ВІЙСЬКОВО-ГЕРАЛЬДИЧНЕ ПІРАТСТВО

Конституція України гарантує громадянам захист інтелектуальної влас­ності, інших авторських прав, мо­ральних та матеріальних інтересів (ст. 54). Однак, меха­нізм захисту інтелектуальної власності є чи не най-слаб­шою ланкою нашого законодавства. Прикла­дом цьому може послужити історія тиражування симво­ліки Війсь­ково-повітряних Сил України.

Вінничанин Валерій Ляхов почав роботу по ство­ренню системи символів та емблем ВПС України на­при­кінці 1993 року. Через два роки, восени 1995 року, про­ект системи був завершеній. Однак, вже на цьому етапі виявилося, що розробки майора Ляхова офіцери управ­ління виховної робо­ти Командування ВПС (в.о.начальника — підполковник Кравчук) подають як свої, замовчуючи ім’я справжнього  автора. Водночас, ніхто не вважав за потрібне  повідомити Валерія Ля­хова про розміщення замовлень на виготовлення його твор­чих доробок чи хоча б залучати автора до участі в конт­ро­лі якості виготовлених  знаків. За таких умов майор Ляхов був змушений вжити заходів для захисту своєї інтелектуальної власності.

Після затвердження  Командуючим ВПС пер­шого комплекту символів (це сталося 15 лютого 1996 року) Валерій Ляхов подав необхідні документи до Українсь­кого Фонду Активізації Масової Творчості. Ав­торська довідка УФАМТ №641 була видана 16 квітня 1996 року.

Вже після отримання цього документу майор Ля­хов дізнався, що замов­лення на тиражування його роз­ро­бок, розміщене на харківському підприєм­стві «ІнтерПротек», причому нібито на «розробку ескізів»  витрачено 45 млн. крб. (за розміщення замовлення відповідав той самий пан Кравчук В.Ф.)

У липні 1996 року майор Ляхов розробив ма­кет  грамоти Командуючого ВПС України. Авторст­во макету привласнив співробітник фірми «ІТІ» С.Ігушев, а гро­шову винагороду за «технічне реда­гування» отримав під­пол-ковник Бруквач,  який і розмістив замовлення на «ІТІ».

В травні 1997 року на нараді розробників війсь­ко­вої символіки у Генштабі Валерій Ляхов побачив виго­товлені за його проектами нашивки. На нараді ці на­шивки подавалися як взірець, але ім’я автора наз­вано не було — нашивки були подані як розробка «талановитих співавторів»!

12 червня 1997 року Державне агентство України з авторських і суміжних прав зареєструвало авторські права на зразки символіки ВПС України  Валерія Ля­хова (свідоцтво ПА № 571).

Однак, на 20 травня 1997 року Речове управ­ління ВПС уклало договір зі Львовським МП «Юля» про ви­готовлення 5000 нарукавних нашивок ВПС, а у червні — про виготовлення  емблем на кашкет (фактичний виробник — Львівське НВІО «Топаз»). Неодноразові звернення Валерія Ляхова,  до керів­ників цих підпри­ємств про необхідність врахування його авторських прав (із посиланням на документи) або просто ігно­рувалися, або їх наслідком були смі­хотворні відмовки («Це давно вже було», — як зазна­чив директор «Топазу» Ізвок В.І.) чи незрозумілі на­тяки (Просимо …встановити, хто  власник твору, а хто зайнявся пла­гіатом», — писав директор ТзОВ «Юля» Галишинець Л.М.) Львівські  виробники поси­лалися на те, що у замовленні не йшлося про ав­тора… На допомогу  «Юлі»  і «Топазу» прийшов офі­цер Захід­ного Оперативного командування полков­ник Слободя­нюк М. Він запропонував майору Ляхову відмовитись від  своїх претензій, а натомість йому  «влаштують премію». Цілком вірогідно, що пан пол­ковник не переглядав те­лефільм  «Крила України» (знятий ще 1996 року) де йшлося про авторство сим­волів ВПС, не читав у «Народній Армії» статтю Никифора Лисиці «Засяють соколи на грудях українсь­ких авіаторів», не помітив ще кількох статей у «Війську України», «Армії України», але не міг же він, як голова секції військової емблематики Українсь­кого гераль-дичного товариства, не поціка­ви­тися авторством емб-лем ВП. Про які сам же зга­дував у  тій самій «Народній Армії!?

Проведена у 1998 році серія експертиз промисло­вих зразків підтвердила, тотожність львівської продукції авторським розробкам Валерія Ляхова.

Отже, помітивши на тулії кашкету авіатора алюмі­ніє­вого сокола, ви можете переконатися, що це один із 65000 піратських знаків, виготовлених із грубими по­рушеннями авторських прав. Те ж саме стосується і нашивок, виготовлених методом аплікації. До речі, якість піратської продукції далека від оптимальної, на відміну від оригінальної продукції — гаптованих наши­вок виробництва геральдичної лабораторії «Авіастиль», очолюваної майором запасу Валеріем Ляховим. (При роботі над статтею були використані документи з ар­хіву лабораторії «Авіастиль» та особистого  архіву Ва­лерія Ляхова.)