ТЕРОР ПРОТИ НАРОДУ

Ще свіжа в пам’яті війна в Ічкерії 1994-96 рр., як Росія знову бомбардує її. Гине мирне населення, зовсім непричетне до того, що російські засоби масової ін­формації обставляють добре знайомою термінологією - «тероризм», «бандформування». Навіть так звані росій­ські демократи не цураються цієї лексики і підтримують дії російського уряду. Цим Росія сподівається схилити на свій бік громадську думку як у своїй країні, так і в усьому світі. Бо ж цивілізований світ бореться з тероризмом, то й боротьба Росії проти свого внутрішнього тероризму апріорі має бути підтримана світом. Але ж треба глянути в корінь проблеми, в її історію.

Пересічний росіянин вважає: «Где русский лапоть ступил, там русское». Чечня для нього — невід’ємна час­тина Росії. Право завойованих чи підступом прилучених до Росії народів на незалежність відкидається з порога. І коли ці народи, не можучи в неправовій державі визво­литися правовими методами, беруться до зброї, то це в Росії називається бандитизмом. (Згадаймо, що так само радянська пропаганда трактувала свого часу й Українську Повстанську Армію, яка боролася за незалеж­ність України).

Зараз Росія бомбардуваннями й подальшою «підчисткою» захоплених територій на очах усього світу тероризує все населення окупованої нею в ХІХ ст. Чечні, щоб залишити її в своєму складі. Щоб не мати дочинінь з Росією, жодна держава світу не сміє визнати незалеж­ність Чечні...

Якби стероризовані й доведені до відчаю чеченці і вдавалися до відплатних терористичних акцій, щоб ве­ликий сусід залишив їх у спокої, то це не можна виправ­дати, але можна зрозуміти. Тим часом Росія нищить зовсім не тих, хто вчинив вибухи в Москві чи в Волго-донську. Причетність чеченців до тих вибухів не дове-дена. Деякі російські діячі (наприклад, Красноярський губернатор Лебідь) навіть вважають, що ця війна затіяна самою ро­сійською владою, щоб перенести парла-ментські вибори.

На очах усього світу нищиться цілий народ, а сві­товому співтовариству до того нема діла. Але не бай­дуже до того українське суспільство.

15 жовтня біля посольства Російської Федерації в Києві українські правозахисники та представники полі­тичних партій виставили пікет. У ньому взяли участь ко­лишні політв’язні Микола Горбаль, Василь Овсієнко, Микола Плахотнюк, Іван Шахів, Віталій Шевченко, Олесь Шевченко, народний депутат України Мустафа Джемі­лєв, його колеґи Рефат Чубаров, Іван Заєць, депутат минулого скликання Лариса Скорик — усього біля 100 осіб. Були представлені Харківська правозахисна група, Український комітет «Гельсінки-90», ОУН, КУН, РХП, НРУ, ДемПУ.

Учасники пікетування вручили представникам по­сольства заяву.

Напередодні була відіслана така

Телеґрама

Президентові Республіки Ічкерія

Аслану Масхадову

Ми — українські правозахисники, представники громадських, політичних організацій України — глибоко переживаємо драму чеченського народу і рішуче висту­паємо проти збройної аґресії Росії в Чечні.

Нелюдські акції росіян ми розцінюємо як ганебний злочин і вимагаємо негайного припинення цього гено­циду.

Молимося за хоробрий чеченський народ. Хай до­помагає вас Бог!

Микола Горбаль, Олесь Шевченко, Євген Сверстюк, Василь Овсієнко, Віталій Шевченко, Євген Обертас, Анатолій Ребро, Євген Дикий.

Даремні потуги Кремля терористичними методами зберегти цілісність Російської імперії. Перший етап її демонтажу відбувся на межі 80-90-х років, коли від неї відокремилися 14 народів, що мали формальний статус союзних республік. Другий етап, коли від Росії відокрем­ляться народи, які мають статус автономних суб’єктів федерації, — не за горами.

Усі імперії смертні. Російська не буде винятком.

Деяка українська преса повторює імперські стерео­типи. Воно й не дивно: українці щойно вийшли з російсь­кого полону, але дурман російського полону ще не скоро вийде з українців.