Інтернет є унікальним засобом розвитку демократії, якщо він захищений від урядового контролю

Статтю перекладено за згодою авторів з брошури GLOBAL INTERNET LIBERTY CAMPAIGN «Regardless of Frontiers»

А. Інтернет — це унікальне комунікаційне середовище

Застосування міжнародних принципів захисту прав людини до Інтернету вимагає оцінки найважливіших характеристик цієї системи зв’язку. Унікальні якості Інтернету забезпечують найнадійніший захист свободи висловлювань і повинні спонукати до нового погляду на право людини отримувати інформацію або ділитися нею «незалежно від кордонів». Інтернет є дійсною мережею мережі включає множину різних технологій та інфраструктур. Загалом, його рисами є:

ГЛОБАЛЬНІСТЬ. Інтернет дає безпосередній доступ до інформації в будь-якому місці Землі. За допомогою простої електронної пошти відіслати повідомлення на інший континент не важче, ніж до сусіднього дома. Через Всесвітню Павутину з усього світу можна отримати доступ до тисяч газет і десятків тисяч інших інформаційних джерел. Хоч більшість світового населення ще не може користуватись Інтернетом, та все ж у менш розвинених країнах — найшвидші темпи розвитку мережі.

ДЕЦЕНТРАЛІЗОВАНІСТЬ. Інтернет було навмисно спроектовано як децентралізовану мережу, без сторожів і з множинним рівноправним доступом. Відсутність таких вартівників, які існують на радіо, телебаченні, у системах супутникового зв’язку, доступність багаточисельних сайтів і незалежність від географічного розташування означають, що публікація матеріалів не залежить від контролю держави, монополій та олігополій.

ВІДКРИТІСТЬ. Доступ до Інтернету не пред’являє жодних особливих вимог. Ціна обслуговування дуже невелика. Витрати на створення та розповсюдження інформаційних блоків надзвичайно низькі. Завдяки Інтернетові будь-хто, якщо він має комп’ютер із модемом, може стати публікатором — свого роду електронним Гутенбергом.

МІСТКІСТЬ. Свавільне введення інформації та можливість передавати її через телефонну мережу, разом із децентралізованим характером Інтернету означає, що Інтернет має необмежену місткість для зберігання інформації. З економічної точки зору додаткові кошти на створення ще одного сайту, на відсилку ще одного електронного листа або повідомлення до засобу масової інформації практично нульові.

ІНТЕРАКТИВНІСТЬ. Інтернет розрахований на двосторонню комунікацію: усі користувачі Інтернету можуть як відсилати, так і отримувати повідомлення. Інтернет дозволяє двосторонній зв’язок однієї людини з іншою, однієї людини з багатьма, а також багатьох — з однією.

ПРИСТОСОВАНІСТЬ ДО ПОТРЕБ КОРИСТУВАЧА. Інтернет дає користувачеві навіть більшу свободу вибору, ніж кабельне телебачення або короткохвильове радіо. Користувач може міняти сайти незалежно від того, хто забезпечує інформацією та дає доступ до мережі. Користувач сам контролює, інформацію, що надходить до його комп’ютера. Для захисту від урядової цензури користувач може свої повідомлення зашифрувати.

НЕЗАЛЕЖНІСТЬ ВІД ІНФРАСТРУКТУРИ. Інтернет не зв’язаний ні з якими інфраструктурами крім телефонної системи. Безпосередній доступ надається звичайним телефоном, з якого можна робити міжнародні дзвінки. Можна користуватись радіо- та супутниковим телефоном, а це ще далі більше виводить користувача з-під контролю уряду.

Ці унікальні можливості Інтернету визнані судами та іншими органами, що детально розглянули питання про Інтернет. У своєму повідомленні 1996 року Європейська Комісія відзначала:

«Унікальною рисою Інтернету є те, що він одночасно функціонує як засіб розповсюдження інформації і як засіб комунікацій. На відміну від звичайних засобів інформації, Інтернет здатний працювати в різних режимах: «один з одним», «один з багатьма», «від багатьох до багатьох». Користувач Інтернету може навперемінно «говорити» та «слухати». У будь-який час отримувач може за бажанням стати і дійсно стає забезпечувачем інформації або «переповідачем» інформації, котра надійшла від третьої особи. Таким чином Інтернет докорінно відрізняється від традиційних засобів інформування, у тому числі —- від традиційної телекомунікаційної мережі» [1].

Юридична Консультативна Рада Європейської Комісії, що консультує останню в юридичних питаннях, які стосуються інформаційного ринку Європи, теж визнала унікальні можливості Інтернету і назвала його «конструктивним засобом, який збагачує громадян і працівників освіти, усуває бар’єри перед створенням та розповсюдженням інформаційних блоків і дає доступ до електронних джерел інформації, що постійно збагачуються» [2]. Верховний Суд Сполучених Штатів, приймаючи рішення, що Акт про пристойність у комунікаційних засобах є неконституційним і що повинно захистити свободу висловлювань в Інтернеті, обгрунтував свій висновок тим, що Інтернет є «унікальним та цілком новаторським засобом всесвітньої міжлюдської комунікації» [3].

B. Інтернет уже продемонстрував свою здатність сприяти розвитку демократії

Величезний потенціал Інтернету вже проявився конкретними внесками в розвиток демократії та захист прав людини.

ІНТЕРНЕТ ПОЛЕГШУЄ УЧАСТЬ В УПРАВЛІННІ

Двонапрямковий характер Інтернету сприяє вихованню демократичного типу поведінки, бо дає голос безголосому. Інтернет дозволяє громадянам спілкуватися зі своїм урядом, задавати питання своїм обраним представникам і пропонувати свої коментарі до проблем, що потребують вирішення [4].

Хоч багато урядів і не поспішають користуватись демократизуючим потенціалом Інтернету, вже видно передвісника прогресу. В січні 1995 р. муніципалітет Болоньї створив систему «Іпербол» — безкоштовну «громадську мережу», що пропонує громадянам та бізнесу можливість надсилати електронною поштою запити, пропозиції, заклики та скарги в більш ніж 1300 муніципальних офіси. Система також включає організацію дискусій та новинних груп, котрі займаються окресленою проблемою, що її запропонували громадяни, бізнесмени, громадські та приватні організації, або сама муніципальна адміністрація /http://comune.bologna.it .[5] Сполучене Королівство провело одноразову консультацію по прямій лінії з питання про права уряду в сфері інформаційних послуг :див.: http://foi.demo-cracy.org.uk /. У Сполучених Штатах більшість членів Конгресу мають електронні адреси типу talk2boba hr.house.gov /республіканець Боб Гудлет/ або senator leahya leahy.senate.gov.

Починають відгукуватись не тільки західні уряди. На початку цього року угорське iNteRNeTTo провело прямі дебати між політиками, що представляють дві лідируючі партії. Коста-Ріканський уряд, щоб зробити голосування зручнішим, збирається ввести електронну систему голосування. Користуючись тим, що письменність складає 94% і що 50% шкіл мають сполучені з Інтернетом комп’ютери, Коста-Ріка у 2002 р. сподівається здійснити повністю електронне балотування. Міжнародні організації користуються Інтернетом, щоб залучити громадськість до своєї діяльності. Наприклад, торік Європейський Союз провів відкритий форум з питань про протизаконну або шкідливу інформацію в Інтернеті.

Громадські організації можуть послуговуватись Інтернетом з метою залучення голосуючих до самих виборів. Прикладом є кампанія «Обери свого законодавця», проведена у Сполучених Штатах /Див. http.//www.crypto.com/adopt/.

ІНТЕРНЕТ ПОШИРЮЄ ДОСТУП ДО УРЯДОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Однією з найважливіших переваг Інтернету є здатність забезпечити швидкий доступ до повного тексту урядових документів. Якщо уряд бажає, він може надати громадянам доступ до прийнятих та запропонованих законів, статутів, урядових звітів, статистики, стенограм парламентських дебатів, законодавчих рішень, при цьому інформацію можна шукати за ключовим словом або за темою. Інформацією, яку раніше отримували тільки експерти і зазвичай тільки у столиці, часто ціною великих часових та грошових витрат, тепер можуть володіти мешканці крихітного містечка і відвідувачі бібліотек у щонайбіднішому районі. І така повна відкритість не є розкішшю для заможних націй. Майже у всіх країнах світу урядова інформація вже існує в електронній формі. І знов, якщо уряд бажає, інформацію можна швидко і дешево відкрити для доступу, хоча б за допомогою простої гоферної технології.

Інтернетом почали користуватись такі країни, як Сполучене Королівство (http://parlia-ment.the-stationery-office.co.uk), Чехія (http:// czech.cz) та Південно-Африканська республіка (http://gov.za). Найбільш ефективно користується Інтернетом Європейський Союз, який робить доступною для широкої аудиторії велику кількість публікацій (http://europa.eu.int). Прикладами діяльності Сполучених Штатів є ТНОМАS, мережна сторінка Бібліотеки Конгресу (http://thomas.loc.gov) та GPO Access (http: //www.access.gpo.gov/su files/docs/aces/aaces002.html), що дає доступ до матеріалів Урядового Друкувального Управління, у тому числі до всіх запропонованих федеральних статутів та стенограм щоденних дебатів у Конгресі.

ЗМІЦНЕННЯ ГРОМАДСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ШЛЯХОМ СТВОРЕННЯ МІЖОСІБНИХ МЕРЕЖ

Інтернет відкрив нові можливості діалогу з політичних, інтелектуальних та особистих питань. Структура Інтернету дає простір для такого висловлювань різних поглядів і обміну інформацією, що нездійсненні в інших комунікаційних засобах. Тільки в серпні 1998 р. одна служба зафіксувала наявність 29000 каналів 1RC (розмовних каналів), 30000 новинних груп і 90095 поштових списків — кожний з яких відповідає мережі осіб, які розкидані по всьому світу і цікавляться певним колом питань (http:// liszt.com).

Серед перших, хто почав користуватися Інтернетом, були захисники прав людини. У 1992 році створено Міжнародне Бюро захисту свободи висловлювань (IFEX), завдання якого — забезпечити точну своєчасну інформацію відносно цензури та утисків журналістів (http:// ifex.org). Головний спосіб передавати інформацію — це через електронну пошту й, якщо є серйозна загроза свободі слова, IFEX негайно висилає електронною поштою докладну інформацію для відповідних організацій та осіб, які в свою чергу заявляють зі своїх регіонів міжнародний протест. Переважно через Інтернет діє правозахисний центр «Derechos» («Права»), який зосереджується на подіях в Південній Америці (http://derechos.org). Інтернет показав, що він на передньому краї демократичних перебудов. В Індонезії, «минаючи залежні від уряду телебачення та радіо, дисиденти обмінювались інформацією про антиурядові виступи через електронну пошту і закидали новинні групи розповідями про корумпованість президента Сухарто та використали розмовні групи, щоб повідати про ці події вірним президентові військам» [6].

ІНТЕРНЕТ РОЗШИРЮЄ ДОСТУП ДО ТРАДИЦІЙНИХ ЗАСОБІВ КОМУНІКАЦІЇ ТА РОЗВИВАЄ ПЛЮРАЛІЗММережа стала таким місцем, де можна отримати легкий доступ до газет та інших публікацій. Велика кількість друкованих публікацій міститься в електронних розділах, що дозволяють знайти попередні прогнози, тоді як раніше цю можливість мали тільки уряди й нечисленні дослідні інститути (http://newslink.org). Завдяки новинній лінії Радіо Свободна Європа/Радіо Свобода, через електронну пошту інформація майже безкоштовно розповсюджується серед розсіяної аудиторії (http://rferl.org). Інтернет робить розповсюдження новин та коментарів доступним для все більшого числа організацій і тому сприяє розвитку плюралізму. Інтернетом, як через електронну пошту, так і через Всесвітню Мережу, користується боснійська Асоціація за незалежні засоби інформування (http://aimpress.org). Асоціація діє за принципом поштових скриньок. Обмін інформацією відбувається через центральний комп’ютер, розташований у Парижі. Матеріали доступні сербською, хорватською, боснійською мовою, а деякі — також англійською. Підписувачі через електронну пошту регулярно отримують усі матеріали Асоціації. Китайський дайджест новин дає новини з неофіційних джерел. Хоч ця сторінка іноді блокується урядом, китайські користувачі все одно знаходять до неї доступ. Для розповсюдження інформації в Китаї ця служба використовує також електронну пошту (http:// cnd.org).

C. Інтернет винятково незалежний від урядового контролю«Мережа трактує цензуру як перешкоду й обминає її». Для урядів з часом все важче і важче стежити за інформацією, що циркулює в Інтернеті. Інтернет забезпечує вишукані шляхи розповсюджувати інформацію в обхід цензурного контролю. Одним з найяскравіших прикладів є Радіо В92 у Бєлграді. Коли влада закрила радіостанцію, вона через RealAudio за допомогою голландського провайдера скерувала свої програми до Інтернету; радіостанції Свободна Європа, Голос Америки та Німецька Хвиля отримували інформацію з Інтернету та знов передавали її в Сербію, де вона сприяла викристалізовуванню демократичної опозиції (http://opennet.org). Перед лицем такої стратегії уряд знову дозволив радіостанції виходити в ефір.

У червні 1997 року китайські дисиденти заснували китайськомовний опозиційний журнал «Тунель» (http://geocities.com/CollegePark/ Union/1761/tun-nel.html). «Тунель» створюється та редагується в Китаї. Як тільки випуск готовий до публікації, він таємно відправляється до Сполучених Штатів і потім електронною поштою з анонімних адрес висилається в Китай. «Таким чином його працівники надійно сховані в кібернетичному просторі, а всі автори, китайські та зарубіжні, пишуть під псевдонімами» [7].

З метою публікації заборонених матеріалів була створена Електронна Мережа Свободи (www.dfn.org).

Коли білоруський уряд заборонив незалежну газету «Свабода», Радіо Свободна Європа/Радіо Свобода забезпечили доступ до її матеріалів трьома шляхами: білоруська служба Радіо Свободна Європа/Радіо Свобода реферувала матеріали, що надавали журналісти зі «Свабоди». Ці матеріали з’являлись у мережній сторінці радіостанцій, а їх зміст передавався також у щоденних випусках новин.

Технологія Інтернету запобігає контролю і в інших стосунках. Сервери навмисно блокують доступ до сайтів, про які відомо, що там міститься небажана інформація, і таким чином не дозволяють з нею ознайомитись. Але такі сервери не досягають мети, тому що, по-перше, власники контрольованих сайтів можуть просто змінити свою мережну адресу, по-друге, користувач Інтернету, який мешкає в країні, де практикується контроль, може просто викликати сервер з іншої країни, таким чином зовсім обминаючи сервер. Створено спеціальне «Протицензурне представництво», котре дозволяє користувачам уникнути інформаційних фільтрів (http://osiris. ml.org:8800/). Навіть якщо телефонна компанія належить державі, телефонний дзвінок до зарубіжного сервера неможливо відрізнити від міжнародного факсу. Далі, шифрування дозволяє певним користувачам створювати «тунелі» до заборонених закордонних сайтів таким чином, що він повністю виключає урядовий контроль. І хоч доступ через провайдера Інтернету бажаний, прямий доступ відкрито з будь-якого телефону, що дозволяє робити міжнародні дзвінки. Доступ в Інтернет може здійснюватись і через радіотелефон, а це робить урядовий контроль ще важчим.

Один зі способов забезпечити вільний обмін інформацією всупереч цензурним заходам уряду — це створення дзеркальних сайтів. Завдяки глобальному характеру Інтернету, інформацію можна розповсюдити з будь-якої точки світу. Якщо уряд намагається переслідувати надавача інформації або змушує відкликати матеріал, то в світі знайдуться інші особи, які мешкають у країнах, де розповсюдження інформації не переслідується, і готові цей матеріал зкопіювати або віддзеркалити інформацію у своїх власних сайтах.

Один з прикладів дає діяльність баскської організації, яка користувалась американським провайдером. Сайт підтримував баскську незалежність, хоч і не закликав до застосування сили. При цьому в Іспанії було розгорнуто відверто режисеровану «поштово-бомбардувальну» кампанію: відповідного провайдера закидали електронними листами, щоб перешкодити його діяльності. Провайдер сповістив про цю перешкоду, і невдовзі багато організацій, одна — у Голандії, одна — в Англії, декілька — у Сполучених Штатах, створили дзеркальні WEB-сайти, цілком законні у цих країнах. За такої багаточисельності сайтів перешкодна кампанія видихнулась. «Компанія за свободу в Інтернеті», англійська група, що утримувала один із дзеркальних сайтів, створила електронну дошку оголошень, куди сервери могли надіслати лист з викладом свого погляду на проблему. Це ще раз продемонструвало, що Інтернет є ідеальним місцем для появи спірної інформації (http://netfreedom.org/ uk/index.html). Подібним же способом, коли в Англії місцевий орган влади, Рада графства Нотінгемпшир, намагався заборонити публікацію так званого Звіту JET (це офіційний звіт про випадки поганого ставлення до дітей), у результаті кампанії, що її розгорнула британська організація «Кібернетичні права та свободи», Звіт був негайно віддзеркалений у багаточисельних — кількість перевищувала 35 — сайтах (http:// www.xsУall.nl/yaman/jetrep.htm). Коли було заборо-нено випуск замбійської газети зі статтею, де критикувався уряд, цей випуск віддзеркалили за кордонами країни. Один зі сайтів, що віддзеркалюють велику кількість заборонених документів, — це http:// samsaza. law. cwru. edu/comp law/.

D. Уряди намагаються нав’язати різноманітні заходи контролю за змістом та доступом до сайтів ІнтернетуВсупереч потужності Інтернету — або саме внаслідок цієї потужності — уряди намагаються обмежити його використання. Спрямована на обмеження свободи висловлювань в Інтернеті діяльність урядів набуває різноманітних форм:

Спеціальні закони про Інтернет. Деякі уряди поставили певні типи висловлювань в Інтернеті поза законом. Кримінальна відповідальність передбачається законами, де заявлена мета — захистити неповнолітніх від певних матеріалів, котрі розглядаються як «шкідливі». Однак, як недавно вирішив Верховний Суд Сполучених Штатів, вимога, щоб автори Інтернету захистили певну верству населення від своїх матеріалів, у дійсності тотожна тотальній забороні цих матеріалів.

Застосування вже існуючих законів. Уряди можуть вживати заходів проти Інтернету і без проведення спеціально зорієнтованих на Мережу законів. Так, переслідування німецьким урядом «Компу-Серва» за те, що він дав доступ до незаконних із точки зору німецького законодавства матеріалів, не вимагало прийняття нового закону: урядовим органам достатньо було підтвердити, що певні матеріали Інтернету порушують уже існуючі закони.

Змістовно обумовлене ліцензування діяльності користувачів Інтернету та провайдерів. Деякі країни вже ввели систему ліцензування, яка вимагає, щоб користувачі Інтернету або провайдери погодились утримуватись від розповсюдження матеріалів певного характеру або блокувати доступ до таких матеріалів; це є необхідною умовою для того, щоб користуватись Інтернетом або надавати до нього доступ. Китай встановив правила, згідно з якими будь-хто, маючий доступ в Інтернет, зобов’язаний утримуватись від розповсюдження заборонених матеріалів. Сингапурське Бюро Інформації вимагає, щоб усі провайдери, згідно з ліцензією, блокували доступ до зарубіжних сайтів та новинних груп, які визнано шкідливими для національних звичаїв.

Примусове використання фільтруючих, рейтингових або маркуючих зміст приладів. Блокування, фільтрування та маркировка інформації можуть перешкодити особам користуватись Інтернетом для обміну інформацією, що стосується спірних або небажаних тем, можуть сприяти формуванню глобальної рейтингової системи, що її хочуть створити деякі уряди. При цьому блокується доступ до цілих інформаційних галузей певного змісту, до галузей або сторінок, де є окреслені ключові слова або ланцюжки символів у адресі; можливий також перезапис первісної інформації, яку надають ведучі інформаційних блоків та провайдери. Усюди, де владою нав’язані користувачеві такі механізми контролю, існує серйозна загроза правам людини.

Посилання
•  http: // www2.echo.lu/legal/en/internet/content/communic. html.
•  European Commission Legal Advisory Board. Response to the Green Paper on the Protection of Minors and Human Dignity in Audiovisual and Information Services /1997/. Див. y: http://www2.echo.lu/legal/en/internet/gplabreply. html.
•  Повний опис унікальних рис Інтернету, як вони стосуються питання про урядовий контроль, міститься в Переліку фактів, що його дав Федеральний Окружний Суд у справі про згаданий Акт. Цей Перелік базувався на викривленні фактів, яке було зроблено за згодою уряду. Даний Судом детальний опис методів комунікації, у тому числі Інтернету, повинен служити зразком при аналізі того, якою мірою необхідний урядовий контроль. Принципово важливе рішення Верховного Суду безпосередньо спиралося на думку Окружного Суду, яка, разом із докладним Переліком фактів, відображена у: http:// ciec.org /decision_PA/decision_text. html. Рішення Верховного Суду див. у: http:// ciec. org /SC_appeal/decision.shtml.
•   Збірка статей про висунуті через Інтернет ініціативи з усього світу міститься в: http:// state. mn.us/gol/democracy/.
•   Англійською опис системи див. у: http://state.mn. us/gol/democracy /final/italy.htm.
•  David Marcus. «Indesia revolt was Netdriven», Boston Globe (May 23, 1998); http://boston.com/dailyglobe/globehtml/143/ Indonesia_revolt_was_Netdriven.htm.
•  William J.Dobson, «Protest.org.» The New Republic (July 6, 1998), p. 18.