Із аутизмом пов’язана купа упереджень, коли не сказати – забобонів. Сьогодні, 2 квітня, у Всесвітній день розповсюдження інформації про проблему аутизму, пропонуємо читачеві зауваження від першої, так мовити б, особи.

Вже кілька років ми живемо в умовах потужного негативного пропагандистського, інформаційного, агентурного впливу на наше суспільство з боку Росії як держави-агресора. У багатьох з нас є усвідомлення того, що маємо боротися з цим ворогом не тільки через збройну відсіч, а так само через психологічні, інформаційні впливи.

Здається, люди, за яких ми маємо віддавати свої голоси на президентських виборах, тією чи іншою мірою готові зруйнувати те, що здобувалося Україною впродовж своєї ще недовгої незалежної історії і що закріплене на законодавчому рівні, й мало б виконуватися неухильно.

Поки одні ЗМІ мостять свою дорогу до суспільства, керуючись добрими намірами, інші зіштовхують українську спільноту в інформаційне пекло.

Можна казати про цілковите нерозуміння в Україні свободи слова. Як мінімум – виникає думка, що щось з нею не так. Для одних – свободу слова занадто обмежили, а для інших – закривають очі на зловживання нею.

Схоже, вони знову почали поводити себе агресивніше, нетерпиміше до всього, що становить українські національні цінності, відверто просуваючи російську ідеологію у голови людей, в першу чергу молодого покоління.

Загалом ситуація складається так: соціологи починають, ЗМІ підхоплюють… Хоча насправді сьогодні ми не можемо говорити про те, що хтось з кандидатів має виключне лідерство. Та й чи можна назвати лідерством 19, 20, 21 відсоток підтримки суспільства?

Саме таку назву має звіт Шведської агенції оборонних досліджень (FOI), яка, на замовлення міністерства оборони Швеції, підготувала звіт про стратегічні військові навчання Росії з 2009-го до 2017-го року. Мова йде не про локальні військові конфлікти, як то в Грузії, Україні та Сирії. Росія проводить підготовку до стратегічної воєнної операції регіонального масштабу. Потенційні суперники в такого роду конфліктах — не поодинокі держави з населенням до 50 мільйонів, а потужні військово-політичні блоки й великі країни. Власне, йдеться про НАТО та Китай.

Україна – світська держава. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова. Проте, важливою подією останнього місяця стало отримання томосу про автокефалію і створення 15-го грудня канонічної Православної церкви України. Ця подія, безумовно, має історичне значення. І на історичність моменту можна було би навіть списати поїздку Президента та спікера Верховної Ради до Стамбула на отримання згаданого документа. Але як щодо стосунків держави та релігії загалом?

Політики не гидують користуватися можливістю купити собі «ефірний час» у шкільній актовій залі, подарувавши школі проектор, занавіски, лавку тощо.

Комуністична партія України також висовує свого кандидата на президентських виборах. Тобто маємо ситуацію, коли політична сила, яка є одночасно і проросійською, і прокомуністичною, знову може стати політичним гравцем в Україні. Зрозуміло, що цей комуністичний похід у владу має більш дальній приціл на парламентські вибори.

Майже будь-яку небезпечну ситуацію легше попередити, аніж потім в хаотичному порядку розбиратись із тими негативними наслідками, які вона спровокувала.

Чимала кількість людей, зціпивши зуби, готова проголосувати за чинного гаранта, адже альтернативи йому здаються ще гіршими, і ось тут спрацьовує принцип «меншого зла».

На думку автора, в Росії починають виправдовувати черговий злочин комуністичної влади - афганську війну.

Здається, страх, залишений у спадок минулою радянською системою, потроху залишає суспільство. Сьогодні українці все частіше намагаються впливати на ситуації, пов’язані з випадками корупції, порушенням громадянських прав, розслідуванням резонансних ДТП за участю можновладців, зі знищенням культурної спадщини чи знущанням над тваринами тощо.

Щоразу представники міграційної служби, учергове читаючи документ у суді і підтверджуючи його справжність, заявляють про відсутність права колишніх комбатантів на статус біженця або додатковий захист – міграційна історія родини іноземного захисника України.

«Російське вбиває!». Але чому ми про це забуваємо? Чому даємо чужинцям можливість використати себе, неначе безмовних ляльок-маріонеток, не розуміючи, що кожна гривня, заплачена за російський товар сьогодні, завтра буде відлита в кулю для російської зброї, котра забере ще чиєсь життя в Україні? А якщо це буде життя когось з ваших рідних…

Вочевидь, сьогодні, в умовах гібридної війни, коли російська пропаганда активно працює якраз на підрив національних цінностей, ми мали б краще розумітися на тому, що становить наш національний інтерес.

І тільки від нас самих залежить, чи не будемо байдужими до різноманітних ворожих пропагандистських впливів, чи зможемо дати гідну відсіч московським намірам розтоптати Україну.

На думку автора, запровадження електронного декларування доходів для антикорупційників розширює можливості для здійснення такого тиску, адже тепер законодавчо визнано, що за неподання декларацій їм загрожують штрафи і навіть кримінальна відповідальність.