Свобода Висловлювань в Україні, 2003, #07

В этом году Луганский общественный комитет защиты прав человека в рамках проекта «Консультирование и информирование крестьян через районные газеты» (финансовая поддержка «Фонда содействия демократии»/ «Фонда развития украинских СМИ» Посольства США, Киев) изучает, насколько свободны местные газеты.
Уже сейчас обнаружены проблемы, которые можно интерпретировать как почти полная зависимость районных газет от районных властей - государственных администраций и советов.
Эта зависимость имеет политико-экономический характер: после выборов-2002 в области начался системный процесс смены собственника районных газет. Если раньше, как правило, учредителями газет были либо сами журналисты (редакционные коллективы), либо редакционные коллективы и районные советы, то уже в этом году (практически процесс начался с осени прошлого года) в Луганской области журналистские коллективы решением советов были выведены из состава учредителей восьми из семнадцати районных газет, - в четырех из них место журналистов заняли государственные администрации:

№ГазетаРайонУчредитель
1«Славяносербские вести»СлавяносербскийРайонный совет
2„Вісті Біловодщини»БеловодскийРайонный совет
3„Слово хлібороба»МеловскойРайонный совет
4„Радянське слово»МарковскийРайонный совет
5„Перемога»НовопсковскийРайсовет и администрация
6«Вестник Новоайдарщины»НовоайдарскийРайсовет и администрация
7«Попаснянский вестник»ПопаснянскийРайсовет и администрация
8«Трудовая слава»ЛутугинскийРайсовет и администрация

Эта тенденция, можно предположить, завершится к президентским выборам полным отчуждением журналистов от газеты-собственности и абсолютной экономической зависимостью журналистских коллективов районных газет от районных властей.
Комитет обнаружил в ходе мониторинга районных газет, что фактически газеты работают не для читателей, а для администрации: в них почти нет проблем живой жизни районов, в частности, проблем нарушения прав собственности в ходе аграрной реформы, зато много информации, приятной для властей. Потому и тиражи мизерные – 3 – 5 тысяч.
Важная деталь. Когда в ходе реализации проекта Комитет заключил договоры с редакторами двух районных газет («Антрацитовский вестник» и «Вестник Новоайдарщины») о создании при редакциях консультативных пунктов, редакторов вызвали в администрацию и «посоветовали» не сотрудничать с Комитетом: якобы в перспективе будущих выборов этот проект финансируется в пользу политической оппозиции (!). В Новоайдарской администрации, например, у меня придирчиво спрашивали о моей политической ориентации, «на кого я работал» в прошлую избирательную кампанию и кто финансирует комитет сейчас.
Причина на самом деле тривиальна – многочисленные нарушения прав, особенно в сфере собственности, не должны, в интересах коррумпированной бюрократии, попадать в газеты и обсуждаться в обществе.
В этих условиях несвободы и цензуры (чаще в виде самоцензуры) всегда тлеет огонь протеста - либо в форме латентного конфликта, либо он может принимать и открытую форму. Например, уже более года тянется судебный процесс, в котором редактор Новопсковской газеты «Перемога» В. Пойдин судится с администрацией района в связи с незаконным преследованием его после публикации критической статьи в отношении властей района – как раз на тему коррупции.

Есть другой аспект несвободы СМИ и нарушения прав журналистов – судебные иски по ст. 7 ГК Украины (защита чести, достоинства и деловой репутации), которые часто разоряют газеты гипертрофированной «оценкой» достоинства должностных лиц.
Статистика. В 2002 году на рассмотрении в судах области находилось 269 дел о защите чести, достоинства и деловой репутации, из них 203 дела поступили в 2002 году. За год было рассмотрено 188 дел, из них 31 дело было оставлено без рассмотрения, 56 прекращено (т.е. в удовлетворении исковых требований отказано), решения были вынесены по 92 делам, в том числе с удовлетворением иска по 69 делам. Больше всего дел было рассмотрено в Ленинском, Жовтневом районных судах г. Луганска и Стахановском городском суде.
Сумма материального и морального ущерба, предъявленная по искам, составила -2 089 077 грн., к взысканию было присуждено - 42 514 грн.
Из находящихся на рассмотрении дел о защите чести, достоинства и деловой репутации 49 - к средствам массовой информации, из их 31 дело поступило в 2002 году. За год было рассмотрено 35 дел, 12 дел было оставлено без рассмотрения, 6 прекращено (т.е. в удовлетворении исковых требований отказано), решения были вынесены по 17 делам, в том числе с удовлетворением иска по 14 делам. Так, в Ленинском районном суде г. Луганска было рассмотрено 25 дел, Брянковском городском суде - 7 дел, в Краснодонском городском суде - 7 дел, в Жовтневом районном суде г. Луганска - 6 дел, в Стахановском городском суде - 2 дела, в Лутугинском районном суде - 1 дело и Попаснянском районном суде - 1 дело.
Сумма материального и морального ущерба, предъявленная по искам, составила -1 627 704 грн., к взысканию было присуждено - 4 039 грн. Так, в Ленинском районом суде г. Луганска по иску было предъявлено к взысканию - 1 530 500 грн, присуждено -1 717 грн., в Брянковском городском суде - 7 000 грн., присуждено - 471 грн, в Краснодонском городском суде - 80 000, присуждено - 630 грн., в Лутугинском районном суде - 10 000 грн., присуждено -1017 грн., в Стахановском городском суде - 204 грн., присуждено к взысканию - 204 грн.
Таким образом, СМИ области постоянно находятся в поле социального напряжения, порождаемого конфликтами интересов – чаще всего интересов бюрократии и граждан, пытающихся путем публикации в газетах отстоять свои права и законные интересы. Однако при этом часто граждане вместе с газетой оказываются жертвами неправосудных судебных репрессий.
Примером может служить скандальное дело «Медяник против луганской газеты «Ракурс-плюс», в котором предприниматель и депутат городского совета Медяник, обиженный на опубликованную в газете в свой адрес критику избирателей (!), вменил иск за причиненный моральный вред на сумму 100 000 гривень. И суд разорил газету даже до рассмотрения дела – приняв постановление об обеспечении иска наложением ареста на будущие выпуски газеты (!).

Журналисты часто оказываются жертвами произвола судей, которые не разрешают им пользоваться аудио-видеозаписывающей аппаратурой – препятствуя журналистской работе. При этом отдельные судьи часто не утруждают себя необходимостью соблюдать при этом процессуальный закон и принимать постановление о запрете журналисту, например, пользоваться диктофоном.
По закону о судоустройстве (статья 9) судья не может при публичном рассмотрении дела вынести такой запрет (он может запретить пользоваться стационарной записывающей аппаратурой). Тем не менее, такая практика судейского произвола существует, примером чего служит приводимый ниже документ – заявление журналистки УНИАН Людмилы Соколенко (участницы данного проекта) прокурору о привлечении к уголовной ответственности судьи Ковалева.

ЗАЯВЛЕНИЕ
о совершении преступления

6 апреля 2003 года с 11.00 я находилась в открытом судебном заседании Жовтневого районного суда г. Луганска при рассмотрении уголовного дела по обвинению Щербатюка и Зверева.
Суд проходил под председательством судьи Ковалева А.И.
При этом я выполняла свои профессиональные обязанности, так как ко мне лично еще в марте этого года обратилась бабушка подсудимого Щербатюка Гавриленко Вера Семеновна, инвалид 1-й группы, с жалобой на несправедливое к нему отношение во время досудебного и судебного следствия и попросила присутствовать в суде. Как журналисту мне необходимо было собрать информацию о ходе судебного процесса.
Во время предыдущего заседания 31 марта 2003 года я также присутствовала при рассмотрении этого дела, при этом до суда зашла в кабинет судьи Ковалева А.И, представилась, показала ему журналистское удостоверение и сказала, что меня интересует этот судебный процесс и судьба Евгения Щербатюка, у которого трудная судьба - он сирота.
Во время судебного заседания 6 апреля 2003 года, я все время находилась в зале судебного заседания и вела записи в тетради. После перерыва, в 13 часов, когда начали допрашивать в качестве свидетеля Гавриленко В.С., с целью получения более полной и достоверной информации я воспользовалась диктофоном.
Примерно, в 13 часов 40 минут секретарь в судебном заседании заметила, что я пользуюсь диктофоном и сказала об этом судье Ковалеву А.И.
Судья Ковалев А.И. в приказном тоне запретил мне пользоваться диктофоном, не совершая по этому поводу никаких процессуальных действий – он просто грубо выкрикнул в мой адрес «Выключите диктофон!».
После этого запрета, я поднялась и попросила разъяснить мне, журналисту, который в данный момент исполняет свои профессиональные обязанности, в чем состоит мое нарушение, если суд не принимал никакого постановления о запрете аудиозаписи судебного процесса, либо о каком-либо ином ограничении публичности судебного процесса.
Судья Ковалев А.И. ничего не объяснил и потребовал предъявить диктофон суду. В ответ я возразила, что это мой рабочий инструмент и личная собственность. После это судья Ковалев А.И. приказал охранникам забрать у меня диктофон силой, на что я заявила суду об ответственности за препятствование журналистской деятельности по ст. 171 УК Украины.
Судья Ковалев А.И. приказал мне удалиться. Я еще раз сказала, что я не нарушала порядок судебного заседания и заявила: «Я выйду, если вы поясните мне, в чем состоит мое нарушение». Однако судья Ковалев А.И. ничего не стал пояснять и в истерическом тоне повторил свое приказание. Я вынуждена была покинуть зал заседаний.
Таким образом, судья Жовтневого районного суда Луганска Ковалев А.И. воспрепятствовал моей профессиональной журналистской деятельности, и его действия содержат признаки преступления, предусмотренные ст. 171 УК Украины.
Мне известно, что я могу быть привлечена к ответственности за ложный донос.
Прошу привлечь к уголовной ответственности судью Ковалева А.И. В качестве свидетелей прошу допросить Гавриленко Веру Семеновну (Луганск, квартал Шевченко, дом 14/3, тел. 63-82-89) и Гончарова Владимира Леонидовича, квартал Алексеева, дом 2/37, тел. 53-87-09)

7 мая 2003 года Л. Соколенко

В этой ситуации самое примечательное то, что прокурор молчал до 12 июня, а потом известил журналистку ( при этом на извещении поставлена дата: 12 мая), что жалоба на неправомерные действия судьи – не основание для возбуждения уголовного дела, а потому он переслал заявление (прокурор Найдыш в данном случае не видит различия между жалобой и заявлением!) в областной суд – для принятия дисциплинарных мер. Таким образом, нарушенные права: а) участников процесса на публичное рассмотрение дела; б) журналиста - на получение и распространение информации не восстановлены: «нет события преступления».
Не менее значительно и то, что приведенное выше заявление журналистки в прокуратуру – эксклюзив: первый случай в области, когда журналист пытается привлечь к ответственности судью, отстаивая свое право и профессиональное достоинство.

Еще один аспект несвободы СМИ – дискриминация журналистов при получении информации.
В Луганской области сложилась практика административной селекции журналистов и СМИ по критерию лояльности к официальным властям. Так, например, на официальные пресс-конференции председателя областной государственной администрации пресс-служба администрации приглашает лишь «своих» журналистов, не замеченных в подготовке критических материалов.
Подобная практика имеет место и при различных протокольно-официальных мероприятиях. При посещении области, например, президентом Украины, находиться вблизи первой особы имеет счастливую возможность далеко не каждый журналист. А задать президенту вопрос на пресс-конференции могут лишь специально отобранные, заранее прикормленные и прирученные журналисты с заранее врученными им вопросами. Такая сегрегация журналистов на дальних подступах к гаранту наших прав и свобод – привычное дело. Никто и не возмущается. И в суд никто не подает.

Проблема, таким образом, состоит в том, что журналисты, работающие в СМИ Луганской области, особенно в районных газетах, пребывают в условиях произвольно и незаконно ограничиваемой свободы и не могут исполнять свою общественную роль надлежащим образом.
Следствия, вытекающие из этого тезиса:
1. Нужна профессиональная консолидация журналистов для отстаивания, защиты права на свободное получение, хранение и распространение информации.
2. Нужна систематическая правовая поддержка журналистов, СМИ путем постоянных юридических консультаций.
3. Нужно систематическое информационное обеспечение СМИ правовой информацией – опыт правозащитных действий в медиа-пространстве, юридическая практика, украинский и международный опыт борьбы за свободу слова, правовые стандарты – украинские и международные, практика Европейского Суда в контексте ст. 10 Европейской Конвенции.

Николай Козырев,
Председатель правления
Общественного комитета защиты
конституционных прав и свобод граждан

Луганск

Парламентський Комітет з питань свободи слова та інформації хоче провести спільне засідання з пленумом Верховного Суду України для роз’яснення понять нового закону, прийнятого за результатами парламентських слухань щодо свободи слова в Україні. Про це повідомив голова Комітету з питань свободи слова та інформації Микола ТОМЕНКО на прес-конференції в УНІАН.

Як передає кореспондент УНІАН, М.ТОМЕНКО зауважив, що після ухвалення закону "Про внесення змін до деяких законів України за результатами парламентських слухань "Суспільство, засоби масової інформації, влада: свобода слова та цензура в Україні" судді стикнулись з проблемою тлумачення деяких понять, введених цим законом, зокрема - "оціночне судження", "суспільно важлива інформація" тощо. За словами М.ТОМЕНКА необхідно чітко визначити, що мається на увазі під цими поняттями.

Крім того, він не виключив, що комітет ініціюватиме зміни до закону щодо розтлумачення цих понять.

Довідка УНІАН. 3 квітня Верховна Рада України ухвалила Закон "Про внесення змін до деяких законів України за результатами парламентських слухань "Суспільство, засоби масової інформації, влада: свобода слова та цензура в Україні" Цим законом внесено зміни до деяких законодавчих актів з питань забезпечення та безперешкодної реалізації права людини на свободу слова. Відповідно до закону, ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Згідно з законом, оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Особа звільняється від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно-значимою.

09.06.2003, УНІАН, http://unian.net/ukr/news/free/

11.06.2003, УНІАН, http://unian.net

12.06.2003, Оксана Лисенко, Незалежна медіа-профспілка,

http://profspilka.org.ua

Газета "Сіверщина" (Чернігів), з видання газети —
Інформаційного Бюлетеня "Свобода слова", №1-3 2003 р.

[email protected]

Застосування норм Конституції України і законів, спрямованих на практичне покращення ситуації у ЗМІ, є дуже незадовільним, наголосила доповідач Парламентської Асамблеї Ради Європи по Україні, депутат датського парламенту Ханне Северінсен у зверненні до Інституту масової інформації та Форуму журналістів "Правовий самозахист", що відбувся вчора у Києві.

Як повідомляє ІМІ, Х.Северінсен відзначила, що Генеральна прокуратура дуже нечасто розслідує факти тиску проти журналістів і, "здається, це вже стало правилом, що йдеться саме про журналістів, які критикують владу, або про політиків, котрі подають рекламу в тих чи інших медіа". За словами Х.Северінсен, у цих медіа у свавільній формі відбуваються перевірки – податкові, санітарні, пожежні, інколи результатом є те, що газета змушена закритися або змінити редакційну політику. "Цензура заборонена, але самоцензура залишається", - відзначила доповідач ПАРЄ і рекомендувала прочитати звіт Human Rights Watch "Новини: торг доречний" на цю тему.

Х.Северінсен вважає, що залишається також проблема браку прозорості законодавчої системи. "Чому ви боїтеся різноманітних перевірок? У нормальному порядку речей, що людина, яка нічого поганого не зробила, не повинна боятися. Але українські журналісти бояться, оскільки законодавча система непрозора", - зазначила Х.Северінсен, додавши, що справжня існуюча і діюча буква закону є обов’язковою передумовою для свободи медіа.

Х.Северінсен також відзначила, що Верховна Рада покращила ступінь втілення зобов’язань, які Україна взяла на себе при вступі до РЄ, але ще багато чого залишається зробити, особливо необхідно приділити увагу втіленню і застосуванню законів саме владою.

На її переконання, останні півроку дискусія навколо "темників" свідчить про погіршення ситуації, але позитивним знаком є те, що і серед журналістів зростає усвідомлення ситуації.

Х.Северінсен побажала всього найкращого новій професійній спілці журналістів. "Я сподіваюсь, що журналісти в Україні свідомі власної відповідальності як четвертої влади в становленні демократії. І, таким чином, вони є особами, які роблять надзвичайно важливий внесок на користь свободи і демократії в своїй країні. Україна потребує багатьох сміливих журналістів, які можуть плюралістично розповідати про наступні президентські вибори", - сказала вона.

Доповідач ПАРЄ нагадала, що Рада Європи обговорюватиме ситуацію щодо України на своїй сесії у вересні, і серед інших питань "будемо обговорювати проблеми медійного середовища".

Х.Северінсен висловила сподівання, що результатом дискусії стане подовження моніторингової процедури, і "ми матимемо змогу уважно відстежувати періоди до, впродовж і після виборів".

11.06.2003, УНІАН, http://unian.net

За підсумками виборів міського голови м. Запоріжжя 8 червня 2003 р. обраним міським головою став губернатор Запорізької області Є. Карташов.

Під час перевиборної кампанії телеканали ТВ-5 та „Запоріжжя” в своїх матеріалах по кілька разів за випуск новин висвітлювали діяльність тільки Є.Карташова. Жодного разу на екрані не промайнув жоден інший кандидат. Більш того, телеканал ТВ-5 офіційно відмовив кандидату на посаду міського голови Володимиру Кальцеву навіть за гроші вийти в ефірі телекомпанії. Єдиною телекомпанією, що висвітлювала діяльність інших кандидатів був ТРК „Алекс”. Однак за п‘ять діб до виборів телеканал „Алекс” почав відмовляти всім іншим суб‘єктам виборчого законодавства в ефірному часі. Всім – окрім губернатора Карташова.

Дуже цинічною в цьому аспекті виглядає фраза Євгена Григоровича на передодні виборів про те, що в Запоріжжі повна демократія та свобода слова, „а почему телеканал ТВ-5 показывает только меня – наверное у них такой принцип работы”.

Вибори міського голови м. Запоріжжя ще раз довели, що свобода слова в Запорізькій області – дуже умовне поняття, смисл якого має право тлумачити тільки влада!



11.06.2003, Запорізьке обласне відділення Комітету виборців України

Сьогодні, 17 червня 2003 року, о 2-й годині ночі було здійснено замах на життя родини Василя Коряка, журналіста, редактора газети „Тихий жах”, автора циклу критичних публікацій про губернатора Полтавщини Є. Томіна у газеті „Інформаційний бюлетень”. По будинку Василя Коряка, що мешкає в Лубнах, було здійснено 3 постріли з рушниці картеччю та кинуто у вікна дві пляшки із запалювальною сумішшю.

За кілька днів до цього, як повідомив В. Коряк, після другої публікації про Є. Томіна в „Інформбюлетені”, яка називалася „Лице орди”, до нього приїздили двоє чоловіків, які представилися співробітниками Полтавської облдержадміністрації. Вони просили Коряка припинити критикувати в пресі полтавського губернатора і пропонували за це або велику суму грошей, або посаду голови Пенсійного фонду області. Коряк категорично відмовився, сказавши, що не продає свою совість, а полтавці повинні знати, які нікчемні люди ними керують. Тоді ці двоє чоловіків сказали, що він іще пошкодує.

На жаль, здійснення погроз довго чекати не довелося. Василь Коряк переконаний, що замах на його життя та життя його родини замовив голова Полтавської обласної державної адміністрації Євген Томін.

Звертаємося до Президента України Л. Кучми як гаранта конституційних прав громадян, Генерального прокурора України С. Піскуна з вимогою забезпечити полтавським журналістам безпеку, припинити політичну цензуру у найстрашніших її формах – фізичного знищення тих, хто пише гірку для владоможців правду, знайти і покарати замовників і виконавців цього жахливого кримінального злочину.

17 червня 2003 року

За дорученням – президент Полтавського медіа-клубу Людмила Кучеренко,

[email protected]

5 червня декілька черкаських журналістів не змогли здійснити поїздку в село Хутори під Черкасами, де розташована виправна установа (ВТУ №62, що в просторіччі іменується “Хуторська зона”), куди недавно було доставлено для відбування терміну осуджений у справі “9 березня” член УНА-УНСО Руслан Зайченко.

Як передає кореспондентForUm’у, у понеділок редакція щотижневика “Антена” звернулася до начальника державного департаменту виконання покарань у Черкаській області Сергія Мироненка з проханням дозволити зустріч і інтерв’ю з ув’язненим.

“Однак після закінчення декількох днів редакція так і не отримала офіційної відповіді, – повідомив головний редактор газети Валерій Воротник. – Сьогодні небагато журналістів зібралися їхати на зону, щоб добитися зустрічі з Русланом і дізнатися про умови, в яких він утримується. Перед виїздом ми зателефонували начальнику обласного держдепартаменту з виконання покарань Сергію Мироненку. Виявилося, що їхати нікуди не треба. Як заявив у телефонній розмові начальник департаменту, він “не збирається співпрацювати з газетою “Антена”. Причиною тому в’язничний начальник назвав критичні матеріали, які раніше були опубліковані на сторінках газети”.

За словами В. Воротника, йому було заявлено, що відповідно до чинного законодавства ув’язнений сам повинен виявити бажання поспілкуватися з пресою. Пропозицію передати Руслану Зайченку прохання про зустріч С. Мироненко відкинув, “не повідомивши при цьому, яким чином журналісти можуть сповістити ув’язненого про намір зустрітися з ним”.

Редакція “Антени” заявляє, що не збирається відмовлятися від планів зробити інтерв’ю з “відомим сучасним українським в’язнем совісті Русланом Зайченком”. Розміщену на сайті газети замітку про відмову у зустрічі з Зайченком журналісти просять вважати ще одним офіційним зверненням у держдепартамент виконання покарань, у веденні якого перебуває Зайченко. Нагадаємо, що один із лідерів УНА-УНСО черкащанин Руслан Зайченко був осуджений Печерським районним судом Києва до чотирьох років позбавлення волі за організацію масового безладдя у ході акцій протесту 9 березня 2001 року. Апеляційним судом цей термін був зменшений до трьох років і двох місяців. Винним Руслан Зайченко себе не визнав.

Андрій Лубенський, Черкаси, “forUm”, http://ukr.for-ua.com/news/2003/06/05/123835.html

2 червня Шосткінським міжрайонним прокурором Сумської області порушено кримінальну справу за ст.171 ч.1 КК України про умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналістів відносно начальника відділу РАГС Шосткинського міського управління юстиції.

Як повідомила ІМІ Лариса Якубенко, генеральний директор ТК “ТЕЛЕКОМ-СЕРВИС”, в обласному інформаційно-аналітичному щотижневику “Перекресток”, засновником якого виступає телекомпанія, в рубриці “Архіваріус” друкувались дані про кількість зареєстрованих упродовж тижня народжень, шлюбів, розлучень та померлих.

– Такі дані ми отримували від РАГСу з 1999 року, однак призначена на цю посаду пані Дегтярьова без жодних пояснень відмовилась надавати для редакції таку інформацію, – каже Лариса Якубенко.

Слід зазначати, що справу порушено тільки після депутатського запиту голови комітету ВР Миколи Томенка до Генеральної прокуратури з цього приводу. На заяву самих журналістів до прокуратури, вже за існуючим в Україні звичаєм, Шосткинська міжрайонна прокуратура в порушенні кримінальної справи відмовила. Як кажуть працівники прокуратури – підстав для порушення справи не вбачається. Проте чинне законодавство не відносить такі, – власне, кількісні дані, – до інформації з обмеженим доступом.

За інформацією ІМІ, місцевий суд, до якого має бути направлено спарву, вже має свою думку – “справа судової перспективи не має”.

Марія Самбур, 09.06.2003, Інститут масової інформації, http://imi.org.ua/

11.06.2003, УНІАН, http://unian.net

12.06.2003, Оксана Лисенко, Незалежна медіа-профспілка,

http://profspilka.org.ua

Газета "Сіверщина" (Чернігів), з видання газети —
Інформаційного Бюлетеня "Свобода слова", №1-3 2003 р.

[email protected]

Микола Томенко стверджує, що заборона керівництву Національної телекомпанії проводити прямі ефіри за участю депутатів виходить від президента Кучми. Про це глава комітету парламенту зі свободи слова повідомив на прес-конференції у Києві.

Томенко закликав керівництво Національної телекомпанії дозволити політичні дискусії у прямому ефірі.

Він зазначив, що пропонує відмінити трансляцію Днів уряду, парламентських слухань та програм про діяльність Верховної Ради, які виходять у запису, і замість них проводити передачі у прямому ефірі за участю лідерів різних політсил.

"Мова іде не про політичні дебати, а про можливість в кінці сесійного дня обговорити рішення Верховної Ради", – зазначив Томенко. "Формат прямого ефіру за участю політичних лідерів – це єдина можливість донести свою політичну позицію".

Томенко сказав, що такі передачі могли б виходити у дні сесійних засідань, а натомість парламент відмовився б від претензій на інші ефіри.

Глава комітету також підтримав заснування спеціального парламентського каналу, який би поширював сигнал через кабельну мережу та супутник.

За його словами, вже у 2003 році можлива поява такого каналу у кабельній мережі Києва. Томенко сказав, що найбільший київський оператор "Воля" зарезервував місце для такого каналу у своїх пакетах – таке зобов’язання ним було взято при отриманні ліцензії.

Говорячи про підсумки роботи комітету за рік, Томенко привітав підписання президентом змін до закону, якими журналісти звільняються від відповідальності за оцінні судження.

Водночас, коментуючи закиди на свою адресу з боку адміністрації президента, Томенко зазначив, що "протягом року президент як суб’єкт законодавчої ініціативи не запропонував змін до законів у частині їх покращення". "І тому дивно, що адміністрація президента говорить, що погані закони і винна в цьому Верховна Рада", - сказав він.

Томенко повідомив, що комітет подав до парламенту зміни до Цивільного та Цивільно-процесуального кодексів, якими анулюється положення, що "негативна інформація є недостовірною".

Він також сказав, що на наступній сесії буде внесений проект закону про громадське телебачення. Томенко сказав, що абонентам буде запропоновано платити близько 2-5 гривень щомісяця, в той же час канал буде виходити без реклами, з "досить великою кількістю" новин і освітніми, культорологічними програмами. При цьому депутат висловив сумнів, що такий канал почне працювати до президентських виборів-2004.

9.06.2003, УП, http://pravda.com.ua

11.06.2003, УНІАН, http://unian.net

12.06.2003, Оксана Лисенко, Незалежна медіа-профспілка,

http://profspilka.org.ua

Газета "Сіверщина" (Чернігів), з видання газети —
Інформаційного Бюлетеня "Свобода слова", №1-3 2003 р.

[email protected]

Верховна Рада України підтримала запит Голови Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації Миколи Томенка щодо фактів цензури та перешкоджання професійній діяльності головного редактора передачі "Територія безпеки", заступника відповідального редактора редакції аналітичних та публіцистичних програм Головної редакції телепрограм Центральної телерадіостудії Міністерства оборони України І.Рудича. Запит направлено Генеральному прокурору України Піскуну С.М. та Міністру оборони України Шкідченку В.П.

У запиті зазначено, що у зверненні І.Рудича на дресу Голови Комітету ВР з питань свободи слова повідомляється про факт вилучення із телепередачі "Територія безпеки", яка вийшла в ефір телеканалу УТ-1 у неділю 8 червня 2003 року о 10 годині 35 хвилин, записів інтерв’ю народних депутатів України Георгія Крючкова та Віктора Ющенка. Це вилучення, за словами І.Рудича, було здійснене за наказом Начальника центральної телерадіостудії Міністерства оборони України полковника Тереверка О.Г. та, за словами останнього, у відповідності зі Статутом Центральної телерадіостудії Міністерства оборони України. 9 червня 2003 року Начальник Центральної телерадіостудії Міністерства оборони України полковник Тереверко О.Г. видав наказ №45 "Про недоліки в організації роботи над телепередачею "Територія безпеки" Головної редакції телепрограм", яким вказав на "неповну службову відповідність" І.Рудича, усунув його від виконання обов’язків головного редактора передачі "Територія безпеки" та наклав на нього стягнення матеріального характеру. У депутатському запиті Миколи Томенка звернено увагу на ту обставину, що дії, вчинені, за повідомленням І.Рудича, Начальником Центральної телерадіостудії Міністерства оборони заборонені Конституцією України (стаття 15) та Законом України "Про інформацію" (стаття 45-1). Крім того, у зазначених діях, імовірно, присутній склад злочину, передбаченого статтею 171 "Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів" Кримінального Кодексу України.

У депутатському запиті Микола Томенко просить Генерального прокурора та Міністра оборони, у відповідності до законодавства:

– Дати правову оцінку дій (у тому числі – щодо наявності у них ознак складу злочину, передбаченого статтею 171 Кримінального кодексу України) Начальника центральної телерадіостудії Міністерства оборони України полковника Тереверка О.Г., вживши, у разі наявності підстав, відповідних заходів впливу згідно з чинним законодавством.

– Розглянути питання про відповідність чинному законодавству, зокрема Закону України "Про інформацію" Статуту Центральної телерадіостудії Міністерства оборони України.

– Здійснити перевірку законності згаданого вище Наказу від 9 червня 2003 року №45 "Про недоліки в організації роботи над телепередачею "Територія безпеки" Головної редакції телепрограм", виданого Начальником Центральної телерадіостудії Міністерства оборони України, вживши, у разі наявності підстав, заходів щодо його скасування.

– Розглянути питання щодо поновлення І.Рудича на посаді головного редактора передачі "Територія безпеки".

– Вжити заходів щодо поновлення інших (у тому числі – економічних) прав І.Рудича, порушених внаслідок його усунення від виконання обов’язків головного редактора передачі "Територія безпеки".

– У встановлений законом строк поінформувати народного депутата Миколу Томенка про результати розгляду цього запиту.

17.06.2003,Інф. Громадської ради з питань свободи слова, http://imi.org.ua/

13 июня 2003 года местный суд г. Ялты рассмотрел в открытом судебном заседании гражданское дело по жалобе главного редактора газеты “Алубика” Рагима Гумбатова на неправомерные действия должностных лиц. Суть дела заключалась в том, что Гумбатов обжаловал отказ в предоставлении информации журналисту должностными лицами Алупкинского городского Совета, в том числе городским головою Алупки Валерием Андыком.

В декабре прошлого года Ялтинский суд принял аналогичное решение, однако ответчик В.Андык обжаловал его во второй судебной инстанции, и Апелляционный суд Крыма направил дело на новое рассмотрение в суд первой инстанции.

Вынося решения, местный суд г. Ялты обязал Алупкинского городского голову Валерия Андыка предоставить журналисту Рагиму Гумбатову необходимую информацию.

Решение суда вступит в законную силу через месяц после его вынесения. Интересы редактора в суде представлял юрист Комитета по мониторингу свободы прессы в Крыму Арсен Османов.

Комитет по мониторингу свободы прессы в Крыму, [email protected]

5 червня в Охтирці Сумської області відбулось перше слухання справи за позовом мера м. Миргород Олександра Паутова до головного редактора і журналіста газети “Миргородська правда” Віктора Козоріза.

Міський голова вимагає 50 тисяч гривень компенсації за моральну шкоду, завдану йому публікацією в газеті статті Козоріза “Миргородський дерибан”.

Позивача образила фраза “...миргородцям нав’язали маловідомого і, як з’ясувалося пізніше, абсолютно бездарного керівника Олександра Паутова” і “ Олександр Борисович має досить туманне уявлення про економічну політику та принципи управління сучасним містом. Схоже, він взагалі не розуміє хто і навіщо його обрав та кому він має служити”. Мер вважає, що ці відомості не відповідають дійсності і ганблять його, оскільки принижують честь і гідність та ділову репутацію, принижують ділову репутацію в громадській думці з точки зору додержання принципів людської моралі.

З боку відповідача приймали участь його представники – колишній мер Миргорода Василь Третецький та юрист ІМІ Тетяна Кириченко.

В залі судового засідання були присутні місцеві журналісти, які прийшли підтримати колегу.

В судовому засіданні Козоріз заявив клопотання долучити до справи документи, які підтверджують викладені в статті факти і на підставі яких він, за його думкою, мав право так характеризувати мера.

В першому судовому засіданні судом сторони задавали питання, надавали докази, заявляли клопотання.

Друге судове засідання відбудеться 19 червня 2003 року.

Нагадаємо, що 12 березня 2003 Місцевий Миргородський міський суд (Полтавська область) ухвалив рішення накласти арешт на квартиру головного редактора часопису "Миргородська правда" Віктора Козоріза "з метою забезпечення позову позивача".

09.06.2003, Інститут масової інформації, http://imi.org.ua/

11.06.2003, УНІАН, http://unian.net

12.06.2003, Оксана Лисенко, Незалежна медіа-профспілка,

http://profspilka.org.ua

Газета "Сіверщина" (Чернігів), з видання газети —
Інформаційного Бюлетеня "Свобода слова", №1-3 2003 р.

[email protected]

Блок Юліі Тимошенко клопотатиме перед судом про притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб "Студії 1+1", якщо вони не спростують недостовірні відомості про лідера блоку.

Як повідомили УНІАН у прес-службі БЮТ, постановою державного виконавця на генерального директора ТОВ ТРК "Студія 1+1" Володимира Оселедчика накладено штраф у розмірі 340 грн. за невиконання рішення Оболонського районного суду Києва на користь Тимошенко.

БЮТ нагадує, що рішенням Оболонського райсуду Києва від 28 травня 2002 року визнано такими, що не відповідають дійсності, порочать честь, гідність та ділову репутацію Тимошенко відомості, поширені на телеканалі "Студія 1+1" під час проведення передвиборних теледебатів.

Рішенням суду зобов’язано Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРК "Студія 1+1" надати Тимошенко в прямому ефірі на телеканалі "Студія 1+1" ефірний час для спростування зазначених недостовірних відомостей.

Рішення суду набрало законної сили ще в грудні 2002 року, але до сьогоднішнього дня "Студією 1+1" воно не виконане, і не виконується вже понад шість місяців.

Згідно із Законом України "Про виконавче провадження", на генерального директора "Студії 1+1" Оселедчика вже був накладений штраф за невиконання рішення суду, а у зв’язку з тим, що рішення і надалі не виконується - накладений штраф у подвійному розмірі.

При подальшому ігноруванні судового рішення та його невиконанні і буде порушено клопотання перед судом про притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб ТОВ ТРК "Студії 1+1", повідомляє прес-служба БЮТ

09.06.2003, Інститут масової інформації, http://imi.org.ua/

Сьогодні відбулось чергове засідання місцевого суду міста Бровари Київської області у справі за позовом міського голови Віктора Антоненка до редакції газети “Броварський кур’єр”.

Міський голова вимагає від редакції спростування неправдивої інформації та відшкодування моральної шкоди в сумі 40 000 гривень.

– В позовній заяві пан Антоненко зазначив, що відомості опубліковані в жовтневому номері газети “Броварський кур’єр” не відповідають дійсності, – каже головний редактор Надія Грицькова.

За словами журналіста публікація була присвячена святкуванню Дня міста. В газеті було розміщено інтерв’ю голови бюджетної комісії міської ради, де йшлося про те, що на святкування необхідно виділити 100 000 гривень. Бюджетний комітет був проти таких витрат, однак депутати міськради затвердили програму. У редакторському коментарі висловлювалася думка, що було б ефективніше віддати таку суму грошей, замість святкування, на зарплату працівникам комунальної власності.

На сьогоднішньому засіданні були заслухані свідки, заявлені позивачем, а 24 червня будуть допитуватись свідки, заявлені відповідачем, тобто редакцією газети.

11.06.2003, Інститут масової інформації, http://imi.org.ua/Застосування норм Конституції України і законів, спрямованих на практичне покращення ситуації у ЗМІ, є дуже незадовільним, наголосила доповідач Парламентської Асамблеї Ради Європи по Україні, депутат датського парламенту Ханне Северінсен у зверненні до Інституту масової інформації та Форуму журналістів "Правовий самозахист", що відбувся вчора у Києві.

Як повідомляє ІМІ, Х.Северінсен відзначила, що Генеральна прокуратура дуже нечасто розслідує факти тиску проти журналістів і, "здається, це вже стало правилом, що йдеться саме про журналістів, які критикують владу, або про політиків, котрі подають рекламу в тих чи інших медіа". За словами Х.Северінсен, у цих медіа у свавільній формі відбуваються перевірки – податкові, санітарні, пожежні, інколи результатом є те, що газета змушена закритися або змінити редакційну політику. "Цензура заборонена, але самоцензура залишається", - відзначила доповідач ПАРЄ і рекомендувала прочитати звіт Human Rights Watch "Новини: торг доречний" на цю тему.

Х.Северінсен вважає, що залишається також проблема браку прозорості законодавчої системи. "Чому ви боїтеся різноманітних перевірок? У нормальному порядку речей, що людина, яка нічого поганого не зробила, не повинна боятися. Але українські журналісти бояться, оскільки законодавча система непрозора", - зазначила Х.Северінсен, додавши, що справжня існуюча і діюча буква закону є обов’язковою передумовою для свободи медіа.

Х.Северінсен також відзначила, що Верховна Рада покращила ступінь втілення зобов’язань, які Україна взяла на себе при вступі до РЄ, але ще багато чого залишається зробити, особливо необхідно приділити увагу втіленню і застосуванню законів саме владою.

На її переконання, останні півроку дискусія навколо "темників" свідчить про погіршення ситуації, але позитивним знаком є те, що і серед журналістів зростає усвідомлення ситуації.

Х.Северінсен побажала всього найкращого новій професійній спілці журналістів. "Я сподіваюсь, що журналісти в Україні свідомі власної відповідальності як четвертої влади в становленні демократії. І, таким чином, вони є особами, які роблять надзвичайно важливий внесок на користь свободи і демократії в своїй країні. Україна потребує багатьох сміливих журналістів, які можуть плюралістично розповідати про наступні президентські вибори", - сказала вона.

Доповідач ПАРЄ нагадала, що Рада Європи обговорюватиме ситуацію щодо України на своїй сесії у вересні, і серед інших питань "будемо обговорювати проблеми медійного середовища".

Х.Северінсен висловила сподівання, що результатом дискусії стане подовження моніторингової процедури, і "ми матимемо змогу уважно відстежувати періоди до, впродовж і після виборів".

11.06.2003, УНІАН, http://unian.net

Цiкава судова колiзiя тарпилася в мiстi Носiвка на Чернiгiвщинi. В мiсцевому судi розглядалися одразу двi справи, що стосуються газети “Демократична Носiвщина” (видання районної органiзацiї Народного Руху України) i її редактора Миколи Єфiменка. Причому, в однiй справi М.Єфiменко виступив як позивач, а в iншiй — як вiдповiдач разом зi своєю газетою.

Обидвi конфлiктнi ситуацiї почалися бiльше року тому, пiд час виборiв до парламенту i мiсцевих органiв влади. Газета “Демократична Носiвщина” критично поставилася до кандидата в депутати Верховної Ради по своєму округу (i на той час — уже депутата) добре вiдомого в Українi Олександра Волкова. На бiк Волкова стали районна державна газета “Носiвськi вiстi” та мiсцева телерадiокомпанiя “Обрiй”. В свою чергу “Демократична Носiвщина” вступила в полемiку з цими ЗМI. Зокрема, надрукувала матерiал “Солi на хвiст “Обрiю”.

Протилежна колiзiя виникла у зв’язку з тим, що редактор “ДН” Микола Єфiменко балотувався на посаду мiського голови Носiвки. I ось за три днi до виборiв райгазета “Носiвськi вiстi” у своєму спецвипуску друкує одразу два критичнi матерiали про М.Єфiменка. Вiдповiсти на них в цiй же газетi у М.Єфiменка уже не було нi часу, нi можливостi.

Вибори завершилися. О.Волков був обраний народним депутатом, М.Єфiменко не був обраний мiським головою. А в Носiвському судi опинилося два позови про образу честi i гiдностi пiд час виборчої кампанiї. Микола Єфiменко подав у суд на газету “Носiвськi вiстi”, вказавши, що публiкацiя критичних матерiалiв про нього буквально напередоднi виборiв є прямим порушенням виборчого законодавства.

В свою чергу керiвник телекомпанiї “Обрiй” Г.Войток подав у суд на “Демократичну Носiвщину” i її редактора за згадану публiкацiю “Солi на хвiст “Обрiю”, також вважаючи, що ображено честь i гiднiсть i його, як журналiста, i очолюваної ним органiзацiї.

Обидвi судовi справи потрапили на розгляд до одного суддi — О.Киреєва. Результат розгляду такий: позов Миколи Єфiменка до газети “Носiвськi вiстi” було вiдхилено, виходить, що в публiкацiях райгазети не було виявлено нi образи, нi порушення виборчого законодавства. (А Микола Єфiменко, мiж iншим, в разi доведення зазначеного, вимагав визнати вибори мiського голови недiйсними). А от позов Г.Войтка до газети “Демократична Носiвщина” i її редактора задоволений i вiдповiдачiв зобов’язано виплатити Г.Войтку чималу суму грошової компенсацiї.

Такий факт. Микола Єфiменко кiлька разiв висловлював вiдвiд суддi О.Киреєву, але сам же суддя цей вiдвiд вiдхиляв i довiв справу до кiнця. Причиною для вiдводу М.Єфiменко назвав те, що свого часу в “Демократичнiй Носiвщинi” була надрукована критична стаття про того ж таки суддю О.Киреєва, про те, як некомпетентно суддя розiбрався в однiй справi i винiс несправедливе рiшення. Врештi, газета виявилася права: те рiшення суддi скасував обласний суд. Але ту iсторiю, той свiй конфлiкт з газетою суддя не визнав достатнiми для вiдводу.

Зосталося додати, що, окрiм позову Г.Войтка, вже задоволеного судом, є ще й позов вiд телерадiокомпанiї “Обрiй” як юридичної особи до тих же вiдповiдачiв.

Ось так завершилися двi справи у Носiвцi. Власне, друга справа ще не завершена: М.Єфiменко оскаржив рiшення суду по позову Г.Войтка. Чи буде воно переглянуте, покаже час.

Газета "Сіверщина" (Чернігів), з видання газети —
Інформаційного Бюлетеня "Свобода слова", №1-3 2003 р.

6 травня Южненський міський місцевий суд Одеської області закрив справу за позовом голови міської ради Олександра Журавля до редакції газети “Вексель”.

Справу закрито у зв’язку з відзивом позовної заяви позивачем. “Це стало можливим тільки завдяки підтримці нашого видання іншими ЗМІ, справа набула великого розголосу не лише на Одещині, а й в Україні”, – каже головний редактор Сергій Тихоплав.

У провадженні суду залишаються ще два судових позови від керуючого справами міськради Надії Шумейко до редакції газети.

Нагадаємо, що 29 січня 2002 року голова міськради Олександр Журавель звернувся із позовною заявою до редакції газети “Вексель” про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди в сумі 10 000 гривень. Міського голову образила фраза: “возникает естественный вопрос: чьи интересы лоббирует Журавель А.М.? Почему он так упорно пытается поставить город в положение нищего, т.е. на колени? Складывается впечатление, что в этом СП есть его личный интерес”, опублікована в газеті за 28 листопада 2001 року

13.06.2003, Інститут масової інформації, http://imi.org.ua/

Президент України Л.КУЧМА у своєму виступі перед працівниками ЗМІ з нагоди Дня журналіста в Маріїнському палаці підкреслив, що для нього як Президента України "забезпечення свободи слова залишається одним із найважливіших завдань". Він відзначив, що підтвердженням цьому є "підписаний на початку квітня нинішнього року закон України, який забороняє цензуру".

Як сказав Президент України, "ви чудово розумієте, що чимало з тих, кому вигідно зараз убиратися в тогу захисника свободи преси, насправді хочуть нового контролю над нею". І саме уникнути цього, підкреслив Л.КУЧМА, і покликана масштабна політична реформа, яка зробить країну більш демократичною.

UNIAN

З інтерв’ю Надзвичайного і Повноважного Посла Федеративної Республіки Німеччина в Україні Дітмара Штюдеманна тижневику “Дзеркало тижня” (7-13 червня, 2003)


Україна за роки незалежності зробила багато важливих кроків і досягла багатьох позитивних результатів. Проте було б нечесно залишити поза увагою негативні тенденції, які викликають у нас стурбованість. Німеччина не приховувала своєї зацікавленості в демократичній, стабільній Україні. Тож чи варто говорити, що будь-яка виборча кампанія в Україні сприймається як прелюдія до майбутніх президентських виборів. З цього погляду, в нас викликав цілком певну тривогу хід виборів мера в Сумах. На мою думку, було б корисно, якби українська влада старанно проаналізували цю виборчу кампанію і зробила матеріали свого розслідування надбанням гласності.

Не може не викликати стурбованості й стан свободи слова в Україні. Ваші журналісти і ваші мас-медіа, як і раніше, зіштовхуються з серйозними складнощами. Нового звучання ця проблема набула у зв’язку зі скандалом навколо премії “За свободу і майбутнє засобів масової інформації”, присудженої головному редакторові газети “Дзеркало тижня” Володимиру Мостовому. Я не збираюся захищати пана Мостового — йому це не потрібно, він не лише порядна, а й сильна, мужня людина. І, безумовно, справжній професіонал, який заслужив цю нагороду по праву. Тому мене дивує, коли хтось вимагає від головного редактора “Дзеркала тижня”, щоб він повернув премію. Для цього немає ні приводів, ні причин.

Пана Мостового відзначено премією не тому, що йому погрожували. Ця нагорода — визнання його професійних заслуг і професійних заслуг колективу, очолюваного ним. Крім того, Мостовий ніколи не стверджував, що йому погрожували. Слова про погрози звучали з вуст представників німецької преси. І я хотів би пояснити, який саме смисл вкладався в це визначення. Не йшлося про погрозу фізичної розправи з конкретною особою. Йшлося про інше — про те, що в Україні сформувалися умови, які інколи перешкоджають нормальному виконанню професійного журналістського обов’язку. Ми з вами є свідками того, що робота представників преси в цій країні, на жаль, непроста. Ця робота пов’язана з подоланням багатьох труднощів, ця робота не завжди безпечна. Загальновідомо, що останніми роками кілька українських журналістів померли насильницькою смертю і що випадків цих досі ретельно не розслідувано.

Хотів би звернути увагу на ще одну важливу деталь. Діяльність німецьких недержавних організацій є найважливішим елементом життя нашого суспільства: їхня роль дуже важлива, а їхня репутація дуже висока. І спроба втягти німецький неурядовий фонд у скандал, сфабрикований навколо Мостового, не може не турбувати мене як офіційного представника держави. Я анітрохи не сумніваюся: цей конфлікт неспроможний зашкодити репутації фонду або репутації пана Мостового. Зате він може завдати шкоди іміджу вашої країни і, врешті-решт, негативно позначитися на україно-німецьких відносинах, що складаються позитивно.

У цій ситуації мене особливо тривожить те, що в скандал виявилася втягнутою перша особа держави. Чи, можливо, її втягли. Ви знаєте, у мене складається враження: люди, які організували цей скандал із метою дискредитації Мостового, насправді дискредитували самі себе й завдали шкоди репутації держави. Як ідеться в німецькій приказці, той, хто копає яму іншому, потрапить у неї сам. Мені здається, що тим, хто розв’язав цю кампанію, насамперед слід було б потурбуватися про дотримання плюралізму інформації, про створення рівних умов для журналістської праці. А не прагнути погіршити відносини між двома дружніми державами.

“Дзеркало тижня”
http://zn.kiev.ua/ie/show/446/38770/
09.06.2003, Інститут масової інформації, http://imi.org.ua/
11.06.2003, УНІАН, http://unian.net
12.06.2003, Оксана Лисенко, Незалежна медіа-профспілка,

http://profspilka.org.ua
Газета "Сіверщина" (Чернігів), з видання газети —
Інформаційного Бюлетеня "Свобода слова", №1-3 2003 р.
[email protected]

Перш за все – що утиски засобів масової інформації в Україні тривають. Це і напади на журналістів, і позови до ЗМІ на астрономічні суми, і відмова у наданні інформації, відмова в акредитації незалежним виданням, усунення трудових колективів з числа засновників видань органами державної влади та місцевого самоврядування, тиск на власників, демпінгування цін на підписку та рекламу з боку державних видань, аж до тиску на рекламодавців...

Підтвердженням цензури на державному телебаченні став виступ Ігоря Рутича, журналіста, екс-редактора програми „Територія безпеки”, яку готує Міністерство оборони для Першого Національного. Йдеться про ганебну практику відомчих програм, про яку розповідав і президент НТКУ Олександр Савенко в інтерв’ю „Телекритиці”. Крім “кондовості” викладу, за визначенням самого Олександра Миколайовича, ці програми зазнають постійного цензурування спеціально призначеними для цього посадовими особами із зацікавлених відомств. Тут не йдеться про „темники” без зворотної адреси.

У даному разі адресат відомий – це Управління з виховної роботи Міністерства оборони. 6 травня, посвідчив журналіст, за вказівкою чиновників з Міністерства з програми про військове співробітництво з НАТО було вилучено синхрони народних депутатів Віктора Ющенка („Наша Україна”) та Георгія Крючкова (КПУ). Журналіст повідомив про це тільки тоді, коли його було усунуто від роботи. Але за його власним підтвердженням, практика така існувала раніше і існує зараз. При цьому Управління виховної роботи Міноборони користується правом викликати журналістів “на ковер”.

Але організатори Форуму – ІМІ, Комітет Верховної ради з питань свободи слова та інформації та Громадська рада – намагалися створити можливість не лише для обговорення проблем медіа в країні, а й для отримання практичних знань, як захищатися. Як зауважила у своєму виступі юрист Інституту масової інформації Марія Самбур, за останні два роки рівень правових знань журналістів значно підвищився. І все ж журналісти часом йдуть на компроміси, керуючись виключно тезами про неефективність та довготривалість судового відстоювання права на професію.

Тому важливим кроком до впливу на ситуацію має стати корпоративне навчання, яке і вважають за необхідне провадити організатори Форуму на постійній основі. Форум журналістів має стати традиційним, а наступне його засідання відбудеться у вересні.

До початку Форуму було підготовлено спеціальну брошуру „Правовий самозахист журналістів” з практичними рекомендаціями: від питань, як скласти позовну заяву, клопотання чи касаційну скаргу аж до корисних порад з побудови тактики захисту в суді.

На Форумі журналісти мали нагоду отримати консультацію юристів, обговорити успішні приклади самозахисту. От тільки досвід цей став досить важким випробовуванням для кожного, кому довелося довести справу до кінця. І причиною такої ситуації журналісти називають не лише відсутність достатніх правових знань, а уперте нехтування владними органами вимог чинного законодавства і відсутність корпоративної солідарності журналістів.

Очевидно, що для регіональної преси час страйків та протестів ще не минув, він тільки починається, він є необхідним. Дієвість такої форми протесту продемонстрували буковинські журналісти. “Телекритика” вже писала про травневе пікетування 200-ма журналістам, що разом із сім’ями вийшли до будинку облдержадміністрації на знак протесту проти методів правління губернатора Теофіла Буера. Принаймні частковий успіх ці акції мали: редактор буковинської газети „Час” Павло Кобевко повідомив Форум, що губернатор відкликав свої останні позови до ЗМІ.

Та, як зазначила Людмила Кучеренко, керівник Полтавського медіа-клубу, для Полтавщини зібрати 200 журналістів на акції протесту є просто нереальним. Ситуацію в регіоні з рівнем свободи преси вона назвала просто ганебною. Адже це полтавський губернатор дозволив собі публічно заявити, що у нього, мовляв, швидше волосся на долоні виросте, ніж кременчуцька газета „Інформаційний бюлетень” отримає можливість друкуватися в області.

Вже четвертий рік газета друкується напівлегально, а за словами редактора цієї газети Тамари Просяник, зараз вони змушені були піти на свідоме порушення закону й не зазначати у вихідних даних газети видавництво, що згодилася на друк. До цього їм доводилося змінювати видавництво чи не щомісяця: рідше видавництва відмовлялися від друку „через відсутність видавничих можливостей”, частіше – тираж просто вивозився правоохоронцями з друкарні. Кількість позовів до цієї газети просто унікальна: наразі по три судові засідання щотижня. Останній позов було подано заслуженим журналістом України, який вимагає відшкодування моральних збитків та спростування висловлювання Тамари Просяник про те, що „раніше він був метром журналістики, а тепер став сантиметром”. (Фейлетонний стиль місцевої преси - окрема, на думку Людмили Кучеренко, не менш важлива тема для професійної та серйозної розмови в середовищі самих журналістів).

Але приклади позитивного відстоювання права на професію є і у цьому регіоні. Не пускали незалежних журналістів на сесію облради – Полтавський медіа клуб створив Громадський комітет захисту свободи преси, куди запрошує керівників області для спілкування з пресою. Газета „Новий день”, засновником якої є Полтавський медіа-клуб, також отримала відмову типографій „Кобеляки” та „Полтава” у друку. Мотив був досить прозорий: „ситуація склалася таким чином, що подальша співпраця є неможливою”, - йшлося у телефонограмі за підписом директора типографії. Людмила Кучеренко стверджує, що на типографію чинило тиск управління у справах преси облдержадміністрації.

Але відмова від виконання угоди про друк стала приводом до позову засновників газети до господарських судів про спонукання виконання умов договору. Харківський апеляційний суд зобов’язав ці підприємства друкувати газету. Людмила Кучеренко також подала позов про захист честі, гідності та ділової репутації до обласного управління у справах преси, що розповсюдило інформацію нібито про скоєння нею трьох кримінальних злочинів. Це три роки тому стало підставою до звільнення її з роботи, зараз вона вимагає відшкодування моральної шкоди.

Полтавський медіа-клуб наполіг і на підписанні договору з „Укрпоштою” про розповсюдження київської газети „Свобода” Олега Ляшка, що раніше було неможливим.

Дякуючи підтримці голови Одеської незалежної профспілки Михайла Аксанюка та ІМІ вистояла газета „Вексель” (м.Южне, Одеська область), до якої було подано одразу чотири позови: від голови міста, його заступника, управління справами та директора комунального підприємства. Після публікацій та візиту юриста ІМІ мер міста забрав свій позов.

А от хмельницька обласна газета „Фортеця” була заснована ще п’ять років тому і почувалася досить незалежною. Приструнили видання через тиск на співзасновників – кам’янець-подільське підприємство. Головний редактор газети Ольга Жмудовська говорить, що тепер розуміє, що фінансова незалежність є єдиним фундаментом до політичної незалежності видання. Тільки як тепер вирішити конфлікт між редакційним колективом та співзасновниками?

Існування на чужі кошти є зручним для небагатих в нашій країні медіа. Але, як слушно зауважив редактор газети “Свобода” Олег Ляшко, чи зможуть журналісти того ж таки телеканалу „НБМ” подати розслідування про те, чи дійсно “Петро Порошенко заробляв кошти на вибори відмиванням ПДВ у Придністров’ї”? “Опозиційні та незалежні – не синоніми”, - зауважив головний редактор газети “Свобода”. Журналіст змушений бути незалежним і від влади, і від опозиції, і від фінансових груп.

Особливо багато питань виникає у журналістів у стосунках преси та судової влади.

Новелою у судовій практиці стала ухвала судді Матвійшиної Ленінського райсуду Луганська про арешт майна та десяти наступних номерів газети “Ракурс-плюс” в забезпечення 100-тисячного позову Володимира Медяника, депутата міськради (!). Це сталося минулого вересня. Особливістю ухвали було те, що суддя передала арештоване майно ...на збереження позивачу. Причиною для позову став опублікований 21 серпня 2002 року на шпальтах “Ракурс-Плюс” лист батьківського комітету однієї з луганських шкіл про те, що батьки зверталися до Володимира Медяника з проханням допомогти і депутат на це звернення не відреагував.

Основний позов бізнесмена про захист честі та гідності ще не розглядався, але ухвали судді скасовано. Та повернути майно виданню вже не вдалося. Арешт номерів газети означав припинення її існування. Видавці просто зареєстрували нове видання „Новий ракурс”. Фактично, це вже третя спроба реалізувати право на професію, бо починав головний редактор газети „Новий ракурс” Микола Северин просто з „Ракурсу”. На думку юриста ІМІ Марії Самбур, реєстрація нових видань – не вихід. Тут журналістам требу було йти до кінця, бо справа була виграшною.

А у справі за позовом народного депутата Петра Кузьменка (СДПУ (о) до уманської газети “Улик”, за свідченням кореспондента Радіо Свобода у Черкаській області Тетяни Чорномаз, суддя змушував відповідачів погодитися на відкшодування позивачу, якщо не 10 тисяч гривень, як він просить, а хоча б трьох тисяч. Голова суду наполягав, що йому ж ще вісьмох суддів через Верховну Раду обирати, а позивач же народний депутат, може образитися, виступити на сесії...

Вісім місяців очікує на розгляд касаційної скарги у Верховному Суді України Ярослав Ткачівський, редактор івано-франківського „Тижневика Галичини”. Як свідчить статистика, позови до ЗМІ розглядаються швидко, а ось розгляд позовів журналістів (до органів влади чи інших) затягуються на місяці. Невипадково суддя Верховного Суду України Іван Домбровський лише й говорив про необхідність створення умов для незалежного правосуддя.

Нові випадки нападу на журналістів залишаються так само не розслідуваними. Як повідомив кримський журналіст Олексій Єрмолін („Крымские новости”), на нього було скоєно напад у Сімферополі 11 квітня. До цього він проводив розслідування конфлікту між жителями Гурзуфу та директором „Артека”. Останній при зустрічі з журналістом попередив: добре подумайте, коли вирішите писати про це. Олексій напад пов’язує саме з цим попередженням цього чиновника. Однак, правоохоронці вперто не проводять розслідування саме цієї версії.

Поки що безрезультативним є і розслідування нападу 26 травня на Олександра Помойницького, головного редактора газети „Діловий Переяслав”. Журналіст із струсом мозку, закритою черепною травмою та іншими тяжкими ушкодженнями досі знаходиться в лікарні. Також учора стало відомо про напад на дніпропетровського журналіста Володимира Бєлова. Йому було завдано 15 ножових поранень. Основна версія міліції – напад на побутовому грунті, повідомляє „Інтерфакс-Україна”.

Очевидно, зараз важливо поставити питання про те, що у випадках нападу на журналістів основною версією, що має перевірятися у обов’язковому порядку, має бути професійна діяльність. Ці та інші пропозиції обговорювалися на Форумі.

Серед них цікавими є ініціативи редактора кіровоградського видання „Україна-Центр” Юхима Мармера. Він запропонував створити експертну раду для нагляду за розглядом касаційних скарг ЗМІ у Верховному Суді України.

До речі, голова Комітету ВР з питань свободи слова Микола Томенко наполягав на спільному Пленумі ВСУ з питань застосування інформаційного законодавства. Особливо важливі роз’яснення ВСУ щодо застосування у місцевих судах Європейської конвенції про захист прав та свобод, практики Європейського суду з прав людини.

Юхим Мармер пропонує ще одну форму – підписання Меморандуму між ЗМІ та керівником облради, облдержадміністрації тощо з приводу основних принципів співіснування медіа та влади. Тут можуть бути відображені європейські стандарти співпраці, до яких ми так прагнемо. Дискусія щодо вироблення спільних дій триває і „Телекритика” запрошує усіх бажаючих до обговорення проблеми.

Адже як би болісно не звучали розповіді про ті проблеми, з якими доводиться жити і працювати регіональним журналістам, усі вони були одностайні в необхідності постійного подібного спілкування, обміну досвідом та проблемами.

Вироблення спільної стратегії протидії будь-якому тиску на будь-якого журналіста і будь-яке ЗМІ – це головне завдання часу.

12.06.2003, Оксана Лисенко, Незалежна медіа-профспілка,
http://profspilka.org.ua