MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Свобода Висловлювань в Україні, 2003, #05

Деякі загальні проблеми
Нападения на прессу в 2002 году / Украина. Из обзора Комитета защиты журналистов (CPJ) Freedom House занесла Україну в плані свободи слова в список невільних країн Президент України зміцнює свої позиції у списку ворогів преси - звіт "Репортерів без кордонів". Звіт міжнародної федерації журналістів (ifj) щодо соціального статусу та умов професійної діяльності українських журналістів Новий Цивільний Кодекс буде вдосконалено ще до вступу його в дію. Коментар Голови Комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації Миколи Томенка 26 травня до Верховної Ради України внесено проект закону "Про внесення змін до Цивільного та Цивільного процесуального кодексів України (щодо права на інформацію)" підготовлений народними депутатами України Миколою Томенком, Юрієм Артеменком, Сергієм Гмирею та Едуардом Матвійчуком. ЗМІ та вибори
Нацрада отримала повноваження призупиняти дію ліцензій на мовлення без рішення суду Злочинні посягання на журналістів
Тетяна Горячова: не зв’язувати цей злочин з моєю діяльністю не можна В Одессе избит юрист местного телеканала Нападение на юриста одесской телекомпании "8Одесса-плюс" Александра Мизина Загибель херсонського телеоператора Богдана Поварніна Втручання в професійну діяльність журналістів та ЗМІ
Керівники телекомпаній передали голові парламентського комітету чергову порцію "темників". М.Томенко в черговий раз звернувся до Генерального прокурора України з вимогою порушити кримінальну справу за ст. 171 КК України відносно перешкоджання Адміністрацією Президента України професійній діяльності журналістів Неофіційна державна цензура на українському телебаченні (Дослідження Human Rights Watch: січень 2003) Судові процеси на захист свободи слова і преси
Прокуратура Шевченковского района Киева отказывает в возбуждении дела по иску корреспондента "Киевских ведомостей" по статье 171 УК Украины Судові процеси проти журналістів та ЗМІ. Цивільні справи
Заявление представителей СМИ и правозащитных организаций Луганской области Судові процеси проти журналістів та ЗМІ. Цивільні справи. Дифамація
Суд змусив газету “Столичні новини” заплатити МАУП майже 3 мільйони гривень компенсації Кировоградскую газету наказывают за цитирование. Вся надежда – на Верховный Суд Украины Буковинський губернатор«заради спокою»відкликає з судів позовні заяви до деяких ЗМІ та журналістів Суд удовлетворил иск В.Ситара к интернет-газете "Грани", которой вменено уплатить Василию Ситару компенсацию за моральный ущерб – 60 тыс. грн. Суд удовлетворил иск студии "1+1" к газете "Столичные новости" Повторний розгляд позову Г.Лисенка до газети "Інформаційний бюлетень" (Кременчук) Народный депутат В.Балога против газеты "Панорама" (Мукачево, Закарпатская обл.) Иск Черновицкого областного управления образования и науки к газете "Чернівці-СІТІ-плюс" на сумму 90 млн. 750 тыс. грн. Иск завода "Сокол" к газете "Новый день" (г. Новая Каховка, Херсонская обл.) на 1 млн. 270 тыс. грн. Судові процеси проти журналістів та ЗМІ. Кримінальні справи
Апеляційний суд Черкаської області залишив в силі вирок у “справі Ляшка” Генпрокуратура продовжує допити регіональних журналістів у справі про образу президента Кучму Кримінальну справу проти журналістів за «фактами» «незаконного впливу» на Президента – закрито Інтернет
“Українська інтернет спільнота” запрошує до співпраці у питаннях адміністрування домену .UA – Прес-реліз 15 травня 2003 року Депутати просять Генерального прокурора повідомити про розслідування справ проти ЗМІ, що підірвали авторитет Кучми Погляди
На хвилях української служби радіо «Свобода» обговорюються права журналістів і громадян на одержання інформації Новий Цивільний кодекс: журналіст може лише хвалити Председатель Госкомитета по вопросам информации, телевидению и радиовещания призывает работников СМИ "не порочить нашу страну в угоду чьим-то интересам". Руководитель Главного управления информационной политики Администрации Президента – о "специалистах по очернительству": "Они зомбируют сознание наших граждан уродливым представлением о стране... Они не понимают, что такое патриотизм..." Главный редактор еженедельника "Украина-Центр" (Кировоград) Ефим Мармер – о ситуации со свободой слова в Украине Редактор „Інформаційного бюлетеня” (м. Кременчук) – про призначення Уповноваженого комітету ВР з питань свободи слова та інформації у Полтавській області Саморегуляція
Для підтримки буковинської газети «Час» створюється спеціальний рахунок Київська незалежна медіа-профспілка виносить на обговорення широкого загалу питання щодо критеріїв видачі прес-карт Заява Гільдії власних кореспондентів центральних ЗМІ в Одесі:

Деякі загальні проблеми

Нападения на прессу в 2002 году / Украина. Из обзора Комитета защиты журналистов (CPJ)

В 2002 году отношения президента Леонида Кучмы (Leonid Kuchma) с Соединенными Штатами опустились до беспрецедентно низкого уровня из-за подозрений, что Кучма продавал Ираку высокоточные радарные системы. Внутри страны, президентство Кучмы оказалось под угрозой в результате судебного решения (позже отмененного) о возбуждении против него уголовного дела по обвинению в причастности к смерти журналиста Георгия Гонгадзе (Georgy Gongadze), убитого в 2000 году. Чувствуя обостряющуюся изоляцию, Кучма напустился на своих критиков в прессе.

При подготовке к мартовским парламентским выборам правительство допускало вопиющие нарушения свободы прессы и подвергало СМИ цензуре. Кучма лишил своих политических оппонентов доступа к СМИ, а поддерживавшие президента влиятельные частные и государственные СМИ были обращены в его рупор. Журналисты Киева сообщали о получении недвусмысленных указаний или "темников" (списков тем) от администрации президента, предписывающих, какие предметы и как именно им следует освещать.

Популярность интернета как источника информации продолжала расти быстрыми темпами, и государственные чиновники продолжали призывать к регулированию критических публикаций в интернете. Хотя другие СМИ подлежат регулированию, в настоящее время украинское законодательство не предусматривает регулирование интренет-СМИ, делая их значительно менее уязвимыми для государственной цензуры и прессинга.

В 2002 году Украина продолжала оставаться опасной для прессы страной, где журналисты, осмеливавшиеся критиковать или освещать коррупцию или организованную преступность, часто становились объектом травли. Например, в конце января неизвестный злоумышленник облил кислотой редактора делового издания в юго-восточном городе Бердянске, предположительно в отместку за публикуемые в газете материалы, в результате чего она получила повреждение лица и глаз. Кроме того, в течение всего 2002 года налоговые службы запугивали, арестовывали и избивали журналистов.

Произошедшее в 2001 году убийство журналиста Игоря Александрова (Igor Aleksandrov) оставалось одной из главных тем в прессе. В мае суд оправдал Юрия Вердюка (Yuri Verdyuk), подозреваемого в совершении этого убийства. Через два месяца, за несколько дней до того, как Верховный суд вынес решение о возобновлении расследования этого убийства, Вердюк умер от сердечного приступа. В то же время генеральный прокурор Святослав Пискун (Svyatoslav Piskun) объявил, что органы установили личность организатора убийства и что у них есть его фотография, но никакой дополнительно информации не предоставил.

Поначалу официальное расследование совершенного в 2000 году убийства журналиста Георгия Гонгадзе продвигалось медленно, несмотря на то, что в ноябре 2000 года были обнародованы аудиозаписи, свидетельствующие о причастности Кучмы к этому убийству. Собственно говоря, власти фактически не допустили создания международной комиссии по расследованию этого дела и свели на нет попытки Федерального бюро расследований США оказать помощь следствию. Не полагаясь на украинское правосудие, вдова Гонгадзе Мирослава (Myroslava) обратилась в Европейский суд по правам человека с иском против генеральной прокуратуры Украины.

Расследование как будто ускорилось после того, как в июле должность генерального прокурора занял Пискун. Он передал дело другой группе следователей и обвинил районного прокурора и следователя в подтасовке улик и злоупотреблении властью. Дело против этих двух должностных лиц поступило в суд в декабре, и к концу года его рассмотрение продолжалось.

16 сентября исполнилось два года со дня исчезновения Гонгадзе, и независимые журналисты, члены оппозиции и тысячи других людей собрались на антикучмовские митинги по всей стране, чтобы почтить память журналиста. Киевская государственная вещательная компания и некоторые региональные вещатели не транслировали митинги своевременно, так как, согласно официальным объяснениям, в этот день вещание было прервано в связи с проводимой профилактикой. Ранее в том же месяце Пискун заявил, что обезглавленное тело, найденное в лесу под Киевом, принадлежало Гонгадзе. Мать журналиста, не доверяя результатам экспертизы, потребовала позволить французскому судебному эксперту произвести новую экспертизу. Генеральная прокуратура в конце концов согласилась на новое освидетельствование. К концу года новый патологоанатом еще продолжал свою работу в Швейцарии.

В октябре Украина потеряла еще одного журналиста. Тело Михайло Коломийца (Mykhailo Kolomyets), директора агентства новостей "Українські новини" (Ukrayinski Novyny), было найдено висящим на дереве в лесу, в соседней Белоруссии. Генеральная прокуратура стала расследовать версию о том, что Коломиец был доведен до самоубийства. Коллеги журналиста считают, что его могли убить в связи с профессиональной деятельностью, но официальное расследование все еще продолжалось в конце года.

Участившиеся заявления о вмешательстве государства в дела прессы побудили парламент 4 декабря провести слушания на тему "Общество, СМИ, власть: свобода слова и цензура в Украине". Журналисты приводили свидетельства существования цензуры, в том числе "темников" и тактики запугивания. Представитель администрации президента отрицал причастность правительства к противоправной деятельности, но признал факт использования "темников", хотя заметил, что это были не директивы, а просто предложения. Хотя слушания и предоставили журналистам возможность высказать свои жалобы, никаких мер к исправлению ситуации за ними не последовало.

Можно отметить и положительные моменты. Усиливающееся давление со стороны правительства по-видимому сплотило представителей СМИ. В октябре группа журналистов выпустила "Манифест украинских журналистов", подтверждающий существование политической цензуры. Группа угрожала провести забастовку по всей стране и учредила "Киевский профсоюз независимых СМИ". На сегодня около 500 украинских журналистов подписали этот документ и несколько сот вступили в профсоюз.

http://cpj.org/attacks02/russian/ukraine_rus.html



Freedom House занесла Україну в плані свободи слова в список невільних країн

Freedom House - американська організація, що вивчає ситуацію зі свободою слова у світі, оприлюднила результати свого дослідження в цій області, відповідно до якого в Україні, Росії і Венесуелі спостерігаються самі серйозні тенденції по наступу на вільну пресу.

Freedom House оцінює ступінь свободи слова в країнах як вільну, частково вільну й невільну, повідомляє польське представництво організації. Оціночна шкала виглядає так: 0-30 балів - "вільна" країна, 31-60 - "частково вільна", 61-100 - "не вільна".

Дослідження показало, що в 11 країнах - у Вірменії, Колумбії, Домініканській Республіці, Йорданії, Непалі, Панамі, Перу, Росії, Таїланді, Україні та Венесуелі ситуація погіршилася, і тільки в дух країнах - на Фіджі й Шрі-Ланці - покращилася.

"Freedom House дуже стурбований цим значним обмеженням свободи преси", - заявила виконавчий директор організації Дженніфер Віндзор.

З 27 країн Центральної й Східної Європи, а також колишнього СРСР, 9 вважаються вільними в плані свободи преси, 8 - частково вільними і 10 - невільними.

Рейтинги Росії та Вірменії понизилися із "частково вільних" до "не вільних" країн після того, як кожна із них закрила провідну незалежну телестанцію.

Україна потрапила до категорії "не вільних" країн після того, як проти кількох журналістів було відкрито карні справи з політичних причин, а декого переслідували податковими перевірками, пише "Фрідом Хаус".

Організація також зауважує, що українських та російських журналістів, які розслідують корупцію в державі, переслідують і деколи застосовують до них насильство.

Український рейтинг становить 67. У поясненні в доповіді говориться, що держава цензорує телепокази, триває переслідування та перешкоди у роботі незалежних мас-медіа, влада неспроможна належним чином розслідувати напади проти журналістів.

Свобода слова в Україні, твердить "Фрідом Хаус", постійно зменшується через постійний політичний тиск та цензуру влади.

Стаття 34 Конституції та закон про друковані ЗМІ, прийнятий 1991 року, гарантують свободу слова, пише "Фрідом Хаус", але на практиці журналісти не мають цієї можливості.

Адміністрація, говориться в доповіді, регулярно видає журналістам інструкції ("темники"), де даються вказівки щодо теми та подачі новинних матеріалів.

За повідомленням Європейського інституту мас-медіа, під висвітлення виборчої кампанії 2002 року державне телебачення цілком очевидно пропагувало правлячу партію.

Хоч електронні та друковані ЗМІ в Україні переважно не належать державі, пише "Фрідом Хаус", держава контролює основні друкарські центри та центри розповсюдження.

"Україинська правда", www.pravda.com.ua



Президент України зміцнює свої позиції у списку ворогів преси - звіт "Репортерів без кордонів".


"Репортери без кордонів" оприлюднили щорічний звіт щодо свободи преси в 2002 році в 156 країнах світу та список 42 головних ворогів преси. До цього списку знову потратив президент України Леонід Кучма.

"В 2002 році, зазначають "Репортери", 62 % журналістів в Україні визнали, що вони були жертвами політичної цензури. Насправді, всі найбільші канали, так само як і інформаційні агенції та регіональні медіа контролюються оточенням президента Кучми, яке не сприймає жодної критики. За роки незалежності, з 1991, близько 20 журналістів були вбиті, а кількість жорстоких нападів постійно зростає, особливо в провінції".

Окрім Кучми до цього списку ввійшли президенти ще 5 колишніх республік СРСР: Путін (Росія), Лукашенко (Білорусія), Назарбаєв (Казахстан), Ніязов (Туркменістан), Каримов (Узбекистан), а також лідери Зімбабве, Того, Бангладеш, Саудівської Аравії, Ірану, Куби, Ізраїлю, керівники чеченської мафії, іспанської ЕТА та ісламських угруповань.

"Україинська правда", www.pravda.com.ua




Звіт міжнародної федерації журналістів (ifj) щодо соціального статусу та умов професійної діяльності українських журналістів

Міжнародна федерація журналістів (IFJ) опублікувала звіт за результатами свого візиту в Україну 20-23 березня. В Україні з візитом перебували Ейдан Вайт, генеральний секретар IFJ і Джон Барсбі, президент Національної спілки журналістів великої Британії і Ірландії (NUJ). Метою візиту було ознайомлення з соціальними і професійними умовами для українських журналістів. З метою підбиття висновків і налагодження співробітництва з українськими колегами IFJ і NUJ погодились провести цю місію для зустрічі з провідними журналістами, лідерами журналістських організацій, медіа-експертами і представниками органів влади.

Звіт IFJ

Впродовж місії було сформульовано і досліджено кілька нарізних питань:

1. Політичне втручання, включно із цензурою і здійснення тиску на журналістів;

2. Відсутність рівних можливостей в наймі і робочих умовах журналістів в медіа. Тривалі проблеми пов’язанні зі зволіканням проведення реформи медіа;

3. Протиріччя всередині журналістської громади і необхідність створення нової і незалежної профспілки;

4. Міжнародна занепокоєність неспроможністю української влади щодо гарантування безпеки журналістам і, зокрема, їхня неспроможність розкрити вбивство Георгія Гонгадзе.

Висновки

1. IFJ впевнена в тому, що вплив Адміністрації Президента України є перешкодою на шляху до медіа реформування, розвитку української журналістики і встановлення культури демократії в країні.

2. Незважаючи на паперові гарантії щодо журналістських свобод і свободи висловлювань зрозуміло, що на практиці права журналістів в Україні не поважаються. Це заважає підвищенню рівня соціальних і професійних стандартів. Медіа-криза характеризована пасивністю і низькою самооцінкою всередині журналістики.

3. Неспроможність ініціювати давно назрілі реформи структури, фінансування і регуляції медіа має місця через корупцію, що перешкоджає спробам здійснення економічних і соціальних реформ необхідних для створення умов, які б відповідали європейським стандартам.

4. Тиск і погрози журналістам, включно з фізичними, супроводжені корумпованим трудовим законодавством і жахливими умовами роботи.

5. Абсолютна відсутність політичної зацікавленості у полегшенні кризи в журналістиці, яка відображена в неспроможності влади сприяти розслідуванню вбивства Георгія Гонгаде. Зокрема, є небажання подолати бюрократичні перепони для належного дослідження ключового доказу по справі – плівок Мельниченка.

6. Незважаючи на всі вказані проблеми, існує спротив методам влади з боку журналістів і професійних громадських організацій, що забезпечує базу для реформ, які мають підвищити професійні і соціальні умови журналістів і виробити повагу до журналістських стандартів всередині медіа.

7. Зокрема, місія визнає, що багато українських журналістів демонструють надзвичайну мужність, гідність і професійність. Репортери, дописувачі і редактори, також як і оператори, фотокореспонденти, незважаючи на залякування на їхню адресу, продовжують щодня свою роботу на користь всього українського суспільства і міжнародного співтовариства.

8. Журналістська громада, незважаючи на розпорошеність, є спроможною об’єднати зусилля щодо захисту професійності, спротиву політичному втручанню до діяльності медіа, і підвищення на національному рівні робочих умов для журналістів і медіа-працівників.

9. НСЖУ, критикована в Україні за неефективну діяльність, продемонструвала бажання захищати основні цінності професійної незалежності і правил профспілок.

10. НСЖУ визнає, що новостворена Незалежна київська профспілка є ознакою змін в медіа середовищі на користь більш ефективного захисту праву журналістів.

11. Всі журналісти визнають, що без змін умов роботи і термінових реформ всередині медіа, набуття Україною статусу життєздатної демократії є неможливим.

12. Журналістські організації також погоджуються з тим, що для запровадження змін і реформ необхідно існування професійного союзу.

13. Журналісти вважають, що оскільки напередодні президентських виборів- 2004 сподіватися на істотні зміни не варто, професійні громадські організації мають діяти вже зараз з метою розвитку стратегії для покращення ситуації в медіа-секторі і лобіювати його ефективну реформу.

Рекомендації

IFJ, в співробітництві зі своїми членами в Європейський федерації журналістів, підтримуватиме журналістів і медіа-працівників в Україні через діяльність, яка спрямована на стимулювання розвитку професійної спілки. Водночас IFJ вимагатиме дій від влади і власників медіа щодо покращання соціальних і професійних умов роботи журналістів. IFJ вдаватиметься до заходів стосовно:

Реформування медіа

a) IFJ діятиме на міжнародному рівні з метою змусити українську владу застосувати політику, яка б зняла перешкоди на шляху до свободи висловлювань і захистила право на публікування без втручання.

b) IFJ підніматиме питання щодо медіареформи через європейські інституції, включно із РЄ і ЄС, і закликатиме до практичних реформ включно з тим, що стосується розповсюдження, реклами, медіавласництва, тиражування, створення структури громадських ЗМІ і прозорого і відповідального поводження влади ні всіх рівнях з медіа, прозорого керівництва медіа з боку всіх рівнів влади.

c) З цією метою IFJ, за підтримки НСЖУ і Незалежної київської профспілки організує національну конференцію журналістів, громадських організацій, професійних медіа організацій і юристів з метою відпрацювання плану дій щодо майбутньго медіа в Україні. Ця конференція проводитиметься не пізніше травня 2004 року і буде винесена на розсуд міжнародних експертів щодо розвитку майбутньої політики і стратегії.

Спілка журналістів і умови праці

a) IFJ повинна сприяти дебатам між українськими журналістами щодо професіоналізму, незалежності від будь-яких політичних сил, незалежно від того пропрезидентські вони або опозиційні, необхідності об’єднаного підходу до правил всередині спілки і покращення умов праці журналістів у цілій країні.

b) IFJ продовжуватиме співпрацю з НСЖУ і, водночас, підтримуватиме незалежну київську профспілку журналістів, членство якої в IFJ є можливим за умови розвитку організації до рівня національної.

c) IFJ організує і підтримуватиме надалі програми, які допомагатимуть журналістам розвивати власні профспілкові ресурси і зміцнювати солідарність в питаннях захисту їхніх робочих місць і умов праці.

d) IFJ підтримуватиме двосторонні відносини включно з українськими колегами і спілками в інших частинах Європи – зокрема у Великій Британії, Німеччині, і Скандинавських країнах – з метою розвитку структури профспілок в журналістиці.

Професійний статус і прес-карти

a) Спілки журналістів і медіаорганізації визнають важливість існування прес-карти як форми акредитації, що підкреслює незалежність і професійний статус журналістів.

b) IFJ сприятиме спільному обговоренню журналістами розвитку єдиної прес-картки, визнаної всіма, і доступної для всіх дійсно працюючих журналістів в Україні.

Зміцнення професіоналізму медіа

a) Комісія з питань етики надає можливість поновлення обговорення якості і стандартів медіа в Україні. Робота комісії має бути визнана і підтримана всіма сторонами. Зокрема, IFJ має сприяти дебатам навколо введення статті права на незгоду, яке надає журналістам право чинити спротив наказам діяти в неетичній

манері, на колективні договори або форми саморегулювання. Таке право на незгоду може включати в себе положення про те, що журналісти мають право відмовитись виконувати редакційне завдання, якщо вони вважають, що такі дії суперечать етичним стандартам.

Справа Гонгадзе і стосунки з владою

a) IFJ висловлює незадоволення всієї всесвітньої журналістської громади тим, що справа вбивства Георгія Гонгадзе і інші резонансі злочини проти журналістів в Україні не розслідуються.

b) Зокрема IFJ вимагатиме термінових дій для доступу Генпрокурора в рамках справи Гонгадзе до плівок Миколи Мельниченка.

c) Оскільки влада дублює свої зусилля щодо ідентифікування і знайдення винних у вбивстві, IFJ готуватиме незалежне міжнародне розслідування, щоб викрити помилки і перешкоджання владою розслідуванню справи.

d) IFJ засуджує загальну атмосферу страху і непевності в український журналістиці. Це унеможливлює на всіх рівнях роботу в жанрі журналістського розслідування і політичної журналістики. Головним є те, що влада повинна зробити нові спроби в створенні незагрозливої атмосфери, в якій журналісти могли б працювати безпечно.

e) IFJ закликатиме президента і уряд відмовитися від стратегії конфронтації і сприяти кращому діалогу між медіа-професіоналами задля відновлення довіри суспільства до медіа – і громадських і приватних – що мають стати підвалинами для демократичних перетворень в Україні.

f) IFJ наполягатиме на тому, що існуючі законні гарантії прав журналістів, зокрема, право на інформацію без втручання, мають бути реалізовані на практиці, а не на папері.

g) IFJ наполягатиме на тому, що журналісти мають право інформувати і висловлюватися, не побоюючись залякувань. Проти будь-яких політичних намагань вплинути на висвітлення подій – на кшталт темників – має чинитися опір.

Полтавський обласний медіа-клуб. Електронний бюлетень

"Свобода слова. Полтавщина." N23, 30.04.2003



Новий Цивільний Кодекс буде вдосконалено ще до вступу його в дію. Коментар Голови Комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації Миколи Томенка

В нещодавно ухваленому Цивільному Кодексі, який вступає в дію з 1 січня 2004 року, наявна суперечливість визначень, а також певна кількість невідповідностей чинному законодавству.

Необхідність внесення змін до Цивільного кодексу України, який набуває чинності з 1 січня 2004 року, викликана прийняттям Верховною Радою України у квітні 2003 року Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань забезпечення та безперешкодної реалізації права людини на свободу слова” та певними суперечностями норм кодексу щодо забезпечення права на інформацію із законодавством про інформацію.

Проект Закону України "Про внесення змін до Цивільного та Цивільного процесуального кодексів України (щодо права на інформацію)" внесений минулої п’ятниці народними депутатами України М. Томенком, Ю. Артеменком, С. Гмирею, Е.Матвійчуком, намагається розв’язати проблеми, які виникли у зв’язку з ухваленням Цивільного Кодексу.

Так, зокрема, частина третя статті 277 нещодавно ухваленого Цивільного кодексу України визначає, що “негативна інформація, поширена про особу, є недостовірною”. Це положення викликає неоднозначне тлумачення і буде значно ускладнювати застосування норм Кодексу на практиці. Норма в такій редакції буде значно обмежувати права осіб на поширення інформації. Такі поняття Цивільного Кодексу як "недоторканність" ділової репутації, особистого життя тощо, можуть стати на перешкоді отримання суспільством необхідної інформації. Тому, пропонується цю норму зробити більш чіткою, визначеною і можливою для застосування.

У статті 296 Цивільного кодексу України “Право на використання імені” частина четверта некоректно забороняє використання імені фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може бути використане (обнародуване) лише у разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо неї або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення. Така норма значно обмежує конституційне право на поширення інформації. Крім того, неоприлюдення фактів затримання чи обвинувачення осіб може завдати шкоди цим особам у разі необгрунтованого звинувачення. Згідно з принципом презумпції невимовності, закріпленим у Конституції України, Кримінальному процесуальному кодексі України, низці інших нормативних актів, така норма вбачається зайвою.

Не можна вважати коректним твердження викладене у частині третій цієї статті про те, що “інформація, яка подається посадовою, службовою особою при виконанні нею своїх службових обов’язків є достовірною”. Її можна розглядати як своєрідну індульгенцію, а введення цієї норми в дію викликатиме значні колізії.

Однак, слід наголосити, що новий Цивільний Кодекс вступає в дію лише 1 січня 2004 року. Таким чином, законодавці матимуть час усунути огріхи цього закону, ухваливши поправки до нього, запропоновані мною та депутатами Ю. Артеменком, С. Гмирею, Е.Матвійчуком.

Я маю надію, що новий Цивільний Кодекс, який працюватиме з січня наступного року, не матиме вроджених вад, які перешкоджатимуть реалізації права на свободу слова, а також не входитиме в суперечність з іншими чинними законами України.

26.05.2003, http://maidan.org.ua



26 травня до Верховної Ради України внесено проект закону "Про внесення змін до Цивільного та Цивільного процесуального кодексів України (щодо права на інформацію)" підготовлений народними депутатами України Миколою Томенком, Юрієм Артеменком, Сергієм Гмирею та Едуардом Матвійчуком.

Як відзначає голова комітету Томенко, необхідність внесення змін до Цивіль-ного кодексу України, який набуває чинності з 1 січня 2004 року, викликана при-йняттям Верховною Радою України у квітні 2003 року Закону України "Про внесен-ня змін до деяких законодавчих актів України з питань забезпечення та безпере-шкодної реалізації права людини на свободу слова" та певними протиріччями норм кодексу щодо забезпечення права на інформацію із законодавством про інформацію.

Так, зокрема, частина третя статті 277 нещодавно ухваленого Цивільного кодексу України визначає, що "негативна інформація, поширена про особу, є недостовірною". Це положення викликає неоднозначне тлумачення і буде значно ускладнювати застосування норм кодексу на практиці. Норма в такій редакції буде значно обмежувати права осіб на поширення інформації. Такі поняття Цивільного кодексу як "недоторканність" ділової репутації, особистого життя тощо, можуть стати на перешкоді отримання суспільством необхідної інформації. Тому, пропонується цю норму зробити більш чіткою, визначеною і можливою для застосування, говорить Томенко.

Крім того, у статті 296 ЦКУ "Право на використання імені" частина четверта некоректно забороняє використання імені фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення. Згідно з цією статтею, ім’я такої особи може бути використане (обнародуване) лише у разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо неї, або винесення постанови у справі про адміністративне правопору-шення. На думку Томенка, така норма значно обмежує конституційне право на по-ширення інформації. Крім того, неоприлюднення фактів затримання чи обвинува-чення осіб може завдати шкоди цим особам у разі необгрунтованого звинувачення. Згідно з принципом презумпції невинності, закріпленим у Конституції України, Кримінальному процесуальному кодексі України, низці інших нормативних актів, така норма вбачається зайвою.

Також, на думку Томенка, не можна вважати коректним твердження, викладене у частині третій цієї статті про те, що "інформація, яка подається посадовою, службовою особою при виконанні нею своїх службових обов’язків, є достовірною". Її можна розглядати як своєрідну індульгенцію, а введення цієї норми в дію викликатиме значні колізії.

Однак Томенко наголошує, що новий Цивільний кодекс вступає в дію лише 1 січня 2004 року. Таким чином, законодавці матимуть час усунути огріхи цього закону, ухваливши поправки до нього, запропоновані депутатами.

Томенко сподівається, що новий Цивільний кодекс, який працюватиме з січня наступного року, не матиме вроджених вад, які перешкоджатимуть реалізації права на свободу слова, а також не суперечитиме іншим законам України.

УНІАН



ЗМІ та вибори

Нацрада отримала повноваження призупиняти дію ліцензій на мовлення без рішення суду

Несподівана норма закону, ініційована Комітетом державного будівництва та місцевого самоврядування, поставила під загрозу роботу телекомпаній під час виборів.

Народні депутати в четвер, 15 травня, прийняли Закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’яязку з прийняттям Закону України "Про вибори народих депутатів України".

По логіці речей, цей закон повинен змінювати лише норми, що суперечать раніше прийнятому закону про вибори. Але він має також додаткову роль. Ним депутати фактично підготували нелегкі часи для телерадіоорганізацій в Україні на час оголошеної виборчої кампанії чи референдуму.

Поряд зі “звичними” змінами, цей закон передбачає викладення статті 28 Закону України “Про телебачення і радіомовлення”, яка визначає діяльність телерадіоорганізацій, пов’язану з виборчим процесом або процесом референдуму. І саме тут закладено декілька підводних каменів.

При цьому данні зміни стосуються діяльності телерадіоорганізацій не тільки під час виборів народних депутатів. Цей закон визначив діяльність телерадіокомпаній під час будь-яких виборів та ще й референдуму.

Національній раді України з питань телебаченні і радіомовлення цим Законом надані додаткові повноваження щодо контролю виконання телерадіоорганізаціями виборчого законодавства. Поряд із цим, їй надано повноваження “за поданням Центральної виборчої комісії, окружної (територіальної) виборчих комісій тимчасово (до закінчення виборчого процесу) зупиняти дію ліцензії на право користуватися каналами мовлення”.

Це положення викликає здивування, оскільки містить забагато суперечностей та неточностей.

По-перше, це положення суперечить статті 32 Закону України “Про Національну раду з питань телебачення і радіомовлення”, яка визначає права Національної ради та санкції, які можуть нею накладатися. Ця стаття передбачає можливість “тимчасово (строком до двох місяців) зупиняти дію ліцензії (застосовується після винесеної раніше міри покарання, крім випадків порушення вимог частини другої статті 2 Закону України "Про телебачення і радіомовлення")”. Нагадаю, що виборчий процес триває 90 днів, а не два місяці. Та й виняток із цього права не має жодного стосунку до виборчого законодавства. Також слід додати, що і Закон України “Про вибори народних депутатів України” та й інші закони не дають право виборчим комісіям звертатися до Національної ради з поданням про застосування санкцій. А відповідно до частини другої статті 19 Конституції України: “Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України”. Отже, пропонована норма Закону не узгоджується і з Конституцією України.

По-друге, Національна рада відповідно до цього Закону може зупиняти дію ліцензію “у разі трансляції програм, що містять інформацію, поширення якої заборонено законодавством про вибори”. Таке формулювання є порушенням одного з базових принципів встановлення відповідальності: порушенням повинне бути чітко визначене. Тут же законодавець посилається на весь закон та ще й не один, а принаймні три можливих, які визначають порядок виборів Президента, депутатів або інших виборних посад органів місцевого самоврядування. Тому абсолютно є не зрозумілим, яка ж усе таки інформація є забороненою до поширення законом про вибори і яким саме законом це зроблено, і, відповідно, не зрозумілим є, за поширення якої інформації телерадіоорганізація може втратити тимчасово ліцензію. Хоча певна така інформація і визначена статтею 56 Закону України “Про вибори народних депутатів України”, яка визначає обмеження щодо ведення передвиборної агітації. Але точної інформації не має. Виходить, що телерадіоорганізація не знає за які дії її може бути покарано. І відповідно, неможливо з її сторони уникнути протиправних дій. Таке формулювання є передумовою зловживання з боку органів влади та їхніх посадових осіб, а також передумовою самоцензури телерадіокомпаніями при висвітленні виборчого процесу або референдуму.

На користь майбутньої самоцензури свідчить й те, що відповідальність настає за зміст інформації, а не за порядок її поширення. Тому, наприклад, відмова від розповсюдження виборчої агітації, політична реклама в останній день перед виборами чи вчинення інших подібних порушень – це порушення процедурні і за них санкція застосовується в судовому порядку.

По-третє, тепер державні органи отримали ще один механізм тиску на телерадіоорганізації України під час виборчого процесу. Тепер за допомогою можливості зупинення ліцензії телерадіоорганізації. Чинною редакцією, на відміну від прийнятої, передбачено, що тимчасове призупинення ліцензії здійснюється “виключно за рішенням суду, крім випадків трансляції програм, що прямо закликають до повалення існуючого конституційного ладу насильницьким шляхом або неконституційного порушення територіальної цілісності України”. Чітко і зрозуміло. Тепер матимемо ситуацію, коли за трансляцію невизначеної чітко інформації ліцензія зупиняється Національною радою. Така можливість виключити опозиційні телерадіоорганізації з ефіру на час виборчого процесу або референдуму є очевидною. А Національна рада у свою чергу стає політичним органом.

По-четверте, черговий раз норма українського закону не відповідає європейським стандартам у сфері телерадіомовлення. Одним із принципів незалежних електронних ЗМІ є складність процедури відкликання наданої їм ліцензії. Санкція у вигляді тимчасового припинення або скасування ліцензії в демократичних країнах може застосовуватися лише за неодноразові (систематичні) грубі порушення законодавства і виключно після накладання інших санкцій або застосування інших заходів впливу. Дана норма закону визначає відповідальність за одноразове порушення незрозумілої норми невизначеного закону.

Та на останнє щодо цієї норми, яка просто не вписується в логіку побудови українського законодавства. Базовим законодавчим актом у сфері інформації є відповідний Закон України “Про інформацію”. Тому саме він мав би встановлювати перелік інформації, поширення якої заборонено. І за порушення цього закону мали би накладатися санкції. Дана норма визначає, що невизначений закон про вибори визначає перелік інформації, поширення якої заборонено, на додаток до регулювання виборчого процесу.

Але це ще не все. Закон також передбачає, що “діяльність телерадіоорганізацій може бути тимчасово припинена за рішенням суду у випадках, передбачених законодавством про вибори”. Таке положення нічим іншим, як незрозумілістю назвати неможливо. Що означає діяльність може бути зупинена? Якщо з поняттям зупинення ліцензії ще якось зрозуміло, то про що говорить дане формулювання важко чітко визначити. Можна лише здогадуватися, що законодавець мав тут на увазі. Можливо навіть і зупинення діяльності телерадіоорганізації як суб’єкта підприємницької діяльності. Але українське законодавство не містить такого повноваження державного органу, як тимчасове призупинення діяльності юридичної особи. Крім того, законодавство про вибори не містить підстав для припинення діяльності телерадіоорганізацій. А якщо суд винесе таке рішення, то державний виконавець опечатає всі приміщення телерадіоорганізації, щоби тимчасово припинити її діяльність. Можна лише гадати як застосовуватиметься ця норма.

Також прийнятий закон розширює межі відповідальності телерадіоорганізацій за поширену інформацію, що містилася у виступах кандидатів на виборні посади. Якщо раніше, вона взагалі звільнялася від такої відповідальності, то тепер це стосується лише прямого ефіру. А от коли такі виступи йдуть у запису, то телерадіоорганізація несе повну відповідальність за зміст виступів цих осіб. По логіці, телерадіоорганізації тепер мають цензурувати виступи та редагувати їх, якщо вони транслюватимуться у запису, щоби уникнути порушення законів про вибори. А що скаже кандидат на те, що його виступ показано зі скороченням? А де рівність кандидатів, коли у прямому ефірі він може говорити про все, а у запису значно менше? А якщо не дати опозиційним кандидатам прямого ефіру, а завжди показувати їхні редаговані виступи? Можна також зазначити, що цей проект не зустрів негативних оцінок у депутатському корпусі. В ньому навіть враховано пропозиції народних депутатів Ю.Ключковського та М.Томенка. При цьому, зміни про тимчасове призупинення ліцензії Національною радою запропонував народний депутат від „Нашої України” Ю.Ключковський (розглядалося на початку). На жаль, депутати не виправили ці яскраві недоліки проекту, які, безумовно, вплинуть на висвітлення виборчих процесів та референдуму на телебаченні та радіо в Україні.

Звичайно, що всі недоліки даного Закону можна і телерадіоорганізації будуть використовувати для свого захисту в суді. Але це вже питання ймовірності та вільного розсуду. Зачекаймо, і наступні вибори чи референдум покажуть тенденції застосування цих норм законодавства.

Також можна сподіватися, що Президент України все ж таки скористається правом вето та поверне цей закон у Верховну Раду України зі своїми пропозиціями.

Цікаво також, що поправки фактично не торкнулися друкованих ЗМІ, для яких просто встановлена відсилочна норма до закону про вибори. А увага до телебачення та радіо, як бачимо, виявилася надмірною.

Володимир Яворський, .юрист Асоціації мережевих телерадіомовників України, 16.05.2003, "Телекритика"





Злочинні посягання на журналістів

Тетяна Горячова: не зв’язувати цей злочин з моєю діяльністю не можна

Бути незалежним журналістом в Україні небезпечно для життя, про це не раз ішла мова у звітах Ради Європи та інших правозахисних організацій. Один з прикладів – доля Тетяни Горячової. Вона стала одним із лауреатів Міжнародної жіночої медіа-фундації, що заснована у США. Такою премією нагороджують журналісток, які продемонстрували надзвичайну силу характеру, незважаючи на цензуру, напади і погрози. Серед лауреатів цього року також Маріелос Монзон з Гватемали, Анне Гарелс з Америки і Магдалена Руїс Гіназу з Аргентини.

Тетяна Горячова – головний редактор газети "Бердянск Деловой", їй 36. Вона займалася розслідуванням корупції, коли в січні минулого року невідомий вихлюпнув їй в обличчя розчин соляної кислоти.

Тетяно, що Ви відчули, коли дізналися про те, що стали лауреатом міжнародної премії?

– Для мене це несподіванка. Я в шоку, бо прекрасно розумію, що в Україні є досить багато журналістів, зокрема і жінок, досить іменитих, досвідчених і талановитих, зокрема і тих, хто працює в екстремальних умовах, які гідні такої нагороди.

– А як Ви себе почуваєте зараз, я знаю, що Ви лікувалися в Америці?

– Так, дійсно у жовтні минулого року я була в Сполучених Штатах. Спонсором був IREX-Промідіа, штаб-квартира у Вашингтоні і IREX-Промідіа Київ, яким керує Тим О’Коннор. Я дуже вдячна цим людям. Ця поїздка була можливою завдяки колишньому редактору "Лос-Анжелес Таймс," професору журналістики Хелу Фостеру і досить впливовому спонсору, який зміг оплатити консультації і діагностику в клініці в Далласі. Зараз мій зір у нормі, праве око бачить на 100 відсотків, ліве лише на 60, але лікар, який мене оглядав у Даллаській клініці, авторитетно заявив, що погіршень на лівому оці не буде, втім як і покращень.

– Як просувається слідство у Вашій справі? Чи відомо, що саме було причиною нападу?

– Зараз справу не закрито і слідство ще триває. Злочинець, якого підозрюють у нападі на мене, зник. Одна із версій, що це молодий 30-тирічний наркоман і його шукають. Моя ж точка зору така: не зв’язувати цей злочин з моєю діяльністю не можна. Так збіглось, що цей напад стався в період передвиборчої кампанії.

– А Ви займалися проблемою корупції?

– Так, я писала про корупцію в місцевих органах влади, це стосується міста Бердянська. Чотирьох чиновників міського виконавчого комітету рішенням суду, Запорізького суду, районного суду і Бердянського суду, було визнано корупціонерами і цьому були присвячені чотири мої публікації.

– За кордоном часто говорять, що в Україні немає справжньої свободи слова. А як гадаєте Ви?

– Я вважаю, що свобода слова в Україні є, але її жорстоко переслідують і те, що сталося зі мною, є прикладом того.

Мар’яна Драч, Радіо Свобода, 12.05.2003, http://radiosvoboda.org



В Одессе избит юрист местного телеканала

15 мая около 23.00 в Одессе был избит юрист телекомпании "Одесса+" Александр Мидин, сообщил на заседании парламента народный депутат Юрий Кармазин. По его словам, нападение носит политический характер, поскольку нападавшие отобрали у юриста документы компании. Сейчас Александр Мидин находится в тяжелом состоянии. Юрий Кармазин также сообщил, что телеканал "преследуется людьми мэра Одессы Руслана Боделана"

"Форум", www.for-ua.com



Нападение на юриста одесской телекомпании "8Одесса-плюс" Александра Мизина

В Одессе неизвестные напали на юриста, сотрудника местной телекомпании "Одесса плюс" Александра Мизина и похитили у него портфель с важными документами. Нападавшие нанесли ему множественные побои, от которых А. Мизин потерял сознание. Сейчас он госпитализирован, его состояние оценивается как удовлетворительное. По словам главного редактора телекомпании Нины Зайцевой, в портфеле находились документы по иску к телекомпании "Одесса плюс" свободного журналиста Григория Кваснюка о защите чести и достоинства. Похищенные документы, по мнению телекомпании, должны были решить судебный спор в пользу "Одессы плюс".

("Киевские ведомости", 19 мая 2003 г.)



Загибель херсонського телеоператора Богдана Поварніна

Наприкінці минулого року на вулиці Димитрова в Херсоні невідомим було тяжко побито 27-літнього місцевого телеоператора Богдана Поварніна. В лікарню його доставили у вкрай важкому стані — з черепно-мозковою травмою і носоглотковою кровотечею, що не припинялася. А через два тижні Богдана не стало. На той час нападник, студент ПТУ, вже перебував за гратами. Причиною трагедії стало банальне пограбування.

Одразу після поховання Богдана пізно ввечері якісь покидьки напали на його колегу — 33-річного оператора Херсонського телебачення. Залишившись на морозі без верхнього одягу, кількох власних речей та ключів від квартири, чоловік все ж подякував долі, що живий і може пересуватися. Через три тижні після нападу на другого телеоператора руки вуличних "гангстерів" опинилися у металевих браслетах.

("Українська газета", №14, 10-16 квітня 2003 р.)




Втручання в професійну діяльність журналістів та ЗМІ

Керівники телекомпаній передали голові парламентського комітету чергову порцію "темників". М.Томенко в черговий раз звернувся до Генерального прокурора України з вимогою порушити кримінальну справу за ст. 171 КК України відносно перешкоджання Адміністрацією Президента України професійній діяльності журналістів

Голова парламентського комітету з питань свободи слова та інформації Микола Томенко в черговий раз звернувся до Генерального прокурора України Святослава Піскуна з вимогою порушити кримінальну справу за ст. 171 КК України відносно перешкоджання Адміністрацією Президента України професійній діяльності журналістів. Керівники телекомпаній передали Миколі Томенку чергову порцію "темників". В "темнику" від 17 січня коментарі про підсумки 2-ї сесії Верховної Ради журналістам рекомендується брати лише у Олександра Зінченка, Богдана Губського, Олександра Волкова, Ігоря Шарова, Миколи Оніщука та Михайла Погребінського.

("Сільські вісті", №16, 7 лютого 2003 р.)



Неофіційна державна цензура на українському телебаченні (Дослідження Human Rights Watch: січень 2003)

Human Rights Watch Європейський та Центральноазіатський відділ

Адреса вебсайту: http://hrw.org

З повним українським текстом дослідження можна познайомитися з адресою:

http://hrw.org/russian/reports/ukraine/2003/fight1/

Зміст дослідження

І. Робоче резюме
ІІ. Політичне тло
ІІІ. Масово-інформаційне тло
ІІІ.1. Радіомовлення та телебачення
ІІІ.2. Друковані видання
ІІІ.3. Інтернет-Медія
ІІІ.4. Обмеження свободи висловлювання
IV. Неофіційне державне цензурування за допомогою темників
IV.1. Історія темників
IV.2. Джерела темників
IV.3. Форма темників
IV.4. Теми темників
IV.4.1. Зображення Кучми
IV.4.2. Свобода слова
IV.4.3. Діяльність СДПУ(о)
IV.4.4. Зображення опозиційних політиків
IV.4.5. Діяльність опозиційних партій
V. Вплив темників на свободу висловлювання
V.1. Зміни видавничої політики та зростання загрози для журналістів
V.2. Самоцензура
V.3. Обмеження діяльності поза телевізійними повідомленнями
VІ. Рекомендації


Додатки: зразки темників

Нижче наводимо перший розділ та додатки

 


І. Робоче резюме


Хоча офіційна цензура, яка існувала в Україні за радянських часів, припинила своє існування після того, як країна стала незалежною у 1991 році, неофіційна цензура все ж таки існує. Засоби масової інформації, які висловлюють погляди, критичні щодо державних службовців чи інших визначних осіб, наражалися на довільні податкові перевірки, позбавлення та скасування ліцензій з формальних приводів, позови про нанесення моральних збитків через наклеп, а тим часом окремі журналісти зіштовхувалися з турботами та фізичними нападами. У цьому звіті повідомляється про ще одну підступну форму неформальної цензури: секретні інструкційні пам’ятки, які Адміністрація Президента готує та поширює серед вищих керівників та редакторів національних телевізійних станцій та деяких газет. Ці нотатки, відомі як темники (від російського темы недели, тобто щотижневі теми), описують директиви щодо змісту та характеру повідомлень новин. Головні редактори страхаються наслідків за незгоду з цими директивами й тому дотримуються інструкцій темників, коли визначають редакційні рамки для праці журналістів.

Державні службовці, як заведено, заперечують, що що-небудь знають про темники чи як-небудб причетні до них. Проте, українські журналісти, аналітики засобів масової інформації та визначні політики послідовно повідомляють, що ці інструктивні документи походять з надр Адміністрації Президента. Редактори отримують від службовців вимоги щодо інструкцій, які містяться в темниках, та й самі ці документи постійно вимагають такого висвітлення новин, що зображає Президента Кучму та пропрезидентську Соціал-демократичну партію України (об’єднану) (СДПУ(о)) у сприятливому світлі та дискредитує чи надає другорядності значним опозиційним політичним діячам та партіям.

У жовтні 2002 року Human Rights Watch ("Нагляд за дотриманням прав людини") провела дослідження щодо неофіційної політичної цензури шляхом інтерв’ю зі службовцями телевізійних студій, урядовцями та аналітиками засобів масової інформації. Ми зосередились на впливі темників на журналістику телевізійних новин, тому що телебачення — найпоширеніша форма мас-медіа в Україні. З цією метою ми опитали десятьох провідних службовців п’яти національних телевізійних станцій та однієї київської станції, включаючи старших редакторів, редакторів програм, журналістів, що ведуть репортажі з місця подій, ведучих програм та кореспондентів. Крім того, ми дослідили сім темників за різні тижні кінця 2001 та 2002 роки. Human Rights Watch отримала темники із джерел, пов’язаних з вищим керівництвом провідних телестанцій.

Вперше темники були розповсюджені серед обмеженої кількості засобів масової інформації протягом вересня та жовтня 2001 року під час передвиборної кампанії до Верховної Ради у березні 2002 року. Редактори, журналісти та аналітики ЗМІ повідомляли, що до серпня 2002 року розповсюдження темників поширилося на всі станції й підлягання інструкціям було ще рішучіше посилене телефонними дзвінками та залякуванням. Темники стали відомі широким колам громадськості, коли голова Комітету в справах свободи слова та інформації Верховної Ради, Микола Томенко, викрив їх існування.

Темники підірвали свободу слова в Україні. Редактори та журналісти відчували зобов’язання дотримуватися інструкцій темників через економічний та політичний тиск, а також боялися наслідків відмову співпрацювати. В минулому ті засоби масової інформації, які підтримували опозиційні партії або які не підкорювалися офіційним вимогам, зіштовхнулися з податковими перевірками, судовими позовами або позбавленням ліцензії, що загрожувало їх існуванню, а в деяких випадках навіть були повністю закриті. Подібним чином ті журналісти, які зайняли незалежну позицію, були переведені на нижчі посади, почали отримувати зменшену платню чи були звільнені. Турботи та насильство, яких зазнали журналісти навіть ще до появи темників, зробили свій внесок в атмосферу залякування, яка примусила їх дотримуватися директив. Найбільш шокуючим з таких інцидентів стало вбивство відверто опозиційного журналіста Георгія Ґонґадзе у вересні 2000 року, у причетності до якого згодом було запідозрювано Президента Леоніда Кучму та інших високих посадових осіб.

Невдалі реформи та економічний застій зробили засоби масової інформації та самих журналістів чутливими до спонсорства значних політично-фінансових блоків, які використовують засоби масової інформації як виразників своїх інтересів. Така ситуація особливо явна для телевізійних станцій. З шести національних телевізійних станцій в Україні, одна є державною, дві належать лідерам СДПУ(о) та знаходяться під впливом глави Адміністрації Президента, а три інші фінансуються значною мірою зятем Президента Кучми. Найбільш впливовому органові регулювання діяльності засобів масової інформації країни (та єдиному, що видає їм ліцензії), Національній раді з питань телебачення та радіомовлення, бракує прозорості, й вона зазнає паралізуючого політичного тиску.

Темники та інші види тиску на роботу телевізійних станцій трансформували процес випуску новин. Якщо колись, в минулому, журналісти, кореспонденти, що ведуть репортажі з місця подій та редактори в значній мірі визначали зміст новин, тепер вони повинні детально обговорювати з головними редакторами чи вищим керівництвом фактично всі аспекти кожного тексту та програми, щоб забезпечити дотримання телестудією інструкцій Адміністрації Президента, що передаються через темники, телефонні дзвінки та інші неофіційні канали. Деякі керівники телевізійних станцій усунули політичні програми або аналітичні шоу, щоб запобігти протиріч. Занадто відвертих журналістів було переведено на нижчі посади в межах тих же станцій, де їхня непокора є менш суттєвою. За таких умов журналісти почали самі себе піддавати цензурі, оскільки вони дійшли розуміння, який саме матеріал буде прийнятним для передачі, а який буде відхилено. Телевізійні новини тепер одностайно прокучмівські й, через те, що телебачення є найбільш поширеною формою засобів масової інформації в Україні, державна цензура ефективно перешкоджує громадськості України мати доступ до провідного джерела об’єктивної інформації

ДОДАТКИ: ЗРАЗКИ ТЕМНИКІ

Додаток 1.

Пресс-релиз, 13.09.02 г., 17.00


Внимание!


Просьба в сегодняшних вечерних выпусках новостей выдержать следуюший порядок освещения событий дня:

1. Начать выпуски с сообщения о том, что в данный момент проходит концерт-реквием памяти жертв трагедии 11 сентября 2001 года. На мероприятии присутствует Президент Л.Кучма.


2. Состоялась интернет-конференция Президента Л.Кучмы. Комментарий.
На интернет-конференции Президент сделал ряд важных заявлений. Их основные тезисы:

– Л.Кучма оставит президентский пост в 2004г;

– Л.Кучма убежден, что Украине, а также всему миру, диктатура не нужна;

– Л.Кучма считает, что власть готова к диалогу с общественностью, но к этому не готово общество. "Открытость власти - это дорога с двусторонним движением".

3. Развитие ситуации вокруг планируемых акций 16 сентября.


А) вечером. 12 сентября Шевченковский местный суд Киева запретил проведение акции, запланированной БЮТ, СПУ и КПУ ка 16 сентября, в центре столицы. Решение окончательное и обжалованию не подлежит.
Комментарий. В соответствии с решением суда, участники акций 16 сентября не могут собраться в центре Киева. Очевидно, местом проведения акций КПУ, БЮТ, СПУ, в соответствии с решением киевских властей, станет автодром "Чайка" на окраине Киева. Сторонники Президента проведут митинги на проспекте Глушкова. Что касается "Чайки", то на ней не раз проводились массовые мероприятия. Самое известное из них торжественное богослужение Папы Римского Иоанна Павла II в 2001г. Оно прошло организованно и без эксцессов.

NВ.
Просьба использовать архивные видеоматериалы богослужения. Картинка: милиция, скорая помощь, биотуалеты. Указывать количество участников обоих мероприятий.

Б) 13 сентября областные советы Донецкой, Харьковской Тернопольской областей на внеочередных заседаниях принят обращения по поводу акции 16 сентября.


Комментарий.
Событие важное и актуальное.

NB.
Тексты обращений будут розданы в ближайшее время.

B) Президиум Совета Федерации профессионалых союзов Украины на своем заседании принял постановление в котором считает нецелесообразной поддержку акций 16 сентября и не рекомендует председателю ФПУ принимать участие "в этой и других политических акциях" (см. приложение).


Комментарий.
Событие важное и актуальное.

NB. Просьба при цитировании текста постановления подчеркнуть, что оно подписано председателем ФПУ А.Стояном, и показать при этом его портрет или видеоряд.

Г) Львовский областной комитет КПУ заявил, что не будет принимать участия, в акциях 16 сентября в связи с провокационными заявлениями ряда националистически настроенных народных депутатов.
Комментарий. Событие актуальное.

Д) Глава Администрации Президента В.Медведчук выступил с комментарием по поводу событий 16 сентября.


Комментарий.
Событие важное и актуальное.

NB.
Просьба цитировать текст в полном объеме.

4. ГНАУ прокомментировала факт задержания помощника народного депутата А.Турчинова (БЮТ) с крупной суммой наличных денег.

Комментарий.
Событие острое и актуальное.

NB.
Дополнительно будет роздан видеоряд задержания помощника депутата. Просьба широко осветить.

5. 11 – 13 сентября Генеральный прокурор Украины С. Пискун пребывал в Страсбурге с официальным визитом по приглашению Генерального секретаря Совета Европы В.Швиммера,
С, Пискун встретился с руководителями СЕ, ПАСЕ, "Венецианской комиссии", выступил на заседании Бюро Комитета Министров (см, приложение).

Комментарий.
Событие важное и актуальное.

6. Во Львовской области предотвращен взрыв на шахте. Начальник областного УВД провел пресс-конференцию.

Комментарий.
Событие важное и актуальное. По информации Львовского УВД, никакой связи между инцидентом я акциями 16 сентября не имеется.

NB.
Дополнительно будет роздан видеоряд с комментариями представителей правоохранительных органов Львовской области. Просьба широко осветить.

7. 13 сентября в г. Ужгород (Закарпатская область) состоялось выездное заседание коллегии МинЧС с участием министра В.Дурдинца и народного депутата В.Ризака по вопросам ликвидации последствий паводка.

Комментарий.
Для сведения редакций.

8. Депутат Ю.Кармазин заявил, что к нему поступила информация по поводу местонахождения головы Г.Гонгадзе.

Комментарий.
Отсутствует.

 

Додаток 2.

Дополнительный комментарий

к событиям недели 36

для служебного пользования


Тема недели:

1. Под знаком обсуждения телеобращения Президента Л.Кучмы к украинскому народу начнет новую сессию Верховная Рада Украины.

ДСП.
Просьба по вопросу формирования состава коалиционного правительства брать комментарии не у членов действующего Кабмина, а у представителей фракций, политических партий и общественных организаций.

Просьба не акцентировать внимание на проекте закона "О выборах народных депутатов Украины", внесенном народными депутатами Ю.Иоффе и Г.Дашутиным.

Основные темы недели:

2. Участие Президента Л.Кучмы во Всемирном саммите по вопросу устойчивого развития в Йоханнсбурге (ЮАР).

ДСП.
При освещении двусторонних встреч просьба акцентировать внимание на обращении Президента с представителями европейской политической элиты. Встречи с лидерами африканских государств просьба освещать во внешнеэкономическом контексте по дополнительному согласованию.

Темы для освещения в воскресных телепрограммах

4. Реакция общества и политиков на обращение Президента Л.Кучмы к украинскому народу 24 августа 2002 года.

ДСП.
Просьба в газетных материалах использовать текст открытого письма В.Ющенко Президенту и его статьи в "Зеркале недели" (от 31.08.02 г.) для демонстрации противоречивости позиции "Нашей Украины" в отношении телеобращения Л.Кучмы. С одной стороны, "НУ" говорит, что блок давно считал необходимым переход к парламентско-президентской республике, с другой – отмечает, что "сейчас не время" для изменения политической системы, общество и политикум не созрели. С одной стороны, "НУ" – против вмешательства АП в структуризацию парламента, с другой – просит Президента о содействии в формировании большинства на базе "НУ". Каким же высказываниям В.Ющенко верить? Такая невзвешенная и противоречивая реакция В.Ю. может свидетельствовать о том, что он нервничает из-за того, что видит реальную перспективу потери надежд на президентское кресло.

Позицию СДПУ(о) относительно политической реформы просьба подавать в обычном информационном режиме.

Просьба не акцентировать внимание на инициативах некоторых политиков по проведению референдума о переходе к парламентско-президентской системе.

Просьба не освещать конфликт Е.Червоненко и и О.Рыбачука.

Просьба не называть количество депутатов, которые якобы согласились войти в парламентское большинство.

Просьба, чтобы призывы к дружбе с "НУ" со стороны политических сил, поддерживающих Президента, озвучивались только высказанные С.Тигипко, а не другими комментаторами.

Пролонгированные темы:

6. Оппозиция готовится к проведению уличных акций 16 сентября.

ДСП.
Тема только для печатных и интернет-изданий. Освещение на ТВ просьба исключить.

Информационная работа по т.н. "Форуму демократических сил" будет проводиться по следующей логической схеме:

– "Форум" на самом деле является собранием назначенных представителей партий.

– далеко не все силы, которые собираются участвовать в мероприятии, можно назвать "демократическими" (напр. СНПУ О.Тягнибока)

– Ющенко должен убрать из списка участников людей, далеких от демократии, выработать правила участия в "Форуме". Тогда в нем будут готовы принять участие действительно демократические силы.

– Если В.Ю. этого не сделает, он рискует окончательно дискредитировать "Форум" в глазах общественности;

– Если В.Ю. "вычистит" список и обнародует порядок его формирования, ожидается, что десятки и десятки различнейших партий и организаций направят письма с заявками об участии в адрес оргкомитета "форума". В результате появляется возможность "размывания" и забалтывания "форума", мероприятие рискует стать смешным.

7. Генеральная прокуратура Украины продолжает расследование резонансных дел.

ДСП.
Просьба тщательно отслеживать информационные поводы, задаваемые Генеральной прокуратурой. Просьба не искажать информацию, предоставляемую Генпрокуратурой, сохранять все официальные формулировки.

9. 1-14 сентября на Яворивском общевойсковом полигоне Западного оперативного командования пройдут совместные украинско-британские батальонные учения "Казацкий экспресс-2002" в рамках программы НАТО "Партнерство ради мира" с боевой стрельбой.

ДСП.
Просьба не акцентировать внимание на факте проведения боевых стрельб. Необходим показ видеоряда, демонстрирующего военных с привлекательном свете.

Дополнительные темы:

2 сентября, понедельник

11. В Украине отмечается День знаний.

ДСП
. Просьба не злоупотреблять поздравлениями депутатов ко Дню знаний. Просьба показывать официальных лиц правительства, отвечающих за сферу образования.

13. В 10.00 начнется церемония открытия Украинско-венгерского института информационных технологий им. Арпада Гёнца.

ДСП.
Просьба проигнорировать.

17. Пройдет торжественное собрание, посвященное началу 2002-2003 учебного года.

ДСП.
Порядок освещения будет представлен дополнительно.

18. В 11.00 начнется пресс-конференция на тему: "Вставай, Украина!".

ДСП.
Просьба игнорировать.

19. Комиссия по журналистской этике и общественная организация "Хартия-4" возобновляют региональные поездки по Украине. 2-3 сентября представители комиссии посетят Львов.

ДСП.
Просьба игнорировать.

20. В 13.00 начнется пресс-конференция издательского дома "Такі справи" на тему: "Налоговики начали конкретные действия, направленные на незаконное присвоение имущества "Таких справ".

ДСП.
Просьба игнорировать.

3 сентября, вторник

27. В 15.00 начнется "круглый стол", посвященный обсуждению политической реформы в Украине.

ДСП.
Просьба исключить освещение любых тезисов, ставящих под сомнение серьезность инициатив Президента

32. Исполняется 40 дней со дня авиакатастрофы на аэродроме Скнылив.

ДСП
. Просьба проигнорировать попытки ряда политических партий превратить 40 дней трагедии в политическое шоу.

Human Rights Watch

http://hrw.org/russian/reports/ukraine/2003/fight1




Судові процеси на захист свободи слова і преси

Прокуратура Шевченковского района Киева отказывает в возбуждении дела по иску корреспондента "Киевских ведомостей" по статье 171 УК Украины

Корреспондент "Ведомостей" Юлия Ким подала заявление в прокуратуру Шевченковского района Киева о возбуждении уголовного дела по статье 171 УК Украины (препятствование законной деятельности журналистов). Поводом стало то, что после открытого судебного заседания в столичном Апелляционном суде судья приобщила кассету из диктофона Ю. Ким, который отобрал у нее один из родственников пострадавшего, к материалам уголовного дела. Более чем через год после инцидента в редакцию пришла бумажка, что журналистка может явиться в суд для получения кассеты. Тем не менее прокуратура вынесла постановление об отказе в возбуждении уголовного дела "в связи с отсутствием состава преступления". Юлия Ким выяснила в столичной прокуратуре поразительный факт: за те полтора года, когда уже действовал новый Уголовный кодекс, по 171-й статье не было возбуждено ни одного уголовного дела. Представляете — едва ли не каждый журналист может привести не один пример того, как за те же полтора года ему отказывали в предоставлении информации, не пускали на пресс-конференции, не отвечали на письменные обращения. И все равно: ни одного уголовного дела не было на сей счет возбуждено.

("Киевские ведомости", 28 марта 2003 г.)



Судові процеси проти журналістів та ЗМІ. Цивільні справи

Заявление представителей СМИ и правозащитных организаций Луганской области

24 апреля с.г. в Ленинском районном суде г. Луганска под председательством судьи О.Б.Матвейшиной было начато судебное слушание гражданского дела по иску известного луганского предпринимателя и депутата городского совета В.Ю.Медяника к редакции газеты “Ракурсплюс” и журналисту Николаю Северину о защите чести, достоинства и деловой репутации. Свои честь, достоинство и репутацию депутат оценил в 100 тысяч гривен.

Напомним, что гнев В.Ю.Медяника вызвала опубликованная летом прошлого года статья Николая Северина в газете “Ракурсплюс”, в которой народный избранник критиковался за нежелание выполнить собственные предвыборные обещания.

Депутат В.Ю.Медяник как гражданин Украины имеет право обратиться в суд, требуя защиты своих прав. Но суд этот, как и предусмотрено Конституцией, должен обеспечивать равенство всех участников процесса.

В октябре 2002 года, когда дело еще находилось в стадии досудебной подготовки, судья О.Б.Матвейшина по ходатайству депутата вынесла определение о наложении ареста в обеспечение иска на все тиражи газеты “Ракурсплюс” до конца 2002 года, а также о наложении ареста на оргтехнику редакции и личное имущество автора публикации Николая Северина.

Фактически газета была закрыта уже до начала судебного разбирательства. Редакции был нанесен ущерб в десятки тысяч гривен.

Редакция газеты “Ракурсплюс” обратилась с жалобой на определение судьи О.Б.Матвейшиной в Луганский апелляционный суд. Спустя пять месяцев суд отменил определения судьи. Это могло произойти и раньше, однако ни депутат В.Ю.Медяник, ни его доверенное лицо адвокат Н.Л.Буквич не являлись на заседания суда.

24 апреля 2003 года в ходе первого заседания суда по данному иску судья О.Б.Матвейшина запретила проведение видеосъемки судебного заседания ТРК “Ирта”. (Почемуто заседание по этому делу, хоть и зная его общественный резонанс, проводила не в зале суда, а в рабочем кабинете). Своим запретом съемки судья О.Б.Матвейшина нарушила статью 171 Уголовного кодекса Украины, предусматривающую уголовное наказание за воспрепятствование законной профессиональной деятельности журналистов.

Ранее, осенью 2001 года, все та же судья О.Б.Матвейшина, рассматривая иск все того же В.Ю.Медяника к НТРК “Континент” по ходатайству адвоката Н.Л.Буквич в интересах того же В.Ю.Медяника, вынесла определение о наложении ареста на передатчики НТРК “Континент”. Арест передатчиков фактически означал полное прекращение работы НТРК “Континент” в то время, когда исход рассмотрения иска был абсолютно не ясен.

Однако тогда руководство НТРК “Континент” сумело заставить служителей правосудия уважать закон. Стоит отметить, что данный иск рассматривается уже более двух лет. И конца судебной волоките не видно.

Действия О.Б.Матвейшиной позволяют предположить или ее полное незнание законодательства, касающегося информационной деятельности и деятельности СМИ, или же имеет место чейто политический заказ.

Данный опыт судебного вмешательства в деятельность независимых средств массовой информации, к сожалению, не нашел должной правовой оценки со стороны вышестоящих судебных инстанций. И это настораживает, наводит на мысли о том, что действия судьи Ленинского районного суда г. Луганска О.Б.Матвейшиной могут быть взяты на вооружение во время предстоящей президентской избирательной кампании, когда и местные власти, и политические партии одинаково не заинтересованы в независимом, беспристрастном суде

К сожалению, подобные факты как в Ленинском районном суде, так и в остальных судах Луганщины не единичны. Мы, журналисты, хотим жить и работать по законам Украины. Но требуем, чтобы соблюдались и наши права: прежде всего, право на информацию, на возможность беспрепятственно донести ее до читателей, радиослушателей и телезрителей, на собственное мнение, наконец.

В.П.Бакуменко, руководитель прессцентра Всеукраинской газеты “Громадський контроль”;

К.Полтавская, главный редактор НТРК “ИРТА”;

А.Савенко, начальник информационной службы НТРК “ИРТА”;

Н.Козырев, председатель правления Общественного комитета защиты конституционных прав и свобод граждан, собкор газеты “Свобода”.

"Хроника нарушений прав человека в Луганской области", апрель 2003 года, бюллетень Луганского областного отделения
ВОО “Комитет избирателей Украины”



Судові процеси проти журналістів та ЗМІ. Цивільні справи. Дифамація

Суд змусив газету “Столичні новини” заплатити МАУП майже 3 мільйони гривень компенсації


Майже 3 мільйони гривень за образу честі, гідності та ділової репутації має сплатити дочірнє підприємство “Столичні новини” Міжрегіональній академії управління персоналом. Таке рішення 5 травня ухвалив Печерський суд міста Києва. Відповідачі відразу подали апеляцію на рішення суду і сплачувати компенсацію не збираються.

Претензії до “Столичних новини” висунули одразу кілька позивачів. Це Міжрегіональна Академія управління персоналом, Міжнародна Кадрова Академія, їх керівник Георгій Щокін та головний редактор журналу “Персонал” Ігор Слісаренко. Вони вимагали надрукувати у газетах холдингу спростування усіх раніше поширених матеріалів, які паплюжать честь, гідність та ділову репутацію. Чим образили позивачів, розповідає головний редактор журналу “Персонал” Ігор Слісаренко:

“Серією публікацій, які друкувались протягом минулого року, публікацій через, які ми і подали до суду. Це надумані звинувачення в образливій, і як встановив суд, в цинічній формі, і з злим наміром. Відповідачі цілком усвідомлювали, що діють протиправно”.

Печерський суд Києва за завдані збитки наказав сплатити майже 3 мільйони гривень компенсації.

Президент холдингу “Столичні Новини” Вадим Рабинович впевнений, що суд до нього має упереджене ставлення:

“Ми в Печерський суд за останній рік звертались 72 рази і 72 рази ми програли суди. Найлояльніше слово, яке я можу підібрати – це “підпирання закону”. Ми багато просто пишемо про цей суд, напевно ми їм не дуже подобаємось, але вони знущаються над законом. Далі ми будемо дивитись. Якщо пан Щокін думає, що рішення Печерського суду відбілить його або врятує, то я думаю, що він помиляється”.

В Печерському суді Києва на закиди щодо своєї діяльності відреагували так:

“Коментування рішень суду не відноситься до компетенції суду. Він назвав суддю яка слухала справу? Будь ласка! Звертайтесь в прийомний час – в середу з 15 до 18, в п’ятницю – з 8 до 11 ранку”.

Президент холдингу “Столичні Новини” Вадим Рабинович в інтерв’ю Громадському радіо розповів, що його юристи вже подали апеляцію на рішення печерського суду. Він переконаний, що вищі інстанції скасують попередню ухвалу. До нових слухань готується і керівництво МАУП. Однак воно вже вирішило, що коли відсудить гроші, то передасть благодійним організаціям і закладам, що опікуються дітьми-сиротами.

Інститут масової інформації, http://imi.org.ua/



Кировоградскую газету наказывают за цитирование. Вся надежда – на Верховный Суд Украины

Кировоградский еженедельник “Украина-центр” обратился с кассационной жалобой в Верховный Суд Украины на вердикт областного апелляционного суда, принявшего решение о взыскании с редакции 50 тысяч гривен морального ущерба в пользу истца – экс-кандидата в мэры Кировограда. Поводом к иску стала публикация высказываний его оппонента в предвыборный период.

Главным аргументом в защиту газеты ответчики назвали тот факт, что публикуемая информация была взята из ленты новостей агентства УНИАН. Но ни суд первой инстанции, ни апелляционный не приняли этот аргумент во внимание. Еще одной пикантной деталью во всей этой судебной истории есть то, что истцом по делу выступает не просто политик, а (в период между выборами) председатель одного из районных судов Кировограда.

Проявят ли судьи корпоративность в отношении коллеги или положение чаши весов Фемиды будет определяться исключительно законом?

Следует заметить, что г-ну судье удалось “наказать” за критику уже не одно средство массовой информации.

О деталях судебного дела “Телекритике” рассказал главный редактор кировоградской газеты “Украина-центр” Ефим Мармер.

– Год тому назад, во время после “долгоиграющих” и скандальных выборов в Кировограде, Владимир Ярошенко, председатель Кировского районного суда, подал иск против нашей газеты. Он претендовал на кресло мэра и вел достаточно активную политическую деятельность. Ему противостояли некоторые местные СМИ, которые открыто поддерживали его политических конкурентов. “Украина-центр” занимала объективную позицию. Мы предоставляли слово всем кандидатам, в том числе и Владимиру Ярошенко, и его оппонентам. В июне прошлого года произошло весьма знаменательное событие для Кировограда. В УНИАН в Киеве в один день состоялось две пресс-конференции, обе были проведены кировоградцами. Одну провели члены избирательной комиссии, деятельность которой некоторым образом поддерживал Ярошенко, другую – журналисты, которые выступили с критикой предыдущих участников пресс-конференции. Сообщение об этом мы дали на первой полосе. Наших журналистов на ней не было. В материале мы использовали сообщения УНИАН. Внимание Владимира Ярошенко привлекла фраза, которую мы, опять-таки, заимствовали с новостной ленты агентства, в которой участник пресс-конференции тележурналист Юрий Михайлович во всеуслышание сообщил, что у него есть сведения о том, что готовится его убийство и к этому каким-то образом имеет отношение Ярошенко.

– И вы поставили эту цитату без комментариев В. Ярошенко?

Но это же было официальное сообщение УНИАН, пришедшее прямо в день выхода газеты. Кстати, сообщения об этой пресс-конференции вечером дали в эфир ведущие телеканалы. Вместе с той самой злополучной фразой. И мы же не написали, что Ярошенко “заказал” Михайловича. Мы дали сообщение о том, что Михайлович на пресс-конференции сказал, что его “заказал” Ярошенко. Есть разница? Но, тем не менее, эта фраза стала предметом иска Владимира Ярошенко к нашей газете и журналисту Юрию Михайловичу.

Эту разницу мы пытались втолковать районной и областной кировоградской Фемиде. Не получилось. Мы пытались доказать, что мы взяли эту фразу из сообщения УНИАН. Из агентства на запрос суда пришло официальное письмо от бывшего руководителя Михаила Батога, в котором было подтверждено, что “Украина-центр” использовала материал УНИАН.

Таким образом, согласно закону, с нашего издания должны были сразу снять всю ответственность. Но вдруг в деле через пару недель появляется еще одно письмо из УНИАН, уже на имя лично Владимира Ярошенко. Его подписал новый руководитель, печально известный господин Юрычко. В письме речь шла о том, что материал не принадлежит агентству, поскольку “существенно переработан”, что УНИАН не предоставлял газете “Украина-центр” никаких материалов, поскольку газета не является клиентом агентства. А потом оказалось, что письмо Батога вообще исчезло из дела. Когда мы это узнали, нам пришлось быстро ехать в Киев, в УНИАН за копией выданного нам документа. Кстати, ни факт исчезновения из дела важнейшего документа, ни действиям в этой связи судьи Ленинского районного суда Кировограда Галины Бутельской так никто и не дал оценку.

Таким образом, в деле оказалось два взаимоисключающих письма. Все наши требования о проведении сравнительной тестологической экспертизы злополучной статьи и информации УНИАН были отклонены. Мы предлагали отвести состав суда в связи с необъективным ведением дела. Даже в самом исковом заявлении Владимир Ярошенко указал на то, что он является председателем Совета судей области. Это значит, что любой судья области находится от него в определенной зависимости. Однако и это ходатайство было отклонено. Единственное, чего мы добились, – уменьшение суммы иска с 500 тысяч гривен до ста тысяч. От газеты потребовали опровержения. Правда, довольно оригинальным способом. Судья Бутельская в решении обязала редакцию повторить в опровержении текст публикации, что называется, один в один.

Есть еще один момент. Во время рассмотрения дела в районном суде Юрий Михайлович представил в суд видеозапись пресс-конференции, из которой следовало, что… ничего подобного он не говорил. Получилось, что УНИАН распространил информацию, которой не было. А Ярошенко предоставил видеозапись, на которой этот фрагмент со злополучной фразой есть. Надо было провести экспертизу. Ничего этого не было сделано. После этого в апелляционном суде мы пытались аргументировать, что в соответствии с известным решением Пленума ВСУ при рассмотрении исков в СМИ о защите чести, достоинства и деловой репутации нужно доказать, что журналист действовал со злым умыслом. Но как это доказать, если “Украина-центр” была чуть ли не единственной газетой, которая печатала г-на Ярошенко в Кировограде? За глаза нам сочувствовали, оправдывали, но в результате, решением апелляционного суда сумма иска уменьшилась до 50 тысяч. Это просто беспредел! Мы неоднократно поднимали вопрос и в Верховной Раде, обращались к омбудсмену Н.Карпачевой. По этому делу дали свое юридическое заключение и Комитет ВР по свободе слова и информации, и Третейский информационный суд. По их оценкам, наша газета не должна нести никакой ответственности за эту публикацию. Но все наши аргументы были проигнорированы.

– Напечатали ли вы опровержение, ведь решение вступило в законную силу?

Нет. Мы сразу же подали кассационную жалобу. И одновременно с ней – прошение приостановить исполнение постановления суда до момента рассмотрения жалобы. Что важно отметить, я лично встречался с Председателем Верховного Суда Украины Василием Маляренко. И если он всех журналистов так внимательно выслушивает, то, видимо, нам наконец-то повезло. Исполнение постановления районного и апелляционного судов было приостановлено. Для нас это очень важно, поскольку исполнительная служба уже приняла решение заморозить активы и арестовать наше имущество. На сегодняшний день рассмотрение кассации еще не назначено. Но я знаю, что судья Ярошенко, который к настоящему моменту судился уже практически со всеми ведущими СМИ Кировограда, не успокоится.

Обычно в ВСУ обращаются за тем, чтобы дело вернули на повторное рассмотрение в суд первой инстанции. Мы обратились к ВСУ с просьбой рассмотреть это дело по сути. Мы категорически против возвращения этого дела в Кировоград.

– Скажите, если бы суд удовлетворил первоначальные требования истца, и было бы принято решение о взыскании с вашей газеты 500 тысяч гривен, что бы это означало для издания?

Даже 50 тысяч уничтожают полностью наше издание. Это – не Киев. Это означает, что мы не сможем заплатить ни за бумагу, ни за печать.. В суде мы говорили о том, что принятие такого решения – это убийство газеты, препятствие для работы журналистов. Суд это проигнорировал, не дав никакой оценки нашим аргументам. Более того, истец в суде не привел ни единого документального доказательства своих моральных страданий, которые стали основанием для определения суммы морального ущерба, хотя и должен был это сделать по закону. Зато в суде постоянно фигурировала замечательная фраза, цитируемая потом всеми газетами, которые освещали процесс: “передчасне посивіння”. Мы и по этому поводу подготовили документ о том, что седина развивается из-за генетических факторов. Тем более, у тех, кому за сорок. Выходит, что если судья идут в политику, то о них нужно говорить либо хорошо, либо никак.

Мы надеемся, что в ВСУ нашим аргументам будет дана надлежащая оценка.

– Какова сейчас ситуация в Кировограде в отношении свободы деятельности СМИ?

– 23 мая в апелляционном суде г.Черкасс рассматривался иск судьи Ярошенко к другим кировоградским СМИ – областной телерадиокампании, телекомпании ТТВ и газете “Кировоградская правда”. Истец вменил в вину перечисленным СМИ цитирование (опять таки – цитирование!) критического выступления на многолюдном митинге его конкурента по выборам. Областная телерадиокомпания предпочла “глубоко раскаяться”, остальные получили по полной программе: ТРК ТТВ – 300 тыс. гривен моральной компенсации г-ну Ярошенко, а “Кировоградская правда” – 50 тыс. грн. Тарифы, как видите, самые что ни на есть столичные. И совершенно непосильные для провинциальных СМИ. Так что в ближайшее время в Кировограде либо СМИ станет поменьше, либо появится новый медиа-магнат. Хотя мне известно, что ответчики уже готовят кассационные жалобы в Верховный Суд Украины. Надежда у нас только на Верховный Суд Украины.



Подготовила Оксана Лысенко, 30.05.2003, “Телекритика”, http://telekritika.kiev.ua




Буковинський губернатор«заради спокою»відкликає з судів позовні заяви до деяких ЗМІ та журналістів

Прес-служба Чернівецької облдержадміністрації розповсюдила офіційне звернення голови ОДА Теофіла Бауера до буковинців та ЗМІ Чернівецької області, у якому губернатор заявляє, що«заради спокою»в області відкликає з судів позовні заяви до«деяких місцевих ЗМІ та журналістів»як такі,«що можуть бути дестабілізуючим фактором у процесі розбудови регіонального інформаційного простору» і закликає усі ЗМІ Буковини«стати над власними амбіціями та дійти до конструктивного діалогу»

Як повідомляв УНІАН, більше півроку на Буковині тривав судовий процес за позовом голови ОДА Т.Бауера до незалежної газети «Час» яка звинуватила керівника області у масових фальсифікаціях на минулорічних виборах до Чернівецької обласної ради. Наступне судове засідання мало відбутись 6 червня – у День журналістів України.

Губернатор Буковини зазначає, що«певна напруженість, що склалася у відносинах влади та представників окремих засобів масової інформації краю має свої об’єктивні та суб’єктивні причини» однак підкреслює, що«особисто ніколи не ініціював її виникнення» Т.Бауер визнав, що виконував прийняті рішення для потреб людей і«вживаючи невідкладних, інколи непопулярних заходів, що часом породжує деякі непорозуміння, призводить до помилок і прорахунків»

Т.Бауер заявив, що«високо поціновує нелегку журналістську працю і працю людей інших професій»і закликав працівників мас-медіа області, незалежно від їх статусу та політичної спрямованості,«до толерантності і зваженості у відносинах з владою» об’єктивного і неупередженого висвітлення подій та фактів.

Водночас губернатор наголосив, що звернутися до буковинців і місцевих ЗМІ його змусила«нинішня піар-кампанія, розгорнута проти обласної виконавчої влади та мене особисто, яка подекуди рясніє елементами відвертого політичного замовлення та не має нічого спільного з правдою»

Як повідомляв УНІАН, 13 травня буковинські журналісти та члени їх родин пікетували Чернівецьку облдержадміністрацію на захист свободи слова у регіоні та у знак солідарності з місцевою газетою«Час» яку Першотравневий суд Чернівців за фейлетон, де не вказувались прізвища героїв, засудив до сплати 50 тис. грн. 23 травня НСЖУ та парламентський Комітет з питань свободи слова та інформації звернулись до Президента України Л.Кучми з проханням звільнити Т.Бауера за переслідування журналістів та порушення інформаційного законодавства у регіоні.

30.05.2003, УНІАН, http://unian.net/ukr/news/free/  




Суд удовлетворил иск В.Ситара к интернет-газете "Грани", которой вменено уплатить Василию Ситару компенсацию за моральный ущерб – 60 тыс. грн.

Суд признал вину редактора броварской газеты "Грани" Виктора Воротникова в распространении клеветы. 14 июня 2002 года в интернет-газете "Грани" появилась статья за подписью Сергея Романовского "Апокалипсис "свободен". Сенсационные данные тут же подхватили другие СМИ. Сначала сетевые — "Версии", "Украина криминальная", затем подключились газеты, а там и телеканалы. В статье содержалось немало громких обвинений в адрес СНБО и главы государства. В статье называлось имя Василия Ситара, который будто-бы подсказал майору Мельниченко, "как наиболее безопасно пересечь границу и вести себя в дальнейшем". Фигуранту статьи не оставили другого выбора, как защищать честь в суде. Г-н Ситар судебный процесс выиграл. Точка поставлена 6 марта 2003 года: Апелляционный суд Киевской области оставил в силе решение Броварского суда от 12 ноября 2002 года. Двум ответчикам, представляющим "Грани", вменено опубликовать опровержение и уплатить Василию Ситару компенсацию за моральный ущерб — 60 тысяч гривен. Сегодня "Грани" исчезли из информационного пространства. Как сообщает Институт массовой информации со ссылкой на редактора издания, интернет-газета "больше месяца не выходит ни в печатном, ни в электронном виде". При этом ИМИ отмечает, что примерно через месяц "Грани" планируют возобновить работу.

Г-на Воротникова нам разыскать не удалось А пока задали несколько вопросов заместителю главы аппарата СНБО г-ну Василию Ситару.

Василий Ситар:


"... Я с удивлением обнаружил, что моя фамилия значится в отчете "Репортеров без границ". В рубрике "Угрозы" международные репортеры отмечают, что в прошлом году пяти украинским журналистам угрожали представители украинской власти. В качестве одного из примеров говорится, что я угрожал Виктору Воротникову. Действительно, г-н Воротников в обращениях в различные, в том числе, международные, организации сообщал о якобы имевших место фактах запугивания и угроз его жизни. Но это утверждение уже опровергнуто в суде. О судебном процессе информировало еще в ноябре агентство УНИАН, публиковались материалы во многих газетах и на интернет-сайтах... Я подал иск не к СМИ, а к физическому лицу — Виктору Воротникову. Ведь действует статья 440-1 Гражданского кодекса, где речь идет о том, что если лицо распространило информацию любым способом, и с ней ознакомились другие люди, а информация кому-то нанесла ущерб, то распространитель несет ответственность за такие действия. То есть существует правовая основа обращения к Виктору Воротникову как к физическому лицу...

Впервые в юридической практике была задействована информация, которую распространили посредством интернет-издания. На суде выяснилось, что ответчиком является еще один человек — совладелец сайта "Грани" Сергей Шумихин... На мой взгляд, этот провокационный материал был задуман кем-то другим, не Воротниковым, как логическое звено акции, направленной против высших руководителей государства с целью подрыва доверия к Украине... Судиться с "Репортерами" не хочу. Я направил им копии постановления суда, думаю, они опровергнут все эти придумки относительно меня".

("2000", №18-19, 16-22 мая 2003 г.)




Суд удовлетворил иск студии "1+1" к газете "Столичные новости"

В январе 2003 года Печерский районный суд столицы удовлетворил иск студии "1+1" к газете "Столичные новости". Признав сведения, изложенные в публикации газеты не соответствующими действительности, суд обязал ответчиков выплатить телевизионщикам в качестве компенсации морального ущерба 10 млн. грн. Однако студия "1+1" уменьшила иск до одной гривни, надеясь в то же время, что опубликованные в газете неправдивые сведения будут публично опровергнуты.

(Наш инофом.)



Повторний розгляд позову Г.Лисенка до газети "Інформаційний бюлетень" (Кременчук)

Повторно розглядає Крюковський місцевий суд дифамаційний позов крюків’янина Г.Лисенка до газети "Інформаційний бюлетень" (м. Кремечуг). Заявлена сума позову – 100 тис. грн. Перший розгляд тривав два роки, і позивачу було відмовлено в позові. Проте Полтавський апеляційний суд задовольнив його скаргу і повернув справу до Кременчука для повторного розгляду.

(За матеріалами "Інформаційного бюлетеня", N15, 17 квітня 2003 р.)




Народный депутат В.Балога против газеты "Панорама" (Мукачево, Закарпатская обл.)

Представители Ассоциации работников СМИ утверждают также, что народный депутат В. Балога уже неоднократно пробовал уничтожить мукачевскую гор-районную газету "Панорама", пытаясь незаконно лишить ее помещения. Вмешательство правоохранительных органов и суда восстановило справедливость. В. Балога заключил с редакцией мировое соглашение и заплатил ей деньги как частичную компенсацию за капитальный ремонт. Однако В. Балога не успокоился — в редакцию "Панорамы" опять поступил судебный иск на 20 тысяч гривен за якобы причиненный "моральный ущерб".

("Киевские ведомости", 9 апреля 2003 г.; см. также "2000", №18-19, 16-22 мая 2003 г)




Иск Черновицкого областного управления образования и науки к газете "Чернівці-СІТІ-плюс" на сумму 90 млн. 750 тыс. грн.

Представители Черновицкого областного управления образования и науки, сообщает Укринформ, оценили моральный ущерб, якобы нанесенный их репутации статьей Василия Забродского в газете "Чернівці-СІТІ плюс", в 90 млн. 750 тысяч гривен. В публикации говорилось о некомпетентности областных чиновников от просвещения. Способ подсчета денежного возмещения оказался новаторским: представители управления умножили минимальную сумму компенсации, которую определяет ГПК Украины (820 гривен), на тираж газеты. Одним из требований истца было наложение ареста на счета всех организаций, где работает журналист Василий Забродский. Речи идет о целом медиа-холдинге "СІТІ", руководителем которого и является, собственно, Василий Забродский. Это две телекомпании, радиостанция и газета "Чернівці-СІТІ плюс".



Иск завода "Сокол" к газете "Новый день" (г. Новая Каховка, Херсонская обл.) на 1 млн. 270 тыс. грн.

Администрация расположенного в Новой Каховке (Херсонская обл.) машиностроительного завода "Сокол" потребовала от областного еженедельника "Новый день" возместить урон деловой репутации в сумме 1 млн. 270 тысяч гривен. Аналогичная тяжба идет у предприятия и с местной новокаховской газетой "Деловые новости". Кстати, прежний "рекорд" требуемой по суду компенсации принадлежал также "Новому дню". Один из районных чиновников взыскивал с редакции 500 тысяч гривен за оскорбление чести и достоинства. Однако журналистам тогда удалось доказать безосновательность его доводов. Новый иск к газете принят к рассмотрению Хозяйственным судом Херсонщины.

("Киевские ведомости", 19 февраля 2003 г.)




Судові процеси проти журналістів та ЗМІ. Кримінальні справи

Апеляційний суд Черкаської області залишив в силі вирок у “справі Ляшка”

Апеляційний суд Черкаської області, розглянувши сьогодні апеляцію головного редактора газети "Свобода" Олега Ляшка і його адвоката Богдана Ференца, залишив без змін вирок, винесений редактору в лютому цього року Соснівським райсудом Черкас.

Як повідомляв ForUm, Соснівський райсуд Черкас 5 лютого 2003 р. визнав Олега Ляшка винним у тому, що він в березні минулого року погрожував і чинив фізичний опір співробітникам міліції і прокуратури при проведенні обшуку в друкарні МП "Республіка", скоївши злочин, передбачений частиною 2 статті 342 КК України.

Нагадаємо, що обшук у друкарні завершився абсолютно незаконним вилученням 107-тисячного тиражу газети "Свобода" (в числі, зокрема, повідомлялося про зловживання тогочасного генпрокурора України Михайла Потебенька). Це був уже повторно надрукований тираж: напередодні невідомі бандити здійснили напад на машину МП "Республіка", яка перевозила газету до Києва, викрали весь тираж і втопили його в річці.

Прокуратура, однак, порушила кримінальну справу про зловживання посадових осіб МП "Республіка", в рамках якої і був проведений обшук. Головний редактор "Свободи" відмовлявся віддати повторно надрукований тираж, за що був ув’язнений до ІТУ, а потім засуджений.

В апеляції вказувалося, що суд "однобоко і неповно дослідив фактичні обставини справи", механічно переніс аргументацію із звинувачувального висновку досудового слідства у вирок, який через це не може вважатися законним.

За клопотанням О.Ляшка судді переглянули міліцейський відеозапис подій 24 березня 2002 року в друкарні. До цього запис двічі переглядали в ході судового процесу в Соснівському райсуді. Як зазначає кореспондент ForUm’у, судді Апеляційного суду також могли пересвідчитися, що жоден кадр відеозапису не зафіксував ніяких незаконних дій з боку Олега Ляшка (ніяких поштовхів, ніяких погроз, навпаки, О.Ляшко на записі гранично ввічливий у спілкуванні з правоохоронцями). Зате на записі чудово видно, як міліція перешкоджає вивозу тиражу газети з друкарні і потім повністю його вилучає (не маючи на це законних підстав).

Журналіст в останньому слові заявив, що, подивившись відеозапис, "будь-яка неупереджена людина зробить висновки, прямо протилежні висновкам, зробленим прокуратурою". На думку редактора "Свободи", саме співробітники міліції і прокуратури скоїли тоді карний злочин, незаконно вилучивши тираж (він досі зберігається в Черкаській облпрокуратурі) і завдавши збитків редакції газети в розмірі 74 000 гривень. "Усі ці справи проти мене і проти МП "Республіка" це лише спроба з їхнього боку уникнути відповідальності за скоєний злочин", - сказав О.Ляшко.

Судді радилися майже годину, після чого винесли вердикт: апеляційну скаргу залишити без задоволення, вирок Соснівського райсуду – без змін.

Андрій Лубенський, для ForUm’у

http://ukr.for-ua.com/news/2003/05/13/152634.html



Генпрокуратура продовжує допити регіональних журналістів у справі про образу президента Кучму

5 травня в Дніпропетровську прокуратурою була допитана редактор місцевої газети “Лица” Олена Гарагуц.

А вже 6 травня співробітники міської прокуратури Дніпропетровська провели в редакції обшук з виїмкою трьох номерів газети з передруками матеріалів Тетяни Коробової “Стыдоба-стыдобище”, “Без вариантов?” та “Политика мордой в салат”.

За інформацією “УП”, прокуратура Дніпропетровська діяла за дорученням Генпрокуратури, яка розслідує кримінальну справу №49-1120, порушену “за фактами публікації в ЗМІ, брошурах та інших виданнях матеріалів, направлених на незаконний вплив на Президента України з метою завадити виконанню ним службових обов’язків, за ознаками злочину, передбаченого частиною 1 статті 344 Кримінального кодексу України.”

За словами Гарагуц, запитання на допиті були стандартними: де взяли статтю Коробової? Чи є рукописи? Хто був ініціатором опублікування? На яких підставах ці статті були надруковані? Хто був замовником їх опублікування тощо?

Нагадаємо, що 24 квітня президент Леонід Кучма звернувся до Генеральної прокуратури з проханням припинити розслідування за фактом публікацій, що підривають його авторитет у засобах масової інформації.

Про це Кучма повідомив на прес-конференції

Інститут масової інформації, http://imi.org.ua/



Кримінальну справу проти журналістів за «фактами» «незаконного впливу» на Президента – закрито

Голова Комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації Микола Томенко наголошує, що завдяки солідарності громадськості закрито “абсурдну кримінальну справу проти журналістів за “фактами” “незаконного впливу” на Президента”.

Як йдеться у коментарі М.Томенка, переданому агентству УНІАН, на його адресу надійшов лист-відповідь на депутатський запит від заступника генерального прокурора Віктора Шокіна, у якому повідомлено, що в діях працівників видань з Херсонської, Дніпропетровської, Черкаської, Харківської та інших областей, щодо яких проводилися слідчі дії за кримінальною справою 149-1120, “не вбачається ознак злочину, передбачених Кримінальним кодексом України”.

Депутатський запит М.Томенка щодо цієї справи було підтримано у Верховній Раді 14 травня 172 голосами “за”.

Як зазначено у листі заступника генпрокурора, “по цій справі підозрюваних та обвинувачених слідством не встановлено”, і “зазначена кримінальна справа на час надходження та розгляду звернення 13 травня 2003 року провадженням закрита на підставі вимог п. 2 ст. 6 Кримінального процесуального кодексу України”. Згідно з цією нормою, “кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю за відсутністю в діянні складу злочину”.

Як нагадав М.Томенко, дана справа була відкрита “за фактами публікацій у засобах масової інформації, брошурах, інших виданнях матеріалів, спрямованих на незаконний вплив на Президента України з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків, за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 344 Кримінального Кодексу України”.

Таким чином, наголосив депутат, “сама Генеральна прокуратура нарешті визнала абсурдність цієї справи. Цілковито абсурдне визначення журналістських матеріалів як “спроб перешкоджати діяльності Президента” могло лише посилити неповагу українського суспільства та інших держав до нинішньої правової системи України, ще більше дискредитувати органи прокуратури та інші органи, які закон зобов’язав стежити за дотриманням правопорядку в Україні”.

М.Томенко впевнений, що “незамінну роль у тому, що влада нарешті усвідомила всю абсурдність висунутих звинувачень, зіграла солідарна позиція громадськості, зокрема значної частини політиків, ЗМІ, та більшості журналістів. Саме під впливом громадськості влада у цій справі нарешті припинила дискредитувати себе й Україну”.

30.05.2003, Інститут масової інформації, http://imi.org.ua/




Інтернет

“Українська інтернет спільнота” запрошує до співпраці у питаннях адміністрування домену .UA – Прес-реліз 15 травня 2003 року

Всеукраїнська громадська організація "Українська Інтернет Спільнота" (УІС, uic.org.ua) відповідно до рішення виконавчої ради від 2 квітня цього року запросила до участі в Громадській наглядовій раді з питань домену .UA державні установи, діяльність яких пов’язана з розвитком Інтернет в Україні. Запрошення були надіслані Верховній Раді України (на ім’я Голови профільного Комітету), Службі безпеки України, Державному комітету України з питань регуляторної політики і підприємництва, Державному комітету зв’язку та інформатизації України, Державному комітету України з питань технічного регулювання і споживчої політики, Державному департаменту інтелектуальної власності, Антимонопольному комітету України.

УІС висловлює протест у зв’язку із публікацією 13 травня на офіційному сайті Президента України (www.president.gov.ua) відкритого листа К.С.Синявського, колишнього голови правління Асоціації учасників ринку Інтернет України (АУРІУ, www.auriu.org), в якому, між іншим, сказано: "Неприпустимою ситуацією... є намагання окремої приватної структури та однієї громадської організації "Українська Інтернет спільнота" взяти під повний контроль загальнодержавний телекомунікаційний ресурс - домен верхнього рівня .UA без врахування інтересів інших організацій." УІС звертає увагу громадськості та усіх зацікавлених осіб на те, що відкрита багатостороння угода про створення громадської наглядової ради з питань адміністрування домену .UA була підписана 30 січня 2003 року за участю не лише УІС, але й найбільшого галузевого об’єднання Інтернет-провайдерів -- Інтернет Асоціації України (ІнАУ, www.inau.org.ua) та діючого адміністратору домену, що забезпечить послідовність та наступність процесу реформування. Ця багатостороння угода має принципово відкритий характер, і УІС впевнена, що в найближчий час до угоди приєднаються інші громадські організації, асоціації підприємств та державні установи, які зацікавлені в сталому розвитку Інтернет в України.

УІС рішуче засуджує спроби окремих зацікавлених осіб створити у громадськості хибне уявлення про нелегітимність або непрозорість процесу адміністрування домену .UA. Громадський ресурс, яким є домен, повинен знаходитись під громадським контролем. У цій роботі УІС готовий співпрацювати з будь-якими державними і недержавними організаціями, що представлені своїми легітимними керівними органами. Процес створення дієвої та прозорої системи громадського контролю йде, як заплановано, і його не зупинити.

Довідка

Всеукраїнська громадська організація "Українська Інтернет Спільнота" заснована 15 березня 2002 року установчим з’їздом, зареєстрована 16 липня 2002 року Міністерством юстиції України (свідоцтво #1812). Має 17 регіональних осередків в областях України та місті Києві.

Мета громадської організації "Українська Інтернет Спільнота" (УІС), визначена її Статутом, полягає у сприянні розвитку української складової всесвітньої мережі Інтернет, як одного із засобів формування в Україні громадянського суспільства, та сприянні прискоренню технологічного, підприємницького та інтелектуального прогресу України. УІС вбачає в Інтернет фактор розвитку свободи і демократії, ринкової економіки, української державності та інформаційного суспільства, істотний крок на шляху до інтеграції України у світове співтовариство. Більш детальна інформація доступна в Інтернет: http://uic.org.ua/



Депутати просять Генерального прокурора повідомити про розслідування справ проти ЗМІ, що підірвали авторитет Кучми

Верховна Рада України підтримала сьогодні запит народного депутата Миколи Томенка до Генерального прокурора про оприлюднення інформації про кримінальні справи, порушені проти низки засобів масової інформації за публікацію матеріалів, направлених на незаконний вплив на президента України.

За запит проголосували 171 депутат, передає "Інтерфакс-Україна".

Як повідомлялося, Генпрокуратура проводить слідство по карній справі 49-1120, порушеній "за фактами публікацій у засобах масової інформації, брошурах і інших виданнях матеріалів, направлених на незаконний вплив на президента України з метою перешкоджання виконання їм службових обов’язків". За дорученням Генпрокуратури в регіонах проводяться допити журналістів, виїмки окремих тиражів друкарських ЗМІ, відзначається у повідомленні.

Раніше М. Томенко просив Генпрокурора надати інформацію про те, чи виконане прохання президента припинити всі кримінальні справи стосовно ЗМІ, які публікували інформацію, що порочить його честь і гідність.

Парламент також підтримав запит М. Томенка до голови антимонопольного комітету про перевірку інформації про порушення народним депутатом Віктор Пінчуком антимонопольного законодавства. В. Пінчук за інформацією багатьох ЗМІ є засновником декількох телеканалів і газет.

Як повідомляв ІМІ, 8 квітня прес-секретар Президента України Олена Громницька підтвердила, що Генеральної прокуратурою порушено кримінальну справу за статтею 344 п.1 (незаконний вплив на Президента) за фактом поширення у ЗМІ публікацій, спрямованих на підрив авторитету глави держави.

На сьогодні відомо, що певні слідчі дії (такі як допити та вилучення примірників видання) робилися стосовно щонайменше 7 друкованих ЗМІ: "Інформаційний бюлетень" (Кременчук), "Черкаська правда" (Черкаси), "Рівненський діалог" (Рівне), "Позиція" (Суми), "Антенна" (Черкаси), "Волинь" (Рівне), "Популярна газета" (Дніпропетровськ).

Інститут масової інформації, http://imi.org.ua/
 



Погляди

На хвилях української служби радіо «Свобода» обговорюються права журналістів і громадян на одержання інформації

Надія Шерстюк: З 1 січня наступного року в Україні має набрати чинності новий Цивільний кодекс. За думку юриста Тетяни Монтян, у новому кодексі є суперечності в статтях, від яких можуть суттєво постраждати працівники засобів масової інформації. Вона переконана, що новий Цивільний кодекс – це своєрідний зашморг для журналістів. Наш київський кореспондент Віктор Міняйло попросив Тетяну Монтян конкретизувати її думку.

Тетяна Монтян:
Люди, які його писали і приймали, здається, не узгоджували між собою статті. Я вже не кажу про пасаж, згідно якого, вважається, що негативна інформація, поширена про особу, є недостовірною. Вибачте, так що ж таке негативна інформація? По-перше, це – оціночна категорія, а дальше кожен, кому здасться, що про нього сказали щось погане, може на загальних підставах заявляти, що це - недостовірно. Будь ласка, стаття 277, пункт 3. Якщо відшукати - що ж, все-таки, позитивна інформація, то ми теж це знайдемо в нашому чудовому, новому Цивільному кодексі. Ст. 302, пункт теж 3: “Вважається, що інформація, яка подається посадовими особами і міститься в офіційних джерелах є достовірною”. Вибачте, в нас такі різні посадові особи. Вони кажуть один про одного такі різні речі взаємовиключаючі. Тобто, зрозуміло, що хотіли сказати автори Кодексу цими статтями. В першому випадку, що негативна інформація потребує доведення особою, яка її розповсюдила. У другому випадку, зрозуміло також, що вони мали на увазі: коли особа цитує офіційних осіб і правильно на них посилається і не допускає ніяких перекручень, то вона не повинна відповідати за зміст того, що казали один на одного ці посадові особи. От і все.

Віктор Міняйло:
Пані Тетяно, але депутати от ухвалили, а Президент Леонід Кучма підписав закон, де визначається таке поняття як цензура. На Вашу думку, на скільки це полегшить працю журналістам?

Тетяна Монтян:
Я думаю, що це все декларація – тільки декларація і нічого крім декларації. Тобто, це дуже позитивно, що вони це зробили, але на практиці, я маю великий сумнів, що це матиме якесь життя. Особливо, коли вступить в дію цей Цивільний кодекс. Ви розумієте, дуже багато протиріч. Наші суди мають можливість в одному випадку керуватися одними нормами, в іншому випадку – іншими. Все це буде на законних підставах. Тобто, на мій погляд, створюються навмисне багаточитання нашого законодавства, де є різні статті на різні теми, щоб можна було маніпулювати на загальних підставах і тим, і іншим.

Надія Шерстюк:
Закон про цензуру, про який згадувалося в попередньому матеріалі, нещодавно відписав Президент Леонід Кучма. Цим документом внесено зміни до низки законодавчих актів України – Кодексу про адміністративні правопорушення, законів “Про інформацію”, “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”. Зміни стосуються як прав журналістів, так і прав громадян, зокрема, права на інформацію.

Тарас Марусик:
Вперше в українському законодавстві з’явилося визначення цензури у доданій до закону “Про інформацію” статті (цитую): “Цензура як вимога, спрямована до засобу масової інформації, журналіста, головного редактора, організації, що здійснює випуск засобу масової інформації, його засновника (співзасновника), видавця, розповсюджувача попередньо узгоджувати інформацію... чи перешкоджання в будь-якій іншій формі тиражуванню чи розповсюдженню інформації з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, заборонена”.

Крім того, в закон закладена кримінальна відповідальність за умисне перешкоджання професійній діяльності журналіста, переслідуванню його за критику, здійснюване посадовою особою або групою осіб за попередньою змовою.

До найважливіших належить і положення закону про те, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оцінних суджень.

Проти ще однієї законодавчої новації виступили керівники Всеукраїнської громадської організації "Асоціація працівників засобів масової інформації України", які напередодні підписання закону надіслали листа на адресу Леоніда Кучми з проханням накласти на нього вето. До речі, цей лист не був підписаний, хоча відомо, що керує цією Асоціацією чиновник найвищого, першого рангу, заступник голови Державного комітету радіо і телебачення Віктор Петренко.

Процитую уривок зі згаданого листа: “Варто звернути увагу і на те, що Закон України "Про інформацію" відтепер доповнено новою статтею 47-1, у частині третій якої передбачено, що особа звільняється від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно значимою. Але ця норма не узгоджується з Конституцією України і кримінально-процесуальним законодавством, оскільки за розголошення таємної інформації та незаконне розголошення конфіденційної інформації про особу вже встановлено кримінальну відповідальність, а відповідно до частини другої статті 32 Конституції України поширення інформації про особу без її згоди не допускається”.

Голова Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації Микола Томенко дотримується іншої думки.

Микола Томенко:
Я не можу погодитися з тим, тому що конституційно є беззаперечні права людини, громадянина, є беззаперечні демократичні цінності, які завжди домінують в кожній країні над обмеженнями. Таємна чи конституційна інформація це є обмеження. До речі, це є велика проблема. Ми зараз будемо розсекречувати значну кількість обмеженої інформації, яка визначається постановами Кабінету Міністрів. В нас штатні розклади податкових адміністрацій, митних служб є таємницею як було таємницею штатні розклади Адміністрації Президента, яку я розсекретив. Це загальна норма європейського права. Коли йдеться про спільно значиму інформацію, то, якщо буде доведено, що це суспільно значима інформація і суспільство могло б розв’язати якийсь конфлікт, знаючи цю інформацію, тоді ця людина буде виправдана. Ситуації з містом або з регіоном де є фантастична корупція і чиновники, в тому числі, коли журналіст чи громадянин ризикує, говорячи якусь правдиву інформацію, мусить мати захист, коли ця інформація направлена на те, щоб люди дізналися правду.

Радіо "Свобода", 01.05.2003, http://radiosvoboda.org



Новий Цивільний кодекс: журналіст може лише хвалити

Якщо після Нового року посадова особа при виконанні службових обов’язків обізве вас, не дай Боже, "козлом" — опустіть кулаки. Бо це чиста правда. Не вірите — читайте новий Цивільний кодекс, який набирає чинності з 1 січня 2004 року

Ст. 277: журналіст може лише хвалити... або захвалювати


Вже скоро дванадцять років, як українці примудряються жити за Цивільним кодексом (ЦК) УРСР, що "... регулює майнові та...особисті немайнові відношення в цілях створення матеріально-технічної бази комунізму..." (ст. 1-а нині чинного Кодексу). Маючи такий досвід, можна припустити, що ми зможемо адаптуватися до "свіжого" ЦК, який набирає чинності з 1 січня 2004 року. Хоча із самого початку слід сказати: не всім буде легко. Якщо залишити поза увагою економічний складник нового Цивільного кодексу, а проаналізувати тільки близький до журналістського серця інформаційний, то стає щиро смішно і разом з тим лячно. Обнадіює лише те, що експерти стверджують: слабинок у ЦК чимало.

Титул переможниці рейтингу абсурду завоювала стаття 277-а цього Кодексу. Цитуємо: "Вважається, що негативна інформація, поширена про особу, є недостовірною". Виходить, що з 1 січня 2004 року журналістів за кожне криве слово, сказане на сторінках преси про будь-кого, чекатиме невідворотна відплата — за приниження "...честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи, за що передбачене відшкодування "...грішми, іншим майном або в інший спосіб" (ст. 23). При цьому "спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила" (знову ст. 277).

До того ж наш найнезалежніший у світі суд згідно зі ст. 278-ю, може заборонити випуск у світ газети, книги, кінофільма чи телепередачі, які ще тільки готуються, або заборонити (припинити) їх розповсюдження чи навіть вилучити наклад з метою його знищення.

Тож власникам ЗМІ, аби не мати зайвих проблем, слід до початку нового року здихатися журналістів, які песимістично ставляться до життя і не вважають всіх політиків людьми винятково добрими і чесними. Зате наскільки легше буде працювати парламентським борцям з цензурою через відсутність цього ганебного явища як такого. Адже навіщо вона потрібна, ота цензура, якщо є стаття 277?

Можливо, автор ПіКу за браком юридичної освіти просто не все до кінця зрозумів. Тому по коментарі я звернулася до судді Київського апеляційного суду Юрія Василенка та адвоката Тетяни Монтян.

"Думаю, зрозуміло, тиражі яких ЗМІ є першими в черзі на потоплення в річці. Але з 1 січня 2004 це вже буде не брутальне "свавілля", а судове рішення, що "ґрунтується на законі", — так прокоментувала Тетяна Монтян можливі наслідки набрання чинності нового Цивільного кодексу.

Суддя Василенко
додав, що в принципі можна здогадатись, що саме мали на увазі законотворці у статті 277-й: "Це мусило б звучати так: "Негативна інформація вважається недостовірною доти, доки її не буде підтверджено фактами". Але викласти цю, більш ніж просту думку так, щоб не соромно і не страшно було читати, в них, мабуть, забракло чи то часу, чи то розуму, чи просто відповідальності за свої дії. Або просто не було бажання. Адже тепер судді, виконуючи політичне замовлення, можуть розуміти цю статтю буквально з усіма тими наслідками, які ви передбачили".

До їхньої позиції пристає і відомий адвокат Віктор Агєєв: "Якщо ця стаття набере чинності, не думаю, що її використовуватимуть досить часто. Все-таки неправовими методами, як-от темники, боротися зручніше, адже менше шуму і галасу, ніж під час відкритого судового засідання. До того ж, ще передчасно драматизувати ситуацію, поки Кодекс не набув чинності, ще все може змінитися, і некоректне формулювання статті 277-ї в тому числі".

Індульгенція для журналістів


Наступний "хіт" Цивільного кодексу — стаття 302: "Вважається, що інформація, яка подається посадовою, службовою особою при виконанні нею своїх службових обов’язків, а також інформація, яка міститься в офіційних джерелах (звіти, стенограми, повідомлення засобів масової інформації, засновниками яких є відповідні державні органи або органи місцевого самоврядування), є достовірною".

"Ось вона, індульгенція для журналістів і гарантія, що ріки "чорнушної" інформації все- таки виливатимуться у ЗМІ, хоч як би боролася з цим ганебним явищем стаття 277! Бо далі у ній йдеться, що "...фізична особа, яка поширює таку інформацію, не зобов’язана перевіряти її достовірність і не відповідає у разі її спростування". Журналісти, тільки уявіть, яка вакханалія свободи слова чекає на нас після Нового року — все, що казатимуть усі без винятку держслужбовці та депутати всіх рівнів, усе, що друкуватиметься у відповідній пресі — вважатиметься істиною в останній інстанції, абсолютною та неспростовною!" — говорить Тетяна Монтян.

Однак ідемо далі, бо є й доволі відрадні нововведення, як от стаття 296 (4):

"...ім’я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину,... може бути використане (обнародуване) лише у разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо неї". Виходить, що з 1 січня Генпрокурору Святославу Піскунові доведеться відмовитися від прес-конференцій аби назвати обвинувачених і підозрюваних у резонансних справах. Інакше Павло Лазаренко розорить держбюджет цілком обґрунтованими позовами, позаяк його на сьогодні чесне ім’я (американський суд ще не виніс вироку) паплюжать на всі заставки. І все це — подумати тільки — до набрання законної сили обвинувального вироку суду.

Статті 301 (4) і 302 (1) взагалі мусять припинити існування в Україні жовтої преси. В першій ідеться, що "обставини особистого життя фізичної особи можуть бути розголошені іншими особами лише за умови, що вони містять ознаки правопорушень, що підтверджено рішенням суду", відповідно, в другій пишеться, що "...поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускається". Бідолашній редакції "Бульвару" доведеться просити дозволу не тільки у Філіпа Кіркорова, але й у таких далеких географічно від нас Мадонни чи Брітні Спірс, щоб надрукувати якісь пікантні подробиці з їхнього життя, або довго очікувати, коли нарешті знаменитості порушать кримінальний кодекс чи норми суспільної моралі і поки це підтвердить своїм рішенням суд.

Чому депутати проголосували за "маразми" в Цивільному кодексі?

Анатолій Матвієнко, народний депутат України


Фракція БЮТ голосувала за Цивільний кодекс і не треба робити з цього трагедії. Парламент постійно приймає закони, які є недосконалими, бо досконалість не має меж. Усі парламенти світу більшість часу працюють не над новими законами, а над поправками до старих. Добре, що ви акцентували на маразматичних статтях у новому кодексі, БЮТ обов’язково лобіюватиме їх коригування.

Нестор Шуфрич, народний депутат, фракція СДПУ(о)


Не можу коментувати Цивільного кодексу, бо я в ньому не фахівець. У нашій фракції цим питанням займався депутат Валерій Євдокімов, голова Комітету законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності. Рішення щодо голосування за ЦК приймав не кожен депутат окремо, а вся фракція голосувала "за" узгоджено, спираючись на авторитетну позицію Євдокімова. Хоча те, що ви мені розповіли — дуже цікаві речі, треба буде почитати Цивільний кодекс.

Василь Сіренко, народний депутат, фракція КПУ


Фракція Компартії проголосувала "за". На жаль, ми наступили на ті самі граблі, що й росіяни декілька років тому, — прийняли дуже ліберальний і надсучасний Кодекс, від якого не буде жодної користі. Бо Кодекс дуже "сирий", незважаючи на те, що над ним працювали близько 9 років.

Микола Томенко, фракція "Наша Україна", голова Комітету з питань свободи слова та інформації


Фракція "Наша Україна" не голосувала за Цивільний кодекс, я особисто також. Взагалі наш комітет не займався ЦК і не має до тих "маразмів" жодного стосунку. Хоча даремно не займався. Мусимо тепер виправляти ситуацію.

Там є дуже багато статей, які суперечать закону про інформацію. А інколи вони є просто абсурдними — їх треба переписувати. До того ж, наш комітет планує ввести і деякі новації. Зокрема, ми плануємо закріпити за журналістом право оприлюднювати ризиковану інформацію, тобто ту, яка не повністю підтверджена фактами, але яка становить суспільний інтерес. Особливо це стосується резонансних справ — суспільний інтерес мусить стояти вище за інтереси СБУ чи слідства.

Віктор Шишкін, член Вищої ради юстицій


Цивільний кодекс, м’яко кажучи, не є документом вищого ґатунку. Чому він такий "сирий"? Чому Кодекс пройшов через Верховну Раду? Тому, що всі тут себе вважають занадто розумними.

Андрій Шкіль, народний депутат України, фракція БЮТ


Я за Цивільний кодекс особисто не голосував. Рішення голосувати "за" ухвалювала фракція, в результаті проголосували моєю карткою без моєї участі в сесійному залі. Я в курсі всіх цих "маразмів" у Цивільному кодексі, і досі жалкую, що не зміг виступити з цього питання. Чому фракція проголосувала "за"? Мені важко сказати. Голосування за Кодекс відбувалося в досить-таки несприятливий час — період новорічно-різдвяних свят, депутатам навіть ніколи було ознайомитись з таким об’ємним документом, де більше ніж півтисячі статей. До того ж засідання, на якому прийняли Кодекс, було зразу після святкування старого Нового року — 15 січня, тож зрозуміло, чому присутність депутатів була мінімальною, а за відсутніх голосували колеги по фракції.

Хоча мене дивує той факт, чому фракція комуністів ухвалила рішення голосувати "за". Червоні депутати відрізняються тим, що скрупульозно вивчають усі документи до найменшої коми. А от із соціалістами все зрозуміло. Вони голосували "проти", бо в них аж три депутати судді, вони не могли не помітити і пропустити таку кількість "маразмів".

Олександр Задорожній, депутатська група "Народовладдя", представник Президента у ВР


Цей Кодекс писали 10 років, треба ж його було нарешті прийняти. А чому стільки "маразмів"? Тому що у цій ВР його прочитали лише три особи. Не думаю, що будуть якісь зміни до 1 січня. Кодекс удосконалюватиметься в майбутньому, коли життя загострюватиме проколи у формулюванні деяких статей. Так крок за кроком він буде дописуватись роками.

Михайло Павловський, народний депутат України, фракція БЮТ


Звичайно, у Цивільному кодексі не повинно бути тих статей, які ви процитували. А голосував я за цей Кодекс лише тому, що він дуже потрібний Україні як такий, а виправити негативні моменти можна завжди. Взагалі у парламенті існує така практика: великі закони голосуються в першому читанні, незважаючи на окремі недопрацювання, щоби потім уже у спокійній обстановці, маючи вдосталь часу, їх можна було б проаналізувати і доробити.

Віктор Агєєв, юрист


Передчасно коментувати Цивільний кодекс, допоки він не набрав чинності. Закон ще може змінюватись, а він настільки сирий, що над ним ще працюватимуть і працюватимуть. Зараз тривають напружені дискусії між розробниками і народними депутатами. Одна з основних проблем Кодексу в тому, що він розроблявся як єдиний на всі випадки життя.

На мою думку, Цивільний кодекс радянських часів хоч і застарілий — однак технічно досконаліший, простіший і логічніший, у ньому менше внутрішніх суперечностей і некоректних формулювань. До речі, застарілі норми трапляються і в новому Кодексі. Зокрема, норми закону щодо векселів і цінних паперів застарілі ще у проекті.

24.05.2003, Тетяна Чорновіл, http://antenna.com.ua/main.php



Председатель Госкомитета по вопросам информации, телевидению и радиовещания призывает работников СМИ "не порочить нашу страну в угоду чьим-то интересам".

Иван Чиж, председатель Госкомитета по вопросам информации, телевидения и радиовещания:

"У меня нет данных ни об одном случае незаконного преследования оппозиционных СМИ или закрытия по политическим соображениям. Это служит подтверждением реального существования свободы слова в Украине. Хотя у нас сейчас проживает 32 сироты — дети журналистов, гибель которых зачастую бездоказательно связывают именно с преследованием, в том числе, и политическим. В этой связи я призываю всех работников СМИ к объективности. Не гоняться за сенсациями, не раздувать политические скандалы, там, где их нет. Не порочить нашу страну в угоду чьим-то интересам. Надо объективно отражать действительность, даже если отрабатываются чьи-то гранты...".

Иван Сергеевич привел интересный факт. Недавно к нему на интервью напросилась съемочная группа центрального канала венгерского телевидения. Вопросы были довольно острыми — о резонансных случаях гибели журналистов, якобы преследованиях свободной прессы и т.д. Репортер получил ответы, которыми был полностью удовлетворен.

По словам корреспондента венгерского телевидения, имидж Украины как тоталитарного государства создают наши некоторые отечественные журналисты и политики, но теперь он им верить не будет.

("Киевские ведомости", 15 мая 2003 г.)



Руководитель Главного управления информационной политики Администрации Президента – о "специалистах по очернительству": "Они зомбируют сознание наших граждан уродливым представлением о стране... Они не понимают, что такое патриотизм..."

В конце февраля в Страсбурге на заседании Комитета Министров Совета Европы в качестве украинских экспертов по свободе слова присутствовали Сергей Васильев, руководитель Главного управления информационной политики Администрации Президента Украины, Сергей Кичигин, редактор украинского еженедельника "2000", Михаил Погребинский, директор Киевского Центра политисследований и конфликтологии.

Из интервью С. Васильева:


"... Хотелось бы, чтобы граждане Украины не доверяли крокодильим слезам "инвалидов политической цензуры", "прозябающих" на многотысячные зарубежные гранты...

Я слышал, что они поехали в Страсбург на деньги фонда "Відродження". А принцип отбора очень простой и уже давно проверенный. Такой чести были удостоены только специалисты по очернительству своей страны за ее рубежами. После возвращения из Страсбурга я их классифицировал как "профсоюз независимых ассенизаторов". Всю грязь и дерьмо, которые только можно собрать в Европе и Америке, они перекачивают в информационное пространство Украины. Это — их главная работа. Они зомбируют, если хотите, сознание наших граждан уродливым представлением о стране, якобы существующем в глазах внешнего мира. Этот "профсоюз независимых ассенизаторов" абсолютно независим от любых моральных обязательств перед своей родиной, ее народом, от принципов журналистской этики и просто этики гражданина. Они не понимают, что такое патриотизм...

Я спрашивал своих собеседников из Совета Европы, неужели вы действительно не видите, что вас дурят, на вас просто зарабатывают деньги? Пользуясь вашей неосведомленностью, группа недобросовестных журналистов пытается запустить руку в бюджет, который вы хотите реализовать на благородные для Украины цели. Гоните этих самозванцев. Это — "дети лейтенанта Шмидта", смекнувшие, где можно на дурняк поживиться. Они не представляют ничьи интересы, кроме своих финансовых. Они даже не зарегистрировались как профсоюз...

...Центр Разумкова... зомбирует общественное мнение данными социологических опросов, согласно которым большинство простых украинцев очень обеспокоены наличием цензуры..."

("Киевские ведомости", 5 марта 2003 г.)



Главный редактор еженедельника "Украина-Центр" (Кировоград) Ефим Мармер – о ситуации со свободой слова в Украине

Еженедельник "Украина-Центр" имеет статус всеукраинского издания, хотя издается в Кировограде и распространяется в основном в Центральной Украине. В конце нынешнего года "УЦ" отметит свой 10-летний юбилей. Перепечатки и ссылки на "УЦ" периодически мелькают на различных политических и информационных сайтах, и не только на Украине. Главный редактор еженедельника Ефим Мармер достаточно ярко "засветился" на парламентских слушаниях по свободе слова на Украине.

Его выступление, которое целиком было посвящено проблеме судебного преследования региональных СМИ, было, по мнению большинства коллег, одним из самых сильных моментов дискуссии. Еще раньше журналистская тусовка оценила его нестандартный ответ "не прогибайся, и не употребим будешь" – на вопрос анкеты о существовании цензуры в Украине. Корреспондент “Правды.Ру” Андрей Лубенский задал Ефиму Мармеру несколько вопросов.

– Ефим, Вы – общественный консультант парламентского Комитета по вопросам свободы слова и информации. Потому начнем с "профильных" вопросов. Как Вы оцениваете ситуацию со свободой слова в Украине?

– Как совершенно адекватную той экономической, социальной и духовной ситуации, которая сложилась в Украине за последнее десятилетие. Я категорически не согласен с теми своими коллегами, которые пытаются представить свободу слова в качестве главной проблемы нынешней Украины. Обратите внимание, рейтинги Украины по доходам на душу населения, другие финансово-экономические показатели в точности соответствуют месту страны в списках правозащитных организаций. Было бы глупо надеяться, что в стране, где процветают приемы "ручного" управления во власти и кланово-олигархические в бизнесе, где коррупция стала нормой жизни на всех уровнях "государевой службы", свобода слова будет соответствовать уровню Европейской хартии по правам человека.

– На днях президент Леонид Кучма снова угодил в международный список "врагов прессы". Насколько заслуженно?

– Человек, который претендует на роль арбитра нации, должен отвечать не только перед своим народом, но и перед мировым сообществом за все то, что происходит в стране. Отвечать как за собственные промахи и пренебрежение к четвертой власти, так и за ошибки своего окружения.

– Известно, что украинская Генпрокуратура возбудила уголовное дело против пяти провинциальных газет, якобы препятствующих своими публикациями Леониду Кучме исполнять свои президентские обязанности. Президент велел дело это "отставить", но, насколько мы знаем, допросы журналистов продолжаются – при очевидной бессмысленности обвинений. Одни говорят, что Кучму в данном случае "подставило" окружение, другие считают, что президент и без окружения хорош. Что Вы думаете об этой странной истории?

– Ничего странного я в этой истории не наблюдаю: новомодный пи-ар в совковом исполнении. Проблема даже не в попытке ограничения свободы слова, а в отсутствии элементарной политической культуры и уровне дискуссии. Если президент на пресс-конференции называет своих оппонентов подонками, это не означает, что поголовно все – и журналисты, и политики – должны опускаться до уровня плинтуса. Культура – дело личностное: кому-то Гребенщиков, кому-то Киркоров, а кому-то "Ленинград" со Шнуровым... Это я и про журналистику тоже.

– Интересна и история с награждением главного редактора еженедельника "Зеркало =недели" Владимира Мостового немецкой премией "За свободу и будущее средств массовой информации". Внезапно президент заинтересовался формулировкой, поясняющей причину награждения, и поручил МВД, СБУ и Генпрокуратуре принять все необходимые меры по расследованию фактов угроз и преследований в адрес "виновника торжества". А Владимир Мостовой заявил, что – цитируем – "Проблемы, с которыми сталкивается "Зеркало недели", мало отличаются от тех, которые постоянно вынуждены решать СМИ, занимающие независимую позицию: удары по инвесторам, попытки изменить собственника, телефонные угрозы, прослушивание телефонных разговоров, необоснованные суммы исков, незаконные возбуждения уголовных дел – это далеко не полный перечень методов, применяемых к неподконтрольным изданиям". Ваша оценка ситуации?

– Давайте, как говорится, разделим проблемы. То, что немцы наградили Мостового, – это нормально. А кого им еще было награждать? Заслуги Мостового бесспорны, а дальше Киева эти ребята не ездят.

Президентская "забота об людях", которую, я уверен, придумали Сергей Васильев (начальник информационного управления президентской администрации – Ред.) со товарищи, – это просто Жванецкий! Или вариации на тему одиозного фильма "Премия". Выходит, если силовики не найдут "обидчиков" Мостового, то награду "герою" вернуть придется? А авторитет немецких защитников свободы слова будет просто уничтожен? Чего-то они там в АП недодумали. Никак не поймут, что взаимоотношения власти и прессы – это не боксерский поединок, и даже не шахматный.

Что касается ответа Владимира Мостового, то по форме он четко демонстрирует, кто в нашей стране является интеллектуальной элитой, а по сути – абсолютно верно оценивает ситуацию в медиа-пространстве Украины. За десять лет существования "Украины-Центр" из "перечня Мостового" мы не пропустили ни одной позиции; по некоторым из них ситуации были весьма жесткими, по другим – все разрешалось вполне мирно.

– Вы возглавляете нестоличный еженедельник. В чем особенности положения, в котором находится сейчас региональная пресса?

– Полная аналогия с провинциальным бизнесом. Есть успешные издания, есть подконтрольные власти, есть скупленные на корню с дармовой подпиской...

Районные коммунальные издания умирают. Печатные "органы" власти на уровне областей сидят на дотации и демпингуют. Постоянные проблемы с "Укрпочтой": ее услуги очень дороги, а стабильно высокий уровень списания (практически независимо от тиража) позволяет усомниться в его естественном происхождении. Развитие собственной сети распространения убыточно из-за высоких налогов и огромного количества платежей-поборов. И все это на фоне общего снижения интереса читателей к печатному слову...

– Насколько часто Вам, как редактору и как журналисту, приходилось сталкиваться с фактами цензуры? Если приходилось, конечно?

– Проявления цензуры, как и, скажем, коррупции, многолики. Поэтому попытки ее измерить или оценить (часто-редко, много-мало) бессмысленны. Цензура есть, ее не может не быть в нашем обществе. Но дело даже не в частоте и силе разного рода наездов на редактора (журналиста), а в наличии или отсутствии у тебя моральных принципов, в слабости или стойкости твоего позвоночника.

Для меня наибольшей проблемой последних лет стали разрушительные судебные иски к "Украине-Центр". Маниакальное неприятие всяческого "несанкционированного" упоминания всуе фамилии амбициозного чиновника или политика зачастую приводит к совершенно неадекватным последствиям. Мы на собственной шкуре ощутили все "прелести" местного правосудия в нашей последней тяжбе, в которой нам противостоит председатель местного суда, он же неудачливый претендент на выборах-2002. Корпоративность нашей судебной власти просто удивительна – "один за всех, и все за одного", журналисты могут только позавидовать. Меня просто поражает та легкость, с которой вполне благополучные люди оценивают свои "моральные страдания". В случае с "УЦ" отсчет начался с полумиллиона гривен. В том самом районном суде, которым руководит "наш" истец, можно найти десяток дел, когда в пользу семей погибших (в ДТП, на производстве, в результате бандитских нападений) с виновных взыскивались суммы в пару-тройку тысяч гривен. Когда же дело касается СМИ и "моральных страданий" влиятельных персон, ставки возрастают несоразмерно. Абсолютно очевидно, что цель подобного иска – уничтожить газету.

Сейчас кассационная жалоба "УЦ" находится в Верховном суде, будем надеяться, что судьи ВС смогут абстрагироваться от должности нашего оппонента.

Мне бы не хотелось заканчивать наш разговор о свободе слова ответами на традиционные вопросы "кто виноват?" и "что делать?". Они известны каждому порядочному и профессионально работающему журналисту. А раз так, давайте сообща решать наши проблемы по мере их поступления...

Андрей Лубенский , "ПРАВДА.Ру"



Редактор „Інформаційного бюлетеня” (м. Кременчук) – про призначення Уповноваженого комітету ВР з питань свободи слова та інформації у Полтавській області

Нещодавно засоби масової інформації Полтавської області отримали повідомлення такого змісту:

„Всем заинтересованным лицам. Уважаемые господа!

Господин Кулясов Сергей Владимирович, главный редактор газеты "Кременчуцький ТелеграфЪ" уведомляет о своём назначении уполномоченным комитета Верховной Рады по вопросам свободы слова и информации в Полтавской области (заседание Комитета ВР по вопросам свободы слова и информации от 16 мая 2003 года).

В задачи уполномоченного входит мониторинг случаев нарушения свободы слова и информации в регионе, оперативное информирование главы комитета Нико-лая Томенко о фактах препятствования в осуществлении журналистской деятель-ности и другая деятельность, связанная с защитой свободы слова и информации.

Предлагаем Вам по всем вопросам, касающимся нарушения Законов о прессе, информации, препятствования осуществления журналистской деятельности и нару-шения свободы слова в Полтавской области обращаться в офис уполномоченного комитета Верховной Рады по вопросам свободы слова и информации в Полтавской области.

Адрес офиса: 39600, г.Кременчуг Полтавской обл., ул Шевченко, 50А, тел. (0536) 797149, 791048, e-mail: [email protected]

С уважением, главный редактор газеты "Кременчуцький ТелеграфЪ",

уполномоченный комитета Верховной Рады по вопросам свободы слова и информации Сергей Владимирович Кулясов”

Редактор „Інформаційного бюлетеня” Тамара Просяник висловила свої думки з приводу цього призначення:


„Вельмишановний господін Кулясов!

Дізналася про Ваше призначення Уповноваженим комітету ВР з питань свободи слова та інформації у Полтавській області з вашого листа дещо із запізненням, а тому висловлюю свої думки з приводу цього лише зараз. З мого боку було б нечесно не ознайомити вас з ними, оскільки я їх вже висловила працівникам названого комітету. І вони, ці думки, є критичними. Сподіваюсь, що ваша схильність до прагматизму дозволить поставитися до них з розумінням.

Гадаю, що перш ніж призначати уповноваженого, комітет мав би поцікавитися думкою журналістів Полтавщини. І якби мене запитали, кого б я бачила наділеним цією місією та повноваженнями, то я б назвала тих журналістів (саме журналістів, а не чиновників від журналістики), які вже немало зробили для утвердження свободи слова в нашій області і продовжують робити. Серед них: шеф-редактор газети “Полтавська думка” – О.Кулик, керівник медіа-клубу Полтавщини – Л. Кучеренко. Перераховані вами в листі функції, які ви маєте намір виконувати, як новопризначений уповноважений, ними вже давно виконуються. Медіа-клуб систематично випускає інтернет-бюлетень, де саме і йдеться про ті численні порушення, які ви лише збираєтеся відслідковувати.

Думаю, що наділення саме вас функцією захисника свободи слова за нинішніх умов і в Україні, і в Полтавщині, зокрема, НЕ НА ЧАСІ. Можливо, ваш час буде “завтра”, коли впаде злочинний режим президента Л.Кучми, і правила гри в суспільстві, в тому числі й в сфері інформаційній, стануть чистішими, моральнішими. Результату позитивного від вашого призначення не буде жодного, швидше навпаки

Щоб зберегти очолюване вами видання, зрештою – справу, яку, певне, ви маєте, вам доведеться йти на компроміси (що, до речі, судячи з газети, якою керуєте, ви сьогодні й робите). Життя ж показало, компромісність, за якою ховається власний інтерес – є чи не найбільшим гальмом на шляху утвердження свободи слова. Як ви збираєтеся боротися за свободу слова в області, де лише за друкування опозиційного видання, закривають друкарні, примушуючи пожежні, архітектурні служби давати неправдиві висновки, а правоохоронців – виконувати політичні замовлення? Як ви збираєтеся ефективно впливати на владних чиновників всіх мастей та рангів, які накладають заборону на друкування окремих видань за “сприяння” губернатора? У своєму листі ви пишете, що маєте намір інформувати голову парламентського комітету М. Томенка про порушення в царині преси та інформації. А що, те чи інше видання не може напряму це робити, якщо така потреба виникне? Навіщо потрібен такий собі “інформативний” посередник? Хіба щоб “засвітитися” ще на цьому інформаційному тлі? То вже інша справа, з якою метою: з користю для себе чи для громадської справи. У своєму критичному ставленні до вашої кандидатури для виконання цієї непростої місії я виходжу з наступного:

1. Ніщо не повинно уповноваженому зі свободи слова заважати дивитися на процеси в інформаційному просторі упереджено. Вам це не вдасться, оскільки ви очолюєте цілий медіа-холдинг, поважну в певному сенсі газету, розраховану на масового читача. Саме ці чинники не дозволять вам діяти рішуче, називаючи речі своїми іменами до кінця, що на нинішньому етапі є вирішальним у справі зміни ситуації зі свободою слова на Полтавщині. Чи ви напишете всю правду про те, чому окремі газети на Полтавщині, які об’єктивно писали про ситуацію в області і не лише навколо свободи слова, взагалі перестали виходити, а ті, що ще “живі”, змушені шукати заледве чи не нелегального друку по чужих областях? Але в умовах суцільного правового свавілля з очолюваним вами виданням влада чинитиме так само, як з названими виданнями. Хіба би ви вибрали іншу форми у справі виборювання справедливості. А тільки всі інші форми, окрім гласної правди, матимуть нуль ефекту, а ви опинитеся в ролі всього лише гравця, який прийняв ті правила лукавої гри, в яку “грає” влада, якій найбільше не потрібна саме свобода слова.

2. Уся ваша діяльність до призначення уповноваженим говорить про те, що проблемами свободи слова ви особливо не переймалися доти, доки ця ділянка не стала аж вельми важливою та резонансною як в Україні, так і за її межами. Але це дві великі різниці: хоч щось робити для утвердження свободи слова, накликаючи на себе “гнів” гонителів, і просто відслідковувати, фіксувати її стан в області та передавати інформацію, куди потрібно. Це трохи по-іншому називається. Уповноважений в вашій особі буде дуже зручним як для тих, хто безпосередньо робить все в області, щоб свободою слова в ній і не пахло.

3. Нарешті, останнє: ви, господін Кулясов, добрий менеджер, прагматик-практик, який завжди віддасть перевагу розрахунку над всіма іншими категоріями та факторами. Наприклад, такими, як: втрата заради справедливості, жертовність в ім’я правди, відвертість тощо. А саме це сьогодні є вирішальним, бо найбільшими гонителями свободи слова, об’єктивності в “прихватизованому” всуціль інформаційному просторі України (як, до речі, й Кременчука також) є ті, хто має або безмежну владу, або безмежну кількість грошей. А як заробляють і те, і інше в нинішній Україні, і хто саме, зрозуміло. Вони диктують свої правила. Аморальні правила. Безчесні, продажні. Протиставити їм можна лише те, що їм бракує. Але те, що бракує їм, судячи з позиції очолюваного вами видання, бракує й вам.

Отже, при всій моїй повазі до вас, як вправного чиновника, майже бізнесмена від журналістики та очолюваної вами масової газети, я не можу погодитися на ваше призначення в якості уповноваженого комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації. І розцінюю цей ваш крок (адже ви могли й відмовитися), як всього лише прагматичну спробу набути ще більшої ваги (як для майбутніх виборів), напевне. Інакше, для вас – це чергова сходинка на шляху “звучання”, зміцнення зв’язку з ділянкою у ВР. Себто – це розвиток вашої особистої перспективи (навіть не газети, яка за вами добре стоїть, бо вона й так доволі має впливу, орієнтуючись на масового читача, маючи великий, умовно кажучи, МАСвплив, а не ІНДИВІДвплив).

Вважаю, що уповноваженим комітету ВР з названої ділянки має бути журналіст, який працює, не пристосовуючись до нинішнього рівня потреб читача, а намагається дати шанс читачеві стати іншим – інтелектуальнішим, вимогливішим, думаючим, поінформованішим. Для такої людини не має бути заборонених тем, заборонених ділянок та понять не лише у справі написання матеріалів, а й у справі будь-якої діяльності (громадської, бізнесової, тощо), якщо вони об’єктивно мають місце в житті. На жаль, вас, при всіх ваших здібностях, неабиякій активності та діловитості, я не можу віднести до такої категорії журналістів.

З повагою,

редактор громадсько-політичного тижневика “Інформаційний бюлетень”

Тамара Просяник




Саморегуляція

Для підтримки буковинської газети «Час» створюється спеціальний рахунок

Буковинська незалежна газета “Час”, яка програла позов на 50 тисяч гривень колишньому начальнику управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю облдержадміністрації Олександру Семенку, оголосила про збір коштів для порятунку часопису.

За словами ініціаторів збору коштів – екс-посла України в Румунії Леонтія Сандуляка та професора Чернівецького національного університету Олег Панчука – ідея відкриття спеціального рахунку виникла після того, як в редакцію газети стали стихійно приносити гроші її читачі.

Акція триватиме з 8-го по 25-те травня. За цей час рішення суду буде опротестовано в Апеляційному суді області. У випадку, якщо суд вищої інстанції відмінить вирок, зібрана сума була депонована на особливому рахунку фонду, який контролюватиме наглядова рада, і призначенням якого буде підтримка вільної преси – ґазет, радіо- чи телеканалів, яким за свободу думки погрожуватимуть штрафні санкції

Інститут масової інформації, http://imi.org.ua/




Київська незалежна медіа-профспілка виносить на обговорення широкого загалу питання щодо критеріїв видачі прес-карт

Таке рішення було прийнято на засідання комітету профспілки, повідомили УНІАН. Свою думку можна висловити на сайті профспілки.

Як зазначили у медіа-профспілці, у комітеті є кілька позицій щодо того, хто матиме право отримати таку прес-карту. Зокрема, частина комітету вважає, що слід обмежитися єдиним критерієм – членством у профспілці. Інші члени комітету дотримуються думки, що для отримання прес-карти член КНМП повинен ще й займатися професійною журналістською діяльністю.

Як повідомляв УНІАН, Київська незалежна медіа-профспілка розробляє процедуру надання вільним журналістам спеціальних посвідчень – прес-карт, що засвідчуватимуть їхній журналістський статус. Прес-карти надаватимуться для можливості акредитації при органах державної влади.

У КНМП уточнили, що з проблемою акредитації стикаються не лише вільні та позаштатні журналісти, що не мають редакційних посвідчень, а й працівники інтернет-видань, які не є суб’єктами законодавства про ЗМІ.

У комітеті профспілки пояснили, що законодавство передбачає, зокрема, акредитацію на вимогу журналіста за наявності документів, що підтверджують його професійну спеціалізацію, або за рекомендацією професійного об’єднання журналістів.

Таким чином, КНМП запропонує працівникам інтернет-видань, вільним та позаштатним журналістам отримати прес-карту профспілки, яка засвідчуватиме їхню особу і статус журналіста, а також відповідатиме вимогам прес-служб органів влади і чинного законодавства. Вона вважатиметься рекомендацією журналістського профоб’єднання і підтверджуватиме профспеціалізацію власника. Порядок надання прес-карт та перелік необхідних для цього документів зараз розробляється.

Медіа-профспілка також має намір узгодити з прес-службами провідних органів держвлади форму та порядок надання прес-карт вільним журналістам, а також процедуру їхньої акредитації на постійній основі та процедуру разових акредитацій на окремі заходи.

Полтавський обласний медіа-клуб. Електронний бюлетень

"Свобода слова. Полтавщина." N23, 30.04.2003.




Заява Гільдії власних кореспондентів центральних ЗМІ в Одесі:

Замість того, щоб розслідувати реальні факти переслідувань журналістів, українська влада своєю показною турботою намагається дискредитувати головного редактора газети "Дзеркало тижня" Володимира Мостового (28.05.2003)

Замість того, щоб розслідувати реальні факти переслідувань журналістів, українська влада своєю показною турботою намагається дискредитувати головного редактора газети "Дзеркало тижня" Володимира Мостового. Про це йдеться в заяві Гільдії власних кореспондентів центральних ЗМІ в Одесі, ухваленій 28 травня.

Як передає кореспондент УНІАН, у документі, зокрема, зазначається, що "як чергову спробу дезорієнтувати громадськість України – дискредитувати репутацію редактора "Дзеркала тижня" В.Мостового розцінює Гільдія власних кореспондентів центральних ЗМІ в Одесі розгорнуту олігархічними силами кампанію переслідування лідера незалежного тижневика". (УНІАН: В.Мостовий став лауреатом програми "За свободу і майбутнє засобів масової інформації". У повідомленні про нагородження підкреслювалося, що В.МОСТОВОМУ доводиться "працювати в умовах погроз та постійних переслідувань". Після цього, Президент України Леонід Кучма зобов’язав керівників МВС, СБУ та Генеральної прокуратури розслідувати факти погроз і переслідувань на адресу головного редактора "Дзеркала тижня" і зобов’язав силовиків забезпечити надійну професійну охорону журналіста від ймовірних злочинних зазіхань.)

Члени Гільдії одеських власкорів провідних київських, московських та інших видань не приховують, що схиляються перед "незаперечним професійним і моральним авторитетом В.Мостового, свого часу обраного головою Комісії з журналістської етики", і вважають цілком заслуженим удостоєння його "Премії за свободу і майбутнє засобів масової інформації".

"Нас вражає цинізм влади, що "не помічає" численних чиновницьких утисків та переслідувань журналістів, зокрема, у південних областях, на Буковині та Донбасі, погроз на їх адресу, ущемлень професійних прав, нерозкритих правоохоронцями замовних убивств, – наголошується в заяві, ухваленій зборами Гільдії. – Зате на словах владна верхівка демонструє мало не батьківське піклування про безпеку керівника "Дзеркало тижня" В.Мостового, котрий за допомогою до правоохоронних структур взагалі не звертався".

Навпаки, зазначається в документі, "нерідко саме завдяки виступам впливового "ДТ" вдається захистити від чиновницького свавілля регіональні ЗМІ та окремих журналістів, як було нещодавно зупинено, зокрема, розправу над місцевою газетою "Вексель". Хоча, констатували автори заяви, "в умовах безкарних погроз і шантажу незалежних ЗМІ далеко не завжди вдається досягти торжества справедливості, в чому довелось пересвідчитися і в травні 2003 року – на прикладі розбійного нападу на співробітника телекомпанії "Одеса плюс" і традиційного "буксування" слідства".

На зборах гільдії було обговорено ситуацію, що склалася навколо компанії "Одеса плюс", одного із співробітників якої госпіталізовано після розбійного нападу, а тележурналістів Леоніда Сущенка, Ніну Зайцеву та інших продовжують шантажувати телефонними погрозами про напад чи підпал телекомпанії, якщо не буде припинено випуски програм "з проблем міського комунального господарства".

Обурив журналістів і найсвіжіший факт шантажу: 28 травня троє невідомих увірвалися до редакції газети "Работа и отдых". Вони передали редактору цього опозиційного видання Олександру Реві пропозицію від своїх "знайомих": "Краще вам цією справою не займатися: маєте ж гарну вивіску, от і працюйте та відпочивайте, а треба буде – вони з вами зустрінуться!". О.Рева пов’язує ці погрози з публікацією його газетою запиту народного депутата Олексія Козаченка до силовиків щодо розбійного нападу на співробітника "Одеси плюс"

Олександра Мізіна. UNIAN

Інститут масової інформації, 29.05.2003



Свобода Висловлювань в Україні, 2003, #05