ХТО ВИНЕН?

Нижче ми публікуємо з деякими скороченнями медичний висновок військової лікарської комісії ГВКГ психоневрологічного профілю Київського шпиталю, зроблений рівно через рік після того, як хлопець був призваний на військову службу Орджонікідзевським РВК м. Харкова.

В анамнезі лікарі встановили, що «батько хлопця зловживав спиртним, з родиною не жив. Мати закінчила школу для розумово відсталих. Сашко с дитинства відставав від однолітків у розумовому відношенні: у школі навчався погано, бо «навчання не давалося». З великими зусиллями закінчив 7 класів, потім навчався у вечірній школі. Вдача в нього важка, часто ображався. Був запальним. Після конфліктів з матір’ю на декілька тижнів залишав домівку, бродяжничав по країні. Від обстеження перед призовом у психоневрологічному диспансері відмовився. До військової служби адаптуватися не зміг, конфліктував з товаришами по службі, і в серпні 1999 року самовільно залишив частину. Через 1,5 місяця був затриманий, засуджений на 3 роки служби у дисциплінарному батальйоні. Під час утримання на гауптвахті декілька днів співав пісні, бився головою об стінку, потім заспокоївся. У дисбаті його характеризували, як відлюдного, такого, що потребує контролю».

Безпосередньо під час обстеження лікарі встановили, що «запас знань малий, однак, життєві навики достатні. Настрій, поведінка не стійкі: то він відлюдний, напружений, то метушливий, роздратований, багато-слівний. При згадці про військову службу посилюється емоційна лабільність, афектірується, промовляє суїцідні погрози. Критика свого стану недостатня. Висновок: повторні патохарактеріологічні реакції у примітивної осо-бистості».

Крім того, у нього «уроджена аномалія розвитку хребта, а також правосторонній сколіоз поперечного відділу».

На підставі ст.18-б гр.II комісія визнала, що Г-ла непридатний до військової служби у мирний час. Обмежено придатний у військовий час.

На підставі рішення ВЛК 6 серпня 1999 року військовий суд Дарницького гарнізону постановив: Г-лу О.М. від подальшого відбування покарання звільнити достроково по хворобі та вважати його не мавшим судимості по даній справі. Рішення виніс суддя військового суду Дарницького гарнізону, майор юстиції М.М.Заїка. І все було б гаразд, але… цілий рік юнак провів у нестерпних для хворого умовах (не кажучи вже про небезпеку від неврівноваженого юнака для інших юнаків у частині) Ми стикалися з випадками, коли такі, як Г-ла не тікали, а стріляли у тих, хто, як їм здавалося, їх ображав. А об-ражають і б’ють хворих в армії дуже часто. Треба, щоб відносини в частині були бездоганні, щоб слабеньких або відсталих розумово та неврівноважених хлопців не ображали.

Знову до призову хворого Г-ли причетні ті ж самі інстанції — це Орджонікідзівський військкомат. Читач «ПЛ» пам’ятає справу іншого втікача А.Н-ци, який від-сидів більш двох років у колонії суворого режиму за де-зертирство, і був звільнений Постановою Верховного суду України. Він теж був призваний цим військоматом.

У справі втікача К-ва (теж, до речі, призваного на військову службу Орджонікідзевським РВК) справа до суду не дійшла. Вистачило кількох спроб і загроз скінчити життя самогубством, щоб юнака поклали до шпиталю, де він і був комісований. Чи незабагато для одного РВК призваних в армію хворих не тільки психічно, але й соматично? Зайве питати, куди витрачаються наші податки, і яку ж армію ми маємо!

Але ж відразу після втечі Г-ли ХОССМ повідомила Житомирську прокуратуру про те, що Г-ла має відхілення форм поведінки і надіслали копію історії хвороби, з якої було очевидно, що хлопець має вади фізичного та психічного розвитку. Мати теж передала до прокуратури заяву та довідку про те, що юнак був направлений на психіатричне обстеження. Крім того, у розпорядженні про-куратури були листи молодого солдата, зміст яких був дуже коротким: б’ють, гроші забирають, знов б’ють…

Але Житомирська військова прокуратура не звер-нула на це ніякої уваги і у листопаді 1998 року за підпи-сом слідчого військової прокуратури Житомирського гарнізону капітана Сидорчука надіслала до ХОССМ таку відповідь:

«… в даний час обвинувачений рядовий в/ч А-2038 Г-ла О.М. перебуває на лікуванні в медчастині установи ЯЮ 309/179 з приводу бронхіту. В подальшому стан здоров’я Г-ли О.М., в тому числі і психічний, буде детально обстежено медичною та психіатричною комісією, а також буде з’ясована придатність Г-ли до військової служби в ЗС України».

Після того, як у січні 1999 року Г-лу було засуд-жено на 3 роки, ХОССМ звернулася до Генеральної про-куратури України. Відповідь прийшла у квітні:

«Повідомляю, що Ваші звернення розглянуті Генеральною прокуратурою України з вивченням матеріалів кримінальної справи стосовно засудженого за ст. 240 п. «в» КК України Г-ли О.С.

В ході попереднього та судового слідства версія про застосування до Г-ли О.С. нестатутних відносин свого підтвердження не знайшла.

17 листопада 1998 року Г-лі О.С. була проведена судова психолого-психіатрична експертиза, яка визнала його психічно здоровим. Згідно висновку військово-лікарняної комісії Г-ла О.С. придатний до служби у Збройних Силах України.

За таких обставин вважаю вирок військового суду Житомирського гарнізону від 16 грудня 1998 року щодо Г-и О.С. обгрунтованим і законним. Ухвалою військового суду Центрального регіону України від 23 лютого 1999 року, який розглядав касаційну скаргу засудженого, даний вирок залишений без змін.

Підстав для опротестування названих судових рішень не вбачаю». Підписав цього листа начальник головного управління військових прокуратур, генерал-лейтенант юстиції В.І.Кравченко.

На превеликий жаль, висновки зроблені на підставі результатів обстежень солдата Г-ли у Житомірському військовому шпиталі та висновків слідчих Житомирської прокуратури військового гарнізону. Звісно, деяку негативну роль зіграли обставини, пов’язані з тим, що мати солдата загубила і свої, і його документи.

І не зважаючи на те, що у таких історіях існує багато запитань до цивільних та військових медиків, го-ловне питання до наших законодавців: доки ми будемо, при нашому дефіциті бюджету, несплачених пенсіях та заробітних платах (і офіцерам також) палити гроші? Наші з Вами. Ми вже не раз про це писали, але це галас волаючого у пустелі. Доки кожен лікар — і військовий, і цивільний не буде в повній мірі відповідати за свої висновки матеріально (я не маю на увазі тих лікарів, в діях яких є кримінальні ознаки), ми будемо мати серед військовослужбовців «стрільців» із зором –6 (у нас був і такий випадок) чи може окремий психіатричний танковий батальйон. Тому, що за повідомленням Сімферопольської військової прокуратури, тільки з однієї частини, розташованої в Криму, комісовано троє хлопців-харків’ян з психічними розладами, а четвертий зараз отримав направлення до психіатричного відділення шпиталю.

Тому й приходить думка, чи не настав час підсипати галоперідол прямо у водовід? Що ще робити у божевільному суспільстві!

Ми вже писали про досвід Росії, коли військова частина має право подати судовий позов на тих, хто призвав хворого. Шпиталь має право обстежувати і лікувати за кошти тих організацій, які винні у таких «помилках». Маємо надію, що, коли дійде до власних коштів, помилок буде значно менше. Чому ж в Україні ця ідея, яка лежить на поверхні, ніяк не здійсниться? Хто зацікавлений у тому, щоб щеплення не відбулося? Ми думали і не додумалися. Можливо Ви щось підкажете?