Міжнародна Амністія про права жінок

Спеціальний випуск новин "Міжнародної Амністії", присвячений дотриманню прав жінок, який було опубліковано 8 березня, відкривається розповіддю про одинадцятирічну суданську дівчину-біженця, яку було зґвалтовано офіцером суданської поліції просто в поліцейській дільниці в присутності трьох інших офіцерів. Попри медичні докази того, що зґвалтування дійсно мало місце, немає жодної впевненості в тому, що винних буде притягнуто до відповідальності.

Становище жінок і дівчат у всьому світі різко контрастує з загальною риторикою міжнародного співтовариства, сказано у доповіді "Міжнародної Амністії". Безуспішні намагання захистити права жінок, на думку правозахисної організації, свідчать про те, що "урядам багатьох країн бракує політичної волі для реального покращення становища жінок". Щороку вражаючу кількість жінок і дівчат забивають до смерті, спалюють живцем, насильно піддають принизливому і небезпечному "жіночому обрізанню", ґвалтують чи продають у рабство виключно тому, що вони є жінками. На порозі ХХІ сторіччя, мільйони жінок у всьому світі залишаються людьми "другого ґатунку", яких піддають дискримінації нерідко в ім’я релігії, традиції чи культури. Так в Пакистані щороку сотні жінок стають жертвами "вбивств в ім’я честі", і хоча цю практику вже поставлено поза законом, вона залишається досить розповсюдженим явищем, що на думку правозахисної організації, є наслідком упередженого ставлення влади Пакистану до жінок, яке проявляється в байдужості до цих страшних злочинів.

Особливо зростає ризик порушень прав жінок під час збройних конфліктів, табори втікачів і переміщених осіб традиційно стали місцями регулярних знущань і принижень, жертвами яких стає щоразу більше жінок.

Одним із небагатьох досягнень захисту прав жінок називає "Міжнародна Амністія" угоду про утворення Міжнародного Кримінального Суду і визначення зґвалтування і інших форм сексуального насилля (включно із примусовою проституцією, примусовою вагітністю і сексуальним рабством) злочинами проти людяності і військовими злочинами у випадках, коли такі злочини мають місце під час міжнародних чи регіональних збройних конфліктів. Іншим важливим кроком у напрямку визнання прав жінок називає "Міжнародна Амністія" прийняття Додаткового Протоколу 1999 року до "Міжнародної Конвенції по припиненню всіх форм дискримінації щодо жінок", у відповідності з яким жінкам надане право подавати скарги проти урядів країн, які не виконують своїх зобов’язань по Жіночій Конвенції. Наразі цей Додатковий Протокол ратифіковано урядами лише 28 країн. Авторитетна правозахисна організація закликала до якнайшвидшої ратифікації "Жіночої Конвенції", яку сьогодні ратифікували 165 країн із 188 членів ООН, рештою країн світу.

Коли знайомишся із цим повідомленням "Міжна-родної Амністії", може з’явитися враження, що в Україні становище із правами жінок не таке вже й погане. Але, на жаль, немає жодних підстав для самозаспокоєння, тому що наша країна залишається одним із головних джерел надходження живого товару сексуальних рабинь на чорні ринки Європи і Азії, сотні жінок гинуть щороку від кримінальних абортів, сімейне насильство стало українською національною традицією, а про зґвалтування жінок-ромів українськими правоохоронцями повідомляється із невтішною регулярністю.

Отже, шлях до утвердження справжньої, а не позірно декларованої поваги до українських жінок обіцяє бути важким і довгим.