнолітніх учениць Тернопільського центру професійно-технічної освіти № 1, О. Солонина та І. Михайлишин. Зухвала реакція на подію її винуватця, водія авто С. В. Бойка, відразу спровокувала обурення численних свідків. Тут приспіла «швидка», дівчата були направлені до лікарні, але люди не розходилися. До того ж чи то водій «Ауді» демонстрував якісь службові посвідчення, чи просто хтось припустив, що він – правоохоронець або податківець, а відтак „свої його прикриють»... Власне це і стало основним приводом до спалаху людською обурення. Пристрасті не погасило прибуття міліцейської «девятки» з нарядом патрульно-постової служби, скоріше навпаки. За декілька хвилин на місці події вирував розгніваний тисячний натовп. Міліція і водій, які невдовзі спробували покинути місце ДТП, відбулися переляком, але не пощастило їхнім автомобілям: обидва було перекинуто догори колесами. Міліцейську «девятку» обурені протестувальники перекидали двічі, а тому вона виявилася дуже пошкодженою...
Того ж дня люди у погонах і у цивільному заходилися розшукувати ініціаторів безпорядків та кривдників свого службового і приватного майна. На прес-конференції з приводу цієї події начальник УМВСУ генерал Василь Пісний категорично заявив, що винуватців – тих, хто організовував акцію непокори та перекидав машини, буде знайдено і покарано. Зокрема, винуватці мусять компенсувати заподіяні міліції збитки. За надто простою логікою їх почали вихоплювати у середовищі учнів центру профтехосвіти. Адже двоє потерпілих дівчаток навчалися саме там, отже наругу над автомобілями ймовірно мали б чинити їхні товариші... Хоча, треба зазначити, що ті фото, які кілька днів поспіль зявилися у місцевій пресі, зафіксували – машини перевертали дебелі дорослі чоловіки, а зовсім не 14 – 15-річні підлітки.
Та ще 20 грудня міліція затримала вісьмох учнів центру професійно-технічної освіти, які, начебто були ініціаторами безпорядків, яких після надання свідчень відпустили. Наступного дня біля гуртожитку Центру профтехосвіти були затримані ще пятеро дітей. Те, що хлопчаки були у міськвідділі і там їх у відсутність вихователів або рідних допитували, підтвердив згодом майстер виробничого навчання Центру Віктор Салій. Він зауважив, що дітей тримали тривалий час, водили по кабінетах. Учні були переляканими. Через кілька днів після інциденту до журналістів тернопільських видань звернувся директор Центру професійно-технічної освіти №1 з тривожним повідомленням про те, що міліціонери зухвало, не дотримуючи прав дитини, опитують неповнолітніх учнів Центру.
Пятнадцятирічного учня центру профтехосвіти Володимира К. вранці 21 грудня зупинили біля гуртожитку двоє невідомих у цивільному і силоміць заштовхали у машину. Один з товаришів Володимира – Петро Н. відразу ж повідомив про це з мобільного телефона міліцію. Йому наказали стояти на місці, а потім, прибувши, забрали в міськвідділ.
Тим часом «невідомі у цивільному» вивезли Володимира К. до лісу, де його залякували, вимагаючи зізнатися у свої участі у вуличних безпорядках, і навіть примушували вирити могилу. Після цього ті ж самі люди доставили Володимира К. до міськвідділу міліції Тернополя, де він давав свідчення першому заступникові начальника міськвідділу міліції Тернополя Василю Бурику.
Ким власне були ті таємничі особи у цивільному, які знушалися над неповнолітнім хлопчиною у лісі під Шевченковими Гаями, у перші тижні після резонансного вуличного інциденту не повідомлялося. Начальник центру громадських звязків УМВСУ в області Сергій Шворников на зустрічах із журналістами свідчив, що міліція проводить перевірку стосовно інциденту 20 грудня. Поки що кримінальної справи не порушено. Про викрадення Володимира К. та вивезення його за місто Сергій Шворников заявив, що «це вчинили не працівники міліції, а цивільні, особи яких не встановлено». Залишилося без відповіді, чому згадані «невстановлені цивільні» привезли Володимира у міськвідділ? До речі, знаючи, який суворий пропускний режим при вході у міськвідділ міліції (черговий зясовує, хто ви, телефонує у кабінет, куди має намір піти відвідувач), важко уявити, як «невстановлені особи» могли туди проникнути.
Наступного дня Володимир К. звернувся із заявою у до Начальника міськвідділу УМВСУ, а 26 грудня – до депутата Тернопільської обласної ради Б. Рокочого (цит): «Звичайно я був присутнім серед тисячі інших, але я був значно дальше і не міг бути близько в той час, коли перевертали автомобілі. Хоча мене можуть в цьому звинуватити. Мені 15 років. 6 років я виховуюся без матері, яка померла. Прошу розглянути мою заяву та захистити мене від можливого звинувачення, якого я не скоїв. Оскільки боюся за необєктивне розслідування цього випадку, і боюся за фізичне насилля і психологічний тиск, який на мене вже творився».
Прокуратура Тернополя в останні дні минулого року не квапилася пролити світло на обставини цієї резонансної справи. Лише 2 січня прес-секретар прокурора області Леся Долішна поширила інформацію про те, що порушено кримінальну справу за фактом втручання в діяльність працівиків правоохоронних органів з метою перешкодити виконанню ними службових обовязків. Натоімсть нічого не повідомлялося про порушення кримінальної справи за діями відомих дізнавачів та їхніх невідомих партнерів. А тому 4 січня 2007 року від імені кореспондентського пункту бюлетеня «Права людини» я звернувся з інформаційним запитом до Прокурора Тернопільскої області Ю. В. Голуба.
Дніми на неї надійшла відповідь. Прокуратурою зясовано, що за фактом вказаної ДТП, СУ УМВС України в області 2 лютого 2007 року прийнято рішення про відмову в порушенні кримінальної справи стосовно Бойка С.В., за відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ч.і ст.286 КК України. З цього зрозуміло, що – на думку слідства, принаймні – водій С. Бойко не збивав дівчат на «зебрі» пішохідного переходу.
«Крім цього (цит.), в ході перевірки звернення учня Тернопільського центру професійно-технічної освіти №1 Володимира К. щодо неправомірних дій невстановлених осіб та працівників Тернопільського МВ УМВС України області його твердження не знайшли свого підтвердження. Тому, 28 грудня 2006 року прокуратурою м. Тернополя прийнято рішення про відмову у порушенні кримінальної справи стосовно Бойка А.В. та Дідушина В.В. на підставі п.2 ст.6 КПК України, у звязку з відсутністю в їх діях ознак злочину, передбаченого ст.146 КК України, а також стосовно працівників Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області, з підстав, передбачених п.2 ст.6 КПК України, у звязку з відсутністю в їх діях ознак злочинів, передбачених ст. 365 КК України».
А от із змісту цього абзацу, погодьмося, важко зрозуміти, ким є згадані Бойко А. В. та Дідушин В. В.: співробітниками міліції, тими самими «невстановленими особами», чи просто родичами чоловіка, що носиться містом на крутому «Ауді».
Те, що «твердження не знайшли підтвердження» – цілком прогнозований фінал, по змісту і по формі. Важко сподіватися, що пятнадцятирічний учень ПТУ, ще й сирота, спроможний протистояти протиправному тиску на себе та послідовно доводити вину своїх кривдників. Що Прокуратура у таких випадках зберігає незворушну позу невтручання – також, погодьмося, вже достатньо прогнозована ситуація.
А от чи візьметься хтось прогнозувати, чи не прилучаться до натовпу погромників чергової «вуличної революції» – при першій-ліпшій слушній нагоді, із завзятістю та жорстокістю – ті учні ПТУ, по долях яких цього разу пройшлися «слідчі» у погонах і шкірянках?
Погляд
Игра по правилам или вне правил?
(Из анекдота).
Действительно, чего думать? Создавать надо! Систему медицинского страхования, «о необходимости которой давно говорили большевики», а также все, кому не лень.
Но создавать желательно не наобум, а исключительно руководствуясь здравым смыслом и опытом предшественников. Чтобы потом не вздыхать и не сетовать, по обыкновению: «Хотели, как лучше, а получилось, как всегда» « (привет Черномырдину!).
Виктор Галайда в статье «Рецепт 2192 – гірка пігулка для народу» («Дзеркало тижня», 13-19 січня 2006 року) совершенно справедливо вопрошает:
«У скількох країнах Європи з числа тих, у яких діють системи обовязкового медичного страхування (а в цілому ряді європейських країн охорона здоровя фінансується з бюджету), ці системи побудовані на засадах, передбачених проектом 2192?»
«Яку частину зібраних коштів приватні страхові компанії передаватимуть лікувально-профілактичним закладам у вигляді оплати за надані медичні послуги?»
Четкого и аргументированного ответа пока не существует. Внедрение социального страхования по предложенному варианту не может гарантировать улучшение качества и доступности медицинских услуг. Для этого, по словам В. Галайды, необходимы хорошо налаженные механизмы взаимодействия с фондом государственных и коммунальных учреждений здравоохранения и инструменты защиты прав пациентов – пользователей этой системы.
Как известно, автомобильный транспорт и пешеходы передвигаются согласно «Правил дорожного движения», которые, фигурально выражаясь, «написаны кровью». Ибо любое их нарушение – чревато не только свистком милиционера, просечкой в талоне предупреждений или штрафом. Поэтому необходимы четко прописанные правила: кто, сколько и куда платит, где и в каком объеме получает медицинские услуги.
Оплата, на мой взгляд, должна зависеть от совокупного дохода семьи, например, в виде определенного процента; быть может, прогрессивного – при «сверх – доходах».
Объем медицинской помощи ни в коей мере не должен зависеть от общей суммы предшествовавшей оплаты. Целесообразен принцип: «от каждого – по доходам, каждому – по состоянию его здоровья».
Поэтому необходимы определенные и конкретные стандарты медицинской помощи, составленные на оптимальном современном уровне, а не на «уровне выживания». Четко оговоренные, хорошо известные и медикам, и пациентам, которые должны знать, что, например, желаемые услуги врача – косметолога и прием «виагры» по бесплатным рецептам страховая медицина им пока обеспечить не в состоянии.
Если же пациент возжелает обратиться к коммерческие медицинские структуры, получить VIP-обслуживание и палату « люкс» в элитном стационаре – это его неотъемлемое право, за его же «кровные» денежки.
Только игра «по правилам» в столь деликатном вопросе, как здравоохранение, может обеспечить приемлемые результаты. Задача ближайшего времени – эти правила создать, лоббируя исключительно интересы пациентов, а не властных и коммерческих структур.
Д. Табачник на службі
Ще ні один Табачник в історії не привернув до себе стільки уваги, як Дмитро Табачник. Наш «сучасник» у чомусь істотному...
А чому? Бо звичайні Табачники торгували махоркою або були звичайними ремісниками і робили своє діло, як усі.
Навіть найдурнішому з них не спало б на думку пороти костюм замість шити або шкодити панові, до якого найнявся на службу.
Уявімо собі, якийсь найамбітніший з роду Табачників відгукнувся на заклик будувати імперію. Пробрався аж до самого імператора і став йому пакостити на сходах... Найліберальніший імператор звелів би усе це вилизати, а суворий привязав би до собачої будки і навчив би гавкати: «Більше не буду».
В ІІІ тисячолітті імперії не будуються, та вже й руки не лежать до того діла. Пішли відцентрові процеси, а вони ж спонтанні.
Але що робити, коли в чоловіка державні масштаби? А нічого не робити – є ж напрацювання в мегабайтах!
По-перше, добре влаштуватися і... починати хоча б з «Записок» Гоголя: «У нас служба благородная, чистая... столы из красного дерева, и все начальники на «вы». Да, признаюсь, если бы не благородство службы, я бы давно оставил департамент».
Далі, вибачаюсь, я перерву високий потік свідомости з відомих «Записок» М. Гоголя. Вік надворі такий, що раз ти вже в департаменті, то треба зметикувати і «корочки» доктора історичних наук і, як мінімум, полковника... Хоча це – нестерпно мало! Бо справді, «Все, что есть лучшего на свете, все достается или камер-юнкерам, или генералам!»
Великому кораблю – велике плавання і розпізнавальні системи, де головне здалеку просвічується: «Это масон, непременно масон, он если даст кому руку, то высовывает только два пальца.»
Диплом доктора історичних наук – то ще не все: треба ширяти думкою по світу, по чужих краях, щоб чого не проґавити... І так було й колись:
«Я сегодня все утро читал газеты. Странные дела делаются в Испании. Пишут, что престол упразднен... Государство не может быть без короля. Король есть, да он только где-нибудь находится в неизвестности...
Чтобы донна сделалась королевою? Во-первых, Англия не позволит. Да притом и дела политические всей Европы: австрийский император, наш государ…»
Висока політика і високі помисли завжди приводять до відкриття себе самого. Саме таке записано в Гоголя:
Год 2000 апреля 43 числа
«Сегодняшний день – есть день величайшего торжества! В Испании есть король. Он отыскался. Этот король я. Именно только сегодня об зтом узнал я».
Трансформація особи, коли у ній сидить затиснений геній, відбувається швидше, ніж ми думаємо.
«Я глядел на всю канцелярскую сволочь и думал: «Что, если бы вы знали, кто между вами сидит... Господи Боже!»
Як тільки Д. Табачнику – з підсилювальною командою – вдалося просунути на трон маленьку фігуру не просто в дамки – в королі! – він зразу відчув, як вітер історії надимає вітрила гордині його. Саме тоді він і вскочив у полковники, що не могло сподобатись «королеві», залишеному в нижчих чинах.
Став він свої домашні альбоми з сімейними фотографіями та колекціями випускати англійською мовою та запускати їх на міжнародні авіалінії... Треба ж, щоб світ знав про Україну!
Думаєте, англійська королева помітила? Де там...
А чому не помітила?
Бо «современное украинское государство – во многом историческая случайность, рожденная разломом цивилизаций».
Сказати одверто, в голові Д. Табачника шуганула думка, що англійська королева не помітила і «розлому цивілізацій»: вони там на Заході мало читають московські газети і не вміють так масштабно мислити, а про крах СССР примітивно судять, що то просто розпався сурогат імперії, яка дивом трималася купи.
Та й нинішній іспанський король недалеко пішов у глобальному мисленні. Якби він мав хист хоча б Філіпа ІІ, то прочитав би, може «Курєр пенсіонера», де Дмитро Табачник, в науку всім королям сучасності, розтлумачив трагедію здобуття незалежності країнами, котрі нині потрапили або хочуть потрапити до Європейського Союзу. А це все однаково, що з сяючих вершин скотитися на тирло. Бо: «Ми живемо в країні, що в 1991 р. стала незалежною від сибірської нафти і газу, якутських алмазів, від ядерної зброї, від місця постійного члена в Раді Безпеки ООН і ще багато від чого, що в сумі давало статус імперської держави». «Ми живемо в країні, – трагічно повідомляє королям Табачник, – яка не зможе претендувати на імперський статус...»
Ви запитаєте, коли це писав Д. Табачник. На це я вам можу відповісти тими ж гоголівськими «Записками»: «День был без числа».
Але що «Курєр пенсіонера» надрукував це першого числа Року свині – то достеменно.
Що собі думають з цього приводу європейські королі і королеви, які перестали переживати – horrible dictu – втрату імперського статусу, ми достеменно не знаємо.
Почекаємо, поки віце-премєр України видасть свої статті англійською мовою і запустить тираж в міжнародні авіалінії. Хоча ті королі, якщо вірити Гоголю, воліють їздити в каретах.
Але хіба вони зможуть в каретах зрозуміти втрату ядерної зброї? Вони тепер навіть втрату якутських алмазів можуть кривотлумачити, як приватну власність якутів. Нема серед них рівних Дмитру Табачнику в глибині розуміння цінності своїх засобів залякування та чужих багатств – для безплатного ковтання. Нема імператорів!
Здрібнів світ. Зявилося багато народів. Для глобального мислення Д. Табачника – це як пісок в колеса.
Він то знає, що ті колеса повинні крутитися назад. Але більше ніхто того не знає. Крім ще того колеги в палаті, що догадався: «тот, котрого я принял за канцлера, не есть ли сам великий инквизитор...»
Що більша ерудиція, то більше чоловік догадується.
І як йому з таким розумом сидіти в тісному кріслі віце-премєра України? З людьми провінційно відсталими, з їх шароварною національною свідомістю і наївною певністю, що в кріслі українського службовця ти повинен служити українській незалежності. Це та ж сама логіка, що на хліб треба заробляти чесно. Саме так думають воли, яким хліба ніхто не дає і не дасть – резонно думає службист імперського лету.
А коли я хочу служити «статусу імперської держави», то хто мені заборонить? А коли я терпіти не можу імені тієї держави і народу, що є «елементом ландшафту?»
Змусити мене терпіти? Де ж ваша демократія?
Тоді я вам от що скажу: «Та пішли ви всі разом!» – як каже мій друг Азаров, котрий декому подає два, а кому і три пальці. Та й хто мене помітить, коли я сяду в крісло і буду служити? Хіба помітять кравця, який шиє, писаря, який пише, няньку, яка доглядає?
Помічають, дорогі мої націонал-провінціали, кравця, який поре королівську мантію, писаря, який закреслює написані укази, і няньку, яка лупцює чужу дітвору. Інакше тобі телеекран не світить.
Отоді й преса на тебе зверне увагу, і імя твоє запамятають. А головне, знайдеться багато таких, що будуть сперечатися з тобою. Будуть і такі, що назвуть тебе розумнішим за всіх, бо інакше чи ставили б «Записки самасшедшего» в театрах Європи?
А ви, національно стурбовані, з тонкого прошарку, не можете збагнути, що колеса мають крутитися назад, і тільки тоді ми приїдемо. Тпру! Де тут ночують генерали і камер-юнкери, для яких «все самое лучшее на свете?»
Надворі падає мокрий сніг. Завтра на ранок викликає премєр Янукович. І ще не відомо, чи буде «вправляти мозги», чи «вибивати дурість з голови».
Без операції не обійтися.
Шкуродери – іміджмейкери вимагають пристойності. Візьми її де хочеш – хоч ти сказися!
Ось і тепер з мене аж пре виставити Вєрку Сердючку в Європі від України – хай весь світ бачить! Але як ти її оформиш? Богуцький шепче: оформити по паспорту на Андрія Данилка. Все одно, каже, вийде по нашому. Вийти то вийде, а потім – боком вилізе.
«Сегодня великий инквизитор пришел в мою комнату, но я услышал еще издали шаги его, спрятался под стул... «Фердинанд VIII, король испанский!»
Я хотел было высунуть голову, но после подумал: «Нет, брат, не надуешь! Знаем мы тебя: опять будешь лить холодную воду мне на голову».
18 лютого 2007 року
Депортовані народи
У Чечні поминають жертв сталінської депортації
У Чечні скорблять за загиблими в результаті депортації чеченського й інгуського народів у 1944 році. Траурні заходи проходять у пятницю в усіх населених пунктах і мечетях Чечні, повідомили РІА Новости..
Люди поминають загиблих рідних і близьких, відповідно до мусульманських обрядів читають молитви, ріжуть худобу й роздають мясо бідним сімям і сиротам. У Грозному мечеті переповнені. Люди збираються тут, висловлюють один одному співчуття.
У республіці немає практично жодної сімї, яка в роки заслання не втратила рідних і близьких.
"За 13 років заслання загинуло близько півмільйона людей", - заявив спікер Народного зібрання республіканського парламенту Дукваха Абдурахманов.
Він повідомив, що керівництво республіки прийняло рішення збудувати в Грозному до кінця цього року "великий меморіал жертвам сталінських репресій".
23 лютого 1944 року розпочалася депортація чеченського й інгуського народів до Середньої Азії й Сибіру.
Міжнародна політика і права людини
США: Судьба узников секретных тюрем ЦРУ остается неизвестной
(Нью-Йорк, 27 февраля 2007 г.) – Американские власти должны обнародовать сведения по всем задержанным, бесследно исчезнувшим в тайных тюрьмах ЦРУ, говорится в опубликованном сегодня докладе Хьюман Райтс Вотч.
В 50-страничном докладе «Узник секретной тюрьмы ЦРУ: два года тайного содержания под стражей» приводится подробное описание одного из таких объектов со слов задержанного-палестинца, освобожденного в прошлом году. Хьюман Райтс Вотч также обратилась с открытым письмом к Дж.Бушу, потребовав обнародовать информацию о судьбе и местонахождении пропавших задержанных.
«Президент утверждал, что последние 14 задержанных были переправлены в Гуантанамо, но остается еще немало людей, о судьбе которых после попадания в секретные тюрьмы ЦРУ до сих пор ничего не известно, - говорит Джоан Маринер, директор Хьюман Райтс Вотч по проблемам борьбы с терроризмом. – Вопрос заключается в том, что случилось с этими людьми и где они находятся в настоящее время».
В начале сентября 2006 г. 14 задержанных были переведены с секретных объектов ЦРУ в тюрьму на американской военной базе в Гуантанамо. В своем телеобращении 6 сентября президент Буш заявил, что это были последние узники ЦРУ.
Бывший задержанный Марван Джабур рассказал Хьюман Райтс Вотч о еще нескольких лицах, тайно содержавшихся ЦРУ под стражей, судьба которых на сегодняшний день неизвестна. Одного из них – подозреваемого в терроризме алжирца Ясира эль-Джазири – Джабур видел в застенках ЦРУ в июле 2006 г.
«Администрация Буша должна представить полный отчет по всем лицам, «пропавшим» после задержания агентами ЦРУ, включая имя, место содержания под стражей и дату освобождения», - говорит Дж.Маринер.
В своем письме президенту Хьюман Райтс Вотч приводит два списка пропавших задержанных. В первом фигурируют имена 16 лиц, в отношении которых у международной правозащитной организации есть веские основания считать, что они тайно содержались под стражей, во втором – имена 22 людей, предположительно содержавшихся в секретных тюрьмах ЦРУ.
Хьюман Райтс Вотч выражает обеспокоенность дальнейшей судьбой пропавших узников. Не исключено, что некоторые могли быть переведены в тюрьмы иностранных государств, где остаются под фактическим контролем американской спецслужбы.
Вызывает тревогу и возможность того, что задержанные были переведены в условия, где им могут угрожать пытки. Существуют серьезные основания опасаться, что некоторые могли быть возвращены в страну гражданской принадлежности, в том числе в Алжир, Египет, Ливию и Сирию, где применение пыток к подозреваемым в терроризме является обыденной практикой.
В докладе приводится наиболее полное на сегодняшний день описание жизни в секретной тюрьме ЦРУ, а также новые данные о 38 предположительно задержанных лицах. Правозащитная организация указывает, что обращение с узниками ЦРУ составляет насильственное исчезновение – практику, безоговорочно запрещенную международным правом.
Марван Джабур был арестован пакистанскими властями в Пакистане в мае 2004 г. и больше месяца провел на секретном американо-пакистанском объекте в Исламабаде, подвергаясь серьезным нарушениям в обращении. В июне его переправили самолетом в другую секретную тюрьму, как он сам предполагает – в Афганистане, где весь персонал состоял из американцев.
По прибытии у него забрали всю одежду, и он полтора месяца оставался совершенно голым, в том числе на допросах оперативниками-женщинами и во время видеосъемки. В крошечной камере его приковывали цепью к стене так, что он не мог встать, помещали в болезненные стрессовые позы, от которых перехватывало дыхание, а за отказ от сотрудничества угрожали посадить в удушающую «собачью конуру».
Два с лишним года, которые Джабур провел в этой секретной тюрьме, он почти все время находился один в камере без окон, и едва ли не единственными людьми, которых он видел, были его охранники. Несмотря на его беспокойство за жену и трех малолетних дочерей, ему даже не разрешили письмом сообщить им, что он все еще жив.
«Это была могила, - рассказывает Джабур. – Казалось, что жизнь кончена».
Жена другого бывшего задержанного ЦРУ, местонахождение которого остается неизвестным, рассказывала Хьюман Райтс Вотч, как ей приходится лгать детям, поскольку она не в силах признаться им, что не знает, где находится их отец: «Мне остается только надеяться, что если выяснится, что их отца держат под стражей, я, по крайней мере, смогу сказать им, в какой стране он сидит и в каких условиях».
Насильственное исчезновение связано с произвольным, тайным и изолированным содержанием под стражей, создающим серьезную угрозу для жизни и подвергающим человека повышенному риску пыток и недозволенного обращения. Как показывают вышеприведенные случаи, ситуация насильственного исчезновения также причиняет сильную душевную боль и страдания семье «пропавшего».
Хьюман Райтс Вотч выражает глубокую обеспокоенность в связи с заявленной президентом Бушем позицией о допустимости возобновления программы секретных тюрем ЦРУ по Закону о военных комиссиях 2006 г. Правозащитная организация призвала администрацию отказаться от использования в борьбе с терроризмом практики тайного содержания под стражей и интенсивного допроса и объявить об окончательном прекращении соответствующей программы ЦРУ.
«Эта программа и разработавшее ее гражданское руководство нанесли огромный ущерб репутации, моральному авторитету и нравственности Соединенных Шатов, - говорит Дж.Маринер. – Президенту пора отречься от нее и принять меры, чтобы исправить причиненный ей вред».
Полный текст доклада на английском: http://hrw.org/reports/2007/us0207/
Текст письма Дж.Бушу на английском: http://hrw.org/reports/2007/us0207/bushletter.pdf
См. также:
Американский закон о военных комиссиях 2006 г.
США: Буш оправдывает недозволенные методы ЦРУ
Комитет ООН по правам человека негативно оценивает американскую практику
Секретная американская тюрьма в Кабуле
В американских секретных тюрьмах бесследно исчезли по меньшей мере 26 человек
За дополнительной информацией обращаться:
В Нью-Йорке: Джоан Маринер +1-917-647-4588 (моб.)
Джон Сифтон +1-212-216-1287; +1-917-838-9736 (моб.)
В Каире: Фади эль-Кади +20-12-135-9232
В Брюсселе: Рид Броуди +32-498-625786 (моб.)
В Лондоне: Том Портеус +44-20-7713-2766; +44-79-8398-4982