Автор подробно рассматривает особенности и возможности проведения различных акций и кампаний правозащитными организациями в конкретных ситуациях.

Продовження дискусії навколо теми консолідації українських правозахисних НУО.

Правозахисний рух в Україні, найпотужніший на теренах колишнього СРСР, чомусь викликав і викликає чимало суперечок, некомпетентних та зверхніх оцінок. Саме тому "ПЛ" знову повертається до цього питання.

Автор считает, что местные и центральные власти создают различные неприбыльные организации или собирают "под своим чутким руководством" уже действующие. К развитию институтов гражданского общества этот процесс не имеет никакого отношения. Это псевдопроцесс, скорее, искусная имитация процесса построения и укрепления институтов гражданского общества

На думку автора, НДО бувають різні, часто створені для вирішення не проблем суспільства, а тільки для обслуговування політичних амбіції деяких лідерів політичних партій або окремих громадян.

Розмову продовжують Юрій Васідлов, Євген Захаров, Александр Букалов, Ганна Гельберг

Автор не має сумнівів, що об’єднання правозахисних організацій необхідно, але застерігає від зайвого формалізму. Важливішим питанням він вважає розробку певних критеріїв, за якими будуть здійснювати співпрацю організації. Необхідно створити певне середовище організацій, створене на добровільних засадах, що декларують певні принципи, за якими вони разом обстоюють суспільні цінності (можливо інтереси, а не виключно права)

Автор отвечает на некоторые вопросы, поставленные в этой дискуссии Д.Гройсманом.

Об открытости, прозрачности, отчетности, проверяемости правозащитных организаций.

Автор подробно анализирует выступления участников дискуссии и предлагает свое определение - какие именно задачи и функции ПО призваны выполнять. Особое внимание автор уделяет праву на доступ к информации.

Автор висловлює думку стосовно сумнозвісних бізнесових пожертвувань. Тільки зачувши "громадська організація" представники бізнесових кіл, як чорт від ладану, ховаються як щонайдалі, і одразу дають адреси своїх конкурентів, спихаючи на них "цих набридливих" громадських діячів. Тому говорити про фінансову допомогу бізнесменів майже не має сенсу. На даний момент, це щось таке, що й не сниться багатьом організаціям. Тим більш, що склалася ситуація, коли створюються придержавні благодiйнi фонди, кошти в які йдуть добровільно-примусово від приватних бізнесових структур "на розбудову міста". А бізнесменові кращі віддати свої кошти в такий фонд, ніж на розвиток громадського руху. Це прямо як узаконений хабар, здав – і тебе менше перевіряють.

Современная украинская реальность такова, что подобное скоординированное действие НПО в пользу общественных интересов имело бы непосредственную антикризисную и правозащитную направленность

Автор пропонує визначитися, чи відрізняється advocacy від правозахисту. Як правило, advocacy перекладають як правозахист, але, як вважає автор, в англомовній культурі advocacy має дещо інше значення, ніж правозахист у пострадянському просторі. На думку автора, що сучасний правозахисник відрізняється від правозахисника радянських часів статусом легітимного гравця та watchdog політичної системи. Організація правозахисного руху – спроба інституціоналізувати статус правозахисту (advocacy), вивести його "з підпілля" в Україні.

На думку автора, організаційне об’єднання правозахисних організацій – це лише питання часу.

Найголовніше для багатьох НУО – це свобода: визначати свою точку зору, фінансова, свобода дій. Мені здається, що саме побоювання втратити цю свободу і визначає значною мірою думки про відсутність необхідності об’єднання.

В цьому числі обговорюються, що є права людини