Бюлетень "Права Людини", 2008, #31

Запекла політична боротьба очільників держави та провідних політичних сил, що їх підтримують, переросла в правове свавілля, яке руйнує залишки правової системи держави та основи суспільного співжиття. Ці дії - якими б «благими намірами» вони не прикривались -  є антисуспільними за своєю сутністю.

Політична неадекватність, конфліктність та безпорадність цих політиків у питаннях вироблення та реалізації національної стратегії, особливо загострилися в умовах світової економічної кризи. Навіть виклик глобальної кризи не справив враження на наших амбіційних самозакоханих політиків, що ведуть війну на самознищення, не зупиняючись перед знищенням самої державності.

Учасники Громадянської Асамблеї України ще в липні 2007 року попереджали, що будь-які дострокові вибори без зміни Конституції, без встановлення чітких правил та рамок політичної діяльності, які поділятимуться як громадянами, так і політиками, не зможуть бути засобом виходу з кризи. Саме тому, пропонується здійснити докорінну конституційну реформу шляхом реалізації установчої влади громадян через ухвалення нової Конституції України спеціальним органом установчої влади — Конституційною  Асамблеєю.

Натомість Президент і парламентські сили у намаганні використати Конституцію у партійно-політичних інтересах здійснили невдалі спроби втілення конституційної реформи через так звану Національну конституційну раду чи міжфракційну парламентську змову, закриту від будь-якого впливу громадян – єдиного джерела установчої влади в країні.

Всі подальші події підтвердили правоту наших застережень. Відтак криза лише поглибилась. Дострокові вибори, оголошені Президентом, в умовах напівзруйнованої самими політиками правової системи та загострення соціально-політичної кризи не зможуть покращити ситуації, якщо відбудуться за системою закритих партійних списків, вигідною лише політичним вождистсько-олігархічним корпораціям та їхнім спонсорам.

Чинне виборче законодавство де-факто позбавляє абсолютну більшість громадян активного виборчого права і суттєво обмежує практичну реалізацію пасивного виборчого права. Результатом цього стає відчуження влади від народу, дезорганізація і розпад державного механізму, підміна верховенства права політичною, а точніше, клановою доцільністю та правом сильного, системні порушення людських прав і громадянських свобод. Подолання кризи не можливе у інший спосіб, окрім створення реального, надійного та ефективного механізму впливу суспільства на політичні процеси та владу усіх рівнів у правовий, демократичний спосіб.

Тому ми вимагаємо від Президента, Кабінету міністрів та  Верховної Ради України до проведення будь-яких у тому числі дострокових парламентських виборів терміново вирішити наступні питання:

—  припинити порушувати закони та Конституцію, не зловживати правом та правовими процедурами, зупинити руйнацію судової влади, не маніпулювати судовими кадрами та судовими органами, а також припинити тиск на діяльність судів;

—  ухвалити закон про Конституційну Асамблею як єдиний орган установчої влади;

—  ухвалити нові виборчі закони, які передбачатимуть запровадження «відкритих» регіональних виборчих списків з преференціями на виборах до Верховної Ради та мажоритарної системи до органів місцевого самоврядування.

Оптимальним, на наш погляд, є проведення виборів після зміни  всієї системи влади, а мінімально припустимим — проведення дострокових парламентських виборів за новим виборчим законом. Вибори мають призводити до покращення якості влади через її оновлення громадянами.

Для того щоб захистити засади демократії, права та української державності, заявляємо про скликання Надзвичайної Громадянської Асамблеї України. Закликаємо всі громадські середовища консолідуватись в ім’я України. У випадку ігнорування наших вимог та подальшої руйнації засад української державності залишаємо за собою право на будь-які дії, спрямовані на відновлення влади громадян та засад верховенства права, спираючись на принцип суверенності влади народу.

24 жовтня 2008 року

Робоча група ООН з безпідставного затримання завершує свою місію в Україну, яка тривала з 22 жовтня по 5 листопада 2008 року. Члени Групи пан Малік Соу (Сенегал), Заступник Голови Робочої Групи та Доповідач, та пані Шахін Сардар Алі (Пакистан/Об’єднане Королівство Великобританії та Північної Ірландії), член Групи, позитивно відзначили всебічну співпрацю з боку Уряду України, забезпечену в процесі візиту. 

Далі наведена додаткова інформація до прес-релізу Робочої групи від 5 листопада 2008 року. Водночас, нижче наведені лише попередні результати візиту Робочої групи, які не можна вважати повними та остаточними. Робоча група залишає за собою право вилучати або додавати інформацію, не включену до даного документу, до остаточної Доповіді.

У якості позитивного моменту має бути відмічена відкритість з боку Уряду щодо візиту Робочої групи та конструктивний діалог з представниками влади різних рівнів по всій країні. Члени групи відмітили, що законодавча та інституційна база, яка регулює різні форми позбавлення волі в країні є міцною, проте складною. Було також відмічено, що низка важливих законодавчих ініціатив знаходиться в процесі розробки та в подальшому може сприяти посиленню захисту затриманих осіб.

Частиною такого посиленого захисту є незалежний моніторинг та контроль процедур та практики із залученням представників громадянського суспільства. Ініціативи Міністерства внутрішніх справ, які стосуються мобільних моніторингових груп на рівні областей, а також залучення зацікавлених сторін через Громадські Ради є позитивними кроками. 

Проте, члени групи помітили існування різних поглядів та сприйняття щодо ефективності інституту Омбудсмана та рекомендують зміцнити його ефективність. Щодо системи контролю, члени групи схвалили той факт, що Уряд України ратифікував Факультативний протокол до Конвенції ООН проти катувань. Зокрема було зазначено, що мобільні групи Міністерства внутрішніх справ є гарним прикладом, який потрібно наслідувати іншим урядовим установам, які мають справу з утриманнями.

Впродовж кількох останніх років була реалізована низка законодавчих ініціатив, які варті підтримки. Зокрема, проведена реформа Кримінального кодексу, а також здійснені зусилля в рамках Кримінально-процесуального кодексу, направлені на зменшення навантаження на систему закладів покарань. Це допоможе вирішити проблему переповнення у місцях утримання шляхом зменшення терміну покарання за менш тяжкі злочини, подальшого дослідження можливості запровадження дострокового звільнення на випробувальний термін, чи пошуку альтернатив утриманню під вартою. 

Також, під час декількох зустрічей підкреслювалася важливість міжнародних та національних норм захисту прав людини. Важливо щоб усі сторони, причетні до питання утримання, були обізнані з міжнародними та національними стандартами захисту прав людини, які стосуються прав осіб, які підлягають затриманню. Необхідно підвищувати рівень обізнаності щодо права затриманих, передбаченого Конституцією, користуватися відповідними міжнародними та національними механізмами подачі скарг.

Члени групи відмітили частоту, що зменшилась впродовж минулих років, використання закладів досудового утримання для утримання підозрюваних у скоєнні менш тяжких злочинів. Також, було відмічено недостатність ефективного контролю з боку судових відомств, що часто призводить до непотрібного та тривалого попереднього утримання осіб у складних умовах. У поєднанні з обмеженнями, які існують щодо досудового утримання осіб, а саме забороною спілкування з сім’ями до початку розгляду справи у суді, наслідки таких заходів є вкрай негативними для неповнолітніх. Насамперед це стосується ситуацій, коли неповнолітні утримуються разом з дорослими та засудженими.

В інституційному контексті, члени групи відмітили галузі співпраці урядових установ, які займаються утриманням під вартою. Однак, члени групи також звернули увагу на існування дублювання функцій установ, що може також бути фактором безпідставного утримання. Члени групи відмітили, що стосовно кримінальних справ, Міністерство внутрішніх справ та міліція, а також спеціальні відомства, а саме Служба державної безпеки та оборони, а також Департамент виконання покарань можуть мати справу із затриманими протягом досудового періоду.

Протягом візиту до України, члени групи неодноразово звертали увагу на відсутність довіри до основних установ щодо захисту прав людини. Зокрема це стосується судових відомств; міліції; Генеральної Прокуратури та адвокатів. У той час як частково це може бути викликано дуже низьким та неприйнятним рівнем заробітної плати представників цих відомств, частково це стосується змови окремих осіб щодо того, щоб досудове утримання було нормою, а не виключенням з правил. 

Щодо незалежності судових відомств, члени групи відмітили, що судові рішення часто приймалися за відсутності чи навіть інформування звинуваченого. З огляду на графік конвоювання, були відмічені випадки, коли затримані не могли бути присутні на запланованому слуханні справи, проте справа все одно розглядалася. Право на адвоката є важливим правом, про яке затриманих необхідно повідомляти під час арешту та впродовж судового процесу, та яке не повинно порушуватися особами, які утримують затриманих під вартою, у тому числі це стосується права на апеляцію щодо рішень про утримання під вартою. Не завжди забезпечувалася реалізація права на звернення за інформацією про рішення суду, а також про можливість бути присутнім на розгляді рішень. Так само, необхідно розглянути можливість надання суддям певних контролюючих функцій щодо місць утримання. 

Що стосується, власне, судової системи є очевидним, що відповідні установи не отримують необхідної підтримки для забезпечення спроможності чинити правосуддя, що таким чином може призводити до безпідставних затримань. Необхідно звернути увагу на важливість залучення суддів протягом процесу, що гарантуватиме їхню незалежність, непідкупність та професійну кваліфікацію. До того ж, професійне навчання суддів повинно здійснюватися на постійній основі з метою забезпечення дотримання національних, міжнародних та регіональних норм захисту прав людини, які повинні формувати основу судових рішень. Члени групи зустрілися з суддями Верховного Суду, Конституційного та Апеляційного Судів. Члени групи висловили жаль з приводу неможливості зустрітися з суддями першої інстанції – крім короткої тематичної дискусії, яка стосувалася правосуддя по справах неповнолітніх, протягом першого загального засідання з представниками уряду на початку місії – враховуючи їхню центральну роль у відправленні правосуддя, зокрема щодо встановлення та подовження термінів досудового утримання.

Також, необхідно розглянути можливість надання можливості суддям певних інстанцій здійснювати судовий нагляд у випадку існування сумнівів щодо достовірності певних справ. Наприклад, члени групи отримали інформацію про певні інстанції, що отримували запити з боку Генеральної Прокуратури щодо утримання, хоча мала місце сильна підозра щодо застосування катувань для отримання зізнання. 

Члени групи вважають за необхідне звернути увагу на повторювані, та часто доведені та з наявністю доказів рапорти про жорстоке поводження та катування з боку міліції, направлене на отримання зізнань, яке зустрічається в усіх регіонах країни. У той час як перед міліцією стоїть нелегке завдання та проблема недостатності ресурсів, у тому числі надто низький рівень оплати праці, це не виправдовує застосування катувань. Катування, у тому числі і ті, що включають нелюдське та жорстоке поводження, чітко забороняється нормами міжнародного та національного законодавства, і така заборона є непорушною. Будь-яке застосування катувань для отримання зізнань повинно негайно призводити до звільнення з будь-якої посади, а щодо застосування катувань, то у будь-якому разі повинно застосовуватися притягнення до кримінальної відповідальності правопорушника. При вирішенні даної проблеми на державному рівні повинна застосовуватися політика абсолютної нетерпимості щодо таких дій. Щодо співробітників правоохоронних органів, які викривають власних керівників щодо застосування катувань чи інших форм жорстокого поводження, вони не повинні бути покарані. Будь-яке жорстоке поводження в даному контексті повинно бути досконало розслідувано, а відповідні особи притягнуті до відповідальності.

Члени Робочої групи високо оцінили той факт, що з 1991 р. лише суди можуть санкціонувати досудове затримання на термін більш ніж 72 години з моменту арешту. Проте, була отримана достовірна інформація про те, що правоохоронні органи мають тенденцію обходити цю вимогу. Наприклад, мають місце випадки фіксації у рапорті утримання осіб із звинувачуванням у адміністративних правопорушеннях, що за умов недостатнього судового контролю, використовуються з метою примусового отримання зізнань у кримінальних злочинах.

Слідчі, які розглядають справи, також мають важливі обов’язки. Заяви про катування мають бути зафіксовані та додані до матеріалів справи. Так само необхідно застосовувати презумпцію невинності до того як провина буде доведена.

Члени групи були поінформовані про те, що у відділах управлінь Міністерства внутрішніх справ можуть існувати спеціальні квоти, існування яких може бути причиною застосування сили для забезпечення зізнань у кримінальних злочинах. Відтак, Робоча група заявляє про необхідність отримання гарантій від Уряду про те, що така система показників не застосовуватиметься в майбутньому.

В усьому процесі затримання, роль Генеральної Прокуратури є основною. Генеральна Прокуратура повинна стати установою, яка забезпечує дотримання закону у будь-якому випадку. Повага до судових рішень повинна бути беззаперечною. Представники установи повинні бути неупередженими, професійними та спиратися на норми права. Вони не повинні приймати суб’єктивних рішень та не повинні ставати на заваді здійсненню правосуддя. Скарги, отримані щодо жорстокого поводження чи інших питань, які можуть призвести до безпідставного затримання, повинні супроводжуватися Генеральною Прокуратурою в усіх інстанціях. Однак, роль Генеральної Прокуратури, яка наразі поєднує функцію правозастосування та функцію контролю, має бути переглянута. Володіння таким правом може потенційно призвести до конфлікту інтересів та зменшити довіру до цієї важливої установи.

5 листопада 2008 року

Ми не можемо говорити про права людини, громадянське суспільство, демократію, якщо у нас не буде якісної судової системи. І про реформування судоустрою не можемо говорити, поки не вивчимо дійсний стан справ у цій сфері. Саме цьому присвячений проект Херс

Про суди і суддів не судить лише лінивий. Ця тема актуальна як для бабці на лавочці, так і для депутата найвищого рівня. Існують штамповані уявлення щодо судової системи: недовіра громадськості до суду, судова тяганина, корумпованість суддів і так далі. Але, що насправді робиться там, за дверима, де твориться правосуддя, знають лише, ті, хто сам пройшов через судовий процес. І тут думки розділяються рівно 50 на 50: задоволені ті, хто виграв справу, незадоволені – хто програв.

Наразі, зрозуміло одне – судова система потребує змін. Може це буде глобальне реформування, а може – просто наведення елементарного ладу. Що насправді потрібно - треба з’ясовувати. Є різні думки з цього приводу. У Верховній Раді чекають свого часу декілька законопроектів з реформування судової системи, а судді кажуть, що треба просто надати судам належне матеріальне забезпечення та збільшити суддівський штат.

Проте, люди, які звертаються до суду, точно знають, що процедура судового розгляду складна, тривала, витратна, і зовсім нема гарантії, що рішення буде справедливим, бо законодавство таке, що дає змогу «варіювати» рішення у той бік, у який побажає суддя.

Ми не можемо говорити про права людини, громадянське суспільство, демократію, якщо у нас не буде якісної судової системи. І про реформування судоустрою не можемо говорити, поки не вивчимо дійсний стан справ у цій сфері. Саме цьому присвячений проект Херсонської обласної організації Комітету виборців України «Моніторинг доступності та відкритості судів у Херсонській області», який почав реалізовуватись з жовтня цього року в рамках програми «Україна: Верховенство права» за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).

Даний проект має сприяти подоланню недовіри та байдужості громадян – жителів Херсонської області до судової влади. Головним інструментом буде проведення моніторингу діяльності судів в питаннях доступу до правосуддя. Заплановане дослідження передбачає виявлення відповідності стандартів діяльності судів реальній практиці, яка існує сьогодні в місцевих судах Херсонської області. Дослідження буде проводитися шляхом збору та аналізу конкретної інформації про забезпечення судами доступу до правосуддя. Спостерігачі та інтерв’юери вивчатимуть рівень доступності та комфортності судів та судових приміщень для відвідувачів, доступ до відкритих слухань, доступність до інформації судів, виявлять ставлення суддів та працівників суддів до відвідувачів судів тощо.

За результатами аналізу отриманих даних буде видано Моніторинговий звіт, до якого увійдуть підготовлені експертами пропозиції щодо покращення роботи судів в питаннях доступу до правосуддя. Проект повинен сприяти встановленню партнерських відносин між судами та громадськістю, впровадженню в Україні судової реформи.

Для вивчення обрані типові для нашої області місцеві суди: Суворовський, Дніпровський, Комсомольський у місті Херсоні та Білозерський, Цюрупинський, Голопристанський районні суди Херсонської області.

Треба зазначити, що суди готові до змін, а судді хочуть спростувати те негативне уявлення про їхню діяльність, що побутує у суспільстві. Про це свідчать такі факти: суди відкривають двері для представників громадських організацій, а судді починають іти на контакт до ЗМІ.

Тема дуже актуальна і очікувана, тому ХОО КВУ пропонує співпрацю всім херсонським медіа: у нас можна буде отримати результати досліджень, цікаві факти, аналітичні висновки і рекомендації, що можуть лягти в основу ваших публікацій і програм.

За додатковою інформацією можна звертатися за телефоном: 32-50-26

або за електронною адресою: [email protected]

10-11-2008

Ціна всіх гучних слів про реформу вимірюється втіленням в життя – чи відсутністю такого. Не викликає сумніву, що будь-які справжні реформи в Україні неможливі без серйозних змін судової системи. Протягом 2005 та 2006 років здавалося, що ось-ось й розпочнеться вже не позірна реформа, що рухаємось у правильному напрямі. Оптимізм уже розвіявся та й гірше – немає навіть упевненості в однаковому розумінні нібито засадничих понять, зокрема «реформа», «свобода слова», «демократія».  Політики кричать про відданість демократії, водночас цілеспрямовано підриваючи основи верховенства права, а спроба в нібито авторитетній газеті проаналізувати поступ із судовою реформою завершилась звинувачуванням в цензуруванні  із зустрічними звинуваченнями, точніше натяками про якісь брудні мотиви.  Рятунок один – триматися якомога далі від інноваційних тлумачень знайомих понять і ближче до слів перед очами.  А щодо натяків, нехай їх розшифрують, або залишать при собі.

У понеділок 20 жовтня низка сайтів опублікувала Відкритий лист «Дзеркалу тижня» від Голови Правління Центру політико-правових реформ Ігоря Коліушка. Він звинуватив редакцію в цензуруванні статті, яку він з Романом Куйбідою написав як реакцію на статтю двох співробітників апарату Верховного Суду, М. Мельника і М. Хавронюка під назвою  „Правосуддя. net?”  За його словами, дочекавшись публікації статті «ми виявили, що з неї вилучено більшість положень, в яких наша точка зору не збігається з позицією керівництва Верховного Суду». Більше того, всі згадки про безумовний факт, що панове Мельник і Хавронюк працюють в апараті Верховного Суду прибрали.

У відповіді від «Дзеркала тижня» згадується якийсь «замовник».  Не стану здогадуватися, кого мають на увазі. Знаю, що не правозахисників, хоча даремно про них забули. Адже правозахисники брали безпосередню участь у перших етапах розробки Концепції судової реформи та відповідних законопроектів, й дивні перешкоди та затримки, з якими вона стикається, не можуть не викликати стурбованість.  Спостерігають за процесом також у Європі й не розуміють, що ж діється, точніше, не діється в країні. Тому редакційне рішення прибрати левову частину про передісторію нинішнього законопроекту, тоді як залишили без скорочень розділи про підготовку суддів і систему судів, не може не дивувати. 

Та й виявилось, що навіть нібито конкретні слова, як, наприклад, «скорочення», можна розуміти по-різному.  Коли стільки вилучають з тексту, аж до зміни змісту, чи це справді можна назвати  скороченням? Адже що саме скоротили – первісний чи змінений зміст?  І коли йдеться про істотні вилучення, треба було, принаймні, поінформувати авторів.  Вони могли би вирішити  –відмовитися від публікації, чи відшукати видання без таких обмежень. 

Нижче наводжу повністю перший розділ статті. Як заведено, хоча щоправда, сподівалась, що це вже для текстів з радянських часів, вилучені слова, виділені курсивом.

«Сьогодні в Україні немає справедливого і незалежного суду», – констатували співробітники апарату Верховного Суду України, доктори юридичних наук М. Мельник і М. Хавронюк у своїй статті „Правосуддя. net?” (Дзеркало тижня, №32 (711) 2008 р.). Якщо про це заявляють високопосадовці апарату найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції, то істина у цих словах, очевидно, є. З середини, кажуть, видніше.

Дивує інше: автори не пропонують нічого, що могло б зробити суди справедливими та незалежними, а обмежилися жорсткою критикою „проекту Ющенка-Ківалова” – законопроекту „Про судоустрій і статус суддів”, який і справді „передбачає радикальну реформу судоустрою і статусу суддів” і пропонує „здійснити в Україні „велику” судову реформу”. Тільки чомусь автори статті віднесли це до переліку п’яти зауважень до проекту, очевидно, вважаючи судову реформу непотрібною. Але саме безсистемні косметичні ремонти, латання, перекидання справ з одного суду до іншого привели до тієї ситуації, яку у згаданій статті назвали „правосуддя. net”.

Проект Ющенка – Ківалова?

Мабуть, називаючи законопроект „Про судоустрій і статус суддів” (№ 0916, 0917) „проектом Ющенка – Ківалова”, можна ввести в оману необізнаного читача, адже цей проект не є суто „творінням” секретаріату Президента і парламентського Комітету з питань правосуддя, а має свою передісторію.

Нагадаємо, що ще у 2005 році для підготовки судової реформи Президент створив спеціальний консультативно-дорадчий орган – Національну комісію із зміцнення демократії та утвердження верховенства права, – який було сформовано за суто професійним, а не політичним принципом. Вона, опрацювавши попередній український досвід, вивчивши досвід інших країн, підготувала проект Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів. До складу Національної комісії входили, зокрема, багаторічний борець за судову реформу і теоретик цього питання, теперішній суддя Конституційного Суду – Віктор Шишкін, багаторічний Голова Верховного Суду, тепер у відставці, – Віталій Бойко, Голова профільного комітету у Верховній Раді України IV-ого скликання, теперішній Голова Верховного Суду – Василь Онопенко і багато інших фахівців. У засіданнях Національної комісії завжди брали участь представники Ради суддів України. Концепція спеціально обговорювалася з усім тодішнім керівництвом Верховного Суду в секретаріаті Президента, пройшла численні міжнародні експертизи. Її проект направлявся в усі суди України, і майже всі пропозиції, які не суперечили доктринальним підходам, були враховані при його доопрацюванні.

Що ж стосується доктринальних підходів, то в основу Концепції було покладено завдання забезпечити можливість приходу на суддівські посади кваліфікованих і чесних юристів шляхом прозорих конкурсних процедур, створити умови для незалежності суддів при здійсненні правосуддя та дієві процедури притягнення до дисциплінарної відповідальності тих суддів, які порушують законодавство і принципи справедливого судочинства, реформувати систему судів відповідно до потреб судочинства.

Альтернативною ж доктриною, яку послідовно відстоювало тодішнє керівництво Верховного Суду, було посилення адміністративно-командних механізмів у судовій владі з боку вищих судів стосовно нижчих, а також з боку голів судів – стосовно суддів цих судів. На жаль, не далеко від цього відійшло і теперішнє керівництво Верховного Суду. На переконання абсолютної більшості українських і зарубіжних експертів це тупиковий шлях, який абсолютизує суб’єктивний фактор і не наближає нас до європейських стандартів судочинства.

Концепція вдосконалення судівництва була схвалена Указом Президента України 10 травня 2006 року. Про тодішнє вболівання Президента за судову реформу свідчив хоча б той факт, що за затвердженою ним Концепцією повноваження Президента щодо судової системи мали бути суттєво звужені. На виконання Концепції Національною комісією підготовлено відповідні законопроекти – нові редакції законів про судоустрій та про статус суддів, що були внесені до Верховної Ради України в порядку законодавчої ініціативи Президентом України в кінці 2006 року. У той же період ці законопроекти були обговорені і підтримані на науково-практичних конференціях у Києві, Одесі та Харкові.

Учасник підготовки Концепції вдосконалення судівництва, ініціатор законопроекту про створення Вищих цивільного і кримінального судів у Верховній Раді четвертого скликання Василь Онопенко, обійнявши посаду Голови Верховного Суду, несподівано став головним опонентом судової реформи, що передбачена Концепцією та відповідними законопроектами, і навіть зумів переконати Президента відкликати внесені ним законопроекти.

Але, незважаючи на це, Верховна Рада прийняла їх 3 квітня 2007 року у першому читанні і доручила профільному комітетові об’єднати в єдиний законопроект про судоустрій і статус суддів. 3 квітня – це перший день після видання Президентом указу про дострокове припинення повноважень Верховної Ради V скликання. Це дало підстави для сумнівів у легітимності прийняття законопроектів. Щоправда, згодом Президент визнав зазначений указ таким, що втратив чинність, а натомість видав новий указ про припинення повноважень парламенту.

У червні цього року Президент звернувся до Верховної Ради з проханням пришвидшити прийняття відповідних законопроектів, парламентський Комітет з питань правосуддя оперативно їх доопрацював, об’єднавши в один проект, і рекомендував до прийняття у другому читанні (підтримали його представники від фракцій Партії регіонів і НУ-НС, проти виступили народні депутати від Блоку Юлії Тимошенко – це й не дивно, адже теперішній Голова Верховного Суду до повернення до суддівської діяльності був одним із лідерів цього блоку та очолював партію, що входила і входить до його складу).

Водночас потрібно погодитися із М. Мельником і М. Хавронюком, що деякі новели, що з‘явилися у законопроекті при доопрацюванні у Комітеті з питань правосуддя, не відповідають Конституції України і Концепції вдосконалення судівництва.»

Проблема із цензурою – а при всьому бажанні угледіти в даному прикладі просто редагування без залучення мозку, аніяк не вдається  – полягає в тому, що ми мимоволі питаємо не тільки, чому одне вилучили, а ще чому інші місця залишили в покої.   Не так складно зрозуміти. Адже за відсутністю (тобто вилученням)  першого розділу, другий справляє вже інше враження.  Читаємо про запропоновані повноваження Президента щодо призначення суддів на адміністративні посади і звільнення їх з цих посад.  Читач може все це сам прочитати та зробити свої висновки. Я жодних не робитиму, бо висновки залежать від того, чи був прочитаний текст авторів, чи версію «Дзеркала тижня».  Свобода слова в будь-якому інноваційному розумінні не означає, що будь-хто може корегувати зміст авторського тексту, тим більше без його відома.

Редакція газети відстоює своє право редагувати тексти, але хто його заперечує?  Посилання на необхідність скорочень звучали би переконливіше, якби це робилось послідовніше –занадто багато розділів, прибираємо один, наприклад отакий-то. Тут маємо іншу ситуацію.  Як бачили, суттєво змінений зміст статті.  Та й навіщо вилучили згадку про посади авторів першої статті? 

Питання стає більш риторичним, коли звіряємо первісний текст із не занадто повною версією. В розділі про  роль Верховного Суду знаходимо, що знадобилось іще одне «скорочення».  Наводимо повністю той абзац, для якого не виявилось місця в газеті:

«Пропозиції щодо підвищення ролі Верховного Суду для судової практики його керівництво називає руйнівними. Натомість Верховний Суд пропонує залишити усе як є – лише обмежити право на касацію у цивільних справах, зберігши це право лише у найгрошовитіших справах – ціна позову у яких складає понад 100 мінімальних заробітних плат, тобто більше 50 тис. грн. Однак така ціна позову зустрічається найчастіше у справах, де сторони є доволі заможними і для них ці гроші часто можуть мати не таке життєво необхідне значення, як декілька тисяч гривень для більшості громадян. Таким чином, запропонований Верховним Судом підхід приведе до того, що більша частина громадян не матиме доступу до касаційної інстанції.»

С полегшенням можемо констатувати, що розділ про подолання корупції, одне з ключових завдань судової реформи, взагалі не чіпали.  Та й до кінця статті пропущено тільки одну назву.  Немає в останньому абзаці згадки про Національну комісію із зміцнення демократії та утвердження верховенства права.  Не можна заперечити певний брак стислості у такій назві, та й досить легко повністю заплутатися серед її складових частин.  Тим не менш значну роль вона безумовно відіграла, та й невже раптом виявилось, що текст аж рівно настільки треба скоротити? 

З іншого боку, те останнє вилучення повністю узгоджено з усіма попередніми так званими «скороченнями», і, як на мене, виключаю випадковість  такого редагування.  Висновки нехай кожен сам для себе робить.  А я можу тільки висловити сподівання, що «Дзеркало тижня» або будь-які інші видання в майбутньому попереджатимуть, коли здійснюватимуть «скорочення» – чистки чужих текстів. Бажано, щоб відразу підказували, де можна знайти текст без вилучень. Адже в Інтернеті знайдеться місце як для зайвих літер, так і для свободи слова.

Високошановні пані й панове!

Древні казали: «De mortuis aut bene, aut nihil» – «Про мертвих або добре, або ніяк». Упродовж останніх років російські політики, дипломати, політологи, журналісти, ба навіть артисти естради, либонь, уподобали інший вислів: «De Ukraina aut male, aut nihil» – «Про Україну або погано, або ніяк». І не залежить їм ні на логіці, ні на здоровому глузді, ні на чесності, ні на порядності – Україна у них, як та невістка в лютої свекрухи, як євреї в антисемітів, винна в усьому. У своєму імперському шаленстві, замішаному на хронічному комплексі меншовартості, російське керівництво намагається зомбіювати власною українофобією і світову спільноту, й російську громадськість, і – через підконтрольні ЗМІ та аґентів впливу – певну частину населення України.

Сьогодні дедалі більше громадян Росії вважає найвидатнішою постаттю Сталіна. Ікона Сталіна з’явилася у храмі на околиці Петербурга.

Відомий російський журналіст, редактор газети «Завтра» Алєксандр Проханов, про якого його співвітчизники кажуть: «Что у Путина на уме – у Проханова на языке», – той Алєксандр Проханов, який відкрито називає себе імперіалістом, 17 вересня заявив в інтерв’ю радіостанції «Эхо Москвы»: «Сталин становится лицом России». В тому-таки інтерв’ю він сказав: «Россия – потенциальная сверхдержава. В противном случае она рассыплется». Відтак Алєксандр Проханов заявив: «Мы добились вот этого кризиса на Украине». І на запитання журналістки «Что сейчас нужно делать?» відповів: «Нейтрализовать Ющенко».

Російські високопосадовці вголос висувають Україні територіальні претензії. Плекані й вітані російським керівництвом провокатори плюндрують українські національні святині на нашій Говерлі, шматують і топчуть український прапор коло одного з посольств України. Відтак постійний представник Російської Федерації при ООН Віталій Чуркін на своїй прес-конференції 28 жовтня цього року, кажучи про Голодомор 1932-33 років, заявляє: «(…) украинское правительство использует этот вопрос с целью рассорить наши два братских народа, посеять международную рознь. (…) какие бы репрессии или действия ни проводились Сталинским режимом, его нельзя называть первопричиной Голода (…) И говорить, что сталинский режим был направлен против украинского народа, неверно». Не знаю, чи російський дипломат Чуркін читав книгу «Всё течёт» – книгу про Голодомор, що її написав видатний російський письменник Васілій Ґроссман. Не знаю, чи пан Чуркін узагалі читає щось, крім «інструкцій з Центру». Але ця його заява – безсоромне блюзнірство. Безсоромним блюзнірством і зухвалою брехнею є й інші його заяви, зроблені на цій прес-конференції в штаб-квартирі ООН. Цитую: «Второй вопрос, (…) имеющий, на мой взгляд, определенную логическую взаимосвязь с первым – это вопрос о героизации нацизма. (…) Президент Украины в приказе о награждении назвал героем одного из одиозных членов украинского нацистского движения господина Шухевича, который был нацистом. (…) Вы припоминаете, что на территории Киева были убиты тысячи евреев? Большинство из этих людей, которые убивали евреев в Бабьем Яру, были украинские нацисты». «Украинские нацисты»?

Себто якісь українці, що буцімто були членами гітлерівської НСДАП, а не німці з «айнзацкоманде» розстрілювали євреїв у Бабиному Яру? «Шухевич, который был нацистом»? Себто Шухевич, який буцімто був членом НСДАП й, перебуваючи в Галичині, в якийсь спосіб був причетний до розстрілів у Бабиному Яру? Сказати таке міг або невіглас, або свідомий дезінформатор. Сподіваюся, бодай невігласом пан Чуркін не є.

Нагадаймо панові Чуркіну, що саме СРСР, правонаступницею якого нині є Російська Федерація, з 39-го по 41-й рік був союзником нацистської Німеччини. Чого варті бодай кадри кінохроніки зі спільними радянсько-німецькими військовими парадами! Нагадаймо й про те, як ведеться дезінформаційна спецоперація щодо Головного командира УПА генерала Романа Шухевича. Спочатку до ЗМІ закинули версію, буцімто Роман Шухевич був «капітаном СС». Дезінформаторам відповіли, що такого звання взагалі не існувало. Тоді дезінформатори перетворили Романа Шухевича на якогось «оберштурмфюрера». Їм пояснили, що для того, аби до 1944 року потрапити в «СС», треба було довго доводити своє «арійське походження», якого Роман Шухевич, звісно ж, не мав. Тоді дезінформатори закинули до ЗМІ версію, буцімто Роман Шухевич отримав військову нагороду з рук Гітлера. Дезінформаторам нагадали, що з рук Гітлера військову нагороду отримав лише Гімлер. Що ж до Головного командира УПА Романа Шухевича, то, згідно з інформацією Військового архіву Німеччини, котрий міститься в місті Фрайбурзі, Роман Шухевич взагалі не був нагороджений жодною німецькою нагородою.

Але дезінформаторам конче треба дискредитувати і генерала Шухевича, і УПА, і весь український національно-визвольний рух, і президента України Віктора Ющенка.

Тож вони вдалися до давньої чекістської провокації й розіграли «єврейську карту»: одних звинуватили у винищенні євреїв, а інших – у «героїзації» тих, хто буцімто винищував. Прийом відомий: відвернути євреїв від українського національного відродження, відвернути і євреїв, і весь цивілізований світ від тих, хто хоче відродити справжню, українську Україну. Українську за духом своїм, за мовою своєю, за пам’яттю про своїх геніїв та героїв. Українську – для всіх у ній сущих, незалежно від етнічного походження.

Я шаную Росію Бориса Пастернака, Андрія Сахарова, Андрія та Арсенія Тарковських, Васілія Ґроссмана. Росія Путіна з Медведєвим мені чужа.

І насамкінець. 1942-43 років дружина Головного командира УПА Романа Шухевича пані Наталія Шухевич переховувала в себе єврейську дівчинку Іру Райхенберґ. Генерал Шухевич зробив дівчинці фальшивий паспорт на ім’я Ірини Рижко. Коли Ґестапо заарештувало пані Наталію Шухевич, дівчинку переправили до сиротинця при жіночому монастирі в селі Куликів, що на Львівщині. Там дівчинка пережила нацистську окупацію, пережила війну. Ось її фотографія. Типове єврейське обличчя. Торік Ірина Рижко померла в Києві. В цій залі перебуває її син Володимир.

Мойсей Фішбейн – визначний український поет і перекладач, лауреат премії імені Василя Стуса, член Українського Центру Міжнародного PEN-клубу та Національної спілки письменників України. Академік Іван Дзюба назвав його Поетом з Божої ласки. Про Мойсея Фішбейна пишуть світові енциклопедії. В Україні його нагороджено орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня й орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ ступеня.

Отримано Майданом From: "Mojsej Fishbein" by mail.maidanua.org Tue, 04 Nov 2008 14:51:58 -0800 (PST)

До приймальні Української Гельсінської спілки з прав людини звернувся з проханням про правову допомогу міський голова м. Галич п. Орест Трачик. Як відомо, Галич став одним з міст Прикарпаття, що постраждало під час катастрофічного паводку 23 – 28 липня. Але галицький мер постраждав від іншої стихії – надмірного службового ентузіазму місцевих правоохоронців. Ця друга – вже стовідсотково рукотворна стихія – нині набирає обертів у зоні надзвичайного стану. Лихої інтриги їй надає перманентне протистояння між політичними кланами, що лютує у центральній та місцевій владі. А найзручнішою жертвою у цій кампанії обирають зазвичай найслабшу ланку – сільське та містечкове самоврядування.

8 жовтня обласна прокуратура порушує проти Ореста Трачика кримінальну справу на підставі злочинів, передбачених ч.2 ст. 364 та ч.2 ст. 366 КК України. За версією прокуратури міський голова склав фіктивне рішення сесії Галицької міської ради від 31 липня «Про затвердження списків осіб, які потерпіли внаслідок стихійного лиха» та необґрунтовано включив до списків постраждалих третьої категорії біля 150 жителів міста, квартири яких не зазнали значних пошкоджень. Як результат, цим людям було виплачено по 1 тисячі гривень невідкладної грошової допомоги. Але при обстеженні їхнього житла буцімто не було складено відповідні акти, що є порушенням вимог порядку обстеження майна, пошкодженого внаслідок стихійного лиха, затвердженого Урядовою постановою З0 липня 2008 року. Через це з резервного фонду держбюджету виплачено кошти на суму 850 тисяч гривень, на думку прокурора – безпідставно.

Спробуймо з’ясувати, як розвивалися події у ті тривожні липневі дні, як діяв та як мав би діяти міський Голова ? Отже, 23 липня рівень у Дністрі піднявся до позначки 8 метрів і стала потопати лівобережна частина Галича – Заріка. Було затоплено 622 будинки, насосні станції водоканалу, очисні споруди, замулено каналізаційну мережу, потерпілими визнано 2179 осіб, 20 сімей цілком втратили житло. Місто тимчасово залишилося без води, каналізації, транспорту, харчів, значна його частина – без телефонного зв’язку та електроенергії. Вулиці згаданої Заріки перетворилися на річки. На щастя, у Галичі обійшлося без людських жертв. Але у яких умовах загони МНС, що прибули з Рівненської та Волинської областей, доставляли людям найнеобхідніше: хліб та воду, видно на фото. Можна лише уявити, у яких умовах змушені були працювати міський голова та депутати, обстежуючи затоплені будинки. Адже у багатьох придністровських селах та містечках лише 28 липня лише почала спадати вода.

А з обстеженням треба було поспішати, адже Президент своїм першим «протиповеневим» указом від 27 липня вимагав «забезпечити надання матеріальної допомоги потерпілим громадянам для відновлення належних побутових умов, у тому числі придбання предметів першої необхідності». Та й Кабмін зобов’язав вже до 30 липня виплатити людям невідкладну грошову допомогу. Тут варто відзначати і певні прорахунки Уряду, який вимагає до 30 числа сплатити людям диференційовані суми грошей для забезпечення належних умов проживання, і лише 30 числа того ж місяця приймає постанову, якою встановлює порядок та форму обстеження майна, пошкодженого унаслідок стихійного лиха. Але “A la guerre, comme a la guerre”…

Не без проблем, але 28 липня сесія Галицької міськради створює комісії для обстеження будівель, а 31 травня затверджує списки постраждалих у Галичі. Тут варто зауважити, що ці рішення прокуратурою не опротестовано, як не опротестовано й інших рішень Галицької міськради, прийнятих в режимі надзвичайної ситуації – та й багатьох інших рад потопаючого краю, проти посадовців яких незабаром порушено кримінальні справи. Чимось більш актуальним переймалися у ці дні наші героїчні правоохоронці – чи не порятунком власних дач у курортних місцинках, у різного роду шешорах, касперівцях та славських?

При обстеженні затоплених будинків у ті перші після паводку дні депутатськими комісіями: і на Івано-Франківщині, і на Тернопільщині складалися довільні форми актів обстеження житла, тому що інших форм просто не було. Тому що писалися ті форми серед води і намулу просто «на коліні». Тому що у більшості тих сільських рад досі про примітивний комп’ютер доводиться лише мріяти… Тому що врешті решт неможливо в урядовій постанові передбачити усі колізії, що виникають у зоні надзвичайного стану. А буква закону не відміняє

здорового глузду, логіки, принципів справедливості та моральності.

І звісно, у багатьох випадках були помилки та суб’єктивні оцінки. Тож реальний обсяг збитків, понесених тим чи іншим ґаздою, доводилося кілька разів перевіряти та уточнювати: одним людям доплачувати належне, а іншим пропонувати повернути. І повертали: з обуренням, із скаргами, але повертали.

Але через місяць після паводку, коли минула пора відпусток, вулиці у придністровських селах очистилися від багна, у карпатські села можна було дістатися через відновлені мости, і в селах можна було дістати не лише чистої води з криниці, пішла стихія перевірок та кримінальних справ. Дійшла вона й до Галича. Судячи з усього, Орест Трачик вирішив не «залагоджувати» порушену проти нього кримінальну справу, а оскаржувати. Оскаржив прокурорську постанову і 23 жовтня виграв справу в Івано-Франківському міському суді. Але обласна прокуратура із завзятістю вартою кращого застосування звертається до апеляційної інстанції, відтак ця війна й надалі триває...

Усе це меншою мірою дивно, якщо врахувати, наскільки тривало і систематично усі вкупі правоохоронні органи – і прокуратура, і міліція, і служба безпеки – толерують і ту сваволю рубок, що лютує у карпатських та придністровських лісах, і ту сваволю видобутку каменю та гравію, що чиниться по відношенню до кожної прикарпатської річки. Яка в кінцевому сенсі є однією з першопричин руйнівних наслідків паводку.

Хотілося б думати, що будь-яка криза – це можливість для позивних перемін, але поки що нічого не змінилося у цій практиці. Навіть після катастрофічного паводку... І надалі зберігається те замкнене коло, коли безвідповідальна влада потурає злочинам над природою, природа неминуче реагує на агресію проти неї, реагує зокрема, стихійним лихом. І тут влада, замість того, щоб радикально змінити практику господарювання на більш дружню до природного оточення, починає імітувати зміни, натомість шукаючи нових «ворогів» та затіваючи нову війну з численними її атрибутами: бранцями, анексіями та контрибуціями... Але чи будуть у ній переможці ?

05.11.2008

13 ноября 2008 года Европейский суд по правам человека применил правило 39 Регламента суда по заявлению Байсаков и другие против Украины. Выдачи братьев Байсаковых и других двух граждан Казахстана, которым Украина предоставила в 2006 году статус беженца, уже третий год добивается Генеральная прокуратура Казахстана.

На решение Европейского суда применить срочные меры очевидно повлияло поведение Генеральной прокуратуры Украины в случае с выдачей беженца Кузнецова. Тогда Генеральная прокуратура продемонстрировала изящество слона в посудной лавке и разрушило доверие к правовой системе Украины в такой степени, что Европейский суд не счет возможным на нее полагаться.

С обстоятельствами дела более подробно можно ознакомиться по следующим ссылкам:

rupor.info/analitika/2008/10/13/bezhenci-vidavat-nelzja-zashhishhat/

www.fraza.ua/analitics/13.10.08/57787.html

www.centrasia.ru/newsA.php4

www.freeas.org/

12 листопада 2008 року на запрошення Секретаря Ради національної безпеки і оборони України Раїси Богатирьової відбулася зустріч із представниками Громадянської Асамблеї України (ГАУ).

В ході зустрічі обговорювались питання суспільно-політичної кризи як загрози національній безпеці України, децентралізації влади, зміни виборчого законодавства, необхідності впровадження Конституційної Асамблеї, прозорості фінансування політичних сил, створення реєстру виборців, механізмів консультування влади з громадськістю, стратегічних орієнтирів розвитку країни.

Зі своєї сторони, представники Громадянської Асамблеї України наголосили, що чинне виборче законодавство, де-факто позбавляє абсолютну більшість громадян активного виборчого права і суттєво обмежує практичну реалізацію пасивного виборчого права. Результатом цього стає відчуження влади від народу, дезорганізація і розпад державного механізму, підміна верховенства права політичною, а точніше, клановою доцільністю та правом сильного, системні порушення людських прав і громадянських свобод. ГАУ ще в липні 2007 року попереджала, що будь-які дострокові вибори без зміни Конституції, без встановлення чітких правил та рамок політичної діяльності, які поділятимуться як громадянами, так і політиками, не зможуть бути засобом виходу з кризи. Саме тому ГАУ наполягає на необхідності внесення термінових змін до виборчого законодавства, які передбачатимуть запровадження «відкритих» регіональних виборчих списків з преференціями на виборах до Верховної Ради та мажоритарної системи до органів місцевого самоврядування та здійснити докорінну конституційну реформу шляхом реалізації установчої влади громадян через ухвалення нової Конституції України спеціальним органом установчої влади — Конституційною Асамблеєю.

Представники ГАУ підтвердили намір скликання Надзвичайної Громадянської Асамблеї України у грудні 2008 року, яка розгляне звіти про реальну діяльність політичних сил щодо їхніх обіцянок виборцям, а також шляхи та способи подолання глибокої суспільно-політичної кризи в Україні та запросили Раїсу Богатирьову взяти участь.

Підсумовуючи обговорення, Секретар РНБО України Раїса Богатирьова привітала своєчасність проведення Надзвичайної Громадянської Асамблеї України, як одного з дієвих механізмів вироблення та публічного обговорення позицій громадянського суспільства щодо конституційного та виборчого процесів, оголошення вимог до чинних політиків і політичних сил в умовах зовнішніх і внутрішніх небезпек.

Раїса Богатирьова наголосила, що Рада національної безпеки і оборони України за визначенням є майданчиком для вироблення консолідованих рішень і готова не лише почути голос громадськості, а й тісно співпрацювати з інституціями громадянського суспільства для спільного знаходження шляхів подолання кризи.

Учасники зустрічі підкреслили важливість подібних зустрічей у майбутньому як можливість відкритого діалогу влади із громадськістю задля вироблення спільних позицій.

Від ГАУ у зустрічі брали участь: Архипська Олеся, Міжнародний фонд "Відродження" (м.Київ), Букалов Олександр, "Донецький Меморіал" (м.Донецьк), Гарбар Віктор, ГІМЦ "Всесвіт" - Альянс "Майдан" (м.Харків), Голубовська Ганна, ВЕГО "МАМА-86" (м.Київ), Горбач Володимир, Громадський Конституційний Комітет (м.Київ), Зубко Ігор, Благодійний Фонд "Оберіг" (м.Запоріжжя), Калітвенцев Дмитро, Громадський форум Луганщини (м.Луганськ), Когут Ігор, Українська школа політичних студій, Лабораторія законодавчих ініціатив (м.Київ), Коробко Микола, Криворізьке міське об’єднання ВУТ "Просвіта" ім. Тараса Шевченка" (м.Кривий Ріг), Новосад Олександр, "Асоціація молодих політологів і політиків" (м.Луцьк), Пінчук Анатолій, Громадський форум України (м.Київ), Резніков Юрій, Громадська рада при Хмельницькій ОДА (м.Хмельницький), Рєпін Валерій, Харківська обласна організація профспілки підприємців (м.Харків), Ханас Володимир, Адаптаційний чоловічий центр (м.Тернопіль) та Когут Андрій, секретар ГАУ (м.Київ).

* * *

Громадянська Асамблея України – це ініціатива 2007 року з метою створення регіональних та національного майданчику для вироблення та публічного обговорення позицій громадянського суспільства щодо стратегічних проблем українського суспільства. В роботі ГАУ протягом 2007-2008 років беруть участь понад 400 представників провідних громадських організацій України.

Організаційну та фінансову підтримку діяльності Громадянської Асамблеї України надає Міжнародний фонд «Відродження».

Контакти: Андрій Когут

Секретар Оргкомітету Громадянської Асамблеї України

Тел.: +38 063 617 97 05

E-mail: [email protected]

14-11-2008

Інформація про зустріч на сайті РНБОУ: http://rainbow.gov.ua/news/791.html

http://maidan.org.ua/static/news/2007/1226663139.html

–  Пане Ковальов, як ви оцінюєте той етап, який зараз переживає людство?

–   Наша цивілізація, так видається, вже «злізла з дерева», тобто так званий «дарвінський світ» уже подолано. Однак все ще дуже живучим є атавізм неприйняття або страху перед чужим, що породжує ксенофобію. На цьому спекулює влада, трансформуючи природну перевагу «свого і зрозумілого» над «чужим» – у псевдопатріотизм. В результаті все зводиться до того, «хто в хаті господар?». І хоча ми думаємо, що саме ми делегуємо владі повноваження і вона нам має служити – влада думає інакше. Політики, опираючись на наш атавістичний страх перед чужим, творять міфи, нав’язують їх народу, а самі використовують владу в корисних цілях. Політики, всі без винятку, поводять себе так, ніби не існує універсальних цінностей. Це так звана «реальна політика», яка вже повністю вичерпала себе. Людство зараз переживає велику моральну та ідейну кризу. Ми все ще мріємо про те, щоб стати єдиним людством, а насправді давно стали ним. Ми можемо за кілька годин дістатися будь-якої точки планети і зустріти там людей, які теж бували всюди. Але при цьому ми дозволяємо собі продовжувати жити далі згідно зі старими лицемірними й егоїстичними принципами поділу світу на «своїх і чужих» й піддаватися впливу таких міфів, як «державний інтерес».

–   Але на цьому підході будується вся геополітика.

–  А що таке ця ваша геополітика?! Надзвичано підла річ, скажу я вам. Геополітика – це питання про розподіл сил у світі, про постійні та тимчасові союзи, про сфери державних інтересів за межами своєї країни. Конфлікт «Росія-Грузія» – це типовий приклад реалізації геополітики. Росія вважає, що всі складові частини колишнього Радянського Союзу є сферою її державних інтересів, де вона може диктувати свої умови. Україна теж потерпає від цього тиску. Це типовий приклад «реальної політики». Але так поводить себе не лише Росія. Політична, моральна правова криза охопила всю цивілізацію. Адже жоден із діючих політиків, я стверджую це, не опирається у своїй діяльності на універсальні цінності і, в першу чергу, на їхнє основне ядро – права людини. Політики лише «клянуться» цими цінностями, але не реалізують їх.

Достатньо лише прислухатися, наприклад, до того, що розповідають більшість російських засобів масової інформації. Стосовно України вони взагалі налаштовані навіть не на критику, а на наклеп. Російські ЗМІ виконують, якщо хочете, замовлення федеральної влади, навіть якщо це замовлення не було проговорене. Адже всі ми вийшли з Радянського Союзу. Як колись казали, що вся література «вийшла з шинелі Гоголя» – ми всі теж «вийшли з шинелі», але не Гоголя, а Сталіна.

–  Хто і яким чином може змінити цей стан речей?

–   Саме суспільство має тиснути на політиків і вимагати від них зробити універсальні цінності основою діючої політики. Має спрацьовувати євангельське «ти сказав»: «ти сказав, що права особистості – це фундаментальна основа безпеки, так і дій відповідно до цього!». Я розумію всю фантастичність цього завдання. І недарма нове мислення, яке має прийти на зміну старій «реальній політиці», називають політичним ідеалізмом. Але іншого виходу історія нам не дає. Найбільша проблема полягає у тому, що більшість людей перебувають у полоні стереотипів, міфів, які продукують і нав’язують політики, пліток і маніпуляцій. І тиск на владу та політиків можуть чинити лише люди, які здатні критично мислити. Цих людей мало, але вони є. Вони завжди хочуть знати правду про те, що відбувається. І якщо їх накопичується певна «критична маса», вони здатні примушувати владу діяти згідно з універсальними цінностями і пам’ятати про свою відповідальність та тимчасовість. У цьому розумінні демократія – це справа елітарна. Ефективність реалізації демократії залежить від того, наскільки накопичилася ця «критична маса» людей, які розуміють, що таке правда і весь час нагадують владі, що «господар у хаті» – народ. Досвід людства доводить, що тиск цієї «критичної маси» примушує суспільство відбирати інших лідерів.

–  Де ми можемо це простежити?

–   Найближчий у часі до нас приклад східноєвропейських безкровних революцій: Польща, Чехословаччина й Україна. Яким би шляхом зараз не пішла Україна, те, що було на Майдані, – було! Народ виступив проти маніпуляції результатами виборів і переміг.

А що таке перемога «Солідарності» у Польщі чи Народного Фронту у Чехословаччині?! Насправді «Солідарність» з 1, 5 мільйонами людей мало що б змогла у політичному плані, якби не Комітет соціального захисту, у якому було лише півтори сотні людей. І Народний Фронт Чехословаччині не зміг би нічого зробити, якби не «Хартія-77», а в ній теж було не так багато людей. Ось що таке справжня еліта.

–   Зараз елітою переважно називають інших людей...

–  Я сказав «справжня еліта», і не ті, що дорвалися до влади і отримали способи маніпуляції масовою свідомістю. Справжня еліта опирається не на «владний», а на моральний авторитет.

Саме ця моральна ідейна еліта має щодня терпляче і наполегливо нагадувати владі про її відповідальність, тимчасовість та необхідність діяти відповідно до універсальних цінностей. Саме таким я бачу шлях переходу до нового цивілізаційного політичного мислення. Тиск справжньої критично мислячої еліти рано чи пізно примусить суспільство відбирати тих політиків, які не будуть брехати. Не тих, хто заради певного прагматичного інтересу каже про Володимира Путіна: «Я подивився Путіну в очі і побачив там живу людську душу», а тих, хто буде називати речі своїми іменами.

Мій оптимізм у цій, з першого погляду утопічній, справі, базується на тому, що поки людство ще не придумало кращого способу співжиття, аніж демократія. Це не ідеальний устрій, але кращого поки немає. І цей устрій у своєму розвитку обов’язково накопичує цю необхідну для нового мислення «критичну масу критично мислячих людей».

(Київ – Прага)