MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Політика і права людини

Які порушення, таке й рішення

Один політолог недавно писав, що «за результатами вироку Тимошенко суспільству можна поставити трійку, владі – 4, а Заходу – 5». Чому таку поблажливу оцінку поставлено першому – невідомо. Звісно, відбулись митинги прихильників Тимошенко. Написано чимало гострих статей у виданнях та на сайтах, які читають ті, хто більш-менш поділяє критичне ставлення до дій влади. Більша частина населення вже давно сидить на іншій диеті, а на їхніх екранах усе подавалось по-іншому. Захід ніби просто незадолений тим, що засуджено представника опозиції, хоча список гріхів тієї злодійки з кожним днем зростає. Чи не напрошується діагноз звиклої українофобі чи неприйнятного втручання Заходу у внутрішні справи держави? Звідки мають знати, що все не так? Зрозуміло, що в будь-якому разі залишились би за кадром спільні заяви громадськості проти розправи з політичними опонентами, Але відсутність об’єднаного протесту щодо цієї профанації правосуддя та цілої низки інших тривожних тенденцій не менш віддаляє Україну від демократичної спільноти, ніж нахабна тупість влади.

Півтора роки тому, Захід волів нічого не помічати, коли зухвало взялися за демонтаж доволі крихких підвалин демократії, Цього разу західним державам в рішучості не відмовиш. Резолюція Європарламенту від 27 жовтня абсолютно чітко ув’язує підписання Угоди про асоціацію з припиненням політичних переслідувань.

Пˈятірку не складно дістати, коли можеш плюнути та руки умити, й коли власні виборці, мˈяко кажучі, без розуміння відреагують на вибіркове застосування санкцій проти Білорусі за переслідування опозиції та пряник для Україні за таке ж переслідування. Саме неможливість інакше тлумачити обвинувачення, арест, кричущі порушення процесуального законодавства та елементарних принципів справедливого суду зумовила гранічну стислість та недипломатичну однозначність їх заяв.

Шустер лукавить, коли намагається виправдати своє запитання на «Шустер live” «Чи має Європейський Союз право нав’язувати свої правила Україні?» Даруйте, при чому тут «свої правила»? А Конституція та законодавство України? Хай спочатку розтлумачить, куди поділись конституційні гарантії незалежної судової влади.

Саме Першій Національний найбільш прислужливо допомагає владі «змінювати громадську думку під час прямого ефіру». Можливо, для Шустера важлива тільки «жвава дискусія», проте запитання явно маніпулятивне й відволікає увагу від головного, а саме, що немає «їхніх» та «наших» правил і що влада саботує європейський вибір.

Чи Шустера не турбує те, що з теленовин на тому самому Першому не дізнаєшся, про що взагалі йдеться? 27 жовтня глядачам поінформували, що «Київ має всі підстави претендувати на вступ до ЄС», що грудневий саміт «дасть змогу подолати останні перешкоди на шляху до підписання Угоди про асоціацію». Оскільки резолюція з’явилася саме через вирок Тимошенко, не випадає про це взагалі не згадувати. А ось – депутати "закликають українську владу забезпечити справедливий і прозорий процес в разі апеляції Тимошенко, а також в інших судових справах проти членів колишнього уряду".

Круто, коли аж вісім пунтів резолюції присвячені судовому процесу над Тимошенко, Луценком та іншими колишніми урядовцями, й коли чітко написано, що без розвˈязання ситуації жодної Угоди не буде. Про те на Першому, як заведено, мовчать.

А чому так заведено? Чому за гроші платників податків обдурюють тих самих платників податків? Смішно собі уявити, щоб громадяни будь-якої держави в ЄС платили за подібну пропагандистську каламуть. Тому, власне, й слід було би здійснювати тиск на Euronews, котрий напевно не побажає, щоб глядачі в європейських країнах дізналися, як тісно цей міжнародний канал співпрацює з рупором української влади. 

Чого вартий Закон про доступ до публічної інформації та й положення Конституції, якщо влада може безкарно брехати та маніпулювати суспільною думкою? Моніторинг, звісно, відіграє важливу роль, але потрібно й змусити владу дотримуватися права всіх громадян на неупереджене та об’єктивне висвітлення подій. Якщо не змусити, то принаймні присоромити журналістів та інших, причетних до оббріхування аудиторії. Маємо їх розуміти, адже побоюються втратити працю? Цілком можливо, але де межа, яку неможна перейти?

Людьська тупість часто виглядає безмежною, але стосовно Тимошенко та інших можна сподіватися, що спрацює хоча би інстинкт самозбереження. На жаль, є й інші загрози демократичному розвиткові України, й розраховувати на безкромпромісну позицію з боку Заходу до самих результатів наступних виборів навряд чи варто. А потім буде пізно.

Знаємо, що всі хитрощі навколо висновків Венеціанської комісії та тайком внесених, як до законопроекту про парламентських виборів, так і до законопроекту про судоустрій, положень, які ще більше ставлять під загрозу незалежність судової влади та демократричність виборів, спрямовані на зміцнення нинішньої влади. Абсолютно слушно підозрюємо, що зміни до закону про захист суспільної моралі зовсім не обумовлені турботою про жертв дитячої порнографії чи духовні цінності. Знаємо, що ці зміни, й новий судовий збір, разом з іншими законодавчими ініціативами, можуть використовувати як засіб приборкання незручних журналістів і ЗМІ. Що зможуть відключити інші телеканали, як у Харкові, де прибрали з ефіру три телекомпанії, які висвитлювати не ті події, та не так, бо після шквалу заяв, в тому числі з ОБСЄ, замовчать не тільки канали, але й ті, хто протестував.

Якщо знаємо, що все робитиметься й далі, що висвітлення подій на державному телеканалі буде продиктоване не правом громадян на правдиву інформацію й професіоналізмом журналістів, а повною неповагою влади до демократичних правил гри, невже нарешті не припиниться апатія суспільства?




Резолюція Євросоюзу щодо України (повний текст)

Проект клопотання про прийняття резолюції

Відповідно до Правила 110 Правил Процедури

Від імені груп:

ALDE Group «Альянс лібералів і демократів за Європу» (АЛДЄ),

Verts/ALE Group «Зелені і Європейський вільний альянс»,

EPP Group «Європейська народна партія» (ЄНП)

S&D Group «Прогресивний альянс соціалістів і демократів» (ПАСД)

ECR Group «Європейські консерватори і реформатори»

GUE/NGL Group «Європейські об'єднані ліві/Ліво-зелені Півночі»

 

Щодо ситуації в Україні

Європейський парламент:

- Беручи до уваги свої попередні резолюції по Україні;

- Беручи до уваги регулярний звіт щодо прогресу в Україні за 2010 рік та огляд Європейської політики сусідства від 25 травня 2011 (EPP, ECR)

- Беручи до уваги заяви Високого представника Кетрін Ештон від імені Європейського Союзу щодо вироку в справі колишнього українського премєр-міністра пані Юлії Тимошенко 11 жовтня 2011 (EPP, ALDE, ECR)

- Беручи до уваги Спільну заяву саміту Східного партнерства, який відбувся у  Варшаві 29-30 вересня 2011 року (EPP, S & D, GREEN, ECR)

- Беручи до уваги Угоду про партнерство та співробітництво (УПС) між Європейським Союзом та Україною, яка набула чинності 1 березня 1998 року та триваючі зараз переговори щодо Угоди про асоціацію включаючи глибоку і всебічну Угоду про зону вільної торгівлі,  які мають замінити УПС (EPP, S&D, ALDE, GREEN, ECR)

- Беручи до уваги Національну індикативну програму для України 2011-2013, (S&D)

- Беручи до уваги Правило 110 (4) Правил процедури,

А. У той час як ЄС виступає за стабільну і демократичну Україну, яка поважає принципи соціальної ринкової економіки, верховенства закону, прав людини і захист меншин, і яка гарантує основні права; у той час як внутрішньополітична стабільність України, її націленість на внутрішні реформи та повага до верховенства права, включаючи дотримання справедливих, неупереджених і незалежних юридичних процесів, є необхідною умовою для подальшого розвитку відносин між ЄС і Україною; (EPP, S&D)

B. У той час як однією з основних цілей зовнішньої політки Європарламенту є покращення та стимулювати відносини з Україною та зміцнення Європейської політики сусідства, яка спрямована на заохочення політичних, економічних і культурних зв'язків залучених країн з ЄС та його державами-членами; (ECR)

C. У той час як 11 жовтня 2011 року рішення Печерського районного суду Україн засудити колишнього прем'єр-міністра Юліїю Тимошенко до семи років ув'язнення, трьох років заборони на політичну діяльність, штрафу у розмірі $ 200 млн. з конфіскацією всього майна широко розглядається або як акт помсти або спроби кримінального засудження та ув'язнення опозиціонерів, щоб завадити їм взяти участь в парламентських виборах наступного року та в президентських виборах 2015 року; (EPP, ECR)

D. У той час як 12 жовтня Служба безпеки України відкрила нову кримінальну справу проти Юлії Тимошенко та колишнього прем'єр-міністра Лазаренка, які звинувачуються зловживанні українськими державними коштами в особливо великих розмірах у час, коли вони були президентом та фактичним власнико Єдиних енергетичних систем України, (GREEN)

E. У той час як все більша кількість посадових осіб притягається до кримінальної відповідальності, в тому числі колишні міністри уряду, але в основному (заступники), керівники державних відомств та інспекцій, керівники підрозділів правоохоронних органів, судді районних судів та керівники місцевих органів влади; (S&D)

G. У той час як уряд України взяв на себе зобов'язання щодо проведення ряду правових реформ, які б привели приватне та публічне право України у відповідність з європейськими та міжнародними стандартами; (ALDE)

H. У той час як ЄС продовжує підкреслювати необхідність поваги до верховенства закону, включаючи справедливі, неупереджені та незалежні судові процеси, за якитх би уникалась небезпека спровокувати будь-яке відчуття, що судові заходи використовуються вибірково; у той час як ЄС вважає, що ці принципи особливо важливі в країні, яка прагне вступити в більш глибокі договірні відносини і розвивати політичну асоціацію; (EPP, S&D; ECR)

1. Вважає, що поглиблення відносин між Україною йЄС та європейська перспектива  України мають велике значення та лежать в інтересах обох сторін;

визнає українські прагнення відповідно до статті 49 Договору про Європейський Союз за умови, що всі критерії, в тому числі принципи демократії, поваги прав людини, основних свобод і верховенства права дотримані (EPP, S&D)

2. Висловлює глибокий жаль, що вирок колишньому прем'єр-міністру Юлії Тимошенко, є порушенням прав людини та зловживанням судової системи з ціллю політичного придушення провідного опозиційного політика; підкреслює, що закон, який було вибірково застосовано проти Тимошенко датується радянськими часами та передбачає кримінальне переслідування за політичні рішення; в той же час статті 364 та 365, які на даний момент знаходяться на розгляді Верховної Ради, не відповідають європейським стандартам та стандартам ООН; (EPP)

3. Настійливо закликає українську владу забезпечити справедливий, прозорий та неупереджений судовий розгляд в разі будь-якої апеляції пані Тимошенко та в інших судових процесах проти членів колишнього уряду; (EPP) наполягає на тому, що Юлії Тимошенко повинна бути надана можливість повною мірою здійснити її право  брати участь і в теперішньому політичному процесі, і в майбутніх виборах в Україні; (ALDE)

4. Стурбований тим, що суд Тимошенко триває всупереч проголошеної українським урядом прихильності до демократії та європейських цінностей; (ECR)

5. Висловлює свою відверту стурбованість з приводу триваючого затримання колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Луценка та інших подібних випадків, без оголошення вироку в суді; (S&D)

6. Наполягає на тому, щоб всі судові справи проти колишніх та нинішніх високопосадовців з уряду проводилися відповідно до європейських стандартів справедливості, неупередженості, прозорості та незалежності; (S&D)

7. Вважає, що якщо питання засудження Юлії Тимошенко не буде вирішено це поставить під загрозу укладення Угоди про асоціацію та її ратифікацію, штовхаючи країну ще далі від втілення своєї європейської перспективи; висловлює свою стурбованість з приводу деяких ознак зниження демократичних свобод, а також можливої практики використання державних установ для партійних цілей та політичної помсти; (EPP)

8. Підкреслює, що зміцнення верховенства права та внутрішні реформи, у тому числі надійна боротьба з корупцією необхідні не тільки для укладення Угоди про асоціацію та поглиблення відносин між ЄС та Україною, але і для зміцнення демократії в Україні і має важливе значення для укладання та ратифікації угоди; (EPP, S&D)

9. Вітає домовленості, яких було досягнуто на завершення глибокої та всебічної Угоди про вільну торгівлю; розглядає ці домовленості як міцну основу для можливого завершення переговорів щодо Угоди про асоціацію між Європейським Союзом та Україною (S&D)

10. Стривожений повідомленнями про погіршення свободи ЗМІ та плюралізму в Україні, закликає владу вжити всіх необхідних заходів для захисту цих важливих аспектів демократичного суспільства та утримуватися від будь-яких спроб контролювати, прямо чи опосередковано, зміст повідомлень в національних засобах масової інформації; (ALDE)

11. Рішуче підтримує рекомендації, викладені в спільному висновку Венеціанської комісії та ОБСЄ/ODIHRщодо проекту парламентського закону про вибори, вважає за необхідне, щоб ці рекомендації були прийняті та реалізовані доцільним та всеохопним чином, з залучення до цього як опозиції так і громадянського суспільства; (ALDE)

12. Закликає всі політичні сили в Україні до проведення справедливих та прозорих дебатів щодо процесу прийняття політичних рішень; наполягає на тому, що розслідування можливих збоїв в процесі прийняття політичних рішень має здійснюватися парламентським слідчим  комітетом; (S&D)

13. Вважає нещодавно відкладену зустріч з президентом Януковичем важливою можливістю для вирішення серйозних проблем, які постали перед українським урядом та для відновлення конструктивного діалогу, який може привести до парафування Угоди про асоціацію за умови наявності значного прогресу з технічних і важливих політичних перешкод, які все ще на мають місце; закликає Раду та Комісію перенести нещодавно відкладену зустріч з президентом Янукович перед запланованим в грудні 2011 року самітом ЄС-Україна; (ALDE)

14. Закликає Комісію сприяти проведеденню судової реформи в Україні шляхом більш ефективного використання програми Підвищення потенціалу ЄС і розглянути питання  створення Консультативної групи високого рівня ЄС для України, з тим, щоб допомогти країні в її зусиллях відповідати вимогам законодавства ЄС,  в тому числі щодо судової влади; (GREEN)

15. Доручає своєму Голові довести цю резолюцію до відома Ради, Комісії, держав-членів, уряду та парламенту України, Парламентської Асамблеї Ради Європи та ОБСЄ.

26 жовтня, 2011  




Відкрите звернення українських правозахисних організацій щодо вироку Тимошенко

Правозахисні організації неодноразово висловлювали стурбованість політичним підґрунтям кримінальних переслідувань колишніх урядовців. 11 жовтня Печерський районний суд міста Києва виніс вирок у справі Юлії Тимошенко, засудивши її до семи років ув’язнення за дії, пов’язані із контрактами на постачання російського газу.

Цей вирок викликає ще більшу стурбованість, оскільки не тільки підтверджує політичну складову цього кримінального переслідування, що матиме несприятливі наслідки для країни в цілому, але й, більше того, загрожує руйнацією підвалин кримінального права і процесу.

Цей вирок є тестом на відданість нашого суспільства принципам верховенства права та незалежності правосуддя. Йдеться про незалежність від прямого втручання виконавчої влади та впливових політичних сил. Йдеться про незалежність від політичних міркувань взагалі, від нестримного бажання знайти й покарати когось за те, що життя йде не так, як хотілося б, за політичні та економічні негаразди. Йдеться про здатність правосуддя протистояти нестримному поширенню кримінального закону на сфери, які принципово не можуть бути вирішені у кримінально-правовій площині.

У сьогоднішній ситуації визначальна відповідальність покладається на вищі суди України. Чи вистачить їм зрілості та мужності довести суспільству, що принципи верховенства права, правової неупередженості, презумпції невинуватості, рівності перед законом і судом є вищими за мінливе бажання знайти винного попри будь-які принципи? Тисячоліття тому це нестримне бажання спонукало персидського царя Ксеркса «висікти море». Але навіть цей «цар царів» не дозрів до людожерської сталінської формули – «у кожної проблеми є ім’я, прізвище та по-батькові».

Весь кримінальний процес проти Юлії Тимошенко був просякнутий цією формулою, і вирок Печерського суду став лише її розлогим і безталанним висловленням.

Ми стурбовані тим, що цей вирок може мати наслідком перегляд норм кримінального права заради політичного вирішення ситуації, що склалася. Ми вважаємо неприпустимим, коли підвалини права руйнуються заради мінливих політичних потреб. Ми не можемо погодитися із закликами певних політичних сил створити феодальні імунітети від кримінальної відповідальності для певних осіб, що займають політичні посади – імунітети, які не дарувалися навіть правовими документами феодальних часів.

Ми переконані, що правильне застосування існуючого кримінального закону, що спирається на судову практику, накопичену за 50 років застосування статті про кримінальну відповідальність за «перевищення влади або службових повноважень», та застосування існуючих процесуальних норм оцінки доказів виявиться достатнім для прийняття рішення щодо вироку Печерського районного суду та вирішення ситуації, що склалася навколо нього.

Ми звертаємо увагу на те, що вирок не містить відповіді на дуже суттєві аргументи, які були висунуті захистом під час розгляду справи, і тим самим порушує право Юлії Тимошенко на обґрунтоване рішення, яке передбачене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини. Зокрема:

Чи сформулювало обвинувачення із достатньою чіткістю, які саме норми, чинні на момент події, забороняли Прем’єр-міністру України надавати розпорядження, що ставляться їй у провину; чи були ці норми сформульовані з такою чіткістю, щоб їх можна було порушити, лише усвідомлюючи протиправність таких дій?

Чи надало обвинувачення достатньо доказів тому, що у разі, якщо б Юлія Тимошенко не вчинила інкримінованих їй дій, то ціна на газ залишилася б на рівні 2008 року? Чи надало обвинувачення докази, що інші фактори не могли призвести до зростання ціни?

Чи надало обвинувачення достатньо доказів тому, що обставини, які отримали узагальнюючу назву «газової кризи 2009 року», не можна в жодному разі вважати «умовами виправданого ризику» у значенні статті 42 Кримінального кодексу?

Чи може бути визнаний доказом обвинувачення переказ чужих слів, тобто переказ тверджень особи, яка не була допитана під час судового розгляду, і чи правильно суд першої інстанції послався на такі докази? Чи може вважатися належними доказами свідчення особи, яку захист не мав можливості допитати під час судового розгляду?

Чи може бути визнана доказом обвинувачення думка, оцінка або припущення свідка, який не виступає у якості експерта у процесі, і чи є правильним, що суд першої інстанції послався на такі докази?

Чи може бути законним вирок, якщо суд не дослідив істотних доказів, що можуть свідчити на користь обвинуваченої?

Ми вважаємо, що без правової відповіді на ці та інші правові питання, вирок щодо Юлії Тимошенко залишиться подією політичного життя, руйнівною для системи кримінального правосуддя, для панування права у державі та правової визначеності, позначиться на усій системі управління та суспільного життя. Існування такого вироку створить атмосферу, у якій жоден управлінець не буде певним щодо наслідків своїх дій, які не завжди бувають безпомилковими й іноді призводять до непередбачуваних або невигідних наслідків.

На рівні управління державою це призведе до паралічу управління через небажання будь-кого брати на себе відповідальність. Це призводить до перетворення державного апарату в зграю, де лише симпатія ватажка може захистити члена зграї від відповідальності. Це надає владі безпрецедентні можливості для вибіркових переслідувань, оскільки залишає лише один критерій, що відділяє злочинну поведінку від правомірної – симпатії влади до певних дій та рішень.

Ми закликаємо вищі судові інстанції, які розглядатимуть цю справу, звернути увагу на необхідність надати обґрунтовану відповідь на вищезазначені питання, а також ретельно перевірити правильність застосування Печерським судом норм процесуального права.

Ми чекаємо від органів влади зважених дій, спрямованих на виправлення власних помилок, на повернення до діалогу з суспільством. Ми чекаємо від судів мужності і рішучості у захисті суспільства від намагання зруйнувати принципи права. Ми закликаємо усі політичні сили втриматися від намагань підкорити право мінливим політичним цілям.

Українська Гельсінкська спілка з прав людини

Харківська правозахисна група

Звернення відкрите для підписання.

 




Вибори

Чи враховує законопроект про змішану систему парламентських виборів висновки і рекомендації Венеціанської Комісії?

27 травня 2011 р. Міністерством юстиції України був оприлюднений проект нової редакції Закону «Про вибори народних депутатів України», а сам проект – надіслано на експертизу до Венеціанської комісії та ОБСЄ/БДІПЛ, а також до Міжнародної фундації виборчих систем (IFES). Наприкінці вересня обидві експертизи були передані Міністерству юстиції. Висновок Венеціанської комісії носив попередній характер і згодом був доопрацьований за результатами візиту в Україну делегації Венеціанської комісії та ОБСЄ/БДІПЛ. Однак не залишився без змін і проект нової редакції Закону «Про вибори народних депутатів України». По-перше, попередні висновки Комісії та ОБСЄ/БДІПЛ було обговорено в ході засідання Робочої групи з питань удосконалення законодавства про вибори, і найменш суттєві з них було враховано ще до схвалення фінального висновку Венеціанської комісії. По-друге, перед поданням законопроекту на розгляд парламенту до нього було внесено ряд змін, які не були предметом обговорення на останньому засіданні Робочої групи і аж ніяк не випливали з рекомендацій міжнародних інституцій, які проводили експертизу виборчого законодавства. Зокрема, остаточний варіант законопроекту позбавив виборців за межами України права голосувати за кандидатів в одномандатних округах, суттєво змінив порядок формування виборчих комісій, передбачив можливість  скасування реєстрації кандидатів у випадку вчинення ними певних порушень тощо.

Цей законопроект  був внесений на розгляд Верховної Ради народними депутатами О.Єфремовим,   І.Шаровим, І.Рибаковим, А.Мартинюком та ін. 10 жовтня 2010 р. (реєстр. № 9265-1).

1. Суть зауважень Венеціанської комісії та ОБСЄ/БДІПЛ

Венеціанська комісія розкритикувала ряд положень законопроекту, зокрема:

  • запровадження змішаної виборчої системи, підвищення виборчого бар’єру та заборони утворення виборчих блоків без проведення широких публічних консультацій;
  • визначення в якості підстави для набуття права бути обраним проживання на території України упродовж останніх 5 років перед днем проведення виборів;
  • закріплення заборони висування кандидатами осіб, засуджених за вчинення умисного злочину, без врахування ступеня тяжкості злочину;
  • невизначеність критеріїв та граничних строків утворення виборчих округів;
  • збереження значної кількості виборців у списках виборців на дільницях (2 500 осіб), що може призвести до переповнення дільниць виборцями у день голосування;
  • включення всіх виборців на закордонних виборчих дільницях до одного з одномандатних округів, що може порушити принцип рівності виборців – кількість виборців в такому одномандатному окрузі суттєво перевищуватиме кількість виборців в інших одномандатних округах;
  • закріплення заборони членства у виборчих комісіях осіб, засуджених за вчинення умисного злочину, без урахування ступеня тяжкості вчиненого злочину;
  • неврегульованість у законопроекті процедури відбору для проходження навчання осіб, що претендують на зайняття керівних посад в окружних виборчих комісіях, а також невизначеності порядку проходження такого навчання;
  • позбавлення кандидатів, висунутих шляхом самовисування, представництва у складі окружних комісій;
  • значний кількісний склад комісій (дільничні комісії великих дільниць складатимуться з 24 членів), що може ускладнити їх роботу;
  • можливість прийняття комісіями рішень меншістю від їхнього складу, що підвищує ризики зловживань при скликанні, проведенні засідань комісій та прийнятті ними рішень;
  • відсутність гарантій доступу суб’єктів виборчого процесу до протоколів засідань виборчих комісій;
  • відсутність чітко визначених підстав для припинення повноважень голови, заступника голови та секретаря комісії;
  • відсутність у законопроекті прямої відповіді на питання про можливість оскарження результатів виборів;
  • відсутність у законопроекті положень щодо повного розкриття (як до, так і після проведення виборів) інформації про джерела та розмір внесків, типи та розмір витрат на здійснення передвиборної агітації, а також обмежень витрат на передвиборну агітацію, відсутність незалежного моніторингу фінансування партій і виборчих кампаній, а також відсутність ефективних та пропорційних санкцій за порушення виборчого законодавства в частині фінансування виборчих кампаній;
  • відсутність вимог щодо оприлюднення на веб-сайті ЦВК документів, які подаються при реєстрації кандидатів;
  • надходження залишків коштів виборчих фондів кандидатів в одномандатних округах в дохід Державного бюджету, що є проявом дискримінації кандидатів у порівнянні з партіями, яким залишки коштів виборчих фондів перераховуються на поточні банківські рахунки;
  • закріплення доволі стислого терміну для реєстрації кандидатів в одномандатних округах;
  • закріплення у законопроекті положень, що обмежують право на свободу вираження поглядів та суперечать міжнародним стандартам, зокрема – положень щодо необхідності підтвердження ЗМІ інформації, пов’язаної з висвітленням виборів, з двох і більше джерел, щодо заборони здійснення агітації іноземцями, коментування і оцінювання змісту агітаційних програм протягом 20 хвилин до і після їх трансляції, заборони здійснення агітації у зарубіжних ЗМІ та ЗМІ з часткою іноземної власності понад 50%, щодо надмірно тривалого (10 днів) строку дії заборони на оприлюднення результатів опитувань громадської думки щодо суб’єктів виборчого процесу, щодо можливості вирішення на власний розсуд кандидата питання про наявність підстав для забезпечення йому права на відповідь;
  • закріплення положень, які дозволяють офіційним спостерігачам вживати всіх необхідних заходів для припинення порушень під час голосування та підрахунку голосів;
  • необхідність підписання виборчого бюлетеня членами виборчої комісії, що підвищує ризик визнання бюлетеня недійсним;
  • відсутність положень, які б забезпечували виборцю, що перебуває в черзі поза приміщенням виборчої дільниці на момент завершення голосування, можливості проголосувати;
  • відсутність вимог щодо підтвердження підстав для голосування «на дому» відповідними документами;
  • закріплення необґрунтованих «порогів» толерантності до порушень виборчого законодавства – голосування на дільниці може бути визнане недійсним лише якщо арифметична кількість порушень сягне встановленої величини (наприклад, виявлення фактів незаконного голосування у кількості, що становить 10% від кількості виборців, які одержали виборчі бюлетені тощо);
  • відведення коротких строків (2 дні) для подання скарг до виборчих комісій.

2. Відповідність законопроекту № 9265-1 висновкам Венеціанської комісії

Переважна більшість зауважень Венеціанської комісії звучить вже не вперше. Багато з них Комісія озвучила ще в 2005 році, аналізуючи чинний Закон «Про вибори народних депутатів України», ряд положень якого майже дослівно відтворює законопроект № 9265-1. Тоді Комісія, серед іншого, також критикувала норми поки що чинного Закону «Про вибори народних депутатів України» в частині необхідності проживання кандидата у депутати на території України протягом останніх 5 років перед проведенням виборів, заборони балотування осіб з непогашеною судимістю за вчинення умисного злочину, недемократичного регулювання діяльності ЗМІ у виборчому процесі, відсутності належних механізмів прозорості фінансування виборів, надмірної кількості виборців на дільницях, встановлення «порогів толерантності» до виборчих порушень на дільницях тощо.

Разом з тим, деякі зауваження Комісією було висловлено чи не вперше, і значна їх частина пов’язана саме зі специфікою змішаної системи, за якою автори законопроекту пропонують проводити виборчу кампанію 2012 року. Хоча Комісія, як правило, не оцінює виборчих систем, вона все ж не забула нагадати українській владі про необхідність переходу на пропорційну систему з відкритими регіональними списками та звернути увагу на те, що рішення про введення змішаної системи, заборони участі блоків у виборах та підняття бар’єру з 3 до 5% проходило за відсутності широкого публічного обговорення. Звернули увагу іноземні експерти й на те, що законопроект Робочої групи з питань удосконалення законодавства про вибори дозволяє «нарізати» виборчі округи фактично в ручному режимі, а перспективи прийняття законопроекту про територіальну організацію виборів, який ніби-то українська влада планує схвалити у майбутньому, можуть бути досить примарними. Специфіка змішаної виборчої системи спонукала авторів законопроекту дещо нетрадиційно підійти до втілення в життя принципу рівного виборчого права – у ньому було запропоновано «приєднати» понад 400 000 українських виборців закордоном до одного з «внутрішніх» виборчих округів, що призвело б до прямого порушення принципу рівного виборчого права – голос виборця у такому «об’єднаному» окрузі важив би вдвічі менше, ніж голос виборця в будь-якому іншому окрузі. І на це експерти Венеціанської комісії також не забули звернути увагу. Критично вони оцінили й ще одну новелу проекту – запровадження обов’язкового навчання керівництва окружних комісій перед призначенням на посади, проходження якого невідомо ким і як регламентуватиметься. Щоправда, цей недолік законопроекту має невелике значення – майбутні члени комісій проходитимуть навчання лише після виборів 2012 року, а після майбутніх виборів за помахом руки одного з очільників найбільшої фракції депутати встигнуть прийняти новий законопроект про вибори, можливо – навіть Виборчий кодекс... Критично міжнародними фахівцями було оцінено і ще одне нововведення законопроекту – звуження строку реєстрації кандидатів в одномандатних округах до декількох днів. Хоча Комісія прямо не критикувала позбавлення самовисуванців права представництва у складі окружних комісій, однак вона не забула згадати про це у тексті свого висновку.

Одним словом, Венеціанська комісія висловила не лише традиційні зауваження, але і низку нових. При цьому більшість з них (за винятком лише деяких, наприклад – в частині стислих строків реєстрації кандидатів в округах і т.п.) були доведені до відома української влади ще у вересні 2011 року. Звідси можна було б зробити висновок, що Міністерство юстиції спільно з Адміністрацією Президента мали нагоду ретельно попрацювати над законопроектом  і врахувати якщо не всі, то принаймні значну частину зауважень міжнародних інституцій. Принаймні, одним із визначених Президентом завдань Робочої групи з питань удосконалення законодавства про вибори якраз і було забезпечення приведення українського виборчого законодавства у відповідність до міжнародних стандартів.

На жаль, аналіз законопроекту О.Єфремова, А.Мартинюка, І.Рибакова та інших, говорить про те, що у ньому знайшли відображення лише одне суттєве та декілька «технічних» зауважень Венеціанської комісії:

  • Визначено базові критерії утворення виборчих округів та дещо продовжено строк їх утворення. За законопроектом округи утворюватимуться за 110 днів до дня виборів в межах областей, з приблизно рівною кількістю виборців (кількість виборців визначатиметься ЦВК на основі даних Державного реєстру виборців), і не розриватимуться територією інших округів. Але цих нововведень явно замало для запобігання різного роду махінаціям з утворенням округів: рішення ЦВК про їх утворення не зможе бути своєчасно (до початку виборчого процесу) оскаржене в суді, а самі округи в певних регіонах зможуть нарізатись далеко не в інтересах опозиційних кандидатів. Наприклад, проект не вимагає врахування при утворенні округів меж районів і міст. Відповідно, для опозиційних кандидатів можуть бути відведені не дуже зручні з точки зору планування і ведення кампанії округи, які складатимуться з міст і сільських місцевостей, в яких вести кампанію буде значно складніше і витратніше, ніж в округах, утворених в межах міст.
  • Певною мірою враховано зауваження Венеціанської комісії щодо включення виборців на закордонних дільницях до одного з округів на території держави. Однак враховано це зауваження було у досить специфічний спосіб – виборці закордоном, на відміну від решти виборців, не матимуть права голосувати за кандидатів в одномандатних округах і зможуть проголосувати лише за партійні списки. Тобто, виборець на території України матиме 2 голоси, а виборець за закордоном – лише один. Конституційність цієї новели видається досить сумнівною.
  • Пом’якшено заборону щодо включення до складу комісій осіб, які мають судимість за вчинення злочину. Членами комісій не зможуть бути особи, які мають судимість за вчинення лише тяжкого або особливо тяжкого злочину чи злочину проти виборчих прав громадян. Безперечно, таке гуманне ставлення до осіб з судимістю відповідає міжнародним рекомендаціям, однак на практиці може призвести до того, що членами комісій призначатимуться особи, що мають судимість за вчинення злочинів середньої тяжкості.
  • Передбачено можливість ознайомлення суб’єктів виборчого процесу з протоколами засідань комісій не пізніше наступного засідання комісії.
  • У законопроекті дещо збільшено строки на реєстрацію кандидатів в одномандатних округах. На подання документів кандидатам відводитиметься орієнтовно 5-11 днів, однак цей строк може виявитись і меншим, якщо окружну виборчу комісію не буде утворено своєчасно, або буде порушено строки її реєстрації як юридичної особи, або рахунок для внесення виборчої застави кандидатами комісією буде відкрито несвоєчасно. За таких умов існуватиме ризик того, що кандидати, у разі подання ними неналежно оформлених документів для їх реєстрації, матимуть лише один день (а, можливо, й менше) для виправлення відповідних недоліків Цей стислий строк створює поживний грунт для «відсіву» небажаних кандидатів в округах.
  • ЗМІ звільнено від обов’язку «намагатись» отримувати інформацію про події, пов’язані з виборами, з двох і більше джерел, що відповідає рекомендаціям Венеціанської комісії.
  • З метою забезпечення можливості голосування виборців, які перебувають біля дільниці перед її закриттям о 20 годині, законопроект доповнено положенням, за яким перед закриттям дільниці один з членів комісії має запросити всіх виборців, які ще не проголосували, зайти у приміщення для голосування та зачинити двері дільничної комісії. Тобто, відповідну рекомендацію Венеціанської комісії (про ступінь значущості якої для належної організації виборів можна дискутувати) розробники законопроекту врахували.

Решту зауважень Венеціанської комісії враховано не було. Не врахували автори проекту і переважну більшість рекомендацій Міжнародної фундації виборчих систем, окремі з яких були досить суттєвими. Загалом, в існуючій редакції  проект створює можливості для фальсифікацій при зміні місця голосування виборців без зміни виборчої адреси, не сприяє прозорому фінансуванню виборів, не вимагає друку виборчих бюлетенів на захищених бланках, транспортування виборчих документів (окрім хіба що протоколів) у пакетах зі спеціальною системою захисту. Передбачений ним новий порядок формування виборчих комісій разом із забороною відкликання членів комісій партіями може призвести до того, що у багатьох комісіях домінуватимуть представники певних, навряд чи опозиційних, партій. Саме тому перед розглядом законопроекту у першому та наступних читаннях актуальною є потреба у його фаховому обговоренні, яке б дозволило якщо і не враховувати рекомендації міжнародних інституцій, то хоча б «прибрати» з тексту проекту ті положення, які сприятимуть фальсифікаціям і зловживанням.

20-10-2011




Катування та жорстоке поводження

Запоріжжя. Вибухи.

25 жовтня 2011 року, правозахисник Володимир Лесик і екс-прокурор Запоріжжя (у 2005 році) Олександр Шацький провели в УНІАНі прес-конференцію, присвячену вибухам у Запоріжжі.

Усього вибухів було три:

– 28 липня 2010 року підірвали Свято-Покровську церкву, внаслідок чого загинула монахиня, і вже більше року сидять у СІЗО звинувачені у цьому вибуху так звані «запорізькі паламарі», які, судячи з усього, до злочину абсолютно непричетні;

– у ніч на 1 січня цього року підірвали бюст Сталіна, і цей вибух спробували повісити на активістів ГО «Тризуб» (на щастя, невдало);

– 21 жовтня цього року стався вибух у супермаркеті «Сільпо» (на місці злочину було знайдено записку з вимогою перерахувати гроші на певні рахунки). Вчора цю справу Запорізькою обласною прокуратурою було перекваліфіковано з хуліганства на теракт.

Останній вибух став для правозахисників інформаційним приводом, щоб зайвий раз нагадати про справу запорізьких паламарів, щодо вини яких немає жодних доказів, крім явок з повинною, які вони написали внаслідок незаконного впливу працівників міліції, простіше кажучи, катувань.

Ось деякі обставини справи (взяті з листа адвоката Олега Веремієнка на ім’я одного з нардепів; листи такого змісту планується вручити усім 450 народним обранцям).

29 липня 2010 р., наступної доби після вибуху у запорізькому Свято-Покровському храмі, президент Янукович зібрав усіх силовиків і поставив вимогу: негайно знайти злочинців, і голова МВС Могильов публічно пообіцяв зробити це у 7-денний термін (хоча законом передбачені 2 місяці).

Вже 30 липня був затриманий 25-річний паламар храму Антон Харитонов, хворий на олігофренію. В якості мотиву його дій було названа помста за те, що Антону через дрібну провинність заборонили на деякий час входити у вівтарну частину храму. Його допитували вночі у присутності кількох так званих міліцейських адвокатів, застосовували недозволені методи впливу, і вирвали у нього лжесвідчення проти його старшого брата, викладача фізкультури Сергія Дьоміна (він був потрібний слідству як людина, що нібито виготовила вибухівку – адже хворий Антон був на це завідомо неспроможний). 31 липня затримали Дьоміна, сильно били (сліди катувань видно на відео допиту, яке є у розпорядженні адвоката і додається до його заяв).

Третім підозрюваним став Євген Федорченко – другий паламар храму. Оскільки покараний Антон Харитонов вже давно не з’являвся у церкві, згідно версії слідства, вибухівку заніс туди Федорченко. У міліції всіх трьох три доби не годували, не давали пити і спати, постійно проводили нічні допити, били. Харитонова, наприклад, примушували 5 разів співати пісню «Миллион алых роз», а потім – їсти і пити помиї з помийного відра, а далі ножицями навіщось вирізали йому великі дірки на штанях навколо кишень, і як він ходить у цих штанях, теж є на відео. Саме так у хлопця і вирвали лжесвідчення проти брата.

До речі, трьох міліцейських адвокатів, які виконували роль слідчих – підмовляли невинних себе обмовити і дати лжесвідчення проти своїх рідних – Запорізька обласна колегія адвокатів покарала: один отримав попередження, а двоє інших позбавлені права займатися професійною діяльністю на 6 місяців кожен.

Якщо хтось іще не зрозумів, що справа явно сфальсифікована, пояснюю.

Припустимо, психічно хворий хлопець міг захотіти помститися церкві за те, що був покараний (хоча, наскільки я знаю, покараний був справедливо). Здорова людина на таке ніколи не піде, а хвора, припустимо, могла. Але такий хворий хлопець, що працює при церкві, ніколи не зможе дістати вибухівку і скористатися нею, а його здоровий брат і колега ніколи в житті не стануть допомагати йому через дрібну образу підривати храм.

Припустимо, образою не цілком адекватно мислячого хлопця міг скористатися хтось інший, кому вигідне було знищення церкви, дати йому вибухівку і навчити користуватися нею. Але, по-перше, тоді двоє інших підозрюваних абсолютно непричетні, по-друге, паламар на допиті здав би цю людину. Навіть якщо не знає, хто це – сказав би: «Підійшов такий-то дядько, попросив зробити те-то» – але цього у матеріалах слідства немає.

Тим більше, наскільки я зрозуміла, у безпосередньому пронесенні і встановленні вибухівки звинувачують ще й не хворого Харитонова, а здорового Федорченка, у якого взагалі не могло бути для цього ніяких мотивів. Про те, що йому наприклад, заплатили, у справі теж нічого нема.

Отже, для того, щоб Могильов міг вчасно відзвітувати перед президентом про розкриття справи, троє безвинних людей зазнали катувань і вже більше року сидять у СІЗО.

На прес-конференції Олександр Шацький розповів про тотальні порушення під час ведення слідства. У слідчих документах повно ідіотизмів. Наприклад, мало не головний доказ провини звинуваченого Романа Харитонова – у тому, що він читав роман Толстого «Воскресение». Це написав у своєму висновку слідчий, і на підставі цього намагався будувати звинувачення прокурор. А що було б із тим, хто читав, не дай Боже, Ніцше?

Тепер ці троє хлопців можуть отримати пожиттєве покарання, бо внаслідок вибуху загинула людина. Раніше такі справи вирішувалися колегіально, а зараз вирішує суддя районного суду.

Володимир Лесик: «Мене, як громадянина в першу чергу, турбує те, чому так спокійно на все це дивиться місцева громада і українське суспільство. Протягом останніх 15-и місяців у Запоріжжі сталося три вибухи, два з них у людних місцях, є одна жертва. У СІЗО сидять троє людей, які не мають до цього відношення, а справжні убивці на волі».

Звинуватити у підриві Сталіна тризубівців, продовжував Володимир Лесик, слава Богу, не вдалося, але ж цей злочин досі не розкритий.

У справі паламарів їхня провина доводиться виключно явками з повинною. Один, наприклад, написав 4 явки, різні за змістом. Спочатку у явці було написано, що Харитонов зробив вибухівку і заклав її, але під час слідчого експерименту зрозуміли, що він не зможе розповісти на камеру, як він її робив. Відео цього допиту є на Ютубі. Йому кажуть: «Покажи детонатор» – а він бере батарейку. Тоді наступного дня з’являється нова явка (а попередня при цьому лишається у справі), що Харитонов не виготовив, а купив цю вибухівку, причому невідомо у кого. Людина ніколи не служила в армії, не займалася криміналом – якби це святе телятко захотіло купити вибухівку, воно б 100 разів наштовхнулося на оперативних працівників, які б миттєво його заарештували за цю спробу.

Олександр Шацький: Є підозра, що це «киреєвський суд». Тому що всі аргументи захисту відхиляються, а всі прокурорські приймаються.

Є висновок експерта-вибухотехніка, що ні Дьомін, ні сам Харитонов не можуть зібрати вибуховий пристрій, бо не мають поняття, що таке детонатор. Експерт сказав, якщо ці компоненти скласти так, як вони озвучили на допиті, вони ніколи не вибухнуть.

Володимир Лесик: Коли у справу, вже на стадії судового розгляду, увійшли київські адвокати Веремієнко і Осипов, Веремієнко виклав на своєму сайті відео допиту. Він увійшов у справу вже на етапі судового слідства, і ніхто з нього не брав підписку про нерозголошення таємниці досудового слідства. Але тепер прокуратура Запорізької області направила в МВС листа з проханням провести розслідування та порушити кримінальну справу проти адвоката Веремієнка. І це доводить, що ці адвокати не пішли на змову з міліцією.

Чому міліція і прокуратура не хочуть знайти справжніх злочинців і припинити ці вибухи? Адже невідомо, скільки ще їх може пролунати. Вочевидь, вони прекрасно знають, хто скоює ці злочини. Не знаю, як щодо вибуху у супермакреті, але в історії зі Свято-Покровською церквою чітко видно зацікавлення влади і міліції. І в підриві Сталіна теж була зацікавлена влада, щоб підняти хвилю антинаціоналістичних настроїв.

Я хотів би звернутися до президента, генпрокурора, голів МВС та СБУ, і до суспільства – щоб вони не були байдужими, бо цими жертвами завтра можуть стати вони і їхні близькі, і вимагали від перших осіб держави звернути на це увагу.

Олександр Шацький додав, що вибуховий пристрій не був споряджений цвяхами, болтами тощо – тобто, був спрямований не на ураження живої сили, а на те, щоб зруйнувати будівлю.

На капцях і бинті Дьоміна (у нього була пошкоджена нога) знайшли порошок алюмінія. Але більше ніде в квартирі його не знайшли. До того ж, капці знайшли в рюкзаку, а на інших речах з того ж рюкзака порошку не виявлено. Тобто, це фальсифікація – так само був сфальсифікований підпис матері, Ольги Дьоміної, на договорі з міліцейськими адвокатами.

Адвокат Олег Веремієнко звертався до президента, до Карпачової, докладав фото і відео, за якими видно, що його підзахисних катували – але реакцією на це була лише спроба порушити кримінальну справу проти самого Веремієнка.

Три вибухи, що сталися протягом одного року в одному місті, звісно, хочеться об’єднати і приписати їх тим самим силам. Але, як на мене, це три абсолютно різні випадки.

Вибух у храмі дуже схожий на забудовний конфлікт. Зацікавлених сторін там є кілька, однією з яких може бути навіть сама УПЦ МП, бо на місці цієї непоказної церкви планувалося збудувати супермаркет. А так після підриву там миттєво збудували новий великий храм, який вже ніхто під супермаркет не знесе. Перевіряти усі версії і ловити винних – діло слідчих. Якби ж то слідчі були нормальні, а не хапали перших-ліпших, щоб Могильов міг відзвітувати.

Підрив Сталіна – робота спецслужб, скоріше за все російських, метою було викликати хвилю репресій серед патріотичних молодіжних організацій.

Вибух у «Сільпо» – інформації ще мало. Особисто у мене три версії:

1. Якийсь дурень справді хоче «збити бабло». Тоді його швидко зловлять. Але навіщо тоді ментам було повідомляти в пресу про його записку з номерами банківських рахунків? Логічніше перерахувати туди гроші і затримати злочинця, коли він спробує їх зняти.

2. Підстава, щоб почати нові репресії. Якщо це так – підстава, звісно, дурнувата, але ж попередні були не розумніші.

3. Найбільш імовірний варіант. Конкуренти відваджують від того «Сільпо» покупців. Записка з вимогою перерахувати гроші – щоб відвести від себе підозри. Тоді за грошима ніхто не прийде, і зловмисника не зловлять, а знову повісять цей вибух на когось непричетного.




Свобода вираження поглядів

Алярм! Свободі слова в Інтернеті винесено смертний вирок!

Фейсбук, ютьюб, твітер, вконтакте, гугль і будь який веб-сайт – доступ до них в Україні можна закрити за бажанням державного органу. Думаєте – перебільшення? Аж ні краплі!

18 жовтня Верховної Радою України в першому читанні проголосований Проект Закону про внесення змін до Закону України «Про захист суспільної моралі» (№7132).  авторства низки народних депутатів з різних фракцій як більшості, так і опозиції.

Неуважний читач може порадіти повній забороні порнографії, суттєвому обмеженню еротики, жорстокості, мови ненависті, але… закон написаний таким чином, що під еротикою, мовою ненависті чи лайливими словами можна розуміти взагалі то все, що завгодно, особливо в Інтернеті.

Національна комісія України з питань захисту суспільної моралі (ст.11): «З метою попередження виробництва та обігу продукції, що завдає шкоди суспільній моралі може зобов’язати інтернет-провайдерів:

……

(без рішення суду – авт.) вживати невідкладних (протягом доби) заходів щодо обмеження вільного доступу до електронних інформаційних ресурсів (їх частин), визначених Національною комісією України з питань захисту суспільної моралі еротичними;

за наявності рішення суду на протязі доби забезпечувати технічними засобами видалення контенту, що завдає шкоди суспільній моралі, у тому числі дитячої порнографії, з національного сегменту мережі Інтернет, а за умов його розміщення поза межами України – надійне блокування доступу до нього з національного сегменту мережі Інтернет;»

Тобто цей орган (Нацкомісія) стає регулятором інтернету, може обмежувати доступ до сайтів в Україні, вилучати їх зміст і блокувати в Україні зарубіжні веб-сайти.

Що ж завдає шкоду суспільній моралі? Крім еротики і фільмів з кровопролиттям ст.10 законопроекту забороняє також «вживання нецензурних лайливих і брутальних слів у продукції друкованих засобів масової інформації, у телевізійних та радіопрограмах (передачах), що розповсюджуються протягом ефірного часу у добовому відрізку з 6:00 до 23:00, окрім каналів з обмеженим доступом, у рекламі, мобільному контенті, у комп’ютерних іграх та інших іграх для дітей, у видавничій продукції, розрахованій на дітей, а також у дитячій відео- та аудіопродукції, фільмах, що не мають обмеження глядацької аудиторії, або розраховані на глядацьку аудиторію до 16 років».

Здавалося б це не про Інтернет? Однак ст.11. каже «Забороняється розміщення та поширення в телекомунікаційних мережах продукції, визначеної статтею 10 цього Закону.»

Тобто в Інтернеті повністю забороняється вживання «нецензурних лайливих і брутальних слів». Звісно список таких слів не прикладається. В той же час в законі визначається «продукція еротичного характеру – продукція, що містить зображення (опис) людського тіла або сексуальних дій, які є продовженням, підтвердженням глибини емоційних переживань людини, і мають за мету розкриття проявів її чуттєвості та досягнення естетичного ефекту».

В результаті, комусь (наприклад, щойно зареєстрованому дописувачу, можливо – фаховому провокатору) достатньо написати на форумі, в коментарях, в соцмережі

  1. матюк
  2. на еротичну тему

щоб зміст «електронного інформаційного ресурсу» був визначеним Національною комісією України з питань захисту суспільної моралі еротичним, і провайдер був зобов’язаний блокувати доступ до цього сайту. Те саме стосується поширення відповідних зображень соцмережами та форумами.

Крім того, законопроектом пропонується запровадити адміністративну відповідальність за  «розповсюдження продукції сексуального та еротичного характеру, продукції, що містить нецензурні лайливі і брутальні слова, елементи еротики». Таким чином, якщо державний «контролер» побачить на певному сайті слово, котре видасться йому «брутальним», або якийсь «елемент еротики», може бути підданим штрафу не лише відповідний автор чи дописувач (котрий, повторимося, може бути платним провокатором), але і власник ресурсу чи то редакція. «З конфіскацією продукції» – тобто зі знищенням контенту.

Причому, якщо сайт знаходиться за кордоном, то судом його можна визнати еротичним (в вас є сумніви у поставі українських судів до позовів суб’єктів владних повноважень до простих смертних?) і ВСІ українські провайдери будуть зобов’язані «надійно блокувати його».

А хто вирішує, що є еротика, що є лайка, а що ні? Нацкомісія. А її діяльність моніторить хто? Правильно: «Порядок проведення моніторингу у сфері захисту суспільної моралі визначається Національною комісією України з питань захисту суспільної моралі.» Це суперечить ст.19 Конституції України, за якою органи державної влади можуть діяти лише відповідно до Конституції і законів, і не мають, відповідно, права самим собі встановлювати повноваження.

Тобто цей закон, крім того що прямо суперечить ст.10  «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», де сказано: «Кожен  має  право на свободу вираження поглядів.  Це право включає  свободу  дотримуватися  своїх  поглядів,    одержувати   і передавати  інформацію  та  ідеї  без  втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.»  ще й є по суті антиконституційним.

І управи на Нацкомісію нема ніякої. Бо як ви бачили вище, Нацкомісія може зобов’язувати провайдерів блокувати сайти взагалі без рішення суду.

Причому ні в цьому законі, ні взагалі в українському законодавстві НЕМАЄ визначення  нецензурних лайливих і брутальних слів, ані так як фраза, ані послівно.

В вас є сумніви, що це БУДЕ використано для зачистки Інтернету? У нас – нема. В сусідів є приклади, в Білорусі так блокували ВКонтатке, в Казахстані ЖЖ і опозиційні сайти, а в Росії одного блогера засудили до … знищення комп’ютера.

В червні ООН підготувала доповідь, в якій доступ до Інтернету вказаний, як один із дуже важливих інструментів забезпечення прав людини, вже доволі давно ООН каже про те, що доступ до Інтернету має бути невід’ємним правом людини. В 5 країнах доступ до Інтернету вже проголошено правом людини – в Фінляндії, Естонії, Франції, Іспанії та Греції.

А українські нардепи хочуть в кампанію до Білорусі та Казахстану, і замість сприяння реалізації засадничого права людини – права на свободу вираження поглядів і переконань – хочуть ввести регулятора Інтернету і можливості тотального контролю Інтернету та репресивних дій щодо неугодних.

Що ж з цим можна зробити»?

Ми напишемо про це у міжнародні правозахисні організації та всім депутатам Європарламенту.

Ми запропонуємо народним депутатам України відмовитись від прийняття цього законопроекту і скасувати чинний закон «Про захист суспільної моралі», а статті про порнографію та мову ворожнечі зробити частиною ККУ.

Ми вимагатимемо виконання Кабінетом Міністрів України пункту 7 ст.7 Указу Президента України  № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», яким Кабінет Міністрів України було зобов’язано вирішити в установленому порядку питання про ліквідацію Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі.

Що можете зробити ви, наші читачі?

  1. Поширити цю статтю Інтернетом – люди мають знати, яка загроза над ними нависла.
  2. Підписатися під цією статтею і ваш голос ми долучимо до зверненням (до Кабінету Міністрів, і народних депутатів)
  3. Запропонувати ваш варіант дій?

Підписатися можна в коментарях тут, коментарем з фейсбуку, або листом на [email protected]

Наталка Зубар, виконавчий директор ГІМЦ «Всесвіт»

Віктор Гарбар, член оргкомітету Громадянської Асамблеї України

Олександр Северин, кандидат юридичних наук

 




Доступ до інформації

Дело Супруна и Дударева как демонстрация?

Анастасия Кириленко: Вместе с историком Михаилом Супруном по уголовному делу проходит Александр Дударев, начальник архива УВД Архангельской области, где работал профессор Супрун. На заседании 17 октября в суде выступили потерпевшие - родственниики репрессированных, рассказал в интервью Радио Свобода адвокат Александра Дударева Владимир Морев:

- Потерпевшие рассказали о том, что свидетельствует о репрессиях сталинского периода и их продолжения уже в 60-е годы в отношении немецких спецпереселенцев. Говорили о том, как это было тяжело переживать. Все это звучало таким образом, как будто бы они обвиняли тот период. Когда мы начали спрашивать, в чем они видят вину подсудимых, они не понимали этого вопроса.

- Они написали заявляения о том, что являются потерпевшими?

- Да. Прокурор и судья постоянно напоминали: "Но вы же писали заявление". "Да, писали". Текст заявлений повторяется слово в слово. Когда мы спросили "каким образом и когда вы это написали?" - они отвечали: "К нам пришли работники ФСБ и попросили написать".

- Потерпевшие могли хотя бы повторить то, что там написано?

- Не все. Некоторые говорили: "нет, я заявления не писал". Когда заявление предъявили одному из потерпевших, то было изумление: "А, да, подпись моя - значит, я писал".

Историк, исследователь спецслужб Никита Петров прокомментировал в интервью РС ход процесса над Михаилом Супруном и Александром Дударевым:

- У меня нет ощущения, что издание книг памяти не приветствуется. Но это уже не является работой, которая раньше рассматривалась как моральное обязательство государства по восстановлению справедливости в отношении жертв политических репрессий. В этом контексте преследование Михаила Супруна и сотрудника управления внутренних дел, который занимался архивной работой, является не просто вопиющим фактом - это просто какой-то абсурд.

Публикация сведения о репрессиях не является личной тайной - это написано в законе федерального уровня. Если мы возьмем статью 18 закона о реабилитации жертв политических репрессий, то мы читаем: "списки лиц, реабилитированных на основании настоящего закона, с указанием основных биографических данных, обвинений, по которым они были признаны реабилитированными, периодически публикуются органами печати и местных Советов" (закон писался, когда еще были местные Советы народных депутатов).

Во многих регионах России были подготовлены книги памяти - кстати говоря, под эгидой местной администрации, с участием архивных органов ФСБ. И это нормальная работа, которая еще не до конца проведена на всей территории России, и она должна быть завершена.

А дело, возникшее в Архангельске – с моей точки зрения, самоуправство местной ФСБ, местного Следственного комитета. В суде пытаются доказать, что Супрун и его научный коллега являются преступниками. Большего бреда трудно себе представить. И это, конечно, тоже примета времени. Это говорит о всесилии репрессивной системы. Есть ревность к тому, что исследователи чем-то занимаются, а нужна строгая дисциплина, чтобы никто ничего без команды не делал. Это идеи полицейского государства, которое у нас сейчас выстраивается.

- Супрун хотел опубликовать книгу памяти в Германии. Может быть, возникла ревность - например, ФСБ сама хотела опубликовать книгу на основе своих материалов?

- Здесь можно, конечно, найти экономический умысел - местничество и желание спецслужбы зациклить денежные потоки на себя. Но Супрун по своему гранту получал, на самом деле, не бог весть какие деньги. Архангельская область - место массовой ссылки. Базы данных, которые там составляются, огромны.

На самом деле, речь идет о подвижнической работе. Это гуманитарная задача, задача нашей памяти - воссоздать механизм репрессий и вернуть имена пострадавших. А это дело задумано как демонстративное, чтобы люди не лезли в архивы.

- Существует ли срок давности, позволяющий публиковать сведения о репрессиях, даже если родственники не согласны? Массовые репрессии произошли в 30-е годы. Если сейчас найдутся потомки репрессированных, которые, действительно, против того, чтобы фамилия их деда попала в "книгу памяти", - они вправе добиваться запрета? Или, по прошествии стольких лет, имена репрессированных должны быть доступны всем?

- По закону, родственники не имеют права распоряжаться сведениями о своем деде, если речь идет о репрессиях. Почему сведения о репрессиях не могут составлять личную тайну? Потому что у нас есть принцип гласности судопроизводства. Даже если процесс закрытый, вы вправе знать, кого судят и за что. Это ваше право гражданина. Речь идет не о частном деле - кто-то сам по себе выясняет отношения, а нам этого знать не обязательно. Нет, судопроизводство осуществляется от нашего имени и на деньги налогоплательщиков, и мы вправе знать, где, кого и за что судят сейчас и судили раньше.

Родственники наследуют авторское и имущественное право. Но они не имеют права распоряжаться документами государственных архивов и говорить: "Это закройте и не показывайте". В архивах закрываются только сведения, составляющие личную и семейную тайну. Этот перечень дан в законе об архивном деле - сведения о личных отношениях, здоровье, финансовом и имущественном положении и тайна усыновления. А сведения о репрессиях не являются "личной" тайной. Это не личные отношения человека, а его публичные отношения с государством - то есть, со всеми нами. Если кто-то говорит "а я не хочу, чтобы сведения о репрессиях публиковались", он может оспорить ст. 18 федерального закона в Конституционном суде.

Правосудие осуществлялось от нашего имени, и мы вправе знать, правильно ли оно осуществлялось, есть ли реабилитационный акт на этого человека или он остается не реабилитированным. Когда мы говорим о массах людей, которые были высланы по политическим мотивам - это чаще всего административная репрессия, иногда по решению судебных органов. Здесь нет личной тайны.

Квалификация дела Супруна как уголовного не имеет смысла - он не собирал сведения о личной тайне. От того, как поступит суд, зависит многое. Но дело уже напугало работников архивных органов: "вот видите, что бывает, если кому-то что-то лишнее выдать посмотреть".

- Процесс закрытый, а было бы интересно послушать.

- Это, кстати, нарушение. Процесс может быть закрытым, когда речь идет о государственной тайне.

- Следователь ФСБ, который расследовал дело Супруна, пытался добиться в оошении ученого еще одного дела - о разглашении государственной тайны. Дело в том, что у Супруна изъяли личный архив, а там нашли документы по истории спецслужб. В такой формулировке дела отказали, но сама попытка показательна.

- И откуда были эти документы?

- Из архива Дмитрия Волкогонова. (Коллекция ксерокопий и микрофильмов секретных и несекретных документов, собранная генерал-лейтенантом Волкогоновым в начале 90-х годов. После смерти Волкогонова члены его семьи в 1996 году передали архив в дар Библиотеке Конгресса США. – РС.).

- Это то, что в свое время проходило через комиссию по рассекречиванию. Мало ли что власти сегодня думают про ту комиссию по рассекречиванию, которая была в начале 90-х (межведомственная комиссия по рассекречиванию документов КПСС, 1992 - РС).

Одно дело - открытость и движение к демократизации общества начала 90-х., когда решили, что военные секреты - да, могут быть, а политических секретов у Советской власти быть не должно.

А потом вдруг выяснилось, что МИД, СВР, ФСБ начали сожалеть, что тогда много документов открыли, пытаются что-то закрыть. И были, действительно, прецеденты, когда в архивах закрывалось то, что ранее было доступно.

Я не исключаю, что некоторые из экземпляров, которые попали в печать, формально в архивах являются секретными. При этом они давно пополняют интернет-коллекции. При этом возникает искушение сказать: а документ-то не рассекречен. Но, во-первых, человек брал его не из архива, а из интернета, а во-вторых, сам по себе гриф "секретно" ничего не значит. Важно знать, есть ли в этом документе государственная тайна как таковая.

Отнесение сведений к гостайне опирается на один критерий: это сведения, разглашение которых может нанести ущерб безопасности Российской Федерации. Возникает вопрос: если документы болтаются в интернете лет 15-20, и кто-то их распечатал - может ли это нанести ущерб безопасности России? Конечно, нет. Если раньше не наносило, то уж сегодня точно не нанесет.

Все это высосано из пальца. Это подтверждение принципа "был бы человек, а дело найдется". Это очень дурная тенденция. Процесс Супруна и Дударева кажется каким-то дежа вю, - подчеркнул историк спецслужб Никита Петров.

19/10/2011

 

 

 




Погляд

«Шизофрения, как и было сказано»

 

Худшего несчастья, чем лишение разума,

нет на свете.

Михаил Афанасьевич Булгаков

 

Амбівалентна шизофренія? Наш співробітник виїхав у відрядження за межі України на три дні. Приїхав з круглими очима: «Їхав туди – була одна країна. Приїхав – інша!». Так він прокоментував блискавичний стрибок України в обійми Росії. Я відповіла, що країна тут ні до чого. Вона така ж як була. А от нашій владі потрібна швидка психіатрична допомога.

Бо зараз влада розривається між Митним союзом та Євроінтеграцією, і все через такі речі, як утримання під арештом Тимошенко та Луценко – креативних лідерів опозиції. Всі ці «повороти» з одного боку в інший дуже нагадують розповіді про те, що спочатку за тобою слідкували кадебісти, отруювали та опромінювали, або ще й вставили в голову запрограмований чип, а тепер те ж саме роблять американці.

Різниці ніякої, адже у випадку з нашими можновладцями, і у випадку з типовим хворим шизофреником підґрунтя однакове – абсолютна маячня.

Як у пісні з телешоу «Веселый песецъ»: «Пусть все лежит – это, в общем-то, по фиг – //Главное, чтобы Луценко сидел».

Але люди добрі, в нас теж є мозки, і вони з такою «обґрунтованою» та «самостійною» політикою у нас теж їдуть «дахи» неабияк.

Європа не дає гроші, якщо політв’язні будуть сидіти? Росія дасть. Обіцяють же. А на який хрін Росії годувати таку велику країну, як Україна? Та ще й таку занедбану. Та ще після Майдану-2004 мозки в українців трішки інакші, ніж у русскіх... Російська влада, на відміну від української, здається, ще з глузду не з’їхала! Пообіцяти – так! Імперський комплекс потішити. Путін, можливо рейтинг свій перед виборами трішки підвищить, якщо норовлива Україна під Росію ляже, а іншого розкладу і бути не може.

Але всупереч всім обіцянкам Росії, ніяких грошей Україна не отримає, і зайдемо в такий глухий кут, що вийти з нього найближчим часом зможемо тільки через серйозні катаклізми, може, й навіть, через розвал країни. Наші можновладці, яких приваблює то Європа, то Росія, не віддають собі тями, як сприймуть входження до Митного союзу СНД не те, що на Заході країни, але й у Центрі та на Сході. Може, владна команда взагалі не знає слова «геополітика»? Як і не чула про те, що 57% громадян України за євроінтеграцію? Втім, хто такі для цієї влади громадяни України? Привиди? Можна від них відмахнутися, та й робити своє.

Головне, щоб Тимошенко і Луценко сиділи. На жаль, так при шизофренії буває – коли якась думка, навіть безумна, має для хворого найбільшу цінність та перевагу. Хвороблива свідомість відшукує те, на чому зациклюється. Але для нормальних людей є очевидними інші аргументи – геополітичний, цивілізаційний, історичний досвід країни, яка за всі віки нічого на сході гарного не отримала,

Невже ж влада так боїться цих двох лідерів опозиції? Авжеж. Та і хвороба є хворобою – з Тимошенко доборолися до того, що підняли своїми божевільними діями її рейтинг, який до початку цього процесу тільки падав.

Процес над Луценком довів, що, попри всі плітки, Юрій Віталійович – порядна людина. Але це ми, громадяни, розуміємо! А влада бачить, що вони вороги країни і шкідники. І що, якщо випустити їх, то почнуть тих, хто зараз при владі, опромінювати чи насилати на них усілякі хвороби. То хто ж їх випустить? Це ж жах невимовний для влади... Одним словом: привиди та вампіри.

Ту не тільки Європу, а й свою країну на фіг пошлеш.

Хай навіть Росія нічого не дасть, зате шкідників і вампірів, які владу можуть відібрати, відпускати не треба!

Я не перебільшую. Так воно все і виглядає. І не дарма психіатри стверджують, що останнім часом побільшала кількість психічно хворих, та й кількість суїцидів зросла.

Навіжене повітря, яким ми всі дихаємо через те, що відбувається у верхах, зводить з розуму розгублених, соціально незахищених громадян, які не можуть ані нормально жити в країні, ані нормально працювати, ані лікуватися.

От би полікувати наших можновладців в якихось геніальних світових психіатрів. Тоді була б хоч якась надія, що між Європою та Росією буде існувати наша країна – Україна.

Європейський вибір для України є абсолютно природнім. Країна сторіччями прагнула цього вибору. Але розірвана між двома імперіями, вона не могла втілити свої наміри та намагання.

Тому будь-який політик, який приведе країну до Європи, ввійде в історію, як героїчна постать.

І навпаки – той, хто провалить це, знехтує цим шляхом – в історії залишиться як невдаха і злодій!

Господи, допоможи!




Бюлетень "Права Людини", 2011, #29