ЗВЕРНЕННЯ СЕВАСТОПОЛЬСЬКОЇ ПРАВОЗАХИСНОЇ ГРУПИ
Президентові України Кучмі Л.Д.
Шановний пане Президенте!
Ми продовжуємо отримувати дуже тривожну інфор-мацію про те, що громадяни Узбекистану, зокрема, Мухаммеджан Бегжанов, Юсуф Разімуратов, Кобул Діяров, яких було безпідставно заарештовано під час іх перебування на території України та передано в руки репресивного режиму Карімова, стали жертвами наси-льства і піддаються в Узбекистані систематичним катуванням. Таким чином, виправдалися наші найгірші припущення.
У своїх попередніх зверненнях до Вас з вимогою не допустити екстрадиції представників узбецької опозиції до Узбекистану, ми намагалися привернути Вашу увагу до реальної загрози застосування катувань. Проте, Ви проігнорували думку правозахисних органі-зацій (як українських, так і міжнародних), і екстрадицію було здійснено.
Переслідування політичної опозиції в Узбекистані набули міжнародного розголосу і питання про масові порушення прав людини в цій країні вже внесено до порядку денного наступного засідання Комісії ООН з прав людини, що відкриється 7 листопада 1999 року. На наш погляд, Комісія ООН з прав людини під час розгляду цього питання має звернути увагу також на роль держав, що фактично виконали роль посібників режиму Карімова. Однією з них, нажаль, є Україна.
В черговий раз Україна виступає порушником своїх міжнародно-правових зобовязань, зокрема Конвенції ООН проти катувань та Європейської Конвенції з прав людини. Подібні акції підривають довіру до нашої держави і наносять шкоду міжнародному престижу України.
Отож, заявляємо, що дії правоохоронних органів України так само як і Ваша бездіяльність, а саме небажання запобігти злочинові (адже катування є злочином) заслуговують осуду.
Роман Романов, виконавчий директор
Севастопольськоі правозахисноі групи
***
Міністрові закордонних справ України
панові Борису Тарасюку
Шановний пане міністре!
Ваша нещодавня заява про те, що після 20 липня — дати закінчення у Олександра Лукашенка консти-туційних повноважень глави держави, Україна не змі-нить своїх стосунків з Білорусією викликала у нас відчуття здивування і занепокоєння.
На фоні рішучих та однозначних заяв поважних європейських структур — Європейського Союзу та Організації з Безпеки та Співробітництва у Європі, а також Державного Департаменту США позиція України виглядає як фактична підтримка авторитарного режиму Лукашенка, що вже кілька років утримує владу в країні позаконституційним шляхом. Чергові багаточисленні арешти учасників мирних акцій на захист конститу-ційного ладу в республіці ще раз переконливо доводять репресивний характер державноі машини Білорусі.
Нездатність уряду України належним чином оцінити ситуацію в Білорусі та зайняти по відношенню до режиму Лукашенка таку позицію, що відповідає сьогоднішньому розумінню демократії та прав людини є черговим доказом відсутності послідовної зовнішньої політики в державі. Широко розрекламована «багато-векторність» на сьогодні полягає в тому, що з одного боку лунають заяви про майбутню «інтеграцію України до європейських та євроатлантичних структур», а з іншого робляться кроки на підтримку авторитарних режимів: Кастро на Кубі (шляхом нагородження керівників республіки вищими державними нагородами України) та Лукашенко в Білорусі (шляхом відмови визнання факту захоплення влади в державі позаконституційними засобами).
Висловлюємо свою незгоду з намірами уряду України продовжувати співробітництво після 20 листопада 1999 року з посадовими особами Республіки Білорусь, термін конституційних повноважень яких закінчився і вимагаємо визнати єдиним легітимним органом влади в Республіці Білорусь Верховну Раду тринадцятого скликання.
Роман Романов, виконавчий директор
Севастопольськоі правозахисноі групи