А.Грицишин, м. Тернопіль
Це було у січні 1989 року. Одного зимового вечора на квартирі Левка Горохівського зібралася на перше підпільне засідання група однодумців — патріотів. Серед них — нині відомі і менш знані люди на Тернопільщині Володимир Мармус, Ярослав Чикурлій, Володимир Скакун, Йосип Титар, Остап Жмуд, Ярослав Гевко. На порядку денному зібрання стояло одне питання: як активізувати боротьбу проти комуно-більшовицької тиранії? Порадившись, вирішили створити Тернопільську філію Української Гельсінської Спілки. Очолити опозиційну до компартії правозахисну організацію довірили Левку Горохівському, в недалекому майбутньому депутату Верховної Ради України першого і другого скликань. Відтоді минуло десять років. З нагоди першого ювілею філії УГС в Тернополі відбулося урочисте зібрання. У переповненому залі виступили відомі в Україні та за її межами політичні діячі: колишній голова Всеукраїнської УГС Левко Лук’яненко, її координатор Михайло Горинь, голова Тернопільської обласної організації Республіканської Християнської Партії Левко Горохівський, Микола Поровський,0лександр Шинкарук. Цікавими були спогади про створення та діяльність першої на теренах тодішньої Радянської України легальної правозахисної організації, опозиційної до влади, та її керманича — компартії. За активістами правозахисної — групи всевидюче кадебістське око відладило ретельний нагляд. Кадебістськими нишпорками відсте¬жувався кожен крок патріотів, їх не раз «затримували» і у «воронку» доставляли у слідчий ізолятор або ж просто «запрошували «до КДБ на співбесіди», у ході яких однозначно погрожували суворою карою за «антирадянську діяльність». І не тільки поперед¬жували, а й радили привселюдно «добровільно покаятись», виказати спільників, явочні квартири, прізвища ватажків. А тих, хто відмовлявся це робити — нещадно шельмували на сторінках періодичної, вірної компартії радянської преси, на так званих зібраннях «громадськості», звільняли з роботи.
А «протизаконна діяльність» активістів полягала в їх агітації за незалежну Україну, у «несанкціонованих зборах», на яких обговорювались факти порушень прав людини, зверненнях з цього приводу у всесвітні правозахисні організації. розповсюдженні дисидентської літератури. Наприклад, Володимиру Мармусу з районного містечка Чорткова, який з групою пат¬ріотів у день злуки українських земель вивісив на ратуші синьо-блакитний прапор, «найгуманніший» радянський суд присудив шість років темного ув’язнення.
Та, незважаючи на утиски і репресії, ряди правозахисників на Тернопільщині зростали. Невдовзі до них прилучилися Іван Полевий, Володимир Хамчук, Євстахій Жизномирський, Надія Берестянська. Десятки інших добровольців, які своєю активною життєвою позицією і правозахисною діяльністю наближали день проголошення незалежності України. Чимало вихідців із тодішньої правозахисної групи нині відомі на Тернопільщині люди, очолюють демократичні політичні партії та громадські організації. Саме про них. першопроходців правозахисної діяльності, в цей день йшла мова на урочистому зібранні. «Винуватців» торжества, тепло привітали депутат Верховної Ради України Ярослав Джоджик, представники громадськості області, гості, а дівчата під звуки урочистих мелодій вручили їм букети квітів.
