Бюлетень "Права Людини", 2007, #32

Служба безпеки України знайшла документальні підтвердження протиправних дій, що вчиняли проти населення західних областей спеціальні групи МДБ і МВС, які займалися ліквідацією підпільних підрозділів Організації українських націоналістів та її збройних формувань.

Як передає кореспондент УНІАН, про це сьогодні на брифінгу повідомив керівник Галузевого державного архіву СБУ Сергій Богунов.

За його словами, в архіві спецслужби знайдено документи, які свідчать, що вказані групи під час виконання завдань видавали себе за один із підрозділів ОУН-УПА та діяли від його імені.

До складу груп вводився оперативний співробітник, який здійснював практичне керівництво групою, що становила собою бойову одиниць у складі 3-50 осіб, і могла, в разі необхідності, чинити збройний опір. Такі спецгрупи виконували завдання щодо перевірки даних стосовно осіб, які підозрювалися у причетності до підпілля ОУН, їх захоплення, одержання свідчень шляхом допиту від імені боївки, Служби безпеки або керівників центрів ОУН.

До кінця 1945 року органами внутрішніх справ і Держбезпеки УРСР використовувалося 150 зазначених спецгруп, до складу яких входило 1800 осіб. У квітні цього ж року спецгрупи при міських та районних органах МДБ були розформовані і надалі їх застосування дозволялося лише при облуправліннях МДБ. Таким чином, станом на лютий 1950 року залишилось 19 спецгруп загальною чисельністю 130 осіб.

Як зазначив С.БОГУНОВ, узагальнених даних щодо діяльності цих формувань немає, оскільки більшість матеріалів було знищено у 1990 році, а тому в документах архіву СБУ є лише окремі відомості з цього питання. Зокрема, станом на 1 липня 1945 року зазначеними спецгрупами було ліквідовано 1980 учасників підпілля та захоплено живими 1142 осіб.

Водночас архівні матеріали, які збереглися, свідчать, що спецгрупи вчиняли злочини проти звичайних місцевих жителів. Так, члени спецгрупи Острозького райвідділу МДБ Рівненської області, а також Хустського відділу МДБ Закарпатської області протягом зими 1947-1948 років грабували місцевих жителів, забирали в них гроші, особисті речі та харчі.

Крім того, у доповідній записці військового прокурора військ МВС Українського округу від 15.02.1949 року, адресовані секретарю ЦК КП(б) України Микиті Хрущову, наводяться дані про знущання над жителькою села Підвисоцьке Рівненської області, яку після тяжких побоїв члени групи згвалтували, вимагаючи надати відомості про її причетність до підпілля УПА. В іншому випадку в іншому селі члени групи вивезли до лісу чоловіка, від якого також шляхом катування та знущання намагалися отримати дані, щоїх цікавили.

Як зазначив С.Богунов, у матеріалах архіву є дані, що особи, які були причетні до протиправних дій, пізніше були заарештовані та були засуджені до різних термінів ув’язнення.

Водночас присутній на брифінгу радник тимчасово виконуючого обов’язки голови СБУ Валентина Наливайченка Анатолій Мудров поінформував, що в архіві СБУ також знайдені дані про діяльність в період політичних репресій позасудових органів так званих – «трійок».

Зокрема, згідно з архівними даними, у 1937-1938 роках було засуджено майже 200 тис. осіб, з яких до вищої міри покарання було притягнуто понад 120 тис. Майже всі - за рішенням «трійок».

Так, зокрема, відповідно до документами, у той період було заарештовано 95 тис. колишніх куркулів, 109 тис. «колишніх людей», тобто колишніх поміщиків, дворян, поміщиків, понад 2 тис. військовослужбовців, понад 1 тис. співробітників НКВС, близько 11 тис. членів КПРС. Серед вказаної кількості заарештованих осіб, 133 тис. осіб були українці, близько 20 тис. - росіяни тощо.

Також у прес-службі СБУ повідомили, що наразі відомство вивчає документи, що стосуються каральних методів КДБ колишнього СРСР проти представників інтелігенції 60-х років.

Водночас СБУ ставить собі за мету вивчити та максимально оприлюднити матеріали про весь період діяльності радянської влади з 1917 по 1990-й роки.

В любой стране мира шахту, с такой регулярностью собирающую столь богатый урожай смертей, законсервировали бы (даже не смотря на ценность ее угля) до создания безопасных технологий его выемки. Но у нас жажда наживы превышает здравый смысл и простое человеколюбие. Тем, кто деньги ставит выше человеческих жизней проще потом, на сотую долю от кровавых сверхприбылей, построить часовенку и потратиться на похороны…

72 человека на момент написания этой статьи названы погибшими, и судьба 28 горняков остается неизвестной в результате взрыва метана на шахте им. Засядько в Донецке. Как сообщил вчера председатель профкома шахты Юрий Заец, надежды на их спасение практически нет. Еще 28 шахтеров с травмами разной степени тяжести пребывают сегодня на лечении. Эта катастрофа имеет все шансы стать самой страшной за всю историю углепрома независимой Украины.

До сих пор самой масштабной считалась авария на шахте им. Баракова в Луганской области 11 марта 2000 года, унесшая жизни 80 человек и травмировавшая семерых. 63 горняка погибли и 51 были ранены 4 апреля 1998 года на шахте им. Скочинского (Донецкая область). Такое же число погибших и 37 раненых – в результате взрыва на шахте «Суходольская-Восточная» в Луганской области 9 июня 1991 года.

Однако самой «кровожадной» остается именно шахта Засядько. С 1999 года вчерашняя катастрофа стала уже пятой по счету на этом предприятии:

24 мая 1999 года – 50 погибших и 49 раненых;

19 августа 2001 года – 55 погибших и 33 раненых;

31 июля 2002 года – 20 погибших;

20 сентября 2006 года – 13 погибших и 62 раненых.

18 ноября 2007 года - ...

Всего за менее, чем девять лет, здесь в крупных авариях погибли 208 человек, 177 были травмированы. Напомним, что 28 горняков пока не обнаружены. И, как это не страшно, с каждой минутой увеличиваются шансы, что и они пополнят этот печальный список.

Объем производства шахты им. Засядько – около 4 млн. тонн угля в год. 210 погибших за девять лет – 23 человека в год. Это значит, что максимум каждые 174 тысячи тонн «черного золота» Засядько стоят жизни одного шахтера. Или наоборот – жизнь шахтера оценивается государством в 174 тысячи тонн угля…

Сегодня государственная цена на украинский уголь – 355 гривен за тонну. 174 тысячи тонн угля – это 61770000 гривен. Средняя зарплата донецкого шахтера – около 2 тысяч гривен. В год это – 24 тысячи… Правда на Засядько основные категории рабочих получают в среднем около пяти тысяч гривен, но и риск для жизни там значительно больший чем на других шахтах.

Причиной постоянных катастроф на этом предприятии эксперты называют высокий уровень выделения метана. Даже при том, что шахта Засядько обладает якобы самой мощной по сравнению с другими предприятиями системой безопасности, никакие технологии, как видно, не могут предотвратить постоянных аварий в ее лавах.

По данным Государственного комитета Украины по промышленной безопасности, охране труда и горного надзора, по итогам прошлого года на угольных предприятиях Украины был зафиксирован 6751 случай производственного травматизма, 168 из которых – с летальным исходом. При этом, как сообщает Госгорпромнадзор, уровень смертельного травматизма в угольной отрасли составляет 15,6 % от смертельных несчастных случаев во всех сферах производства. Таким образом, каждый шестой из погибших на производстве в Украине – шахтер.

Основными проблемными вопросами в угольной промышленности в Госгорпромнадзоре считают относительно глубокое залегание угольных пластов (в некоторых случаях – более километра), отсутствие дегазации шахт, износ техники и несоблюдение условий ее эксплуатации.

Сегодня украинские шахты лидируют по степени опасности для их работников. Так, 75 % из них находятся под повышенной угрозой выброса метана, 60 % – под угрозой выброса угольной пыли, 35 % и 25 % – под угрозой возгорания метана и угольной пыли соответственно, что в большинстве случаев приводит к взрывам.

В связи со всем сказанным, возникает вопрос, если в Украине еще нет таких технологий, которые обеспечили бы безопасность шахтеров, работающих в горно-геологических условиях шахты им. Засядько, то почему руководство этого предприятия и все государственные надзорные организации посылают людей на такой риск? Ведь когда премьер, или другой чиновник, заявляет, что все работы, в результате которых возник взрыв, велись согласно нормативам, то, может быть, стоит поднять вопрос о безопасности этих нормативов?...

Кстати, до сих пор остается неизвестным широкой общественности место пребывания фактического руководителя и владельца шахты им. Засядько народного депутата Ефима Звягильского. Вице-премьер Клюев заявляет, что он работает в составе Госкомиссии, а другие источники утверждают, что он лежит в больнице. Если прав Клюев, то господин Звягильский работает практически безотрывно, поскольку никто из журналистов его на шахте в эти дни не видел. А если он все-таки болеет, то в чем смысл, скрывать факт отсутствия Звягильского на шахте?

Несколько лет назад именем Ефима Звягильского в Донецке была названа улица. А еще, злые языки говорят, что Щегловское кладбище, где обычно хоронят погибших горняков с Засядько, в народе тоже называется именем почетного руководителя печально известной шахты.

ЦИСПД

 Некоректні висловлювання в пресі, етнічні та релігійні образи можуть не лише породжувати негативні емоції, але й призводити зрештою до проявів насильства. Особливо гостро на українських теренах ця проблема стоїть в Автономній Республіці Крим, де стосунки між слов’янською більшістю та репатріантами – кримськими татарами подекуди стають предметом конфліктів, що зі сторінок газет вихлюпуються на вулиці. Запобігти ескалації цих конфліктів через ЗМІ намагаються фахівці київського Центру близькосхідних досліджень..Прикладів, коли ЗМІ в Криму не лише не сприяли залагодженню міжетнічних конфліктів, але й «підкидали хмизу у вогонь», чимало. Один із них – відома історія так званого «хрестоповалу» 2000 року, коли у селищі Морському під Судаком кримські татари повалили хрест, зведений на сакральному для мусульман місці. Конфлікт тоді ледь не перейшов у «гарячу» фазу, і, щоб залагодити його, знадобилось багато часу й зусиль. Тоді публікації у російськомовній пресі Криму були сповнені нетерпимості й образ на адресу кримських татар і сприяли неабиякому нагнітанню напруги.

Фахівці київського Центру близькосхідних досліджень кажуть, що цей та подібні приклади показують, наскільки широко кримські медіа застосовують так звану «мову ворожнечі», тобто своєрідне мовне конструювання моделей та практик соціальної нерівності.

Щоб змінити цю тенденцію, Центр близькосхідних досліджень запланував низку семінарів для кримських журналістів. Семінари будуватимуть на конкретних прикладах із газетних публікацій. Їхня мета – наочно показати шкідливість матеріалів, написаних із застосуванням «мови ворожнечі».

ЗМІ стають частиною проблеми

Пояснюючи необхідність такої роботи, президент Центру близькосхідних досліджень Олександр Богомолов охарактеризував нинішній стан кримських ЗМІ таким чином: «Навіть побіжний аналіз показує, що вони не стільки виступають медіаторами у вирішенні цих питань, не стільки інформують громадян, скільки стають частиною проблеми. Тобто, транслюють негативні меседжі, стереотипи однієї спільноти до іншої – стосовно кримських татар російськомовні медіа, наприклад, просто насичені різними такими стереотипами. Аудиторія, залежно, звичайно, від рівня її свідомості та поінформованості, сприймає це, мабуть, по-різному. Але коли її, фактично, бомбардують постійно такими повідомленнями, вона не може не перебувати під таким негативним впливом, який, зрештою, сприяє збільшенню конфліктного потенціалу».

Фахівці свідомі того, що їхня ініціатива не принесе миттєвих змін у медійний простір Криму. Однак вони вважають важливим бодай звернути увагу журналістів на наявність проблеми негативного впливу деяких публікацій на міжнаціональний мир в регіоні. Згодом, сподіваються експерти, їхня ініціатива породить у кримському суспільстві дискусію, що сприятиме розв’язанню проблеми.

«Мова ворожнечі» – загальноукраїнська проблема

Наявність упереджених публікацій і «мови ворожнечі» в ЗМІ є проблемою не лише кримською, але й загальноукраїнською, вважає журналіст та представник Міжнародної Амністії Максим Буткевич: «Мова ворожнечі використовується систематично і досить поширена в українських ЗМІ – і в друкованих, і в електронних. Але проблема навіть не стільки в цьому, а в тому, що це не усвідомлюється журналістами як проблема. Саме поняття «мова ворожнечі» не введено в обіг, і дуже багато хто з журналістів не розуміє важливості цього. Не вистачає, можливо, розуміння відповідальності людини, яка поширює стереотипи».

Максим Буткевич стверджує, що іноді неперевірена інформація чи непродумана лексика може призвести не просто до негативних емоцій, але й до насильства. Але далеко не всі журналісти розуміють це, каже Буткевич.

Случившаяся в Керченском проливе в ноябре этого года техногенная катастрофа беспрецедентна по своим масштабам и долгосрочным негативным экологическим последствиям.

Первопричиной катастрофы стало то, что в Керченском проливе в 1999 году в составе российского порта был организован так называемый рейдовый перегрузочный комплекс (район) «Таманский» – фактически новый «плавучий» нефтехимический порт, через который в 2001 году по примитивной технологии с борта на борт началась массовая перезагрузка нефти, нефтепродуктов, серы и минеральных удобрений с малотоннажных судов на рейдовую перевалку на якорной стоянке N 450. В результате, в Керченском проливе сейчас постоянно находится большое количество судов с опасными грузами. В силу чрезвычайно сложных для навигации условий Керченского пролива, обусловленных такими факторами, как мелководность, высокие ветровые нагрузки, отсутствие естественных укрытий для судов, возможность образования смерчей сложившаяся ситуация представляет собой мину замедленного действия, которая рано или поздно должна была взорваться. Все произошедшие события подтверждают высокую экологическую опасность проектов компаний «Тольяттиазот» и «Таманьнефтегаз». Против их реализации уже многие годы выступает местное население и региональные общественные природоохранные организации. Если бы не эта борьба, перевалка аммиака,  сжиженного природного газа, мазута и прочих нефтепродуктов, уже шла бы полным ходом, а последствия событий 11 ноября были бы еще более катастрофичными. В Керченском проливе в принципе нельзя было организовывать такой нефтехимический порт. Экологическая безопасность двух морей и  всего побережья в районе Керченского пролива была проигнорирована в угоду экономической выгоды. Интересы частных компаний, заинтересованных в перевалке опасных грузов, для государственных чиновников России и Украины оказались важнее вопросов экологической безопасности.

При этом, ни в порту «Кавказ» (Россия), ни в Керченском порту (Украина) не были организованы эффективные системы ликвидации аварийных разливов нефти. Эти порты не были обеспечены необходимыми техническими средствами для сбора разлившейся нефти. В порту «Кавказ» отсутствуют необходимые для этого емкости, и сейчас разлившиеся нефтепродукты, которые собираются в зоне разлива, просто некуда девать. Еще в октябре этого года в порту «Кавказ» были выявлены нарушения в обеспечении безопасного судовождения  и в адрес руководства порта прокуратурой было направлено 11 представлений. Уже тогда было очевидно, что арсенал средств, которые предполагалось использовать во время аварий, шторма или разливов нефти, был ничтожно мал. Власти и частные компании виновны также в том, что для перевалки опасных грузов в Керченском проливе использовались суда, технически не пригодные к эксплуатации в сложных штормовых условиях. Суда, потерпевшие бедствие в Керченском заливе, имеют класс «река-море». Они не способны выдерживать серьезный морской шторм, высокую волну, ветер. Частные компании не соблюдают элементарных требований экологической безопасности. Отсутствует контроль и надзор со стороны государства.

В результате штормового ветра и сильного волнения на море 11 ноября 2007 года затонуло 4 судна – российские «Вольногорск», «Нахичевань», «Ковель» и грузинский «Хачь Измаил»; сорвало с якорей и село на мель 6 судов – сухогрузы «Вера Волошинская» (Украина), «Зияя Кос» (Турция), «Капитан Измаил» (Турция), баржи «Дика», «Диметра», плавкран «Севастополец»; получили повреждения 2 танкера – «Волгонефть-139», «Волгонефть-123». По официальным данным, произошел вылив около 1,3 тысяч тонн мазута, в воду также попало 6,8 тысяч тонн технической серы.

На самом деле мазута разлилось гораздо больше, чем официально сообщалось. В результате гибели судов, по разным оценкам, в море попало около 6 тысяч тонн мазута и до 7 тысяч тонн серы, а еще – дизтопливо, бытовые отходы, мусор с судов. Масштабы загрязнения в результате аварии колоссальные: нефтепродуктами загрязнено уже более 50 км морского побережья. ПДК по нефтепродуктам в морской воде на многих участках превышена в 50 раз.

Выяснилось также, что никаких герметичных контейнеров, как утверждают официальные лица, для перевозки гранулированной серы на затонувшем сухогрузе не было. Ее везли навалом в трюме. В настоящее время вся сера уже вымыта течением в открытое море и последствия, которые она создаст для экосистем мелководных участков Азово-Черноморского бассейна, непредсказуемы.

На сегодняшний день следует констатировать, что федеральные и региональные власти оказались не готовы к ликвидации катастроф подобного масштаба. В очень многих местах работы по очистке побережья от нефтепродуктов вообще не проводятся. В частности, не ведется очистка берега на таких протяженных участках береговой зоны, как участок между мысом Панагия и мыс Тузла, а также на участке от мыса Ахиллеон до мыса Пеклы. При этом государственная спасательная служба не готова обеспечить элементарными условиями проживания и жизнеобеспечения сотни волонтеров, готовых участвовать в очистке побережья от нефтепродуктов.

Истинные масштабы этого экологического бедствия проявятся весной, когда потеплеет. Опустившиеся на дно тяжелые нефтепродукты снова мобилизуются силой течения, волнами они поднимутся наверх и вторично будут загрязнять прибрежные воды и берег, а оттуда – опять будут смыты в море. Такие обменные процессы могут продолжаться достаточно долго. По оценкам специалистов – 5-10 лет. Токсичные вещества включатся в пищевые цепи и будут рассеиваться по всей акватории наших  южных морей. Кроме того, через Керченский пролив проходят течения, способные переносить загрязняющие вещества на дальние расстояния. Однако основная масса нефтепродуктов будет распространяться вдоль берега, по ходу прибрежного течения, на пути которого – Анапа, Новороссийск, Геленджик, Туапсе и Сочи.

Критичность катастрофической ситуации усугубляется тем фактором, что пострадал чрезвычайно ценный в природном отношении регион. Керченский пролив является водоемом высшей рыбохозяйственной категории, здесь проходит путь миграций рыб между Азовским и Черным морем, в том числе многих видов, включенных в Красные книги РФ и Международного союза охраны природы (МСОП). В результате загрязнения моря нефтепродуктами рыбным ресурсам Азово-Черноморского бассейна уже нанесен колоссальный ущерб. Так, по данным экспертов Росприроднадзора, только ущерб рыболовству в результате загрязнения моря в Керченском проливе оценивается в 3,6 млрд. руб. По оценке специалистов, как минимум на 7-10 лет можно будет забыть о промышленном лове черноморской кильки и хамсы у берегов Крыма.

В загрязненной акватории обитает дельфин-афалина, также охраняемый согласно российской и международной Красных книг. Как раз к зиме этот вид морских млекопитающих подходит ближе к берегам, на свои традиционные кормовые поля.

К Керченскому проливу прилегает Тамано-Запорожский заказник, созданный в 1967 году. Коса Чушка, весь западный берег и южная оконечность которой залиты мазутом, входит в состав этой особо охраняемой природной территории, которая в 1996 году Распоряжением Правительства РФ внесена в перечень особо охраняемых природных территорий побережий Черного и Азовского морей, имеющих федеральное значение. Заказник создан, прежде всего, для охраны птиц. В результате загрязнения нефтью уже погибли десятки тысяч птиц. Не меньшее количество покрытых нефтяной пленкой и отравленных птиц обречены на мучительную смерть.

Зона бедствия находится в непосредственной близости от ключевой орнитологической территории международного значения «Тамань». На этой территории зимой концентрируются до 50 тыс. водоплавающих и околоводных птиц более чем 40 видов. В разные сезоны года на ней регистрируются птицы более 10 видов, занесенных в Красную книгу РФ.

Эта катастрофа нанесла также значительный ущерб рекреационной ценности берегов Керченского пролива, повредив несколько десятков километров пляжа. У России есть лишь небольшой кусочек побережья двух пригодных для летней рекреации теплых южных морей – Азовского и Черного, но и его мы умудряемся загрязнять.

Ежегодно Россия экспортирует более 300 миллионов тонн нефти из добываемых 400 миллионов тонн. Более половины экспорта нефти в России осуществляется морским путем. Так, через Новороссийский порт ежегодно отправляется свыше 60 миллионов тонн нефти. Но танкеры, предназначенные для перевозки нефти, морально и технически устарели. После последней катастрофы, когда авария случилась с танкером «Престиж» у берегов Испании, Европа приняла ужесточенные правила по соблюдению нормативов прохождения танкеров: старые однокорпусные суда были сняты с эксплуатации в Европе. Зато теперь они стали продаваться и эксплуатироваться в России.

Последние события показывают, что мы можем полностью потерять Черное и Азовское моря, если оно и впредь будет рассматриваться в качестве пути по перевалке  нефтепродуктов и иных опасных грузов.

В качестве первоочередных мер, направленных на предотвращение катастроф, подобных ноябрьской, в будущем, следует: – прекратить рейдовую перевалку опасных грузов в акватории Керченского пролива; – ужесточить требования к судам при их проходе через Керченский пролив (сделать их такими же жесткими, как при проходе через Босфор); – отказаться от строительства новых терминалов для перевалки нефти, нефтепродуктов, химических грузов.

Заключение:

Учитывая печальный опыт катастроф при транспортировке опасных грузов и аварий на морских углеводородных месторождениях, Правительству Российской Федерации и новому составу Федерального Собрания уже в 2008 году необходимо принять неотложные меры, направленные на разработку нормативной базы по предотвращению негативных экологических последствий добычи и транспортировки углеводородного сырья в акватории Черного, Азовского и других морей, в том числе принять Федеральный закон о предотвращении углеводородного загрязнения морской среды.

Руководствуясь принципом презумпции экологической опасности любой человеческой деятельности, необходимо, наконец, принять Федеральный закон об обязательном экологическом страховании хозяйственной деятельности.

Учитывая, что Черноморское и Азовское побережья являются единственными в России морскими курортными зонами, следует придать рекреационной территории всего побережья правовой статус лечебно-оздоровительной местности с соответствующим режимом ее охраны и использования.

1. Международная общественная организация «Международный Социально-Экологический Союз»

2. Общероссийская общественная организация «Российский Социально-Экологический Союз»

3. Краснодарская краевая общественная организация

«Экологическая Вахта по Северо-Западному Кавказу»

27 грудня 2005 року було підписано наказ про створення Громадської ради при МВС України з питань забезпечення прав людини (далі – Громадська рада). Наказом МВС України затверджені Положення про Громадську раду, Регламент роботи Громадської ради та її склад. Громадська рада визначена як консультативно-дорадчий орган, який надає консультативно-методичну допомогу МВС України в реалізації завдань Міністерства щодо дотримання прав людини, здійснює громадський контроль за дотриманням прав людини та діяльністю органів внутрішніх справ.

До складу Громадської ради на даний час включено 32 особи – представники керівництва МВС України, громадських організацій правозахисного спрямування, які відомі своєю активною діяльністю в галузі захисту прав людини, зокрема Української Гельсінської спілки, Харківської правозахисної групи, Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда – Україна», Міжнародної Амністії, представники міжнародних програм «Розбудова демократії», «Верховенство права» та інші. На першому засіданні були обрані співголови Громадської ради – міністр внутрішніх справ України та голова Харківської правозахисної групи Захаров Є.Ю. (від громадськості України). За цією ж схемою обрано два відповідальних секретаря.

Відповідно до Положення та Регламенту Громадська рада може створювати робочі та експертні групи за актуальними напрямками і запрошувати фахівців для участі в опрацюванні важливих питань забезпечення прав людини в діяльності ОВС. Для більш ефективної взаємодії Громадської ради та МВС України за кожною робочою групою закріплено по одному із заступників Міністра. Основними напрямками таких робочих груп є:

-  права громадян при затриманні, дізнанні та слідстві (Бущенко А.П.);

-  дотримання прав під час виборів та виборчої кампанії (Попов І.В.);

-  освіта в галузі прав людини (Бєлоусов Ю.Л.);

-  попередження домашнього насильства, жорстокого поводження з дітьми, торгівлі людьми, тендерна рівність у діяльності ОВС (Калашник О.А.);

-  права мігрантів та біженців (Гройсман Д.Л.);

-  права неповнолітніх (Сухоруков А.О.);

-  право на приватне життя (Романов Р.В.);

-  нормативно-правове та науково-методичне забезпечення діяльності Громадської ради.

З червня 2006 року розпочато роботу щодо формування громадських рад у регіонах. Основні вимоги, які були при цьому поставлені МВС України:

- обов’язкове включення до складу рад не менше 2/3 представників правозахисних організацій, активістів правозахисного руху, науковців;

- закріплення членів Громадської ради як кураторів громадських рад у регіонах;

- недопущення до членства в радах представників бізнес-структур, політичних партій, які не мають відношення до діяльності в галузі захисту прав громадян.

Станом на 10 серпня 2007 року громадські ради з питань забезпечення прав людини створені в усіх областях, вони пройшли установчий етап, на якому були вирішені загальні питання: формування та зміна складу рад, обговорення та затвердження пріоритетних напрямків діяльності, обрання секретарів, затвердження складу та графіку виїздів мобільних груп. Започатковано діяльність аналогічних рад при вищих навчальних закладах системи МВС України, ЛУ УМВС України на транспорті, управліннях (відділах) ДАІ ГУМВС, УМВС.

При цьому Міністерством звернуто увагу керівників ГУМВС, УМВС України на необхідність залучення членів громадських рад до роботи колегій, дисциплінарних комісій, проведення службових розслідувань за фактами порушень працівниками ОВС прав людини.

Колегія МВС України від 27.04.2007 також зобов’язала начальників ГУМВС, УМВС ввести в практику спільний з членами громадських рад прийом громадян у межах роботи громадських приймалень при ГУМВС, УМВС, організувати участь представників правозахисних організацій у проведенні занять з особовим складом у системі професійної підготовки та підвищення кваліфікації.

Як результат, сьогодні представники громадськості беруть участь у проведенні службових розслідувань та перевірок скарг громадян (Кіровоградська, Тернопільська області), працюють у складі кадрових комісій УМВС під час атестації працівників ОВС (Луганська, Миколаївська області), проводять спільні з керівництвом УМВС прийоми громадян (Вінницька, Житомирська, Київська, Луганська, Львівська, Одеська, Чернігівська області, м. Севастополь).

Слід відзначити ефективну роботу громадських рад у 12 регіонах – Автономній Республіці Крим, Вінницькій, Житомирській, Київській, Луганській, Львівській, Миколаївській, Одеській, Сумській, Херсонській, Чернівецькій, Чернігівській областях. Діяльність громадських рад в інших областях є недостатньо активною.

До складу рад входять переважно представники громадськості. На даний час до складу громадських рад включено представників 8 міжнародних, 17 всеукраїнських та 100 регіональних організацій, 23 навчальних заклади, 41 ЗМІ (теле- та радіоканалів, газет, прес-центрів).

У складі громадських рад продовжують активно працювати мобільні групи з моніторингу дотримання конституційних прав і свобод людини та громадянина в діяльності ОВС, перш за все у Вінницькій, Київській, Луганській, Миколаївській, Одеській та Харківській областях. Протягом 2007 року працівниками ОВС спільно з представниками громадськості було здійснено 78 виїздів мобільних груп до ізоляторів тимчасового тримання у 22 областях. Мобільні групи, створені у 2004 році, є одним з елементів національного механізму виконання Україною вимог факультативного протоколу Конвенції проти тортур. Моніторингові спостереження мобільних груп є первинною інформацією про стан справ у підрозділах міліції та матеріалом для подальшої роботи громадських рад у регіонах.

Під час зустрічі з Міністром внутрішніх справ Комісар Ради Європи з прав людини Томас Хаммарберг високо оцінив такі позитивні зміни, як підвищення відповідальності та забезпечення прозорості діяльності МВС України, започаткування і підтримку роботи громадських рад та мобільних груп з моніторингу дотримання прав людини. Т.Хаммарберг також відзначив той факт, що елементарні побутові умови забезпечено майже в усіх ізоляторах тимчасового тримання (406, або 81% від загальної кількості), а умови тримання покращено у 269 ізоляторах тимчасового тримання (54%).

Для підвищення ефективності роботи мобільних груп, уніфікації їх діяльності Міжнародним товариством прав людини, Харківським інститутом соціальних досліджень за підтримки МВС України протягом червня-вересня 2007 року проведено 3 тренінги на тему: «Сприяння роботі мобільних груп з моніторингу забезпечення прав і свобод людини та громадянина в діяльності органів внутрішніх справ». У них взяли участь начальники штабів УМВС України в областях. Усього в ході тренінгів за участю МВС України підготовлено понад ПО кваліфікованих членів мобільних груп. Фінансування тренінгів здійснює Офіс Координатора проектів ОБСЄ в Україні.

Оскільки діяльність Громадської ради потребує більш ґрунтовної науково-методичної підтримки у сфері аналізу випадків порушень прав людини, аналізу статистичних даних, узагальнення досвіду діяльності мобільних груп та громадських рад при МВС України, на базі Харківського національного університету внутрішніх справ створено моніторинговий центр з нагляду за дотриманням прав людини в складі п’яти науковців.

Спільно з членами робочої групи Громадської ради керівництвом МВС України розроблено План заходів щодо протидії расизму на період до 2009 року, підготовлено ряд вказівок та розпоряджень, проведено селекторні наради, організовано зустрічі з представниками дипломатичних установ зарубіжних країн та міжнародних організацій. Таким чином, Міністерство стало першим органом виконавчої влади, яким ужито необхідних організаційних та практичних заходів щодо запобігання правопорушенням та випадкам насилля на расовому, етнічному або релігійному ґрунті, насамперед щодо представників дипломатичного корпусу та персоналу ООН в Україні, належного й своєчасного розслідування справ даної категорії.

Протягом 14-31 травня 2007 року виконавчим директором громадської організації «Міжнародна амністія в Україні» Тарановською А.Ю. проведено заняття щодо запобігання протиправній діяльності радикальних молодіжних угруповань, у яких взяло участь понад 700 працівників органів і підрозділів внутрішніх справ з усіх регіонів держави.

За ініціативою членів Громадської ради 22 серпня цього року в рамках занять зі службової підготовки для працівників центрального апарату Міністерства проведено презентації фільмів міжнародного кінофестивалю документального кіно про права людини.

У Миколаївській області проведено лекції для особового складу з питань забезпечення прав людини членами Всеукраїнської громадської організації «Антикримінальний вибір», Миколаївської обласної організації «Незалежна соціальна адвокація і правозахист», Міжнародної правозахисної організації «Міграція».

24 квітня 2007 року керівництвом ГУМВС України в Донецькій області спільно з представниками громадської організації „Донецький меморіал" проведено громадські слухання, присвячені питанням захисту громадян від протиправних посягань, підтримки програми «Безпечне місто».

У Луганській області в травні-червні 2007 року із залученням представників регіонального правозахисного центру «Жінки Донбасу» та УБЗПТЛ УМВС прочитано більше 30 лекцій щодо профілактики та попередження торгівлі людьми в навчальних закладах (загальноосвітні школи, технікуми) у таких містах, як Луганськ, Антрацит, Перевальськ, Рубіжне, для безробітних в обласному й міському центрах зайнятості, голів сільських рад Старобільського району.

У Сумській області 23 травня 2007 року ЦЗГ УМВС спільно з членом Громадської ради Захарченком О.М. проведено опитування громадської думки жителів м. Лебедин щодо оцінки діяльності місцевої міліції.

Протягом І півріччя 2007 року керівництвом ГУМВС України у Львівській, Одеській областях, УМВС України в Луганській, Миколаївській, Чернігівській областях та представниками громадських рад проведено спільні прийоми громадян.

Громадською радою здійснено також дослідження стану захисту прав працівників ОВС, у зв’язку з чим протягом березня 2007 року проведено опитування 3000 представників усіх служб та підрозділів у 8 регіонах України. Основний акцент дослідження було зосереджено на стані дотримання громадянських та політичних, а також соціальних і трудових прав працівників ОВС.

А до переліку заходів, на яких зосереджено увагу громадських рад і виконання яких заплановано цього року, входять:

Щоправда, у діяльності громадських рад при ГУМВС, УМВС України в областях є й певні проблемні питання. Розпорядженням МВС України від 21.09.2007 № 912 «Про вжиття негайних заходів щодо активізації роботи громадських рад при ГУМВС, УМВС України з питань забезпечення прав людини» було передбачено:

1.  Начальникам ГУМВС України у м. Києві, УМВС України у Волинській, Дніпропетровській, Закарпатській, Запорізькій, Івано-Франківській, Кіровоградській, Полтавській, Рівненській, Сумській, Хмельницькій, Черкаській областях (12 регіонів), вжити негайних заходів щодо покращання роботи громадських рад. (5 регіонів – не виконано)

2.  Начальникам УМВС України в Житомирській, Закарпатській, Кіровоградській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Хмельницькій, Черкаській, Чернівецькій областях поновити склад постійно діючих мобільних груп з моніторингу забезпечення прав і свобод людини в діяльності ОВС, забезпечивши регулярні виїзди мобільних груп до міськрайвідділів ОВС. Результати доповісти до 20 жовтня 2007 року.

3. Заступникам начальників – начальникам штабів головних управлінь, управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, тримати на особовому контролі стан щотижневого інформування відповідальними секретарями громадських рад радника Міністра з прав людини та гендерних питань щодо діяльності рад і подій, які перебувають на їх контролі.

За результатами на 20.11.2007 засідання громадських рад невиправдано відкладаються у наступних областях:

Закарпатській – останнє засідання від 18.04.2007

Житомирській – останнє засідання від 15.05.2007

Івано-Франківській – останнє засідання від 06.04.2007

Кіровоградській – останнє засідання від 13.04.2007

Сумській – останнє засідання від 31.05.2007

Тернопільській – останнє засідання від 06.04.2007

Черкаській – останнє засідання від 06.04.2007

Чернівецькій – останнє засідання від 31.05.2007

Не мається жодної інформації щодо проведення засідань в поточному році у 5 областях – Запорізькій, Львівській, Рівненській, Харківській, Хмельницькій.

В 10 областях не відбулося жодного виїзду мобільних груп з моніторингу дотримання конституційних прав і свобод людини. Це Житомирська, Закарпатська, Кіровоградська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька області.

У Закарпатській та Чернігівській областях виїзди мобільних груп замінюються одиничними виїздами до ІТТ окремих членів громадських рад.

Вимоги щодо інформування МВС України виконуються відповідальними секретарями лише у 14 областях. Відсутня інформація від секретарів Волинської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Львівської, Харківської, Херсонської, Черкаської, Чернівецької областей, м. Києва… При цьому слід відзначити сумлінну роботу секретарів від ГУМВС України у Київській та Одеській областях, УМВС України у Вінницький, Житомирській, Луганській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській областях.

О.А. Мартиненко, Радник Міністра внутрішніх справ України з прав людини та гендерних питань

24 листопада о 15-й годині відбулася церемонія покладання квітів та мітинг біля пам’ятного Хреста жертвам Голодомору 1932-1933 років у Молодіжному парку (бувшому 1-му цвинтарі Харкова). Хрест був встановлений силами ентузіастів-харків’ян на початку 90-х років. В заході взяли участь голова облдержадміністрації Арсен Аваков, його заступники, представники громади Харківщини, студенти. Поминальну панахиду відслужили священики Української Православної Церкви Київського Патріархату.

Після покладання квітів у Молодіжному парку харків’яни пройшли скорботною ходою до площі Свободи, де після трансляції виступу Президента України Віктора Ющенка відбулася хвилина мовчання.

Мешканці «столиці Голодомору» запалили свічки у пам’ять про загиблих в роки Голодомору. Потім із свічок виклали символічний хрест. Після того як офіційна частина акції на майдані Свободи скінчилася, ще шли й шли люди із свічечками, які доповнювали цей скорботний хрест.

У продовження заходів з вшанування пам’яті загиблих від голоду в прес-центрі «Майдан Свободи» пройшов телевізійний марафон «Розтривожена пам’ять», в якому взяв участь голова облдержадміністрації А. Аваков. Звертаючись до присутніх, Арсен Аваков нагадав, що протягом ХХ сторіччя народ України тричі переживав тяжку трагедію голодомору. Втрати населення України від голоду, за різними оцінками науковців і дослідників, становлять від 3 до 10 мільйонів осіб, понад третину загиблих становили діти – майбутнє нації.

Керівник області впевнений, що українці мають знайти в собі мужність визнати і переконати інших, що українське селянство стало жертвою страшного злочину – злочину геноциду, який ніколи не повинен повторитися. Для губернатора Харківщини відповідь на питання про те, чим був Голодомор, однозначна – геноцидом.

Голова облдержадміністрації наголосив, що ми, як нащадки жертв Голодомору, повинні повернути хоча б частину боргу перед предками, відновити справедливість стосовно мільйонів невинно убієнних співвітчизників, тих наших громадян, що пережили страшну трагедію.

У цей день духовенство Харкова та області різних конфесій взяло участь у різноманітних заходах, присвячених вшануванню 75-ї річниці Голодомору 1932-33 рр.. У храмах та молитовних будинках області відбулися панахиди по загиблих у роки Голодомору.

Також 24 листопада у Харкові був презентований сайт про Голодомор у Харківській області http://golodomor.kharkov.ua, започаткований за ініціативою Харківської обласної держадміністрації. Сайт створений задля нагальної потреби усвідомлення цих трагічних подій. Як розповів губернатор Арсен Аваков, все почалося «із запеклого обговорення Голодомору 1932-1933 р.р. на блоге «Української правди», і послужило ще одним імпульсом, щоб я й мої сподвижники, яких, повірте, найшлося дуже багато, у гранично стислий термін створили цей ресурс», – розповідає Арсен Аваков. «Тут кращим аргументом є факт і документ. На цьому порталі ви не знайдете ніяких політичних висновків. Тільки історична совість, – підкреслює губернатор. – Це поки що, звичайно, не повністю завершений ресурс - попереду ще дуже багато справ, і головне – величезна пошукова робота».

На сайті будуть не тільки матеріали з держархівів, але дані, зібрані істориками, дослідниками, наприклад, свідчення очевидців тих подій. Причому, губернатор пропонує публікувати інформацію не тільки стосовно Харківської області, але й Сумської, Полтавської областей, які входили до складу Харківщини в 1932-33 роках.

*****

Цього ж дня заходи, приурочені скорботним роковинам Голодомору, відбулись також у багатьох населених пунктах Харківщини.

Так, у Чугуєві зранку 24 листопада було освячено Хрест, встановлений у пам’ять жертв Голодоморів біля Покровського собору. Відбулась поминальна панахида, яку відслужили священики Української Православної Церкви Московського Патріархату.

О 16.00 біля Хреста зібралися мешканці міста – старі й молоді, службовці міськвиконкому, представники громадських організацій та політичних партій різного спрямування – та запалили свічки. Свічки Пам’яті.

ФОТО Юрія Чумака

Среди разнообразия исторических событий с величайшей болью и скорбью, как незаживающая рана, напоминает о себе Голодомор в Украине 1932 - 1933 годов, 75-ю годовщину которого мы отмечаем в этом году. Ворошить давно прошедшее, исследовать эту печальную тему, когда сегодняшний день приносит так много тяжелых проблем, необходимо ради современности и будущего, чтобы усвоить уроки истории и не повторять прошлых ошибок. Изучение политики и практики тоталитарного режима в СССР должно служить предостережением современным и будущим поколениям не допустить повторения трагедий, подобных Голодомору 1932 - 1933 годов, в будущем.

История – это то, что осталось. И если оно уничтожено, стерто из памяти, то следующие поколения имеют трагическую возможность в своей жизни встретить то, что они не уважали и не помнили. Поэтому сегодня наиболее актуальной задачей является собрать свидетельства людей, которые сами пережили голод и были свидетелями мученической смерти родных, знакомых и незнакомых людей. С каждым днем таких очевидцев, которые тогда были 10 - 15-летними подростками, становится все меньше... Совершенно очевидно, что через несколько лет прямых свидетелей тех событий уже не будет. Останется лишь скорбная правда и полуправда, рассказанная так, как было выгодно кому-то.

Обремененные ежедневными заботами, многие очевидцы Голодомора не хотят вспоминать прошлое, говоря, что сегодня им живется не лучше, сетуя на мизерные пенсии, низкий прожиточный минимум, высокие цены на продукты питания и коммунальные услуги. А ведь их рассказы и воспоминания, являющиеся составной частью истории украинского народа, могут пополнить учебники и книги важными фактами, обогатить историческую науку новыми взглядами и неожиданными интерпретациями.

В советские времена все, что касалось той страшной страницы истории, было под строжайшим запретом. Крестьяне умирали от голода в обстановке, полной информационной блокады. Газеты пестрели информациями об успехах социалистической индустриализации, репортажами о добросовестном труде на колхозных полях. Страшные подробности о Голодоморе, иногда попадавшие в заграничную прессу, объявлялись злостными выдумками буржуазной пропаганды. Слово «голод» запрещалось употреблять даже в документах партийных комитетов, имевших гриф «Совершенно секретно».

Благодаря усилиям украинских и зарубежных историков сегодня Голодомор перестал быть «белым пятном» истории. Было написано много научных работ, монографий, сборников воспоминаний, статей. Увидели свет недоступные ранее архивные документы СБУ. Однако оставалась неисследованной эта страница в истории Чугуева. А ведь Чугуев находился всего в 30-ти километрах от Харькова – бывшей столицы Украины и был составной частью Харьковской области, которая должна была служить образцом коллективизации, а стала центром голода в Украине.

Изученные архивные документы позволили перенестись в голодные 30-е годы. Коллективизация в Чугуевском районе была чрезвычайно жестокой. Из крестьян выкачали хлеб подчистую. Такая же ситуация наблюдалась и в городе, вернее, в пригороде, где размещались 4 сельхозартели: «Красный Октябрь» (Осиновка), «Красный флот» (Зачутовка), «6 лет без Ленина» (Преображенка), «12 лет Октября» (Клугино-Башкировка).

Чугуевское партийное руководство в лице секретаря РПК Щеглова, председателя РИКа Гольда, председателя РайКК Рудько послушно выполняло указания ЦК ВКП(б) и осуществляло политику партии, однако государственные планы выполнялись с большими трудностями и не на 100 %. Для проведения посевной кампании 1933 года по селам были назначены уполномоченные РПК, ежедневно информировавшие рай-партком об итогах работы за день. Проведение коллективизации и заготовительной работы сопровождалось введением паспортной системы, занесением Чугуевского района на «черную доску», применением натуральных штрафов, репрессий, лишением приусадебной земли и усадебных построек, выселением из хат, конфискацией имущества.

На Чугуевщине крестьяне не были безмолвными жертвами небывалого беззакония и произвола властей: сопротивление коллективизации было особенно упорным в селах Н. Гнилица, Граково, Коробочкино, Н. Покровка, Зарожное, Моспаново и др.

В результате проводимой партией политики, вспыхнул голод. На заседании бюро Чугуевского РПК 11 марта 1933 г. заявления о «голодании» и сообщения о том, что «село голодает», называются новым видом контрреволюционной агитации. На умирающих голодной смертью крестьян официальная пропаганда цепляла ярлыки «кулачества», «классовых врагов», «врагов социализма», лодырей, которые не хотят работать в колхозах, саботируют генеральную линию партии.

Советские партийные суды были на страже коммунистических законов. Только в Чугуевском районе за 1932 г. было рассмотрено 53 дела и приговорено к разным срокам заключения более 200 человек. Харьковский областной народный суд рассмотрел 1500 аналогичных дел только по городу Чугуеву и району.

Проанализировав сохранившиеся данные Чугуевского городского отдела ЗАГС за 1931 – 1934 гг., можем сделать вывод, что в 1931 и 1934 гг. прирост населения наблюдался, а в 1933 г. количество умерших в 3 раза превышает количество родившихся (сведения по 1932 г. утрачены). Данные о датах смерти свидетельствуют, что пик смертности на Чугуевщине припадает на февраль – март 1933 г. С марта по декабрь смертность постепенно снижается, в июне-июле оставаясь неизменной.

В книгах регистрации не было ни одной записи о смерти из-за голода. Причинами смерти назывались сердечная недостаточность, гипертония, бронхит, туберкулез и др. болезни. Поэтому утверждать, что все эти люди стали жертвами Голодомора, мы не можем. Из партийных документов, датированных апрелем 1933 г., видно, что смертность на Чугуевщине усугубила также эпидемия сыпного тифа.

Тяжелее всего от Голодомора пострадало сельское население, в первую очередь рядовые колхозники и единоличники, потом работники совхозов, сельская интеллигенция.

В городах голод не приобрел таких ужасных масштабов, как на селе. Тем более что Чугуев был военным городом, а военнослужащие в СССР, как известно, всегда обеспечивались дополнительным пайком. Рабочие предприятий и служащие получали продуктовые карточки, военнослужащие получали паек, школьникам полагался обед в школе. Основными категориями голодающего населения в городах были семьи кооператоров, наемных работников, не получающие карточек; мелкие и средние служащие, ученики, студенты. Из свидетельств очевидцев И.А. Мулляр, П.С. Перепелицы ясно, что горожане, по сравнению с жителями отдаленных районных сел, находились в более выгодном положении и меньше пострадали от голода...

Причинами Голодомора 1932 - 1933 годов большинство ученых и исследователей считают: принудительную сплошную коллективизацию сельского хозяйства; ликвидацию лучших, самых инициативных хозяев в результате раскулачивания; дезорганизацию и застой сельскохозяйственного производства в результате коллективизации; чрезмерно завышенные планы хлебозаготовок; преступные методы изъятия хлеба в условиях широкомасштабных репрессий, касающихся крестьянства. Однако Сталин в эти трагические месяцы невиданного в истории Голодомора признал публично лишь «продовольственные трудности в ряде колхозов». В речи на Всесоюзном съезде колхозников-ударников 19 февраля 1933 г. он заявил: «Во всяком случае, сравнительно с теми трудностями, которые переживали рабочие 10 - 15 лет назад, ваши нынешние трудности, товарищи колхозники, кажутся детской игрушкой». В 1933 г. Мендель Хатаевич, один из Сталинских ставленников в Украине, возглавлявший кампанию хлебозаготовок, гордо и цинично заявлял: «Между нашей властью и крестьянством идет беспощадная борьба. Это борьба не на жизнь, а на смерть. Этот год стал испытанием нашей силы и их выдержки. Понадобился голод, чтобы показать им, кто здесь хозяин. Он обошелся в миллионы жизней, однако колхозная система утвердилась. Мы выиграли войну!»

Говорят, смерть одного человека – это трагедия, а смерть тысяч или миллионов людей – это статистика. Скорбная статистика. Осознав, что произошло когда-то, мы сможем не допустить ужасных повторений в будущем, которое строить нам.

Подготовила О.А. Шевченко, заместитель директора Художественно-мемориального музея И. Е. Репина (газета «Новости Чугуева», № 46, 17.11.2007).