Бюлетень "Права Людини", 2009, #34

РЕЗЮМЕ

–  Верховна Рада України призначила вибори Президента України на 17 січня 2010 р.· Якщо жоден з кандидатів не отримає більше 50 відсотків голосів у першому турі, повторне голосування, в якому візьмуть участь два кандидати, які отримають найбільшу кількість голосів виборців, відбудеться 7 лютого.

–  Нормативно-правова база проведення виборів включає Закон України «Про вибори Президента України», до якого були внесені зміни у серпні 2009 року. У спільному висновку Венеціанської комісії та ОБСЄ/БДІПЛ зазначалося, що деякі зміни викликали значне занепокоєння, так як вони є кроком назад та не відповідають зобов’язанням, взятим перед ОБСЄ, та іншим міжнародним стандартам. У жовтні Конституційний Суд України визнав неконституційними ряд положень Закону України «Про вибори Президента України» у зміненій редакції. Винесене Конституційним Судом рішення врахувало певні занепокоєння Венеціанської комісії та ОБСЄ/БДІПЛ, зокрема право оскаржувати результати виборів у судах. Це рішення змінило вимоги щодо складу виборчих комісій та голосування за кордоном.

–  Управління виборчим процесом здійснюватиметься трирівневою системою виборчих комісій, що складається з Центральної виборчої комісії (ЦВК), 225-ти окружних виборчих комісій (ОВК) та близько 38,000 дільничних виборчих комісій (ДВК). Поки що ЦВК ефективно керує виборчим процесом, але викликає занепокоєння неприйняття державного бюджету, що передбачає витрати на проведення виборів у 2010 році.

–  Списки виборців складаються на базі витягів з нового Державного реєстру виборців (ДРВ). Дані до ДРВ надходять від 755 органів ведення Реєстру на основі списків виборців, сформованих у 2006 та 2007 роках. З часу введення автоматизованої системи в експлуатацію, виправлено 490,819 випадків кратних включень. Станом на 8 грудня ДРВ нараховує 36,282,480 виборців. Виборці можуть перевірити та виправити свої дані в ДРВ. Втім, нещодавно внесені зміни до закону про вибори, що дозволяють включення або вилучення виборців зі списку у день виборів, викликає занепокоєння через недостатність механізмів захисту. Це також знижує стимул виборців перевірити та виправити помилки у списку виборців до дня голосування.

–  ЦВК зареєструвала вісімнадцять кандидатів, які представляють різні політичні сили країни. Передвиборна агітація стартувала досить спокійно. Поширені методи агітації включають політичну рекламу у засобах масової інформації, плакати та рекламні щити, агітаційні намети на вулицях та розповсюдження листівок.

–  Згідно з положенням про ЗМІ кандидати отримують певні одиниці безкоштовного ефірного часу та одиниці друкованої площі для публікацій у державних ЗМІ. Згідно закону приватні засоби масової інформації зобов’язані надати кандидатам платну політичну рекламу на рівних умовах та за однаковими тарифами. Таким чином, обсяг платної реклами обмежений лише фінансовими можливостями кандидатів.

–  24 листопада Бюро демократичних інституцій та прав людини (БДІПЛ) ОБСЄ відкрило в Києві Місію зі спостереження за виборами (МСВ), яка складається з основної групи, представленої 16-ма експертами, а також 60-ти довгострокових спостерігачів, які розміщені у 24 пунктах по всій Україні. Вони залучені до складу Місії з 24 держав-учасниць ОБСЄ.

II. ВСТУП

Верховна Рада України призначила вибори Президента України на 17 січня 2010 р. На запрошення Міністерства закордонних справ України та на основі висновків і результатів Місії з оцінки потреб1, 24 листопада Бюро демократичних інституцій та прав людини ОБСЄ (ОБСЄ/БДІПЛ) розгорнуло Місію зі спостереження за виборами (МСВ). МСВ ОБСЄ/БДІПЛ на чолі з Послом Гайді Тальявіні складається з основної групи експертів у кількості 16-ти осіб, розташованих у Києві, а також 60-ти довгострокових спостерігачів, розміщених у 24 пунктах по всій Україні. До складу Місії ОБСЄ/БДІПЛ залучено представників 24 держав- учасниць ОБСЄ. ОБСЄ/БДІПЛ надіслало запит країнам-учасницям направити 600 короткострокових спостерігачів для спостереження за процедурами голосування та підрахунку голосів у день виборів.

III. ПОЛІТИЧНИЙ КОНТЕКСТ

Політична нестабільність у країні була підсилена світовою економічною кризою, що негативно вплинуло на роботу демократичних інституцій. Парламент не затвердив державний бюджет на 2010 р. та не ухвалив новий пакет поправок до Закону України «Про вибори Президента України». Відповідно, Центральна виборча комісія (ЦВК) не має затвердженого бюджету для фінансування своєї діяльності у 2010 році. ЦВК попередила, що це може підірвати підготовку до виборів, що відбудуться 17 січня 2010 р. Вісімнадцять зареєстрованих кандидатів на пост Президента України представляють домінуючі політичні сили країни (серед яких 10 – самовисуванці, 7 – кандидатів від політичних партій та 1 – від виборчого блоку).

IV. НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА ТА ВИБОРЧА СИСТЕМА

Президент України обирається громадянами України строком на п’ять років за мажоритарною системою. Якщо жоден з кандидатів не отримає більше 50 відсотків голосів у першому турі, через три тижні від дня голосування проводиться, повторне голосування, в якому братимуть участь два кандидата, які отримають найбільшу кількість голосів у першому турі. Нормативно-правова база, що регулює проведення виборів Президента України, складається з Конституції (прийнятої у 1996 р. та зміненої у 2004 р.) та Закону України «Про вибори Президента України» (прийнятому в 2004 р. та зміненому в 2009 р.). Вона забезпечує загальне, рівне і пряме виборче право шляхом таємного голосування. Нормативно-правова база також включає Закон України «Про Центральну виборчу комісію», Закон України «Про Державний реєстр виборців», Закон України «Про політичні партії в Україні» та деякі положення Кодексу адміністративного судочинства та Кримінального кодексу.

1 Звіт Місії з оцінки потреб ОБСЄ/БДІПЛ (http://osce.org/documents/odihr/2009/10/40541_en.pdf.)

Закон України «Про вибори Президента України» (надалі закон про вибори) набув чинності у серпні 2009 року, лише за п’ять місяців до призначених виборів. Цей закон був проаналізований Венеціанською комісією та ОБСЄ/БДІПЛ. У їх Спільному висновку зазначено, що, незважаючи на те, що внесені зміни враховували ряд попередніх рекомендацій Комісії, багато з них залишились нерозглянутими. У висновку також зазначалося, що деякі зміни викликали серйозні занепокоєння, так як вони є кроком назад та не відповідають зобов’язанням, взятим перед ОБСЄ, та іншим міжнародним стандартам.

Своїм рішенням від 19 жовтня 2009 р. Конституційний Суд України визнав декілька змінених положень неконституційними.

Цим рішенням Суду були враховані деякі занепокоєння Венеціанської комісії та ОБСЄ/БДІПЛ, що переважно стосувались обмеження права оскаржувати у судах підсумки голосування та результати виборів. Суд також визнав неконституційними положення, згідно з яким всі члени окружних виборчих комісій (ОВК) та дільничних виборчих комісій (ДВК) повинні проживати в межах відповідного територіального округу чи дільниці, а також положення, яке визначає перебування на консульському обліку громадян, що проживають чи перебувають за кордоном, обов’язковою умовою реалізації виборчого права на виборах Президента. Внаслідок цього рішення суду на розгляд Верховної Ради були винесені нові зміни до закону про вибори. Зміни були прийняті у першому читанні, але 2 грудня 2009 р. вони не пройшли друге читання. Таким чином, нормативно-правовою базою цих виборів залишається чинний закон із змінами, внесеними у серпні, без урахування тих положень, що були визнані неконституційними.

V. РЕЄСТРАЦІЯ КАНДИДАТІВ

Процедура реєстрації кандидатів розпочалася 20 жовтня і завершилась 13 листопада. Президентом України може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг тридцяти п’яти років, має право голосу, не був обвинувачений в скоєнні умисного злочину, яке не було скасовано або знято, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років, володіє державною мовою і не обирається на третій поспіль термін.

Для реєстрації кожен кандидат на пост Президента України повинен був подати до Центральної виборчої комісії вичерпний перелік документів та заповнити форми, встановлені ЦВК, а також надати фінансовий документ про внесення грошової застави у розмірі 2,5 мільйонів гривень (близько 208,000 євро). Ця грошова застава буде відшкодована тільки двом кандидатам, які пройдуть до другого туру голосування.

Кандидати можуть бути висунутими партіями, виборчими блоками та шляхом самовисування.

У строки, визначені законом, ЦВК зареєструвала 18 кандидатів: Інну Богословську (самовисування), Михайла Бродського (самовисування), Анатолія Гриценка (самовисування), Юрія Костенка (висунуто Українською Народною Партією), Володимира Литвина (висунуто Народною Партією), Олександра Мороза (висунуто Соціалістичною партією України), Олександра Пабата (самовисування), Василя Противсіх (самовисування), Сергія Ратушняка (самовисування), Олега Рябоконя (самовисування), Людмилу Супрун (висунуто Народно-демократичною партією), Петра Симоненка (висунуто Блоком лівих та лівоцентристських сил), Сергія Тігіпка (самовисування), Олега Тягнибока (висунуто партією «Свобода»)

2 Спільний висновок Венеціанської комісії та ОБСЄ/ БДІПЛ щодо Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів з питань виборів Президента України» (http://osce.org/documents/odihr/2009/10/40858_en.pdf.) 3 Ці зміни були оскаржені Президентом та 48 депутатами Верховної Ради. 4 Закон не зазначає, чи буде відшкодована грошова застава, якщо повторного голосування не відбудеться. Всеукраїнським об’єднанням «Свобода»), Юлію Тимошенко (висунуто Всеукраїнським об’єднанням «Батьківщина»), Віктора Януковича (висунуто Партією регіонів), Арсенія Яценюка (самовисування) та Віктора Ющенка (самовисування). ЦВК відмовила у реєстрації 40 кандидатам з різних причин: 38 кандидатів не внесли грошову заставу, 9 вказали невірні особисті дані, 11 кандидатів припустилися неточностей в оформленні документів, 8 подали заяви після завершення строку подання, та один з кандидатів не досяг віку, визначеного Конституцією. З них 18 оскаржили відмови в Київському апеляційному адміністративному суді. Всі скарги були відхилені.

VI. ОРГАНИ УПРАВЛІННЯ ВИБОРЧИМ ПРОЦЕСОМ

Управління виборчим процесом здійснюється трирівневою системою виборчих комісій, що складається з Центральної Виборчої Комісії (ЦВК), 225-ти ОВК та близько 38,000 ДВК. З початку виборчого процесу ЦВК прийняла всі передбачені законом про вибори рішення, в тому числі щодо реєстрації кандидатів, оновлення Реєстру виборців, створення виборчих округів, регулювання проведення передвиборної агітації та її фінансування, призначення членів ОВК, реєстрації спостерігачів, виділення бюджетних асигнувань на проведення виборів 2009 року5 та інше. ЦВК публічно заявила, що фінансування процесу виборів є недостатнім через відсутність затвердженого бюджету на 2010 рік. Поки що ЦВК ефективно керує виборчим процесом. В цілому ЦВК проводить регулярні засідання, на яких присутні представники ЗМІ. Більшість рішень приймається одностайно. Через декілька днів після прийняття ці рішення публікуються на офіційному сайті. Закон України «Про Центральну виборчу комісію» передбачає, що ЦВК має діяти відкрито та публічно. Втім, закон не дозволяє представникам неурядових організацій бути присутніми на засіданнях під час їх проведення, щоб їх відвідувати, вони акредитуються як журналісти.6 Закон про вибори передбачає право кандидатів висунути дві кандидатури до складу кожної ДВК. 27 листопада ЦВК призначила 7,414 членів до складу 225-ти ДВК. В середньому це 412 кандидатур на одного кандидата (максимальна кількість – 450) та 33 члена у складі кожної комісії (максимальна кількість – 36). Дев’ять кандидатів мають максимальну кількість призначених членів комісій, інші шість – кількість, близьку до максимальної. На момент первісного призначення, принципи пропорційності розподілу керівних посад складу ДВК були дотримані як на загальнонаціональному, так і на регіональному рівнях.

Наразі ЦВК разом з Координатором проектів ОБСЄ в Україні готується до проведення підготовки складу понад 2,500 ОВК та 80,000 ДВК. Склад дільничних виборчих комісій має бути призначено до 19 грудня.

VII. РЕЄСТРАЦІЯ ВИБОРЦІВ

На цих виборах списки виборців складаються на базі витягів з нещодавно сформованого Державного реєстру виборців (ДРВ).8 Раніше для кожних виборів складались нові списки.

Бюджет 2009 р. передбачає виділення 60 відсотків від всієї суми, необхідної для проведення виборів. 6 Згідно із законом, довірені особи кандидата, уповноважені представники кандидата, міжнародні спостерігачі та представники засобів масової інформації мають право бути присутніми на засіданнях ЦВК.

Пункт 8 Статті 23 закону про вибори передбачає таку пропорційність, хоча не зазначає, на якому регіональному адміністративному рівні вона має бути запроваджена.

Формування постійного реєстру виборців було однією з попередніх рекомендацій ОБСЄ/БДІПЛ. виборців. ЦВК відповідає за формування бази даних Реєстру та його технічне обслуговування. Відділ ведення Державного реєстру виборців ЦВК відповідає за програмне забезпечення, надання технічної підтримки та захист інформації, яка міститься у базі даних Реєстру, в той час як 755 органів ведення Реєстру, що розташовані на території всієї країни, вносять дані до бази даних Реєстру.

Кожен громадянин має право звернутися до органів ведення Реєстру щодо включення, виключення чи внесення будь-якої зміни до бази даних Реєстру. Регіональні органи семи державних установ регулярно надають оновлені дані до органів ведення Реєстру.

Органи ведення Реєстру вилучають кратні включення у межах своїх адміністративних одиниць, хоча поправки, що стосуються більш ніж одного ОВР, вимагають відповідного рішення розпорядника Реєстру (ЦВК). База даних ДРВ була сформована в період з лютого по червень 2009 р., на основі списків виборців, які використовувались під час виборів 2006 та 2007 рр. З часу введення в експлуатацію автоматизованої системи було внесено більш ніж 5.5 млн. змін, серед яких 490,819 – вилучення підтверджених кратних включень.

Станом на 8 грудня ДРВ налічує 36,282,480 виборців. Списки ДРВ містить дані про ім’я виборця, місце і дату його народження, адресу реєстрації, номер виборчої дільниці, до якої віднесений виборець, та відомості про постійну нездатність виборця пересуватись самостійно (за наявності підстав). Виборці мають право звертатися до ОВР, місцевих судів, ОВК та ДВК стосовно невідповідностей у списках виборців не пізніше ніж за одну годину до закінчення голосування. Це положення дозволяє реєстрацію і навіть виключення виборця зі списку виборців безпосередньо в день голосування. Це може знизити стимул виборців перевірити та виправити свої дані до дня голосування. Більше того, як було зазначено у Спільному висновку це положення «…створює більші можливості для фальсифікацій … і має бути переглянуто». Відсутність певних процедур та впорядкування процесу включення виборців у списки виборців безпосередньо в день голосування викликає занепокоєння.

Регіональні департаменти Міністерства внутрішніх справ та Міністерства юстиції надають інформацію щодо загальної чисельності населення, в той час як інші установи надають інформацію, що стосується окремих груп населення, таких як військовослужбовців строкової служби, виборців, які відбувають покарання, виборців, які визнані недієздатними та бездомних громадян.

Згідно з даними відділу ведення Державного реєстру виборців, понад 80 відсотків змін складали незначні зміни імен, дат народження, тощо, 10 відсотків стосувались випадків кратного включення та інші 10 відсотків змін – адреса.

VIII. ПЕРЕДВИБОРНА АГІТАЦІЯ

Передвиборна агітація розпочалася досить спокійно перед початком офіційного виборчого процесу 19 жовтня. На початок грудня основні кандидати представили свої передвиборчі платформи та розпочали агітацію. Наразі найбільш помітно проводять агітацію Володимир Литвин, Петро Симоненко, Сергій Тігіпко, Юлія Тимошенко, Віктор Янукович, Арсеній Яценюк та Віктор Ющенко.

На сьогоднішній день поширені методи агітації включають політичну рекламу у засобах масової інформації, плакати та рекламні щити, агітаційні намети на вулицях та розповсюдження листівок. Деякі кандидати провели агітаційні мітинги в регіонах. Широкого висвітлення набули питання щодо запропонованих змін до закону про вибори, курсу зовнішньої політики, заходів протидії загрозі грипу H1N1 та незатвердження Верховною Радою державного бюджету на 2010 рік. Положення щодо фінансування передвиборчої агітації передбачають, що виборчий фонд кандидата на пост Президента України повинен відкрити накопичувальний рахунок.

З метою забезпечення прозорості витрачання коштів здійснюється у безготівковій формі. Внески до виборчого фонду можуть надходити з власних коштів кандидата, власних коштів партії чи блоку, які висунули кандидата, або добровільних внесків фізичних осіб. може перераховувати кошти лише на рахунок висунутого нею кандидата і ці внески не підлягають обмеженням. Лише добровільний внесок фізичної особи до виборчого фонду кандидата має обмеження і не може перевищувати чотирьохсот мінімальних розмірів заробітної плати (приблизно 22,000 євро). Забороняється робити добровільні внески до виборчого фонду анонімним жертводавцям, іноземцям та юридичним особам. Фінансові звіти кандидатів публікуються ЦВК не пізніш як на вісімнадцятий день після виборів. Нещодавні поправки до положень щодо фінансування передвиборчої кампанії скасували обмеження стосовно витрат на проведення кампанії.

IX. ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Середовище ЗМІ характеризується великою кількістю електронних та друкованих засобів масової інформації, що функціонують на обмеженому ринку реклами, який продовжує звужуватись. Телевізійні станції покладаються на фінансування з боку бізнес-структур, які інколи пов’язані з кандидатами. Економічний тиск і низькі етичні та професійні стандарти сприяють наявності прихованої політичної реклами у випусках новин. На думку співрозмовників, з якими спілкувались представники МСВ ОБСЄ/БДІПЛ, ця практика є розповсюдженою. Відсутність у журналістів трудового договору та загрози судових процесів щодо звинувачення у наклепі є факторами журналістської самоцензури. Не було створено державних засобів масової інформації, які б могли забезпечити належний простір для громадського обговорення різноманітних питань та створити інноваційні програми, які б не диктувалися умовами ринку. Закон про вибори регулює висвітлення перебігу передвиборчої кампанії, початок офіційної виборчої кампанії та «день тиші».

Пункт 5 Статті 58 передбачає, що передвиборна агітація за рахунок коштів Державного бюджету України, що виділяються на підготовку і проведення виборів, здійснюється з додержанням принципу рівних умов надання кандидатам на пост Президента України однакових площ у друкованих засобах масової інформації та ефірного часу на радіо та телебаченні. Втім, наступні статті закону про вибори передбачають надання кандидатам права на певні одиниці безкоштовного ефірного часу та друкованої площі для публікацій у державних загальнонаціональних та регіональних ЗМІ.

Закон про вибори не вимагає збалансованого висвітлення подій у випусках новин та інформаційних програмах. За законом приватні засоби масової інформації зобов’язані надати платну політичну рекламу на рівних умовах та за однаковими тарифами. На платну рекламу обмежень не існує; її кількість обмежена лише фінансовими можливостями кожного окремого кандидата. Національна Рада України з питань телебачення та радіомовлення, яка слідкує за дотриманням електронними ЗМІ умов проведення передвиборної агітації, не уповноважена застосовувати санкції або накладати штрафи на радіомовні або телевізійні компанії. З метою оцінки проведення і висвітлення передвиборної агітації в засобах масової інформації МСВ ОБСЄ/БДІПЛ здійснює моніторинг п’яти загальнонаціональних телевізійних каналів, відібраних регіональних телерадіокомпаній та п’яти національних щоденних газет.

Пункт 4 статті 61 закону про вибори передбачає надання кандидатам на пост Президента України не менше 30 хвилин на загальнонаціональному телеканалі та 45 хвилин на загальнонаціональному радіоканалі, а також по 20 хвилин на регіональних теле-, радіоканалах протягом проведення кампанії. 13 Серед телеканалів, моніторинг яких проводить МСВ – державний телеканал УТ1, а також приватні Інтер, ТРК Україна, 5 Канал та ICTV, до друкованих видань належать державна газета «Урядовий Кур’єр» та приватні «Сегодня», «День», «Факты и комментарии» та «Україна молода».

X. СКАРГИ ТА АПЕЛЯЦІЇ

Право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виборчих комісій та інших учасників виборчого процесу надано всім суб’єктам виборчого процесу.

Скарга може бути подана до ОВК, ЦВК чи до суду за власним розсудом позивача

Рішення, дії або бездіяльність ДВК оскаржуються в ОВК або в адміністративному суді за місцезнаходженням ДВК. Рішення, дії чи бездіяльність ОВК оскаржуються в ЦВК чи в окружному адміністративному суді за місцезнаходженням ОВК. Рішення, дії або бездіяльність ЦВК оскаржуються в Київському апеляційному адміністративному суді (КААС). Всі суперечки щодо остаточних результатів виборів оскаржуються у Вищому адміністративному суді України (ВАСУ), рішення якого є остаточними і оскарженню не підлягають.

У разі прийняття судом позову до розгляду з того ж питання та з тих же підстав, що є предметом розгляду скарги відповідною виборчою комісією, така виборча комісія зобов’язана зупинити розгляд цієї скарги до набрання рішенням суду законної сили. Між КААС та ВАС постало спірне питання щодо кількості суддів КААС, які мають розглядати виборчі скарги. Це питання стосується тлумачення Статей 23 та 24 Адміністративного процесуального кодексу. ВАСУ став на позицію того, що скарги щодо виборчого процесу повинні розглядатися колегіально у складі трьох суддів у першій інстанції. КААС вважає, що розгляд суперечок стосовно виборів має провадитись одним суддею. Ця ситуація спричинила плутанину, в результаті чого декілька рішень КААС були скасовані ВАСУ через те, що справи розглядалися лише одним суддею.

На сьогоднішній день КААС розглянув 47 скарг стосовно виборчого процесу, а ВАС – 39.18 З числа рішень, винесених ВАСУ, вісім стосувалися скасування рішень КААС через те, що вони були розглянуті одним суддею КААС. До ЦВК подано 35 скарг. ЦВК винесла рішення по п’яти скаргам. Всі були відхилені, так як не відповідали технічним вимогам чи не входили до компетенції ЦВК. Інші тридцять скарг були відхилені поштовими листами, без офіційного рішення, також через вищезазначені підстави.

XI. НАЦІОНАЛЬНІ ТА МІЖНАРОДНІ СПОСТЕРІГАЧІ

За законом національним громадським організаціям не дозволяється реєструвати своїх представників у якості офіційних спостерігачів за виборами, що суперечить параграфу 8 Документу Копенгагенської наради Конференції з людського виміру Конференції з безпеки та співробітництва у Європі (ОБСЄ). Тим не менш, як і під час минулих виборів Президента України, такі спостерігачі акредитуються в якості журналістів, щоб висвітлювати перебіг виборчого процесу. Однак, журналісти мають менші права доступу до виборчого процесу, ніж офіційні спостерігачі, наприклад, вони не можуть отримувати копії протоколів про результати голосування. Станом на 7 грудня ЦВК акредитувало 89 національних журналістів та 110 міжнародних спостерігачів. Національні організації опублікували ряд звітів, в яких вони заявили, що перешкоди у висвітленні перебігу виборчого процесу відсутні.

Кандидати на посаду Президента України, партії (блоки), що є суб’єктами виборчого процесу, виборчі комісії, а також виборці, чиї права були порушені, можуть звертатися зі скаргами. (Див. статті 91-95 закону про вибори).

Хоча згідно з законом, рішення ВАСУ щодо результатів виборів є остаточними і оскарженню не підлягають, Конституційний Суд може розглядати скарги щодо результатів виборів, якщо такі скарги стосуються питань відповідності конституції або тлумачення закону згідно Конституції України.

Наразі судді досягли домовленості, що в КААС скарги розглядатимуться лише одним суддею, а в ВАСУ – колегіально у складі трьох суддів.

Більшість скарг стосувалась реєстрації кандидатів та/або носили технічний характер.

XII. ДІЯЛЬНІСТЬ МСВ ОБСЄ/БДІПЛ

Місія зі спостереження за виборами ОБСЄ/БДІПЛ (далі Місія) відкрила офіс у Києві та почала свою діяльність 24 листопада 2009 року. Голова Місії, Посол Гайді Тальявіні, провела зустрічі із Заступником Міністра закордонних справ, керівництвом ЦВК, Конституційного суду України, Вищого адміністративного суду України, Київського апеляційного адміністративного суду та деякими кандидатами на пост Президента України (або керівниками виборчих штабів). Голова Місії також провела зустрічі з Координатором проектів ОБСЄ в Україні, дипломатичними представниками держав-учасниць ОБСЄ та міжнародних організацій, які працюють в Україні. МСВ ОБСЄ/БДІПЛ встановила робочі контакти з Міністерством закордонних справ, ЦВК, передвиборчими штабами кандидатів, представниками громадянського суспільства та ЗМІ. Довгострокові спостерігачі проводять зустрічі з учасниками виборчого процесу в регіонах. Головуючий ОБСЄ від Казахстану, який вступає в свої повноваження, призначив Жоао Соареша, Голову Парламентської Асамблеї ОБСЄ, очолити Місію короткострокових спостерігачів ОБСЄ. Європейський Парламент, Парламентська Асамблея Ради Європи (ПАРЄ) та Парламентські асамблеї НАТО також направлять делегації спостерігачів для спостереження у день виборів. *

Єдина офіційна версія цього документу – це англомовна версія Звіт в форматі PDF можна знайти тут:http://osce.org/documents/odihr/2009/12/42126_uk.pdf  

джерело: www.osce.org

- Конституція України гарантує право на правову допомогу. Яким чином можна реалізувати це право та хто може бути її суб’єктами?

– Україна стоїть на шляху до створення правової держави, тому велике значення надається визнанню прав і свобод людини, їх належному забезпеченню та надійному захисту. Особливо це проявляється у сфері правового регулювання кримінально-процесуальної діяльності, позаяк вона поєднана із втручанням в особисте життя громадян, обмеженням (у випадках, передбачених законом) їхніх прав і свобод, застосуванням заходів процесуального примусу.

З метою забезпечення реалізації закріплених прав і свобод людини і громадянина Конституція України встановлює відповідні правові гарантії. Зокрема в ч. 1 ст. 59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу. Право на правову допомогу – це гарантована Конституцією України можливість фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги. Держава в особі відповідних органів визначає певне коло суб’єктів надання правової допомоги та їхнє повноваження. Аналіз чинного законодавства України з цього питання дає підстави визначити, зокрема, такі види суб’єктів надання правової допомоги:

– державні органи України, до компетенції яких входить надання правової допомоги (Міністерство юстиції України, Міністерство праці та соціальної політики України, нотаріат тощо);

– адвокатура України як спеціально уповноважений недержавний професійний правозахисний інститут, однією з функцій якого є захист особи від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах (ч. 2 ст. 59 Конституції України);

– суб’єкти підприємницької діяльності, які надають правову допомогу клієнтам у порядку, визначеному законодавством України;

– об’єднання громадян для здійснення і захисту своїх прав і свобод (ч. 1 ст. 36 Конституції України).

Положення ч. 1 ст. 59 Конституції України гарантує кожному право на вільний вибір захисника своїх прав. Закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис «кожен є вільним у виборі захисника своїх прав» за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин, а не тільки з кримінальних.

- Якими є права та обов’язки громадянина як суб’єкта кримінально-процесуальної діяльності. Та які особливості правового статусу свідка?

– Кримінальне судочинство є складною та багатобічною діяльністю багатьох органів та осіб, коло яких визначено законом. У ній беруть участь як державні органи та посадові особи, так і громадяни. Вони виконують різні процесуальні функції та наділені законом різними за характером та обсягом правами, різні й їх обов’язки. Однак загальним для них є те, що всі вони тим чи іншим чином беруть участь у справі, вступають між собою у процесуальні правовідносини і тому є суб’єктами кримінального процесу.

Чітке визначення прав та обов’язків громадянина загалом, суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності, зокрема і свідків, повинні чітко регламентуватися законом і бути в такому співвідношенні, яке б дозволяло їм активно відстоювати свої права і, що особливо актуально, сподіватись на реальні гарантії забезпечення їхнього виконання особами, які ведуть чи безпосередньо здійснюють кримінально-процесуальну діяльність, здійснювати функції без заподіяння шкоди особистим правам інших осіб та інтересам держави.

Водночас ті права, якими наділені свідки чинним кримінально-процесуальним законодавством, не можуть бути ними реалізовані, оскільки далеко не кожен громадянин спроможний реально захищати свої права під час провадження досудового слідства. Вирішення цієї проблеми вбачається в розширенні прав свідка, а саме в наданні йому додаткових гарантій, які б забезпечували охорону його фізичних, моральних та майнових прав. Розширення прав свідка і забезпечення процесуальних гарантій його захисту дозволить не тільки відгородити останнього від незаконного переслідування і тиску, а й підвищить ефективність його участі у процесі з метою встановлення істини у справі.

В основі процесуального становища свідка лежить його загальний правовий обов’язок – давати правдиві показання про відомі йому обставини справи. Процесуальні права, якими наділений свідок, призначені не для захисту його особистого інтересу, якого він не має, а для успішної реалізації загального конституційного та процесуального обов’язку і для охорони гідності та честі свідка як громадянина. Процесуальне положення свідка, отже, обумовлюється тією метою, заради якої він залучається до провадження у справі. Такою метою є отримання від нього розгорнутої доказової інформації про обставини, які мають значення для справи, які були свідком сприйняті безпосередньо чи опосередкованим шляхом. Виходячи із цієї задачі, яка обумовлює участь свідка в кримінальному процесі, необхідно врахувати, що особа ставиться в процесуальне положення свідка з моменту офіційного виклику його для дачі свідоцьких показань. З цього моменту особа вступає в процесуальні відносини з органами держави, які ведуть кримінальний процес, і набуває права та обов’язки свідка у справі.

Права свідка на правову допомогу законодавчо не врегульовані, тому при захисті своїх прав свідок має право спиратись на положення Конституції, норми якої є нормами прямої дії.

Реалізацію своїх прав свідок може здійснювати шляхом подання клопотання слідчому стосовно надання дозволу на вчинення слідчих дій у присутності адвоката (чи іншого фахівця у галузі права). До того ж необхідним буде зазначити щодо недопущення порушень конституційних норм. Відсутність законодавчого закріплення конституційних норм про правову допомогу саме в Кримінально-процесуальному кодексі (далі – КПК) спричиняє неоднозначне тлумачення органами досудового слідства прав свідка на допомогу, і залишає вирішення цього питання на розсуд слідчого. А це дає змогу органам слідства чинити неприпустимі, протиправні дії стосовно свідка (тиск на свідка, примушування до дачі «потрібних» або завідомо неправдивих показів).

У мотивувальній частині рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 р. вказується таке: «Закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис «кожен є вільним у виборі захисника своїх прав» (ч. 1 ст. 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин, а не тільки з кримінальних». Таким чином, Конституційний Суд України підтвердив наявність права на захист в усіх фізичних осіб, а не тільки в підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного. Тому і свідки мають таке право.

– Чим обумовлюється необхідність допомоги адвоката свідку?

– Звичайно, свідка допитує слідчий віч-на-віч. Деякі слідчі допитують свідків у присутності оперативних робітників, інших слідчих, що навряд чи допустимо, та створює перешкоди у роботі. При допиті свідків без сторонніх осіб можливі випадки психічного тиску, різкий тон, поспіх тощо. У присутності адвоката таке навряд чи можливе.

У суді нерідко можливо почути від свідків мотиви зміни ними показів: слідчий сам написав частину показів, користуючись матеріалами справи; свідок підписав протокол, не читаючи його через неможливість розібрати почерк слідчого; підписав протокол допиту, довіряючи слідчому тощо. Вперше з’явившись у кримінальному процесі, свідок, можливо, ще не до кінця розуміє значення своїх показань і тому може підписати що завгодно. Такий свідок не знає, що його показання оцінюються як правдиві, близькі до моменту вчинення злочину, а тому достовірні. Необхідність участі адвоката при допиті свідка обумовлена не тільки посиленням кримінальної відповідальності. Є багато інших ситуацій, коли допомога захисника свідку просто необхідна. Склалася погана практика допиту як свідка майбутніх підозрюваних та обвинувачених. Спочатку підозрюваний (обвинувачений) неодноразово допитується як свідок, а коли від нього всі необхідні дані отримано, тоді його допитують як підозрюваного. Первісні показання свідка, навіть якщо вони хибні, можуть бути спрямовані проти нього самого. Тому важливим є присутність адвоката при залученні та допиті особи як свідка з метою недопущення порушень прав особи.

Допомога адвоката потрібна й свідку, що був обвинуваченим чи підозрюваним, справа стосовно якого припинена; обвинуваченому в іншої справі, але тим, хто виступає свідком в іншій справі.

Під час допиту необхідність правової допомоги пояснюється необхідністю захисника свідка стежити за можливістю свідка відмовитися давати показання проти себе, членів сім’ї та близьких родичів. Адже законодавством передбачена кримінальна відповідальність за завідомо неправдиві показання свідка чи відмову від дачі показань. І в органів досудового слідства є можливість неправомірного тлумачення дій особи, та, як наслідок, притягнення свідка до кримінальної відповідальності. А в присутності адвоката така можливість істотно знижується, як і зменшується можливість застосування до свідка фізичного чи психічного примусу. У випадку порушень при проведенні допиту, адвокат, як фахівець з правових питань, може застосувати передбачені законодавством важелі впливу стосовно незаконних дій органів досудового слідства. Свідок може виступати потерпілим, і особи органів досудового слідства нестимуть відповідальність за примушування давати показання при допиті шляхом незаконних дій з боку особи, яка проводить дізнання або досудове слідство.

Так, Генеральний прокурор України Олександр Медведько на брифінгу 2 жовтня 2008 р. заявив засобам масової інформації, що народний депутат України від фракції НУ-НС Давид Жванія не може прийти на допит в Генпрокуратуру у супроводі адвоката, оскільки законодавство не передбачає присутності адвоката на допитах свідка, яким виступає пан Жванія у справі про отруєння Президента України Віктора Ющенка.

Тому не дивно, що пересічні співробітники правоохоронних органів поділяють таку думку та активно застосовують її на практиці.

– В такому разі, яким чином можна захистити права свідка?

– Враховуючи викладене вище, адвокати-практики Адвокатського об’єднання «Адвокатська фірма «Актіо» розробили та запровадили дієву стратегію заходів, направлених на надання правової допомоги громадянам під час їхнього допиту як свідків.

По-перше, слід мати на увазі, що у ст. 166 КПК України закріплено порядок виклику свідка для допиту, за яким свідок викликається до слідчого повісткою або телеграмою чи телефонограмою. До того ж ст. 166 КПК України визначає певні вимоги до форми повісток, які дуже часто не додержуються слідчим. У випадку порушення порядку виклику свідка для допиту, свідку може бути рекомендовано відкласти допит до моменту усунення слідчим допущених ним порушень ст. 166 КПК України.

Завчасно до проведення допиту, особі, яка викликається на допит як свідок проводиться правовий інструктаж стосовно прав та обов’язків свідка, безпосередньої процедури допиту, складання протоколу допиту. Дуже важливо довести до свідка, що в жодному випадку він не повинен заходити до слідчого в кабінет без адвоката. Найулюбленішим прийомом слідчих є повне ігнорування адвоката та вмовляння свідка зайти до свого кабінету «на декілька хвилин», в цьому випадку до відома свідка необхідно довести, що від того, наскільки свідок буде додержуватись інструкцій наданих адвокатом залежить порядок, в якому буде проведено допит.

Необхідно звернути увагу також і на те, що першим кроком для забезпечення свідком  реалізації свого права на правову допомогу є подача свідком на ім’я слідчого заяви про забезпечення права на правову допомогу з проханням дозволити бути присутнім під час допиту адвокату. Це дасть змогу свідку отримувати від адвоката необхідні роз’яснення та правові консультації, а також уникнути психологічного тиску та потенційних погроз з боку слідчого. До речі, КПК України не забороняє адвокату бути присутнім під час допиту свідка та надавати свідку необхідну правову допомогу. Крім того, на адвоката покладено обов’язок не розголошувати дані, які стали йому відомі у зв’язку з виконанням його  обов’язків. З метою уникнення перешкод з боку слідчого свідкові рекомендується подавати заяву про забезпечення його права на правову допомогу за один-два дні до проведення допиту. Заява повина готуватися у двох примірниках, один примірник заяви з відповідною відміткою канцелярії органу, який викликає, обов’язково повинен залишитись у свідка.

У разі відмови в задоволенні вищевказаної заяви, свідку рекомендується відмовитись від дачі показань до усунення порушення права громадянина на правову допомогу, гарантоване кожному ст. 59 Конституції України. Причини відмови від дачі показань необхідно викласти в заяві, яка має бути подана свідком на ім’я слідчого до канцелярії відповідного органу. В зв’язку з відмовою слідчого допустити разом із свідком на допит адвоката рекомендується подати від імені свідка скаргу на дії слідчого до прокуратури. Це стане запорукою того, що наступного разу слідчий, який викликає свідка на допит буде змушений рахуватися з присутністю під час проведення допиту свідка адвоката.

Роль адвоката під час допиту не повинна зводитись тільки до присутності. Оскільки адвокат має бути незацікавленою, незалежною особою, то його участь на стадії досудового слідства має підвищити рівень надійності показань свідка.

15.12.2009

Президент України Віктор Ющенко своїм Указом зняв незаконні позначки "опублікуванню не підлягає" з численних президентських (в абсолютній більшости - його попередників) указів та розпоряджень.

Указ Президента України №963/2009 з'явився на сайті Верховної Ради України (http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=963%2F2009&p=1255855788972929) та в інших пошукових системах.

Зокрема, Указом "розсекречено" Положення про Державне управління справами, затверджене Указом №1180 від 17.02.02, офіційного оприлюднення якого ми домагалися кілька років, у т.ч. в суді (справа перебуває на розгляді Київського адміністративного апеляційного суду) http://khpg.org/1070546391

Нагадаємо, що раніше ми неодноразово зверталися з інформаційними запитами до Президента України з вимогою надати тексти актів під незаконними позначками "опублікуванню не підлягає" та "не для друку", а також ініціювали кілька судових позовів (дещо з узагальненої історії - тут: http://maidanua.org/static/mai/1204984673.html та http://maidanua.org/static/mai/1216552740.html).

У квітні цього року заступник керівника Секретаріату Президента п.Марина Ставнійчук повідоми нам на відповідний черговий запит про те, що в СП згідно з розпорядженням глави СП №155 почалася робота з перегляду позначок обмеженого доступу на правових актах Президента України. Нарешті це сталося.

Зняття Президентом Ющенком незаконних позначок з "правових актів" можна сміливо вважати перемогою наполегливих консолідованих зусиль громадянського суспільства (котре, слід сказати, завжди переможе, якщо зусилля будуть консолідованими і наполегливими). А також - перемогою права і здорового глузду.

Відтак ми:

а) вітаємо Президента України Віктора Ющенка - з прийняттям правового, справедливого, розумного рішення,

б) вітаємо всіх правозахисників, громадські організації та небайдужих громадян, котрі брали участь у відповідних акціях, передусім - Харківську правозахисну групу та особисто пана Євгена Захарова, який ще на початку 2005 року звернувся до В.Ющенка з відповідною вимогою, Українську гельсинську спілку з прав людини та Програму "Верховенство права" Міжнародного фонду "Відродження" за неоціненну допомогу, вітаємо себе самих та всіх зацікавлених читачів "Майдану" і спеціалізованого ресурсу "Право знати" (http://stop-x-files-ua.org/)

Нижче до Вашої уваги - довгоочікуваний Указ Президента.

****

Указ Президента України

Про зняття позначки "Опублікуванню не підлягає" з деяких актів Президента України

1. Зняти позначку "Опублікуванню не підлягає" з:

Указу Президента України від 15 січня 1992 року N 38 "Про звільнення полковника Демиденка М. П. з посади начальника Служби безпеки вищих посадових осіб України";

Указу Президента України від 15 січня 1992 року N 39 "Про призначення полковника Гайдука М. П. начальником Управління охорони вищих посадових осіб України";

Указу Президента України від 20 січня 1992 року N 44 "Про невідкладні заходи по стабілізації роботи науково-дослідних та проектно-конструкторських організацій і промислових підприємств оборонного і машинобудівного комплексів України в 1992 році";

Указу Президента України від 5 лютого 1992 року N 73 "Про присвоєння військового звання";

Указу Президента України від 17 лютого 1992 року N 87 "Про перевезення народногосподарських вантажів літаками та вертольотами Міністерства оборони України, військових об'єднань і з'єднань, дислокованих на території України";

Указу Президента України від 30 квітня 1992 року N 284 "Про внесення змін до Указу Президента України від 17 лютого 1992 року "Про перевезення народногосподарських вантажів літаками та вертольотами Міністерства оборони України, військових об'єднань і з'єднань, дислокованих на території України";

Указу Президента України від 27 травня 1992 року N 312 "Про присвоєння військового звання";

Указу Президента України від 8 червня 1992 року N 335 "Про призначення начальника Управління державної охорони";

Указу Президента України від 22 червня 1992 року N 352 "Про призначення керівників Управління державної охорони та Служби безпеки Президента України";

Указу Президента України від 31 серпня 1992 року N 455 "Про звільнення з лав Прикордонних військ України військовослужбовців - громадян України, які повернулися в Україну після проходження військової служби на території Азербайджану і Вірменії";

Указу Президента України від 3 вересня 1992 року N 459 "Про заступника Голови Служби безпеки України - начальника Головного управління військової контррозвідки Служби безпеки України";

Указу Президента України від 1 грудня 1992 року N 593 "Про Державну службу України з питань технічного захисту інформації";

Указу Президента України від 19 грудня 1992 року N 616 "Про зміни у керівному складі Служби безпеки України";

Указу Президента України від 3 січня 1993 року N 4 "Про ліквідацію державної зовнішньоекономічної компанії "Український дім";

Указу Президента України від 27 січня 1993 року N 25 "Про призначення керівного складу в Службі безпеки України";

Указу Президента України від 3 березня 1993 року N 63 "Про зміни в керівному складі Служби безпеки України";

Указу Президента України від 20 березня 1993 року N 91 "Про присвоєння військового звання";

Указу Президента України від 12 квітня 1993 року N 123 "Про начальника Управління Служби безпеки України в Миколаївській області";

Указу Президента України від 7 травня 1993 року N 166 "Про присвоєння військових звань";

Указу Президента України від 9 травня 1993 року N 167 "Про відзначення Міністра оборони України К. П. Морозова";

Указу Президента України від 24 травня 1993 року N 179 "Про начальника Управління Служби безпеки України в Одеській області";

Указу Президента України від 6 липня 1993 року N 246 "Про присвоєння спеціальних звань";

Указу Президента України від 15 липня 1993 року N 259 "Про зміни в керівному складі Служби безпеки України";

Указу Президента України від 15 липня 1993 року N 260 "Про присвоєння військового звання генерал-майора Нездолі О. І.";

Указу Президента України від 15 липня 1993 року N 261 "Про присвоєння військових звань";

Указу Президента України від 19 серпня 1993 року N 315 "Про зміни в керівному складі Служби безпеки України";

Указу Президента України від 19 серпня 1993 року N 316 "Про присвоєння спеціальних звань";

Указу Президента України від 20 серпня 1993 року N 347 "Про присвоєння військових звань";

Указу Президента України від 21 серпня 1993 року N 353 "Про присвоєння військових звань";

Указу Президента України від 23 вересня 1993 року N 379 "Про присвоєння військових звань";

Указу Президента України від 12 жовтня 1993 року N 448 "Про вдосконалення порядку реалізації військового майна";

Указу Президента України від 15 жовтня 1993 року N 460 "Про організаційне забезпечення розвитку золотовидобувної галузі, виробництва і використання рідкісних металів та дорогоцінного каміння";

Указу Президента України від 16 жовтня 1993 року N 465 "Про призначення начальника фінансово-економічного управління Служби безпеки України";

Указу Президента України від 2 листопада 1993 року N 505 "Про присвоєння військових звань";

Указу Президента України від 3 грудня 1993 року N 574 "Про присвоєння військових звань";

Указу Президента України від 16 грудня 1993 року N 596 "Про Комплексну програму розбудови державного кордону України";

Указу Президента України від 28 грудня 1993 року N 610 "Про присвоєння Ю. Бабанському військового звання";

Указу Президента України від 3 січня 1994 року N 1 "Про відзначення Міністра оборони України В. Радецького";

Указу Президента України від 28 січня 1994 року N 35 "Про відзначення Голови Служби безпеки України Є. Марчука";

Указу Президента України від 23 лютого 1994 року N 64 "Про невідкладні заходи щодо розвитку атомної енергетики та формування ядерно-паливного циклу в Україні";

Указу Президента України від 22 березня 1994 року N 101 "Про внесення змін до Указу Президента України від 17 лютого 1992 року N 87";

Указу Президента України від 22 березня 1994 року N 109 "Про заступника Голови Служби безпеки України - начальника Управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю";

Указу Президента України від 22 березня 1994 року N 110 "Про присвоєння військових звань";

Указу Президента України від 28 березня 1994 року N 114 "Про призначення Ліхоузова В. О. членом колегії Служби безпеки України";

Указу Президента України від 31 березня 1994 року N 122 "Про призначення Радченка В. І. членом колегії Служби безпеки України";

Указу Президента України від 5 квітня 1994 року N 133 "Про нагородження Почесною відзнакою Президента України";

Указу Президента України від 5 квітня 1994 року N 134 "Про присвоєння почесних звань України працівникам конструкторського бюро "Південне", м. Дніпропетровськ";

Указу Президента України від 21 квітня 1994 року N 177 "Про начальника Управління Служби безпеки України в Рівненській області";

Указу Президента України від 27 квітня 1994 року N 189 "Про присвоєння спеціальних звань";

Указу Президента України від 4 травня 1994 року N 201 "Про присвоєння рангів державних службовців";

Указу Президента України від 7 травня 1994 року N 215 "Про присвоєння військових звань";

Указу Президента України від 18 травня 1994 року N 235 "Про начальника Управління Служби безпеки України в м. Севастополі";

Указу Президента України від 30 травня 1994 року N 269 "Про присвоєння військового і спеціальних звань";

Указу Президента України від 15 червня 1994 року N 308 "Про нагородження Почесною відзнакою Президента України";

Указу Президента України від 15 червня 1994 року N 309 "Про присвоєння почесних звань України працівникам виробничого об'єднання "Південний машинобудівний завод", Дніпропетровська область";

Указу Президента України від 15 червня 1994 року N 312 "Про присвоєння почесних звань України працівникам Державного науково-дослідного інституту хімічних продуктів, м. Шостка, Сумська область";

Указу Президента України від 23 червня 1994 року N 335 "Про створення Управління "А" Служби безпеки України";

Указу Президента України від 4 липня 1994 року N 358 "Про начальника Управління "А" Служби безпеки України";

Указу Президента України від 21 липня 1994 року N 400 "Про увільнення з посад деяких працівників Служби безпеки Президента України";

Указу Президента України від 21 липня 1994 року N 404 "Про залишення Є. Марчука на військовій службі";

Указу Президента України від 5 серпня 1994 року N 426 "Про увільнення В. Радченка з посади заступника Голови Служби безпеки України - начальника Управління по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю";

Указу Президента України від 15 серпня 1994 року N 439 "Про відзначення Командуючого Військово-Морськими Силами України В. Безкоровайного";

Указу Президента України від 16 серпня 1994 року N 442 "Про призначення Л. Деркача членом колегії Служби безпеки України";

Указу Президента України від 19 серпня 1994 року N 447 "Про заступника начальника Управління державної охорони України";

Указу Президента України від 7 вересня 1994 року N 501 "Про присвоєння В. М. Слободенюку почесного звання "Заслужений юрист України";

Указу Президента України від 13 вересня 1994 року N 521 "Про залишення В. Радченка на військовій службі";

Указу Президента України від 5 жовтня 1994 року N 573 "Про прикомандирування Ю. Вандіна та В. Шепеля до Міністерства внутрішніх справ України";

Указу Президента України від 19 жовтня 1994 року N 625 "Про залишення Ю. Семенова на військовій службі";

Указу Президента України від 19 листопада 1994 року N 697 "Про внесення змін до Указу Президента України від 17 жовтня 1994 року N 615";

Указу Президента України від 30 листопада 1994 року N 709 "Про інформаційно-аналітичне забезпечення Президента України";

Указу Президента України від 1 грудня 1994 року N 714 "Про Міжвідомчий науково-дослідний центр з проблем боротьби з організованою злочинністю";

Указу Президента України від 3 грудня 1994 року N 721 "Про начальника Інформаційно-аналітичного управління Служби безпеки України";

Указу Президента України від 6 грудня 1994 року N 724 "Про увільнення з посади заступника Голови Служби безпеки України - начальника Управління СБУ по Львівській області В. Горбатюка";

Указу Президента України від 6 грудня 1994 року N 725 "Про призначення начальника Управління Служби безпеки України по Львівській області";

Указу Президента України від 9 грудня 1994 року N 744 "Про Державну комісію з проведення в Україні грошової реформи";

Указу Президента України від 12 грудня 1994 року N 765 "Про увільнення В. Рандіна з посади першого заступника Голови Державного комітету України з питань державних секретів";

Указу Президента України від 30 грудня 1994 року N 830 "Про присвоєння військових звань";

Указу Президента України від 6 січня 1995 року N 26 "Про залишення Ю. Кравченка в кадрах МВС України";

Указу Президента України від 11 січня 1995 року N 32 "Про звільнення генерал-майора В. Никитюка з військової служби";

Указу Президента України від 13 січня 1995 року N 44 "Про присвоєння Л. Толстому військового звання";

Указу Президента України від 16 січня 1995 року N 49 "Про додаткову посаду заступника Міністра внутрішніх справ України";

Указу Президента України від 20 січня 1995 року N 71 "Про підпорядкування окремих підрозділів Національної гвардії України Міністерству внутрішніх справ України";

Указу Президента України від 23 січня 1995 року N 75 "Про увільнення М. Гайдука з посади начальника Управління державної охорони України";

Указу Президента України від 23 січня 1995 року N 76 "Про призначення Ю. Таберка начальником Управління державної охорони України";

Указу Президента України від 28 січня 1995 року N 88 "Про залишення В. Кириченка на військовій службі";

Указу Президента України від 30 січня 1995 року N 90 "Про присвоєння І. Доценку рангу державного службовця";

Указу Президента України від 27 лютого 1995 року N 147 "Про утворення Генеральної військової інспекції при Президентові України";

Указу Президента України від 1 березня 1995 року N 159 "Про залишення Г. Руденка на військовій службі";

Указу Президента України від 2 березня 1995 року N 163 "Про увільнення Ю. Сємушева з посади начальника Головного управління урядового зв'язку Служби безпеки України";

Указу Президента України від 2 березня 1995 року N 164 "Про призначення Г. Лазарєва начальником Головного управління урядового зв'язку Служби безпеки України";

Указу Президента України від 9 березня 1995 року N 190 "Про призначення О. Бірсана першим заступником начальника Управління державної охорони України";

Указу Президента України від 21 березня 1995 року N 242 "Про присвоєння спеціального звання";

Указу Президента України від 30 березня 1995 року N 268 "Про увільнення П. Підгайного з посади начальника Інспекторського управління Служби безпеки України";

Указу Президента України від 30 березня 1995 року N 269 "Про начальника Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області";

Указу Президента України від 13 квітня 1995 року N 306 "Про увільнення М. Худолея з посади заступника начальника Управління державної охорони України - начальника 2-го відділу";

Указу Президента України від 14 квітня 1995 року N 316 "Про присвоєння В. Калмикову військового звання";

Указу Президента України від 17 квітня 1995 року N 319 "Про призначення М. Шиянова заступником начальника Управління державної охорони України";

Указу Президента України від 29 квітня 1995 року N 342 "Про додаткову посаду заступника Голови Державного комітету у справах охорони державного кордону України";

Указу Президента України від 10 травня 1995 року N 366 "Про призначення В. Дордюка заступником Голови Державного комітету у справах охорони державного кордону України";

Указу Президента України від 30 травня 1995 року N 402 "Питання застосування Указу Президента України від 3 січня 1992 року N 29";

Указу Президента України від 12 червня 1995 року N 437 "Про залишення О. Рекуна на військовій службі";

Указу Президента України від 14 червня 1995 року N 450 "Про присвоєння А. Чікалу військового звання";

Указу Президента України від 16 червня 1995 року N 452 "Про заходи щодо забезпечення діяльності Генеральної військової інспекції";

Указу Президента України від 30 червня 1995 року N 498 "Про присвоєння військового звання";

Указу Президента України від 10 липня 1995 року N 578 "Про увільнення А. Макарова з посади заступника Голови Державного комітету у справах охорони державного кордону України - командуючого Прикордонними військами України";

Указу Президента України від 10 липня 1995 року N 584 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів";

Указу Президента України від 11 липня 1995 року N 606 "Про внесення змін до Указу Президента України від 9 грудня 1994 року N 744";

Указу Президента України від 20 липня 1995 року N 627 "Про присвоєння військового звання";

Указу Президента України від 21 липня 1995 року N 636 "Про увільнення О. Шаркова з посади начальника Головного управління розвідки Служби безпеки України";

Указу Президента України від 21 липня 1995 року N 638 "Про призначення О. Скибінецького заступником Голови Служби безпеки України і затвердження його членом колегії Служби безпеки України";

Указу Президента України від 21 липня 1995 року N 639 "Про призначення В. Абрамова начальником Головного управління розвідки Служби безпеки України";

Указу Президента України від 24 липня 1995 року N 644 "Про увільнення М. Кушніра з посади начальника Управління Служби безпеки України по Чернівецькій області";

Указу Президента України від 24 липня 1995 року N 645 "Про призначення М. Кушніра начальником Управління Служби безпеки України по Закарпатській області";

Указу Президента України від 24 липня 1995 року N 646 "Про призначення В. Вакарюка начальником Управління Служби безпеки України по Чернівецькій області";

Указу Президента України від 24 липня 1995 року N 647 "Про увільнення А. Ухаля з посади начальника Управління Служби безпеки України по Закарпатській області";

Указу Президента України від 24 липня 1995 року N 648 "Про призначення М. Крекотуна начальником Управління Служби безпеки України по Херсонській області";

Указу Президента України від 24 липня 1995 року N 649 "Про увільнення О. Бессараба з посади начальника Управління Служби безпеки України по Херсонській області";

Указу Президента України від 24 липня 1995 року N 650 "Про призначення І. Загороднього начальником Управління Служби безпеки України по Вінницькій області";

Указу Президента України від 24 липня 1995 року N 651 "Про увільнення А. Деменкова з посади начальника Управління Служби безпеки України по Волинській області";

Указу Президента України від 24 липня 1995 року N 652 "Про призначення П. Житара начальником Управління Служби безпеки України по Волинській області";

Указу Президента України від 3 серпня 1995 року N 710 "Про залишення Л. Деркача на військовій службі";

Указу Президента України від 8 серпня 1995 року N 716 "Про призначення С. Рибальченка начальником Інспекторського управління Служби безпеки України";

Указу Президента України від 9 серпня 1995 року N 722 "Про призначення І. Чудновського заступником Голови Державного комітету у справах охорони державного кордону України - Командуючого Прикордонними військами України";

Указу Президента України від 9 серпня 1995 року N 735 "Про начальника Управління Служби безпеки України в Сумській області";

Указу Президента України від 9 серпня 1995 року N 736 "Про начальника Управління Служби безпеки України в Хмельницькій області";

Указу Президента України від 9 серпня 1995 року N 737 "Про начальника Управління Служби безпеки України в Черкаській області";

Указу Президента України від 18 серпня 1995 року N 758 "Про доповнення до складу Державної комісії з проведення в Україні грошової реформи";

Указу Президента України від 23 серпня 1995 року N 794 "Про присвоєння І. Смешку військового звання";

Указу Президента України від 27 серпня 1995 року N 805 "Про присвоєння військового звання";

Указу Президента України від 16 жовтня 1995 року N 953 "Про залишення О. Матова на військовій службі";

Указу Президента України від 20 жовтня 1995 року N 993 "Про внесення змін до Указу Президента України від 27 лютого 1995 року N 147";

Указу Президента України від 20 жовтня 1995 року N 997 "Про нагородження відзнакою Президента України "Іменна вогнепальна зброя";

Указу Президента України від 10 листопада 1995 року N 1034 "Про присвоєння Г. Самофалову військового звання";

Указу Президента України від 14 листопада 1995 року N 1038 "Про внесення змін до деяких указів Президента України";

Указу Президента України від 17 листопада 1995 року N 1074 "Про призначення Ю. Самойленка заступником Голови Служби безпеки України";

Указу Президента України від 3 січня 1996 року N 9 "Про увільнення Л. Конєва з посади заступника Голови Державного департаменту авіаційного транспорту України";

Указу Президента України від 12 січня 1996 року N 53 "Про присвоєння Ю. Таберку військового звання";

Указу Президента України від 6 лютого 1996 року N 109 "Про призначення В. Сідака ректором Академії Служби безпеки України";

Указу Президента України від 12 лютого 1996 року N 127 "Про увільнення В. Слободенюка з посади начальника Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області";

Указу Президента України від 24 лютого 1996 року N 144 "Про Повноважного представника України у Колегії Міждержавного економічного Комітету Економічного союзу";

Указу Президента України від 28 лютого 1996 року N 150 "Про призначення Н. Назаренка начальником Управління Служби безпеки України по Дніпропетровській області";

Указу Президента України від 28 лютого 1996 року N 151 "Про начальника Управління Служби безпеки України по Житомирській області";

Указу Президента України від 28 лютого 1996 року N 154 "Про начальника Адміністративно-господарського управління Служби безпеки України";

Указу Президента України від 15 березня 1996 року N 192 "Про додаткові заходи щодо фінансування потреб національної оборони, правоохоронної діяльності та забезпечення безпеки держави";

Указу Президента України від 23 березня 1996 року N 203 "Про нагородження Почесною відзнакою Президента України";

Указу Президента України від 25 березня 1996 року N 210 "Про внесення змін і доповнень до деяких указів Президента України";

Указу Президента України від 22 квітня 1996 року N 278 "Про увільнення В. Калініна з посади начальника Управління Служби безпеки України по Миколаївській області";

Указу Президента України від 22 квітня 1996 року N 279 "Про призначення І. Мітрошкіна начальником Управління Служби безпеки України по Миколаївській області";

Указу Президента України від 22 квітня 1996 року N 280 "Про увільнення М. Шами з посади начальника Управління Служби безпеки України по Запорізькій області";

Указу Президента України від 22 квітня 1996 року N 281 "Про увільнення С. Рибальченка з посади начальника Інспекторського управління Служби безпеки України";

Указу Президента України від 22 квітня 1996 року N 282 "Про призначення С. Рибальченка начальником Управління Служби безпеки України по Запорізькій області";

Указу Президента України від 22 квітня 1996 року N 283 "Про призначення Б. Чуйка начальником Інформаційно-аналітичного управління Служби безпеки України";

Указу Президента України від 22 квітня 1996 року N 284 "Про призначення В. Міхєєва начальником Управління Служби безпеки України по Харківській області";

Указу Президента України від 12 травня 1996 року N 334 "Про увільнення А. Кожем'якіна з посади начальника Управління Служби безпеки України по Одеській області";

Указу Президента України від 12 травня 1996 року N 335 "Про призначення Л. Борисенка начальником Управління Служби безпеки України по Одеській області";

Указу Президента України від 12 травня 1996 року N 336 "Про призначення В. Алєксєєва начальником Управління Служби безпеки України по Кіровоградській області";

Указу Президента України від 5 червня 1996 року N 401 "Про продовження строку забезпечення безпеки колишнього Голови Верховної Ради України";

Указу Президента України від 11 липня 1996 року N 522 "Про призначення А. Майорова начальником Інспекторського управління Служби безпеки України";

Указу Президента України від 12 липня 1996 року N 548 "Про увільнення А. Чумака з посади начальника Управління Служби безпеки України по Донецькій області";

Указу Президента України від 12 липня 1996 року N 550 "Про увільнення Б. Січиокна з посади начальника Управління Служби безпеки України по Полтавській області";

Указу Президента України від 12 липня 1996 року N 551 "Про увільнення В. Ліхоузова з посади начальника Управління Служби безпеки України по м. Києву та Київській області";

Указу Президента України від 12 липня 1996 року N 552 "Про увільнення В. Малікова з військової служби";

Указу Президента України від 16 липня 1996 року N 571 "Про призначення П. Шатковського заступником Голови Служби безпеки України";

Указу Президента України від 16 липня 1996 року N 572 "Про призначення О. Семенченка начальником Управління Служби безпеки України";

Указу Президента України від 16 липня 1996 року N 573 "Про призначення О. Череваня начальником Управління Служби безпеки України у Полтавській області";

Указу Президента України від 18 липня 1996 року N 577 "Про увільнення М. Демиденка з посади начальника Управління по роботі з особовим складом Служби безпеки України";

Указу Президента України від 27 липня 1996 року N 606 "Питання Державної комісії з проведення в Україні грошової реформи";

Указу Президента України від 20 серпня 1996 року N 718 "Питання Північного оперативно-територіального командування";

Указу Президента України від 6 вересня 1996 року N 799 "Про призначення Ю. Телеховського начальником Управління роботи з особовим складом Служби безпеки України";

Указу Президента України від 6 вересня 1996 року N 807 "Про присвоєння військових звань";

Указу Президента України від 19 вересня 1996 року N 857 "Про медичне та побутове обслуговування суддів";

Указу Президента України від 4 жовтня 1996 року N 919 "Про залишення В. Ващіліна на військовій службі";

Указу Президента України від 5 листопада 1996 року N 1047 "Про Положення про Державний комітет України з питань державних секретів та технічного захисту інформації";

Указу Президента України від 14 листопада 1996 року N 1079 "Про впорядкування відрядження військовослужбовців до цивільних установ";

Указу Президента України від 20 листопада 1996 року N 1106 "Про грошове забезпечення військовослужбовців Генеральної військової інспекції";

Указу Президента України від 21 листопада 1996 року N 1110 "Про залишення О. Бєлова на військовій службі";

Указу Президента України від 12 грудня 1996 року N 1192 "Про внесення змін до статті 2 Указу Президента України від 4 жовтня 1996 року N 927";

Указу Президента України від 14 грудня 1996 року N 1223 "Про присвоєння почесних звань України";

Указу Президента України від 22 січня 1997 року N 65 "Про внесення змін до Указу Президента України від 16 червня 1995 року N 452";

Указу Президента України від 14 березня 1997 року N 234 "Про продовження строку забезпечення безпеки колишнього Прем'єр-міністра України";

Указу Президента України від 19 квітня 1997 року N 353 "Про Концепцію економічної та господарської діяльності Збройних Сил України в сучасних умовах";

Указу Президента України від 11 червня 1997 року N 524 "Про звільнення М. Стрельчука з посади начальника Управління Служби безпеки України в Тернопільській області";

Указу Президента України від 11 червня 1997 року N 526 "Про призначення В. Пшеничного начальником Управління Служби безпеки України в Тернопільській області";

Указу Президента України від 11 червня 1997 року N 527 "Про звільнення В. Міхєєва з посади начальника Управління Служби безпеки України в Харківській області";

Указу Президента України від 11 червня 1997 року N 528 "Про призначення В. Голіка начальником Управління Служби безпеки України в Харківській області";

Указу Президента України від 2 жовтня 1997 року N 1102 "Про покладення на Г. Малюка обов'язків заступника Міністра промислової політики України";

Указу Президента України від 13 жовтня 1997 року N 1145 "Про звільнення В. Подобного з посади начальника Управління Служби безпеки України в Чернігівській області";

Указу Президента України від 13 жовтня 1997 року N 1146 "Про призначення В. Вавринчука начальником Управління Служби безпеки України в Чернігівській області";

Указу Президента України від 6 листопада 1997 року N 1242 "Про призначення М. Піддубного заступником Директора Національного бюро розслідувань України";

Указу Президента України від 15 листопада 1997 року N 1281 "Про Порядок обміну і передачі картографічних матеріалів, які є матеріальними носіями інформації, що становить державну таємницю, для проведення робіт з делімітації, демаркації та перевірки (огляду) проходження лінії державного кордону України";

Указу Президента України від 1 грудня 1997 року N 1322 "Про додаткову посаду першого заступника Голови Державного комітету у справах охорони державного кордону України - Командувача Прикордонних військ України";

Указу Президента України від 22 січня 1998 року N 42 "Про передачу до складу сил Цивільної оборони окремих військових частин";

Указу Президента України від 18 лютого 1998 року N 137 "Про заступника Голови Служби безпеки України А. Бєляєва";

Указу Президента України від 5 березня 1998 року N 168 "Про звільнення А. Майорова з посади начальника Інспекторського управління Служби безпеки України";

Указу Президента України від 5 березня 1998 року N 169 "Про призначення С. Сапи начальником Інспекції Служби безпеки України";

Указу Президента України від 25 березня 1998 року N 220 "Про звільнення О. Пугача з посади заступника Голови Служби безпеки України";

Указу Президента України від 7 квітня 1998 року N 269 "Про звільнення Л. Борисенка з посади начальника Управління Служби безпеки України в Одеській області";

Указу Президента України від 13 квітня 1998 року N 285 "Про призначення В. Шабловського начальником Управління Служби безпеки України в Одеській області";

Указу Президента України від 5 травня 1998 року N 410 "Про звільнення Л. Чайковського з посади начальника Управління Служби безпеки України в Житомирській області";

Указу Президента України від 5 травня 1998 року N 411 "Про звільнення М. Василини з посади начальника Управління Служби безпеки України в Сумській області";

Указу Президента України від 6 травня 1998 року N 416 "Про звільнення О. Скибінецького з посади першого заступника Голови Служби безпеки України";

Указу Президента України від 6 травня 1998 року N 417 "Про призначення І. Смешка начальником Головного управління розвідки Міністерства оборони України";

абзацу десятого статті 1, абзацу дев'ятого статті 4 та статті 6 Указу Президента України від 8 травня 1998 року N 449 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 24 квітня 1998 року "Про ефективність функціонування системи запобігання злочинним проявам проти особи і суспільства";

Указу Президента України від 27 травня 1998 року N 534 "Про звільнення Б. Чуйка з посади начальника Інформаційно-аналітичного управління Служби безпеки України";

Указу Президента України від 27 травня 1998 року N 535 "Про призначення М. Цуркана начальником Інформаційно-аналітичного управління Служби безпеки України";

Указу Президента України від 27 травня 1998 року N 536 "Про звільнення М. Крекотуна з посади начальника Управління Служби безпеки України в Херсонській області";

Указу Президента України від 27 травня 1998 року N 537 "Про призначення М. Жигалла начальником Управління Служби безпеки України в Херсонській області";

Указу Президента України від 27 травня 1998 року N 538 "Про призначення М. Кулінського начальником Управління Служби безпеки України в Сумській області";

Указу Президента України від 27 травня 1998 року N 539 "Про звільнення В. Алєксєєва з посади начальника Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області";

Указу Президента України від 27 травня 1998 року N 540 "Про призначення І. Кулака начальником Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області";

Указу Президента України від 27 травня 1998 року N 541 "Про звільнення М. Кушніра з посади начальника Управління Служби безпеки України в Закарпатській області";

Указу Президента України від 27 травня 1998 року N 542 "Про призначення В. Підболячного начальником Управління Служби безпеки України в Закарпатській області";

Указу Президента України від 27 травня 1998 року N 543 "Про призначення В. Моложавого начальником Управління Служби безпеки України в Житомирській області";

Указу Президента України від 27 травня 1998 року N 544 "Про звільнення О. Бірсана з посади першого заступника начальника Управління державної охорони України";

Указу Президента України від 27 травня 1998 року N 545 "Про звільнення В. Крутова з посади начальника Управління боротьби з тероризмом та захисту учасників кримінального судочинства Служби безпеки України";

Указу Президента України від 27 травня 1998 року N 546 "Про призначення О. Бірсана начальником Управління боротьби з тероризмом та захисту учасників кримінального судочинства Служби безпеки України";

Указу Президента України від 27 травня N 1998 року N 548 "Про призначення В. Кожелянка начальником Управління Служби безпеки України в Черкаській області";

Указу Президента України від 27 травня 1998 року N 549 "Про звільнення О. Семенченка з посади начальника Управління Служби безпеки України у м. Києві і Київській області";

Указу Президента України від 27 травня 1998 року N 551 "Про призначення В. Ільгова начальником Управління Служби безпеки України у м. Києві і Київській області";

Указу Президента України від 27 травня 1998 року N 552 "Про призначення Г. Мелешина начальником Управління Служби безпеки України в Донецькій області";

Указу Президента України від 27 травня 1998 року N 553 "Про звільнення В. Назаренка з посади начальника Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області";

Указу Президента України від 27 травня 1998 року N 554 "Про призначення В. Коршунова начальником Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області";

Указу Президента України від 27 травня 1998 року N 555 "Про звільнення В. Отрешка з посади начальника Управління Служби безпеки України в Черкаській області";

Указу Президента України від 27 травня 1998 року N 556 "Про призначення В. Отрешка начальником Управління Служби безпеки України в Луганській області";

Указу Президента України від 8 червня 1998 року N 599 "Про внесення зміни до Указу Президента України від 15 листопада 1997 року N 1281";

Указу Президента України від 20 липня 1998 року N 802 "Про звільнення М. Золотаревича з посади начальника Адміністративно-господарського управління Служби безпеки України";

Указу Президента України від 20 липня 1998 року N 803 "Про призначення М. Золотаревича заступником Голови Служби безпеки України";

Указу Президента України від 24 липня 1998 року N 821 "Про продовження чинності Указу Президента України від 14 березня 1997 року N 234";

Указу Президента України від 17 серпня 1998 року N 879 "Про звільнення М. Боровського з посади начальника Управління Служби безпеки України в Рівненській області";

Указу Президента України від 17 серпня 1998 року N 880 "Про звільнення О. Череваня з посади начальника Управління Служби безпеки України в Полтавській області";

Указу Президента України від 17 серпня 1998 року N 881 "Про звільнення І. Загороднього з посади начальника Управління Служби безпеки України у Вінницькій області";

Указу Президента України від 19 серпня 1998 року N 892 "Про присвоєння військового звання";

Указу Президента України від 23 вересня 1998 року N 1053 "Про призначення Г. Лазарєва заступником Голови Служби безпеки України";

Указу Президента України від 7 жовтня 1998 року N 1119 "Про присвоєння С. Черних військового звання";

Указу Президента України від 17 листопада 1998 року N 1250 "Про призначення О. Булавіна начальником Управління Служби безпеки України в Полтавській області";

Указу Президента України від 17 листопада 1998 року N 1251 "Про призначення А. Демчука начальником Управління Служби безпеки України у Вінницькій області";

Указу Президента України від 17 листопада 1998 року N 1262 "Про призначення Г. Руденка начальником Управління Служби безпеки України у Рівненській області";

Указу Президента України від 11 грудня 1998 року N 1343 "Про Антитерористичний центр";

Указу Президента України від 25 грудня 1998 року N 1379 "Про звільнення В. Абрамова з посади начальника Головного управління розвідки Служби безпеки України";

пунктів 71 - 76 змін, що вносяться до актів Президента України, затверджених Указом Президента України від 27 січня 1999 року N 70 "Про зміни та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Президента України";

Указу Президента України від 13 лютого 1999 року N 167 "Про призначення першого заступника Голови Служби безпеки України Ю. Землянського начальником Антитерористичного центру";

Указу Президента України від 13 лютого 1999 року N 169 "Про призначення Л. Рожена начальником Головного управління розвідки Служби безпеки України";

Указу Президента України від 18 лютого 1999 року N 183 "Про звільнення В. Голіка з посади начальника Управління Служби безпеки України в Харківській області";

Указу Президента України від 18 лютого 1999 року N 184 "Про призначення С. Сапи начальником Управління Служби безпеки України в Харківській області";

Указу Президента України від 18 лютого 1999 року N 185 "Про звільнення С. Сапи з посади начальника Інспекції Служби безпеки України";

Указу Президента України від 23 лютого 1999 року N 204 "Про присвоєння військових звань";

Указу Президента України від 14 квітня 1999 року N 379 "Про Положення про Антитерористичний центр та його координаційні групи при регіональних органах Служби безпеки України";

Указу Президента України від 16 квітня 1999 року N 384 "Про залишення В. Дурдинця в кадрах Міністерства внутрішніх справ України;

Указу Президента України від 21 травня 1999 року N 547 "Про звільнення М. Кулінського з посади начальника Управління Служби безпеки України в Сумській області";

Указу Президента України від 21 травня 1999 року N 548 "Про призначення А. Чумака начальником Управління Служби безпеки України в Сумській області";

Указу Президента України від 21 травня 1999 року N 549 "Про звільнення Г. Мелешина з посади начальника Управління Служби безпеки України в Донецькій області";

Указу Президента України від 21 травня 1999 року N 550 "Про призначення Ю. Самойленка начальником Управління Служби безпеки України в Донецькій області";

Указу Президента України від 21 травня 1999 року N 551 "Про заступника Голови Служби безпеки України - начальника Головного управління Служби безпеки України в Автономній Республіці Крим";

Указу Президента України від 27 травня 1999 року N 572 "Про звільнення О. Косьяненка з посади начальника Головного управління Служби безпеки України в Криму";

Указу Президента України від 27 травня 1999 року N 573 "Про звільнення Ю. Вандіна з посади заступника Голови Служби безпеки України - начальника Головного управління боротьби з корупцією та організованою злочинністю";

Указу Президента України від 27 травня 1999 року N 574 "Про призначення О. Косьяненка заступником Голови Служби безпеки України - начальником Головного управління боротьби з корупцією та організованою злочинністю";

Указу Президента України від 3 червня 1999 року N 610 "Про звільнення А. Бєляєва з посади заступника Голови Служби безпеки України";

Указу Президента України від 18 серпня 1999 року N 1002 "Про звільнення А. Демчука з посади начальника Управління Служби безпеки України у Вінницькій області";

Указу Президента України від 18 серпня 1999 року N 1003 "Про призначення І. Загороднього начальником Управління Служби безпеки України у Вінницькій області";

Указу Президента України від 20 серпня 1999 року N 1037 "Про визнання статті 2 Указу Президента України від 10 грудня 1996 року N 1187 такою, що втратила чинність";

Указу Президента України від 21 серпня 1999 року N 1053 "Про присвоєння спеціальних звань";

Указу Президента України від 23 серпня 1999 року N 1063 "Про присвоєння спеціального звання";

Указу Президента України від 7 вересня 1999 року N 1136 "Про звільнення Ю. Самойленка з посади начальника Управління Служби безпеки України в Донецькій області";

Указу Президента України від 7 вересня 1999 року N 1137 "Про призначення Ю. Самойленка заступником Голови Служби безпеки України - начальником Управління Служби безпеки України в Донецькій області";

Указу Президента України від 7 вересня 1999 року N 1138 "Про присвоєння Ю. Самойленку військового звання";

Указу Президента України від 21 жовтня 1999 року N 1357 "Про покладення на В. Яременка обов'язків заступника Міністра промислової політики України";

Указу Президента України від 27 жовтня 1999 року N 1402 "Про поширення чинності статті 2 Указу Президента України від 14 квітня 1999 року N 379 на військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ";

Указу Президента України від 26 листопада 1999 року N 1503 "Про звільнення О. Булавіна з посади начальника Управління Служби безпеки України в Полтавській області";

Указу Президента України від 11 грудня 1999 року N 1549 "Про звільнення П. Ключки з посади заступника начальника Управління державної охорони України";

Указу Президента України від 11 грудня 1999 року N 1550 "Про призначення В. Ляшка заступником начальника Управління державної охорони України";

Указу Президента України від 11 грудня 1999 року N 1551 "Про призначення Б. Мовчана заступником начальника Управління державної охорони України";

Указу Президента України від 11 грудня 1999 року N 1552 "Про звільнення І. Мітрошкіна з посади начальника Управління Служби безпека України в Миколаївській області";

Указу Президента України від 11 грудня 1999 року N 1554 "Про звільнення І. Кулака з посади начальника Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області";

Указу Президента України від 11 грудня 1999 року N 1555 "Про звільнення М. Жигалла з посади начальника Управління Служби безпеки України в Херсонській області";

Указу Президента України від 16 грудня 1999 року N 1581 "Про призначення М. Цуркана начальником Головного управління аналізу і прогнозування Служби безпеки України";

Указу Президента України від 17 грудня 1999 року N 1586 "Про передачу підрозділів Національної гвардії України до складу інших військових формувань";

Указу Президента України від 22 грудня 1999 року N 1606 "Про звільнення В. Кожелянка з посади начальника Управління Служби безпеки України в Черкаській області";

Указу Президента України від 29 грудня 1999 року N 1628 "Про призначення М. Кулінського начальником Управління Служби безпеки України в Черкаській області";

Указу Президента України від 29 грудня 1999 року N 1629 "Про призначення Ю. Палагіна начальником Управління Служби безпеки України в Миколаївській області";

Указу Президента України від 29 грудня 1999 року N 1630 "Про призначення Ю. Парамонова начальником Управління Служби безпеки України в Полтавській області";

Указу Президента України від 29 грудня 1999 року N 1631 "Про призначення В. Карпенка начальником Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області";

Указу Президента України від 29 грудня 1999 року N 1632 "Про призначення О. Обаля начальником Управління Служби безпеки України в Херсонській області";

Указу Президента України від 1 лютого 2000 року N 128 "Про звільнення В. Дордюка з посади заступника Голови Державного комітету у справах охорони державного кордону України - Командуючого Прикордонними військами України з питань оперативно-розшукової роботи";

Указу Президента України від 9 лютого 2000 року N 176 "Про призначення Л. Віштала заступником начальника Управління з матеріально-технічного забезпечення Управління державної охорони України";

Указу Президента України від 9 лютого 2000 року N 177 "Про призначення С. Невзорова заступником начальника Управління - начальником Служби охорони в Автономній Республіці Крим Управління державної охорони України";

Указу Президента України від 11 лютого 2000 року N 215 "Про звільнення В. Яременка від обов'язків заступника Міністра промислової політики України";

Указу Президента України від 11 лютого 2000 року N 216 "Про звільнення Г. Малюка від обов'язків заступника Міністра промислової політики України";

Указу Президента України від 23 лютого 2000 року N 278 "Про Державне управління справами";

Указу Президента України від 2 березня 2000 року N 327 "Про звільнення В. Горбатюка з посади першого заступника Голови Служби безпеки України";

Указу Президента України від 2 березня 2000 року N 328 "Про звільнення В. Пристайка з посади заступника Голови Служби безпеки України";

Указу Президента України від 2 березня 2000 року N 329 "Про звільнення В. Коршунова з посади начальника Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області";

Указу Президента України від 2 березня 2000 року N 330 "Про звільнення О. Косьяненка з посади заступника Голови Служби безпеки України - начальника Головного управління боротьби з корупцією та організованою злочинністю";

Указу Президента України від 2 березня 2000 року N 331 "Про призначення О. Косьяненка заступником Голови Служби безпеки України - начальником Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області";

Указу Президента України від 2 березня 2000 року N 332 "Про звільнення В. Породька з посади начальника Слідчого управління Служби безпеки України";

Указу Президента України від 2 березня 2000 року N 333 "Про призначення О. Череваня начальником Департаменту інформаційного забезпечення та управління оперативно-службовою діяльністю Служби безпеки України";

Указу Президента України від 3 березня 2000 року N 336 "Про звільнення Ю. Вандіна з посади заступника Голови Служби безпеки України - начальника Головного управління Служби безпеки України в Автономній Республіці Крим";

Указу Президента України від 3 березня 2000 року N 337 "Про призначення Ю. Вандіна заступником Голови Служби безпеки України - начальником Головного управління по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю";

Указу Президента України від 3 березня 2000 року N 338 "Про звільнення М. Золотаревича з посади заступника Голови Служби безпеки України";

Указу Президента України від 3 березня 2000 року N 339 "Про призначення М. Золотаревича начальником Департаменту забезпечення оперативно-службової діяльності Служби безпеки України";

Указу Президента України від 9 березня 2000 року N 418 "Про звільнення В. Крутова з посади заступника Голови Служби безпеки України";

Указу Президента України від 21 березня 2000 року N 469 "Про призначення В. Пристайка начальником Слідчого управління Служби безпеки України";

Указу Президента України від 21 березня 2000 року N 474 "Питання Державного управління справами";

Указу Президента України від 22 березня 2000 року N 488 "Про призначення О. Свірідонова начальником Головного управління Служби безпеки України в Автономній Республіці Крим";

Указу Президента України від 23 березня 2000 року N 498 "Про Державне лікувально-оздоровче управління";

Указу Президента України від 21 квітня 2000 року N 607 "Про членів колегії Служби безпеки України";

Указу Президента України від 10 травня 2000 року N 661 "Про звільнення І. Загороднього з посади начальника Управління Служби безпеки України у Вінницькій області";

Указу Президента України від 10 травня 2000 року N 662 "Про призначення А. Демчука начальником Управління Служби безпеки України у Вінницькій області";

Указу Президента України від 10 травня 2000 року N 663 "Про звільнення П. Житара з посади начальника Управління Служби безпеки України у Волинській області";

Указу Президента України від 10 травня 2000 року N 664 "Про призначення О. Бондаренка начальником Управління Служби безпеки України у Волинській області";

Указу Президента України від 10 травня 2000 року N 665 "Про звільнення І. Войтовича з посади начальника Управління Служби безпеки України у Івано-Франківській області";

Указу Президента України від 10 травня 2000 року N 666 "Про призначення О. Ємця начальником Управління Служби безпеки України у Івано-Франківській області";

Указу Президента України від 10 травня 2000 року N 667 "Про звільнення Б. Ваврика з посади начальника Управління Служби безпеки України у Львівській області";

Указу Президента України від 10 травня 2000 року N 668 "Про призначення І. Войтовича начальником Управління Служби безпеки України у Львівській області";

Указу Президента України від 10 травня 2000 року N 669 "Про звільнення Ю. Петрищенка з посади начальника Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області";

Указу Президента України від 10 травня 2000 року N 670 "Про призначення В. Гордієнка начальником Управління Служби безпеки України в Хмельницькій області";

Указу Президента України від 10 травня 2000 року N 671 "Про звільнення В. Вакарюка з посади начальника Управління Служби безпеки України у Чернівецькій області";

Указу Президента України від 10 травня 2000 року N 672 "Про призначення П. Житара начальником Управління Служби безпеки України у Чернівецькій області";

Указу Президента України від 10 травня 2000 року N 674 "Про звільнення В. Кунцевського з посади начальника Управління Служби безпеки України у м. Севастополі";

Указу Президента України від 10 травня 2000 року N 675 "Про призначення Ю. Петрищенка начальником Управління Служби безпеки України у м. Севастополі";

Указу Президента України від 23 травня 2000 року N 704 "Про звільнення В. Калмикова з посади заступника начальника Управління державної охорони України";

Указу Президента України від 31 травня 2000 року N 739 "Про внесення змін до Указу Президента України від 27 жовтня 1999 року N 1402";

Указу Президента України від 8 червня 2000 року N 774 "Про посадові оклади військовослужбовців Генеральної військової інспекції";

Указу Президента України від 7 липня 2000 року N 859 "Про звільнення П. Шатковського з посади заступника Голови Служби безпеки України";

Указу Президента України від 7 липня 2000 року N 860 "Про призначення П. Шатковського першим заступником Голови Служби безпеки України";

Указу Президента України від 7 липня 2000 року N 861 "Про призначення О. Фокіна начальником Управління Служби безпеки України в Харківській області";

Указу Президента України від 14 липня 2000 року N 894 "Про внесення змін до деяких актів Президента України";

Указу Президента України від 22 серпня 2000 року N 1007 "Про присвоєння А. Кузьміну військового звання";

Указу Президента України від 22 серпня 2000 року N 1014 "Про присвоєння спеціальних звань";

Указу Президента України від 22 серпня 2000 року N 1015 "Про присвоєння військових звань";

Указу Президента України від 22 серпня 2000 року N 1016 "Про присвоєння військових звань";

Указу Президента України від 22 серпня 2000 року N 1017 "Про присвоєння військових звань";

Указу Президента України від 22 серпня 2000 року N 1018 "Про присвоєння військових звань";

Указу Президента України від 22 серпня 2000 року N 1019 "Про присвоєння спеціальних звань";

Указу Президента України від 23 серпня 2000 року N 1021 "Про присвоєння військового звання";

Указу Президента України від 31 серпня 2000 року N 1040 "Про позначення В. Радченка Головою Комітету з політики військово-технічного співробітництва та експортного контролю при Президентові України";

Указу Президента України від 11 вересня 2000 року N 1057 "Про звільнення М. Марченка з посади Генерального директора Державного авіаційного підприємства "Україна";

Указу Президента України від 29 вересня 2000 року N 1096 "Про призначення В. Палія начальником Головного управління розвідки Міністерства оборони України";

Указу Президента України від 6 жовтня 2000 року N 1118 "Про звільнення Г. Лазарєва з посади заступника Голови Служби безпеки України";

Указу Президента України від 6 жовтня 2000 року N 1119 "Про призначення Г. Лазарєва заступником Голови Служби безпеки України - керівником Департаменту спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації Служби безпеки України";

Указу Президента України від 19 жовтня 2000 року N 1149 "Про призначення В. Охріменка заступником начальника Управління державної охорони України";

Указу Президента України від 30 жовтня 2000 року N 1172 "Про присвоєння В. Мартиросяну військового звання";

Указу Президента України від 30 жовтня 2000 року N 1173 "Про впорядкування присвоєння почесних найменувань військовим частинам, установам, вузлам зв'язку, органам та підрозділам";

Указу Президента України від 2 листопада 2000 року N 1192 "Про присвоєння М. Марченку військового звання";

Указу Президента України від 9 листопада 2000 року N 1218 "Про звільнення Л. Рожена з посади начальника Головного управління розвідки та від виконання обов'язків члена колегії Служби безпеки України";

Указу Президента України від 16 листопада 2000 року N 1241 "Про Програму дій, спрямованих на підтримання режиму державного кордону України і прикордонного режиму, розвиток Прикордонних військ України та митних органів України, на період до 2005 року";

Указу Президента України від 25 листопада 2000 року N 1253 "Про звільнення В. Моложавого з посади начальника Управління Служби безпеки України в Житомирській області";

Указу Президента України від 4 грудня 2000 року N 1292 "Про звільнення А. Чумака з посади начальника Управління Служби безпеки України в Сумській області";

Указу Президента України від 4 грудня 2000 року N 1293 "Про призначення С. Мірошника начальником Управління Служби безпеки України в Сумській області";

Указу Президента України від 4 грудня 2000 року N 1294 "Про звільнення С. Рибальченка з посади начальника Управління Служби безпеки України в Запорізькій області";

Указу Президента України від 4 грудня 2000 року N 1295 "Про призначення М. Швеця начальником Управління Служби безпеки України в Запорізькій області";

Указу Президента України від 4 грудня 2000 року N 1296 "Про звільнення В. Шабловського з посади начальника Управління Служби безпеки України в Одеській області";

Указу Президента України від 4 грудня 2000 року N 1297 "Про призначення С. Макаренка начальником Управління Служби безпеки України в Одеській області";

Указу Президента України від 4 грудня 2000 року N 1298 "Про звільнення О. Череваня з посади начальника Департаменту інформаційного забезпечення та управління оперативно-службовою діяльністю Служби безпеки України";

Указу Президента України від 4 грудня 2000 року N 1299 "Про призначення О. Череваня начальником Головного управління розвідки Служби безпеки України";

Указу Президента України від 4 грудня 2000 року N 1300 "Про призначення Д. Захараша начальником Управління Служби безпеки України в Житомирській області";

Указу Президента України від 4 грудня 2000 року N 1301 "Про призначення Ю. Семенова начальником Департаменту інформаційного забезпечення та управління оперативно-службовою діяльністю Служби безпеки України та членом колегії Служби безпеки України";

Указу Президента України від 5 березня 2001 року N 144 "Про присвоєння В. Строгому військового звання";

Указу Президента України від 5 березня 2001 року N 150 "Про призначення О. Косьяненка начальником Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області";

Указу Президента України від 5 березня 2001 року N 151 "Про призначення Ю. Самойленка начальником Управління Служби безпеки України в Донецькій області";

Указу Президента України від 7 березня 2001 року N 160 "Про призначення В. Бородіна Уповноваженим Президента України з питань контролю за діяльністю Служби безпеки України";

Указу Президента України від 7 березня 2001 року N 161 "Про звільнення Д. Бережного з посади першого заступника начальника Управління державної охорони України";

Указу Президента України від 7 березня 2001 року N 164 "Про звільнення Л. Віштала з посади заступника начальника Управління матеріально-технічного забезпечення Управління державної охорони України";

Указу Президента України від 16 березня 2001 року N 175 "Про призначення М. Гумінського заступником Голови Служби безпеки України";

Указу Президента України від 21 березня 2001 року N 185 "Про звільнення В. Радченка з посади Голови Комітету з політики військово-технічного співробітництва та експортного контролю при Президентові України";

Указу Президента України від 21 березня 2001 року N 186 "Про призначення Л. Рожена Головою Комітету з політики військово-технічного співробітництва та експортного контролю при Президентові України";

Указу Президента України від 21 березня 2001 року N 187 "Про призначення Б. Ваврика начальником Управління Служби безпеки України у Львівській області";

Указу Президента України від 21 березня 2001 року N 188 "Про звільнення Г. Руденка з посади начальника Управління Служби безпеки України в Рівненській області";

Указу Президента України від 21 березня 2001 року N 189 "Про звільнення І. Войтовича з посади начальника Управління Служби безпеки України у Львівській області";

Указу Президента України від 21 березня 2001 року N 190 "Про звільнення С. Мірошника з посади начальника Управління Служби безпеки України в Сумській області";

Указу Президента України від 21 березня 2001 року N 191 "Про призначення А. Чумака начальником Управління Служби безпеки України в Сумській області";

Указу Президента України від 2 квітня 2001 року N 224 "Про звільнення Ю. Петрищенка з посади начальника Управління Служби безпеки України у місті Севастополі";

Указу Президента України від 2 квітня 2001 року N 225 "Про призначення В. Кунцевського начальником Управління Служби безпеки України у місті Севастополі";

Указу Президента України від 2 квітня 2001 року N 226 "Про призначення В. Садовника начальником Управління Служби безпеки України в Рівненській області";

Указу Президента України від 2 квітня 2001 року N 227 "Про звільнення Ю. Семенова з посади начальника Департаменту інформаційного забезпечення та управління оперативно-службовою діяльністю Служби безпеки України";

Указу Президента України від 18 квітня 2001 року N 264 "Про звільнення М. Шиянова з посади заступника начальника Управління державної охорони України";

Указу Президента України від 19 квітня 2001 року N 267 "Про призначення В. Шеремети начальником Департаменту інформаційного забезпечення та управління оперативно-службовою діяльністю Служби безпеки України";

Указу Президента України від 23 квітня 2001 року N 272 "Про призначення В. Мельника заступником начальника Управління державної охорони України з матеріально-технічного забезпечення";

Указу Президента України від 23 квітня 2001 року N 273 "Про призначення М. Маліченка заступником начальника Управління державної охорони України";

Указу Президента України від 25 квітня 2001 року N 276 "Про призначення Ю. Телеховського членом колегії Служби безпеки України";

Указу Президента України від 30 травня 2001 року N 373 "Про призначення І. Божкова начальником Управління охорони і контррозвідувального захисту державної таємниці Служби безпеки України"

Указу Президента України від 30 травня 2001 року N 374 "Про звільнення С. Невзорова з посади заступника начальника Управління - начальника Служби охорони в Автономній Республіці Крим Управління державної охорони України";

Указу Президента України від 30 травня 2001 року N 375 "Про призначення Є. Сергієнка заступником начальника Управління - начальником Служби охорони в Автономній Республіці Крим Управління державної охорони України";

Указу Президента України від 15 червня 2001 року N 443 "Про залишення О. Бєлова на військовій службі";

Указу Президента України від 26 липня 2001 року N 570 "Про порядок взаємодії з міжнародними антитерористичними організаціями";

Указу Президента України від 20 серпня 2001 року N 659 "Про присвоєння військових звань";

Указу Президента України від 21 серпня 2001 року N 707 "Про присвоєння військових звань";

Указу Президента України від 23 серпня 2001 року N 735 "Про присвоєння В. Шкідченку військового звання";

Указу Президента України від 30 серпня 2001 року N 750 "Про призначення А. Павленка начальником Управління Служби безпеки України в Одеській області";

Указу Президента України від 30 серпня 2001 року N 751 "Про призначення О. Скриника начальником Департаменту спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації Служби безпеки України";

Указу Президента України від 30 серпня 2001 року N 752 "Про звільнення С. Макаренка з посади начальника Управління Служби безпеки України в Одеській області";

Указу Президента України від 30 серпня 2001 року N 755 "Про призначення С. Черних заступником Голови Служби безпеки України";

Указу Президента України від 30 серпня 2001 року N 757 "Про призначення А. Герасимова заступником Голови Служби безпеки України";

Указу Президента України від 30 серпня 2001 року N 758 "Про звільнення Г. Лазарєва з посади заступника Голови Служби безпеки України - керівника Департаменту спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації Служби безпеки України";

Указу Президента України від 4 вересня 2001 року N 794 "Про звільнення В. Пшеничного з посади начальника Управління Служби безпеки України в Тернопільській області";

Указу Президента України від 12 вересня 2001 року N 827 "Про звільнення В. Пристайка з посади начальника Слідчого управління Служби безпеки України";

Указу Президента України від 12 вересня 2001 року N 828 "Про призначення В. Пристайка заступником Голови Служби безпеки України";

Указу Президента України від 12 вересня 2001 року N 829 "Про призначення Я. Савчина начальником Управління Служби безпеки України в Тернопільській області";

Указу Президента України від 14 вересня 2001 року N 841 "Про призначення С. Доброчинського заступником начальника Управління державної охорони України";

Указу Президента України від 21 вересня 2001 року N 851 "Про присвоєння Ю. Кармазіну класного чину";

Указу Президента України від 21 вересня 2001 року N 853 "Про звільнення В. Мельника з посади заступника начальника Управління державної охорони України з матеріально-технічного забезпечення";

Указу Президента України від 21 вересня 2001 року N 854 "Про звільнення М. Маліченка з посади заступника начальника Управління державної охорони України";

Указу Президента України від 21 вересня 2001 року N 859 "Про призначення А. Головіна начальником Слідчого управління Служби безпеки України";

Указу Президента України від 21 вересня 2001 року N 873 "Про Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 12 вересня 2001 року "Про невідкладні заходи щодо забезпечення громадської безпеки та недопущення проявів тероризму на території України";

Указу Президента України від 2 жовтня 2001 року N 914 "Про матеріально-побутове, медичне та інші види забезпечення генералів армії України, генералів внутрішньої служби України та державних радників юстиції України в разі звільнення за вислугою строку служби";

Указу Президента України від 2 жовтня 2001 року N 919 "Про призначення членів колегії Служби безпеки України";

Указу Президента України від 4 жовтня 2001 року N 934 "Про звільнення В. Ільгова з посади начальника Управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області";

Указу Президента України від 4 жовтня 2001 року N 935 "Про призначення В. Ільгова начальником Управління Служби безпеки України у м. Києві";

Указу Президента України від 4 жовтня 2001 року N 936 "Про призначення С. Бойченка начальником Управління Служби безпеки України в Київській області";

Указу Президента України від 4 жовтня 2001 року N 937 "Про звільнення О. Фокіна з посади начальника Управління Служби безпеки України в Харківській області";

Указу Президента України від 10 жовтня 2001 року N 951 "Про призначення М. Куркіна начальником Управління Служби безпеки України в Харківській області";

Указу Президента України від 31 жовтня 2001 року N 1023 "Про звільнення Ю. Самойленка з посади начальника Управління Служби безпеки України в Донецькій області та від виконання обов'язків члена колегі

06.12.09

Прес-конференція з такою назвою відбулася в Харківському прес-клубі 8 грудня. Її було присвячено Міжнародному дню прав людини, який відзначається 10 грудня. В прес-конференції брали участь співголова Харківської правозахисної групи Євген Захаров, завідувачка громадської приймальні ХПГ Людмила Клочко, помічник міністра МВС з прав людини Юрій Чумак.

Є. Захаров: Існують три ключові проблеми: перша – сильна й незалежна судова влада, друга – діяльність правоохоронних органів, і третя – загальна інформативна закритість, непрозорість діючої влади. Якщо не працює судова влада, захист прав людини стає примарним, бо нема куди звертатися. Проте, ситуація, так би мовити, мозаїчна – є, наприклад, виграні суди. Але в цілому ситуація кепська, судова реформа гальмується, а судову систему було залучено до політичної боротьби. Дуже погано, що неповагу до правосуддя виявляє найвищий судовий орган – Верховний Суд України. Влітку він проіґнорув рішення Європейського суду з прав людини у справі Олександра Яременка, вилучивши з рішення докази, отримані в незаконний спосіб, саме ж рішення залишивши чинним. Днями стало відомо, що рішення Європейського суду у справі іншого засудженого, Станіслава Луценка теж не було виконане, бо Верховний Суд не став робити новий судовий розгляд, не знайшовши для цього підстав. Якщо найголовніший судовий орган так себе поводить, на що взагалі сподіватись? Ґрунт вислизає з під ніг. Але ми використаємо всі можливості, щоби добитися від ВС розгляду цих справ. Взагалі, виконання судових рішень залишається великою проблемою – щорічно 70% рішень у цивільних справах не виконується, а понад 80% рішень Європейського суду з прав людини проти України стосуються порушення права на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Європейської конвенції) саме в наслідок порушення розумного строку тривалості судового розгляду і невиконання судових рішень, зокрема, про виплату боргів по заробітній платні чи інших виплат. Інші системні порушення – відсутність професійної відповідальності суддів, порушення презумпції невинуватості та права на захист, недостатня обґрунтованість судових рішень, майже повна відсутність виправдальних вироків, відсутність незалежної недержавної експертизи.

Далі, що стосується ситуації в правоохоронних органах. Найбільшу занепокоєність викликають свавільні чи необґрунтовані затримання та арешти, а також системна практика застосування катувань, інших форм поганого поводження. Згідно соціологічних досліджень у 2008 році незаконного насильства в Україні зазнали понад 600 тис. осіб. Тут є певний прогрес, бо у 2004 році ця цифра складала близько 1 млн. Все більше українців вважають практику катувань неприпустимою.

І третє, щодо інформаційної закритості. Ситуація в Харкові дуже кепська, на запити місцева влада відповідає дуже погано, а інформацію про бюджет на сайті міської ради ви не знайдете. Про важливі дії ми дізнаємося пост post factum. Так було, наприклад, із закриттям міського протитуберкульозного стаціонару на 675 ліжок. Тобто, в місті не залишилося жодного ліжка, хворих посилають в область. Куди вони їдуть, як вони лікуються – невідомо. Розвал цієї служби – це просто погром, важко знайти інше слово. Якщо ситуація залишатиметься на такому рівні, нас чекає сплеск епідемії туберкульозу у найближчі 1,5–2 роки. Дії міської влади нашого міста перетворюють ст. 3 української Конституції («Людина, її життя і здоров’я … і безпека визнаються в Україні найвищою соціяльною цінністю») у даному випадку на звичайнісіньке лицемірство.

Л. Клочко: У 2009 році було вже близько 2000 звернень до ХПГ, причому 20% з них – скарги на суди, трохи менше на міліцію. Не зменшується кількість скарг на невиконання судових рішень у цивільних справах; багато скарг на адміністрації підприємств усіх форм власності через невиплату платні, примусові відпустки. Тривають незаконні потіснювальні («уплотнітєльниє») забудування. Близько 4% скарг – на медицину, менше скаржаться на армію, на неуставні відносини. Скаржаться приватні підприємці, що займаються малим бізнесом, на незаконні перевірки. Раніше такого не було, але тепер змінилася правосвідомість і ці люди хочуть рішати свої проблеми у правовому полі. Також є заявки про труднощі з приватизацією землю: треба брати довідки в одному місці, щоби отримати дозвіл в іншому, в результаті з’являється велике замкнене коло, з якого люди не можуть знайти виходу. Також існує проблема бездомних. Ці люди часто не мають паспортів, їхні діти не мають свідоцтв про народження. Щоб отримати документи, треба їхати по місцю народження, а не всі мають таку можливість. Багато з них вимушені жити на вулиці, в посадках, на вокзалах, у підвалах. Ми звикли, що зазвичай у такому стані опиняються так звані декласовані елементи, різні п’яниці, насправді ж часто серед бездомних трапляються люди молоді, діти. Наприклад, молода жінка знаходить роботу, але оскільки не має паспорту, не може на неї влаштуватися. Ми намагаємося їм допомогти, але контакт з ними буває лише тоді, коли вони до нас звертаються. Міській владі треба уділяти більше уваги таким людям.

Ю. Чумак: Якщо порівнювати кількість звернень громадян на протиправні дії робітників міліції до прокуратури, правоохоронних органів у цьому році, їх кількість збільшилася. Але, на мою думку, це свідчить не про те, що робота працівників міліції погіршилася, навпаки, люди побачили, що можна відновити свої права, і є випадки, коли працівники міліції були покарані як злочинці (люди пам’ятають, що 3-х працівників міліції засудили на 6 і 9 років за катування, що призвели до смерті Олега Дунича). Цього року в Харківській області було 75 звернень про протиправні дії працівників міліції, минулого року – 45. Цього року порушено 59 кримінальних справ, минулого року – 32. Тобто, існує можливість захистити свої права. Зазначу, що й самі працівники міліції потерпають, на них скоюються напади; було 14 випадків поранення при виконанні службових обов’язків.

Тепер кілька слів щодо змін на системному рівні. Я не вірю, що подолати протиправні дії, тортури в міліції можна просто хапаючи за руку міліціонера-порушника і жорстко його караючи. Лише такими заходами цього добитися неможливо. Як зазначав помічник міністра, начальник управління з моніторингу дотримання прав людини в діяльності ОВС Олег Мартиненко, роботу у напрямку прав людини неможна оцінювати за кількістю «відрубаних голів». Задля системних змін треба багато зробити, щоб працівникам міліції було вигідно не порушувати права людини, щоб не показники були для них головним, а наш з вами захист. Керівництво МВС розуміє проблему і намагається багато чого робити у цьому напрямку. 16 вересня цього руку вийшов «Наказ про забезпечення прав людини в органах внутрішніх справ», ініційований нашим управлінням моніторингу дотримання прав людини. Щоправда, не всі пропозиції було враховано… Цей наказ, зокрема, передбачає встановлення в усіх підрозділах внутрішніх справ систем відеоспостереження, щоби фіксувалося, коли і в якому стані людина прийшла у відділ і коли і в якому стані пішла. На жаль, в умовах фінансової та політичної кризи, фінансування МВС здійснюється за залишковим принципом, тобто грошей вистачає лише на утримання працівників. Як буде працювати міліція з 1 січня, коли набувають чинності нові антикорупційні закони, важко навіть уявити. Наказ про встановлення системи відеоспостереження є, грошей на його виконання виділено 0 гривень 0 копійок.

23 вересня був виданий «Наказ про заходи щодо попередження надзвичайних подій…». 2 жовтня в Києві відбулися громадські слухання щодо дотримання прав людини в органах внутрішніх справ, організатором яких була ХПГ спільно з МВС. Адвокат Геннадій Токарєв говорив на них, що всі слідчі дії мусять відбуватися у спеціально обладнаних слідчих кімнатах. Таких кімнат на весь Харків лише по одній на райвідділ, а обладнання нових таких кімнат знов упирається в безгрошів’я.

9 жовтня вийшов «Наказ про включення до тематичних планів службової підготовки додаткової тематики». Тут мається на увазі якраз тема з прав людини. У вищих навчальних заходах ця тематика є розпорошеною, розкиданою по шматочку по різних курсах. Тепер, працівники правоохоронних органів можуть отримати знання з прав людини в межах службової підготовки (кожного тижня міліціонерам виділено кілька годин службової підготовки, де вони займаються основами законодавства тощо). Зараз у Харкові проходить кінофестиваль документальних фільмів з прав людини. Ми виступили з ініціативою влаштувати кінопокази для працівників міліції, що і буде здійснено 11 грудня.

Підготував Володимир Бацунов

У Мюнхені розпочався процес над ймовірним наглядачем концтабору "Собібор" Джоном (Іваном) Дем’янюком. "Німецька хвиля" записала інтерв’ю з адвокатом обвинуваченого - Ульріхом Бушем.

Deutsche Welle: Очікувалось, що захист ставитиме під сумнів автентичність документів, зокрема посвідчення співробітника Собібору. Замість цього Ви обрали іншу стратегію – Дем’янюк є жертвою нацистів. Чому?

Буш: Це не так. Ми діємо за двома стратегіями захисту. Протягом 33 років пан Дем’янюк стверджував, що ніколи не був нацистським вахманом, ніколи не був у Собіборі або Треблінці. За його словами, його два роки тримали у таборі для військовополонених червоноармійців. Він стверджував, що службове посвідчення та списки на передачу – сфальсифіковані. На цих попередніх висловлюваннях і будується захист. Ми доведемо, що попередні дані обвинуваченого відповідають дійсності. Захист доведе, що пан Дем’янюк як військовополонений був жертвою нацистів. Як полонений червоноармієць він проходив за нацистською програмою знищення полонених солдатів Червоної Армії. У межах безпрецедентного Голокосту нацисти убили 3,3 мільйона взятих у полон солдатів Червоної Армії, відмовляючи їм у їжі та медичному забезпеченні, хворобами і голодом. Табори військовополонених, з мого погляду, були нічим іншим, як таборами смерті - як Треблінка, Бельжець або Собібор.

Як альтернативний варіант, на той випадок, якщо суд дійде переконання, що посвідчення є автентичним і обвинувачений був вахманом у Собіборі, ми захищаємо пана Дем’янюка відповідно до стратегії, що й у цьому разі пан Дем’янюк є так само невинуватим. Тому що тоді його, як і всіх вишколених в таборі Травнікі охоронців, нацисти змушували робити за них брудну роботу в таборах знищення. При цьому з історії відомо, що «травнікам» загрожувала смерть. Якщо вони відмовлялись виконувати накази або дезертирували, їх самих розстрілювали або труїли газом.

Deutsche Welle: В залі суду Ви сказали, що власне організатори масового знищення у Собіборі залишились непокараними. Які Ви можете назвати конкретні приклади?

Буш: Земельний суд в Хагені 1966 року виносив ухвалу щодо 11 німецьких есесівців - наглядачів табору Собібор і п’ятьох з них виправдав. Ці німецькі наглядачі СС посилалися на те, що були змушені слідувати наказам нацистів, оскільки мали боятися, що інакше їх розстріляють або отруять газом. Земельний суд в повному обсягу визнав цей захист. Серед тих, кого виправдали, був і наглядач СС Лахман, який очолював команду «травників» у Собіборі. Якщо начальник наглядачів, той, хто віддавав їм накази, виправданий, оскільки боявся за своє життя, як може бути засуджений виконавець, підпорядкований - раб?

Deutsche Welle: Як довго триватиме процес?

Буш: Я не втрачаю надії, що процес триватиме недовго і провадження буде припинено. Існують чіткі перешкоди для процесу. Німеччина не є відповідальною, а Польща вже зупинила розгляд цієї справи на користь мого підзахисного, через відсутність обґрунтованої підозри у скоєнні злочину.

Deutsche Welle: Пан Дем’янюк перебуває у в’язниці, попри те, що втечі не очікується. Чи Ви хочете домогтися його звільнення? Як саме?

Буш: Скажу Вам так: мій підзахисний вже з причин здоров’я не може втекти. Йому 90 років. Він потребує практично щоденно медичної допомоги. Він повністю ізольований. У нього немає паспорту і родичів у ФРН. Начебто небезпека втечі, яка призвела до видачі наказу про арешт, була створена винятково самою Німеччиною, коли вона погодилась із примусовою депортацією пана Дем’янюка з США до Німеччини і розмістила його у в’язниці.

Deutsche Welle: Як часто Ви бачитесь з Дем’янюком? Який нині стан його здоров’я? Чи перенесе він тривалий процес?

Буш: Перед початком процесу я зустрічався з обвинуваченим у Мюнхені, після його арешту, кожні 14 днів. Стан його здоров’я, на мою думку, серйозно погіршився. Тоді як шість місяців тому, після лікування, рівень гемоглобіну міг покращуватися і досягав норми, то тепер рівень гемоглобіну набагато нижче норми. Медичні експерти у процесі встановили, що стан здоров’я підзахисного залишився без змін та для його віку є добрим. Чимдалі триває процес, тим більше я боюся, що процес закінчиться смертю мого підзахисного.

Deutsche Welle: Якщо йому винесуть виправдальний вирок, чи має він право взагалі поїхати до США?

Буш: Виправдальний вирок моєму клієнту нічого не дає. Оскільки Сполучені Штати позбавили його громадянства та примусово депортували, він не може повернутися і не отримає візи. Якщо його буде виправдано або процес буде зупинено, ми будемо юридично добиватися його воз’єднання з родиною у Сполучених Штатах. Ми будемо тоді сподіватися, що США приймуть його назад і хай це буде вирішено на засадах людяності й гуманізму.

Інтерв’ю записав Захар Бутирський

Редактор: Євген Тейзе

07.12.2009

Правозащитный центр «Мемориал» намерен полностью возобновить свою деятельность в Чечне, которая была приостановлена после похищения в Грозном и убийства правозащитницы, сотрудницы ПЦ «Мемориал» Натальи Эстемировой.

Об этом сообщает Би-би-си [1] со ссылкой на заявление руководителя центра Олега Орлова [2].

«Мы возобновляем работу в Чечне», - подтвердила пресс-секретарь Правозащитного центра "Мемориал" [3] Юлия Климова.

По ее словам, ключевой задачей в Чечне «Мемориал» считает мониторинг ситуации с правами человека и юридическая помощь пострадавшим.

* * *

«Мемориал» и международные правозащитные организации возвращаются в Чечню

Пять месяцев тому назад правозащитники России и всего мира потеряли друга и коллегу — Наталью Эстемирову, ведущего исследователя «Мемориала» в Чеченской Республике Российской Федерации. После ее убийства, произошедшего 15 июля 2009 года, «Мемориал» приостановил свою работу в республике. С тех пор власти Чечни не прекращали запугивать и преследовать правозащитников и тех людей, которые добиваются справедливости в связи с произволом. Некоторым из них пришлось уехать из России, поскольку их жизнь оказалась в опасности.

В итоге людям, чьи права были нарушены в Чечне, стало не к кому обратиться. Продолжают поступать сообщения о нарушениях прав человека – таких, как насильственные исчезновения, пытки и жестокое обращение, а также внесудебные казни. Сжигаются дома родственников тех, кто, как подозревают, взял в руки оружие. Виновные в подобных преступлениях остаются безнаказанными.

В такой обстановке особенно болезненно ощущается вакуум, вызванный уходом «Мемориала». В ноябре более 80 российских правозащитных организаций обратились к «Мемориалу» с письмом [4], призвав организацию вернуться в Чечню и пообещав помогать ей всем, чем только возможно.

Несколько из этих организаций объединились для создания миссии по мониторингу в Чечне и с недавнего времени приступили к работе в республике.

Сегодня, 16 декабря 2009 года, Европарламент вручил «Мемориалу» в лице Олега Орлова и Сергея Ковалева, а также Людмиле Алексеевой из Московской Хельсинкской группы премию «За свободу мысли» имени А.Д. Сахарова. Мы крайне сожалеем, что наш друг и коллега Наталья Эстемирова не дожила до получения этой почетной награды.

В своей нобелевской речи Андрей Дмитриевич Сахаров сказал, что «сегодня мы должны бороться за каждого человека в отдельности, против каждого случая несправедливости, нарушения прав человека — от этого зависит слишком многое в нашем будущем».

Мы — Amnesty International, Human Rights Watch, Международная федерация за права человека (FIDH), «Мемориал», Civil Rights Defenders и Московская Хельсинкская группа — будем сотрудничать с российскими и прочими международными правозащитными организациями в целях мониторинга ситуации в Чечне.

Мы полагаем, что мониторинг и распространение информации о нарушениях прав человека в Чеченской Республике являются нашей общей обязанностью. Мы продолжим работать над тем, чтобы положить конец нарушениям прав человека в республике, и сделаем все от нас зависящее, чтобы виновные в них предстали перед судом. Нельзя лишать жителей Чечни возможности добиваться правосудия и возмещения вреда.

[1] http://bbc.co.uk/russian/index.shtml

[2] http://hro.org/taxonomy/term/283

[3] http://memo.ru

4] http://hro.org/node/6943

16 декабря 2009 г.

Дамы и господа!

Позвольте мне от имени общества «Мемориал» поблагодарить Европейский парламент за высокую награду – премию имени Сахарова.

«Мемориал» воспринимает эту награду как награду не только нашей организации. Премии удостоено все правозащитное сообщество России, и даже шире – заметная часть российского общества. Вот уже сорок лет правозащитники отстаивают – сначала в Советском Союзе, а потом в России – «европейские», то есть общечеловеческие ценности. Эта борьба всегда была трагичной, теперь она все чаще оборачивается гибелью самых лучших, самых бесстрашных.

Уверен, что, присуждая «Мемориалу» премию Сахарова, Европейский парламент имел в виду в первую очередь их – наших погибших друзей, соратников. Эта премия по праву принадлежит им. И первое имя, которое я должен назвать – это имя Натальи Эстемировой, сотрудницы «Мемориала», убитой этим летом в Чечне. Я не могу не назвать здесь и другие имена: адвоката Маркелова, журналистов Политковской и Бабуровой, убитых в Москве, этнолога Гиренко, застреленного в Петербурге, Фарида Бабаева, убитого в Дагестане, и многих других – этот перечень, увы, можно продолжать долго. Я прошу почтить память этих людей вставанием.

/Минута молчания/

Спасибо.

Эти люди погибли за то, чтобы Россия стала по-настоящему европейской страной, где общественная, политическая жизнь была бы основана на приоритете жизни и свободы каждого отдельного человека. А стало быть, они погибли и за Европу, ибо Европа без России – неполна.

Надеюсь, всем понятно, что, когда я говорю о «европейских ценностях» и «европейской политической культуре», я не вкладываю в эту терминологию решительно никакого географического содержания и никакого «европоцентризма». Ибо политическая культура, основанная на свободе и правах личности, воплощает общечеловеческую систему ценностей, равно пригодную для Европы и Африки, России и Китая.

В сегодняшнем событии все символично и взаимосвязано: и сама награда, и день ее вручения, и те, кто награждает, и те, кого награждают.

Андрей Сахаров, умерший двадцать лет назад, был выдающимся борцом за права человека и выдающимся мыслителем, выдвинувшим два фундаментально важных тезиса. Первый тезис состоял в том, что лишь преодоление политической разобщенности и вражды дает человечеству шанс на выживание и развитие, дает возможность справиться с глобальными вызовами эпохи, обеспечить всеобщий мир и прогресс на нашей планете. И второй тезис – что единственной надежной опорой для наших усилий по преодолению политической разобщенности современного мира являются права человека и, в первую очередь, интеллектуальная свобода.

Европейский Союз, парламент которого учредил эту премию еще при жизни Сахарова, – это сегодня, пожалуй, наиболее близкий прообраз объединенного человечества, о котором мечтал Андрей Дмитриевич.

В последнее время Россию и Европу все чаще противопоставляют. В России стало модно толковать об «особом российском пути», об «особой русской духовности», об «особых национальных ценностях». А в евроатлантическом мире нередки суждения о России, как о «лишней» стране с уродливым политическим развитием, обусловленным ее историей, национальной психологией, – и иные умозрительные конструкции. Что можно по этому поводу сказать?

Разумеется, у России, как, впрочем, и у любой другой страны, – свой собственный путь к устроению жизни на общечеловеческих основаниях. Ни один народ в мире не организует свою жизнь по рецептам и схемам, целиком заимствованным извне. Но связь России и Европы вовсе не в том, кто у кого что заимствует.

Вопрос можно поставить и так: а внесла ли Россия что-то в складывающуюся на наших глазах общеевропейскую и общечеловеческую цивилизацию? И тут я хочу напомнить об уникальном вкладе России в духовный и политический прогресс Европы и человечества: о ключевой роли советского правозащитного движения в становлении современной политической культуры.

Сахаров переосмыслил роль прав человека и интеллектуальной свободы в современном мире еще в 1968 году. А в практическую плоскость его идеи перевели правозащитные организации, созданные советскими диссидентами, – прежде всего, Московская Хельсинкская группа, которую сегодня представляет здесь Людмила Алексеева. Эти организации первыми публично заявили, что громкие декларации о международной защите прав человека не могут оставаться заклинаниями.

Нам удалось мобилизовать мировое общественное мнение, тогда и политическая элита Запада была вынуждена отойти от традиционного прагматизма. Разумеется, это развитие породило и множество новых проблем, до конца еще не разрешенных: пример – доктрина «гуманитарного вмешательства».

За последние тридцать лет сделано немало, но предстоит сделать намного больше. У истоков этого процесса стояли российские правозащитники 1970-х, и потому ни нынешняя российская власть, ни те европейские политики, которые считают Россию «лишней страной», не могут вычеркнуть Россию из списка европейских стран.

В России последней трети ХХ столетия, как нигде больше, правозащитное движение стало синонимом гражданственности, а российская правозащитная мысль сумела развиться до сахаровских глобальных обобщений и приобрести качество новой политической философии.

Это связано с уникальностью трагической российской истории ХХ века, с необходимостью осмыслить и преодолеть кровавое и грязное прошлое. Если толчком к послевоенной политической модернизации Западной Европы была Вторая мировая война, ставшая логическим завершением сравнительно недолгого господства нацистского режима в Германии, то для СССР и России необходимость переустройства диктовалась опытом семидесяти лет господства коммунистического режима, кульминацией которого была сталинская террористическая диктатура.

Двумя основными составляющими возрождающейся российской гражданственности стали правовое сознание и историческая память. Правозащитное движение с самого начала позиционировало себя в первую очередь как движение за преодоление сталинизма в жизни страны. В одном из первых публичных текстов этого движения – листовке организаторов исторического митинга 5 декабря 1965 года в защиту права – об этом было сказано предельно просто и лаконично: «Кровавое прошлое призывает нас к бдительности в настоящем».

В сущности, эта особенная связь двух компонент гражданского сознания – правового мышления и исторической памяти – в полной мере унаследована современным правозащитным сообществом России, да и российским гражданским обществом в целом.

Думаю, что первостепенное значение, которое Сахаров придавал «Мемориалу» в последние годы и месяцы своей жизни, связано с тем, что он отчетливо понимал эту специфику. В деятельности «Мемориала» эти две базовые составляющие российской гражданственности слиты воедино.

Мне кажется, что и теперь, в двадцатую годовщину смерти Сахарова, депутаты Европейского парламента, выбирая лауреата, также почувствовали и поняли эту специфику. Мы все помним о принятой в апреле резолюции Европарламента "О европейском сознании и тоталитаризме".

Эта резолюция, так же, как и последовавшая за нею июльская резолюция ОБСЕ "О воссоединении разделенной Европы", доказывает, что объединенная Европа понимает смысл и пафос нашей работы. «Мемориал» глубоко благодарен вам за это понимание.

Абсурдность нынешней политической ситуации в России прекрасно иллюстрируется тем обстоятельством, что наш собственный парламент – парламент страны, больше и дольше всех страдавшей от сталинизма и коммунистической диктатуры, – вместо того, чтобы горячо поддержать эти резолюции, немедленно объявил их «антироссийскими»!

Все это показывает, что и по сей день сталинизм для России – отнюдь не эпизод ХХ столетия. Несколько лет сумбурной и неполной политической свободы были нами упущены. Живет главная черта коммунистического тоталитаризма – отношение к людям как к расходному материалу.

Цели государственной политики по-прежнему определяются независимо от мнения и интересов граждан страны.

Именно с этим связано установление в сегодняшней России режима «имитационной демократии». Имитируются решительно все институты современной демократии: многопартийная система, парламентские выборы, разделение властей, независимая судебная система, независимое телевидение и т.д. Но подобная имитация под именем «социалистической демократии» существовала и при Сталине.

Только сегодня для имитации не нужен массовый террор: достаточно сохранившихся со сталинских времен стереотипов общественного сознания и поведения.

Впрочем, при необходимости используется и террор. За последние десять лет в Чеченской республике «исчезли» – то есть были похищены, подвергнуты пыткам, бессудно казнены и невесть где захоронены – свыше трех тысяч человек. Эти преступления творили сначала представители федеральной власти, потом передали эту «работу» местным силовым структурам.

Сколько российских силовиков наказаны за эти преступления? Считаные единицы. Кто обеспечивал их привлечение к ответственности? В первую очередь, правозащитница Наталья Эстемирова, журналист Анна Политковская, адвокат Станислав Маркелов. Где они все? Убиты.

Мы видим, что насилие, ставшее в Чечне повседневностью, выходит за ее пределы и распространяется на всю страну.

Но и в этих обстоятельствах находятся люди, готовые противостоять возвращению прошлого. И это основание для надежды.

Все мы понимаем, что никто не вернет Россию на путь свободы и демократии, кроме самой России, ее народа, ее гражданского общества.

Да и ситуация в нашей стране не столь безнадежна, как может показаться поверхностному наблюдателю. У нас немало союзников в обществе – в борьбе за права человека, в борьбе со сталинизмом. Чего мы при этом можем ждать от европейских политиков, от европейского общественного мнения? Андрей Дмитриевич Сахаров сформулировал эти ожидания больше двадцати лет назад: «Моя страна нуждается в поддержке и давлении».

Объединенная Европа имеет возможности для такой твердой и, одновременно, дружественной политики, основанной на поддержке и давлении, но использует их далеко не в полной мере. Приведу лишь два примера.

Первый – работа Европейского суда по правам человека с жалобами от граждан России. Сама возможность обращения потерпевших в Страсбург должна вынудить российские суды работать квалифицированно и независимо. А главное – исполнение решений Европейского суда должно устранять причины, приведшие к нарушению прав человека.

За последние годы в Страсбурге вынесено более ста решений по «чеченским» делам, по тяжким преступлениям представителей государства против граждан. И что же? А ничего. Россия исправно выплачивает потерпевшим присужденные Европейским судом компенсации, как некий «налог на безнаказанность», отказываясь от расследования преступлений и наказания виновных.

А все генералы, названные поименно в страсбургских решениях, отправлены не под суд, а на повышение.

И что же Комитет министров Совета Европы, призванный следить за исполнением решений суда? В Страсбурге разводят руками: «Что мы можем сделать?» – и молчат.

Второй, более общий пример – отношения России и Европейского Союза в области прав человека. Сегодня они фактически сводятся к тому, что Евросоюз раз в полгода проводит консультации с Россией по этой тематике. Как используется эта возможность?

Чиновники не самого высокого ранга говорят несколько часов за закрытыми дверями, – Европа спрашивает про Чечню, Россия отвечает вопросом про Эстонию или Латвию, – и расходятся еще на полгода.

Неправительственные организации, российские и международные, проводят параллельные мероприятия, слушания, представляют доклады. Представители Брюсселя на встречах с правозащитниками сокрушенно вздыхают: «Что мы можем сделать?» – и молчат.

Так что же должна делать Европа по отношению к России?

С нашей точки зрения, ответ прост: она должна относиться к России так же, как к любой другой европейской стране, которая приняла на себя определенные обязательства и несет ответственность за их исполнение.

Увы, сегодня Европа все реже формулирует свои рекомендации России в области демократии и прав человека, предпочитая иногда и вовсе не вспоминать о них. Неважно, что тому причиной – ощущение бесплодности усилий или прагматические соображения, связанные с нефтью и газом.

Долг Европы – не молчать, а вновь и вновь повторять, напоминать, уважительно и твердо настаивать на исполнении Россией своих обязательств.

Разумеется, нет не только гарантий, но и особых надежд на то, что эти призывы достигнут цели.

Однако если не напоминать – это точно будет воспринято российскими властями как индульгенция.

Снятие острых вопросов с повестки дня вредит России. Но оно в неменьшей степени вредит и Европе, ибо возникают сомнения в приверженности европейских институтов европейским ценностям.

Премия, которой вы нас сегодня награждаете, называется «За свободу мысли».

Казалось бы – как может быть несвободной мысль, кто и как может ограничить ее свободу? Способ есть – это страх, который становится частью личности человека и заставляет его думать и даже чувствовать так, как от него хотят.

Люди не просто боятся, они находят выход в том, чтобы «полюбить Большого Брата», как описал Джордж Оруэлл в романе «1984». Так было, когда в России был Сталин, так было, когда в Германии был Гитлер. Это сейчас повторяется в Чечне, при Рамзане Кадырове. Этот страх может распространиться по всей России.

Но что же может противостоять страху? Как ни парадоксально, только и исключительно свобода мысли. Это качество, которым в необыкновенной степени обладал Андрей Дмитриевич Сахаров, делало его неуязвимым для страха. А глядя на него, освобождались от страха и другие.

Свобода мысли — основа всех других свобод.

Поэтому для премии имени Андрея Сахарова так уместно название «За свободу мысли». Мы горды тем, что сегодня получаем ее.

17.12.2009