ПЛЮРАЛІЗМ ДУМОК АБО ПОВЕРХОВЕ ЧИТАННЯ СТАТТІ?
Стаття «Чи потрібні ми нам?», що надрукована у «ПЛ» № 21, була надрукована також у газеті «День» і викликала відгуки читачів цієї газети. Один із відгуків і відповідь автору публікуємо нижче.
Віддаю належне спробі аналізу нашої дійсності у статті Інни Сухорукової, але не можу «в’їхати» у стратегію Харківської правозахисної групи. Шановні! Ви захищає-те конституційні права громадян чи нинішню віртуальну демократію? Абсолютно недоречний ваш докір на адреñу колишніх радянських людей, які дійсно ставляться до процесу нинішнього збагачення як до чогось ганебного і несумісного з мораллю. По-перше, мораль — вона у кожного своя. По-друге, про власний добробут мріють усі (гріха тут немає), та далеко не кожен здатний здійñнити свою мрію, переступивши через мораль і совість, бо це гріх (ви, звичайно, маєте право вважати інакше). Можливо, у харківських трамваях і їздять «багатенькі буратіно», які чесно заро-били свій мільйон, однак у нас на периферії таких тру-доголіків не зустрічається. Зрозуìіла іронія Ольги Герасим’юк з приводу нерозбірливого белькотіння про-дажних журналісток-«мілашок» про «какашок-комуністів» і абсолютно незрозуміла занепоêоєність Інни «загрозою червоного реваншу». Про яку «червону загрозу», власне кажучи, йде мова? Про ту, яка вже благополучно сидить на Банковій, чи про іншу, яка «тій» на цих виборах лише злизала пил із запліснявілих мізків? Не розумію, за яким правом можна звинува÷увати Петра Симоненка у злочинах РСДРП-ВКП(б)-КПРС проти свого народу, якщо він очолює, наскільки мені відомо, комуністичну партію України. З таким же успіхом можна звину-вачувати Клінтона у лінчуванні негðів. До речі, це не Петро Миколайович «рвався до влаäи», а ошалілий електорат його від безнадії мало не стусанами туди штовхав». По моїй виборчій дільниці приðіст голосів виборців у другому турі (порівняно з перøим) становив у Кучми 39%, тоді як у Симоненка — 458%! І це при тому, що агітація за першого велася вдень і вночі, паралельно і перпендикулярно, а за друãого взагалі не велася!!!
Воно, звичайно, правильно, що у свої 34 роки під «гнітом» диктатури КПРС я знаходився дуже мало, однак такої убогості простого народу зроду не бачив, як і не спостерігав такого цинізму у діях влади.
І не треба тут згадувати режим Лукашенка «нез-лим тихим словом». До демократії там дійсно далеко, але, чесне слово, не варто з хуліганських молодиків ліпити образ борців за світле майбутнє. По-перше, хотів би я бачити вашу реакцію, якби камінням кидалися мо-лод÷ики РНЄ, а по-друге, заради експерименту, нехай ваш син вийде на вулиці Харкова і спробує кинути тухле яйце у співробітника МВС (немовби-то «на захист де-мократії») — напишіть потім, що з ним буде — порадіємо разом. Наших доблесних журналістів наче ніхто й не «дубасить», однак слова правди з них і кліщами не витягнеш, бо у роті у них заслужена пайка. Якщо це і є демократія і «свобода слова», тоді я — Павлик Морозов.
Сусідка дзвонить з нашого телефону (бо її телефон уже давно відключили за несплату, а сплатити нічим, бо не платять зарплати — от смішно, чи не правда?) — просить сестру з Гомеля привезти хоч мішок картоплі, щоб прогодувати дітей. Воно зрозуміло, що сестра у Білорусії живе, дурна, без демократії (не приведи Гос-поди!). Зате з повним льохом і забитим холодильником. Так, так, ви праві, полиці магазинів у Гомелі від достатку не тріщать, а у нас вони завалені. Тільки чомусь сметану і молоко везуть до нас (там де густо), а не навпаки (туди, де пусто). От які парадокси! От дилема! Що краще: повний холодильник при порожніх прилавках чи пустий холодильник при забитих вітринах? Давайте бу-демо сперечатися до очманіння, за повною програмою, а народ нехай собі потихесеньку загинається — так йому, бидлу, і треба! Йому, бачте, наша демократія не до смаку! Демократія для холуїв — це не демократія, оскільки справжня демократія — це влада народу, а народ, до речі, їсть не владу, а продукти.
Дуже мені сподобалася думка Інни про необхідність створення правої опозиції. Це щось свіженьке і оригінальне. Просто цікаво — куди вже можна правіше, якщо ті, що є — це «ультрас»? Пропоную випустити зеків на волю, а всіх комуністів посадити у «зону». Дійсно, чому ув’язнені не при ділі, якщо вони одноголосне про-голосували за «курс реформ»? Прозріли, так би мовити, і все усвідомили. Не те що ці дурноголові ліві (ну, просто як діти!) — вірять у свою соціальну справедливість. А ось вірити у красиву казку про те, що НАТО — це найбільш миротворча організація, а МВФ — найбільш благодій-ницька, чомусь не хочуть. От же вперті, не хочуть безкоштовно горбатити на демократію для номенклатурної буржуазії. Бяки.
Як я вам співчуваю, шановна Інно. Дійсно, нам усім сьогодні дуже важко. Щоправда, кожному по-своєму. Один бореться з почуттям голоду, а другий — із відрижкою. Важко створити національну еліту, спершу її розігнавши. Тепер найсвідоміша її частина горить у пря-мому і переносному значенні на Канарах та Багамах, а несвідома — прохолоджується у пікетах під стінами Кабміну.
І на останок скажу, що повністю згоден з думкою Наталі Лігачової (статті якої завжди з цікавістю читаю). Дійсно, відносини влади зі ЗМІ і опозицією мають ради-кально мінятися. Тотальний контроль над ЗМІ дозволяє, звичайно, настільки дурити народ, що він сам собі милить мотузок, однак, як показує історія, петлю він готує для влади. Зазначу, що і самі ЗМІ повинні міняти свої відносини з читачами. Плюралізм думок на сторін-ках «Дня» мені дуже подобається і, якщо ви раптом перетворитеся на закритий клуб однодумців, то це вже буде не день, а всього-на-всього «сонячний зайчик»: куди вас спрямували, ту проблему ви і висвітили. Спо-діваюся, що Інна Сухорукова не образиться на мене, оскільки її думка, дійсно, була небайдужою для мене, і я намагався, як міг, її зрозуміти. Як не крути, але без взаємної допомоги ми не вилікуємо перебиті крила нашої демократії і, залишаючись кожен при своїй думці, так і повзатимемо у гнойовій купі з гордо піднятою головою. Не набридло?
Олег Федоренко, Славутич