Права людини на південному сході України, 2020, #02

Вчора, 16 квітня, між Україною та ОРДЛО відбувся обмін утримуваними в місцях несвободи громадянами. В обмін на 20 полонених українців самопроголошеним республікам передали 14 засуджених за злочини проти цілісності України осіб (у списку було 18, проте 4 відмовилися залишати підконтрольну урядові України територію).

Під час обміну біли присутні представники ОБСЄ, Червоного Хреста, гуманітарної місії ООН і російський консул. Перший етап обміну відбувся поблизу КППВ Майорське, другий – біля смт Щастя.

Фото з сайту tyzhden.ua

«Більшість звільнених осіб підтверджують факти побиття, нелюдського поводження, застосування психологічного та сексуального насильства, приниження людської гідності, побиття, катування, що в окремих випадках призводило до каліцтв та загибелі», – наголосив начальник Департаменту нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту, Офісу Генпрокурора Юрій Рудь.

Як зазначено на сайті відомства, за шість років збройної агресії РФ органи прокуратури спільно з СБУ встановили понад 160 місць незаконного утримання українських громадян на Донбасі. Більше 3,5 тисяч осіб були протиправно позбавлені волі. В окремих місцях одночасно утримувалося в нелюдських умовах від 200 до 300 осіб незалежно від статі, без належного забезпечення медичною допомогою і харчуванням.

Серед звільнених українців – 15 цивільних, один правоохоронець і двоє військовиків.

Після завершення другого етапу обміну у Щасті Уповноважена Верховної Ради України з прав людини Людмила Денісова повідомила у Telegram кілька імен людей, визволених з полону «ЛНР»:

Віталій Желдак – був засуджений так званим Верховним судом ЛНР та незаконно утримувався у Слов’яносербскій виправній колонії Луганської області.

Олександр Табачний – інвалід та ветеран МВС України, з 2019 року перебував на тимчасово окупованій території Луганської області у Луганському СІЗО.

Алевтина Попова – незаконно утримувалася з 2018 року у виправній установі на тимчасово окупованій території у Луганську. Вона була засуджена судом «ЛНР» за «державну зраду».

Сергій Русінов – наймолодший серед громадян України, що повернувся на підконтрольну Україні територію. Був затриманий силовиками «ЛНР» у 2018 році за те, що в соціальних мережах закликав до єдності України та засуджував діяльність незаконних збройних формувань «ЛНР» і був засуджений до позбавлення волі з відбуттям покарання у Слов’яносербській виправній колонії.

Серед тих, кого передали на територію ОРДЛО, є щонайменше один агент російського ФСБ, диверсанти, громадяни Росії і ті, хто воював проти України зі зброєю в руках, – повідомило «Радіо Свобода».

Офіс Президента України оприлюднив списки звільнених українців.

Звільнені громадяни, яких утримували на території окремих районів Донецької області (ОРДО):

1. Алакоз Олександр (цивільний)
2. Гриненко Микола (військовий)
3. Ілюхін Микола (цивільний)
4. Карась Володимир (правоохоронець)
5. Костєв Євген (цивільний)
6. Помеляйко Олександр (цивільний)
7. Садовський Олександр (цивільний)
8. Сірик Вадим (цивільний)
9. Шайдов Віктор (військовий)

Звільнені громадяни, яких утримували на території окремих районів Луганської області (ОРЛО):

1. Желдак Віталій (цивільний)
2. Миронич Сергій (цивільний)
3. Можаєв Валентин (цивільний)
4. Полозов Микола (цивільний)
5. Попова Алевтина (цивільна)
6. Русинов Сергій (цивільний)
7. Сливка Іван (цивільний)
8. Сливка Олександр (цивільний)
9. Табачний Олександр (цивільний)
10. Штиль Олександр (цивільний)
11. Яковенко Олександр (цивільний)

Дивіться також: Сенцов, Балух, Бекиров та інші: обмін відбувся

Проти катувань

Неподалік міста Красногорівка Донецької області на машину знімальної групи каналу «Україна» скинули снаряд з безпілотника, повідомляє Інститут масової інформації. На той момент у салоні перебували журналіст, оператор, водій та пресофіцерка бригади ВСУ, що супроводжувала знімальну групу. На щастя, ніхто не постраждав.

Фото з фейсбук-сторінки Олександра Махова

Про інцидент 7 квітня розповів у фейсбуці журналист Олександр Махов: «Цілеспрямовано цілили саме в автомобіль. Оскільки обстріл відбувся саме в той момент, коли машина зупинилась у спеціальному місці неподалік позиції. Автомобіль цивільний, брендований. Окупанти скинули снаряд з безпілотника, який упав у метрі від автомобіля телеканалу». 

Снаряд розлетівся на кілька осколків. Один із них влучив у бокове скло, ще кілька – в кузов. 

Нагадаємо, за даними Національної спілки журналістів протягом перших трьох місяців 2020 року зафіксовано 15 випадків агресії щодо працівників ЗМІ. Зокрема 29 лютого в місті Хорошеві під час підготовки відеоматеріалу двоє молодиків побили оператора телеканалу «Україна» Валерія Бугайчука.

Моніторингова місія ООН з прав людини зафіксувала збільшення кількости випадків загибелі або поранення цивільних осіб на сході України.

«З 1 по 22 березня було зафіксовано 16 таких випадків: 1 вбитий та 15 поранених. Ще декілька випадків очікують підтвердження. Незважаючи на те, що березень ще не закінчився, це найвищий показник місячних втрат серед цивільного населення з вересня 2019 року», – мовиться в повідомленні на фейсбук-сторінці Місії.

Місія приєднується до заклику Генерального секретаря ООН Антоніо Гутерріша про глобальне припинення вогню та закликає всі сторони, які беруть участь у бойових діях на сході України, припинити вогонь та збройні зіткнення.

«Давайте боротися з вірусом, а не один з одним! – закликає Місія. – Сторони повинні припинити бойові дії та зосередитись на заходах з реагування на спалах COVID-19. Також важливо активізувати зусилля для підтримки найуразливіших груп населення».

Як заявив Генсек ООН, жінки й діти, люди з інвалідністю, маргіналізовані та переміщені особи – найуразливіші і найбільше наражаються на ризик потерпіти від COVID-19.

Нагадаємо, у грудні минулого року голова Місії ООН з прав людини в Україні Матильда Богнер повідомила, що від початку 2019 року до середини листопада на Донбасі з обох боків лінії розмежування загинуло 26 цивільних осіб, 136 зазнало поранень.

Наприкінці лютого біжучого року на міжнародній конференції «Захист мирного населення у збройних конфліктах» український Омбудсмен Людмила Денісова заявила, що за шість років війни на Донбасі Україна втратила понад 13 тисяч осіб, більше 3 тисяч цивільних та 146 дітей. 5 тисяч українців є зниклими безвісти, кількість поранених перевищує 7 тисяч осіб. Майже 1,5 мільйони українських громадян стали внутрішньо переміщеними особами.

Заява міжнародної платформи CivilM+

24 березня 2020 р.

Березень 2020 року приніс пандемію коронавірусу, яка залишається головною темою у всіх країнах та на всіх майданчиках. Водночас, у березні сталася низка подій, які мають безпосереднє відношення до можливостей мирного врегулювання конфлікту на сході України.

Ми уважно слідкували за результатами зустрічі Тристоронньої контактної групи (ТКГ) у Мінську 11 березня, а вже наступного дня спостерігали за презентацією Платформи національної єдності та примирення в Києві, та зрив цієї презентації представниками правої партії «Національний корпус» та ветеранами батальйону «Азов».

Одним із головних та спірних рішень, прийнятих у Мінську 11 березня, стала домовленість про створення Консультативної групи. Передбачається, що в рамках цієї групи 10 українських представників та 10 представників непідконтрольних уряду територій, по суті – представники самопроголошених «республік», мають напрацьовувати пропозиції щодо врегулювання конфлікту. Російській Федерації ж відводиться роль спостерігача, так само як і Франції, Німеччині та ОБСЄ.

Ми, учасники міжнародної платформи CivilM+, що підписалися нижче, поділяємо позицію, яку вже висловили наші українські колеги. Статус Російської Федерації як сторони, що несе відповідальність за наслідки збройної агресії на сході України, з відповідними санкціями, судовими процесами на національному та міжнародному рівні має лишитися незмінним. Росія має бути не спостерігачем, а учасником перемовин, як повноцінна сторона конфлікту. Окрім того, межі компромісу, на які можуть погодитися учасники Мінських перемовин, не мають виходити за визначені червоні лінії. Зокрема, мова не може йти про легітимізацію самопроголошених «ДНР» та «ЛНР».

Громадські організації-члени платформи CivilM+ в цілому підтримують діалог між мирними мешканцями України, яких розділила лінія зіткнення. Ми вважаємо, що інтенсивність такого діалогу має зростати, а його формати – вдосконалюватися. Важливо зберігати та підтримувати контакти, аби на момент припинення бойових дій та політичного рішення про закінчення конфлікту, люди, які вже сьомий рік живуть в різному інформаційному просторі, готові були чути один одного в рамках тривалого процесу реінтеграції та примирення.

Водночас, просуваючи таку складну тему, як тема примирення, держава має вкрай обережно та виважено обирати своїх амбасадорів/спікерів, та уважно ставитися до кожного сказаного слова. Необхідно знайти таку форму діалогу, до якого, з часом, зможуть долучитися такі важливі суспільні групи, як правозахисники, ветерани, волонтери, а також жертви порушень прав людини.

Ми, члени платформи CivilM+, на власному досвіді знаємо, що розпочати діалог та закласти фундамент довіри та готовності почути та прийняти думку іншого – непросто. В рамках платформи, за одним столом або в одній онлайн конференції беруть участь незалежні громадські організації з України та Росії. Це не завжди просто та швидко, але нам вдається домовлятися, погоджувати формулювання та терміни, які не руйнують, а посилюють діалог. Вважаємо, що такий досвід співробітництва може сприяти ефективнішій роботі в рамках Мінського формату.

Міжнародна платформа CivilM+ вважає своєчасним та необхідним створити для супроводження Мінських переговорів незалежну громадську дорадчу групу. Громадські організації та експерти з України, Росії, Нідерландів, Німеччини, Польщі та Франції, які входять до платформи CivilM+, готові приєднатися до обговорення рішень та консультування сторін. Аби гарантувати незалежність такої групи, її склад, мандат та відповідні процедури мають визначатися в рамках експертних консультацій з громадянським суспільством різних країн.

Підписанти:

Гельсінська громадянська асамблея, Франція
Гельсінська спілка з прав людини, Польща
«Громадянин і Армія», Росія
«Країна вільних людей», Україна
Луганський правозахисний центр «Альтернатива»
Меморіал Німеччини
Міжнародна федерація за права людини FIDH, Франція
Правозахисний центр «Меморіал», Росія
Українська Гельсінська спілка з прав людини, Україна
Харківська правозахисна група, Україна
Центр громадянських свобод, Україна
Центр громадських ініціатив «Ідеї змін», Україна
DRA, німецько-російський обмін, Німеччина
Truth Hounds, Україна

Для довідки:

Міжнародна відкрита платформа CivilM+ була створена у 2017 році. До неї входять 19 організацій та три незалежних експерта з України, Нідерландів, Німеччини, Польщі, Росії та Франції. В рамках CivilM+ вони роблять свій внесок до мирного врегулювання конфлікту на Донбасі: інформують уряди та громадськість своїх країн про збройний конфлікт на сході України, реалізують проекти в сферах миротворчості, перехідного правосуддя, діалогу та прав людини.

https://facebook.com/civilmplus/

https://civilmplus.org/

За додатковою інформацією звертайтеся, будь ласка, до Секретаріату Платформи. Юлія Ернер, координаторка – [email protected]. З медіа-запитами, звертайтеся, будь ласка, до Ірини Яковлєвої, координаторки з питань комунікацій – [email protected]

Через карантинні заходи сьогоднішнє засідання суду щодо збитого у 2014 році пасажирського літака  відбувалося у порожній залі – без представників громадськості та журналістів. Воно тривало лише 45 хвилин. Наступне слухання відбудеться на початку літа.

Як повідомляє Радіо Свобода, суддя оголосив кілька попередніх рішень суду і розповів, що ухвалення рішень щодо деяких запитів прокурорів відкладено, щоб захисники мали час для підготовки одного з чотирьох обвинувачених. Кого саме – наразі невідомо. 

У справі про катастрофу рейсу МН-17 на даний момент звинуваченими є чотири людини: громадяни Росії колишній міністр оборони так званої ДНР Ігор Гіркін, його заступник Сергій Дубінський, підполковник запасу ПДВ ВС РФ Олег Пулатов, а також громадянин України Леонід Харченко. Усі вони, на думку слідства, були причетні до транспортування з Росії до України установки «Бук». На першому засіданні стало відомо, що про захист попросив лише Пулатов. Тож, скоріш за все, саме його адвокати вивчатимуть матеріали справи у найближчі два з половиною місяці.

Судовий процес щодо подій 17 липня 2014 року розпочався 9 березня у судовому комплексі «Схіпхол», недалеко від аеропорту Амстердама. Очікувалося, що перший етап засідань триватиме до кінця тижня. Проте наступного ж дня суддя переніс чергові засідання на 23 березня. Причина – необхідність розібратися, чи потрібне додаткове розслідування і допит нових свідків. 

Пасажирський літак, що виконував рейс з Амстердаму до Куала-Лумпуру, був збитий 17 липня 2014 року. Більшість із 298 загиблих були громадянами Нідерландів. Міжнародна слідча група знайшла свідків, які бачили поруч із ракетною установкою «Бук», з якої збили літак, співробітників російських спецслужб. Імена свідків засекречені, щоб убезпечити їх від можливого впливу з боку Росії і влади так званих ДНР та ЛНР.  Прокурор Тейс Бергер назвав реальним сценарієм спроби російських спецслужб розкрити особи свідків.

Служба безпеки стверджує, що переданий бойовиками в ході грудневого обміну чоловік працював у ‘МГБ ДНР’ та катував людей у донецькій спецтюрмі ‘Ізоляція’.

Як повідомляє пресслужба СБУ, співробітники служби під процесуальним керівництвом Офісу генерального прокурора провели обшуки в помешканні та затримали чоловіка, якому інкримінують співпрацю з терористичними організаціями та жорстоке поводження з полоненими.

Ім’я підозрюваного не називають, проте повідомляється, що він є одним із переданих з ОРДЛО на підконтрольну уряду територію під час обміну 29-го грудня 2019-го року.

Імовірно, мова йде про екс-правоохоронця Євгена Бражнікова. Затриманню передувала заява Станіслава Асєєва, якого до звільнення з полону утримували в підвалі «Ізоляції».

«Перегляньте, будь ласка, цей сюжет, — написав 1-го березня Асєєв, публікуючи посилання на сюжет «ТСН». — Він — про ‘людей’, які вийшли разом із нами по обміну й брали участь як у злочинах у ‘Ізоляції’, так і особисто в підтримці ‘ДНР’».

Асєєв говорить, що Бражнікова намагалися побити екс-полонені ще під час обміну, але цьому завадили військові, після чого СБУ доставила його під конвоєм до Києва. За словами Асєєва, він говорив про Бражнікова під час зустрічі з Президентом Зеленським. Останній подзвонив у СБУ, де йому сказали, що «Бражніковим займаються».

Інший екс-в’язень «Ізоляції» Олег Печонкін розповідав, що Бражніков обливав холодною водою та бив утримуваних для отримання зізнань.

«Досі чую голос: ‘Олег, я до тебе йду’, — сказав Печонкін Українській правді. — Саме Бражніков у камері своєю рукою записував мої ‘зізнання’ — ці папери я бачив у матеріалах ‘справи’».

Колишній правоохоронець Євген Бражніков, розповідає «Правда», у 2014-му почав активно підтримувати проросійські протести та бойовиків «ДНР/ЛНР», проте зрештою сам опинився в їхній тюрмі, де в подальшому співпрацював із адміністрацією.

«Аби ви розуміли: з адміністрацією співпрацювали усі, кого виводили на роботи, — пояснює Бражніков. — Хтось навіть ґвалтував за вказівкою наглядачів. Про те, що відбувалося на ‘Ізоляції’, звільнені мріяли забути. А тепер деякі згадують».

Згідно з повідомленням СБУ, під час проведеного в помешканні підозрюваного обшуку співробітники вилучили речі та документи, «що підтверджують його участь у терористичній організації ‘ДНР’, і будуть долучені до справи».

«Цей громадянин під час перебування в тюрмі так званого ‘МДБ ДНР’ на території колишнього заводу ‘Ізоляція’, що у Донецьку, добровільно вступив до складу вказаного незаконного збройного підрозділу. Спільно з іншими учасниками НЗФ (незаконного збройного формування, — авт.) він застосовував фізичне насильство та катував своїх же співгромадян: як цивільних осіб, так і полонених військовослужбовців Збройних Сил України, які утримувались у цій катівні», — повідомляють у Службі безпеки України.

Затриманому повідомили про підозру у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 438 (порушення законів та звичаїв війни) та ч. 1 ст. 258³ (створення терористичної групи чи терористичної організації) Кримінального кодексу України. Триває досудове розслідування.

Пам’ятний знак легендарній жінці встановили на залишках її будинку в забутому селищі, із якого видно зруйнований Донецький аеропорт.

Учора співробітники гуманітарного центру «Проліска — Авдіївка» відкрили в селищі Опитне дошку в пам’ять про Марію Горпинич. Наприкінці листопада минулого року вона загинула під час пожежі у власній оселі.

Баба Маша, як вона сама представлялася, народилася в розпал Другої світової війни. Після початку бойових дій на Донбасі помер її чоловік, а у 2015-му від осколочного поранення загинув її син. Через небезпеку потрапляння під обстріли 76-річній жінці довелося хоронити свого сина у вирві від снаряду на власному подвір’ї, поклавши тіло до саморобної труни.

«Лише через рік сина Марії Федорівни перепоховали на місцевому цвинтарі, поряд із могилою [його] батька», — зазначають на сторінці Гуманітарної місії «Проліска». 

У «Пролісці» говорять, що Бабу Машу підтримувала мешканка Опитного Олена та її родина, купуючи жінці продукти та медикаменти. У серпні-вересні минулого року співробітники «Проліски» допомогли замінити покрівлю в її оселі та встановити нові вікна замість розбитих унаслідок бойових дій.

Баба Маша була однією з тридцяти дев’ятьох мешканців важкодосяжного селища в Ясинуватському районі Донецької області, повернутого під контроль української влади в листопаді 2014-го року. Єдина дорога до Опитного замінована, електроенергія, газо- та водопостачання відсутні.

Марія Горпинич загинула 30-го листопада 2019-го року, через десять днів після потрапляння до репортажу в американському виданні BuzzFeed. Імовірною причиною займання в її будинку була гасова лампа, яку вона часто використовувала для освітлення. Залишки її оселі продовжували тліти впродовж кількох днів, оскільки пожежники не могли дістатися селища через міни та загрозу обстрілів.

Пам’ятний знак Марії Горпинич встановили на вцілілій після пожежі стіні її будинку на вулиці Зарічній. У гуманітарному центрі «Проліска» сподіваються, що після проведення експертиз останки загиблої жінки зможуть забрати та поховати поруч із її чоловіком і сином, виконавши її волю.

«Пам’ять про неї назавжди залишиться зі мною. І я завжди буду вдячна за те, що мала можливість познайомитися із цією чудовою жінкою. Незважаючи на те, що наша зустріч була короткою, для мене вона була прикладом вражаючої мужності. Хоча її можна вважати літньою жінкою, її сяючі блакитні очі, приємна посмішка й позитивна енергія були такими причепливими, що ставало тепло на душі. Навіть після того, як я сама переконалася, наскільки сильно зруйноване село, зустріч із нею дала мені надію на зміни на краще», — сказала координаторка системи ООН в Україні Оснат Лубрані на відкритті пам’ятної дошки в Опитному.

«У пам’ять про неї я сподіваюсь, що жителям Опитного спогади про Бабу Машу дадуть сили та мужність продовжувати відбудовувати та відновлювати те, що було зруйновано внаслідок конфлікту, на благо майбутніх поколінь», — підсумувала представниця ООН.

За шість років війни на Донбасі Україна втратила понад 13 тис. осіб, більше 3 тисяч цивільних та 146 дітей. 5 тисяч українців є зниклими безвісти, кількість поранених перевищує 7 тис. осіб. Такі цифри озвучила Уповноважена Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова на міжнародній конференції «Захист мирного населення у збройних конфліктах», ініційованій українським Омбудсманом та Посольством Азербайджанської Республіки в Україні. Про це повідомлено на сайті Уповноваженої.

Л. Денісова повідомила також, що майже 1,5 млн. українських громадян стали внутрішньо переміщеними особами.

«Особливим болем є те, що від збройних конфліктів в першу чергу страждають діти. Майже 7 тисяч дітей втратили своїх батьків, а ще близько півмільйона – проживають в сірій зоні. У них відсутній доступ до нормального життя, вони обмежені в елементарних правах та потребують щоденного захисту», – сказала, зокрема, Уповноважена.

Посол Азербайджану в Україні Азер Худієв нагадав, що саме в ніч з 25 на 26 лютого 1992 року відбулась найкривавіша подія Карабаського конфлікту – Ходжалинська трагедія. Тоді менше, ніж за добу було вбито 613 людей.

«Це складна тема, але вона повинна обговорюватись, бо сьогодні наші держави зіштовхнулись з проблемою втрати своєї територіальної цілісності, проблемою сепаратизму, біженців та гуманітарних катастроф», – зазначив А. Худієв.

Захист цивільного населення та чітке дотримання міжнародного гуманітарного права повинні залишатися ключовими пріоритетами для всіх сторін, що беруть участь у бойових діях, мовиться на фейсбук-сторінці Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні.

«Незважаючи на прогресуюче зменшення кількості жертв серед цивільного населення, яка досягла найнижчого рівня в 2019 році, необхідно робити більше для його захисту», – наголосив заступник голови Місії ООН Бенджамін Моро під час конференції.

7 квітня 2020 року Шевченківським районним судом міста Києва було винесено обвинувальний вирок Без’язикову Івану Миколайовичу (полковнику ЗСУ, начальнику розвідки 8 армійського корпусу) за ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 258-3 КК України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 13 років.

Цей вирок є дуже цікавим та показовим як з погляду застосування норм діючого національного законодавства, так і в світлі міжнародного права.

На мою думку, під час винесення вироку суд вдався до довільного тлумачення подій на сході України та дійшов висновків на підставі законодавства, яке набрало чинності вже після подій, які було інкриміновано Без’язикову І. М.

Так, термін «збройний конфлікт» було офіційно визначено в п. 7 ст. 1 Закону України «Про національну безпеку України» № 2469-VIII від 21.06.2018 року: збройний конфлікт – збройне зіткнення між державами (міжнародний збройний конфлікт, збройний конфлікт на державному кордоні) або між ворогуючими сторонами в межах території однієї держави, як правило, за підтримки ззовні (внутрішній збройний конфлікт).

Судді прийшли до висновку, що «на час проведення антитерористичної операції Україна перебувала у стані, що характеризується діями щодо вирішення національно-етнічних, релігійних та інших протиріч із застосуванням засобів збройного насильства, за яких держава не переходить в особливий стан, що визначається як війна, і не вводить режим воєнного стану в країні або на частині її території, а збройна боротьба не виходить за межі операційного напрямку (мають місце різні військові інциденти, військові акції, інші військові зіткнення обмеженого масштабу (низької інтенсивності) із застосуванням іррегулярних або регулярних збройних формувань), тобто перебуває у стані збройного конфлікту».

Однак вказаний висновок не узгоджується з нормами законодавства, які діяли у 2014 році, а саме: Законами України «Про оборону України» та «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» і Указом Президента «Про часткову мобілізацію».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» особливий період – період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудований період після закінчення воєнних дій.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період – період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або введення воєнного стану в Україні або в окремих місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до Указу Президента України від 17.03.2014 року № 303/2014, затвердженого Законом України від 17.03.2014 року № 1126-VII «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію», було оголошено про проведення часткової мобілізації.

Згідно з рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», уведеного в дію Указом Президента України від 14.04.2014 року № 405/2014, у Донецькій та Луганській областях проводилася антитерористична операція.

Таким чином, з 18.03.2014 року в Україні діє особливий період.

Тому висновки суду в частині визначення внутрішнього збройного конфлікту є хибними.

У вироку зазначено, що 16 серпня 2014 року полковник Без’язиков отримав завдання від начальника штабу сектора «Д» прибути в н. п. Степанівка Шахтарського району Донецької області, де мав провести переговори з представниками незаконних збройних формувань терористичної організації «Донецька народна республіка» з приводу можливого обміну полоненими. Факт отримання вказаного завдання не було перевірено належним чином. Завдання, згідно Статутів ЗСУ, повинно оформлюватися письмово, однак у суді цей письмовий документ не було досліджено безпосередньо. Крім того, не було перевірено, чи мав повноваження начальник штабу сектору «Д» приймати рішення визначати та надавати повноваження особі або групі осіб для проведення переговорів з терористами.

Тим більше, що Без’язиков І. М. мав доступ до державної таємниці, як зазначив у суді допитаний начальник сектору «Д», який дав завдання, – Без’язиков І. М. був носієм секретної інформації.

При цьому, за весь час знаходження Без’язикова І. М. в полоні з 16 серпня 2014 року по 5 липня 2016 року, жодна відома йому секретна інформація не була використана бойовиками. Про це свідчить відсутність посилань на вказані факти у вироку.

При винесенні вироку суд взагалі не бере до уваги Женевську Конвенцію про поводження з військовополоненими, не дивлячись на те, що постійно вказує на доведеність факту його «перебування у полоні на непідконтрольній українській владі території м. Донецька Донецької області».

Отже, з одного боку, суд визначає, що Без’язиков І. М. був полоненим і не заперечує, що з 16 серпня 2014 року він знаходився в будівлі СБУ м. Донецьк разом з іншими полоненими, де до нього застосовували фізичне насильство та допитували, з 25 серпня 2014 року він знаходився в підвальному приміщенні будинку, що знаходився у парковій зоні у м. Донецьк і його вивозили до так званого офісу, який знаходився в будинку колишньої приватної фірми по вул. Щорса у м. Донецьк.

25 травня 2015 року Без’язикова І. М «невідомі особи перевезли спочатку до приміщення офісу, розташованого по АДРЕСА-7, де утримували у полоні близько місяця, та де він не міг контактувати з родиною, в подальшому його перемістили до погребу, а далі підвалу Інституту фізкультури у м. Донецьк, де утримували окремо від інших полонених. У серпні 2015 року будівлю, у якій його утримували, захопило інше збройне формування, його перевезли до телецентру м. Донецька, де утримували у полоні до його звільнення 5 липня 2016 року».

Виходячи з обставин перебування Без’язикова І. М. у полоні практично 2 роки, йому інкримінується державна зрада та участь у терористичній організації протягом лише 9 місяців. Тому виникає питання, чому учасника терористичної організації, який, на думку суду виконував певні завдання для бойовиків, ще більше року утримували в полоні?

Вимоги Женевської Конвенції, які повинні бути застосовані до полоненого, яким був Без’язиков І. М., наступні:

Ст. 17 – відносно повідомлення своїх анкетних даних та можливості отримання посвідчення особи;

Ст. 27 – отримання одягу;

Ст. 49 – праця військовополонених;

Ст. 51 – умови для праці;

Ст. 60 – грошове забезпечення;

Ст. 62 – винагорода за працю;

Ст. 70, 71 – зв’язок з родиною.

Виходячи з зазначених вимог Женевської Конвенції, усі дії, які інкримінуються Без’язикову І. М., підпадають під цю Конвенцію.

Покази свідків, які судом було покладено в основу вироку, не підтверджують виконання Без’язиковим І. М. дій, які можуть свідчити як про державну зраду, так і про участь у терористичній організації. Тим більше, що більшість цих показів – покази з чужих слів, які вже мають певну інтерпретацію з обвинувальним нахилом.

Використані матеріали НСРД, взяті з інших кримінальних проваджень, дані з ресурсу «Стоп террор», зазначені в вироку посади, посадові обов’язки та функції зазначених у вироку посадових осіб так званого розвідувального управління «ДНР», а також і сама структура «ДНР», наявність політичного та силового блоку, план злочинної діяльності та чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення, є очевидно недопустимими доказами, тому що немає жодного передбаченого КПК доказу, яким можна обґрунтовувати встановлення їх судом.

Найбільш яскравим порушенням суду є таке: «Таким чином, зафіксовані розмови, зміст яких розкрито вище, на переконання суду, свідчать, що в них безпосередньо брав участь обвинувачений ОСОБА_1.

До таких висновків суд дійшов шляхом аналізу сукупності досліджених судом доказів, в тому числі, з урахуванням голосу обвинуваченого ОСОБА_1, який суд сприймав безпосередньо в судовому засіданні від самого обвинуваченого, притаманні йому манери спілкування, інтонації, тону його розмов, а також шляхом прослуховування звукозаписів телефонних розмов за участі останнього».

Суд, у порушення вимог кримінального процесуального законодавства України, взяв на себе функції експерта та визначив належність голосу за своїм внутрішнім переконанням.

Вказаний вирок – це збір систематизованих порушень діючого законодавства та яскравий приклад односторонності проведення судового розгляду справи з лише обвинувальним ухилом.

Сподіваюсь, що апеляційна інстанція виправить порушення та винесе справедливий та законний вирок.

З початку карантину в Україну повернулися українці, що працювали та проживали за кордоном. Міністерство закордонних справ вважає, що таких осіб – 120 тисяч. Необхідно було докладати спеціальних зусиль: домовитися про рейси літаків, узгодити виліт-прибуття в Україну, домовитися, на який спосіб люди будуть добиратися до місця проживання тощо. А що було робити громадянам України, які з різних причин застрягли в «Л/ДНР»? Чи навпаки – застрягли на підконтрольній території, маючи місце постійного проживання на непідконтрольній території.

15 березня о 15:30, за декілька годин до закінчення роботи КПВВ, було оголошено, що перетин лінії розмежування буде здійснюватися виключно за реєстрацією за місцем проживання.

Вже 16 березня перетнути лінію розмежування було неможливо! Нажаль, люди, які зареєстровані як ВПО, але перебували на непідконтрольній території, не потрапили додому на підконтрольну територію України. У зимовій одежі, без грошей, з різними думками про роботу, про можливість посадити городи й отримати врожай, про лікування, про, про…

Ці люди шукають будь-яку можливість потрапити додому, але їх не випускають.

«…Я прописан на оккупированной территории, но живу и работаю в Запорожье на Запорожстали. Имею справку ВПЛ. Находился в очередном отпуске по месту прописки с 10.03.20 по 22.03.20. Узнал 16 марта об ограничении пропуска через КПВВ. Имея справку переселенца, справку с места работы ж. д. билеты в оба направления 18 марта не был пропущен на подконтрольную Украине территорию на КПВВ Марьинка, т. к. я не имею прописки в Запорожье. Все аргументы, что там работа, съемная квартира, документы, автомобиль и личные вещи не убедили пограничников. Сейчас оказался без работы и средств к существованию, жду открытия КПВВ. На предприятии с 22.03.20 нахожусь в отпуске за свой счёт. Не знаю, сколько продлится карантин и как выживать. Правомочны ли действия правительства по отношению к переселенцам? … К.»

«Ми переселенці, але постійно проживаємо в м. Київ та м. Ірпінь. Я онкохвора людина, маю III групу інвалідності. Є тому підтвердження: довідка МСЕК, видана Київським онкодиспансером. З чоловіком, у якого теж є довідка з місця роботи, що він там дійсно працює у м. Ірпінь. Приїхали 15 березня у м. Луганськ на 1 день і не можемо потрапити додому назад. Я повинна приймати щодня ліки, вже півтора місяці я їх не приймаю і мій стан через це суттєво погіршується з кожним днем. Не знаю чи довго ще протягну без ліків та лікування. Тут його не купиш та й нема за що. Ми залишилися без засобів до існування… Я зверталась у Луганську в МИД ЛНР. Вони мене вносили і в минулий раз на перетин КПВВ, який був 24 квітня у станиці, а Україна не захотіла мене пропускати. Я, чесно кажучи, не вірила, що мені таке сказали в МИД ЛНР. Але я писала в штаб ООС і отримала відповідь, зараз вам скину – Відмовлено!»

Можна зрозуміти й маму маленької донечки, яка проживає в Донецьку, але на декілька днів потрапила в Курахово:

«В связи с карантином я со своей маленькой дочкой, которой два годика, не успела пересечь блокпост и все это время нахожусь в Курахово почти без средств к существованию. Все деньги уходят на съем квартиры! Прошу вас о помощи в пересечении блокпоста и в возвращении домой. Помогите, пожалуйста».

Люди, громадяни України, не можуть півтора місяці потрапити додому як з непідконтрольної території, так і з території, що контролюється Україною. Списки ми передали до офісу Уповноваженого з прав людини ВРУ.

А люди все дзвонять і пишуть…

Главе Миссии ООН по правам человека в Украине госпоже Матильде Богнер

Копии:
Уполномоченному Верховной Рады Украины по правам человека
Офис Генерального Прокурора Украины

ПОМОГИТЕ, умоляю, ПОМОГИТЕ!!!!!!!

Вчера,29 апреля сего года, на участок пожизненного заключения Енакиевской исправительной колонии, которая находится на территории так называемой ДНР, ворвались сотрудники «центрального аппарата» ГСИН ДНР в сопровождении десяти-двенадцати сотрудников спецназа. И устроили печально-известное (и НИКАК НЕИЗЖИТОЕ!!!) «МАСКИ-ШОУ» – осуждённых под крики и вопли «БЫСТРЕЕ!! БЕГОМ!!!! ГОЛОВУ НИЖЕ, НОГИ ШИРЕ!!!!!!!!" выводили в коридор, а в камерах устраивали – нет, не обыск и не досмотр – РАЗГРОМ! – всё швыряли на пол, ломали, крушили! Они вели себя как стая озверевших и пьяных хулиганов, «гопников», но не как сотрудники государственной силовой структуры!

Заключённых, которые позволяли себе только вопрос «За что? В чём дело?», начинали ИЗБИВАТЬ. Осуждённого, закованного в наручники, эти «герои» били и палками, и кулаками!!!

Сильно был избит осужденный Деревянко и ещё несколько.

У осужденного Приходько В. А. большие проблемы со спиной. Когда приступ, доходит до того, что дневальные носят его в баню – сам он будет «ползти» очень долго. Так вот, его ВЫВОЛОКЛИ из камеры, оставили лежать на полу, а сами перевернули камеру вверх дном! – в каком-то бешеном исступлении рвали пакеты с сахаром, с порошковым картофельным пюре, чаем, и всё это бывало свалено в одну кучу!!!!!

Осужденный Ключников С. В. был избит за то, что посмел указать этим… сотрудникам на свой возраст – ему 60 лет!!!!!!!

И это при том, что колония закрыта на карантин. Запрещены не только свидания, но и передачи продуктовые и посылки. А питание как было отвратительным, так и остаётся. Кормят «сечкой» и «ячкой», иногда перловкой – три раза в день, семь дней в неделю, 365 дней в году. До соответствия нормам питания, утверждённым для осуждённых, это «скотское варево» не дотягивает и на 10 %!!!!!!!!!! Но осуждённые понимают «сложность момента», не требуют ничего, сидят тихо-мирно, надеясь на ЭТАПИРОВАНИЕ НА УКРАИНУ из этого ада, который прокремлёвская пропаганда пытается представить раем, а их – НИ ЗА ЧТО, без малейшей провинности и повода – избивает спецназ!!!!

А сейчас фельдшер и начальник медчасти под любыми предлогами не приходит к осужденным, которых избили, и которые пытаются эти побои и телесные повреждения зафиксировать!

Одно ясно. Эти монстры, эти лютые нелюди в форме могут творить такое только в «темноте», как упыри. Они жутко боятся огласки, когда сор выносится из избы! – тогда их спесь моментально исчезает, они «сдуваются» и начинают лепетать, что, мол, мы ни при чём, нам ДАЛИ КОМАНДУ…

Но, слава Богу, есть и честные, порядочные сотрудники, которые видят разницу между строгостью, порядком и жестокостью, произволом и беспределом!

Как в современном мире можно что-то утаить? – это наивно, по крайней мере! Вот и мы, родители и родственники осуждённых узнали очень быстро о произошедшем вчера…

Поэтому просим и умоляем не оставить это письмо без внимания и отреагировать на него – уведомить ту же Дарью Морозову, омбудсмена ДНР, или так называемую генеральную прокуратуру ДНР о произошедшем и потребовать не издеваться над гражданами Украины, которые сейчас даже не столько заключённые (осужденные), но ЗАЛОЖНИКИ всей этой ситуации!!!!

Умоляем – ПОМОГИТЕ!!!!!

Пандемія коронавірусу впливає на життя кожної людини. Одні з найбільш вразливих в Україні – більше трьох мільйонів мешканців зони збройного конфлікту на сході. Вже шість років жінки, чоловіки і діти живуть у складних економічних умовах, під загрозою обстрілів чи інцидентів, пов’язаних із мінами.

У березні ситуація погіршилася: кількість жертв серед цивільного населення була найвищою з вересня 2019 року, за даними Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні. Окрім того, як повідомляється, так звана влада самопроголошених «республік» використовує заходи, запроваджені для боротьби з пандемією, як привід для недопуску на територію патрулів СММ ОБСЄ.

Ми, члени міжнародної громадянської платформи CivilM+, які підписалися нижче, підтримуємо заклик Генерального секретаря ООН Антоніу Гутерреша припинити вогонь та захистити найуразливіших. Продовження військових дій в умовах пандемії протирічить базовим принципам міжнародного гуманітарного прав (зокрема, «встановлення балансу між військовою необхідністю та гуманністю»).

Припинення вогню на Донбасі безпосередньо пов’язане не лише з безпекою людей, але і з доступом до базової гігієни. За умови стабільного режиму тиші зникне загроза обстрілів Донецької фільтрувальної станції. Вона розташована у «сірій зоні» та забезпечує водою населенні пункти по обидва боки лінії зіткнення. Крім того, люди з віддалених сіл зможуть без ризику для життя дійти до колодязя з безпечною водою.

Для попередження розповсюдження вірусу всі сторони запровадили обмеження на контрольно-пропускних пунктах в’їзду-виїзду; закрито кордон Російської Федерації для всіх, хто не має російського паспорту. Попри обмеження, закликаємо забезпечити всім мешканцям своєчасний доступ до медичної допомоги. Лікарі мають бути захищені та забезпечені всім необхідним.

Ми закликаємо Україну, Російську Федерації та підконтрольні їй «ДНР» та «ЛНР»:

• Оголосити та дотримуватися негайного та тривалого перемир’я на Донбасі

• Вживати усіх можливих заходів, аби не допустити цивільних втрат по обидва боки лінії зіткнення

• Мобілізувати ресурси для надання медичної допомоги, захисту населення та медиків в умовах пандемії.

Ми вимагаємо також забезпечити доступ СММ ОБСЄ та гуманітарних організацій на підконтрольну самопроголошеним «республікам» територію для моніторингу та надання допомоги населенню. Зокрема, забезпечити безперешкодний доступ Міжнародного Комітету Червоного Хреста до утримуваних людей, як у так званих «офіційних» установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, так і в таємних місцях позбавлення волі.

Підписанти:

«Країна вільних людей», Україна
Луганський правозахисний центр «Альтернатива», Україна
Українська Гельсінська спілка з прав людини, Україна
Харківська правозахисна група, Україна
Центр громадянських свобод, Україна
Центр громадських ініціатив «Ідеї змін», Україна
Truth Hounds, Україна
Гельсінська громадянська асамблея, Франція
Громадянин і Армія, Росія
Правозахисний центр «Меморіал», Росія
Союз «Жінки Дону», Росія
DRA, німецько-російський обмін, Німеччина
FIDH, Франція
MEMORIAL Deutschland, Німеччина

На Сході України триває практика свавільних затримань, тортур і жорстокого поводження із бранцями. Про це свідчить останній звіт Управління Верховного комісара ООН з прав людини.

«Розповіді звільнених заручників про умови їхнього утримання у звітах УВКПЛ жахливі. ЄС очікує негайного та всебічного розслідування повідомлень про ці порушення», – заявив речник із закордонних справ і політики безпеки Європейської служби зовнішніх справ Петер Стано. 

Звіт УВКПЛ, зокрема, підтвердив послідовну практику довільних затримань, які часто є рівнозначними насильницьким зникненням, а також тортури та жорстоке поводження із затриманими у так званих ЛНР та ДНР.  

Ці злочини та безкарність щодо тих, хто їх скоює, слід припинити, йдеться в заяві Петера Стано. Крім того, він вимагає надати УВКПЛ та  Міжнародному комітету Червоного Хреста повний і безумовний доступ до всіх затриманих та місць позбавлення волі в регіоні. 

«У цьому контексті ЄС очікує, що Росія вплине на збройні формування, які вона підтримує, щоб досягти стійкого і мирного політичного вирішення конфлікту на сході України, – зазначив речник Європейської служби зовнішніх справ. – Європейський Союз повністю підтримує незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України в межах її міжнародно визнаних кордонів».

Нагадаємо, Харківська правозахисна група презентувала результати проєкту «Насильницькі зникнення та зникнення безвісти під час збройного конфлікту на сході України у 2014–2018 роках». Організація задокументувала 4 649 випадків зникнень безвісти, в основному в боях на сході України. Серед зниклих 3 135 – чоловіки, 645 – жінки, 239 – діти, стать 630 осіб не визначено через брак інформації.