Вже не тихо навколо Тихого
27.12.2000
Небагато часу минуло, як відзначили сумне десятиліття перепоховання останків трьох славетних синів України - Василя Стуса, Олекси Тихого, Юрія Литвина. З початку дев’яностих написано чимало про тих, хто виборював незалежність і загинув за неї, як і про тих, хто дожив таки до сьогодні й продовжує справу своїх полеглих побратимів у політичній борні.
Та останнім часом про тих, Перших, починають дещо забувати. Так, видають твори Василя Стуса, але до цих пір, не зважаючи на всі намагання місцевої "Просвіти", демократичної громадськості Донеччини, не маємо у шахтарському краї, де провів свої дитячі та юнацькі роки Василь, жодного пам’ятного знака на його честь. Тоді, коли великого сина України шанує весь світ, місцева влада все вирішує та вирішує: чи вартий він пам’яті?
Не часто почуєш сьогодні й про долю спадщини Юрія Литвина.
Здавалося, що байдуже мовчання встановилося і навколо імені Олекси Тихого - одного із перших борців за гідність нашу ще за "радянських часів", єдиного із трьох згаданих, що народився і був засуджений катами на рідній донецькій землі. Хай, певне, не мав він такого поетичного таланту, як його побратими по уральсько-сибірських таборах і київському "поверненню". Але саме ця людина - одна з небагатьох тоді - стояла біля витоків української державності, була її свідомою предтечею.
Нагадаємо, що народився він 1927 року на хуторі Іжевка поблизу Дружківки. Вперше його заарештували 1957 року за виступ проти радянської інтервенції в Угорщині. Покарання було тяжким, але воно не зламало борця. Звільнившись, він разом із десятьма побратимами виступає за виконання радянською імперією Гельсінкських угод про права людини в Україні. І знову арешт, табір на півночі Росії. 1984 року О. Тихий помер у в’язничній лікарні.
Недруги української незалежності зробили багато, щоб знищити саму згадку про О. Тихого, але це їм не вдалося. Народ пам’ятає своїх героїв-мучеників. Не тільки в Києві чи у Львові, а й у "червоному", зрусифікованому Донбасі. У місті Дружківці, де жив і працював О. Тихий, три роки тому з ініціативи директора видавництва "Прима-Прес" Сергія Базанова було засновано Благодійний фонд пам’яті Олекси Тихого. Серед його фундаторів - страхова компанія "Аско-Донбас Північний" (генеральний директор Євген Матушевський), Дружківський осередок Всеукраїнського товариства "Просвіта", кілька приватних осіб.
Новий фонд швидко став знаним. Його відвідали, зокрема, президент Американського комітету допомоги школам Донбасу професор Віталій Кейс, наш славетний земляк, академік НАНУ, письменник і громадський діяч Іван Дзюба, відома правозахисниця Надія Світлична та інші. А народний художник України скульптор Олександр Скобликов, побувавши у Дружківці, вирішив створити пам’ятник О. Тихому і встановити його в рідному місті видатного правозахисника.
Благодійний фонд дуже багато зробив для пропаганди діяльності Української Гельсінкської групи, яка була центром правозахисного руху. За кошти фонду видано кілька книжок, організовано низку тематичних публікацій тощо. А торік фонд провів конкурс на кращу публікацію про український правозахисний рух та його учасників.
І ось наприкінці січня, у день пам’яті Олекси Тихого, оголошено підсумки і вшановано лауреатів першого конкурсу. Переможцем визнано редакцію газети "Донеччина" (м.Донецьк), ще шістьох авторів, які надіслали свої роботи на конкурс, відзначено заохочувальними преміями. Серед лауреатів, зокрема, члени НСПУ відомі літератори Іван Костиря та Юрій Доценко. Рішення журі, яке очолює Сергій Базанов, справедливе, адже редакція "Донеччини" (головний редактор Ігор Зоц) розповідає про діяльність українських патріотів ще з 1990 року. Початок цій темі поклали публікації журналістів газети, на той час майбутніх членів Спілки письменників Анатолія Лазоренка (вчився із В. Стусом) і Юрія Доценка "Штрихи до портрету Василя Стуса". І далі газета пише про Олексу Тихого, Василя Стуса, Аллу Горську, нині вже покійну маму В. Стуса, знайомить з іншими людьми, які знали славетних борців.
Та віддамо належне засновникам фонду - молодим підприємцям, депутатам Дружківської міськради С. Базанову та Є. Матушевському. Вони - справжні патріоти краю, адже поставили за мету спорудити в Дружківці пам’ятник Олексі Тихому, видати зібрання його творів.
Та останнім часом про тих, Перших, починають дещо забувати. Так, видають твори Василя Стуса, але до цих пір, не зважаючи на всі намагання місцевої "Просвіти", демократичної громадськості Донеччини, не маємо у шахтарському краї, де провів свої дитячі та юнацькі роки Василь, жодного пам’ятного знака на його честь. Тоді, коли великого сина України шанує весь світ, місцева влада все вирішує та вирішує: чи вартий він пам’яті?
Не часто почуєш сьогодні й про долю спадщини Юрія Литвина.
Здавалося, що байдуже мовчання встановилося і навколо імені Олекси Тихого - одного із перших борців за гідність нашу ще за "радянських часів", єдиного із трьох згаданих, що народився і був засуджений катами на рідній донецькій землі. Хай, певне, не мав він такого поетичного таланту, як його побратими по уральсько-сибірських таборах і київському "поверненню". Але саме ця людина - одна з небагатьох тоді - стояла біля витоків української державності, була її свідомою предтечею.
Нагадаємо, що народився він 1927 року на хуторі Іжевка поблизу Дружківки. Вперше його заарештували 1957 року за виступ проти радянської інтервенції в Угорщині. Покарання було тяжким, але воно не зламало борця. Звільнившись, він разом із десятьма побратимами виступає за виконання радянською імперією Гельсінкських угод про права людини в Україні. І знову арешт, табір на півночі Росії. 1984 року О. Тихий помер у в’язничній лікарні.
Недруги української незалежності зробили багато, щоб знищити саму згадку про О. Тихого, але це їм не вдалося. Народ пам’ятає своїх героїв-мучеників. Не тільки в Києві чи у Львові, а й у "червоному", зрусифікованому Донбасі. У місті Дружківці, де жив і працював О. Тихий, три роки тому з ініціативи директора видавництва "Прима-Прес" Сергія Базанова було засновано Благодійний фонд пам’яті Олекси Тихого. Серед його фундаторів - страхова компанія "Аско-Донбас Північний" (генеральний директор Євген Матушевський), Дружківський осередок Всеукраїнського товариства "Просвіта", кілька приватних осіб.
Новий фонд швидко став знаним. Його відвідали, зокрема, президент Американського комітету допомоги школам Донбасу професор Віталій Кейс, наш славетний земляк, академік НАНУ, письменник і громадський діяч Іван Дзюба, відома правозахисниця Надія Світлична та інші. А народний художник України скульптор Олександр Скобликов, побувавши у Дружківці, вирішив створити пам’ятник О. Тихому і встановити його в рідному місті видатного правозахисника.
Благодійний фонд дуже багато зробив для пропаганди діяльності Української Гельсінкської групи, яка була центром правозахисного руху. За кошти фонду видано кілька книжок, організовано низку тематичних публікацій тощо. А торік фонд провів конкурс на кращу публікацію про український правозахисний рух та його учасників.
І ось наприкінці січня, у день пам’яті Олекси Тихого, оголошено підсумки і вшановано лауреатів першого конкурсу. Переможцем визнано редакцію газети "Донеччина" (м.Донецьк), ще шістьох авторів, які надіслали свої роботи на конкурс, відзначено заохочувальними преміями. Серед лауреатів, зокрема, члени НСПУ відомі літератори Іван Костиря та Юрій Доценко. Рішення журі, яке очолює Сергій Базанов, справедливе, адже редакція "Донеччини" (головний редактор Ігор Зоц) розповідає про діяльність українських патріотів ще з 1990 року. Початок цій темі поклали публікації журналістів газети, на той час майбутніх членів Спілки письменників Анатолія Лазоренка (вчився із В. Стусом) і Юрія Доценка "Штрихи до портрету Василя Стуса". І далі газета пише про Олексу Тихого, Василя Стуса, Аллу Горську, нині вже покійну маму В. Стуса, знайомить з іншими людьми, які знали славетних борців.
Та віддамо належне засновникам фонду - молодим підприємцям, депутатам Дружківської міськради С. Базанову та Є. Матушевському. Вони - справжні патріоти краю, адже поставили за мету спорудити в Дружківці пам’ятник Олексі Тихому, видати зібрання його творів.