Права людини на південному сході України, 2016, #07

На КПВВ Майорськ сьогодні розпочав працювати новий логістичний центр. Про це повідомив голова Донецької ВЦА Павло Жебривський. Станом на 28 грудня він ще добудовується, але вже почав працювати.

"Логістичний центр створюють підприємці Бахмутчини. За свій кошт і своїми силами. За перший день роботи центру його відвідали більше ста мешканців із тимчасово окупованої території Донеччини. Купують в основному м’ясо-молочні продукти", - повідомив П.Жебрівський на своій сторінці у ФБ.
Також він поінформував про те, що на КПВВ Майорське відкрили військово-цивільну адміністрацію селища Зайцеве та пункт надання первинної медичної допомоги. 

27 грудня 2016 року бойовики так званих ЛНР та ДНР запропонували провести обмін 47 українців, які утримуються у полоні, на 690 осіб із боку України. Офіційної позиції із цього питання українська сторона не виказала, але, скоріш за все, погодиться на запропонований сценарій. За словами Ірини Геращенко, «ми шукаємо будь-яку можливість витягти, ми співпрацюємо з церквами і волонтерами, ми готові йти на жести доброі волі і гуманізму, аби витягти».

Зазначимо, що у вівторок із полону звільнено ще двох жінок – Анжеліку Преснякову та Ольгу Сворак – Богданову. Процедура передачі відбулася за участі керівника українського центру звільнення полонених «Офіцерський корпус» Володимира Рубана. Жінок після звільнення передали Службі безпеки України, а сам Рубан, коментуючи чергове звільнення, зазначив, що «стан здоров’я обох жінок нормальний», а також подякував нардепу Надії Савченко за допомогу, адже саме завдяки її домовленостям у Мінську жінок і вдалося звільнити.

Широкий загал дізнався про Ольгу Сворак – Богданову влітку поточного року, коли у ЗМІ пройшла інформація про її потрапляння у полон до терористів так званої ЛНР. Їй приписували те, що вона нібито була завербована СБУ задля передачі секретної інформації військового та політичного характеру із території Луганської Народної Республіки, навіть назвали позивний - «Метіль». До полону жінка працювала в івано-франківському інтернет-виданні «Голос Інфо». Колишні колеги екс-полоненої підтверджують, що вона і справді писала матеріали для видання, які надсилала електронною поштою. Але за завданням редакції перебувала у відрядженні в українській столиці, а не на окупованій території. Виїзд Ольги на схід був викликаний виключно її особистими справами, і жодним чином не був пов’язаний із професійною діяльністю жінки. До того ж за весь цей час не було написано жодної заяви про зникнення від рідних та близьких журналістки.

Також Сворак не приховувала інформації, що її коханий служить в одному із батальйонів ЛНР. Більше того,  в листопаді 2015 року – на власній сторінці в соціальній мережі Ольга поділилася фото із «молодим чоловіком», яке зроблене на території анексованої Ялти. На камуфльованому одязі чоловіка видно прапор так званої Новоросії.

Про іншу полонену – Анжеліку Преснякову – відомо трохи менше, але ці факти також підштовхують до роздумів. Преснякова потрапила у полон раніше, ніж Ольга Сворак: в травні 2016 року. За словами самої жінки, вона працює суддею Апеляційного суду у місті Маріуполь. На непідконтрольну українській армії територію потрапила через хвору на онкологічне захворювання матір, яку приїхала провідати у вихідний день. Затримання відбулося, коли вона збиралася повернутися додому. Їй також було висунуто звинувачення «підозра у співробітництві із ЗСУ», але за більш ніж півроку у полоні не сталося й одного допиту. Нині уся відома інформація щодо Преснякової – лиш її власні слова. У цій історії занадто багато «чорних плям», на які хотілося б пролити світло. Наприклад, дочка Анжеліки Преснякової - Олена - нині проживає у окупованому Донецьку разом із сім’єю. Цей спокійний спосіб життя ніяк не схожий на життя людини, чия матір уже майже рік знаходиться у полоні бойовиків.

Чи була жінки, одна із котра мала стосунки із представником Новоросії, а у іншої – родичі живуть на непідконтрольних Україні територіях, полоненими насправді? Сподіваємося дізнатися вичерпні подробиці на це цілком закономірне питання трохи згодом. Наразі ж маємо лише слова радника голови СБУ Юрія Тандіта: «Вона (йдеться про Ольгу Сворак – прим авт.) знаходиться зараз у неволі, ми повинні думати як її звідти витягнути, а потім, коли вона буде тут, де діють закони, на нашій території, ми зможемо говорити про багато речей більш детально», які дають надію на те, що цю справу буде розслідувано, а не «спущено на гальмах».

Голова Державної прикордонної служби України Віктор Назаренко прирівняв роботу КПВВ Донбасу до діяльності міжнародних пунктів пропуску західної ділянки кордону України. Про це він заявив в інтерв'ю газеті «Голос України».

За його словами, існуючих дорожніх коридорів на лінії розмежування недостатньо, оскільки кількість бажаючих потрапити з окупованої території в підконтрольну і навпаки обчислюється тисячами щодня.

«Щодня на КПВВ «Мар'їнка», «Майорське», «Новотроїцьке» оформляються до шести тисяч чоловік і до однієї тисячі транспортних засобів. А на таких КПВВ, як «Гнутове» і «Станиця Луганська», - до 4,5 тисячі чоловік. У «Гнутове» - ще плюс одна тисяча транспортних засобів», - уточнив Віктор Назаренко.

Він також сказав, що Україна готова до цілодобової роботи пунктів пропуску та до відкриття нових КПВВ, однак не все так простою

«З іншого боку ми зустрічаємо нерозуміння ситуації і небажання полегшити громадянам перетин лінії розмежування. Якби не обстрілювали КПВВ, режим їх роботи був би цілодобовий. А так вони можуть працювати тільки вдень. Під час обстрілу закриваються. З боку незаконних збройних формувань створюються штучні перешкоди, щоб люди себе почували менш комфортно. На КПВВ наших військовослужбовців достатньо. Але з протилежного боку створюють перешкоди, які і позначаються на людях », - підкреслив глава прикордонного відомства і додав, що облаштований КПВВ «Золоте» українська сторона неодноразово намагалася відкрити, але бойовики чинять упертий опір.

Віктор Назаренко також сказав, що, не дивлячись на численні провокації з боку російських найманців, українські прикордонники з початку року на КПВВ Донбасу оформили вісім мільйонів чоловік і півтора мільйона автомобілів.

Крім того, прикордонники виявили 45 бойовиків, які прямували з окупованої території, також вилучили 45 одиниць зброї, 33 тисячі боєприпасів, 124 гранати, близько 10 кг вибухівки.

Також Віктор Назаренко зазначив, що з початку військових дій на Донбасі загинули 67 прикордонників, 415 отримали поранення, 5 зникли безвісти.

"За 2 роки війни, на жаль, загинули 67 прикордонників, 415 отримали поранення. Зниклими безвісти вважаються 5", - уточнив він.

Голова Держприкордонслужби також зазначив, що Росія істотно посилила військовий контингент на адміністративному кордоні з включеним Кримом. Більш того, на цій ділянці росіяни активно ведуть розвідку і влаштовують збройні провокації.

Люди на востоке Украины ничем не отличаются от людей на западе, кроме обстоятельств, в которых они оказались. Эту мысль утверждает Катя Тейлор, которая родилась и выросла в Луганске. «Полтора года назад я поехала на Восток, чтобы увидеть, как живут люди в зоне конфликта. Чтобы привезти им гуманитарную помощь и подумать, чем еще им можно помочь. Это было самое страшное и впечатляющее путешествие в моей жизни», —  утверждает девушка. Катя Тейлор – куратор выставки «Як тебе звати», которая в настоящее время проходит в столичном Мистецьком арсенале и посвящена проблеме внутренних переселенцев в Украине. Ниже – рассказ Кати Тейлор о том, как живут люди в зоне конфликта, о нелегкой участи переселенцев и о том, что в подобных конфликтах больше всего страдают дети. А еще о том, что пришло время посмотреть на переселенцев не только как на следствие конфликта, а как на возможность развития мира.

«К тому моменту мои родители уже год как переехали из Луганска в Киев. Уже год шли боевые действия. Но год – это слишком мало, чтобы начать забывать о трагедии, если она не касается тебя лично. А вот два с половиной – в самый раз. Нас всех интересуют уже совсем другие новости. Новое здание театра на Андреевском спуске не такое, Трамп – алчный недоумок, коррупция неискоренима, а гендеры все так же воюют. Но нас больше не волнуют новости с фронта. На них, как и на баннерную рекламу в интернете, у читателя вырабатывается иммунитет – он просто перестает их замечать.

Сьюзан Сонтаг в своей книге «Смотрим на чужие страдания» пишет: «Глобализация картин страдания может побудить людей «озаботиться сильнее». С другой стороны — поселить чувство, что страдания и несчастья слишком огромны, неотвратимы, всеохватны и локальные политические действия не могут их существенно сократить». И продолжает дальше, проводя аналогию с рекламой вреда курения: «Имеет ли шок временные пределы? Шок может стать привычным. Шок может выветриться. Если даже это не произойдет — можно ведь не смотреть. У людей есть средства защиты от огорчений — в данном случае от неприятной информации, если человек хочет и дальше курить. Это представляется нормальным, то есть адаптацией. И как привыкают к ужасному в реальной жизни, так можно привыкнуть и к ужасу некоторых изображений». Или новостей, как в нашем случае.

Но ведь военный конфликт – это не предмет в себе. Это волна, которая имеет катастрофические последствия как в процессе, так и после окончания. Одним из этих последствий стало массовое переселение людей из Донбасса. Среди них 230 тыс. детей. СМИ перестали об этом писать, соответствующие министерства сбавили обороты, люди снова занялись своими проблемами. Но катастрофа осталась. Вопрос не решен.

Когда я ездила на Восток, я общалась с внутренними переселенцами, которые переехали из Донецка и Водяного в Славянск, в котором в 2015 году было уже спокойно и безопасно. Всем этим людям было просто некуда возвращаться. Я говорила с мамой четырех маленьких детей, которая живет с ними и еще одной семьей в комнате на 15 квадратных метров. Я говорила с людьми из деревень, которые перебираются из одного маленького села в другое, где более безопасно. С надеждой вернуться однажды домой. Я говорила с девочкой на инвалидной коляске, а потом узнала, что буквально через несколько дней в ее дом попал снаряд.

Среди городов, которые я посетила, была Марьинка. Одно время это название часто звучало в новостях. Город сильно пострадал. Была разрушена вся инфраструктура. Я разговорилась с женщиной, когда передавала ей гуманитарную помощь. Она провела меня к ним в дом. Точнее в подвал. Потому все дети, которые были в этом доме, постоянно находились в крохотном подвале – там безопаснее.

А еще там затхлый воздух. В коридоре ряд стульев, похожих на те, что были в актовом зале моей школы. За шторой из старого покрывала – маленькая комната, где дети спят на двухэтажной кровати. У нее трое детей. Один свой и двое сирот, которых она опекает после того, как несколько лет назад умерли их родители. Здесь же теплая одежда, запасы еды. Мать просит ребенка принести показать игрушки. Даниле 7 лет. Он важничает, позируя на камеру, а затем радостно бежит ко мне навстречу хвастаться тем, что у него есть. В картонном ящике – гильзы разного размера. Такие игрушки. Он перебирает их и рассматривает. Потом дарит мне.

В поселке Тоненькое почти не было людей. Из 250 осталось от силы человек 30. Нам удалось встретить только три семьи. Две из них – с маленькими детьми. Их дома друг напротив друга. Девочки-соседки дружат, иногда ссорятся и несколько дней не разговаривают. Диане шесть, Ане три. Аня мечтает стать феей. Ее отец показывает мне побитый осколками кусок забора. Бабушка Дианы – детскую пластмассовую кухню, всю прошитую металлом.

На улицах Первомайского на дороге играют дети. Местные и переселенцы из Водяного, Донецка, Горловки. Они все играют, но как только разговор заходит о боевых действиях, – мрачнеют, взгляд становится взрослым. Большинство уже год ночуют в подвалах. Четырехлетний Кирилл говорит на залпы града, что это гром. А значит скоро пойдет дождь. Но дождя нет. Есть только новые взрывы.

Я вернулась тогда с Донбасса в полном замешательстве. Я просто не понимала, насколько все это серьезно, пока на себе не ощутила страх от взорвавшегося неподалеку снаряда. Или пока не взяла в свою руку маленькую мягкую ладонь и не увидела эти детские, лишенные страха, а иногда и надежды, глаза.

По приезду мы с волонтером Ирой Солошенко и коллегами организовали арт-аукцион и собрали почти 2 млн грн на помощь детям Марьинки. В итоге ребятам отремонтировали школу, больницу, и помогают им до сих пор. Но как много тех, кому никто не помог? Когда я общалась с переселенцами в Донбассе, они все продолжали говорить одно и то же. Что государство их бросило. Что им дали возможность переехать на время атак, но в тех санаториях и больницах, где они ютятся, им не рады. А денег у них едва хватает на пропитание и лекарства. И это не странно, потому что социальная помощь переселенцам сегодня составляет 884 грн в месяц. Поэтому они ждут буквально на чемоданах, когда «станет тише», чтобы вернуться домой. Потому что там хотя бы есть все необходимое и не нужно покупать каждую вещь, тратя на нее последние деньги.

Но они тратят. И они не дома. А в Харькове, Днепре, Киеве и других городах Украины о переселенцах зачастую говорят в совершенно другом ключе. В основном о том, что они, конечно, «понаехали», что они хамы, и пусть уже валят поскорее обратно. И, конечно, их тоже можно понять. У кого кредит, у кого родственники болеют, дети, проблемы на работе и так далее. Ну куда еще вы со своими переселенцами.

Но задумайтесь. У вас на улице пожар. Сгорел только дом соседа, а вас каким-то чудом не тронуло. И вместо того, чтобы ему помочь, вы закрываете дверь, да еще и поливаете его грязью. Но теперь представьте, что все наоборот. Что это ваш дом сгорел. И это вам нужна помощь.

Мы каждый день грубим друг другу, а потом жалуемся на то, что переселенцы – хамы. Серьезно? А до этого в такси, ЖЭКе, на почте и в трамваях вы встречали только почтенных аристократов? Может, никакие переселенцы не виноваты в том, что вокруг нас все поглотило хамство. Может они просто приехали, людей стало физически больше, и поэтому эта проблема стала заметнее? Ведь ругань и хамство всегда виднее.

Я родилась и выросла в Луганске. И я с уверенностью могу сказать, что люди на востоке ничем не отличаются от людей на западе, кроме обстоятельств, в которых они оказались. Да, есть какие-то отличия в традициях или атрибутах культуры. Но нас всех связывают общие ценности, у нас похожие привычки и мы хотим одинаковых вещей: безопасности, комфорта.

Группа, которая наиболее сильно страдает от этого кризиса – это дети. Среди них есть и младенцы, и подростки. Для каждой возрастной группы переезд на новое место – это невероятный стресс. Самые маленькие никогда не вспомнят свой настоящий дом, и никто не знает, сколько лет они будут жить во временных местах для переселенцев. У многих из них теперь нет своей комнаты, нет детской или спортивной площадки возле дома, нет своего стола, за которым можно делать уроки.

Более 100 тыс. детей в Украине, которые покинули свои дома на Востоке, растут в сложных экономических и психологических условиях. Там формируются их привычки, выстраиваются новые ценности. Они вырастут и вполне вероятно устроят свои жизни, но чем будут наполнены их воспоминания, каким в их памяти останется детство?

Пришло время посмотреть на переселенцев не только как на следствие конфликта, а как на возможность развития мира. Представьте, что все эти четверть миллиона детей вырастут и станут завтра учеными, музыкантами, художниками, новыми адекватными политиками, будут строить новый бизнес и новую страну. Или нет. Или мы не дадим им возможности нормально развиваться и будем воспринимать их как врагов.

Нашей выставкой «Як тебе звати?» мы надеемся обратить внимание украинцев на проблему внутренних переселенцев. Наша целевая аудитория – это каждый. Мы хотим, чтобы на выставку пришли те, кому пришлось пережить переезд, и те, кто принял переселенцев. Те, кто открыт и те, кто еще не готов к диалогу. Ведь мы верим, что территория искусства – это именно то место, где диалог может начаться».

Выставка завершает свою работу 25 декабря.

Фото: Platfor.ma и Громадське радіо

До новорічних свят черги на Контрольно-пропускних пунктах Донбасу помітно зросли. Проїзду очікують тисячі водіїв.
З боку незаконних збройних формувань «ЛНР» в черзі перед блокпостом у Станиці Луганській очікують близько однієї тисячі громадян. Про це повідомляють монітори громадської організації «Фундаціія.101».

«Значний потік піших на КПВВ «Станиця Луганська» з неконтрольованої території: в сторону контрольного пункту стоять до 70-ти чоловік, а на блокпосту непідконтрольної території, за словами людей, понад 1000 осіб. З контрольованої території на проходження лінії розмежування стоять до 150 чоловік», - уточнили волонтери.

На КПВВ «Новотроїцьке» ситуація контрольована. «Потік не надмірний, але постійний по обидва боки: з контрольованою - понад 60 машин і до 60 піших пасажирів, з неконтрольованою - 22 авто і 50 піших», - уточнили в «Фундаціі.101».

Найбільші черги фіксуються на КПВВ «Мар'їнка», де на в'їзд і виїзд стоять 500 машин, по 250 з кожного напряму.

У КПВВ «Майорське» - 300 автомобілів, по 150 з кожного боку.

На КПВВ «Гнутове» - 20 на в'їзд і 35 на виїзд.

За минулу добу лінію розмежування в районі проведення АТО перетнули близько 26 тисяч осіб і 3-4 тисячі транспортних засобів.

Харківська правозахисна група та Правозахисний центр «Меморіал» (Москва) представили журналістам і громадськості результати своєї роботи в Донецькій і Луганській областях відповідно до проекту, підтриманому БДІПЛ ОБСЄ (Варшава).

У березні-червні 2016 р моніторингові групи ХПГ і ПЦ «Меморіал» проїхали по всій лінії розмежування на підконтрольних територіях, співробітники ПЦ «Меморіал» також здійснили моніторингові візити на непідконтрольні території Донецької та Луганської областей.

Метою візитів в «сіру» зону було вивчення основних проблем, пов’язаних з розміщенням військових в населених пунктах на лінії розмежування, переходом через контрольні пункти в’їзду-виїзду на лінії розмежування, функціонуванням неофіційних переходів через неї, масштабами руйнувань і ходом відновлення, положенням вимушених переселенців, т.зв. «пенсійним туризмом», станом шкільної освіти, обстрілами в березні-червні 2016 р.

У поїздках по непідконтрольній території збиралася інформація про наслідки військових дій, про хід відновлення зруйнованих об’єктів і про сьогоднішні умови життя жителів цих територій, зокрема, про рівень цін на продукти і рівні доходів (зарплати, пенсії), про проблеми пересування через лінію розмежування, про вимушених переселенців, про шкільну освіту, про ситуацію з обстрілами.

Під час кожного візиту вивчалася також проблема доступу до інформації.

За результатами візитів було підготовлено дві доповіді – відповідно по підконтрольній і по непідконтрольній територіям, кожну доповідь завершують детальні рекомендації щодо того, як поліпшити ситуацію. Ці доповіді були опубліковані в грудні 2016 року і вперше були публічно представлені 8 грудня в Європейському парламенті в Брюсселі.

В ході прес-конференції безпосередні учасники моніторингових місій поділилися зібраним фото і відео матеріалом, розповіли про найяскравіші епізоди місій, ознайомили громадськість з комплексом рекомендацій українському уряду, а також відповіли на всі питання за підсумками своїх візитів в зону конфлікту.

В процесі роботи моніторингових груп був зібраний значний обсяг інформації про руйнування житлових будинків в зоні конфлікту, знищеної інфраструктури, екстраординарних випадках порушення прав людини в зоні конфлікту – вбитих, поранених, військовополонених, зруйнованому житлу та інші.

Харківську правозахисну групу представляли Юрій Асєєв, Євген Захаров, Олександр Павліченко, ПЦ «Меморіал» – Олег Орлов.

Харьковская правозащитная группа и Правозащитный центр «Мемориал» (Москва) представили журналистам и общественности результаты своей работы в Донецкой и Луганской областях в соответствии с проектом, поддержанным БДИПЧ ОБСЕ (Варшава).
В марте-июне 2016 г. мониторинговые группы ХПГ и ПЦ «Мемориал» проехали по всей линии разграничения на подконтрольных территориях, сотрудники ПЦ «Мемориал» также осуществили мониторинговые визиты на неподконтрольные территории Донецкой и Луганской областей.

Цели визитов в «серую» зону – изучение основных проблем, связанных с размещением военных в населенных пунктах на линии разграничения, переходом через контрольные пункты въезда-выезда на линии разграничения, функционированием неофициальных переходов через нее, масштабами разрушений и ходом восстановления, положением вынужденных переселенцев, т.н. «пенсионным туризмом», состоянием школьного образования, обстрелами в марте-июне 2016 г.

В поездках по неподконтрольной территории собиралась информация о последствиях военных действий, о ходе восстановления разрушенных объектов и о сегодняшнем положении жителей этих территорий, в частности, об уровне цен на продукты и уровне доходов (зарплаты, пенсии), о проблемах передвижения через линию разграничения, о вынужденных переселенцах, о школьном образовании, о ситуации с обстрелами.

Во всех визитах изучалась также проблема доступа к информации.

По результатам визитов было подготовлено два доклада – соответственно по подконтрольной и по неподконтрольной территориям, каждый доклад завершают детальные рекомендации относительно того, как улучшить ситуацию. Эти доклады были опубликованы в декабре 2016 года и впервые были публично представлены 8 декабря в Европейском парламенте в Брюсселе.

В ходе пресс-конференции непосредственные участники мониторинговых миссий поделились собранным фото и видео материалом, рассказали о наиболее ярких эпизодах миссий, ознакомили общественность с комплексом рекомендаций украинскому правительству, а также ответили на все вопросы по итогам своих визитов в зону конфликта.

В процессе работы мониторинговых групп был собран внушительный объем информации о разрушениях жилых домов в зоне конфликта, уничтоженной инфраструктуре, экстраординарных случаях нарушения прав человека в зоне конфликта – убитых, раненых, военнопленных, разрушенном жилье и другие.

Харьковскую правозащитную группу представляли Юрий Асеев, Евгений Захаров, Александр Павличенко, ПЦ «Мемориал» – Олег Орлов.

8 грудня 2016 року в Європейському парламенті (Брюссель) відбулася Конференція з питань конфліктних зон у Східному партнерстві та ситуації з правами людини. Під час цього заходу порушувались питання дотримання прав людини на окупованих або анексованих територіях в зонах конфліктів на європейському континенті, до яких віднедавна належить окупований Російською Федерацією Крим та непідконтрольні Україні райони Донецької та Луганської областей.

Українські учасники Дмитро Шульга (Міжнародний фонд «Відродження») та Олександра Матвійчук (Центр громадянських свобод, ініціатива «Майдан SOS») виступили із доповідями про стан дотримання прав людини відповідно в окупованому Криму та на Донбасі.

Саме напередодні Конференції була завершена робота над доповіддю за результатами моніторинґових візитів до зони воєнного конфлікту на Донбасі, які спільно здійснили члени Правозахисного центру «Меморіал» (Москва) та Харківської правозахисної групи, і текст доповіді представлено учасникам Конференції в Брюсселі. Важливо, що в дповіді вміщені не лише аналіз ситуації та опис реальних фактів порушень прав людини на сході України, але сформульовані також і чіткі та реальні рекомендації, спрямовані на виправлення ситуації з дотриманням прав людини в цьому регіоні.

Під час Конференції звіт представила Голова Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук.

Звіт отримав високу оцінку з боку європейських парламентарів, зокрема, депутат від Литви Петрас Аустревічюс в розмові з авторами доповіді висловив таку оцінку.

Представники команди моніторів та авторів звіту Олег Орлов (Правозахисний центр  «Меморіал») та Олександр Павліченко перед його презентацією в Європейському парламенті

Доповідь охоплює період з 16 серпня по 15 листопада 2016 року, і містить задокументовану інформацію, що базується на глибинних інтерв’ю зі 176 свідками та жертвами. Зібрані дані підтверджують, що люди, які живуть поблизу «лінії зіткнення», страждають від браку безпеки, воєнного протиборства поблизу їх помешкань, загроз, пов’язаних із мінами та нерозірваними боєприпасами, жорсткими та непропорційними обмеженнями свободи пересування.
У період з 16 серпня по 15 листопада Моніторингова Місія ООН з прав людини в Україні задокументувала тридцять два випадки смерті цивільних осіб, і 132 поранення, пов’язаних з конфліктом. Загальна кількість загиблих з середини квітня 2014 до 1 грудня 2016 становить 9,758 людей; ще 22,779 людей були поранені*. Ця цифра включає жертви серед Збройних сил України, цивільного населення та членів озброєних груп. Більше 2,000 вбитих були цивільними особами. Окрім того, в авіакатастрофі літака MH-17 загинули 298 пасажирів та членів екіпажу. Кількість цивільних осіб поранених у зв’язку з конфліктом оцінюється між 6,000 і 7,000.
«Викликає глибоке занепокоєння той факт, що урядові сили і озброєні групи, які ведуть діяльність у районах, де перебувають цивільні особи, не вживають усіх можливих заходів для запобігання шкоди, які бойові дії можуть заподіяти школам, дитячим садкам та медичним закладам. Українські військові сили та озброєні групи і далі розміщуються у будинках цивільного населення у містах та селах поблизу «лінії зіткнення». Використання сільськогосподарських земель у військових цілях та наявність великої кількості мін та вибухових пережитків війни має згубний вплив на доступ людей до засобів існування.
Озброєні групи в самопроголошених «Донецькій народній республіці» та «Луганській народній республіці» продовжують позбавляти людей їхніх прав та будь-яких ефективних механізмів відшкодування. Незважаючи на численні запити, Моніторинговій Місії ООН з прав людини в Україні не було надано повного та безперешкодного доступу до місць тримання під вартою цих людей. У доповіді йдеться про низку пенітенціарних установ та слідчих ізоляторів на територіях, що перебувають під контролем озброєних груп в Донецькій та Луганській областях, де знаходяться особи, затримані або ув’язнені до початку конфлікту, та інші місця в Донецькій та Луганській областях, де озброєні групи тримають чи донедавна тримали в ув’язненні людей, позбавлених волі у зв’язку зі збройним конфліктом. Обмеження доступу до цих місць викликає занепокоєння щодо того, що людей можуть піддавати катуванням та іншим жорстоким, нелюдським або таким, що принижують гідність видам поводження та покарання, у тому числі сексуальному та ґендерно-обумовленому насильству.
Сотні людей лишаються зниклими безвісти. В той час як деякі з них могли померти, і їхні тіла ще мають бути знайденими чи ідентифікованими; ймовірно, що деякі особи, які вважаються Урядом зниклими безвісти, можуть утримуватися під вартою без зв’язку із зовнішнім світом на територіях, що перебуваються під контролем озброєних груп, або навпаки. Однак за відсутності інформації, родини зниклих безвісти продовжують переживати глибокі страждання, враховуючи невідому долю їх близьких.
Управління Верховного комісара ООН з прав людини вітає зусилля Уряду направлені на розслідування порушень прав людини, скоєних під час збройного конфлікту, звертаючи увагу на недостатній прогрес у притягненні до відповідальності порушників зі своїх лав. Порушники ж зі сторони озброєних груп продовжують користуватися високим рівнем безкарності за найсерйозніші порушення прав людини. Кілька людей, обвинувачених в причетності до смертей під час подій на Майдані чи насильства 2 травня 2014 року в Одесі постають перед судом. Втім, викликає занепокоєння той факт, що до відповідальності притягуються лише посадові особи нижчого рангу.
Внутрішньо переміщені особи вже майже два роки стикаються з обтяжливими та непропорційними перепонами до реалізації своїх соціальних прав, особливо через призупинення соціальних та пенсійних виплат, та відповідну процедуру верифікації.
Непропорційні обмеження свободи пересування через лінію зіткнення серйозно впливають в середньому на 25,000 людей, які перетинають її щодня, розділяючи родини та спільноти.
«У той час, як сім’ї та громади у Донецькій та Луганській областях намагаються зберігати зв’язки між собою, їхні пересування є різко обмеженими, тому що люди можуть перетнути лінію зіткнення лише у п’яти контрольно-пропускних пунктах в’їзду-виїзду, де вони стикаються з необґрунтованими та тривалими затримками посеред замінованої території, яка не позначена неналежним чином. Дерев’яні сходи для пішоходів, які з’єднують залишки зруйнованого мосту у Станиці-Луганській, лишаються єдиним доступним для цивільного населення пунктом перетину лінії зіткнення», – йдеться у доповіді. Доповідь містить також інформацію про сексуальне та ґендерно-обумовлене насильство на контрольно-пропускних пунктах.
Зважаючи на зниження температури повітря та скорочення часу роботи блокпостів, людям, які не мають особистого транспорту стає все важче перетинати лінію зіткнення. Рейсові автобуси не їздять через «нейтральну смугу» між блокпостами, тому цивільним особам доводиться йти пішки близько трьох кілометрів. Це непропорційно впливає на осіб похилого віку, та на родини з дітьми. Люди з інвалідністю стикаються з іще більшими труднощами, перетинаючи лінію зіткнення», – зазначається у доповіді.
Вплив конфлікту на сході України на ситуацію з правами людини свідчить про необхідність повноцінної реалізації положень Мінської угоди, - підкреслюється у доповіді. В обох областях, заборонені озброєння залишаються і продовжують використовуватися.
Моніторингова Місія ООН з прав людини в Україні також продовжила здійснювати активний моніторинг ситуації з правам людини в Автономній Республіці Крим, статус якої визначено Резолюції Генеральної Асамблеї ООН 68/262. Було задокументовано декілька випадків зловживань у місцях позбавлення волі, а також продовження застосування санкцій щодо членів Меджлісу. І далі продовжується переслідування кримських татар та представників груп, заборонених у Російській Федерації, а також переведення затриманих із Криму до пенітенціарних установ у Російській Федерації, викликають серйозне занепокоєння.

З повним текстом доповіді можна ознайомитися по ссилці. 

В конце ноября под давлением правозащитников был либерализирован Порядок пересечения линии разграничения (далее "Порядок...", введенный приказом первого заместителя руководителя штаба АТО при СБУ...

В частности, изменения касаются ограничений на вес перемещаемого вместе с гражданином личного багажа. Вес провозимого багажа увеличен с 50 кг. до 75 кг. Все что превышает этот вес считается "грузом", и для его перемещения необходимо получение отдельного разрешения от СБУ ("Порядок..." имеет расписанные процедуры получения такого разрешения).
Кроме этого в "Порядке..."  увеличен возраст детей до 3 лет, чье наличие может дать право сопровождающим такого ребенка взрослым на осуществление пропускных процедур вне очереди.
В частности, пукнт 3.4 предписывает:
"... Особи з особливими потребами (за наявності документів підтверджуючих інвалідність 1 та 2 групи), особи похилого віку (понад 70 років), жінки з явними ознаками вагітності, батьки (опікуни, за наявності підтверджуючих документів) з малолітніми дітьми до 3 років, інші особи - у разі виникнення потреб гуманітарного характеру (важка хвороба, слідування на похорон, перевезення померлих тощо, за наявності підтверджуючих документів) та транспортні засоби, на яких вони пересуваються, можуть бути допущені до в’їзду в КПВВ (БП) позачергово"...

Революционным прорывом во взаимоотношениях госструктур и гражданского общества можно назвать то, что для снижения негативных последствий от конфликтных ситуаций на КПВВ в "Порядке..." зафиксирована возможность представителям правозащитных организаций, работающих на пунктах перехода участвовать в решении конфликтных ситуаций прячмо на месте:

" ... Таке рішення приймається виключно комісією у складі старших змін контрольних служб на БП та КПВВ (ДПСУ, ДФСУ, СБУ) та представників громадських організацій («ФУНДАЦІЯ-101», «ДОНБАС-СОС», «ВОСТОК-СОС» за їх наявності) з обов’язковою фіксацією інформації про пропущених поза чергою осіб та транспортних засобів прикордонним нарядом «Вартовий шлагбауму» в окремому журналі контролю в’їзду транспортних засобів з закріпленням такого рішення підписами всіх членів комісії..."
Считаем это значительным достижением в области диалога гражданского общества и силовых структур в вопросе контроля за соблюдением ПЧ в зоне вооруженного конфликта...
Как происходила трансформация правил пересечения линии разграничения можно сравнить тут:
первая версия "Порядка...":

последния версия "Порядка..."

В то же время нужно отметить, что судами первой инстанции протоколы, состааленные на лиц, якобы нарушивших данный "Порядок..." в части перемещения грузов через линию разграничения, не рассмотриваются.
Вот типичный пример постановления местного суда при рассмотрении протокола о нарушении "Порядка...":
"... провадження у справі підлягає закриттю з наступних підстав.

Статтею 9 КУпАП передбачається, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до Закону України від 17 липня 2015 року № 649-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо порядку переміщення товарів до району або з району проведення антитерористичної операції» КупАП доповнено ст.204-3, якою встановлено відповідальність за порушення порядку переміщення товарів до району або з району проведення антитерористичної операції. Також, згідно із цим Законом України «Про боротьбу з тероризмом» доповнено новою ст.14-1 «Порядок переміщення товарів до району або з району проведення антитерористичної операції», відповідно до якої переміщення товарів до району або з району проведення антитерористичної операції здійснюється в порядку, що встановлюється Кабінетом міністрів України за поданням Служби безпеки України. Особи, винні у порушенні порядку переміщення товарів до району або з району проведення антитерористичної операції, несуть відповідальність згідно із законом.

Відповідно до п.2 Прикінцевих положень Закону Кабінет Міністрів України зобовязано протягом 14 днів після опублікування цього закону затвердити відповідний порядок переміщення товарів до району або з району проведення антитерористичної операції; привести свої нормативно- правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно - правових актів у відповідність із цим Законом, які дотепер не виконано.

Оскільки ст.204-3 КУпАП визначено відповідальність за порушення порядку переміщення товарів до району або з району проведення антитерористичної операції, встановлення ознак складу цього адміністративного правопорушення передбачає звернення до законодавства, яка регулює відповідний порядок. Такі положення у законодавстві відсутні, тому не можливо застосувати до таких правовідносин положення Тимчасового порядку контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів ( товарів) через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, затвердженого наказом першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України ( керівника АТО на території Донецької та Луганської областей) від 12 червня 2015 року № 415 ог ( зі змінами від 15.09.2015 року № 810)

Таким чином, порядок переміщення товарів, належним чином затверджений згідно вимог чинного законодавства, відсутній, тому порушення законодавства з боку особи, стосовно якої складено протокол, не відбулося, отже, провадження у справі через відсутність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.204-3 ч.1 КУпАП, підлягає закриттю.

Згідно ст.247 КУпАП, провадження по справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю при наступних обставинах: 1) через відсутність події та складу адміністративного правопорушення…

Керуючись ст. 247 КУпАП,суд постановив :

ОСОБА_1 звільнити від адміністративної відповідальності.

Провадження по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 204-3 КУпАП, відносно ОСОБА_1 закрити в звязку з відсутністю складу правопорушення.

Товарно-матеріальні цінності, а саме - непродовольчі товари на загальну суму 13000 грн, переданих ОСОБА_1 на відповідальне зберігання, згідно акту прийому-передачі від 14.04.2016 року, залишити в нього..."

"Порядок пересечения линии разграничения...", который ежедневно вносит свои коррективы в жизнь десятков тысяч граждан, вынужденных по разным прияинам пересекать линию разграничения (ЛР), имеет весьма спорное юридическое значение - общественное обсуждение ни при принятии, ни при внесении изменений не проводилось; изменения в подзаконные акты не инициировалось; судами не воспринимается...
 

Правозащитники уже давно настаивают на открытии регулярного пассажирского сообщения через КПВВ, с целью снижения очередей и гуманитарной нагрузки на инфраструктуру КПВВ, упрощения пропускных процедур и отмены почасовой работы КПВВ, что позволит ликвидировать очереди на КПВВ, снизить негативное восприятие со стороны граждан, пересекающих ЛР через КПВВ, убрать коррупционную составляющую, повысить культуру общения между персоналом КПВВ и перемещающимися гражданами...
 

Міжнародне законодавство забороняє обстріли та бомбардування цивільних будинків та будівель, зокрема, лікарень, якщо такі споруди не використовуються з військовими цілями. Також не дозволяється використовувати зброю, матеріали та методи ведення війни, які завдають надмірних ушкоджень або мають невибіркову дію. За даними ВООЗ, упродовж збройного конфлікту на Донбасі 32 заклади охорони здоров’я були повністю виведені з ладу, а інші 17 – ушкоджено, проте вони досі продовжують функціонувати.

Нещодавно правозахисна організація «Луганський обласний правозахисний центр «Альтернатива» під егідою Коаліції «Справедливість заради миру на Донбасі» опублікувала попередній звіт, присвячений стану закладів охорони здоров’я у зоні бойових дій на Донбасі. Звіт створено в результаті моніторингу, що триватиме до березня 2017 року. Далі – інформація про ушкодження закладів охорони здоров’я у Лисичанську, Щасті та Станиці Луганській.

Центральна районна лікарня, Станиця Луганська, Луганська область

Обстріли лікарні почалися саме на День незалежності України, 24 серпня 2014 року. На той момент у приміщенні перебувало 40 осіб, 27 із яких були пацієнтами. Три медсестри постраждали під час обстрілів: у двох – струс мозку, в однієї – осколкове поранення. Через два дні, 26 серпня, лікарню закрили.

«Після першої хвилі обстрілів ми піднялися нагору подивитися, що там з будівлею, із хворими. Щойно вийшли на вулицю, почалася друга хвиля обстрілу. Ми встигли заскочити в лікарню, як у метрах десяти від нас снаряд упав», – пригадує постраждала медпрацівниця.

Повторно госпіталь обстрілювали 9 лютого 2015 року. Щоправда, цього разу ніхто не постраждав.

Всього під час обстрілів центральної районної лікарні у Станиці Луганській ушкоджено понад 1500 квадратних метрів даху, фасад стаціонарного відділення, понад 660 вікон та 17 дверей. Крім цього, постраждала система обігріву. Загальна сума збитку складає близько 6 мільйонів гривень. Станом на 24 червня 2016 року пошкоджені вікна замінили та повністю реконструювали систему обігріву.

Міська лікарня, Щастя

Упродовж 2014 та 2015 років міську лікарню у Щасті, що на Луганщині, кілька разів серйозно обстрілювали. Перші міни вразили стіни госпіталю опівночі 3 липня 2014 року. Особливо тяжкі обстріли, що зачепили місто, проходили впродовж зими 2014–2015 років.

Лише за одну добу, 16 лютого 2015 року, на території лікарні вибухнуло 15 мін. Одна із них знищила автомобіль швидкої допомоги.

За словами свідків, «міни летіли з різних сторін, хто стріляв – невідомо».

Упродовж обстрілів у приміщенні лікарні перебувало 50–60 осіб із числа пацієнтів та медперсоналу. Тоді людей евакуювали до підвалу. Наприкінці січня – на початку лютого 2015 року реактивний снаряд влучив у систему обігріву, внаслідок чого прикутих до ліжка пацієнтів на 4–5 днів перевезли до районного центру.

У результаті обстрілів постраждала завідувачка складу лікарні – жінка отримала осколкове поранення ноги. «Рану забинтували, не зашивали. Три дні провела вдома і пішла на роботу. Кульгала два місяці», – пригадує вона.

Нині у напівзруйнованій лікарні провели капітальний ремонт. Загальна сума збитку склала 7,5 мільйонів гривень.

Амбулаторія №3, Лисичанськ

Сильні обстріли Лисичанська розпочалися 22 липня 2014 року – у цей час і до 22 липня місто визволяла українська армія. Двадцятеро хворих і п’ятеро медпрацівників залишилися у підвалі амбулаторії. До них долучалися місцеві, які не мали де сховатися від обстрілів.

«Деякі люди (місцеві, у кого не було підвалу) перебували тут три-чотири доби. Таких у різні дні було від 30 до 60 осіб. У перервах між обстрілами виходили на вулицю, у дворі амбулаторії варили їжу», – розповідає завідувач аптекою амбулаторії.

За час обстрілів у приміщення амбулаторії влучило два снаряди. Після першого влучання медперсонал власними силами гасив пожежу. За словами свідків, лікарню обстрілювали «Градами», розташованими поблизу Лисичанського нафтопереробного заводу. Нині з’ясувати сторону-винуватця не видається можливим, однак у той час місто контролювали бойовики угруповання «ЛНР».

Через обстріли постраждало понад 1400 квадратних метрів покрівлі, газова труба, фасад і вікна лікарні. Лисичанську амбулаторію реконструювали співробітники, містяни, представники місцевої влади, громадських організацій та Червоного Хреста. Всього на відбудову приміщення знадобилося понад 1 мільйон гривень.

Збройний конфлікт на Донбасі призвів до численних грубих порушень прав людини на території Донецької та Луганської областей. Особливих розмахів свавілля людей зі зброєю сягнуло внаслідок утворення цілої мережі незаконних місць несвободи. Полонених утримують/утримували обидві сторони конфлікту – тобто і незаконні збройні угруповання «ДНР» та «ЛНР», що діють за підтримки Росії, і українські добровольчі батальйони.

Коаліція «Справедливість заради миру на Донбасі» присвятила багато уваги дослідженню ситуації із незаконним затриманням на Донбасі. У результаті, зібравши понад 160 інтерв’ю, 2015 року правозахисники випустили звіт «Ті, що пережили пекло» та однойменний документальний фільм. Сьогодні громадські організації, які входять до складу Коаліції, продовжують документувати випадки незаконного затримання та утримання. У результаті станом на серпень 2016 року стало відомо про 246 особистих історій людей, які перебували у полоні, та про 146 незаконних місць несвободи. Із них 139 створені незаконними збройними угрупованнями, що діють на окупованій частині Донбасу за підтримки Росії.

На основі зібраної інформації нещодавно вийшов короткий звіт «Місця несвободи», підготований трьома громадськими організаціями – «Східноукраїнським центром громадських ініціатив», «Харківською правозахисною групою», «Восток-SOS».

Територіально розподіл незаконних місць несвободи має такий вигляд:

Мережа «підвалів для полонених», створена незаконними збройними угрупованнями

У результаті моніторингу вдалося виявити різні типи створених бойовиками місць несвободи з найбільшою кількість полонених, зокрема:

• Будівля Служби безпеки України (місто Донецьк, вулиця Щорса, 62) – понад 200 осіб;
• Колишня військова частина № 3037 (місто Донецьк, вулиця Купріна, 1) – понад 190 осіб;
• Завод «Ізоляція» (місто Донецьк, вулиця Світлого шляху, 3) – 190 осіб;
• Ізолятор тимчасового утримання поряд із Південною автобусною станцією (місто Донецьк) – понад 400 осіб;
• Будівля Служби безпеки України (місто Луганськ, вулиця Радянська, 79) – понад 200 осіб.

«Ми корилися кожному наказові, тому що нас постійно контролювали, а деякі сепаратисти завжди були з нами. Якщо ти не підкорявся, з тобою жорстоко поводилися, били», – пригадує один із колишніх полонених.

Умови утримання

Відповідно до свідчень очевидців, ті, хто потрапляв у полон, перебували в умовах, не пристосованих для тривалого перебування людей. Полонених утримували у затхлих приміщеннях, куди не мало доступу денне освітлення та свіже повітря. Найчастіше затримані опинялися «на підвалі», де спали на дерев’яних дошках, піддонах, ганчір’ї. Воду для пиття, як правило, приносили у пластикових пляшках з туалету. Ці ж ємності здебільшого слугували і для випорожнення, адже з камери в туалет випускали не тоді, коли просили, а за строгим графіком.

«У верхньому правому куті була дірка для комунікаційних ліній – єдина можлива щілина для вентиляції. Через неї ми чули побиття, як хтось кричав у підвалі поряд… Без світла. Ми були у постійній темряві», – розповідає очевидець.

Причини затримання:

• порушення комендантської години, підозра у вживанні алкоголю або наркотиків;
• політичні погляди та підозра у підтримці Збройних сил України або добровольчих батальйонів;
• викрадання з метою отримання викупу;
• належність до Збройних сил України або добровольчих батальйонів.

Більшість людей, що потрапляли до полону, стверджують про випадки нелюдського поводження та катувань.

«Вони били його весь час, б’ють, тягнуть… Вони зачинили двері, але там є щілина, тож все добре чутно. … Коли його тягли, він намагався щось сказати, а його все били, а він стогне, кричить, виє. Але це так жахливо, так страшно, коли ти чуєш, що комусь боляче, що не можу сказати, що гірше – коли били мене, чи коли били його», – з жахом пригадує свідок.

Незаконні затримання на підконтрольній Україні території

З-поміж задокументованих випадків незаконного затримання вісім сталося на території, підконтрольній українському урядові, з легкої руки представників добровольчих батальйонів та Національної гвардії України. За свідченнями очевидців, йдеться про близько 40 затриманих осіб.

Причини затримання:

• підозра в симпатії до російсько-сепаратистських сил;

• працівники служби безпеки України;
• журналісти та волонтери, підозрювані у шпигунстві;
• викрадення з метою отримання викупу.

Окрім цього, моніторам відомо про інші категорії постраждалих осіб, які, однак, відмовилися свідчити через страх відплати.

«Вони відчинили багажник автомобіля […]. Вкинули мене туди. Я собі сказав: «Краще нічого цього не пам’ятати». Вони погрожували мені: «Якщо підеш до поліції – всі приречені, всі з твоєї родини, ми вб’ємо всіх, якщо ти підеш у поліцію». Виявляється, вони були налякані, бо постійно про це говорили», – стверджує свідок.

Практика тимчасового затримання стала поширеною під час звільнення окупованих частин Донбасу та превентивних заходів на передовій і блокпостах, та могла супроводжуватися застосуванням насильства.

Коаліція «Справедливість заради миру на Донбасі займається документуванням випадків незаконних затримань та позбавлення волі. Що більше буде зібраних свідчень, то швидше винуватців таких злочинів притягнуть до відповідальності.

Кожен з нас може допомогти зберегти історію та відновити справедливість на Донбасі. Тож якщо вам відома інформація про випадки незаконного затримання чи позбавлення волі на Донбасі – будь ласка, заповніть спеціальну захищену форму на сайті Коаліції. Без вашої письмової згоди Коаліція не публікуватиме та не передаватиме отриманої інформації третім особам.

Авдіївка – весь час під обстрілом. Як повідомляв прес-центр штабу АТО, 12 грудня Авдіївка потрапила під вогонь мінометів, гранатометів та великокаліберних кулеметів; 13 грудня російсько-окупаційні війська вели вогонь по Авдіївці з гранатометів різних систем, великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї; 14 грудня окупанти обстрілювали Авдіївку з мінометів, гранатометів, великокаліберних кулеметів; 15 грудня бойовики обстрілювали Авдіївку з гранатометів та стрілецької зброї.

Це кожного дня, і кожної ночі. Повідомлення зі ЗМІ про геть зруйнований приватний будинок у наслідок прямого попадання міни 13 грудня наших співрозмовників не дивує – тут таке щодня, кажуть вони, вчора он теж дах на хаті згорів – снаряд потрапив у димохід. На питання, де цей будинок і чи можна його побачити, кажуть, що скоріше за все в районі «промки» (район «Промзона»), яку постійно обстрілюють. А показати відмовляються, бо там небезпечно, і снайпери стоять – собі дорожче. «Як би ви приїхали рік тому, ми б вас у свої домівки повели, а тепер ми все відновили. От, у жінки, співробітниці, снарядом танковим стіну знесло – крізь дірку в хату заходила».

Звідки й хто стріляє – незрозуміло. Особливо, коли повітря розріджене через мороз. Гудіння таке стоїть – кулемети, постріли, вибухи… З якої зброї взагалі стріляють – неясно. «Раніше, – каже співрозмовниця, – знали: це гаубиця вистрілила, це – танк… а зараз щось шипить… міномет? Своєрідне таке шипіння».

Розповідає жінка: «Вчора (14 грудня) телефонують, кажуть: не виходь, бо по вулиці кулі летять». На питання, чи в когось влучило, отримуємо відповідь: «Ніхто нікого не опитував. З найближчими сусідами все гаразд». І далі: «Я вчора йшла – жодного собаки на вулиці нема, з усіх боків щось летить, гримає, а я до дому йду – з їжею. Страшно. Бува, як гримне… Як до цього підготуватися? Сидимо в хаті – ілюзія того, що хоч якийсь захист».

У місті – 1 800 «організованих» дітей. Це ті, що ходять до школи чи в дитячий садок, а скільки «неорганізованих» (до 3 років, що сидять з мамами, або такі, що за медичними показниками нікуди не ходять) – ніхто не знає. Точна цифра «організованих» відома, бо озвучувалась, коли приїздило обласне начальство з департаменту освіти – певна організація готує для дітей подарунки. Також анонсовано відкриття в Авдіївці опорної школи на базі школи № 2.

З семи шкіл працюють дві, та й школярів зараз 1 350 – удвічі менше, ніж до війни, адже багато дітей виїхали з батьками.

Вікна, що виходять на «промку», закладені мішками з піском.

Буквально поруч зі школою № 2 розташована школа № 5 – її теж відновлюють: замінили всі вікна, яки повилітали під час обстрілів. Кажуть, що хотіли у приміщенні влаштувати казарми, але зрештою цього не зробили.

А ще хотіли забрати під казарму приміщення протитуберкульозного диспансеру – зручний двір, паркан – заїжджай транспортом, ставай, – але від цієї ідеї відмовилися, коли узнали «правду жизні»: раніше тут лежали смертники – ті, від кого всі відмовилися. Коли людина помирає від туберкульозу, вона виділяє туберкульозну паличку у великій кількості – паличка, сказати б, шукає нового господаря. Помирав чоловік, який усе життя провів у тюрмах – грудна клітина провалилася, було видно ребра. Помирав повільно й тяжко, бо мав здорове серце.

Днями через знеструмлений «Коксохім» світло зникло скрізь у місті. «Запасайтеся свічками й сірниками, добре, якщо є гасова лампа, і гас до неї – таке у будь-яку мить може статися». Свічками й сірниками ми запаслися, але не було води. Зрештою, воду дали – крижану, але й це вже щось.

Крамниці й базари працюють, опалення є.

А радіослухачів, серед іншого, тішить «радио, которому доверяют» – «Радио Республика». Мовлення йде з окупованого Донецька. Новини про обстріли території «молодої республіки» збройними силами України або українськими силовиками перемежаються «новинами культури» (приміром, інформацією про гастролі Свердловського театру музичної комедії в Донецьку після тридцятирічної перерви: прозвучали шлягери радянської естради та російські народні пісні), закликами до дітей писати листи Діду Морозу (автори найкращих отримають якісь-там призи та будуть запрошені на ялинку десь-там), повідомленнями про наукове життя (скажімо, про міжнародну конференцію: 200 учасників, 13 доповідей, гості з ЛНР, Тунісу тощо), зверненнями «ГАИ МВД ДНР» на кшталт: «Уважаемые водители! Уступайте дорогу пешеходам!», сердитими матеріялами про російський телеканал «Дождь», прогнозами погоди і таке інше. А ще на цьому радіо звучить «буржуазна» музика: ABBA, Pink Floyd, Стіві Вандер. Перелічене в комплексі викликає враження, ніби перебуваєш десь на Марсі… Або, можливо, на Місяці.

Война… Что вы представляете, когда слышите это слово? Лично у меня в голове возникали образы из советских фильмов: поле боя, танки, пулеметы, летящие пули, умирающие люди… Страшно? Наверное… Но настоящая война в сотни раз страшнее, хотя и не так эффектна как фильм.

Я много слышала о войне на Донбассе, читала статьи, смотрела фильмы, фотографии. Я думала, что готова столкнуться с этим вживую, думала, что меня невозможно поразить либо удивить, но никогда еще так не ошибалась.

Настоящая война не просто страшная, она, леденя кровь, врывается по венам прямо в сердце и поселяется там навсегда. Достаточно лишь раз увидеть ее своими глазами, и ее образ, словно фото, будет стоять перед глазами еще не один день…

Теперь для меня война – это замерзшие мальчишки-солдаты на блокпостах и живущие там же бездомные собаки. Война – это разрушенные строения: полностью сгоревшие призраки некогда огромных домов; обугленная старушка-деревушка, служившая кому-то пристанищем; холод и молчание забитых фанерами оконных проемов; местами покосившиеся стены; местами снесенные заборы; развороченная собачья будка, где когда-то жил чей-то четвероногий друг. Война – это вымершие кварталы в городах, покинутые дома и квартиры, брошенные животные.

Война – это бессонная ночь в Авдеевке: вой собак, пара минут звенящей тишины, а следом – одиночные выстрелы, залпы, трели пулемета, стук лопастей вертолета и еще сотни неизвестных мне звуков боя. И не понять, откуда стреляют: в холодную зимнюю ночь акустика превосходная: то где-то вдали – пулеметная очередь, то будто прямо над крышей слышится взрыв. Война – это желание позвонить маме, и на всякий случай, попрощаться.

Война – это глаза людей. Невозможно описать эти глаза, их нужно просто видеть. В них и страх, и боль, и отчаяние, и разочарование, и… неистовое желание жить – просто жить под мирным небом и спокойно спать по ночам…

Война – это боль, огромная рана на теле страны, болезнь нации и народа. Война – это страх: страх потерять все, страх не проснуться утром или не прийти домой вечером. Война – это безумие, заставляющее усомниться в человеческом разуме.

Військовий конфлікт на сході України триває вже більше двох років. Незважаючи на роботу правоохоронних органів і старання правозахисних організацій, більшість осіб, підозрюваних у скоєнні злочинів, до сих пір залишається на волі. У той же час далеко не всі потерпілі отримали належне правове рішення їх інцидентів, не можуть розраховувати на компенсацію збитку, та й самі факти порушень прав людини не завжди є визнаними.

Щоб відновити справедливість і зібрати достатню кількість свідчень про злочини, правозахисники (в тому числі і наша організація - Харківська правозахисна група) займаються документуванням порушень прав людини.

Секретність і замовчування - це основа порушень прав людини. Робота, яку здійснюють моніторингові групи документування порушень прав людини, дозволяє задовольнити запит суспільства на реальну картину того, що відбувається в зоні бойових дій на Донбасі.

Наші співробітники займаються документуванням порушень прав людини по всіх територіях, які увійшли в зону проведення так званої АТО. Нам потрібна ваша допомога. Тому Харківська правозахисна група звертається до:

- внутрішньо-переміщених осіб;
- тих, хто знаходилися в полоні (як зі сторони бойовиків, так і українських структур);
- тих, хто отримав поранення в ході проведення збройного конфлікту;
- рідних і знайомих осіб, які загинули або пропали безвісти на території проведення АТО;
- тих, чиє майно було зруйновано, втрачено або конфісковано в ході збройного конфлікту.

Якщо Вам відомі випадки:

- умисного позбавлення життя;

- тортур; 

- залучення до примусової праці;

- примусового незаконного зобов'язання проходження військової служби;

- незаконного затримання / допиту / арешту;

- незаконного засудження або винесення рішень судами або органами, що мають ознаки судів (наприклад, так звані польові суди, військові трибунали або інше);

- необгрунтованого обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення без доведення вини в законному порядку, тобто з порушенням презумпції невинуватості;

- незаконного обшуку житла або особистого обшуку;

- корупційних злочинів на блокпостах; 

- гендерного насильства;                                                                                                                                                                             

- залучання дітей до військового конфлікту,

просимо Вас не боятися і повідомляти про ці порушення. Ми гарантує анонімність наданої інформації.

Існує багато причин, за якими фіксацію порушень прав людини варто здійснювати. Саме документальне оформлення порушень і їх оприлюднення може покласти край зловживанням. Запис порушення - це не просто спосіб почати залучати громадську увагу до кожного конкретного випадку дискримінації та зловживання. Документування порушень прав людини є надзвичайно важливим кроком для здійснення правосуддя в національних і міжнародних інстанціях в майбутньому.
Інформування широкої аудиторії про порушені права автоматично привертає увагу міжнародної громадськості, що підвищує шанси на відновлення Ваших прав.

До нас можна звернутися будь-яким зручним для Вас способом: 

Наша адреса: 61002, Харків, вул. Іванова 27, кв.4
Поштова адреса: 61002, Харків-2, а / с 10430
тел. (057) 714 35 58
тел. / факс (057) 700 67 71

тел .: +380668930025; +380504053015

e-mail.: [email protected] або [email protected]

Сьогодні в Станиці Луганській рівним рахунком нічого не нагадує про те, що ще два з невеликим роки тому це був процвітаюче аграрне селище.

Станицю Луганську наші моніторингові групи відпрацьовували дуже ретельно і детально. В результаті можна говорити про системні порушення прав людини в Станично Луганському районі.

Варто почати з органу місцевого самоврядування - селищної ради. Люди, які там працюють сміливо претендують на звання героїв. Вони навчилися виживати всупереч всім життєвим обставинам, постійним обстрілам і хронічному пресингу з боку українських військових.

Ще в 2014 році військові зайняли типову будівлю селищної ради. На сьогоднішній день будівля так і знаходиться під їх владою, не дивлячись на те, що вже не один раз командуванню різних структурних підрозділів ЗСУ керівництво району пропонувало альтернативне приміщення, недалеко від нинішнього будинку, в якому базуються ЗСУ. Військові категорично відмовляються.

Комунальні послуги за спожиті електроенергію, воду, газ відмовляються оплачувати як самі військові, що базуються в приміщенні колишньої селищної ради, так і відомства Міністерства оборони і МВС, яким вони підкоряються.

За даними селищної ради за одну тільки електрику на даний момент «висить» заборгованість в 150 тисяч гривень. Найсумніше в цій ситуації, що борг представники РЕС вимагають саме з селищної ради, яка не має навіть непрямого відношення до появи цього боргу. Питання номер один, що виникло в ході чергового візиту нашої групи в це селище: хто повинен платити борги за комунальні послуги в даній ситуації? Одна відповідь очевидна: не органи місцевого самоврядування точно.

Контрольно-пропускні пункти в’їзду-виїзду. Це проблема для кожного населеного пункту, в якому такі є.

КПВВ в Станиці Луганській — один із найпроблемніших з шести існуючих, як для місцевих жителів, так і для тих, хто змушений перетинати лінію розмежування. Але наше завдання сьогодні — не постійні черги, і не грубість військових по відношенню до цивільних.

Питання виникає за типом попереднього: хто оплачує борги за комунальні послуги, спожиті співробітниками відомств, які обслуговують контрольно-пропусні пункти?

Ми детально вивчили питання заборгованості по компослугам від роботи КПВВ.

Так заборгованість по КПВВ в Ст.Луганській становить понад 70 тисяч гривень на сьогоднішній день тільки за електрику. Міністерство оборони, Мінфін і всі інші відомства, які мають пряме відношення до фінансування витрат пов’язаних з військовими діями на сході України, від процедур оплати комунальних боргів відмовчуються.

Аналогічна ситуація по комунальним платежам за обслуговування КПВВ складається і на інших пропускних пунктах.

Так КПВВ «Зайцеве-Майорськ», який розташовувався в селищі Опитне під Бахмутом, спожив компослуг на суму близько 260 тисяч гривень. Зараз КПВВ благополучно перенесли на територію іншої територіальної громади, а борги залишилися в Опитненській. Після переїзду КПВВ на 18 кілометрів в сторону Майорська, підключення здійснили до мереж залізниці.

КПВВ в Новотроїцькому. Ті ж проблеми. Заборгованість по компослугам, яку відмовляються оплачувати всі причетні до дій військових відомства міністерств, в сільраді підтверджують. Суму заборгованості намагаємося з’ясувати. Зараз за допомогою інформаційних запитів, перевіряємо ситуацію по контрольно-пропускним пунктам в Мар’їнці, Гнутовому і Золотому (воно нібито не працює. Однак військові знаходяться там цілодобово).

Але, виходячи з уже наявної інформації, можна зробити висновок, що керівництво країни не дуже-то горить бажанням увійти в правове поле в питаннях обслуговування КПВВ.

Однак, якщо говорити про позитивні знахідки нашого моніторингу цього разу, то має сенс відзначити відновлення з/д сполучення Станиці Луганської зі Старобільськом. 

Також, нам стало відомо, що на даний момент йдуть переговори в рамках виконання Мінських угод про відновлення регулярного пасажирського з/д рейсу з тимчасово окупованого Луганська в Станицю Луганську.

Ця інформація викликає великі суперечки і масу протиріч серед громадськості. Але кожен, хто хоча б один раз відстояв п’ятигодинну (мінімум) чергу на КПВВ (у будь-яку погоду) розуміє, що цей рейс на кшталт глотку води в пустелі.

Скільки б суперечок не викликало подібне повідомлення, можна говорити про те, що цей крок однозначно посприяє більшій інтеграції громадян, які проживають на тимчасово окупованих територіях в правове поле України. Ціна квитка на подібний рейс по завіреннях керівництва з/д станції становитиме близько 20 гривень.

Крім того, варто відзначити позитивну динаміку у взаємовідносинах цивільного населення і військових. Ми звернули увагу, що деякі вулиці в населеному пункті, які раніше були перекриті військовими, сьогодні відкриті. Це великий плюс. Адже ще кілька місяців тому вільно вулицями Станиці Луганській було пересуватися неможливим. Щоб пройти 30 метрів по прямій, люди змушені були обходити блокпости кілька зайвих кілометрів.

В процесі відпрацювання територій поблизу лінії розмежування ми сформулювали рекомендації українській владі,які спрямовані на виправлення ситуації з дотриманням прав людини в цьому регіоні. Нижче деякі з них.

Більше за посиланням в звіті ХПГ та  ПЦ “Меморіал” “Ситуація з правами людини на сході України”.

Міністерству оборони України та Міністерству внутрішніх справ України

*Розробити і впровадити в статути, постанови і накази чіткі і недвозначні інструкції для воєнізованих підрозділів, контролюючих населені пункти поблизу лінії розмежування, які регламентували б всі можливі аспекти взаємин з місцевим населенням

* Налагодити механізми забезпечення притягнення до дисциплінарної (а при необхідності і кримінальної) відповідальності військових за перевищення влади у взаєминах з місцевим населенням

* Передислокувати всі армійські і воєнізовані державні підрозділи з території населених пунктів за їх межі

* Виробити концепцію більш м’якого контролю територій, в основі якої повинен лежати принцип поваги до прав місцевого населення і прав територіальних громад на самоврядування; впровадити її статути, постанови і накази, довести до всього особового складу всіх воєнізованих підрозділів

* Жорстко припиняти будь-які спроби дискримінації місцевого населення за принципом місця проживання і походження ( «всі донецькі / луганські – сепаратисти»)

* Проінформувати особовий склад всіх воєнізованих підрозділів про неприпустимість практики блокування окремих житлових районів, обмеження доступу цивільних осіб до своїх осель та іншого майна

* Чесно інформувати суспільство про невійськові втрати, не ховаючи подібну статистику за повідомленнями про «збройні сутички з ДРГ противника»

* Інформувати населення щодо місця і часу прийому громадян керівництвом та співробітниками районних управлінь МВС в цих населених пунктах для реалізації права громадян на звернення до правоохоронних органів по мірі необхідності, а також для розслідування випадків обстрілів, руйнування об’єктів нерухомості та інших інцідентів.

Службі безпеці України

* Внести зміни до постанови №415-ог з метою приведення процедур перетину лінії розмежування в Донецькій і Луганській областях до стандартів дотримання прав громадян і поваги їх гідності.

* Забезпечити право цивільних осіб на свободу пересування через лінію розмежування шляхом створення додаткових транспортних коридорів, обладнання контрольно-пропускних пунктів необхідною інфраструктурою (як для співробітників КПП, так і для громадян, які перетинають лінію розмежування), спрощення процедур перетину лінії розмежування.

* Вжити заходів щодо протидії корупції, надати доступ на КПВВ спостерігачам. Провести розмінування уздовж транспортних коридорів КПВВ, обмеживши проїзд по коридору виключно механічними перешкодами.

* Розблокувати регулярне пасажирське сполучення з територіями, контрольованими сепаратістамі.

Міністерству соціальної політики

* Згідно з даними Міністерства соціальної політики, станом на кінець серпня 2016 року в Україні було зареєстровано 1714, 4 тис. внутрішньо-переміщених осіб. Більше 80% цих людей - пенсіонери. Діючі нині законодавчі акти, що регламентують процедуру верифікації, обліку і контролю для громадян, які проживають на територіях, контрольованих сепаратистами, докорінно порушують права цих громадян. Необхідно невідкладно внести зміни в порядок пенсійних виплат, процедуру їх оформлення і облік.

* Влада зобов’язана організувати на підконтрольних їм (законній владі) територіях можливість отримання пенсій усіма людьми, яким вони належать, не ставлячи при цьому ніяких додаткових умов, і незалежно від того, де реально проживають ці люді.

Міністерству охорони здоров’я України

* Беручи до уваги об’єктивні складнощі з доступом до охорони здоров’я у жителів, які проживають на територіях, контрольованих сепаратистами, передбачити при формуванні бюджетів закладів охорони здоров’я на територіях, що межують з лінією розмежування, збільшення обсягу фінансування медичних послуг для цивільного населення, пов’язаний з підвищеним навантаженням за рахунок «соціальних туристів» (осіб, які приїжджають на підконтрольні території, для вирішення своїх соціальних питань та реалізації гражданськіх прав).

* Створити резервні потужності для лікування людей з непідконтрольних територій.

* Вжити заходів щодо забезпечення існуючих лікарень, ФАПів та інших медустанов медикаментами, медичним обладнанням, знайти фінансування на підвищену оплату праці фахівців для їх залучення на роботу в прифронтову зону.

* Забезпечити безперебійну роботу станцій «швидкої допомоги» на територіях, що межують з лінією розмежування.

Міністерству економіки України

* Розробити держпрограми по збільшенню зайнятості та самозайнятості населення територій Донецької і Луганської областей уздовж лінії розмежування, в тому числі по виробництву сільськогосподарської продукції з подальшим її викупом держпідприємствами з переробки.

* Реалізувати механізми дотування, субсидування, фіскальних заохочень підприємствам, що здійснюють господарську діяльність і створюють робочі місця на територіях Донецької та Луганської областей уздовж лінії розмежування.

Кабінету Міністрів України

* Позитивним сигналом суспільству можна вважати прийняту Кабміном Державну цільову програму відновлення та розвитку миру в східних регіонах України.

* Важливим елементом державної політики вирішення конфлікту на Донбасі могла б стати затверджена доктрина про комплекс заходів з національного примирення.

* Розробити для населення територій, розташованих в безпосередній близькості до лінії розмежування, інструкції про всі можливі механізми реалізації своїх цивільних прав у разі виникнення проблемної ситуації.

* Розробити і затвердити програму компенсації за знищене або пошкоджене житло особам, чиї домогосподарства були пошкоджені (зруйновані) під час проведення антитерористичної операції.

* Скасувати необгрунтовано жорсткі обмеження перевезення (перенесення) продуктів харчування та інших предметів споживання через лінію розмежування, які неминуче породжують корупцію.

* Врегулювати питання земельних відносин з тими суб’єктами господарської діяльності, чиї землі були зайняті фортифікаційними спорудами української армії.

* Розробити програму залучення інвестицій на території Донецької та Луганської областей, які постраждали від проведення бойових дій, з метою створення робочих місць і ефективного використання природних ресурсів територій.

Міністерству освіти України

* В ряді населених пунктів, розташованих в безпосередній близькості до лінії розмежування,  діти, що залишилися там, змушені відвідувати найближчі освітні установи, розташовані на непідконтрольною території. Такі випадки зафіксовані в Лопаскіно, Лобачеве, Жеванке, Семигір’ї, Новолуганському. Невідкладно забезпечити дітям, які проживають на підконтрольній території, можливість відвідувати школи, не перетинаючи лінію розмежування, а також вирішити проблему реалізації права на освіту дітей, які проживають на непідконтрольних територіях, і вимушених переміщатися до найближчої школи через лінію розмежування до найближчих освітніх установ на контрольованій терріторіі.

Верховной Раді України

* Розробити і затвердити недискримінаційну процедуру документування, розслідування та підтвердження права власності на житло, землю і майно, а також створити реєстр зруйнованого і пошкодженого майна на територіях населених пунктів, розташованих в безпосередній близькості до лінії розмежування.

* Призначити і профінансувати проведення виборів місцевих рад на окремих територіях Донецької та Луганської областей, де проведення таких виборів було скасовано в 2015 р рішенням ЦВК, для реалізації права проживаючих в таких районах громадян України на участь у місцевому самоврядуванні.

* Вирішити найважливіше питання про переміщення осіб, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі на контрольованих сепаратистами територіях, на підконтрольну терріторію.

Генеральній прокуратурі України

* Звернути особливу увагу на необхідність об’єктивного розслідування всіх випадків злочинів проти мирного населення всіма сторонами збройного конфлікту і притягнення винних до кримінальної відповідальності

Міністерству зв’язку та інформації

* Посилити інформаційну присутність на територіях населених пунктів, розташованих в безпосередній близькості до лінії розмежування. Встановити додаткові теле- і радіостанції, підвищити потужність передавачів, спільно з телерадіоканалами розробити сітку мовлення і програми в розрахунку саме на населення Донбасу, зі значною часткою передач російською мовою.

* Потрібна програма включення тимчасово переміщених осіб в ринок праці на місцевому рівні. Слід переглянути таку політику підтримки переселенців з боку держави і місцевих властей.