MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Конституційні права військовослужбовців захистить військова поліція!

27.12.2000   
Л.Клочко, м.Харьків

Міністерство оборони України, Міжнародне товариство прав людини — Українська секція й Організація з безпеки та співробітництва в Європі 20-21 червня цього року провели в м. Києві міжнародну конференцію «Захист конституційних прав військовослужбовців: міжнародний і національний досвід». В роботі конференції прийняли участь міжнародні експерти ОБСЄ: головний військовий інспектор Швейцарії Дітер Вебер, головний військовий суддя апеляційного суду США Юджин Саліван, головний військовий суддя Великої Британії Джеймс Рант. Активну участь у конференції взяв координатор проектів ОБСЄ в Україні, посол Пітер Буркхард. Рівень представництва з Української сторони був теж високий. Участь у конференції взяли представники Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства іноземних справ, Верховної Ради, Верховного Суду, Генеральної прокуратури, Уповноваженого з прав людини, СБУ, викладачі, науковці, представники недержавних організацій, представники Червоного Хреста. Були присутні також дипломати з Австрії, Росії та Польщі.

Від центрального апарату Міністерства оборони виступив генерал-лейтенант юстиції Кравченко В.І., який зазначив, що військовослужбовці повинні відчувати захист з боку держави. Пан Кравченко зазначив також, що конституційні права зв’язані з соціальними правами, а Закон «Про бюджет» не забезпечує пільг, що встановлені для військовослужбовців законодавством України.

Представник Верховної Ради — науковий консультант науково-експертного управління Петриченко О.П. у своєму дуже стислому повідомленні дав вичерпний аналіз порушення саме конституційних прав військовослужбовців на законодавчому рівні і на практиці. Дуже приємно, що у Верховній Раді усвідомлюють, що ст. 33 (право на вільне пересування) для військовослужбовців суттєво обмежена, що «недоторканність житла» в умовах казарми неможлива, що порушення конституційних прав громадян, що одягнені у військовий одяг є нормою нашого життя. Також у Верховній Раді відомо, що рівень соціальної захищеності військовослужбовців дуже низький. Неможливо також сперечатися з думкою, що потрібно говорити не про пільги, а про компенсації для військовослужбовців.

Далі розглядалися питання про правове забезпечення конституційних прав військовослужбовців, про роль військових прокуратур та судів у практичному захисті цих прав. Міжнародні експерти розповідали про те, як захищаються права військовослужбовців у Швейцарії, США та Великій Британії.

З їх виступів ми дізналися, що у Швейцарії є загальний військовий обов’язок, який полягає в тому, що всі чоловіки призовного віку проходять військову службу впродовж 15 тижнів, і далі по 2 тижні щорічно. Тобто є ті ж проблеми, що і в Україні: і ухилення від військового обов’язку, і нестатутні відносини. В Швейцарії працюють військові суди, військова прокуратура. Усі злочини, що скоєні військовослужбовцями, підлягають юрисдикції цих судів. Але дисциплінарні стягнення, до яких належить і короткострокове взяття під варту, накладаються командирами військових підрозділів. Швейцарія має військовий кодекс, який передбачає військові злочини. У цьому кодексі не передбачені суто цивільні злочини: проти сім’ї, банкрутство тощо. Військове судочинство передбачає участь захисника, який може бути військовим чи цивільним, але не може бути членом військової юстиції. З 1980 року на всій території країни введена єдина процедура військового судочинства. Справу по обвинуваченню військовослужбовця у злочині починає командир військової частини, який добре розуміє при цьому свою відповідальність. Але трапляються випадки, коли командир відмовляється розпочати процедуру обвинувачення. В цьому разі обвинувачення започатковує військова прокуратура. З 1991 р. діє закон, що передбачає заміну військової служби на альтернативну на основі особистих переконань. Але для цього повинно бути рішення суду. Існує військовий апеляційний суд. У Швейцарії є окрема військова прокуратура й підрозділи військової поліції. Військова поліція комплектується з поліцейських, які проходять строкову військову службу. Функції військової поліції ті ж, що й у поліції взагалі. Військова поліція, як і цивільна мають право затримати людину на 12 годин. А далі повинно бути рішення суду на тримання під вартою.

В 1999 році військовими судами Швейцарії розглянуто близько 1450 справ. Найпоширенішим військовим злочином є ухилення від військового обов’язку — 70% від усіх справ, що розглянуто. У Швейцарії 14 військових судів першої інстанції, три апеляційні суди, де всі судді — цивільні особи. Генеральна прокуратура забезпечує нагляд за законністю.

Головний військовий суддя Великої Британії пан Джеймс Рант сказав: «Якщо є армія, то обов’язково будуть і проблеми з правами військовослужбовців. Військові не можуть мати всіх прав, що їх мають цивільні.» У Великій Британії вже 10 років, як комплектування збройних сил відбувається на добровільних засадах. Існують військова поліція, військова прокуратура і військові суди, військово-польові суди. Уся військова система базується на великій повазі до військових командирів. Це люди, на яких покладені велика відповідальність і важливі обов’язки. (Неможливо передати задоволення, що було написане на обличчях українських військових, коли вони почули ці слова). Усім цим обгрунтовується те, що за незначні правопорушення стягнення накладає безпосередньо командир. В тому числі і взяття під варту до 28 діб, а в особливих випадках навіть до 60 діб. Але при цьому військовослужбовець має право оскаржити таке рішення в суді, а суд може скасувати, змінити покарання на інше, але не може підвищити міру покарання, накладену командиром. Командир може накласти стягнення тільки за військові правопорушення. А крадіжки, бійку, вживання наркотиків, напад та інші злочини, що їх вчиняють військовослужбовці розглядаються військовими судами. Судді військових судів — військовослужбовці. Але нагляд за військово-польовими судами здійснюють цивільні суди. Слухання публічні. Закономірно було почути від головного військового судді дифірамби на честь військового суду. Треба зазначити, що однією з розповсюджених мір покарання є штраф, що сплачується військовослужбовцем із його заробітної платні. Щодо військової прокуратури, то п. Рант зазначив, що взагалі прокуратура Великої Британії, військова в тому числі, відрізняється від прокуратур, що діють у континентальній Європі. Континентальну прокуратуру він класифікував, як інквізиторську, а ту, що діє у Британії і в США - як дорадчу. В армії існують і нестатутні відносини. Це є злочином. До кого ж звертається військовослужбовець, який потерпає від нестатутних відносин? До військової поліції, яка незалежна від командира частини. Військова поліція, яка діє в закордонних військових контингентах, має право здійснювати арешт і веде слідство. Тут пан Рант сказав загадкову фразу: «Чим менше юристів у поліції, тим краще». Слід зазначити, що пан Рант - юрист і не є військовим.

Не менш цікавою була й розповідь голови військового апеляційного суду США Юджина Салівана. Він теж зізнався, що права військовослужбовців Америки обмежені в порівнянні з правами цивільних громадян. На його погляд, військові користуються приблизно 90% прав, що їх мають цивільні. Наприклад, щодо свободи пересування: американські офіцери не мають права у відпустці поїхати до Північної Кореї, Іраку, на Кубу. Про військове судочинство можна сказати словами відомого американського адвоката Бейлі: «Якщо ви не винні, то для вас краще, щоб справу розглядав військовий суд. Там ви легко зможете довести свою неповинність. Якщо ви скоїли злочин, то вам краще йти до цивільного суду, бо там за допомогою спритних адвокатів ви можете вийти сухим із води». Військова судова процедура майже така, як і в цивільному суді, але є деякі розбіжності, наприклад, журі присяжних у цивільному суді складається з 12 осіб, в військовому — з 5-10 осіб, зазвичай, це військові вищих чинів, ніж підсудний, але можуть бути й цивільні. Ця розбіжність обумовлена тим, що в місцях дислокації, особливо за кордоном, важко знайти достатню кількість присяжних. Послуги адвокатів та експертів надаються військовослужбовцям безкоштовно, тобто за рахунок штату. Судові протоколи не є таємницею. Щодо прокуратури, то пан Саліван зазначив, що прокуратура, яка діє в Україні, потребує ідеальної особи прокурора. Американська система діє інакше, вона близька до Великобританської. Є у Збройних Силах США і військова поліція (близько 30 тис. осіб).

Володимир Вікторович Бондарєв, суддя військової колегії Верховного Суду України розповів про судовий устрій військових судів України. Ми маємо 28 військових судів із повноваженнями, що дорівнюють районним судам та чотири військових суди з повноваженнями обласних. Пан Бондарєв визнав, що військові суди мають право на існування, тому що є військова специфіка й тому, що світова практика теж свідчить на користь військового судочинства. Які ж справи розглядають наші військові суди? Ну, звичайно ті, що й іноземні — військові злочини, але в наших судах розглядаються ще суто ук--раїнські справи — про невиплату грошей, про ненадання квартир. Щодо захисту конституційних прав, то Верховним Судом розглядалася справа про захист честі й гідності відповідно до ст. 32 Конституції пана Калиниченка проти військового прокурора. Підполковник Коцюба виграв справу проти Міністра оборони, який незаконно зняв із посади пана Коцюбу за ДТП в його частині. Взагалі виступ пана судді наводив на думку про ювілейну доповідь. І законодавство в нас бездоганне, і судді тільки й думають про захист прав військовослужбовців, і стаття 55 Конституції про гарантії про звернення в суд не порушується. А військовослужбовці самі винні в тому, що їхні права не захищені. Було проведено анонімне анкетування про нестатутні відносини. Виявилось, що 80% тих, що потерпали від дідівщини ніколи й нікому не скаржились на це. Треба зазначити, що пан суддя має рацію: по-перше, треба прагнути захистити себе самого. Але, мабуть, гіркий досвід не проходить даремно.

Виступ пана Милостівого В.І., начальника організаційно-аналітичного відділу Управління військових прокуратур, радника юстиції III класу, був водночас емоційним і діловим. Було наведено багато даних про роботу військової прокуратури. Так пан Милостівий повідомив, що порівняно з 1997 роком кількість військових злочинів зменшилась у 1,5 рази, що нестатутні відносини становлять приблизно третю частину від усіх справ, які розглядає прокуратура, що десь третя частина осіб, що залишили військові частини, посилаються саме на дідівщину, як привід, що змусив їх піти на це правопорушення. У 1999 році було зафіксовано близько 4 тисяч фактів порушення прав військовослужбовців, близько 1000 осіб було притягнуто до адміністративної відповідальності. Із заявами до військової прокуратури звернулися 6100 осіб письмово та 6200 особисто. «Я не знаю жодного випадку, коли за скаргу у прокуратуру когось було покарано з боку його військового командування», — запевнив присутніх пан прокурор. Щодо захисту соціальних прав військовослужбовців, Генеральна прокуратура внесла протест на Постанову Кабінету міністрів, що порушує соціальну захищеність військовослужбовців, але цей протест ще не розглянуто.

Доповідачі відповіли на багато запитань. Фахівці уточнювали й намагалися з’ясувати деталі. Але найцікавішими були запитання та зауваження представників громадських організацій. Третій сектор мав потужне представництво на конференції: Спілка офіцерів України, Організації солдатських матерів України, МТПЛ-УС, Український комітет «Гельсінки-90», Товариство українських офіцерів, Молодіжний уряд України, Інститут міжнародних досліджень зовнішньої та оборонної політики. Запитання від недержавних організацій до представників держструктур були гострі, а іноді навіть жорстокі, відповідати на них довелося точно. (Представник МВС у кулуарах сказав, що не хотів би опинитися на місті військових. Але його запевнили, що й до МВС черга дійде.) Тут потрібно зауважити, що головуюча на конференції пані Кудлай проявила неабияке вміння утримувати аудиторію і з природнім тактом охолоджувала обидві сторони.

Далі було розглянуто проект Закону «Про військову поліцію». Дуже стисло про це доповів автор проекту полковник Проноза А.О., який працює в штабі сухопутних військ. Пан Проноза щоденно має відомості про всі події, що стаються в сухопутних військах, а це 70% від усіх Збройних Сил. За спостереженнями пана полковника 30% самогубств, що стаються в армії, приходяться на військовослужбовців строкової служби, а інші — це офіцери. На думку штабу сухопутних військ утворення військової поліції — це справа необхідна для того, щоб розвантажити командирів частин від оперативно-розшукової роботи, дізнання. Також на військову поліцію будуть покладені обов’язки по несенню гарнізонної служби, під її опіку пропонується віддати гауптвахти, ВАІ. Автори проекту вважають, що введення військової поліції зможе покращити стан із захистом прав військовослужбовців, розвантажити командирів, зможе підняти авторитет військових, а також зможе захистити цивільне населення. Критика, що її зазнав проект із різних боків, була сприйнята авторами зі стійкістю справжніх солдатів. Особливо професійними й точними були зауваження генерала Кравченка, який зробив юридичний аналіз проекту і визначив слабкі місця. Проект потребує переробки, але саму думку про військову поліцію ніхто не відкидав.

На превеликий жаль, зазначений в програмі круглий стіл «Роль неурядових громадських організацій у забезпеченні конституційних прав військовослужбовців» не відбувся — не вистачило часу. То ми не змогли ознайомитись з точкою зору на роль НДО ані міжнародних експертів, ані українських військових. Але про це йшлося в усіх кулуарних розмовах. Взагалі неформальне спілкування — це завжди найцікавіше, що буває на таких заходах. У своїй переважній кількості військові готові йти на контакти й співпрацю з недержавними організаціями. Всі неодноразово запевняли один одного в тому, що справа в нас спільна, а протиріччя можна вирішувати спокійно і по-діловому. Тільки один пан полковник сказав, що мріє про той час, коли спілки солдатських матерів не буде. Я відповіла йому, що це, мабуть, станеться, коли дітей почнуть вирощувати в пробірках. А пан Сухоруков, який був присутній при цій розмові, додав: «Доки пробірки не обуряться і не об’єднаються». Тож на цій оптимістичній ноті дозвольте закінчити свої нотатки. Будемо сподіватися, що незабаром матеріали конференції будуть видані окремим виданням, і ми всі зможемо ознайомитися з ними в повному обсязі.

 Поділитися