Права людини на південному сході України, 2019, #11

Фальсифікації під час слідства, катування та логічні невідповідності в справі дають правозахисникам підстави стверджувати, що Микола Рубан не приносив банку меду з вибухівкою на блокпост у Станиці Луганській, а справа проти нього — сфабрикована.

Тиждень тому відбувся обмін заручниками, під час якого на непідконтрольну територію було зокрема передано 69-річного Миколу Рубана.

30-го березня 2016-го року його засудили до 15-ти років ув’язнення за скоєння терористичного акту. Як стверджується у вироку, на початку ’15-го року чоловік приніс на блокпост банку з медом, у якій була замаскована вибухівка. Унаслідок вибуху один військовослужбовець поліцейського батальйону загинув, а двоє отримали легкі ушкодження.

Майже через місяць після вибуху Рубана під егідою СБУ затримали бійці батальйону «Чернігів» — нібито при спробі провезти через блокпост дволітрове відерце меду, підривач та тротилову шашку для вчинення ще одного теракту. Згідно з версією СБУ, «дід-медовик» діяв за вказівкою кураторів із Головного розвідувального управління Росії, які постачали йому вибухівку та вогнепальну зброю.

Зважаючи на те, що Рубана фактично визнали винним суди всіх трьох інстанцій, — не є дивним, що медіа охрестили його «дідом-медовиком-убивцею». Проте, правозахисники вважають звинувачення проти пенсіонера сумнівним, а його вину — недоведеною.

«Із самого початку було видно, що справа сфальсифікована, — говорить Юрій Асєєв, який, працювавши в Харківській правозахисній групі, опікувався справою Рубана. — Жодного справжнього папірця: ні експертиз, ні наказів. Там були роздруківки документів, на яких не було ні підпису, ні печатки. Їх просто у Ворді було набрано».

Як стверджує правозахисник, Рубан не міг фізично заховати під курткою відерце з медом, яке нібито виявили в нього під час затримання.

«У момент затримання було зазначено, що в Рубана було виявлено пластикове відерце з медом, у якому плавав детонатор від гранати. Коли я отримав фотографії з моменту затримання, виявилося, що такого бути не могло, адже на Рубанові була дуже щільна куртка, у яку руку не можна було просунути, не кажучи про кілограмове відро з медом», — зазначає Юрій Асєєв.

В обвинувальному вироку стверджується, що Рубан, перебуваючи на відстані 100-150 метрів від блокпоста, — завчасно вирвав чеку з вибухового пристрою. Приблизно об 11-ій годині, підійшовши до бійців, пенсіонер запропонував їм мед, проте вони відмовились. Рубан залишив банку на лавці, а сам пішов. Після цього банку відкривав та оглядав один із бійців, але вибух стався лише після повторного відкриття банки іншим бійцем, приблизно о 14-ій годині. На думку Юрія Асєєва, такий розвиток подій є малоймовірним.

«Близько десятої він вирвав чеку, а приблизно о 14-ій почув вибух. Значить, чотири години граната була з вирваною чекою. На моє запитання, що це могло бути, — колеги-військові знизували плечима. Швидше за все, це неможливо», — констатує правозахисник.

На сфальсифікованість деяких доказів указує й адвокат Геннадій Токарев. Щонайменше один зі свідків, на показах якого ґрунтується обвинувачення, згідно з відповіддю на адвокатський запит Токарева, — перебував під час вибуху в Києві.

Окрім цього, слідчо-оперативна група приїхала на огляд місця події не одразу, а лише через півтори доби, коли сліди вибуху вже було прибрано. Відповідно, ніяких залишків вибухового пристрою не виявлено, і в матеріалах справи їх немає.

Дивним є також покази одного з військовослужбовців. У вироку зазначено, що він впізнав у Рубанові людину, яка принесла на блокпост мед, хоча сам він його не бачив, оскільки його зміна розпочалася о 13:00, а Рубан приходив на блокпост приблизно об 11-ій. За словами цього ж свідка, загиблий військовослужбовець перед смертю постійно повторював, що пакет із банкою меду приніс «дед», і військові на блокпосту нібито одразу ж зрозуміли, про кого діда йде мова.

Викликає в правозахисників сумніви й сама процедура впізнання.

«Він був побитий, старий, там були особи, які, м’яко кажучи, відрізнялися від нього за зовнішнім виглядом, що суперечить правилам впізнання, — говорить Геннадій Токарев. — У протоколі впізнання були ознаки на кшталт ‘ішла висока людина низького зросту, кучерявий без волосся, тонкий, як бочка, дев’ятого січня п’ятого квітня’».

Затриманий без слідства

Микола Рубан відмовився визнавати свою провину, зазначивши в суді, що в день вибуху він був у себе вдома в селі Миколаївка Станично-Луганського району та взагалі не перетинав лінію розмежування, а в день його затримання він перетинав блокпост для того, щоб отримати пенсію на підконтрольній українській владі території.

Він також заявив, що після затримання його співробітниками СБУ та бійцями поліцейського батальйону «Чернігів», до нього застосовувалися тортури й він неодноразово втрачав свідомість.

Одна з утримуваних бійцями «Чернігова» розповідала: «Я його бачила, цього дідуся, якого потім засудили за банку меду на блокпосту. (…) По-перше, дідуся сильно били. Він був майже голим та повністю босий. На ньому був розірваний одяг. Він увесь час плакав і просив пояснити, за що його затримали. Його приходили бити щодвігодини. Щоразу заходили різні люди. (…) Коли стало відомо, що йому 15 років дали, я була шокована».

Микола Рубан 8 днів фактично утримувався в неволі без законних на те підстав.

Юрій Асєєв припускає, що історію з медом вигадали, а Рубан виявився випадковою жертвою, яка була необхідна, щоби приховати «небойові втрати».

«У ’16-му році ми знайшли чоловіка, який, за його словами, проходив повз Станично-Луганський блокпост у день вибуху. Він розповідав, що вони (бійці, які стояли на блокпосту, — авт.) пиячили. Усі місцеві підтверджували (Юрій Асєєв у складі моніторингової групи здійснював прийом мешканців Станично-Луганського району, — авт.), що вони пиячили, і це був постріл із підствольного гранатомета. Потім вирішили, що раз є поранені та вбитий — треба на когось ‘повісити’», — говорить правозахисник.

30-го серпня 2016-го року Апеляційний суд Луганської області підтвердив вирок Рубану, назвавши доводи захисту «надуманими» та «не підтвердженими жодним доказом». Касаційний суд узагалі відмовив у перегляді вироку, пославшись на недотримання захисником норм процесуального права при поданні скарги. Геннадій Токарев подав скаргу на дії суду та на вирок Рубану до Європейського суду з прав людини.

Обіцяного три роки чекають

За словами Геннадія Токарева, який зміг отримати доступ до роздруківок так званого аудіо-, відеоконтролю, що здійснювали після обрання Рубану запобіжного заходу (адвокат вважає це сміхотворними, оскільки такий контроль є негласною слідчою (розшуковою) дією, які здійснюються лише під час розслідування злочину, і є нісенітницею щодо вже затриманої людини; фактично — це був допит під запис, який видавали за «розшукові дії»), — співробітники СБУ обіцяли Рубану, що його обміняють, якщо той визнає себе винним.

Проте, минуло понад три роки, перш ніж його передали представникам «ЛНР». За словами Юрія Асєєва, протягом цього часу постійно здійснювалися безуспішні спроби включити його до обмінних списків.

«Навіть зараз, за тиждень до нещодавнього обміну, з’являлися повідомлення, що він не хоче бути обміняним, — говорить Юрій Асєєв. — Я подзвонив його дружині, яка сказала, що це неправда: він чекає, щоразу підписує всі згоди; що він кілька разів намагався покінчити з життям — майже 5 років, усе ж таки, які він провів за ґратами за злочин, який, я переконаний, — він не скоював».

4 березня 2017 року був жорстоко вбитий мирний житель прифронтової Авдіївки Володимир Єрьомін. У вбивстві обґрунтовано підозрюється офіцер СБУ Ф. Двоє солдатів, які були підпорядковані Ф. і у справі проходять як свідки, під час допиту у слідчого свідчили, а також підтвердили в суді, що Ф. побив Єрьоміна, зняв з нього верхній одяг і черевики, а також забрав телефон і ланцюжок, після чого зіштовхнув у яр. Офіцер разом із підлеглими фактично залишили Єрьоміна помирати, адже після побиття потерпілий був іще живий і, згідно з висновком судово-медичної експертизи, помер від закритої черепно-мозкової травми.

Володимир Єрьомін (фото: avdeevka.city)

16 березня 2017 року Дружківський міський суд обрав Ф. запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з можливістю внесення застави в розміри 308 тис. грн, при чому у рішенні не мотивовано, на чому ґрунтується визначений розмір застави, що є грубим порушенням процесуальних норм.

Ф. вийшов на свободу – зі слів очевидців, заставу за нього вніс народний депутат Дмитро Ярош.

Дружині загиблого Ользі вдалося залучити до справи адвоката лише в серпні 2017 року, а у вересні Ольга Єрьоміна була визнана потерпілою у справі.

Слідчому був вручений цивільний позов у рамках кримінального провадження про стягнення з держави в особі СБУ, Державної казначейської служби, а також підозрюваного Ф. моральної шкоди в розмірі 2 млн. грн. Також задоволено клопотання захисника Єрьоміної адвоката Руслана Жученка про арешт майна Ф. як заходу забезпечення цивільного позову.

13 жовтня 2017 року досудове розслідування завершене, під час нього зібрані такі докази:

• свідчення двох підлеглих Ф. солдатів;
• кров убитого виявлена на черевику Ф.;
• виявлені сліди крові в авті, яким возили викраденого Єрьоміна.

Обвинувальний акт направлений до суду.

Фактично підготовчий розгляд справи відбувся лише у березні 2018 року, адже на засіданні 17 листопада 2017 року суд розглядав клопотання обвинуваченого про участь у процесі в режимі відеоконференції. На цьому засіданні адвокат потерпілих Руслан Жученко подав позицію про неможливість розгляду справи на основі обвинувального акту, що поступив до суду, оскільки цей обвинувальний акт є неправдивим (у ньому не зазначено, що після побиття Єрьоміна обвинувачений його роздягнув і присвоїв мобільний телефон), а також клопотання про зміну запобіжного заходу обвинуваченому, які суд не розглядав.

Кілька разів розгляд справи не відбувався через хворобу судді (який насправді не хворів, адже, згідно з даними ЄДРСР, того дня, на який були призначені слухання, розглядав інші справи), через те, що суд не послав судове доручення до Києва про проведення слухань у режимі відеоконференції, через заяву адвоката обвинуваченого про участь в іншому процесі.

На підготовчому судовому засіданні заяву про необґрунтованість обвинувального акта, а також клопотання про зміну запобіжного заходу обвинуваченому (від 17 листопада 2017 року) суд проігнорував.

Далі, під час призначених засідань, суд розгляду справи по суті не проводив через низку причин, серед яких участь адвоката обвинуваченого в іншому процесі, неявка захисника обвинуваченого у судове засідання, відмова обвинуваченого від захисника, неявка обвинуваченого до суду, відпустка судді.

25 травня 2018 року адвокат Жученко повторно заявив клопотання про зміну запобіжного заходу, а також клопотання про усунення обвинуваченого з посади (оскільки стало відомо, що той і надалі працює в СБУ), які розглянуті не були. Також адвокатові відмовили в можливості брати участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції – у зв’язку з травмою він протягом чотирьох місяців він не міг виїжджати до суду.

Наприкінці вересня 2018 року судові засідання поновилися – у вересні-листопаді були допитані потерпілі та другорядні свідки, знову розглянуті клопотання адвоката про зміну запобіжного заходу та усунення з посади обвинуваченого (від 17 листопада 2017 року та 23 травня 2018 року), у задоволенні яких відмовлено «у зв’язку з необґрунтованістю».

У грудні 2018 року у справі відбулася заміна прокурора, якому треба було підготуватися, через що знову виникла затримка у розгляді. Далі розгляд по суті неодноразово не відбувався з різних причин, зокрема через те, що суд загубив заяву про проведення слухання в режимі відеоконференції, через те, що прокуратура не забезпечила явку головних свідків, через чергову (утретє) заміну прокурора. Адвокат Жученко поставив перед судом питання про притягнення прокурора військової прокуратури до дисциплінарної відповідальності у зв’язку із систематичним затягуванням судового процесу. Також суд не розглядав клопотань про зміну запобіжного заходу протягом 1 року (2018), що є грубим порушенням процесуальних норм.

З вересня родину потерпілих захищає також адвокат Валентин Рибін, який домігся відводу суду й перенесення його з Дружківки до Краматорська, а також того, що справа набула розголосу і викликала суспільний резонанс.

80-річна Марія Горпинич із Опитного потрапила в репортаж американського журналіста Крістофера Міллера про війну на Сході. Жінка, що народилася в розпал ІІ світової, сподівалася не померти під час іншої війни.

10 днів тому американське видання BuzzFeed опублікувало репортаж під назвою «У той час як у Вашинґтоні всі говорять про Україну, там продовжується справжня війна». Серія коротких історій про українських військових на передовій, американську військову допомогу Україні та мешканців прифронтових міст завершується сімома короткими абзацами, присвяченим енергійній літній жінці з «покинутого села Опитне» — Марії Горпинич.

«Щоб дістатися забутого села Опитне, — пише Крістофер Міллер, — потрібно проїхати тимчасовою ґрунтовою дорогою, що проходить через мінне поле. Якщо ви дістанетесь [Опитного], ви ймовірно зустрінете Марію Горпинич — його енергійну 80-річну мешканку, яка представляється як ‘Баба Маша’ і яка не хоче нічого, окрім як побачити завершення війни».

До тридцяти дев’ятьох літніх мешканців села без електроенергії, газо- та водопостачання повільно доходять новини, як і звістка про бажання президента США Дональда Трампа призупинити надання допомоги для України.

У 2016-му році син Баби Маші Віктор пішов до сусіда, щоб допомогти йому полагодити газову трубу. «Невдовзі після цього сусід прибіг, щоби сказати, що Вікторові влучила в голову шрапнель від снаряду, що вибухнув поруч із ним».

Було надто небезпечно везти тіло Віктора на цвинтар, тож пані Горпинич поклала його до саморобної труни й закопала на своєму подвір’ї. У воронці, що залишилася після вибуху іншого снаряда. Через п’ять місяців вона змогла дістати тіло, щоби перепоховати його належним чином.

«Народження Горпинич у розпал Другої світової війни, як вона сказала мені у своїй літній кухні, зруйнованій мінометами та ракетними установками, — урешті вилилося в те, що зараз вона живе, споглядаючи краєвид зруйнованого Донецького аеропорту.  — розповідає Міллер. — Тепер вона сподівається не померти вже на іншій війні».

«Війна це нещастя, — сказала вона. — Я б хотіла, щоб вона швидше скінчилася, і ми могли б жити в мирі». 

Учора стало відомо, що будинок Марії Горпинич охопило полум’я. Вона загинула у вогні. Це підтвердили її сусіди, припустивши, що полум’я виникло через гасову лампу або свічки, які Баба Маша використовувала для освітлення будинку. Через міни та загрозу обстрілів пожежників так і не допустили до її домівки в Опитному.

Уламки будинку продовжують тліти й зараз. Військові вилили дві бочки води, щоб пожежа не перекинулася на сусідні будинки.

«Вона вже стільки всього пережила…», — написав Крістофер Міллер у Твіттері. 

12 грудня 2019 року Інформаційне управління Апарату Верховної Ради України повідомило про прийняття Закону "Про внесення зміни до Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (щодо особливостей оформлення документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України)"

Від початку року до середини листопада на Донбасі з обох боків лінії розмежування загинуло 26 цивільних осіб, 136 зазнало поранень. Про це повідомила голова Місії ООН з прав людини в Україні Матильда Богнер під час презентації періодичної доповіді щодо ситуації на Сході України за період від 16 серпня до 15 листопада поточного року, – передає «Укрінформ».

Матильда Богнер (фото: un.org.ua)

«Упродовж звітного періоду шістьох цивільних осіб було вбито, а 36 – поранено. Загальна кількість жертв серед цивільного населення у 2019 році становила 162 особи станом на 15 листопада: 26 убитих і 136 поранених», – цитує видання Матильду Богнер.

З її слів, це на 40 % менше, якщо порівнювати з аналогічним періодом минулого року, і є найнижчою за весь період конфлікту.

Починаючи із середини квітня 2014 року загальна кількість загиблих серед цивільного населення пообіч лінії зіткнення на Донбасі становить 3 344 людини, кількість поранених перевищує 7 000, – підкреслила голова Місії ООН.

Нагадаємо, минулого місяця Український офіс ООН з координації гуманітарних питань назвав конфлікт на Сході України найстарішим, адже люди похилого віку складають 30 % тих, хто зазнав поневірянь унаслідок збройного конфлікту. Понад 560 тисяч осіб втратили можливість отримувати пенсію через бюрократичні перешкоди.