Здавалося б, що може бути страшніше за фанатизм, коли на нього дивишся з боку?

Пам’яті Героїв Небесної Сотні

Важко сказати, що вражає більше: злочини, які коїть армія Росії, чи те, як вони про них говорять. Знуджено, буденно, без зайвого співчуття, без зайвого сорому. Як говорять ті, хто виправдовує вчинення геноциду. Як говорять ті, хто не проти його “повторити”.

Закон прямо суперечить закріпленому в Конституції курсу України на вступ до ЄС, оскільки порушує статтю 13 Хартії Європейського Союзу про основоположні права”: “Мистецтво та наукові дослідження є вільними від обмежень. Забезпечується академічна свобода”. 

Чи існують тексти, які здатні зберегти життя? Можливо. Текстів, які здатні повернути життя, не існує. Коли текст не може повернути людину, він втрачає сенс. Письменника Володимира Вакуленка вбили. На Харківщині. Під час російської окупації.

Історія кожної країни складається з білих сторінок, всіяних чорноземом дат. Дати зазвичай вчать у школах, за ними складають іспити, їх виносять на газетні шпальти та в шпаргалки-бомбочки — аби не забути. Іноді дати виносять із запилюжених архівів і ховають у вогні. Зазвичай це відбувається вночі або передує втечі з міста. Зазвичай це називають похороном історії.

Зло, яке чинить Росія, багатовекторне. Країна-терорист, що вбиває людей і знищує міста, намагається підважити загальнолюдські цінності. Засудження конкретних вчинків представників РФ може допомогти доносити правду, не вдаючись до дегуманізації.

Спочатку треба визнати, що є руйнівні наслідки твоїх минулих рішень, дій, слів чи їхньої відсутності. Потім подивитися на це чесно, не вигороджуючи себе виправданнями. Далі найважче: продовжувати бачити це, переживаючи всю гаму негативних почуттів, аж до пекучого сорому та огиди до себе.

Показова страта членами ПВК “Вагнер” російського найманця Євгена Нужина, який раніше здався у полон ЗСУ, призвела до звинувачень росіянами у недотриманні нашою країною міжнародних угод.

З відкритими очима. Аркадій Даваров — з притчею про сліпих.

У атмосфері зла. Аркадій Даваров — перемикаючи поля енергії.

До нас прийшла нечисть, що віддала своєму господареві мізки, душі, особистості. А господар чекає нетерпляче, коли з української землі виповзе така сама нечисть, щоб тицьнути пальцем: “Ось, я ж казав — фашисти!”

«Інша Росія» – це не «декілька тисяч», а ті 14% росіян, які голосували проти Путіна на виборах, виступали проти російської агресії в 2014 році і виступають зараз. Це вони носили передачі нашим полоненим морякам та іншим політв’язням в тюрми. Це вони допомагають сьогодні нашим біженцям. Це вони відмовляються від участі у війні проти України. Це вони виходять на пікети з антивоєнними гаслами, не зважаючи навіть на цілком реальну загрозу отримати великий термін ув’язнення за це.

21-річний російський військовий, сержант Вадим Шишимарін отримав довічне ув’язнення за вбивство цивільного на Сумщині 28-го лютого. Ця новина спричинила нову хвилю обговорення повернення смертної кари для воєнних злочинців.

Чи винні Толстой, Чехов, Булгаков в тому, що сьогодні коїться? Про це розмірковує Георгій Єфремов – поет, перекладач з литовської, який брав участь у випуску дисидентських «Хронік поточних подій», першим опублікував «Москву-Пєтушки» Венедикта Єрофеева, книгу Людмили Алексєєвої «Історія інакомислення в СРСР».

Німецький професор права переконливо доводить, що дії російських збройних сил в Маріуполі складають злочин геноциду. Статтю завершено 5 квітня 2022 року. Переклад з німецької Ігоря Андрущенка.

Жалісливі європейці мають усвідомити, що, виводячи росіян з-під відповідальності, вони насправді роблять їм ведмежу послугу. Бо злочин російської держави в Україні, не осмислений як гріх і не виведений з душі через покаяння, обов’язково призведе до ще гіршого гріха.

Війни з Росією не можна було уникнути, але масштабне вторгнення було неочікуваним. Ми обов’язково переможемо, проте чи зможемо після війни досягти того, чого не змогли за 8 років? Про свободу слова під час війни, «іншу Росію» та новітню Україну — інтерв'ю директора ХПГ.

Україна є продуктивним дослідницьким полем для вивчення таких соціокультурних феноменів, як ситуативний білінґвізм, відносини урбаністичної і аграрної культур, релігійні та мовні трансформації в ситуації політичного плюралізму.

Що змінила війна у ставленні німецького суспільства та університетів до України, викладання української мови та історії? На ці питання відповідає історик Андрій Портнов, професор єдиної в Німеччині кафедри історії України – в Європейському університеті Віадріна у Франкфурті-на-Одері.