Бюлетень "Права Людини", 2012, #28

Харківські адвокати отримали поштою повідомлення про те, що з метою формування органів адвокатського самоврядування в понеділок, 15 жовтня, об 11 годині в конференц-залі готелю «Харків» відбудеться установча конференція адвокатів Харківської області. Згідно із Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня сього року такі конференції мають відбутися у всіх регіонах країни.

Отримавши повідомлення, велика кількість харківських адвокатів прийшла до готелю «Харків», але до конференц-зали пустили мало кого – більшості не було в списках учасників конференції. Виявляється, в установчій конференції могла взяти участь лише двадцята частина адвокатів Харківщини – таку встановлено квоту.

А передісторія така.

29 серпня 2012 року на засіданні Харківської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури (ХО КДКА) ухвалено рішення про порядок скликання й проведення установчої конференції харківської адвокатури, згідно із яким в ній могли взяти участь лише делегати, обрані по квоті: один делегат від двадцяти адвокатів. Але це суперечить ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», бо, згідно із ст. 47 цього закону, «квота представництва, порядок висування та обрання делегатів конференції адвокатів регіону затверджуються Радою адвокатів України», а Ради адвокатів на момент ухвалення рішення ще не було. Слід також додати, що рішення ухвалено більшістю голосів, яку склали судді, працівники Управління юстиції, представник облради та два адвокати (зараз до складу КДКА можуть входити лише адвокати). Більшість адвокатів голосували проти, але цього виявилося недостатньо.

5 вересня без належного попереднього інформування адвокатів Харківщини (на початку вересня була інформація в газеті «Слобідський край», яку більшість адвокатів не читає, бо вона не потрібна в професійній діяльності) в деяких районах міста й області проведено «первинні» конференції. Для прикладу, в Орджонікідзевському районі на конференції були присутні 2 адвокати, у Київському – 26, у Московському – 15. Слід зазначити, що раніше адвокатів про подібні заходи обов’язково повідомляли поштою, в крайньому разі – телефоном.

На рішення ХО КДКА від 29.08.2012 р. адвокати, що входять до її складу і голосували проти порядку скликання, а також близько сотні інших адвокатів подали скарги – особисті й колективні, – до Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури (ВККА).

Рішенням від 11.09.2012 р. ВККА задовольнила скарги адвокатів і зобов’язала ХО КДКА провести установчу конференцію, запросивши на неї всіх адвокатів Харківської області.

Проте, один з адвокатів 12.09.2012 р. звернувся із позовом до адміністративного суду – скасувати рішення ВККА від 11.09.2012 р.

Окружний адміністративний суд м. Києва прийняв постанову, якою визнав протиправним рішення ВККА розглядати скаргу адвокатів на рішення ХО КДКА про встановлення квоти.

Хай там що, рішення ХО КДКА від 29.08.2012 р. позбавляє більшість харківських адвокатів (а це понад 1700 людей) можливості особисто брати участь в установчій конференції й голосувати на виборах адвокатського самоврядування, тобто, вирішувати свою долю на найближчі 5 років.

Мало того – до конференц-зали в готелі «Харків» не був допущений голова ВККА України Ігор Висоцький, бо його також не було у списках. І це просто ганьба.

А ще вибірково допускали до готелю «Харків» представників засобів масової інформації. Було кілька камер, але, скажімо, команду телеканалу АТН сек’юріті примусили залишити приміщення готелю. Не пустили також до зали й навіть заборонили знімати у фойє кореспондентів «Прав людини». Аргументи: заборонено знімати, «тому що це – приватна власність», «фото- й відеозйомка – тільки з дозволу керівництва», «списки подаються заздалегідь, у п’ятницю»; «списки осіб, які допущені, з фото- і відеокамерами, на фото- й відеозйомку, подані заздалегідь; вас у списках немає». На питання: «Звідки ви знаєте, що мене немає в списках – вони з фотографіями?» (сек’юріті не питав ані прізвища, ані посвідчення особи), відповідь була: «Вийдіть на вулицю. Залиште територію готелю». З’ясувалося, що на вулиці також знімати заборонено, заборонено спрямовувати камеру на готель і фотографувати логотипи (до речі, чому?).

У фойє готелю «Харків» і біля готелю поміж 10-ю й 11-ю

Адвокат Юхим Голянд, оскільки є членом ХО КДКА, був допущений на конференцію в готелі «Харків», запропонував внести до порядку денного питання про те, щоби були допущені також і всі адвокати, які бажають взяти участь. Конференція делегатів відмовила. Тож адвокати, яких не пустили до конференц-зали готелю «Харків» і які не відмовилися від свого права обирати й бути обраними в органи адвокатського самоврядування, рішили провести альтернативну установчу конференцію. І така конференція відбулася в 9-му Гарнізонному Будинку офіцерів на Холодній горі – у той самий день.

Початок альтернативної Установчої конференції в Будинку офіцерів. Виступи Ю. Голянда, І. Висоцького, М. Ісакова

На паралельну конференцію зібралося 237 адвокатів, що, принаймні, втричі більше, ніж в готелі «Харків», і Юхим Голянд, який її очолив, назвав легітимною саме цю конференцію. Результати будуть подаватися в Київ, як, певно, й результати конференції в готелі «Харків». Далі, мабуть, питання будуть вирішуватися в судах.

На альтернативній конференції били обрані місцеві органи адвокатури, а також представники Харківської області в загальноукраїнських адвокатських органах.

Підготував В. Бацунов

В Україні складається досить дивна ситуація. Я почала розмірковувати над нею після круглого стола на тему: «Як протистояти тоталітаризму?». Одним з питань для обговорення було: «А чи можливий в сучасній Україні тоталітаризм?» До цього я прочитала книгу про боротьбу греко-католицької церкви в радянські часи за виживання. Тому відповідь на питання  про можливість тоталітаризму в Україні була однозначно негативною. Захід України отримав унікальне щеплення проти тоталітаризму і є носієм цієї антитоталітарної вакцини . Отже, на Заході країни з тоталітаризмом миритися не будуть. Отже, він неможливий?

І тут я згадала, як в місті Слов’янську Донецької області люди пошепки ділилися зі мною своєю прихильністю до партії «Батьківщина». Голосно навіть говорити про це вони боялися. Про якісь дії на підтримку Батьківщини і мова не йшла. Там мені розповіли і про голосування в день виборів до місцевих рад. Один з моїх знайомих мешканців Слов’янська знаходився в лікарні. Він інвалід-спинальник. Усі, хто знаходився під час виборів в лікарні, були зобов’язані проголосувати за кандидата, якого назвав головний лікар. Інакше хворого просто виписували, не зважаючи на стан здоров’я. Радянські часи в повному обсязі. Чим не тоталітаризм в окремо взятій області? І таких областей на Сході України щонайменше три: Донецька, Луганська і частково Харківська. А ще є Крим, Запорізька, Миколаївська області, де, так як і в Харкові, на людей страшенно тиснуть, але вони цьому пресингу хоч якось опираються.

От і питання: до чого може призвести такий регіональний тоталітаризм, чи нове це явище? Як це може вплинути на майбутнє України?

Мені здається, що ситуація є дуже небезпечною для самого існування української держави. Подальше просування радянщини в найгіршому її варіанті по країні призведе до відчайдушного спротиву в західних областях, до якого долучиться і частина центральних. І тоді можливий навіть розпад країни, бо жодних ресурсів для утримання цих регіонів  влада не має. Тоталітаризм можна прищепити тільки тоді, коли є ідея, яка сприймається масами, і там – де ідея сприймається. Неважко зрозуміти, що будь-якої провідної ідеї правляча партія не має. А залякування діє там , де є більш-менш суттєва підтримка самої партії, яка дуже плинна і нестійка.

Але залякані регіони – на відміну від своїх сусідів-західників – не відстоюватимуть своїх громадянських прав і позицій. Тут партія влади приречена на перемогу на виборах – і це знов поділяє Україну на Схід і Захід. Не можна вигадати більш не розумної політики, ніж ту, яку запропонувала правляча партія в масштабах всієї країни. Вони просто не розуміють, що не можна сіяти такий розбрат серед людей і залишатися при владі в межах цього розбрату. Підкладена вибухівка в будь-який момент може підірватися.

Зараз ситуацію рятує тільки те, що на Заході України люди зазвичай живуть так, немов би ніякої Партії регіонів не існує. Вони майже не відчувають центральної влади. Натомість, на Сході, люди занурені в цю владу вище голови.

Протестний електорат зростає, а виходу цьому протесту немає.

В такій ситуації можновладці хочуть жити за принципом: «розділяй і володарюй», але володарювати вони можуть лише на обмеженій території.

Отже, регіональний тоталітаризм може призвести до того, що у влади з’явиться спокуса натравлювати одні регіони на інші. І тоді що? Громадянська війна?

Будемо сподіватися, що здоровий глузд українців переможе.

А от соціальний вибух ця ситуація просто програмує. І до чого це призведе – невідомо.

Може і до розвалу країни...

Виконуючи свій життєвий обов’язок, звертаємося до вас, щоб напередодні парламентських виборів 28 жовтня 2012 року мобілізувати – серед нас і задля нас усіх – морально стійкий настрій.

Україна – зневірена. Ця зневіра є вже душевною хворобою. Її найглибша причина – не зовнішня, залежна від політики, багатіїв, влади чи опозиції. Зло, яке відчуваємо, бачимо й усвідомлюємо щодня, – це лише наслідок, який загострює наш стан. Найжорстокіша причина – у нас самих.

Проте ми віримо, що в нашому суспільстві є потенціал здоров’я і мудрості. Наша віра не є романтичною надією. Наша віра у наше суспільство – це важке, але життєво необхідне зусилля.

Подолайте у собі ілюзію, що хтось зробить що-небудь замість вас. Ніхто, окрім вас, не подарує вам доброго життя і не відкриє світлого майбутнього. Позбудьмося цієї ілюзії, і разом з нею зникне і зневіра, а з’явиться воля. Наш єдиний шанс – це наша безумовна відповідальність: кожного особисто і всіх нас разом – як єдиної національної спільноти нормальних, розумних, мислячих людей, що хочуть добра собі, своїм дітям і своєму ближньому.

У нинішній ситуації моральна втеча, нейтралітет чи байдужість стануть злочином і зрадою

Ми закликаємо вас до першого і найважливішого зусилля – взяти участь у голосуванні 28 жовтня і зробити осмислений політичний вибір, який буде відповідати вашій совісті і думці про майбутнє ваших дітей та онуків. У нинішній ситуації моральна втеча, нейтралітет чи байдужість стануть злочином і зрадою.

Пам’ятайте: ніхто не може купити ваш голос. У вас немає жодних зобов’язань перед тими, хто на вас тисне. Ви відповідальні перед собою. Ви голосуєте, відкинувши все, крім свого власного розуміння потреб нашого суспільства.

Окрім голосування, закликаємо вас зробити зусилля громадянської активності – не мовчіть про зло: не толеруйте і не дозволяйте порушувати виборчі правила. Не бійтеся зловмисників – бійтеся тільки власної совісті. Повідомляйте про кожен випадок зловживань чи можливих фальсифікацій національним і міжнародним спостерігачам.

Закликаємо учасників виборів, а понад усе працівників Центральної виборчої комісії та кожної виборчої дільниці: не ставайте співучасниками зла. Не виправдовуйте себе думкою, що від вас нічого не залежить. Ви не є заручниками ситуації. Ви не є гвинтиками системи. Кожен антилюдський задум ставав можливим для здійснення завдяки слабкодухій думці мимовільних виконавців про їхню нібито непричетність. Ви – причетні, бо обрали відповідальність. Від вас залежить чесність у підрахунку голосів – вибору людей, а отже, наша спільна доля. Не втратьте гідність, вона занадто важлива для нас усіх. Не зігніться під злом.

Цей імператив – не мовчати і не стояти осторонь, коли перед твоїми очима зло, – однаковою мірою стосується й нас, учасників Ініціативи «Першого грудня».

Саме тому ми звертаємося до нинішньої влади в Україні: не покладайтеся на те, що нечесним шляхом мо-жна здобути тимчасового успіху, – він обернеться катаст-рофою, якщо людська безнадія перетвориться на нена-висть.

Запам’ятайте ці слова – вони є простою і неголосною людською правдою

Нинішня влада на чолі з Президентом України несе пряму відповідальність за демократичний і вільний характер виборів. Той факт, що жодна державна інституція в Україні не користується авторитетом і довірою людей, є важкою оцінкою вашої діяльності. Запам’ятайте ці слова – вони є простою і неголосною людською правдою, проти якої маліють і стають немічними будь-які виверти і випра-вдання.

Ваше ставлення до людей – зрозуміле. Ваші наміри і дії – достатньо прозорі. Ілюзій немає. За останні два роки ви майже не чули свого народу, хоч саме він мав би бути найбільшою опорою для будь-якої доброї справи, що її б планувала цивілізована влада.

Те, як відбудуться парламентські вибори 2012 року, є рубежем, за яким оцінки українського суспільства і світової спільноти можуть стати вироком.

Жодні помилки попередників не виправдовують свідомі злочини наступників. Вас оцінять за вашими ділами.

Попри відому тезу, що “всяка влада – від Бога“, насправді будь-яка влада – від диявола, якщо лише не від виборця.

Тобто – якщо владу не делеговано громадянами на вільних виборах:

а) зі створенням умов для вільного формування вибору,

б) зі створенням умов для вільного висловлення вибору,

в) з забезпеченням чесної і прозорої фіксації вибору.

Згідно з пп.4 п.2 ст.11 Закону України “Про вибори народних депутатів України” виборчий процес здійснюється на засадах відкритости та публічности, що на практиці означає забезпечення виборця на кожному етапі виборчого процесу повною, об’єктивною, неупередженою, своєчасною інформацією. Якщо такої інформації виборець не отримує, це свідчить лише про одне: чи то у масштабах дільниці, чи то у масштабах округу, чи то у масштабах країни замість виборів з громадянами гралися у наперстки, замість виборів відбувається шахрайство.

Між тим з інформацією – лихо.

Раніше вже доводилося казати про дуже поширене (системне?) явище обману, коли результати виконання державними органами чи то органами місцевого самоврядування своїх визначених законами повноважень за рахунок бюджетних коштів подається як досягнення певної політичної сили-учасника виборчого процесу чи то кандидата в депутати. “Така-то партія! 5 сучасних аеропортів!“. “Такий-то кандидат це новий тролейбус“. При тому, що як не крути, а партія аеропорти не власним кайлом і власними членами будувала. І кандидат ніби не зовсім тролейбус. Хоча….

Були нагоди казати і про перешкоджання здійсненню передвиборної агітації, себто поширенню кандидатами та партіями інформації, покликаної “спонукати голосувати за чи проти”.

По-перше – фізична протидія з боку “невстановлених осіб” (як то напади на агітаційні намети), що має ознаки злочину, відповідальність за який передбачено ст.157 КК України (“перешкоджання здійсненню виборчого права з застосуванням насильства, пошкодженням чи знищенням майна”).

По-друге, те саме, але з боку “офіційних осіб” – на підставі збоченого розуміння норми виборчого закону (п.8 ст.69), де владу зобов’язано забезпечити місця для проведення виборчої агітації. Насправді тут йдеться про зобов’язання влади сприяти агітаційній діяльности шляхом забезпечення minimum minimurum умов, а не про заборону агітації в інших місцях. Це підтверджується і ст.212-14 КУпАП, яка встановлює відповідальність за розміщення агітаційних матеріалів саме у прямо “заборонених законом місцях“.

Тому протидія з боку влади здійсненню агітації у будь-яких місцях, де вона прямо не заборонена законом є, своєю чергою, порушенням встановленої пп.2 п.5 ст.3 виборчого закону втручання влади у виборчий процес.

 Говорилося і про дивне розуміння питання забезпечення відкритости виборів державою, яка у Законі України “Про особливості забезпечення відкритості, прозорості та демократичності виборів народних депутатів 28 жовтня 2012 року” встановила дуже спірну відеофіксацію і трансляцію голосування, але не трансляцію найцікавішого – підрахунку голосів.

Реакція Центральної виборчої комісії на наше “казання” не здивувала, будучи по суті простою констатацією відомого:  що відповідно до п.1.5 додатку до постанови ЦВК №892 від 13.09.12 (зі змінами): “при вході до приміщення для голосування на виборчій дільниці, а також усередині цього приміщення на видному місці розміщуються таблички формату A4 з написом “У приміщенні ведеться відеоспостереження”.  У тому і справа: значна частина затурканого і заляканого електорату, вже і так готова під міфічною загрозою нетаємности голосування чередою піти голосувати “за адмінресурс”, а з “табличками формату А4″ – і поготів…

Тож така організація відпоспостереження на дільницях дає додаткові підстави для сумнівів стосовно чесности підрахунку, а відповідно, ще більшої ваги набирає питання забезпечення поінформованости громадян про діяльність виборчкомів при встановленні результатів виборів.

Приховують інформацію лише у двох випадках. Перший випадок є психіатричним – це параноя. Другий випадок – коли і справді є що приховувати.

Виборчий закон передбачає, що результати волевиявлення фіксуються, оформлюються протоколами відповідних виборчих комісій. Згідно з нормами ст.91, 95, 96 закону “невідкладно після складання таких протоколів дільничними та окружними виборчими комісіями один примірник таких протоколів має бути вивішено для загального ознайомлення у приміщенні відповідної виборчої комісії”.

Очевидно, що вимога невідкладного вивішування протоколу “для загального ознайомлення” передбачає, що це робиться негайно після складання протоколу, з забезпеченням загального, вільного, безумовного доступу до цього примірника протоколу, при тому, що жодним законом не заборонено (а значить – дозволено) ці протоколи фотографувати.

Порушення цих імперативних вимог щодо невідкладности оприлюднення протоколів, щодо забезпечення їхньої загальнодоступности, у т.ч і щодо можливости фото- та відеофіксації, свідчитиме про те, що на відповідній виборчій дільниці фальшують: приховують там, де є що приховувати.

Тому кожен виборець, зацікавлений у тому, щоб не стати “лохом”, “терпілою”, об’єктом маніпуляцій наперсточника, має повне право вночі-вранці 29-го жовтня прийти на виборчу дільницю і перевірити наявність чи відсутність на загальнодоступному місці протоколу про встановлення результатів виборів або ж зафіксувати факт його відсутности, здійснити фото- чи відеофіксацію. Перешкоджання цьому є незаконним і, знов-таки, свідчитиме про злий умисел того, хто перешкоджає.

Слід наголосити на такому: такі ініціативи громадян як “Народна ЦВК“ – це не намагання апріорі заперечити офіційні результати виборів. Навпаки – спонукання виборчкомів до законности і прозорости, до чесного і оперативного встановлення результатів виборів.

Варто пригадати досвід президентських виборів 2004 року, коли на завершальному етапі підрахунку голосів першого туру Центральна виборча комісія немовби “зависла”, суспільству не надавалася повна і об’єктивна інформація про підсумки голосування, виник і увійшов в історію термін “підрахуйство”, а українці отримали мотивацію і натхнення на те, що звалося “помаранчевою революцією”.

Як відомо, історія нічому не вчить, а лише карає за невивчені уроки. Чи вивчено в Україні владою попередні уроки і яким буде її власний вибір – побачимо вже 29-го жовтня.

16 жовтня 2012

“Майдан-Моніторинг“

Интернет-портал «Выборы в Украине», предназначенный для защиты прав избирателей и предоставления им информации о проведении выборов, презентован 11 октября в Харькове.

Как сообщает «Харьков. Комментарии», портал рассчитан как на активных участников избирательного процесса – в частности, наблюдателей, работников окружных и участковых комиссий, так и на рядовых избирателей.

Как рассказал эксперт Комитета избирателей Украины Юрий Чумак, на портале размещены законы, касающиеся выборов, информация об органах государственной власти, международных и украинских неправительственных организациях, о международных стандартах проведения избирательной кампании, отчеты наблюдателей по прошлым выборам, а также новости и ряд аналитических материалов.

Кроме того, есть возможность получить консультацию в онлайн-режиме, а также посмотреть записи вебинаров, на которых обсуждались вопросы нарушений во время кампании, сохранения тайны голосования и ряд других.

Интернет-портал действует в рамках всеукраинского проекта повышения осведомленности избирателей об их правах и избирательных процедурах, который реализует Комитет избирателей Украины.

Довідка «ПЛ»:
Проект «Вибори в Україні» здійснюється Комітетом виборців України за підтримки Європейського союзу та Координатора програм ОБСЄ в Україні.
Консультації з виборчого права можна отримати за телефоном «гарячої лінії» проекту «Вибори в Україні» (044) 425 21 66.

На сьогодні Україна посідає п’яте місце за кількістю поданих позовних заяв до Європейського суду.

Про це повідомляють УНН із посиланням на Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини Назара Кульчицького.

«На кінець вересня, згідно зі статистикою Європейського суду, на першому місці Росія, на другому Туреччина, третя – Італія, четверта – Румунія і ми йдемо п’ятими. Проти України зараз на розгляді знаходиться десь 10 тисяч 400 скарг, що становить 7,5% від загальної кількості скарг, поданих до Європейського суду», – зазначив Н. Кульчицький.

За його словами, за всі роки незалежності держава вже виплатила нашим громадянам за рішеннями Європейського суду з прав людини компенсації на загальну суму понад 130 мільйонів гривень.

«Загалом за всі роки було заплачено 130 млн. 368 тис 585 грн. 27 коп. За минулий рік Україна виплатила за рішеннями Європейського суду з прав людини 25 млн. 21 тис. 734 грн.», – повідомив Урядовий уповноважений у ЄСПЛ.

За словами Н.Кульчицького, з 2010 року і по сьогодні Україна майже на однаковому рівні виплачує кошти за рішеннями Європейського суду. «Є певні коливання, але вони не є значними. Всі кошти сплачуються вчасно і в нас є достатня кількість коштів на ці виплати», – резюмував посадовець.

Те, що виплати здійснюються вчасно, звісно, не може не радувати. А от чи є в Україні політична воля задля того, щоб змінити ситуацію із дотриманням прав людини на краще, аби у громадян було менше підстав позиватися до власної держави, на жаль, у повідомленні УНН не зазначено.

Читатели газеты «Вгору», безусловно, помнят резонансные статьи: «$130 000, чтобы стать «колхозником» (№ 49, 2007 год), «Захватчики нашей земли» (№ 13, 2008-й), «Голая Пристань против Рамсара» (№ 28, 2008 г.), «Правосудие – «белыми нитками»  (№ 44, 2009 г.), «Чего ждет генпрокурор?» (№ 1, 2010 г.), «Процесс с многоточием» (№ 14, 2011 г.), «Позднее зажигание» (№ 9, 2012 г.) и десятки других публикаций в нашем и иных изданиях.

Сейчас даже сложно вспомнить имена всех, кто писал в защиту Виктора. Это священник отец Николай (Цыганов), эколог Евгений Роман, шеф-редактор «Вгору» Алла Тютюнник, херсонские журналисты Светлана Смаль и Ирина Ухварина, киевлянин Вадим Петрасюк, харьковчанин Сергей Шапаренко и многие-многие другие. На защиту свободы, чести и достоинства лидера сельской общины встали Херсонский областной Фонд милосердия и здоровья, Херсонская городская Ассоциация журналистов «Південь» и газета «Вгору», которые объединили и координировали действия украинской правозащитной общественности, коллег из ближнего и дальнего зарубежья – 87 общественных организаций из разных стран мира прислали письма Президенту Украины в защиту Виктора Маруняка. Благодаря им, эта история получила широкий резонанс.

Творческая группа ХОФМЗ при поддержке Международного Фонда «Возрождение» сняла фильм о том, как сельская громада объединилась в защиту своего лидера. Земляки, избравшие на сельском сходе Комитет самообороны села Старая Збурьевка, регулярно приезжали на все судебные заседания в райцентр, выезжали на акции протеста в Херсон и Киев, и, в конце концов, подавляющим числом голосов переизбрали на последних выборах своего находящегося под судом председателя на второй срок.

По инициативе Фонда милосердия и здоровья и поддержке МФ  «Возрождения» в 2010 году в Старой Збурьевке открыт Центр правовой информации и консультации, в который обращаются за помощью жители других сел.

«Креатив» прокурора Пагубы

И власти решили больше не тянуть это совершенно бесперспективное, сшитое «белыми нитками» дело. В начале августа, с разрывом в несколько дней, на свет появились два знаковых документа: «Постанова про зміну пред’явленого Маруняку В. В. обвинувачення у кримінальній справі № 500040-08» от 03.08.2012 г. за подписью зампрокурора Днепровского района г. Херсона Д. Пагубы и вердикт Голопристанского районного суда, подписанный судьёй Ю. Францишко.

Прокурор Д. Пагуба, рассмотрев материалы досудебного следствия и судебного разбирательства, наконец-то установил: утверждения подсудимого Виктора Маруняка о том, что перечисленные на банковский счёт сельсовета и полученные наличными деньги общей суммой в 60 тыс. грн. были благотворительной помощью на нужды села, а никак не взяткой, «повністю підтверджуються дослідженними у ході судового слідства доказами». И на досудебном следствии, и в зале суда Виктор настаивал, что так называемый «пострадавший» Евгений Капетула чуть ли не с первого дня своего появления в селе говорил о своём желании предоставить материальную помощь сельсовету. И в конечном счёте перечислил на ремонт сельского дома культуры 50 тыс. грн. А также предоставил 10 тыс. наличными на обустройство сельского кладбища. Не только многочисленные свидетели, но и беспристрастные техсредства никаких признаков вымогательства взятки не зафиксировали:

«За результатами дослідження у ході судового слідства звукозаписів зустрічей та телефонних розмов Капетули Є. М. з Маруняком В. В. встановлено, що під час їх бесід йде розмова лише про надання благодійної допомоги».

Подытожив весь ход судебного разбирательства, прокурор Д. Пагуба в первой –  устанавливающей – части своего Постановления делает однозначный вывод:

«у судовому засіданні встановлено, що Маруняк В. В. не усвідомлював, що він отримував від Капетули Є. М. хабар, оскільки сприймав отримані гроші в якості благодійної допомоги на потреби села», а посему «у діях Маруняка В. В. відсутній склад злочину, передбаченного ч. 2 ст. 368 КК України».

Какое зрение у Фемиды

Иными словами, обвинение в получении взятки в процессе судебного разбирательства полностью рассыпалось. На этой высокой ноте в данном деле можно было бы поставить жирную точку.  В сложившейся ситуации, казалось бы, речь может идти только об оправдательном приговоре суда. По той простой причине, что сложно усмотреть какой бы то ни было криминал в получении настоятельно всучиваемой должностному лицу благотворительной помощи на коллективные нужды нескольких тысяч селян. Но это если смотреть с точки зрения здравого смысла. А у нашей украинской Фемиды зрение устроено таким образом, что она видит какие угодно приговоры, но только не оправдательные. По этой причине во второй – постановляющей – части документа за подписью Д. Пагубы здравый смысл ожидаемо заканчивается и начинается натуральный театр абсурда.

Читая далее текст Постановления, поначалу вообще сложно понять, о чём идёт речь; ясно лишь, что Виктору инкриминируется иное преступление по иной статье – злоупотребление властью и служебным положением:

«Враховуючи те, що дії Маруняка В. В. ... обєднані єдиним умислом – це отримання благодійної допомоги на потреби територіальної громади с. Стара Збурьївка, то дії ... необхідно перекваліфікувати як єдиний злочин за ч. 1 ст. 364 КК України – зловживання владою та службовим становищем, тобто умисне, в інтересах третіх осіб, використання службовою особою влади та службового становища всупереч інтересам служби, що заподіяло істотну шкоду охоронюванним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян».

Каково? А ведь на самом деле охраняемые законом права, свободы и интересы отдельного гражданина в том и состоят, что этот самый гражданин имеет полное право оказать благотворительную помощь всем, кому захочет, если уж у него возникла такая внутренняя потребность. А вот отказ от такой адресной помощи «в інтересах третіх осіб» – «територіальної громади с.Стара Збур’ївка» в данной ситуации как раз и нужно квалифицировать как «використання службовою особою влади та службового становища всупереч  інтересам служби», поскольку интересы службы у председателя сельсовета в том и состоят, чтобы всячески способствовать процветанию родного села, в частности – содержанию дома культуры и  кладбища в надлежащем виде.

Чтобы как-то оправдать новое обвинение, прокурор Д. Пагуба пытается представить «пострадавшего» жертвой вымогательства со стороны обвиняемого:

«Капетула Є. М., вважаючи, що надання Старозбурївській сільраді благодійної допомоги у розмірі 60 000 грн. було єдиною умовою досягнення мети – отримання погодження на виготовлення проекту відведення земельної ділянки ... був змушений погодитися з незаконними пропозиціями Маруняка В. В.».

Восход солнца – по решению сессии

Юмор ситуации состоит в том, что в момент контактов «пострадавшего» со старозбурьевскими депутатами на предмет получения согласования на землеотвод объективная необходимость в этом документе напрочь отсутствовала. По закону такое согласование уполномочена давать районная, но никак не сельская, власть. И если бы «пострадавший» действительно вознамерился обзавестись земельным участком и заручился поддержкой районного руководства, то никакой необходимости ехать в Старую Збурьевку у него просто не было – документы на землю и так были бы у него в кармане.

А теперь представим ситуацию: некий чудак свято убеждён, что единственным условием утреннего восхода солнца является решение сессии Старозбурьевского сельсовета о «согласовании» рассвета. Иначе – никак. Ему объясняют, что солнце и так взойдёт, без вмешательства старозбурьевских депутатов, но он, чудак, настаивает на своём и сулит солидную благотворительную помощь. Ну и что произойдёт, если такую помощь принять? В трактовке действующего законодательства прокурором  Д. Пагубой в результате такого неосмотрительного поступка должно появиться обвинительное постановление по ст. 364 УК Украины. Ведь наш чудак «вважаючи, що надання Старозбурївській сільській раді благодійної допомоги ... було єдиною умовою досягнення мети – отримання погодження на» восход солнца «був змушений погодитися з незаконними пропозиціями...». Вот такой юмор у нашей Фемиды.

А ведь материалы дела показывают: Е. Капитуле было хорошо известно о том, что принятое сельсоветом согласование на изготовление проекта землеотвода за пределами населённого пункта не имеет для него никакой практической пользы. Конечно, «пострадавший» мог юридическую консультацию по этому вопросу получить и в Херсоне у специалиста по земельному праву, но юмор ситуации как раз и состоит в том, что о данном нюансе действующего законодательства ему рассказал сам Виктор Маруняк. Расшифровка аудиозаписи одного из судебных заседаний чётко зафиксировала вопрос обвиняемого «потерпевшему»: «Чи пояснював Вам я, чи пояснювали депутати на сесії, що у сільради забрали прово давати погодження на землі розташовані за межами села?», на что последовал ответ Е. Капитулы: «Да, вы говорили».

Но и это ещё не всё. Никакими «незаконними пропозиціями»  Виктор Маруняк нашего «пострадавшего» отнюдь не донимал. Инициатива в навязыванию селу благотворительной помощи принадлежит самому «пострадавшему». Об этом фактически сообщает в Постановлении сам прокурор Д. Пагуба.

В ходе судебного следствия «депутати Старозбурьевської сільської ради ... пояснили, що в жовтні 2007 року на сесії сільської ради вони розглядали заяву Капетули Є. М. ... На наступній сесії 02.11.2007 Капетула Є. М. знову перед ними виступив ... Під час сесії Капетула Є. М. неодноразово їм говорив, що хоче надати матеріальну допомогу сільській раді ... «.

И в итоге депутаты таки проголосовали за требуемое заявителем согласование на землеотвод. При этом прокурор констатировал:

«Вплинути на таке рішення депутатів під час сесії Маруняк В. В. ніяким чином не міг.»

Технические средства фиксации момента передачи денег также подтвердили, что речь в данном случае никак не может идти о каком бы то ни было вымогательстве. Согласно Постановлению:

 «... встановлено, що під час зустрічі у службовому кабінеті Маруняк В. В. не вів з Капетулою Є. М. розмови щодо необхідності передачі 10 000 грн. З відео та звукозапису вбачається, що Маруняк В. В. передав Капетулі Є. М. рішення сесії сільради при цьому не пред’являючи жодних вимог. Після отримання рішення Капетула Є. М. за власної ініціативи дістав 10 000 грн. та передав Маруняку В. В. при цьому сказав: «Це все інше». У відповідь Маруняк В. В. сказав: «Я потім тобі покажу, що ми на них побудували».

Как видно, ни наивной уверенности в том, что благотворительная помощь была «єдиною умовою досягнення мети – отримання погодження на виготовлення проекту відведення земельної ділянки», ни вынужденного соглассия с «незаконними пропозиціями Маруняка В. В.» эту самую помощь предоставить, на самом деле не было и быть не могло. По сути, текст Постановления прокурора  Д. Пагубы в равной степени опровергает и версию вымогательства взятки, и версию вымогательства благотворительной помощи в интересах третьих лиц.

С «оранжевыми» заодно

Таким образом, дело Маруняка фактически развалилось дважды: и по старому обвинению во взяточничестве, и по новому – в злоупотреблении служебным положением. Тем не менее, своим Постановлением  прокурор  Д. Пагуба переквалифицировал «дії підсудного з ч. 2 ст. 368 на ч. 1 ст. 364 КК України», а именно «зловживання владою та службовим становищем...».А спустя пять дней на свет явили Постановление Голопристанского суда: 

«Звільнити Маруняка Віктора Васильовича від кримінальної відповідальності в зв’язку із закінченням строків давності».

Дело в том, что по новой статье срок давности составляет три года, которые с момента ареста Виктора в 2008 г. давно прошли. Вот таким вот образом голопристанская Фемида обошла оправдательный приговор и избавила от ответственности виновных в организации этой судебной расправы. В очередной раз наблюдаем, как  власть, в данном случае её правоохранительная ветвь, покрывает тёмные делишки оранжевых предшественников.

Судебное Постановление констатирует:

«Підсудний Маруняк В. В. в судовому засіданні свою вину в інкримінованому злочині не визнав, однак не заперечує щодо звільнення його від кримінальної відповідальності і закриття кримінальної справи...».

Такая вот, совсем не жирная точка поставлена в этом резонансном деле. Дело Маруняка развалилось, причём фактически – дважды, по всем статьям обвинения. Но справедливость по настоящему так и не восторжествовала. А значит, и нет уверенности, что власти не попробуют организовать какую-то новую провокацию. Впрочем, бесценный опыт сопротивления произволу уже никуда не денется, в селе продолжает действовать комитет самообороны, работает отлаженная инфраструктура сопротивления произволу властей. Сейчас Старая Збурьевка, может быть, единственное село в Украине, где председатель и сельсовет не заискивают перед районной и областной властью, где самоуправление сельской общины – реальная сила, способная противостоять давлению извне. И пусть этот раунд борьбы закончился вничью, победа не за горами. Народ просыпается от восьмидесятилетней спячки, самоорганизуется, учится бороться с чиновничьим беспределом. А значит, у нашей страны есть будущее, им стоит вдохновляться, в него стоит верить.

Оприлюднювати відео ув’язненої людини – це порушення права на приватність. Не можна людину знімати на відеокамеру без її згоди, та ще й жінку, та ще й у лікарні, та ще й у такому стані. А потім це відео ще й розповсюджувати. Це серйозне порушення права. Втручатися таким чином у приватне життя – заборонено Конституцією, за це передбачена кримінальна відповідальність. Крім того, це аморально.

Ще гірше, якщо йдеться про підробку. Ми вже були свідками, коли в інтернеті оприлюднювали відео з камери, на якому начебто фігурувала Юлія Тимошенко, – з цього приводу було багато спекуляцій...

Відеоспостереження можна проводити лише з міркувань безпеки. Одна з підстав для спостереження – коли йдеться про заходи проти насильства, наприклад, для того, щоб запобігти, аби один в’язень не вживав насильницьких дій до іншого... Тоді в’язні знають, що за ними ведеться стеження – це слугує запобіжником.

У законодавстві багатьох країн дозволено проводити відеоспостереження за в’язнями. Але розповсюджувати його – це щось немислиме, цього не можна робити. Тим більше, зараз, коли Юлія Тимошенко перебуває у лікарні. Я взагалі не бачу підстав вести зйомку. Навіщо стежити за хворою людиною в лікарні?

У розрізі загальноєвропейської практики це порушення 8 статті Конвенції з прав людини (“Кожен має право на повагу до його приватного i сiмейного життя, до житла і до таємницi кореспонденції. – ТВі). Якщо справа дійде до Європейського суду, держава Україна буде змушена відповідати. Бо тут безперечне порушення прав людини.

Журналісти мене запитують: чи можу я дати політичну оцінку таким діям? Що тут казати... Мало того, що людину запроторили за грати за неоднозначними вироками (я, наприклад, вважаю, що кримінально караних діянь у газовій справі Тимошенко не вчиняла), то її ще й піддають сумнівним випробуванням.

Я бачу в цьому намагання образити і принизити людину.

І це просто гидко.

17 жовтня 2012

Звернення

Експертної ради з питань свободи інформації та захисту приватності при Представникові Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з питань доступу до публічної інформації та захисту персональних даних до Президента України

щодо застосування права вето Закону України 

“Про Єдиний державний демографічний реєстр

та документи, що підтверджують громадянство

України, посвідчують особу чи її спеціальний статус”

2 жовтня 2012 року Верховною Радою України був ухвалений закон «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», положення якого не відповідають Конституції України, суперечать міжнародно-правовим зобов'язанням України, порушують права людини.

На жаль, Верховна Рада України не вперше ухвалює закони, які передбачають непропорційних збір персональних даних без встановлення чітко визначеної мети та належних гарантій захисту прав суб'єктів даних. Так, змінами до Закону України «Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання в Україні» вже пропонувалося створення аналогічної бази даних[1]. У червні 2012 року Президент України застосував право вето, зокрема, через те, що закон «не розкриває мети запровадження чергової бази персональних даних про все населення України, проживання та перебування кожної особи».

Прийнятий закон суперечить основним документам Ради Європи та Європейського Союзу щодо захисту персональних даних, оскільки передбачає непропорційне втручання у право на приватність шляхом обробки надмірної кількості персональних даних без визначення правомірної мети такої обробки. Запровадження так званих біометричних документів для виїзду за кордон та виконання відповідних положень Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму із Україною не виправдовує грубе порушення прав і свобод людини, до якого призведе набуття чинності цим законом. Доопрацювання цього закону після його введення в дію не вирішить цю проблему, оскільки його концепція та головні положення (включно з назвою) суперечать основоположним принципам захисту персональних даних.

Ми закликаємо Президента України, як гаранта додержання Конституції, прав і свобод людини, застосувати своє право вето щодо цього закону, і повернути його до Верховної Ради для наступного скасування.

Детальні зауваження до схваленого закону:

1. Використавши прагнення багатьох громадян України досягти прогресу у виконанні Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму із Україною, автори цієї законодавчої ініціативи безпідставно розширили перелік документів, щодо яких застосовуються технології електронного зчитування біометричної інформації. Виготовлення цих документів, а також встановлення відповідного обладнання для зчитування інформації тягне за собою великі необґрунтовані витрати і є непропорційним до заявленої мети.

2. Всупереч вимогам Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, Директиви ЄС 95/46 з цього питання та Закону України “Про захист персональних даних” , законопроект не визначає мету збору персональних даних. Частина третя статті 6 Закону України “Про захист персональних даних” передбачає, що склад та зміст персональних даних мають бути відповідними та ненадмірними стосовно визначеної мети їх обробки. За відсутності визначення мети збору даних відповідність і ненадмірність збору даних встановити неможливо. Таким чином не забезпечується юридична визначеність, яка є невід'ємною складовою принципу верховенства права.
3. Закон передбачає відкритий перелік даних, що можуть бути внесені до єдиного державного демографічного реєстру, що дає можливість збору та внесення до реєстру інших персональних даних, не визначених законом. За відсутності чітко визначеної мети створення реєстру, це створює небезпеку тотального контролю над особистістю, порушує право на приватність. Відповідно до статті 32 Конституції України та її тлумачення Конституційним судом України[2]: збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Це також суперечить Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи CM/Rec(2010)13[3]  : “використання профайлів, навіть законне, без обмежень і належних гарантії, може завдати серйозної шкоди людський гідності, а також іншим основоположним правам і свободам, в тому числі економічним і соціальним правам.”     

4. Використання в якості ідентифікатора у Єдиному державному демографічному реєстрі номера фізичної особи-платника податків суперечить Податковому кодексу України, відповідно до статті 70 якого, відомості із державного реєстру фізичних осіб-платників податків використовуються органами державної податкової служби виключно для здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства України.

5. Перелік прав суб'єкта даних передбачає можливість отримання інформації про наявність запису у реєстрі та можливість вимагати внесення змін, проте відсутнє право ознайомитися із своїми персональними даними, внесеними до реєстру, тоді як стаття 8 Закону України “Про захист персональних даних” передбачає право суб’єкта персональних даних на доступ до своїх персональних даних, що містяться у відповідній базі персональних даних. Відповідно до Керівних принципів ОБСЄ щодо реєстрації населення[4], основні права суб'єктів даних мають включати право на отримання інформації, внесення виправлень, оновлення та видалення даних, а також накладання заборони на передачу і повідомлення конкретної частини своїх реєстраційних даних.

6. Закон передбачає, що головним розпорядником реєстру є орган, який наділений правом на здійснення правоохоронних функцій, зокрема протидію нелегальній міграції. Керівні принципи ОБСЄ щодо реєстрації населення[5] передбачають, що “держава має передбачити створення державного органу реєстрації, незалежного і відокремленого від поліцейських/військових функцій і розпорядчих органів,  який здійснюватиме, таким чином, окреме адміністративне завдання і регулюватиметься окремою галуззю публічного права”. 

7. Як зазначено у Керівних принципах ОБСЄ щодо реєстрації населення[6] : “Збір вичерпних і достовірних даних можливий тільки за наявності довіри суспільства до системи реєстрації. В цілях завоювання довіри суспільства необхідно забезпечити конфіденційність персональних даних, що збираються; суб'єкти даних повинні бути впевнені в тому, що їх персональні дані будуть використовуватися, будь то цілком або частково, виключно для цілей, передбачених законом, та у спосіб, що перешкоджає встановленню їх особистості“. Додатковий протокол до Конвенції Ради Європи про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних щодо органів нагляду та транскордонних потоків даних передбачає існування органів  нагляду, які виконують свої функції в повній незалежності. В Україні такий незалежний орган не створений, тому відсутні важливі гарантії захисту права на приватність.

Члени Експертної Ради:

-  Олександр Павліченко, Представник з питань доступу до публічної інформації та захисту персональних даних Уповноваженого Верховної Ради з прав людини

- Дмитро Котляр, незалежний експерт

- Оксана Нестеренко, експерт з питань свободи інформації, член правління Харківської правозахисної групи

- Віктор Таран, директор Центру політичних студій та аналітики

- Оксана Ващук, програмний директор ГО «Інформаційно-правовий центр «Наше право»

- Роман Головенко, керівник правових проектів громадської організації "Інститут масової інформації"

- Роман Романов, директор програми "Верховенство права" Міжнародного фонду "Відродження"

- Максим Лациба, координатор програм УНЦПД

- Ігор Розкладай, експерт інституту Медіа права

[1] Проект Закону України “Про внесення змін до деяких законів України щодо реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні”, реєстр. № 9281, http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=41462.

[2]  Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України. http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/v002p710-12/paran51#n51

[3] Recommendation CM/Rec(2010)13 of the Committee of Ministers to member states on the protection of individuals with regard to automatic processing of personal data in the context of profiling (Adopted by the Committee of Ministers on 23 November 2010at the 1099th meeting of the Ministers’ Deputies), https://wcd.coe.int/ViewDoc.jsp?id=1710949.

[4] Руководящие принципы в области регистрации населения. БДИПЧ ОБСЕ 2009. http://osce.org/ru/odihr/39497?download=true

[5] Руководящие принципы в области регистрации населения. БДИПЧ ОБСЕ 2009. http://osce.org/ru/odihr/39497?download=true

[6] Руководящие принципы в области регистрации населения. БДИПЧ ОБСЕ 2009. http://osce.org/ru/odihr/39497?download=true

2 жовтня 2012 року Верховна Рада ухвалила Закон «Про Єдиний державний демографічний реєстр», реєстраційний номер 10492. Просимо Вас застосовувати своє право вето щодо цього Закону з наступних причин.

1. Закон запроваджує Єдиний державний демографічний реєстр з незрозумілою метою на необмежений період без зазначення підстав для внесення персональних даних та мети їх обробки. Усе це призводить до порушення низки статей Закону «Про захист персональних даних» та статті 32 Конституції України, а також міжнародних угод держави в царині прав людини.

2. Перелік даних, які за цим законом планують вносити до реєстру, чітко не визначений, що створює можливість його довільного тлумачення. Крім того, закон дозволяє отримання інформації з відомчих інформаційних систем, що є використанням інформації з метою, для якої вона не надавалась. Єдиною очевидною метою створення цього реєстру є накопичення та зберігання різноманітної персональної інформації за єдиним універсальним кодом особи та видача біометричних документів, що посвідчують особу. При цьому перелік біометричних документів також не є вичерпним.

3. Закон запроваджує обов’язковість біометричних документів в умовах, коли в країні не створена інфраструктура їх використання; наприклад, в країні відсутні пристрої для зчитування відповідної інформації. Це ставить багато питань про ефективність запровадження в країні коштовних технологій виробництва біометричних документів без адекватних можливостей для користування ними.

Невиправдані затрати на виготовлення таких документів будуть лягати важким тягарем на населення країни. Наприклад, закон встановлює термін дії внутрішнього паспорта 10 років, хоча виправданість такого короткого терміну викликає сумнів. Значні грошові та часові затрати населення, які вимагатимуться для отримання таких документів, зумовить масове порушення багатьох прав людини, зокрема, права на вільне пересування, право на особисте та сімейне життя тощо.

4. Закон поєднує в одному банку даних функції реєстрації фізичних осіб та паспортизації, чого немає в жодній європейській країні, оскільки створює широкі можливості для зловживань. Тим більше, що серед даних, які збираються, є відцифрований підпис особи. За створенням єдиного реєстру заховане злиття усіх персональних даних мешканців країни з різних баз даних, в тому числі відомчих, до єдиного банку даних, що створює передумови для тотального стеження за людиною.

Ми вважаємо, що необхідно обмежити введення біометричних документів тільки закордонним паспортом та привести законопроект №10492 у відповідність з Конституцією, міжнародними угодами України і законом про захист персональних даних.
Звертаємося до Вас з вимогою використати своє право вето і не допустити набрання чинності законом «Про Єдиний державний демографічний реєстр».

Євген Захаров, голова правління УГСПЛ
Аркадій Бущенко, виконавчий директор УГСПЛ

Також до Президента України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та Міністра юстиції України із закликом щодо недопущення набуття чинності ЗУ «Про єдиний державний демографічний реєстр», звернулася низка громадських організацій.

Оскільки переважну кількість ув’язнених становлять чоловіки, тюремна система розрахована саме на їх утримання. Тюрми будуються для чоловіків і часто вони практично не годяться для задоволення потреб жінок. Попри невелику чисельність ув’язнених жінок, з їх утриманням пов’язана низка проблем, які змушена вирішувати тюремна адміністрація.

Чи добре пристосовані жіночі колонії України для тримання саме жінок? Які в них умови тримання, які є проблеми, що потребують вирішення?

Доволі важко надати об’єктивні відповіді на ці питання з двох причин.

Перша причина полягає в тому, що  дослідження різних аспектів діяльності установ виконання покарань в Україні майже не проводяться, відсутня структура або інституція, яка б планомірно досліджувала ситуацію, розробляла рекомендації та пропозиції, робила узагальнення та висновки. Останнє відоме серйозне дослідження умов тримання та інших аспектів перебування в ув’язненні жінок проводилось більше десяти років тому (у 2001 році).

Виконувані відомством пізніше дослідження та їх результати не оприлюднювалися, тому оцінити їх якість та достовірність неможливо. Також неможливо оцінити їх вплив на ситуацію в місцях позбавлення волі та їх результативність.

Друга – зазвичай адміністрація жіночих колоній (до речі, як і будь-яких установ) зосереджена на описі досягнень та позитивних моментів – адже доволі природно в першу чергу говорити про те, чим можна пишатися. Складнощі та проблеми часто залишаються в тіні, поза увагою.

Доволі цікава інформація щодо жінок в ув’язненні, надана пенітенціарною службою, міститься у статті «Деякі аспекти організації діяльності виправних колоній для тримання засуджених жінок». «Донецький Меморіал» в рамках виконання проекту «Підвищення рівня дотримання прав засуджених жінок» отримав низку даних, які дають доволі загальне уявлення про умови тримання жінок в колоніях. Їх цікаво порівняти з тими, які вміщені у згадуваній статті ДПтСУ. 

Певні складнощі в дослідженні виникли вже на етапі збору інформації. Запит до всіх жіночих колоній було спрямовано у лютому 2012 року. Одразу надали відповіді не більше третини установ. Довелося тричі, а до деяких установ і більше разів звертатися, аби переконати їх надати запитувані дані, а також долучати керівництво відомства, аби отримати запитувану інформацію у повному обсязі.

Процес збору-отримання інформації висвітив суттєві проблеми у ставлення адміністрації багатьох установ до виконання вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Варто зазначити, що прихильна позиція керівництва ДПтС України сприяла отриманню даних. Деякі установи намагалися створити уявлення, начебто вони відповіді надавали, але таке враження, що надання відповідей лише імітувалося. Ймовірно, відповіді або взагалі не готувалися, або були підготовлені, навіть реєструвалися, проте фактично не відправлялися. З двох установ спочатку надійшла відповідь, що надати інформацію не можуть, бо вона є конфіденційною.

Тільки у вересні – зі спливом 7 місяців – вдалося зібрати дані, які вміщені тут:

11-го жовтня 2012 року Київський апеляційний адміністративний суд своєю ухвалою задовольнив апеляційну скаргу на ухвалу Окружного адміністративного суду м.Києва, якою ОАСК повторно ухилився від розгляду по суті позовних вимог щодо незаконности т.зв. “Порядку організації і проведення в Київі недержавних масових громадських громадських заходів, політичного, релігійного, культурно-просвітницького, спортивного, видовищного та іншого характеру” (рішення Київської міської ради №317/418 від 24.06.99).

Раніше ОАСК двічі старанно “відфутболював” позовну заяву, залишаючи її без розгляду через нібито пропуск позивачем строку звернення до суду, пов’язавши початок того строку не з датою. коли позивач фактично дізнався про порушення рішенням столичної влади свого права, а з днем оприлюднення того рішення (до того ж – у місцевій газеті).

Примітно, що у своєму небажанні засмучувати київську міську владу ОАСК, виносячи вдруге ухвалу про залишення позову без розгляду, просто повторив свої попередні висновки, вже спростовані раніше апеляційною інстанцією.

Тепер Київський апеляційний адміністративний суд однозначно, з посиланням на ч.1 ст.6 Європейської конвенції з прав людини (право на справедливий суд), встановив: “нерозгляд по суті позовних вимог адміністративного позову, з яким позивач звернувся до суду у грудні 2011 року, є фактичним обмеженням його у доступі до суду та вирішенні його справи. За вказаних обставин, оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду“.

Ухвала Київського апеляційного адмінсуду оскарженню не підлягає, тож суду першої інстанції “відкрутитися” від розгляду по суті питання про незаконність (вихід за межі компетенції) рішення Київради не вдасться. Цим рішенням, на наш погляд, протизаконно встановлений місцевий порядок реалізації права на мирні зібрання (себто встановлено обмеження щодо реалізації цього права, на порушення ст.39 Конституції України, детальніше – тут, див.п.2)

(Далі буде)

p.s. Нагадаємо, раніше за відповідними зверненнями до органів прокуратури було опротестовано подібні рішення органів місцевого самоврядування у Луцьку, Херсоні та Запоріжжі, а міська влада Тернополя повідомила, що бере до відома і враховує попередження про незаконність наміру щодо затвердження такого акту.

Олександр Северин, к.ю.н., “ОСОБА_4″ :

19 жовтня 2012

“

Як живеться в Україні чесному міліціонеру? Скажете немає таких? А ми знайшли. Вірніше він нас знайшов, тому що його звільнили. Вже вдруге. Перший раз 26-річний Сергій Чубун виграє справу в 2010 , і тріумфально повернувся до відділку. Можна припустити, що такі дії підлеглого не викликали особливого захоплення керівництва Шевченківського райвідділу. Незабаром інспектора знов звільняють. Але про цю історію вже варто розказати детальніше.

До начальника головного управління МВС в місті Києві надходить лист з Служби безпеки України в якому нашого героя змальовують як безнадійного наркомана та розповсюджувача наркотиків.

Цитата з листа СБУ: «За наявною інформацією Чубун С.С. разом з НЕВСТАНОВЛЕНИМИ ОСОБАМИ (ну звідки ж СБУ знати що це за особи?) організували вирощення, виготовлення, перевезення та збут наркотичної речовини амфетаміну та марихуани в великій кількості на території Київського регіону».

Крім вирощування амфетаміну СБУ звинувачує Чубуна у підтримці міцних стосунків з особами із кримінального середовища та передачу їм за гроші якоїсь таємної інформації.

На підставі цього листа Сергія направляють здати аналіз в військово-лікарську комісію головного управління іііі… Знаходять в його організмі залишки марихуани! Але після цього, за наполяганням «піддослідного» його везуть в незалежну лабораторію, де ніяких наркотичних речовин виявлено не було.

Не дивлячись на це комісія з міліціонерів, яка проводила розслідування, рекомендує звільнити Сергія за вживання наркотичних речовин та підтримки стосунків з особами, причетними до незаконного обігу наркотичних засобів. Не маючи жодних доказів крім листа СБУ.

Рекомендація була прийнята керівництвом, Чубуна знову звільняють. Але і цього разу відважний міліціянт не збирався миритися з ситуацією, та звернувся до Української Гельсінської спілки з прав людини. Був поданий позов до суду, і знову перемога над керівництвом Шевченківського РУВС.

Жодних доказів злочинів, в яких СБУ звинуватило Сергія Чубуна знайдено не було.

На запитання, чим він так не подобається керівництву Сергій відповів: «Я виконую всі дії відповідно до законів та інструкцій. І намагаюсь уникати виконань всіх вказівок, які суперечать законодавству. Мабуть це комусь не подобається. Але я до цього вже готовий. Звільнять третій раз  - знов подам до суду і переможу».

За словами Вадима Пивоварова, виконавчого директора асоціації українських моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів щороку до них звертаються по допомогу близько 30 міліціонерів,  які зіштовхнулися з порушенням своїх прав.

P.S. Кажуть, правозахисні організації та міліція – одвічні опоненти. Проте, якщо порушуються права людини, ми готові стати на захист людей у формі. Ми переконані, що серед міліціонерів багато достойних і чесних людей. І саме вони потерпають від тиску та несправедливості.  

УГСПЛ 16.10.2012  

У Харкові відкрили крамницю з продукцією від засуджених місцевих колоній. Керівництво харківських колоній у цій крамниці готове запропонувати пересічним покупцям костюми рибалки, мисливця, а також дитячі санчата, різні хлібниці і багато іншого. Новостворену крамницю пенітенціарна служба назвала «Лавка майстра». Розповідаючи про неї, керівництво колоній запевняє: тут знайдете ексклюзивний, екологічно чистий товар.

У харківських колоніях свій крам вирішили продавати централізовано – «Лавка майстрів» заповнена всім, що виготовляють засуджені в цехах виробничих майстерень та підприємств. «Краю фантазії немає, все що захочете, виготовимо для вас», – запевняє Владислав Марченко, який є головним маркетологом харківського обласного управління пенітенціарної служби.

А якщо поглянути на асортимент, то у засуджених, чи то у їхнього начальства, таки є фантазія. Звичайний харків’янин тут може собі придбати лавки, ліхтарі для дач, тротуарну плитку, віники для прибирання, а для своїх кімнатних ванн – сушилки для рушників, а на кухню – різні дерев’яні хлібниці чи підставки для посуду.

«У нас дивовижна художня ковка. Подивіться, який набір для каміну чи набір для смаження шашликів», – хвалиться продукцією колоній Владислав Марченко.

Це все виготовляють чоловіки у колонійських майстернях. А жінки к Качанівській колонії шиють теплі костюми для рибалок та полювальників. Одяг від качанівських майстерень добре розкуповують комунальні служби та правоохоронці.

За словами начальника пенітенціарної служби на Харківщині Євгена Бараша, відкриття спеціалізованої крамниці, можливо, дозволить збільшити об’єми виробництва в майстернях при колоніях, а також допоможе в розвитку нових виробничих напрямків. Наразі працює сім таких виробничих підприємств.

Серед тих, хто може працювати за станом здоров’я та за віком, лише 55 відсотків мають роботу

«На жаль, у нас неповністю завантажені роботою засуджені. Серед тих, хто може працювати за станом здоров’я та за віком, лише 55 відсотків мають роботу», – розповів Радіо Свобода Євген Бараш.

Зарплату засуджені отримують в залежності від обсягу виготовленої продукції, з якої можуть вираховувати аліменти чи відшкодування завданого збитку потерпілій особі. До того ж для колоній прибуток підприємств та майстерень – це додаткові кошти. А це вважливо, якщо враховувати недофінансування колоній з боку держави.

«Наразі у нас центральний бюджет із загального фонду виділяє близько 50 відсотків із необхідного. А решту покривають прибутки підприємств», – повідомив начальник харківських колоній Євген Бараш.

Тіньове виробництво і порушення норм технічної безпеки?

На тлі заяв пенітенціаріїв, про те, що ці підприємства дають можливість засудженому опанувати нову професію, допомагають йому мати кишенькові гроші на цигарки та харч за ґратами, у тіні залишаються складні умови роботи людей в ув’язненні, зрештою – факти порушення їхніх прав, наголошують в інтерв’ю Радіо Свобода правозахисники.

«Самі засуджені про це мало кому розповідають, – визнає координатор програм Харківської правозахисної групи Андрій Діденко, – їхні умови роботи на багатьох підприємствах не відповідають найелементарнішим нормам техніки безпеки».

Експерт розповідає, що трапляються випадки коли люди працюють по 12 годин на день.

«На сьогоднішній день дуже багато підприємств у закладах виконання покарань, які можна віднести до тіньових. Там людям не нараховують гроші на особистий рахунок, а навпаки, із засудженими розплачуються цигарками або чаєм чи ще чимось. А це свідчить, як на мене, що ці підприємства не сплачують податки», – зазначає правозахисник Андрій Діденко.

Однак начальник пенітенціарної служби Харківщини Євген Бараш переконує, що робота новоствореної крамниці дозволятиме людині за ґратами збільшити свій офіційний заробіток, а крам колоній продаватимуть без посередників, що дозволить уникнути накруток на цінах.

Пане Президенте, звертається до Вас звичайний громадянин України, що не користується жодною пільгою або імунітетом перед іншими співвітчизниками. Приводом же для цього відкритого листа з’явилися події, що супроводжували Ваш візит у Миколаїв з нагоди святкування 75-річчя Миколаївської області.

Відверто скажу, що ніколи не був і не міг бути Вашим прихильником щодо обрання на пост Президента України, внаслідок діаметральних протиріч наших принципів життя. Ми з Вами одного покоління але, коли я працював у пустелі Кара-Кум, будуючи трансляційну мережу, та на Уралі віддавав свій громадянський борг захисника Держави, розпочавши рядовим та вибувши до запасу офіцером, Ви відбували свій черговий строк покарання за скоєні злочини проти своїх співвітчизників. Думаю, що і в дев’яності роки ми теж не були по один бік «барикад».

Ми маємо зовсім різні ідеології і моральні цінності, але Ви обрані народом України у законний спосіб, і тому я звертаюся до Вас – Пане Президенте.

Пане Президенте, можливо, під час проїзду Миколаєвом Ви не звернули уваги на цілком пусту проїжджу частину вулиць, якими рухався Ваш кортеж, та по кілька десятків автомашин, що юрбилися на кожній з прилеглих вулиць, і котрих не випускала на головну дорогу міліція, якої вистачило на кожне перехрестя по декілька осіб? Можливо, броньоване скло лімузину завадило Вам помітити масові потоки людей, багато з них з дітьми, що йшли по тротуарах пішки, тому що рух ВСЬОГО міського транспорту на головних вулицях міста було зупинено приблизно з 12 до 17 годин? Можливо, Ви не помітили, що саме під час цього дійства полив дощ, заставши людей похилого віку, батьків з дитячими візочками зненацька, посеред дороги? Можливо Вам, було б цікаво почути висловлювання на Вашу адресу бабусі – ветерана Великої Вітчизняної війни, котра дошкутильгала з палицею до зупинки тролейбуса, але так і не змогла дістатися у поліклініку на свої планові лікувальні процедури… Київське шосе і центр міста під час Вашого візиту викликали стійку асоціацію зі станом комендантської години, введеної окупаційною владою. Можливо, Вам буде цікаво дізнатися, що внаслідок обурення людей вщент було рознесено агітаційний намет Партії регіонів у одному з мікрорайонів міста?

Усе це я спостерігав на власні очі, коли теж йшов пішки чотири кілометри, і під час змушеної прогулянки у мене сформувалося декілька питань, відповіді на які сподіваюся отримати особисто я та ще й декілька тисяч городян міста.

Чому, під час Ваших візитів, проводяться такі безпрецедентні заходи безпеки, яких не було навіть під час приїздів першого секретаря СРСР? Чи Ви так боїтесь народу, що Вас обрав на вищу посаду Держави? Чи не вважаєте Ви, що для гаранта Конституції неприпустимо так поводитися з людьми, попираючи норми одразу декількох статей розділу ІІ і окремо статті 33 Конституції України, що гарантує свободу переміщення громадян України? Хто відповідатиме за машини «швидкої допомоги», які не змогли прибути до хворих, за зірвані зустрічі, нервові стреси похилих людей, здоров’я маленьких діток, які потрапили під дощ внаслідок вимушеної прогулянки? Чи поважаєте Ви тих людей, котрі найняли Вас охороняти їх Конституційні права і кожного дня працюють на утримання особисто Вас та всього величезного апарата Президента України, який забезпечує Вам комфортне життя? А якщо ні, то чи розумієте Ви, що будь-яка ємність має межу утримання тиску, і чим більше підніметься тиск, тим більшій вибух очікує необачливого оператора?

Пане Президенте! При Вас статки олігархів почали зростати небаченими темпами і в той же час знищені тисячі робочих місць підприємців. Країна все більше скочується до остаточного шматування та розподілу всіх стратегічних об’єктів державної власності між кількома наближеними до Вас «родинами», чого в таких масштабах ніколи не відбувалося.

При Вас з’явилися незрозумілі карні справи, котрі ані у народу України, ані у цивілізованого світу за кордоном не викликають жодної довіри. Це веде до ізоляції України з боку Євросоюзу та США, посилення ролі Росії у всіх сферах і галузях України і прямо загрожує її суверенітету.

Ви затвердили закон, дія котрого спрямована на поступове розмивання ролі української мови та заміни її переважно російською, що знову розхитало ледь стабілізовану ситуацію у суспільстві. І тому у мене та у мільйонів моїх співвітчизників виникає питання – чи то дії українського Президента?

Пане Президенте, за роки Вашого керування країною у Вас не прибавилося симпатій серед тих, хто не голосував за Вас, і значно убавилося серед Ваших прихильників у минулому. На сьогодні більша частина громадян України Вас не люблять і не поважають. Ваша влада тримається на безперервному посиленні репресивного режиму проти громадян України. У той час, коли кожного дня вмирають без належної медичної допомоги наші діти – закуповується додаткова поліцейська спецтехніка. За роки Вашого володарювання Україна втрачає міжнародний авторитет, а її народ перетворюється на кріпаків у олігархічних кланів. Терпіння українців довге, але не безмежне, тому, Пане Президенте, було б краще не доводити їх до того стану, коли вже не допоможуть ні паркани, ні водомети, а в інтересах суспільства – піти у відставку добровільно.

Наприкінці хочу засвідчити, що я у цілком здоровому розумі, що може засвідчити багато співробітників та керівників підприємств, власноруч написав текст цього листа, без втручання і замовлення будь-якої фізичної або юридичної особи, і повністю розумію можливі наслідки його публікації.