УКРАЇНА В РАДІ ЄВРОПИ: ЗДОБУТКИ, ПЕРСПЕКТИВИ, ПРОБЛЕМИ

Україна набула 9 листопада 1995 року статусу держави-члена Ради Європи, що є, в першу чергу, зо­бов’язанням для держави дотримуватись визначених в документах Ради Європи  норм та правил. Сьогодні ці правові інструменти  — біля 170 конвенцій, хартій, інших багатосторонніх угод, а також велика кількість ухвалених Парламентською асамблеєю та Комітетом міністрів ре­золюцій та рекомендацій — складають правове поле Ради Європи, яке визначає стандарти в області захисту прав людини, забезпечує здійснення верховенства права та дійсної плюралістичної демократії в державах-членах.

Рада Європи стала для України реальним індика­тором розвитку демократичних процесів, показником дійсної відповідності її внутрішньої правозастосовчої практики міжнародним правовим стандартам.

Даючи оцінку перебуванню України в Раді Європи, слід зважати на численні фактори — як об’єктивного, так і суб’єктивного порядку — що вплинули на формування сьогоднішньої до певної міри критичної ситуації, пов’я-заної з виконанням Україною власних зобов’язань, які були взяті нею під час вступу до Ради Європи. Сам процес вступу був започаткований ще в перший рік існу­вання України як суверенної держави – заявку про вступ до організації Україна подала 14 липня 1992 року. А вже 16 вересня 1992 року делегати українського парламенту отримали статус «спеціальних запрошених» в Парла­ментській асамблеї Ради Європи. 

27 липня 1995 року — в надзвичайно напружений час, коли вирішувалось питання про набуття Україною дійсного членства в Раді Європи, — від української дер­жави було надіслано листа за підписами Президента України Леоніда Кучми, Голови Верховної Ради Олек­сандра Мороза і Прем’єр-міністра Євгена Марчука, в якому, зокрема, наголошувалось, що «конституційна, правова та економічна  реформи, які здійснюються в Україні, спрямовані на побудову державної системи, яка б повністю відповідала європейським стандартам, за­безпечувала права і свободи людини, зокрема, дот-римання положень Європейської конвенції з прав людини». 

В цей же час Державна міжвідомча комісія з пи­тання вступу України до Ради Європи підготувала від-повіді на запитання Парламентської асамблеї,  на підставі яких було сформульовано зобов’язання Украї­ни, що їх держава взяла на себе під час вступу до орга­нізації.

Доповідачами з питання прийняття України до Ради Європи були 3 юристи – пані Северинсен (Данія), пан Немет (Угорщина) та пан Массере (Франція). Пані Северинсен і пан Келам (Естонія) увійшли до моніто­рингового комітету Ради Європи, який слідкував за ви­конанням зобов’язань Україною, власне, й постійно на­гадував Україні про необхідність виконувати взяті зобов’язання. 

 До безперечних здобутків, які надбала Україна від 9 листопада 1995 року – часу вступу до Ради Європи – стала участь нашої держави в 43 документах Ради Єв­ропи, з яких 29 ратифіковані, а 14 підписані і мають відповідну юридичну силу (перелік підписаних та рати­фікованих  правових документів Ради Європи див. у до­датку 1 та 2). 

Одним із беззаперечних досягнень, які вирізняють Україну серед інших держав-членів, є те, що в новій Конституції України, яку було прийнято 28 червня 1996 року, враховано майже всі основні положення ЄКПЛ. Наведені в розділі ІІ Конституції «Права, свободи та обов’язки людини та громадянина» формулювання прав, які держава гарантує своїм громадянам, корелюють з положеннями конвенції, про що свідчить наведена відповідність окремих статей Конституції України статтям ЄКПЛ :

Конституція України відповідає     ЄКПЛ      Стаття 27      статті  2     

    28                                                        3

    29                                                        5          30, 31, 32            8 

    35                                                        9 

    34                                                       10 

    36                                                       11

 Важливою датою для України стало 11 вересня 1997 року – в цей день у Страсбурзі Повірений у спра­вах України при Раді Європи пан Є. Перелигін передав Генеральному секретареві Ради Європи  Д. Таршису документ про ратифікацію Україною Європейської кон­венції з прав людини (ЄКПЛ). Відповідно до статті 66 Конвенції цей документ набув чинності для України від цієї дати. В результаті, за час від 11 вересня 1997 року до 10 травня 1999 року до контрольних органів Страс­бургу – Європейської комісії з прав людини та Євро­пейського суду з прав людини – надійшло 1132 звер­нень від громадян, які скаржились на порушення Украї­ною прав, гарантованих Європейською конвенцією з прав людини. За цей же час зареєстровані були 255 звернень, 2 з яких були визнані прийнятними, а 5 надіс­лані до України для з’ясування обставин. Отже, незва­жаючи на всі недоліки й складнощі механізму контролю конвенції, слід визнати, що він починає набирати оберти і працювати в Україні.

Окремим питанням серед зобов’язань України є скасування смертної кари як інституту покарання. Зо­крема, в Резолюції 1112 (1997) Парламентської Асамб­леї Ради Європи невведення мораторію на виконання смертних вироків і неінформування Ради Європи про те, що страти продовжувались протягом 1996 року, визна­чені як серйозне порушення взятих зобов’язань. Слід визнати, що саме через постійний тиск з боку Ради Єв­ропи з постійним нагадуванням про необхідність «грати по правилам» – виконувати взяті зобов’язання, проце­дура страт була, хоч і без юридичного закріплення, припинена. Питання скасування смертної кари, однак не набуло остаточного вирішення і продовжує залиша­тись проблемним у стосунках між українською стороною і Радою Європи.

Під час січневої і червневої сесій Парламентської асамблеї Ради Європи розглядалось питання про вико­нання, а точніше, акцентувалась увага на невиконанні зобов’язань України, які вона взяла на себе під час вступу до Ради Європи. В Резолюції № 1179 (1999) Пар­ламентської асамблеї була зроблена неупереджена оцінка стану виконання українською стороною зо­бо-в’язань. В цьому документі відзначається, зокрема, що Україна має значні досягнення, такі, як вирішення між-народних спірних питань мирним шляхом, уникнення значних соціальних заворушень, і як результат, визна­чення України як стабілізуючого фактору в регіоні. В резолюції також були відзначені: прийняття Конститу­ції, приєднання до основних документів Ради Європи, ухвалення закону про вибори Президента України, прий­няття Конституції Республіки Крим. 

Однак разом з тим, в документі зазначається і ціла низка недоліків, на які звертається увага парламентарів.  До зауважень більш загального характеру належать такі, як відсутність чіткого розмежування між судовою, законодавчою і виконавчою гілками влади, намагання контролювати ситуацію і утримувати політичну владу, інколи навіть незаконно, з боку органів виконавчої влади, зростання корумпованості і злочинності, повіль­ний процес законодавчих реформ, застосування кату­вань та поганого поводження до осіб, які перебувають в місцях позбавлення волі, державний контроль за засо­бами масової інформації. Знову в пунктах 8 та 13 було наголошено на необхідності встановити мораторій de jure  на виконання смертних вироків в Україні.

В 14 пункті Парламентська асамблея зробила за­кид українським органам державної влади, в тому числі й Верховній Раді України, поклавши на них відповідаль­ність за неприйняття п’яти важливих документів:

·рамкового документу про правову політику Украї­ни щодо захисту прав людини;

·рамкового документу про правову та судову ре­форми;

·нових кримінального та кримінально-процесуаль­ного кодексів;

·нових цивільного та цивільно-процесуального ко­дексів;

·нового закону про політичні партії

(це зобов’язання України викладене в підпункті V пункту 12 Висновку № 190 Парламентської Асамблеї Ради Європи).

В результаті нового розгляду на Парламентській асамблеї Ради Європи у червні 1999 року питання про виконання зобов’язань, взятих Україною, було ухвалено Рекомендацію 1416 ПАРЄ, в якій було підкреслено, що у вирішенні основних проблемних питань (що викладені в Резолюції № 1179 (1999) ПАРЄ) до 20 травня 1999 року «не було досягнуто значного прогресу». Проте в той же час було взято до уваги ті кроки, які були вжиті Украї­ною — у квітні 1999 року. Верховна Рада прийняла у першому читанні законопроект «про судоустрій», 14 червня 1999 року Конституційний Суд переніс слухання питання про неконституційність смертної кари, яке було внесено парламентарями за ініціативою Постійної деле­гації Ук-раїни в Раді Європи, 17 червня 1999 року Верховна Ра-да прийняла рамковий документ про пра­вову політику України щодо захисту прав людини.

Як результат, загальною оцінкою стало «досяг-нення певного прогресу на шляху виконання зо­бов’язань Україною». В той же час Асамблея рекомен­дувала Комітету міністрів Ради Європи посилити прог­рами ADACS для України — програми заходів, які спря­мовані на розвиток і консолідацію демократичної ста-біль­ності. 

Одночасно із зобов’язаннями Рада Європи пропо­нує новим державам-членам також програми сприяння, які враховують експертну, інформаційну, фінансову та іншу допомогу з боку Ради Європи. Так, для України, окрім програм співробітництва «Демосфен», «Феміда», «ЛОДЕ» та «Демо-Право» було підготовлено та здійс­нено три річні програми («Допомога розвиткові та кон­солідації демократичної безпеки. Співробітництво і до­помога країнам Центральної Східної Європи. Програма на 1996 рік, на 1997 рік та на 1998 рік»).  Серед основ­них напрямків цих програм — допомога в правовій, за­конодавчій, судовій, правоохоронній сфері, реформу­вання системи місцевих та регіональних влад. Повний зміст означених вище програм та звіти про їх виконання наведено в випусках Бюлетеню Центру інформації та документації Ради Європи в Україні.

Слід зазначити, що ефективність від членства в Раді Європи залежить від активного та результативного використання її правових інструментів кожною із сторін, що означає не просто дотримання взятих державами-членами зобов’язань, а вироблення, запровадження та оптимізація внутрішнього механізму використання міжнародних правових документів й інформування про їхнє практичне застосування іншими державами-сторонами.

Додаток 1

СПИСОК

ратифікованих Україною конвенцій Ради Європи

  (станом на 20 липня 1999 року)

001  Статут Ради Європи (Рішення Верховної Ради України від 31 жовтня 1995 про приєднання), 9 лис­топада 1995 р. — передані ратифікаційні грамоти Гене­ральному Секретарю Ради Європи)

002  Генеральна Угода про привілеї та імуні­тети Ради Європи та Протокол до Генеральної угоди про привілеї та імунітети Ради Європи (Закон України про приєднання — 1 жовтня 1996 р.,  дата набуття чинності для України — 6 листопада 1996 р.)

005  Європейська конвенція з прав людини, 1950 р. (підписана — 9 листопада 1995 р., ратифікована  17 липня 1997 р., дата набуття чинності для України  — 11 вересня 1997 р.) 

009  Протокол до Європейської конвенції з прав людини (перший) — (підписаний 9 листопада 1995 р., ратифікований 17 липня 1997 р., дата набуття чиннос­ті для України — 11 вересня 1997 р.)

010  Протокол до Генеральної Угоди про привілеї та імунітети Ради Європи, 1952 (ратифікований 6 листопада 1996 р.) 

018  Європейська культурна конвенція, 1954 р. (Постанова Верховної Ради України від 24 лютого 1994 р. про приєднання, ратифікована 13 червня 1994 р.)

024  Європейська конвенція про видачу пра­вопорушників, 1957 р. (Постанова Верховної Ради України від 22 вересня 1995 р. про приєднання, 11 бе­резня 1998 р. — передані ратифікаційні грамоти Гене­ральному Секретарю Ради Європи, дата набуття чиннос­ті для України — 9 червня 1998 р.) 

030  Європейська конвенція про взаємну до­помогу у кримінальних справах, 1959 р. (Постанова Верховної Ради України від 22 вересня 1995 р. про при­єднання, підписана 30 травня 1997, 11 березня 1998 р. — передані ратифікаційні грамоти Генеральному Секре­тарю Ради Європи, дата набуття чинності для України — 9 червня 1998 р.)

044  Протокол № 2 до Європейської конвен­ції з прав людини (підписаний 9 листопада 1995 р., ра­тифікований 17 липня 1997 р., дата набуття чинності для України  — 11 вересня 1997 р.) 

045  Протокол  № 3 до Європейської конвен­ції з прав людини (підписаний 9 листопада 1995 р., ра­тифікований 17 липня 1997 р., дата набуття чинності для України  — 11 вересня 1997 р.) 

046  Протокол № 4 до Європейської конвен­ції з прав людини (підписаний 19 грудня 1996,  ратифі­кований 17 липня 1997 р., дата набуття чинності для України  — 11 вересня 1997 р.) 

051  Європейська конвенція про нагляд за умовно засудженими або умовно звільненими правопо­рушниками, 1964 р. (Постанова Верховної Ради України від 22 вересня 1995 р. про приєднання,) 28 вересня 1995 р. передані ратифікаційні грамоти Генеральному Секретарю Ради Європи

055  Протокол № 5 до Європейської конвен­ції з прав людини (підписаний 9 листопада 1995 р., ра­тифікований 17 липня 1997 р., дата набуття чинності для України  — 11 вересня 1997 р.)

062  Європейська конвенція про інформацію щодо іноземного законодавства, 1968 р. (Постанова Верховної Ради України від 14 липня 1993 р. про приєд­нання, 13 червня 1994 р. — ратифікація)

073  Європейська конвенція про передачу про-вадження у кримінальних справах, 1972 р. (Постанова Верховної Ради України від 22 вересня 1995 р. про приєднання, 28 вересня 1995 передані ратифіка­ційні грамоти Генеральному Секретарю Ради Європи)

086  Додатковий протокол до Європейської конвенції про видачу правопорушників, 1975 (11 берез­ня 1998 р. передані ратифікаційні грамоти Генеральному Секретарю Ради Європи, дата набуття чинності для України  — 9 червня 1998 р.)

097  Додатковий протокол до Європейської конвенції про інформацію щодо іноземного законодав­ства, 1978 р. (Постанова Верховної Ради України від 14 липня 1993 р. про приєднання), 13 червня 1994 р. пере­дані ратифікаційні грамоти Генеральному Секретарю Ради Європи

098  Другий додатковий протокол до Євро­пейської конвенції про видачу правопорушників, 1978 (11 березня 1998 р. передані ратифікаційні грамоти Ге­неральному Секретарю Ради Європи, дата набуття чин­ності для України  — 9 червня 1998 р.)

099  Додатковий протокол до Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах, 1978 (11 березня 1998 р. передані ратифікаційні гра­моти Генеральному Секретарю Ради Європи, дата на­буття чинності для України  — 9 червня 1998 р.)

104  Конвенція про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі (5 січ­ня 1999 року)

106  Європейська конвенція про основні принципи транскордонного співробітництва між терито­ріальними общинами або органами влади, 1980 р. (Постанова Верховної Ради України від 14 липня 1993 р. про приєднання), 21 вересня 1993 р. передані ратифіка­ційні грамоти Генеральному Секретарю Ради Європи

112  Європейська конвенція про передачу засуджених осіб, 1983 р. (Постанова Верховної Ради України від 22 вересня 1995 р. про приєднання), 28 ве­ресня 1995 р. передані ратифікаційні грамоти Генераль­ному Секретарю Ради Європи

117  Протокол № 7 до Європейської конвен­ції з прав людини (підписаний 19 грудня 1996 р., рати­фікований 17 липня 1997 р., дата набуття чинності для України  — 11 вересня 1997 р.) 

118  Протокол № 8 до Європейської конвен­ції з прав людини (підписаний 9 листопада 1995 р., ратифікований 17 липня 1997 р., дата набуття чинності для України  — 11 вересня 1997 р.) 

122  Європейська хартія місцевого самовря­дування, 1985 р.(підписана 6 листопада 1996 р.), 11 вересня 1997 р. передані ратифікаційні грамоти Гене­ральному Секретарю Ради Європи

126  Європейська Конвенція про  запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, 1987 р. (підписана 2 травня 1996 р., Закон України про приєднання від 24 січня 1997 р.), 5 травня 1997 р. передані ратифікаційні грамоти Генеральному Секретарю Ради Європи

141  Конвенція про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, 1990  (Закон України про приєднання від 15 вересня 1995 р., підписана 30 — 31 травня 1997 р., 26 січня 1998 р. передані ратифікаційні грамоти Генераль­ному Секретарю Ради Європи, дата набуття чинності в Україні — 1 травня 1998 р.)

155  Протокол № 11 до Європейської кон-вен­ції з прав людини (підписаний 9 листопада 1995 р., ратифікований 17 липня 1997 р., дата набуття чиннос­ті для України  — 11 вересня 1997 р.)

157  Рамкова Конвенція про захист націо­нальних меншин (підписана 15 вересня 1995 р., 26 січня 1998 р. передані ратифікаційні грамоти Генеральному Секре­тарю Ради Європи, дата набуття чинності в Україні — 1 травня 1998 р.)

Додаток 2

СПИСОК

підписаних Україною конвенцій Ради Європи (станом на 20 липня 1999 року)

035   Європейська соціальна хартія (дата під­писання — 2 травня 1996 р.)   

114  Протокол № 6 до Європейської конвен­ції з прав людини щодо скасування смертної кари (дата підписання — 5 травня 1997 р.)

Європейська конвенція про транскордонне телеба­чення (дата підписання — 14 січня 1996 р.)

135  Антидопінгова конвенція (дата підпи­сання — 2 липня 1998 р.)

143  Європейська конвенція про захист ар­хеологічної спадщини (переглянута) (дата підписання — 2 липня 1998 р.)

148  Європейська хартія регіональних мов та мов меншин(дата підписання — 2 травня 1996 р.)

151  Протокол № 1 до Європейської конвен­ції про запобігання катуванням чи нелюдському або та­кому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (дата підписання — 26 січня 1998 р.)

152  Протокол № 2 до Європейської конвен­ції про запобігання катуванням чи нелюдському або та­кому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (дата підписання — 26 січня 1998 р.)

160  Європейська конвенція про здійснення прав дітей (дата підписання — 7 травня 1999 р.)

162  Шостий Протокол до Генеральної угоди про привілеї та імунітети Ради Європи (дата підписання — 3 листопада 1998 р.)

163  Європейська соціальна хартія (переглянута) (дата підписання — 7 травня 1999 р.)

165  Конвенція про визнання кваліфікацій у сфері вищої освіти в європейському регіоні (дата підписання — 11 квітня 1997 р.)

169  Протокол № 2 до Європейської конвен­ції про основні принципи транскордонного співро-бітницт­ва між територіальними общинами або органами влади (дата підписання — 3 листопада 1998 р.)

173  Конвенція з кримінального права щодо корупції (дата підписання — 27 січня 1999 р.)