БЕЗРОБІТТЯ СЕРЕД МОЛОДИХ МАЄ ДАЛЕКОСЯЖНІ НАСЛІДКИ
Масові скорочування в закладах охорони здоровя привели до того, що, по-перше, кожен справжній керівник намагається зберегти висококваліфікованих та досвідчених лікарів, а, по-друге, молоді лікарі шукають роботу, і, якщо певний час не знаходять її, починають працювати зовсім не за фахом. При цьому гроші, які витрачені (навіть не дуже важливо, батьками чи державою), змарновані. Крім того, через певний час, коли відбудеться природна зміна поколінь, деякі галузі залишаться без висококваліфікованих фахівців. І, знову, ці найбільш неприємні явища будуть у галузі медицини, бо саме тут дуже важливим є фактор послідовного надбання та використання накопичених знань та досвіду.
Здається у наших великих перегонах за без-коштовну освіту і безкоштовну медицину або культуру (чого, взагалі, не буває), ми втратили здатність під-рахувати скільки і яких конкретно фахівців потрібно суспільству.
Не покращує справи і ставлення Міністерства освіти до цієї ситуації. Як завжди, відповідні чиновники знайшли вихід. Тепер у деяких ВУЗах від випускників вимагають надати довідку від якої-небудь організації, що його згодні взяти на роботу за фахом, інакше погрожують не видати сертифікат про професійну підготовку. Саме так відбувалося минулого року у Харківській академії культури. Не маю сумнівів, що теж саме роблять в інших ВУЗах. При цьому всі, крім молодих фахівців, виглядають задоволеними. ВУЗи виконують план набору і забезпечують робочі місця викладачам, Міністерство освіти підтверджує свою необхідність і здатність «забезпечити» Україну фахівцями, функціонують різні ради: ректорів, фахові, спеціалізовані і таке інше. Якась віртуальна дійсність нашої, далеко не самої поганої в світі, системи вищої освіти
Як би там не було, а молоді, здібні і, іноді, непогано освічені випускники університетів залишаються безробітними. Багато хто з них не витримує — і їх не можна засуджувати за це — та знаходять себе у галузях зовсім далеких від професійної освіти. Або, ще гірше, майбутні кваліфіковані фахівці залишають Україну, і біль-шість з них зовсім непогано працює за кордоном.
Безумовно, через деякий час, наші державні мужі будуть вимагати специфічної гуманітарної допомоги від високорозвинених країн — фахівців з різних спеціаль-ностей, яких можна було б мати вдома, якби вести виважену та цілеспрямовану політику формування кадрового потенціалу нашої країни.