Заявник, посилаючись на статтю 1, статтю 3, пункти 1 (а), 1 (с) і 2 стат-ті 5, пункти 1, 2, 3 (а), 3 (b) і 3 (d) статті 6 та пункт 1 статті 9 Конвенції, а також на статтю 1 Протоколу № 6, скаржиться, що кримінальне провадження було несправедливим, обвинувачення було сфальсифіковано і що його примусили визнати себе винним, скаржиться на умови, в яких його тримають у камері смертників. Європейська комісія з прав людини 30 жовтня 1998 року одноголосно оголосила неприйнятною частину заяви щодо кримінального провадження та прийнятною іншу частину заяви, не розглядаючи справу по суті.

Відповідно до ст.1 Протоколу №1 до Конвенції заявник (заява № 13243/02 від 20 червня 2001 року) скаржиться на те, що держава порушила його право на мирне володіння своїм майном. Він скаржиться на невиконання судового рішення, що було винесено на його користь і вимагає застосування ст.13 Конвенції. Останні скарги порушені по суті питання за статтею 6 §1 Конвенції. 8 липня 2003 року Суд визнав справу неприйнятною.

Стосовно першої судової процедури заявник (заява № 6315899 від 29 червня 1998 року), посилаючись на ст.6 § 1 Конвенції, скаржиться на довготривалість судової процедури і на несправедливий характер судового провадження. Посилаючись на ст.1 Протоколу №1, заявник скаржиться на порушення його права на мирне володіння його майном (скасування рішення від 30 травня 1994 року та ухвали від 14 листопада 1996 року, якими було визнано його право на отримання компенсації). Стосовно другої судової процедури заявник із посиланням на ст.6 § 1 Конвенції скаржиться на те, що судова процедура була несправедливою, оскільки внутрішні судові органи відхили його претензії. 25 березня 2003 року Суд відкладає розгляд скарг заявника із посиланням на ст.6 § 1 Конвенції щодо тривалості та несправедливості першої судової процедури та на ст.1 Протоколу №1 і визнає неприйнятними всі інші.

Посилаючись на пункти 1 (с) та 3 статті 5 і на статтю 13 Конвенції, заявник скаржиться на свавільний характер його арештів. Він також скаржиться на порушення щодо нього пункту 1 статті 8, статті 13, пункту 3 (с) і (d) статті 6, статті 3, 13, 14 Конвенції, а також статті 3, пункту 3 (с) статті б, пункту 1 статті 8 Посилаючись на статтю 13 Конвенції, заявник скаржиться, що його засудили до смертної кари за злочин, який, за його словами, він не вчиняв. На підставі статті 3 Конвенції він також скаржиться на умови, в яких його тримають у камері для засуджених до смертної кари в Хмельницькій в’язниці. 25 травня 1999 року Суд одноголосно оголосив прийнятними – не розглядаючи справу по суті – скарги заявника щодо умов, у яких його тримають під вартою як засудженого до смертної кари у в’язниці м. Хмельницький, та неприйнятною іншу частину заяви.

Посилаючись на п.1 ст. 6 і ст.13 Конвенції, заявниця (заява № 56879/00 від 26 листопада 1999 року) скаржиться на порушення її права на доступ до суду і її права на ефективний засіб правового захисту через те, що її позбавили можливості розгляду її справи проти податкової адміністрації в національних судах, як загальної юрисдикції, так і в арбітражних. 24 червня 2003 року Суд проголосив справу неприйнятною.

Заявник скаржиться на порушення статті 2 Конвенції, що його було засуджено до смертної кари за злочин, який, за його словами, він не вчиняв. Він стверджує, що було порушено його права, гарантовані підпунктами (а) і (с) пункту 1 і пунктами 3, 4 і 5 статті 5, пунктами 1, 2 і підпунктів (а), (b) і (d) пункту 3 статті 6, статті 13 Конвенції. Крім того, він скаржиться на умови тримання його у камері смертників у сімферопольському слідчому ізоляторі. 25 травня 1999 року Суд оголосив прийнятною скаргу заявника щодо умов тримання його в камері смертників у слідчому ізоляторі міста Сімферополя, не розглядаючи справу по суті, та неприйнятною іншу частину заяви.

Заявниця скаржиться на невиконання рішення, винесеного на її користь судом першої інстанції м. Шумськ, стосовно повної виплати їй суми заробітної плати. При цьому вона посилається на статтю 6 Конвенції та на статтю 1 Протоколу №1. 16 березня 2000 року Суд одноголосно постановив вилучити заяву з реєстру.

Заявник ( заява № 38722/02 від 14 вересня 2002) скаржиться, що його було піддано катуванню офіцерами міліції, на порушення ст.3 Конвенції і не було проведено негайного та ефективного розслідування, яке могло б довести, що заявник був підданий неприйнятному поводженню. Окрім того заявник стверджував, що він не мав ефективних засобів, які могли б дати йому можливість отримати компенсацію на порушення ст.13 Конвенції. Суд проголосив заяву прийнятною без попереднього вирішення справи по суті.

На основі ст. 3 Конвенції заявник (заява №42023/98 від 25 лютого 1998 року) скаржиться на те, що був підданий постійним тортурам (через введення психотропних медикаментів та застосування електрошоку) та на інше нелюдське і таке, що принижує гідність, поводження, і скаржиться, що не мав ефективного способу правового захисту в українському праві щоб довести порушення ст.3. 29 квітня 2003 року Суд постановив, що не було порушення ст.3 та ст.8 Конвенції (за недостатністю фактів).

Заявник (№ 25660/02 від 17 червня 2002 року ) скаржиться на жорстоке поводження під час утримання під вартою, неналежні умови утримання (ст.ст. 3, 5 Конвенції); неналежне судове провадження (п.1 ст.6 Конвенції); скаржиться також, що не мав ефективного засобу правового захисту, яким би міг оскаржити порушення його конвенційних прав (ст. 13 Конвенції). 18 травня 2004 року Суд оголосив справу неприйнятною.

Текст Європейської Конвенції у перекладі Секретаріату Європейського суду з прав людини на українську мову. Юридичну силу мають тексти Конвенції на французькій та англійській мовах.

Текст Європейської Конвенції у перекладі Секретаріату Європейського суду з прав людини на українську мову. Юридичну силу мають тексти Конвенції на французькій та англійській мовах.

Офіційний текст Європейської Конвенції зі змінами та доповненнями на англійській мові.

Офіційний текст Європейської Конвенції зі змінами та доповненнями на англійській мові.