MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Свобода Висловлювань в Україні, 2004, #07

Деякі загальні дані
Звідки взялися в Криму шість українських газет? На телебаченні знову досить багато говорили про ЗМІ. ЗМІ та вибори
Інститут масової інформації спільно з Міжнародною правозахисною організацією «Артикль 19» і Харківською правозахисною групою розпочинають моніторинг українських медіа на наявність у них провокацій про так зване протистояння Східної та Західної України Равные условия для кандидатов в президенты Украины, которые декларировал действующий Президент как одну из главных задач на этих выборах, приобретают странный контекст в восточных регионах страны Президентська кампанія: сутички навколо теми міжнаціональних взаємин Антисемитская составляющая кампании Станет ли антисемитизм избирательной «фишкой» Ющенко? Рішення про виключення з фракції народного депутата, голови всеукраїнського об’єднання «Свобода» було прийнято на засіданні координаційної ради коаліції «Сила народу» в середу. Координаційна рада розцінила виступ Олега Тягнибока на Івано-Франківщині як такий, що завдає шкоди іміджу демократичних сил Кому в Україні належать ЗМІ, або чому всі ЗМІ розхапані, як гарячі пиріжки Переслідування, утиски, залякування тощо з політичних мотивів
Милиция проявляет повышенный интерес к обозревателю «ВВ», пишущему разоблачительные материалы о проблемах этого ведомства Газета “Вечірнє Мукачеве” опублікувала коротеньку замітку про те, що Леонід Кучма “… підписав указ про нагородження головних діючих осіб мукачівської епопеї державними відзнаками” В регионах душат СМИ "Просимо допомогти полтавчанам реалізувати своє право на інформацію в повному обсязі. У Полтаві не транслюються передачі "5 каналу". Оператори кабельного телебачення бояться його включати, хоч дуже багато бажаючих дивитися "канал чесних новин", - йдеться у зверненні представників громади м. Полтави до голови Полтавської облдержадміністрації О. Удовиченка та народного депутат України А. Кукоби. Возобновлена трансляция ’ֹ канала’’ в Днепропетровске "5 канал" звернувся до Президента, Голови Верховної Ради, Прем’єр-міністра, голови Комітету з питань свободи слова та в Національну Раду з питань телебачення і радіомовлення із закликом "зупинити самочинство можновладців стосовно "зачистки" "5 каналу". Відкрите звернення також буде направлене в Європейську комісію, ОБСЄ та інформаційну службу Ради Європи в Україні Злочинні посягання на журналістів
Як вже повідомляло раніше інформагентство "Контекст-медіа", 30 червня в центрі Сімферополя двоє невідомих напали на власкора російської телекомпанії "НТБ" у Криму Анну Конюкову, коли журналістка виходила з будинку Попытки сорвать расследование будут безуспешными. Открытое письмо Генерального прокурора Украины газете The Independent Міжнародна правозахисна організація «Репортери без кордонів» укотре висловила своє обурення ходом розслідування справи про вбивство журналіста Георгія Гонгадзе В Ужгороді поховали телеоператора, який помер за нез’ясованих обставин Наприкінці минулого тижня дві обласні газети "Вечірні Черкаси" та "Молодь Черкащини" надрукували інформації про скоєння проти журналістів редакцій протиправних дій. Побили ще одного черкаського журналіста Генеральна прокуратура оголосила про закінчення слідства у справі про вбивство директора регіональної телерадіокомпанії ІРТК "ТОР" журналіста Ігоря Александрова, скоєне членами організованої злочинної групи, що діяла в Донецькій області Обмеження доступу до інформації
"Кафа" ждет реакции прокурора Как корреспондента "Кафы" задержали на нефтебазе Феодосии Прокуратура изучает факты недопуска журналистов в горисполком Мэр опять воюет с журналистами. Журналистов частных газет перестали пускать на аппаратные совещания при первом заместителе мэра Сум Анатолии Бондаре Втручання в професійну діяльність журналістів та ЗМІ
Зачистка областного эфира? Буковина подает пример в разгосударствлении СМИ Перешкоджання виробництву та розповсюдженню ЗМІ
Прикрі інциденти із затриманням розповсюджувачів «БЦ» тривають Популярна в Донецькій області газета «Остров» останнім часом більше нагадує той нещасливий острів, пісня про який прозвучала в «Діамантовій руці», аніж рупор свободи слова. Опозиційному до нинішньої влади виданню вже вкотре відмовляють у друку Прояви ксенофобії в ЗМІ
Украинский за счет русских? В украинской официальной прессе обнародован новый Гражданский процессуальный кодекс Украины, который вступит в действие с 1 января 2005 года Русские потребовали отставки властей Бахчисарая. Представители Русской общины Крыма при поддержке Крымского республиканского отделения партии "Русский блок" провели сход граждан в Бахчисарае, на котором присутствовало более тысячи человек Госкомнацмиграции призывает дипломатов не принимать участия в мероприятиях Межрегиональной академии управления персоналом (МАУП) Антисемитизм в Украине (2002-2004 г.) (Окончание, начало в №4�) Судові процеси проти журналістів та ЗМІ. Цивільні справи. Дифамація
Віктор Козак подає в суд за "піар по-чорному" на нього Суд відмовив у позові обленерго проти «Дзвонів Підгір’я» Наклали арешт на квартиру редактора «Вечірнього Мукачевого», яка перебуває у державній власності Дмитро Чобит: “Мы не должны бояться!” Черговий напад на "Антенну". Що стоїть за черкаським “бродськагейтом” Днями відбулося друге судове засідання у справі, порушеній за скаргою Марії Самбур та Валерія Воротніка проти газети «Україна молода» Тривала судова справа щодо газети «Голос України» та журналіста Сергія Лавренюка добігає кінця Судові процеси проти журналістів та ЗМІ. Кримінальні справи
Резонансна справа, пов’язана зі звинуваченнями ДПА у Львівській області засновників «Львівської газети» Маркіяна Іващишина та Ярослава Рущишина набирає щораз більше обертів Саморегуляція
Фонд защиты гласности презентовал базу данных о нарушениях прав журналистов в Крыму Комітет моніторингу свободи преси Криму починає новий проект моніторингу дотримання прав журналістів та засобів масової інформації в Криму під час проведення виборчої президентської кампанії в Україні

Деякі загальні дані

Звідки взялися в Криму шість українських газет?

Нещодавно в "Кримському діалозі" - українськомовному додатку до газети Верховної Ради АРК "Крымские известия” — було опубліковане інтерв’ю з головою Республіканського комітету з інформації АРК, витяг з якого ми пропонуємо вашій увазі.

Сьогодні в Автономній Республіці Крим зареєстровано 1007 періодичних друкованих видань: 857 газет, 96 журналів, 25 бюлетенів, 12 альманахів, 15 збірників, два календарі і один дайджест. З них зареєстровано 36 комунальних ЗМІ - 26 газет за участю органів місцевого самоврядування (шість тимчасово не виходять) та три - за участю держави. Постійно виходять друком і 27 газет національних меншин.

Зважаючи на специфіку кримської аудиторії, яка здебільшого користується російською мовою, майже всі газети та журнали російськомовні. Але нині спостерігається тенденція збільшення використання української мови.

В Криму протягом декількох років видається шість газет державною мовою. Цього року почав регулярно виходити українською щотижневий додаток до парламентської газети "Крымские известия" - "Кримський діалог". Почастішали публікації окремих матеріалів у друкованих ЗМІ також державною мовою.

Станом на 10 травня 2004 року в АРК зареєстровано 105 телерадіоорганізацій - 16 телекомпаній ефірного мовлення, 12 радіостанцій, 21 студію проводового радіомовлення (спільно з радіоредакціями ДТРК "Крим"), 56 студій кабельного телебачення. З них одна - державна телекомпанія та шість комунальних студій проводового радіо, решта електронних ЗМІ - комерційні. Ретрансляційна мережа в Криму налічує понад 200 передавальних засобів, з яких 185 забезпечують державне мовлення.

Наталія Каповська, голова Республіканського комітету з інформації АРК.

Від редакції. Ми зателефонували до Рескомітету з інформації, щоб довідатися про ті шість державномовних газет, які видаються в Криму. Нам їх люб’язно назвали.

Отже:

1. Вже згадуваний "Кримський діалог" - 4-сторінкова щотижнева вкладка в "Крымских известиях", яка почала друкуватися кілька місяців тому.

2. "Думка" - бахчисарайська газета, яка вже тривалий час не виходить через відсутність коштів.

3. "Кримська світлиця" - видається наперекір усьому вже 12-й рік.

4. "Джерельце".

5. "Будьмо!".

6. "Кримспорт".

(Це все - зареєстровані кримським Рескомітетом з інформації додатки до "Кримської світлиці").

А тепер уявіть собі, що "Світлиця" раптом не витерпіла лихої долі та й почила в Бозі. Що там з шести залишається? Здається, лише один великий пшик.

То це і є наша державна інформаційна політика?

 




На телебаченні знову досить багато говорили про ЗМІ.

У «Четвертій владі» на УТ-1 розмірковували про те, яка частка на українському інформаційному ринку покривається державними та комунальними друкованими та електронними ЗМІ. Виявляється, зовсім невелика: з 20700 зареєстрованих газет та журналів — лише 4,6%, з 1200 телерадіоорганізацій — лише 2,7%. І взагалі, за словами одного з учасників програми, голови Держкомтелерадіо Івана Чижа, «Україна знаходиться в інформаційній окупації», що загрожує національній безпеці. Тому не про роздержавлення треба говорити. Ця думка не була одностайною, але дискусія, яка ведеться вже не один рік, у принципі, ні до чого нового не привела. Вкотре нам нагадали, що «слово — це зброя», і, виходить, цією зброєю хоче володіти кожен, у тому числі й держава...



ЗМІ та вибори

Інститут масової інформації спільно з Міжнародною правозахисною організацією «Артикль 19» і Харківською правозахисною групою розпочинають моніторинг українських медіа на наявність у них провокацій про так зване протистояння Східної та Західної України

Нав’язувану тезу про «розкол України» дискутують у суспільстві давно. Іще під час минулої передвиборної парламентської кампанії окремі провокатори намагалися через ЗМІ пропагувати в суспільстві думку, що існує так зване протистояння Східної та Західної України. Зрозуміло, що цей рік не став винятком. Але якщо раніше автори замовних PR-статей не були відомі, то тепер їх відстежуватимуть та ідентифікуватимуть. Дехто намагається маніпулювати напередодні виборів певними регіональними відмінностями населення сходу та заходу України. Ідеться про те, що з’явилися перші симптоми використання національного питання в передвиборній боротьбі. Через засоби масової інформації в суспільстві намагаються насадити думку, що громадяни голосуватимуть за кандидата залежно від того, до якого регіону України він належить, а не залежно від його виборчої програми та поглядів. Тобто кожна область нібито обиратиме політика, який ближчий їхньому регіонові. Принаймні таку думку намагаються нав’язати громадянам окремі ЗМІ. Однак маніпулювання регіональним питанням не є новацією. Подібні думки та версії окремих журналістів про «регіональний розкол України» висували й під час минулих передвиборних парламентських та президентських кампаній. Однак їхні результати засвідчили, що питання політичних і культурних уподобань жителів сходу та заходу, півночі та півдня України не стало визначальним під час їхнього вибору кандидата або партії. Отож тема міжрегіональних відмінностей далеко не нова, але цього року її з особливою активністю намагаються розкрутити й нав’язати суспільству.

Новий моніторинговий проект називається «Національні меншини та ЗМІ в Україні. Використання національного питання у виборчій боротьбі». У процесі реалізації проекту експерти намагатимуться виявляти факти можливого утиску етнічних меншин та регіональних груп, а також можливі спекуляції на національній тематиці під час президентської передвиборної кампанії. Вони планують висвітлювати проблеми й наслідки можливого використання національної карти у виборчій кампанії та зроблять прогнози щодо використання так званого «протистояння» між сходом та заходом України в боротьбі. Однак, за словами учасників проекту, жодних радикальних дій щодо порушників вони не застосовуватимуть. У процесі моніторингу особливу увагу приділятимуть Києву, Криму та Закарпаттю, де проживає найбільше національних меншин. Експерти збираються досліджувати п’ять каналів телебачення й п’ять газет у Києві та по два медіа в кожному вибраному регіоні. Про результати свого моніторингу учасники проекту інформуватимуть громадськість.

Зрозуміло, що ЗМІ відіграють дуже важливу роль у виборчій кампанії, адже вони частково допомагають громадськості зробити вибір. І так само очевидно й те, що в нашій країні треба, щоб хтось із боку їх контролював та відстежував можливі порушення. Але, як свідчить попередній досвід, незважаючи на те, що українські медіа вже давно перебувають під пильною увагою та моніторингом світових фахівців, це не рятує вітчизняне друковане та усне слово від маніпуляцій і постійних порушень. Цілком природно виникає питання про доцільність таких моніторингів, якщо, окрім констатації того, що й так усім відомо, вони нічого не вирішують. Єдиний плюс – це виявлення медіа-порушників, які чинять такі провокації.




Равные условия для кандидатов в президенты Украины, которые декларировал действующий Президент как одну из главных задач на этих выборах, приобретают странный контекст в восточных регионах страны

«Технические причины», массово проявившиеся в объяснениях руководителей сразу нескольких издательств, в большинстве своем ведут к герметизации читательской аудитории в пространстве «лояльных» СМИ. Издания, которые «не тем» глаголом «жгли сердца людей», оказались вычеркнуты из планов печати издательств Донецкой и Луганской областей.

Примечательно то, что «лишними» клиентами типографий стали только средства массовой информации, которые и задолго до старта предвыборной кампании придерживались стороны кандидата, по всем позициям составляющего главную конкуренцию Виктору Януковичу и главную угрозу для страны, в которой во что бы то ни стало хотят сохранить так радующую простой люд стабильность. Газет, пропагандирующих «левую идеалогию», «зачистка» восточного медиа-пространства не коснулась. Вероятно, чтобы не ссориться с кандидатами, которым прогнозируют дождаться в своем статусе итогов первого тура выборов, пусть и на почетных позициях, и которые все же должны будут во втором туре сориентировать свой электорат …

Уже около года донецкое издание «Остров» методически подвергается преследованию. Полтора месяца назад издательство «Донбасс», которое по договору оказывало «Острову» печатные услуги, поставило издание в известность об увеличении стоимости своих услуг на 63%, при этом не объяснив, почему данная мера коснулась только «Острова». Когда же стало ясно, что газета согласна на новые условия сотрудничества, в адрес редакции «Острова» пришла факсограмма, уведомляющая об одностороннем разрыве договора. Со ставшей модной в последнее время формулировкой «по техническим причинам».

В телефонном интервью редактор газеты «Остров» Евгений Талышев сообщил «ЗН» следующее: «За последнее время мы поменяли более 20 типографий, с нами отказываются работать типографии четырех областей: Донецкой, Харьковской, Днепропетровской и Луганской. В настоящее время донецкое отделение «Укрпочта» по надуманным причинам отказывается распространять наше издание и проводить подписку, на частных реализаторов оказывается давление. Издательства «Донетчина», «Новый мир», «Донбасс» расторгли с нами заключенные ранее договора, вернув перечисленные нами средства и неустойку. Мотивации расторжения размыты и алогичны. За мной ведется наружное наблюдение. Сообщить типографию, с которой в настоящий момент работает газета «Остров», по понятным причинам не могу — это военная тайна…»

Примечательно, что, по мнению Евгения Талышева, сотрудники Института массовой информации, уставной целью которого является защита СМИ и свободы слова, за весь период преследования «Острова» не только не оказали редакции никакой помощи, но даже не углядели в их проблемах ничего, кроме «сугубо технических причин». Печально также, что отказавший «Острову» в типографии директор издательства «Донбасс» Александр Бриж является не только хозяйственником, но и председателем областного Союза журналистов, а также секретарем Национального Союза журналистов Украины.

До недавнего времени в Луганской области ситуация в медиа-пространстве выгодно отличалась от ситуации в Донецкой области. Издания, критически оценивающие деятельность властных структур, были достаточно широко представлены в перечне областных СМИ Луганщины. К сожалению, собственники ряда изданий, причисляемых к оппозиционным, совсем недавно пересмотрели концепцию своих изданий. К тем же, кто не изменил своих убеждений, начали применяться обкатанные в Донецкой области «технические причины».

Газета «Луганчане», самая массовая в Луганской области, (тираж 130 000 экземпляров; выпуск газеты возобновлен в сентябре 2003 года), является проводником идеологической платформы блока «Наша Украина» в Луганской области.

В беседе с корреспондентом «ЗН» редактор газеты «Луганчане» Ярослав Гребенюк сказал: «26 июля, за сутки до сдачи номера в типографию, нам позвонила директор областной типографии Елена Журавлева и без объяснения мотивов сообщила о прекращении нашего сотрудничества. Мы считаем, что на подобный шаг их подтолкнуло то, что в последних выпусках нашей газеты начали появляться критические коллажи с фото Януковича… Мы обращались в типографии других городов, в том числе и в Донецк, однако везде нам было отказано по различным причинам. В настоящий момент тиражи газеты «Луганчане» в количестве 130 000 экземпляров и 38 000 экземпляров газеты «На днях», также выпускаемой нами, печатаются в Киеве. В принципе, там нам предоставлены более качественная печать, хорошая бумага, высококачественные краски, приемлемые расценки»…

В издательстве «Пресс-экспресс» изначально нам отказались сообщить какую-либо информацию о данном инциденте. Однако директор издательства «Пресс-экспересс» Елена Журавлева все же нашла необходимые слова для объяснения: «Тайны тут нет никакой. Это было указано в письме, которое мы 28.07 направили в редакцию «Луганчан». В связи с техническим перевооружением предприятия у нас сдвигается план печати изданий, мы не смогли продолжить печатать «Луганчан» потому что, когда мы начинали сотрудничество, у них тираж был небольшой, а в настоящий момент он очень сильно вырос, и у нас не было возможности продолжить выполнение договорных обязательств. Причина только в этом, никаких других причин нет...»

Источники, близкие к учредителям издательства, сообщили о том, что в ближайшее время «Пресс-экспресс» планирует установить новое мощное оборудование как раз для того, чтобы увеличить свои возможности и предложить изданиям более выгодную тарифную политику.

Так называемые «технические причины» совершенно не коснулись изданий, чьи расхождения с властью чисто стилистические. И для «рептильного отделения» прессы, которое без устали наводит «хрестоматийный глянец» на происходящее в регионах области и в стране, условия сосуществования с властью остаются самыми благоприятными.




Президентська кампанія: сутички навколо теми міжнаціональних взаємин

Іще до офіційного старту виборчої кампанії в міркуваннях про можливі ризики, які будуть супроводжувати президентську гонку зразка 2004-го, доволі часто згадувалося про ймовірність застосування такої брудної технології, яку умовно можна назвати грою на "двох Українах". Ішлося про симулятивні та технологічні спроби "зіграти" на протиставленні регіонів України по осі Схід - Захід, а власне, Львів - Донецьк. За цього відповідна ситуація розкручувалася шляхом прив’язки кандидатів у президенти до певного регіону, а насамперед нав’язування В. Ющенку позиціонування в ролі кандидата від Заходу України. У цьому зв’язку варто згадати події, що мали місце під час безуспішних спроб провести з’їзд "Нашої України" в Донецьку. Тоді ці намагання "нашоукраїнців" трактувалися низкою провладних ЗМІ навіть як прелюдія до можливої громадянської війни...

Окрім технологічних спроб нагнітання міжрегіонального протиставлення як передвиборного ризику в площині застосування брудних методів агітації та пропаганди розглядалося й питання про можливість організації технологічної гри на такому чутливому полі, як сфера міжнаціональних взаємин. Опосередковано це питання пов’язане з питаннями регіональної проблематики - зокрема в цьому контексті актуалізувалися б дискусії навколо мовного питання, насамперед статусу російської мови тощо. Можна нагадати, що порушення питання міжрегіональних взаємин подеколи супроводжувалося прогнозами щодо потенційної дестабілізації ситуації всередині регіонів, зокрема в Автономній Республіці Крим.

Сьогодні питання міжнаціональних взаємин поступово стають важливою темою в перебігу передвиборних перегонів. Але їх постановка стосується зовсім не передвиборних програм та пропозицій кандидатів і є далекою від раціональності та системності. Йдеться при цьому не про законодавчі пропозиції і не про необхідність урахування національного аспекту ряду поліетнічних українських регіонів. До речі, цього разу кандидати в президенти приділяють питанням мови та міжнаціональних взаємин небагато обсягу в своїх програмах. Наприклад, у Прем’єр-міністра України В. Януковича можна виділити подібні до положень Конституції України програмні фрази про те, що він забезпечить "вільний розвиток російської мови, піднесення мов етносів та самобутніх національних культур". Віктор Ющенко висловлює у своєму аж сьомому кроці із десяти зобов’язання "сприяти єдності народу України, орієнтації суспільства і держави на загальнолюдські цінності - свободу, демократію, міжнаціональну і міжконфесійну злагоду, взаємну повагу і толерантність, справедливість і добро...". Варто також наголосити на тому, що буквально тиждень тому чинний Президент України Л. Кучма, підбиваючи своєрідні підсумки власної президентської десятирічки, вказував, що одним із головних його надбань у цій царині є забезпечення міжнаціонального миру та злагоди.

В той же час з огляду на динаміку віртуальних конфліктів та риторику в сфері міжнаціональних взаємин можна констатувати, що оце саме "надбання" може невдовзі розхитатися, принаймні в інформативному сенсі. Серед технологічних інструментів розпалювання віртуального міжнаціонального протистояння в суспільстві та нагнітання суспільних жахів варто звернути увагу й на такий засіб, як спроби створення новітніх стереотипів з історично негативним забарвленням, а власне, застосування більш ніж специфічного терміна "нашисти", що ним нарікають представників "Нашої України" у ЗМІ, на які має вплив СДПУ(о), та в комуністичній партійній пресі. Відомі сенси, що їх здатен випромінювати цей неологізм воєнного зразка, є наслідком застосування невідпорного технологічного прийому маніпулювання негативними асоціаціями. До цього ж технологічного шерегу відноситься й ініціатива УНА (Є. Коваленко), яка має більш ніж неоднозначну суспільну репутацію з огляду на логіку своїх дій, підтримати В. Ющенка як кандидата в президенти, навіть і проти його бажання та волі. Відмежовуючись від таких "соратників", ряд лідерів коаліції В. Ющенка подали депутатські звернення з приводу діяльності УНА, вимагаючи вжиття заходів на захист інтересів держави та прав громадян. Сам В. Ющенко звернувся з листом до Президента Кучми, а заступник голови Верховної Ради Зінченко - до Прем’єра Януковича з вимогою "вжити всіх передбачених законодавством заходів щодо недопущення антиконституційної діяльності, метою якої є розпалювання міжнаціональної ворожнечі".

Гарантій щодо того, що деструктивні сили не будуть використовуватися й у подальшому, не існує. Натомість існує ризик того, що в ході передвиборної гонитви будуть раз у раз робитися спроби штучно, а точніше, віртуально актуалізувати питання, пов’язані зі сферою міжнаціональних взаємин, перевести цю тематику в річище брудних технологій, включити особливо гострі питання (насамперед щодо "наявності в Україні антисемітизму" та потенційних утисків російської мови), в основну тематику виборів.

Ще раз про дискусію навколо антисемітських публікацій у газеті "Сільські вісті"

Водночас частина опозиційних політиків власноруч підігрує тій брудній грі, яка ініціюється ззовні та сприяє їхній дискредитації.

Варто згадати затяжний скандал з приводу публікацій антисемітського характеру в газеті "Сільські вісті" та реакції на них з боку політиків. Ще наприкінці квітня 2004 року Шевченківський районний суд міста Києва прийняв рішення про припинення виходу в світ опозиційної газети "Сільські вісті". Приводом для винесення цього рішення стали дві публікації В. Яременка: "Міф про український антисемітизм" (15 листопада 2002 р.) та "Євреї в Україні сьогодні: реальність без міфів" (30 вересня 2003 р.). Після оприлюднення другої публікації Міжнародний антифашистський комітет звернувся до суду, який і прийняв відповідне рішення з формулюванням "розпалення міжнаціональної ворожнечі".

На рівні державної політики антисемітизму в Україні не існує. Його було не раз публічно засуджено найвищими українськими політиками. Ще в середині 90-х років, звертаючись до керівників єврейських громад Америки, Леонід Кучма вказував: "Поклавши край антисемітизму як державній політиці радянських часів, піддавши осудові інтелектуальний антисемітизм, що процвітає в деяких країнах, попри економічні труднощі, ми робимо все можливе, щоб забезпечити відродження соціального, релігійного і культурного життя євреїв в Україні" ("Нью-Йорк таймс", "Вашингтон пост", 3 квітня 1995 р.). У подальшому Л. Кучма неодноразово заявляв про свої наміри "всіляко боротися і покласти край будь-яким випадкам прояву антисемітизму в Україні" ("Урядовий кур’єр", 11 січня 2000 р.). Подібних заяв, різноманітних звернень, принагідних привітань представників єврейської громади із святами з боку представників української влади не бракує. Отож з огляду на це одним із головних надбань своєї президентської десятирічки Л. Кучма і вважає збереження міжнаціональної злагоди та миру. Думки про несприйняття антисемітизму на державному рівні дотримуються не лише українські високі посадовці. Наприклад, екс-посол Ізраїлю в Україні Анна Азарі зазначала, що в нашій країні "на державному рівні антисемітизму немає, навпаки, є бажання та дії, налаштовані на відродження єврейських організацій та громад" ("Кіевскій телеграфъ", 9 квітня 2001 р.). Щоправда, на її думку, так званий "побутовий антисемітизм" в Україні існує, однак важко сказати, наскільки масовий характер він має. Поряд із цим антисемітська риторика наявна в окремих неоднозначних публікаціях в українських ЗМІ - і не тільки маргінальних (на кшталт львівського "Ідеаліста").

До речі, сумнівна справа "Сільських вістей" - це не перший процес, пов’язаний з антисемітськими публікаціями в Україні. У новітній історії держави вже мала місце подібна судова справа, і тим самим було створено відповідний правовий прецедент. Навесні 2000 року Асоціація національних культурних об’єднань України висунула проти Харківського обласного відділення "Просвіти" звинувачення в тому, що його газета для дітей "Джерельце" оприлюднила антисемітські й антиконституційні твердження. Йшлося про надрукований у цій газеті у вересні 1999 року твір "для позашкільного читання" "Усякому мирянинові по семеро жидовинів". Автор цієї публікації Федір Слободанюк "простежував історичні взаємовідносини українців та євреїв, яких часто називав "жидами", роз’яснюючи, чому саме євреїв треба звинувачувати в усіх бідах українського народу". Міфологеми, тиражовані в тексті, мали традиційне антисемітське спрямування. Приміром, тут указувалося, що "євреї споювали українців, допомагали більшовикам прийти до влади, що вони були причиною голодомору 30-х років", і стверджувалося, що "сьогодні політики в Україні, Росії і навіть США утримуються за єврейські гроші" ("День", 30 серпня 2000 р.).

Врешті-решт, у грудні 2000 року суд ухвалив рішення, згідно з яким Харківське обласне відділення Всеукраїнського товариства "Просвіта" мало припинити видання газети "Джерельце" і сплатити штраф на користь Асоціації національних культурних об’єднань України за моральні збитки. За формулюванням, викладеним у цьому рішенні, харківське відділення "Просвіти" "протизаконно використало свою газету "Джерельце" для розпалювання національної ворожнечі.., порушуючи права людини і громадянина, а також ображаючи національну гідність євреїв" ("День", 16 грудня 2000 р.).

Повертаючись до ситуації, що склалася навколо "Сільських вістей", варто зазначити, що ця проблема не розв’язана й досі, а полеміка навколо рішення суду коливається між тезами про розпалювання міжнаціональної ворожнечі та апеляціями до того, що заборона виходу газети була обумовлена волею владних структур, які прагнули до закриття масової опозиційної газети, а відтак статті, розміщені в ній, стали лише приводом для здійснення цієї волі.

Зазначимо, що при цьому значна частина українських опозиціонерів так і не виявила бажання і не знайшла можливості солідаризовано вибачитися за подібні публікації в поважній та масовій опозиційній газеті. Щоправда, можна згадати артикульовані вибачення В. Ющенка. Але 29 січня 2004 року світ побачила спільна заява фракції Соціалістичної партії України, "Нашої України" та блоку Юлії Тимошенко "Геть брудні руки від "Сільських вістей"!", де питання міжнаціональних відносин майже не згадується. Якби реальне осмислення подій та дипломатичне вибачення українських політиків були консолідованими, це потенційно могло б допомогти уникнути розвитку сюжетів із відповідними звинуваченнями в майбутньому, могло б стати запобіжником проти активного використання в подальшому проблеми міжнаціональних взаємин у річищі виборчої тематики. "Сільські вісті", а точніше, не так суспільна реакція, як реакція політиків на цю подію, стали своєрідним тестом на толерантність та швидкість реакції, яка виявилася недостатньо адекватною.

На горі Яворина

Ситуація, в центрі якої опинився О. Тягнибок, лідер партії "Свобода", котрий тоді був членом фракції "Наша Україна", специфічним чином пов’язана з вищезгаданими подіями.

17 липня під час мітингу, що відбувся на горі Яворина на Івано-Франківщині, він заявив: "Вони (воїни УПА. - Авт.) не боялися, як і ми зараз не маємо боятися, вони взяли автомат на шию і пішли в тії ліси, вони готувалися і боролися з москалями, боролися з німцями, боролися з жидвою і з іншою нечистю, яка хотіла забрати в нас нашу Українську державу... Треба віддати Україну нарешті українцям. Оті молоді люди і ви, сивочолі, оце є та суміш, якої найбільше боїться москальсько-жидівська мафія, яка сьогодні керує в Україні". Оперативна зйомка спецслужб не пропустила нагоди використати такий "крутий" матеріал для "темників" ("Україна молода", 21 липня 2004 року). Показово, що під час цього заходу невідомо де знайшлася телевізійна камера, яка й зафіксувала всю цю риторику. Отож наступними днями заяви з цього приводу обійшли фактично всі українські канали. Можна довго дискутувати, випадково чи ні ці події потрапили на відеоплівку. Але, за свідченнями декого з народних депутатів-нашоукраїнців, під час регіональних поїздок їх дуже часто супроводжують оператори в цивільному. Отож у даному разі можна спиратися на риторику М. Бродського з цього приводу: "...ми знаємо, що таке законсервований агент. Його завдання - у потрібний час і в потрібному місці улаштувати гучну провокацію, дискредитувати своїх колег. І не випадково на тій горі виявилися журналісти й телекамери" ("Українська правда", 23 липня 2004 р.), однак варто враховувати й можливості постійного "моніторингу та оцінки" риторики політичних прихильників кандидатів у виборчих таборах.

У результаті цього прилюдного виступу О. Тягнибока було виключено з фракції. Таке рішення було прийнято В. Ющенком за наслідками обговорення заяви О. Тягнибока на координаційній раді коаліції "Сила народу". Координаційна рада розцінила його виступ як такий, що завдає шкоди іміджу демократичних сил. Сам В. Ющенко наголосив, що виступає кате-горично проти розпалювання міжнаціональної ворожнечі, антисемітизму і ксенофобії, використання міжнаціональної карти в політиці.

Проте наша "Ганнушка" вже розлила масло, отож тиражування тверджень О. Тягнибока ксенофобського гатунку виявилося більш широким, ніж відповідних вибачень. У даному контексті варто зауважити, що для політтехнологів, які працюють проти опозиції, було б надзвичайно корисно вигадати такого собі О. Тягнибока, якби його насправді не було.

Ситуація навколо міжнаціональних взаємин та міжрегіональних відносин, актуалізація віртуальних проблем та провокації в цій делікатній сфері за чотири місяці президентської кампанії можуть виникати ще не один раз. Водночас тим силам, які вирішили активно використовувати відповідну проблематику в технологічних цілях, варто пам’ятати про надчутливість цієї сфери. А зокрема про сталість стереотипів, що можуть формуватися в царині міжнаціональних взаємин, особливо за допомогою ЗМІ, без яких сьогодні неможливий жоден конфлікт у цій сфері.

З огляду на це і політики, і ЗМІ мають чітко усвідомлювати наслідки своїх учинків та висловлювань для майбутнього й доконечно раціоналізувати їх - адже життя триватиме й після 31 жовтня 2004 року.

Под этим наперстком темников нет...

Заместитель главы администрации Президента, руководитель главного аналитического управления администрации Василий Базив заявляет, что не знаком с так называемыми темниками и считает, что они не распространяются администрацией главы государства.

«Я не знаю, что такое темники, — сказал В.Базив, комментируя по просьбе журналистов на брифинге в Киеве в пятницу отчет организации «Фридом Хаус» с призывом к украинской власти прекратить давление на журналистов и запретить изготовление и распространение темников.

В.Базив показал журналистам подборку анонсов событий, распространяемую главным управлением по вопросам информационной политики Администрации Президента. «Вы хотите, чтобы власть была открыта и публична, и чтоб все знали, чем она занимается. Вот этот документ. При чем здесь темники?», — сказал В.Базив.

Он отметил, что не знает происхождения темников, которые публикуются рядом оппозиционных сайтов. «В Администрации Президента — вот наш документ. Он предлагает схему. Это делается и в Белом доме, и на Даунинг-стрит, где открытая власть, демократическое государство», — сказал В.Базив.

По его словам, эта подборка анонсов делается в Администрации, чтобы показать, чем занимаются государственные чиновники на всех уровнях.

Как сообщалось, общественная организация Фридом Хаус (Freedom House) в своем отчете рекомендует руководству Украины «немедленно запретить изготовление и распространение темников и прекратить давление на редакторов СМИ». Президенту и правительству Фридом Хаус также рекомендует провести надлежащее расследование дел об убийствах, нападениях и угрозах как физической, так и финансовой расправы с журналистами; в том числе дела Георгия Гонгадзе.




Антисемитская составляющая кампании

На недавнем заседании круглого стола в Киеве на тему "Президентские выборы в Украине: этап выдвижения и регистрации кандидатов (итоги, проекты, технология игры, методы конкуренции)" директор московского Института политических исследований Сергей Марков по просьбе журналистов дал оценку началу избирательной кампании Виктора Ющенко в свете ксенофобских заявлений народного депутата Олега Тягнибока

Инф. "Ведомостей":

По мнению российского политолога, антисемитские высказывания людей из блока "Наша Украина" никоим образом не смазали начало кампании Ющенко, "поскольку все это - постоянная составляющая его избирательной кампании.

"Мы ему говорим два года, - Виктор Андреевич, среди ваших сторонников фашисты, люди с фашистскими взглядами, люди, которые обеляют эсэсовцев, люди, которые ненавидят евреев, антисемиты по своему мировоззрению. Они его подставляли, подставляют, будут подставлять. Это постоянная составляющая", - считает Сергей Марков.

Украинский политолог Виктор Небоженко в этой связи считает, “что касается Тягнибока, то они ("Наша Украина") должны были знать, с кем имеют дело. У Тягнибока действительно такие взгляды, и если противоположная сила раскрутит наличие антисемитизма у Ющенко, то он очень много потеряет голосов".




Станет ли антисемитизм избирательной «фишкой» Ющенко?

Когда 17 июля Виктор Ющенко с полиэтиленовым мешком для мусора карабкался на Говерлу, народный депутат Украины, тогда еще член фракции «НУ» Олег Тягнибок принял участие в митинге на могиле одного из командиров Украинской повстанческой армии Клима Савура на Ивано-Франковщине. В пылу митинговых страстей, в присутствии сотен зрителей и журналистов, перед объективами десятка телекамер нардеп вымолвил тираду, ввергшую в состояние глубокого шока и смятения как своих однопартейцев, так и ярых противников. Подобными публичными высказываниями могли похвастаться разве что скандально-известные политики француз Липен или Жириновский. Дословно нардеп заявил следующее:

«Вони не боялися, як i ми зараз не маємо боятися, вони взяли автомат на шию i пішли в тiї ліси, вони готувалися i боролися з москалями, боролися з німцями, боролися з жидвою i з іншою нечистю, яка хотіла забрати в нас нашу українську державу... Треба віддати Україну, нарешті, українцям. Оті молоді люди, i ви, сивочолі, оце є та суміш, якої найбільше боїться москальско-жидiвська мафія, яка сьогодні керує в Україні».

Нетрудно представить, что буквально сразу высказывание Тягнибока вызвало живую реакцию. Без каких-либо комментариев запись митингового выступления продемонстрировал телеканал «Интер». Причем журналистов канала абсолютно невозможно было обвинить в заангажированности или политической заказухе. Выступление «нашеукраинского» нардепа транслировалось без редакционных купюр и комментариев.

Буквально через несколько дней после случившегося коллеги по ющенковскому блоку на заседании координационного совета коалиции в поддержку Ющенко «Сила народа» «наехали» на Тягнибока. Последнему под угрозой исключения из фракции было категорически предложено покаяться в своих ксено— и русофобских высказываниях. Что тот вскоре публично и сделал.

В тексте своего «извинения» Олег Тягнибок заявил следующее: «Если такая историческая правда кого-то оскорбила, мне жаль... Я считаю, что ничего плохого не сказал, а просто назвал вещи своими именами: москалей – москалями, жидов – жидами. В тексте выступления я говорил о немецких и российских оккупантах, которые уничтожали украинский народ, о НКВД, руководящий состав которого был сформирован из евреев». Также Тягнибок добавил что, по его мнению, он не сказал ничего нового, а наоборот: говорил о том, о чем «говорит две трети украинцев на кухне дома». Еще в том же тексте он подчеркнул, что его слова активно используются провластными СМИ с целью дискредитации Ющенко. Ну, тогда зачем было их говорить?!!

Однако уже на следующий день лидер «Нашей Украины» заявил об исключении Тягнибока из своей фракции. Ющенко при этом сослался на результаты заседания того же самого координационного совета, который «расценил выступление Тягнибока как наносящее вред имиджу демократических сил». Аргументировано это было тем, что дальнейшее пребывание Тягнибока во фракции будет стимулировать антиющенковские СМИ, которые превратят сюжет о ксенофобе из «Нашей Украины» в сериал. Но что прикажете делать, коль автором данного сериала являются отнюдь не журналисты, а сами «нашеукраинские» политики? В своем заявлении по данному поводу Виктор Андреевич сделал акцент на фразе: «Патриот Украины не является синонимом слова ксенофоб». Рады, что дошло.

Итак, фракция «Наша Украина» уменьшилась — была «круглой» сотней, стала девяностодевяткой. Это, кстати, уже второе «обрезание» численности фракции — первое случилось в мае 2002 года, когда за поддержку Литвина, при избрании его спикером, выгнали несколько человек.

На выступление Тягнибока живо отреагировал Госкомнацмиграции, обратившийся к Генпрокуратуре с просьбой дать правовую оценку высказываниям депутата. В понедельник, 26 июля, руководитель пресс-службы Генеральной прокуратуры Сергей Руденко заявил, что «в соответствии с предварительным анализом, высказывания народного депутата Тягнибока содержат признаки действий, унижающих честь и достоинство национальных меньшинств». Он подчеркнул, что «такие действия преднамеренные и являются не только аморальными и очевидно недопустимыми», но и «содержат в себе некоторые признаки преступления, которые предусматривает статья 161 Уголовного кодекса Украины». Но пока дальше публичных заявлений Генпрокуратура не продвинулась.

Но такой ли это единичный случай проявления ксено— и русофобии сторонниками Виктора Андреевича? За новыми примерами далеко ходить не приходится. У нас в Черкассах, как выяснилось, своих тягнибоков достаточно. Буквально за последние пару недель «Антенне» стало известно о, по крайней мере, двух подобных фактах.

Один из депутатов фракции «Наша Украина» в черкасском городском совете публично с присущей ему эмоциональностью порассуждал на тему «москалів, жидів та іншої нечисті”. Говорят, что некоторые горисполкомовские чиновники — представители народов, попавших в черный список городского депутата «нашеукраинца», учитывая к тому же особую благосклонность мэра А. Волошина к «Нашей Украине», чуть не стали «чемоданы паковать» для перехода на другую работу.

Другой депутат черкасского городского совета, официально внефракционный, но ярый симпатик «борьбы со злочинным режимом», и, по странному стечению обстоятельств, одновременно и Партии регионов Украины на одном из сессионных заседаний горсовета разразился длинной тирадой об иудаизме. Мол, ишь чего захотели — чтобы мы им землю в Черкассах под церковь дали. «Мы куда идем?!». Хотя, мол, и так уже не пройдешь, повсюду одни ж...ы. В общем, представители этой веры были обвинены во всех грехах типа «распяли Христа и пьют кровь христианских младенцев». Кстати, выпад этого «борца за чистоту нации» не вызвал никакой реакции со стороны городского головы, только некоторые коллеги депутата сделали характерный жест, приложив указательный палец к виску.

Так возможно ли бороться с проявлениями нетерпимости к иным нациям простым исключением и дистанционированием от недалеких депутатов? В последнее время проявления антисемитизма и русофобии стали довольно популярным явлением в украинской политике. Все больше и больше депутатов различных уровней «западают» на эту фишку. Но добавляет ли это им популярности? А может, и не в популизме вовсе дело? А в генах? Ведь гайдамаки несколько веков назад отнюдь не в нарды играли в той же Умани с евреями и поляками, а во время второй мировой войны последователи легендарного Шухевича тоже с немцами, русскими и теми же поляками встречались совсем даже не на футбольных полях.

P.S. Редакция газеты «Антенна» приносит свои искренние извинения представителям национальностей, чьи интересы были затронуты в дословно воспроизведенном нами фрагменте публичного выступления нардепа Олега Тягнибока.




Рішення про виключення з фракції народного депутата, голови всеукраїнського об’єднання «Свобода» було прийнято на засіданні координаційної ради коаліції «Сила народу» в середу. Координаційна рада розцінила виступ Олега Тягнибока на Івано-Франківщині як такий, що завдає шкоди іміджу демократичних сил

Це рішення було прийнято з ініціативи Віктора Ющенка, який рішуче засудив висловлювання депутата, наголосивши, що виступає категорично проти розпалювання міжнаціональної ворожнечі, використання міжнаціональної карти у політиці, антисемітизму та ксенофобії. Віктор Ющенко сказав: «Тема міжнаціональних відносин, зокрема і в контексті драматичної історії України, є надзвичайно делікатною. Треба бути надто обережним і виваженим в усьому, що стосується цієї теми. Треба пам’ятати, що ми живемо у третьому тисячолітті, філософією якого є політкоректність, повага до людини, міжетнічна і міжконфесійна толерантність». Він наголосив, що очолювана ним політична сила виступала й виступатиме за єдність народу України – громадян усіх національностей. «Патріот України не є синонімом слова «ксенофоб», – переконаний Ющенко.

Сам Олег Тягнибок заявив про те, що його виступ на вшануванні вояків УПА не був позицією фракції «Наша Україна», а лише відображав його власні погляди. Він висловив жаль із приводу того, що його слова були використані провладними ЗМІ у намаганнях дискредитувати «Нашу Україну» та Віктора Ющенка.




Кому в Україні належать ЗМІ, або чому всі ЗМІ розхапані, як гарячі пиріжки

Всі великі ЗМІ належать конкретним фінансово-політичним угрупованням. На Україні медіа — це спочатку політика і тільки потім, і то не завжди — бізнес. Поки що не поділена остаточно імперська власність і поки одні угруповання не перебили інші, політика і є найголовніший бізнес. Процес обрання нового президента країни (саме процес, тому що поки ніхто не може упевнено сказати, коли і як відбудеться самий факт виборів) у розпалі. Усі чудово розуміють, що перерозподіл влади в країні почався. Ставки для політичних угруповань дуже високі: захист уже наявної власності чи можливе захоплення нової, владні посади, політичне визнання чи забуття і, зрештою, — воля і життя. Сьогодні в "обрання президента" в Україні грають десятка півтора політичних угруповань, і кожне з них володіє медіаресурсом тієї чи іншої сили.

ПРОПРЕЗИДЕНТСЬКІ СИЛИ

СДПУ(О), АБО СОЦІАЛ— ДЕМОКРАТИЧНА ПАРТІЯ УКРАЇНИ (ОБ’ЄДНАНА)

Угруповання складається з великих бізнесменів і політиків. Багато хто з членів партії і симпатиків займають серйозні державні посади. Найпомітніший — голова адміністрації президента України Віктор Медведчук. Мають свою фракцію в парламенті. Контролюють: телеканали — "Інтер", "1+1", "ТЕТ", "УТ-1" (Перший канал державного телебачення). У СДПУ(о) — наймогутніший телевізійний пакет у країні. Телеканали "Інтер" і "1+1" мають найбільшу глядацьку аудиторію в Україні. У ряді сільських районів, де нема нічого, крім "УТ-1", новини каналу є єдиною "об’єктивною" реальністю.

Друковані ЗМІ СДПУ(о) — дуже слабка ланка угруповання. З суспільно-політичних газет вони можуть пишатися тільки праматір’ю всіх київських недержавних газет, щоденною газетою "Київські відомості". Кращі тиражі цієї газети в далекому минулому, її вплив на маси дуже незначний. Те ж можна сказати і про інші суспільно-політичні видання, контрольовані Медведчуком: "2000", "Президентський вісник", "Влада і політика". Угруповання контролює ряд успішних і тиражних спортивних видань. Основні Інтернет-ресурси: "Подробиці", ряд компроматних — "Темник", АЗН (Агентство завтрашніх новин) створені недавно і поки що ніякого реального впливу на суспільство не мають.

В Україні виходять майже всі провідні газети Росії. Багато хто з них видається компанією "Український медіа-холдинг" ("Вісті в Україні", "Комсомольська правда в Україні", "Аргументи і факти в Україні"). Залежно від місцевого чиновництва їх теж можна зарахувати до медіа-армії пропрезидентських сил.

"ДОНЕЦЬКІ"

Це загальна назва угруповання впливових політиків-бізнесменів, що мають прямий стосунок до міста шахтарської слави. Найвиднішим політиком серед "донецьких" є нинішній прем’єр-міністр України Віктор Янукович. А найвпливовішим бізнесменом у цьому угрупованні, її "гаманцем" є Рінат Ахметов.

Угруповання контролює всі телеканали Донецького регіону. Один із них, "Україна", кілька місяців назад одержав можливість віщання майже на всю територію країни. Ходять чутки про нібито придбання "донецькими" найближчим часом ще двох телеканалів усеукраїнського масштабу ("П’ятий канал" і "Новий канал").

Друковані ЗМІ угруповання представлені однією з найтиражніших щоденних газет — "Сьогодні". Аудиторія одного числа газети (кількість людей, що читають один номер) — перевищує мільйон чоловік. "Сьогодні" є абсолютним лідером київського ринку друкованих ЗМІ, а по Україні — у першій трійці. Донецьке угруповання контролює більшість газет у Донецькому регіоні ("Донецькі новини", "Салон дона і баса", "Донбас", "Акцент", "Діловий журнал", "Інвест-газета"). Інтернет-видання, що належать до сфери впливу "донецьких", — сайти "Pro-Ua", "ForUm".

та інші.

ВІКТОР ПІНЧУК — зять президента, один із найбільших олігархів України, представляє "дніпропетровський" клан. Контролює кілька загальнонаціональних телеканалів — "Новий канал", "ICTV", "СТБ". Ці телеканали поступаються в охопленні аудиторій "Інтеру" і "1+1", але займають 3, 4, 5-і місця в сукупному рейтингу. З друкованих ЗМІ Пінчук контролює провідну загальнонаціональну щоденну газету "Факти". Газета має майже півторамільйонну аудиторію читачів і уступає лідерство лише в декількох регіонах газеті "Сьогодні" і "Комсомольській правді на Україні".

ВАЛЕРІЙ ПУСТОВОЙТЕНКО. Екс-прем’єр-міністр і глава народно-демократичної партії перебуває в тіні своїх великих союзників по пропрезидентській коаліції. Він контролює телеканал третього ешелону "Тоніс" і кілька малотиражних регіональних газет.

АНДРІЙ ДЕРКАЧ. Народний депутат, член пропрезидентської парламентської більшості. Його медіа-холдинг — один із наймогутніших в Україні. Син екс-глави СБУ зміг одержати в розпорядження своєї телерадіокомпанії "ЕРА" значну частину ефіру на частотах "УТ-1" (першого каналу державного телебачення) і "УР-1" (державного радіо). ТРК "ЕРА" має свій новинний ФМ-радіоканал (на відміну від всіх інших ФМ-станцій, орієнтованих на розвагу) і тому потрапляє з "правильними" новинами в усі радіоточки України просто автоматично. Їхня аудиторія — переважно домогосподині і пенсіонери, але саме вони справно ходять голосувати. У складі холдингу — аналітичний тижневик "Київський телеграф" і сайт розслідувань "Версії". Дуже близькі до холдингу Деркача видання групи "Столичні новини": "Діловий тиждень" (ділове видання), "Столичка" (щоденна газета) і "Столичні новини" (український варіант "Московських новин").

ОПОЗИЦІЯ

Найчисленніше угруповання, воно ж однойменна фракція в парламенті "Наша Україна", має реальні владні і президентські амбіції. Їхній лідер Віктор Ющенко, зумів зібрати під своє ім’я досить широку електоральну базу. Кістяк його електорату — фанатично віддані справі боротьби з "московським злом" націоналісти. Вони в основному проживають у Західних областях України і як пенсіонери з великим ентузіазмом відвідують виборчі дільниці. Ющенко зміг зачарувати також жінок бальзаківського віку і романтичних лібералів, що стоять на європейській інтеграції України.

Медіа-армія “Нашої України” невелика. У розпорядженні угрупування є телебачення — “5 канал”, ряд регіональних телеканалів на Заході України, газети “Без цензури”, “Україна молода” і дрібні західноукраїнські регіональні видання, інтернет-видання “Главред”, “Контекст”, почасти — “Українська правда”.

Досить часто матеріали "Нашої України" з’являються в найвпливовішому політичному виданні України — "Дзеркало тижня".

СОЦІАЛІСТИЧНА ПАРТІЯ ОЛЕКСАНДРА МОРОЗА. Помірковано ліве угруповання, що експлуатує частину комуністичного електорату переважно в сільських районах. Контролює тиражну газету "Сільські вісті" (зараз на межі закриття за рішенням суду), газету "Товариш" і газету "Грані+".

ЮЛІЯ ТИМОШЕНКО І КО. Агресивне, амбіційне угруповання. Пані Тимошенко має президентські амбіції. Контролює великотиражну щоденну газету "Вечірні вісті" і ряд додатків до неї. Газета має одну з найдоступніших цін і популярна в містах Києві та Дніпропетровську. При показному українському націоналізмі видання, контрольовані Юлією Тимошенко, в основному виходять російською мовою.

КОМУНІСТИЧНА ПАРТІЯ УКРАЇНИ. Видає всеукраїнську газету "Комуніст" і кілька регіональних партійних видань. Коло читачів комуністичної преси — тільки відданий електорат.

ЗАХІДНІ ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Західні медіа-монстри вважають український ринок ЗМІ непривабливим для інвестицій, і вони в основному представлені в сегменті глянсових розважальних журналів. Тільки одне видавництво "КП Паблишинг" з американським капіталом працює в сегменті політичної інформації. Вони контролюють найпопулярніший сайт новин "Кореспондент" і однойменний щотижневик. Аудиторія обох "Кореспондентів" — це середній клас, якого в Україні небагато. Ще на Україну віщають кілька колишніх "ворожих" голосів. Вони виходять на різних ФМ-радіостанциях. Радіостанції постійно через це піддаються гонінням, тому їхнє віщання нестабільне. Усі працюючі в країні західні ЗМІ, і це однозначно, у момент "Ч" будуть рекрутовані на боротьбу з нинішньою владою.

ПІДСУМКИ

У пропрезидентських сил сумарна потужність ЗМІ на кілька порядків більша, ніж в опозиції. Обсяг щодня охоплюваної аудиторії пропрезидентських сил просто непорівнянний з кількістю читачів, глядачів і слухачів ЗМІ, контрольованих Ющенком, Тимошенко, Морозом і Компартією. Якщо в "суворий час" уміла рука геніального піарщика від "Кучми і спадкоємця" все-таки зуміє додати цьому медіа-війську стрункості і керованості, то опозиції буде важко. Однак поки пропрезидентські угруповання діють роздільно й однобоко, в опозиції зберігаються шанси на успішні контрудари в медіа-просторі.

(„Час2000”, м. Чернівці, №26, 24 червня 2004 р.)

***

«То, что вы называете цензурой, — это государственная политика», — объяснил глава Администрации Президента Виктор Медведчук корреспонденту интернет-издания «Украинская правда» в Стамбуле, в кулуарах саммита НАТО.

Честные выборы и свобода слова — вот два краеугольных камня, которые закладывает Запад в построение дальнейших отношений с Украиной. Два понятия, неразрывно связанные между собой. Без свободной прессы объективный избирательный процесс невозможен.

По возвращении в Киев Президент Кучма устами главного аналитика президентской администрации Василия Базива призвал все органы государственной власти, кандидатов в президенты и избирателей обеспечить проведение ответственных, честных и прозрачных выборов.

4 июля — День независимости США и день зависимости украинских СМИ. Старт избирательной кампании в Украине предельно четко показал, насколько трудных четыре месяца предстоит прожить отечественным медиа. Одно из важнейших предвыборных событий — выдвижение основных кандидатов в президенты — появилось на телеэкранах в том извращенном виде, какой уготован всей предстоящей кампании.

Для начала немного сухих цифр. Согласно результатам мониторинга воскресных выпусков новостей на пяти крупнейших телеканалах («1+1», «Интер», УТ-1, ICTV, «Новый канал»), проведенных Академией украинской прессы совместно с Институтом социологии НАН Украины, все они подошли к освещению первого этапа кампании крайне необъективно, хотя и в разной степени. Так, девятичасовые «Новини» на УТ-1 и «Репортер» на «Новом» в своих выпусках ни разу не представили вторую точку зрения ни на одно политическое событие, о которых сообщали. Недалеко от них ушел и ТСН на «1+1», ограничившись лишь одной точкой зрения в 90% внутриполитических сообщений. Несколько лучше выглядели «Интер» и ICTV, отойдя от одного из основных принципов новостей — плюрализма — в 73% и 67% случаев соответственно. Есть ли нужда уточнять, что доминирующая точка зрения была провластной.

Еще один показатель объективности, хотя и не совсем корректный — цитирование основных политических игроков прямой речью (на телевизионном сленге — «синхронами»). В данном случае логично сравнивать время, отведенное на живые слова двух основных соперников по избирательной кампании. Неоспоримое преимущество среди всех без исключения политических игроков телеканалы предоставили в воскресенье Виктору Януковичу, отдав ему 38% общего эфирного времени в основных выпусках новостей. Его главный конкурент Виктор Ющенко оказался лишь на пятом месте с 5%, пропустив вперед Кучму, Мороза и даже Кравчука, не являющегося даже потенциальным кандидатом в президенты. Больше всех отличился УТ-1, предоставив слово Януковичу на 37% от общего регламента (55 секунд) и не процитировав Ющенко вообще ни разу. Заставил молчать лидера «Нашей Украины» и «Интер», ограничившись, правда, всего 17,3% (64 секунды) Януковича и слегка сбалансировав его второстепенными кандидатами — 16,1% (59 сукунд) у Мороза и 11,2% (41 секунда) у Симоненко. «1+1» посвятил сказанному Ющенко хотя бы 3,2% эфирного времени (24 секунды), но зато канал переплюнул всех по другому показателю — премьер занял практически половину всего эфира «плюсов», отведенного на «синхроны» политиков — 373 секунды! Более равномерно к освещению мессиджей двух «брэндовых» кандидатов подошел «Новый канал», кратко процитировав их в течение 9 и 12 секунд, зато Морозу дал в два раза больше времени. И совсем неожиданный результат у ICTV — 34 секунды у Ющенко и всего лишь 20 — у Януковича. Остальные кандидаты в программе «Факты» были обделены прямой речью вообще.

Если же сравнивать оценки деятельности кандидатов, то предвзятость телеканалов станет еще более очевидной. Упоминания о Януковиче в позитивном или нейтральном контексте содержалось в этот день более чем в 46% сообщений о событиях в Украине, в то время как в негативном или ироническом — в 5,1%. Ющенко был упомянут ровно в трети всех новостей без «мочилова», но зато 12,8% внутриполитической информации было использовано для «наезда на мессию» в той или иной форме. По последнему показателю он лидирует уже традиционно.

Таким образом, все телеканалы, попавшие под мониторинг АУП 4 июля, продемонстрировали несбалансированность политической информации в своих новостийных программах. Однако лишь каналы «второго эшелона» — во-первых, ICTV и с натяжкой «Новый» — сумели сохранить хотя бы видимость объективности. Это подтверждает и субъективная оценка многочисленных экспертов, отметивших относительную непредвзятость в материалах телеканалов Виктора Пинчука (ICTV, «Новый канал», СТБ) и в новостях ТРК «Эра» Андрея Деркача. Зато есть претензии наблюдателей к «честным новостям» «5 канала» Петра Порошенко. Здесь был зафиксирован явный перегиб в противоположную сторону. Эфирного времени, уделенного выдвижению Януковича (премьер ведь как-никак), было несоизмеримо мало по сравнению с вниманием, отведенным шоу Ющенко, что не слишком согласуется с принципом равных возможностей.

Полнейшая заангажированность государственного УТ-1 в контексте «государственной политики» Медведчука вполне понятна, хотя и полностью противоречит украинскому законодательству, на что обратил внимание глава парламентского комитета по свободе слова Николай Томенко. А вот информационные подачи негосударственных «1+1» и «Интера» выглядят, мягко говоря, непрофессиональными. Если бы не четкое представление о том, как в последнее время на телевидении делаются политические новости, у стороннего наблюдателя могло бы сложиться впечатление о полнейшей профнепригодности новостийных команд двух флагманов информационного вещания Украины.

Все телеканалы, входящие в «пул Медведчука», допустили ряд грубейших нарушений принципов новостийной журналистики и журналистской этики при освещении событий вокруг самовыдвижения Виктора Ющенко. Так, ни один из них не сообщил хотя бы приблизительную численность акции в поддержку кандидата на Спивочем поле даже по оценкам правоохранительных органов, которые зачастую бывают занижены. Поразительный непрофессионализм журналистов! Более того, в кадр ни разу не попал общий план митинга, который давал хотя бы самое поверхностное представление о количестве собравшихся людей. Ограничиться при монтаже сюжетов только средними и крупными планами — вопиющая безграмотность режиссеров! Почти полностью были проигнорированы важнейшие программные тезисы Ющенко, зато пристальное внимание уделялось сомнительным акциям раздачи бесплатной водки и агрессивным выходкам членов партии УНА с националистическими и антикоммунистическими лозунгами почти без единого намека на вероятность того, что это могли быть всего лишь грубые провокации оппонентов. Недопустимая редакторская профанация! И при этом у всех — развернутые, искрящиеся позитивом материалы о запорожском съезде Партии регионов, единогласно выдвинувшем в президенты Виктора Януковича.

Таковы субъективные впечатления о работе «лучших новостийщиков страны» в знаковый день предвыборной кампании. Но есть и еще кое-что. Это удивительная схожесть формулировок журналистских комментариев к произошедшим событиям и в некоторых случаях даже одинаковый видеоряд! «В ожидании своего лидера определенная часть его сторонников собралась у палаток, под открытым небом торгующих крепкой ликероводочной продукцией и пивом» («Вісті тижня», Первый национальный). «Сторонники Ющенко отметили его самовыдвижение. Каких-либо значительных инцидентов зафиксировано не было. Перед акцией рекламировали бесплатный алкоголь. Этот бесплатный алкоголь служба безопасности Ющенко у тех, кто пришел отметить его самовыдвижение, отобрала. Что дальше произошло с алкоголем — неизвестно» («Епіцентр», «1+1»). «Сегодня же главной проблемой «нашеукраинцев» было удержать сторонников от отдыха в не отведенных для этого местах, выловить и нейтрализовать провокаторов и тех, кто просто пришел за обещанной дешевой водкой. Похоже, служба безопасности «нашеукраинцев» не нашла ничего лучшего, чем отобрать «оковиту» у тех, кто не успел воспользоваться случаем. И, естественно, уничтожить. Но праздничный водочный запах стоял у Центризбиркома до самого вечера» («Подробности недели», «Интер»). Аналогично все каналы не забыли упомянуть о разрисовывании памятника Ленину антикоммунистическими лозунгами «сторонниками Ющенко» и о заявлении ультраправой партии «Свобода» в поддержку лидера «Нашей Украины». Неужели кто-то у кого-то списывал?

Одного этого достаточно, чтобы лишний раз убедиться в тотальной цензуре на основных телеканалах и существовании единого центра по координации политического вещания. Можно даже не читать очередной темник от 04.07.2004, опубликованный Николаем Томенко. Его содержание очевидно. В частности, пункт шестой темника гласит: «В ходе выступления В.Ющенко на Спивочем поле были зафиксированы многочисленные случаи пьянства и торговли водкой. (При освещении не давать общих планов акции, вида толпы, показывать исключительно группы нетрезвых людей с асоциальным, девиантным поведением)». Этот пункт, как и другие, касающиеся провокаций с крайне правым уклоном, проходит под грифом «Аналитики считают, что при освещении СМИ будут строго придерживаться следующей логико-информационной рамки». Действительно, придержались.

Манипулятивные технологии, обкатывавшиеся в течение почти двух лет с момента введения «единой информационной политики», начинают работать в полную силу. Если в начале своего пути технологи из АП манипулировали преимущественно интерпретациями событий, затем уверенно перешли к манипуляции фактами (замалчивание одних, выпячивание других, построение ложных причинно-следственных цепочек), то теперь они имеют все возможности для фабрикации фиктивных событий, раздувания несуществующих скандалов, всестороннего освещения параллельной реальности, имеющей очень мало общего с действительностью. События инсценируются, новости заменяются рекламой, а место журналистов занимают пиарщики, причем часто неквалифицированные и не брезгующие самыми грязными технологиями борьбы с конкурентами. И это особенно заметно на фоне очень аккуратной и тонкой технологичности «исполнения», а порой и относительной свободы средств массовой информации, неформально объединенных крышей Пинчука и Деркача. Но надолго ли их хватит?

Нельзя обойти вниманием и то, как выдвижение освещали российские РТР, ОРТ и НТВ. Янукович — герой и практически обреченный на победу кандидат. Ющенко — организационно беспомощный, агрессивный нацик… А чего стоила телетрактовка россиян имевшей место неделю назад сцены в церкви, когда Янукович поджег свою свечу именно от свечи Путина: как бы передача эстафетного огня. Честно говоря, московские PR-технологи должны бы в силу опыта сообразить, что для образа Януковича было бы более естественно докурить бычок Самого Путина. Словом, Россия, в отличие от Запада, не словом, а делом принимает участие в украинской президентской гонке.

Но вернемся в Украину.

Создается впечатление, что Медведчук умышленно подставляет своего шефа, ежедневно нарываясь на обвинения в тотальном контроле над прессой, звучащие по всему миру. Многие задаются вопросом, зачем ему нужна демонстративная цензура в такой дикой и извращенной форме на трех общенациональных телеканалах, когда общественность имеет возможность получать относительно объективную информацию из других источников: из теленовостей Пинчука, Деркача и Порошенко, по многим радиоканалам, из независимой и оппозиционной прессы, в Интернете наконец. Во всяком случае, думающий и ищущий всегда докопается до истины. Безусловно, суммарный рейтинг «1+1» и «Интера» вместе с УТ-1 многократно превышает аналогичные показатели остальных конкурентов. Их общая аудитория приближается к численности населения Украины, а уровень доверия к ТВ хоть и снижается, но все еще остается довольно высоким. Но дело, видимо, даже не в том, что думающих и ищущих в стране все-таки меньшинство. Видя, что творится «в ящике», уже большинство утверждается в мысли о неотвратимости применения самых жестких мер для сохранения власти нынешней элиты. Такие настроения дают почву для безболезненной подготовки итогов выборов. Согласно результатам социологических исследований, большинство населения страны уверено, что следующим президентом будет Янукович. Даже те, кто будет голосовать за Ющенко.

(“Зеркало недели”, №27, 10-16 июля 2004 г.)




Переслідування, утиски, залякування тощо з політичних мотивів

Милиция проявляет повышенный интерес к обозревателю «ВВ», пишущему разоблачительные материалы о проблемах этого ведомства

Власть организовала очередную грязную провокацию против свободы слова в Украине. По абсурдным обвинениям сотрудниками Министерства внутренних дел совершена попытка задержать ведущего журналиста популярного оппозиционного издания «Вечерние вести» Станислава Речинского, автора резонансных публикаций о преступлениях правящего режима, в частности относительно дела Георгия Гонгадзе.

(“Вечерние вести”, 9 августа 2004 г.)

***

Дмитрий Шурхало:

Думаю, читателям «ВВ» нет нужды представлять, кто такой Станислав Речинский. Его материалы, посвященные расследованию случаев милицейского и прокурорского беспредела, коррупции в высших эшелонах власти и правоохранительных органов неизменно пользуются повышенным вниманием. Напомним, что несколько последних его статей были связаны с получившими огласку материалами по делу Гонгадзе, а также с тем, как на это цинично-бездарно отреагировал первый замминистра МВД генерал Корниенко. Многим также известны публикации Станислава на популярном интернет-ресурсе «Украина криминальная».

У тех, кто работает вместе со Станиславом, знакомые часто интересуются: «Как он не боится такое писать?!» Признаться, мы и сами его об этом спрашиваем, на что Стас отшучивается в стиле Володи Шарапова, мол, стыдно как-то «их» бояться. Однако, похоже, кому-то очень не нравится, что Речинский не боится писать правду.

Около десяти утра 6 августа к Речинскому домой пожаловали человек шесть работников милиции в штатском и поинтересовались, не проживает ли у него в доме некая гражданка Н., которой принадлежит автомобиль Форд красного цвета. Дескать эта машина причастна к произошедшему в черниговской области ДТП, в котором погибли два человека. Стас пригласил одного сотрудника в квартиру, чтобы тот убедился, что там никого нет, как и следов какого-либо преступления.

Вообще, рассказывает Станислав, милиционеры вели себя достаточно нагло -пришлось попросить их вести себя более корректно.

Но товарищи из органов продолжали проявлять интерес к персоне Речинского и предложили ему проехать в райотдел для дачи каких-то объяснений. Стас поинтересовался, есть ли у них повестка, на что получил ответ: мы, мол, сами живая повестка. Заметим, что подобный прием очень часто применяется и даже описан в литературе. Так, в автобиографической книге «Как выжить в тюрьме» Андрей Кудин пишет, что ему предложили проехать в райотдел, чтобы уладить какие-то формальности. На свободу он вышел только через пять месяцев инвалидом второй группы (суд его полностью оправдал). Зная не одну такую историю, Речинский отказался куда-либо ехать и попрощался с визитерами. Но когда он через некоторое время вышел из подъезда, направляясь на работу, несколько крепких парней, мирно сидевших на лавочке у соседнего подъезда, быстро направились к нему. Под легкими летними рубашками у них явно просматривались контуры оружия. Решив не искушать судьбу, Станислав быстро вернулся домой. Выглянув из окна, журналист убедился, что его дом взят в осаду несколькими десятками товарищей в штатском, о чем не замедлил сообщить коллегам. Кстати, наш главный редактор рассказал, что нашел нужный дом по скоплению машин и людей.

В 14:10 Речинскому принесли странную повестку, которой предписывалось явиться в 14:20 к и.о. начальника уголовного розыска Оболонского РОВД Александру Сербинову. Странность повестки заключалась в том, что в ней не был определен ни повод для явки, ни статус Речинского — свидетель, подозреваемый. Но повестка есть повестка, и в сопровождении коллег Стас отправился в Оболонский РОВД. Автор этих строк разминулся с Речинским примерно на полчаса, но воочию убедился, что на полэтажа выше в подъезде дежурил очень любопытный гражданин.

Сразу показалось странным, что милиция проявляет такой большой интерес к человеку, который даже не имеет водительских прав, если все дело в машине (как потом выяснилось), даже не принадлежащей ему. И милиционеры, прибывшие из другой области, могли об этом навести справки. Кстати, поначалу они не проявляли никакого интереса к владельцу машины и человеку, который на ней ездит. Насторожило нас и вот еще что: так повелось, что аресты, которые могут вызвать общественный резонанс, правоохранители любят производить в пятницу, чтобы иметь в запасе два выходных дня.

Когда Стас отправился на допрос, мы получили информацию, что готовится его арест и вывоз в Черниговскую область. Поэтому по просьбе журналистов к райотделу подъехал народный депутат Александр Турчинов (фракция БЮТ). Как выяснилось, допрос Речинского был весьма странным. Интересовались в основном местами проживания Стаса и тем, где он находился в начале августа этого года. К концу допроса в кабинет следователя вошел Александр Турчинов и спросил, есть ли у следствия еще вопросы к Речинскому. Вопросов не было, и журналист в сопровождении депутата покинул РОВД. Не исключено, что это спасло Стаса от дальнейших неприятностей, потому как часто в милицейской практике начинают допрашивать в качестве свидетеля, а заканчивают — подозреваемого. А затем человека просто задерживают и вывозят в неизвестном направлении.

Отметим, что милиционеры несколько раз на расспросы журналистов давали взаимоисключающие ответы. На вопрос, зачем же нас обманывать, они спокойно отвечали, что закон об оперативно-розыскной деятельности позволяет им это. Может это и так, но зачем же врать так бездарно, ведь ложь становится явной тут же? (В любом случае, это хорошая иллюстрация к утверждению, что работнику милиции на слово лучше не верить.)

Вскоре выяснилось, что черниговская милиция ищет автомобиль, принадлежащий сестре жены Стаса. Машина ни в какое ДТП не попадала и по инициативе самого же Речинского была пригнана к РОВД для экспертизы. Следователь, бегло осмотрев ее, сказал, что отправляется за экспертом. Однако вместо эксперта прибыл первый замначальника департамента уголовного розыска МВД полковник Виталий Ярема. Задав несколько вопросов, он объявил водителю машины, Сергею Негоде, что тот задержан. Честно говоря, никто не ожидал такого развития событий. Работники милиции заявили, что доставят задержанного в Ичнянский РОВД Черниговской области для проведения следственных действий.

Пока следователь описывал машину, полковник упрекнул журналистов в том, что они враждебно и даже с ненавистью относятся к милиции. Что тут скажешь? Мы вовсе не хотим умалять заслуги тех, кто честно и самоотверженно борется с преступностью. Однако, во-первых, пять (!) милицейских генералов причастны к исчезновению и убийству журналиста Гонгадзе (как это следует из обнародованных материалов следствия, признанных Генпрокуратурой подлинными). И при этом прежний министр внутренних дел в свое время позволил себе заявить, что журналисты, как правило, гибнут от злоупотребления алкоголем. Во-вторых, в редакцию «ВВ» почти каждый день приходят, пишут и звонят люди, жалующиеся на милицейский беспредел. В-третьих, что вообще можно сказать о милиции, которая регулярно выполняет роль опричников, борющихся с неугодными власти людьми (последний случай — расправа над сумскими студентами, которые пешим походом шли на Киев).

И дело не в том, каких милиционеров больше — хороших или плохих, а в том, что существующая в правоохранительных органах система — абсолютно порочна. Наверное, даже в НКВД работало очень много хороших людей, искренне веривших, что их работа нужна родине, но это не умаляет преступлений совершенных этим ведомством.

Мы обязательно расскажем, чем обернется эта история (полковник Ярема также обещал предоставить свой комментарий). Тем более, что на этом милиция не успокоилась. На следующий день к журналисту вновь пожаловали сотрудники милиции во главе со следователем Ичнянского РОВД Николаем Слободянюком и провели у него дома обыск. Основание — постановление о проведении обыска, подписанное тем же Слободянюком (вообще-то, подобные постановления должен подписывать судья). На этот раз милиция искала... картины, похищенные в каком-то музее. Естественно, не нашла, но перерыла весь дом. К счастью, ни оружия, ни героина не подбросили. Хотя, не исключено, что поставили несколько «жучков». В конце обыска Слободянюк предложил Речинскому приехать в Ичню для проведения допроса и опознания. На предмет чего, неизвестно. Что характерно, повестка на этот раз опять не предъявлялась. Речинский ехать в Ичню отказался и старается жить весьма «внимательно».

Подчеркнем, что остается непонятным, чем же в данном случае объяснить такое пристальное внимание к нашему коллеге, который, напомним, водительских прав не имеет? Хотелось бы ошибиться, но к сожалению, у нас есть основания полагать, что отправиться под конвоем в Черниговскую область должен был именно Станислав Речинский, если бы случай не получил такого широкого резонанса. Может, милиция, не заполучив его, решила хоть как-то оправдать свои действия и хоть кого-то задержать? Причем, мы допускаем, что черниговских милиционеров использовали что называется в темную и потом их же сделают козлами отпущения. Возможно, в данном случае просто хотели посмотреть, какой будет реакция общественности на подобную ситуацию с журналистом.

(“Вечерние вести”, 9 августа 2004 г.)




Газета “Вечірнє Мукачеве” опублікувала коротеньку замітку про те, що Леонід Кучма “… підписав указ про нагородження головних діючих осіб мукачівської епопеї державними відзнаками”

Газета резюмувала, що подібне рішення услід за скандальними виборами мера Мукачева викликає здивування. Власне ці судження стали приводом для судових позовів з боку в. о. міського голови Мукачевого Матвія Поповича та начальника територіального управління Державної судової адміністрації Василя Ковбаска, які вбачають у згаданих висловлюваннях приниження честі, гідності і ділової репутації. Обидва позивачі вимагають за свої моральні страждання стягнути з головного редактора газети по десять тисяч гривень.

У іншої закарпатської газети  — “Трибуни”— після публікації статті про смерть ректора Ужгородського університету Володимира Сливки, у якій піддавалася сумніву версія самогубства, теж почалися проблеми. Головного редактора Ігоря Гавриліва викликали у прокуратуру “для розмови”. Оскільки це не допомогло, обласне управління боротьби з організованою злочинністю раптом зажадало перевірки засновника “Трибуни” ТОВ “Вітас”… Пан Гаврилів твердить, що газета не має жодних проблем з податківцями і вважає перевірки політичним замовленням.

P.S. Як стало відомо з поінформованих джерел, в. о. міського голови Мукачевого пан Попович пригрозив розповсюджувачам, що у них виникнуть серйозні проблеми з фіскальними органами, якщо вони насміляться продавати “Вечірнє Мукачеве” і “Старий Замок Паланок”. В момент написання матеріалу у приватних газетних кіосках цих газет справді не було…

м. Мукачеве




В регионах душат СМИ

С началом избирательной кампании участились случаи препятствования законной профессиональной деятельности журналистов и цензуры со стороны органов государственной исполнительной власти. В связи с этим председатель Комитета Верховной Рады Украины по вопросам свободы слова и информации Николай Томенко обратился с письмом к президенту Леониду Кучме. Он просит рассмотреть вопрос о соответствии занимаемым должностям глав Донецкой и Днепропетровской областных государственных администраций. Именно в этих областях значительно усилилось давление на СМИ.

В частности, Томенко обращает внимание на то, что в конце июня 2004 года в Донецкой области от кабельных сетей городов Донецка, Артемовска, Селидово, Димитрова и Енакиево был отключен телеканал «5 канал», вследствие чего тысячи зрителей не могут получать непредвзятую информацию о ходе избирательного процесса в Украине. «По отдельным сообщениям СМИ, причиной такого отключения стали незаконные указания операторам кабельных сетей непосредственно от руководства Донецкой областной государственной администрации», — заметил народный депутат

Кроме того, 1 июля 2004 года издательство ООО «Пресс-экспресс» (г. Луганск), несмотря на заключенные, в соответствии с законодательством, договора отказало в печати оппозиционной газете «Остров». Ранее, 18 июня 2004 года, издательство «Донбасс» (г. Донецк), также с нарушением договора на печать газеты «Остров», отказало этому СМИ в дальнейшем сотрудничестве, вследствие чего деятельность «Острова» ныне фактически прекращена.

А 8 июня 2004 года сотрудники подразделений Министерства внутренних дел Украины в Днепропетровской области провели обыск в помещениях телерадиокомпании «Регион» (г. Синельниково), которая ретранслировала передачи телеканала «5 канал». «Проведение следственных действий нанесло значительный ущерб телерадиокомпании и ее сотрудникам, нарушило нормальную деятельность средства массовой информации. Опять же, по многочисленным сообщениям СМИ, причиной проведения обыска в помещении телерадиокомпании «Регион» стали незаконные указания правоохранительным органам от руководства Днепропетровской областной государственной администрации. Вышеприведенные факты свидетельствуют о том, что руководство областных государственных администраций, в частности, Донецкой и Днепропетровской областей, сознательно препятствует законной деятельности СМИ и нарушают решения Верховной Рады Украины и президента Украины», — отмечает председатель парламентского комитета. Он напоминает Кучме, что Постановлением Верховной Рады Украины от 16 марта 2004 года и Поручением президента Украины от 15 марта 2004 года был введен мораторий на проведение проверок СМИ контролирующими органами государственной исполнительной власти в 2004 году, в частности, во время проведения президентской избирательной кампании. А также, что сам Леонид Кучма неоднократно публично заявлял о намерении приложить все усилия для безусловного соблюдения данных принципов во время избирательной кампании...

(«Вечерние вести», 15 июля 2004 г.)

Див. також — “Високий Замок”, м. Львів, №124, 14.07.2004 р. Голова Комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації Микола Томенко підготував документи для правоохоронців і Адміністрації Президента, в яких йдеться про “владний тероризм” щодо незалежних ЗМІ




"Просимо допомогти полтавчанам реалізувати своє право на інформацію в повному обсязі. У Полтаві не транслюються передачі "5 каналу". Оператори кабельного телебачення бояться його включати, хоч дуже багато бажаючих дивитися "канал чесних новин", - йдеться у зверненні представників громади м. Полтави до голови Полтавської облдержадміністрації О. Удовиченка та народного депутат України А. Кукоби.

Підписанти звернення - голова Полтавської обласної організації Української народної партії О. Кулик, голови полтавських обласної та міської організацій партії "ВО "Батьківщина" В. Петренко та Л. Шайдур, голова обласної організації УРП "Собор" О. Зайченко, головний редактор газети "Полтавська думка-2000" І. Черчатий, відповідальний секретар обласної організації товариства "Просвіта" М. Гринь та ін. констатують, що Полтава "відстає з демократією, хоча зовні схожа на європейське місто".

У Сімферополі "5 канал" поки що подивитися можна, хоч глядачі скаржаться на низьку якість зображення, особливо часті перебої із звуком.




Возобновлена трансляция ’ֹ канала’’ в Днепропетровске

Компания «Фальстап» (Днепропетровск), предоставляющая услуги кабельного телевидения, возобновила трансляцию «5 канала» в кабельных сетях в Днепропетровске.

Об этом «Українським Новинам» сообщил представитель компании. «Возобновили после решения технических проблем», - заявил он. Представитель добавил, что компания возобновила трансляцию в субботу, 7 июля, около 12:00.

Как сообщалось ранее, «Фальстап» во вторник, 3 июля, отключила трансляцию «5 канала» в Днепропетровске из-за технических неполадок.

В пятницу, 6 июля, более 50 сторонников оппозиции пикетировали здание Государственной администрации Днепропетровской области, протестуя против отключения «5 канала» в кабельных сетях города.

В июне операторы кабельных сетей «Донбасстелесеть» и «Укртелесеть» прекратили ретрансляцию телекомпании «5 канал» в кабельных сетях в Донецке и городах области: Артемовске, Селидово, Димитрове и Енакиево.

«5 канал» создан в 2003 году на базе кабельного канала «Экспресс-Информ».




"5 канал" звернувся до Президента, Голови Верховної Ради, Прем’єр-міністра, голови Комітету з питань свободи слова та в Національну Раду з питань телебачення і радіомовлення із закликом "зупинити самочинство можновладців стосовно "зачистки" "5 каналу". Відкрите звернення також буде направлене в Європейську комісію, ОБСЄ та інформаційну службу Ради Європи в Україні

Наводимо текст звернення повністю:

"Відкрите звернення до небайдужих.

В телерадіопросторі України криза, вандалізм, "беспредел"… Конституційне право людини на свободу слова, право на отримання достовірної, повної, об’єктивної інформації нищиться виконавцями на місцях за сприяння (можливо, не усвідомленого) відповідальних осіб на горі.

Розуміючи, що ліцензування — процес складний, тривалий і не завжди позитивний для вільних і об’єктивних ЗМІ, до яких ми відносимо і себе, "5 канал", вважаємо, що суспільство, держава, всі, хто небайдужий до стану свободи слова в Україні, мають стати на захист прав і свобод людини і громадянина. Тож вважаємо, що в силі Національної ради зупинити самочинство можновладців стосовно "зачистки" "5 каналу" — Каналу чесних новин у кабельних мережах України.

Наразі "5 канал" відключено у кабельних мережах Донецької області. Офіційною причиною здебільшого називають технічні проблеми, але таке пояснення, принаймі, викликає здивування , адже воно не має під собою не тільки законної підстави, але й не обгрунтовується з точки зору здорового глузду — виглядає хибним, непереконливим та взагалі абсурдним. Крім того, відключення каналу є порушенням угод, підписаних між "5 каналом" та кабельними асоціаціями "Донбастелемережа" та "Укртелемережа".

У приватних розмовах донецькі "кабельники" пояснюють, що відключити Канал чесних новин їм наполегливо радить місцева влада. А тому не дивно, що Україна і досі єдина країна Старого світу, яка не ратифікувала Європейську конвенцію "Про трансграничне телебачення", що обмежує вплив владних структур на операторів кабельного телебачення. І дійсно, навіщо "кабельникам" створювати режим найбільшого сприяння у вільній державі, адже так значно легше тримати "демократію" під контролем.

І як резюме: сьогодні "5 канал" не може бачити більшість мешканців Донецька, Артемівська, Селідова, Димитрова, Єнакієва, тобто третина регіону! Ми не здамося. Але хто наступний?.."

Прес-служба "5 каналу".




Злочинні посягання на журналістів

Як вже повідомляло раніше інформагентство "Контекст-медіа", 30 червня в центрі Сімферополя двоє невідомих напали на власкора російської телекомпанії "НТБ" у Криму Анну Конюкову, коли журналістка виходила з будинку

В Крыму давление на журналистов принимает характер опасной тенденции. Причем, формы "давления" приобретают все чаще криминальный характер. Весной в Симеизе были избиты операторы российского и украинского телеканалов. 30 июня было совершено нападение на собственного корреспондента телеканала НТВ (Россия) Анну Конюкову.

- Около четырех часов дня я вышла из подъезда своего дома, собиралась в магазин,- рассказывает Анна Конюкова. - Заметила двух парней спортивного телосложения, которые находились у нашего подъезда. Когда свернула в арку, они последовали за мной. Один спросил: корреспондент НТВ? Я обернулась на его голос, и тут же получила сильный удар по плечу, кажется, били куском арматуры или металлической трубы. Сразу же второй из нападавших сорвал с меня очки и бросил их о стену. Потом меня толкнули в спину, я упала в лужу, один из нападавших сказал "Заткнись!", и они ушли. Вернулась домой, обнаружила, что на плече огромная гематома, рука не действует, сильная боль в плече и в руке... Позвонила в свою телекомпанию, мне посоветовали связаться с генконсулом МИДа РФ, что я и сделала. И вызвала милицию. Консул приехал сразу же, милиция же приехала только после того, как им позвонил консул. Зато уж когда приехали... Кажется, такого количества представителей правоохранительных органов сразу в одном месте я никогда не видела. В своей квартире уж точно. Написала заявление. Когда меня опрашивали, милиционеры пытались все время представить случившееся как обычное хулиганское нападение, попытку грабежа, не хотели слушать о том, что нападавшие удостоверились сначала в том, где именно я работаю, и сопровождали свои действия требованием "заткнуться", имея в виду, вероятней всего, мои репортажи. Позже представители милиции все же согласились с тем, что нападение связано с моей профессиональной деятельностью. Уходя, они взяли с собой список всех телерепортажей, которые вышли в эфир в последнее время.

Анна Конюкова - гражданка России, в Крыму находится в длительной командировке, как корреспондент НТВ. Ее репортажи, смелые и беспристрастные, конечно, не всем по душе. В последнее время она сообщала о складах ядохимикатов, расположенных в непосредственной близости от курортных зон, о так называемом веревочном бизнесе, когда с туристов берут мзду за осмотр природных ландшафтов, о том, как исчезают крымские пляжи, и о многом другом, что происходит в Крыму и о чем крымские власти предпочитают вслух не говорить.

Тележурналистка считает, что нападение на нее стало завершающим звеном в череде весьма неприятных событий, которые происходят с ней в последнее время. Уже месяц она не может получить интервью ни от одного из высокопоставленных крымских чиновников. Они отказываются предоставлять информацию, ссылаясь на то, что есть указание "сверху" на этот счет, и даже называют дату, после которой мораторий на общение с ней будет снят, - октябрь нынешнего года. Раньше корреспонденты НТВ весьма плодотворно сотрудничали с коллегами гостелерадиокомпании "Крым". Недавно Анна Конюкова узнала, что крымским тележурналистам запретили предоставлять ей информацию и вообще сотрудничать. Руководство ГТРК "Крым", к которому журналистка обратилась за объяснениями, сослалось на те же безымянные указания "сверху".

- Тем же вечером, когда было совершено нападение, мне позвонил председатель Совмина Сергей Куницын, - говорит Анна Конюкова. - Выражал сочувствие, спрашивал, не нужна ли помощь. Я спросила у Сергея Владимировича, откуда такие указания - не давать мне интервью, не сотрудничать с нашей телекомпанией. Он очень удивился, откуда такая информация всплыла, он об этом первый раз слышит. Сказал: "Приходи ко мне, я дам тебе любое интервью".

Как страшно и противно писать слово "очередное" перед словами о нападении на журналиста. Но, похоже, нас всех уже посчитали и поставили в эту жуткую очередь. Кто следующий? Правоохранительные органы и власти ничего, кроме попыток перевести все в русло "бытовухи" и сочувствия, предложить не могут.

(“Крымская правда», №121, 2 июля 2004 г.)

***

Кримська міліція поки що не знайшла підтвердження того, що напад на А. Конюкову пов’язаний з її професійною діяльністю, повідомив начальник Центру громадських зв’язків Головного управління МВС України в Криму Олександр Домбровський.

За словами О. Домбровського, потерпіла пов’язує цю подію зі своєю журналістською діяльністю, однак не може конкретизувати, які саме теми телесюжетів могли стати причиною замаху.

Як повідомив начальник ЦГЗ, співробітники кримської міліції проглянули кілька останніх сюжетів, які А. Конюкова готувала для телеефіру. "На підставі побаченого виник ряд версій, - відзначив О. Домбровський. - Однак відсутність підозр у самої журналістки і яких-небудь даних про нападників ускладнює слідство". Начальник ЦГЗ також повідомив, що прокуратура Київського району м. Сімферополя порушила за фактом нападу на А. Конюкову кримінальну справу за ст. 296 ч. 2 Кримінального кодексу України - "Хуліганство".

(«Кримська світлиця», №28, 09.07.2004)

***

ИАА "Новый Регион - Крым":

В Крыму разгорается скандал вокруг расследования дела по факту нападения на собственного корреспондента НТВ Анну Конюкову.

Как передает корреспондент "Нового Региона", следователь Киевского районного отделения милиции Симферополя Екатерина Запорожец, после двухнедельного расследования уголовного дела по факту нападения, приняла беспрецедентное решение поставить на "прослушку" мобильный и домашний телефоны журналистки. "Она сама сказала мне об этом, - говорит Анна Конюкова, - следователь, очевидно, считает, что нападавшие могут мне звонить и сообщить свои паспортные данные".

По словам корреспондента НТВ, прослушивание телефонов чрезвычайно мешает ей в профессиональной деятельности. "Вот последний пример - человек, который недавно снабдил меня эксклюзивной информацией по телефону, имел после разговора очень серьезные неприятности", - рассказывает Анна Конюкова. По ее словам, "прослушка" телефонов будет осуществляться до окончания расследования уголовного дела, то есть, минимум, еще два месяца. "За это время я растеряю всех своих информаторов, - прогнозирует журналистка, - а без них работать здесь невозможно".

Представители следствия, принявшие решение о прослушивании телефонов, наотрез отказываются от любых комментариев по этому поводу.

Всего за время работы в Крыму на Анну Конюкову и ее супруга Виктора Сосновского, оператора телекомпании НТВ, нападали три раза. Трижды пытались поджечь их квартиру в Симферополе. Все уголовные дела, возбужденные местными правоохранительными органами по этим фактам, так и остались нераскрытыми.

(“Крымская правда», №135, 22 июля 2004 г.)




Попытки сорвать расследование будут безуспешными. Открытое письмо Генерального прокурора Украины газете The Independent

Непредвзятость, точность, честность и справедливость, а также невмешательство в личную жизнь людей - это главные принципы журналистского кодекса, по которому работает известная на весь мир британская телекомпания Би-би-си. Это принципы, основополагающие для каждого независимого и профессионального журналиста. Неужели они ничего не значат для британского издания The Independent?

Этот вопрос возник у меня после публикации в этой газете статьи Аскольда Крушельницкого по делу Георгия Гонгадзе. Статьи, шокировавшей цинизмом и наглостью, с которыми были искажены реальные события и факты. Статьи, которая нанесла непоправимый ущерб расследованию экстраважного для Украины дела и поставила под угрозу жизнь многих людей.

Какую цель преследовала эта публикация? На кого она рассчитана? Британским читателям фамилии Кравченко, Пукач, Ярошенко ничего не говорят. В Украине англоязычная газета The Independent имеет, мягко говоря, небольшой круг читателей. Так что, очевидно, публикация А. Крушельницкого ориентирована не на читательский интерес, а на выполнение других задач. Каких именно - очень легко читается между строк. Ведь изготовлена публикация довольно-таки грязным и неуклюжим способом. Реальные факты не просто искажены. Они буквально поставлены "с ног на голову". Возьмем только фрагмент статьи, в котором автор пытается доказать, что генерал Пукач был арестован по приказу генерального прокурора Украины Пискуна и освобожден после назначения Васильева. Достаточно только сопоставить настоящие даты этих событий (их не один раз называли в СМИ), чтобы понять, что автор откровенно обманывает читателя и подтасовывает данные. Прокуратура не имеет никакого отношения к освобождению генерала Пукача. Его освободили из-под стражи судом. И произошло это 5 ноября прошлого года. А меня назначили на эту должность только 18 ноября. Более того, после освобождения генерала из-под стражи Генеральная прокуратура продолжала расследовать дело относительно него. А когда в феврале 2004 года суд вынес постановление о закрытии данного уголовного дела, мы это решение обжаловали! И аргументировали это обжалование именно теми материалами, которые теперь упоминаются в публикации. Потому обвинения британской газеты в том, что прокуратура хочет эти материалы скрыть и уничтожить, непонятны и абсолютно не обоснованы.

Информация о том, что за Гонгадзе велась слежка накануне исчезновения, уже давно есть и в распоряжении временной следственной комиссии Верховной Рады. Так что говорить о том, что опубликованные материалы являются сенсацией, - мягко говоря, несерьезно.

В то же время очень серьезным является то, что автор публикации не просто рассекретил имена многих людей, но и приписал им слова, которые они никогда не говорили. В протоколах с самого начала был задокументирован лишь факт ведения наблюдения за Гонгадзе. Все другие выводы надуманы автором и просто вложены в уста других людей. Они шокированы публикацией и обратились в прокуратуру с жалобами, с просьбами защитить их честь, достоинство и, собственно, жизнь. Автор публикации едва не называет их преступниками.

Вместе с тем Игорь Гончаров представляется чуть ли не народным героем. Но ведь этот человек не только свидетель в деле Гонгадзе. Прежде всего это жестокий кровавый убийца. На его совести жизнь 11 человек.

Чем руководствовался Аскольд Крушельницкий, готовя эту публикацию? Хорошо бы, если он просто не отдавал себе отчета в том, что делает, и гнался за дешевой сенсацией. Тогда можно все списать на невысокий интеллект. Если же журналист делал это осознанно - вопрос серьезнее. Это означает, что он сознательно обвинил многих людей в совершении тяжелого преступления, рассекретил их фамилии, поставил под угрозу их жизни, а также жизни их семей. Что касается самого расследования, то причинить ему большего вреда пока не смог никто. Из-за разглашения существенных следственных данных сорван ряд оперативно-следственных действий. Возможно, именно это и было главной целью публикации?

Это уже вопрос, собственно, к самой газете. Для чего была сделана попытка сорвать расследование этого важного дела? Возможно, кого-то беспокоят активные шаги, которые предпринимает оперативно-следственная группа? Возможно, кое-кому выгодно, чтобы расследование дела Гонгадзе затягивалось как можно дольше? Допускаю, что именно с этой целью статья Аскольда Крушельницкого в газете The Independent построена на предвзятом отношении к следственно-оперативной бригаде, неточных фактах, нечестной оценке событий, несправедливом отношении ко многим людям и вмешательстве в их частную жизнь. Словом, на полном антикодексе журналистской чести.

Автор статьи утверждает, что у него не было корыстных мотивов. Тогда какие мотивы у него были? Возможно, политические? И знает ли об этих мотивах, и, главное, разделяет ли их редакция газеты The Independent?

В этом письме высказана не только моя точка зрения. Это и позиция следователей, которые уже несколько лет работают по делу Гонгадзе. Они уже высказывали свою точку зрения на пресс-конференции для журналистов, пытались разъяснить ситуацию, призывали не придавать ей политического привкуса. Впрочем, политическое напряжение вокруг дела Гонгадзе продолжает искусственно нагнетаться.

Исходя из этого, хочу решительно заявить: никакие попытки сорвать расследование и перевести уголовное дело относительно убийства Гонгадзе в политическую плоскость - не будут иметь успеха. Генеральная прокуратура Украины будет проводить основательное и всестороннее расследование, реализовывать в его рамках все необходимые следственно-оперативные действия и не будет принимать участия в политических спорах, оставив это для политиков.

Генеральный прокурор Украины Геннадий Васильев




Міжнародна правозахисна організація «Репортери без кордонів» укотре висловила своє обурення ходом розслідування справи про вбивство журналіста Георгія Гонгадзе

Наприкінці минулого тижня в інтерв’ю «Німецькій хвилі» керівник організації Робер Менар заявив: «Ми маємо таке враження, що нас чотири роки водять за носа». За його словами, слідство рухається не так, як це уявляли собі родичі Гонгадзе, чиї інтереси він представляє. Менар також сказав, що є підстави сумніватися в серйозності розслідування. Здається, невпевнений у серйозності розслідування й весь український народ. Щоправда, не так давно свіжу хвилю в безмежному морі інформації про слідчий процес пустила британська газета «Індепендент». Однак за нинішньої влади цю хвилю можуть знову знести стрімким потоком брехні й заплутати все так, що ми й не дізнаємося правди про смерть журналіста.

 «X-files» української Генпрокуратури розсекречено?

Нагадаємо, що на початку минулого тижня прес-служба Генеральної прокуратури України поширила повідомлення про те, що ГПУ порушила кримінальну справу за фактом розголошення даних досудового слідства в справі про вбивство Гонгадзе, яку розслідує слідча група Генпрокуратури. Усе через те, що стався витік інформації. Як уже писала «БЦ», 19 червня британська газета «Індепендент» розмістила на своїх сторінках статтю журналіста Аскольда Крушельницького під назвою «На українського президента підсилюється тиск після витоку інформації». У ній, зокрема, розповідалося, що високопосадові представники української влади намагалися зруйнувати розслідування вбивства українського журналіста Гонгадзе, якого начебто вбили за наказом президента країни, та приховати причетність влади до вбивства ключового свідка, що перебував під арештом (колишнього міліціонера Ігоря Гончарова, який помер у СІЗО). Як зазначав автор статті, її було написано «на підставі викривальних документів, переданих українськими правоохоронцями, які занепокоєні тим, що розслідування вбивства Г. Гонгадзе придушується». Спочатку Генпрокуратура категорично відкидала відомості, поширені в газеті «Індепендент», і називала їх фальшивкою. Однак уже наступного дня визнала, що надрукований протокол справжній.

Наприкінці минулого тижня спікер парламенту Володимир Литвин заявив, що публікацію в британському виданні «Індепендент» організував один народний депутат України. Однак назвати його ім’я спікер відмовився. Він також зазначив, що йому було відомо про підготовку цієї публікації. Уже на початку тижня заступник начальника прес-служби Генеральної прокуратури України Юрій Бойченко заявив, що в разі добровільної неявки Володимира Литвина ГПУ, можливо, викличе його сама. Мабуть, люди, які передали секретні матеріали журналістові, розраховували на певні політичні провокації, якими такий багатий передвиборний період. І частково їм це вдалося. Адже в суспільстві з новим запалом заговорили про питання, відповідь на яке вже давно поховали. Після цього інциденту Генпрокуратура заявила, що планує обмежити спілкування із пресою з політичних міркувань. Крім того, хоч як це іронічно звучить, заступник голови прес-служби зазначив, що ГПУ вже заявляла, що готова вислухати всіх, хто бажає дати свідчення в «справі Гонгадзе».

Донецькі правоохоронці причетні до вбивства Александрова?

Минулого тижня Генеральна прокуратура опинилася в центрі уваги не лише в «справі Георгія Гонгадзе». Про неї активно говорили й у контексті іншого резонансного вбивства – директора телекомпанії ІРТК «ТОР» Ігоря Александрова. Зокрема, голова профільного Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією Володимир Стретович вважає, що Генпрокуратура України назвала «лише рядових виконавців убивства журналіста Ігоря Александрова й приховала реальну причетність до цього вбивства вищого керівництва донецьких правоохоронних органів».

Такої версії дотримуються й колишні співробітники Управління по боротьбі з організованою злочинністю УМВС України в Донецькій області Олег Солодун і Михайло Сербін. Вони, як свідки у справі вбивства директора телекомпанії «ТОР» Ігоря Александрова, заявляють, що на них тиснуть прокуратура та міліція Донецької області. Зокрема, Солодун підкреслив, що слідство проводили не в повному обсязі, «у вигідному для них (правоохоронних органів. – Авт.) вузькому напрямку». Володимир Стретович, у свою чергу, вважає, що суду буде передано лише рядових виконавців зі складу організованого злочинного угруповання та їхній безпосередній керівник Олександр Рибак. А поза рамками розслідування, яке проводила Генпрокуратура, залишилися члени злочинної групи, які «носили міліцейські погони, та їхні високі покровителі в керівництві УМВС, прокуратури Донецької області й Донецької облдержадміністрації».

У справі Гонгадзе слідчі працюють уже чотири роки, пошук убивць Александрова триває рівно три роки. Вогник надії на те, що винних у смерті цих двох українських журналістів знайдуть і покарають, стає дедалі слабшим. Єдине, що поки що блискуче вдається нашій владі, – приховувати правду, заплутувати сліди та вводити народ в оману. І вона досягла такої майстерності в цьому ремеслі, що часом навіть світова спільнота потрапляє в тенета цієї брехні.




В Ужгороді поховали телеоператора, який помер за нез’ясованих обставин

7 июля в Ужгороде похоронили телеоператора ТРК «М-Студио» Иштвана Коцаника. Его, окровавленного, без сознания, обнаружили утром 23 июня жители многоэтажки, где он жил. Сложнейшая операция не помогла — спустя 9 дней Иштван, не выходя из комы, скончался.

Гибель Коцаника не выплеснулась на первые полосы газет. Это отчасти понятно: молодой телеоператор, скорей всего, не вызвал гнев тех или иных могущественных сил, не стал жертвой заказного убийства, не оставил после себя взрывоопасного компромата. Он был профи, его ценили коллеги в Ужгороде и Мукачево. Но погиб нелепо. То ли оступился на лестнице, как до недавних пор считала милиция. То ли кто-то ударил сзади.

В этом деле много неясностей. Сегодня мы предоставляем слово двум из тех, кто знал Иштвана и пытался разобраться в причинах трагедии. Это глава областного медиасоюза Василий Бедзир и начальник Коцаника, директор ТРК «М-Студио» Иван Маняк. Некоторые нестыковки в их ответах дают возможность предполагать ряд дополнительных обстоятельств в этом деле. К сожалению, пресс-служба Ужгородского УМВД, узнав, что их беспокоит журналист из Киева, оказалась неуловимой.

Почему милиция не расследовала?

Вот что ответил на наши вопросы Василий Бедзир.

— Где все-таки нашли Коцаника? В СМИ упоминаются три разных места, где был в бессознательном состоянии обнаружен Иштван: в кустах возле дома, в коридоре этого самого дома и на площадке возле лифта.

— На лестничной клетке около лифта. Это дало возможность милиции утверждать, что он упал с лестницы и разбился. Поэтому первоначально в возбуждении уголовного дела было отказано. Он, конечно, мог упасть. Но милиционеры конкретно этим делом не занимались, у них никаких версий не было, пока ужгородский медиасоюз не обратился в МВД и прокуратуру с заявлением.

— Почему с самого начала милиция не возбудила дело о возможном нападении на телеоператора?

— Ей никто такого заявления не подавал. Отец Иштвана, 64-летний Миклош Коцаник, написал заявление еще 23 июня, в день происшествия. Я видел этот документ. Но у Миклоша Ивановича, кроме избитого сына, случилась и другая трагедия: как раз исполнилось сорок дней со дня смерти его жены. Поэтому он поручил отнести документы в милицию своему младшему 31-летнему сыну. А тот, к сожалению, этого не сделал. Что выяснилось уже после того, как Иштван умер в больнице 2 июля и был похоронен. Заявление обнаружили дома. Тогда я уже от имени медиасоюза написал заявление с требованием расследовать обстоятельства смерти журналиста и отнес его в милицию и прокуратуру. Делом Коцаника начали заниматься, когда уже нельзя было ни судмедэкспертизу произвести, ни другие следственные действия.

— Почему руководство ТРК «М-Студио», где Иштван Коцаник работал оператором, не проявило необходимой, как мне кажется, активности в выяснении обстоятельств его гибели?

— Не могу за него отвечать. Но мне думается, оно было удовлетворено тем, что милиция вернула ТРК телекамеру. По этому поводу «МСтудио» точно обращалась в милицию, там поработали по своим каналам и камеру нашли.

— Кто же мог взять камеру у оператора — то ли упавшего, то ли избитого? Неужели следователи, найдя этого человека, его не допросили?

— Выходит, так. С другой стороны, представители «М-Студио» ежедневно приходили в больницу к Коцанику, приносили ему лекарства... Возможно, когда Иштван был жив и оставалась надежда, что все обойдется, они не хотели раздувать эту историю. Ведь весной у них были проблемы с отключением от вещания накануне выборов в Мукачево. А уже потом, после похорон, они выразили готовность присоединиться к заявлению ужгородского медиасоюза с требованием всестороннего расследования. Но когда Иштван лежал в коме, они никаких действий не предпринимали.

— Почему после смерти Коцаника его коллеги не обратились к организациям, созданным специально для защиты журналистов от возможных угроз, нападений, а также для оказания юридической помощи в подобных случаях? Ведь существует Национальный союз журналистов, несколько общественных и международных структур. И первое, что они делают, не дают спустить такие дела «на тормозах», обеспечивают им широкий общественный резонанс.

— В гибели Иштвана никакие политические подтексты не прослеживаются. Но криминал, пусть даже бытовой, не исключен. Я много сделал для того, чтобы трагедия с Коцаником стала широко известной.

Как нашли телекамеру

Рассказывает директор ТРК «М-Студио» Иван Маняк:

— Органы правопорядка занялись этим делом почти сразу, на второй день. Они расспрашивали соседей, сотрудников телекомпании, что-то расследовали. Нормально вроде вели дело. Но насколько я знаю, судмедэксперта не вызвали, исследований не провели. Здесь тоже большой вопрос: можно ли делать экспертизу, если человек находится в коме после операции на мозге? Лишь когда он умер, вроде сделали анализы.

— Что произошло с телекамерой?

— Он оставил ее у друга. Следователи из уголовного розыска, их было двое, провели опрос, установили круг лиц, с которыми Иштван общался в последний день, и вышли на его приятеля, у которого он оставил камеру. Перед тем, за несколько дней, Иштван снимал выпускной вечер. А чтобы закончить сюжет, хотел еще снять красиво закат солнца. Небольшая его частная, так сказать, работа. Снял, зашел к другу. Мать этого друга увидела, что два молодых человека хотят пойти погулять, возможно, выпить пива, и предложила оставить у них камеру. Все-таки, дорогое оборудование. Это было часов в 9 вечера. Потом он с приятелем расстался — их дома в одном районе. А нашли его утром.

— Что касается причин гибели журналиста, это, на ваш взгляд, было падение с лестницы? Или все-таки избиение?

— Просто так упасть и разбиться он не мог. Он роста небольшого, щуплый и не мог при падении получить такие травмы. Даже если бы кто-то его толкнул. Мы, конечно, не медэксперты, но в версию простого падения не верится. Мы общались со следователями, никто ничего внятно нам не сказал. Хотя — будь то телеоператор или любой другой гражданин — если произошел такой случай, то первым делом стоит рассматривать версию не падения, а чего-то совсем иного.

— Где были гематомы на голове?

— В затылочной части. Лицо не избито. Что касается зубов (в ряде статей писалось, что у Иштвана выбиты зубы, а то и сломана челюсть), то я подобного не видел. Он лежал в коме с закрытым ртом.

— Правда ли, что при нем нашли чехол от камеры?

— Да, чехол был и коробка от кассеты или вроде зарядное устройство.

— Почему руководство «М-Студио» не обратилось в милицию с просьбой расследовать гибель своего сотрудника?

— Но ведь следователи уже были, они начали опросы, брали письменные свидетельские показания. Мы посчитали, что уголовное дело открыто, что законным порядком идет следствие. А у нас были и другие проблемы: надо было общаться с врачами, доставать лекарства. Потом оказалось, что родственники заявление не подавали. Но я знаю, что если раньше человек получал такие травмы, то милиция возбуждала дело по факту для выяснения их причин. А тут оказалось, что оно закрыто (постановление об отказе в возбуждении уголовного дела №1352/04 от 01.07.2004 г.).

И только после похорон заявление областного медиасоюза заставило милицию вернуться к рассмотрению этой трагедии. Прокуратура опротестовала отказ, было возбуждено дело №11063/04 от 13.07.2004 г. по признакам преступления, предусмотренного ч. 2 ст. 121 УК («Умышленное телесное повреждение, повлекшее смерть потерпевшего»). Впрочем, нам стало известно об этом только 30 июля, спустя две недели.

— Сами вы не пытались обращаться в правоохранительные органы, в общественные организации, чтобы придать этому делу огласку и не дать положить его под сукно?

— Знаете, «М-Студио» пытались закрыть перед выборами в Мукачево. У нас фактически часть имущества до сих пор арестована. И мы не хотели делать себе пиар на этой истории. Кроме того, резонно считали, что раз милиция этим делом уже занимается, то она доведет его до конца.

— Иштван работал с камерой во время выборов в Мукачево?

— Да, как и вся наша ТРК.У него не было никаких инцидентов во время этих съемок, просто не допускали на один участок. Связывать случившееся с профессиональной деятельностью Коцаника нет оснований...

Закончить эту статью придется словами сожаления, что ужгородская милиция, по всей видимости, не сделала все необходимое для раскрытия этой трагедии по горячим следам. Теперь выяснять истину будет трудней. Мнение, что любой несчастный случай с журналистом изначально должен рассматриваться как возможная попытка помешать ему в выполнении его профессиональных обязанностей, получила еще одно трагическое подтверждение. При этом необязательно, чтобы журналист писал острые политические статьи или занимался расследованиями. Достаточно того, что ему приходится носить с собой дорогую фототехнику, телекамеру, электронные диктофоны, а то и мини-компьютеры. Ходить в вечернее, ночное время, порой по не самым светлым улицам. И это подвергает журналистов большей опасности, чем иных граждан.

Точка в деле Иштвана Коцаника еще не поставлена. Мы будем следить за ходом расследования.

(«2000», 06.08.2004)

Див. також — “Високий Замок”, м. Львів, №121, 10.07.2004 р., 30.07.2004




Наприкінці минулого тижня дві обласні газети "Вечірні Черкаси" та "Молодь Черкащини" надрукували інформації про скоєння проти журналістів редакцій протиправних дій.

"Молодь Черкащини" поінформувала своїх читачів, що після публікації статті про чиновника, котрий "організував і очолив велику пиятику у розпал робочого дня", до редакції зателефонував невідомий чоловік і попередив, що на журналістів "чекають великі неприємності". Після словесних погроз приміщення редакції було двічі обстріляно з пневматичної рушниці. Перший раз уночі, другий - вдень. "Стрілянина велась, - зазначив автор публікації Олександр Меженов, - з балкона сусідньої дев’ятиповерхівки". Викликані стражі правопорядку, оглянувши розбите скло вікна, порадили, розповідають журналісти, звернутися до... дільничного інспектора міліції. Мовляв, напевно, стріляють-бавляться діти... Склавши протоколи, міліціонери пообіцяли передати їх своєму колезі-інспектору.



Побили ще одного черкаського журналіста

10 липня ц.р. о 22 годині двоє невідомих викликали з власного будинку у селі Дубіївка Черкаського району заступника головного редактора популярної газети «Вечірні Черкаси», директора друкарні МП «Видавництво «Республіка» Леоніда Туменка і вчинили над ним звірячу розправу. Численні травми голови, забій грудної клітки і попереку — далеко не повний перелік шкоди, завданої здоров’ю журналіста.

Як розповідає Л. Туменко, нападники — дебелі хлопці спортивної статури — кулаками збили його з ніг і почали завдавати ударів ногами в усі частини тіла. Дружині, яка вибігла на шум, вони спробували затулити рота, а коли це не вдалося, швидко зникли.

Цю прикру подію журналіст пов’язує зі своєю професійною діяльністю і вважає, що напад скоєно на замовлення. Останнім часом він проводив журналістське розслідування за фактом необ’єктивного, на його думку, вручення золотих медалей деяким випускникам місцевої школи, вбачаючи у цьому ознаки корупційних діянь з боку шкільного керівництва.

Обставини нападу на Л. Туменка розслідують працівники УМВС України у Черкаській області. Вже допитано одного з підозрюваних.

(“Антенна”, г. Черкассы, №27, 2004 г.)

Див. також — “Високий Замок”, м. Львів, №123, 13.07.2004 р., "Голос України", 21 липня 2004 р.




Генеральна прокуратура оголосила про закінчення слідства у справі про вбивство директора регіональної телерадіокомпанії ІРТК "ТОР" журналіста Ігоря Александрова, скоєне членами організованої злочинної групи, що діяла в Донецькій області

У зв’язку з цим у Верховній Раді відбулася прес-конференція за участю голови Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією Володимира Стретовича та голови спеціальної слідчої комісії парламенту Григорія Омельченка. У прес-конференції взяли участь колишні офіцери міліції Олег Солодун та Михайло Сербін.

Учасники прес-конференції заявили, що справу розслідували не в повному обcязі, а лише в обмежених рамках, "визначених небажанням (чи нездатністю) керівництва Генеральної прокуратури притягти до кримінальної відповідальності деяких керівників правоохоронних органів України і Донецької області (як колишніх, так і нинішніх). Є підстави стверджувати, що в такому урізаному розслідуванні кримінальної справи зацікавлені високі посадові особи України, котрі мали стосунок до подій в Донецькій області, й у період, що передував злочину, і в період розслідування.

Судові буде передано лише рядових виконавців із складу організованого злочинного угруповання та їх безпосереднього керівника Олександра Рибака.

Поза рамками розслідування, що проводилося Генпрокуратурою, залишилися члени злочинної групи, які носили міліцейські погони, та їхні високі покровителі в керівництві УМВС, прокуратури Донецької області та Донецької облдержадміністрації".

Григорій Омельченко наголосив, що правоохоронними органами Донецької області на Олега Солодуна, Михайла Сербіна, їхніх родичів чинять тиск у різних формах із метою змусити Солодуна і Сербіна не згадувати під час судових слухань за справою Александрова прізвищ колишніх і нині діючих високопоставлених співробітників міліції і прокуратури, які знали про зроблені ними заяви з приводу існування організованої злочинної групи та виконання убивств на замовлення.




Обмеження доступу до інформації

"Кафа" ждет реакции прокурора

Созвонившись с руководителем нефтебазы Александром Бартеневым, "Кафа" узнала, что карту со снимками ей возвращать не собираются. Квалифицированные юристы, к которым "Кафа" обратилась за комментариями, рассказали, что охранники нефтебазы превысили свои полномочия, потому что корреспондент газеты вел съемку, не заходя на территорию предприятия. Кроме того, нигде в районе строительства не было табличек, запрещающих фотосъемку, а территория не была огорожена. Получив комментарии от всех компетентных лиц, редакция решила рассказать своим читателям все об этом неприятном инциденте.

Когда газета со статьей "Как корреспондента "Кафы" задержали возле нефтебазы" вышла в свет, в редакцию пришли сотрудники ФПОНП. Они объяснили, что выполняли распоряжение своего начальства, которое приказало им следить за всеми, кто появляется в районе нефтебазы, и вернули карту вместе со снимками. Правда, принести свои извинения охранники не удосужились.

26 июля Александр Чердак обратился с заявлением в прокуратуру Феодосии, чтобы защитить свои профессиональные права репортера. Теперь редакция ждет реакции блюстителей закона.

P.S. Примечательно, что после этого инцидента в районе нефтебазы, где ведется строительство, появилось предупреждение о том, что съемка на этой территории запрещена. Но о какой территории идет речь, и где нельзя снимать, непонятно: ограды здесь по-прежнему нет. Территория строительства открыта взорам всех, кто проходит или проезжает мимо.

Редакция




Как корреспондента "Кафы" задержали на нефтебазе Феодосии

Когда статья "Через Феодосию хотят переваливать мазут" готовилась в печать, корреспондент газеты "Кафа" Александр Чердак получил задание сфотографировать ведущееся строительство в районе нефтебазы. Нам нужна была иллюстрация к материалу, и А. Чердак отправился в район Феодосийского предприятия по переработке нефтепродуктов (ФПОНП). Однако в тот момент, когда журналист сделал несколько снимков не огороженного места, где идет строительство, к нему подошла женщина, которая представилась охранницей предприятия, и попросила отдать ей фотоаппарат.

Корреспондент отказался отдать фотоаппарат

А. Чердак отказался отдать фотоаппарат охраннице. Разговор между корреспондентом и охранницей удалось записать на диктофонную пленку.

- ...Вы предоставьте удостоверение, - говорит охранница.

- Вот мое удостоверение, теперь покажите ваши документы, - отвечает А. Чердак.

- Документов нам не положено, мы находимся на посту, охранник (фамилия звучит неразборчиво)... Светлана Сергеевна.

- А почему вам не положено документов на посту?

- Разъяснений я не даю, сейчас придет начальник, и все объяснит.

После этого разговора женщина, представившаяся охраннницей, позвала на помощь молодого человека, ее помощника, который представиться отказался.

- Извините, я поехал домой, - говорит А. Балаганов. - ...Не надо меня толкать, и оставьте велосипед в покое. Отойдите с дороги.

- Вы - задержанный, вы находитесь на территории охраняемой, - уточняет охранница. - Вы задержаны охранником.

- Как зовут охранника, который меня толкает? - спрашивает журналист. - Покажите ваши документы, я хочу знать, как вас зовут.

- Вам должно быть достаточно того, что я вам представилась, - отвечает женщина, назвавшаяся Светланой Сергеевной.

В этот момент пререкания продолжались, но на пленку не записаны: женщина ударила корреспондента по руке, и диктофон выпал из рук на землю. Журналисту удалось поднять и снова включить диктофон.

- Вы применяете силу, и стоите у меня на дороге, не даете мне пройти, уйдите с дороги, - просит Александр.

В этот момент женщина звонит по телефону кому-то, и говорит:

- Мы задержали корреспондента, который снимал, а он сопротивляется, - говорит женщина.

- Он не сопротивляется, - уточняет А. Чердак. - Я настаиваю на том, чтобы вы, молодой человек, сказали, как вас зовут. Покажите ваши документы. Уберите руки от велосипеда.

- Вы задержаны за нарушение, - говорит охранница. - ...Вы сопротивляетесь и пытаетесь скрыться с объекта, охраняемого охраной.

К этому времени подъехал еще один человек, и на диктофонной пленке слышится новый голос:

- Вы знаете, что здесь запрещено снимать?

- Откуда я это знаю? - спрашивает журналист. - Здесь что, стоят таблички или территория огорожена?

- Но вас предупредили? - мужской голос.

- Нет! Кто и когда меня предупредил? - снова спрашивает корреспондент.

Затем корреспондент просит охранников набрать номер телефона редакции в Феодосии: 3-23-01. Но в просьбе ему отказывают.

- Пройдемте с нами, - говорит мужчина.

- Я никуда с вами не пойду.

- У вас есть разрешение фотографировать?

- Какое разрешение? - говорит корреспондент.

- Зачем вы закрываете микрофон рукой? - голос А. Чердака. - Отпустите микрофон.

На этом диктофонная запись обрывается.

Вызывали СБУ и милицию

Выяснение отношений продолжается. А. Чердаку все-таки удалось дозвониться до редакции с проходной предприятия, и сообщить о том, что его задержали. Сотрудники "Кафы" тут же связались по телефону с директором ФПОНП, который пообещал разобраться в том, что происходит. Александр Бартенев перезвонил через некоторое время и рассказал, что корреспондент фотографировал в неположенном, по его мнению, месте, и прежде, чем фотографировать, нужно было попросить разрешения. Он также сообщил, что с сотрудником "Кафы" проведут беседу, и отпустят. Корреспондента действительно отпустили, но только после того, как вынули из цифрового служебного фотоаппарата карту памяти. Таким образом, работа редакции на ближайшие два дня была практически парализована. Было сорвано выполнение заданий в Приморском и Керчи.

Карта, которую изъяли на ФПОНП, до сих пор находится на предприятии. Нам ответили, что отдадут ее только после особого распоряжения директора. Попытки редакции связаться по телефону с начальником охраны Василием Сторчоусом, чтобы выяснить, когда вернут имущество редакции, ни к чему не привели.

На место происшествия по просьбе охраны ФПОНП приехали сотрудники Службы безопасности Украины (СБУ). "Кафа" связалась по телефону с начальником Феодосийского отделения СБУ Борисом Шиловым.

- На место выехали сотрудники СБУ и МВД, потому что охрана предприятия сообщила, что задержали человека, который производил съемки нефтебазы, - сказал Б. Шилов, - поэтому подъехали удостовериться, кто этот человек. Удостоверились, что это местный житель и корреспондент газеты, и уехали. Никаких вопросов у нас к нему не возникло. Охранники нефтебазы вправе вызывать милицию и СБУ, потому что у них возникло подозрение: это - объект повышенной опасности.

Кроме того, сотрудники "Кафы" задали Б. Шилову и другой вопрос: "А рядовой гражданин, которому понравилось какое-то здание, мимо которого он проходит, разве не может его фотографировать?".

- Думаю, что может фотографировать, кто ему может запретить? В принципе, в законе этого нигде не написано, - сообщил Борис Григорьевич.

До директора ФПОПН "Кафинцы" дозвонились в субботу

Представляем точку зрения директора ФПОНП Александра Бартенева:

- Карта возвращена не будет, она будет оплачена, а снимки нет, конечно. На сегодняшний день по инициативе американцев, даже конкретно скажу, в целом береговая охрана Америки выступила с инициативой и в том числе Украина участница, и подписала все эти документы. Появился новый документ, где все четко сказано. Вам кто разрешил это делать? Вы же, вообще, совершенно без понятия: где, что, куда и кем строится - "Кафой", мафой, абэвэгэдой или так далее. Это абсурд такой. И кто дал право, у меня категорически запрещено. Более того, я не знаю там, СБУ и так далее, я на вас подам в суд и выиграю его 100%. Я готов, и я оплачу вам эту карточку, но карточку вы получите без фотографий, совершенно однозначно. И мне есть, на что сослаться - на этот документ новый и прочее, и прочее.

По линии СБУ проходит масса документов, которые, к сожалению, подтверждают, что в нашу страну заехал ряд террористов, по национальности - арабы. Понимаете или нет? СБУ тут на ушах стояло и меня десять раз проверяло. Я сейчас разберусь с руководством Крыма СБУ, так это же они и требуют, и проверяют, как мы это делаем. Я обращусь в суд просто и выиграю его, я лично, Бартенев, выиграю суд, 100% вам говорю, если при таком вашем подходе, пожалуйста, нет проблем, а то, что пленочку у вас изъяли - я знаю на какой документ и СБУ знает.

- Мне кажется странным запрещать человеку фотографировать место, которое видно отовсюду, то есть там все машины проезжают мимо, все это видят. Что ж страшного в этом такого? - спрашивает корреспондент "Кафы".

Ответ А. Бартенева:

- И базу всю видят. Залезь на дом куда-то и всю базу видно. Так вот мы и следим, чтобы этого не было, для того там охрана выставляется. Вот вам ответ. Там все коммуникации, узлы и так далее. А попадет туда, куда не надо, вы меня простите, я несу уголовную ответственность за подобные вещи, если кто-то войдет и так далее. Это же особый объект, в Крыму такого объекта нет второго. Я вам еще раз говорю, что... в свете этих требований, я даже могу показать вам название документа. Да ничего я больше вам показывать вообще не буду. Вы пишите, что хотите, а я вам официально говорю, что оплачу ваш чипик и никаких проблем, но совершенно однозначно, без снимков.

Комментарий директора юридического сервиса Украинской ассоциации издателей периодической прессы Али Сафарова (Киев):

- В соответствии со статьей 26 закона Украины "О печатных средствах массовой информации (прессе) в Украине" (пункты 1, 3 части второй) журналист имеет право на свободное получение открытой по режиму доступа информации, открыто делать записи, в том числе с помощью любых технических приспособлений. Исключения из этого правила могут быть предусмотрены только законом. Нарушения законных прав журналиста в соответствии с пунктом 3 части второй статьи 41 указанного Закона являются основанием для дисциплинарной, гражданско-правовой, административной и уголовной ответственности. Статья 171 Уголовного кодекса Украины предусматривает уголовную ответственность за умышленное препятствование законной профессиональной деятельности журналиста, максимальной мерой наказания предусмотрено ограничение свободы сроком до трех лет.

P.S. Корреспондент газеты "Кафа" Александр Чердак, собирается подать заявление в прокуратуру.

Редакция




Прокуратура изучает факты недопуска журналистов в горисполком

Городская прокуратура проверяет законность действия городских властей Сум, не пускающих журналистов частных газет на ряд совещаний в здании горисполкома. Как сообщил помощник прокурора города Павел Древаль, основанием для проверки стало письмо Киевского независимого медиа-профсоюза, в котором были изложены факты недопуска журналистов. В частности 21 июня журналистов газет «Данкор», «Панорама» и «Ваш шанс» не допустили на совещание при первом заместителе мэра Анатолии Бондаре. При этом постовой милиционер ссылался на то, что журналистов этих газет не было в списке приглашенных. Несмотря на замечания по поводу незаконности недопуска журналистов в здание органа местного самоуправления, корреспондентов частных газет перестали вносить в список приглашенных. Еще ранее журналистов этих же газет перестали допускать на совещания при мэре Владимире Омельченко, а также на депутатские собрания перед сессиями. Остается надеяться, что прокуратура заставит власти уважать закон и прекратит действия, ущемляющие права журналистов.



Мэр опять воюет с журналистами. Журналистов частных газет перестали пускать на аппаратные совещания при первом заместителе мэра Сум Анатолии Бондаре

Очередное закручивание информационных гаек произошло в Сумском горисполкоме внезапно. Пришедших 21 июня журналистов остановил на входе постовой милиционер, отказавшийся их пропустить. При этом милиционер сослался на отсутствие списка, по которому осуществляется допуск. Обращения в информационно-аналитический отдел и к пресс-секретарю мэра Людмиле Данильченко результата не дали. Ситуацию прояснил сам Анатолий Бондарь, вышедший к журналистам. Он поблагодарил работников СМИ за сотрудничество, но сказал, что оно прекращается, и посещать совещания больше не получится.

- Поскольку начал работу сайт горсовета, пришло указание брать всю информацию оттуда, чтобы не было разночтений, - заявил А. Бондарь, после чего удалился на совещание.

Журналистам пришлось искать другие пути сбора информации. Став на входе в горисполком, они опрашивали интересующих их чиновников, (давать интервью журналистами видимо мэр пока не запретил). По некоторым высказываниям работников горисполкома, с которыми удалось поговорить, можно предположить, что новый недопуск журналистов стал ответом мэра на серию критических статей в городских газетах относительно отсутствия в городе горячей воды и сложной ситуации с ремонтом оборудования городской ТЭЦ. Насколько известно, после изгнания журналистов горячая вода в большей части города так и не появилась.

Что касается сайта мерии, для входа на этот сайт необходим пароль, поэтому для любого простого пользователя доступ закрыт. Как мы предполагаем, сайт просто не готов к эксплуатации.




Втручання в професійну діяльність журналістів та ЗМІ

Зачистка областного эфира?

Честно говоря, автора данной статьи долгое время удивляло, как на Львовском государственном телевидении, в отличие от общегосударственного УТ-1, могут существовать передачи, в которых оппозиционные политические деятели и эксперты-политологи свободно наряду с политиками из «партии власти» и «бюджетными политологами» могут свободно доносить свои взгляды до аудитории. На областном телевидении существовал ряд программ («Політична шахівниця», «Аудиторія», «Діалоги», «Медіа-резонанс»), которые и обеспечивали упомянутое проявление плюрализма. Отчасти такой феномен можно было объяснить «львовской спецификой»: наша область считается оплотом украинского патриотизма, поэтому ее руководители, рекрутируемые из местного кадрового материала, как бы стесняясь земляков-патриотов, старались не шибко закручивать телевизионные гайки.

Однако долго, особенно — в преддверии «последнего и решительного боя» (президентских выборов 2004 года), такое вольнодумство, судя по всему, продолжаться не могло. И если местным руководящим товарищам не хватало духа «навести должный порядок в эфире», то на помощь должны были прийти товарищи из центра. Осенью прошлого года во Львов приезжал глава Госкоминформации Иван Чиж. Как сообщили «ЗН» несколько участников встречи трудового коллектива Львовской областной государственной телерадиокомпании (ЛОГТРК) с бывшим соратником А. Мороза, высокопоставленный гость «выразил очень много критических замечаний относительно работы областного телевидения», возглавляемого Ярославом Климовичем. Умеющие писать между строк тележурналисты в тех критических замечаниях прочли, что на ЛОГТРК многовато плюрализма. После этого, согласно имеющейся у собкора «ЗН» информации, г-н Климович, вышел из Аграрной партии Украины и вступил в «Партию регионов», вследствие чего он был переутвержден в должности генерального директора областной ТРК. Вскоре из эфира странным образом стали исчезать те самые телепрограммы, которые так приятно удивляли ощущением свободы слова.

Общий вердикт, которым были похоронены неудобные программы, выражался, приблизительно так: «Они себя исчерпали». Ну, насчет «исчерпали» — несколько, как нам представляется, некорректно. На этот счет имеются результаты социологического опроса, который в начале 2003 года, по заказу Львовской областной администрации, проводил Украинский центр изучения общественного мнения «Соціоінформ», относительно изучения аудитории ЛОГТРК. Так вот, методом интервьюирования тогда были определены наиболее рейтинговые программы местного государственного телеканала. В аналитической справке, суммировавшей результаты исследования, передачи «Медіа-резонанс» и «Аудиторія» оказались в числе смотрибельных. А последняя передача, по одному из критериев опроса, даже заняла третью позицию.

Реально же эти программы не имели шанса на дальнейшую эфирную жизнь именно из-за того, что они предоставляли слово противникам режима. Пуще всего в этом обвинялась «Політична шахівниця». Ее авторам неоднократно намекали, что желательно бы уравновесить программу, хорошо бы побольше приглашать политиков не только оппозиционных. С этим у творческой группы «Політичної шахівниці» действительно были проблемы. Но вызваны они были не политическими пристрастиями режиссера или ведущего, а, так сказать, качеством провластных политиков. Андрей Павлышин, бывший ведущий «Політичної шахівниці» на общественных началах и штатный заведующий отделом «Комментарии» в популярной «Львовской газете» по этому поводу сказал: «Программа «Політична шахівниця» шла в прямом эфире. Это требовало от ее участников достаточного умения «играть в политические шахматы» в режиме блиц и исключало последующий монтаж, возможность «исправлять ошибки». Политики из так называемого оппозиционного лагеря всегда охотно шли на передачу. А вот с политиками «партии власти» было практически невозможно договориться. Единственный, кто от провластных нас не подводил, это Игорь Шурма, народный депутат от СДПУ (о). Допроситься же кого-то из «Регионов», трудовиков, аграриев было почти невозможно. Как правило, они в последний момент отказывались. А если эти последние и появлялись в эфире, то зачастую «проигрывали партию». Я ничем не мог помочь безголосым, безыдейным, беспринципным политикам от «партии власти». Они не могли себя репрезентовать в прямом эфире, плохо «играли в защите». Просто так у нас складывается, что политики из оппозиционной среды — ярче, интереснее и предметнее в разговорах на острые политические темы. Уравновесить оппозиционных и их визави было невозможно».

А вот авторам программы «Медіа-резонанс» каким-то чудом удавалось привлекать политиков от власти. Может быть, потому, что режиссером и ведущей этой программы были молодые симпатичные женщины, которые пользовались какими-то особенными чарами. Эта программа, при всей ее остроте, была на удивление взвешенной. Там почти всегда присутствовали представители разных политических воззрений. Впрочем, передача эта, нельзя сказать, чтобы специализировалась исключительно на политической тематике. Там рассматривались в дискуссионном режиме темы образования, здравоохранения, повышения стоимости коммунальных услуг и т. д. И, тем не менее, «Медіа-резонансу» суждено было умолкнуть. А что вы хотите: если при обсуждении этих тем допустить плюралистический обмен мнениями, то и эти неполитические темы превращаются в политику!

Наряду с этими программами из эфира исчезла и двадцатиминутная передача «Слово депутата», которая, если придерживаться буквы закона, не может не присутствовать в сетке вещания. Народные депутаты имеют гарантированное право на отчет перед своими избирателями посредством выступления на областном телевидении. Однако руководству ЛОГТРК удается находить какие-то уловки, чтобы народные избранники не появлялись на экранах. Нардепам, в частности, как сообщил «ЗН» один из создателей этой программы Тарас Батенко, говорят, что формат передачи меняется. А пока этот формат никак не поменяется, время оттягивается, госзаказ на передачу зависает в воздухе, предложения не поступают, эфирное время, согласно закону, пропадает.

Картина «выравнивания» львовского телеэфира была бы неполной, если бы мы не вспомнили, что перед приездом г-на Чижа во Львов усилиями г-на Климовича, как говорят, под давлением СДПУ(о), удалось выбросить из телевидения трансляцию сессий областной рады. Пока областной парламент контролировали «президентские партии», с трансляцией областных сессий не возникало никаких проблем. Но после того, как руководство облрады перешло в руки «Нашей Украины» и как только новое руководство областным законодательным органом вошло в зону жесточайшего конфликта с депутатами, контролируемыми СДПУ (о), на эту самую трансляцию «не хватило места в эфире».

Большинство перечисленных передач умерли, можно сказать, тихо. А вот «Медіа-резонанс», наверное, оправдывая свое название, напоследок таки дверью хлопнул. Творческая группа программы, уже извещенная о ее «исчерпанности», под финал своего существования (в декабре 2003-го) получила от гендиректора «предложение» сделать передачу на тему «вмешательство учредителей в деятельность СМИ». «Предложение» это, кстати говоря, сохранилось в письменном варианте (в виде соответствующей резолюции). В качестве исходного материала для разворачивания данной темы предлагалась расшифровка знаменитого телефонного разговора между господами Порошенко и Лисовским насчет полноты освещения визита В.Ющенко в Донецк. Напомним, что в том расшифрованном диалоге реплики, выписанные под фамилией Порошенко, не содержали симпатий относительно такой категории как свобода слова. Вместе с тем творческая группа без задней мысли принялась выполнять «предложение» шефа. Однако первые же журналисты из негосударственных печатных СМИ, которых телевизионщики приглашали на передачу с обозначенным содержанием, отказались от участия в реализации, как они выражались, «темника». А творческий коллектив программы был обозван «запроданцями».

Эти газетчики заметили своим коллегам-телевизионщикам, что прецеденты вмешательства учредителей в деятельность СМИ можно было бы поискать и на местном примере, в том числе — и на местном телевизионном. Среди прочего независимых журналистов возмущал характер местных новостей, многие сюжеты в которых больше напоминают рекламные ролики отдельных политических партий (больше всего — объединенные эсдеки), государственных служащих (преимущественно — из облгосадминистрации и налоговой службы) и просто богатых людей (есть тут у нас один директор базара, любящий видеть в телевизоре, как он «бескорыстно» занят благотворительностью).

Таким образом, из-за отказа потенциальных участников передачи ее эфир срывался. Творческая группа, дабы не сорвать график вещания, предложила провести передачу на тему «Политические итоги и прогнозы 2003—2004 гг.». Начальство заведомо было проинформировано об изменениях. На передачу в спешном порядке удалось пригласить политолога, серьезного предпринимателя и… Петра Олийныка. Олийныка, правда, предупредили, чтоб никаких «кучмугеть» не было. Эфир, говорят, шел ровно, без провокаций и агитаций. Однако эта передача все равно вызвала недовольство генерального, который ворвался в аппаратную во время ее трансляции (…) и, как говорит режиссер «Медіа-резонансу» Светлана Хитрова, «несамовито обурювався». Впоследствии гендиректор факт невыполнения своего «предложения» насчет Порошенко—Лисовского расценил как невыполнение режиссером должностных обязанностей, объявил ей выговор и наложил на нее штраф в размере свыше 800 гривен. «Юридическое основание» для столь строгих мер пресечения — режиссер не вовремя сдал сценарий той фатальной передачи. Хотя, как предполагает опальная режиссер, ее наказали за то, что она упорно не соглашалась с политикой руководства, направленной на закрытие программы. Зная об «неперспективности» «Медіа-резонансу», Светлана все же убедила директора дирекции политических и социально-экономических программ на соответствующем программном совете рекомендовать «Медіа-резонанс» для продления госзаказа на 2004 год.

12 июля Сиховский районный суд Львова отменил взыскания, наложенные гендиректором на режиссера телекомпании Светлану Хитрову-Мирошниченко. Поскольку в должностные обязанности режиссера не входит функция своевременной сдачи сценариев. Однако легче ей от этого не стало. Дирекция политических и социально-экономических программ из штатного расписания телевидения исчезла, вместо нее была учреждена дирекция публицистических программ. Саму же Хитрову-Мирошниченко фактически понизили в должности. Пользуясь правом перемещения работников «по горизонтали», начальство без согласия работника перевело Светлану с должности старшего режиссера дирекции в дирекцию планирования и выпуска программ. Фактически человека с творческой работы подвинули на «диспетчерскую». Хитрова намерена со своим адвокатом подать в прокуратуру на генерального директора жалобу по поводу преследования за профессиональную и общественную деятельность. Гендиректор, в свою очередь, не исключил, что попытается в Апелляционном суде отменить решение Сиховского суда, как ошибочное.

А пока судебная точка в разгоревшемся скандале не поставлена, областной телеэфир функционирует в «откорректированном варианте». Сегодня львовское областное телевидение предоставляет слово политикам, но преимущественно — от власти и провластным, а, условно говоря, оппозиционные политики, если и появляются в эфире, то только — в отрицательном контексте. Да, политика как тема в эфире осталась, однако та группа, которая раньше последовательно отслеживала и анализировала политические события и тенденции, практически расформирована.

Напоследок отмечу, что, к сожалению, у автора не было возможности выслушать детально ознакомиться с аргументами другой стороны. В коротком телефонном разговоре господин Климович собкору «ЗН» сказал, что предмета для встречи нет, а есть передачи, которые не попали в госзаказ.




Буковина подает пример в разгосударствлении СМИ

Положительный пример главам обл- и райгосадминистраций подает Черновицкая ОГА.

Как известно, несколько лет продолжался конфликт между тогдашним буковинским губернатором Теофилом Бауэром и местной газетой «Час». «Обидевшись» на правдивую критическую публикацию, руководитель области требовал от еженедельника сумму морального возмещения, которая в случае ее взыскания означала бы экономическое уничтожение издания. Можно только позавидовать солидарности черновицких журналистов, которые, несмотря на принадлежность своих СМИ (и государственные, и негосударственные), провели массовое пикетирование облгосадминистрации вместе с детьми и членами семей. Маленькие дети держали плакаты: «Дядя Бауэр! Мы тебя не любим!» После такого позорища губернатор снял свои требования к газетчикам, а Президент снял... Бауэра с должности.

Новый губернатор Буковины Михаил Романив сразу же принял «командирское» решение, достойное мудрого, действительно государственного мужа: облгосадминистрация вышла из соучредителей коммунальной газеты «Свобода слова», основанной при Т.Бауэре. Справедливости ради нужно сказать, что процесс этот начался еще в 2002 году, когда Черновицкая ОГА отказалась от сооснования газеты «Буковина». Быть может, сказалась географическая близость к демократическому Западу. Как объясняет зам. начальника Черновицкого облпрессинформа Юрий Скорейко, разгосударствление произошло безболезненно. А главное, что ОГА совершенно не оказалась в информационном вакууме: обо всех важных для территориальной общины событиях все СМИ информируют свою аудиторию, а на размещение материалов, которые предлагает в печать ОГА, заключен договор в соответствии с Законом Украины «О порядке освещения в СМИ деятельности органов государственной власти...».

Хороший пример следовало бы обобщить главному президентскому канцеляристу В.Медведчуку и рекомендовать для подражания всей вертикали исполнительной власти. Какое бы облегчение ощутили местные бюджеты (а высвобожденные средства можно было бы использовать для решения актуальных социальных проблем), какое бы моральное бремя спало с плеч редакторов, все время опасающихся не угодить властным основателям и поплатиться за это должностью.

Зато на Полтавщине органы государственной власти не только не отказываются от своих изданий, тратя на их финансирование миллионы народных гривен, но и создают новые, например, информационное агентство «Новини Полтавщини». При этом игнорируется даже воля депутатов областного совета, профильная постоянная комиссия которого в прошлом году категорически выступила за ликвидацию такой структуры.




Перешкоджання виробництву та розповсюдженню ЗМІ

Прикрі інциденти із затриманням розповсюджувачів «БЦ» тривають

Минулого тижня на приміському вокзалі станції Київ-Пасажирський міліція затримала голову Оболонської організації УРП «Собор», члена Президії Центральної ради «Молодіжного Собору» Миколу Кур’янова, який поширював біля приміських поїздів газету «Без цензури». У відділку, куди забрали Миколу, у нього відібрали журналістське посвідчення та студентський квиток як заставу, щоб він наступного дня з’явився у відділок із паспортом. У розмові з «БЦ» юристи повідомили, що правоохоронні органи не мали права вилучати в затриманого документи, це є грубим порушенням. Цей прикрий випадок стався 14 липня, а вже на ранок 15-го суддя Солом’янського суду Л.Бєлова нібито за порушення ст. 160 Кодексу України про адміністративні порушення (торгівля в недозволеному місці) оголосила рішення оштрафувати Кур’янова на 102 гривні й вилучити в нього 30 примірників газети «Без цензури». За твердженням Миколи, міліціонер підійшов до нього тоді, коли він, сидячи на лавці, перераховував газети і зовсім не займався торгівлею.

Сьогодні Микола написав заяву до прокуратури Солом’янського району міста Києва про неправомірні дії працівників міліції та про незаконне притягнення його до адміністративної відповідальності.

Провід столичної організації УРП «Собор» висловлює рішучий протест проти намагань влади залякати активістів, які підтримують Віктора Ющенка.

І справді, якось дуже вибірково діють правоохоронні органи. Адже нині на вулицях міста багато хлопчиків і дівчаток, які поширюють пресу на підтримку тої чи іншої політичної сили та кандидата від влади, але їм робити це ніхто не перешкоджає. Та й за таким принципом (торгівля в недозволеному місці) потрібно було б заарештовувати всіх бабусь та дідусів, які масово торгують у переходах, електричках і на станціях метро. Проте цього ніхто не робить. У той же час дуже часто під приціл міліції та інших структур потрапляють поширювачі опозиційної преси.




Популярна в Донецькій області газета «Остров» останнім часом більше нагадує той нещасливий острів, пісня про який прозвучала в «Діамантовій руці», аніж рупор свободи слова. Опозиційному до нинішньої влади виданню вже вкотре відмовляють у друку

Дніпропетровське видавництво «Зоря» стало 13-м поліграфічним підприємством, яке відмовилося друкувати донецьку газету протягом останніх трьох тижнів. Як повідомляє заступник редактора газети Сергій Фурманюк, відмова була «з технічних причин». Власне, як і до цього. В інтерв’ю «Телекритиці» Фурманюк повідомив, що Дніпропетровщина – третя область після Донецької й Луганської, де «друкарські верстати виходять із ладу відразу після того, як на них друкувалася опозиційна газета». Заступник редактора розповів, що директор друкарні Анатолій Полішко заявив «Острову»: «Ми не будемо з вами працювати, немає технічних можливостей. У нас машина зламалася... Шукайте іншу друкарню. Але в Дніпрі вас не надрукують».

Така ситуація повторюється вже не вперше. Нагадаємо, що 17 червня газета «Остров» розповсюдила повідомлення, що їй відмовила в послугах друкарня ЗАО «Редакція газети «Донбасс». У листі друкарні було сказано, що вона відмовляє «Острову» через велику завантаженість устаткування та регулярні поломки друкарських верстатів. У повідомленні йшлося про те, що «Остров» виявився єдиним виданням, якому відмовили в послугах. Нікому з інших замовників (серед яких газета облдержадміністрації «Жизнь», офіційні видання міських та районних властей області, а також численні рекламно-розважальні вісники) відмовлено в послугах не було, зазначили працівники видання. У листопаді минулого року через технічні причини з газетою відмовилося співпрацювати найбільше в області видавництво «Донетчина».

Такі відмови, особливо напередодні виборів, наштовхують на певні висновки. Найцікавіше в цій ситуації те, що проблеми у видання розпочалися із часу виходу у світ номера, присвяченого розслідуванню обставин «жовтневого кримінального путчу» (так журналісти назвали події в Донецьку 30–31 жовтня, коли мав відбутися з’їзд «Нашої України»). Зрозуміло, що такий матеріал не міг припасти всім до смаку. Газета, очевидно, стала заважати.

Виходить, для того, щоб тиснути, переслідувати або знищити ЗМІ, зовсім не обов’язково насилати на нього податкову, пожежну чи ще якусь іншу перевірку. Можна знайти безліч технічних причин, які стануть на заваді виданню. Нинішня влада дедалі більше вдосконалюється в цьому мистецтві, шукаючи нові методи й дедалі менше прагнучи їх приховати.

(“Без цензури”, №28, 16 липня 2004 р.)

Див. також — “Голос України”, 12 серпня 2004 р




Прояви ксенофобії в ЗМІ

Украинский за счет русских? В украинской официальной прессе обнародован новый Гражданский процессуальный кодекс Украины, который вступит в действие с 1 января 2005 года

Ну и, конечно же, журналисты не преминули в очередной раз лягнуть этот ненавистный русский язык, не оглядываясь ни на собственную Конституцию, ни на международные обязательства Украины.

Так, согласно статье 21 Конституции Украины права и свободы человека неотчуждаемы и нерушимы, а согласно статье 22 Конституции при принятии новых законов или внесении изменений в действующие законы не допускается сужение содержания и объема существующих прав и свобод.

Между тем, ныне действующей Конституцией Украины, Гражданским процессуальным кодексом Украины 1963 года и другими законами государства закреплено право граждан при осуществлении судопроизводства в полной мере использовать русский язык. В частности, частью третьей статьи 10 Конституции Украины гарантируется свободное использование и защита русского языка; статьей 12 Конституции Автономной Республики Крым закреплено право граждан на осуществление судопроизводства на русском языке, как языке большинства населения Автомной Республики Крым; частью первой статьи 9 ныне действующего ГПК Украины 1963 года также закреплена возможность осуществления судопроизводства на языке большинства населения данной местности (а следовательно, и на русском языке, если русские составляют большинство); частью третьей статьи 9 ныне действующего ГПК Украины 1963 года закреплено также право граждан получать судебные документы в переводе на их родной язык или на другом языке, которым они владеют (а следовательно, и на русском языке).

Ничего этого в статье 7 нового ГПК Украины 2004 года не предусмотрено.

Из этого следует, что статьей 7 ГПК Украины 2004 года предусмотрено сужение объема существующих, законодательно установленных прав граждан на использование русского языка при осуществлении гражданского судопроизводства. А это противоречит статье 22 Конституции Украины.

Более того, создается абсурдная ситуация, когда и истец, и ответчик по делу, и все свидетели в суде изъясняются по-русски, используя свое право, предусмотренное частью второй статьи 7 ГПК, а судья и секретарь — по-украински в соответствии с частью первой статьи 7-й. Но услуги переводчика для судьи-украинца обязаны оплачивать русские (статьи 79, 86 ГПК). То есть правосудие для русских в любом случае будет дороже, чем для украинцев. Это ли не дискриминация русских по языковому признаку? Выходит, что "мероприятия по утверждению украинского языка как государственного" осуществляются за счет русских. Но разве русские потерпели поражение от украинцев в какой-нибудь войне и обязаны платить репарации? Вроде бы нет, а наоборот, статьей 24 Конституции гарантировано, что не может быть привилегий или ограничений по языковым признакам.

Таким образом, принятая редакция статьи 7 ГПК Украины 2004 года является неконституционной, так как противоречит статьям 22 и 24 Конституции Украины.

24 мая 2004 года я обратился в Верховный Совет Крыма с просьбой решить вопрос о направлении в Конституционный суд Украины конституционного представления о признании неконституционной статьи 7 Гражданского процессуального кодекса Украины, принятого Верховным Советом Украины 18 марта 2004 года и вступающего в силу с 1 января 2005 года. По моему мнению, эта новая норма закона по сравнению с ныне действующими законодательными актами будет нарушать мои гражданские права как гражданина Украины русской национальности. А с учетом того, что русские в Крыму составляют подавляющее большинство населения, то будут нарушаться и права Автономной Республики Крым.

Право Верховного Совета Автономной Республики Крым на подачу конституционного представления в Конституционный суд Украины закреплено статьей 40 Закона Украины "О Конституционном суде Украины" и статьей 19 Конституции Автономной Республики Крым, а обязанность Верховного Совета Крыма представлять интересы граждан и обеспечивать реализацию их прав и интересов — статьей 21 Конституции Автономной Республики Крым и статьей 1 Закона Украины "О Верховном Совете Автономной Республики Крым".

Таким образом, ничего противозаконного или сверхъестественного я в своем обращении не просил. Согласно регламенту Верховного Совета решение о направлении конституционного представления в Конституционный суд Украины может быть принято только на пленарном заседании Верховного Совета, а вопрос в повестку дня заседания может быть внесен депутатом или постоянной комиссией Верховного Совета.

Как мне сообщил отдел писем и приема граждан ВС, рассмотрение моего обращения поручили уважаемому Юрию Ильичу Коломийцеву и постоянной комиссии по правовым вопросам.

Однако Ю. Коломийцев вместо разрешения поставленного вопроса по существу разъяснил мне содержание статьи 10 Закона Украины "О судоустройстве" и сообщил, что 21 апреля 2004 года была образована рабочая группа Верховного Совета, которая подготовит предложения по внесению изменений в законы Украины.

Но я же обращался к вам, уважаемые господа, по другому поводу. Я обращал ваше внимание на то, что принятый 18 марта 2004 года закон нарушает права граждан русской национальности, проживающих в Крыму, и при этом противоречит Конституции Украины. А признать закон конституционным или неконституционным никакая рабочая группа, ни даже сам Верховный Совет Крыма, не могут — это может сделать только Конституционный суд Украины.

Что касается соотношения статьи 10 Закона Украины "О судоустройстве" и статьи 7 нового ГПК Украины, то прошу вас обратить внимание, что в статье 10-й Закона "О судоустройстве" говорится, что применение других языков, кроме государственного, в судопроизводстве осуществляется в случае и в порядке, определенных законом. В настоящее время такими законами являются: статья 12 Конституции Автономной Республики Крым, которой закреплено право граждан на осуществление судопроизводства на русском языке, как языке большинства населения Автономной Республики Крым; статья 18 Закона "О языках в Украинской ССР", согласно которой судопроизводство может осуществляться на национальном языке большинства населения той или иной местности; статья 9 ныне действующего ГПК Украины 1963 года, которой также закреплена возможность осуществления судопроизводства на языке большинства населения данной местности (а следовательно, и на русском языке) и право граждан получать судебные документы в переводе на их родной язык или на другой язык, которым они владеют (а следовательно, и на русский язык.

Но ничего этого в статье 7-й нового ГПК Украины 2004 года не предусмотрено!

Таким образом, имеются все основания направить в Конституционный суд Украины конституционное представление о признании неконституционной статьи 7 нового Гражданского процессуального кодекса Украины 2004 года. Однако мне, как рядовому гражданину, такое право законом не предоставлено, а вот вы, уважаемые депутаты, такое право имеете. И я настоятельно прошу вас от моего имени это свое право использовать и вынести мое обращение на рассмотрение пленарного заседания Верховного Совета Крыма.

Обратился я с заявлением к Ялтинскому городскому голове С. Брайко: "Прошу вас сообщить мне, по какой причине со здания Ялтинского городского Совета спущен флаг Автономной Республики Крым и вместо него подняты два государственных флага Украины.

Согласно ст. 8 Конституции Автономная Республика Крым имеет свои символы: герб, флаг и гимн. Порядок их использования устанавливается нормативно-правовыми актами Верховного Совета Крыма.

В настоящее время таковым действующим нормативно-правовым актом является Закон Республики Крым "О государственном флаге Республики Крым", принятый Верховным Советом Крыма 24 сентября 1992 года. В соответствии со статьей 3 этого закона государственный флаг Республики Крым постоянно поднимается на здании органов местного самоуправления. В соответствии со статьей 12 закона ответственность за соблюдение его положений возлагается на руководителей органов местного самоуправления, коим вы и являетесь. Статья 15 этого же закона требует от всех лиц, находящихся в Крыму, уважать флаг Автономной Республики Крым. Таким образом, спуск флага со здания городского Совета затрагивает и мои интересы, как жителя города Ялты".

Аналогичное заявление я направил также прокурору города Ялты С. Коробцову.

Надо сказать, что флаг Республики Крым с завидным постоянством раздражает все без исключения администрации Ялты. Так, в мае 1999 года уже предпринималась попытка спустить со здания горсовета этот флаг при прежнем голове В. Марченко. Тогда этот факт мне объяснили "техническими проблемами".




Русские потребовали отставки властей Бахчисарая. Представители Русской общины Крыма при поддержке Крымского республиканского отделения партии "Русский блок" провели сход граждан в Бахчисарае, на котором присутствовало более тысячи человек

Как сообщает пресс-служба КРО партии "Русский блок", на сходе граждан собравшимися было заявлено о нежелании в дальнейшем мириться с противоправными действиями властей, совершаемыми в отсутствие в городе законно избранного городского головы.

Отмечалось, что в последнее время активизировались антизаконные действия так называемого меджлиса, представители которого при попустительстве властей ведут себя вызывающе. Последней каплей, переполнившей чашу терпения местного населения стало решение о переносе Центрального рынка на новое место, торговые площади там принадлежат, по некоторым сведениям, также представителю местного меджлиса.

Собравшиеся говорили о необходимости сохранять мир и не разжигать межнациональную рознь, но деструктивная деятельность меджлиса, направленная на ущемление интересов славянской части населения, должна быть пресечена. По выступлениям собравшихся на митинге чувствовалось, что у людей, что называется, "накипело". Одна из выступавших на митинге так и заявила: "Просто так мы свой город не отдадим!"

Следует отметить, что и на этот раз меджлисовцы пытались сорвать акцию, проводившуюся русскими. Они пришли с флагами "национального движения", пытались прорваться к трибуне. Их выкрики свидетельствовали о нежелании слушать требования славян. Славяне тоже не очень прислушивались к их выкрикам.

Отправить в отставку главу Бахчисарайской райгосадминистрации, провести выборы городского головы и сохранить рынок "Центральный" на улице Буденного — такие требования поддержал сход бахчисарайцев.




Госкомнацмиграции призывает дипломатов не принимать участия в мероприятиях Межрегиональной академии управления персоналом (МАУП)

Как отмечается в переданном УНИАН обращении Комитета к руководителям дипмиссий и представительств международных организаций в Украине, "руководство МАУП, пользуясь неосведомленностью иностранных дипломатов в ксенофобской направленности этого учреждения, вовлекает их в сотрудничество и участие в своих мероприятиях. Таким образом, высоким авторитетом дипломатического корпуса прикрывается позорная деятельность заведения по разжиганию межнациональной вражды".

Так, отмечает Госкомнацмиграции, журнал "Персонал" и газета "Персонал-плюс", официальные издания МАУП, в каждом номере размещают публикации "откровенно антисемитского, ксенофобского характера, являющиеся значительной угрозой для межнационального мира и согласия в украинском обществе. Главное место среди этих ксенофобских материалов занимают выступления самого президента МАУП Г. Щекина и вице-президента И. Слисаренко". По данным Комитета, "МАУП издает и распространяет черносотенную литературу аналогичного содержания".

В обращении к дипломатам Госкомнацмиграции напоминает, что именно МАУП заказала "рекламную" публикацию в газете "Сiльськi вiстi" фрагмента изданной ею книги профессора МАУП В. Яременко, которой Шевченковский районный суд Киева дал правовую оценку как разжигающей межнациональную вражду и нарушающей конституционные права граждан.

Сейчас Госкомитет обратился в суд с исковым заявлением о прекращении выхода изданий МАУП по причине разжигания ими межнациональной вражды, отмечается в обращении




Антисемитизм в Украине (2002-2004 г.) (Окончание, начало в №4�)

Антисемитская пропаганда

Антисемитизм в целом — по крайней мере, до недавнего времени — не был характерен для украинских средств массовой информации. По подсчетам Владимира Миндлина, сотрудника киевского Института иудаики, осуществляющего мониторинг антисемитской деятельности в стране, за 2003 год было зафиксировано 258 антисемитских публикаций, в основном — в трех изданиях. (Отметим для сравнения, что в России подобный подсчет невозможен — десятками исчисляются издания, для которых антисемитизм является важной частью пропаганды.) Хотя методика мониторинга может быть несовершенной и многие издания могут ускользать от внимания исследователей, в целом можно ориентироваться на приводимые цифры. В 2002 году было зафиксировано 179 антисемитских публикаций в основном в двух изданиях, в 2001 году подобных материалов было чуть больше ста, в 2000 — сто пятьдесят, в 1999 — более двухсот, в 1998 — двести шестьдесят, в 1997 — сто пятьдесят.

Эти данные позволяют отметить некоторую динамику антисемитской пропаганды. В конце 90-х в целом мы наблюдали спад количества антисемитских публикаций, небольшой всплеск в 1998 г. объясняется тем, что в тот год проводились выборы в парламент, это вызвало обострение политического противостояния, увеличение числа изданий и т.п. Однако с 2002 г. начинается новый этап, характеризующийся вплоть до настоящего момента (а уже можно утверждать, что только за начало 2004 г. в прессе появилось не меньше антисемитских публикаций, чем за весь предыдущий год в целом) резким увеличением масштабов антисемитской пропаганды.

Фактически, до недавнего времени в Украине была только одна выходящая мизерным тиражом радикально-антисемитская газета — львовский «Идеалист». В начале 2002 г. агрессивную пропаганду против сионизма и государства Израиль, продолжающуюся по настоящее время и превратившуюся в самую громкую антисемитскую кампанию за историю независимой Украины, развернула Межрегиональная академия управления персоналом (МАУП) и лично ее ректор Георгий Щекин.

Межрегиональная академия управления персоналом, крупнейший частный вуз страны, является довольно заметным участником социально-политических процессов. Во-первых, чисто количественно речь идет о десятках филиалов и структурных подразделений и десятках тысяч студентов. Во-вторых, МАУП заметен на рынке печатной продукции — как своими книгами, так и газетно-журнальной продукцией (журнал «Персонал» и газета «Персонал+»). И, наконец, с Академией ассоциируются многие влиятельные лица — начиная с тех, чьи фамилии фигурируют или фигурировали в формальных списках типа попечительского совета или редакционного совета журнала «Персонал», и, заканчивая теми, кто, по слухам, покровительствует вузу в неформальном порядке. Относительно политических пристрастий ректора тоже существуют разные версии — хотя в последнее время он однозначно высказывается в пользу лидера оппозиции Виктора Ющенко, но говорят, что у него хорошие отношения и с представителями пропрезидентского парламентского большинства.

Авторы «Персонала» взывают к борьбе против сионизма, который они отождествляют с нацизмом и представляют в виде угрозы всему человечеству. При этом аргументы, «разоблачающие» сионизм, они черпают из арсенала самых оголтелых антисемитов. Поводом и темой этих публикаций становится палестино-израильский конфликт.

Антисемитская пропаганда МАУП не ограничивается рамками журнала «Персонал» (с февраля 2002) и газеты «Персонал+» (начала выходить в декабре 2002). Академия налаживает связи с зарубежными антисемитами (и российскими, и ближневосточными, и западными — например, с одним из лидеров американских расистов Дэвидом Дюком), организует мероприятия, издает книги, разоблачающие «мировое зло» сионизма и обвиняющие евреев в Украине и во всем мире в различных преступлениях. В самой Академии и вокруг нее сформировался круг пропагандистов, специализирующихся на антисемитской тематике. Одним из ведущих «антисионистов» является — Василий Яременко, директор Института культурологических и этнополитических исследований при МАУП, автор изданной Академией книжки «Евреи в Украине сегодня: реальность без мифов».

Попытки юридически пресечь антисемитскую пропаганду МАУП провалились. Киевская прокуратура отказала в возбуждении уголовного дела против Г. Щекина. Более того, Академия выигрывала дела по защите чести и достоинства против газеты «Столичные новости» и журнала «Корреспондент», которые в своих публикациях указывали на нацистский характер МАУПовской пропаганды.

Причины щекинской антисемитской кампании, скорее всего, лежат в финансовой области. Наблюдатели отмечали совпадение между первыми появлениями «антисионистской» агитации на страницах «Персонала» и установлением тесных контактов между руководством МАУП и некоторыми арабскими организациями и государствами. В Академии был быстро построен Арабский центр, резко выросла численность студентов из ближневосточных мусульманских стран. Среди спонсоров-партнеров МАУП называют посольство Ливии, представительство Палестинской автономии и некоторые шиитские круги.




Судові процеси проти журналістів та ЗМІ. Цивільні справи. Дифамація

Віктор Козак подає в суд за "піар по-чорному" на нього

Секретар Вінницької міської ради Віктор Козак в понеділок, 26 липня, заявив, що збирається подати на суд газету та її ідеолога – депутата ради Миколу Чорного за наклеп і брехню, яка вилилась у виступі міського депутата стосовно політичної проституції керівництва міськради.

«Владу в міській раді я нікому не віддам, бо нащадки не простять мені такого кроку. А щодо публікації, то я, безумовно, звернусь до суду. Адже після оголошення «33-м каналом» своєрідної депутатської премії «золотий лікоть» Микола Чорний в своїй газеті чомусь в усьому звинуватив мене, забувши про свої заслуги».




Суд відмовив у позові обленерго проти «Дзвонів Підгір’я»

Рік тому калуська міськрайонна газета «Дзвони Підгір’я» надрукувала матеріал під заголовком «Каральна акція РЕМ у Новиці, або Чому енергетики перекладають свій «тягар» на плечі споживачів». У ньому кореспондент газети Галина Когут описала подію, коли червневого недільного ранку у Новиці «висадився десант ревізорів РЕМ у кількості близько 60 осіб» і, розділившись на групи по дві-три особи, «влаштували облаву від хати до хати».

Використовуючи мовні засоби (як-от «десант»), автор, зсилаючись на свідчення ряду жителів села, розповіла про порушення, допущені працівниками РЕМ під час перевірки (без присутності господарів знімали лічильники, обстежували горища будинків, не пред’явивши посвідчень, тощо).

Загальні збори жителів села засудили дії енергетиків та наслідки їх рейду. Своє невдоволення вони висловили в листах, адресованих сільському голові і голові РДА.

Однак публікацією в газеті були вкрай незадоволені безпосередні учасники рейду. На їх захист стало ВАТ «Прикарпаттяобленерго», яке, звертаючись із позовом до Калуського міськрайонного суду, сприйняло матеріал як такий, що порочить ділову репутацію товариства. Бо при написанні статті Галина Когут, скажімо, той же приїзд ревізорів до села назвала «десантом». Позивач, озброївшись тлумачним словником, пояснила судові, що «десантом» визначається висадка військ із літако-морського судна і таке інше на територію, зайняту противником для ведення бойових дій.

У своєму позові обласне ВАТ вимагало спростування на тому ж місці газетної сторінки, де був надрукований матеріал про рейд енергетиків. Однак суд вважає, що автор статті Галина Когут висловила свої оціночні судження стосовно подій у Новиці на підставі документів. А згідно зі ст. 47 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за такі судження... Більше того, суд дає пояснення, що «оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, ...а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені, як такі, що містять фактичні дані з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема, вживання гіпербол, алегорії, сатири».

Отож у позові ВАТ «Прикарпаттяобленерго» до газети «Дзвони Підгір’я» про спростування публікації суд вирішив відмовити. Калуські журналісти вдячні за підтримку обласній організації Національної спілки журналістів України, пленум якої засудив будь-яке переслідування працівників мас-медіа.




Наклали арешт на квартиру редактора «Вечірнього Мукачевого», яка перебуває у державній власності

Ухвалою Мукачівського міськрайсуду накладено арешт на квартиру головного редактора мукачівських газет “Старий Замок – Паланок” та “Вечірнє Мукачеве” Юрія Клованича Журналіст може опинитися на вулиці через судові позови “про захист честі і гідності” виконавця обов’язків міського голови Мукачевого Матвія Поповича та голови Державної судової адміністрації Закарпаття Василя Ковбаски. Цих двох чиновників роздратувала замітка “Нагороди за фальсифікацію?”, що була надрукована 2 липня в газеті “Вечірнє Мукачеве”. У замітці вказувалося, що Леонід Кучма “підписав Указ про нагородження головних діючих осіб мукачівської епопеї державними відзнаками». Свої моральні збитки чиновники оцінили по 10 тисяч гривень кожний і вимагають стягнути їх з Юрія Клованича.

19 липня суд виніс рішення, яким наклав арешт на рахунки та майно газет. Тепер черга дійшла і до квартири Юрія Клованича.

Коментуючи рішення закарпатської Феміди Інституту масової інформації, Юрій Клованич зазначив, що його газети відійшли і від влади, і від “Нашої України”, щоб зберегти власну незалежність. Саме тому , на його думку, влада намагається зробити все, щоб ці газети не виходили.




Дмитро Чобит: “Мы не должны бояться!”

Среди множества книг Дмитрия Чобита наиболее известной стала «Нарцисс. Штрихи к политическому портрету Виктора Медведчука», посвященная ранее не известным моментам биографии главы СДПУ(о), который ныне возглавляет президентскую администрацию. Напомним, что после выхода скандальной книги Медведчук подал судебный иск против Чобота. Судебный процесс, длившийся несколько лет, был очень громким, однако вместо «обеления» своего имени Медведчук подвергся огласке еще более непривлекательных страниц своей жизни. По-видимому, после всех судебных перипетий, которые пока еще не закончились, поскольку сейчас дело находится в Апелляционном суде, Дмитрий Чобит ориентируется в биографии «рыцаря красной розы» значительно лучше самого «героя». Но вряд ли Медведчук сделает его своим официальным биографом...

— Дмитрий Васильевич, судебный процесс по решению Печерского суда закончился не в вашу пользу...

— Я бы так не сказал, потому что судебный процесс еще далеко не закончился...

Уже два года я практически большую часть своего времени уделяю судебному делу по иску Медведчука. На данном этапе дело находится в Апелляционном суде Киева. В результате апелляционных жалоб — моей и издательства «Броди— Просвіта» — на решение Печерского суда Киева от 7 апреля, который удовлетворил практически все требования истца о признании недостоверными фрагментов моей книги за исключением 18 эпизодов, претензии к которым сам Медведчук снял. Они связаны с событиями в бизнесе и политике — это раздел «Политический бизнесмен». Он снял эти требования, увидев, что в суде преданы огласке такие материалы, которые разоблачали его лживый иск и к тому же свидетельствовали о том, что он не в ладах с законом. В частности, будучи советником президента по вопросам налогов, он в то же время представлял во всех частях земного шара (так написано в обнародованной мной доверенности) оффшорную компанию «Ньюпортменеджмент». Относительно остальных претензий судья Фадеева вынесла решение: 81 из 99 обжалованных эпизодов не отвечают действительности. Судья вынесла решение, не заслушав объяснения издательства, не было дебатов, не были закончены исследования материалов. То есть, не выполнены обязательные условия любого судебного процесса.

— Какие впечатления у вас от судебного процесса вообще, и на какой стадии сейчас обжалование решения?

— Судья Фадеева с целью усложнить для нас подачу апелляционной жалобы 14 апреля вынесла дополнительное решение, которым обязала меня заплатить 5 тысяч гривен пошлины перед подачей апелляции, а издательство — 2,5 тысячи. На мой взгляд, это было сделано незаконно. Но для того, чтобы подать жалобу, мы вынуждены были его выполнить. Мою жалобу она приняла, а издательства — нет. Однако апелляционный суд отменил ее постановление и принял жалобу издательства в свое производство. Первое заседание по этому делу состоялось 2 июля. На нем представитель издательства Иван Макар на протяжении почти трех часов перечислял допущенные судьей Фадеевой ошибки и нарушения Гражданско-процессуального кодекса и Конституции. Он насчитал 185 нарушений по 26 статьям ЦПК, каждое из которых влечет за собой отмену решения. Например, Печерский суд слушал дело без ответчика — издательства «Броди-Просвіта» — на протяжении полного календарного года. Его должным образом не вызвали, ни разу не известили и, что самое интересное, — ни разу не поинтересовались, почему нет ответчика.

Фактически Медведчук ни разу не заявлял иска к издательству «Броди — Просвіта». Дело вот в чем. Истец выдумал организацию «Київ-Броди: Просвіта» и написал, что она расположена в Музейном переулке, 8, то есть в Печерском районе Киева. На самом деле такой организации нет. Но на основании того, что «академик трех академий» написал заявление, Печерский суд взял его к рассмотрению. Бродовское издательство отправило письмо с просьбой сменить ответчика, поскольку издавало книжку. Однако Медведчук возразил, потому что в таком случае судить пришлось бы не в Печерском райсуде, а в суде города Броды... Поэтому он и судился с несуществующей организацией. На каждом заседании суда мы обращали внимание на то, что такого ответчика как «Київ-Броди: Просвіта» не существует, и в связи с этим заявляли отводы судье Фадеевой. В конце концов Медведчук снял претензии к выдуманному издательству, но других претензий — к реальному бродовскому издательству не выставил. То ли забыл, то ли проглядел, неизвестно. И получился анекдот — претензий никто не предъявлял, а решение взыскать 50 тысяч гривен есть. Следовательно, в судебном процессе столько нарушений, что ныне судьи апелляционного суда переглядываются и не знают, что делать. Я больше чем уверен, что на них также оказывается давление, как раньше на судью Фадееву. Очевидно, это и приводит к подобным комедиям.

— А на какую сумму, по приговору суда, вы нанесли Медведчуку моральные убытки?

— Мне присудили заплатить 100 тысяч гривен. Вообще Медведчук просил миллион, но Фадеева, очевидно, учла, что он снял около двух десятков претензий.

— То, как проходит апелляционный процесс, дает основания надеяться, что решение будет изменено?

— Теперь суд вроде бы пытается быть беспристрастным. Но я думаю, что таким образом нас могут, так сказать, убаюкивать. Для того, чтобы исполнить задуманное Медведчуком.

Хотя, в принципе, я думаю, этого они не могут сделать, исходя из многих нарушений. К примеру, я также обратил внимание Апелляционного суда, что исковое заявление подписал не Медведчук, а его адвокат — 2 июля 2002 года. А уже после искового заявления, 15 июля, приложена доверенность на него, выданная Медведчуком. То есть суд даже не имел права принимать заявление. Это можно расценивать как подделку официального документа. Кроме того, в исковом заявлении рукой судьи Фадеевой вписаны адреса, отчества, другая информация. Визуально это ее почерк, как видно из постановлений. То есть речь может идти еще об одной фальсификации, поскольку такие вещи должен писать истец или лицо, которому он это поручил. Нигде в законе не предусмотрено, чтобы судья был соавтором искового заявления. Поэтому мы требуем проведения экспертизы почерков.

Также вынужден повторить в Апелляционном суде свои объяснения, которых у меня на 1526 страниц — в десять раз больше, чем сама книга. Все аргументировано, представлено огромное количество доказательств. Сторона Медведчука не опровергла ни одного из них. Хотя для того и существуют адвокаты по делу, чтобы доказывать — какое доказательство является недостаточным. Вместо этого адвокаты лишь говорили: мы считаем, это не отвечает действительности.

Оснований для отмены решения Печерского суда — более чем достаточно. Но я допускаю и иное развитие событий. Допускаю, что Апелляционный суд может оставить решение без изменений для того, чтобы Медведчук имел возможность «прокукарекать», что Чобит написал сплошную неправду о нем. И в таком случае я, конечно, обжалую это решение в Верховном суде. И думаю, что тот обязательно отменит предыдущие решения. Ибо, если и Верховный суд оставит решения в силе, я обращусь в суд в Страсбурге. А там, если бы посмотрели на те дела, которые творились здесь, то часть случаев записали бы в Книгу рекордов Гиннесса, а если бы посмотрели на исковое заявление Медведчука и в его досье, то сказали бы: если у них это «самый лучший юрист», то кто же у них тогда худший? Думаю, Верховный суд не допустит такого европейского позора...

Вообще, это ненормально, что исполнительная власть нагло вмешивается в судебную. Считаю, если бы ситуация изменилась во власти, то не было бы давления на суды. И принимались бы решения по закону. Я не думаю, что и сама Фадеева уж очень плохой судья и, что она сознательно обрекает себя на позор. Но действующий режим наносит значительный вред правосудию Украины, превращая суды во вспомогательное орудие для своих целей. Думаю, время, когда эта проблема будет устранена, близко.

— Похоже, у вас впечатлений от судебного процесса в Печерском суде насобиралось уже на новую книгу...

— По судебному процессу мы еще издали серию — 11 брошюр «Нарциссиане в зале суда». А также подготовили книгу «Оффшорный бизнес Виктора Медведчука». Написана она исключительно на материалах из зала суда. Собственно все началось с того, что Медведчук отрицал в книге «Нарцисс» эпизод из раздела «Политический бизнесмен». Там была цитата из московской газеты, выделенная курсивом, о его деятельности. Но этот «лучший юрист Украины», «обладатель диплома «Доктор юридических наук» обжаловал даже цитаты. По ним я давал объяснение с десяти утра до шести вечера — страниц 70. После этого, на следующий день, Медведчук снял эти претензии, причем ко всему разделу...

Следовательно, в одном из эпизодов речь шла об акционерном обществе «Национальный инвестиционный фонд «Омета-ХХ¶ век», который выступал, как утверждали его учредители, законодателем моды на финансовом рынке Украины. Вот эти законодатели моды выпустили акции, забрали у сотен тысяч граждан Украины деньги, пропавшие в неизвестном направлении — структура лопнула. Об этой финансовой пирамиде очень много писали в прессе. Когда я процитировал московскую газету, что среди учредителей «Ометы» фигурирует международная адвокатская компания Би-Ай-Эм, то Медведчук метнулся обжаловать (он был президентом той компании). Однако в суде я предоставил огромное количество доказательств, в частности, что Медведчук имел непосредственную причастность к этой финансовой пирамиде через четыре фирмы. Т.е. мне пришлось доказывать не только то, что я написал, но и то, о чем писали московские газеты, цитируемые мной.

— Что за документы вы обнародовали в суде?

— Есть, например, интересный документ о распределении уставного фонда в концерне «Славутич». Медведчук указал, что владеет 3,5 % акций, и еще подписал от имени фирмы «Ньюпортменеджмент» — 75,5 %... Я это предоставил суду. Еще предоставил протокол заседания Совета директоров на острове Тортола (Виргинские британские острова), которые решают вопрос о предоставлении гражданину Украины Медведчуку доверенности на право представлять эту оффшорную фирму во всех уголках земного шара. Дал копии протоколов заседания в Цюрихе (Швейцария), где Медведчук заседал от имени этой оффшорной компании. Я это все предоставил и спросил судью: «Как так может быть, что человек возражает, например, что торговал нефтью, если нефтью торговал концерн «Славутич», где Медведчук владел 79 % акций?» Но это еще не все — Медведчук выступал в Украине как иностранный инвестор. Хотя какой же он иностранный? Следовательно, если 75 % акций в «Славутиче» имеет «Ньюпортменеджмент», которую представляет Медведчук, то «Славутич» освобождается от уплаты налогов (ибо среди его учредителей — иностранный инвестор). Вы представляете: они продают втридорога нефть, получают безумные денежные средства и даже не платят налоги. А я прекрасно помню те времена: 1994 —1995 годы. Я работал тогда председателем райсовета во Львовской области. В то время крестьяне покупали топливо, только бы собрать урожай, топливо было большой проблемой, плюс — с зарплатами было тяжело... И что выходит: бедные крестьяне платят всевозможные налоги, а те хитрецы зарегистрировали компанию на Виргинских островах и сами себя освободили от уплаты налогов. Какая экономика это может выдержать?

Кстати говоря, кроме нефти еще торговали газом, электроэнергией, сахаром, спиртом и еще невесть чем. То есть объемы были очень большими. Хотя, по одной только нефти, уже выходило сотни миллионов долларов ежегодно. Также замечу, что фирма «Ньюпортменеджмент» получила еще право свободно и беспрепятственно перечислять за границу принадлежащую им долю прибыли от совместной деятельности с концерном «Славутич», естественно, без пошлины. Вот они и перекачивали из Украины сотни миллионов. Правда, не на Виргинские острова. Счет у них был открыт в Цюрихе, и конкретный номер счета я дал в суде.

— Интересно, где вы достали эту информацию?

— Добрые люди помогли (смеется). Поэтому в суде я поднял вопрос, что действия Медведчука не что иное, как обман государства, и в этой оффшорной бизнес-деятельности усматриваются признаки преступления. Неуплата налогов в особо крупных размерах. Следовательно, я поднял вопрос о возбуждении уголовного дела в отношении Медведчука. Когда были сняты претензии по бизнес-деятельности, тем самым, выходит, было признано, что обнародованные мной материалы — правда. Более того, я считаю, что этим Медведчук также написал явку с повинной.

— Выходит, на следующую книгу ему уже не придется подавать в суд?

— Разумеется. Я думаю, Медведчук просто взвесил, что не только у меня могут быть такие документы. Он в те годы еще не думал быть президентом Украины, поэтому налево и направо раздавал по Киеву бумажки, что он представитель крупной фирмы с Виргинских островов.

— О ком вы хотели бы написать в будущем?

— Хочется изменить тему. Писать об истории, о памятниках, о чем-то прекрасном. А если об отечественных политиках, то разве что о Левко Лукьяненко или о Степане Хмаре.

— Оказывалось ли на вас давление во время этого судебного процесса, раздавались ли угрозы?

— Мне никто не угрожал, но за это время сожгли мой гараж в Бродах — с книгами, и подожгли типографию. Факт, что за мной устраивали слежку. Это у меня зафиксировано документально. Разумеется, я это все связываю с судебным процессом.

— Вы боитесь?

— Нет. А почему в Украине украинцы должны бояться писать правду? Я что ложь написал? И почему те, кто совершает нечистые дела, — не боятся? Украина никогда не будет нормальным государством, если все будут всего бояться. Мы не должны бояться!

(«Вечерние вести», 15 июля 2004 г.)

Див. також — “Голос України”, 2 липня 2004 р)




Черговий напад на "Антенну". Що стоїть за черкаським “бродськагейтом”

Нещодавно в одній малопомітній на теренах Черкащини "самвидавній" збірці з’явилося таке собі невеличке інтерв’ю колишньої співробітниці газети пані Ольги Швець.

Нині пані Ольга працює в невеличкій Інтернет-агенції, що намагається розповсюджувати власну інформацію за передплатою в ділових та політичних колах Черкащини. Швець саме і займається укладанням угод на надання послуг агенцією. Але, можливо, журналістські амбіції не залишили колишню журналістку, або Ії, напевне, наздогнала легендарна "криза середнього віку". Пані Ольга почала заявляти що "Антенна" ... вкрала її ім’я!

Ольга Швець прийшла працювати до редакції невдовзі після створення газети — в 1998 році. З того ж періоду вона почала працювати редактором газети. Досвіду журналістської роботи в неї на той час практично не було, тому в невеличкому та дружньому колективі "антенівців" у неї з’явилися всі нагоди отримати пристойний фаховий досвід.

Ті роки були, можливо, тяжкими — газета впевнено завойовувала ринок, ставала найавторитетнішим політичним виданням області.

Керівником газети, її засновником був Валерій Воротнік — на той час уже добре відомий на регіональному рівні журналіст. Тому наш журналіст звернувся до нього за безпосереднім коментарем:

— Валерію, чому головним реактором газети була Швець, а не ви?

— Крім "Антенни", я в той час співпрацював з кількома ЗМІ, працював на телебаченні, потроху мав бізнесові справи. Часу редагувати газету, щотижнево працювати над створенням чергового числа у мене не було. Я купив техніку, розробив концепцію видання, фактично створив бренд. Усе інше — технічна робота, якою могли займатися наймані працівники.

Я завжди сприймав газету як бізнес. Тому головний чинник у роботі видання — його самоокупність. Швець, раніше певний час працюючи в місцевих медіа, займалася винятково питаннями реклами. Тому я вважав, що газеті був потрібен швидше добрий менеджер, ніж творчий працівник. Саме це і стало головним критерієм відбору претендентів.

Але з часом Швець почала проявляти схильність до журналістської роботи. "Антенна" взагалі була і є доволі демократичною установою, де кожен працівник має всі нагоди кар’єрного та професійного зростання.

— Чому тоді Швець залишила роботу?

— Це сталося навесні 2002 року. Минули чергові парламентські вибори, а з ними пішли, можливо, сподівання на якісь матеріальні блага, що надають вибори ЗМІ та певній частині журналістів. Під час кампанії 2002-го року "Антенна" на мою безпосередню вимогу побудувала свої стосунки з усіма політичними силами винятково на засадах поміркованості та прозорості. На певний час ми намагалися відкинути власні симпатії-антипатії заради того, щоб наші читачі мали можливість самі робити свій політичний вибір. Як на мене, "Антенна" в той період дуже погано виконувала цю функцію. До того ж сталася низка дуже неприємних для іміджу видання інцидентів, пов’язаних з появою інформації про проплати виданню "за лояльність" з боку певних політичних гравців. За даними, що я отримав невдовзі по закінченні виборів, газеті була сплачена дуже велика сума готівки. Оплата була "неофіційна", гроші взяла певна посадова особа редакції. Іншим працівникам не дісталося жодного центу. Але газета протягом кількох місяців почала дотримуватися "чіткої" редакційної політики.

— Що це за політика і хто цей політик?

— Минуло дуже багато часу, і немає сенсу пам’ятати цей інцидент. До того ж я нещодавно мав нагоду спілкуватися з нардепом, який особисто підтвердив мені ту інформацію. Але жодних взаємних претензій ніхто ні до кого не мав. Можливо то є більш сучасна практика, коли замість тиску на видання застосовується звичайний підкуп. Я не хочу повертатися до обговорення минулих подій.

— Себто, причиною звільнення Швець стали саме її дії на посаді головного редактора?

— Ймовірно. Але її ніхто не звільняв. Вона, коли почався розголос, просто перестала з’являтися на роботі. Невже це є причина закривати газету?!! Трагедії не сталося, і газета виходить донині.

— Як складалася доля Швець увесь цей час?

— У мене не було жодної підстави перейматися її долею. Здається, вона знов пішла працювати лише недавно. У багатіїв свої дивацтва! Можливо, зароблені на "Антенні" гроші скінчилися, можливо, щось інше...

— Нещодавно Швець заявила, що в газеті "Антенна" знов з’явилися матеріали за підписом Лізи Бродської, що це був саме її псевдонім і що газета його вкрала у автора.

— По-перше, "Антенна", на відміну від деяких інших видань, ні за яких обставин не видає таємницю авторства матеріалів. Це стосується і таємниці псевдоніма. До того ж редакція отримувала до автора матеріалів, що ховається за псевдо Ліза Бродська, кілька судових позовів. Жодного разу навіть на вимогу суду ми не розголошували справжнє ім’я автора.

Автор на псевдо Бродська був колись дуже активним дописувачем редакції. Потім кілька років вона була відсутня в Черкасах, і от знов нещодавно запропонувала свої послуги. Я як редактор газети не мав заперечень.

— Так це пані Швець?

— Я відмовляюся відповідати на це запитання. Ліза Бродська, яка писала матеріали в "Антенну" в 2000-му році, і Ліза Бродська, що пише матеріали до сьогоднішньої "Антенни", — це одна і та ж особа. Матеріали, що писала Швець на відміну від матеріалів Бродської, ніколи не були резонансними та скандальними. На Швець не було подано жодного позову. Теж на відміну від Бродської та деяких інших наших постійних авторів.

— Тоді чому виникає суперечка?

— Яка суперечка? Немає жодної суперечки. Є намагання зробити на пустому місті скандал та нагадати, що дехто має або мав колись відношення до майже легендарного черкаського видання. Звичайний власний піар. Мовляв, я ще існую на цьому світі, а ви, козли, мене забули...

— Пані Швець у своєму недавньому інтерв’ю заявила щось на кшталт того, що використання буцімто її псевдоніму — це свідчення того, що в "Антенні" не залишилося журналістів, чиє ім’я було б не заплямоване брудними політичними справами. Чи так це насправді?

— Я думаю, що саме коли Швець перебувала на посаді редактора, газета опинилася на межі дискредитації. Після її звільнення була повністю припинена практика подібних стосунків з політиками. Газета була і є незалежним, вільним виданням. Політика редакції не залежить від політичної кон’юнктури. Це самодостатній проект, що надає можливість працювати досить великій групі місцевих журналістів, кожен з яких має власні політичні переконання. Це зовсім різні погляди і різні люди. Але ця індивідуальність нікому не заважає робити чесну журналістику і якісну газету.

— Чи не мають власники газети бажання запропонувати пані Швець повернутися до "Антенни", газети, що стала відомою в тому числі і завдяки її праці?

— Таких планів немає. Є принципові питання, які більше стосуються моральних, ніж професійних аспектів. Це вже далеке минуле. Час розставив акценти. А ще кажуть, що Бог не фраєр, він усе бачить...

Воротнік не захотів поширюватися стосовно деяких аспектів сучасного скандалу. Але, здається, він добре усвідомлює те, що говорить. "Антенна" залишається чи не єдиним на Черкащині незалежним та не заангажованим виданням. Але деяким політикам це зовсім не до вподоби. Про моральність їхніх вчинків говорити взагалі зайве. Якщо не вдається знищити, підкупити, залякати, залишається єдине — дискредитувати. Але в чиїх очах? Наклад газети збільшується. Днями керівництво редакції анонсувало вихід недільного випуску газети, який вийде до друку вже цієї суботи. Це буде кольорове сучасне видання. Редакція вже отримала замовлення від розповсюджувачів в обсязі ... більше ніж 40 тисяч примірників на тиждень. Чи сподобається це містечковому політичному бомонду? Цікава деталь — "бродськагейт" стався саме напередодні старту нового "антенівського" проекту. Чи це звичайний збіг? (АНТЕННА)




Днями відбулося друге судове засідання у справі, порушеній за скаргою Марії Самбур та Валерія Воротніка проти газети «Україна молода»

Воно традиційно почалося із заявлення сторонами клопотань. Перше з них, озвучене Марією Самбур, полягало у вимозі притягнути до справи як співвідповідача Олену Зварич (авторку питань до Сергія Шолоха, котрий, як пам’ятає наш читач, у своїх відповідях відзначив співпрацю Самбур та Воротніка із владою та СДПУ(о) зокрема), а також зобов’язати редакцію «України молодої» надати судові адресу Зварич для надсилання їй копії позивної заяви.

Адвокат «УМ» Микола Полудьонний поцікавився в позивачки, чи прагне вона того, аби були спростовані запитання, поставлені Оленою Зварич. «Я хочу, щоб було спростовано неправдиву інформацію», – відповіла Самбур, не пояснюючи ані того, де саме в питаннях від журналістки «УМ» міститься неправдива інформація, ані того, чому приклади останньої не наведені Самбур у їх із Воротніком позовній заяві. Проте суддя ухвалила притягнути Олену Зварич як співвідповідача.

А далі на слухання надійшов наступний «лот». Суддя Ізмайлова запитала у Самбур, чи має вона намір заявити про заміну відповідача (таким було заявлено редакцію газети «Україна молода» – неіснуючу юридичну особу) на відповідача належного, себто на приватне підприємство «Україна молода» (документи про реєстрацію якого було передано представником газети до суду). Самбур підтвердила наявність у неї такого бажання.

Таким чином, затримка перед розглядом позовної заяви, по суті, лише в тому, щоб надіслати новому учасникові процесу – Олені Зварич копію позову. Проте не забуваймо, що літо – пора відпусток, і судді теж люди. З урахуванням відпусток суддя Ізмайлова призначила наступні слухання на 31 серпня. Олена Зварич тим часом читатиме позов від Самбур і Воротніка та міркуватиме над тим, яким своїм питанням вона завдала невиліковного удару по «честі й гідності» позивачів «України молодої».

(“Без цензури”, №26, 2 липня 2004 р.)

Див. також — “Голос України”, 2 липня 2004 р




Тривала судова справа щодо газети «Голос України» та журналіста Сергія Лавренюка добігає кінця

23 червня 2004 року Апеляційний суд міста Києва задовольнив апеляційні скарги газети та журналіста. Натомість не задовольнив позовних вимог позивачів – ЗАТ «ТНК-Україна-Інвест», ВАТ «Лисичанськнафтооргсинтез», пана О.Г.Креденцеру. І таким чином установив, що відомості, викладені у статтях Сергія Лавренюка «Спецоперація «Санація», «Спецоперація «Санація– 2» та «Навіщо платити більше», відповідають дійсності. У розмові з «БЦ» журналіст повідомив, що це, можливо, ще не кінець, адже позивачі мають право подати касацію до Верховного Суду.

– Верховний Суд скасував попереднє апеляційне рішення. Тепер новий склад суду визнав, що я не винен. Але я думаю, що позивачі (ТНК) подадуть касацію. Вони ж мають адвокатів. Тобто це ще не кінець. Однак обвинувачення проти мене знято, а рішення про те, що я не винен, уже набрало чинності, й усе офіційно визнано.

– А скільки часу вже триває судова тяганина?

– Статті вийшли в серпні та жовтні 2003 року. І починаючи з листопада цей процес триває. Тобто вже більше як півтора року.

– Ви могли б нагадати, що ж стало причиною таких тривалих розборок? Про що були ваші статті?

– Статті були про обставини приватизації ВАТ «Лисичанськнафтооргсинтез» і про те, як виникали борги цього підприємства. До того ж я описав, взявши документи, що у фіналі конкурсу приватизації цього підприємства брало участь два підприємства. Одне з них – ТНК, за яке розписувався пан Креденцеру, та друге, засновником якого, як виявилося, також був він. У результаті це призвело до того, що «Лисичанськнафтооргсинтез» продали за мізерну суму – 53 мільйони гривень. Тоді як оцінили його попередньо в 5 мільярдів.

А чому ви взагалі взялися за цю справу? Не побоялися піти проти таких могутніх нафтових компаній?

– Ну, я цим підприємством почав цікавитися ще в 1997 році. Його приватизацію почали ще тоді. ЗАТ «ТНК-Україна-Інвест» – це потужна машина. У тому-то й проблема, що сьогодні особливо небезпечною стає цензура великих компаній. Або цензура великих політико-економічних угруповань. Вони, по суті, будучи великими машинами, мають можливість будь-якими методами тиснути на пресу. Наприклад, вони можуть відмовити в рекламних коштах. Вони кажуть: «Або ви про нас напишете, або жодна реклама до вас не йде». Методів впливу багато. Тому зрозуміло, що братися за цю справу певною мірою було небезпечно.

Розгляд справи начебто підійшов до завершення, у вас накопичився певний досвід. Щоб ви порадили журналістам, які потрапляють у такі ситуації?

– Ситуація доволі виснажлива й напружена. Буває, що ти відвідуєш суд щотижня. Певне напруження та тиск накопичуються щодня. Мене часто щотижня штрафували на 300–600 гривень. Я отримував багато листів, викликів, виконавча служба надсилала повідомлення про те, що з мене мають стягувати штрафи. Але якщо журналісти беруться за подібні теми, то насамперед важливо, щоб усі відомості та інформація, яку вони подають, були підкріплені документально. Навіть якщо журналіст упевнений у тому, що має рацію, то все одно краще використовувати такі вислови, як «можна припустити», «можна оцінити», «можна дійти висновку». Але при цьому наводити конкретні речі, факти й водночас уникати оцінних суджень.

– Зараз кажуть про те, що правосуддя зазвичай не на боці журналістів. Якщо брати до уваги ваш випадок, то чи дійсно це так?

– Ну, мій процес тягнеться вже давно. Суд багато разів ухвалював рішення, що я винен. Навіть тоді, коли це рішення було абсолютно суперечливе. Узагалі, було багато інших суперечливих моментів, але суддя на це йшла й ухвалювала рішення не на мою користь. Тому стверджувати щось однозначно я б не хотів.

– Що перше спало на думку, коли ви почули рішення суду на вашу користь?

– Звичайно, я сприйняв це з радістю. Бо хочеш ти цього чи ні, але весь цей судовий процес забирає дуже багато часу та відволікає від основної роботи. Мені взагалі здається, що більшість таких позовів спрямовано на те, щоб журналістів, які щось подібне насмілилися написати, відволікти від роботи, вибити з колії, щоб вони не змоги більше порушувати ці теми.

– А взагалі, після цього процесу та неприємного досвіду, чи взялися б ви за подібну справу ще раз? Чи оминатимете цю тему?

– Ні, не думаю, що буду оминати цю тему. Я цю ситуацію порівняв би з професією медика. Коли до лікаря приносять хворого, то, у принципі, він не може відмовитися надати йому медичну допомогу. Щось схоже відбувається й у журналістиці. Коли журналіст дізнається про певні факти, які має знати все суспільство, він не може їх приховати та вдавати, що цих фактів не знає. Бо інакше треба зав’язувати із цією професією. Потрібно завжди подавати правдиву інформацію. Зараз журналісти частенько перекручують інформацію, але цим вони передусім шкодять собі та своїй репутації.




Судові процеси проти журналістів та ЗМІ. Кримінальні справи

Резонансна справа, пов’язана зі звинуваченнями ДПА у Львівській області засновників «Львівської газети» Маркіяна Іващишина та Ярослава Рущишина набирає щораз більше обертів

Нещодавно у стінах Сихівського районного суду міста Львова було проведено попереднє судове слухання у цій справі. Саме після нього стало зрозуміло, що в згаданому суді справді буде важко довести свою правоту, оскільки можливість захищатися, яка передбачена чинним законодавством, служителями сихівської Феміди проігнорована та зведена до мінімуму...

Львівська передісторія

Слід зазначити, що предметом судової справи став проведений два роки тому у Львові фестиваль «Слухай українське!». Нагадаємо, ця мистецька акція проводилася перед черговими виборами з метою виробити єдину програму стосовно підтримки української музики. Організатором акції виступив Культурно-мистецький центр «Дзига», який очолює Маркіян Іващишин, а одним із головних спонсорів – ВАТ «Троттола» на чолі з гендиректором Ярославом Рущишиним.

Восени 2003 року львівських податківців також зацікавив фестиваль «Слухай українське!». Такий інтерес у представників Львівської ДПА викликала низка критичних статей, опублікованих у «Львівській газеті», про діяльність вищих посадових осіб ДПА у Львівській області. На шпальтах незалежного видання можна було прочитати про тодішнього шефа обласних податківців Сергія Медведчука та його наступника Мирослава Хом’яка. Із приводу публікацій «Львівська газета» за короткий проміжок часу отримала близько десяти судових позовів, а засновників видання, які, зазначимо, були активістами фестивалю «Слухай українське!», упродовж останніх півроку масовано перевіряла податкова.

Так от, 16 вересня 2003 року, саме в розпал протистояння, податкова поширила інформацію про порушення кримінальної справи проти одного із засновників «Львівської газети» Ярослава Рущишина, якого звинуватили в ухилянні від сплати податків. Незадовго із цієї справи було вилучено епізод, який стосувався саме фестивалю «Слухай українське!». Варто зазначити, що він і став ключовим у нинішніх звинуваченнях податківців. Вони стверджують, що на фестивалі КМЦ «Дзига» не надав належних рекламних послуг «Троттолі». У ході розслідування представники Львівської ДПА зробили невдалу спробу заарештувати директора «Дзиги» Маркіяна Іващишина.

Сихівська Феміда

Після цього у травні справу було передано в прокуратуру міста Львова, яка за рекордно короткий проміжок часу направила її в Сихівський районний суд. Виникає питання: чому саме сюди спрямували справу, адже, згідно із законом, її мали передати в суд за місцем проживання відповідачів, які до Сихівського району жодного стосунку не мають?

Не менш активно взявся за справу й сумнозвісний Сихівський суд (саме тут одноособовим рішенням судді було усунено з посади голови міста Мукачевого нашоукраїнця Василя Петьовку – Авт.), який поспіхом призначив досудове слухання вже на 2 червня. Щоправда, у зв’язку з відсутністю представника прокуратури засідання було перенесено на два дні.

Уже на повторному досудовому слуханні з’явився заступник міського прокурора Володимир Василик, який вступним звинувачувальним словом і розпочав засідання. Зі слів заступника прокурора можна було зрозуміти, що справа є описом звичайної афери між двома бізнесовими структурами. Жодним словом промовець не згадав про фестиваль «Слухай українське!», про який насправді йшла мова.

Зі свого боку, захисники обвинувачених подали клопотання, в якому просили повернути справу на дорозслідування у зв’язку з тим, що слідство було проведено «з явним обвинувальним ухилом» та із численними порушеннями прав обвинувачених. За словами адвокатів, слідство неодноразово відхиляло клопотання про проведення незалежної судово-бухгалтерської експертизи, очних ставок, а також про виклик свідків, які можуть насправді пам’ятати, чи рекламували «Троттолу» на акціях «Дзиги». Прикметним є й те, що серед опитаних не було нікого з тих, хто був особисто причетний до мистецької акції як організатор. Окрім того, ігнорується як доказ безліч афіш і буклетів, де чітко видно рекламу ВАТ «Троттола».

Звичайно, як і прогнозувалося, суддя Ірина Приколота цього дня доказів захисту до уваги так і не взяла. Вона прийняла рішення призначити на 30 червня початок судових засідань. Пані Приколота відкинула закид захисту, що всі перераховані порушення складно буде усунути в судових засіданнях, і зазначила, що вона не бачить жодних підстав відправляти справу на дорозслідування.

Тінь виборів падає на ЗМІ

На думку Маркіяна Іващишина, усе, що відбувається, свідчить про те, що в Україні влада розпочала новий виток наступу на незалежні медіа – чергова спроба тиску на «Львівську газету» (яка віднедавна почала друкувати вечірні програми радіо «Свобода». – Авт.), «Українську правду», «Україну молоду». «У цьому випадку доводиться констатувати, що причиною поспіху й залучення багатьох людей до цієї справи є близькість президентських виборів в Україні та потреба кинути тінь підозри на багатьох, не обізнаних із планами влади, людей», – наголосив він.

Слід зазначити, що недавно на захист засновників «Львівської газети» стало Львівське представництво блоку Віктора Ющенка «Наша Україна». У своїй заяві народний депутат Петро Олійник наголосив, що захищатиме Ярослава Рущишина та Маркіяна Іващишина всіма можливими, але дозволеними методами, оскільки нинішнє свавілля влади потрібно припинити.




Саморегуляція

Фонд защиты гласности презентовал базу данных о нарушениях прав журналистов в Крыму

10 августа российская правозащитная организация "Фонд защиты гласности" (ФЗГ) презентовала в Симферополе компакт-диск с базой данных о нарушениях прав российских журналистов, работающих в Крыму, передает "Контекст-медиа".

Как сообщил на презентации автор и составитель базы данных - собственный корреспондент ФЗГ в Крыму Марк Агатов, компакт-диск содержит, в частности, материалы о нападениях на тележурналистов российского "Первого канала" и украинского телеканала "Интер" в Симеизе, собкора "НТВ" Анну Конюкову в Симферополе, о преследованиях милицией редактора евпаторийской газеты "Житуха" Надежды Поляковой. Также в базу данных внесена информация о конфликте в симферопольском баре "Коттон", официальные заявления правозащитных и журналистских организаций, материалы журналистских расследований. "На диске размещен фильм без купюр, снятый телеоператорами о событиях в Симеизе, - сообщил М.Агатов. - Особый раздел диска занимают материалы о судебных преследованиях российских журналистов, работающих в Крыму".

Как сообщил М.Агатов, база данных будет направлена депутатам Госдумы Российской Федерации, в центральные российские СМИ и международные правозащитные организации.

Фонд защиты гласности образован решением пленума Конфедерации Союзов кинематографистов СССР в июне 1991 года. Основная цель Фонда - "содействие сохранению и развитию правового пространства, в котором работают отечественные печатные и электронные СМИ, а через них - содействие демократизации информационной среды, науки, политики, образования в современной России".

Корреспондентский пункт ФЗГ в Крыму открылся в апреле 2004 года, основные направления его деятельности - мониторинг нарушений прав журналистов в регионе, предоставление представителям СМИ юридической помощи, а также поддержка семей погибших журналистов.




Комітет моніторингу свободи преси Криму починає новий проект моніторингу дотримання прав журналістів та засобів масової інформації в Криму під час проведення виборчої президентської кампанії в Україні

Мета проекту - сприяння реалізації принципів свободи слова та свободи преси, дотримання прав журналістів в АР Крим та Севастополі під час передвиборної президентської кампанії в Україні 2004 року шляхом надання журналістам кваліфікованої юридичної та інформаційної допомоги. Під час даного моніторингу буде працювати "гаряча лінія", куди зможуть звертатися журналісти, права яких порушуються. Проект реалізується за сприяння Медіа-фонду Посольства США в Україні у рамках міждержавної українсько-американської угоди про технічну допомогу.



Свобода Висловлювань в Україні, 2004, #07