Бюлетень "Права Людини", 2007, #31

Президентові України

Ющенко В. А.

У Криму різко погіршується суспільно-політична ситуація. Головною причиною нового витка протистояння є безпрецедентне по своїй жорстокості й із залученням спеціальних підрозділів МВС і ВВ України погроми майна й побиття кримських татар.

Невмотивоване застосування насильства з боку спецпідрозділів МВС України яке сталося 6 листопада 2007 року на Ай-Петрі (Ялта), у кількості тисячі бійців проти п’ятдесятьох кримських татар, які намагались зберегти власність, що належала їм, здійснювалося у формах украй небезпечних для їхнього життя й принизливих для людської гідності.

У результаті спричиненого насильства, десятки кримських татар отримали поранення різного ступеня, двоє з них прооперовані.

Кримська влада, що виправдує нові репресії проти кримських татар необхідністю наведення порядку в земельних питаннях, зацікавлена в дестабілізації ситуації в Криму, оскільки, таким чином, кримські посадовці прагнуть уникнути власної відповідальності й карного переслідування за незаконне розбазарювання тисяч гектарів землі на Південному березі Криму й інших регіонів півострова.

Необхідно негайне втручання органів центральної влади. У цьому зв’язку вважаємо за необхідне відрядження у Крим спеціальної комісії для розслідування усіх причин, що призвели до нової хвилі репресій і дискримінації кримських татар і діям правоохоронних органів, що стали, по суті, провідниками політичних і олігархічних сил, що є ініціаторами й замовниками насильницьких дій стосовно кримських татар.

Голова Ради представників

кримськотатарського народу

при Президентові України Мустафа Джемілєв

Поштовхом для спільного проекту судді та громадських активістів стали доволі тривожні факти: нині в Україні виноситься 0,3% виправдувальних вироків, хоча в 1937 році їх було 10%, а в царській Росії – 37%. У сучасній Венесуелі постановляється до 40%, а Узбекистані в різних регіонах від 9 до 18% виправдувальних вироків.

Чому українські судді не наважуються постановляти виправдувальні вироки, досліджували в минулому році в апеляційному суді Запорізької області. Автори дослідження опитали 250 суддів, призначених на суддівські посади пожиттєво. На питання "Із чим, на Вашу думку, пов’язані труднощі постановляння виправдувального вироку?" були отримані такі відповіді:

— Відсутність методичних рекомендацій та судової практики постановлення виправдувальних вироків – 231

— Тиск органів прокуратури на судові органи – 61

— Бажання зберегти хороші стосунки з прокуратурою та слідством – 49

— Негативна оцінка виправдувальних вироків з боку правоохоронних органів – 132

— Негативна оцінка виправдувальних вироків з боку колег-суддів – 82

— Негативна оцінка виправдувальних вироків з боку вищестоящих судів – 160

— Негативна оцінка виправдувальних вироків з боку населення – 0 (!)

Нинішнього року українські судді, нарешті, отримали методичний посібник “Виправдувальний вирок в кримінальному процесі в Україні” (наведені вище дані взяті з посібника, повний текст якого можна прочитати за адресою www.uapravo.org/Virok/).

Спеціалісти ХОФМЗ разом із Григорієм Алєйніковим розробили програму семінару для суддів, який планують провести в усіх областях України. Перший такий семінар вже пройшов у Києві 8 жовтня за підтримки Академії суддів України, в ньому взяли участь 24 судді з різних областей України, завідувач кафедрою кримінального судочинства Академії суддів України, кандидат юридичних наук, доцент Наталя Ахтирська, Григорій Алєйніков, керівник програми “Верховенство права” Міжнародного фонду “Відродження” Роман Романов та автор цих рядків. Розмова в суддівському середовищі була доволі гострою – про людську гідність, права людини, справедливий суд, відповідальність суддів.

Порадувало завершальне резюме судді Дарницького районного суду м. Києва Віталія Даниленка, який сказав: Такі семінари потрібно проводити частіше, і не тільки для суддів, а й для міліціонерів та прокурорів.

Повну версію статті "Скільки невинних в українських тюрмах?" можна прочитати за адресами:

http://uapravo.org/text.php?id=951 
та
http://vgoru.org/modules.php?name=News&file=article&sid=5950 

Проект “Виправдувальний вирок в Україні” став можливим за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”.

Алла Тютюнник,
президент Херсонського обласного
Фонду милосердя та здоров’я 

21 березня 2007 року Херсонська обласна організація Комітету виборців України звернулися до міського голови м. Херсона Сальдо В.В. з інформаційним запитом щодо надання письмової інформації або надання можливості ознайомлення з офіційними документами для здійснення нашою організацією аналітичного дослідження щодо законного та прозорого використання коштів та майна громади Херсону.

13 квітня 2007 року ми отримали відповідь, якою нашій організації було відмовлено у наданні запитуваної інформації та у можливості ознайомитися з офіційними документами, посилаючись на те, що запитувана інформація була опублікована у газеті «Херсонський вісник» та на офіційному сайті виконавчого комітету, хоча оприлюднення запитуваної інформації здійснено не було. Крім того, було наголошено, що надання запитуваної інформації пов’язано з копіюванням великої кількості документів, що призведе до нецільового використання бюджетних коштів.

При наданні відповіді було порушено термін розгляду звернення (інформаційний запит ним було отримано 21.03.2007р., відмова у наданні інформації нам була надіслана 13.04.2007р., тобто через 23 дні після надходження звернення).

Згідно ст. 36 Закону України «Про інформацію» термін вивчення запиту на предмет можливості його задоволення не повинен перевищувати десяти календарних днів.

Херсонська обласна організація КВУ звернулася до господарського суду Херсонської області з позовом про визнання дій міського голови незаконними та спонукання до наданні інформації. Суддею Г. було відкрито провадження по справі, проведено попереднє судове засідання, розглянуто справу, але після видалення в нарадчу кімнату для прийняття рішення по справі було оголошено ухвалу про закриття провадження у справі  «з підстав, визначених у п.1 ч.1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства в господарських судах» (цитата з ухвали) та рекомендовано звернутися до Дніпровського районного суду м. Херсона.

Ухвалу господарського суду Херсонської області про закриття провадження у справі було оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду (справа й досі там на розгляді).

Також, виконуючи рекомендації господарського суду ми  паралельно подали аналогічний позов до Дніпровського районного суду м. Херсона. Але ухвалою Дніпровського районного суду м. Херсона нам було відмовлено у відкритті провадження у справі та рекомендовано звернутися... до господарського суду Херсонської області, мотивуючи тим, що «відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень КАС України справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України, вирішуються відповідним господарським судом за правилами Кодексу адміністративного судочинства України» (цитата з ухвали).

Вищевказану ухвалу оскаржувати ми не стали, оскільки у кожної інформації є такий критерій її якості, як своєчасність, а інформація, запитувана нами в запиті від 21 березня 2007 року втратила свою актуальність для нашого аналітичного дослідження якраз через несвоєчасність її отримання, у що свій вклад внесла і наша «найгуманніша та найсправедливіша» судова система.

Патріотичний порив

Суботнього вечора 13 жовтня молоді патріотичні херсонці вирішили провести мирну ходу на честь Дня українського війська.
Не піти до найближчої пивниці, не упитися коктейлем з пива, горілки та димедролу (до речі, улюблений напій студентів місцевих вузів), не провести вечір у нічному клубі (як «нормальні пацани»), а відзначити національне свято урочистою ходою з факелами. І маршрут вибрали символічний – від пам’ятника Тарасу Шевченку до площі Свободи. Як водиться, повідомили міськвиконком про своє бажання... Отут і почалася історія з анекдотами.

Правовий лікбез

Конституція України гарантує кожному громадянину право на мирні мітинги та демонстрації. Громадянам потрібно лише повідомити завчасно міську владу про своє бажання пройтися із прапорами або транспарантами міськими вулицями. Як роз’яснив у свій час Конституційний суд України: «завчасно» – це для того, щоб міська влада встигла підготуватися для «безперешкодного проведення громадянами зборів, мітингів, походів і демонстрацій, забезпечення громадського порядку, прав і свобод інших людей». І ніхто не повинен обмежувати право проведення мирних демонстрацій, хіба що тільки суд у виняткових випадках – виключно з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей. Але й тоді суд мусить добре аргументувати своє рішення.

Анекдоти від міськвиконкому

Наміри молодих херсонців пройтися з факелами по тротуарах Перекопської та Ушакова так налякали міську владу, що та звернулася до суду із проханням заборонити хлопцям гарантовану Конституцією мирну демонстрацію. Чим аргументували своє прохання «отці міста»? – Цитуємо: «спричиненням майнових та інших збитків державним та громадським інтересам» (?!). Це при тому, що ні Конституція, ні Кодекс про адміністративне судочинство жодним словом не згадують ні державні чи громадські інтереси, ні майнові та інші збитки. А говорять лише про права та свободи людей, національну та громадську безпеку.

Далі – ще дивніше

На думку чиновників, мирна хода увечері вихідного дня тротуарами міста «неминуче призведе до суттєвого порушення роботи міського транспорту та значної кількості підприємств, установ, організацій». Невже міський транспорт у Херсоні вечорами по тротуарах їздить?! І які це організації в Херсоні (у значній кількості) працюють у суботу дотемна?! А ще чиновники написали, що мирна хода тротуарами буде (цитата): «перешкоджати проїзду машин спеціального призначення, таких, як пожежні автомобілі, автомобілі швидкої медичної допомоги, аварійних служб енерго-, тепло-, водо- та газопостачання». Цікаво, відколи це у нас пожежні їздять тротуарами? І чи знають взагалі у міськвиконкомі правила дорожнього руху?

Є у цьому адміністративному позові і відверта брехня про те, що у заявці «не містилася інформація про організатора пікетування». Адже ніякого ж пікетування ніхто й не планував! Тільки – мирну ходу на честь Українського війська! І в заявці були вказані імена, прізвища, контактні телефони організаторів акції.

Театр абсурду в суді

Під час розгляду справи хлопці вказали судді Суворовського районного суду Григорію Смирнову на всі чиновницькі нісенітниці. Тим не менше, суддя заборонив смолоскипову ходу! Він спирався на недолуге рішення Херсонського міськвиконкому, прийняте ще у березні 2006 р., яким чиновники – всупереч Конституції! – суттєво обмежили права херсонців і на мітинги, й на демонстрації, й на мирні походи. Тобто, і суддя також проігнорував Конституцію України. Цікаво, що в його рішенні не було посилань на жодну можливу небезпеку реальних заворушень чи порушення прав громадян (хоча закон тільки це визнає підставою для подібного рішення). Суддя у своєму рішенні лише повторив анекдоти чиновників про пожежні машини та «швидкі допомоги», що суботніми вечорами їздять тротуарами нашого міста. А ще написав, що подібні мирні демонстрації «неминуче призведуть до дезорганізації роботи органів влади та місцевого самоврядування» (?!!). Але справжній шедевр абсурду – його твердження про те, що мирне зібрання «у сквері» (тобто, біля пам’ятника Тарасу Шевченку) «може реально загрожувати громадському порядку, порушувати права й свободи населення м.Херсона, інших людей, створювати умови для заворушень чи злочинів», а зібрання на площі біля обласного Палацу молоді, на думку судді, навпаки, є законним та ні до яких злочинів чи порушень не приведе. Таке міг написати мешканець Марсу, бо всі херсонці розуміють, що в обох випадках ідеться про одне й те ж саме місце – біля пам’ятника Тарасу Шевченку...

До чого штовхає влада?

Спостерігаючи такий відвертий цинізм міської влади, зневагу до громадян міста, мимоволі задумаєшся: з якого Марсу чи Місяця прибули ці люди? Чому в них немає ні патріотизму, ні поваги до прав співгромадян, ні поваги до Конституції країни, у якій живуть? Задля чиїх інтересів міська влада разом із суддею влаштували цей театр абсурду напередодні одного з найбільших українських свят Покрови Пресвятої Богородиці? Який урок із цього має винести одурена й принижена молодь – пийте, краще, дітки, пиво з горілкою та димедролом?...

(надруковано в газеті «Вгору» 19 жовтня 2007 р.)

Що таке майновий пай?

Це частка кожного члена КСП в майновому пайовому фонді, розмір якої залежить від його трудової участі в діяльності підприємства. Право на отримання майнового паю визначається відповідно до Законів України "Про колективне сільськогосподарське товариство" і "Про власність". Відповідно до вищезгаданих нормативних актів майно КСП, в т. ч. і реформованих, належить його членам на праві спільної часткової власності. Частка кожного члена товариства визначається на основі його трудового внеску до підприємства В процесі реструктуризації колективного сільськогосподарського підприємства повинні бути визначені індивідуальні майнові частки (паї) кожного члена КСП. Ця робота здійснюється комісією по реструктуризації і розпочинається із складання списку осіб, які мають право на отримання майнового паю.

Що таке пайовий фонд?

Майновий пайовий фонд господарства — це вартість майна, яке має бути розподілено між особами, що мають право на майновий пай, залежно від їх індивідуальних трудових внесків. До пайового фонду майна членів підприємства включається вартість основних виробничих і оборотних засобів, створених за рахунок діяльності підприємства, цінні папери, акції, гроші та відповідна частка від участі в діяльності інших підприємств і організацій. Для розрахунку пайового фонду вартість всіх активів підприємства зменшується на суму боргів (короткострокової, довгострокової і реструктуризованої заборгованості), на вартість майна соціальної сфери, а також майна, що не підлягає паюванню (мережі водо- та газопостачання, дороги, меліоративні та осушувальні установки, багаторічні насадження та об’єктів, створених за рахунок бюджетних коштів тощо).

Які права власників майнових паїв?

Отримати майновий пай у натурі, грошима або цінними паперами. Право отримати майновий пай у натурі виникає тільки після припинення членства в КСП. Для отримання майнового паю його власник повинен подати заяву про вихід з господарства і про отримання майнового паю в натурі. При реорганізації КСП в іншу (інші) види юридичних осіб член КСП має право отримати свій майновий пай в натурі, якщо він не стає учасником одного з новостворених підприємств.

Продати, обміняти, подарувати свій майновий пай. Закон "Про колективне сільськогосподарське підприємство" встановлює, що право розпорядження майновим паєм настає після припинення членства в підприємстві. Це положення закону означає, що член КСП після виходу з господарства має не тільки право отримати свій майновий пай, тобто виділити свою частку зі спільної власності, але й право розпорядитися своєю часткою. Після припинення членства в КСП особа має право розпорядитися своїм майновим паєм як часткою в спільній власності, не отримуючи його в натурі.

В разі продажу майнового паю члени КСП — учасники спільної часткової власності мають право першочергової купівлі частки, що продається, за ціною продажу і на інших рівних умовах.

Законодавство не містить жодних обмежень щодо форми договору, ціни, що застерігається в ньому, чи інших умов, тобто сторони можуть самостійно визначити вартість паю за договором, незалежно від номінального розміру паю. Договір відчуження майнового паю краще укладати в письмовій формі.

Передати майновий пай у спадщину. У випадку смерті власника майнового паю його спадкоємці отримують право на майновий пай згідно з нормами цивільного законодавства. Якщо спадкоємець є членом того ж КСП, в т. ч реструктуризованих, що і спадкодавець, вартість отри-

маного паю може бути додана до вартості його власного паю.

Хто має право на земельний сертифікат?

Згідно з Указом Президента України "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність." від 8 серпня 1995 р., право на земельну частку мають усі члени КСП, включені до списку, який додається до державного акта на право колективної власності на землю. До нього мають бути включені всі, хто був членом господарства на час отримання цим господарством державного акта на право колективної власності на землю. Членами КСП вважаються:

постійні працівники КСП;

пенсіонери, що раніше працювали в КСП і залишаються його членами, незалежно від місця їх проживання;

військовослужбовці строкової служби, якщо вони не вийшли із КСП;

особи, направлені на навчання, якщо вони залишаються членами КСП;

жінки, що перебувають у відпустці у зв’язку із вагітністю та пологами або у відпустці з догляду за дитиною до 3-х років;

члени КСП, обрані на виборні посади до органів державної влади або місцевого самоврядування, якщо це передбачено статутом КСП.

Крім того, право на земельний сертифікат мають спадкоємці тих членів КСП, які мали право на отримання земельної частки, але померли до видачі земельних сертифікатів. У деяких областях України (Львівська, Івано-Франківська) право на земельну частку надається і працівникам соціальної сфери господарств.

Особи, які стали членами господарства після складання списку, можуть бути включені до нього за рішенням загальних зборів КСП, затверджених райдержадміністрацією.

Право на земельну частку безпосередньо не залежить від стажу роботи, виробничих показників, особистих заслуг, місця проживання тощо. Навіть, якщо ви звільнилися з підприємства після отримання сертифіката або переїхали будь-куди, ви не втрачаєте права на земельну частку.

Що ви повинні знати як власник земельної ділянки?

Після підписання Указу Президента від З грудня 1999 року, який стосується реформування аграрного сектора економіки, можна реально отримувати дохід від своєї землі. Адже в цьому Указі встановлені мінімальні розміри орендної плати на землю, яку власник може передавати в оренду (1% від грошової оцінки землі).

В середньому в Україні розмір орендної плати становить 80 грн. за 1 га.

Згідно з законом для виділення земельної ділянки (в натурі) та отримання державного акта на право приватної власності на землю землевпорядна установа повинна визначити на місцевості межі вашої ділянки.

Оплату землевпорядних робіт покладено на власника земельної ділянки, але закон дозволяє оплатити ці роботи іншій особі, наприклад, тій, що має намір орендувати ділянку.

Отримуючи державний акт на право приватної власності на землю, селянин одночасно отримує цілу низку юридичних прав та обов’язків.

Ставши власником земельної ділянки, ви зможете або особисто обробляти свою землю, або передати й в оренду. Крім того, ви зможете у разі необхідності продати свою земельну ділянку, передати її у спадщину чи заставу або обміняти з урахуванням обмежень, установлених державою задля захисту ваших інтересів.

Як приватний власник земельної ділянки, ви також матимете певні обов’язки, встановлені законодавством України. Так, ви можете використовувати її тільки в сільськогосподарських цілях, сплачуючи відповідні податки.

Передаючи свою землю в оренду іншій особі, ви можете домовитись про сплату податків цією особою в рахунок належної вам орендної плати.

Ви хочете знати правильну вартість вашої земельної частки та її розмір?

Вартість земельної частки (паю) розраховується за формулою: Взч = Гоз: Ков,

де Взч — вартість земельної частки (паю) (у гривнях),

Гоз- грошова оцінка землі, переданої у колективну власність підприємству (у гривнях);

Ков- кількість осіб, які мають право на земельну частку (пай)

Розмір земельної частки (паю) визначається за формулою:

Рзч =Взч: : Сго де Сго = Гоз :Пэкв

де Рзч — розмір земельної частки (паю) (в умовних кадастрових гектарах);

Взч — вартість земельної частки (паю) (у гривнях);

Сго — середня грошова оцінка одного гектара сільськогосподарських угідь, переданих у колективну власність (у гривнях);

Пэкв — площа земельних угідь колективної власності (у га).

Грошова оцінка земель здійснюється з метою врегулювання відносин при передачі землі у власність і розпорядження нею. Вона визначається як добуток річного рентного доходу за економічною оцінкою виробництва зернових культур, ціни на зерно і терміну капіталізації рентного доходу за формулою:

Гоз =Рздп х Ц х Тк

де Гоз — грошова оцінка гектара орних земель під

багаторічними насадженнями, природними сіножатями, пасовищами по Україні (в гривнях);

Рздп — рентний загальний доход на орних землях, землях під багаторічними насадженнями, природними сіножатями й пасовищами по Україні (в центнерах);

Ц — ціна центнера зерна (у гривнях);

Тк — термін капіталізації рентного доходу (в роках), який встановлюється на рівні 33 років.

Слід пам’ятати: якою б не була оцінка земельної ділянки, її реальна ринкова ціна визначається попитом і пропозицією.

13.11.07 колегія Верховного суду в адміністративних справах скасувала всі рішення господарських судів, якими було узаконено вилучення зі складу Дунайського біосферного заповідника гирла Бистрого.

Колегія суддів Верховного суду з шести суддів, вислухавши доводи Дунайського біосферного заповідника, встановила факти грубого порушення  судами земельного законодавства та безпідставність скасування ними державного акту на право постійного користування 22 тис га землі, виданого Дунайському біосферному заповіднику у 2000 році.

Ні господарський суд Одеської області, ні Одеський апеляційний господарський суд, а також і Вищий адміністративний суд не наважилися стати на захисті земельних прав Дунайського біосферного заповідника  під  час  «рейдерської» атаки на нього з боку Міністерства  транспорту  України.  Даний судовий процес був ініційований з допомогою Вилківської міської ради, яка виступила позивачем в справі, для позбавлення заповідника прав на гирло Бистре. Такі дії мали на меті обійти передбачену земельним кодексом процедуру вилучення особливо цінних земель для суспільних потреб та необхідність отримання згоди Верховної ради та Кабінету Міністрів України на таке вилучення.

Нагадаємо, що в травні 2004р. в гирлі Бистре (протоки р.Дунай) розпочалося спорудження каналу Дунай-Чорне море.

Верховний суд направив справу на новий розгляд в суд першої інстанції. Проте, для захисту біорізноманіття дельти Дунаю є важливим те, що таке рішення Верховного суду фактично відновило чинність державного акту на право постійного користування землею ДБЗ.

За детальнішою інформацією прохання звертатись до Ольги Мелень, керівника юридичного відділу МБО «Екологія право-людина»

Тел: (0322)751-534, (032)225-76-82

Email: < molya [AD} uoregon КРАПКА edu>

Коментар: Від усієї душі поздоровляю колектив Дунайського заповідника, Ольгу Мелень та ЕПЛ зі створенням важливого природоохоронного прецеденту у найвищому судовому органі України. Чисельно невеликій групі людей, які віддані ідеям захисту природи та верховенства права, вдалось протистояти навалі беззаконня та грубої сили, керованої корисливими інтересами.

Важливо підкреслити, що екологісти не заперечують потрібності Україні судноплавного ходу Дунай-Чорне море. Для нього існують кілька альтернативних варіантів, що, на відміну від варіанта через гірло Бистре, не є руйнівними для ДБЗ. Стійкість та послідовність, виявлені захисниками ДБЗ, і досягнутий успіх є позитивним прикладом для екологістів та правозахисників у всій Україні.

Сергій Федоринчик, керівник інфоцентру УЕА «Зелений світ»

–-

В Винницкую и Харьковскую правозащитные группы передана информация, что сегодня, 10 ноября, после попытки побега осужденных пожизненно из колонии №60 (Луганск), во время которой один человек был убит, на территорию колонии был введено спецподразделение, который массово избивает всех заключенных. В знак протеста против этого насилия около 30 осужденных нанесли себе повреждения. Проверить эту информацию мы не имеем возможности. 

Кроме того, в Харьковскую правозащитную группу поступила информация, что возле Сокальской ИК № 47 и Изяславской ИК № 58 группируются специальные подразделения для ввода в эти колонии. Исходя из нашего опыта, можно ожидать массового избиения в этих колониях. По более ранним сведениям, в Изяславской колонии № 58 спецназ уже вводился около 10 дней назад в ответ на требования заключенных выдать им теплую одежду; по нашим сведениям, в результате действий спецназа, по крайней мере одному из заключенных причинены серьезные повреждения грудной клетки. 

Харьковская правозащитная группа обращается к Уполномоченному Верховной Рады Украины по правам человека Н.И.Карпачевой и к Генеральной прокуратуре Украины с просьбой: а) немедленно проверить изложенную нами информацию относительно колонии №60 и принять соответстсвующие обстановке меры; б) предупредить ввод специальных подразделений в Сокальскую колонию № 47 и Изяславскую колонию № 58. 

Мы обращаемся также к Министерству юстици Украины и Уполномоченному Верховной Рады Украины по правам человека с просьбой предпринять все возможные меры для прекращения практики регулярного ввода в колонии специальных подразделений Государственного департамента для запугивания заключенных.

Уважаемый Василий Васильевич !

В учреждениях Вашего Департамента содержатся осужденные, переведенные в январе-феврале 2007 года из Изяславской колонии № 31 (Хмельницкая область) после событий, связанных с введением специального подразделения в колонию.

Эти заключенные содержатся в:
Никитинской исправительной колонии № 87;
Белозерской исправительной колонии № 105;
Пищанской исправительной колонии № 59;
Божковской исправительной колонии № 16;
Первомайской исправительной колонии № 117;
Николаевской исправительной колонии № 50;
Держивской исправительной колонии № 110;
Бердянской исправительной колонии № 77.

Сообщаем Вам, что некоторыми из осужденных, которые пострадали от действий специальных подразделений, введенных в Изяславскую колонию № 31 22 января 2007 года, подана жалоба в Европейский суд по правам человека на нарушение их фундаментальных прав. Данная жалоба зарегистрирована Европейским судом и ожидает своего рассмотрения.

Осужденные, переведенные из Изяславской колонии № 31 в различные колонии Вашего Департамента, являются свидетелями этих событий.

Мы не отрицаем право администрации колоний использовать свои полномочия для поддержания дисциплины в колонии, в том числе с помощью наложения дисциплинарных взысканий. Однако, по информации, которая есть в распоряжении Харьковской правозащитной группы, к некоторым из заключенных, которые были переведены из Изяславской колонии № 31 в связи с событиями 22 января 2007 года, после этих событий дисциплинарные наказания начали применяться гораздо чаще, чем они применялись до этого.

Такое изменение в отношении к осужденным может быть истолковано Европейским судом как нарушение статьи 34 Европейской Конвенции, поскольку в случае произвольного наложения дисциплинарных наказаний на свидетелей право заявителей на то, чтобы свидетели давали показания без опасений, будет нарушено. Кроме того, такие свидетели находятся под защитой Европейского соглашения о лицах, которые берут участие в процессе Европейского суда по правам человека (1996 год).

Единственным способом обеспечить интересы поддержания дисциплины, и, в то же время, избежать обвинения государства в Европейском суде в нарушении статьи 34 Европейской конвенции, является строгое соблюдение процедуры, которая обеспечивает защиту заключенного от произвольного применения дисциплинарного наказания.

Обращаем Ваше внимание на то, что в соответствии со статьей 8 Уголовно-исполнительного кодекса «осужденному гарантируется право на правовую помощь. Для получения правовой помощи осужденные могут пользоваться услугами адвокатов и других специалистов в области права, которые по закону имеют права на предоставление правовой помощи лично или по поручению юридического лица».

Вам хорошо известно, что реализация данного положения на практике затрудняется отсутствием у подавляющего количества осужденных средств для оплаты работы адвоката.

Поэтому – с целью обеспечить соблюдение должной правовой процедуры и защиты прав вышеупомянутых осужденных – Харьковская правозащитная группа берет на себя обязательство обеспечить каждого из них помощью адвоката в каждом случае, когда администрация считает необходимым наложить на него дисциплинарное наказание или предпринять другие действия, которые ухудшают положение заключенного.

В связи с этим Харьковская правозащитная группа просит Вас отдать необходимые распоряжения администрациям соответствующих колоний, чтобы они:

– уведомили осужденных, переведенных из Изяславской исправительной колонии № 31 в связи с событиями 22 января 2007 года о том, что Харьковская правозащитная группа обязуется обеспечить им бесплатную правовую помощь в ходе производства, которое может грозить применением дисциплинарного наказания;

– уведомляли заблаговременно Харьковскую правозащитную группу о любом дисциплинарном производстве в отношении вышеуказанных заключенных, чтобы наш адвокат имел возможность обеспечить эффективное юридическое представительство такого осужденного.

С уважением,

Евгений Захаров, Ирина Рапп, сопредседатели Харьковской правозащитной группы

Питание, бытовые услуги и вещи осужденного – на это государство тратит больше 200 гривень в месяц. Но цифра очень условная, – говорит начальник управления Госдепартамента по вопросам исполнения наказания в Харьковской области Александр Кизим, – она может быть намного больше.

 На трехразовое питание обычного заключенного государство предусматривает где-то 130 грн. в месяц. Несовершеннолетние заключенные питаются на 240 грн. в месяц. Лучше всего питание у заключенных, больных туберкулезом – 360, а иногда 380 грн. в месяц.

Расходы на бытовые услуги – отопление, электричество, горячую и холодную воду – в области, в целом, одинаковы – от 60 до 65 грн. в месяц.

Считать, сколько тратят на постельное белье и одежду в месяц, нужно для каждой колонии отдельно: некоторым одежду поставляют общественные организации как гуманитарную помощь. В год это получается 200-300 грн. на одного человека.

Зарабатывают заключенные чаще всего меньше прожиточного минимума, говорит Александр Кизим.

Для сравнения, по информации Александра Кизима, зарплата сотрудников мест заключения, в зависимости от должности, выслуги лет и ранга, колеблется от 1000 до 4000 гривень. В то же время, врачи-фтизиатры в санчастях мест заключения получают около 1500 грн., а санитары или медсестры – около 1000 грн.

Когда я был начинающим юристом, на Школе Прав Человека, организованной ХПГ, у меня состоялась дискуссия с В. Речицким по поводу «мертвых норм» Конституции Украины. По мнению этого ученого, необходимо откорректировать Конституцию Украины и исключить из нее «мертвые нормы». То есть положения, которые невозможно в обозримом будущем наполнить реальным содержанием. В основном это касается так называемых социально-экономических прав человека, закрепленных во втором разделе Конституции Украины.

Такой шаг, несомненно, может вызвать определенный накал страстей в обществе («лишают прав»). Но обосновывался  В. Речицким на том, что присутствие «мертвых норм» в Конституции Украины делает ее «необязательной». Так как может привести к опасной логической цепочке: «одни нормы не исполнялись ранее – сейчас и другие не можем исполнить по политическим мотивам». То есть это подрывает незыблемость и обязательность норм Конституции. И дает возможность ее «широко» или «узко» толковать, в зависимости от политических раскладов и потребностей лиц, находящихся у власти.

Частично эта тенденция имеет место и при нынешнем политическом кризисе в стране:

- нужно распустить Верховную Раду – найдем основание, «которое прямо не прописано» в Конституции, но «вытекает из…»;

- нужно перехватить контроль над судебной властью у Президента – из очень глобального принципа разделения властей выведем толкование, приводящее к неконституционности норм ЗУ «О судоустройстве» о назначении руководящего состава судов Президентом Украины;

- нужно «приостановить» действие Указа Президента Украины о роспуске ВРУ –приостановим, хотя такого права нигде не прописано, а п. 2 ст. 19 Конституции Украины запрещает должностным лицам делать то, что прямо не установлено законом и Конституцией;

- нужно отменить обязательный к подписанию закон (о моратории на повышение тарифов на ЖК-услуги после преодоления вето Президента 4.10.2006) – отменим Постановление ВРУ, которым этот закон был принят в целом (по аналогии не нужны Морозу поправки в Конституцию Украины – достаточно отменить 226 голосами Постановление ВРУ от 28.06.1996 г. о принятии в целом Конституции Украины и еще ряд других постановлений – и вернуться к старой советской Конституции без Президента Украины и всевластием Председателя Верховного Совета);

- нужно уволить должностное лицо государства без наличия законных оснований – отменим Указ (Приказ, Постановление...) о его назначении;

Но меня заинтересовала другая «мертвая норма» Конституции Украины:

«Стаття 102. …

Президент України є гарантом… прав і свобод людини і громадянина.»

Одна из причин – неэффективность деятельности Уполномоченного ВРУ по правам человека. В частности, многие правозащитники, недовольны «третьим сроком» Н.И. Карпачевой. И одно из основных обвинений в ее сторону – это несамостоятельное рассмотрение жалоб пострадавших. А пересылка основной массы жалоб на рассмотрение другим органам государственной власти.

То есть работа Уполномоченного ВРУ по правам человека в основном сводится к направлению жалоб компетентным органам государства и, возможно, контролю за соблюдением законодательства при их рассмотрении.

Ситуация еще хуже – Секретариат Президента Украины вообще не в состоянии реально рассмотреть ни одну жалобу. Или даже обратиться в суд от имени пострадавшего (а Уполномоченный ВРУ по правам человека изредка все же обращается, и правами наделен!). Фактически вся деятельность «гаранта» и его аппарата по рассмотрению индивидуальных жалоб о нарушении прав и свобод человека и гражданина сводится к «пересылке» жалоб компетентным органам для рассмотрения.

То есть приходим к двум возможным выводам из этой ситуации:

1.  Норма о «гаранте прав и свобод» является «мертвой» и подлежит исключению из Конституции Украины как такая, которая не может быть наполнена реальным содержанием (если не считать таковым политическую и кадровую деятельность Президента Украины);

2.  Норма о «гаранте прав и свобод» является «мертвой» и ее необходимо срочно наполнить реальным содержанием – то есть создать механизмы, на которые мог бы опираться Президент Украины.

Первый вывод практически нет смысла анализировать – если он победит «в умах и сердцах», то в процессе внесений поправок в Конституцию Украины ее урежут. И имеются реальные предпосылки – одно из наиболее сильных политических течений в Украине («антикризисная коалиция») реально заинтересовано в настоящий момент сократить полномочия Президента Украины. Или даже ликвидировать эту должность. Или сделать ее декоративной, церемониального характера, без значимых полномочий.

Второй вывод уже интересен правозащитникам. Так как может стать одним из способов улучшения ситуации с соблюдением прав и свобод человека и гражданина в Украине. Разумеется, если такой механизм будет создан и будет иметь хоть какую-то эффективность на выходе.

Похоже, этой проблемой заинтересовалась весной и команда Президента В. Ющенко. Очутившись в ситуации резкого сужения «поля влияния» Президента и необходимости искать механизмы его расширения или стабилизации. Поэтому был издан Указ Президента Украины № 276/2007 от 5.04.2007 «Про Повноважного Представника Президента України з питань додержання прав і свобод людини і громадянина».

Видимо не совсем конституционные действия Президента Украины по роспуску Верховной Рады и сопутствующим событиям не позволили реализовать план создания механизма защиты прав и свобод человека Президентом Украины командой известных правозащитников.

Я не согласен с таким подходом наших правозащитников – Президенты всех стран нарушают Конституции. Так, Б. Клинтон врал под присягой. А Д. Буш издал при подписании более 800 оговорок к законам, позволяющих их не выполнять. Что посягнуло на полномочия законодательной ветви власти США. И что же, получается никогда нельзя сотрудничать с высшими должностными лицами государства?

Я сторонник другой модели поведения – отделения «мух» от «котлет». А именно поддерживать «правильные» действия и бороться с «неправильными» действиями. Но никак не ждать «идеальных» политиков и чиновников. Впрочем, это не основная тема статьи.

В общем, насколько мне известно, должность Полномочного Представителя Президента Украины по вопросам соблюдения прав и свобод человека и гражданина остается вакантной. А механизм его работы – не разработан даже теоретически. По поводу этого механизма я и хочу высказать несколько идей.

Очевидно, что наиболее эффективным механизмом защиты прав человека может быть тот, который на выходе будет иметь право касаться любых правоотношений и в результате принимать акт, обязательный к исполнению всеми. Велосипед изобретать не нужно – такой механизм давно создан и разработан теоретически. Это так называемая «судебная власть». В принципе это отображено и в Конституции Украины:

«Стаття 55. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.»

То есть судебная власть должна быть основным механизмом защиты прав и свобод человека и гражданина. Но как любой «земной» механизм, она всегда будет иметь недостатки. Один из основных недостатков рождается из базового принципа правосудия – состязательности судебного процесса.

Когда формально (юридически) стороны равны перед судом и законом, а на практике имеют различные шансы доказать свою правоту. Государственные органы, к примеру – имеют, как правило, большие кадровые, властные, организационные, финансовые и другие возможности. И этот недостаток никогда не удастся полностью устранить, хотя его действие стараются ограничить. К примеру – возложением обязанности доказывания на ответчика в административном процессе.

Всегда будут ситуации, когда для реальной защиты прав и свобод конкретного человека простого (формально-юридического) равенства сторон недостаточно. На его стороне должен выступить определенный отлаженный и имеющий определенные ресурсы механизм. То есть орган государства, который окажет помощь в защите прав и свобод человека. А именно выступит на стороне человека в суде, оказав ему помощь в сборе доказательств, их анализе, изучении законодательства и прецедентной практики, других аспектах.

Законодательство Украины предусматривает несколько таких механизмов (органов). Это и полномочие органов прокуратуры представлять интересы гражданина в суде. И полномочие Уполномоченного ВРУ по правам человека обращаться в суд за защитой прав и свобод конкретного гражданина.

Первый механизм никогда не будет в этом аспекте эффективным. Потому что органы прокуратуры фактически имеют приоритет – защиту интересов государства. А они совпадают с интересами конкретного человека только в теории. На практике, совмещение интересов государства и защиты прав и свобод человека и гражданина слишком маловероятно. Это чувствуют сотрудники органов прокуратуры и крайне неохотно реализуют вышеописанное полномочие.

Второй механизм не будет никогда сильным, ввиду его природы. Техническая составляющая всегда сильная у исполнительной, а не законодательной власти. Да и широкое кадровое влияние законодательной власти не может иметь место. Создавать же мощного государственного конкурента системе адвокатуры просто нет смысла (имеется в виду вариант увеличения аппарата и создания региональных структур). Нарушение правил конкуренции всегда приводит к снижению эффективности того либо иного вида деятельности. Тогда уж лучше внедрить оплату государством услуг адвокатов для тех граждан, которые по финансовым причинам не могут воспользоваться правовой помощью.

Но что могут сделать адвокаты или представители аппарата законодательной власти при расследовании, для примера, злодеяний спецслужб? А именно – политических убийств, информационных атак, стратегических спецопераций? Поднять шум, основываясь на догадках и предположениях? Попросить несуществующие документы? Опросить «не работающих» в спецслужбах лиц? А возьмем глубже – если дело касается иностранной спецслужбы?

Такая деятельность под силу только высшему руководству государства, которое имеет мощные кадровые полномочия. И практически неограниченно в доступе к информации и праве распорядится «специальными» возможностями.

Теоретически, Уполномоченный ВРУ может обратиться к Президенту и при его содействии… Но извините, эффективный механизм не может предполагать слишком много независимых условий его действенности («Президент согласится»...).

На мой взгляд, конкретные действия (обращение в суд и т.п.) должны быть характерны механизмам, привязанным к исполнительной власти. А законодательной власти должна быть характерна аналитическая деятельность. То есть Уполномоченный ВРУ по правам человека должен собирать информацию о нарушении прав человека и анализировать ее. По результатам анализа – предлагать Верховной Раде принятие новых законов или изменение действующих с целью улучшения ситуации. То есть не «гасить пожар», а разрабатывать методики его «профилактики» в будущем.

Соответственно, функцию обращения в суд в интересах человека (как и другие связанные с этим действия), права которого нарушены, должно стать прерогативой Президента Украины. Как гаранта конституционных прав и свобод человека и гражданина.

  Промежуточные выводы:

1) необходимо изъять у органов прокуратуры полномочие по представительству интересов граждан в судах, как в принципе неэффективное в условиях защиты органами прокуратуры интересов государства;

2) необходимо изменить основные направления деятельности Уполномоченного ВРУ по правам человека, сместив акценты с индивидуальных жалоб и действий по ним, на аналитическую деятельность и разработку положений законодательства, которые бы устраняли возможности нарушения прав и свобод человека в конкретных ситуациях в будущем;

3) необходимо наполнить реальным содержанием норму Конституции о том, что Президент Украины – гарант конституционных прав и свобод человека и гражданина, создав специальный механизм реализации этого полномочия;

Проанализируем дальше третий промежуточный вывод. Я думаю, что Президент Украины не должен создавать какой-то мощный и имеющий серьезную региональную структуру аппарат. Потому, что:

- такой аппарат будет конкурировать с институтом правовой помощи (адвокатурой), что в целом будет делать его менее эффективным и затратным (лучше внедрить через органы исполнительной власти в сфере юстиции механизмы доступности правовой помощи);

- в корне неправильно лишать граждан необходимости затрачивать усилия для реализации своих прав и свобод (то есть сводить к написанию заявления – а там пусть все сами за меня сделают и «проблему» разгребут), так как это ведет к безынициативности и безответственности;

- такой аппарат неминуемо приведет к политической конкуренции Президента с исполнительной ветвью власти, так как будет вынужден касаться ряда смежных задач и фактически противостоять ее действиям, представляя граждан;

  Как тогда реализовать полномочие?

Мой вариант:

1.  Аппарат Президента Украины должен заниматься только стратегическими (имеющими серьезные последствия) нарушениями прав и свобод человека, добиваясь в результате изменения существующей практики и при необходимости – законодательства;

2.  Соответственно целям, такой аппарат должен быть ориентирован на ведение судебных процессов в защиту потерпевшего и связанную с этим деятельность (сбор информации и доказательств; защита жертв до окончания процесса; правовой анализ; предложения по кадровой вопросам и изменению процедур; подготовка законопроектов; специальные методы сбора информации и доказательств о нарушениях прав человека со стороны «секретных» структур /ОРД и следствие/);

Однако предложенная мною структура будет требовать не только издания специальных Указов Президента Украины, а и внесения изменения в действующие законы и принятие новых, а именно:

- внесение изменений в процессуальное законодательство («аппарат Президента –представитель»);

- внесение изменений в Закон об ОРД и в УПК касательно органов следствия;

- внесение изменений в Закон о защите участников уголовного судопроизводства (право Президента временно переводить человека из мест ограничения свободы под юрисдикцию своего аппарат до окончания собственного следствия о пытках и иных нарушениях прав и свобод);

- внесение изменений в Закон о СБУ (создание спецотдела, находящегося в прямом оперативном подчинении Президента Украины и занимающегося фактами нарушения прав и свобод человека спецслужбами государства или связанного с серьезным распространением мафиозных структур);

Нынешняя политическая ситуация не располагает к внесению каких-либо изменений в законодательство, не направленных на сокращение полномочий и влияния Президента Украины. Но это не значит, что он должен и дальше бездействовать. Согласно ст. 8 Конституции Украины:

«Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.»

Соответственно, ничто не мешает уже сейчас, ссылаясь на ст.ст. 8, 55, 102 Конституции Украины Секретариату Президента Украины инициировать судебные процессы в защиту нарушенных конституционных прав и свобод человека и гражданина. И затем уже требовать, чтобы такую деятельность более детально урегулировали законодательно. Было бы желание защищать права человека…

Федеральна Служба Безпеки Росії має намір передати Службі Безпеки України архівні копії статистичних документів НКВС про політичні репресії 1937-1938 років.
Про це під час брифінгу повідомила керівник прес-служби СБУ Марина Остапенко.
Вона зазначила, що раніше СБУ звернулася до ФСБ із проханням надати зазначені документи НКВС УРСР, що знаходяться в архівах Росії.
За її словами, Центральний архів ФСБ Росії відгукнувся на їхнє прохання і почав обробку документальних джерел, щоб підготувати до публікації статистичні дані органів держбезпеки періоду масових політичних репресій.

Також М.Остапенко повідомила, що 15 листопада у Москві в Українському культурному центрі відкриється виставка «Розсекречена пам’ять», де будуть демонструватися розсекречені матеріали архівів СБУ, які стосуються Голодомору в Україні 1932-33 рр.

Нагадаємо, СБУ виступила також з ініціативою оприлюднити всі архівні документи, які є в розпорядженні СБУ та МВС щодо так званої справи про розкуркулювання.

Голова Харківської облдержадміністрації Арсен Аваков ініціює створення Інтернет-порталу, присвяченого Голодомору 1932-33 рр. у Харківській області.

Про це повідомляється на персональному сайті А. Авакова (http://avakov.com/).

Враховуючи важливість теми, а також те, що в 30-і роки Перша столиця України була і трагічною столицею Голодомору, А. Аваков ініціював створення окремого Інтернет-порталу, присвяченого Голодомору 1932-33 рр. у Харківській області

Разом з наданням всебічної інформації про голодомор (фактів, ілюстрацій, офіційних документів, свідоцтв і т.д.), завданням сайту буде створення інструменту накопичення і оперативного обміну даними про страшні події вітчизняної історії 1932-33 рр.

Зазначимо, що публікація А. Аваковим на «Українській правді» (http://blogs.pravda.com.ua/authors/avakov/472c76c9dfd11/) архівних документів щодо голодомору 1932-33 рр. викликала активну дискусію серед читачів.

86-річна нині Людмила Брожова-Поледнова була державним прокуратором у справі юриста і політика Мілади Горакової – єдиної жінки, яку засудили до страти під час гучних політичних процесів 50-х років минулого сторіччя.

Горакову звинуватили тоді у змові проти соціалістичного ладу в Чехословаччині, а також у шпигунстві і диверсіях.

Тепер Брожову звинуватили у співучасті в страті невинної особи. Їй загрожувало 15 років ув’язнення. Однак через похилий вік і поганий стан здоров’я суд зменшив термін покарання.

В октябре Людмиле Алексеевой вручили французский орден Почетного легиона. В день вручения награды корреспондент «Пятницы» встретился с самой, пожалуй, известной российской правозащитницей и выяснил, что жизнь куда радостнее, чем принято думать, и куда менее безнадежна, чем мы боимся.

— Проходите, проходите, — говорит Алексеева, — не снимайте обувь. Я только чеченцев никогда не могу уговорить не снимать обувь. А вы не снимайте, это же европейский дом.

У нее квартира на Арбате, обставленная скромно и украшенная трогательной Гжелью. Как шрам после шестнадцатилетней эмиграции — собирать Гжель. Алексеева садится в гостиной на диване и смеется. Она смеется самозабвенно, как умеют смеяться только восемнадцатилетние девушки, болтающие в кафе про всякую ерунду. Ей восемьдесят.

— Людмила Михайловна, всякий раз, когда я вас вижу, вы улыбаетесь…

— Я рада вас видеть.

— Я тоже рад, но в последнее время у меня, у моих друзей, у многих людей, с которыми я общаюсь… как бы это сказать… чувство обиды, безвыходности…

— Почему?

— Потому что Советский Союз возвращается…

— Это не Советский Союз… Это не коммунизм. Скорее похоже на фашизм, потому что сегодняшним нашим сильным мира нравится частная собственность.

— Вот обрадовали. Чего вы смеетесь? Путин возглавил список «Единой России»… Этот ошейник теперь навсегда…

— Послушайте, — Алексеева улыбается, — не бывает никакого навсегда. Я… Я до тридцати восьми лет была несчастна. Я даже бросила двух мужей, вероятно, потому что была несчастна. Не меня бросали, а я бросала, и была несчастна. Я просыпалась ночью и плакала в подушку. Муж спрашивал, что со мной, а я не могла ответить. Я искала неизвестно чего.

— И?

— И потом я нашла.

— Вы имеете в виду правозащитную деятельность?

— Да.

— Сомнительное счастье…

— Почему?! Что вы! Где бы я еще могла познакомиться и дружить с такими людьми, как академик Сахаров, как Орлов, как Лариса Богораз. Мы очень весело жили. Нас, правда, время от времени сажали, но все остальное время мы веселились.

— Как это можно веселиться под угрозой ареста?

— Послушайте, если большинство ваших знакомых ездят отдыхать на Лазурный Берег, вы ничего особенного не видите в том, чтобы поехать на Лазурный Берег. Если большинство ваших друзей и знакомых сидят в тюрьме, вы ничего особенного не видите в том, чтобы сидеть в тюрьме. Я только сначала боялась. А потом постепенно привыкла к этой мысли. Я знала, что вот в тюрьме шьют рукавицы, ну и я смогу шить рукавицы. Подумаешь пару лет буду шить рукавицы.

При этом бытовой разницы не было практически никакой. Мы очень бедно жили, особенно когда потеряли работу с мужем. У нас было два мясных дня в неделю. Все остальные дни — макароны. Мой сын ходил в старой залатанной школьной форме. Рукава чуть ниже локтей, штанины выше щиколоток. Когда у него был день рождения, я говорила ему: «Пригласи друзей, я что-нибудь придумаю с угощением». А он отвечал: «Нет, диван очень продавленный». Еще он спрашивал, почему все наши знакомые либо каторжники, либо сумасшедшие. Я отвечала, что, видимо, потому, что среди каторжников и сумасшедших очень много очень интересных людей. И он понимал. Я ему благодарна за понимание.

— Вам практически нечего было терять…

— Да-да, это проблема, сейчас очень многие люди, особенно журналисты, боятся потерять работу, лишить каких-нибудь благ семью, жену, детей. И поэтому не живут так, как считают нужным. Не говорят того, что считают нужным. Иногда даже подсознательно. Сами себя уговаривают и потому несчастны. Я в начале девяностых так восхищалась журналистами.

— Не только журналисты. Банковские служащие тоже боятся. Чиновники. Даже воспитательнице в детском садике кажется, что мир рухнет, если она потеряет эту свою работу за две копейки.

— Но есть и другая тенденция. Вы видели тут опрос Фонда общественного мнения? По этому вопросу 60% людей не связывают себя с государством, надеются на себя, считают, что государство никакой решительной роли в их жизни не играет.

— Эти ваши 60% надеются не на себя, а на помощь корпорации, в которой работают.

— Да, пока что. Государство уже не играет ключевой роли в жизни людей. А общество еще не играет. Люди пока не научились объединяться и помогать друг другу.

— Научатся когда-нибудь?

— Научатся постепенно. По моим подсчетам лет через 10-15. Но не резко. Не так, что у нас еще лет десять-пятнадцать не будет гражданского общества, а потом вдруг появится. Нет, постепенно гражданское общество будет у нас крепнуть.

— Почему?

— Потому что люди сталкиваются с проблемами, в которых им никто не может помочь, и начинают помогать себе сами. Обманутые дольщики, например. Или автомобилисты. Они объединились, чтобы решать свои чисто автомобильные проблемы. Ну вот например, — Алексеева достает из сумки воззвание общества автомобилистов. — Вот они выступают против того, чтобы чиновники ездили по встречной полосе с мигалками. Они говорят, что на дороге все должны быть равны. Еще немного и они начнут требовать, чтобы все были равны перед законом. Так и бывает. Люди собираются вместе, чтобы защищать свои частные интересы, и даже сами не замечают, как постепенно защита их частных прав становится политикой. Их требования становятся политическими.

— Разве имеет смысл требовать?

— Имеет, конечно. Я понимаю, что этим 60% людей, которые не связывают себя с государством, не хочется к государству обращаться. Но мы, правозащитники, по долгу службы обязаны с государством разговаривать. Приходить к чиновнику и говорить, что он нарушает законы, попирает права.

— И вот вы приходите к какому-нибудь начальнику, а он знать ничего не хочет ни про какие права…

— Неправда. В каждом есть что-нибудь человеческое. Иногда бывает можно найти даже в самом забронзовевшем чиновнике какую-нибудь человеческую струну, чтобы он перестал быть жестоким или алчным…

— Что же человеческого, например, в команде питерских чекистов?

— Очень по-человечески понятно, как была составлена команда. Каждый человек, когда становится начальником, хочет окружить себя знакомыми людьми. Я знаю. Я не бог весть какой начальник, но когда стала председателем Московской хельсинской группы, первое, что сделала, — уволила бухгалтера. Я понятия не имела, хороший она бухгалтер или плохой, но, поскольку я сама ничего в деньгах не понимаю, мне хотелось, чтобы деньгами занимался человек, которому я, во-первых, доверяю, а во-вторых, про которого я знаю, что он понимает, что делает. Так же поступил и Путин. У него был стремительный взлет карьеры. Он не знал никого, кроме среднего состава ФСБ и среднего состава Петербургской мэрии. Вот он и назначил их. И для них это тоже был головокружительный взлет карьеры. И они просто не готовы не видеть врагов во всех вокруг и не подминать под себя какие возможно денежные потоки.

— То есть они просто не умеют быть великодушными, бедняжечки?

— Вы знаете, когда я впервые встречалась с Путиным, он производил впечатление человека, которому интересно. Теперь забронзовел, конечно.

— Вот я и говорю.

— Но бывает и наоборот. Бывает, что с человеком происходит катарсис. Знаете, когда уполномоченным по правам человека в России назначили Олега Миронова, все правозащитники бойкотировали его. Я одна к нему ходила, и он каждый раз мне отказывал. В первый раз, когда мы встретились, он сказал, что он коммунист и считает, что главное право человека — это право на труд. Ну, ужас какой-то. Но я ходила из уважения к его должности. Он понимал свою работу с правозащитниками так, что нужно всем правозащитникам отказывать и считать их слова заведомой ерундой (смеется). И вот однажды, когда приехала европейская комиссия в Россию и хотела посетить Чечню, уполномоченному не нашлось места в самолете. Президентская администрация именно так мотивировала отказ. Места не было. Тогда я выступила с протестом. Миронов встретил меня и спросил: «Зачем же вы меня защищаете? Я же вам никогда ни в чем не помог».

Я тогда ответила, что защищаю не его, а его должность. Я настаиваю на том, что администрация президента не имеет права не пустить уполномоченного по правам человека в Чечню. И предложила ему поехать в Чечню со мной. Он спрашивал, кто будет организовывать поездку. Я ответила, что организовывать ее будет Общество российско-чеченской дружбы, общественная организация, а не Федеральная служба охраны. И мы поехали. В Чечне уполномоченный сказал, что ему полагается охрана, а я возразила, что под охраной двух грузовиков вооруженных людей по Чечне не поеду, потому что люди разбегутся от меня, а я еду разговаривать именно с ними. И тут с уполномоченным случился катарсис. Он прогнал охранников. Сказал, что ему стыдно ездить по Чечне с охраной, если пожилая женщина Людмила Алексеева ездит без нее. И он увидел совсем другую Чечню. Мы ездили на частных машинах, ночевали в частных домах.

После этой его поездки взгляды уполномоченного так переменились, что администрация президента предприняла попытку снять его. Власти думали, что все правозащитники, которым не нравился Миронов, поддержат новый закон, позволяющий депутатам Госдумы снимать уполномоченного. Но ни один правозащитник закона не поддержал. Опять же защищали не Миронова лично, а должность уполномоченного, должность, на которой человек может пять лет говорить правду так, что никто во власти не может заткнуть ему рот. После этой истории Миронов сказал мне, что теперь понимает: если уполномоченный по правам человека нравится власти, значит, он плохой уполномоченный. Я то же самое думаю про правозащитников вообще.

— Вы никогда не надеетесь понравиться власти? Или вы уверены, что в России никогда не будет установлена власть, которая могла бы понравиться вам?

— Любой человек, поверьте мне, любой, как только приходит к власти, сразу же первым делом и норовит нарушить права человека. Все европейские лидеры, все эти люди с хорошим университетским образованием, с хорошей политической культурой, выросшие в демократическом обществе и хорошо знающие правила приличий, по сути своей стремятся нарушить права. Им трудно управлять своими странами, и было бы легче, если бы прав человека не было. Любые решения легче воплощать в жизнь, если народ безмолвствует, если люди лишены прав, свобод и чувства собственного достоинства.

— Где же взять чувство собственного достоинства?

— Оно у нас есть. Мы все обладаем им по праву рождения. Надо только научиться отстаивать его вместе. Надо понять, что отстаивание человеческого достоинства объединяет нас всех.

— Даже вас с коммунистами?

— Если коммунисты позовут меня праздновать день рождения Сталина, я, разумеется, не пойду. Потому что я праздную день смерти Сталина. Сейчас, когда мы все стали стариками, мы в день смерти Сталина звоним друг другу, чокаемся в трубку и выпиваем.

Но если коммунисты будут протестовать против того, что власть не разрешает им выходить на митинг, я буду протестовать вместе с ними, потому что в законе написано, что люди имеют право выходить на митинг.

Алексеева улыбается. Во время нашего разговора несколько раз звонит телефон. Это обманутые дольщики. Они просят Алексееву обратиться в европейские посольства с просьбой не давать визы тем, кто собрал с людей деньги на строительство квартир, которые не построил и деньги украл. Сейчас мы договорим, и Алексеева пойдет с бумагой обманутых дольщиков по посольствам.

Хроника Московской Хельсинкской Группы, №10, 2007

Нарушение прав человека

19-23 октября 2007 года Аналитический Центр Юрия Левады (Левада-Центр) провел репрезентативный для взрослого населения страны опрос 1600 россиян. Ответы на некоторые вопросы этого исследования приводятся в с данными более ранних опросов.  Статистическая погрешность подобных опросов не превышает 3%.

КАК ВЫ СЧИТАЕТЕ, НАРУШАЮТСЯ ЛИ СЕЙЧАС В РОССИИ ПРАВА ЧЕЛОВЕКА?

КАК ВЫ ДУМАЕТЕ, НАРУШЕНИЙ ПРАВ ЧЕЛОВЕКА В РОССИИ ЗА ПОСЛЕДНИЕ ГОДЫ СТАЛО БОЛЬШЕ, МЕНЬШЕ ИЛИ НИЧЕГО НЕ ИЗМЕНИЛОСЬ?

КАК ВЫ СЧИТАЕТЕ, ЕСТЬ ЛИ СЕЙЧАС В РОССИИ ПОЛИТЗАКЛЮЧЕННЫЕ (ЛЮДИ, ОСУЖДЕННЫЕ ЗА СВОИ ПОЛИТИЧЕСКИЕ ВЗГЛЯДЫ ИЛИ ЗА СТРЕМЛЕНИЕ УЧАСТВОВАТЬ В ПОЛИТИЧЕСКОЙ ЖИЗНИ)?

КАК ВЫ СЧИТАЕТЕ, ПРИМЕНЯЮТСЯ ЛИ СЕЙЧАС В РОССИИ ПЫТКИ С ЦЕЛЬЮ “ВЫБИТЬ” ИЗ ПОДОЗРЕВАЕМЫХ ПРИЗНАНИЕ В СОВЕРШЕННИИ ПРЕСТУПЛЕНИЯ?

СЧИТАЕТЕ ЛИ ВЫ ОПРАВДАННЫМ ПРИМЕНЕНИЕ ПЫТОК ПО ОТНОШЕНИЮ К ПОДОЗРЕВАЕМЫМ С ЦЕЛЬЮ “ВЫБИТЬ” ИЗ НИХ ПРИЗНАНИЕ В СОВЕРШЕНИИ ПРЕСТУПЛЕНИЯ?