Права людини на південному сході України, 2019, #06

30 липня в інформаційній агенції «УНІАН» у Києві відбулася пресконференція Харківської правозахисної групи, на якій презентовано результати проєкту «Насильницькі зникнення та зникнення безвісти під час збройного конфлікту на сході України у 2014–2018 роках».

Як повідомив директор Харківської правозахисної групи Євген Захаров, організація задокументувала 4 649 випадків зникнень безвісти, в основному, у боях на сході України. Серед зниклих 3 135 – чоловіки, 645 – жінки, 239 – діти, стать 630 осіб не визначено через брак інформації.

Як зазначив Є. Захаров, одним з джерел інформації були заяви про зникнення, які подають люди до Національної поліції – «було подано більше як 8 400 заяв про зникнення, починаючи з 2014 року». Також використовувалися численні інформаційні запити до органів влади, а також інформація, зібрана під час моніторингових поїздок до населених пунктів вздовж лінії розмежування.

Директор ХПГ повідомив, що на сьогодні знайдено 3 484 особи, доля 1 165 – невідома. При цьому Є. Захаров наголосив, що «йдеться тільки про дані, задокументовані нашою організацією і внесені до нашої бази даних, тобто тут треба вживати слово – щонайменше».

Найбільша кількість зникнень сталася під час активної фази воєнного конфлікту у 2014–2015 роках.

«Наша база даних містить інформацію про 983 випадки зникнення цивільних осіб та 843 випадки зникнення членів законних збройних формувань у 2014 році, у 2015 році – 361 цивільного і 216 військових, у 2016 році – 178 цивільних і 19 військових, у 2017 і 2018 роках та в першій половині 2019 року нами було зафіксовано та внесено до бази даних зникнення 40 цивільних осіб та 22 військових», – сказав Є. Захаров.

Правовий експерт ХПГ Ігор Сосонський зазначив, що серед усіх випадків зникнення цивільних осіб, які внесені до бази даних ХПГ, 621 випадок можна кваліфікувати як насильницькі зникнення, тобто йдеться про те, що жертви насильницького зникнення були позбавлені захисту закону після затримання і не мали жодного зв’язку зі своїми рідними. Як зазначив Є. Захаров, тут ідеться про порушення статті 7 частини 1 пункту «і» Римського статуту Міжнародного кримінального суду, де цей злочин трактується як злочин проти людяності. При цьому директор ХПГ нагадав, що на сьогодні Україною Римський статут не ратифіковано.

«Кінцевою метою цього проєкту є, безперечно, насамперед розшук зниклих і оприлюднення інформації про це все, а з правової точки зору – кваліфікація насильницьких зникнень як злочину проти людяності – чи можлива вона, і підготовка відповідного подання до офісу прокурорів Міжнародного кримінального суду», – сказав Є. Захаров.

І. Сосонський повідомив, що на підставі цих даних правозахисники підготували подання до Міжнародного кримінального суду і додав, що паралельно, відповідно до статті 147 Женевської конвенції, правозахисники надавали зазначеним випадкам і іншу кваліфікацію.

«Тому що особи, які потрапляють до полону або яких викрадають, і доля яких довготривалий час невідома, вони піддаються різного роду діям, які можуть бути кваліфіковані як міжнародні вкрай важкі злочини – вбивство, тортури, приниження людської гідності, незаконне ув’язнення», – пояснив експерт.

Використано матеріяли УНІАН

Проєкт «Насильницькі зникнення та зникнення безвісти під час збройного конфлікту на сході України у 2014–2018 роках» здійснено за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні.

До Харківської правозахисної групи звернулися за допомогою одразу четверо засуджених: Коваленко Михайло Юрійович, Ведькал Олександр Іванович, Осипенков Віталій Петрович та Фофонов Олекскнадр Сергійович.

Всі вони на сьогоднішній момент відбувають покарання на тимчасово окупованій території - у Донецькій виправній колонії № 124 (м. Донецьк).

У різні часи суди України винесли ухвали щодо зарахування їм у строк відбування покарання строк попереднього ув’язнення за правилом “день - за два” (славнозвісний “Закон Савченко”). Відповідно, строки ув’язнення цих засуджених значно скоротилися. І вони мали б бути вже звільнені, відповідно до рішень судів.

Однак фактично такого звільнення не відбулося. Незаконні збройні формування “ЛНР” та “ДНР” відмовляються визнавати рішення судових органів України, вказуючи, що між Україною та терористичними угрупуваннями відсутній міжнародний договір про правову допомогу (цікаво, яким чином, такий договір мав би бути укладений?). Через це засуджені у Донецькій виправній колонії продовжують відбувати покарання, термін якого вже сплив, замість того, щоб нарешті повернутися додому

Засуджені неодноразово зверталися до державних органів України з приводу вирішення питання щодо їх звільнення. Зокрема, просили про їх першочергову передачу з тимчасово окупованої території до інших регіонів України. Однак допомоги з цього питання так і не отримали.

Ми вимагаємо вжити усіх можливих заходів для переведення цих засуджених з тимчасово окупованої території до інших регіонів України або їх звільнення. Вважаємо неприпустимим продовження тримання їх під вартою, що суперечить Статті 5 Конвенції. Зазначаємо, що органи державної влади приділяють вкрай мало уваги долі таких засуджених, хоча вони знаходяться у неналежних умовах, страждають від психологічного тиску з боку терористів, холоду та голоду в колоніях, тощо.

З дозволу цих засуджених, публікуємо копії ухвал судів про зарахування строків попереднього ув’язнення за “Законом Савченко”

Примітка. Після початку Антитерористичної операції на Сході України, більше 16 тисяч засуджених опинилися під контролем незаконних збройних формувань. Це відбулося через те, що державні службовці Міністерства юстиції України залишили напризволяще установи виконання покарань на окупованій території, а самі евакуювалися. Засуджених вони не вивезли (окрім однієї установи виконання покарань у Луганській області). Наступні п’ять років переведення засуджених відбувалося під егідою Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Однак більша частина засуджених так і залишилася на тимчасово окупованій території.

13 липня засуджений російським судом українець Сергій Литвинов, який, як нещодавно з’ясувалося, був переданий Україні російською стороною ще у березні, вийшов на свободу. Про звільнення Литвинова повідомив сайт «Радіо Свобода», посилаючись на заступника міністра юстиції Сергія Пєтухова.

Сергій Литвинов вийшов на свободу (фото: Фейсбук Сергія Пєтухова)

Як повідомив Пєтухов 12 липня, Президент України Володимир Зеленський помилував Литвинова, визнаного Правозахисним центром «Меморіял» політв’язнем.

«Підписав наказ про негайне звільнення Сергія Литвінова з Диканівської виправної колонії. Фізичне звільнення відбудеться, коли документи прибудуть в колонію, це має відбутися найближчим часом», – цитує Пєтухова «Радіо Свобода».

Президент видав указ про помилування 11 липня. На його підставі Мін’юст 12 липня доручив керівництву Диканівської виправної колонії № 12, розташованої в Харківській області, негайно звільнити ув’язненого з-під варти.

Сергій Литвинов, який працював скотарем у прикордоннім селі в Луганській області, був затриманий улітку 2014 року в Ростові-на-Дону (РФ), де лікувався після операції на щелепі. Більше року його обвинувачували в масштабних воєнних злочинах. Слідчий комітет РФ називав Литвинова бійцем батальйону «Дніпро» і привинював йому вбивства та зґвалтування десятків мирних жителів Луганської області. З’ясувалося, що імена жертв – вигадані, а звинувачення – безпідставні. Тим паче, батальйон «Дніпро» ніколи не воював на Луганщині, а Литвинов ніколи не був його бійцем. Проте, Литвинова не відпустили, а обвинуватили в розбої та весною 2016 року засудили до 8 років і 6 місяців колонії суворого режиму, потому етапували до Магадану.

Існують серйозні підстави вважати, що до Литвинова були застосовані тортури та психологічний тиск. ПЦ «Меморіял» вважає Литвинова заручником російсько-українського конфлікту, використаного з пропагандистською метою.

У Піщаному лісництві загорілася лісова підстилка, повідомляє Державна служба України з надзвичайних ситуацій. Вогнем охоплено вже 20 гектарів лісу. Гасити полум’я неможливо: територія замінована.

 Фото з сайту ukrreporter.com.ua

Пожежа сталася 3 липня недалеко від села Колесниківка Станично-Луганського району. Як заявив 5-му каналу голова місцевої районної адміністрації, можливою причиною загоряння міг стати мінометний обстріл з боку бойовиків.

Щоб зупинити розповсюдження вогню, палаючу ділянку почали оборювати трактором, але стався вибух. Тракториста поранено: в нього контузія і травма руки. Зараз на місці події працює піротехнічна група. 

Фото Державної служби з надзвичайних ситуацій

Україна посідає третє місце в світі за загальною кількістю жертв, що постраждали від мін та вибухонебезпечних залишків війни. Згідно з Річним звітом Landmine Monitor 2018, попереду лише Афганістан і Сирія.

Засуджений у Російській Федерації українець Сергій Литвинов, визнаний Правозахисним центром «Меморіял» політв’язнем, зараз відбуває покарання в харківській Диканівській виправній колонії № 12, – передає сайт «Радіо Свобода», посилаючись на «Громадське» телебачення.

Сергій Литвинов (фото з сайту ПЦ «Меморіял»)

Зі слів Литвинова, у Диканівській ВК-12 він перебуває з 1 березня 2019 року.

«Його передали згідно з Мінською конвенцією СНД про правову допомогу. Я думаю, це був пробний варіант, щоб частково передати наших політичних в’язнів. Але не виключаю, що це могло статися помилково. Його просто не вважали важливим для Росії і передали», – коментує Михайло Тарахкало, директор Центру стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини.

Тарахкало повідомив кореспондентові «Радіо Свобода», що у Литвинова є адвокат, який займається його справою в Харкові.

«Наш адвокат вже відвідував Сергія в колонії. За його словами, критичних моментів по стану здоров’я в Сергія нема. Він знаходиться в нормальних умовах, якщо нормальним можна вважати те, що людина, яка не здійснювала злочину, знаходиться за ґратами», – сказав М. Тарахкало.

Сергій Литвинов, який працював скотарем у прикордоннім селі в Луганській області, був затриманий улітку 2014 року в Ростові-на-Дону (РФ), де лікувався після операції на щелепі. Більше року його обвинувачували в масштабних воєнних злочинах. Слідчий комітет РФ називав Литвинова бійцем батальйону «Дніпро» і привинював йому вбивства та зґвалтування десятків мирних жителів Луганської області. З’ясувалося, що імена жертв – вигадані, а звинувачення – безпідставні. Тим паче, батальйон «Дніпро» ніколи не воював на Луганщині, а Литвинов ніколи не був його бійцем. Проте, Литвинова не відпустили, а обвинуватили в розбої та весною 2016 року засудили до 8 років і 6 місяців колонії суворого режиму, потому етапували до Магадану.

Існують серйозні підстави вважати, що до Литвинова були застосовані тортури та психологічний тиск. ПЦ «Меморіял» вважає Литвинова заручником російсько-українського конфлікту, використаного з пропагандистською метою.

За п’ять років війни на сході України принаймні 977 цивільних загинули від мін і принаймні 1528 — отримали поранення. Такі дані Міністерства з питань тимчасово окупованих територій.

На заходи щодо попередження місцевого населення про забрудненні мінами території, маркування цих територій, проведення навчання, зокрема, для дітей та юнацтва в навчальних закладах, держава цього року виділила цільове фінансування — 5 млн гривень.

У рамках цього фінансування будуть проведені навчання дітей та дорослих — працівників підприємств, аграріїв; інформаційні кампанії, маркування територій та інші заходи, — говорить Міністр Вадим Черниш. Частина діяльності, за словами Міністра, охоплюватиме всю зону ООС, а в громадах поблизу лінії розмежування буде створено координаційні групи, що впроваджуватимуть «широкий комплекс заходів з протимінної діяльності». Попередньо відібрали 10 громад: Станиця Луганська, Новоайдар, Тошківка, Щастя, Талаківка, Білогорівка, Курахове, Сартана, Волноваха, Комишувата.

За підтримки уряду Швейцарії МінТОТ протягом кількох тижнів планує розпочати реалізацію пілотного проекту «Допомога особам, що постраждали від мін та вибухонебезпечних залишків війни», у рамках якого постраждалим від вибухів мін людям будуть надавати кошти для купівлі ліків, оплати фізичної та психологічної реабілітації, професійної перекваліфікації тощо.

На Донбасі замінованими залишаються тисячі квадратних кілометрів, розмінування може тривати десятиліттями, а постійні обстріли з боку незаконних збройних формувань ускладнюють цю ситуацію, — говорять у Міністерстві з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб.

За словами начальника Управління екологічної безпеки та протимінної діяльності Максима Комісарова, зараз Україна є однією з найбільш забруднених мінами та вибухонебезпечними залишками війни держав у світі.

15-го червня, на річницю звільнення Маріуполя, у місті відкрили центр із розмінування ДСНС.

Для Центру, крім сучасного обладнання, закуплено роботів, які допомагатимуть із розмінуванням, щоби зберегти життя людей, — ідеться в прес-релізі Адміністрації Президента Зеленського, який, разом із Міністром Аваковим та очільником ДСНС, був присутній під час відкриття. На сайті АП написано, що на неокупованій частині українського Донбасу зараз заміновано 7 000 км² території.

У 25-ій доповіді Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні, оприлюдненій у березні цього року, повідомлено, що загальна кількість постраждалих цивільних громадян у зоні бойових дій на Донбасі протягом 2018-го року в цілому нижча, ніж за кожен із попередніх років: загалом 279 постраждалих серед цивільних осіб, із них 55 загиблих, 224 поранених.

Зі слів голови Моніторингової місії ООН Фіони Фрейзер, за час конфлікту, тобто із середини квітня 2014-го року й до 9-го червня 2019-го року, — щонайменше 3 332 цивільні особи вбиті й більш ніж 7 тисяч — поранені.

Від початку 2019-го року було зафіксовано 12 смертей цивільних унаслідок воєнних дій; 58 зазнали поранень.

З початку року Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні зафіксувала 12 смертей мирних жителів на Донбасі в наслідок збройного конфлікту, 58 людей отримали поранення. Про це повідомила голова місії Фіона Фрейзер, – передає «Радіо Свобода».

Фіона Фрейзер (архівне фото)

Зі слів Фрейзер, це найменший показник за весь період конфлікту.

«З середини квітня 2014 року і до 9 червня 2019 року щонайменше 3 тисячі 332 цивільні особи вбиті і більш ніж 7 тисяч поранені», – сказала голова місії.

Нагадаємо, у 25-й доповіді Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні, оприлюдненій у березні цього року, повідомлено, що кількість постраждалих цивільних громадян у зоні бойових дій на Донбасі протягом 2018 року в цілому нижча, ніж за кожен з попередніх років: загалом 279 постраждалих серед цивільних осіб, із них 55 загиблих, 224 поранених.

«Це половина від зафіксованої кількости жертв серед цивільного населення у 2017 році, та найнижчий річний показник за увесь період конфлікту. Загалом від початку конфлікту загинули понад 300 цивільних осіб, до 9000 отримали поранення», – зазначила тоді Фіона Фрейзер.

Передані українській владі з неконтрольованих територій ув’язнені розповідають про побиття, знущання, заборону української символіки та мови, а також примус до співпраці з «МГБ ЛНР».

На оперативному відео, оприлюдненому СБУ, зібрані фрагменти допитів засуджених, що відбували покарання в тюрмах ОРДЛО та були передані українській владі.

«Під час здійснення перевірочних заходів щодо етапованих оперативники спецслужби виявили осіб, завербованих так званим ‘МГБ ЛНР’». — Ідеться в повідомленні СБУ.

Засуджені на відео розповідають про побиття та фактично катування з боку козаків і спецпризначенців бойовиків — так званого «МГБ ЛНР», а також про примушування до письмового зобов’язання повідомляти про пересування українських військових.

«У 2016-му році до колонії заходили козаки. Били прикладами, знущалися, стріляли над головами. Після них заходив ‘спецназ’. Теж били, знущалися, ставили всіх на коліна. Потім заходив оперативник, який давав писати заяву, що я буду співпрацювати з ‘МГБ ЛНР’. Розповідати їм про пересування українських військових», — розповідає один із чоловіків на відео.

Ще один ув’язнений розповів, що керівництво колонії дозволяло «спецпризначенцям» відпрацьовувати на засуджених бойові прийоми: «Був у нас заступник начальника луганської тюрми. Він запускав ‘МГБ’ до тюрми, і співробітники ‘МГБ’  відпрацьовували на ув’язнених прийоми. Відкривали камеру і прямо руками били».

СБУ говорить, що бойовики в такий спосіб тренуються на в’язнях придушувати «масову непокору».

Окрім цього, засуджені також розповідають, що зазнавали особливих знущань, коли співробітники пенітенціарних закладів дізнавалися, що вони «походять» не з Донецької чи Луганської областей. Їм забороняли дивитися українські телеканали, говорити на тему української політики, а також карали за українську мову та національну символіку.

20-го березня ми писали про передачу з ОРДЛО для подальшого відбування покарання на контрольовану українську територію шістдесяти ув’язнених. Наприкінці квітня ще 60 в’язнів передали українській владі, а 24-го травня — ще 60.

За словами омбудсмена Людмили Денісової, протягом 2014–2019 років загалом переведено 454 засуджених.

Читайте також: Що відбувається в установах Державної кримінально-виконавчої служби?

А чи знаєте ви, скільки українців вважають допустимим насильство та катування в окремих ситуаціях? Кожен третій!

Такими є результати соціологічного дослідження «Оцінка масштабів незаконного застосування сили в поліції України у 2018 році», проведеного Харківським інститутом соціальних досліджень в межах проекту Харківської правозахисної групи щодо боротьби з катуваннями та безкарністю за підтримки Європейського Союзу.

Дослідження показало, що оціночна кількість жертв катувань в українській поліції досягла майже 63 тисяч осіб у 2015 році та більше 64 тисяч минулого року. А в 2017 році – майже 100 тисяч!

Європейський Простір поспілкувався із Євгеном Захаровим, директором Харківської правозахисної групи, про те, до чого призвело гальмування реформи тюремної медицини, як в’язні продовжують безпідставно сидіти у тюрмах в ОРДЛО, чому в Місії ООН заявляють, що катування СБУ більш серйозніші, ніж катування у сепаратистів, а також що не так із реформою поліції та як це можна виправити.

Загальмована реформа тюремної медицини

В Україні з початком військового конфлікту з’явилися абсолютно нові масові порушення прав людини. Тільки за останні півроку нам додалося близько 40 нових стратегічних справ. Загалом у рік маємо 200–250 справ, без врахування тих, які чекають черги у Європейському суді з прав людини.

Нові справи, які з’явилися за цей період, пов’язані з погіршенням системи надання медичної допомоги в установах виконання покарань. Реформа призвела до того, що стало значно гірше.

Планувалося, що медичні установи цієї системи будуть підпорядковані не керівництву цієї системи, а Міністерству охорони здоров’я. Раніше цими установами опікувався Державний департамент з питань виконання покарань, а потім кримінально-виконавча служба Мін’юсту. З підпорядкування їх вивели, однак Міністерство охорони здоров’я відмовилося взяти їх. Тоді було створено окремий орган в межах Мін’юсту – Центр, який забезпечує медичну допомогу в установах виконання покарань. Перевели туди медиків, а вони почали бігти звідти. Бо як завжди – нова установа погано фінансується. Раніше ці установи були під керівництвом начальників колоній, які мали дбати заодно і про них. А тепер вони самі себе мають забезпечувати. Як результат, маємо відсутність необхідного складу на 40 %, погане фінансування та нестачу ліків.

Маємо, наприклад, історію про те, як воюємо за дівчинку-сироту Анну Солопову, яка у свої 20 років потрапила у Дніпровське СІЗО. Коли вона перебувала там, у неї знайшли онкологію, але її не лікували. У квітні минулого року нам вдалося домогтися через Правило 39 Регламенту ЄСПЛ спрямувати її на лікування. І це рішення не було звичним, оскільки в країнах Західної Європи задовольняють близько 4 % заяв за Правилом 39 (ред. – йдеться про можливість звертатися із заявою про застосування термінових заходів реагування на триваюче порушення прав людини).

Історія з дівчиною ще не завершилася. Вже довгий час тиснемо на різні державні органи, щоб її лікували. Однак лікувати її не хочуть, чекають поки помре. Ми намагаємось допомогти – це листування, відкриті заяви і до омбудсмена, і до директора цієї медичної установи, і до Мін’юсту. Реакція є, але недостатня.

Анна Солопова

Після наказу Європейського суду про переведення до цивільної лікарні, дівчину обстежили у Дніпровському обласному онкологічному диспансері, призначили лікування – хіміотерапію. Але з чотирьох необхідних препаратів, їй давали лише один – оскільки вдалося здобути лише один. Взагалі в Україні з цього списку є лише три препарати. В результаті дівчина отримала мало сеансів хіміотерапії. Крім того вона перебувала у холодній камері – у лютому там було 12–13 градусів тепла.

Ця дівчина дуже хвора. Боюся, що вона приречена. Це сумна історія. Таких випадків багато. В кінці червня Європейський суд ухвалив рішення у її справі. Сподіваємось, що 7500 євро компенсації, призначеної судом, допоможуть їй краще лікуватися.

Був випадок, коли до нас звернувся чоловік з Дніпровського СІЗО, який згодом помер від гангрени. У нього гнили пальці, їх вчасно не видалили, і він загинув. Він був зовсім молодий – 1986 року народження.

Дуже важливо вплинути на систему надання медичної допомоги в установах виконання покарань. Зараз – це просто жах. Детальніше про реформу можна прочитати тут.

Порушення прав людей, які утримуються під вартою в ОРДЛО

Маємо багато справ, які стосуються людей на окупованій території, зокрема тих, які перебувають у тюрмах. До ЄСПЛ ми подали вже близько 40 заяв щодо таких в’язнів.

Нам багато чого відомо, але в основному про Донецькі установи виконання покарань. У вересні 2018 року ми оприлюднили звіт «Права позбавлених волі, які утримуються під вартою в ОРДЛО».

Донецька виправна колонія № 124, яка була під обстрілами

На окупованих територіях в обох областях знаходиться по 14 колоній, які мали перевезти на підконтрольну частину України. Однак цього ніхто не зробив. Перевезли лише одну жіночу колонію. І це, я вважаю, було зроблено завдяки мужності та наполегливості керівника цієї колонії. Тобто, з усіх 28 колоній перевезли лише одну, яка так само, як і деякі інші, знаходилась під обстрілами. Взагалі наказ про переведення був. До Єнакіївської колонії вже навіть автобуси направили, однак там злякалися і поїхали назад.

У нас записано більше сотні інтерв’ю з в’язнями з ОРДЛО. Вони телефонують. Крім того, ми об’їздили тих, кого перевели на підконтрольну урядові територію – це 186 засуджених. Потім була довга перерва, і на початку лютого 2018 року вперше передали засуджених з Луганської області.  Під час перевезення троє в’язнів з луганських колоній померли. Вони були хворі, їх просто не довезли. За останні півроку ще тричі передавали по 60 засуджених з луганських колоній, але бажаючих значно більше.

Найголовніша проблема – багато людей продовжують сидіти безпідставно. Чому? Тому що внаслідок війни не була закінчена правова процедура. Скоїли злочин, почали слідство, передали в суд, а суд не провели. Суд переїхав, а в’язень лишився у СІЗО в Донецьку чи Луганську. Його не випускають, не судять, а він сидить.

До речі, декого вони вербували воювати, і дехто пішов. Всі, кого завербували, скоїли нові злочини та повернулися назад до тюрем за квазікримінальними кодексами так званих Л/ДНР.

Є такі, хто мають вирок суду першої інстанції, та апеляцію не пройшли. Є такі, кого туди послали лікуватися – у квітні–травні 2014 року! Справи лишились тут, а вони там сидять. І знову ж таки процедура не закінчена – оскільки справа тут, то нічого не вдієш. І вони там сидять. А є навпаки – так звані втрачені провадження. Людина є, а провадження немає. Як можна таку справу розглядати у суді?

Тобто, у великої кількості людей є проблеми з тим, щоб закінчити судову процедуру з різних причин. Це одна з підстав для наших правових процедур.

Друга підстава – там багато знущань, катувань, насильства. Коли влада перейшла до так званих Л/ДНР, то вже не було кого боятися. А садисти в таких установах є. Вони почали насильство застосовувати.

Знаємо про випадок, коли в одній з колоній в’язні, які мали якісь зв’язки зовні, поскаржилися. Тоді приїхали бойовики та дуже жорстоко побили працівників адміністрації щодо яких були скарги, та сказали – якщо будуть ще скарги, що когось катують, то приїдуть і їх вб’ють. Після цього дисципліна покращилась.

Взимку 2014–2015 там у тюрмах був справжній голод. Повмирало багато. Це все записано у наших доповідях.

Ще одна проблема – неможливість бачитися. Приїхати на окуповану територію через всі ці кордони – дуже важко. І не завжди у людей є кошти. В’язням не дозволяють мати телефони, якщо у когось і є, то таємно. Пошта не працює.

Катування затриманих сепаратистів

У нашому провадженні є справи, які стосуються випадків катування затриманих сепаратистів зі сторони наших правоохоронних органів. Ці справи дуже важкі – люди налякані, вони бояться СБУ, бояться помсти.

Ми багато про це знаємо, але, на превеликий жаль, враження таке, що СБУ отримало карт-бланш на будь-які засоби заради захисту національної безпеки. Вони дозволяють собі все, що завгодно – абсолютно дикі речі. Місія ООН з прав людини стверджує, що катування СБУ значно серйозніші, ніж катування у сепаратистів на тій стороні.

Знаєте, у Місії ООН більші можливості, ніж у нас. Вони і тут працюють, і в Донецьку мають офіс. Тому можуть опитувати людей і тут, і там. Що вони зробили? Коли відбувся той великий обмін 27 грудня 2017 року (ред. – українська сторона передала бойовикам 233 особи, а забрала 73 людини), вони опитали всіх, кого передали сюди, і кого звідси перевели на окуповану територію. Там опитали тих, що були тут під вартою, а в нас – тих, що там (ред. – на окупованій території). Результати були представлені у звітах Місії – там стверджують, що тут катують більше.

Наші опоненти в цій ситуації стверджують, що все законно і правильно. Нам постійно закидають, що ми не патріотичні, що наші публікації використовують вороги.

А я абсолютно певен, що така практика тільки шкодить іміджу України. Фактично, це практика того ж «руского міра». Це нас просто тягне назад і віддаляє нашу перемогу в цьому двобої з Росією.

Я вважаю, що якщо ми знаємо інформацію, якщо маємо факти, то маємо про це говорити. Але, на жаль, дуже мало хто про це говорить публічно. Всі, коли йдеться про СБУ, стають дуже серйозні і стримані.

Є історія з літнім чоловіком, що мешкав поблизу Станиці Луганської на окупованій території. На блокпост він неодноразово приносив мед зі своєї пасіки. Одного разу приніс мед, і там на блокпості стався вибух, загинули люди. Чоловіка звинуватили в тому, що він медом сховав вибуховий пристрій (ред. – нагадаємо, у 2015 році СБУ повідомила про затримання чоловіка, підозрюваного у скоєнні вибуху на українському блокпості).

Ми абсолютно впевнені, що там справді стався вибух, але наслідки цього вибуху списали на цього старого чоловіка, щоб все приховати. У мене така версія. Проте у мене немає доказів.

Його дуже жорстоко катували. Дуже жорстоко. Він був вимушений зізнатися. Перша та друга інстанція його вже засудили. Ми у цю справу вступили на рівні касації – написали скаргу, але Верховний суд України відхилив касацію. Рішення набрало законної сили. Ми подали заяву до Європейського суду з прав людини, хоча там дуже важко. Тепер чекаємо розгляду.

Цей чоловік збожеволів на цій історії, насправді. Він багато разів робив спробу самогубства. Зараз він перебуває у колонії у Рівненській області.

До речі, на окупованій території його оголосили героєм, що проти нього працює тут. 27 грудня говорили, що його обміняли, але це брехня. Оголосили про обмін, але його навіть з колонії не забирали. Це ми точно знаємо. Це все була якась пропагандистська історія. Взагалі є дуже багато сумних історій.

Боротьба проти катувань, поганого поводження та безкарності

Дворічний проєкт «Боротьба проти катувань, поганого поводження та безкарності в Україні» є продовженням наших попередніх проєктів.

Якщо говорити про справи стратегічні, то частина з них стосується Сходу. Це і засуджені, члени родин вбитих, поранених, ті, хто втратив майно – це велика група наших клієнтів. Крім того, це жертви катувань, полонені, а також шукачі притулку. Всі гучні справи, які були в Україні, наші. Над ними працювали наші адвокати, в межах цього проекту, зокрема.

Мова йде, наприклад, про справи азербайджанця Фікрата Гусейнова (Гусейнлі) та узбека Нарзулло Ахунжонова – обидва журналісти, опозиційні діячі у своїх країнах, яких тамтешні режими переслідували. Був запит на їхню екстрадицію, обох затримали та помістили в СІЗО, і обох ми відбили. Таких справ багато.

До проекту додався ще такий компонент, як реабілітація жертв катувань, у тому числі психологічна. Громадська організація «Форпост», наші партнери з Дніпра, мають стаціонар, де працюють психіатри та соціальні працівники. Вони починали з психологічної реабілітації бійців АТО, а потім почали працювати із жертвами катувань.

Особливість проекту в тому, що він має comprehensive approach, тобто усесторонній підхід. Бо одночасно і захист жертв катувань, жертв порушень прав людини, і моніторинг цих процесів (фіксування, огляд), і розгляд законодавства, практики, зміни у законодавстві, а також – інформаційна кампанія й освітні заходи для суддів, адвокатів та інших.

Крім того ми робимо дослідження про проблему катувань – сьоме дослідження вже готове. Попередні були проведені у 2004, 2009, 2010, 2011, 2015 та 2017 роках.

В межах цього проекту ми значно розширили програму досліджень. Це дещо паралельна діяльність, але вона напряму пов’язана з проблемою катувань. Питання в тому, як оцінювати ефективність роботи поліції. У нас звикли оцінювати за рахунок статистичних показників. Це так звана «палочна» система, коли порівнюють рівень злочинності й кількість розкритих злочинів (відсоток) за минулий і теперішній період, і показники мають бути кращими.

Я один із авторів концепції стратегії реформування міліції, яка була прийнята у 2014 році. Тоді в законі про національну поліцію записали, що головний критерій оцінки роботи поліції – це рівень довіри населення. Але інституційно це не реалізували.

Коли у 2017 році ми побачили, що кількість випадків незаконного застосування сили збільшилося в 1,5 рази у порівнянні з 2015 роком, то я це показав і Авакову, і Князєву. Вони були шоковані. Аваков запитав мене, що робити.

Я відповів, що необхідно переходити на оцінку ефективності по рівню довіри, як в законі написано. І це дуже просто. Як відомо, паспорт бюджетної програми національної поліції містить вимоги щодо кількості розкриття злочинів, кількості знайдених наркопритонів, розкритих кібернетичних злочинів тощо. Не зробиш план – заберуть третю складову зарплатні – премію, приблизно 40 %. Хто ж на це піде? План треба виконати. А щоб виконати план – застосовують незаконні засоби отримання інформації, вибивають її або відверто фальсифікують показники. От і все.

Тому треба відмовитися від оцінки на базі статистичних показників, а провести соціологічні дослідження на національному рівні. Щоб у кожному районі для кожного райвідділу було відомо, як люди, які мешкають в цьому районі, оцінюють його роботу.

В межах цього проекту ми взяли на себе, окрім соціологічного дослідження про катування, зробити ще й дослідження рівня довіри. Кількість респондентів стала не 3500, а 19 500. Але ми це зробили.

Детальніше із результатами опитування можна ознайомитися тут.

Підготували: Галина Жовтко, Наталія Величко.

19.07.2019