Бюлетень "Права Людини", 2015, #34
О том, как прокуроры сами себя перехитрили Українські правозахисники прийняли участь в роботі круглого столу та конференції в Берліні 26 листопада 2015 року Доки сини воюють, матері захищають їх права в тилу Конституція і права людини
Абетка демократії: філософія конституційного права Право на життя
Європейський Суд поставив Уряду Росії "незручні" питання щодо замовного вбиства Наталії Естемірової Катування та жорстоке поводження
В контексте ситуации на востоке Украины государственные структуры не в полной мере выполняют свои обязанности Право на справедливий суд
Справу Геннадія Корбана здійснено з порушенням Європейської конвенції про права людини + Право на охорону здоров’я
Посібник «Свідомий громадянин» – для представників вразливих категорій Права шукачів притулку
Як живуть переселенці у Золочіві Безоплатна правова допомога для тих, хто залишив свої домівки через конфлікт на Донбасі Правоохоронні органи
В День прав человека правозащитники представили «победителей» антирейтинга нарушителей прав человека в Харьковской области – 2015 Погляд
УГСПЛ оголосила «будяків року» Дисиденти і час
5 грудня – 50 років з дня проведення «Мітингу гласності»
Хроніка
О том, как прокуроры сами себя перехитрили
В Харьковскую правозащитную группу обратился осужденный Н. и рассказал свою историю. Что ему неправильно назначили наказание и поэтому он все еще отбывает наказание, хотя его уже давно должны были освободить. Кассационную жалобу его не пропустил суд первой инстанции, потому что он вроде бы как долго знакомился с делом и пропустил сроки обжалования. Он утверждал, что полностью исчерпал правовые средства защиты своих прав в национальных судах, поэтому просит юристов ХПГ о помощи.
Его осудили по статье 121 ч.2 – «Тяжкие телесные повреждения, повлекшие смерть потерпевшего», а также по ч.3 и ч.4 ст. 187 – «Разбой, совершенный группой лиц». Неправильность же вынесенного приговора заключалась в том, что он отбывал наказание за преступление согласно приговору, вынесенному в 2005 году. А в 2010 году ему вынесли новый приговор за преступление, якобы совершенное еще в 2003 году. Без учета сроков по приговору 2005 года. Суд, при вынесении окончательного решения, был обязан засчитать в срок отбытия наказания, общее время содержания под стражей, включая сроки по предыдущему приговору. Суд первой инстанции, вынося в 2010 году приговор, взял за точку отсчета сентябрь 2009 года, когда обвиняемый был якобы взят под стражу. Однако обвиняемый с 2005 года находился под стражей, и на момент вынесения ему приговора в 2010 году пределы СИЗО не покидал. К слову, по делу 2003 года, по которому в 2010 году был вынесен приговор обвиняемому Б., доказательной базы в материалах дела не существовало…
В конце 2013 года осужденный Б. обращается в ХПГ, юристы изучили дело и поняли, что правовых средств защиты прав осужденного уже не осталось. Поэтому приняли решение подготовить заявление об уголовном правонарушении на судью, вынесшего приговор. К этому подтолкнул не только сам факт неправильно вынесенного приговора, но и то, что судья отказался выполнять решение апелляционной инстанции, указавшей суду первой инстанции на допущенные в приговоре нарушения закона. Таким образом, судья, выносивший приговор, сознательно проигнорировал нормы закона как при вынесении приговора, так и умышлено отказался исправить допущенные им же нарушения закона по решению суда высшей инстанции. Что само по себе исключало вероятность того, что при вынесении приговора обвиняемому Б. судья мог принять ошибочное решение, а значит, его действия могут носить преступный умысел…
Геннадий Токарев, директор Центра стратегических дел ХПГ:
«Заявление мы подали, однако прокуратура по инерции отказала нам в возбуждении уголовного дела. Но при этом они поняли, что по этому делу «неправильность» судебного приговора стала известна широкому кругу общественности, и допущенную судом ошибку спрятать уже не возможно, поэтому прокуратура подготовила кассационную жалобу, мотивируя это теми же аргументами – что приговор назначен неправильно, и из-за этого осужденный отбывает срок незаконно.
С этого момента начинается настоящая детективная история… Тот же самый судья не пропускает их кассационную жалобу. Прокуратура обжалует такое решение судьи в апелляционной инстанции и просит о восстановлении сроков. В этой же апелляции прокуратура ссылается на то, что судья неправильно применил норму об исчислении сроков отбывания наказания. И тут же, в жалобе, прокуратура сама (!!!) констатирует, что осужденный Б. не законно отбывает назначенное ему наказание. Таким образом, сложилась ситуация – лежит кассационная жалоба, лежит апелляционная жалоба о восстановлении сроков, суд первой инстанции под разными предлогами это все не пропускает. Прокуратура напрямую обращается в апелляционную инстанцию с ходатайством о восстановлении сроков и апелляционный суд удовлетворяет это ходатайство. При этом прокуратура пишет о том, что они не знали о вынесенном приговоре и узнали о нем только в сентябре 2014 года. Хотя прокурор, который подписывал апелляционную и кассационную жалобы участвовал в суде первой инстанции в 2010 году!!! То есть, он все знал с самого начала!
Но так или иначе – апелляционный суд Одесской области признал причины пропуска сроков уважительными и разрешил подать кассационную жалобу. Кроме этого, тот же суд указал, что в решении суда первой инстанции была неправильно применена ст.70, которая применяется при обчислении сроков отбытия наказания.
Прокуратура готовит и подает новую кассационную жалобу. Но когда мы ознакомились с текстом кассационной жалобы, поданной прокуратурой, увидели, что прокуратура считает наказание недостаточно строгим и поэтому просит кассационную инстанцию его ужесточить, то есть, отменить решение суда первой инстанции «по мягкости» и отправить на новое рассмотрение «для ужесточения», ухудшив положение осужденного. И сделали это для того, чтобы лишить осужденного возможности получить компенсацию за незаконное содержание под стражей. Чтобы «перекрыть» сроки незаконного содержания под стражей, решили подать жалобу «о мягком наказании», хотя по закону этого делать не имеют права. И в этой новой жалобе, прокуратура уже не пишет, что осужденный незаконно отбывает срок. Они пишут о том, что нужно отменить приговор и отправить его на новое рассмотрение для «ужесточения» сроков отбывания наказания. А это есть очевидное злоупотребление правом со стороны прокуратуры.
Вступив в процесс, я подготовил возражения на кассационную жалобу. Однако я был ограничен в просительной части – потому что у нашей стороны нет права на кассационные требования. Возникла правовая дилемма – я пишу, что прокуратура неправа, хотя я согласен в той части, где речь идет об ошибочности исчисления сроков содержания под стражей по ст.70. Ситуация требовала того, чтобы суд вышел за пределы кассационных требований. Поэтому я был вынужден попросить суд, посчитать срок содержания под стражей осужденному Б. согласно ст.70, а во всех кассационных требованиях прокуратуры – отказать. И вот это оказалось крайне сложной головоломкой для суда.
На первом заседании суд позицию защиты всерьёз не воспринял, однако после того как суд удалился в совещательную комнату, видимо, обстоятельства данного дела не позволили суду «с ходу» принять решение. Поэтому суд вернулся в зал слушаний и приступил к более тщательному рассмотрению дела. Последнее заседание состоялось 2 декабря, и уже на этом заседании суд очень внимательно выслушал аргументы стороны защиты. После длительного совещания суд зачитал свое решение – в кассационной жалобе прокуратуре отказать, а осужденному – засчитать срок, предусмотренный ст.70 УПК, то есть не с 2009 года, а с 2005-го. И самое главное – что осужденного Б. теперь должны освободить из колонии.
Главная фишка этого дела в том, что кассацию подавала прокуратура, мы не имели права выдвигать какие угодно требования, однако суд решил по справедливости – прокуратура проиграла, а осужденный будет освобожден».
Еще одна маленькая победа юристов ХПГ, и еще один маленький шаг к реформированию судебной системы в Украине.
Українські правозахисники прийняли участь в роботі круглого столу та конференції в Берліні 26 листопада 2015 року
26 листопада 2015 року в приміщенні Бундестагу в Берліні до обговорення сучасної ситуації на сході України, були запрошені представники Бундестагу, урядових структур ФРН, міжнародних організацій та неурядових організацій. Директор Харківської правозахисної групи Євген Захаров, виступив під час цього заходу з повідомленням про стан виконання Мінських домовленостей. При цьому він зауважив позитивну роль, яку вони відіграли, зокрема сприяючи зменшенню інтенсивності вогню або частково посприявши припиненню обстрілів, однак наголосив на тому, що вважає некоректним або навіть неможливим виконання цих домовленостей українською стороною внаслідок позиції російської сторони щодо звільнення полонених та через висунуті політичні вимоги щодо конституційних змін. Крім того, вимога амністії фактично сприятиме ще більшій безкарності, бо заперечує принцип обов’язкового покарання за вчинення військових злочинів та злочинів проти людяності. Проте депутат Бундестагу та ПАРЄ Марілуїз Бек заперечила, наголосивши, що альтернативи Мінським угодам немає, і треба шукати оптимальні механізми для їх реального виконання. Відмовившись від виконання Мінських угод, Україна ризикує втратити підтримку з боку європейських країн та ЄС в цілому.
В роботі круглого столу взяв активну участь Надзвичайний та повноважний посол України в ФРН Андрій Мельник, який виступив із повідомленням про оцінку ситуації в Україні в контексті конфлікту на Донбасі, підкресливши роль РФ у розпалюванні конфлікту та підтримці проросійських збройних формувань.
В ході цього круглого столу були також представлені доповіді, підготовлені за результатами спільних моніторингових візитів представників російських, польських, німецьких та українських НУО на території, які безпосередньо межують із зоною проведення АТО. Харківська правозахисна група спільно з колегами з російського «Меморіалу» та німецької організації “Німецько-російський обмін” представила дві доповіді, в яких викладені основні зауваження та рекомендації за результатами поїздок спільних місій спостерігачів по територіям Донецької області, що були організовані ХПГ у вересні-жовтні 2015 року. Тексти доповідей на сьогодні доступні німецькою мовою за посиланням http://civicmonitoring.org, російська версія буде розміщена на сайті ХПГ найближчим часом.
Виступ депутата Бундестага і ПАРЄ пані Марілуїз Бек
Робочий момент під час круглого столу в Бундестазі. Євген Захаров (ХПГ, «Меморіал»), Мартіна Штайс (“Німецько-російський обмін”), Вєра Аммер («Меморіал», Німецьке відділення)
26 листопада 2015 року також відбулась прес-конференція для журналістів в представництві Європейської комісії в Німеччині, в якій взяли участь представники українських, польських та російських НУО, що здійснювали моніторинг за дотриманням прав людини в зоні АТО у зв’язку з військовим конфліктом на Донбасі. Під час прес-конференції були представлені результати спостережень, зазначені приклади найбільш серйозних порушень прав людини, які були зауважені під час цих візитів, зокрема, пов’язані з питаннями безпеки, відновлення пошкодженого або знищеного в результаті обстрілів майна, забезпечення навчального процесу в школах, медичної допомоги, соціальних послуг для жителів населених пунктів на територіях, які найбільше потерпають від ведення воєнних дій.
Учасники прес-конференції в Європейській комісії: Ян Рачинський («Меморіал», Росія), Костянтин Реуцький («Поступ», Україна), Ольга Саломатова (Гельсінська фундація прав людини, Варшава, Польща), Тім Бозе («Європейський обмін»), Євген Захаров («ХПГ», «Меморіал»)
Доки сини воюють, матері захищають їх права в тилу
Військовослужбовці захищають нашу Батьківщину на сході. А їх матері та дружини об’єднуються, щоб допомогти своїм чоловікам та синам.
Так, на початку листопада активістки з громадської організації «Рада матерів та дружин воїнів АТО Голопристанського району Херсонської області» запросили директора ІРЦ «Правовий простір» Наталю Бімбірайте та юриста Херсонського обласного Фонду милосердя та здоров’я Володимира Орловського провести інформаційну зустріч з жінками та матерями воїнів АТО, представниками громадських організацій району.
Голова організації Мирослава Ільчишина пояснює необхідність такої зустрічі:
- Мій син знаходиться на сході. Йому 20 років, пройшов Дебальцево і полон. Він воює вже 1 рік і 2 місяці. Я їжджу в зону АТО і бачу всі проблеми військових....Також, демобілізувались наші хлопці, повернулися до своїх родин, але в них купа проблем, які ніхто не хоче розглядати. Їм потрібна допомога!
Під час зустрічі Володимир Орловський провів лекцію-консультацію. А після надав безоплатну правову допомогу з питань захисту прав військових для всіх охочих особисто. Зокрема, 4 індивідуальні консультації стосувалися оформлення статусу учасника АТО, отримання пільг.
Також у заході взяли участь представники Каховського міського центу з надання безоплатної вторинної правової допомоги. Їх спеціалістка Світлана Гонтарь на прохання Володимира Орловського відразу взялася допомагати одній з учасниць, перелічила документи, що потрібні для захисту сина, записала маму на прийом.
Учасників зустрічі хвилювали й питання розвитку громади. Зокрема, забезпечення безоплатного харчування дітей військових у дитсадку. Юрист допоміг написати звернення до органів влади з цього питання.
У результаті такого конструктивного спілкування з фахівцями, учасники не просто отримали інформацію, вони продовжили захист своїх прав. Тепер вони вже самостійно звертаються до юриста на консультацію з різних питань.
Конституція і права людини
Абетка демократії: філософія конституційного права
Філософія конституційного права – система найбільш загальних та глибоких за змістом ідей про зародження, становлення та функціональне призначення галузі конституційного права та конституціоналізму в цілому. Сучасний конституціоналізм є тісно пов’язаним з ідеєю верховенства права та обмеженого правління – принципами, які в зародковій формі постали ще в Середньовіччі під впливом низки факторів. Концепція верховенства права означає, що в суспільстві існує консенсус стосовно того, що чинне право є справедливим, що воно передує політичній владі і стримує будь-якого можновладця за будь-яких обставин. Тобто сувереном у цьому випадку є не жива людина-володар, а сукупність абстрактних норм, вищий закон. Це також означає, що будь-яка політична влада є виправданою лише за умови, якщо вона санкціонована законом, правом.
Уже в ХІІ ст. право католицької церкви суттєво вплинуло на становлення доктрини верховенства права й обмеженого правління (Ф. Фукуяма, 1952), оскільки реально існуюча в той час автономія Ватикану відносно європейських можновладців допомогла започаткувати традицію ухвалення правових норм, авторитетних у своєму застосуванні навіть для королів. Адже для того, щоб верховенство права запрацювало в якості обмежувача уособленої в людях політичної влади, подібна вимога мала втілитися спочатку в інститутах, наділених реальною автономією від держави й потенційно здатних обмежувати її свавілля.
На думку Д. Локка (1632-1704), закони, які керують поведінкою людей, мають свою внутрішню ієрархію й поділяються на закони божественні, цивільні й громадської думки (доброго імені). Пізніше Ф.фон Гаєк (1899-1992) підкреслював, що ідея вищого закону, яким має керуватися сам законодавець, не є новою. У ХVIII ст. вона прочитувалась в концепції права Божого або права Природи і Розуму. Первісне ж припущення того, що подібний закон слід позитивно викласти на папері, належить американським колоністам. Саме звідси, як зазначає Р. Дворкін (1931-2013), виросла з часом дворівнева конституційна теорія. Її перший рівень встановлював, чиї саме вірування та ідеали мають правити за конституційний ідеал, а другий відповідав за конкретне наповнення конституційних норм.
Правовій системі здавна відомі дві основні сфери нормування людського життя: колективна (публічна) й приватна, при цьому конституційне право задовольняє, насамперед, потребу у першій із них. Необхідність в юридичній організації публічного простору призвела згодом до утвердження конституційного права, спільного для всіх. У свою чергу, загальна ідея конституціоналізму передбачає усвідомлення людьми тієї обставини, що політична влада має діяти у відповідності до певних універсальних принципів, й що політичні правителі мають обіймати свої посади для здійснення того, що вважається правильним з точки зору даних принципів, а не для утвердження того, що вважають правильним вони самі (Ф. фон Гаєк).
Хоча існуючі конституції можуть суттєво відрізнятися одна від одної за своїми світоглядними, культурними і юридичними ознаками, англосаксонська ідея верховенства права й обмеженого правління поєднала в собі вимоги: індивідуальної свободи, виборності керманичів й право народу контролювати хід державних і громадських справ. Прийнято вважати, що англійська неписана конституція, яка першою переконливо втілила в собі ідею верховенства права, була потім лише формалізована в писаній Конституції США 1787 р. І хоча на батьківщині конституціоналізму політичне життя ще й досі знаходиться під сильним впливом «живого» парламентського права, конституціоналізм вирішив ідею правового забезпечення обмеженого правління в універсальній формі.
Ідея верховенства права й обмеженого правління в її сучасній інтерпретації відобразилась частково в теорії справедливості Д. Ролза (1921-2002). На думку останнього, вимога справедливості передбачає існування в суспільстві широкої нормативної угоди щодо концепції правильного, на яку погодились би всі люди, не маючи можливості сказати багато, якщо взагалі що-небудь, відносно субстанціонального змісту даної угоди. Саме до такого суспільного договору мають звертатися в разі необхідності конфліктуючі вимоги сторін. Розмірковуючи над філософськими засадами справедливості, Д. Ролз неодноразово підкреслював, що правильне розуміння її змісту має становити основу справжнього конституційного ладу.
У свою чергу, чинне конституційне право виходить із того, що оптимальна система відносин між громадянами і державою має бути системою впорядкованої свободи, яка становить одну з підвалин сучасного політичного порядку. Якщо у своєму зародку становлення конституціоналізму допомагало визначити по-новому зміст таких понять, як твоє і моє, то нині конституційна галузь вимагає ще більш жорсткого обмеження державного Левіафана правовими рамками. Політичний лібералізм й засади вільного ринку складають ідейне підґрунтя цілей і призначення основного закону й конституційного права в цілому. Сприйняття конституції як вищого охоронця людської свободи дозволяє індивідам зверталися до неї як до авторитетного критерію, який дозволяє їм тлумачити будь-який поточний закон.
Ідею конституційного права не можна зрозуміти також без правильного усвідомлення ролі й позиції громадянського суспільства в системі закріплених основним законом координат. Західний конституціоналізм виходить із того, що громадянське суспільство не може розглядатися як суспільство-асоціація, яке має якісь інші, відмінні від захисту й забезпечення свободи його членів цілі та інтереси. Звідси витікає методологічний висновок про те, що свободу громадянського суспільства і його членів допустимо обмежувати лише для захисту самої свободи. Потенційно ж можливий обмін громадянської свободи на вигоди обивательського добробуту і комфорту визнається в даній системі відносин принципово неприйнятним.
Досвід СРСР та інших соціалістичних країн тимчасово схилив їх юридичну спільноту до того, щоб перейти від розуміння природи конституційного права як нормативно втіленої вимоги справедливості до його позитивістської трактовки – як зведеної в закон волі пролетарської держави. У якості засад конституціоналізму при цьому використовувалась комуністична ідеологія. Зокрема, в СРСР тривалий час існувала й підтримувалась загальна переконаність в тому, що зміст конституційних норм має визначатися директивними рішеннями КПРС. Загалом, сприйняття парадигми конституціоналізму в гіпертрофовано ідеологічній формі було і залишається характерною ознакою тоталітаризму.
Що ж стосується більш широкого погляду на проблему, то в більшості випадків філософський зміст конституційного права співпадає з пошуком нормативних оболонок (гарантій) свободи і справедливості. Такий підхід сприяє загальному переконанню людей в тому, що будь-який закон є протиправним, якщо він несправедливий. У свою чергу, вимога справедливості передбачає визнання цінності свободи, яка є органічною потребою, інстинктом всіх вищих тварин.
Описуючи Велику французьку революцію 1789 р. в контексті еволюції континентального права, дослідники вказували на те, що для ухвалення позитивної конституції Національна асамблея Франції спочатку мала вдатися до визначення її підвалин, метафізичних основ. Й лише після цього розпочався довгий і пристрасний процес інструментальної розробки основного закону. Таким чином, ідея свободи, обмеженого правління й верховенства права подолали непростий шлях, перш ніж втілитися в конкретні конституційні оболонки.
Важливою рисою сучасного конституціоналізму є те, що його розвиток відбувається на тлі глобальних світових процесів, загальний вектор яких залишається неоднозначним. Зокрема, ще й сьогодні тривають дебати про те, чи варто державі бути мінімальною й піклуватися лише про безпеку націй, чи вона може запропонувати суспільству щось суттєво більше. Тому визначення принципів взаємовідносин громадянського суспільства й держави, а також націлених на інновації творчих еліт, з одного боку, й озброєних лише селективним даром демократичних інститутів (Д. Сарторі, 1924) – з іншого, залишаються актуальними проблемами вищого правового рівня.
Таким чином, дієвість конституційного права залежить від ставлення конкретних суспільств до категорії людської свободи і демократії в цілому. Зокрема, переконання А. Швейцера (1875-1952) в тому, що фундаментом права є гуманізм, так само як і думка К. Маркса (1818-1883) про те, що в демократії законом визнається саме людське буття, сприймається по-різному в різних національних контекстах. З іншого боку, конституційному праву притаманний яскравий універсалізм. Адже будь-яка конституційна держава виходить із аксіоми: громадянам дозволено все, що не заборонено основним законом. Невипадково конституційні ідеї батьків-засновників США – Д. Вашингтона (1732-1799), Т. Джефферсона (1743-1826), Д. Медісона (1751-1836) та Д. Адамса (1735-1826) визнаються нині основоположними принципами вільного світу.
Окрім ідеї свободи, верховенства права й обмеженого правління до філософських засад конституціоналізму можна віднести також теорію суспільного договору й розумного егоїзму. Як вважав А. Сміт (1723-1790), хоча люди зазвичай опікуються своїми особистими інтересами, «невидима рука» ринку формує з них цілісність, здатну до співробітництва й ефективного функціонування. Саме звідси, як прийнято вважати, в конституційну теорію проник потрійний нормативний ідеал: буржуазне громадянство, технологічна ефективність і право кожного самостійно обирати свій життєвий шлях.
На думку ж А. Фергюсона (1723-1816), людський розум орієнтується на певні неписані правила, частину з яких можна розпізнати й зрозуміти лише з часом. У цьому сенсі будь-яка нефіктивна конституція є сукупністю нормативних ідей, які не виникають довільно, але стають загальноприйнятними не відразу. Як вважав А. Дайсі (1835-1922), більшість конституційних положень є укоріненою в людській природі, тому конституційне право може бути дієвим лише за умови, якщо воно узгоджується з природним правом.
У етичному сенсі предтечою конституціоналізму в Європі визнається панування іудейсько-християнської моралі. Що ж стосується конституціоналізму США, то на ньому, як вважав Д. Б’юкенен (1919-2013), глибоко позначився також принцип: люби ближнього свого, але не втручайся довільно у його справи. Більше того, нормативізм ринку Д. Б’юкенен вважав універсальним атрибутом будь-якого органічного конституціоналізму. Конституції мають витворюватися на основі логіки суспільних відносин, вигідних для більшості їх потенційних учасників. Саме тому кращі конституційні зразки підносять спонтанність ринку й принцип невтручання в творчо-креативну сферу до вищого рівня правового регулювання.
У своєму історичному зародку зовнішні норми поведінки людини виникають на тлі генетично успадкованих нею й фізіологічно визначених структурою її тіла інстинктах. Що ж стосується норм публічного, а пізніше – конституційного права, то вони формувалися під впливом соціальних інститутів, структур і практик, через які людині довелося свого часу пройти. У підсумку конституційні норми відтворюють не одиничний факт, а низку (формулу) фактів, які в практиці свого застосування формують певний нормативний шаблон. Тобто конституціоналізм виник під сумарним впливом антропогенних чинників і психофізіологічних якостей людей, а також комунікативного досвіду суб’єктів, які традиційно вступали між собою в політичні стосунки. При цьому кожна історична епоха і регіон виробляють власне правове віддзеркалення взаємодії індивідуалістичних, колективістичних та антагоністичних устремлінь і політичних практик.
Зокрема, лідери Американської революції 1775-1783 рр. сповідували глибоку віру в те, що конституційні норми та інститути мають відповідати органічній природі вільної людини. Це означало, що будь-яка конституційна норма повинна узгоджуватися із здоровим глуздом й не бути сильнішою за закладену в її основу емоційну матрицю. Оскільки конституції є сукупностями певних значень (сенсів), вони можуть ефективно функціонувати лише доти, доки їхній зміст залишається фізіологічно й психічно комфортним для окремих індивідів, людських спільнот й суспільства в цілому.
Органічні конституційні системи сприймають людину такою, якою вона є в реальній дійсності – наділеною інстинктами, розумом, емоціями й творчою уявою. Невипадково важливі складові конституціоналізму є присутніми в теорії народного суверенітету Ж.-Ж.Руссо, доктрині невідчужуваних прав Д. Локка, концепції розділення влад Ш. Монтеск’є (1689-1755), уявленнях Гегеля про свободу як про мету політики тощо. З часом конституціоналізм став невід’ємним елементом філософії раціонально організованого життя.
Уже Середньовіччя було просякнутим ідеєю раціоналізації всього сутнього. Що ж стосується конституціоналізму кінця XVIII ст., то його ідеологи свідомо намагалися закласти в основу своїх теорій фізичні аналогії. Методологічною основою наук того часу вважалася механіка І. Ньютона (1642-1727), в якій яскраво відобразився наївний раціоналізм XVІII – початку XІX ст., твердо переконаний в тому, що світ за своєю структурую є подібним до складного годинникового механізму. Й допоки цей погляд не було подолано складнішими інтелектуальними розбудовами, європейське право черпало в теорії І. Ньютона аргументи на користь конституційної монархії. Саме у цьому – механістичному у своїй основі контексті – відбувалося політичне зростання О. Бісмарка й творців американської Конституції 1787 р.
Відтак, перша в світі писана конституція сприймалася такою ж науково-раціоналістичною, як і нова фізика І. Ньютона в стінах Кембриджського університету. Пізніше проголошення Конституції США науковим документом було здійснено В. Вільсоном (1856-1924) в серії лекцій, прочитаних ним у 1907 р. в Колумбійському університеті. Поділяючи типове для свого часу переконання в тому, що політичне життя є продуктом взаємодії наукових законів з правилами людського розуму і серця, В. Вільсон бачив у джерелах конституціоналізму наслідки впливу ідей Ч. Дарвіна (1809-1882) та І. Ньютона.
У свою чергу, Т. Джефферсон та його ближче політичне оточення були переконані в тому, що записане в Декларації незалежності США кредо віри буде згодом підтверджене історичним розвитком людства. Що ж стосується винайденого американцями механізму стримувань і противаг (checks and balances), то його обґрунтування пов’язують із впливом на Д. Адамса відомої книги-утопії Д. Харрінгтона «Oceana» (1656).
Так або інакше, відомій сукупності конституційних ідей про свободу, підзвітне правління, республіканізм, підприємництво і ринок притаманна певна симетрія. Пояснюється це загальною відданістю конституційного права концепції правильного, за якою всі частини політичного механізму мають перебувати в стані балансу. Помітно вплинула на конституційний дизайн також ідея органічного права, яка поступово сформувалася в рухливому інтелектуальному середовищі від Цицерона (106-43 до н.е.) до Ф. Аквінського (1225-1274) і Д. Локка. Нині нараховується близько 120 визначень даного поняття. Основна їх частина пов’язана з категорією органічних невідчужуваних прав (rights), до яких належить, насамперед, право на життя, свободу й недоторканість власності.
Що ж стосується конституціоналізму соціалістичних країн, то тут на конституційну теорію суттєво вплинули ідеї політичного месіанізму. Навіть тоді, коли комуністична утопія увійшла в очевидний конфлікт з реальним життям і з’явилися переконливі свідчення того, що суспільне життя розквітає лише за умови обмеження держави та її агентів законом, спокуса керувати суспільством за правилами лінійного процесора залишалася дуже сильною. Так, націоналізація власності у поєднанні з партійною монополією спровокували розповсюдження в світі хибної переконаності в тому, що державна ієрархія й дисципліна здатні забезпечити соціальний прогрес.
Класична ідея А.де Токвіля (1805-1859) про те, що політична свобода і демократія встановлюються посеред народного сум’яття й незгоди, яких не варто боятися, не користувалася у комуністичної номенклатури найменшим авторитетом. Втім, як писав той же таки А.де Токвіль, деспотизм не здатен усвідомити власну короткозорість. Лише в період горбачовської перебудови розуміння філософських засад конституціоналізму почало поступово відділятися від юридичного позитивізму.
Сучасне розуміння джерел конституціоналізму полягає в тому, що основний закон є правовим засобом реалізації універсальних цінностей свободи, демократії і ринку. Тобто він є гарантією ліберально-демократичного режиму, інструментом забезпечення насамперед інтересів індивіда і громадянського суспільства. Органічна конституція діє з метою встановлення й підтримання рівноправних («горизонтальних») ринкових відносин, вона є гарантією політичної, та економічної свободи народу, охоронцем суб’єктивних невідчужуваних прав і свобод людини. Тим самим кожна органічна конституція в своєму застосуванні реалізує функцію спрощення й прискорення більшості, якщо не всіх, соціальних трансакцій.
За своїм філософським призначенням основний закон є гарантом свободи, яка передує демократії, оскільки провідною ідеєю конституціоналізму є саме прискорений поступ. Підтримувана конституцією свобода пропозиції і попиту створює ринок, для якого демократія є лише одним із важливих сегментів. Для системи органічних конституційних відносин ключовим є те, що саме ринок уможливлює той якісний прорив у соціальній динаміці, якого вимагає прогрес, поступ.
Це означає, що конституціоналізм вимагає не стільки матеріальних, скільки процесуальних гарантій для досягнення своїх основних цілей. Конституції функціонують тому, що активно діють (мають діяти) люди та інститути. Взаємодія фізичних і юридичних осіб здійснюється за цих обставин в найбільш результативний спосіб. Таким чином, ефективні взаємодії між конструктивно налаштованими суб’єктами становлять основу сучасного конституціоналізму. Конституція забезпечує лад, за якого кожному гарантується можливість вийти на горизонти ринку з тим, що він здатен запропонувати чи придбати. При цьому від учасників обміну не вимагається отримання дозволів в ієрархічних структурах політичної або адміністративної влади.
Для конституціоналізму не має суттєвого значення те, на боці попиту чи пропозиції дієвий суб’єкт перебуває. Головне тут – юридична рівність можливостей, прямий доступ до символічних викликів і зваб, максимальне спрощення й пришвидшення всіх соціальних трансакцій. Владна ієрархія при цьому не скасовується, але ніби відступає на задній план. Органічний конституціоналізм перетворює державу-хазяїна на соціальну службу, внаслідок чого на «тіньові» перетворюються інститути публічної влади, а не ринку.
Відтак, сутність конституціоналізму становить нормативний захист свободи в її найширшому розумінні. Саме через це органічна конституція є ключовою умовою існування розвиненого суспільства. При цьому економічна, політична і особиста свобода спираються на демократію, не будучи її безпосереднім продуктом. Адже в генетичному плані свобода є ключовою умовою, а не наслідком народоправства. Більше того, нічим не обмежена демократія може становити загрозу свободі і ринку. Конституціоналізм націлено на динаміку і поступ, які завдячують своїми успіхами творчій активності вільних людей, а не бюрократичним урядовим процедурам.
Як вважав Л. Вітгенштейн (1889-1951), вектор суспільного розвитку в наш час постійно змінюється. Тому органічні конституції ведуть не до якоїсь конкретної мети, а виступають гарантами досягнення більшості актуальних для людини цілей. Мірилом конституційного успіху є поступ, усьому іншому належить скромніша роль. На відміну від демократичного вибору більшості, поступ здійснюється на основі незліченної сукупності факторів. Відтак, етика поступу не збігається з етикою демократії, хоча й значною мірою від неї залежить. Невипадково П.-А. Гольбах (1723-1789) називав конституцію вуздечкою для вождів і народів. Її вищу сутність становить творчість, гегелівська боротьба за розпізнавання і престиж. Органічна конституція є гарантом здійснення творчого потенціалу індивідів і народу в цілому. Закономірно, що відсутність поступу свідчить про дефектність національної версії основного закону.
Конституціоналізм забезпечує недоторканність власності, забороняє втручання в творчу свободу, гарантує вільне пересування людей, товарів, послуг і капіталу. При цьому національні особливості верховенства права проявляються в мірі юридичного захисту цінностей свободи, демократії й ринку. Основну ж ідею західного конституціоналізму становить ідея про те, що держава і влада мають діяти лише в межах, дозволених їм вільними громадянами. Невипадково конституцію тут вважають актом не стільки держави, скільки громадянського суспільства.
Конституція є зібранням принципів і норм, необхідних і достатніх для організації життя в сучасному цивілізованому суспільстві. Дотримання її вимог задовольняє інтереси як окремих індивідів, так і суспільства в цілому. Однак для досягнення цілей конституціоналізму (верховенства права) самого лише існування основних законів недостатньо. Конституцію має доповнювати ефективний механізм її реалізації. Здійснення суб’єктивних прав не повинно переобтяжуватись законодавчими обмеженнями, достатніми мають бути гарантії справедливого суду, дієвим – захист приватної власності й свободи договору. Не менш актуальним є конституційне забезпечення мистецької та академічної свободи.
Усе це означає, що конституції є ефективними обмежувачами не лише бюрократичної, але й демократичної влади. Будь-який інший підхід ризикує призвести до тиранії демократії, про що попереджали Г. Арендт (1906-1975), Х. Ортега-і-Гассет (1883-1955), Б. Гаврилишин (1926) та ін. Будучи історичним результатом стратегії демократії, органічні конституції повинні зберігати пріоритет перед поточним законодавством як результатом демократичної тактики.
Літ.: Beatty David. Constitutional Law in Theory and Practice. – Toronto-Buffalo-London: University of Toronto Press, 1995; Castiglione D. The political Theory of the Constitution // Political Studies, Vol. XLIV, 1996; Cohen Bernard I. Science and the Founding Fathers. – N.Y.: Norton W.W. and Company, 1995; Kommers D., Thompson W. Fundamentals in the Liberal Constitutional Tradition // Constitutional policy and Change in Europe. – N.Y.: Oxford University Press, 1995; Гаєк Ф. фон. Конституція свободи. – Львів: Літопис, 2002; Речицький В. Политический предмет конституции. – Киев: «Дух и Літера», 2012.
Речицький В.В.
Право на життя
Європейський Суд поставив Уряду Росії "незручні" питання щодо замовного вбиства Наталії Естемірової
Місяць тому, 16 листопада 2015 року, Європейський суд з прав людини передав на комунікацію Уряду Російської Федерації справу стосовно вбивства російської правозахисниці Наталії Естемірової. Говорити про якийсь результат розслідування на національному рівні – позитивний чи не дуже – зарано, але саме цей етап провадження у Страсбурзькому суді відомий юрист Кирило Коротєєв називає важливим та таким, що дасть можливість отримати доступ до усіх матеріалів, а також поставити питання Уряду Російської Федерації стосовно скарги і дочекатися від них чітких відповідей.
Нагадаємо що, Наталія Естемірова була відомою журналісткою, правозахисницею, лауреатом премії імені Ганни Політковської (2007 р.). У останній час пані Наталія працювала у представництві відомого як у самій Росії, так і за її межами Правозахисного центру «Меморіал» у м. Грозний, Чеченська республіка.
Зранку 15 липня 2009 року жінку було викрадено біля власного будинку у м. Грозний. Зі слів свідків інциденту, двоє невідомих чоловіків заштовхали її до білого авто марки «ВАЗ» і вивезли у невідомому напрямку. Уже ввечері того ж дня тіло пані Наталії було знайдено із смертельними ранами голови та грудної клітини в невеличкому селі Газі-Юрт у Інгушетії, неподалік були виявлені також особисті речі. Того ж дня було відкрито декілька кримінальних проваджень за фактами викрадення людини, незаконного використання зброї та вбивства. Пізніше ці провадження були об’єднані в одну кримінальну справу, яку було передано до Головного слідчого управління РФ.
Офіційне слідство висунуло декілька версій щодо мотивів убивства:
- особисті неприязні стосунки;
- дискредитація влади Чечні;
- професійна діяльність;
- версія про причетність бойовиків.
Однак за свідченням колег та близьких, ніяких напружених стосунків із близькими, друзями, колегами у Наталії Естемірової не існувало. Навпроти, її дуже цінували як справжнього професіонала, людину, що «горить» власною справою. «Квартирне питання» також не виглядало серйозним мотивом для такого жорстокого вбивства. У Грозному «двотисячних років» досить поширеною була ситуація, коли фактично твоя квартира виявляється ще чиєюсь власністю, і справи слухаються у судовому порядку роками. Версія ж про дискредитацію влади висувалася та всіляко підтримувалася Рамзаном Кадировим, який заявляв, що «в республіці все стало добре» і це вбивство – лише інформаційний привід для нападок на молоду республіку. Те саме можна було сказати й відносно причетності міжнародних бойовиків до цієї справи.
Версія щодо того, що причини вбивства корінилися у професійній діяльності, досить довго була основною, в основному завдяки старанням колег Наталії. Саме вони свідчили, що правозахисник останнім часом займалася справами про викрадення та убивства, в котрих була замішана «верхівка» влади. До початку 2010 року слідчі відпрацьовували версію, що до цього жорстокого вбивства причетні співробітники Курчалоєвського районного відділу внутрішніх справ, на яких у журналістки був компромат, але в січні 2010 року вхопилися за нову, зручнішу для себе, версію. Після такої поворотної події у процесі юристам сім’ї навіть не були надані матеріали слідства, тому що версія вважалася «відпрацьованою».
Нова версія була ідеальною з усіх боків: вбивцю було знайдено, а репутацію тих, кого потрібно, не заплямовано. Головним підозрюваним став чеченський бойовик банди Ісламу Успахаджіева - Алхазур Башаєв. Саме у його домівці знайшли пістолет з якого вчинили вбивство, а також документи співробітника МВС на його ім’я.
Мотив у чоловіка на думку офіційних органів був «залізним», адже за два місяці до загибелі пані Естемірова та ще одна співробітниця правозахисного центру «Меморіал» відправилися з робочим візитом до рідного села підозрюваного. Там начебто мало місце пограбування та викрадення людини – Юнуса Асмерзаєва, а його батько Ахмєд прямо звинуватив Алхазура Башаєва у вербуванні бойовиків. Після цього відрядження на офіційному сайті організації було опубліковано звіт. Виявилося що ніякого викрадення Юнуса не було, а до бойовиків він пішов за власною волею. Саме цей звіт, у якому Алхазура було названо вербувальником, нібито і став причиною звірячого вбивства. Справу дуже швидко намагалися закрити, тим більше, що Башаєва і деяких його поплічників (загалом близько 20 людей) було вбито в листопаді 2009 року.
Юристи, які займаються цією справою, та колеги пані Естемірової не раз давали зрозуміти, що сумніваються в правдивості представленої версії, намагалися отримати доступ до документів по справі, залучили незалежних експертів, але в Росії так і не змогли знайти правди.
Тому 10 вересня 2011 року сестрою загиблої – Світланою Естеміровою – за підтримки юристів центру «Меморіал» та адвоката Романа Карпінського було подано скаргу до Європейського суду з прав людини. У рамках скарги ставилися питання про порушення з боку російської влади процедури належного розслідування вбивства пані Естемірової, а також про відсутність ефективних засобів захисту порушених прав в рамках національних механізмів.
Зараз Уряд Росії готує відповідь на питання, що були поставлені Європейським судом з прав людини, зокрема: як могло статися таким чином, що жоден блокпост не зафіксував переміщення білого «ВАЗу», за допомогою якого було викрадено пані Наталію, яких було вжито заходів по затриманню злочинців, які слідчі дії були зроблені, щоб знайти машину, чи було відомо влади про загрози, які надходили пані Наталії до її смерті, і, якщо так, то які відповіді офіційна влада надала постраждалій. Одним із основних питань є те, чи були розглянуті слідчими органами й інші версії даного вбивства, окрім прийнятої за основу, і якщо так, то на підставі яких доказів вони були відкинуті.
У березні 2016 року юристи родини Естемірових зможуть отримати офіційну позицію Уряду Російської Федерації на вищевказані питання разом з усіма процесуальними документами по справі, і підготувати відповідь на Зауваження Уряду, керуючись тими доказами та аргументами, які, нажаль, російська сторона не змогла або не схотіла почути під час розгляду справи у національних інстанціях.
Можливо, після винесення рішення Європейського суду з прав людини у такій резонансній справі, російські суди знайдуть у собі мужність відкрити новий розгляд справи у зв’язку з нововиявленими обставинами. Хоча після відміни пріоритету рішень Страсбурзького суду над Конституцією РФ, у це майже не віриться.
Катування та жорстоке поводження
В контексте ситуации на востоке Украины государственные структуры не в полной мере выполняют свои обязанности
Об этом в эфире UKRLIFE.TV заявил директор Харьковской правозащитной группы Евгений Захаров.
«Я могу резюмировать, что государство не выполняет в должной мере свои обязанности. Например, государство не документирует пытки тех, кто был в плену, хотя это необходимо. Вместо них это делают общественные организации и подают заявления в Европейский суд. Только адвокаты нашей организации подали таких заявлений более 60», - рассказал он.
По его словам, за время событий на Донбассе появились новые виды нарушений прав человека, которых раньше в Украине не было - казни без суда, насильственные исчезновения по политическим мотивам, «массовые и систематические» пытки пленных и гражданских лиц, которым не предъявлены вообще никакие обвинения, массовое незаконное лишение собственности.
«Мы привыкли к тому, что у нас пытаются добиться признательных показаний - эта проблема была и осталась, а вот это новое, что принес этот конфликт - массовые и систематические пытки. Исследования наших коллег показали, что 86% воеенослужащих в плену подвергались пыткам», - сказал он.
Захаров отметил, что не обладает всей информацией об отношении к пленным с украинской стороны, однако ему известно о приказах не применять насилие по отношению к пленным. Также он подчеркнул, что видеозаписи обменов пленных демонстрируют совершенно разное состояние людей, удерживаемых сепаратистами и украинскими силовиками.
«Совершенно разный внешний вид - украинцы голодные, изможденные, оборванные, а здесь - вполне себе люди, нормального вида. То есть, тут их содержали в нормальных условиях», - говорит правозащитник.
Также в интервью: о дискриминации граждан Украины в Крыму, почему энергетическая блокада была ошибкой, кто не дает Украине выполнять минские соглашения, и как формируется так называемый «обменный фонд» пленных.
11 ГРУДНЯ 2015
Право на справедливий суд
Справу Геннадія Корбана здійснено з порушенням Європейської конвенції про права людини +
Практика «повторних арештів», яка була застосована відносно лідера УКРОПУ Геннадія Корбана, є порушенням статті 5 (4) Європейської Конвенції про захист прав та основних свобод людини. Про це йдеться у звіті Верховного комісара ООН з прав людини щодо ситуації в Україні за період з 16 серпня по 15 листопада 2015 року.
Моніторингова місія ООН зазначає, що практика «повторних арештів» є порушенням статті 5 (4) Європейської конвенції про захист прав та основних свобод людини».
Так, у статті 136 звіту, зазначено, що 31 жовтня лідера партії УКРОП і колишнього кандидата в мери Києва Геннадія Корбана затримали співробітники СБУ в його будинку в Дніпропетровську, а 3 листопада, коли закінчився максимальний термін утримання під вартою (72 години), він був звільнений з-під варти і відразу ж затриманий співробітниками СБУ і доставлений в Генеральну прокуратуру в Києві на допит за новим обвинуваченням у перешкоджанні здійснення виборчого права.
Разом з тим міжнародні спостерігачі відзначають, що захист Геннадія Корбана неодноразово заявляв про порушення «права на законний арешт», неповідомлення родичам про його арешт, відсутності своєчасної інформації про звинувачення і затримку доступу до адвоката.
У свою чергу омбудсмен Валерія Лутковська назвала порушення, які мали місце в справі лідера УКРОП, відображенням системних порушень прав людини в кримінальному судочинстві в Україні, про що також згадується в звіті ООН.
1 грудня 2015 року Апеляційний суд міста Києва залишив без змін ухвалу Печерського районного суду столиці про домашній арешт лідера партії «Українське об’єднання патріотів - УКРОП» Геннадія Корбана до 31 грудня.
Наш коресп.
14.12.2015
Право на охорону здоров’я
Посібник «Свідомий громадянин» – для представників вразливих категорій
Права шукачів притулку
Як живуть переселенці у Золочіві
У серпні 2015 року Громадська організація «Харківська Правозахисна Група» за підтримки «Данської ради по біженцям» розпочала діяльність за програмою «Юридична підтримка внутрішньо переміщених осіб (переселенців) та постраждалого від конфлікту населення в Україні». Загадана програма передбачає надання безоплатної правової допомоги переселенцям, що вимушено залиши своє постійне місце проживання на території проведення антитерористичної операції та тих, що тимчасового проживають на території Харківської області.
Таким чином у вересні 2015 року юристом ГО «ХПГ» за участі представників моніторингової за програмою неурядової організації «Право на захист» проведено бесіду та надано безоплатну правову допомогу переселенцям, що відносяться до соціально вразливих груп населення, що розселені у приміщенні Золочівської Районної лікарні Харківської області.
В подальшому виїзні консультації не минали без візиту до імпровізованого гуртожитку. Загальний стан умов проживання відразу викликав деякі занепокоєння.
Жодного освітлювального елементу в електроприладах у загальному коридорі стало найменшим негативним елементом умов проживання постраждалого від конфлікту на сході населення, коли середньодобова температура повітря почала наближатись до нуля градусів за Цельсієм.
Зі слів деяких мешканців, що побоюючись негативної реакції з боку адміністрації та персоналу закладу охорони здоров’я, виказали бажання не розповсюджувати їх персональні дані, розповіли, що минулої зими проблем з опаленням у приміщеннях не спостерігалось. Не виникало до мешканців лікарні питань щодо сплати комунальних послуг та легалізації їх знаходження на території лікарні.
Однак з початком опалювального сезону виявилось нерентабельним, як повідомили вимушеним мешканцям, забезпечення теплом, водопостачанням, водовідведенням та електропостачанням таких приміщень, державне грошове утримання лікарні, що ледве покриває грошове забезпечення персоналу лікарні, на відповідні цілі є недостатнім.
Вірогідно, що саме зменшення грошового забезпечення персоналу лікарні через додаткові витрати лікарні на утримання вимушених її мешканців викликало різко негативні відгуки та відверті погрози розмістити одиноких матерів та досить кволих літніх жінок в одній палаті з інфікованими відкритими формами туберкульозу місцевими мешканцями або ж банального відключення електропостачання та як наслідок, вимушеного виселення їх вулицю.
Особливого нерозуміння бездіяльності місцевої влади, викликало наявність у сусідній частині тієї ж споруди місцевого військового комісаріату, що за стіною від виділених для проживання переселенців приміщень опалювався як належить.
Під час чергової виїзної консультації у Золочівському районі 17 листопада 2015 року юристом ГО «ХПГ» з’ясовано, що серед підготовлених за його допомогою та поданих до Райдержадміністрації звернень ВПО зареєстровано лише одне, яке залишалось на той момент без розгляду. Під час зустрічі юриста ГО «ХПГ» з очільником району було виказано занепокоєння ситуацією в якій опинились люди та запропоновано вжити належних заходів до забезпечення внутрішньо переміщених осіб належними умовами проживання.
На щастя з боку Райдержадміністрації було вжито негайних заходів до перевірки зареєстрованого звернення та включення питання забезпечення належних умов проживання переселенців до переліку невідкладних необхідних заходів.
Наступного дня прийнято попередній план покращення житлових та побутових умов мешканців Золочівської районної лікарні на час опалювального сезону. Таким чином юристи ГО «ХПГ» досягли прийняття вольового рішення керівництвом Золочівської райдержадміністрації щодо переселення вимушених гостів зі східних областей України до прилягаючих до військогового комісаріату приміщень, які опалювати за допомогою суміжної з ним гілки опалення.
Станом на 1 грудня 2015 року проведено підключення деяких приміщень імпровізованого гуртожитку до системи опалення місцевого військогового комісаріату, та нажаль два нагрівальні елементи не витримали навантаження. Одну секцію нагрівальних батарей відразу демонтували, а друга напевне чекає своєї черги.
Фактично перші і другі морози поточної осені мешканці гуртожитку пережили у не опалених приміщеннях майже без втрат, якщо не рахувати респіраторні захворювання дітей та пенсіонерів. Чи вдасться їм пережити за таких умов зиму, не відомо.
Ситуацію у імпровізованому гуртожитку нами відслідковуватиметься і надалі, про усі позитивні чи не зовсім зміни, інформуватимемо вас у наступних статтях.
Безоплатна правова допомога для тих, хто залишив свої домівки через конфлікт на Донбасі
Правоохоронні органи
В День прав человека правозащитники представили «победителей» антирейтинга нарушителей прав человека в Харьковской области – 2015
10 декабря 2015 года, в Международный день прав человека, в медиацентре «Время» состоялась пресс-конференция «Соблюдаются ли права человека на Харьковщине?».
Участники пресс-конференции: Людмила Клочко – заведующая общественной приемной Харьковской правозащитной группы, Роман Лихачев – председатель Чугуевской правозащитной группы и Юрий Чумак – председатель Центра правовых и политических исследований «ДУМА», поделились своим видением ситуации с соблюдением прав и свобод в Харьковской области, а также представили «победителей» антирейтинга нарушителей прав человека на Харьковщине – 2015.
1. В номинации «На кого работаете?» лауреатами стали органы, проводившие кампании мобилизации в Харьковской области, сопровождавшиеся брутальными нарушениями прав человека (незаконными задержаниями и лишениями свободы): военкоматы и милиция. Такие методы мобилизации, мягко говоря, мало способствовали обороноспособности государства.
2. В номинации «На голову не напялишь» «победителем» признано решение Червонозаводского районного суда г. Харькова, согласно которому убийца, нанесший 28 ножевых ранений своей жертве, приговорен к наказанию, «близкому к минимуму», учитывая… «цель для знакомства с потерпевшим» (которой было признано «разоблачение нетрадиционной ориентации» последнего). Правозащитники назвали этот приговор гомофобным и дискриминационным.
3. Номинации «За Лену Кирееву» удостаиваются все те, кто организовывал подкуп избирателей в ходе прошедших в октябре местных выборов. (В данном случае «Лена Киреева» – мифический персонаж, пароль «За Лену Кирееву» использовался при подкупе на выборах Чугуевского городского головы). К сожалению, данной «технологией» не пренебрегали многие кандидаты и партии. Сами «избиратели», продававшие свой голос за картошку, капусту, пиво, водку и наличные деньги, в награду получили многочисленных «лен киреевых» в органах местного самоуправления.
4. Победителем антирейтинга в номинации «Имитация бурной деятельности» стали органы прокуратуры, которые вяло реагировали на многочисленные нарушения прав человека на Харьковщине, но при этом активно самопиарились.
5. Кабинет Министров Украины «победил» в номинации «Покажем Европе свою голую душу»: за то, что «добился» первенства Украины в списке беднейших стран Европы. Эксперты швейцарского банковского учреждения «Credit Suisse» подсчитали, что среднегодовой доход взрослого украинца составляет всего 1 437 долларов. Провалы в социально-экономической политике государства приводят к обнищанию значительного числа населения Харьковской области.
В качестве позитивной тенденции было отмечено создание и деятельность новой патрульной полиции в Харькове. Хотя работа этой правоохранительной структуры еще далека от идеала, все же уровень доверия граждан к патрульным полицейским значительно выше, чем к бывшей милиции. Поэтому патрульная полиция может быть названа определенной «Надеждой года – 2015».
Погляд
УГСПЛ оголосила «будяків року»
10 грудня в Міжнародний день прав людини Українська Гельсінська спілка з прав людини нагородила справжніми будяками найбільших, з точки зору правозахисників, порушників прав людини в країні.
Як повідомляє сайт УГСПЛ, переможцями» Антипремії в 2015 році стали:
Генеральний прокурор України Віктор Шокін – за бездіяльність у випадку порушення прав людини, наслідком якої підозрювані у серйозному злочині залишились на волі. Так, у липні 2015 року, слідчі Генпрокуратури підготували текст подання до Верховної Ради про надання згоди на зняття недоторканості, затримання та арешт Юрія Бойка. Епізод стосується афери зі скрапленим газом Сергія Курченка, де слідчі прямо називають Бойка «учасником злочинної організації». Подання з усією викладкою дій екс-міністра було передано генпрокурору Шокіну для підписання та направлення до Верховної Ради. Однак, за твердженням заявника, уже три місяці документ лежить без руху, а Бойко почувається безкарним.
Cуддя Солом’янського районного суду м. Києва Бобровник Олександр Вікторович – за порушення права на справедливий суд. За твердженням заявника суддя Бобровник Олександр Вікторович є найзухвалішим суддею-правопорушником. Протягом 2013-2014 років він приймав неправосудні рішення, що спричинили тяжкі наслідки для Кучерявенка Олександра Васильовича. За цим фактом Генеральною Прокуратурою України було розпочато кримінальне провадження проти судді Бобровника. Однак користуючись бездіяльністю органів Прокуратури, суддя Бобровник продовжує маніпулювати процедурою, постановляти нові і нові завідомо неправосудні судові рішення, знищувати унікальні докази у справі (оригінал заповіту) та в інший спосіб цинічно глумитися з правосуддя.
Національний банк України – за прийняття постанови, що призвела до дискримінації великої групи осіб за ознакою місця реєстрації. Прийняття постанови Правління НБУ № 699 від 03.11.2014 року, призвело до дискримінації осіб, місце проживання яких зареєстроване в Криму та м. Севастополі. Їх визнали нерезидентами України.
Народний депутат Матейченко Костянтин – за найнебезпечнішу законодавчу ініціативу в галузі прав людини, що проявилось в поданні до парламенту законопроекту №2225, згідно з яким може бути запроваджена кримінальна відповідальність за критику влади.
Полковник Бугира Віктор Петрович – за застосування недозволених методів ведення слідства відносно 15-ти річного підлітка Артема Коткова і фабрикацію звинувачення у вбивстві, якого підліток (за твердженням заявника) не вчиняв.
Дисиденти і час
5 грудня – 50 років з дня проведення «Мітингу гласності»
5 грудня 1965 року о 18:00 десятки людей вийшли на Пушкінську площу в Москві з плакатами: «Вимагаємо гласності суду над Синявським і Даніелем!» (літераторами, заарештованими за політичним звинуваченням), «Поважайте Конституцію!», а також з вимогою випустити Володимира Буковського і Юлію Вишневську, насильно поміщених владою до психлікарні за участь у підготовці мітингу.
Його організатори – математик Олександр Вольпін (син Сергія Єсеніна) та фізик Валерій Нікольський, художник Юрій Тітов і його дружина Олена Строєва – за кілька тижнів до події склали «Громадянське звернення» із закликом до всіх небайдужих взяти участь у «мітингу гласності».
У зверненні говорилося:
«...Загальновідомо, що при закритих дверях можливі будь-які беззаконня і що порушення закону про гласність (ст. 3 Конституції СРСР і ст. 18 КПК РРФСР) вже саме по собі є беззаконням. Неймовірно, щоб творчість письменників могла скласти державну таємницю.
У минулому беззаконня властей коштували життя і свободи мільйонам радянських громадян. Криваве минуле закликає нас до пильності в сьогоденні. Легше пожертвувати одним днем спокою, ніж роками терпіти наслідки вчасно не зупиненого свавілля».
На площу було заздалегідь стягнуті загони міліції, «дружинників» і комсомольців. Плакати швидко вирвали з рук маніфестантів; спроби учасників виступити з промовами також припинялися. На площі були затримані 22 людини.
Однак, щоб уникнути нових протестів, затриманих допитали і відпустили додому ще того ж дня.
Незабаром низку юних учасників мітингу виключили з вищих навчальних закладів.
Наступного року протестний захід повторили знову, проте це був уже Мітинг мовчання, коли люди просто зібралися на площі Пушкіна для того, щоб незабаром мовчки розійтися по своїх справах. Такі збори тривали щорічно аж до 1977 року, коли День Конституції був перенесений на 7 жовтня.
Отже, мітинг 1965 року став першою подібною публічною акцією, що відбулася в Москві (і, мабуть, в СРСР) за кілька десятиліть. Саме він визначив основну «опорну точку» правозахисної діяльності – виступ на захист права та засудження свавілля влади.