Посилаючись на статтю 1 Протоколу №1 до Конвенції, заявниця скаржиться на порушення її права володіти мирно своїм майном. Додатково, заявниця скаржиться, що відмова Верховного Суду України скасувати рішення та відновити провадження у її справі порушує статтю 6 п. 1 Конвенції. Суд, засідаючи палатою 17 грудня 2002 року, одноголосно оголосив заяви неприйнятними.

Заявник скаржиться на невиконання рішення Ленінградського район-ного суду м. Києва від 4 грудня 1997 р. Відповідно до статті 6 Конвенції заявник вважає, що було порушене його право на справедливий розгляд його справи. Суд 5 жовтня 2000 р. одноголосно ухвалив рішення про вилучення заяви з реєстру справ.

Заявник скаржиться на невиконання рішення Ленінградського район-ного суду м. Києва від 4 грудня 1997 р. Відповідно до статті 6 Конвенції заявник вважає, що було порушене його право на справедливий розгляд його справи. Суд 5 жовтня 2000 р. одноголосно ухвалив рішення про вилучення заяви з реєстру справ.

Посилаючись на статтю 6 Конвенції та статтю 1 Протоколу № 1, заявник скаржився на невиконання рішення, винесеного на його користь судом першої інстанції м. Лисичанська про повне відшкодування заборгованості по зарплаті. 12 грудня 2000 року Суд одностайно оголосив заяву неприйнятною.

Посилаючись на статтю 3 Конвенції, заявник скаржиться на те, що в ході слідства з вересня 1996 р. по березень 1997 р. його піддавали жорстокому та такому, що принижує людську гідність, поводженню, а також катуванням. Посилаючись на статтю 5 Конвенції, заявник вважає, що його арешт у вересні 1996 р. був незаконний. Вважаючи, що його вину не доведено законним шляхом, заявник стверджує, що він постраждав від незаконного звинувачення і що не був дотриманий принцип презумпції невинуватості. Заявник посилається при цьому на статтю 6, пп. 1, 2, 3 d, Конвенції. З огляду на неприйняття судового рішення на його користь заявник скаржиться на порушення його права на ефективне оскарження в національних судових інстанціях для захисту його права, посилаючись при цьому на статтю 13 Конвенції. Суд 11 лип-ня 2000 р одноголосно визнав заяву такою, що неприйнятна до розгляду.

На підставі п.1 статті 6 Конвенції заявниця скаржиться на те, що національні суди несправедливо відмовили у задоволенні її вимог. Суд 17 грудня 2002 року одноголосно оголосив цю заяву неприйнятною.

Заявниця скаржилась на порушення п.1 статті 6 Конвенції у зв’язку з виплатою заборгованості. Суд у засіданні від 17 грудня 2002 року, після розгляду заяви, поданої 7 липня 2002 р., та після обговорення одноголосно оголосив заяву неприйнятною.

Посилаючись на статтю 6 Конвенції, заявник скаржиться, що було порушено його право на допит свідків обвинувачення та на справедливий судовий розгляд справи в суді. Посилаючись на статтю 3 Конвенції, він скаржиться, що під час слідства його було піддано поводженню, що принижує людську гідність. 4 травня 1999 року Суд одноголосно оголосив заяву неприйнятною.

Посилаючись на статтю 6 п. 1 Конвенції та статтю 1 Протоколу № 1 заявник скаржиться на невиконання рішення Центрально-міського районного суду міста Горлівки від 21 травня 1999 року, яким було визнане його право на отримання виплат за інвалідністю. Він також скаржиться у своєму листі від 10 листопада 2000 року на невідповідність процедури виконання рішення суду від 21 травня 1999 року закону. У зв’язку з цим заявник вимагає відшкодування шкоди. Суд 28 травня 2002 року одноголосно визнав заяву неприйнятною.

Заявник скаржиться за статтею 6 п. 1 Конвенції на невиконання рішення суду, винесеного на його користь. Він також скаржиться, що існуюча ситуація порушує його право на життя, передбачене статтею 2 п. 1 Конвенції, враховуючи його низький життєвий рівень. Заявник нарешті стверджує, що його було піддано рабству з огляду на те, що його праця не була оплачена. Він посилається на статтю 4 п. 1 Конвенції. Суд 26 листопада 2002 року одноголосно вирішив відкласти перевірку скарги заявника щодо невиконання рішення, винесеного на його користь та визнав решту заяви неприйнятною.

Заявник скаржиться на порушення статті 3 Протоколу №1 до Конвенції як окремо, так і в поєднанні зі статтею 14 Конвенції. Він наполягає, що відмова у реєстрації його як кандидата в народні депутати України не має об’єктивного та розумного виправдання, не переслідує законну мету і що обмеження його прав є непропорційним. Заявник далі скаржиться на порушення п. 2 статті 2 Протоколу №4 до Конвенції, а саме: він стверджує, що його право «залишати країну» було незаконно обмеженим. Також заявник на підставі положень статті 6 п. 1 стверджує, що він був позбавлений права на справедливий судовий розгляд своєї скарги на відмову реєстрації його як кандидата в депутати. Суд одноголосно: оголосив заяву позивача прийнятною, не розглядаючи справу по суті, у частині, яка стосується порушення його права на вільні вибори, що закріплене статтею 3 Протоколу №1 до Конвенції та неприйнятною всю іншу частину заяви.