MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Бюлетень "Права Людини", 2011, #25

Катування та жорстоке поводження
Ненадання належної медичної допомоги Юрію Луценку – нелюдське поводження. Документ № 4 Обращение адвокатов Украины по поводу избиения и пыток адвоката Дмитрия Карпенко Відсутність медичної допомоги як бар’єр у ефективному розслідуванні заяв про жорстоке поводження Філософія зневаги Право на справедливий суд
Чи можуть пенсіонери, «діти війни» та «чорнобильці» звернутися до Європейського суду з прав людини у захисті своїх прав? Свобода вираження поглядів
Про брутальні порушення свободи вираження поглядів в Харкові Харьковские телезрители лишены выбора – Открытое письмо Президенту Украины от харьковской телекомпании АТН Право на охорону здоров’я
Война за последнюю надежду: фармацевтические кланы приукрашивают свои цели Оголошення
Українці визначатимуть «Будяків 2011»

Катування та жорстоке поводження

Ненадання належної медичної допомоги Юрію Луценку – нелюдське поводження. Документ № 4

Документ №4 Доступ до медичної допомоги, що передбачає також і вільний вибір лікаря, є одним з мінімальних стандартів, який визначений Європейським Комітетом із запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, відносно затриманих та обвинувачених у скоєнні злочину, які перебувають під вартою в СІЗО. Позиція Європейського суду в цьому питанні також чітко визначена в низці рішень, зокрема, в справах Кучерук проти України, Яковенко проти України та інших: ненадання своєчасної та належної медичної допомоги прирівнюється до нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження і є порушенням статті 3 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка захищає право не бути підданим катуванню та поганому поводженню. Європейська конвенція є частиною внутрішнього законодавства України, яка зобов’язана дотримуватись норм цього документу. Тим не менше, ненадання медичної допомоги при позбавленні волі є системним і масовим порушенням прав людини в Україні, це тим більш виразно проявляється у гучних справах, до яких прикута увага громадськості, таких, як справа екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка. 28 травня він був обстежений професором кафедри внутрішньої медицини №1 Національного медичного університету ім. О.Богомольця Ткачем С.М. та головним дієтологом міністерства охорони здоров’я України доцентом кафедри внутрішньої медицини №1 цього університету Швецем О.В. Вони рекомендували лікувати Луценка в спеціалізованому стаціонарі. Але поставлений фахівцями діагноз, результати обстежень, рекомендації фахівців були приховані і від самого Луценка, і від його близьких. Це само по собі є порушенням Конституції і Закону «Про інформацію», які зобов’язують надавати хворому або його представнику інформацію про стан його здоров’я. А стан здоров’я тільки погіршувався, і 30 серпня ті ж фахівці знову оглянули Луценка. Вони поставили йому дуже серйозний діагноз: криптогенний цироз печінки з явищем портальної гіпертензії і варикозом вен стравоходу. За словами О.В. Швеця, в травні була також дуже серйозна ситуація – виразкова хвороба, і Луценко потребував спеціалізованого лікування в стаціонарі. Але він не був переведений у лікарню, як це рекомендували Ткач С.М. та Швець О.В. Невідомо, чи виконувалися їхні призначення. За три місяці стан здоров’я Луценка суттєво погіршився. В травні не було діагностовано цироз – дуже серйозне захворювання печінки. Для того, щоб цироз печінки не прогресував і не було ускладнень, хворому рекомендовано лікування в умовах спеціалізованого гастроентерологічного стаціонару. Таке лікування неможливо забезпечити в умовах СІЗО, де відсутні кваліфіковані лікарі, медикаменти та обладнання. Проте суд – всупереч рекомендаціям лікарів – дозволив проведення заходів медичного характеру Луценку медичними працівниками закладів МОЗ тільки в межах СІЗО. На думку головного дієтолога МОЗ України, це дуже небезпечно. Протягом наступних тижнів у тих умовах, в яких зараз перебуває Луценко, захворювання тільки прогресуватиме. Без проведення повноцінного лікування можливе подальше прогресування цирозу печінки з його декомпенсацією, розвитком ускладнень (крововиливів тощо), а найтяжчим ускладненням може бути трансформація у рак. Ненадання належної медичної допомоги Юрію Луценку можна кваліфікувати як нелюдське поводження, що порушує статтю 3 Європейської конвенції з прав людини. Відтак, ми вимагаємо негайно забезпечити Луценку стаціонарне лікування в профільному медичному закладі. Члени Комітету Зиновій Антонюк, Аркадій Бущенко, Євген Захаров, Йосиф Зісельс, Людмила Клочко, Микола Козирєв, Ігор Коліушко, Катерина Левченко, Мирослав Маринович, Василь Овсієнко, Олександр Павличенко, Ірина Рапп, Євген Сверстюк, Володимир Яворський



Обращение адвокатов Украины по поводу избиения и пыток адвоката Дмитрия Карпенко

Президенту Украины

Генеральному Прокурору Украины

Уполномоченному по правам человека при ВР Украины

В Совет Европы

В Американскую ассоциацию адвокатов

В Совет ассоциаций адвокатов и юридических сообществ Европы

Ко всем людям доброй воли

ЗАЯВЛЕНИЕ

Мы, адвокаты Украины, возмущены тем фактом, что в Украине, в городе Черкассы представители закона – милиционеры – преступив закон, совершили жестокое злодеяние по отношению к нашему коллеге адвокату Дмитрию Карпенко.

17 августа 2011 года, около 18:30 час., в Сосновском районном суде города Черкассы, во время осуществления защиты своего клиента по уголовному делу сотрудниками милицейского спецподразделения «Сокол» УБОП УМВД Украины в Черкасской области был незаконно задержан и избит адвокат Украины – Дмитрий Карпенко. Известно, что на адвоката Д. Карпенко работниками милиции были надеты наручники, он был повален на землю и избит при большем скоплении свидетелей. После этого он силой был помещен в автомобиль (автозак) и увезен в неизвестном направлении. Находясь в состоянии лишения свободы около часа, адвокат все это время подвергался пыткам и бесчеловечному обращению. Примерно через час адвокат Д. Карпенко был освобожден. Сразу же после освобождения он обратился за медицинской помощью и у него были обнаружены следующие телесные повреждения: закрытая черепно-мозговая травма, сотрясение головного мозга, многочисленные ушибы мягких тканей туловища и конечностей, ушиб почек, многочисленные рвано-резаные раны на руках.

В настоящий момент адвокат Д. Карпенко проходит лечение в стационаре Черкасской областной больницы с диагнозом: закрытая черепно-мозговая травма, сотрясение головного мозга, многочисленные ушибы и ссадины головы, туловища и конечностей, ушиб левой почки.

Представители власти государства, являющегося членом Совета Европы и стремящегося стать полноправным членом Европейского Союза, должны неуклонно соблюдать принципы этих организаций в повседневной своей деятельности. Право быть свободным от пыток и бесчеловечного обращения являются одними из самых главных прав человека. В соответствии со Статьей 3 Европейской Конвенции о защите прав человека и основных свобод никто не должен подвергаться пыткам и бесчеловечным и унижающим достоинство обращению и наказанию. В данном случае представители власти опустились до того, что грубо нарушили это абсолютное право, принадлежащее каждому человеку.

В действиях работников милиции усматриваются признаки уголовных преступлений, за которые они должны понести ответственность.

Мы обращаемся к указанным выше лицам и в указанные выше инстанции, а также ко всем людям доброй воли с просьбой потребовать от официальных властей Украины провести надлежащее расследование по факту жестокого обращения с адвокатом Дмитрием Карпенко и принять меры к тому, чтобы виновные лица были привлечены к уголовной ответственности и понесли наказание.

Подписи: адвокат Геннадий Токарев, адвокат Иван Ткач, адвокат Александр Бондаренко, Мария Каминская, Александр Бышков, Ирина Бессарабенко, Алексей Варва, Виктория Кицюк, Виктория Коваленко, Геннадий Криворучко, Елена Кутепова, Сергей Медведев, Сергей Поздняков, Ольга Чередниченко, Ольга Шатова, Вячеслав Якименко

Добавить свою подпись можно на сайте УХСПЧ.




Відсутність медичної допомоги як бар’єр у ефективному розслідуванні заяв про жорстоке поводження

Доступ до лікаря, в тому числі до альтернативного запропонованому правоохоронними органами, є частиною так званого «мінімального стандарту доброго поводження», який розроблено і підтримується Європейським Комітетом з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність поводженню чи покаранню. Важливість права на медичну допомогу та можливі шляхи його реалізації є вкрай актуальними для сучасної правозастосовної практики української міліції. На жаль, численні приклади з інтерв’ю із жертвами тортур та поганого поводження в міліції підтверджують такі факти.

Стандарти права на доступ до лікаря слугують двом головним цілям:

• вони гарантують канали для передання інформації про жорстоке поводження від затриманого до лікаря, а також;

• вони мають ключову важливість для збирання доказів.

Європейський Комітет з попередження катувань, інших форм жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання (КПК) чітко висловлює свою позицію про те, що прохання затриманих про зустріч з лікарем мають задовольнятися в усіх випадках, що взяті під варту затримані мають обстежуватись лікарем за їхнім власним вибором, а також що всі медичні обстеження мають проводитися поза межами чутності і поза полем зору поліції, якщо сам лікар не вимагає протилежного. КПК рекомендує, щоб у досьє, яке відкриває в’язничний лікар за результатами медичного обстеження новоприбулого ув’язненого, містилися наступні дані: 1) повний перелік заяв, зроблених даною особою, які мають відношення до медичного обстеження (включаючи опис його стану здоров’я та будь-які скарги на жорстоке поводження з ним; 2) повний перелік об’єктивних медичних висновків, зроблених на основі ретельного обстеження, а також; 3) включаючи висновки лікаря у світлі пунктів 1 і 2, включаючи висновок про ступінь відповідності зроблених особою заяв об’єктивним медичним висновкам. В усіх випадках фіксації ушкоджень, які відповідають зробленим заявам про жорстоке поводження, ці відомості мають у системному порядку доводитися до відома відповідних органів влади. Крім того, результати усіх оглядів, включаючи згадані вище заяви та висновки лікаря, мають передаватися затриманій особі та її адвокату. Ще однією проблемою при потраплянні особи до відділів міліції у будь-якому статусі – як доставлений або як затриманий, – є те, що практично відсутня будь-яка процедура огляду особи медичним працівником (лікарем). Такий огляд мав би стати серйозним запобіжником проти тортур та поганого поводження, тому що чітко б фіксував фізичний стан людини. Практика Європейського суду з прав людини підкреслює, що держава повинна надати обґрунтовані пояснення щодо можливих тілесних ушкоджень, які з’явилися у особи після виходу з відділку поліції (справа Рібіч проти Австрії). Надання таких гарантій фізичної недоторканності особи під час її перебування у поліції/міліції можливо лише за умов попереднього (до потрапляння у відділок) огляду медичним працівником/лікарем. Нажаль, чіткої, відпрацьованої технології медичного огляду затриманих та доставлених осіб в міліції не існує. Також така технологія не знайшла відбиття в окремому наказі або розпорядженні МВС України, де було б чітко розписано як, що і коли робити при проведенні медичного огляду.

На наш погляд, відсутність практики обов’язкових медичних оглядів при потраплянні до відділків міліції можна пояснити кількома причинами і ми наведемо найбільш значущі.

1. Історична усталеність адміністративних та кримінально-процесуальних заходів. На жаль, українська міліція успадкувала багато чого від свого попередника – радянської міліції: починаючи від назви і закінчуючи методами роботи. Закритість радянської міліції була настільки високою, що навіть мови не йшло про якийсь там медичний огляд затриманих або доставлених осіб. Звісно, надзвичайні події із доставленими або запрошеними відбувалися і міліція їх вирішувала приватно, без надання розголосу такий події, у тісній співпраці із органами охорони здоров’я, які також були «пов’язані одним ланцюжком» із міліцією. Тому не мало сенсу нормативно регулювати проведення медоглядів доставлених осіб.

2. Низька адаптованість українського національного законодавства до стандартів Європейського суду з прав людини. Хоча українська юридична практика має досить багато напрацювань з точки зору рішень проти України (Афанасьєв проти України, Яковенко проти України, Шабельник проти України та інші), але все одно цієї кількості справ не достатньо для істотного впливу на правозастосовну практику міліції. Навіть після набрання чинності Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» у 2006 році ситуація із порушенням права на медичну допомогу (огляд лікаря) не покращилася. Ми схильні пов’язувати слабкий вплив практики Євросуду з прав людини безпосередньо на посадових осіб, через дії (бездіяльність) яких сталося порушення прав людини, з відсутністю персональної відповідальності таких осіб за порушення. Досі не відпрацьована чітка процедура регресних стягувань з особи, яка припустила порушення прав людини із чиєї вини держава понесла збитки у вигляді виплати сатисфакції.

3. Вкрай низький рівень правової свідомості населення. Ситуація із незнанням населенням своїх прав при затриманні та доставлянні до міліції, нехтування простими запобіжниками при загрозі поганого поводження призводить до наскрізної практики не використовування медичної допомоги (огляду лікаря) під час або одразу ж після відвідування відділів міліції. Це призводить до несвоєчасних звернень до лікарів або взагалі ігнорування ними, що ускладнює або навіть унеможливлює доказування протиправного поводження та катувань з боку працівників міліції.

4. Високий рівень інституціоналізації незаконних практик при здійсненні дізнання та досудового слідства. Отримання результату у вигляді розкритого за будь-яку ціну злочину влаштовує всю систему кримінальної юстиції: від міліції і прокуратури до судових органів. Хоча за останні роки система кримінальної юстиції зазнає змін у бік гуманізації, вона все ще базується на процесуальному законі 1960 року (!). За цей час змінилося практично все: політичний устрій, форми правління, ідеологія, нарешті виросло нове покоління українців, а керівні принципи здійснення правосуддя, закріплені у КПК [України] залишилися безнадійно застарілими. Це не може не впливати на зміст, права та обов’язки учасників процесу, де домінуючу роль відіграє міліцейсько-прокурорський тандем.

Практика відвідувань територіальних органів міліції мобільними групами з моніторингу забезпечення конституційних прав та свобод громадян демонструє досить цікавий підхід до надання медичної допомоги (огляду лікарем) осіб, яких доставляють до відділів міліції. Так, щодо доставленого або затриманого, якщо є підстави вважати, що до нього застосовувалося фізичне насильство (з будь-якого боку), заповнюється форма N№ 129/о «Протокол медичного огляду для встановлення факту вживання психоактивних речовин та стану сп’яніння», затверджений наказом МОЗ від 27 грудня 1999 року № 302 «Про затвердження форм облікової статистичної документації, що використовується в поліклініках (амбулаторіях)». Але дивним, на нашу думку, є не лише той факт, що дію такого протоколу скасовано наказом МОЗ від 26.10.2009 р. № 774 «Про внесення змін до наказу МОЗ України від 27.12.99 № 302», але і сама назва і зміст такого протоколу. Увесь протокол цілком присвячений огляду особи саме на стан сп’яніння, а вже додатково описуються ті тілесні ушкодження, які були виявлені під час огляду. Виявляється, що тілесні ушкодження, фіксація яких є першочерговим завданням при огляді особи, яку доставлено або затримано, стають факультативним завданням при огляді. Відповідно і ставлення до тілесних ушкоджень, і деталізація опису таких ушкоджень на тілі не носять характеру надзвичайної важливості.

У сучасній спільній медично-міліцейській практиці також зберігся анахронізм радянської епохи: так звані довідки лікарів про те, що стан здоров’я затриманого/доставленого дозволяє утримувати його в умовах ізолятора тимчасового тримання/слідчого ізолятора. Така довідка частіше за все видається лікарями бригад швидкої медичної допомоги, які приїздять на виклик та після поверхневого огляду роблять такий висновок. Жодної мови не йде про якесь більш-менш ретельне обстеження з аналізами, замірюваннями тощо. Тобто, якщо затриманий при тямі, не стікає кров’ю – він автоматично придатний для утримання в умовах ІТТ. Така довідка стає в принципі «відмовним матеріалом» лікарів від пацієнта, тому що затриманим він є лише для міліції, а для лікарів він хворий, пацієнт. Так Європейський суд з прав людини у справі Хуртадо проти Швейцарії зауважив, що хоча ст. 3 Конвенції не може розглядатися як підвалина для загального обов’язку держави звільнити з під варти затриманого на підставі медичних показань, вона, тим не менш, накладає обов’язок на державу захистити фізичне благополуччя особи, позбавленої волі, наприклад, забезпечивши їй необхідну медичну допомогу. У світлі заборони жорстокого поводження і права на життя органи поліції мають відповідний обов’язок задовольнити потреби особи у невідкладній медичній допомозі (загроза життю і здоров’ю в цілому, біль, інші ускладнення), а також у лікуванні хронічних або інших захворювань, включаючи ті, що вимагають регулярних лікувальних заходів (справа Сарбан проти Молдови). Всі наведені приклади з практики Європейського суду з прав людини дозволяють зробити висновок про те, що навіть видаючи довідку про придатність до утримання в умовах ІТТ (СІЗО), держава, в даному випадку у особі органу міліції або посадової особи міліції, не звільняється від обов’язку надати медичну допомогу і навіть лікувати затриману особу, якщо в цьому є така потреба.

Відсутність спеціальної процедури огляду, а також паперової форми фіксації такого огляду (протоколу) можна пояснити перш за все дуже високою латентністю явищ, пов’язаних із побиттям затриманих і доставлених. Крім того, стара радянська міліцейсько-медична система не була готова працювати із «побитими доставленими», принагідно приховувала наявність такого явища і, як-то кажуть, розбиралася із цим самостійно. На додаток «процесуальної перспективи» у такої скарги, навіть якщо ми гіпотетично припустимо її наявність, просто не було.

Домінуючим актом, що підтверджує наявність тілесних ушкоджень у особи, є висновок судово-медичної експертизи (СМЕ), яка проводиться відповідно до Закону України «Про судову експертизу», Кримінально-процесуального кодексу України. Крім того, ст. 7 вказаного закону встановлює монополію держави на проведення СМЕ, а саме «виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов’язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз». Ст.ст. 75, 76 та 196 КПК України визначають випадки, порядок та процедуру проведення експертиз, в тому числі і судово-медичних. Оскільки експертиза є слідчою дією, тому її проведення можливе лише після порушення кримінальної справи. Так, ст. 196 КПК України визначає порядок проведення експертизи: «При необхідності проведення експертизи слідчий складає мотивовану постанову, в якій вказує підстави для проведення експертизи, прізвище експерта або назву установи, експертам якої доручається провести експертизу, питання, з яких експерт повинен дати висновок, об’єкти, які мають бути досліджені, а також перелічує матеріали, що пред’являються експертові для ознайомлення».

Кримінально-процесуальний кодекс України у ст. 76 також визначає випадки обов’язкового проведення експертизи, до яких, зокрема, належить встановлення тяжкості і характеру тілесних ушкоджень. КПК не залишає альтернатив законного визнання наявності та тяжкості тілесних ушкоджень. Така ситуація, на нашу думку, практично «цементує» вплив на всі ланки призначення, проведення експертиз, а також надання експертних висновків міліцейсько-прокурорського конгломерату. Без дозволу слідчого практично неможливо отримати направлення на СМЕ, а також отримати результати СМЕ: такий порядок встановлює наказ МОЗ України від 17.01.1995 р. № 6 «Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», де у п. 4.15 йдеться про те, що видача документа на руки обстеженому допустима лише за письмовим дозволом слідчо-судових органів.

Громадянин, який постраждав внаслідок застосування до нього незаконного насильства з боку міліції, може звернутися до будь-якої медичної установи за допомогою і в цьому випадку спрацьовує Інструкція «Про порядок обліку випадків звернення до медичних установ і міськрайлінорганів внутрішніх справ громадян з тілесними ушкодженнями кримінального характеру», затверджена спільним наказом МВС України та МОЗ України № 307/105 від 10.05.93. Інструкція вимагає від керівників лікарень, госпіталів, профілакторіїв, клінік, травмпунктів та інших медичних установ негайно інформувати органи внутрішніх справ про всі випадки звернення за медичною допомогою осіб з вогнепальними, ножовими пораненнями та з іншими тілесними ушкодженнями, якщо є підстави вважати, що вони отримані внаслідок правопорушень. Якщо з’ясується, що такі ушкодження отримані внаслідок «спілкування» із працівниками міліції, то звичайно, що з такою інформацією міліція буде поводитися вкрай «уважно». Потерпілий знов потрапляє у міліцейсько-медичну «пастку», з якої практично нема жодного легального виходу, якщо у працівників є намагання приховати факт нанесення тілесних ушкоджень. Хоча, в принципі, право звернутися до бюро СМЕ самостійно, без направлення від органів слідства (суду, прокуратури, міліції) є у кожного громадянина. Але часто практика йде шляхом повного узгодження дій медиків та правоохоронців.

Така практика повністю не відповідає вимогам Європейського Комітету з попередження катувань та інших форм жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання, який у своїй доповіді про візит до Албанії у 2005 р. наголосив, що «бар’єрів» між судово-медичними експертами та особами, що скаржаться на жорстоке поводження, не може існувати, незалежно від того, подавався чи ні офіційний запит про надання послуг такими експертами з боку посадових осіб слідчих органів прокуратури або інших органів.

Єдиний шлях вирішення такої проблеми – впровадження інституту атестованих незалежних медичних експертів, які проходять акредитацію в Міністерстві охорони здоров’я та Міністерстві юстиції України та у підпорядкуванні не пов’язані з МВС та/або МОЗ України.

Таким чином, можна зі впевненістю стверджувати, що навіть за наявності бажання та волі в потерпілого від незаконного насильства в міліції зібрати докази, – а висновок судово-медичної експертизи є одним з головних, – стає надскладним завданням. А якщо припустити, що міліція не буде або не схоче визнавати факт незаконного насильства, доведення справи до судового розгляду стає просто неможливим.




Філософія зневаги

       Двадцять років Незалежності України. Двадцять років пройшло, як задихнувся у власних бюрократичних випорожненнях Радянський Союз але, здається, наші вітчизняні чиновники на якомусь генетичному рівні зв’язані із своїми колегами з того, вже далекого минулого. Руйнування політичної системи відвертого і неприхованого тоталітаризму практично не змінило їх - ті ж віртуозні поклони у сторону привілейованої касти, безапеляційне «Партія завжди права» та твердоголовий снобізм із категоричним відбракуванням всього нового й прогресивного. А ще вони успадкували зневагу до власного народу, звичайне чиновницьке презирство і недовіру до інших, які драпіруються регулярними запевненнями про відданість інтересам суспільства і признаннями у любові до українців.

       Ця філософія зневаги і недовіри стала у нас елементом державної політики. Вона затребувана й культивується чиновниками різних рівнів, оскільки дає можливість тихенько замітати сміття під килимок, приховуючи від нас проблеми і негаразди у своєму відомстві. А якщо це відомство правоохоронне – вона достигає свого апогею, поєднуючись із чиновницькою фобією можливої відповідальності за свої дії чи бездіяльність.

        21 червня на розширеному засідання колегії за підсумками роботи органів прокуратури України у І півріччі 2011 року, Генеральний прокурор України Віктор Пшонка визнав: «Надзвичайно гострою для України є проблема дотримання прав людини у кримінальному судочинстві. Непоодинокі факти катування і тортур на стадії дізнання та досудового слідства».

        Повністю підтримуючи висловлену тезу, Асоціація українських моніторів дотримання прав людини звернулась до головного прокурора країни з пропозицією про створення робочої групи за участю представників органів прокуратури, науковців та представників громадських організацій, яка займалась би розробкою форм доступу інституцій суспільного контролю до розслідувань за фактами катувань та жорстокого поводження людей у міліції.

 

Генеральному прокурору України державному раднику юстиції

ПШОНЦІ В.П.

         Шановний Вікторе Павловичу!

       Необхідність виконання Україною рішень Європейського суду з прав людини робить нагальним дотримання органами, що здійснюють дізнання та досудове слідство, мінімальних стандартів щодо розслідувань фактів катувань та жорстокого поводження, вчинених посадовими особами. Одним із зазначених стандартів є доступність таких розслідувань суспільному контролю, що відображено, зокрема у справах «Яременко проти України» (2008 р.) та «Ісаєва та інші проти Росії» (2005 р.). Проте наразі у практиці правоохоронних органів України майже відсутні процедури, що мають забезпечувати доступність інститутів громадського суспільства до ходу та результатів розслідувань.

     Під час міжнародної конференції «Проблеми застосування практики Європейського суду з прав людини в правовій системі України», що відбулася 1 липня 2011 р. у Верховному Суді України, стосовно означеної проблеми представники Генеральної прокуратури та експерти Асоціації УМДПЛ дійшли спільного висновку щодо можливості створення спільної робочої групи з числа представників органів прокуратури, науковців та представників громадських організацій.

     Метою цієї групи вбачається розробка та закріплення відповідними нормативно-правовими документами форм доступу інституцій суспільного контролю до розслідувань за фактами катувань та жорстокого поводження, порядку ознайомлення з інформацією щодо розслідувань, її обсягу, максимально деталізованого та обґрунтованого переліку обмежень користування матеріалами розслідувань, умов щодо подальшого використання отриманої інформації тощо.

       Сподіваючись на розуміння з боку керівництва Генеральної прокуратури України важливості встановлення належного рівня довіри та взаємодії між громадянами України та правоохоронними органами держави, а також виконання рішень Європейського суду, ми просимо Вас розглянути питання щодо створення зазначеної робочої групи із залученням представників інститутів громадського суспільства, в тому числі – експертів нашої Асоціації.

    З повагою,

голова правління, доктор юридичних наук О.А. Мартиненко

 11.07.2011

 

     Позиція прокуратури приголомшила своєю відвертою зневагою до суспільства: «Участь у роботі громадських організацій працівників прокуратури чинним законодавством не передбачена».

     Саме таку відповідь надав на адресу Асоціації начальник Головного управління нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства В.Білоус.

 

         Ну що ж – принаймні чесно. У відповідь будемо чесними і ми. На думку цих самих громадських організацій, з якими Ви так категорично відмовилась навіть не співпрацювати, а просто обговорити проблеми насильства у правоохоронних органах, прокуратура не справляється з своїми обов’язками по захисту громадян від міліцейського свавілля і жорстокості. Простіше кажучи – суспільство незадоволене діяльністю прокуратури і ми мали намір зробити крок до порозуміння та спробувати спільно змінити нинішні реалії на кращі. Зрозуміло, що для органів прокуратури це набагато важче, ніж просто проголошувати правильні лозунги на міжнародних конференціях. Але такі зміни необхідні. Необхідні, перед усім, для нас, оскільки керівників прокуратури міліцейське насильство, зазвичай, не стосується і, судячи з відповіді, особливо не турбує. Своєю відповіддю Генеральна прокуратура у черговий раз засвідчила – їй у минулому краще і змінювати своє ставлення до українців вона не збирається.

       І на завершення. Асоціація УМДПЛ зверталась не до Головного управління нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства, а безпосередньо до Генерального прокурора України Віктора Павловича Пшонки і сподівалась отримати відповідь саме від цього керівника та за його підписом, як це, власне, і передбачається статтею 15 Закону України «Про звернення громадян». До речі, того закону, нагляд за неухильним виконанням якого здійснює прокуратура.

 

 




Право на справедливий суд

Чи можуть пенсіонери, «діти війни» та «чорнобильці» звернутися до Європейського суду з прав людини у захисті своїх прав?

«В країні сформувався цілий прошарок кровосісів бюджетних коштів, і тепер ми всіх цих упирів ліквідуємо».

Микола Азаров, прем’єр-міністр

Впродовж останніх тижнів ми є свідками небувалого загострення пристрастей довкола невиконання судових рішень стосовно виплати заборгованості та доплати до пенсій, зокрема у Заліщиках та Чорткові, що на Тернопільщині. Йдеться про доплати «дітям війни» та постраждалим від Чорнобильської катастрофи у розмірах, визначених законом.

З одного боку, це добре, що люди активно й послідовно обстоюють своє право. З іншого, щиро шкода літніх людей, котрі втрачають час та рештки власного здоров’я, оббиваючи пороги суду, виконавчої служби, пенсійного фонду та простоюючи години у наелектризованій емоціями атмосфері масових мітингів і протестних акцій. Особливо гострі – у вигляді блокування пішохідних переходів на автомагістралях. Адже не один з них через пережиті останнім часом стреси потрапив до лікарні – у тому числі із серйозними загостреннями захворювань, що створюють реальну загрозу життю…

Та й врешті-решт, вимагаючи дотримання закону, важливо у власних діях не порушувати закон і не створювати загроз громадському порядку.

Але от чому питання не вирішується на вищому державному рівні? Вочевидь потрібно переоцінити свої дії і місцевій владі та правоохоронцям. Однаково дивно чути і обіцянки посадових осіб «переглянути судові рішення», і намагання стримувати протестувальників тим аргументом, що їхня «надмірна» активність може привести до скасування саме для мешканців Чорткова і Заліщиків «чорнобильських» пільг. Якщо статус зони посиленого радіоекологічного контролю ближчим часом буде скасовано, то це вочевидь відбудеться одночасно в усій країні, а не лише у окремо взятих районах – лише тому, що їхні мешканці надто голосно заявляли про власні права…

Так, ми не перший рік є свідками того, що державна влада знає лише один засіб врегулювання проблем невиконання соціальних гарантій – це тихе скасування отих самих гарантій. З року в рік вона звужує сферу застосування положень законів стосовно дотримання наших соціальних прав – стосовно ветеранів праці, дітей війни, «чорнобильців», пенсіонерів. От останнє тому свідчення – недавнє прийняття у першому читанні урядового законопроекту «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Якщо цей законопроект буде таки остаточно прийнято у існуючій нині редакції, то пільги, які донині були гарантовані цілою низкою соціальних законів («Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», «Про жертви нацистських переслідувань», «Про соціальний захист дітей війни», Основ законодавства України про охорону здоров’я та іншими), буде переведено у режим вільного ручного регулювання Кабміном: захоче – обдарує, а не захоче – почекаєте кращих часів.

Чи вичерпані усі правові засоби відстоювання людських прав на даний момент, у даному конкретному випадку – невиплати законних компенсацій за рішенням суду? Гадаю, що ні.

Приміром, теоретично можна звертатися до органів прокуратури, до функцій якої віднесено нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного управління та контролю. З тим, аби прокуратура не займала індиферентну позу стороннього спостерігача – натомість захистила права громадян та реально змусила органи пенсійного фонду розрахуватися з ними.

Можна офіційно звертатися й до міністерства юстиції, у підпорядкуванні якого перебуває виконавча судова служба, котра у даному випадку також не виконує покладених на неї обов’язків.

Наскільки оптимістично можна оцінювати успіх таких звернень? Скоріш за все скептично, та все ж звертатися варто…

Днями мені довелося бути свідком емоційної розмови двох літніх людей стосовно того, чи можуть пенсіонери, котрі мають на руках невиконані судові рішення, звертатися із скаргами до суду у Страсбургу? Один з них стверджував, що у Євроконвенції немає права на пенсію, тож відстоювати її у Євросуді в принципі неможливо. Другий – що намагаючись відсудити у держави свою кровну пенсію, до моменту звернення до Європейського суду необхідно пройти усю судову вертикаль національного судочинства – аж до Вищого адміністративного суду. Обоє загалом були праві, та все ж…

Ми ознайомилися з оцінками даного питання юристом Української Гельсінської спілки з прав людини (УГСПЛ) Максимом Щербатюком і наважимося припустити, що звертатися до Євросуду можна і треба – навіть маючи не виконане рішення суду першої інстанції…

Адже кожен громадянин має право звернутись до Європейського суду з вимогою матеріальної компенсації за бездіяльність та неналежне виконання рішення державного суду. Як правило, кожне судове рішення, у якому констатується порушення положень Євроконвенції, зобов’язує державу забезпечити принаймні справедливе відшкодування заявнику його витрат.

Звісно в українській судовій практиці до болю знайомою видається ситуація, коли є кінцеве рішення суду щодо виплати заборгованості, перерахунку пенсії, допомоги на дітей тощо, але державні органи фактично ігнорують його виконання. В більшості випадків держава посилається на відсутність бюджетних коштів, передбачених для виконання цього рішення суду.

В таких випадках варто знати, що якщо не виконується рішення суду, яке стосується захисту наших соціальних прав, може бути подана заява до Європейського суду з прав людини щодо порушення не конкретного соціального права (воно насправді у конвенції не прописане) – а права на справедливий суд (стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод).

Приміром, у справі «Півень проти України» Європейський суд констатував порушення цієї статті та зазначив, що невиконання судового рішення не може бути виправдане недоліками законодавства та практики, які унеможливлюють його виконання. У цій справі Європейський суд дійшов висновку про відсутність у законодавстві України нормативної бази щодо завдань, покладених на органи виконавчої влади, і констатував порушення п. 1 ст. 6 Конвенції.

Невиконання рішення державного суду не може бути виправдане і відсутністю бюджетних коштів. У справі «Шмалько проти України» Європейський суд констатував, що орган державної влади не має права посилатися на брак коштів, щоб виправдати невиконання судового рішення про виплату боргу.

За загальним правилом звернення до Євросуду попередньо необхідно вичерпати всі ефективні засоби захисту свого права на національному рівні. Тобто – пройти усі три інстанції судового процесу.

Водночас інший підхід може бути застосований у випадку, якщо злісним боржником є орган державної влади, через що громадянин опиняється у ситуації безвиході – з огляду на прояв роздвоєння, такої собі шизофренії у державній владі! Адже згідно з рішенням однієї гілки державної влади людині призначено пенсію у законному розмірі, рішенням другої – підтверджено законність підстав для її отримання та зобов’язано третю гілку виконати цей припис. Натомість третя гілка державної влади заявляє, що у неї немає ані підстав, ані можливості віддати борг. В неї, бачте, є відомча інструкція, або урядова постанова, а тому вона не зважає на закон та рішення суду.

Відтак тут є очевидним, що у людини на національному рівні немає ефективних засобів захисту її права. Причому тут не принципово, підтверджене право на належну компенсацію рішенням суду першої інстанції, чи вищого адміністративного. У такому випадку людина може відразу звернутися до Страсбургу із заявою про порушення державою права на справедливий суд, гарантованого ст. 6 Євроконвенції.

Для звернення до Європейського суду з прав людини необхідно заповнити українською або російською мовою відповідний формуляр. Звернення є безкоштовним. Зразок заяви, адресу суду у Страсбургу та пояснення щодо її заповнення можна знайти на інтернет-сторінці УГСПЛ за цим посиланням.

Не варто чекати блискавичного судового рішення. Зрештою, хочеться сподіватися, що ближчим часом Конституційний суд розгляне подання 52 народних депутатів та скасує горезвісні зміни та доповнення до Держбюджету 2011 року, якими було зупинено дію статей соціальних законів. Це у свою чергу відкриє можливість для оскарження у Євросуді невиконання судових рішень стосовно нарахувань законних доплат до пенсій.

Чим більше буде направлено до Страсбургу однотипних заяв громадян, тим скоріше їх буде об’єднано та розпочато процедуру розгляду.

І останнє – знаю, що багатьох літніх, зазвичай патріотично налаштованих людей шокує сама перспектива судитися проти України: «як же це – у судовому рішенні поруч із моїм ім’ям буде стояти „проти України“?!» Але ж треба зважати на те, що у цьому випадку судимося не з рідною країною у широкому розумінні – не заперечуємо ані її незалежності, ані демократичності, ані європейського вибору. Якраз навпаки – адже той європейський вибір по великому рахунку якраз і полягає у визнанні та дотриманні принципів поваги до прав людини. Натомість оскаржуємо чиновницьку безвідповідальність, дії антинародної влади!

Адже судячи з її реальних кроків, отими азаровськими «кровосісями» в очах можновладців є аж ніяк не олігархи, що нагромадили мільярди на розкраданні національного багатства, а саме оті посполиті мешканці, що впродовж десятиліть це багатство створювали власною працею. Натомість у винагороду отримали за це від Кабміну принизливі 5.20 «гробових»… Це їх насправді влада послідовно намагається «ліквідувати, як прошарок» – бачте надто багато у нас пенсіонерів та інших утриманців!

Як бачимо, саме на пенсії, соціальні виплати, потреби лікування найменш соціально захищених людей щороку не вистачає «грошів» у бюджеті. Прогнози на майбутнє також маловтішні: «і не ждіть – не буде!»

На інше – приміром, на помпезні святкування, нові ядерні блоки, Євро–2012, палаци у Микуличині та Межигір’ї – гроші у бюджеті щоразу і справно знаходяться.




Свобода вираження поглядів

Про брутальні порушення свободи вираження поглядів в Харкові

13 вересня 2011 року відразу три харківські телекомпанії: АТН, «Фора» і «А/ТВК» були незаконно позбавлені можливості здійснювати мовлення. Усі три телекомпанії провадять незалежну журналістську діяльність, в їх ефірах постійно лунала критика на адресу міської влади та різних органів державної влади. Одночасне зникнення під різними приводами цих трьох телекомпаній з ефіру позбавляє сумнівів у політичному замовленні цих відключень.

АТН за 18 років свого існування стало лідером інформаційного мовлення в Харківському регіоні. За даними всіх соціологічних опитувань, що проводилися в Харкові за останні шість років, перегляду Новин АТН віддає перевагу більш 50% всіх харків’ян, і у АТН найвищий рейтинг довіри серед глядачів порівняно з усіма іншими місцевими телекомпаніями. За результатами вимірювань телеаудиторії, здійснюваних компанією GFK, новини АТН дивиться до 550 000 харків’ян щодня. А транслюють всі програми АТН саме телеканали «Фора» і «А/ТВК»

На нашу думку, це брутальне порушення фундаментального права на свободу вираження поглядів, що закріплене статтею 34 Конституції України та статтею 10 Європейської конвенції захисту прав людини та основоположних свобод. Різні офіційні причини для відключення каналів, а саме «відсутність санітарного паспорту» в АТН, нібито «систематична несплата послуг» провайдера у випадку з ТРК «Фора» і нібито відсутність договірних зобов’язань щодо трансляції у випадку ТРК «А/ТВК» є не чим іншим, як засобами політичного тиску. Приводи для відключення телекомпаній є незаконними, адже відповідно до ч.1 ст. 64 Конституції України обмеження прав може здійснюватися лише у випадках, передбачених Конституцією України. Також відповідно до ст. 92 Конституції обмеження прав може регулюватися лише законами й не може бути обмежень на підставі підзаконних нормативно-правових актів. Крім того, незаконність цих акцій підтверджується рішеннями Європейського Суду з прав людини, які є джерелом права в національній правовій системі відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Зокрема, у рішенні в справі «Аутронік АГ проти Швейцарії» Суд відзначив, що «ст.10 ЄКПЛ застосовується до „будь-якої“, будь то фізичної чи юридичної, особи, і стосується не тільки змісту інформації, але також і засобів передачі чи отримання, виходячи з того, що будь-яке обмеження, що накладене на засоби, порушує право на отримання і поширення інформації». Це означає, в свою чергу, що порушення права на вільне поширення інформації може відбуватися не лише шляхом цензурування змісту інформації, що передається, але й шляхом встановлення технічних обмежень щодо передачі інформації.

Акція з відключенням всіх незалежних телекомпаній Харкова свідчить про жорсткий наступ держави на свободу слова і несе серйозні загрози для прав людини і демократії в Україні.

Ми вимагаємо негайно відновити мовлення телекомпаній АТН, «Фора» та «А/ТВК», а потім вирішувати усі спірні питання.

Аркадій Бущенко, Голова правління Української Гельсінкської спілки з прав людини
Євген Захаров, співголова Харківської правозахисної групи, член правління Української Гельсінкської спілки з прав людини




Харьковские телезрители лишены выбора –

– между провластными и неподконтрольными местным властям СМИ.

Сразу три телекомпании – АТН, А/ТВК, Фора, в эфире которых обычно выходят Новости АТН, лишены законного вещания. Таким образом, миллионная аудитория Харькова осталась без права выбора между провластными и неподконтрольными властям СМИ. Передатчики на телевышке работают. Перекрыты пути сигнала от телекомпаний к ХОРТПЦ – как кабельные, так и радиорелейные. Внезапно исчезли технические возможности сразу у нескольких провайдеров коммуникационных услуг, даже вопреки действующим договорам. Продолжаются и препятствия со стороны чиновников по восстановлению эфира. Руководители и журналисты отключенных телеканалов не считают все это совпадением. Речь идет о беспрецедентном давлении и попытке уничтожить неугодные властям СМИ, которые осмелились показывать критические репортажи о действиях мэра Харькова Геннадия Кернеса и губернатора Михаила Добкина, всесторонне освещая события в городе. А юристы напоминают, что ответственность за препятствование работе СМИ – уголовная, и в первую очередь ее должны понести исполнители незаконных указаний.

Последний бастион свободы слова в Харькове – канал А/ТВК – исчез из эфира накануне около полудня. Его путь к зрителям был весьма простым и коротким: телепродукт канала на телевышку доставлял провайдер «Украинские цифровые коммуникации», а с ХОРТПЦ он сразу попадал в эфир. Все контракты канала действительны, программы, в частности новости АТН, были готовы к эфиру, передатчик на телевышке работает. Почему пропал сигнал, руководство почти сутки пыталось выяснить у провайдера, который не предоставлял никаких объяснений. Сегодня директор компании-провайдера, которая фактически заблокировала передачу сигнала, вышел к журналистам. Но никаких конкретных объяснений, на каком основании канал отключили из эфира, он так и не предоставил. Ограничился насмешливым шутовством, в манере руководителя города.

Максим Цзян, директор УЦК: «Я никаких распоряжений не выдавал.– Изменилась работа кого-то из вашей компании, которая могла бы повлиять на то, что канал исчез из эфира? – Ну, исключать этого я не могу, потому что это очень пространный вопрос…– То есть вы не знаете, что делают ваши подчиненные? – Нет, я знаю, что делают мои подчиненные. Начнем с самого примитивного и смешного, уборщица каждое утро убирает помещения…– Извините, пожалуйста, я не думаю, что уборщица могла повлиять на исчезновения сигнала в эфире. Я задаю конкретный вопрос: ваши подчиненные сделали и могли бы сделать что-то, что сигнал перестал быть в эфире? – Естественно, наверно, наши сотрудники могли выйти на телевышку, подпилить ее, взорвать, и она могла упасть, гипотетически ответ будет позитивен.– То есть вы не знаете, почему нет в эфире каналов А/ТВК и „Фора“? – Я знаю причину – это бесхозяйственность руководителей Права А/ТВК, нежелание заниматься техническим и административными вопросами».

Логику в ответах Цзяна уловить было трудно. Он объяснил, что в день исчезновения телеканала А/ТВК из эфира и полного исчезновения Форы, которая в последнее время транслировалась только вечером, он, как новый руководитель УЦК, впервые просмотрел договоры и… не понял их. Это каким-то образом привело к тому, что каналы исчезли из эфира. При том, что сам он таких распоряжений вроде не давал и сигнал не прерывал. К тому же не считает договоры на сегодня расторгнутыми. Договоренности о предоставлении телекоммуникационных услуг существовали не первый год, были понятны как руководителям канала, так и предшественнику Цзяна, место которого он занял чуть больше месяца назад. Никаких замечаний, как говорят руководители А/ТВК и Форы, да и директор УЦК признает, не было озвучено. А сам провайдер не забывал вовремя получать плату по договору.

Максим Цзян, директор УЦК: «А зачем это нужно было мне? Мне было все понятно. Мне компании оплачивали ежемесячно 10 тысяч гривен, я был счастлив и доволен, у меня не было никаких проблем.– А есть сигнал в эфире или нет сигнала в эфире вам все равно? То есть представляете вы услугу или нет, это не ваше дело? – Я со всем цинизмом заявлю вам: да».

А вот телеканал «Фора», вспомнил Цзян, задолжал им 36 тысяч гривен. При этом он не объяснил, почему отказался предоставить копию договора между каналом и УЦК – он был ранее украден экс-бухгалтером «Форы» – и таким образом разрешить спорную ситуацию. Тем более, исчез эфир раньше оговоренного срока – 19 сентября. При том, что телеканал согласился без документов заплатить часть долга.

Ирина Рубашко, и. о. директора телеканала Фора: «Максим категорически отказался отдавать мне этот договор, при этом выставляет счета и говорит о том, что телеканал Фора должен».

Теперь Цзян заявляет: телеканалы появятся в эфире, лишь когда руководители каналов пересмотрят с ним договоры. Хотя юристы настаивают: если договоренности существуют, то сторона должна их выполнять в соответствии с законодательством. Подписывая договор с каналом, данная структура взяла на себя обязательства предоставлять качественные услуги в полном объеме. В данный момент УЦК нарушает условия документа.

Юрий Аксенов, адвокат: «Не исправление тех технических проблем, которые у них существуют, является нарушением с их стороны, и они должны, в соответствии с правилами делового оборота, а также с договором, они должны на себя принимать все меры по исправлению данных технических неисправностей».

Но пока представители УЦК на закон не обращают внимания и продолжают уверять, что без пересмотра договоров они не понимают, как включать компьютер, чтобы восстановить эфир.

Олег Юхт, директор телекомпании АТН – Максим Цзян, директор УЦК: «– Там есть вещательный компьютер с программой „Фора“, который вы обслуживаете, и проблема в том, что вы перестали их обслуживать, и вы просто их выключили! Не вводите в заблуждение людей! Я вам задаю вопрос: что случилось, что вы просто перестали их обслуживать, почему вы выключили вещательный компьютер, а вы мне говорите про передатчик? – Олег, научитесь корректно вести беседу, мне очень жалко, что вы руководитель такой большой и известной телекомпании и так ведете себя, так некорректно.– Я тронут вашей жалостью, вы не представляете, какую скорбь вызывают ваши слова, тем не менее, вы ответите на вопрос? – В таком режиме я не думаю, что мне интересно.– Нечего ответить или вы не поняли вопроса? – Есть, есть и на самом деле суть мессиджев, какие вы задаете, я их уже ответил, просто повторяетесь и пытаетесь зайти к одному и тому же с разных сторон…»

Отсутствием в эфире трех харьковских телеканалов – «АТН», «Форы» и «А/ТВК» – обеспокоены в Нацсовете по вопросам телевидения и радиовещания. Представителем Нацсовета в Харьковском регионе были составлены соответствующие акты и отправлены в Киев государственному регулятору. Чиновники Нацсовета будут проверять, действительно ли были нарушения статей закона о телевидении и радиовещании, касающиеся отсутствия вещания указанных каналов. Первым внеплановая проверка ждет телеканал «АТН», сообщила Татьяна Долбня. Чтобы разобраться в ситуации, Нацсовет требует полный пакет документов, потом чиновникам понадобится определенное время, чтобы вынести решение и назвать виновников.

Татьяна Долбня, представитель Нацсовета по вопросам телевидения и радиовещания в Харьковской области: «Наприкінці вересня відбудеться сама перевірка, після того всі документи, що ми отримаємо, акти, угоди будуть надіслані до Нацради. Всі наші служби, правління будуть розглядати їх окремо, потім ці результати будуть оголошені на засіданні Нацради, після того буде оголошено рішення – чи оголошувати попередження, чи прийняти до відома, потім дається місяць, якщо це попередження на усунення недоліків».

Результаты проверок Нацсовет обещает объявлять по мере их завершения. Между тем, коллектив Новостей АТН продолжает расценивать выключение телеканалов и, как результат, невозможность выхода в телеэфир не иначе как давление на свободу слова. Уже сделаны обращения в правозащитные организации и прокуратуру, которая начала проверку законности действий провайдера.

 

 

См. также на сайте АТН:

– Полная запись (ровно 1 час) пресс-конференции с директором компании-провайдера «Украинские цифровые коммуникации», которая заблокировала передачу сигнала

– «Зеленый Фронт»: вытеснение АТН из эфира – это наступление на права харьковчан

– Коллектив АТН устраивает пикет под мэрией в понедельник, 19-го сентября

– АТН просит поддержки у харьковчан и всех, кому дорога свобода

 




Открытое письмо Президенту Украины от харьковской телекомпании АТН

Открытое письмо Президенту Украины Виктору Федоровичу Януковичу
от коллектива харьковской Телекомпании АТН

Агентство Телевидения Новости занимается телевизионным вещанием и производством информационных программ в Харькове с 1993 года. До настоящего времени Телекомпания АТН вела вещание на 7 ТВК в соответствии с лицензией Серия НР № 0226-м от 23.07.2007., совместно с Телекомпанией «Тонис-центр», фактическими владельцами которой являются Харьковский городской голова Кернес Г.А. и председатель Харьковской областной государственной Администрации Добкин М.М. 22 июля 2011 года провайдер, который осуществлял доставку телевизионного сигнала АТН на передатчик, расположенный на территории Харьковского ОРТПЦ, внезапно, без объяснения причин, и в одностороннем порядке, разорвал договор. Телекомпания АТН была вынуждена задействовать собственную радиорелейную станцию для передачи сигнала на передатчик. 28 июля 2011 года АТН подало документы в областную СЭС на получение Санитарного паспорта для осуществления радиорелейной передачи сигнала. А уже 1 августа в АТН пришла проверка городской СЭС на предмет наличия у АТН этого Санитарного паспорта. В результате этой проверки главный санитарный врач Харькова Зубкова И.А. вынесла Постановление о прекращении работы нашей РРЛ в связи с отсутствием того самого Санитарного паспорта, за получением которого АТН и обратилось в облСЭС, таким образом лишив Телекомпанию АТН возможности вещания с 6 августа.

Телекомпания АТН обратилась к двум харьковским провайдерам – Харьковскому отделению АО «Датагруп» и «Велтон. Телеком» – с просьбой о прокладке канала для связи между двумя точками – офисом Телекомпании АТН (пер. Театральный, 4) и Харьковским ОРТПЦ (ул. Деревянко, 1-А) для подключения передатчика АТН, расположенного на территории ХОРТПЦ. Однако после того, как провайдеры закончили все работы по прокладке каналов связи и их нужно было подключать к передатчику, на ХОРТПЦ стали возникать непонятные задержки. И.о. директора ХОРТПЦ Дергилев А.И. требовал то письма, то копии договоров, то присутствия официальных лиц провайдеров и в обоих случаях затягивал минимум на сутки подключение передатчика АТН к каналам связи АО «Датагруп» и «Велтон. Телеком». В течение этих суток сначала у АО «Датагруп», а потом и у «Велтон. Телеком» внезапно пропадали «технические возможности» по прокладке каналов связи к передатчику АТН.

И сотрудники СЭС, и сотрудники провайдеров «Датагруп» и «Велтон. Телеком» говорят, что поступила команда от мэра города Харькова Кернеса Г.А. и губернатора Добкина М.М. не допустить выхода Телекомпании АТН в эфир на 7 канале, на котором, помимо АТН, вещает Телекомпания «Тонис-центр», фактическими собственниками которой являются Кернес Г.А. и Добкин М.М.

Сотрудники СЭС и ХОРТПЦ получили указание всячески затягивать возобновление вещания Телекомпании АТН. А на руководство провайдеров было оказано давление мэром города Кернесом Г.А. лично. Руководству харьковского отделения АО «Датагруп» он заявил, что если «Датагруп» осуществит подключение Телекомпании АТН к передатчику и АТН выйдет в эфир, то у «Датагруп» возникнут большие трудности и проблемы при развитии абонентской сети в городе Харькове. А руководству «Велтон. Телеком» посулил большие проблемы и с развитием, и со стоимостью аренды канализационных сетей в домах муниципального подчинения, если те не откажутся от выполнения Договора с АТН.

Понимая, что мы столкнулись с чиновничьим беспределом на местном уровне, Телекомпания АТН была вынуждена обратиться в Центральную санэпидстанцию МОЗ Украины для получения Санитарного паспорта для возобновления работы РРЛ и предоставила всю необходимую документацию. 1 сентября 2011 года Телекомпания АТН получила Санитарный паспорт №2335/010911, о чем уведомила и главного санитарного врача г. Харькова Зубкову И.А., и и.о директора ХОРТПЦ Дергилева А.И. Однако, вопреки этому, ХОРТПЦ отказывается возобновлять работу РРЛ Телекомпании АТН, установленной на его территории, а и.о. главного государственного санитарного врача г. Харькова Чегринец М.О. в письме № 3.6./6588 от 12.09.2011 к Телекомпании АТН заявил, что не видит оснований для отмены Постановления о запрете работы РРЛ Телекомпании АТН. В письме он пишет, что не уверен в соответствии данных, указанных в Санитарном паспорте № 2335/01.09.11., выданном Центральной санэпидстанцией МОЗ Украины, санитарным нормам и правилам, и ему недостаточно копии Санитарного паспорта для изучения, а необходим только оригинал.

Таким образом руководство городской СЭС затягивает незаконное препятствие возобновлению вещания АТН и демонстрирует свою полную безнаказанность и поддержку со стороны высокопоставленных чиновников.

2 сентября на пресс-конференции Харьковский городской голова Кернес Г.А., отвечая на вопрос, соответствует ли действительности информация о давлении Кернеса Г.А. на СЭС, ХОРТПЦ и провайдеров, не подтвердил ее, но и не опроверг, что дает основания полагать, что Кернес Г.А. действительно оказывает давление на государственные органы и другие предприятия с целью незаконно воспрепятствовать вещанию Телекомпании АТН.

Таким образом, в действиях Харьковского городского головы Кернеса Г.А., который поставил себе цель – уничтожение ряда местных телевизионных средств массовой информации – усматриваются все признаки злоупотребления служебным положением в корыстных целях. Помимо подозрения в должностном преступлении, действия Кернеса Г.А. являются беспрецедентным давлением на СМИ, которое не подконтрольно ему лично, и несут в себе реальную угрозу свободе слова, гарантированной Конституцией Украины.

АТН за 18 лет своего существования выбилось в лидеры информационного вещания в Харьковском регионе. По данным всех социологических опросов, проводившихся в Харькове за последние 6 лет, просмотру Новостей АТН отдает предпочтение более 50% всех харьковчан, и у АТН самый высокий рейтинг доверия среди зрителей, по сравнению со всеми остальными местными телекомпаниями. По результатам измерений телеаудитории, осуществляемых компанией GFK, новости АТН смотрит до 550 000 харьковчан ежедневно.

Поскольку все вышеизложенное касается ценнейшего достижения демократического общества – Свободы слова – коллектив АТН, а это более 70 сотрудников, просит Вас вмешаться в сложившуюся ситуацию, взять под особый контроль рассмотрение вышеуказанного дела, обеспечить полную, тщательную и достоверную проверку всех обстоятельств с целью привлечения всех виновных лиц к соответствующей ответственности, недопущения уничтожения местных телеканалов и ущемления свободы слова в городе Харькове.

От редакции АТН подписалось 54 сотрудника:

 

15 сентября 2011 г.

 




Право на охорону здоров’я

Война за последнюю надежду: фармацевтические кланы приукрашивают свои цели

Вместо предисловия

Задача, поставленная редакцией, перед журналистом «ТЕМЫ» оказалась намного сложнее, чем я думал. Разбираться в непростых взаимоотношениях поставщиков лекарств и чиновников Минздрава – это копаться в грязном ведре коррупции, круговой поруки и украденных миллионов. Положительных героев тут нет вообще. Все грешны. В сухом остатке – некачественные и фальсифицированные лекарства; предвзятые схемы лечения, направленные не на то, чтобы спасти человека от рака или туберкулеза, а, чтобы выкачать у него все деньги; умирающие от плохих вакцин дети и т. д. и т. п.

Сразу скажу: фармацевтический бизнес космополитичен, он успешно коррумпировал всех министров здравоохранения, независимо от партийной и прочей принадлежности, внедрился в окружение всех премьеров и президентов. К тому же он самый живучий: многие из тех, кто сейчас хорошо стоит, начали заносить взятки еще покойному Спиженко, а сегодня ищут поддержки у Анищенко.

В результате происходят совершенно парадоксальные вещи: первым министром здравоохранения при президенте Януковиче стал замминистра времен премьерства Тимошенко Зиновий Мытник, который отвечал за легендарную поставку «Тамифлю» от свиного гриппа по заоблачной цене. Казалось бы, по нем Генпрокуратура плачет, но Мытник успешно просидел в кресле министра около 9 месяцев, стремительно освоив все деньги бюджета, до которых можно было дотянуться. Затем 5 месяцев его схемы выковыривал кардиолог Илья Емец. Теперь этим же, но уже в отношении людей Емца, с переменным успехом занимается команда, которая зашла в Минздрав вместе с Александром Анищенко.

Мытник и его «мытница»

Собственно, с Мытника нам придется и начать, чтобы не раскапывать коррупционный пласт до самой «нефти» – до ранних 90-х. Зиновий Николаевич Мытник – уникальная по-своему фигура, поскольку он сумел быть одинаково полезен и Виктору Ющенко, и Николаю Азарову и бывшему министру здравоохранения Василию Князевичу. Не сошелся он лишь с Ринатом Ахметовым. Группа Ахметова его собственно и столкнула.

Нужные связи Мытник наработал на должности главврача правительственной клиники «Феофания» в 2002–2008 гг., где лечится (или отлеживается) вся политическая элита. В 2008 году он получил пост замминистра здравоохранения (при Князевиче) и курировал закупку техники и лекарств для министерства. При нем в «фаворе» ходило несколько коммерческих структур, но основные подряды «рубили» структуры Петра Багрия.

Досье «ТЕМЫ»: Багрий Петр Иванович – председатель Ассоциации фармацевтических производителей Украины, соучредитель ООО «Ганза», ООО «Фармацевтические препараты регионов», ООО «Сумская областная аптечная компания», компаний «Емередженсия», «Ельконтракт», «Укрмед» и многих других аффилированных фирм.

Основа его группы – ЗАО (теперь ПАО) «Ганза». Учреждена еще в 1998 году двумя физлицами – Петром Багрием и Михаилом Кучирко. В прошлом году стала безусловным рекордсменом по поставкам медикаментов как по централизованным закупкам Минздрава, так и по тендерам отдельных облздравов и больниц: 148 млн. грн. по централизованным, 129 млн. по больницам и всего 277 млн. грн.

Багрий давно лидирует на фармацевтическом рынке. Но во времена Мытника он имел все шансы стать монополистом. Для этого на должность председателя Департамента регуляторной политики в сфере обращения лекарственных средств и продукции МОЗ был пролоббирован Юрий Борисович Константинов – партнер Багрия по некоторым фирмам, а на главу Госинспекции по контролю качества препаратов Геннадий Вадимович Падалко – тоже свой человек из окружения Тимошенко.

Также общеизвестно (это даже было в СМИ), что главный фтизиатр Минздрава Юрий Фещенко и председатель Комитета по противодействию ВИЧ/СПИД Светлана Черенко находились под глубоким коррупционным влиянием Багрия. Отчего препараты по туберкулезу и СПИДу (две самые финансируемые за государственный счет программы) закупались исключительно у сами понимаете кого.

Естественно и «Тамифлю» в разгар эпидемии свиного гриппа было закуплено через «Ганза» по 251 грн. за упаковку, хотя реальная стоимость производителя компании F. Hoffman-La Roche (ее дилером является «Ганза») составляла всего 67 грн.

Остальные участники фармацевтического рынка решили, что тандем Мытника и Багрия зажрался. С подачи КРУ Генпрокуратура завела уголовное дело против «должностных лиц Министерства здравоохранения Украины, которые причинили ущерб государству в сумме более 50 млн. грн.». Как сообщали СМИ, в домах и квартирах чиновников прошли обыски. Из Минздрава вычищены и другие члены команды. Констинтинов, насколько нам известно, отстранен от работы, Черенко уволена.

Борьба вокруг Мытника столкнула лбами первых лиц Партии Регионов: министра топила Татьяна Бахтеева, а защищал – премьер Азаров.

«Некоторым силы, которые деньги зарабатывают на лекарствах, как не странно, на медицине, им очень не нравится нынешний министр, и они его грязью поливают и поливают. Цель врагов Мытника – получить доступ к финансовым потокам», – сказал Азаров, выступая на заседании секретариата Национального союза журналистов.

«Мытник должен предоставить отчет по поводу тех сумасшедших хищений, которые были в 2008–2009 годах. Через его подпись прошли закупки на сумму более 1 млрд. грн. Тогда была потеря огромных средств – 65 млн. грн. Он должен дать этому объяснение перед народными депутатами, и после этого решение будет принято. Ибо если он воровал деньги раньше, он будет делать это и впредь. Меня лично это не устраивает…» – заявила глава Комитета ВР по вопросам здравоохранения Татьяна Бахтеева в интервью ИМК, анонсируя создание в Верховной Раде специальной следственной комиссии. В итоге Бахтеева победила…

Неудачная операция Емца

Следующим министром стал известный детский кардиохирург Илья Емец. Его история еще раз подтвердила истину, что хорошим врачам нечего делать в Минздраве, а талантливым артистам в Минкульте.

На должности директора Научно-практического центра детской кардиологии и кардиохирургии Емец добился успехов мирового уровня. Он первым начал делать пластические операции на клапанах сердца у новорожденных малышей, первый ставил «латку» на сердце двухдневным младенцам. Тут нечего возразить, можно только снять шляпу.

И назначение Емца на следующий день после открытия нового отделения Центра так же, скорее всего, было спонтанным: Янукович увидел, восхитился, подписал указ. Емцу и раньше предлагали идти на госслужбу, но он отказывался. А тут согласился. Зря…

Первое, что он сделал – сдал прокуратуре весь персональный состав тендерного комитета времен Мытника. Фамилии функционеров не назывались, но указывались должности: бывшего начальника отдела тендерных процедур, экс-начальника контрольно-ревизионного отдела, бывшего начальника отдела сводного бюджета, мониторинга местных бюджетов по здравоохранению, методологии оплаты труда и нормирования, начальника Управления мониторинга и сопровождения госпрограмм, директора Департамента санитарно-эпидемиологического надзора-первого зама главсанврача Украины.

Потом остановил все тендеры Минздрава (до мая месяца они не проводились). Заявлял, что начал разбираться с тендерной и фармацевтической мафией. Но при этом рискнул жизнями сотен тысяч людей. Не закупил противотуберкулезных вакцин, и весной детей попросту не чем было прививать. Емец не закупил средства для больных СПИДом, гемофилией и т. д.

Дальше – больше. Министр пробует поставить своих людей на Государственную инспекцию по контролю над лекарствами и в госпредприятие Минздрава «Государственный экспертный центр». Едва появились кандидатуры, стал заметен и коррупционный след: по слухам, претенденты были известны в качестве доверенных лиц Бориса Литовского.

Досье «ТЕМЫ»: Литовский Борис Наумович, основатель благотворительного фонда «Здоровье нации», куда Емец вошел в 2008 году вместе с тогдашним министром здравоохранения Юрием Поляченко. Поляченко, к слову, одноклассник и друг Дмитрия Табачника. В 1995 году появился на рынке как соучредитель украино-венгерского СП «Випекс». Потом выехал в Израиль. И появился вновь в 2005 году, когда министром здравоохранения стал Юрий Поляченко. Его связывают с ООО «Фармацевтический завод „Фармадом“», хотя учредителями там числятся супруги Евгений и Татьяна Сукачевы. Также к нему имеют отношение фирмы ООО «Седа-фарм аптека 7Х7» и ООО «Нортон-Україна».

Поляченко и Литовский в свое время назначили Владимира Карасика начальником отдела госрегистрации лекарственных средств и биопрепаратов Министерства здравоохранения. С его помощью Литовский монополизировал сертификаты на импортные препараты от СПИДа и онкологии. Чтобы их импортировать, любая фирма должна договориться с ним лично.

Карасик успешно работал до последнего времени и, возможно, даже работает сейчас: последний раз он попал в поле зрения автора весной этого года. По словам сотрудников Минздрава на тот момент он был кем-то вроде помощника министра.

Люди, близкие к фармацевтическому бизнесу, говорят, что до последнего времени работала стабильная схема: вход на рынок – через Литовского. Более того, он якобы наладил поставку импортных препаратов in bulk (т. е. россыпью) и они расфасовываются на отечественных предприятиях в упаковки известных фирм и отечественных торговых марок. В результате мы можем платить бешеные деньги за немецкий препарат, который на самом деле – низкопробный индийский аналог. Или за «отечественный анальгин», который в действительности расфасованный в Украине индийский «неизвестно что».

Справедливости ради отметим, что Емец в узких кругах заявлял, будто никаких денег от Литовского не брал. И вообще хотел превратить свое ведомство из министерства торговли лекарствами в министерство здравоохранения. Но у Администрации Президента и донецкой команды на этот счет свое мнение. Они считают, что кардиолог просто сдал Минздрав Литовскому.

В наступление снова пошла Бахтеева. Также против Емца выступила замглавы АП, протеже Рината Ахметова Ирина Акимова. Предчувствуя развязку, Емец ушел в отпуск и отправился в США на конгресс Американской ассоциации торакальных хирургов. В это время его сняли с должности и назначили Александра Анищенко.

Орда идет на Литовского

Сам по себе нынешний министр Александр Анищенко – фигура несамостоятельная, как и все донецкие функционеры. Есть основания предполагать, что его действиями руководят бывший замминистра здравоохранения, а ныне замначальника ДУСи Александр Орда и бывший губернатор Донеччины Сергей Поляков. Координируют работу Ирина Акимова и Татьяна Бахтеева. Все вместе действуют в интересах Рината Ахметова и его фармацевтического бизнеса.

Досье «ТЕМЫ»: Сергей Поляков – влиятельная в прошлом фигура, сейчас полностью ушел в тень. В правительстве Павла Лазаренко занимал должность министра угольной промышленности. Потом возглавлял Донецкую облгосадминистрацию до назначения Виктора Януковича. Янукович работал у него заместителем. Они сохранили хорошие отношения: Поляков в правительстве Януковича занимал должность министра экологии.

Александр Орда – близкая связь Сергея Полякова. Известный в Донецке врач-стоматолог. В 1995–2003 гг.– начальник Управления здравоохранения Донецкой облгосадминистрации (под его начало пришел на работу Анищенко). В 2003–2007 гг.– заместитель и первый заместитель министра здравоохранения (у Юрия Поляченко и Юрия Гайдаева). В «оранжевый» период Орду (якобы по личной протекции Януковича) назначили в Киевгорадминистрацию к Черновецкому. Сейчас он трудится в ДУСе. 14 июля, в день своего 60-летия, был награжден орденом «За заслуги».

Наверное, многие удивятся: разве у Ахметова есть фармацевтический бизнес? Конечно, есть. У Рината Леонидовича вообще есть все. Более того, топ-менеджер этого бизнеса, директор ООО «Аптечный холдинг „Фармация Донбасса“», Андрей Шишацкий недавно стал губернатором Донбасса. А до этого трудился председателем облсовета. Один этот факт свидетельствует о том, какое внимание уделяется данному направлению и какие в нем видятся перспективы.

Есть и другой факт, который никогда ранее не публиковался, и о котором знают единицы. В конце 1995-го – начале 1996 года сын Александра Орды, тоже Александр, зарегистрировал в Донецке частную фирму «Медсервис». Вторым человеком, который вошел в состав учредителей на равных с Ордой-младшим, стал молодой еще, но уже авторитетный предприниматель… Ринат Леонидович Ахметов. Позднее он вышел из состава соучредителей «Медсервиса», и фирма перешла жене будущего замминистра Светлане Ивановне и дочери Ирине Александровне. Но деловые отношения, как утверждают знающие люди, сохранились. Более того, есть свидетели, которые настаивают, что Александр Орда-младший – частый гость в доме Александра Януковича, по образованию, кстати, тоже стоматолога.

Все вместе, а также Бахтеева и ее дочь, они дружат с сыновьями известного профессора, специалиста по ожогам Эмиля Фисталя – Германом и Владимиром. У них есть две фирмы – «Диспомед» и «Горал», которые неоднократно в прежние времена участвовали в тендерах Минздрава, но получали довольно слабенькие подряды.

Чтобы исправить эту вопиющую несправедливость, необходимо отлучить от кормушки таких прытких ребят как Боря Литовский и Петя Багрий. Но, если Багрия достаточно просто вытеснить с тендеров (он особо и не сопротивляется), то Литовский опутал всю систему Минздрава.

Как мы уже говорили, в его руках все сертификаты, все разрешения на ввоз, он связан с облздравами, с крупными больницами; номенклатура препаратов, протоколы лечения, фармацевтические заводы и выпускающиеся на них дешевые (по себестоимости, а не по цене в продаже) аналоги известных оригинальных препаратов – т. н. генерики – это все Литовский.

Попытка донецких неофитов взять рынок с первой же атаки, банально вытеснив посредников и переключив на себя контракты с крупными иностранными поставщиками, уткнулась в стену бюрократических формальностей. Откатившись назад, они принялись ломать всю систему снизу доверху, рассчитывая в итоге централизовать «вход» лекарств через госзакупки и тем самым «оседлать» потоки.

Все это сопровождается вполне справедливыми заявлениями о том, что нужно очистить рынок от сомнительных препаратов, снизить цены, убрать посредников, которые наживаются и переводят прибыль в оффшоры, попытаться разделить скудное бюджетное финансирование на максимальное число нуждающихся.

Абсолютно правильные слова. Под каждым можно смело подписаться. Однако, как говорил Станиславский: «Не верю!» Не верю, что это и есть цель. На рынке «торговцев жизнью» нет хороших и плохих игроков. Есть «свои» и «чужие». И в этом причина сыр-бора. Нужно вытеснить «чужих», чтобы войти самим. И так же зарабатывать на онкобольных, гемофиликах, астматиках, сердечниках, на вакцинации и последней надежде безнадежных – лечении за рубежом.

Стартовая цена вопроса – 3, 5 млрд. грн., если считать только госзакупки на всех уровнях. Финишная – более $6 млрд.: это, если занять весь рынок коммерческой продажи препаратов и товаров медицинского назначения. Есть за что бороться!




Оголошення

Українці визначатимуть «Будяків 2011»

Вже 6 років поспіль правозахисники обирають найбільших порушників прав людини в країні і вручають їм будяки.

Номінантів на Антипремію «Будяк року» визначають українці. Кожен може подати заявку до оргкомітету «Будяка» та висунути свого номінанта.

Антипремія «Будяк року» була заснована з метою привернення уваги громадськості до брутальних порушень прав людини, що відбулися в державі упродовж року, та стимулюють суспільну дискусію щодо небезпечних для прав людини тенденцій у країні.

Як подати заявку на Антипремію, де ознайомитись з регламентом – дивіться тут.

Останній строк подання заявок: листопад 2011 року.

Антипремія є некомерційним проектом. Жодні ініціативи чи рішення, пов’язані з премією, не можуть бути спрямовані на отримання прибутку жодним з організаторів ініціативи, членів журі чи спонсорів премії. Спонсори премії не мають права впливати на прийняття рішень у будь-якій номінації.




Бюлетень "Права Людини", 2011, #25