Бюлетень "Права Людини", 2014, #29

Бюджетные правила, превалирующие сегодня в Европе, вызывают широкое негодование. Антиевропейские партии получают около 30 процентов мест на последних выборах в Европейский парламент, но им в настоящее время, похоже, нет реалистичной альтернативы в ЕС. Сейчас Россия представляет альтернативу, которая является фундаментальным вызовом ценностям и принципам, на которых был изначально основан Европейский Союз. Это основано на использовании силы, которая обнаруживает себя репрессиями дома и агрессией за рубежом, что противоречит верховенству права. Что шокирует, так это что Россия Владимира Путина показала себя в некотором смысле превосходящей Европейский Союз — более гибкой и постоянно подбрасывающей сюрпризы. Это дает ей тактическое преимущество, как минимум, в краткосрочной перспективе. Европа и Соединенные Штаты — каждая по своей причине — настроены избегать какой-либо прямой военной конфронтации с Россией. России выгодна их нерешительность. Нарушая свои договорные обязательства, Россия аннексировала Крым и создала сепаратистские анклавы на востоке Украины. В августе, когда только приступившее к работе правительство угрожало победить в вялотекущей войне на востоке Украины против сепаратистских сил, поддерживаемых Россией, президент Путин вторгся в Украину с регулярными вооруженными силами в нарушение российского законодательства, которое освобождает солдат-срочников от службы за рубежом без их согласия.

За семьдесят два часа эти силы разрушили несколько сотен БРТ Украины, существенную часть ее военной мощи. Согласно генералу Уэсли Кларку, бывшему главнокомандующему объединенными вооруженными силами НАТО в Европе, россияне использовали многочисленные зенитные пусковые установки, оснащенные кассетными и термобарическими боеприпасами (и даже более жестокое оружие, которое должно быть запрещено) с опустошительным эффектом. Местные военные из украинского города Днепропетровска понесли основную тяжесть утрат, так как сообщались с помощью мобильных телефонов, поэтому россияне могли легко их обнаружить и сделать своей мишенью. Президент Путин с тех пор придерживался соглашения о перемирии, заключенного с президентом Украины Петром Порошенко 5 сентября, но Путин сохраняет за собой выбор продолжать перемирие до тех пор, пока он находит это выгодным, или возобновить полномасштабное наступление.

В сентябре президент Порошенко посетил Вашингтон, где он получил восторженный прием на совместном заседании Конгресса. В своей речи он просил о «как летальном, так и нелетальном» оборонительном оружии. Однако президент Обама отклонил его просьбу о ручных противотанковых пусковых установках Джавелин, которые можно было бы использовать против продвигающихся танков. Порошенко получил радар, но как использовать его без ракет? Европейские страны точно так же колеблются оказывать военную помощь Украине, опасаясь мести. Вашингтонский визит дал президенту Порошенко фасад поддержки без малейшего содержания за ним.

Точно так же тревожным было решение официальных международных лидеров отложить новую финансовую помощь Украине до завершения там выборов 26 октября. Это привело к давлению на украинские валютные резервы, которого можно было избежать, и повысило угрозу полномасштабного финансового кризиса в стране.

Сегодня существует давление со стороны доноров, как европейских, так и американских, «вовлечь» держателей облигаций украинского суверенного долга, то есть, держатели бондов должны понести потери от своих вложений как предисловие для дальнейшей официальной помощи Украине, что поставит под риск еще больше денег налогоплательщиков. Это было бы абсолютной ошибкой. Украинское правительство упорно противостоит такому предложению, поскольку это привело бы Украину к техническому дефолту, который сделал бы практически невозможным для финансового сектора рефинансирование его долгов. Вовлечение частных кредиторов сохранило бы очень мало денег и сделало бы Украину полностью зависимой от официальных доноров.

Чтобы усложнить положение, Россия одновременно манит пряником и размахивает кнутом. Она предлагает — но не может подписать — соглашение на поставки газа, которое учло бы потребности Украины на зиму. В то же время Россия пытается препятствовать поставкам газа, которые Украина получает с европейского рынка через Словакию. Так же Россия ведет переговоры относительно наблюдения границ, продолжая в то же время атаковать донецкий аэропорт и портовой город Мариуполь.

Легко предвидеть, что последует потом. Путин будет дожидаться результатов выборов 26 октября, а затем предложит Порошенко газ и другие выгоды, которые он попытается обменять на назначение премьер-министра, приемлемого для Путина. Это будет исключать любого, кто связан с победой сил, свергших правительство Виктора Януковича, несколько месяцев противостоя ему на Майдане — площади Независимости. Я считаю очень маловероятным, что Порошенко принял бы такое предложение. Если он это сделает, от него отрекутся защитники Майдана; после этого возродятся силы сопротивления.

Путин может затем вернуться к меньшей победе, которая все еще будет в поле его досягаемости: он мог бы до зимы силой открыть сухопутный маршрут из России в Крым и Приднестровье. Или он мог бы просто сидеть и ждать экономического и финансового краха Украины. Я подозреваю, что он может предложить план грандиозной сделки, по которой Россия поможет Соединенным Штатам против «Исламского государства», например, не поставляя в Сирию обещанные ракеты S300, защищая таким образом воздушное доминирование США, и за это ей будет позволено идти своим путем в «ближнее зарубежье», как называют многие страны, граничащие с Россией. Что еще хуже, президент Обама может принять такое предложение.

Это было бы трагической ошибкой, с далекоидущими геополитическими последствиями. Не недооценивая угрозу от «Исламского государства», я бы настаивал, что защита независимости Украины должна иметь первостепенное значение; без этого даже союз против «Исламского государства» распался бы. Крах Украины был бы огромной потерей для НАТО, Европейского Союза и Соединенных Штатов. Победоносная Россия стала бы намного более влиятельной в ЕС и представляла бы потенциальную угрозу странам Балтии с их крупными российскими этническими контингентами. Вместо того, чтобы поддерживать Украину, НАТО пришлось бы защищаться на собственной земле. Это поставило бы как ЕС, так и США перед угрозой, которую они так старались обойти: прямого военного столкновения с Россией. Европейский Союз может быть еще сильнее разделен и неуправляем. Почему США и другие страны НАТО должны позволить этому случиться?

Аргумент, господствующий в Европе и США, состоит в том, что Путин — это не Гитлер; давая ему все, что он обоснованно требует, можно удержать его от дальнейшего применения силы. Между тем, санкции против России, включающие, например, ограничение бизнес-транзакций, финансов и торговли, будут иметь свой эффект, и в долгосрочной перспективе Россия вынуждена будет отступить, чтобы заработать освобождение от них.

Это ошибочные надежды, извлекаемые из ошибочных доводов без каких-либо фактических свидетельств в их поддержку. Путин постоянно прибегает к силе, и он склонен сделать это снова, если не встретит сильного противодействия. Даже если возможно, что гипотеза окажется верной, чрезвычайно безответственно не подготовиться к Плану В.

Существует два контраргумента, которые менее очевидны, но даже более важны. Во-первых, западные власти игнорируют важность того, что я называю «новая Украина», которая родилась из успешного сопротивления на Майдане. Многие чиновники с историей взаимодействия с Украиной с трудом приспосабливаются к революционным изменениям, которые там произошли. Недавно подписанное Соглашение об ассоциации между ЕС и Украиной изначально обсуждалось правительством Януковича. Подробная дорожная карта теперь нуждается в подгонке под совершенно другую ситуацию. Например, в дорожной карте говорится о постепенной замене и переподготовке судебной системы в течение пяти лет, тогда как общественность требует немедленного и радикального обновления. Как отметил новый мэр Киева Виталий Кличко, «если вы помесите свежие огурцы в бочки с маринованными, они скоро превратятся в маринованные».

Вопреки некоторым широко распространенным мнениям, сопротивление на Майдане велось цветом гражданского общества: молодыми людьми, многие из которых учились за рубежом и отказались по возвращении присоединиться к власти или бизнесу, поскольку считали и то, и другое недопустимым. (Националисты и антисемитские экстремисты составляли только меньшинство протестующих против Януковича.) Они — лидеры новой Украины, и они решительно против возвращения «старой Украины» с ее повальной коррупцией и неэффективным правительством.

Новая Украина вынуждена бороться с российской агрессией, бюрократическим противостоянием как дома, так и за границей, и сумятицей среди основной массы населения. Удивительно, что это находит поддержку многих олигархов, среди которых впереди президент Порошенко, и большинства населения. Существуют, конечно, глубокие различия в истории, языке и мировозрении восточных и западных частей страны, но Украина более объединена и более проевропейски настроена, чем когда-либо раньше. Это единство, однако, чрезвычайно хрупко.

Новая Украина остается преимущественно непризнанной, потому что требуется время, прежде чем ее влияние станет ощутимым. В ее распоряжении не было практически никаких сил безопасности, когда она родилась. Силы безопасности старой Украины были активно вовлечены в подавление восстания на Майдане, и были дезориентированы этим летом, когда должны были получать приказы от правительства, сформированного сторонниками восстания. Неудивительно, что новое правительство было поначалу неспособно организовать эффективное сопротивление верхушке сепаратистских анклавов на востоке Украины. Поэтому еще более примечательно, что президент Порошенко был способен, спустя несколько месяцев после своего избрания, усилить наступление, которое сулило возвращением этих анклавов.

Чтобы оценить достижения новой Украины, вам нужно иметь в этом некоторый личный опыт. Я могу судить по личному опыту, даже если я должен исповедаться в предвзятости в отношении нее. Я основал фонд в Украине в 1990 году, до того, как страна стала независимой. Его руководство и персонал состояли полностью из украинцев, имевших глубокие корни в гражданском обществе. Я часто посещал эту страну, особенно в ранние годы, но не между 2004 и 2014, когда я вернулся, чтобы быть свидетелем рождения новой Украины.

Я был сразу же поражен огромными улучшениями в развитости и компетентности, достигнутыми на протяжении этого времени как в моем фонде, так и в гражданском обществе в целом. В настоящее время гражданское и политическое участие, очевидно, выше, чем где-либо еще в Европе. Люди доказали свое желание посвятить свои жизни своей стране. Это скрытая силы новой Украины, которую просмотрел Запад.

Другая прореха в нынешнем отношении европейцев к Украине заключается в том, что они не смогли признать нападение России на Украину непрямым нападением на Европейский Союз и его принципы управления. Это должно быть очевидно, что для страны или ассоциации стран неприемлемо во время войны следовать политике жесткой бюджетной экономии, которую продолжает Европейский Союз. Все доступные ресурсы должны быть пущены в работу на оборону, даже если это предполагает увеличение бюджетного дефицита. Хрупкость новой Украины делает нерешительность Запада все более гибельной. Не только выживание новой Украины, но и будущее НАТО и Европейского Союза самих по себе подвержено риску. В отсутствие объединенного сопротивления нереально ожидать, что Путин перестанет продвигаться в Украине, когда очевидны разделение в Европе и доминирование над нею России.

Определив некоторые недостатки существующего подхода, я постараюсь расписать курс, которым стоит следовать Европе. Санкции против России обязательны, но они являются необходимым злом. Они оказывают депрессивный эффект не только на Россию, но и на европейские экономики, включая Германию. Это усиливает рецессионные и дефляционные силы, которые уже действуют. Напротив, помощь Украине по защите ее от российской агрессии будет иметь стимулирующий эффект не только на Украину, но и на Европу. Это принцип, которым следует руководствоваться в поддержке Европой Украины.

Германии, как главному поборнику жесткой бюджетной экономии, нужно понять связанные с этим внутренние противоречия. Канцлер Ангела Меркель вела себя, как настоящий европеец, относительно угрозы, представленной Россией. Она была главным сторонником санкций в отношении России, и она была больше готова бросить вызов немецкому общественному мнению и деловым кругам в этом деле, чем в каком-либо другом. Только когда малазийский гражданский самолет был сбит в июле, немецкое общественное мнение поддержало ее. Но бюджетной экономией она недавно снова подтвердила свою приверженность ортодоксальности Федерального Банка — очевидно, в ответ на электоральное вторжение, совершенной Альтернативой для Германии, антиевропейской партией. Она, похоже, не понимает, насколько это непоследовательно. Она должна быть еще больше нацеленной на помощь Украине, чем на введение санкций против России.

Новая Украина имеет политическую волю как защищать Европу от российской агрессии, так и участвовать в радикальных структурных реформах. Чтобы защитить и укрепить это желание, Украина нуждается в получении адекватной помощи от своих сторонников. Без этого результаты будут неутешительными, а надежда превратиться в разочарование. Оно уже начало воцаряться после того, как Украина пережила военное поражение и не получила оружия, в котором она нуждалась для своей защиты.

Самое время для членов Европейского Союза проснуться и повести себя как страны, косвенно участвующие в войне. Им лучше помочь Украине защититься, чем быть вынужденными воевать самим. Так или иначе, внутреннее противоречие между тем, чтобы участвовать в войне, или оставаться связанными жесткой бюджетной экономией, должна быть устранена. Где есть желание, там есть возможность.

Позвольте мне быть конкретным. В последнем своем отчете, выпущенном в начале сентября, МВФ оценил, что в случае наихудшего сценария Украина будет нуждаться в дополнительной помощи в размере $19 миллиардов. Условия с тех пор еще больше ухудшались. По прошествии украинских выборов МВФ будет нужно пересмотреть свой базовый прогноз после консультаций с украинским правительством. Это должно привести к немедленной валютной инъекции в размере как минимум $20 миллиардов, с обещанием дать больше, если будет необходимо. Партнеры Украины должны будут предоставить дополнительное финансирование, основанное на внедрении поддержанной МВФ программы, на собственный риск, в соответствии со стандартной практикой.

Расходование кредитных денег контролируется соглашением между МВФ и украинским правительством. Четыре миллиарда долларов будут направлены на восполнение дефицита в текущих украинских расчетах; $2 миллиарда будут выделены на восстановление угольных шахт на востоке Украины, которые остаются под контролем центрального правительства; и $2 миллиарда будут предназначены на приобретение дополнительного газа на зиму. Остальное пополнит валютные резервы центрального банка.

Новый пакет помощи будет включать переоформление задолженности, что преобразует долговые обязательства Украины по евробондам в твердой валюте (общим весом в почти $18 миллиардов) в долгосрочные, менее рискованные облигации. Это облегчило бы долговое бремя Украины и снизило бы ее первостепенные риски. Путем участия в переоформлении держатели облигаций согласились бы принять более низкую процентную ставку и подождать дольше, чтобы вернуть свои деньги. Переоформление было бы добровольным и рыночным, так что не было бы воспринято как отказ от уплаты долга. Держатели бондов охотно принимали бы в этом участие, поскольку долгосрочные бонды были бы гарантированы — но только частично — США или Европой, во многом подобно тому, как США помогали Латинской Америке выбраться из долгового кризиса в 1980-е так называемыми облигациями Брэди (названными по имени министра финансов США Николаса Брэди).

Такой обмен имел бы несколько важных выгод. Одна из них заключается в том, что спустя следующие два или три критических года правительство могло бы использовать значительно меньше своих скудных запасов твердой валюты, чтобы расплачиваться с держателями облигаций. Деньги можно было бы использовать на другие неотложные потребности.

Сократив украинские долговые выплаты на следующие несколько лет, обмен уменьшил бы также вероятность суверенного дефолта, препятствуя оттоку капитала и задерживая начинающееся бегство банков. Это позволило бы легче убедить владельцев украинских банков (многие из которых иностранные) ввести в них чрезвычайно нужный новый капитал. Банки отчаянно нуждаются в больших запасах капитала, если Украина хочет избежать полномасштабного банковского кризиса, но держатели акций знают, что долговой кризис мог бы вызвать банковский кризис, который уничтожит их капитал.

Наконец, Украина будет оставлять держателей облигаций ангажированными, вместо того, чтобы видеть их обналичивающими 100 центов на доллар, когда существующие долговые выплаты переносятся на следующие несколько лет. Это облегчило бы Украине новое вхождение на международные рынки облигаций, как только пройдет кризис. В текущих условиях для США и Европы было бы более практичным и выгодным не использовать напрямую собственные средства, чтобы гарантировать часть украинских обязательств, а обращаться к посредникам вроде Европейского Банка Реконструкции и Развития или Всемирного Банка и его дочерние структуры.

Украинская государственная компания Нафтогаз — это черная дыра в бюджете и главный источник коррупции. Нафтогаз в настоящее время продает газ домовладениям по $47 за тысячу кубометров, а платит за него — $380 за тысячу кубометров. Сегодня люди не могут контролировать температуру в своих квартирах. Радикальное переустройство существующей системы Нафтогаза могло бы сократить потребление домохозяйств как минимум на половину, и всецело исключить газовую зависимость Украины от России. Это включает взимание с домовладений рыночной цены за газ. Первым шагом была бы установка счетчиков в квартирах, а вторым — предоставление денежных субсидий нуждающимся семьям.

Желание провести эти реформы сильно в новом руководстве и в правительстве, но эта задача чрезвычайно сложна (как вы определите, кто нуждающийся?), и специальных знаний не хватает. Всемирный Банк и его дочерние структуры могли бы спонсировать группу разработки проекта, которая включила бы международных и местных экспертов, чтобы конвертировать существующую политическую волю в рентабельные проекты. Первоначальные затраты превысили бы $10 миллиардов, но это можно было бы финансировать проектными облигациями, выпущенными Европейским Инвестиционным Банком и привели бы к очень высокой отдаче.

Сейчас также самое время для Европейского Союза критически взглянуть на себя. Что-то не так с ЕС, если путинская Россия может быть настолько успешна даже в короткий срок. Бюрократия ЕС больше не имеет монополии на власть и имеет мало поводов для гордости. Ей следует научиться быть более солидарной, гибкой и эффективной. Европейцы сами по себе должны близко присмотреться к новой Украине. Это могло бы помочь им восстановить исконный дух, приведший к созданию Европейского Союза. Европейский Союз спасет себя, спасши Украину.

Постановою КМУ № 505 запроваджено механізм надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з окупованої території та районів проведення АТО.
Кому призначається допомога:
— громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, які постійно проживають на території України і переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, та стоять на обліку в УПСЗ як вимушені переселенці.
Час виплати допомоги: з дня звернення за призначення цієї допомоги по місяць зняття з обліку, але не більше шести місяців.

Розмір допомоги:
для непрацездатних осіб(пенсіонери, інваліди, діти) — 884 гривні на одну особу (члена сім’ї);
для працездатних осіб — 442 гривні на одну особу (члена сім’ї).
Загальна сума допомоги на сім’ю розраховується як сума розмірів допомоги на кожного члена сім’ї та не може перевищувати 2400 гривень.
Грошова допомога виплачується одному з членів сімї, за умови надання згоди від інших членів сімї на виплату цієї допомоги.
Якщо у складі сім’ї, якій призначено грошову допомогу, відбулися зміни, розмір грошової допомоги перераховується з місяця, наступного за місяцем виникнення таких змін, за заявою уповноваженого представника сім’ї або інформацією компетентного органу.
Розмір отриманої грошової допомоги не враховується під час обчислення сукупного доходу сім’ї для всіх видів соціальної допомоги, не включається до загального оподаткованого доходу.

Куди звертатися:
за призначенням допомоги необхідно звернутися уповноваженому члену родини до районних УПСЗ, де фактично проживає родина.

Документи, які необхідно надати для отримання допомоги:
— паспорт громадянина України або інший документ, що посвідчує особу, та довідки всіх членів сім’ї про взяття на облік осіб, які переміщуються.
Довідку про взяття на облік особи, що переміщується з окупованої території чи території проведення АТО, видають в тому ж УПСЗ.
До заяви додається копія свідоцтва про одруження, копії свідоцтв про народження дітей та письмова згода довільної форми про виплату грошової допомоги уповноваженому представнику сім’ї від інших членів сім’ї та згода на обробку персональних даних.

Порядок отримання довідки про облік особи, що переміщується з окупованої території чи території проведення АТО:
Для отримання довідки повнолітня особа, яка переміщується, звертається особисто або через законного представника із заявою про взяття на облік.

Для отримання довідки про взяття на облік неповнолітніх дітей, які переміщуються без батьків або членів сім’ї, заява подається їх опікуном чи піклувальником або законним представником.
Заявнику може бути відмовлено у видачі довідки, якщо:
1) відсутні обставини, що спричинили переміщення особи з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції;
2) втрачено або викрадено документи, що посвідчують особу, яка переміщується, та підтверджують громадянство України, до їх відновлення.
У разі відмови у видачі довідки на вимогу заявника письмово повідомляється про підстави для такої відмови.

Умови, за яких допомога не призначається у разі, коли:
-будь-хто з членів сім’ї має у володінні житлове приміщення, розташоване в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України та райони проведення антитерористичної операції;
— у володінні сім’ї є два або більше транспортних засобів (механізмів), що підлягають державній реєстрації та обліку в Державтоінспекції (автобусів, вантажних та легкових автомобілів). При цьому не враховуються транспортні засоби, одержані чи придбані на пільгових умовах через уповноважені органи, а також транспортні засоби вітчизняного виробництва, які перебувають в експлуатації протягом більш як 10 років з дати випуску, та інші транспортні засоби, що перебувають в експлуатації протягом більш як 15 років з дати випуску;
— будь-хто з членів сім’ї має на депозитному банківському рахунку кошти у сумі, що перевищує 10-кратний розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.

Особливості виплати допомоги:
Якщо у складі сім’ї, якій призначено грошову допомогу, є особи працездатного віку (крім громадян, які доглядають за дітьми до досягнення ними трирічного віку; громадян, які доглядають за дітьми, що потребують догляду протягом часу, визначеного у медичному висновку лікарсько-консультативної комісії, але не більш як до досягнення ними шестирічного віку; громадян, які мають трьох і більше дітей віком до 16 років і доглядають за ними; громадян, які доглядають за інвалідами I групи або дітьми-інвалідами віком до 18 років, або інвалідами I чи II групи внаслідок психічного розладу, або особами, які досягли 80-річного віку; а також фізичних осіб, які надають соціальні послуги), які не працевлаштувалися, в тому числі за сприянням державної служби зайнятості, або перебувають в трудових відносинах з роботодавцями на тимчасово окупованій території України чи в районах проведення антитерористичної операції, але фактично не працюють, протягом двох місяців з дня призначення виплати грошової допомоги, її розмір для працездатних членів сім’ї на наступні два місяці зменшується на 50 відсотків, а на наступний період — припиняється.
Особи працездатного віку, яким призначено грошову допомогу, зобов’язані інформувати у триденний строк уповноважений орган про факт працевлаштування.

Строк призначення допомоги: УПЗ протягом 10 днів після подання уповноваженим представником сім’ї заяви та документів призначають грошову допомогу або відмовляють у її призначенні та надають відповідне повідомлення уповноваженому представнику сім’ї.

helsinki.org.ua

Наберите в Гугле слова «кассетные боеприпасы» и «Украина» – найдете множество сообщений о «широком применении правительственными силами кассетных боеприпасов», все со ссылкой на международную правозащитную организацию Хьюман Райтс Вотч [Human Rights Watch].  Намного меньше упоминается представитель специальной миссии ОБСЕ в Украине, который говорит, что никакого применения миссия не фиксировала.

С точки зрения как количества материалов, так и хронологии, скандальные репортажи явно преобладают.  Более того, опровержения принято считать чем-то вроде обязательной формальности, и они никого не убеждают.  Однако в данном случае миссия ОБСЕ в составе приблизительно 90 человек постоянно работает в Донбассе, и ее никак нельзя считать заинтересованной стороной.

В отдельных интервью Bloomberg и  Deutsche Welle  представитель миссии ОБСЕ Майкл Боцюркив  заявил, что в ОБСЕ не имеют сведений о возможном применении кассетных боеприпасов украинскими войсками.  У них около 90 наблюдателей на востоке страны и, если бы они видели что-то похожее, то они бы об этом сообщили.  Все их отчеты основаны на проверенных фактах, а до сих пор такого (применения) не происходило. Он подчеркнул, что всё, что миссия может сказать о боеприпасах и обстрелах, есть в ежедневных отчетах.

После «недельной полевой миссии на востоке Украины» Хьюман Райтс Вотч обнародовала отчет под названием Украина: Широкое применение кассетных боеприпасов.  Утверждается, будто «украинские правительственные силы применяли кассетные боеприпасы в Донецке в начале октября 2014 года.»  «Во многих случаях нам не удалось исчерпывающим образом разрешить вопрос об ответственности, однако факты указывают на то, что правительственные силы нанесли несколько ударов по Донецку с использованием кассетных боеприпасов. 2 октября, во время удара по Донецку, в ходе которого использовались, в частности, кассетные боеприпасы, погиб сотрудник Международного комитета Красного Креста.»

Означает ли это, что 90 наблюдателей ОБСЕ являются менее наблюдательными, или что они слишком осторожны в своих выводах?  Осторожность не объясняла бы, почему представитель миссии в среду ни слова не сказал о подобных подозрениях.  Да и многомесячная работа наблюдателей не дает оснований ставить под сомнение их компетентность.

Хьюман Райтс Вотч – всемирно известная и авторитетная организация, и ее отчет широко освещали, в том числе в New York Times и других газетах.  Следующие замечания во многом опираются на критический анализ отчета, проведенный экспертами издания Interpreter, которое, к сожалению, меньше читают. 

Авторы анализа объясняют, что «отчет, в котором утверждается, что обе стороны причастны к применению кассетных боеприпасов в населённых местностях, сосредоточивается на их предполагаемом применении войсками Украины в нарушение международного права.

Хьюман Райтс Вотч пишет, что недельная полевая миссия расследовала ряд полей между позициями, которые, по её словам, находятся под контролем украинских войск.  Отмечается «наличие веских фактов, указывающих на причастность украинских правительственных сил к нескольким обстрелам центральной части Донецка с использованием кассетных боеприпасов в начале октября».

В отчете говорится, что «имеются также указания, хотя и не исчерпывающие, которые дают основания говорить о возможном использовании кассетных боеприпасов и ополченцами».  Хьюман Райтс Вотч упоминает и о том, что трудно установить, кто несет ответственность за конкретный случай. Тем не менее, нельзя не согласиться с авторами анализа в Interpreter, что акцент в отчетах делается на обвинениях против правительства. И это при том, что миссия ОБСЕ не располагает сведениями о фактах применения таких боеприпасов. 

Во всем отчете HRW только один раз упоминается о значительной роли в конфликте, которую играет Россия.  Точнее, появляется намёк на такую роль, которая застенчиво не расшифровывается.  Цитирую: «Международная правозащитная организация призывает Россию незамедлительно взять на себя обязательство не использовать кассетные боеприпасы и присоединиться к конвенции об их запрете.»

В своём анализе Interpreter отмечает «почти полное отсутствие первичных данных, видео, изображений или информации в отчете, которые можно подвергнуть независимой проверке.»  Сложно оценить конкретные случаи без подобных материалов, чтобы понять, как они пришли к своим выводам.

Авторы анализа ни в коем случае не громят отчет Хьюман Райтс Вотч, однако они выражают поводы для обеспокоенности, которые разделяют другие организации и наблюдатели, следящие за событиями на Донбассе.

Отчет «уделяет мало или никакого внимания регулярному обстрелу со стороны поддерживаемых Россией ополченцев, который тоже убивает мирных граждан и который служит фоном украинского военного реагирования в Донецке.»

Авторы анализа отмечают, что имеющиеся доказательства «возможно, свидетельствуют» о непричастности правительства к подавляющему большинству жертв среди мирного населения.  По этой причине отсутствие информации о других нападениях может искажать ситуацию и вводить людей в заблуждение.

Приводятся данные, демонстрирующие, что утверждения со стороны российской власти, будто украинские войска несут ответственность за смерть по меньшей мере 10 человек в школе и на автобусной остановке почти точно не имеют под собой оснований.  Доказательства непричастности предлагаются, вместе с картами, иллюстрирующими их доводы.  В отчете Хьюман Райтс Вотч не упоминается вообще об обстреле торгового центра Амстор и домов в Куйбышевском районе в Донецке.  Авторы анализа приводят данные, которые дают основания ставить под сомнения достоверность рассказа свидетеля.

Они предполагают, что этот обстрел, вследствие которого погибло два человека, и получили ранения 9 человек, не нашёл места в отчете Хьюман Райтс Вотч, поскольку речь не шла о кассетных боеприпасах.  Это как раз один из поводов для обеспокоенности в отчете международной организации. 

«Кассетные боеприпасы не являются основным оружием ни для одной стороны. По этой причине зацикленность на кассетных бомбах, возможно, проблематична, так как это неоправданно подчеркивает один аспект угроз, которым подвергаются мирные граждане. »

Беспокоит и то, что обстрел является частью военного контекста, в котором одна сторона, а именно украинские солдаты, полностью окружены и не имеют дронов для определения целей поражения.

Поддерживаемые Кремлем ополченцы могут передвигаться без ограничений и имеют в своём распоряжении дроны.  «Это обстоятельство не снимает с украинских войск ответственность за их действия, но оно их объясняет, так как единственным способом защиты собственных войск  является обстрел».

То, что имеются доказательства применения такого оружия обеими сторонами, не означает, что в конкретном случае причастна одна сторона, а не другая.  Авторы анализа подчеркивают, что Хьюман Райтс Вотч не утверждает, что одна сторона несет ответственность за гибель Лорана дю Паскье – сотрудника Международного комитета Красного Креста.

Это, возможно, так, но значительная часть читателей наверняка читала только первые несколько абзацев или репортажи журналистов, которые тоже ограничились первыми обобщающими абзацами.  А там утверждается, что «правительственные силы нанесли несколько ударов по Донецку с использованием кассетных боеприпасов» и сразу, что «2 октября, во время удара по Донецку, в ходе которого использовались, в частности, кассетные боеприпасы, погиб сотрудник Международного комитета Красного Креста».  Любой читатель подумает, что второе предложение непосредственно связано с предыдущим.

Авторы анализа отмечают один заслуживающий внимания аспект недельной полевой миссии Хьюман Райтс Вотч.  Поддерживаемые Кремлем ополченцы помогают миссии, когда это им выгодно.  Interpreter  приводит скриншоты, показывающие случаи, где «можно увидеть, как мужчины, похожие на ополченцев, возможно, работают вместе с миссией Хьюман Райтс Вотч.

Напрашивается вопрос, почему в одних случаях ополченцы помогают полевой миссии,  а в других не позволяют им исследовать место обстрела?

Авторы анализа приходят к выводу, что отчет Хьюман Райтс Вотч «слишком акцентирует нарушения правительством Украины, в то время как преуменьшает контекст – тот факт, что поддерживаемые Кремлем сепаратисты несут вину за такое же преступление, что Россия предоставляет военную и экономическую поддержку ополченцам, что это поддерживаемые Кремлем ополченцы нарушили перемирие и атакуют Донецкий аэропорт.»

Предыдущие отчёты Хьюман Райтс Вотч также игнорировали несомненную роль России в конфликте в восточной Украине и категорично утверждали, что события в Донбассе являются «внутренним конфликтом». В этом контексте стоит отметить, что в начале сентября этого года «Международная амнистия» опубликовала доклад, в котором правозащитная организация констатирует, что «спутниковые снимки и свидетельства, собранные ею, указывают на доказательства того, что военные действия переросли в то, что Международная амнистия сейчас рассматривает как международный вооруженный конфликт.»

Никакие аргументы о «широком контексте» не могут оправдывать применение заслуженно запрещённого оружия. Тут Хьюман Райтс Вотч, Международная амнистия, все украинские правозащитные организации и Interpreter могут одним голосом призывать правительство Украины обеспечить полное, объективное и заслуживающее доверия расследование любых обвинений. Должно быть такое же единогласие относительно необходимости в максимально надежном и всестороннем освещении конфликта.  Ввиду отсутствия у постоянно работающей в Донбассе миссии ОБСЕ сведений о «широком применении любой стороной конфликта кассетных боеприпасов», реакция со стороны Хьюман Райтс Вотч на вышеуказанные сомнения, вызванные последним отчетом, кажется более чем уместной. 

Вчинення насильницьких злочинів проти особи

Загалом, за даними Верховного комісара з прав людини ООН, з середини квітня по 15 жовтня на сході України були вбиті, щонайменше, 3707 чоловік і 9075 – поранені. . У той же час, в Управлінні верховного комісара ООН з прав людини і ВООЗ вважають, що реальна кількість загиблих значно вище.

Як зазначено у доповіді Верховного комісара ООН, більше п’яти мільйонів жителів районів, що безпосередньо постраждали від конфлікту, не можуть реалізувати свої основні прав. протягом шести місяців жителі районів, які постраждали внаслідок збройного конфлікту, позбавлені своїх основних прав на освіту, охорону здоров’я, житло і можливості заробляти на життя. У доповіді наголошується, що в результаті бойових дій в Донецькій і Луганській областях були закриті 40 тисяч малих і середніх підприємств. Тисячі людей позбулися роботи.

Також до мешканців населених пунктів, що знаходяться під контролем влади ДНР, застосовується практику "штрафних бригад" – виправних робіт, в тому числі поблизу бойових дій, з ризиком поранення або загибелі, що є грубим порушенням гуманітарного права. Є інформація про випадки страти людини за мародерство.

За даними СБУ, від середини квітня по 25 серпня щонайменше 1000 осіб були затримані за підозрою у вчиненні злочинів, пов’язаних з тероризмом та сепаратизмом. Після 25 серпня ще мінімум 52 особи були затримані по всій країні за підозрою у скоєнні таких злочинів. Перші очевидні підтвердження повідомлень про позасудові страти були отримані, коли 22 квітня 2014 в Донецькій області було знайдено останки двох проукраїнських активістів. За інформацією правозахисних організацій більше 400 осіб пропали без вісті, і ця кількість далека від остаточної.

Під час збройного конфлікту багаторазово відбувалося незаконне затримання та кримінальне переслідування українських військових, які потрапили в полон до сепаратистів або склали зброю і самостійно перейшли на територію РФ. Найбільш відомим випадком такого роду є викрадення, затримання і кримінальне переслідування української льотчиці Надії Савченко.

За даними Інституту масової інформації, що відстежує порушення прав журналістів, в зоні АТО під час виконання професійних обов’язків загинуло 6 журналістів (п’ятеро росіян та італієць

Після того як у ДНР та ЛНР були створені паралельні управлінські структури, 17 серпня так звана Президія Ради Міністрів ДНР прийняла документ, який вони назвали кримінальним кодексом і  який містить положення про застосування смертної кари за низку  тяжких злочинів, а також надала  згоду на створення військових "судів" на територіях, що знаходяться під де-факто контролем ДНР. Відтак, позасудові страти можуть здійснюватися під виглядом реалізації законної влади.

Проблема притягнення до відповідальності і покарання осіб, причетних до вбивств, катувань та інших форм жорстокого поводження

В ході подій на Сході України були зафіксовані численні випадки застосування катувань та інших видів жорстокого поводження до полонених з боку членів сепаратистських збройних формувань, а також проукраїнських сил в східній Україні. Навмисні та позасудові страти полонених – мирних жителів, солдатів, членів озброєних груп чи підозрюваних у шпигунстві та колабораціонізмі – це кричуще та серйозне порушення норм міжнародного гуманітарного права, що розцінюється як військовий злочин.

Міжнародне право забороняє амністію або аналогічні заходи актів щодо дій, які були вчинені в контексті конфлікту та є злочинами відповідно до міжнародного права з прав людини або міжнародного гуманітарного права, і які перешкоджають покаранню винних осіб і повному відшкодуванню жертвам.

Відповідно до положень Мінського протоколу про припинення вогню на Донбасі в прийнятому 16.09.2014 Законі України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» передбачена заборона кримінального переслідування, притягнення до кримінальної, адміністративної відповідальності та покарання осіб - учасників подій на території Донецької, Луганської областей, без будь-яких застережень. До того ж цим законом  передбачено в окремих районах Донецької та Луганської областей запровадити особливий порядок призначення керівників органів прокуратури і судів за участі органів місцевого самоврядування. Уявляється сумнівним, що призначені антиукраїнські налаштованими органами місцевого самоврядування прокурори і судді будуть здійснювати кримінальне переслідування і правосуддя щодо осіб, які вчинили терористичні злочині під час подій на сході Україні.

З іншого боку, у червні 2014 до українського законодавства були введені положення про можливість тимчасового обмеження прав і свобод людини в районі проведення АТО. Згодом керівникам СБУ та МВС України в областях було надано повноваження проводити превентивне затримання осіб на строк до 30 діб за підозрою у вчиненні терористичної діяльності, а прокурорам – обирати тримання під вартою таких осіб на той же строк. Усі ці зміни хоча і спрямовані на боротьбу з тероризмом у надзвичайно складній ситуації в країні, але, тим не менше, не відповідають положенням Конституції, а останні два – ще й нормам КПК, і приховують загрози свавільного позбавлення людей свободи за відсутністю судового контролю.

Порушення міжнародного гуманітарного права

Продовжують надходити повідомлення про бойовиків, які розміщувались у межах житлових районів та змішувалися з місцевим населенням, тим самим ставлячи під загрозу життя мирних жителів. Розміщуючи військові об’єкти в житлових районах, сепаратисти не застосували всіх можливих запобіжних заходів для захисту цивільних і наразили їх на небезпеку у порушення законів війни. Виконуючи військові операції в житловому районі, сепаратисти розділяють відповідальність за ці останні напади з українськими силами. Використання зброї невибіркової дії в населених пунктах, такої як некеровані ракети і міномети, порушує міжнародне гуманітарне право і може прирівнюватись до воєнного злочину. Під обстріл потрапляють і мирні жителі, які намагаються залишити зону конфлікту. Найбільш вражаючим був злочин, вчинений сепаратистами, які 18 серпня обстріляли колону автомобілів з цивільними, які намагалися виїхати з Луганська, внаслідок чого щонайменше 17 осіб загинули і шестеро отримали поранення.

За даними ООН та Amnesty International повідомляється, що озброєні групи і деякі добровольчі батальйони, підконтрольні українським збройним силам, порушували міжнародне гуманітарне право, включаючи принципи військової необхідності та пропорційності. Зокрема, є інформація про позасудові страти чотирьох осіб українськими силовиками в районі АТО. Слід зазначити, що такі дії з боку українських бійців, на відміну від масових випадків розправ терористів ДНР та ЛНР над прихильниками єдності України, мали одиничний характер, були реакцією на звірячі дії терористів і згодом були взяті під контроль керівництвом АТО. В Інтернеті є багато повідомлень з посиланням на Хьюман Райтс Вотч «про широке застосування урядовими силами касетних боєприпасів», при цьому представник місії ОБСЄ в Україні заявляв про відсутність доказів цього.

Проблеми ув’язнених осіб та осіб, які відбувають покарання

Незважаючи на те, що вбивство ув’язнених суворо заборонено відповідно до Женевських конвенцій, сепаратисти погрожували стратити всіх засуджених до довічного ув’язнення на підставі прийнятого так званого «кримінального кодексу» ДНР. 20 серпня два артилерійські снаряди потрапили в Макіївську пенітенціарну колонію № 32,   внаслідок чого двоє ув'язнених загинули, шестеро були поранені. На теперішній час в пенітенціарних закладах та установах попереднього ув’язнення Донецької і Луганської області утримується більше 10 тисяч осіб, умови тримання яких викликають серйозну стурбованість з огляду як на умови їх тримання в ув’язненні (харчування, теплопостачання) за обставин пошкодження енергосистем та інших елементів інфраструктури регіонів, величезних фінансових проблем регіону і очевидну не першочерговість питань задоволення потреб цієї категорії населення, так і загрози  примушення ув’язнених до участі у бойових діях на боці ДНР та ЛНР або їх страти в разі відмови.

Інший аспект прав людини пов'язаний з припиненням роботи судової влади в містах і місцевостях, підконтрольних сепаратистам: ув’язнені продовжують утримуватись під вартою без рішення суду; ті, хто подалі апеляції на вироки, також перебувають в стані невизначеного довгого очікування розгляду їхніх справ.

Проблеми внутрішніх переселенців

За офіційними даними органів влади станом на 15.10.2014 в Україні загальна кількість внутрішньо переміщених осіб становить 413 тисячі 93 осіб. З району проведення АТО в інші регіони переселені 365 тисяч 541 осіб, у тому числі 113 тисяч 274 дитини, 73 тисяч 431 інвалідів та людей похилого віку (в тому числі тимчасово переміщених в межах Донецької області - 58 тис. 47 осіб). Всього тимчасово розміщені 384 281 тис. осіб, у тому числі 118 тис. 544 дитини, 74 тис. 757 інвалідів і літніх людей. Водночас, в ООН заявляють, що реальна кількість переселенців в Україні може сягати 900 тисяч осіб.

Серед ключових проблем, з якими стикаються переселенці – поновлення й оформлення документів, працевлаштування, житло, соціальний захист, забезпечення медичною допомогою, соціально-психологічна реабілітація.

20.10.2014 р. був прийнятий закон «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», проект якого був розробленій за участю, в тому числі представників УКБ ООН та ОБСЄ та  громадських організацій. Закон передбачає створення правових передумов з розробки спеціальних комплексних державних програм, створення та ведення єдиного реєстру та бази даних з внутрішньо переміщених осіб, надання вимушеним переселенцям інформації щодо місць поселення та можливостей працевлаштування, забезпечення державою функціонування системи гарантій соціального та пенсійного забезпечення, а також стосується питання щодо фінансування витрат, пов'язаних з тимчасовим поселенням сімей внутрішньо переміщених осіб у державні та комунальні заклади, в тому числі із можливостями найшвидшого залучення ресурсів міжнародних організацій, міжнародної технічної допомоги для облаштування місць довгострокового розміщення внутрішньо переміщених осіб та засад розбудови для них відповідної житлової інфраструктури.

Права учасників АТО

У зв’язку із участю в АТО у значної кількості бійців Збройних Сил України, Національної гвардії та добровольчих батальйонів територіальної оборони виникають специфічні проблеми. 

Типовою проблемою цієї групи є отримання статусу учасника бойових дій без якого бійці і їх рідні не зможуть користуватися отримувати відповідну соціальну допомогу і користуватися пільгами від держави. Для тих, хто воював у складі добровольчих батальйонів ця проблема є особливо складною, оскільки в Україні не був запроваджений режим воєнного стану, і отримання ними документу про участь про перебування у зоні бойових дій є вельми складним завданням.

Іншою проблемою, з якою стикаються наші бійці, - це відмова в наданні їм відпустки, а також відсутність ротації.  В деяких випадках така ситуація поєднується з кримінальним переслідуванням військовослужбовців за самовільне залишення військової частини  або місця служби, в тому числі в бойовій обстановці, або за відмову від несення служби, хоча в ряді випадків такі дії бійців були пов’язані з тим, що вони були кинуті командуванням напризволяще і були змушені рятувати своє життя.  

Окрема болюча тема - підтвердження отримання бійцем поранення під час участі в АТО, що надає право на отримання грошової компенсації, безкоштовного протезування тощо. Є численні випадки, коли військове командування та військові госпіталі йдуть на пряму підробку документів з метою приховати факт отримання бойового поранення. В таких випадках в історію хвороби і рапорт вносять інформацію, що боєць був поранений внаслідок необережного поводження зі зброєю або в ході проведення навчань, або, взагалі, записують замість поранення побутову травму.

Чи не найбільш негативним явищем є приховування фактів загибелі бійця від його рідних у разі, коли це достеменно відомо командуванню військової частини, із наданням повідомлення про нього як такого, що зник без вісті. Звичайно, це покращує статистику загиблих і відтерміновує витрати держави на надання компенсації сім’ї загиблого бійця.

Участь російських бойових загонів у збройному конфлікті

Російські високопосадовці багаторазово заперечував будь-яку причетність до бойових дій на території Україні, проте супутникові знімки та свідчення вказують на беззаперечні докази того, що військові дії переросли в те, що можна розглядати як міжнародний збройний конфлікт.

“Ці супутникові знімки, факти затримання російських військових підрозділів на території України і свідчення очевидців пересування російських збройних загонів та воєнної техніки через кордон не залишають жодних сумнівів у то 

За даними ДСНС на теперішній час загальна кількість внутрішньо переміщених осіб (ВПО) становить біля 415 тис. осіб. Ці люди, які опинилися у скрутному соціальному становищі, стикаються з низкою проблем, в першу чергу, забезпечення житлом, працевлаштування, соціального захисту, забезпечення медичною допомогою та соціально-психологічною реабілітацією, і багато інших.

На цьому тижні Верховна Рада України прийняла Закон «Про захист прав і свобод ВПО». Цей закон спрямований на вирішення нагальних питань з обліку та життєзабезпечення ВПО та членів їх сімей у нових умовах проживання, порядок їх тимчасової реєстрації, забезпечення їх соціальними та медичними послугами.

Статтею 11 цього закону передбачений обов’язок місцевих державних адміністрацій забезпечувати надання ВПО безоплатної первинної правової допомоги лише з питання взяття на облік внутрішньо переміщених осіб. Очевидно, що коло та обсяг правових проблем, що виникають у ВПО, які потребують юридичної допомоги, набагато перебільшують її межі, окреслені цим законом. До того ж, далеко не всі проблеми можуть бути вирішені за допомогою отримання консультацій або подання звернень до відповідних суб’єктів владних повноважень. Певна частина проблем ВПО потребує судової процедури, а відтак, і отримання вторинної правової допомоги, коштів на яку у переважній більшості вимушених переселенців нема. Як свідчить практика, без можливості судового захисту своїх прав, часто вони залишаються пустою декларацією.

Виглядає так, що люди, які вимушено залишили місця свого постійного проживання, особливо, сім’ї, які мають у своєму складі дітей, людей похилого віку, інвалідів, у цей надзвичайно складний період їхнього життя, мають право на особливу увагу держави. В цьому сенсі виглядає слушною і своєчасною пропозиція, висловлена на сайті Української фундації правової допомоги, про внесення змін до статті 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» щодо якнайшвидшого віднесення ВПО до суб’єктів отримання безоплатної вторинної правової допомоги. Держава має допомогти людям, які стали жертвами надзвичайних обставин!

В Луганській і Донецькій областях на підконтрольних терористам територіях відбувається справжня гуманітарна катастрофа. Населення цих територій перебуває в зоні ризиків, коли ані їх життя, ані їхні права зовсім незахищені. Кожен день ми дізнаємось про загибель внаслідок обстрілів мирних мешканців. Терористи викрадають людей, забирають їхнє майно, постійно залякують їх.

Окрім того, що велика частина мешканців залишилася без світла, газу, води є ще проблема з постачанням продуктів і ліків в ці регіони.

І, як наслідок, на підконтрольних терористам територіях є проблеми із виконанням державних програм із забезпечення хворих на туберкульоз, ВІЛ/СНІД, гепатити необхідними ліками, які пацієнти за програмами отримують безкоштовно. Все це може привести до спалаху епідемії туберкульозу і до підвищення смертності серед зазначених категорій громадян.

Мережа хворих на ВІЛ/СНІД забезпечує хворих антиретровірусною  терапією через власні канали, передають вони і ліки для хворих на туберкульоз, але в першу чергу цією проблемою повинна опікуватися держава, зокрема, омбудсман. Проблему тільки зараз визнали державні чиновники. Так 28 жовтня про це заявила в.о. голови Державної служби України з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу й інших соціально небезпечних захворювань Олена Єщенко під час  засідання Національної ради з питань протидії туберкульозу і ВІЛ-інфекції/СНІДу.

За її словами, пацієнтам з такими соціально небезпечними хворобами як, зокрема, СНІД і туберкульоз, обмежений доступ до державних медичних програм лікування тому, що вони "не сприймаються бойовиками як життєво необхідні".

Засоби масової інформації майже не приділяють уваги цим проблемам.

А що робити людям, які хворіють на діабет або потребують паліативної медичної допомоги? Як бути з дітьми, хворими на гемофілію й інші тяжкі хронічні захворювання? Все це повинно стати пріоритетом держави і негайно вирішуватись, можливо із залученням місії Червоного Хреста.

Ще одна проблема стосується в’язнів. На території Донецької та Луганської областей знаходиться 28 установ, які підпорядковані Державній пенітенціарній службі (ДПСУ). Більшість цих установ, включаючи Донецьке і Луганське СІЗО, знаходяться на територіях, підконтрольних терористам. Чомусь ані Мінюст, ані ДПСУ не піднімають питання про евакуацію в’язнів. Від засуджених ми дізнаємось, що умови тримання в цих колоніях жахливі. Скінчились запаси хлібу. В’язні  раз на день їдять рідку кашу. Бойовики не випускають їх із колоній і не пропускають на територію колоній представників державної влади.

Але забезпечення ув’язнених продуктами та ліками повинне стати предметом переговорів з бойовиками, з Росією. Все це мало б знайти своє відображення в Мінських угодах. Але влада, схоже, і не думає про цих людей, а їх близько 15 тисяч.

Нещодавно ми отримали звернення матері одного з підслідних, який знаходиться у Донецькому СІЗО. Мати скаржиться, що її син був затриманий у Луганську 03.01.2014 року. Його незаконне затримання підтвердили в суді свідки. Допит вівся без адвоката. Проходили суди, під час яких свідки підтвердили, що на момент скоєння злочину її син знаходився в іншій області. Але суди припинили роботу через воєнні дії. Санкція на арешт закінчилася 29.09.14, але ніхто і не думає відпускати в’язня. Мати телефонує в СІЗО, але там їй відповідають, що відпускати сина не збираються і кидають слухавку.

Виникає питання: чому ДПСУ ніяк не реагує на такі випадки? Чому не працює Генеральна прокуратура? Чому не віддають накази звільнити тих, хто незаконно утримується у СІЗО?

Колонії піддаються обстрілам. Так 06.09.2014р. на територію 23-ої колонії в Донецькій області потрапило декілька снарядів. Наразі невідомо, чи є там постраждалі, а вже були випадки, коли через обстріли колоній гинули ув’язнені.

І чим довше ув’язнені будуть знаходитися в зоні бойових дій, тим вірогідніше, що їх життя буде знаходитися під загрозою. Держава просто не має права бути осторонь цих подій.

Ми сподіваємось, що представники держави зреагують на нашу інформацію і почнуть хоч якось діяти, щоб запобігти загибелі людей і нелюдського поводження з ними.

Фактично ув’язнені є заручниками у бойовиків. Про обмін заручниками домовилися під час Мінських перемовин. Отже, представники держави повинні поставити, на нашу думку, питання про негайну евакуацію усіх установ виконання покарань, і це повинно стати частиною плану мирного врегулювання конфлікту на Донбасі.

Ця війна на сході України, колись закінчиться. І стане рядками в підручниках історії. А, можливо, ввійде не тільки в офіційну історію. Можливо, про тих, хто сьогодні захищає усіх нас, українців, нашу свободу і незалежність, складуть легенди.

Власне, одна з легенд вже народилася. Про «кіборгів», які під вогнем «градів», «смерчів», «ураганів» захищають в Донецькому аеропорту дорогу в українське небо. Плавиться метал, кришиться бетон, а вони – «кіборги» - стримують й стримують ворога. Падає в бою один – на його місце приходять інші…

А чим не легенда про феноменальне місто Маріуполь, мешканці якого на охопленій війною території продемонстрували несподівану для ворога силу патріотичного духу?

Або розповіді про відважних волонтерів, які щодня, наражуючись на небезпеку, добровільно виконують важку місію - допомагати українським військовим, котрі воюють на сході країни.

Так, дуже багато з того, що відбувається сьогодні в Україні, варте стати легендою. Починаючи з Революції Гідності, і до неочікуваного для загарбників українського опору.

Але, мабуть, не менш неочікувано, що навіть сьогодні, незважаючи на те, що російська зброя забирає життя кращих синів України, мешканці нашої країни загалом позитивно налаштовані до жителів Росії.

Саме такі дані засвідчило Всеукраїнське опитування на тему: «Як змінилося ставлення населення України до Росії та населення Росії до України», проведене  Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) спільно з Фондом «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» на початку вересня нинішнього року. (http://kiis.com.ua)

Певні зміни відносно попередніх показників, звичайно, є. Почата російською владою агресія проти нашої країни, не могла не позначитися на суспільній думці. Але загалом і сьогодні 74% українців в цілому добре ставляться до росіян

І це теж той позитив, про який ми повинні говорити якомога частіше. Бо це свідчення, що українці були і залишаються миролюбними і толерантними до інших народів світу. 

Так, ми частіше повинні говорити про це заради самих себе.

І особливо в світлі того, що серед московських пропагандистських сюжетів з'явилися нові. Маніпулюючи українською історією, перекроюючи її на свій лад, поширюється теза, що за 23 роки, відколи Україна стала незалежною, в нашій країні виросло покоління, котре ненавидить Росію. Заяложена пластинка «Кримнаш»вже  змінюється новою мелодією зі старими нотами – «Донбаснаш». А український опір ворогові видається за фашизм чи неонацизм... Та, мабуть, і це не межа.

Й надалі залишається актуальним питання: «Чи чекати нових міфів, спрямованих проти України, зі «стану противника»? Мабуть, що так. Занадто довго на нашу країну, на українців у «білокам’яній» звикли дивитися як на щось меншовартісне, як на підвладну територію, де можна, як заманеться, «розділяти і владарювати».  

Крім того, невідоме – викликає страх. А та дорога, на яку сьогодні стала Україна і яка має привести нас до демократії, рівності, до того, що людське життя – особлива цінність, небезпечна для будь якого тоталітарного суспільства.

Чи вистоїть у нелегкій боротьбі за своє краще життя Україна? Чи будуть виховуватися прийдешні покоління на нових легендах, які пише наше сьогодення?

А от на це відповідь питання треба шукати в українській історії. Ось хоча б у такому її моменті.

У книзі  французького автора Анрі Константа д’Орвіля «Спогади «Азема», виданій у 1764 році і перекладеній українським вченим, юристом, дипломатом Сергієм Шелухіним, йдеться про таємні розмови українського гетьмана Івана Мазепи з російським царем Петром І. (Пам’ятки України. №6.1991).

Петро I каже Мазепі: «Та протекція, якої українці в мене прохали після того, як скинули польське ярмо, своїми правами  не зовсім одержує їх. Цей народ потребує над собою пана. Ти один можеш привести їх у моє залізо. Козаки тебе люблять, ти їм любий. Передай їх мені. Моя армія до твоїх послуг».

Відповідь Івана Мазепи на таку царську пропозицію була негативною. Прозвучали в ній і такі слова:  «У козака закон: або смерть, або свобода. Права й вольності йому більш милі, як життя».

Що ж, очевидно, у російських царів проти українського народу завжди знайдеться армія. Але очевидно й те, що в Україні завжди було достатньо героїв, які жили за законом: «Або смерть, або свобода» і про яких складали легенди.

В Москве 30 октября – сразу несколько мероприятий, приуроченных ко Дню памяти жертв политических репрессий. С утра на Бутовском полигоне НКВД, где в годы «Большого террора» были расстреляны более 20 тысяч человек, проходит акция «Голос памяти». В ходе мероприятия собравшиеся зачитывают списки погибших из Бутовской книги памяти.

Большинство из тех, кто был расстрелян на Бутовском полигоне, жители Москвы и Подмосковья (но также, например, жители Рязанской области, которая до сентября 1937–го была включена в Московскую в качестве округа – прим. редакции HRO.org).

Накануне же на Лубянской площади у Соловецкого камня уже в восьмой раз состоялась традиционная акция «Возв-ращение имен», организованная историко–просветительским и правозащитным обществом «Мемориал». Во время акции люди с 10 утра до 10 вечера зачитывали имена расстрелянных в годы советского террора в Москве.

Вечером 30 октября в Сахаровском центре открывается выставка под названием «Большой террор». Это проект польского фотографа Томаша Кизны, который представляет собой подборку архивных фотографий жертв сталинского террора 1937–1938 годов, фотографий с мест их захоронений и интервью с родственниками погибших. Подробнее о проекте в интервью Радио Свобода рассказал куратор московской выставки Александр Сорин:

– В Польше была издана большая книга и организована выставка, которая путешествует по странам. Она много где уже была показана, а в Москву приезжает в первый раз. Что характерно, книга, посвященная большому террору 1937–38 годов, издана на польском языке, на русском ее нет. И все поиски средств на то, чтобы книжку издать, пока ничем не закончились. А книга совершенно сумасшедшая! Понятно, что тема болезненная, но книжка сделана очень здорово, это огромная работа. Основной состав и книги, и выставки – это архивные фотографии.

Органы НКВД все аккуратно документировали, перед расстрелами фотографировали людей. Многие из этих людей на следующий день были просто расстреляны, фотографии были сделаны накануне, и это самое сильное впечатление. Кроме этого, Томаш уже ездил по стране и снимал места массовых захоронений. У нас, за редким исключением, эти места не отмечены, ничем не обозначены, иногда это участок леса, иногда пустырь, иногда что–нибудь еще. Он также делал интервью с детьми и внуками, родственниками расстрелянных. Это примерно то, из чего состоит проект.

– Как все это будет представлено в Сахаровском центре?

– Выставка устроена довольно сложно, это не только фотографии из архивов, фотографии расстрелянных и короткие справки о том, как их зовут, кто они по профессии, все, что вносили в анкету. Это также будет проекция на экран, будет несколько компьютеров, где можно будет посмотреть и послушать интервью с родственниками.

Сделано все здорово, и производит впечатление. Уйти оттуда быстро будет нельзя. Обычно человек приходит на выставку, проходит вдоль стен или стендов, где висят фотографии, все это у него занимает в среднем 10–15 минут, и дальше он уходит. Здесь, если это цепляет, то для того, чтобы прочитать, послушать и посмотреть весь материал, который там будет, времени зрителям придется потратить изрядно.

Очень хотелось бы, чтобы эта выставка имела последствия, хотелось бы где–нибудь найти деньги на издание книги на русском языке, это было бы очень здорово, – говорил Александр Сорин, куратор открывающейся в Сахаровском центре выставки «Большой террор».

Копии фотографий, предоставленные московским «Мемориалом», опубликованы в книге Томаша Кизны и Доминика Руанета «Большой террор в СССР, 1937–1938» (Les Editions Noir sur Blanc, Lausanne 2013).

В этот же день, 30 октября, в Рязани гражданские активисты проводят благотворительный аукцион в поддержку фигурантов «Болотного дела». Многие из осужденных по этому делу вошли в список политзаключенных современной России, опубликованный правозащитным центром «Мемориал». Трое из них – Артем Савелов, Андрей Барабанов и Алексей Полихович отбывают наказания в колонии в Рязанской области. Средства, собранные на аукционе, будут переданы родственникам этих заключенных.

Организатор благотворительного аукциона, рязанский журналист Сергей Ежов в интервью Радио Свобода подробнее рассказал о целях аукциона:

– В свое время я тоже считался политзаключенным по делу Минздрава. И я понимаю, как важна людям, находящимся в заключении, поддержка. Так получилось, что в Рязанскую область, где мы имеем честь проживать, были этапированы трое узников Болотной. В такой ситуации как–то не помочь им было бы неправильно.

Тем более я и мои коллеги не склонны делить политзаключенных на какие–то сорта. 30 октября по большей части вспоминают жертв прошлых лет и как–то очень мало говорят о сегодняшних. Поэтому мы решили приурочить именно к 30 октября, договорились с местным кафе и начали искать лоты для мероприятия.

– Что удалось найти?

– Лоты по большей части даже не материальные. Это, например, индивидуальные экскурсии известных рязанских историков, которые согласились нам помочь. Обычно они водят свои экскурсии либо по договоренностям с группами, либо еще как–то, а вот здесь будет индивидуальное мероприятие.

Или, например, «гончарное свидание». Это такие лоты, которые бы хотелось приобрести человеку вовсе и не политизированному, уникальные футболки и так далее. Выбирая лоты, мы исходили из принципа: мы будем предлагать участникам аукциона то, что мы сами бы себе хотели. Это будет, мне кажется, очень неплохо смотреться,при этом все собранные средства будут использованы на благое дело, мы передадим их родственникам узников Болотной. Скорее всего, через Владимира Акименкова, также бывшего узника этого дела, который будет присутствовать на аукционе.

– Насколько в городе вас поддерживают? Есть ли какое–то внимание к этому аукциону?

– Безусловно, это мероприятие рассчитано не на «широкие массы». Есть несколько десятков человек в городе, неравнодушных, которые, как мы рассчитываем, придут и активно поучаствуют в мероприятии. Может, они это сделают даже с большим удовольствием, чем, если бы мы просто опубликовали номер счета и попросили внести пожертвования, в такой форме это будет более интересно.

– Насколько гладко для вас шел процесс организации? Сталкивались ли вы с трудностями в связи с резонансностью «Болотного дела»?

– Пока не сталкивались. И я не вижу причин для этого, это же будет не политическое мероприятие, никаких лозунгов мы выдвигать не будем, и речь не идет о заяв-лениях об освобождении... Мы понимаем, конечно, что это от рязанских колоний нисколько не зависит. Поэтому то, что мы можем сделать здесь, на рязанской земле, чтобы помочь этим людям, – помочь своим вниманием к ним, – заключает Сергей Ежов.

Отец заключенного Артема Савелова – Виктор приветствует подобные мероприятия и подчеркивает, что сыну осталось сидеть всего два месяца. 20 октября он виделся с Артемом в Рязанской колонии:

– Чувствует он себя нормально, – рассказывает Виктор Савелов. – Как отец я вижу, что он в совершенно нормальном состоянии, ждет, когда его выпустят. Ему осталось сидеть 2–2,5 месяца. Неизвестно, войдут ли в его срок новогодние праздники. Может быть, выпустят и перед праздниками, а может, и нет. Я ему периодически посылаю средства: на телефон и на остальное – чтобы в ларьке что–то покупал. 20 килограмм продуктов я ему передал. У него есть тушенка, я ему передал мясо, колбасу в вакуумной упаковке. Я понимаю: когда одно и то же ешь, всегда хочется чего–то другого. А так, у него все нормально. Конечно, тюрьма есть тюрьма, он великолепно понимает, в чем дело. Самая главная наша задача – быть бодрыми. А когда человек бодр, он выдержит все, – говорил Виктор Савелов.

Двое других фигурантов «Болотного дела», отбывающих наказание в Рязанской колонии, на свободу должны будут выйти примерно через год.

В Петербурге акция поминовения расстрелянных и погибших в ГУЛАГе прошла на Троицкой площади у Соловецкого камня.

– Мы уже показали 22 октября премьеру нашего документального видеопроекта «Люди и судьбы» – интервью с репрессированными или их детьми, – говорит сотрудница Научно–информационного центра «Мемориал» Татьяна Косинова.

– 31 октября мы представляем наш новый проект «Карта памяти», который касается более 300 некрополей ГУЛАГа. 1 ноября попытаемся провести экскурсию на Левашовском мемориальном кладбище. Добираться туда люди будут самостоятельно, а уже там их будут ждать наши молодые экскурсоводы, которые готовы провести их по кладбищу и рассказать то, что они о нем знают.

– Очень тяжелая церемония, тяжело читать эти имена, – говорит участница акции Ирина Вербловская, – особенно теперь, в нынешней обстановке, когда все так тревожно, и когда страна явно катится назад. Но тем более читать нужно.

Всего для поминального чтения было подготовлено три списка, – говорит руководитель Центра «Возвращенные имена» при Российской национальной библиотеке, ответственный редактор и составитель «Ленинградского мартиролога» Анатолий Разумов:

– Мы начинаем чтение списком расстрелянных во время Красного террора, это 520 имен, возможно, многие из них сходятся и менами людей, чьи останки в последние два года найдены у стены Петропавловской крепости. Второй список – расстрелянных по Таганцевскому делу, это 1921 год, и мы этот список будем читать впервые.

И во время чтения мы будем говорить об одной из основных проблем – о ненайденных могилах. У нас во время исследований захоронений Петропавловской крепости идентифицирован генерал–майор Рыков, а еще благодаря семейному преданию мы знаем, что священник Алексей Чурковский 27 декабря 1937 года был привезен расстрелянным на кладбище памяти жертв 9 января – туда, где он служил. А вообще расстрелянные от красного до большого террора – где они похоронены, это вопрос вопросов. По Таганцевскому делу не найдены даже массовые могилы. Мы может только предполагать, что, как и рассказывала Ахматова, это место находится где–то около усадьбы Приютино, но поисковики пока ничего там не нашли.

Третий список включает около 4 тысяч человек, расстрелянных всего за один месяц – октябрь 1937 года. Организаторы поминальных чтений широко разослали свой пресс–релиз, послали и персональные приглашения, по словам Анатолия Разумова, среди согласившихся принять участие в акции – режиссер Александр Сокуров, тележурналистка Белла Куркова, актер Олег Басилашвили.

– Я занимаюсь подготовкой всех этих списков, томов «Книги памяти» и сайтом «Возвращенные имена» каждый день без выходных в стенах Российской национальной библиотеки. Сайт при библиотеке работает уже 11 лет. Я считаю себя совершенно счастливым человеком. Потому что и на сайт, и в центр «Возвращенные имена» приходят беспрерывно те, кому важно найти своих близких, пропавших во время войны, во время блокады или во время репрессий. Мы сразу поняли, что люди будут к нам за всем стучаться.

Мы помогаем, чем можем, в основном, советами, потому что основные права обращаться за информацией в архивы – все–таки у родственников. Но имеющейся у нас информацией мы помогаем, направляем в архивы, и все это работает замечательно. С первых лет работы нашего сайта по посещаемости он составляет 11% всей сайтов Публичной библиотеки. Это несколько миллионов посещений за год, причем динамика растет.

Ко мне каждую неделю обращаются люди, они хотят что–то узнать о своих родных, пропавших в войну или погибших во время репрессий, перед нами такая бездна для работы памяти, – говорит руководитель Центра «Возвращенные имена» при Российской национальной библиотеке, ответственный редактор и составитель «Ленинградского мартиролога» Анатолий Разумов.

Впервые День политзаключенного в СССР был отмечен 30 октября 1974 года по инициативе физика, диссидента, политического заключенного Кронида Любарского. С 1991 года этот день стал официальным Днем памяти жертв политических репрессий. В этом году памятные мероприятия проходят в десятках городов России.