Свобода Висловлювань в Україні, 2005, #10

Олександре Георгієвичу!

Ми, колектив телерадіокомпанії „Вінниччина”, обурені Вашими принизливими і протизаконними висловлюваннями щодо власності ТРК „Вінниччина”, які Ви собі дозволили під час 23 сесії обласної Ради 4-го скликання 12 жовтня 2005 року. Ми вважаємо негідними голови облдержадміністрації тон і лексику, до яких Ви вдалися, виступаючи із трибуни обласної Ради. Ваша заява: „Я бачу тут є камера ТРК „Вінниччини”, яку вкрадено у обласної Ради,” — це відверта брехня, і вона є ляпасом не лише журналістам, операторам, інженерно-технічній службі та адміністрації ТРК „Вінниччина”, Ви образили й мільйонну аудиторію наших глядачів. Як голова облдерадміністрації Ви маєте знати, що подібні упереджені заяви із вуст посадовця не лише є протизаконними, а й черговий раз підкреслюють Вашу правову некомпетентність. Ви як посадова особа, поширюючи недостовірну інфрмацію, порушуєте закон, в той час коли усі Ваші помисли мали б бути спрямовані на виконання норм Конституції та Законів України. Вашим безпосереднім обов’язком є забезпечення в області верховенства права, законності, дотримання прав людини. Ваша ж поведінка аж ніяк не кореспондується із свободою слова та Вашими заявами на Майдані про зміцнення принципів демократії у Вінницькій області. Усе це змушує нас говорити, що Ви поділяєте ЗМІ на ті, що обслуговують Вас і Ваші інтереси, формуючи лише такі думки, які Вам подобаються, а Телерадіокомпанію „Вінниччина” Ви компроментуєте лише за те, що ми подаємо інформацію такою, якою вона є, а не такою, якою Ви хочете її чути. На жаль, Ваш останній закид на адресу ТРК „Вінниччина” не є поодиноким.

Тому ми вимагаємо від голови Вінницької облдержалміністрації Олександра Домбровського публічних вибачень перед усім колективом ТРК „Вінниччина” та нашими глядачами.

http://ria.ua/view.php?id=30346)

Когда поздним вечером корреспондент информационной программы "Блицфакт" Днепропетровской городской студии телевидения Наталья Власова спешила на прямой эфир, в самом центре города, рядом с приемной Президента Украины, на нее сзади напал неизвестный. Мужчина, приметы которого 30-летняя журналистка не успела в темноте рассмотреть, начал бить женщину по голове и телу. И только присутствие подруги, которая стала звать на помощь, спасло журналистку от жестокой расправы. Тем не менее, врачи 16-й горбольницы, куда отвезли пострадавшую, диагностировали у нее сотрясение мозга, закрытую черепно-мозговую травму и многочисленные ушибы грудной клетки.

Коллеги Натальи Власовой считают нападение политической расправой. В последнее время журналистка проводила расследование по предвыборной тематике. В заявлении коллектива "34-го канала", прозвучавшем на следующий день, сказано, что Наташе неоднократно угрожали по телефону неизвестные люди. Именно они, по всей видимости, и осуществили свои угрозы.

(“Факты и комментарии”, 7 октября 2005 г.)

Після того як головний редактор газети “Свобода” Олег Ляшко 7 жовтня на прес-конференції в інформагентстві УНІАН оприлюднив докази корумпованості дружини Президента Ющенка Катерини Чумаченко, друкарня, з якою редакція співробітничала без жодних проблем майже рік, пославшись на “відсутність технічних можливостей”, відмовилася друкувати цей номер видання, тож його нам довелося виготовляти у “фронтових” умовах.

За часів Кучми з цієї ж причини з нами відмовилися мати справу понад 20 друкарень, однак ми знаходили можливості доносити до читачів слово правди й перемогли. Тож Ющенку варто все добре зважити, перш ніж остаточно ставати на ту ж слизьку стежку боротьби зі свободою слова. Бо, як і попередника, заведе вона Президента в прірву.

(“Свобода”, 09-10-2005)

В Одессе исчез весь тираж газеты “Зеркало недели” за 8 октября. В ней была опубликована статья Нины Перстнёвой “Морская симфония”, Или кто остановит приватизацию побережья?”. Название статьи говорит само за себя…

Уже с понедельника в редакцию ПД звонят почитатели газеты “Зеркало недели” с информацией о том, что в киосках отсутствует последний номер газеты. Мы созвонились с коммерческим отделом “Одессагорпрессы”, где нам ответили, что этот номер в продажу поступил. Однако большое количество звонков от наших читателей не позволяет отнестись с должным доверием к этой информации. Так, некоторые киоскеры отвечали покупателям, что в киоски поступили вместо газеты деньги “за продажу”. В других киосках им говорили, что “газета не вышла”.

Идя навстречу настойчивым пожеланиям читателей ПД, мы созвонились с автором сенсационного материала, Ниной Перстнёвой, которая также не смогла ни приобрести в киосках, ни получить по подписке экземпляр своей газеты. Она сообщила, что в “Пресс-службе Одессы” (желтые киоски) даже не скрывали, что газета была выкуплена прямо в экспедиции. Узнав, сколько просьб о перепечатке ее статьи поступило в редакцию ПД, Нина Перстнёва дала на это свое согласие.

Итак, читайте о заговоре чиновников против нашего побережья. Ну, а кто скупил на корню номер “Зеркала недели”, станет понятным после прочтения.

("Правое Дело", г. Одесса, №108, 13 октября 2005 г.)

По сообщению юридического управления Национального совета Украины по вопросам телевидения и радиовещания, 4 октября в Верховном суде прошло слушание кассации на постановление Высшего хозяйственного суда Украины по делу №39/313 по иску “ТРК “Служба информации” (телеканал “НТН”).

Своим постановлением Верховный суд отменил обжалованное Национальным советом Украины по вопросам телевидения и радиовещания постановление Высшего хозсуда Украины, а также решение суда первой инстанции и постановление суда апелляционной инстанции. Дело направлено на повторное рассмотрение в суд первой инстанции.

Напомним читателям, что дело касается частот, внесенных в лицензию “НТН” вне конкурса, по решению суда, в начале 2005 г. Эксперты тогда предполагали, что этого канал смог добиться благодаря своей приближенности к тогдашнему премьер-министру Виктору Януковичу. В то же время работники телеканала обвиняли Нацсовет и Генпрокуратуру, которые обжаловали судебные решения о внесении частот в лицензию “НТН” без конкурса, по политическим мотивам преследования. А Нацсовет обвиняет канал в организации кампании в свою поддержку.

Наталья Катеринчук, главный редактор “НТН”:

— Ситуация иллюстрирует принцип “на воре и шапка горит”. Вы лично видели какую-то громогласную кампанию в поддержку “НТН”? Я могу вам сказать, что никакой кампании не было, наоборот, есть мощная и громкая кампания со стороны Нацсовета.

Последний давит на нас, откровенно добиваясь отнятия у канала лицензии.

Произошедшее — яркое свидетельство того, что в Украине независимых судов нет. На наше глубокое убеждение, решение является заказным и заказанным именно теми людьми, которые стоят за Нацсоветом. Даже в официальных разговорах мы слышали буквально следующее: “Или вы будете работать с Банковой, или вы работать не будете”.

(“Вечерние вести”, 06.10.2005)

Під таким заголовком, але під рубрикою “Не можу мовчати”, 16 червня ц. р. у “Сільських вістях” було вміщено публікацію Едуарда Ходоса, глави Харківської юдейської общини ліберального напрямку, відомого публіциста. В ній ішлося про появу на книжкових розкладках України книги “Майн Кампф” (“Моя боротьба”), написаної Адольфом Гітлером. Згадувалося, що всілякі контрольні органи України буцімто з ніг збилися, намагаючись знайти таємниче видавництво, яке видрукувало цей найзловісніший нацистський опус, біблію найбільш людиноненависницької ідеології фашизму.

Едуард Ходос, здійснивши відповідне розслідування, у своїй публікації назвав видавництво, яке видрукувало “Майн Кампф”, і осіб, причетних до цього. Поміж них — харків’янин, народний депутат України Олександр Борисович Фельдман.

Редакція “Сільських вістей”, друкуючи публікацію Е. Ходоса, сподівалась, що уповноважені на те органи зважать на оприлюднені факти і належним чином відреагують на них. Та час спливав, а від правоохоронних і контролюючих органів — ні слуху, ні духу. Зате рівно через три місяці, тобто 16 вересня ц. р., обізвався головний герой публікації Олександр Фельдман. Це лист з категоричною вимогою: “... Газета “Сільські вісті” зобов’язана спростувати інформацію, яка містилась у статті “Кому потрібен “Майн Кампф”... І далі: “... Вимагаю розмістити... до 1 жовтня 2005 р. повідомлення щодо спростування відомостей, які порушують мою честь та гідність... та принести мені публічні вибачення”. Крім того: “... Компенсувати мені добровільно моральну шкоду в розмірі 500 тисяч гривень...” Чекатиме О. Фельдман виконання своїх вимог до 15 жовтня, якщо ж редакція відмовиться — він звернеться до суду.

Отак! Уже самі собою вимоги досить дивні. Бодай тому, що О. Фельдман у своєму листі до редакції жодним словом не згадує Е. Ходоса, автора публікації, яка йому так страшенно не сподобалась. Чому? Це змусило редакцію звернутися до Е. Ходоса: що він думає з цього приводу? Адже не редакція, а він, автор, проводив розслідування і виклав добуті ним факти в своїй публікації. За таких обставин претензії щодо правдивості чи неправдивості публікації мали б адресуватися перш за все саме йому.

Е. Ходос здивувався, здалося, більше за редакцію і заявив: “Якщо справа дійде до суду (а я вірю, що суд тоді обов’язково вислухає мене), то я розповім про діяльність Фельдмана і його оточення ще більше”. А поки що запропонував “Сільським вістям” опублікувати уривки з його нової книги “Выбор-2006: между спасителем и антихристом, или Оранжевая цель сквозь еврейский прицел”: у ній — факти, які розкривають справжнє обличчя та суть діяльності О. Фельдмана.

Від редакції

Та є в цій ситуації й інші, не менш прикметні і важливі моменти. Публікація “Кому потрібен “Майн Кампф”?” послужила приводом для запиту групи народних депутатів України до Генеральної прокуратури та Міністерства внутрішніх справ України з вимогою розслідувати факти, викладені в газеті, та дати їм належну оцінку. Редакція, в свою чергу (у супровідній ремарці до публікації Е. Ходоса), просила долучитись до такого розслідування також Державну податкову адміністрацію (хто і скільки заплатив за друкування “Майн Кампф”, чи сплачено за це відповідні податки), а також Державний комітет з питань телебачення і радіомовлення (хто конкретно і на якій підставі розповсюджує цю книгу). На жаль, на пропозицію редакції ніхто не відгукнувся. З Генеральної прокуратури редакція не отримала ані слова. Зате О. Фельдман разом зі своїм ультимативним листом передав редакції копію відповіді заступника Генерального прокурора України Т. Корнякової одному з народних депутатів України на депутатський запит, в якій сказано: “... в Головному управлінні МВС України в м. Києві інформації стосовно причетності депутата України Фельдмана О. до скоєння вбивства колишнього народного депутата Кононенка Ю. немає, а тому рішення за цим фактом... не приймалося”. І — все! Так, у публікації Е. Ходоса згадувалось убивство Ю. Кононенка. Але лиш побіжно, бо не цей факт був у ній головним. Головним були факти, що стосуються тиражування “Майн Кампф”. Виходить, заступник Генерального прокурора навіть не знайомилася з публікацією, на яку давала відповідь. Хтось із клерків підсунув — от і підмахнула. Як це називати? І чи личить заступнику Генпрокурора таке нехлюйське ставлення до своїх обов’язків?

Не менш дивною виявилась відповідь на нашу публікацію, яка надійшла з м. Харкова (після того вже, як ми отримали ультимативного листа О. Фельдмана), — з міського управління МВС України. Підписати її мав, судячи з того, як її оформлено, начальник цього відділення В. Дятлов, але підписав чомусь В. Балюк, правда, з приміткою — “за начальника”. Так от у цьому посланні є таке: “Проведеною перевіркою було встановлено, що у 2003 році ПП “Світовид” було видано книгу А. Гітлера “Майн Кампф”, фінансування якої здійснював директор ПП “Світовид” гр. Гайдаєнко О. В. особисто. З народним депутатом України Фельдманом О. Б. він особисто не знайом (так у тексті. — Ред.) та до фінансування цієї книги останній не має ніякого відношення”.

Припустимо, що Гайдаєнко і Фельдман дійсно не знайомі. Але ж книгу видано. За чиї гроші, хто і скільки конкретно заплатив за це і на якій підставі, який тираж книги, яку вигоду отримав “Світовид”, хто розповсюджував книгу? Відповіді немає. Зате є таке: “Тиражування даної книги на території України не заборонено на підставі ст. 19 “Загальної декларації прав людини”... А тому: “Будь-яких порушень з боку ПП “Світовид” не виявлено та обставини вказані в повідомленні (мабуть, у газетній публікації. — Ред.) свого підтвердження не знайшли...”

Ура! Слава крутіям-бюрократам, які здатні правду назвати брехнею, а брехню правдою, залежно від того, що вигідно. Хоча не виключено, що це разом з тим є яскравим проявом професійної непридатності таких кадрів. Щоб переконатись у цьому, слід узяти до уваги їхнє твердження, що “тиражування даної книги (“Майн Кампф”. — Ред.) не заборонено”. Прикро, коли особи, яким довірено високі пости, не знають елементарних правових норм, які діють в усьому світі. Адже публічна пропаганда ідеології фашистського штибу (а “Майн Кампф” — складова цієї пропаганди. — Ред.) заборонено назавжди будь-кому і будь-де . Це випливає з рішення, прийнятого ще в 1946 році країнами-переможницями у Другій світовій війні. Навіть у ФРН випуск цієї книги, як й інших нацистських видань, законодавчо заборонено. Отож, коли в Польщі знайшлося видавництво, яке на початку нинішнього року видрукувало “Майн Кампф”, то проти нього було відразу порушено справу за кримінальною статтею.

Невже чиновники в Генеральній прокуратурі та Харківському управлінні МВС не знають цього? Якщо це так, то яка їм ціна?

(Сільські вісті”, №117 7 жовтня 2005 р.)

Вчера в Краматорске началось необычное судебное разбирательство по иску заместителя городского головы к издателю и редактору местной газеты "Привет"

В октябре 2004 года во время творческого визита в Краматорск, группы "Вопли Видоплясова" концерт которой сопровождался оранжевой символикой, солиста Олега Скрипку забросали куриными яйцами и бутылками из-под пива. Активное участие в этой "акции" в числе прочих принял заместитель городского головы Станислав Захаров. Тогда в числе пострадавших оказался нынешний руководитель местной милиции подполковник Олег Солодун и народный депутат Украины Валентин Зубов. Газета бесплатных объявлений "Привет" в своем информационном приложении в нескольких номерах осветила тему возбуждения уголовного дела против "яйцеметов", попутно увязывая имя заместителя с другими якобы неблаговидными делами в жизни города.

С. Захаров, усмотрев в этом ущерб своей деловой репутации, подал в суд. В одном из своих интервью местным журналистам Станислав Григорьевич заявил в адрес А.Толстогузова и В.Выголова — издателя и редактора "Привета": дескать, "вы не мужики..." Однако те в долгу не остались: депутат горсовета А.Толстогузов запасся заключением экспертов по поводу этого выражения, и они тоже обратились в суд с иском о защите чести и репутации. В связи с особым интересом местных СМИ к этой теме процесс, похоже, вызовет резонанс в городе.

(“Донбасс”, №185, 7 октября 2005 г.)