Права людини на південному сході України, 2020, #03

Бойовики на Донбасі знову схопили Григорія Сінченка, якому у травні цього року вдалося втекти з полону. Про це повідомляє «Радіо Свобода» з посиланням на мати бранця Тетяну Гулевську.

«Григорія схопили у понеділок, 29 червня. Таку інформацію надав наш адвокат, який перебуває в Донецьку. За його даними, мого сина зараз утримують на території місцевого ІТТ, але точної інформації про його місцезнаходження немає», – розповіла виданню Тетяна Гулевська.

Повідомляється також, що тиждень тому бойовики затримали сестру Григорія Ольгу. Як каже Гулевська, дівчину допитували, адже думали, що вона щось знає про брата. Проте на зв’язок він виходив лише з матір’ю.

«Ми переживали, що Григорія могли навіть убити. Але насправді він дивом утік. Декілька разів телефонував мені – просив допомогти з поверненням на мирну частину країни. У вівторок, 30 червня, йому мали б передати речі, необхідні для повернення, проте напередодні сина знову схопили. Ми боїмося, що йому загрожує фізична розправа та чергові тортури», – каже жінка.

Цього разу Григорій заарештований утретє. Вперше українець був затриманий 2 грудня 2016 року за обвинуваченням у партизанській діяльності, незаконному зберіганні зброї, підриві вежі оператора мобільного зв’язку. У грудні 2017 року Григорій був переданий на контрольовану українським урядом територію під час обміну полоненими.

У полоні Григорія Сінченка жорстоко катували. За словами Тетяни Гулевської, його підвішували до стелі за викручені руки, душили, застосовували електричний струм. Під час побиття розірвалася легеня.

Після звільнення Григорій вирішив повернутися на окуповану територію, щоби помститися катам, але знову був затриманий. Про його долю нічого не було відомо.

Минулого року так звані спецслужби «ДНР» заарештували Григорія вдруге.

«Когда меня пытали в секретной тюрьме, так называемой «УБОП» «ДНР», в перерывах между издевательствами, чтобы я пришел в себя – меня или бросали на два-три часа в бетонную яму, или везли на «промежуточную беседу» к одному из моих дознавателей, который решал, какие пытки применить далее – к некоему «Иванову». Он честно заявлял, что он, как и все сотрудники УБОП, ужe граждане РФ, и им разрешено запытать до смерти хоть 500 невинных, но выявить хоть одного сотрудника СБУ», – так в одном из своих писем о пытках в ОРДЛО пишет 48-летний житель Донецка Сергей Курис.

Его, руководителя небольшой охранной фирмы, боевики группировки «ДНР» схватили прямо возле дома в сентябре 2019 года. Мужчина жил в Харькове, но приезжал во временно неподконтрольный Украине город, чтобы увидеться с семьей и хоть как-то поддерживать бизнес.

Российские гибридные силы незаконно обвинили Сергея в шпионаже, терроризме и сотрудничестве с СБУ. По призрачным законам группировки «ДНР», за это мужчину могут приговорить к «пожизненному заключению», или даже к «смертной казни».

Служба безопасности Украины знает о Курисе и включила его в списки на обмен. Но боевики не подтверждают, что Сергей у них. С момента пленения мужчина всего раз виделся с женой, а первую записку ему удалось передать через одного из уже освобожденных узников.

Старшая сестра Сергея Оксана Курис рассказала Радио Донбасс. Реалии о том, где сейчас содержат ее брата, как его пленили и почему, по мнению родственников, не возвращают на мирную часть страны.

«Ждите, вам позвонят»

«Сергей, – говорит Оксана Курис, – никогда не скрывал своих проукраинских взглядов. Даже после оккупации он довольно много времени проводил в Донецке – считал, что не должен убегать из родного города. Брат даже отправлял мне разные патриотические картинки в соцсетях, а я переживала и говорила ему: «Будь, пожалуйста, аккуратен».

Сергея Куриса незаконно задержали во время прогулки с женой и ребенком: прямо возле дома его скрутили люди в гражданском и поволокли в машину. Растерянной супруге похитители сухо сказали: «Ждите, вам позвонят». А, по словам сестры пленного, родные, сначала, даже подумали, что боевики «взяли» его из-за каких-то проблем с бизнесом.

«Решили, – продолжает Оксана, – что, возможно, есть нюансы с местной «регистрацией» или «лицензией». Когда супруге сообщили, что Сергея «обвиняют» в «террористической деятельности» – мы не могли поверить. Не верим в это до сих пор».

Семья Куриса пыталась сразу же нанять адвокатов, но, как минимум, один, увидев материалы «дела», отказался. Через четыре дня после похищения «сотрудники» так называемого «УБОПА» перевернули вверх дном квартиру Сергея в Донецке: изъяли всю его личную технику и документы, включая паспорт гражданина Украины. На «обыске» присутствовал и сам Сергей – к жене и сыну его приволокли сильно избитого и в полу осознанном состоянии.

«Еще через несколько дней боевики вызвали супругу Сергея и устроили им очную ставку по телефону. Во время разговора брал, после пыток и побоев, снова был как будто не здесь, и даже периодически «отключался», – делится Оксана Курис.

«10-й пост»

Спустя какое-то время близким удалось нанять Сергею нового адвоката. Теперь его защитник – единственный, кого раз в несколько месяцев пускают на свидание к мужчине. Так называемых «судов», пока что, не было. Боевики озвучивают родственникам только список «обвинений» и уверяют, что продолжается «следствие».

Письмо с подробностями о том, где находится и через какие пытки пришлось пройти, Сергей передал одному из освобожденных пленных в декабре 2019 года. В записке, написанной от третьего лица, мужчина рассказал, что до СИЗО в Донецке его избивали, пропускали по телу ток и подвешивали на дыбы на территории так называемой «секретной тюрьмы» – в «УБОП» группировки «ДНР».

Сейчас, по словам Оксаны Курис, ее брата незаконно удерживают на самом нижнем уровне Донецкого СИЗО – на «10-м посту», в подвале. Скорее всего, Сергей «сидит» в камере, рассчитанной на двоих человек.

В редких записках родным мужчина пишет, что очень скучает, хочет скорее обнять сына и верит, что Украина не забывает о таких, как он.

«Мне, – подытоживает сестра пленного, – кажется, что боевики не вносят брата на обмен, потому что пытаются «сшить» ему слишком серьезные «обвинения». Из документов, подтверждающих, что Сергей в плену, есть только справка о том, что он находится в СИЗО в Донецке. При этом, родственников к нему не пускают, а свидание у адвоката, якобы, из-за коронавируса, было несколько месяцев назад. Вместе с близкими остальных узников ОРДЛО мы уже неоднократно выходили на акции под Офис президента: понимаем, что это не вряд ли повлияет на боевиков, но, возможно, поможет привлечь внимание международной общественности. Хотелось бы, чтобы к брату и другим пленным, как минимум, наконец-то пустили Красный Крест. И, чтобы о фактах похищения людей на оккупированной территории знал весь цивилизованный мир. Знал и осуждал это».

Українець Григорій Сінченко, заарештований бойовиками «ДНР» у жовтні минулого року в окупованому Донецьку, утік з полону. Поліція самопроголошеної республіки оголосила Сінченка в розшук «за скоєння тяжкого злочину».

Минулого року так звані спецслужби «ДНР» заарештували Григорія вдруге. Вперше двадцятип’ятирічний українець був затриманий 2 грудня 2016 року за обвинуваченням у партизанській діяльності, незаконному зберіганні зброї, підриві вежі оператора мобільного зв’язку. У грудні 2017 року Григорій був переданий на контрольовану українським урядом територію під час обміну полоненими.

У полоні Григорія Сінченка жорстоко катували. За словами матері Григорія, Тетяни Гулевської, його підвішували до стелі за викручені руки, душили, застосовували електричний струм. Під час побиття розірвалася легеня.

Після звільнення Григорій вирішив повернутися на окуповану територію, щоби помститися катам, але знову був затриманий. Про його долю нічого не було відомо.

«По місцевому телеканалу новину про втечу крутять у зведеннях „МВД“. Тим, хто вкаже, де він переховується, обіцяють нагороду. Представники спецслужб були дома у моєї мами. Погрожували їй, мені, сину, казали, якщо знайдуть, не випустять живим», – розповіла Тетяна Гулевська виданню «Укрінформ».

На світлині, яка демонструється у деенерівському оголошенні про розшук, помітні сліди тілесних ушкоджень, і мати припускає, що Григорія знову піддавали тортурам. Вона також припускає, що сина могли вбити, а тепер кажуть, що він ніби втік із в’язниці.

Оголошення про розшук «МВД ДНР»

«На Ютубі я сьогодні це відео знайшла і побачила на фото…Такий стопкадр я собі зробила. У нього біля рота і на щоці наче опіки від електричного струму. Я думаю, що він би не втік просто так. Дуже, мабуть, над ним знущалися, бо він здогадується, що ми робимо все, щоб його звільнити. У мене є така версія, що його могли вбити, а потім кажуть, що він сам втік», – сказала вона у коментарі «Громадському радіо».

КИЇВ, 8 травня 2020 року – Всі сторони, які беруть участь в бойових діях в Донецькій і Луганській областях повинні зробити захист цивільних осіб абсолютним пріоритетом, заявила Матільда Богнер, голова Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні, яка відзначила різке збільшення кількості жертв серед цивільних осіб на початку травня.

Матільда Богнер (фото: un.org.ua)

«Найбільшою мірою мій заклик спрямований до керівництва Операції об’єднаних сил Збройних сил України, оскільки всі нові випадки загибелі або поранення цивільних осіб, зафіксовані Місією в травні, мали місце на території, що контролюється самопроголошеними „республіками“», підкреслила Богнер. «За відсутності стійкого припинення вогню також критично важливо, щоб сторони не розміщували свої позиції, озброєння і військовий персонал в житлових районах», додала вона.

Тільки за перші шість днів травня Місія зафіксувала 11 нових випадків загибелі або поранення цивільних осіб (один загиблий і шестеро поранених в результаті артилерійських обстрілів і обстрілів з легких озброєнь і стрілецької зброї, один поранений в результаті мінного інциденту, і один загиблий і двоє поранених в результаті поводження з вибухонебезпечним залишком війни). В це число входять інциденти в Золотому (Луганська область) 2 травня і Олександрівці (Донецька область) 4 травня, коли в результаті артилерійських обстрілів і обстрілів з легких озброєнь були поранені чотири дівчинки (одна 2010 р. н. і троє – 2013 р. н.).

«7 травня ми отримали повідомлення про вісім нових випадків поранень цивільних осіб в результаті артилерійських обстрілів і обстрілів з легких озброєнь в Голубівському (Луганська область) і Саханці (Донецька область), що контролюються самопроголошеними „республіками“. Як повідомляється, серед постраждалих – дівчинка і хлопчик 2006 р. н. Наша Місія працює над перевіркою цих повідомлень. У разі, якщо вони підтвердяться, кількість випадків загибелі або поранення цивільних осіб за перший тиждень травня досягне дев’ятнадцяти і стане найвищим тижневим показником за останні два роки», зазначила Богнер.

Якщо ці вісім нових випадків підтвердяться, загальна кількість жертв серед цивільних осіб за період з 1 січня по 7 травня 2020 року сягне 65 (дев’ять загиблих і 56 поранених), що перевищить більш ніж на третину кількість жертв за аналогічний період 2019 року (десять загиблих і 38 поранених). «Ці цифри переламають позитивну тенденцію до скорочення нових випадків загибелі або поранення серед цивільних осіб, яку ми спостерігали до останнього часу», зазначила Богнер.

«Я особливо стурбована тим, що серед поранених багато дітей», додала вона. Якщо два нові випадки поранення дітей в Саханці підтвердяться, загальна кількість випадків поранення дітей за період з 1 січня по 7 травня 2020 року сягне десяти (все на території, що контролюється самопроголошеними «республіками»): шість дівчаток і троє хлопчиків були поранені в результаті обстрілу, і один хлопчик був поранений в результаті поводження з вибухонебезпечним залишком війни.

«Важливо, щоб чергове засідання Тристоронньої контактної групи приділило належну увагу ситуації, що склалася», зазначила Богнер. «Цивільні особи – не мішені, і відповідальність за дотримання цього принципу лежить не тільки на військових, а й на політиках», підсумувала вона.

29 травня 2020 року

Прем’єр-міністру України Шмигалю Д. А.
Членам Кабінету міністрів України
Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини Денисовій Л. Л.

Шановний пане Прем’єр-міністр! Шановні члени Кабінету міністрів! Шановна Людмила Леонтіївна!

До вас звертаються більше ніж 800 громадян України у сподіванні бути почутими і очікуванням, що ви нарешті вирішите проблему кожного (чи кожної) з нас – ми вже 2,5 місяці не можемо потрапити додому внаслідок карантину! Майже всі ми маємо тільки зимню одежу, у багатьох з нас вже закінчилися чи закінчуються кошти, серед нас багато хворих, у тому числі онкохворих, які потребують термінового лікування, майже у всіх розділені родини, словом, у кожного (кожної) є свої особливі обставини. Хтось приїхав доглядати хвору літню родичку чи родича, хтось – на лікування, хтось на поховання близької померлої людини, хтось у відпустку, хтось з іншої важливої причини. І застрягли.

15 березня о 15:30 було об’явлено, що з 16 березня пропуск через КПВВ на лінії розмежування здійснюється виключно за місцем реєстрації. В результаті вимушені переселенці, які вже давно мешкають на підконтрольній території, мають там роботу, житло не можуть повернутися додому. Довідка ВПО на КПВВ не грала ніякої ролі, головним фактором було місце реєстрації в паспорті. Ми не розуміємо, чому ми стали жертвами такої дискримінації, як і не розуміємо, чому наша держава повернула додому з-за кордону, як повідомляють, 120 тис. українців , а нам у своїй країні створили отакі жахливі умови.

Наполегливо просимо вас із початком нового етапу адаптивного карантину з 1 червня надати нам можливість перетнути контактну лінію і потрапити нарешті додому. Ми зобов’язуємось бути на самоізоляції два тижні і готові при цьому до застосування мобільного додатку «Дія».

Ми передаємо вам окремі списки тих , хто підписав цього листа:

– список тих, що знаходяться зараз на території так званої ДНР;

– список тих, що знаходяться зараз на території так званої ЛНР;

– список тих, що знаходяться на території, підконтрольній уряду.

З повагою,
Громадяни України

Ми вже писали про декілька сотень людей, які внаслідок карантину застрягли або на непідконтрольній уряду території, або на підконтрольній, і не можуть повернутися додому. Останні три тижні маємо просто потік листів з проханням про допомогу з перетином КПВВ. Ось декілька прикладів відносно ВПЛ. 

«... Я прописан на оккупированной территории, но живу и работаю в Запорожье на Запорожстали. Имею справку ВПЛ. Находился в очередном отпуске по месту прописки с 10.03.20 по 22.03.20. Узнал 16 марта об ограничении пропуска через КПВВ. Имея справку переселенца, справку с места работы, ж. д. билеты в оба направления, 18 марта не был пропущен на подконтрольную Украине территорию на КПВВ Марьинка, т. к. я не имею прописки в Запорожье. Все аргументы, что там работа, съемная квартира, документы, автомобиль и личные вещи НЕ убедили пограничников. Сейчас оказался без работы и средств к существованию, жду открытия КПВВ. На предприятии с 22.03.20 нахожусь в отпуске за свой счёт. Не знаю, сколько продлится карантин и как выживать. Правомочны ли действия правительства по отношении к переселенцам? ... К. »

«Мы переселенцы, но постоянно проживаем в г. Киев и г. Ирпень. Я онкобольная, имею III группу инвалидности. Есть тому подтверждение: справка МСЭК, выданная Киевским онкодиспансером. С мужем, у которого тоже есть справка с места работы, он там действительно работает в пгт. Ирпень. Приехали 15 марта в Луганск на 1 день и не можем попасть домой обратно. Я должна принимать ежедневно лекарства, уже полтора месяца я их не принимаю, и мое состояние из-за этого существенно ухудшается с каждым днем. Не знаю, долго ли протяну без лекарств и лечения. Здесь его не купишь, да и не за что. Мы остались без средств к существованию... Я обращалась в Луганске в МИД ЛНР. Они меня вносили и в прошлый раз на пересечение КПВВ, который был 24 апреля в Станице, а Украина не захотела меня пропускать. Я, честно говоря, не поверила тому, что мне сказали в МИД ЛНР. Но я писала в штаб ООС и получила ответ, сейчас вам скину – Отказано!»

«Я прошу Вашей помощи по пересечению линии размежевания, так как уже 1,5 месяца не могу вернуться домой. Я нахожусь в положении (24 неделя беременности), мне срочно нужно ехать в больницу по месту проживания. На неподконтрольной территории я оказалась так как осуществляла уход за онкобольной бабушкой. Ее выписали 23.04 и были все надежды на то, что КПВВ откроют 24 апреля, но этого не произошло. Мы уже не можем тут находиться, так как заканчиваются средства для существования. Помогите пожалуйста нам!»

А вот обстоятельства людей, которые не могут вернуться домой на неподконтрольную территорию.

«В связи с карантином, я со своей маленькой дочкой, которой два годика, не успела пересечь КПВВ и все это время нахожусь в Курахово почти без средств к существованию. Все деньги уходят на съем квартиры! Прошу вас о помощи в пересечении КПВВ и возвращении домой. Помогите, пожалуйста!».

У одеситки С. 9 травня у Кировську померла мати, а батько знаходиться у лікарні в тяжкому стані. З-за неможливості перетнути контактну лінію вона не попала на поховання й не може домогтися пропуску через КПВВ, щоб  доглядати за батьком.

«Здравствуйте, я застряла с двумя детьми без средств к существованию, помогите, пожалуйста, попасть домой в Донецк! Прописку имею донецкую, дома своё жильё. Застряла на подконтрольной территории, жить и кормить детей тут не имею больше возможности. Помощи нет ни от кого. У меня двое детей, и пожилая мама с больным сердцем, я сама воспитываю детей, и мы тут без средств к существованию. И дома ещё и проблемы теперь начались, из-за карантина, старшую дочь хотят отчислять из университета, младшую якобы уже отчислили из школы, сказали – придите заберите документы. Какой-то беспредел происходит. Младшая дочь – астматик с аллергическим уклоном, нужны постоянно лекарства, состоим на учете в Донецке у пульмонолога, невропатолога, кардиолога. Нужно было весной снова делать обследование, на которое мы не попали, потому что застряли здесь. Пожалуйста, помогите нам попасть домой!». 

Нагадаємо, 15 березня о 15.30 було об’явлено, що з 16 березня пропуск через КПВВ здійснюється виключно за місцем реєстрації. В результаті вимушені переселенці, які вже давно мешкають на підконтрольній території, вже два місяці не можуть повернутися до місць свого проживання. Працівники ХПГ подзвонили всім, хто до нас звернувся до кінця квітня, склали структурований список з означенням всіх обставин та 4 травня передали його Уповноваженому ВРУ з прав людини Людмилі Денісовій, у списку було близько 350 прізвищ. За два тижні кількість людей в списку він перевищила 700.

Денисова зв’язалася із штабом ООС, туди поїхав її представник, і там готові пропускати людей через КПВВ. Але проблема ускладнюється тим, що з протилежного боку КПВВ також закриті для перетину, і навіть проїзд до КПВВ неможливий. Наприклад, молоду жінка О., яка має інвалідність за онкологічним захворюванням і вже 1.5 місяці не приймає призначеного препарату для лікування, були готові пропустити на КПВВ з обох боків, але всі машини з Луганська в сторону КПВВ у Станиці Луганській військові просто не пускають.

Після складних перемовин було складено список з 38 осіб з непідконтрольної території та 35 осіб з підконтрольної території для перетину КПВВ, і вчора, 16 травня, це таки здійснилося. КПВВ у Станиці Луганській перетнуло 32 особи. Усім зробили тест на коронавірус, тім, хто мав смартфони, встановили мобільний додаток «Дія», який надає можливість стежити за поведінкою людини на самоізоляції, а тих, хто не мав, повезли на обсервацію.

20 людей проїхали через КПВВ на непідконтрольну територію.

Велика подяка Людмилі Денісовій та працівникам її офісу, а також штабу ООС! Аналіз списку на перетин КПВВ показує, що його укладачі керувалися насамперед медичними міркуваннями: планові операції, перерване лікування тяжкохворих тощо. Проте виникає питання, чому не дати можливість повернутися додому чи поїхати на навчання та роботу всім майже 700 внутрішнім переселенцям, у багатьох з яких розірвані родини, вже немає коштів на проживання в Л/ДНР, є тільки зимова одежа тощо? Вже пішов третій місяць їх вимушеного перебування поза домом. Що заважає державним органам так вчинити?

А люди, що застрягли, все пишуть і пишуть...

P.S, 19 травня перетнуло КПВВ 22 людини - на підконтрольну територію і 20 - на непідконтрольну. У складеному нами списку розглядаються насамперед родини, члени яких потребують термінового лікування.

29 апреля в колонию, которая находится на территории «ДНР», был введён спецназ. Заключённые были жестоко избиты. Стало известно, что одному заключённому ампутировали ногу, другой заключённый умер. Точной информации нет, но, возможно, это связано с массовым избиением.

Мониторинговая миссия ООН по правам человека в Украине
Уполномоченному Верховной Рады Украины по правам человека
Офис Генерального прокурора Украины
Министерство юстиции Украины
Миссия Красного Креста

Мы, родители и родственники осуждённых, находящихся на территории так называемой ДНР, в Енакиевской ИК-52, обращались к вам и вынуждены делать это снова.

29 апреля 2020 года на территорию колонии были введены силы спецназа.

НИКАКИХ законных оснований и поводов для этого НЕ БЫЛО – осуждённые не бунтовали, не устраивали каких-либо акций неповиновения или провокаций – вели себя абсолютно адекватно, спокойно, без нарушений правил внутреннего распорядка.

Бойцы спецназа ЖЕСТОЧАЙШЕ избили осуждённых, находившихся в штрафном изоляторе, избили несколько человек на участке пожизненного заключения.

После этого, руководство не придумало ничего более умного, как запретить телефонные переговоры, которые положены осуждённым по закону.

(Если всё было законно и обоснованно, чего бояться? – пусть заключённые рассказывают что хотят, – приедет комиссия или проверка и подтвердит законность применения физической силы в пределах, определённых законом; но нет! – переговоры запретить, чтоб всё было по-советски – шито-крыто!)

Теперь стало известно, что одному осуждённому ампутировали ногу (вроде как гангрена; но откуда, ПОЧЕМУ???).

А 8 мая на участке ПЛС умер осуждённый.

Мы так понимаем, руководство ГСИН МЮ ДНР сделает ВСЁ, чтобы не были заданы вопросы: вот эта ампутация, вот эта смерть осужденного – не связаны ли они вот с той «силовой акцией» 29 апреля сего года?!

Мы хотим напомнить то, что вы все и так знаете: та территория, которая сейчас именуется ДНР, это – ТЕРРИТОРИЯ УКРАИНЫ – иного нигде никем не прописано и не закреплено!!!!!!!

Осуждённые, которых забивает до полусмерти (или до смерти?) спецназ, это граждане Украины. Да, не самые лучшие, не самые нужные стране, но они – люди!

И в приговорах, в качестве меры наказания, указано ЛИШЕНИЕ СВОБОДЫ, но никак не лишение человеческого достоинства, основных прав, здоровья или даже самой жизни!!!!!!!!

Прошло больше недели, но очевидно, что нет никаких проверок, нет служебных или иных расследований.

Так называемая «уполномоченная по правам человека народного совета ДНР» Дарья Морозова занимается лишь тем, что ей интересно и полезно для саморекламы, и тешит её тщеславие: а именно – обменами удерживаемыми лицами, – в упор не замечая того, что творится в её республике, где чиновники ГСИН спят и видят, как бы установить ГУЛАГовские порядки, чтоб, как выразился один из руководителей, «зэки чтоб аж запищали» – так зажать гайки!!!!

А товарищь (с мягким знаком,ибо род – женский) Морозова кипит праведным гневом, рассказывая об ужасах, творящихся в «украинских тюрьмах»…

Мы знаем одно – если к подобным вещам (читай – преступлениям) не привлекать внимания правозащитных организаций, государственных и международных органов, то это не прекратится!!!

Поэтому мы и пытаемся вас информировать, надеясь и уповая, что реакция будет, и те, кто отдаёт приказы избивать заключённых, три раза подумают – а стоит ли?! И дело не в гуманизме, дело в инстинкте самосохранения! – на избитого зэка им плевать, а вот на свои должности и кресла – нет!!!