Права людини на південному сході України, 2018, #02

2 лютого

*Під обстріл потрапило селище Миронівський. В результаті потрапляння снарядів було пошкоджено приватний будинок по вул. Садова та два приміщення рибгоспу

*На зустрічі голови обласної державної адміністрації – керівника обласної військово-цивільної адміністрації Юрія Гарбуза нещодавно звільненій Новоолександрівці, чиновник відмітив, що по-перше в планах забезпечення енергопостачанням та медичним обслуговуванням селян, які з 2014 року жили в «сірій зоні».

Також, Юрій Гарбуз доручив підготувати пакет документів щодо виключення селища Новоолександрівка з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, аби мешканці Новоолександрівки мали змогу отримувати соціальні виплати у повному обсязі.

*За даними МКЧХ внаслідок бойових дій на Донбасі по обидва боки лінії розмежування як мінімум 1500 чоловік зникли безвісти. Більшість зареєстрованих випадків пов’язані з подіями 2014-2015 років.

3 лютого

*Українська сторона СЦКК інформує, що злочинна діяльність (бездіяльність) ватажків окупаційної влади ОРДО щодо ігнорування заявок підприємств Донбасу про надання гарантій безпеки на час проведення обслуговування та ремонтно-відновлювальних робіт на критичних об’єктах інфраструктури уже в найближчий перспективі може призвести до аварійних ситуацій з непередбачуваними наслідками.
Термінового реагування потребує ситуація, що склалася на об’єктах шламонакопичувача 3-ї черги промислових відходів коксохімічного виробництва ТОВ НПО “Інкор і Ко” (розташоване поблизу населеного пункту Новгородське).

Велика кількість опадів та сезонні коливання температури потребують негайного проведення робіт з обслуговування та поточного ремонту об’єктів шламонакопичувача, серед яких:

-відновлення всмоктуючого пристрою трубопроводу повернення освітленої води з шламонакопичувача 3-ї черги до підприємства для переливу хімічнонебезпечних речовин через дамбу;

-обстеження дамби шламонакопичувача 3-ї черги та шламопроводів;

-відбір проб рідини та твердих відкладень;

-відсипання глиною дамби шламонакопичувача.

Українською стороною СЦКК та представниками аварійно-рятувальної служби зазначеного фенольного виробництва скоординовано необхідний порядок дій щодо проведення обслуговування та ремонту визначених об’єктів. Проте, проведення робіт неможливе, оскільки, до цього часу гарантії безпеки з боку ОРДО відсутні.

Українська сторона СЦКК наголошує, що подібні дії (бездіяльність) ватажків ОРДО можуть призвести до екологічної катастрофи на Донбасі, наслідки якої відчують на собі всі мешканці по обидві сторони лінії розмежування.

6 лютого

*Поліція встановлює обставини травмування дітей внаслідок вибуху невідомого предмету у Красногорівці. Вибух стався у приватному будинку. На кухні, де гралися діти, виявлені залишки металевого предмету.

Троє дітей віком 3, 9 і 14 років госпіталізовані з осколковими пораненнями. Двоє молодших дітей перебувають у важкому стані.

Під час вибуху батьки малечі знаходилися в сусідній кімнаті, де вживали алкогольні напої.

* До Попаснянської райдержадміністрації надійшло попередження від Лисичанського УЕГГ філії ПАТ «Луганськгаз» про припинення газопостачання на Комунальному підприємстві «Первомайськтеплокомуненерго». В разі приведення в дію цього попередження два міста Попаснянського району – Золоте та Гірське – залишаться в розпал зимового сезону без тепла. Це – три тисячі абонентів та декілька соціальних об’єктів: медичні заклади, Гірська спеціалізована школа-інтернат, Золотівський професійний ліцей.

Ситуація, склалася не через систематичну несплату за спожиті послуги, а виключно із-за боргів, які залишило по собі колишнє керівництво комунальної установи.

В районі вже є населені пункти, які внаслідок бойових дій близько восьми місяців живуть без газу – Тошківська та Нинєжнська селищні ради.

7 лютого

*Уповноважений з прав людини Валерія Лутковська вже вдесяте здійснила переміщення українських засуджених із місць несвободи так званої «ДНР».

Було переміщено 20 ув’язнених осіб, які відбували покарання в місцях позбавлення волі в так званій «ДНР» і виявили бажання бути переміщеними для подальшого відбування покарання на підконтрольну Уряду України територію.
Загалом, з ініціативи Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини із місць несвободи так званої «ДНР» вдалося перемістити 186 осіб.

9 лютого

*За матеріалами СБУ Лисичанський міський суд виніс вирок бойовику ОРДЛО у вигляді трьох років позбавлення волі.
Правоохоронці встановили, що мешканець Хмельницької області у 2014 році приєднався до терористичної організації «ЛНР». У складі незаконного формування він з автоматичною зброєю виконував різні завдання своїх «ватажків», зокрема щодо розвідки позицій сил антитерористичної операції.

У березні 2016 року військовослужбовці ЗСУ затримали бойовика в Попаснянському районі неподалік розташування армійського підрозділу.
Суд визнав бойовика винним у скоєнні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 258-3 та ч. 1 ст. 263 Кримінального кодексу України.

10 лютого

* Керівник обласної військово-цивільної адміністрації Юрій Клименко та голова Попаснянської райдержадміністрації – керівник районної військово-цивільної адміністрації Сергій Шакун на зустрічі з місцевими иешканццями села Катеринівка запевнили, що незабаром буде налагоджено сполучення із іншими населеними пунктами району, розроблено графік маршруту шкільного автобусу, приїздитимете, також відповідно графіку, районна соціальна служба, а на наступному тижні у село прибуде пересувний мобільний офіс «Ощад-банку», який невдовзі відвідуватиме Катеринівку декілька разів на місяць.

Юрій Клименко пообіцяв відновити отримання пільговиками твердого палива, по можливості відновити роботу місцевої пошти та раз на місяць організовувати медичний огляд лікарями різної спеціалізації, перший виїзд яких – це будуть фтизіатри із цифровим пересувним флюорографом – також відбудеться на наступному тижні.

Для місцевих мешканців КПВВ "Золоте" працюватиме з 06 ранку до 20 вечора.

*У м.Часів Яр жінка запросила до себе додому знайомого та сімейну пару. Гості впродовж вечора розпивали спиртні напої, згодом жінка знайомого пішла додому, а господарка квартири лягла спати. Прокинутися жінку змусили крики та лайка чоловіків, які з’ясовували між собою стосунки. Коли побігла до кухні щоб подивитися що сталося, її вдарили по голові, від чого вона втратила свідомість та впала на підлогу.

Під час варки 48-річний співробітник батальйону «Дніпро-1» здійснив у 48-річного опонента постріл з табельної зброї, від чого останній помер. Чоловіка затримано.

12 лютого

*В Гранітному 63-річний чоловік, прибираючи сніг біля свого будинку по вулиці Бейда, отримав кульове наскрізне поранення лівого плеча.

14 лютого

Українська сторона СЦКК інформує, що мешканці населеного пункту Мар’їнка готові ціною власної безпеки гарантувати фахівцям ПАТ «ДТЕК Донецькобленерго» безпеку проведення робіт з відновлення електропостачання до свого міста.

Така ситуація склалась через ігнорування з боку ОРДО заявки ПАТ «ДТЕК Донецькобленерго» на проведення ремонтно-відновлювальних робіт на електрообладнанні трансформаторної підстанції № 2531 та повітряної лінії 6 кВ приєднання «Інтернат» в прольотах опор № 5 – № 12, пошкоджених під час обстрілу бойовиками НЗФ ОРДО ще 04 лютого 2018 року.

У результаті зазначених пошкоджень без електропостачання залишилось близько 160 споживачів.

16 лютого

* В Авдіївці в недобудованому будинку по вулиці Рубіновий (район колишнього магазину «Бомбей») був знайдений труп невідомої жінки 35-45 років. Правоохоронці повідомляють про ознаки насильницької смерті.

17 лютого

*В ніч з 16 на 17 лютого, в результаті артилерійського обстрілу селища Луганське пошкодження покрівлі та скління отримали два житлових будинки по вулиці Миру.

20 лютого

*В зв’язку з різким збільшенням кількості громадян у другій половині дня, які перетинають лінію розмежування через КПВВ «Станиця Луганська», на момент закриття КПВВ на підконтрольній українській владі території залишилось 300 громадян.

22 лютого

*В ході попадання трьох мінометних мін поблизу житлового будинку по вул. Річкова в селищі Криничне пошкодження покрівлі та вікон отримав 1 житловий будинок, в якому проживають 4 людини, в тому числі жінка похилого віку.

В ході попадання дванадцяти мінометних мін в житловий сектор селища Троїцьке, пошкодження скління отримали 5 житлових будинків по вул.Нижня, пров.Нижній і вул.Поштовій, в яких проживають 11 осіб, в тому числі 7 літніх людей.

В ході попадання семи мінометних мін поблизу житлового будинку по вул. Миру в селищі Луганське, пошкодження покрівлі та скління отримав 1 будинок.

23 лютого

*В результаті обстрілу Новотроїцького пошкодженно 2 будинка по вулиці Вербній.

24 лютого

*Внаслідок нічного обстрілу селища Луганське певна частина населеного пункту залишилась без світла. Снаряди пошкодили лінію електромереж та вивели з ладу електротрансформатор.

В ході мінометного обстрілу селища Луганське в ніч з 23 на 24 лютого, пошкодження скління і покрівлі отримали 9 будинків, в яких проживають 16 мирних жителів вулицями Верхня (Щорса) і Хліборобів (Калініна).

У двох сімей пошкоджені теплиці, розташовані на присадибних ділянках.

25 лютого

*Під обстріл потрапив населений пункт Підлісне. Один із снарядів потрапив у будинок по вул. Первомайській, 23. Внаслідок попадання частково зруйновано фундамент та перекриття даху, вибиті вікна.

27 лютого

*Контрольні пункт в’їзду-виїзду з 1 березня 2018 року переходять на літній графік роботи і працюватимуть з 7:00 до 18:30.

* Під час пошкодження лінії електропередач, без енергопостачання залишився селище Майорськ (багатоквартирні будинки) і КПВВ, розташоване в населеному пункті.

КПВВ продовжує здійснювати свою діяльність, використовуючи генератори для безперервної роботи.

У найбільш важких умовах опинилися сім’ї, які проживають в багатоквартирних будинках (близько 70 сімей), які через відсутність в селищі четвертий рік газу та центрального опалення, змушені були опалюватися електроприладами. Температурний режим на вулиці -15 градусів за Цельсієм.

28 лютого

*На Луганщині за матеріалами Служби безпеки України оголошено про підозру чотирьом суддям, які приєдналися до терористичних угруповань ОРЛО.

Правоохоронці встановили, що четверо українських суддів, перебуваючи у лавах терористів, виконували функції «судових органів». Оперативники спецслужби задокументували факти здійснення зловмисниками функції «правосуддя» від імені так званої «ЛНР».
За матеріалами СБУ фігурантам справи заочно повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 Кримінального кодексу України.

Усього на Луганщині за період проведення антитерористичної операції оголошено про підозру щодо участі у діяльності терористичної організації одинадцяти представникам судової влади. До цих зловмисників буде застосовано процедуру заочного засудження.

3 лютого
Повідомлення про пошкодження цивільних об’єктів у житловому районі в підконтрольному урядові смт Миронівський (62 км на північний схід від Донецька):
На південно-східному боці будинку № 4 і на північно-західному боці будинку № 2 на вул. Садовій зафіксовано сліди від осколків на стінах і дахах, а також розбиті вікна і фрагменти осколків на землі. Члени патруля Місії також бачили свіжу вирву за 2–3 м на південний схід від будинку № 4 і свіжу вирву за 2–3 м на північний захід від будинку № 2 на вул. Садовій. Мешканець (чоловік віком 50–60 років) будинку на вул. Садовій, 4, повідомив про те, що пошкодження виникли 1 лютого, з 21:00 до 22:00, коли він перебував вдома.

7 лютого
Повідомлення про жертви серед цивільного населення:
Медпрацівники лікарні в н. п. Курахове (підконтрольний урядові, 40 км на захід від Донецька) повідомили, що 6 лютого троє дітей (10-річний хлопчик, його 14-річна сестра та їхня 3-річна двоюрідна сестра) дістали осколкові поранення внаслідок вибуху невибухлого снаряду, коли знаходилися у своєму будинку в н. п. Красногорівка (підконтрольний урядові, 21 км на захід від Донецька). За словами медпрацівників, усі троє дітей були доставлені до лікарні того ж вечора. Вони додали, що трирічна дівчинка внаслідок отриманих осколкових поранень перебуває в критичному стані, і що 7 лютого її перевезли до лікарні у Дніпрі. Медпрацівники також повідомили, що хлопчик отримав осколкові поранення черевної порожнини, втратив 4 пальці на лівій руці, і був переведений до іншої лікарні. 14-річна дівчинка, яка отримала медичну допомогу у зв’язку з осколковими пораненнями, була виписана вранці 7 лютого.

Повідомлення про пошкодження цивільних об’єктів у житловому районі н. п. Докучаєвськ (непідконтрольний урядові, 30 км на південний захід від Донецька):
На вул. Центральна, 91/113, зафіксовано свіжу пробоїну у зовнішній південно-західній стіні на першому поверсі п’ятиповерхового багатоквартирного будинку. За оцінкою СММ, пробоїна утворилася внаслідок влучання снаряду, випущеного з гармати БМП-2 з південно-західного напрямку.

Спостерігачі Місії здійснювали моніторинг передачі 20 осіб, яких було затримано до початку конфлікту, з непідконтрольних до підконтрольних урядові районів Донецької області через блокпост біля н. п. Оленівка (непідконтрольний урядові, 23 км на південний захід від Донецька) та блокпост поблизу н. п. Новотроїцьке (підконтрольний урядові, 36 км на південний захід від Донецька). Команда Місії відмітила, що координація процесу передачі здійснювалася членом Комітету Верховної Ради України з прав людини.

8 лютого
8 лютого команда СММ бачила новозведений блокпост на південний захід від Довгого. Спостерігачі бачили щонайменше 7 озброєних членів «ЛНР», деякі з яких перевіряли документи, що підтверджують особу, пасажирів автобуса, що прямував у Луганськ, а також ще 2 озброєних членів «ЛНР» у траншеях та окопах поблизу блокпоста. Днем раніше спостерігачі бачили щонайменше 10 озброєних членів «ЛНР», які рили траншеї в цьому районі, використовуючи 2 крани.

Після неодноразових спроб команді Місії вдалося доїхати до н. п. Новоолександрівка (65 км на захід від Луганська). 8 лютого на північно-західній околиці Новоолександрівки спостерігачі вперше бачили блокпост Збройних сил України та шістьох озброєних військовослужбовців Збройних сил України поблизу, а ще двох солдатів — безпосередньо в селі. Двоє місцевих жителів (чоловіки 50 і 70 років відповідно) розповіли, що жителям Новоолександрівки більше не дозволяється їздити до н. п. Первомайськ (непідконтрольний урядові, 58 км на захід від Луганська), а жителям Первомайська відповідно до Новоолександрівки. 6 лютого 60-річний житель Первомайська повідомив спостерігачам, що озброєні члени «ЛНР» на блокпості на північний схід від Новоолександрівки не пропустили його до цього населеного пункту. За його словами, він відвідував Новоолександрівку на початку лютого, і йому вперше відмовили в доступі.

9 лютого
Спостерігачі здійснювали моніторинг і сприяли передачі грошових коштів з непідконтрольних урядові районів Луганської області в підконтрольні. Як повідомлялося, грошові кошти передавалися у зв’язку з заборгованістю за водопостачання.

13 лютого
Повідомлення про жертву серед цивільного населення:
Медпрацівники лікарні в н. п. Волноваха (підконтрольний урядові, 53 км на південь від Донецька) повідомили, що 12 лютого до них доправили 63-літнього чоловіка з н. п. Гранітне (підконтрольний урядові, 60 км на південь від Донецька) з вогнепальним пораненням лівого плеча. Спостерігачі бачили 63-літнього чоловіка в сорочці, який мав навколо шиї пов’язку для підтримування лівої руки. За словами цього чоловіка, близько опівдні 12 лютого він очищав від снігу ділянку подвір’я перед своїм будинком, коли почув постріл зі стрілецької зброї, а затим ще один постріл зі стрілецької зброї, і раптом відчув біль у плечі.

14 лютого
Повідомлення про спричинені обстрілом пошкодження цивільних об’єктів у житлових районах н. п. Гранітне (підконтрольний урядові, 60 км на південь від Донецька):
На цокольному поверсі одноповерхового будинку на вул. Бейди, 19, зафіксовано вибите вікно кухні зі східної сторони, а також пробоїну у внутрішній східній стіні. Спостерігачі не змогли визначити напрямок вогню та тип застосованого озброєння. Члени патруля Місії також бачили свіжу пробоїну на східній зовнішній стіні будинку та визначили, що вона виникла в результаті влучення кулі, випущеної зі східного напрямку. Власниця будинку (віком 60–69 років) повідомила СММ, що пошкодження виникли 13 лютого, приблизно о 12:00, коли її чоловік був у гаражі, а її вдома не було.

15 лютого
Повідомлення про спричинені обстрілом пошкодження цивільних об’єктів у житлових районах н. п. Докучаєвськ (непідконтрольний урядові, 30 км на південний захід від Донецька):
На вул. Леніна, 65, виявлено 2 розбиті західно-південно-західні вікна (з пробоїною в кожному) на цокольному поверсі та ще 2 розбиті західно-південно-західні вікна (також з пробоїною в кожному) на першому поверсі школи. Усередині будівлі зафіксовано пробоїну у стінах навпроти кожного із цих чотирьох розбитих вікон. За оцінкою СММ, пошкодження виникли через влучення снарядів з озброєння невстановленого типу, випущених із західного напрямку. Співробітники школи повідомили, що обстріл розпочався 14 лютого, приблизно о 12:30, після чого вони одразу відвели всіх присутніх тоді в школі учнів (приблизно 300 осіб) до укриття в будівлі.
На першому поверсі іншої школи на вул. Леніна, 40, спостерігачі бачили, що 4 західно-південно-західні вікна вибиті й затягнуті пластиковою плівкою. На зовнішній західно-південно-західній стіні будівлі виявлено свіжу пробоїну на висоті близько 1,5 м над землею. За оцінкою спостерігачів, пошкодження були спричинені влученням снаряда, випущеного з гармати БМП-2 (30 мм) із західного напрямку. Співробітниця школи повідомила, що вона почула вибухи під час уроків 14 лютого, у період між 10:00 і 12:00.
Усередині квартири на другому поверсі чотириповерхового багатоквартирного житлового будинку на вул. Мельникова, 22, спостерігачі бачили нещодавно відремонтоване західно-південно-західне вікно та свіжу пробоїну у стіні навпроти вікна, а також сліди обгорання на внутрішніх стінах, стелі та підлозі. Члени патруля Місії визначили, що пошкодження були спричинені влученням снаряда, випущеного з озброєння невстановленого типу із західного напрямку. Мешканка квартири (60–70 років) повідомила, що обстріл у цьому районі відбувся 14 лютого, близько 12:00, а також додала, що в той момент її в квартирі не було. Відстань між позиціями Збройних сил України та збройних формувань західніше Докучаєвська становить лише кілька сотень метрів.

СММ продовжувала вести спостереження за ситуацією, в якій опинилися цивільні особи, які проживають поблизу лінії зіткнення. Троє жителів н. п. Новоолександрівка (65 км на захід від Луганська) порізно розповіли спостерігачам, що у селі все ще живуть 16 осіб і що вони не можуть дістатися Первомайська. Натомість, за їхніми словами, з 7 лютого вони прямують до Попасної за продуктами харчування та ліками. Вони додали, що жителі користуються водою з місцевих колодязів. Члени патруля Місії бачили, що відсутнє електропостачання будинку, мешканець якого повідомив, що електроенергії у населеному пункті немає вже майже чотири роки. За словами одного зі співрозмовників, жителі залежать від гуманітарної допомоги. На вулиці Гагаріна в Новоолександрівці спостерігачі також бачили трьох військовослужбовців Збройних сил України.

18 лютого
Повідомлення про спричинені обстрілами свіжі пошкодження цивільних об’єктів у житлових районах Горлівки, Пікуз і Луганська:

17 лютого в Горлівці на вул. Вітчизняній, 50/1, виявлено свіжий отвір від кулі в південній стіні господарської споруди, що стояла приблизно за 3 м на південь від одноповерхового будинку. На зовнішній стіні будинку із північного боку зафіксовано свіжий слід від рикошетного попадання боєприпаса. За оцінкою СММ, пошкодження були спричинені влученням снаряда, випущеного з озброєння невстановленого типу із західно-північно-західного напрямку.

17 лютого в Луганську на вул. Демьохіна, 25, команда СММ помітила, що були пошкоджені два радіокабелі і один телевізійний кабель, які лежали на надземній металевій конструкції поряд із чотириповерховим цегляним будинком, в якому розташована телекомпанія. Спостерігачі також бачили, що із південно-західного боку будівлі телекомпанії розбиті 10 вікон. Команда СММ визначила, що пошкодження виникли нещодавно і були спричинені влученням снаряда, випущеного з ручного протитанкового гранатомета (РПГ-26) із південно-західного напрямку. Приблизно за 100 м на південний захід від будівлі телекомпанії на платформі на території парку спостерігачі побачили на снігу сліди вихлопу. За оцінкою СММ, це були сліди реактивного вихлопу від пострілу з ручного протитанкового гранатомета (РПГ-26). Увечері 16 лютого в Луганську спостерігачі чули 2 вибухи невизначеного походження за 0,6 км на північний схід (див. вище розділ про порушення режиму припинення вогню).

18 лютого члени команди СММ бачили свіжі місця вогневого ураження в Пікузах. Зафіксовано свіжу вирву на подвір’ї перед одноповерховим будинком на вул. Перемоги, 10, поряд із покинутою школою. На відстані приблизно 5 м від вирви виявлено дірки в металевих воротах із західного боку, а також осколкові пошкодження на зовнішній стіні будинку із західного боку. Усі вікна на західному боці будинку були розбиті. За оцінкою СММ, ця вирва виникла внаслідок влучення артилерійського снаряда, випущеного із західного напрямку. На задньому подвір’ї одноповерхового нежилого будинку виявлено другу свіжу вирву, а також осколкові пошкодження зовнішньої стіни із західного боку будинку. За оцінкою СММ, вирва була спричинена влученням артилерійського снаряда, випущеного із західного напрямку.

СММ і надалі спостерігала за ситуацією, в якій перебуває цивільне населення, що проживає поблизу лінії зіткнення. 18 лютого жителька (50–60 років) н. п. Бетманове (кол. Красний Партизан, непідконтрольний урядові, 23 км на північний схід від Донецька) повідомила команді Місії, що в селищі спостерігаються постійні перебої з електропостачанням через обстріли. Співрозмовниця розповіла спостерігачам, що працює в н. п. Верхньоторецьке (підконтрольний урядові, 23 км на північний схід від Донецька), а дістатися від Бетманового до Верхньоторецького можна лише пішки, отож щодня їй доводиться долати приблизно по 10 км в кожен бік. Двоє чоловіків (віком 40–50 років) повідомили СММ, що на дорозі між Бетмановим і Верхньоторецьким заборонений проїзд транспортних засобів. Вони додали, що, щоб дістатися до Верхньоторецького, жителі вимушені об’їжджати контрольний пункт в’їзду-виїзду в Майорську, долаючи по 160 км. На блокпості «ДНР» на північно-західній околиці Бетманового троє озброєних членів «ДНР» відмовили патрулю СММ у доступі, зауваживши, що з міркувань безпеки рухатися в напрямку Верхньоторецького небезпечно. Приблизно за 100 м на північний захід від блокпоста члени патруля Місії побачили на дорозі нову траншею 2 м завширшки.

Три жительки (60–70 років) Чигарів, поселення в межах Південного, повідомили СММ, що з сусідніми населеними пунктами немає транспортного сполучення, а найближчі блокпост і автобусна зупинка розташовані приблизно за 2 км, і дістатися до дороги можна лише пішки. За словами жителів, до селища не можуть проїхати навіть аварійно-рятувальні транспортні засоби, як-то машини швидкої допомоги або пожежні автомобілі. Вони також додали, що для отримання базових послуг, наприклад, медичної допомоги, вони змушені йти пішки до н. п. Торецьк (кол. Дзержинськ, підконтрольний урядові, 43 км на північ від Донецька) або до Горлівки.

20 лютого
Повідомлення про жертву серед цивільного населення:

15 лютого 50-річний чоловік повідомив спостерігачам, що 12 лютого він зазнав кульового поранення лівої ноги, коли перебував у н. п. Спартак (непідконтрольний урядові, 9 км на північ від Донецька). Він додав, що йшов вулицею Радянською у Спартаку, коли відчув біль у лівому стегні та побачив кулю на землі. За його словами, він проживає в Київському районі Донецька (непідконтрольний урядові, 5 км на північ від центру міста), але того дня був у Спартаку, де має власність. Спостерігачі бачили круглу рану на його лівому стегні. 20 лютого медперсонал лікарні у Донецьку повідомив команді Місії, що 14 жовтня до них доправили цього чоловіка з кульовим пораненнями лівої ноги.

22 лютого
Повідомлення про пошкодження цивільних об’єктів від обстрілів із легкого та важкого озброєння в житлових районах:
21 лютого в н. п. Довге (непідконтрольний урядові, 22 км на північний захід від Луганська) зафіксовано пошкоджений одноповерховий приватний будинок на вул. Садовій, 5. На північно західному фасаді будинку спостерігачі помітили вибоїну довжиною 2–3 см, яка, за їхньою оцінкою, утворилася від влучення 30 мм снаряда, випущеного з гармати бойової машини піхоти (БМП-2) з північно західного напрямку. Мешканець будинку розповів, що пошкодження були завдані 20 лютого, близько 17:30, та додав, що жоден із чотирьох мешканців, які на той час перебували в будинку, не постраждав.

22 лютого
Повідомлення про пошкодження цивільних об’єктів у житлових районах внаслідок обстрілів:

22 лютого в н. п. Довге (непідконтрольний урядові, 22 км на північний захід від Луганська) виявлено свіжу вирву в землі приблизно за 6 м на північний схід від будинку на вулиці Миру та свіжу пробоїну в металевих воротах, що виходять на північ, розташованих орієнтовно за 5 м на північ від будинку; за оцінкою, обидва пошкодження спричинені потраплянням снарядів, випущених з озброєння невстановленого типу з північного напрямку. Члени патруля Місії також бачили свіжу пробоїну в північному вікні будинку, яка виникла, за оцінкою, внаслідок влучення кулі, випущеної з північного напрямку. Жителька будинку (віком 40–49 років) розповіла, що ввечері 21 лютого вона була вдома з двома доньками (віком шість і вісім років), коли почула звуки обстрілу.

22 лютого в н. п. Гольмівський (непідконтрольний урядові, 49 км на північний схід від Донецька) виявлено свіжу вибоїну на балконі четвертого поверху з північного боку та свіжу пробоїну з північного боку п’ятиповерхового багатоквартирного будинку на вул. Загородній, 12; за оцінкою, обидва пошкодження спричинені влучення 12,7-мм куль, випущених із великокаліберного кулемета з північного напрямку. Житель квартири (чоловік віком 60–69 років) повідомив, що він чув звуки влучення куль рано-вранці 21 лютого, близько 06:10. Команда СММ вже бачила вогневі позиції та траншеї на північній околиці населеного пункту

24 лютого
Повідомлення про пошкодження від обстрілів із легкого та важкого озброєння, у тому числі в житловому районі:
24 лютого на вул. Маяковського, 10, у н. п. Каштанове, що в н. п. Ясинувата (непідконтрольний урядові, 16 км на північний схід від Донецька), зафіксовано пробоїну у вікні будинку з північної сторони, яка утворилася внаслідок вогню зі стрілецької зброї з північно-західного напрямку. Мешканка будинку повідомила, що вона пошкодження були завдані вночі 18 лютого, коли вона була вдома.

26 лютого
Повідомлення про пошкодження, зокрема цивільних об’єктів, внаслідок обстрілів із легкого та важкого озброєння:
25 лютого в н. п. Підлісне (підконтрольний урядові, 70 км на північний захід від Луганська) виявлено свіжу пробоїну (2 м завширшки, 1 м заввишки) у східній стіні будинку на вул. Первомайській, 23, яка, за оцінкою спостерігачів, утворилася внаслідок влучення снаряда, випущеного зі 100-мм артилерії зі східно-південного сходу, а також осколкові пошкодження бетонного фундаменту під стіною та трьох дерев’яних віконних шибок. Спостерігачі також бачили осколкові пошкодження на протилежній стіні та вибиту цеглу. Члени патруля Місії відзначили, що на східному боці навісу, що має спільну з будинком стіну з південного боку, відсутня черепиця, а також бачили уламки черепиці на присадибній ділянці. Житель Підлісного розповів, що обстріл стався 24 лютого та на той момент у будинку нікого не було, оскільки там ніхто не проживає.

27 лютого

Повідомлення про пошкодження цивільних об’єктів та об'єктів життєзабезпечення, внаслідок обстрілів. У непідконтрольній урядові частині Зайцевого зафіксовано свіжу вирву в полі приблизно за 30 м на північ від найближчого житлового будинку № 24-Н на вул. Багрицького. За оцінкою СММ, вирва утворилася від розриву 82-мм мінометної міни, випущеної з північно-північно-західного напрямку.

На вул. Багрицького, 24-Н, виявлено осколкові пошкодження східної сторони житлового будинку. Спостерігачам не вдалося визначити тип застосованого озброєння чи напрямок вогню. За словами мешканця будинку, обстріл відбувся вдень 25 лютого.

На задньому подвір’ї будинку № 15-Н на вул. Загорського, виявлено свіжу вирву приблизно за 30 м на південь від будинку, що, за оцінкою СММ , утворилася від розриву 82-мм мінометної міни, випущеної з північного напрямку. Спостерігачі також бачили, що вікно, що виходить на південь, було затягнуте плівкою. За словами мешканки будинку, вона була вдома, коли відбувся обстріл 25 лютого, приблизно о 16:00.

На вул. Карбишева 6 місцевих жителів (чоловіки та жінки, віком від 30 до 60 років) порізно повідомили СММ, що обстріл відбувся в Зайцевому в другій половині дня 25 лютого.

Біля будівлі електропідстанції, розташованої на південній околиці н. п. Золоте-5 (Михайлівка, непідконтрольний урядові, 61 км на північний захід від Луганська), члени патруля Місії бачила дві вирви. Одна з них утворилася за 50 м на захід, а інша — за 100–120 м на північ від будівлі, де, за словами працівника електропідстанції, зберігається ртуть. Члени патруля Місії бачили 3 розбитих вікна з західного боку: два на першому поверсі та одне на другому поверсі будинку. Спостерігачі також бачили свіжу пробоїну на північній стороні цистерни для нафтопродуктів, яка, за оцінкою, утворилася в результаті попадання осколків. Поблизу цистерни для нафтопродуктів команда Місії бачила сліди жовтого кольору на снігу. За оцінкою спостерігачів, це були сліди від протікання нафтопродуктів з цистерни. Членам патруля СММ не вдалося визначити тип застосованого озброєння чи напрямок вогню. Працівник повідомив, що вночі з 24 на 25 лютого його колеги були в будівлі, коли вони почули вибухи.

28 лютого

Повідомлення про пошкодження на цивільних об'єктах та поблизу них унаслідок обстрілів у н. п. Слов’яносербськ (непідконтрольний урядові, 28 км на північний захід від Луганська) та н. п. Молодіжне (непідконтрольний урядові, 63 км на північний захід від Луганська).

На вул. Первомайській, 11, у Слов’яносербську зафіксовано 5 свіжих пробоїн: у північно-східній стіні будинку, у металевих воротах, що виходять на північний схід, у даху навісу, що виходить на північний схід поблизу будинку, в опорі цього навісу та в дереві, що росте біля будинку. За оцінкою СММ, усі 5 пробоїн виникли внаслідок влучення снарядів із 30-мм гармати, випущених із північно-східного напрямку. Спостерігачі також бачили 3 свіжі місця вогневого ураження (кожне діаметром від 8 до 20 см) у полі на північний схід від будинку. Власник будинку повідомив, що обстріл стався 26 лютого, близько 06:00, коли він був удома разом із дружиною та двома дітьми.

Спостерігачі бачили два розбиті північно-східні вікна будинку на вул. Первомайській, 10, у Слов’яносербську, а також зафіксували пробоїну в металевих воротах, що виходять на північно-північний схід. За оцінкою СММ, пошкодження виникли внаслідок влучення снарядів із 30-мм гармати, випущених із північно-східного напрямку.

У полі, на відстані близько 200 м на північ від Молодіжного, спостерігачі бачили 6 свіжих вирв поблизу одна від іншої, а також хвостовий стабілізатор мінометної міни біля однієї з них. За оцінкою спостерігачів, одна із зазначених вирв виникла внаслідок розриву 82-мм мінометної міни. Члени патруля Місії відзначили, що вирви розташовані на відстані близько 250 м від найближчого будинку й орієнтовно за 100 м від будівлі, якою, за наявною в СММ інформацією, користуються члени «ЛНР» (біля будівлі спостерігачі бачили двох озброєних членів «ЛНР»). Власниця будинку повідомила, що вона була вдома, коли 26 лютого, близько 21:00, її будинок зазнав вогневого ураження.

22 лютого юристом приймальні УГСПЛ Володимиром Глущенко разом з юристами Харківської правозахисної групи - Ганною Овдієнко та Оленою Річко в рамках проекту  МФВ «Моніторинг та захист засуджених, які перебувають в ОРДЛО", була проведена виїзна юридична консультація для вимушено переміщених осіб та місцевих мешканців міста Селідово Донецької області.

Для роботи юристів представники місцевої влади надали один кабінетів в будівлі Селідівської міської ради.

Протягом дня за правовою допомогою до юристів ХПГ та УГСПЛ звернулися 12 осіб. Слід зазначити, що за юридичною допомогою звернулися люди, як з числа переселенців, так і місцевих мешканці. Основні питання, з якими прийшли переселенці – це перш за все пенсійні та соціальні виплати. А саме – право на пенсію, та право громадських організацій впливати у законний спосіб на дії або бездіяльність органів місцевої влади, та місцевого самоврядування.

В рамках виїзної консультації юристом Володимиром Глущенко були надані роз’яснення положення законодавства України стосовно можливості припинення пенсійних виплат ВПО та приклади судової практики в Україні стосовно цього питання.

Також юристами надано аналіз відповідності постанов КМУ, що регулюють соціальні виплати для цієї категорії громадян, Конституції України, та Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Особливу увагу при спілкуванні з громадянами юрист Глущенко приділив роз’ясненню особливостей визнання на території України юридичного факту народження або смерті особи, а також факту розірвання або укладання шлюбу, який було зареєстровано на непідконтрольній Україні території.

Беручи до уваги ситуацію на сході країни, а також той факт, що більшість громадян України, які виїхали з непідконтрольних територій в результаті бойових дій залишилися фактично без житла, або були поранені, то окремим блоком питань і відповідей на них стало роз’яснення юридичних аспектів можливості поновити свої законні права та отримання грошової компенсації за завдані збитки не тільки в рамках українського законодавства, а й на міжнародному рівні. Через Європейський суд з прав людини зокрема.

Станом на грудень 2014 року на окупованій території Донецької та Луганської областей залишилось більше 16 тисяч засуджених. Указ Президента України від 14.11.2014 в частині переведення засуджених в установи на підконтрольній території вдалося виконати тільки щодо 186 засуджених з Донецької області, яких за декілька разів вивезла особисто Уповноважений ВРУ з прав людини Валерія Лутківська. Ще раніше були переведені жінки з Червонопартизанської ВК № 68 (більше 200 засуджених) до Качанівської ВК № 54 у Харкові.

В’язні, які утримуються в місцях несвободи в ОРДЛО, потерпають від порушень їхніх прав внаслідок воєнного конфлікту, як і інші мешканці окупованих територій. Внаслідок обстрілів установ в Донецькій області загинуло щонайменше 10 засуджених, та щонайменше 23 було поранено, низку будівель було зруйновано. Майже в усіх колоніях почалися проблеми з забезпеченням харчуванням та медичною допомогою. Їжа надавалася один або два рази на день, невеликими порціями. Через пошкодження трубопроводів та електричних мереж у колоніях часто зникало світло-, водо- та теплопостачання. Взимку температура в деяких колоніях у камерах падала до 5–10 градусів за Цельсієм, а стіни вкривалися памороззю. Представники незаконних збройних формувань, які виконували функції нагляду за засудженими і запобіганню їх втечі з колоній, позбавили їх можливості виходити на прогулянку та телефонувати рідним.

Правозахисники зібрали багато свідчень засуджених, що перебували (ють) в ОРДЛО. Ось приклади. Свідчення Л.: «Через сильні вибухи у нас в камері вибило стекла. Вставляти вікна було нікому, тому взимку ми були змушені одягати всю одежу аби не замерзнути… У цей же час були випадки смерті засуджених, але нам казали, що всі померли від невиліковних хвороб. Можна було застудитися та померти від запалення легенів, бо лікарів не було… Крім того, через відсутність води у душі в камері завелися комахи, які кусалися і від цього тіло дуже чесалося та покривалося дрібними пухирями. У той час хотілося покінчити життя самогубством. Їжу, яку нам давали, … Це було знущання. Перемолота пшениця та мокрий хліб, з якого можна було вижати воду. На перше давали кислі огірки варені з кислою капустою. Також нас перестали виводити на прогулянку – казали, що нікому». Свідчення Т.: «У камері не було світла, було сиро та холодно, не було води, тяжко було дихати через жахливий запах з туалету. При цьому єдине вікно було забите. Воду до камери подавали дві години на добу, санітарно-гігієнічні умови були відсутні і не тільки тому що не було води, навіть коли вода була, нас не виводили до душу, тому що нами нікому було займатися… У камері було так холодно, що вода у чашці покривалася кригою…».

У своїх письмових поясненнях інший засуджений – Р., який відбував покарання в Єнакіївській виправній колонії № 52, так описує події серпня–грудня 2014 року: «Тижнями ми сиділи без світла… Коли безпосередньо у м. Єнакієве почалися бойові дії ситуація взагалі стала критичною… Ми сиділи у казармах та молилися, щоб снаряд не залетів у нашу будівлю. Особливо важко було, коли осколки сипалися на нашу та сусідню будівлю. Ми сиділи у камерах та були позбавлені можливості сховатися у бомбосховища чи хоча б у підвал. У такі моменти адміністрації взагалі не було – вона ховалася… Потім (прим. автора) до нас приїхали представники так званої ДНР… Дивилися на нас: небритих, голодних кинутих та знущалися. Казали, що не думали, що ми тут ще живі залишилися… Проводилися постійні обшуки. Ми не могли стояти на ногах, а вони годинами тримали нас у наручниках у коридорі, а самі перевертали і без того пусту камеру… Щось шукали…»

Узагальнюючи свідчення в’язнів, можна зробити висновки про систематичне та масове порушення таких їхніх прав та свобод.

1. Свобода від катувань та жорстокого поводження. Зафіксовані випадки регулярного побиття в’язнів невідомими у військовій формі в масках з наслідками у вигляді тяжких травм.

2. Право на свободу. Деякі в’язні знаходяться під вартою без належних правових підстав: або взагалі не було суду, або не закінчився суд першої інстанції, або вирок не набув законної сили, або не застосовувалися правові акти, які діяли на підконтрольній території щодо амністії, умовно-дострокового звільнення, закону Савченко тощо.

3. Право на справедливий суд. В’язні, що перебувають в ОРДЛО, позбавлені доступу до правосуддя, оскільки не вирішено проблему з представництвом їх інтересів в судах та державних органах на підконтрольній території.

4. Право на повагу до приватного та сімейного життя. Багато хто з в’язнів втратили можливість контактувати з рідними та близькими при тому, що переведення стало неможливим.

5. Свобода вираження поглядів. В’язні з проукраїнською позицією переслідувалися за її висловлення.

6. Свобода пересування. Якщо засуджений звільнявся і не мав паспорту, то він не міг перетнути лінію розмежування, оскільки довідки про звільнення, видані в т. зв. ДНР та ЛНР, є нечинними на підконтрольній території.

7. Економічні та соціальні права. Порушення цих прав викликане жахливими умовами утримання, вкрай поганим харчуванням, відсутності доступу до медичної допомоги, застосуванням примусової праці, безоплатної праці і т. і.

Невирішені також такі проблемні питання, як:

А) Отримання чи підтвердження документів: ідентифікація та легалізація особи.

Б) Умовно-дострокове звільнення або звільнення за амністією на підконтрольній території з подальшим виконанням цього рішення в ОРДЛО.

В) Можливість дистанційного звернення до органів влади на підконтрольній території.

Д) Соціальні виплати в’язням відповідно до закону (пенсії та інші виплати).

Усе це свідчить про необхідність уваги держави до цієї категорії жертв війни та пошук механізмів якнайскорішого повернення в’язнів з ОРДЛО на підконтрольну урядові територію. Наразі Міністерством юстиції розробляється відповідний законопроект за участю громадськості, але він не містить механізму переведення в’язнів.

Прес-конференція відбулась в рамках проекту «Моніторинг та захист прав засуджених, які знаходяться в ОРДЛО» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» в межах діяльності Коаліції «Справедливість заради миру на Донбасі» за співфінансування Державного департаменту США.

ПРЕС-АНОНС. Невидимі жертви війни. Про в’язнів, які залишилися в місцях несвободи на окупованій території Донбасу

23 лютого об 11.00 у приміщенні інформаційного агентства “Главком” (вул. Шовковична, 8/20) відбудеться прес-конференція «Невидимі жертви війни. Про в’язнів, які залишилися в місцях несвободи на окупованій території Донбасу», на якій правозахисники розкажуть про порушення прав в’язнів, що знаходяться в ОРДЛО.

Учасники:

• Євген Захаров, директор Харківської правозахисної групи;
• Наталія Мельник, експерт Донбас-СОС з документування порушень прав людини;
• Денис Денисенко, заступник голови правління Луганського обласного правозахисного центру «Альтернатива».

В’язні, які утримуються в місцях несвободи в ОРДЛО, потерпають від порушень їхніх прав внаслідок воєнного конфлікту, як й інші мешканці окупованих територій. Було декілька обстрілів установ, внаслідок яких були загиблі та поранені, зруйновані окремі будівлі, припинений доступ до електрики та інших комунальних послуг. В’язні потерпали від голоду та холоду, відсутності медичної допомоги.

Специфічними були порушення права на свободу – деякі в’язні знаходилися під вартою без належних правових підстав: або не закінчився суд першої інстанції, або вирок не набув законної сили, або не застосовувалися правові акти, які діяли на підконтрольній території щодо амністії, умовно-дострокового звільнення, закону Савченко тощо.

Багато хто з в’язнів втратили можливість контактувати з рідними та близькими при тому, що переведення стало неможливим. Якщо ж в’язень звільнявся і не мав паспорту, то мали проблеми з перетином лінії розмежування, оскільки довідки про звільнення, видані в т.зв. «ДНР» та «ЛНР», є нечинними на підконтрольній території. В’язні, що перебувають в ОРДЛО, позбавлені доступу до правосуддя, оскільки не вирішено проблему з представництвом їх інтересів в судах та державних органах на підконтрольній території.

Усе це свідчить про необхідність уваги держави та пошук механізмів якнайскорішого повернення в’язнів з ОРДЛО на підконтрольну урядові територію.

Контактна особа: Євген Захаров, 050 402 4064, [email protected]

Прес-конференція відбудеться в рамках проекту «Моніторинг та захист прав засуджених, які знаходяться в ОРДЛО» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» в межах діяльності Коаліції «Справедливість заради миру на Донбасі» за підтримки Державного департаменту США.

Алина почти не выходит из дома. С тех самых пор, как они приехали в маленькое село под Киевом. Умница, победительница олимпиад и душа компании, она ушла в закрытый мир своих страхов после того, как в соседнюю комнату залетел снаряд. Она осталась жива, хотя и получила контузию. А от бабушки остались только бесформенные окровавленные фрагменты. Нет, она не видела того, что было в соседней комнате. Ее, оглушенную, вытащили на улицу родители. Но и тех подробностей, которые она слышала из их разговоров, вполне хватило. Два года безостановочного лечения у психиатров дали очень небольшой эффект. Алина начала разговаривать со сверстниками по скайпу, но каждый выход из квартиры на улицу превращается в приступ панической атаки. Ей всего 15 лет…

Даше повезло больше. Вот уже полтора года, как она перестала пользоваться памперсами по ночам. Даше 13. Когда начались обстрелы в ее городе, ей было десять. Родители наскоро побросали в багажник машины то, что могло представлять хоть какую-то ценность, повесили на двери замок и поехали в сторону Львова, где их ждали друзья.

– Мне кажется, что мы сюда больше не вернемся, – сказал папа, отъезжая от дома. Мама молчала.

Через несколько часов папа стоял на коленях возле машины, а мужчина в военной форме без опознавательных знаков упирал ему в грудь автомат. А еще через несколько минут Даша висела на руке незнакомого мужчины и, срывая голос, орала, чтобы тот отпустил ее папу. Мама потом рассказывала, что Даша выглядела как взбесившаяся пантера. На самом деле, ей было страшно до такой степени, что сам эпизод она никогда больше не вспомнит. Для нее на этом месте вечный провал в памяти. И ночные кошмары, в которых она теряет папу. Каждую ночь. Вот уже скоро три года как. И полтора из них после каждого кошмара она просыпалась в мокрой постели.

Мите четыре. Для него папа – это фотографии в альбоме. И крест на кладбище за селом. Ему не было и полугода, когда папа ушел добровольцем. Он не помнит его голоса, не помнит его рук. Не помнит, как он пел ему колыбельные и покупал смешные погремушки. Как страшно кричала мама, когда ей позвонил побратим отца, он не помнит тоже. Ему было всего восемь месяцев, и он только-только научился ползать.

По воскресеньям они ходят с мамой «в гости к папе». И мама долго и подробно рассказывает каменному кресту, как Митя себя вел, куда они ходили и сколько букв выучили. Для него это нормальный порядок вещей…

Матвею восемь. Когда началась война, папа обманом вывез его на территорию России и на целый год с ним пропала связь. Мама подняла на уши всех, кого было можно. Но ничего не могла сделать. Их следы она нашла практически случайно и несколько месяцев выслеживала в одном из небольших городков на юге соседней страны. К тому моменту ребенок уже ходил в детский садик и то ли получил, то ли должен был получить российское гражданство. Она просто подошла к нему, когда группа гуляла во дворе и спросила «Пойдешь со мной?». Он вцепился в нее, и она сделала единственно возможное – просто побежала, не выпуская его из рук. Потом был долгий путь домой. Через еще одну бывшую «братскую республику». Все время вздрагивая и оглядываясь. Сейчас они пытаются решить вопросы с документами и пытаются обустроиться на новом месте.

По данным ЮНИСЕФ, 580 тысяч детей по обе стороны линии разграничения пострадали от вооруженного конфликта. Это только те дети, которые столкнулись с военными действиями напрямую. Сколько их еще – детей, косвенно втянутых в войну, не знает никто. Дети, чьи родители ушли на фронт добровольцами, или по повестке. Дети, чьи родители оказались в плену или пропали без вести. Дети, чьи родители оказались по разные стороны конфликта, полностью утратив способность договариваться о судьбе ребенка.

Какое количество детей признает пострадавшими Украина, пока неизвестно никому. С 15 апреля 2017 года статус ребенка, пострадавшего в результате военных действий и вооруженных конфликтов, получили восемь человек. Восемь. На всю страну. Это при том, что сам статус не предусматривает никаких льгот или дополнительных выплат. Ничего. Просто констатация факта. Возможно, в будущем государство и расщедрится на какие-то материальные блага для них. Но не сейчас.

Еще до того, как действующий порядок был принят, большинство общественных организаций предупреждали Министерство социальной политики, что в том виде, в котором он подается на утверждение Кабмину, он не защищает детей Украины. Зато многократно повторно травмирует.

Для получения статуса нужно пройти семь кругов ада. До получения выводов экспертизы, родители или опекуны должны сначала обратиться в службу по делам детей, потом в полицию, потом в прокуратуру, потом в СБУ. И каждый раз, в каждом из ведомств, они снова и снова будут рассказывать, что, где и как произошло. Снова и снова переживая самые тяжелые моменты случившегося. Снова и снова заставляя ребенка пережить травму. В среднем процедура получения статуса занимает от 2 до 6 месяцев, и мало кто в состоянии осилить этот путь.

Отдельного внимания заслуживает пункт третий этого порядка:

Право на получение статуса имеет ребенок, который в результате военных действий и вооруженных конфликтов:

1) получил ранения, контузии, увечья;

2) потерпел физическое, сексуальное, психологическое насилие;

3) был похищен или незаконно вывезен за пределы Украины;

4) привлекался к участию в действиях военизированных или вооруженных формирований;

5) незаконно содержался, в том числе в плену.

Практически все подпункты можно измерить вполне понятными критериями. И подтвердить вполне понятными документами. Хотя даже с ранениями и контузиями, полученными в результате военных действий, есть определенные нюансы. До определенного времени это все регистрировалось в медицинских карточках как «бытовая травма». Да, вот так. Жил себе ребенок, жил, а потом у него ни с того ни с сего оторвалась рука или нога. В быту. Бывает же, дело вполне житейское.

А вот каким мерилом можно измерить психологическое насилие – большой вопрос. Вырвать ребенка из привычной среды, погрузить в поезд, полный ополоумевших от ужаса людей, и высадить с родителями на вокзале в чужом городе, где им некуда идти посреди зимы, – это психологическое насилие или нет? Заставить ребенка надеть красный галстук и учить историю Великой Новороссии – это психологическое насилие, или нет? Ребенок, родившийся на оккупированной территории и с первых минут жизни живущий под аккомпанемент разрывов снарядов, – он травмирован психологически? А ребенок, родившийся в компактном поселении для ВПЛ, родители которого понятия не имеют, смогут ли когда-нибудь снова войти в свой дом?

Кто более травмирован психологически – ребенок, который внешне абсолютно спокоен, хорошо успевает в школе и не доставляет родным никаких хлопот, или ребенок, рыдающий по каждому поводу и приносящий в дневнике сплошные двойки? Не знаю. И никто не знает. Потому что внешне уравновешенный мальчишка может в одну секунду сорваться от неосторожного слова одноклассника и схватиться за нож, наглотаться таблеток или сбежать куда глаза глядят. Потому что он хорошо умел не позволять внутренней боли прорываться наружу. И только когда она, как пар от кипящей воды, сорвет, наконец, клапан, станет понятно, что на самом деле творилось у него внутри. А ребенок, выплескивающий свое горе понемногу каждый день, вполне может через пару лет выровняться и ничем не отличаться от сверстников.

Это невозможно прописать. Да и вряд ли нужно. Потому что, если смотреть на вещи здраво, нет ни одного ребенка из той части страны, которую у нас застенчиво называют «зоной проведения антитеррористической операции», который не пострадал от необъявленной войны в той или иной мере. И это не зависит от того, выехала его семья или живет на неподконтрольной территории. Это не зависит от того, видел ли он глазами чужую смерть, или Бог миловал. Это не зависит от того, видел ли он знаменитые подвалы МГБ, или ему повезло выехать до начала вакханалии 14-го года. Это вообще ни от чего не зависит. В его дом пришла война. Точка. И задача нормального государства – защитить его. Ну, или как минимум признать тот факт, что он нуждается в защите.

Органи Національної поліції України повідомили про підозру у вчиненні шахрайства мешканці непідконтрольної Україні Амвросіївки Донецької області Лілії Сальніковій. Причиною такого кроку стало те, що пані Лілія з січня до липня 2017 року отримувала щомісячну адресну допомогу для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, при цьому з 2012 року працювала вихователем дитячого садку у Харкові.

На думку органу соціального захисту населення Індустріального району міста Харкова та Індустріального відділу поліції Головного управління Національної поліції у Харківській області, факт працевлаштування людини у населеному пункті, що не належить до переліку, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 1085-р, однозначно свідчить про її проживання у цьому населеному пункті.

Доводи про те, що Лілія Сальнікова не мала і не має у Харкові і на всій іншій підконтрольній Україні території житла ані на праві власності, ані у користуванні, є зареєстрованою у місті Амвросіївці Донецької області, не може повернутись до свого житла у цьому місті, не може користуватись всіма правами і свободами без довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (наприклад, місцевий суд відмовив їй у відкритті провадження у справі, оскільки вважає її мешканкою непідконтрольної Україні частини Донецької області) не були почутими слідчим.

Після проведення в експрес-режимі досудового розслідування матеріали кримінального провадження були передані до суду.

Найближче судове засідання у справі призначене на 09:30 16 лютого 2018 року.

Харківська правозахисна група запрошує всіх небайдужих громадян, у тому числі представників неурядових організацій, засобів масової інформації, громадських активістів, до участі у моніторингу справи за безпідставним обвинуваченням виховательки дитячого садку Лілії Сальнікової у вчиненні шахрайства.

Верховний Суд при розгляді справи № 263/7763/17 роз’яснив, що не можна припинити виплачувати пенсії переселенцям з огляду на їх відсутність за місцем проживання. Постанову по справі № 263/7763/17 (К / 9901/202/17) було винесено 6 лютого.

У цій справі позивачка зі статусом внутрішньо переміщеної особи, яка отримує пенсію за віком, просила визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду - невиплату пенсії з березня 2017 року і зобов’язати ПФУ відновити виплату пенсії та сплатити заборгованість за весь час затримки.

Суди нижчих інстанцій позов задовольнили.

У касаційній скарзі відповідач просив скасувати оскаржувані судові рішення та відмовити в задоволенні позовних вимог. Його позиція обгрунтована тим, що виплата пенсії припинена для встановлення місця проживання позивачки.

Верховний Суд вирішив, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки чинним законодавством не передбачено такої підстави для припинення виплати пенсії як надходження інформації про відсутність позивача за місцем проживання.

Так, ч. 1 ст. 49 Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» визначає випадки, в яких виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється. У цьому переліку немає надходження інформації про відсутність позивача за місцем проживання.

Зате, згідно п.п.2 п.12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання / перебування соціальні виплати припиняються в разі встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеного особи за фактичним місцем проживання / перебування згідно з актом обстеження матеріально побутових умов сім’ї.

Верховний Суд погодився, що нижчі суди вірно вказали про пріоритетність застосування вимоги ст.49 Закону "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", а тому доводи відповідача про необхідність застосування норм постанови Кабінету Міністрів безпідставні.

Крім цього, колегія суддів також не прийняла посилання на акт обстеження матеріально-побутових умов сім’ї, як внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання / перебування, оскільки він не містить дати.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що довідка про постановку позивачки на облік як особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, необхідна для призначення і продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам, є дійсною. Доказів про її скасування відповідачем не надано.

Таким чином відповідач не надав жодного належного доказу на підтвердження наявності підстав для припинення виплати пенсії позивачці.

Слід нагадати, що раніше в ПАРЄ заявили, що Україна повинна гарантувати соціальний захист переселенців і виплатити пенсії жителям Донбасу без будь-яких умов.

У проекті документа йдеться про "тривожну гуманітарну ситуацію в Україні, де більше 4 мільйонів людей потребують гуманітарної допомоги".

Особливу увагу буде зосереджено навколо положення доповіді, в якій дається оцінка прийнятому закону "Про особливості державної політики щодо забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях в Донецькій і Луганській областях".

Початковий текст, в якому говорилося, що "ПАРЄ вітає прийняття закону", був замінений на формулювання "бере до уваги прийняття закону".

По-друге, в проект доповіді був внесений пункт про зобов’язання українського уряду забезпечити соціальний захист і політичні права тимчасово переміщених осіб, а також спростити отримання пенсій жителям Донбасу.

"Асамблея вважає, що становище людей, які були переміщені в результаті війни і анексії Криму Російською Федерацією як і раніше є однією з найважливіших задач для українського уряду. ПАРЄ також вважає, що прийняття всеосяжної стратегії для внутрішньо переміщених осіб (ВПО), що забезпечують їх політичні і соціальні права, а також їх інтеграцію, повинні бути одним з пріоритетних завдань ", - йдеться в доповіді.

Асамблея закликає українську владу:

*привести Кримінальний кодекс і Кримінально-процесуальний кодекс України у відповідність до положень міжнародного гуманітарного права та міжнародного кримінального права;

*якомога швидше ратифікувати Римський статут Міжнародного кримінального суду, який дозволить ефективно розслідувати конкретні випадки порушень міжнародного гуманітарного права під час війни в Україні;

*звільнити всіх російських ув’язнених і осіб, захоплених незаконними збройними групами Донецької і Луганської област й і ув’язнених в Україні в контексті війни при дотриманні їх прав і свобод та до тих пір, поки вони не будуть звільнені, дозволити контролювати їх стан здоров’я і умови утримання під вартою незалежними міжнародними спостерігачами;

*прийняти законодавство про гуманітарні дії з розмінування;

*переглянути закон про гуманітарну допомогу з метою сприяння наданню гуманітарної допомоги постраждалим від війни територій;

*надати необхідні фінансові ресурси місцевим адміністраціям, відповідальним за допомогу ПЛ і іншим жертвам війни;

*прийняти урядову програму допомоги сім’ям зниклих безвісти і захоплених осіб під час війни в Україні, а також сім’ям ув’язнених і ув’язнених російськими властями в анексованому Криму і на території Російської Федерації в контексті війни;

*розробляти, приймати і фінансувати державну програму психологічної допомоги військовим і цивільним особам, що страждають посттравматичним стресовим розладом;

*розробити національний механізм компенсації жертвам серед мирного населення, які були поранені або чиї сім’ї були вбиті під час війни;

*розробити механізми забезпечення виборчих прав ВПЛ на всіх виборах, у тому числі на місцевому рівні;

*надавати громадянам України доступну інформацію про процедури легалізації та міжнародного захисту мігрантів і шукачів притулку в Європі;

*забезпечити право на доступне житло та вирішити житлові питання як невід’ємну частину стійких рішень для ВПЛ, включаючи прийняття правової основи для впровадження і реалізації різних видів житлових програм;

*спростити процедуру отримання соціальних і пенсійних виплат, відключивши їх від процесу реєстрації ВПЛ, зокрема шляхом внесення змін до Резолюції Кабінету міністрів № 365, 505 і 637, а також будь-які інші відповідні нормативні акти;

*ввести адміністративні процедури для громадян України, які проживають на тимчасово окупованих територіях, для впорядкування їх громадянської документації;

*розробити механізм забезпечення прав людей, які залишили Україну після початку війни в 2014 році, і, зокрема, забезпечити, щоб вони не піддавалися ризику безгромадянства.

По данным мониторинговой миссии ООН по правам человека в Украине, за период с 14 апреля 2014-го по 15 ноября 2017-го от войны погибло или ранено более 35 000 человек. В частности, погибли не менее 2523 гражданских лиц (не считая 298 погибших в результате падения самолета MH-17 17 июля 2014-го). Количество гражданских лиц, получивших ранения в связи с конфликтом, оценивается в семь-десять тысяч человек. По данным Национальной полиции Украины, за весь этот период пропали без вести более 8000 украинцев, на конец 2017 года считаются пропавшими более 1300 человек. Несколько сотен гражданских заложников в плену боевиков жестоко пытали, и после освобождения они нуждаются в лечении. В результате военных действий разрушены или повреждены десятки тысяч жилых и административных зданий. Без жилья и доступа к коммунальным услугам осталось около 70 000 жителей контролируемых правительством территорий Донецкой и Луганской областей.

Если учет погибших и раненых военнослужащих на подконтрольных территориях производится тщательно, и существует механизм компенсации для них, то систематический учет смертей и ранений гражданских лиц государственными органами не ведется вообще, и компенсаций гражданские не получают. Они могут получить разве что небольшую разовую финансовую помощь в пределах нескольких сотен или тысячи гривен от своих органов местного самоуправления (ОМС).

С восстановлением жилья помогают волонтеры и международные организации, такие как Международный Комитет Красного Креста, Норвежский совет по делам беженцев и другие. Из государственного же бюджета выделяются крохи.

В недавно принятом законе, в народе именуемом законом о реинтеграции Донбасса, есть норма, что возмещение причиненного материального и морального вреда пострадавшим от войны должно осуществить государство-агрессор, Российская Федерация, а Украинское государство ответственность за это на себя не берет.

Мы считаем, что хотя бы на четвертом году военных действий пора назвать Россию агрессором (на что есть и правовые основания — статья 3 Резолюции 3314 ООН от 14.12.1974 г.), территории, контролируемые так называемыми ДНР и ЛНР, — оккупированными, а войну — войной (правда, так и не назвали, но хоть избавились от далекого от реальности эвфемизма "АТО"). И стратегически эта норма верна. Но Россия в ближайшее время, очевидно, никакой компенсации не заплатит. И десятки тысяч раненых, нетрудоспособных членов семей погибших или пропавших без вести гражданских остаются без какой-либо поддержки, как и люди, потерявшие жилье и другое имущество. Жить, лечиться, восстановить работоспособность надо сейчас, а не в светлом будущем. Поэтому необходимо было в этом законе предусмотреть механизм компенсации сегодня, а не полагаться на возмещение вреда Россией в далеком будущем. Однако украинские политики, заботясь о государственных интересах, забывают об интересах пострадавших.

Еще одним примером того, что права человека не являются приоритетом закона о реинтеграции, является отсутствие указания об оставлении в силе нормативных актов, учитывающих особенности проведения АТО. Так, коллекторские фирмы уже звонят переселенцам и требуют возвращения кредитного долга за квартиры на оккупированной территории. Они утверждают, что АТО теперь не существует, и, следовательно, мораторий на взыскание кредитной задолженности за имущество, находящееся на оккупированной территории, отменен. И таких примеров нелепости этого закона можно привести еще много.

Такая политика является бесчеловечной. Украинское государство вместо того, чтобы быть гуманным и милосердным, бросает десятки тысяч людей на произвол судьбы. На этом фоне норма статьи 3 Конституции о том, что жизнь и здоровье человека признаются в Украине высшей социальной ценностью, выглядит обычным советским лицемерием.

Не получая помощи от государства, не добиваясь от правоохранительных органов расследования преступлений, от которых они пострадали, пострадавшие обращаются в Европейский суд по правам человека (ЕСПЧ) с заявлением против России, как первопричины своих страданий, и против Украины — за бездействие. Закон о реинтеграции, если он будет подписан президентом и вступит в силу, лишь усугубит эту ситуацию — при условии, что Украина сняла с себя ответственность за возмещение ущерба, пострадавшим остается только обращаться в ЕСПЧ. Юристы Харьковской правозащитной группы уже подали более 200 заявлений против России и Украины о нарушении прав жертв войны. Однако это путь в никуда: десятки тысяч заявлений в ЕСПЧ — позор для государства.

Мы считаем, что украинское общество сможет заставить государство наладить систематический учет гражданских лиц, пострадавших от войны, наработать и закрепить на нормативном уровне механизм компенсации ущерба. Он должен касаться гражданских, пострадавших от войны, и на контролируемой, и на оккупированной территории.

Факт отсутствия государственной социальной помощи пострадавшим в результате войны гражданским лицам, нуждающимся в экстренной медицинской и социальной помощи и реабилитации, вынуждает правозащитные организации опираться на действующее законодательство в контексте АТО.

Законом Украины "О борьбе с терроризмом" предусмотрено возмещение вреда, причиненного гражданам террористическим актом, а также социальная реабилитация пострадавших за счет средств государственного бюджета.

Но проблема в том, что искалеченные жертвы войны не имеют соответствующего социального статуса и не могут воспользоваться этим законом для получения любых средств хотя бы на лекарства. Более того, они сталкиваются не только с правовой неопределенностью своего статуса, но и с издевательством чиновников, когда полученные ими травмы оформляются под диагнозом "общее заболевание". На травму, полученную от взрыва или от пыток, еще накладывается моральная и психологическая травма от бездушного отношения к ним официальных лиц государства.

 Людмила М. (Краматорск), 14 августа 2014 года при взрыве потерявшая руку, до настоящего времени не может получить соответствующий статус.

 Александр Г. (Луганск) 14 июля 2014 года шел на работу с любительским фотоаппаратом — его задержали боевики по подозрению в шпионаже и бросили в подвал к террористам "Бэтмена". Вот короткая выдержка из его показания нашим юристам.

...Меня завели в комнату, где я увидел около десяти заключенных — как мужчин, так и женщин. Меня вывели на середину комнаты. Мужчина по прозвищу "Маньяк" приказал мне сесть на пол. Я присел и сразу получил от "Маньяка" мощный удар ногой в область сердца. От удара я упал. Мужчина по прозвищу "Янек" несколько раз ожег меня электрошокером с левой стороны... после этого он взял сверток синтетического шнура, отрезал кусок шнура и разрезал его пополам. На конце каждого отрезка он сделал небольшую петлю. "Маньяк" приказал мне раздеться догола, набросил на руки петли шнура, после этого меня повалили на стол лицом вниз. Помощники "Маньяка" с помощью привязанных к запястьям отрезков шнура растянули мне руки, а "Маньяк" начал бить меня пластиковой трубой по пяткам, икрам, бедрам, спине, плечам... Приказав помощникам зафиксировать меня так, чтобы я не имел возможности пошевелиться, "Маньяк" охватил своей ладонью мой указательный палец правой руки и попытался сломать его. Я начал сопротивляться. Стол, на котором меня удерживали, не выдержал и развалился. "Маньяк" выругался и приказал помощникам, принести дверное полотно. Он сообщил, что будет отрезать мне пальцы хирургической пилой...

Сколько таких жертв войны?

Прошло более трех лет — куда и к кому им обратиться? Как им выживать при таком состоянии здоровья? На какой закон ссылаться?

Принятый в ноябре прошлого года закон 2203 не обеспечивает им защиту. Во-первых, он еще не вступил в силу, а Минсоцполитики еще только разрабатывает проект постановления Кабмина "Об утверждении Порядка установления связи инвалидности или иных повреждений здоровья с ранениями, полученными лицами... от взрывчатых веществ..." Предполагается, что будут созданы межведомственные комиссии, которые... будут устанавливать "связь".

Представляете эту волокиту и новые страдания жертв войны?

Людмиле М., потерявшей руку при взрыве, этот закон, может, и будет полезен, а луганчанина Александра Г. закон проигнорирует: устанавливать связь его сломанной грудины и порезанных рук с палачом "Маньяком" он не будет — не было "взрыва". Общественный Комитет защиты прав человека подал заявление в Дарницкий районный суд об установлении факта плена и пыток Александра.

 По нашему мнению, гражданским лицам, которые находились в плену у боевиков во время вооруженного конфликта, было бы логично предоставлять статус участника войны — по логике Закона Украины "О статусе ветеранов войны и гарантиях их социальной защиты". А полученную там инвалидность квалифицировать по статусу "инвалида войны". Мы уже подготовили такие законодательные предложения.

Собирая информацию о гражданских, пострадавших от войны, мы спрашивали ОМС в населенных пунктах на линии соприкосновения о самых больших проблемах, которые они переживают. Почти во всех ответах говорится о компенсации пострадавшим — раненым членам семей погибших, о строительстве жилья тем, кто его лишился, и переселенцам, о создании рабочих мест. Многие пишут о необходимости создания дополнительных КПВВ — существующих пяти переходов через линию соприкосновения катастрофически не хватает. Многие председатели поселковых советов написали о невозможности надлежащего исполнения своих обязанностей. Изменения в Налоговый кодекс, принятые в 2016 году, освободили хозяйствующих субъектов от платы за землю (налог на землю или аренду) и налога на другое недвижимое имущество, однако компенсация местным бюджетам не предусмотрена. А эти суммы составляли до 80% поступлений в местные бюджеты. Опять нарушение Конституции: статья 142 предусматривает, что "Потери органов местного самоуправления, возникшие в результате решений органов государственной власти, компенсируются государством". В результате ОМС не могут нормально проводить свою деятельность и выполнять полномочия, предоставленные законодательством. Необходимо в кратчайшие сроки решить проблемы наполнения местных бюджетов в населенных пунктах на линии соприкосновения.

Значит, нужны немедленные меры — законодательные, организационные, финансовые, — чтобы государство выполняло свои конституционные обязанности перед человеком в беде.

И хватит войну называть гибридной. Враг настоящий, и смерти не гибридные, а настоящие, и покалеченные люди ходят кругами ада...

Не минуло й дня з моменту оприлюднення рішення Європейського Суду з прав людини «Цезар та інші проти України», а воно вже поросло міфами та узагальненнями щодо того, що ж насправді хотів сказати ЄСПЛ. Пропонуємо Вашій увазі короткі спростування того, що встигли випустити у ефір «диванні» спеціалісти та заангажовані коментатори.

Міф перший. ЄСПЛ дозволив українській владі не платити пенсії жителям окупованого Донбасу.
Ні, це не так. Рішення ЄСПЛ «Цезар та інші проти України» стосувалося лише сімох конкретних пенсіонерів з Донецьку, які заявляли про те, що не мали можливості отримувати пенсії у період з 2014 до 2015 року, оскільки з різних причин не могли виїхати на підконтрольну Україні територію.
ЄСПЛ вказав, що на окупованих територіях Донецької та Луганської областей Україна не здійснює ефективного контролю, а тому українські суди у 2014 році і припинили там свою роботу. Рішення ЄСПЛ не стосується відмови від системи соціальних гарантій для громадян України, які з різних причин залишилися проживати на території так званих "ЛДНР". Більше того, частина з семи Заявників таки змогли переоформити належні їм пенсійні виплати у 2015 році.
Європейський суд лише вказав на те, що перш ніж подавати скаргу до ЄСПЛ одразу після зупинення виплати пенсій, заявники мали звернутися до судів відповідної юрисдикції на підконтрольній Україні території, і вже якщо ті б відмовили у захисті порушеного права – то лише тоді скарга мала бути направлена до Європейського Суду.

Міф другий. ЄСПЛ склав з України всю відповідальність за те, що відбувається на тимчасово окупованій території.
Wishful thinking - Не так сталося, як гадалося! (англ.).
Ні, незважаючи на декларації Уряду про односторонній відступ від зобов’язань за деякими статтями Конвенції, та на невпинну роботу команди Урядового Уповноваженого з питань ЄСПЛ Івана Ліщини, Суд ще не розглядав по суті питання відповідальності обидвох держав – України та Росії – за дотримання прав, передбачених Конвенцією, на Сході України та у Криму. Нам здається, що Суд спочатку розгляне одну або всі п’ять міждержавних скарг «Україна проти Росії», підготовані Урядом, визначить у рамках даного розгляду межі відповідальності кожної з держав, а вже потім приступить до розгляду скарг індивідуальних.

Міф третій. Тепер немає сенсу звертатися до ЄСПЛ, якщо мої права на виплату пенсій, соціальних пільг, заробітної плати та всього, що є майном у розумінні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції, порушені.
Сенс звертатися до Європейського суду є завжди. Однак не треба розглядати його як «четверту гілку судової влади» або арбітра між громадянином та державою. Європейський Суд – орган субсидіарний, це термометр, який вимірює, чи втручання чи обмеження права громадянина з боку держави було пропорційним, а якщо ні – то чи спромоглася держава забезпечити справедливий судовий розгляд скарг потерпілої особи. Якщо ні – Європейським судом з вирогідністю у 99% випадків буде винесено рішення на користь заявника. Однак оскільки ЄСПЛ став заручником свого успіху, з кожним роком він робить жорсткішими формальні підстави для звернення. Одним з трьох наріжних каменів (наявність порушеного права у Конвенції, вичерпання національних механізмів, строк звернення) є як раз та помилка, якої припустились заявники на чолі з пані Цезар. Пенсіонери не зверталися до українських судів, а одразу поскаржились до ЄСПЛ. Що і спричинило швидкий розгляд та рішення не на їх користь.

Отже, «зрада» відміняється. Очікуємо наступних змістовних рішень ЄСПЛ з «донбаських» питань, де заявники були більш уважними та дотримались всіх формальних вимог до подання такого складного документу, як заява до Європейського Суду.

Правовий аналіз законності позбавлення пенсійних виплат

Як добре відомо, з початком воєнного конфлікту уряд України припинив усі соціальні виплати, в тому числі і пенсійні, на територіях, які тимчасово не контролюються українською владою.

З цією метою було прийнято постанови Кабінету міністрів України за №365 та 565 з наступними змінами та доповненнями до них. Виходячи із зазначених нормативно-правових актів, щоб в подальшому продовжувати отримувати пенсію та адресну допомогу пенсіонер мав переміститися на підконтрольну територію, звернутися до Управління праці та соціального захисту населенням за місцем переміщення, отримати довідку внутрішньо переміщеної особи та, відповідно, в подальшому подати заяву до пенсійного фонду про відновлення виплати пенсії. Ще необхідно було проставити штамп реєстрації місця перебування у територіальному підрозділі ДМС (на сьогоднішній день це положення вже не діє). На жаль, в той же час держава не веде статистику кількості літніх пенсіонерів, які зверталися за медичною допомогою в довгих чергах до омріяних пенсій, або просто померли в тій самій черзі.

07.11.2014 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей», якою затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької і Луганської області (далі Порядок).

Пунктом 2 Порядку встановлено, що у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження (тимчасово неконтрольована територія), видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади.

Проте, Окружний адміністративний суд міста Києва 11.02.2015 року своєю постановою визнав незаконним та чинним з моменту прийняття пункт 2 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року № 595.

8 червня 2016 року Кабінет міністрів прийняв постанову за №365, якою визначає механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Однак, 14 грудня 2017 року Окружний адміністративний суд м. Києва, своєю постановою скасував постанову уряду за №365, як протиправну (постанова не набрала законної сили). Зокрема, суд зазначив, що порядок і підстави призначення (відновлення) соціальних виплат всім пенсіонерам або їх певним категоріям має бути передбачений безпосередньо в Законі, та не може запроваджуватися підзаконними нормативно-правовими актами.

Щодо конституційності постанов уряду

Україну проголошено соціальною, правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 1, частини перша, друга статті 8, частина друга статті 19 Конституції України).

Крім того, право приймати закони, вносити до них зміни належить виключно Верховній Раді України і не може передаватися іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного акта. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.

Частиною 3 ст. 22 Конституції України, передбачено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Згідно ч. 2 ст. 49 Закону поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з’ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

У випадку визначення будь-яких інших підстав для припинення пенсій це має регулюватися виключно на законодавчому рівні.
У разі необхідності запровадження до законодавства додаткових підстав та процедур, пов’язаних з призначенням, зупиненням та відновленням пенсій Кабінет Міністрів України має скористатися правом законодавчої ініціативи, тоді як врегулювання вказаного питання на рівні підзаконного нормативно-правового акту є виходом за межі компетенції вказаного суб’єкта владних повноважень.

Отже, постанови Кабінету Міністрів України, на які посилається Відповідач, а саме № 509 із змінами та доповненнями від 01.10.2014 року «Про облік внутрішньо переміщених осіб»; № 365 від 08.06.2016 року «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», не є законами, а тому ці підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-1У «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов’язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.
Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У п. 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою – статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 08.07.2004 року у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров’я».

Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністрівським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов’язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу.

13 лютого 2018 року Європейський Суд з прав людини виніс рішення у справі «Цезар та інші проти України» стосовно заяв сімох українських пенсіонерів, які проживають на тимчасово непідконтрольній українському уряду території Донецької області. Пенсіонери, по-перше, скаржилися на неможливість отримати належні їм пенсійні виплати за місцем їх постійного проживання – м. Донецьк (порушення ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції), по-друге –на відсутність доступу до суду для оскарження такої невиплати у зв’язку з відсутністю українських судів на окупованій території (порушення ч. 1 ст. 6 Конвенції) та на відсутність ефективних механізмів захисту їх порушеного права (порушення ст. 13 Конвенції). Заявники також стверджували, що їх було дискриміновано порівняно з іншими пенсіонерами, які проживали на підконтрольній Україні території (порушення ст. 14 Конвенції).

Відповідно до тексту рішення, заявниками виступили сім осіб пенсійного віку, які проживають на постійній основі у м. Донецьк. У 2014 році їм було припинено виплату пенсії, та відповідно до чинного законодавства вони мали виїхати до контрольованої українським урядом території для того, щоб перереєструватися у Пенсійному Фонді України для продовження виплати належних їм пенсій. Однак з різних причин (наявність бойових дій, що становлять небезпеку для життя, стан здоров’я тощо) заявники не змогли виїхати до української території.

Вважаючи, що вичерпали всі необхідні механізми захисту їх порушеного права в Україні, заявники подали 10 листопада 2014 та 14 січня 2015 років заяви безпосередньо до Європейського суду з прав людини.

Всі заявники змогли виїхати з тимчасово окупованої території та звернутися за поновленням пенсійних виплат до відділень Пенсійного фонду на українській території лише у 2015 році.

Ретельно проаналізувавши чинне законодавство України, Європейський Суд дійшов до висновку, що скарги заявників за ст. ст. 13, 14, ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є  неприйнятними, оскільки заявники не вичерпали наявних в Україні механізмів оскарження, а заява за ч. 1 ст. 6 Конвенції не підлягає задоволенню з наступних підстав.

На думку ЄСПЛ, Уряд України вжив всіх необхідних та таких, що від нього залежали, заходів для того, щоб забезпечити право заявників на справедливий суд. Зокрема, у 2014 році держава прийняла зміни до законодавства, поклавши на суди сусідніх областей обов’язок розглядати спори мешканців тимчасово окупованих територій. Відповідно, на думку Суду, заявники мали можливість оскаржувати невиплату пенсій у національному суді відповідної юрисдикції перед тим, щоб подати скаргу безпосередньо до ЄСПЛ.

ЄСПЛ також послався на винесене нещодавно рішення "Хлєбік проти України", де він вже зазначав, що на його думку державні органи влади України вжили всі необхідні заходи для організації судової системи таким чином, щоб забезпечити права, передбачені статтею 6 в конкретній ситуації постійного конфлікту та дійшов висновку, що уряд зробив все, що в його силах за цих обставин.

Отже, спираючись на наведені вище аргументи, скарги заявників за ст. ст. 13, 14, ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції були визнані  неприйнятними, а щодо порушення ч. 1 ст. 6 Конвенції  - ЄСПЛ виніс рішення про відсутність такого порушення.