3 лютого 2018 року Європейський Суд з прав людини виніс рішення у справі "Цезар та інші проти України" стосовно заяв сімох українських пенсіонерів, які проживають на тимчасово непідконтрольній українському уряду території Донецької області. Пенсіонери, по-перше, скаржилися на неможливість отримати належні їм пенсійні виплати за місцем їх постійного проживання – м. Донецьк (порушення ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції), по-друге –на відсутність доступу до суду для оскарження такої невиплати у зв’язку з відсутністю українських судів на окупованій території (порушення ч. 1 ст. 6 Конвенції) та на відсутність ефективних механізмів захисту їх порушеного права (порушення ст. 13 Конвенції). Заявники також стверджували, що їх було дискриміновано порівняно з іншими пенсіонерами, які проживали на підконтрольній Україні території (порушення ст. 14 Конвенції).

Страсбург, 1 июня 2017.

Страсбург, 30 января 2018.

Страсбург, 14 марта 2017.

Страсбург, 3 октября 2017.

Страсбург, 25 июля 2017.

Страсбург, 18 июля 2017.

Страсбург, 11 июля 2017.

Страсбург, 9 ноября 2017.

Страсбург, 14 декабря 2017.

Страсбург, 12 октября 2017.

В Україні серед юридичної спільноти не надто й популярна процедура подання заяви за Правилом 39. Причин декілька – і важкість доведення існування тих самих обставин, які вимагають швидкого втручання, і необхідність подавати заяву факсом за кордон, що не завжди можливо з технічної точки зору. За статистичними даними, що наводить на своєму сайті сам Суд, за період 2014-2016 року українськими заявниками було подано 105 заяв про застосування тимчасових заходів проти Уряду України. У 34 випадках Суд знайшов, що дані заяви були подані у невідповідності до процедури застосування таких заходів. Із 71 заяв, що були розглянуті по суті, у 56 випадках Судом було відмовлено у застосуванні таких заходів, лише 15 заяв було задоволено.

Коментар юриста Харківської правозахисної групи Ганни Овдієнко щодо рішення Європейського суду з прав людини "Бурмич проти України"

Інформаційно-методичний збірник підготовлений за результатами опрацювання рішень Європейського суду з прав людини, щодо яких до Національної школи суддів України надходили звернення Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини.

21 вересня 2017 року Європейський суд з прав людини визнав неприйнятними заяви «Храмкови та інші проти України» та «Макарови та інші проти України», що піднімали питання можливості визнання держави винною у порушенні статті 2 Конвенції (право на життя) та статті 6 (право на справедливий суд), а також ще низку статей Конвенції. Заявники скаржились на те, що саме держава не передбачила можливої аварійної ситуації 22 липня 2001 року під час авіашоу у «Скнилові», хоча мала таку можливість та обов’язок. А після трагедії розслідування, на думку заявників, відбувалося занадто повільно та неефективно. До того ж, заявники піддавали сумніву те, що система військових судів сама по собі була достатньою мірою самостійною та неупередженою. Заявники також заявляли про порушення  статей  3 та 14 Конвенції та статті 1 Протоколу № 1. Вони також посилалися на те, що органи державної влади відмовлялися укладати з ними мирну угоду; що компенсація, надана їм, була розрахована довільно і була набагато нижча, ніж та, яку сплачує Україна за смерть громадян Росії та Ізраїлю в результаті  авіакатастрофи  4 жовтня 2001 року відповідно до договору дружнього врегулювання, укладеного між урядами Росії, України та Ізраїлю.

ЄСПЛ відреагував впродовж доби та вказав Україні надати обвинуваченому, що перебуває в тяжкому стані, відповідну медичну допомогу.

Страсбург, 28 ноября 2013.

Страсбург, 28 марта 2017.

Страсбург, 17 февраля 2015.