Бюлетень "Права Людини", 2000, #07

- "Як платник податків, я проти, щоб на мої кошти утримували вбивць, засуджених на довічне ув’язнення". - Дивлячись на пані, яка зненацька відчула себе громадянкою, що утримує на свої податки державний апарат і через це має право ставити перед ним вимоги, я подумала, що таке натхнення - та в мирних би цілях!

По першому національному ішов сюжет про рішення Конституційного суду від 30.12.99 р. Цим рішенням смертна кара в Україні була скасована, як неконституційний засіб покарання. Громадяни, думкою яких цікавились на вулицях Києва журналісти, бурхливо обурювались. А у мене в очах стояв лист жінки, син якої 27.12.99 р. був засуджений до смертної кари. Він визнав себе винним у кількох вбивствах із згвалтуванням. Мати написала нам, що на суді її син зробив заяву, що невинуватий, а зізнатись його примусили під час слідства жорстокими тортурами. В заяві мати наводила докази, що молоду людину катували, але чомусь ані суд, ані прокуратура не мали охоти розібратись в цьому.

А ще я згадала дзвінок до правозахисної групи літньої жінки, яка спитала мене, що робити, бо зарплатню не сплачують декілька місяців, а газ у приватному будинку пообіцяли відрізати за несплату: "Чи правду писали у газеті, що можна перерахувати за газ із старих ощадних книжок?" - спитала вона. Я відповіла, що й сама таке читала, от як це виконати реально, не знаю, бо закони логіки і справедливості щось в нас не діють.

А ще, того ж дня, я сама телефонувала в один із райвійськкоматів, треба було дізнатись, як сформулювали довідку про смерть юнака, який повісився у частині, прослуживши біля 2-х місяців. Якщо у документі буде написано: "Загинув при виконанні службових обов’язків" - батьки його отримають невелику надбавку до пенсії. Якщо ж буде написано: "Загинув при проходженні служби" - навіть такої мізерної компенсації в них не буде.

Господи, чому ми традиційно відчуваємо себе громадянами і платниками податків тільки тоді, коли нас запрошують від імені суспільства когось засудити?

Я, наприклад, теж хочу щось сказати саме як платник податків. Їй-бо, мені є чого сказати - ось послухайте: я сплачую податки і не хочу, щоб на мої гроші у тюрмах України утримували 226 тисяч ув’язнених! Це ж тільки трохи менше, ніж наша армія, на яку, до речі, завжди не вистачає грошей. Я не хочу, щоб у тюрмах утримували людей, які не скоїли насильницьких злочинів, які не є суспільно небезпечними, засуджених за дрібні злочини. Таких, за свідченням статистики, в нас більш половини. СІЗО та деякі ІВП переповнені, в них не вистачає ліків і вони є одним з джерел розповсюдження туберкульозу. Зараз навіть контролери у тюрмах постійно ризикують підхопити цю страшну хворобу.

Що вже казати про ув’язнених, які відірвані від родин, і не мають змоги свої родини утримувати. Ми знаємо випадок, коли на 4 роки ув’язнення були засуджені чоловік та жінка, батьки 3-х дітей, які через відсутність грошей вкрали 2 порожніх бідони для молока.

І знаємо випадок, коли юнаки були засуджені на великі терміни ув’язнення за крадіжку телефонів з заводу, про цінність яких вони, майже, підлітки, не мали ніякої уяви.

А, особливо, я не хочу, щоб від імені моєї держави і далі виносили людям вироки на кшталт того, який я беру зараз в руки. Отже:

2 жовтня 1995 року Мелітопольський міський суд у складі судді Фоміна В.А. (з секретарями, прокурором і адвокатами - не має сенсу називати всі прізвища), розглянувши справу по звинуваченню 5-х, раніш несудимих наших громадян, встановив, що троє з них - робітники одного з заводів у Запорізькій області, здійснили крадіжку на своєму підприємстві. Вкрадено було 38780 штук таких собі наплавочних кілець, вартість яких у 250 разів перевищувала суму встановленої на той час мінімальної заробітної плати. Потім вкрадені кільця вони винесли з заводу. Один з тих, хто скоїв крадіжку, передав кільця четвертому учаснику групи, підсудному Володимиру Майстренко, який сплатив за це гроші - 800$ США. П’ята звинувачувана в цій справі, прибиральниця заводу, була засуджена по ст.187 до 1 року позбавлення волі з відстрочкою вироку на 1 рік .Вона єдина лишилася на свободі.

В.Майстренко в листі до правозахисної групи стверджує, що він і духом не знав про крадіжку кілець, що його знайомий, якому він заплатив, запевнив його, що кільця були виписані ним на заводі. В копії вироку, що Майстренко надіслав нам, немає доказів, що він брав участь у крадіжці, чи знав про неї. Про це тільки свідчать ті, хто крав. Але чи можна вважати це юридичним доказом?

Отже, суд, іменем України кваліфікує скоєне цією групою за ст.86-1 і визначає покарання, ретельно підраховуючи всі пом’якшувальні обставини: гарні характеристики з роботи, наявність неповнолітніх дітей, відсутність судимостей. І ось такі собі раніш законослухняні громадяни, яких ніхто не вважав соціально небезпечними (тільки один з них був взятий під варту під час слідства, з інших було взято підписку про невиїзд), з урахуванням усіх пом’якшувальних обставин вироком суду отримують всього-навсього по 10 років позбавлення волі в ВТУ суворого режиму.

Цікаво, без полегшувальних обставин, що б з ними зробив суд? Але і це не головне диво. Головне диво полягає в тому, що В.Майстренко, про якого ніхто не довів, що він навіть брав участь в крадіжці, не те, що організував її, отримав більше за всіх- 10,5 років.

Може, суддю роздратувало, що він не визнав себе винним, може була якась інша загадкова причина, може бідолашний пан Володимир просто судді не сподобався бо ніякою логікою чи здоровим глуздом ці 10,5 років пояснити не можна. Здавалося б, касаційні чи наглядові інстанції повинні були б виправити цю дику за своєю жорстокістю ситуацію. Але ж ні. Ані скарги Майстренко, ані наші скарги до Верховного Суду України, до голови Верховного Суду не мали ніяких наслідків. Майстренко і зараз в колонії.

Я не хочу думати, що всі, хто залишив йому вирок в силі, люди жорстокі, не здатні на співчуття. Але, на превеликий жаль, в країні, де ми живемо, люди, з їх почуттями і мораллю, існують окремо, а державний механізм, в даному випадку - судова машина, працює окремо. З-за цього судочинство дуже часто нагадує нещасний випадок на підприємстві, коли не саме винний, а просто найбільший роззява, попадає в середину самої по собі працюючої машини. І вона на очах у здивованих глядачів того роззяву перемелює вщент.

До речі, до нас інколи звертаються вбивці, які отримали менший строк. Всі людські критерії в нас переплутані, і ціну життя людини і 250 мінімальних заробітних плат чинне законодавство практично зрівняло. Я впевнена, що яким би серйозним не був їх вчинок, тих, хто вкрав кільця, він не вартий 10-ти років за гратами, особливо в наших умовах. Що вже казати про Майстренко?

У цій справі ми отримали вітання з нашого недалекого минулого, коли ця сумнозвісна стаття 66 ч.1 - крадіжка державного майна в особливо великих розмірах мала, як санкцію, в тому числі, розстріл. До речі, коли наша група починала свою роботу, як правозахисне відділення Харківського Меморіалу, до нас звернулись родичі людини - інваліда Вітчизняної війни, який відбував 20-ти літній термін ув’язнення. В 1986 році, фактично за підприємницьку діяльність, звісно тоді незаконну, ця людина була засуджена за ст.66-1 до розстрілу.

Як інваліду війни, розстріл йому замінили на 20 років ув’язнення, і ця стара і вкрай хвора людина в важкому стані перебувала в колонії для інвалідів під Дніпропетровськом. Майже півтора року ми писали у різні установи, доводячи, що ця хвора людина сидить за те, що молоді і здорові підприємці роблять сьогодні відкрито і законно. Нарешті стан в’язня настільки погіршився, що його було через це звільнено за відповідною статтею.

Життя людини в тоталітарній державі коштує дуже мало. Наприкінці 80-х років засоби масової інформації гостро критикували сумнозвісну ст.86-1, розстрільну її частину відмінили. Але у кримінальному кодексі України вона залишилася! І хто мені пояснить, де тут логіка і здоровий глузд, якщо Конституція України визнає рівноправними усі форми власності, тобто і захист будь-якої з них повинен бути однаковим! І будь який юрист скаже, що, якби Майстренко і його співучасники вкрали ті ж самі кільця з приватного будинку, вони б отримали менший строк в 30-40-ві роки, правда, було ще гірше. 10 років таборів людина отримувала за крадіжку декількох колосків з колгоспного поля. Сумнозвісні накази нашого вождя і вчителя, з-за яких за гратами опинились мільйони колгоспників, і зараз пам’ятають старі мешканці сел. В тому, що сталося з Майстренко, я бачу, на жаль, тільки кількісні, а не якісні зміни у відношенні держави до свого громадянина. Невже хтось справді вважає, що такі жорстокі санкції, які передбачає ст.86 ч.1 мають хоча б якийсь сенс? Невже крадіжки державного майна таке незвичайне явище? Чи може хтось рахує, що закони недостатньо суворі? Захищати власність, в тому числі і державну, треба насамперед на економічному рівні. Економічний добробут ліпше будь-яких санкцій зможе зменшити кількість злочинів проти власності. Суворі вироки не викликають обурення тільки, якщо в них є справедливість. Чи ми маємо щось таке у випадку з Майстренко?

Світ, жорстокий до пересічного громадянина, не може не викликати в нього обурення і відчуження. Влада ризикує залишитись без будь-якого зворотного зв’язку. Ми не знаємо, що порадити жінці, якій нема чим сплачувати за газ, ми дуже стурбовані соціальним станом батьків загиблих, але тут можна хоч якось пояснити всі ці прикрощі економічним становищем країни, відсутністю грошей у бюджеті. Тобто слабкістю нашої держави. Але якщо на наші з вами гроші утримують у тюрмах таких, як Майстренко, здатного робити, годувати дітей, нарешті сплачувати податки - то давайте повчимося рахувати хоч на пальцях. Якщо гуманістичні переконання потрібні не кожному, може хоч економічні спрацюють? Напевне, за 10,5 років ми витратимо на утримання Майстренко під вартою не 250 мінімальних заробітних плат, а набагато більше, правда?

Англія, м’яко кажучи, більш заможна країна, ніж Україна. Але сучасний уряд лейбористів вважає чомусь, що кількість ув’язнених в Об’єднаному Королівстві - надто важкий тягар для їх громадян - платників податків. І ось в Англії розпочалася реформа. Суть її полягає в тому, що засуджені за ненасильницькі дії звільняються від подальшого відбуття покарання в тюрмі і перебувають удома під контролем МВД.

Чому б нам не зробити так саме? Чому, взагалі, у нашого суспільства такій стійкий рефлекс хапати і саджати - ніяк не зупинимося з 17-го року?

Щодо бідолашного Майстренко - то в нас залишився єдиний вихід: звернутись до Президента з проханням про помилування. Дай Боже, щоб він, нарешті, опинився удома. Наше суспільство повинне бути зацікавлене в цьому не менш, ніж він сам і його родина. Але, на жаль, ми ніяк не можемо це усвідомити.

(Начало в "ПЛ" №5)

Истец заявил, что если коллегия считает, "что необходимо провести служебное расследование", то она должна, руководствуясь статьей 320 ГПК, вынести об этом частное определение.

Но коллегия огласила лишь резолютивную часть определения о том, что дело снимается с рассмотрения и направляется в Главное управление юстиции для проведения служебного расследования.

Как установил истец впоследствии, коллегия 17.03.99 г. огласила резолютивную часть определения с одним текстом (что дело направляется в ГУ юстиции), но в мотивированном определении написала другой текст.

В определении от 17.03.99 г. написано: "Суд, рассматривая замечания истца по делу на протокол судебного заседания от 18.01.99 г. удостоверил правильность замечаний, изложенных в п. 21 заявления, а именно то, что 18.01.99 г. оглашалась резолютивная часть решения. Коллегия обращает внимание на то, что в материалах дела отсутствует резолютивная часть решения, в связи с чем дело подлежит возвращению в суд для дооформления. Руководствуясь ст. 306 ГПК, судебная коллегия определила: дело снять с кассационного рассмотрения и возвратить в суд для дооформления".

Но ссылка коллегии на статью 306 ГПК несостоятельна, поскольку речь в этой статье идет о разрешении судом ходатайств и заявлений лиц, участвующих в деле, а не о возможности и порядке снятия дела с рассмотрения и возвращения его в суд "для дооформления".

Никто не заявлял ходатайства о снятии дела с рассмотрения. Истец, наоборот, просил рассмотреть дело по существу.

По основаниям статьи 312 ГПК решение суда подлежало безусловной отмене в связи с грубыми нарушениями судом норм материального и процессуального права, в связи с неполным выяснением обстоятельств, имеющих значение для дела, не доказанностью обстоятельств, которые суд посчитал установленными и несоответствием выводов суда, изложенных в решении, обстоятельствам дела.

Коллегия вышла за пределы своих полномочий, предусмотренных статьей 311 ГПК "Полномочия кассационной инстанции", в которой говорится: "суд, рассмотрев дело в кассационном порядке, вправе своим определением:

оставить решение без изменения, а кассационную жалобу или представление - без удовлетворения;

отменить решение полностью или частично и направить дело на новое рассмотрение в тот же суд в ином составе судей или в другой суд первой инстанции;

отменить решение полностью или в части и прекратить производство по делу либо оставить заявление без рассмотрения;

изменить решение или постановить новое решение, не передавая дела на новое рассмотрение, если по делу не требуется собирания или дополнительной проверки доказательств, обстоятельства дела установлены судом первой инстанции полно и правильно, но допущена ошибка в применении норм материального права".

Из процитированного видно, что нет у коллегии полномочий снимать дело с рассмотрения.

Следует отметить безответственное отношение к своим обязанностям докладчика по делу Н.Шестаковой, которая фактически не провела подготовку дела к его рассмотрению в кассационной инстанции.

В соответствии с установленным порядком подготовка дела в суде кассационной инстанции осуществляется членом кассационного суда - докладчиком по делу, который производит следующие действия:

- изучает дело (определяет предмет спора, проверяет правильность квалификации спорных правоотношений, доводы кассационной жалобы и т. д.);

- принимает меры по обеспечению дела дополнительными материалами;

- разрешает вопрос о возможности рассмотрения дела в срок, определенный судом первой инстанции;

- в случае переноса рассмотрения дела извещает об этом лиц, участвовавших в суде первой инстанции;

- включает дело в списки дел, подлежащих рассмотрению кассационным судом.

В заявлении Верховному суду Крыма от 18.02.99 г. истец писал, что в судебном заседании по рассмотрению замечаний на протокол судья удостоверила замечание на протокол о том, что в судебном заседании ею была оглашена лишь резолютивная часть судебного решения.

Если бы Н.Шестакова изучила дело, изучила бы доводы кассационной жалобы и дополнение к ней, то она бы увидела, что в деле нет резолютивной части решения (которое должно приобщаться к делу в соответствии с ч. 4 статьи 209 ГПК).

Но она не заметила отсутствия в деле резолютивной части решения, т. е. не устранила недостатки подготовки дела, допущенные в суде первой инстанции, не приняла мер по обеспечению дела дополнительными материалами, а посчитала, что депо можно рассматривать в кассационной инстанции в срок, определенный судом первой инстанции.

Если бы она добросовестно отнеслась к своим обязанностям, то она должна была принять меры к переносу рассмотрения дела в кассационной инстанции и обязана была известить об этом стороны по делу.

А откуда истец мог знать, что судья не приобщила к делу резолютивную часть судебного решения?

Не зная об этом, истец приехал на заседание коллегии и при даче объяснения попросил коллегию, чтобы она посмотрела, есть ли в деле резолютивная часть решения.

Если бы истец не попросил коллегию об этом, то она, пожалуй, и не заметила бы нарушения судьей требований части 4 статьи 209 ГПК.

Итак, коллегия 17.03.99 г. огласила в судебном заседании резолютивную часть определения, указав, что дело снимается с рассмотрения и направляется в ГУ юстиции для проведения служебного расследования.

Считая, что дело направлено в ГУ юстиции, истец 9.04.99 г. направил письмо начальнику ГУ юстиции по данному вопросу.

В письме истцу от 27.05.99 г. первый заместитель начальника ГУ юстиции М. Трошина сообщила, что "данное дело для проведения служебной проверки не поступало" и, что "депо было снято коллегией с кассационного рассмотрения и возвращено в Черноморский райсуд для "дооформления".

Она сообщила также, что "10.04.99 г. дело поступило в Черноморский райсуд, а после дооформления 27.04.99 г. дело повторно направлено в судебную коллегию для рассмотрения 19.05.99 г."

Прибыв на заседание коллегии 19.05.99 г., согласно извещению о слушании дела, истец попросил коллегию (председательствующий Корольков И.П., докладчик по делу Берзиньш В.С., судья Архипова И.А.) дать ему посмотреть дело.

Он увидел, что дооформление заключалось в том, что к делу была приобщена резолютивная часть решения суда и объяснение секретаря судебного заседания, которая неправильности написанного в протоколе судебного заседания объясняла своей неопытностью. Объяснения же судьи в деле не было.

Следует отметить, что состав коллегии по сравнению с коллегией, снявшей дело с рассмотрения, изменился: в составе коллегии были новый председательствующий и новый докладчик по делу, которые, естественно, не знали о том, что происходило в судебном заседании коллегии 17 марта, т.е. не знали какое определение на самом деле оглашалось в этом заседании, не знали, что в оглашенной резолютивной части определения речь шла о направлении дела в ГУ юстиции.

Коллегия 19.05.99 г. рассмотрела дело с грубым нарушением ГПК: 1.

Проигнорировала доводы кассационной жалобы истца и его объяснения в заседании коллегии; 2.

Проигнорировала доводы, изложенные в заявлении истца в коллегию от 18.02.99 г. по замечаниям на протокол; 3.

Проигнорировала доводы, изложенные в заявлении истца в коллегию от 19.02.99. г. по "сравнительному анализу" представителя ответчика; 4.

Нарушила требования статьи 310 ГПК, согласно которой обязана была по имеющимся в деле и дополнительно представленным материалам проверить законность и обоснованность решения суда как в обжалованной, так и в не обжалованной части, поскольку коллегия не связана доводами кассационной жалобы и обязана проверить дело в полном объеме;

5. Нарушила требования статьи 312 ГПК, проигнорировав основания к отмене решения суда и передаче его на рассмотрение в суд первой инстанции, а именно:

- неполное выяснение обстоятельств, имеющих значение для дела;

- недоказанность обстоятельств, имеющих значение для дела;

- несоответствие выводов суда, изложенных в решении, обстоятельствам дела;

- нарушение или неправильное применение норм материального или норм процессуального права.

6. Нарушила требование статьи 313 ГПК, не заметив, что суд первой инстанции неправильно истолковал статью 7 Гражданского кодекса".

7. Проигнорировала требования статьи 314 ГПК, поскольку судом первой инстанции были нарушены нормы процессуального права (что привело к неправильному разрешению дела);

8. В определении коллегии не приведены доводы истца, что позволило голословно утверждать, что "доводы истца фактически сводятся не к распространению ответчиками не соответствующих действительности сведений, а к его несогласию с тем, что выступление опубликовано не полностью, а в сокращенном виде".

Но это надуманный вывод коллегии, не основанный на материалах дела, в частности, на исковых требованиях истца, которые коллегия проигнорировала; 9.

Коллегия проигнорировала доводы истца, которые он приводил в пояснении, в своей речи в прениях и в реплике после прений в суде первой инстанции (тексты этих выступлений истца в судебном заседании приобщены к делу);

10. Коллегия проигнорировала доводы истца, изложенные им в опровержении публикации, которое он направлял в редакцию (копия его имеется в деле);

11. Написанное в определении коллегии, что "данные выводы суда соответствуют материалам дела, фактическим обстоятельствам, требованиям законодательства" - это общие фразы, не подкрепленные ссылкой над конкретные материалы дела.

На самом же деле, как раз все наоборот: выводы суда не соответствуют материалам дела, фактическим обстоятельствам и требованиям законодательства.

12. Коллегия сделала неправильный вывод, что текст статьи является кратким изложением выступления истца. Это явно видно, если сопоставить тексты, имеющиеся в деле.

13. Вывод коллегии, что "В статье также не содержится сведений, порочащих честь, достоинство и деловую репутацию истца с точки зрения соблюдения законов, общепризнанных правил и принципов морали", не соответствует обстоятельствам дела и имеющимся в нем материалам.

14. Ссылка коллегии на статью 6 Закона "О печатных средствах массовой информации (печати) в Украине" некорректна и не имеет отношения к предмету спора.

Истец согласен с тем, что "Деятельность печатных средств массовой информации - это сбор, создание, редактирование, подготовка информации к печати и издание ее".

Но, кроме статьи 6, в законе есть и другие статьи, на которые не обратила внимание коллегия.

Например, статья 3 закона, в которой говорится, что запрещается вмешательство в личную жизнь граждан, посягательство на их честь и достоинство.

Не обратила внимание коллегия и на статью 26 закона, в которой говорится, что журналист обязан предоставлять для публикации объективную и достоверную информацию.

Не обратила коллегия внимания и на статью 37 закона, в которой говорится, что редакция обязана в срок, не превышающий одного месяца со дня поступления требования об опровержении, письменно известить заявителя об отказе в публикации опровержения с указанием мотивов (чего редакция не сделала);

15. В определении коллегии написано, что "суд удостоверил правильность замечаний истца на протокол судебного заседания от 18.01.99 г.".

Но это не соответствует действительности, поскольку судья удостоверила только одно из 22 замечаний на протокол, да и то сделала это в судебном заседании по рассмотрению замечаний (отказалась это сделать до судебного заседания и удостоверила замечание в судебном заседании вынужденно, поскольку и ответчики подтвердили правильность замечания). 16.

В определении коллегии написано, что "впоследствии резолютивная часть, ошибочно не подшитая секретарем, приобщена к материалам дела". На самом деле, резолютивная часть решения была не подшита намеренно, а довод коллегии надуман.

О том, что резолютивная часть решения была приобщена к делу задним числом, коллегия не указала. 17.

Из определения коллегии не усматривается, что дело в коллегии рассматривалось и 17 марта. Коллегия огласила в судебном заседании лишь резолютивную часть определения. Дело долго удерживалось в коллегии и лишь 27.07.99 г. поступило в Черноморский райсуд.

Получив в райсуде копию определения, истец, считая его явно необоснованным и незаконным, обжаловал решение суда и определение коллегии в порядке судебного надзора.

Но об этом - после рассмотрения жалобы надзорной инстанцией, поскольку она еще до сих пор не рассмотрена.